Идет загрузка документа (283 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О порядке погашения обязательств плательщиков налогов перед бюджетами и государственными целевыми фондами

ВС Украины
Закон от 21.12.2000 № 2181-III
Утратил силу

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами

Із змінами і доповненнями, внесеними
 
Законами України
 від 10 січня 2002 року N 2922-III
,
 від 26 грудня 2002 року N 380-IV,
 від 26 грудня 2002 року N 397-IV,
 від 20 лютого 2003 року N 550-IV
,
 від 15 травня 2003 року N 762-IV
,
від 11 липня 2003 року N 1127-IV
,
 від 18 листопада 2003 року N 1255-IV

від 27 листопада 2003 року N 1344-IV
,
від 22 червня 2004 року N 1830-IV
,
від 24 червня 2004 року N 1868-IV
(зміни, внесені Законом України від 24.06.2004 р. N 1868-IV, зупинено на 2005 рік
 у зв'язку із зупиненням дії
підпункту 4 пункту 4 розділу IV Закону України
 від 24.06.2004 р. N 1868-IV
згідно із Законом України від 25.03.2005 р. N 2505-IV),
 від 23 грудня 2004 року N 2285-IV,
 від 25 березня 2005 року N 2505-IV
,
 від 2 червня 2005 року N 2631-IV
,
 від 23 червня 2005 року N 2711-IV
,
 від 6 вересня 2005 року N 2801-IV
,
 від 17 листопада 2005 року N 3108-IV
,
 від 15 грудня 2005 року N 3201-IV
,
 від 20 грудня 2005 року N 3235-IV
,
 від 15 березня 2006 року N 3541-IV
,
 від 30 листопада 2006 року N 398-V
,
 від 5 квітня 2007 року N 876-V
,
 від 28 грудня 2007 року N 107-VI
(окремі положення Закону України від 28 грудня 2007 року N 107-VI
 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними),
 згідно з Рішенням Конституційного Суду України
 від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008)
,
 від 3 червня 2008 року N 309-VI
,
 від 19 травня 2009 року N 1342-VI,
від 24 липня 2009 року N 1617-VI,
від 27 квітня 2010 року N 2154-VI
(окремі положення Закону України від 27 квітня 2010 року N 2154-VI
 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними),
 згідно з Рішенням Конституційного Суду України
 від 30 листопада 2010 року N 22-рп/2010)
,
 від 8 липня 2010 року N 2457-VI,
 від 3 грудня 2010 року N 2774-VI
(зміни, внесені Законом України від 3 грудня 2010 року N 2774-VI,
 застосовуються з
30 листопада 2010 року та діють до 1 січня 2011 року)

Закон втратив чинність з 1 січня 2011 року
(згідно з Податковим кодексом України
 від 2 грудня 2010 року N 2755-VI)

Положення пункту 1.17 статті 1, пункту 8.1, абзаців першого, третього, четвертого підпункту 8.2.1 пункту 8.2, пункту 8.4, підпунктів 8.6.1, 8.6.2, 8.6.3 пункту 8.6 статті 8 цього Закону визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними);
положення абзацу другого підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8, згідно з яким право податкової застави виникає у разі неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової декларації - з першого робочого дня, наступного за останнім днем строку, встановленого законом про відповідний податок, збір (обов'язковий платіж) для подання такої податкової декларації, та підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 в частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу цього Закону визнано такими, що не відповідають 
Конституції України (є неконституційними);
конституційне провадження у справі в частині щодо відповідності
Конституції України (конституційності) положень пунктів 8.3, 8.5, підпунктів 8.6.4, 8.6.5 пункту 8.6, пунктів 8.7, 8.8, 8.9 статті 8 цього Закону припинено

(згідно з Рішенням Конституційного Суду України
 від 24 березня 2005 року N 2-рп/2005)

(Порядок нарахування штрафів, встановлений цим Законом, застосовується з календарного кварталу, наступного за кварталом, в якому набирає чинності  Закон України від 20.02.2003 р. N 550-IV, а порядок погашення пені, визначений цим Законом, застосовується з 1 липня 2003 року згідно із Законом України від 20 лютого 2003 року N 550-IV)

(У тексті Закону слова "суд (арбітражний суд)" та "арбітражний суд" у всіх відмінках замінено словом "суд" у відповідних відмінках згідно із Законом України від 26 грудня 2002 року N 397-IV)

Цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

(абзац перший преамбули із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

Абзац другий преамбули виключено 

(дію абзацу другого преамбули зупинено на 2010 рік
 згідно із Законом України від 27.04.2010 р. N 2154-VI)

(дію абзацу другого преамбули зупинено згідно із
 Законом України від 03.12.2010 р. N 2774-VI,
 зміни, внесені Законом України від 03.12.2010 р. N 2774-VI,
 застосовуються з
30.11.2010 р. та діють до 01.01.2011 р.)

(абзац другий преамбули виключено згідно із
 Законом України від 08.07.2010 р. N 2457-VI)

Цей Закон не регулює також питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з банків, на які поширюються норми розділу V Закону України "Про банки і банківську діяльність", та погашення зобов'язань зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

(абзац третій преамбули із змінами, внесеними
 згідно із
Законами України від 20.02.2003 р. N 550-IV,
 від 17.11.2005 р. N 3108-IV
,
у редакції Закону України від 24.07.2009 р. N 1617-VI)

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

1.1) платники податків - юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно з законами покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції;

1.2) податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України;

1.3) податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання;

(пункт 1.3 статті 1 із змінами, внесеними згідно із
 Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

1.4) пеня - плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання;

1.5) штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами;

1.6) примусове стягнення - звернення стягнення на активи платника податків у рахунок погашення його податкового боргу, без попереднього узгодження його суми таким платником податків;

1.7) активи платника податків - кошти, матеріальні та нематеріальні цінності, що належать юридичній або фізичній особі за правом власності або повного господарського відання;

1.8) картотека - реєстр розрахункових або виконавчих документів, надісланих обслуговуючому банку платником податків або органом стягнення та не оплачених у строк у зв'язку із браком коштів на такому рахунку;

1.9) податкове повідомлення - письмове повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом;

1.10) податкова вимога - письмова вимога податкового органу до платника податків погасити суму податкового боргу;

1.11) податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу);

(пункт 1.11 статті 1 із змінами, внесеними згідно із
 Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

1.12) контролюючий орган - державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) та погашенням податкових зобов'язань чи податкового боргу. Вичерпний перелік контролюючих органів визначається статтею 2 цього Закону;

1.13) кошти - гривні або іноземна валюта;

1.14) реструктуризація податкового боргу - відстрочення або розстрочення сплати податкового боргу, накопиченого платником податків станом на встановлену цим Законом дату, а також його часткове списання;

1.15) податковий орган - орган державної податкової служби України; митний орган - орган Державної митної служби України;

1.16) орган стягнення - державний орган, уповноважений здійснювати заходи із забезпечення погашення податкового боргу у межах компетенції, встановленої законами;

1.17) податкова застава - спосіб забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного у строк. Податкова застава виникає в силу закону. У силу податкової застави орган стягнення має право в разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами у порядку, встановленому законом. Пріоритет заставодержателя на задоволення вимог із заставленого майна встановлюється відповідно до закону;

(пункт 1.17 статті 1 із змінами, внесеними згідно із
 Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV
,
 у редакції Закону
України від 18.11.2003 р. N 1255-IV)

1.18) звичайна ціна - ціна, визначена звичайною за правилами, встановленими Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств";

(статтю 1 доповнено пунктом 1.18 згідно із
 Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

1.19) операційний (банківський) день - частина робочого дня, протягом якої приймаються документи на переказ. Дні визначаються для банків робочими за правилами, встановленими відповідною постановою Національного банку України;

(статтю 1 доповнено пунктом 1.19 згідно із
 Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

1.20) апеляційне узгодження - узгодження податкового зобов'язання у порядку і строки, які визначені цим Законом за процедурами адміністративного або судового оскарження.

(статтю 1 доповнено пунктом 1.20 згідно із
 Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

Стаття 2. Контролюючі органи

2.1. Перелік контролюючих органів

Контролюючими органами є:

2.1.1) митні органи - стосовно акцизного збору та податку на додану вартість (з урахуванням випадків, коли законом обов'язок з їх стягнення або контролю покладається на податкові органи), ввізного та вивізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), які відповідно до законів справляються при ввезенні (пересиланні) товарів і предметів на митну територію України або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України;

(підпункт 2.1.1 пункту 2.1 статті 2 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

2.1.2) органи Пенсійного фонду України - стосовно збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

(підпункт 2.1.2 пункту 2.1 статті 2 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

2.1.3) органи фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування - стосовно внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у межах компетенції цих органів, встановленої законом;

(підпункт 2.1.3 пункту 2.1 статті 2 у редакції
 Закону України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

2.1.4) податкові органи - стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпунктах 2.1.1 - 2.1.3 цього пункту.

2.2. Компетенція контролюючих органів

2.2.1. Контролюючі органи мають право здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати лише стосовно тих податків і зборів (обов'язкових платежів), які віднесені до їх компетенції цим пунктом.

Порядок контролю з боку митних органів за сплатою платниками податків податку на додану вартість та акцизного збору встановлюється спільним рішенням центрального податкового органу та центрального митного органу.

2.2.2. Інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі за запитами правоохоронних органів.

2.3. Органи, уповноважені здійснювати заходи з погашення податкового боргу (органи стягнення)

2.3.1. Органами, уповноваженими здійснювати заходи з погашення податкового боргу (далі - органи стягнення), є виключно податкові органи, а також державні виконавці у межах їх компетенції.

Стаття 3. Підстави для примусового стягнення активів та визначення бюджетного фонду

3.1. Підстави для примусового стягнення активів платника податків

3.1.1. Активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу. У разі, якщо такого платника податків визнано банкрутом, черговість задоволення претензій кредиторів визначається законодавством про банкрутство.

(підпункт 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

3.1.2. Стягнення податкового боргу за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.

3.2. Бюджетний фонд

3.2.1. У будь-яких випадках, коли платник податків згідно із законами з питань оподаткування уповноважений утримувати податок, збір (обов'язковий платіж), якими оподатковуються інші особи, у тому числі податки на доходи фізичних осіб, дивіденди, репатріацію, додану вартість, акцизні збори, а також будь-які інші податки, що утримуються з джерела виплати, сума таких податків, зборів (обов'язкових платежів) вважається бюджетним фондом, який належить державі або територіальній громаді та створюється від їх імені.

3.2.2. На кошти бюджетного фонду, визначеного підпунктом 3.2.1 цього пункту, не може бути накладено стягнення за причинами, відмінними від стягнення такого податку, збору (обов'язкового платежу).

Стаття 4. Порядок подання податкової декларації та визначення суми податкових зобов'язань

4.1. Податкова декларація

4.1.1. Платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

4.1.2. Прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.

Якщо службова (посадова) особа контролюючого органу порушує норми абзацу першого цього підпункту, платник податків зобов'язаний до закінчення граничного строку подання декларації надіслати таку декларацію поштою з описом вкладеного та повідомленням про вручення, до якої долучається заява на ім'я керівника відповідного контролюючого органу, складена у довільній формі, із зазначенням прізвища службової (посадової) особи, яка відмовилася прийняти декларацію, та/або із зазначенням дати такої відмови. При цьому декларація вважається поданою в момент її вручення пошті, а граничний десятиденний строк, встановлений для поштових відправлень підпунктом 4.1.7, не застосовується.

Платник податків може також оскаржити дії службової (посадової) особи контролюючого органу з відмови у прийнятті податкової декларації у судовому порядку.

Незалежно від наявності відмови у прийнятті податкової декларації платник податків зобов'язаний погасити податкове зобов'язання, самостійно визначене ним у такій податковій декларації, протягом строків, установлених пунктом 5.3 статті 5 цього Закону.

Податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право:

надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу;

оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.

(підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 у редакції
 Закону України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

4.1.3. Якщо згідно з правилами податкового обліку, визначеними законами, податкова звітність щодо окремого податку, збору (обов'язкового платежу) складається наростаючим підсумком, податкова декларація за результатами останнього податкового періоду року прирівнюється до річної податкової декларації, при цьому остання не подається.

Встановлення форм або методів обов'язкової податкової звітності, які передбачають подання зведеної інформації щодо окремих доходів, витрат, пільг, інших елементів податкових баз, що були раніше відображені у податкових деклараціях або розрахунках з окремих податків, зборів (обов'язкових платежів), не дозволяється, якщо інше не встановлене законами з питань оподаткування.

4.1.4. Податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює:

а) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

б) календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);

в) календарному року, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.1.4 цього пункту, - протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року;

г) календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з громадян), - до 1 квітня року, наступного за звітним.

Якщо податкова декларація за квартал, півріччя, три квартали або рік розраховується наростаючим підсумком на підставі показників базових податкових періодів, з яких складаються такі квартал, півріччя, три квартали або рік (без урахування авансових внесків) згідно з відповідним законом з питань оподаткування, така декларація подається у строки, визначені цим пунктом для такого базового податкового періоду. Для цілей підпункту 4.1.4 цього пункту під терміном "базовий податковий період" слід розуміти перший податковий період звітного року, визначений відповідним законом з питань оподаткування, зокрема календарний квартал для цілей оподаткування прибутку підприємств.

(абзац підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

Платник податку звільняється від обов'язку подавати податкову декларацію за звітний (податковий) період протягом поточного року у разі, якщо його податкові зобов'язання були відображені у річній податковій декларації на поточний рік відповідно до закону з питань окремого податку, збору (обов'язкового платежу).

(підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 доповнено частиною
 згідно із Законом України від 25.03.2005 р. N 2505-IV)

4.1.5. Якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається наступний за вихідним або святковим операційний (банківський) день.

(абзац перший підпункту 4.1.5 пункту 4.1 статті 4 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

Граничні строки подання податкової декларації можуть бути збільшені за правилами та на підставах, які передбачені пунктом 15.4 статті 15 цього Закону.

4.1.6. Якщо згідно із законом з питань окремого податку, збору (обов'язкового платежу) податковий період не встановлено, то податкова декларація подається та податкове зобов'язання сплачується у строки, передбачені цим пунктом для місячного базового податкового періоду, крім випадків, коли подання декларації не передбачено таким законом.

(пункт 4.1 статті 4 доповнено підпунктом 4.1.6
 згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

4.1.7. Платник податків має право не пізніше ніж за десять днів до закінчення граничного строку подання декларації, визначеного згідно з підпунктом 4.1.4 цього пункту, надіслати декларацію (розрахунок) на адресу податкового органу поштою з повідомленням про вручення.

У разі втрати або зіпсуття поштового відправлення чи затримки його вручення контролюючому органу відповідальність за неподання або несвоєчасне подання податкової декларації несе оператор поштового зв'язку у порядку, передбаченому законодавством, при цьому платник податків звільняється від будь-якої відповідальності за неподання або несвоєчасне подання такої податкової декларації.

Платник податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про втрату або зіпсуття поштового відправлення зобов'язаний надіслати поштою або надати особисто (за його вибором) контролюючому органу другий примірник податкової декларації.

Порядок оформлення зазначених поштових відправлень, а також нормативи їх обігу визначаються Кабінетом Міністрів України.

Незалежно від факту втрати або зіпсуття такого поштового відправлення чи затримки його вручення платник податків зобов'язаний сплатити суму податкового зобов'язання, самостійно зазначену ним у такій податковій декларації, протягом строків, установлених пунктом 5.3 статті 5 цього Закону.

(пункт 4.1 статті 4 доповнено підпунктом 4.1.7
 згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

4.2. Визначення податкового зобов'язання контролюючим органом

4.2.1. Якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов'язання та має право на оскарження цієї суми у порядку, встановленому цим Законом.

4.2.2. Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо:

а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію;

б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;

в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

(підпункт "в" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків;

(підпункт "в" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 доповнено
 абзацом другим згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

г) згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.

4.2.3. Обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається на платника податків, за винятком випадків, визначених пунктом 4.3 цієї статті.

4.3. Визначення суми податкового зобов'язання за непрямими методами

4.3.1. Якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом "а" підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

4.3.2. За непрямим методом податкове зобов'язання визначається за оцінкою витрат платника податків, приросту його активів, кількості осіб, які перебувають з ним у відносинах найму, а також оцінкою інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов'язання щодо конкретного податку, збору (обов'язкового платежу) відповідно до закону.

Якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування або його елементів, пов'язаних із такими документами. Якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються.

4.3.3. Методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків. Порядок застосування непрямих методів визначення суми доходів фізичної особи визначається з урахуванням норм закону з питань оподаткування доходів фізичних осіб.

(підпункт 4.3.3 пункту 4.3 статті 4 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 22.06.2004 р. N 1830-IV)

4.3.4. Застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється.

4.3.5. Рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

(абзац перший підпункту 4.3.5 пункту 4.3 статті 4 у
 редакції Закону України від 22.06.2004 р. N 1830-IV)

Якщо непрямий метод було застосовано у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його структурного підрозділу, місцезнаходження фізичної особи - платника податків, обов'язок доведення того, що податковий орган здійснив достатні заходи для встановлення місцезнаходження такого платника податків, покладається на податковий орган.

4.3.6 Підпункт 4.3.6 пункту 4.3 статті 4 виключено

(згідно із Законом
України від 22.06.2004 р. N 1830-IV)

4.3.7. Обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може грунтуватися на визначенні податковим органом податкового зобов'язання з використанням непрямого методу до остаточного вирішення справи судом.

4.4. Конфлікт інтересів та податкові роз'яснення

4.4.1. Конфлікт інтересів.

У разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

(підпункт 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

4.4.2. Податкові роз'яснення:

а) роз'яснення окремих положень податкового законодавства надаються контролюючими органами у порядку, визначеному відповідним центральним (керівним) органом контролюючого органу, виходячи із положень підпункту 4.4.1 цього пункту, принципів оподаткування, викладених у Законі України "Про систему оподаткування", та економічного змісту податку, збору (обов'язкового платежу), який розглядається;

(підпункт "а" підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

б) якщо законом з питань оподаткування податком, збором (обов'язковим платежем) обов'язки з роз'яснення окремих його положень покладено на інші державні органи, такі роз'яснення надаються із дотриманням правил, визначених у підпункті "а" цього підпункту;

(підпункт "б" підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

в) якщо податкові роз'яснення, надані згідно з підпунктом "а" цього підпункту, суперечать податковим роз'ясненням, наданим згідно із підпунктом "б" цього підпункту, пріоритет мають роз'яснення, надані згідно із підпунктом "а" цього підпункту;

(підпункт "в" підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

г) податкове роз'яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції, яке використовується при обгрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур. Податковими роз'ясненнями вважаються будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування. Податкове роз'яснення, надане контролюючим органом вищого рівня, має пріоритет над податковими роз'ясненнями підпорядкованих йому контролюючих органів. Податкове роз'яснення центрального податкового органу має пріоритет над податковими роз'ясненнями, виданими іншими контролюючими органами. Податкове роз'яснення не має сили нормативно-правового акта;

(підпункт "г" підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

д) не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданого йому податкового роз'яснення (за відсутності податкових роз'яснень з цього питання, що мають пріоритет) або узагальнюючого податкового роз'яснення, тільки на підставі того, що у подальшому таке податкове роз'яснення чи узагальнююче податкове роз'яснення було змінено або скасовано, чи надано нове податкове роз'яснення такому платнику податків або узагальнююче податкове роз'яснення, що суперечить попередньому, яке не було скасовано (відкликано). При цьому при оцінці доказів судом, наданих органом стягнення, податкові роз'яснення не мають пріоритету над іншими доказами або іншими експертними оцінками;

(підпункт "д" підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

е) центральний (керівний) орган контролюючого органу проводить періодичне узагальнення податкових питань, які стосуються значної кількості платників податків або значної суми податкових зобов'язань, та затверджує узагальнюючі податкові роз'яснення, які підлягають оприлюдненню з дотриманням правил комерційної та банківської таємниці;

(абзац перший підпункту "е" підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4
 у редакції Закону України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

Платник податків має право безоплатно отримати будь-яке податкове роз'яснення, у тому числі надане іншому платнику податків з питання, що розглядається (із дотриманням правил комерційної або банківської таємниці), у строки, передбачені для надання відповіді на звернення громадян до органів державної влади, встановлені законом;

є) центральний (керівний) орган контролюючого органу зобов'язаний видавати та оприлюднювати письмові роз'яснення норм законодавства, які стосуються усіх аспектів оподаткування окремим податком, збором (обов'язковим платежем) у спосіб, доступний для ознайомлення з ними більшості їх платників. При введенні нового податку, збору (обов'язкового платежу) або прийнятті змін до порядку справляння існуючих центральний (керівний) орган контролюючого органу зобов'язаний роз'яснити їх платникам особливості такого справляння, використовуючи засоби масової інформації або інші доступні для таких платників способи доступу до зазначеної інформації, включаючи візити працівників контролюючих органів (не пов'язані із здійсненням податкових перевірок) до платників податків і зборів (обов'язкових платежів) з метою роз'яснення положень нового порядку.

(абзац перший підпункту "є" підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 із
 змінами, внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

При плануванні змін або доповнень до діючих податкових законодавчих актів у поточному або наступному бюджетному році мають бути заплановані видатки відповідного бюджету, пов'язані з оприлюдненням та застосуванням таких норм у поточному або наступному бюджетному році;

ж) центральний (керівний) орган контролюючого органу зобов'язаний підготувати письмові правила користування податковими роз'ясненнями працівниками податкових органів. Такі правила мають бути деталізованими, містити конкретні приклади застосування окремого податку, збору (обов'язкового платежу) при виникненні ситуацій, що регулюються цивільним або зобов'язальним правом, та не допускати подвійних тлумачень;

(підпункт "ж" підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

з) якщо внаслідок запровадження нового податку, збору (обов'язкового платежу) або зміни правил оподаткування змінюються форми податкового обліку чи обов'язкової податкової звітності, центральний (керівний) орган контролюючого органу зобов'язаний безоплатно оприлюднити такі нові форми обліку чи звітності. Забороняється використання бланків суворої звітності чи обліку як форм податкового обліку чи звітності, якщо інше прямо не встановлено законом з питань окремого податку, збору (обов'язкового платежу).

(абзац перший підпункту "з" підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 із
 змінами, внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

Форми обов'язкової податкової звітності (податкові декларації чи податкові розрахунки), визначені центральним (керівним) органом контролюючого органу, повинні відповідати нормам та змісту відповідного податку, збору (обов'язкового платежу). Платник податків має право подати податковий звіт за іншою формою, якщо він вважає, що форма податкової звітності, визначена центральним (керівним) органом контролюючого органу, збільшує або зменшує його податкові зобов'язання, всупереч нормам закону з такого податку, збору (обов'язкового платежу). Такий звіт за іншою формою подається разом із поясненням мотивів його складення.

(абзац другий підпункту "з" підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 із
 змінами, внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

Податкова звітність може бути надана за добровільним рішенням платника податків податковому органу в електронній формі, за умови реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством;

и) підпункт "и" підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 виключено 

(згідно із Законом України
 від 20.02.2003 р. N 550-IV)

і) платник податків може оскаржити до суду рішення центрального (керівного) органу контролюючого органу або органу стягнення щодо видання інструкцій чи податкових роз'яснень (у тому числі форм обов'язкової податкової звітності, далі - податкових роз'яснень), які, за висновком такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку, збору (обов'язкового платежу). Визнання судом інструкції або податкового роз'яснення податкового органу (незалежно від їх реєстрації у Міністерстві юстиції України) недійсними є підставою для використання зазначеного рішення всіма платниками податків з моменту прийняття такого судового рішення, а також для відповідної зміни положень інструкцій чи роз'яснень контролюючих органів з цього питання. Зазначене рішення суду набирає чинності з моменту його прийняття та повинно бути оприлюднене за рахунок сторони, що програла спір (була визнана винною), протягом 30 календарних днів з моменту прийняття такого судового рішення.

(абзац перший підпункту "і" підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 із
 змінами, внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

Норми підпункту 4.4.2 цього пункту не поширюються на випадки, коли суд приймає рішення щодо застосування податкових чи регулятивних (адміністративних) пільг, встановлених законодавством, що втратило чинність, яке може поширюватися виключно на платників податків - позивачів протягом строку дії такого законодавства, яке втратило чинність. У разі коли суд прийняв рішення щодо продовження таких пільг до моменту набрання чинності цим Законом, такі пільги поширюються на правові відносини (у тому числі податкові), які діяли до моменту набрання чинності цим Законом

(абзац другий підпункту "і" підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 із
 змінами, внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

ї) форма податкової декларації (розрахунку) встановлюється центральним (керівним) органом контролюючого органу за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики.

У такому ж порядку встановлюються форми податкових декларацій (розрахунків) з місцевих податків і зборів, що є обов'язковими для застосування їх платниками (податковими агентами).

(підпункт 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 доповнено підпунктом "ї"
  згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

Стаття 5. Порядок узгодження сум податкових зобов'язань, оскарження рішень контролюючих органів та визначення податкового боргу

5.1. Самостійне узгодження податкового зобов'язання

Податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

(абзац другий пункту 5.1 статті 5 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

(пункт 5.1 статті 5 доповнено абзацом третім
 згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

5.2. Апеляційне узгодження податкового зобов'язання

5.2.1. Податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

5.2.2. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. Скарга повинна бути подана контролюючому органу протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. У разі коли контролюючий орган надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до контролюючого органу вищого рівня, а при повторному повному або частковому незадоволенні скарги - до контролюючого органу вищого рівня із дотриманням зазначеного десятиденного строку для кожного випадку оскарження та зазначеного двадцятиденного строку для відповіді на нього.

З урахуванням положень пункту 16.2 статті 16 цього Закону керівник відповідного контролюючого органу (або його заступник) може прийняти рішення про продовження строків розгляду скарги платника податків понад строки, визначені в абзаці першому цього підпункту, але не більше шістдесяти календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення двадцятиденного строку, зазначеного в абзаці першому цього підпункту.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення двадцятиденного строку, зазначеного в абзаці першому цього підпункту.

Остаточне рішення вищого (центрального) органу контролюючого органу за заявою платника податків не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене у судовому порядку.

Якщо відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, такий платник податків має право на адміністративне оскарження рішень контролюючого органу протягом тридцяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення або відповіді контролюючого органу на скаргу, замість десятиденного строку, визначеного у абзаці першому цього підпункту.

У разі коли останній день строків, зазначених у абзаці першому цього підпункту або встановлених за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника) у випадках, визначених у абзаці другому цього підпункту, припадає на вихідний або святковий день, останнім днем таких строків вважається перший наступний робочий день.

Строки подання заяви про перегляд рішення контролюючого органу можуть бути продовжені за правилами та на підставах, визначених пунктом 15.4 статті 15 цього Закону.

Процедура адміністративного оскарження здійснюється тим контролюючим органом, який надіслав платнику податків податкове повідомлення, відповідно до своєї компетенції, визначеної цим Законом.

5.2.3. Заява, подана із дотриманням строків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту, зупиняє виконання платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні, на строк від дня подання такої заяви до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума податкового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

5.2.4. Процедура адміністративного оскарження закінчується:

останнім днем строку, передбаченого підпунктом 5.2.2 цього пункту для подання заяви про перегляд рішення контролюючого органу, у разі коли така заява не була подана у зазначений строк;

днем отримання платником податків рішення контролюючого органу про повне задоволення скарги, викладеної у заяві;

днем отримання платником податків рішення контролюючого органу, що не підлягає подальшому адміністративному оскарженню.

абзац п'ятий підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 виключено 

(згідно із Законом України
 від 26.12.2002 р. N 397-IV)

День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов'язання платника податків. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

(абзац підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 26.12.2002 р. N 397-IV)

5.2.5. З урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення. У цьому випадку зазначене рішення контролюючого органу не підлягає адміністративному оскарженню.

(абзац перший підпункту 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

Платник податків зобов'язаний письмово повідомляти контролюючий орган про кожний випадок судового оскарження його рішень.

5.2.6. Якщо платник податків оскаржує рішення податкового органу до суду, обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може грунтуватися на такому рішенні контролюючого органу до остаточного вирішення справи судом, за винятком коли таке обвинувачення не тільки базується на рішенні контролюючого органу, а й доведено на підставі додатково зібраних доказів відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України.

Порушення кримінальної справи за будь-якими приводами та підставами стосовно платника податків або його службових (посадових) осіб не може бути підставою для зупинення провадження у справі або залишення без розгляду скарги (позову) такого платника податків, поданої до суду у межах процедури апеляційного узгодження.

(підпункт 5.2.6 пункту 5.2 статті 5 доповнено абзацом другим
 згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

5.2.7. Працівник податкового органу, який уповноважений розглядати скаргу платника податків у межах адміністративної апеляційної процедури, має право пропонувати такому платнику податків компромісне рішення спору, яке полягає у задоволенні частини скарги платника податків під зобов'язання останнього погодитися з рештою податкових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом.

Підставою для прийняття рішення щодо податкового компромісу є наявність у податкового органу таких наявних фактів та доказів по суті скарги платника податків, які дають підстави вважати, що запропонований податковий компроміс приведе до більш швидкого та/або більш повного погашення податкового зобов'язання, порівняно з результатами, які можуть бути отримані внаслідок передання такого спору на вирішення суду.

Податковий компроміс не може бути запропоновано платнику податків до того, як працівник податкового органу, уповноважений розглядати скаргу такого платника податків, не складе письмове обгрунтування доцільності податкового компромісу, що має бути розглянуте посадовою особою податкового органу, яка нарахувала оскаржуване податкове зобов'язання, а також посадовою особою, якій безпосередньо підпорядковується такий працівник.

У разі коли платник податків погоджується на укладення податкового компромісу, зазначене рішення набирає чинності з моменту отримання письмової згоди керівника податкового органу вищого рівня, а сума податкового зобов'язання, яка визначена умовами податкового компромісу, вважається узгодженою, і таке рішення не може бути оскаржене у майбутньому.

Порядок застосування цього підпункту визначається центральним податковим органом.

5.3. Строки погашення податкового зобов'язання

5.3.1. Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені у законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом тридцяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.

(абзац другий підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

У разі визначення податкового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах "а" - "в" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, платник податків зобов'язаний погасити нараховану суму податкового зобов'язання протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення, крім випадків коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру апеляційного узгодження.

(підпункт 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 доповнено абзацом третім
 згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

5.3.2. У випадках апеляційного узгодження суми податкового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити її узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом десяти календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

5.3.3. Якщо останній день зазначених у цьому пункті строків припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем кожного з таких строків вважається наступний за вихідним або святковим робочий операційний (банківський) день.

(пункт 5.3 статті 5 доповнено підпунктом 5.3.3
 згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

5.4. Податковий борг

5.4.1. Узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Стаття 6. Податкове повідомлення і податкові вимоги

6.1. Податкове повідомлення

У разі коли сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначаються підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов'язань, сума податку чи збору (обов'язкового платежу), належного до сплати, та штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки їх погашення, а також попередження про наслідки їх несплати в установлений строк та граничні строки, передбачені законом для оскарження нарахованого податкового зобов'язання (штрафних санкцій за їх наявності).

6.2. Податкові вимоги

6.2.1. У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

Якщо контролюючий орган, що провів процедуру узгодження суми податкового зобов'язання з платником податків, не є податковим органом, такий контролюючий орган надсилає відповідному податковому органу подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу платника податків, а також розрахунок його розміру, на підставі якого податковий орган надсилає податкові вимоги.

Форма зазначеного подання затверджується Кабінетом Міністрів України.

6.2.2. Податкові вимоги мають містити крім відомостей, передбачених підпунктом 6.2.3 цієї статті, посилання на підстави їх виставлення; суму податкового боргу, належного до сплати, пені та штрафних санкцій; перелік запропонованих заходів із забезпечення сплати суми податкового боргу.

Податкові вимоги також надсилаються платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суму податкових зобов'язань у встановлені законом строки, без попереднього направлення (вручення) податкового повідомлення.

6.2.3. Податкові вимоги надсилаються:

а) перша податкова вимога - не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового зобов'язання та виникнення права податкової застави на активи платника податків. обов'язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк;

б) друга податкова вимога - не раніше тридцятого календарного дня від дня направлення (вручення) першої податкової вимоги, у разі непогашення платником податків суми податкового боргу у встановлені строки. Друга податкова вимога додатково до відомостей, викладених у першій податковій вимозі, може містити повідомлення про дату та час проведення опису активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, а також про дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

6.2.4. Податкова вимога вважається надісланою (врученою) юридичній особі, якщо її передано посадовій особі такої юридичної особи під розписки або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Податкова вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено особисто такій фізичній особі або її законному представникові чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого місця її знаходження із повідомленням про вручення.

У такому самому порядку надсилаються податкові повідомлення.

У разі коли податковий орган або пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення або податкові вимоги у зв'язку з незнаходженням посадових осіб, їх відмовою прийняти податкове повідомлення або податкову вимогу, незнаходженням фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків, податковий орган розміщує податкове повідомлення або податкові вимоги на дошці податкових оголошень, встановленій на вільному для огляду місці біля входу до приміщення податкового органу. При цьому день розміщення такої податкової вимоги вважається днем її вручення.

Порядок встановлення дошок податкових повідомлень визначається центральним податковим органом.

Податкові повідомлення або податкові вимоги, розміщені з порушенням правил, установлених цим підпунктом, вважаються такими, що не були врученими (надісланими) платнику податків.

6.2.5. У разі коли сума податкового боргу, визначена у першій податковій вимозі, самостійно погашається платником податків до виставлення другої податкової вимоги, друга податкова вимога не надсилається.

6.3. Черговість виставлення податкових повідомлень і податкових вимог та консолідований борг

6.3.1. Податкове повідомлення виставляється за кожним окремим податком, збором (обов'язковим платежем). Контролюючий орган веде реєстр виданих податкових повідомлень щодо окремого платника податків.

Податкова вимога повинна містити загальну суму податкового боргу та суми податкового боргу за кожним окремим податком, збором (обов'язковим платежем). Податковий орган веде реєстр виданих податкових вимог щодо окремих платників податків.

6.3.2. У разі коли у платника податків, якому було надіслано першу податкову вимогу, виникає новий податковий борг, друга податкова вимога має містити суму консолідованого боргу. При цьому окрема податкова вимога щодо такого нового податкового боргу не виставляється.

Консолідованим вважається борг, визначений у першій податковій вимозі, збільшений на суму нового податкового боргу, що виник до виставлення другої податкової вимоги.

6.4. Відкликання податкових повідомлень і податкових вимог

6.4.1. Податкове повідомлення або податкові вимоги вважаються відкликаними, якщо:

а) сума податкового зобов'язання або податкового боргу, а також пені та штрафних санкцій (за їх наявності) самостійно погашається платником податків;

б) контролюючий орган скасовує або змінює раніше прийняте рішення про нарахування суми податкового зобов'язання (пені і штрафних санкцій) або податкового боргу внаслідок їх адміністративного оскарження;

в) рішення контролюючого органу про нарахування суми податкового зобов'язання або стягнення податкового боргу скасовується чи змінюється судом;

г) податкові зобов'язання (крім податкового боргу) розстрочуються або відстрочуються чи стосовно них досягається податковий компроміс та про це зазначається у відповідному рішенні про розстрочення, відстрочення або податковий компроміс;

(підпункт "г" підпункту 6.4.1 пункту 6.4 статті 6 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

д) податковий борг визнається безнадійним.

6.4.2. У випадках, визначених підпунктом "а" підпункту 6.4.1 цього пункту, податкове повідомлення або податкова вимога вважається відкликаною у день, протягом якого відбулося погашення суми податкового зобов'язання (пені і штрафних санкцій) або податкового боргу.

6.4.3. У випадках, визначених підпунктом "б" підпункту 6.4.1 цього пункту, податкове повідомлення вважається відкликаним з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування або зміну раніше нарахованої суми податкового зобов'язання (пені і штрафних санкцій) або податкового боргу.

6.4.4. У випадках, визначених підпунктом "в" підпункту 6.4.1 цього пункту, податкове повідомлення або податкові вимоги вважаються відкликаними у день отримання платником податків відповідного рішення суду.

6.4.5. У випадках, визначених підпунктом "г" підпункту 6.4.1 цього пункту, податкові вимоги вважаються відкликаними у день прийняття податковим органом рішення про розстрочення або відстрочення податкового боргу чи про досягнення щодо нього податкового компромісу.

6.4.6. У випадках, визначених підпунктом "д" підпункту 6.4.1 цього пункту, податкові вимоги вважаються відкликаними у день прийняття податковим органом рішення про визнання податкового боргу безнадійним.

6.5. У разі коли нарахована сума податкового зобов'язання (пені та штрафних санкцій) або податкового боргу зменшується внаслідок їх адміністративного оскарження, раніше надіслане податкове повідомлення або податкова вимога вважаються відкликаними від дня отримання платником податків нового податкового повідомлення або відповідної податкової вимоги, що містить нову суму податкового зобов'язання (податкового боргу).

Зменшена сума податкового зобов'язання (податкового боргу) повинна бути сплачена або може бути оскаржена у строки, визначені цим Законом.

6.6. У разі коли нарахована сума податкового зобов'язання (пені та штрафних санкцій) або податкового боргу збільшується внаслідок їх адміністративного оскарження, раніше надіслане податкове повідомлення або податкові вимоги не відкликаються, а на суму такого збільшення надсилається окреме податкове повідомлення. Донарахована сума податкового зобов'язання, визначена у такому окремому податковому повідомленні, повинна бути сплачена або може бути оскаржена платником податків за процедурою, передбаченою статтею 5 цього Закону, із застосуванням строків, установлених для сплати або оскарження нового податкового зобов'язання.

6.7. Контролюючий орган, який надіслав відповідному податковому органу подання, визначене у підпункті 6.2.1 пункту 6.2 цієї статті, зобов'язаний надати інформацію такому податковому органу про скасування або зміну суми нарахованого податкового зобов'язання за рішенням суду. Зазначена інформація надається у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стаття 7. Джерела сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків

7.1. Перелік джерел самостійної сплати податкового зобов'язання або погашення податкового боргу

7.1.1. Джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Абзац другий підпункту 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 виключено 

(дію абзацу другого підпункту 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 зупинено
 на 2003 рік згідно із Законом України від 26.12.2002 р. N 380-IV)
(абзац другий підпункту 7.1.1 пункту 7.1 статті 7
 у редакції Закону України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

(дію абзацу другого підпункту 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 зупинено
на 2004 рік згідно із Законом України від 27.11.2003 р. N 1344-IV
,
 на 2005 рік - згідно із
Законами України від 23.12.2004 р. N 2285-IV,
 від 25.03.2005 р. N 2505-IV
,
на 2006 рік - згідно із Законом України від 20.12.2005 р. N 3235-IV
,
 на 2007 рік -  згідно із Законом України від 30.11.2006 р. N 398-V
,
 на 2008 рік - згідно із Законом України від 28.12.2007 р. N 107-VI)

(абзац другий підпункту 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 виключено
 згідно із Законом України від 03.06.2008 р. N 309-VI)

Податкове зобов'язання або податковий борг погашається виключно коштами, які вносяться до відповідного бюджету у гривнях.

(підпункт 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 доповнено абзацом
 згідно із Законом України від 08.07.2010 р. N 2457-VI)

7.1.2. За податками, зборами (обов'язковими платежами), які відповідно до закону справляються з об'єктів нерухомої власності, джерелом їх самостійної оплати можуть бути активи як власника таких об'єктів нерухомої власності, так і будь-якої іншої особи, на яку покладено обов'язок сплати, яка здійснюється виключно у грошовій формі. При цьому якщо особу, відповідальну за сплату податків, зборів (обов'язкових платежів), не виявлено, податкові процедури, визначені цим Законом, застосовуються безпосередньо до об'єктів такої власності, які підпадають під податкову заставу та підлягають продажу за правилами, визначеними цим Законом.

(підпункт 7.1.2 пункту 7.1 статті 7 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

7.2. Джерела погашення податкового боргу за рішенням органу стягнення

7.2.1. Джерелами погашення податкового боргу платника податків за рішенням органу стягнення, які є виконавчими документами, є будь-які активи платника податків (його філій, відділень, інших відокремлених підрозділів) з урахуванням обмежень, визначених цим Законом, а також іншими законами.

(підпункт 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

7.3. Перелік активів, що не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу

7.3.1. Не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків за його самостійним рішенням або за рішенням органу стягнення:

а) майно платника податків, надане ним у заставу іншим особам, якщо така застава була належним чином зареєстрована у державних реєстрах застав рухомого або нерухомого майна відповідно до закону, до моменту виникнення права податкової застави;

б) активи, які належать на правах власності іншим особам та перебувають у тимчасовому розпорядженні або користуванні платника податків, у тому числі, але не виключно: майно, передане платнику податків у лізинг (оренду), схов (відповідальне зберігання), а також ломбардний схов, на комісію (консигнацію); давальницька сировина, надана підприємству для переробки, крім її частини, що надається платнику податків як оплата за такі послуги, а також активи інших осіб, прийняті платником податків у заставу чи заклад, довірче та будь-які інші види агентського управління;

(підпункт "б" підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

в) майнові права інших осіб, надані платнику податків у тимчасове користування або розпорядження, а також немайнові права інших осіб, у тому числі права інтелектуальної (промислової) власності, передані в користування такому платнику податків без права їх відчуження;

г) кошти інших осіб, надані платнику податків у вклад (депозит) або довірче управління, а також власні кошти юридичної особи, що використовуються для виплат заборгованості з основної заробітної плати за фактично відпрацьований час фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах з такою юридичною особою, у розмірах та порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України;

д) кошти кредитів або позик, наданих платнику податків кредитно-фінансовою установою, що обліковуються на позичкових рахунках, відкритих на користь такого платника податків, а також суми акредитивів, виставлених на ім'я платника податків, але не відкритих, до моменту такого відкриття;

е) майно, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, у тому числі казенних підприємств. Порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, встановлюється Фондом державного майна України;

є) активи, чий вільний обіг заборонено або обмежено згідно із законодавством. У разі коли підприємницька діяльність з активами, що продаються, підлягає ліцензуванню відповідно до закону, покупцями таких активів можуть бути лише особи, які отримали відповідну ліцензію;

ж) кошти, які знаходяться на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки"

(підпункт 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 доповнено підпунктом "ж"
 згідно із Законом України від 24.06.2004 р. N 1868-IV)

з) основні фонди, земельні ділянки та інше майно позашкільного навчального закладу, які належать платнику податків.

(підпункт 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 доповнено підпунктом "з"
 згідно із Законом України від 05.04.2007 р. N 876-V)

7.3.2. Посадові особи, у тому числі державні виконавці, які прийняли рішення про використання активів, визначених підпунктом 7.3.1 цієї статті, як джерела погашення податкової заборгованості або боргу платника податків, притягаються до відповідальності згідно із законодавством.

7.4. Додаткові джерела погашення податкового боргу

7.4.1. У разі коли заходи з продажу активів платника податків за рішенням органу стягнення не привели до повного погашення суми податкового боргу, додатковим джерелом його погашення органом стягнення може бути визначено продаж активів платника податків, попередньо переданих ним у тимчасове користування чи розпорядження іншим особам відповідно до норм цивільно-правових договорів, або сума заборгованості інших осіб перед платником податків, право на вимогу якої переводиться на орган стягнення, включаючи право на отримання основної суми депозиту або кредиту, а також доходу за ними. Продаж або стягнення таких активів не зупиняє дію таких цивільно-правових договорів до кінця строків їх дії (крім депозитних договорів), а покупець таких активів набуває прав та обов'язків платника податків за такими договорами, у тому числі права на отримання доходу за ними. Якщо норми зазначеного цивільно-правового договору передбачають право кредитора на його дострокове припинення або збільшення розміру доходів за ним чи прийняття інших рішень, які приводять до швидшого повернення суми основного боргу та/або доходу за ним, орган стягнення зобов'язаний прийняти рішення про такі дії.

(підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

7.4.2. Рішення щодо продажу активів у випадках, визначених цим пунктом, може бути прийняте при недостатності коштів, отриманих від продажу активів платника податків, передбачених у пункті 7.1 цієї статті, або неможливості їх продажу.

7.4.3. У разі відсутності у платника податків, що є філією, відокремленим підрозділом юридичної особи, активів, достатніх для погашення його податкового боргу, додатковим джерелом погашення податкового боргу такого платника податків є активи юридичної особи, на які може бути звернено стягнення згідно з цим Законом.

(підпункт 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

7.4.4. Порядок застосування цього пункту визначається центральним органом податкової служби.

7.5. Персональна податкова відповідальність

Забороняється будь-яка уступка податкового зобов'язання або податкового боргу платника податків третім особам, а також уступка контролюючим органом права вимоги податкового боргу платника податків іншим особам. Положення цього пункту не поширюються на випадки, коли гарантами повного та своєчасного погашення податкових зобов'язань платника податків виступають інші особи, якщо таке право передбачено цим Законом або іншими законами України з питань оподаткування.

7.6. Погашення податкового боргу банків та небанківських фінансових установ

Додатково до пункту 7.1 цієї статті джерелом погашення податкового боргу банків, небанківських фінансових установ, у тому числі страхових організацій, можуть бути кошти, незалежно від джерел їх походження та без застосування обмежень, визначених у підпункті "г" підпункту 7.3.1 пункту 7.3 цієї статті, у сумі, яка не перевищує суму їх власного капіталу (без урахування страхових та прирівняних до них обов'язкових резервів, сформованих відповідно до закону).

Визначення розміру власного капіталу здійснюється відповідно до законодавства.

7.7. Рівність бюджетних інтересів

Податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

(пункт 7.7 статті 7 у редакції
 Закону України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

7.8. Податковий борг банкрутів

З моменту прийняття ухвали судом про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок сплати податкового зобов'язання або погашення податкового боргу такого платника податків, зазначених у заяві, яка подається до суду, визначається згідно з нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", без застосування норм цього Закону.

При цьому порядок продажу активів у рахунок погашення податкового боргу боржника визначається державною госпрозрахунковою установою України з питань банкрутства.

7.9. Джерела погашення податкового боргу фізичних осіб

Законодавством можуть бути встановлені додаткові обмеження при визначенні органом стягнення джерел для погашення податкового боргу платника податків - фізичної особи.

Стаття 8. Податкова застава

8.1. Зміст податкової застави

З метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу.

Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення.

8.2. Виникнення права податкової застави

8.2.1. Право податкової застави виникає у разі:

неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової декларації - з першого робочого дня, наступного за останнім днем строку, встановленого законом про відповідний податок, збір (обов'язковий платіж) для подання такої податкової декларації;

несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, наступного за останнім днем зазначеного строку;

несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, визначеної контролюючим органом, - з дня, наступного за останнім днем граничного строку такого погашення, визначеного у податковому повідомленні.

8.2.2. З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу.

8.2.3. Право податкової застави не поширюється:

на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою доходністю, та грошові доходи від цих іпотечних активів, до повного виконання емітентом зобов'язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою доходністю;

на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов'язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій.

(пункт 8.2 статті 8 доповнено підпунктом 8.2.3
 згідно із Законом України від 15.12.2005 р. N 3201-IV)

8.3. Реєстрація податкової застави

Платник податків має право безоплатно зареєструвати податкову заставу в державних реєстрах застав рухомого чи нерухомого майна, а податковий орган зобов'язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі застав за умови строку дії такої податкової застави більш як десять календарних днів.

(пункт 8.3 статті 8 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

8.4. Податковий пріоритет

Пріоритет податкової застави по відношенню до пріоритетів інших обтяжень (включаючи інші застави) встановлюється відповідно до закону.

(пункт 8.4 статті 8 у редакції
Закону України від 18.11.2003 р. N 1255-IV)

8.5. Захист інтересів кредиторів

Платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, зобов'язаний письмово повідомити наступних кредиторів про таку податкову заставу та про характер і розмір забезпечених цією заставою зобов'язань, а також відшкодувати збитки кредиторів, що можуть виникнути у разі неподання зазначеного повідомлення.

8.6. Узгодження операцій із заставленими активами

8.6.1. Платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом:

а) купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні;

(підпункт "а" підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

б) використання об'єктів нерухомого чи рухомого майна, майнових чи немайнових прав, а також коштів для здійснення прямих чи портфельних інвестицій, а також цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, надання гарантій, поручительств, уступлення вимоги та переведення боргу, виплату дивідендів, розміщення депозитів або надання кредитів;

в) ліквідації об'єктів нерухомого або рухомого майна, за винятком їх ліквідації внаслідок обставин непереборної дії (форс-мажорних обставин) або відповідно до рішень органів державного управління.

8.6.2. Платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, має право здійснювати операції з коштами без їх узгодження з податковим органом, за винятком операцій, визначених у підпункті "б" підпункту 8.6.1 цього пункту.

8.6.3. Надання майна, що перебуває у податковій заставі, у наступну заставу або його використання для забезпечення дійсної чи майбутньої вимоги третіх осіб не дозволяється.

8.6.4. У разі здійснення операцій, зазначених у підпунктах 8.6.1 - 8.6.3 цього пункту, без отримання попередньої згоди податкового органу, посадова особа такого платника податків чи фізична особа, яка прийняла зазначене рішення, несуть відповідальність, встановлену законодавством України за ухилення від оподаткування.

(підпункт 8.6.4 пункту 8.6 статті 8 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

8.6.5. Для своєчасного узгодження операцій з активами платника податків керівник податкового органу призначає з числа службових осіб такого податкового органу податкового керуючого. Для узгодження окремої операції на підставі відповідної цивільно-правової угоди платник податків надає податковому керуючому запит, в якому роз'яснюється зміст операції та фінансово-економічні наслідки її проведення. Податковий керуючий має право видати припис про заборону здійснення такої операції, у разі коли за його висновками цінові умови та/або форми розрахунку за такою операцією призведуть до зменшення спроможності платника податків вчасно або у повному обсязі погасити податковий борг. Зазначений припис має бути затверджений керівником відповідного податкового органу. У разі коли припис не видається протягом десяти робочих днів з моменту надходження зазначеного запиту, операція вважається узгодженою.

(абзац перший підпункту 8.6.5 пункту 8.6 статті 8 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

Рішення податкового керуючого може бути оскаржене у порядку, встановленому цим Законом для оскарження рішень контролюючих органів.

Центральний податковий орган визначає правила призначення, звільнення, а також компетенцію податкового керуючого.

Податковий керуючий має право здійснювати перевірки стану збереження активів, які перебувають у податковій заставі, провадити опис (виділення) активів для їх продажу у випадках, передбачених цим Законом, одержувати від боржника повну інформацію про операції із заставленими активами, а в разі їх відчуження без згоди податкового органу (за умови коли наявність такої згоди має бути обов'язковою згідно з нормами цього Закону) отримувати пояснення від платника податків або його службових (посадових) осіб.

(підпункт 8.6.5 пункту 8.6 статті 8 доповнено абзацом четвертим
 згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

8.7. Зупинення податкової застави

8.7.1. Активи платника податків звільняються з податкової застави з дня:

а) отримання податковим органом копії платіжного документа, завіреного обслуговуючим банком, що засвідчує факт перерахування до бюджету повної суми податкового зобов'язання, а у разі виникнення права податкової застави у зв'язку із неподанням або несвоєчасним поданням податкової декларації - з дня отримання такої податкової декларації контролюючим органом (за умови відсутності порушень платником податків вимог, визначених абзацом другим підпункту 8.2.1 пункту 8.2 цієї статті);

б) визнання податкового боргу безнадійним, у тому числі внаслідок ліквідації платника податків як юридичної особи або зняття фізичної особи з реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності чи у зв'язку з недостатністю майна особи, оголошеної банкрутом;

в) отримання податковим органом довідки про смерть фізичної особи - платника податків або про визнання її померлою чи безвісно відсутньою згідно із законодавством, за винятком випадків, коли активи такої фізичної особи переходять за правом спадщини у власність інших осіб;

г) закінчення строків позовної давності щодо такого податкового боргу;

д) отримання податковим органом договору поруки на повну суму податкового боргу платника податків або інших видів його забезпечення, передбачених податковим законодавством;

е) прийняття рішення про арешт активів платника податків - на строк дії такого арешту;

є) отримання платником податків рішення відповідного органу про скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми податкового зобов'язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження;

ж) прийняття податковим органом рішення про розстрочення, відстрочення суми податкових зобов'язань (крім податкового боргу) або досягнення податкового компромісу у разі коли умови, визначені в рішенні про розстрочення, відстрочення або податковий компроміс, передбачають зупинення права податкової застави;

(підпункт "ж" підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

з) прийняття окремого рішення судом у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства.

(абзац перший підпункту "з" підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 із
 змінами, внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

Підставою для звільнення активів підприємства з-під податкової застави та її виключення з державних реєстрів застав рухомого або нерухомого майна є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених підпунктами "а" - "ж" підпункту 8.7.1 цього пункту. Перелік відповідних документів визначається за правилами, встановленими Кабінетом Міністрів України.

8.8. Податкова порука

Податковий орган зобов'язаний відмовитися від права податкової застави активів платника податків у разі коли банк-резидент поручається за нього.

За договором податкової поруки банк-поручитель зобов'язується перед податковим органом відповідати за належне виконання платником податків обов'язків із погашення його податкового зобов'язання або податкового боргу у строки та за процедурою, визначені цим Законом.

У разі невиконання платником податків обов'язків із погашення податкового зобов'язання або податкового боргу банк-поручитель приймає на себе відповідальність за таке погашення у такому ж обсязі, як і платник податків.

Банк-поручитель, який виконав зобов'язання з погашення податкового зобов'язання або податкового боргу платника податків, має право зворотної вимоги до такого платника податків у розмірі виплаченої суми.

Договір податкової поруки набирає чинності після його повідомчої реєстрації у податковому органі за місцезнаходженням (місцем податкової реєстрації) платника податків, що здійснюється на підставі надання податковому органу нотаріально посвідченого договору поруки. Податковий орган зобов'язаний видати платнику податків протягом одного робочого дня, наступного за днем отримання договору поруки, довідку про реєстрацію такого договору, на підставі якої активи платника податків вважаються звільненими з-під податкової застави. Договір поруки не може бути відкликаним поручителем до повного погашення податкового боргу. Поручитель не має права передоручати виконання зобов'язань за таким договором поруки третім особам.

Банк-поручитель набуває усіх прав і обов'язків платника податків щодо строків погашення узгодженого податкового зобов'язання такого платника податків або його податкового боргу, а також щодо оскарження дій податкового органу у порядку, визначеному цим Законом.

8.9. Обмеження щодо застосування податкової застави

8.9.1. За запитом платника податків, що має податковий борг, податковий орган може видати письмове повідомлення про звільнення окремих видів активів такого платника податків з-під податкової застави, якщо такий податковий орган визначає, що звичайна вартість інших активів, які залишаються у податковій заставі, більше суми податкового боргу, забезпеченого такою податковою заставою, у два чи більше разів, з урахуванням сум будь-яких інших прав дійсних вимог до активів такого платника податків, які мають пріоритет над таким правом податкової застави.

8.9.2. У разі коли платник податків має декілька видів податкових боргів для виконання підпункту 8.9.1 цього пункту, враховується їх загальна сума.

Стаття 9. Адміністративний арешт активів

9.1. Поняття адміністративного арешту активів

9.1.1. Адміністративний арешт активів платника податків (далі - арешт активів) є виключним способом забезпечення можливості погашення його податкового боргу.

9.1.2. Арешт активів може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин:

а) платник податків порушує правила відчуження активів, визначені пунктом 8.6 статті 8 цього Закону;

(підпункт "а" підпункту 9.1.2 пункту 9.1 статті 9 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

б) фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон;

в) платника податків, який отримав податкове повідомлення або має податковий борг, визнано неплатоспроможним за зобов'язаннями, іншими ніж податкові, крім випадків, коли стосовно такого платника податків запроваджено мораторій на задоволення вимог кредиторів у зв'язку з порушенням щодо нього провадження у справі про банкрутство;

г) платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб податкового органу до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів або пов'язані з отриманням інших об'єктів оподаткування, електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку або з використанням карток платіжних систем, вагокасових комплексів, систем та засобів штрихового кодування;

д) відсутні свідоцтва про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, спеціальні дозволи (ліцензії) на її здійснення, торгові патенти, сертифікати відповідності електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем;

е) відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до закону, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, здійснює дії з переведення активів за межі України, їх приховування або передачі іншим особам.

9.1.3. Арешт активів полягає у забороні вчиняти платником податків будь-які дії щодо своїх активів, які підлягають такому арешту, крім дій з їх охорони, зберігання та підтримання у належному функціональному та якісному стані. Арешт може бути накладеним на будь-які активи юридичної особи, а для фізичної особи - на будь-які її активи, крім тих, що не підлягають арешту згідно із законодавством.

9.2. Повний або умовний арешт

9.2.1. Арешт активів може бути повним або умовним.

9.2.2. Повним арештом активів визнається виключна заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його активами з їх тимчасовим вилученням або без такого. При вилученні активів ризик, пов'язаний з їх зберіганням або втратою їх функціональних чи споживчих якостей, покладається на орган, який прийняв рішення про таке вилучення.

9.2.3. Умовним арештом активів визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на такі активи, яке полягає в обов'язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного податкового органу на здійснення будь-якої операції платника податків з такими активами. Зазначений дозвіл може бути наданий керівником податкового органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення окремої операції платником податків не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.

9.3. Порядок застосування арешту активів

9.3.1. За поданням відповідного підрозділу податкової міліції керівник податкового органу (його заступник) може прийняти рішення про застосування арешту активів платника податків, яке надсилається:

а) підпункт "а" підпункту 9.3.1 пункту 9.3 статті 9 виключено

(підпункт "а" підпункту 9.3.1 пункту 9.3 статті 9 із змінами, внесеними
згідно із Законами України від 10.01.2002 р. N 2922-III,
 від 15.05.2003 р. N 762-IV,
 від 18.11.2003 р. N 1255-IV,
виключено згідно із Законом України від 02.06.2005 р. N 2631-IV)

б) платнику податків з вимогою тимчасової заборони відчуження його активів;

в) іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебувають активи такого платника податків, з вимогою тимчасової заборони їх відчуження.

9.3.2. Арешт активів може бути також застосований до товарів, які виготовляються, зберігаються, переміщуються або реалізуються з порушенням правил, визначених митним законодавством чи законодавством з питань оподаткування акцизними зборами, а також до товарів, у тому числі валютних цінностей, які продаються з порушенням порядку, визначеного законодавством, без попереднього встановлення їх власника. У цьому випадку службові особи органів податкової міліції або інших правоохоронних органів, відповідно до їх компетенції, мають право тимчасово затримувати такі активи з складанням протоколу, який повинен містити відомості про причини такого затримання із посиланням на порушення конкретної законодавчої норми, опис активів, їх родових ознак та кількості, відомості про особу (особи), у якої було вилучено такі товари (за їх наявності), перелік прав та обов'язків таких осіб, що виникають у зв'язку із таким вилученням. Форма зазначеного протоколу затверджується Кабінетом Міністрів України. Керівник підрозділу правоохоронного органу, у підпорядкуванні якого перебуває службова особа, яка склала протокол про тимчасове затримання активів, зобов'язаний невідкладно проінформувати керівника податкового органу (його заступника), на території якого здійснено таке затримання. На підставі відомостей, зазначених у протоколі, керівник податкового органу (його заступник) має право прийняти рішення про накладення арешту на такі активи або відмовити у ньому шляхом неприйняття такого рішення. Рішення про накладення арешту активів має бути прийняте до 24 години робочого дня, наступного за днем складання протоколу про тимчасове затримання активів, але коли відповідно до законодавства податковий орган закінчує роботу раніше, то такий строк закінчується у момент закінчення роботи. У разі коли рішення про арешт активів не приймається протягом зазначеного строку, активи вважаються звільненими з-під режиму тимчасового затримання, а посадові чи службові особи, які перешкоджають такому звільненню, несуть відповідальність, установлену законодавством.

При накладенні арешту на активи у випадках, визначених цим підпунктом, рішення керівника податкового органу (його заступника) має бути невідкладно вручене особі (особам), зазначеній у протоколі про тимчасове затримання активів, без виконання положень підпункту 9.3.1 цієї статті.

У разі коли місцезнаходження осіб, зазначених у протоколі про тимчасове затримання активів, не виявлено або коли активи були затримані без знаходження осіб, яким вони належать на правах власності чи інших правах, рішення про арешт активів розміщується на дошці податкових оголошень. При цьому день розміщення такого рішення вважається днем його вручення.

9.3.3. Арешт може бути накладено на активи строком до 96 годин від години підписання відповідного рішення керівником податкового органу (його заступником). Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, за винятком випадків, коли власника заарештованих активів не встановлено (не виявлено), - у цьому випадку такі активи перебувають під режимом адміністративного арешту протягом строку, визначеного законодавством для визнання їх безхазяйними, або у разі коли такі активи є такими, що швидко псуються, - протягом граничного строку, визначеного законодавством, після якого вони підлягають продажу за процедурою, встановленою статтею 10 цього Закону.

Керівник відповідного податкового органу (його заступник) має право звернутися до суду з поданням про продовження строку арешту активів платника податків за наявності достатніх підстав вважати, що звільнення активів з-під адміністративного арешту може загрожувати їх зникненням або знищенням, а суд повинен прийняти відповідне рішення протягом 48 годин від моменту отримання зазначеного звернення.

Строки, визначені цим підпунктом, не включають години, що припадають на вихідні та святкові дні.

9.3.4. Рішення керівника податкового органу (його заступника) щодо арешту активів може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. В усіх випадках, коли податковий орган вищого рівня або суд скасовує рішення про арешт активів, податковий орган вищого рівня проводить службове розслідування щодо мотивів видання керівником податкового органу (його заступником) рішення про арешт активів та, за необхідності, приймає рішення про притягнення винних до дисциплінарної чи адміністративної відповідальності.

9.3.5. При прийнятті рішення про арешт активів банку арешт не може бути накладено на його кореспондентський рахунок у частині платежів, що виконуються за рахунок коштів його клієнтів.

9.3.6. Платник податків має право на відшкодування збитків та немайнової шкоди, завданих податковим органом внаслідок неправомірного застосування арешту його активів, за рахунок коштів відповідного бюджету згідно із законодавством. Рішення про таке відшкодування приймається судом.

9.3.7. Цей пункт не регулює порядок затримання або арешту активів у випадках, передбачених кримінально-процесуальним законодавством.

9.3.8. Адміністративний арешт не може бути накладено, якщо платник податків відмовляється допустити працівника контролюючого органу до документальної або матеріальної перевірки у зв'язку з відсутністю у такого працівника контролюючого органу підстав для її проведення, визначених законодавством, а також до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів, або пов'язаних з отриманням інших об'єктів оподаткування, електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку або з використанням карток платіжних систем, вагокасових комплексів, систем та засобів штрихового кодування.

9.3.9. Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється за заявою податкового органу виключно на підставі рішення суду в порядку, передбаченому законодавством.

(пункт 9.3 статті 9 доповнено підпунктом 9.3.9
 згідно із Законом України від 02.06.2005 р. N 2631-IV
,
 підпункт 9.3.9 пункту 9.3 статті 9 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 15.03.2006 р. N 3541-IV)

9.4. Виконавці рішення про арешт активів

9.4.1. Функції виконавця рішення про арешт активів (крім арешту коштів на рахунку) платника податків покладаються на податкового керуючого або іншого працівника податкового органу, призначеного його керівником (його заступником). Виконавець:

(абзац перший підпункту 9.4.1 пункту 9.4 статті 9 із змінами,
 внесеними згідно із
Законами України від 02.06.2005 р. N 2631-IV,
 від 15.03.2006 р. N 3541-IV)

надсилає рішення про арешт активів (крім арешту коштів на рахунку) відповідно до підпункту 9.3.1 пункту 9.3 цієї статті;

(абзац другий підпункту 9.4.1 пункту 9.4 статті 9 із змінами,
 внесеними згідно із
Законами України від 02.06.2005 р. N 2631-IV,
 від 15.03.2006 р. N 3541-IV)

організовує опис активів платника податків;

організовує вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів, складає їх опис, що має скріплюватися підписами посадової особи податкового органу та платника податків, і залишає платнику податків копії таких документів. Вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів податковими органами в інших випадках не допускається, крім вилучень, що провадяться згідно із кримінально-процесуальним законодавством;

здійснює інші заходи, передбачені Законом України "Про виконавче провадження".

9.4.2. Опис активів платника податків проводиться у присутності його посадових осіб чи їх представників, а також понятих осіб. У разі відсутності посадових осіб платника податків або їх представників опис його активів здійснюється у присутності понятих осіб. У разі необхідності для проведення опису активів залучається суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання. Представникам платника податків, активи якого підлягають адміністративному арешту, письмово роз'яснюються їх права та обов'язки.

(абзац перший підпункту 9.4.2 пункту 9.4 статті 9 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 06.09.2005 р. N 2801-IV)

Понятими особами не можуть бути працівники податкових органів або правоохоронних органів, а також інші особи, участь яких як понятих осіб обмежується Законом України "Про виконавче провадження".

9.4.3. При проведенні опису активів платника податків особи, які його проводять, зобов'язані пред'явити посадовим особам такого платника податків або їх представникам відповідне рішення про накладення адміністративного арешту, а також документи, що засвідчують їх повноваження на проведення такого опису. За наслідками проведення опису активів платника податків складається протокол, який має містити опис та перелік активів, що арештовуються, із зазначенням назви, кількості, мір ваги та індивідуальних ознак і, за присутності суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, - звичайних цін. Усі активи, що підлягають опису, пред'являються посадовим особам платника податків або їх представникам та понятим особам, а за відсутності посадових осіб або їх представників - понятим особам, для візуального контролю.

(підпункт 9.4.3 пункту 9.4 статті 9 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 06.09.2005 р. N 2801-IV)

9.4.4. Посадова особа податкового органу, яка виконує рішення про адміністративний арешт активів платника податків, визначає порядок їх збереження та охорони.

9.4.5. Проведення адміністративного арешту активів у період з 20 години до 9 години наступного дня не допускається, за винятком випадків, коли такий арешт є невідкладним у зв'язку з обставинами кримінальної справи, відповідно до закону.

9.5. Зупинення адміністративного арешту активів платника податків

Зупинення адміністративного арешту активів платника податків здійснюється у зв'язку із:

а) скасуванням рішення керівника податкового органу (його заступника) про такий арешт;

б) погашенням податкового боргу платника податків;

в) ліквідацією платника податків, у тому числі внаслідок проведення процедури банкрутства;

г) наданням податковому органу належних доказів третьою особою про належність арештованих активів до об'єктів права власності цієї третьої особи;

д) закінченням граничного строку накладення адміністративного арешту;

е) прийняттям рішення судом про зупинення адміністративного арешту згідно з вимогами законодавства з питань банкрутства;

є) пред'явленням платником податків свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, спеціальних дозволів (ліцензій) на її здійснення, торгових патентів, сертифікатів відповідності електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем, яких не було на момент прийняття рішення про адміністративний арешт.

У випадку, визначеному підпунктом "г" цього пункту, рішення щодо звільнення з-під арешту активів, що належать третій особі, приймає податковий орган.

9.6. Оскарження рішення щодо адміністративного арешту активів

Рішення керівника податкового органу (його заступника) щодо накладення адміністративного арешту на активи платника податків може бути оскаржене у порядку, визначеному цим Законом для оскарження сум податкових зобов'язань або податкового боргу, нарахованих податковим органом.

9.7. У разі коли активи платника податків звільняються з-під адміністративного арешту у зв'язку із закінченням граничного строку його застосування, повторне накладення адміністративного арешту за підставами накладення першого адміністративного арешту не дозволяється.

9.8. Митні правила

Норми цієї статті не поширюються на порядок затримання або вилучення товарів чи предметів відповідно до Митного кодексу України, не пов'язаний із порушенням податкового законодавства.

Стаття 10. Продаж активів, що перебувають у податковій заставі

10.1. Організація публічних торгів

10.1.1. У разі коли інші, передбачені цим Законом, заходи з погашення податкового боргу не дали позитивного результату, податковий орган здійснює за платника податків та на користь держави заходи щодо залучення додаткових джерел погашення суми податкового боргу шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а за їх недостатності - шляхом продажу інших активів такого платника податків.

(абзац перший підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

Стягнення коштів та продаж інших активів платника податків провадяться не раніше тридцятого календарного дня з моменту надіслання йому другої податкової вимоги.

Стягнення безготівкових коштів здійснюється шляхом надіслання банку (банкам), обслуговуючому платника податків, платіжної вимоги на суму податкового боргу або його частини, а при стягненні готівкових коштів - у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

(абзац третій підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

Продаж інших активів здійснюється на підставі рішення податкового органу, підписаного його керівником та скріпленого гербовою печаткою податкового органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним податковим органом.

10.1.2. Організація продажу активів платника податків здійснюється податковим керуючим такого платника податків.

10.1.3. Платник податків (для державних і комунальних підприємств - за узгодженням з органом, уповноваженим управляти його майном) самостійно визначає склад і черговість продажу своїх активів виходячи з принципів збереження цілісності майнового комплексу, що забезпечує ведення його основної виробничої діяльності, та повного погашення суми податкового боргу.

Якщо податковий керуючий вирішує, що платник податків визначає для продажу активи, чия звичайна ціна є завідомо нижчою, ніж сума податкового боргу, такий податковий керуючий зобов'язаний самостійно визначити склад активів, що підлягають продажу, виходячи із принципів збереження цілісності майнового комплексу та з урахуванням того, що звичайна (оціночна) вартість таких активів не перевищує двократного розміру податкового боргу. Таке рішення податкового керуючого може бути оскаржене у порядку, визначеному цим Законом для оскарження рішень податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань або податкового боргу. При цьому протягом строку такого оскарження продаж активів платника податків, визначених за рішенням податкового керуючого, не здійснюється.

10.1.4. У разі недостатності коштів, отриманих від продажу активів, які не входять до складу цілісного майнового комплексу платника податків, що забезпечує ведення його основної господарської діяльності, податковий керуючий зобов'язаний прийняти рішення про продаж цілісного майнового комплексу або його частини, без застосування обмежень щодо їх вартості, встановлених абзацом другим підпункту 10.1.3 цього пункту.

Податковий керуючий не може прийняти рішення про продаж частини цілісного майнового комплексу, внаслідок якого платник податків позбувається можливості ведення його основної господарської діяльності, - у цьому випадку продажу підлягає цілісний майновий комплекс.

Продаж цілісного майнового комплексу боржника під час процедури його санації або ліквідації внаслідок банкрутства здійснюється згідно з положеннями Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" без застосування положень цієї статті.

10.1.5. Витрати, пов'язані з організацією та проведенням публічних торгів активами платника податків, покриваються у першу чергу за рахунок сум, одержаних від їх продажу.

10.1.6. У разі коли сума коштів, отримана за наслідками продажу активів платника податків, перевищує суму його податкової заборгованості, різниця направляється на рахунки такого платника податків або його правонаступників і використовується у встановленому ними порядку.

10.1.7. У разі коли сума коштів, отримана за наслідками продажу частини активів платника податків, є недостатньою для погашення його податкової заборгованості, різниця покривається шляхом додаткового продажу його активів, що організується не раніше тридцяти календарних днів, наступних за днем проведення попереднього продажу.

10.2. Порядок продажу активів

10.2.1. Продаж активів платника податків на публічних торгах на умовах змагальності здійснюється у такому порядку:

а) товари, які можуть бути згруповані та стандартизовані, підлягають продажу за кошти виключно на біржових торгах, що проводяться біржами, створеними відповідно до Закону України "Про товарну біржу", які визначаються центральним податковим органом на конкурсних засадах;

б) інші товари, об'єкти рухомого чи нерухомого майна, а також цілісні майнові комплекси підприємств підлягають продажу за кошти виключно на цільових аукціонах, які організовуються за поданням відповідного податкового органу на зазначених біржах. У разі коли на території району або міста, де знаходяться активи платника податків, що продаються, відсутня товарна біржа, визначена центральним податковим органом, податковий орган організовує окремий позабіржовий аукціон.

Продовольчі товари, що швидко псуються, а також інші товари, обсяги яких не є достатніми для організації публічних торгів, підлягають продажу за кошти на комісійних умовах через організації роздрібної торгівлі, визначені податковим органом на конкурсних засадах.

Майно боржника, щодо обігу якого встановлено обмеження законом, продається на закритих торгах, які проводяться на умовах змагальності. У таких закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права.

10.2.2. У разі коли продажу підлягає цілісний майновий комплекс підприємства, активи якого перебувають у державній або комунальній власності, чи коли згідно із законодавством з питань приватизації для відчуження активів підприємства потрібна попередня згода органу приватизації або іншого державного органу, уповноваженого здійснювати управління корпоративними правами, продаж активів такого підприємства організовується за поданням відповідного податкового органу регіональним органом приватизації із дотриманням норм законодавства з питань приватизації. При цьому інші способи приватизації, крім грошової, не дозволяються.

10.2.3. За наполяганням платника податків незалежна оцінка вартості активу, що підлягає продажу, для визначення його початкової вартості проводиться в порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.

(абзац перший підпункту 10.2.3 пункту 10.2 статті 10
 у редакції Закону України від 06.09.2005 р. N 2801-IV)

Платник податків має право самостійно визначити суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання. У разі коли платник податків самостійно не визначає такого суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання протягом установлених центральним податковим органом строків, таке визначення здійснюється податковим органом, який укладає договір про проведення оцінки активу.

(абзац другий підпункту 10.2.3 пункту 10.2 статті 10 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 06.09.2005 р. N 2801-IV)

Оцінка не проводиться щодо активів, які можуть бути згрупованими або стандартизованими чи мають курсову (поточну) біржову вартість та/або перебувають у лістінгу товарних бірж. Порядок встановлення курсової біржової вартості або лістінгу біржового товару визначається біржовою спілкою, яка має статус самоврядної організації відповідно до законодавства.

10.2.4. При продажу активів на товарних біржах податковий орган укладає відповідний договір з брокером (брокерською конторою), яка вчиняє дії з продажу такого активу за дорученням податкового органу на умовах найкращої цінової пропозиції.

При продажу активів на позабіржовому аукціоні безпосереднім продавцем, а в разі продажу через організації роздрібної торгівлі - комітентом виступає податковий орган, при цьому участь будь-яких посередників або агентів для організації такого продажу не дозволяється.

Порядок реалізації цього пункту визначається центральним податковим органом.

10.2.5. Порядок збільшення або зменшення початкової вартості активів платника податків визначається за методикою, встановленою Кабінетом Міністрів України, крім випадків, визначених підпунктом 10.2.2 цього пункту, які регулюються нормами законодавства про приватизацію.

(підпункт 10.2.5 пункту 10.2 статті 10 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 06.09.2005 р. N 2801-IV)

10.3. Оприлюднення інформації

10.3.1. Інформація про склад активів платників податків, призначених для продажу, оприлюднюється центральним податковим органом.

10.3.2. Інформація про час та умови проведення прилюдних торгів активами платників податків оприлюднюється:

при продажу активів на біржовому ринку - відповідною товарною біржею;

при продажу активів на позабіржовому аукціоні та через організації роздрібної торгівлі - відповідним податковим органом.

10.3.3. Центральний податковий орган щомісячно оприлюднює інформацію про наслідки кожного продажу активів платника податків відповідно до цієї статті, якщо розмір продажу перевищує один мільйон гривень, із зазначенням загального опису таких активів, ціни їх продажу.

(пункт 10.3 статті 10 доповнено новим підпунктом 10.3.3
 згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV,
у зв'язку з цим підпункт 10.3.3 вважати підпунктом 10.3.4)

10.3.4. Склад зазначеної інформації та порядок її оприлюднення визначаються Кабінетом Міністрів України.

10.4. Доступ до активів

10.4.1. Платник податків зобов'язаний надати комісії інформацію про активи, які перебувають у податковій заставі, а також забезпечити на першу вимогу комісії безперешкодний доступ її представників і учасників публічних торгів до огляду та оцінки активів, що пропонуються на продаж. Податковий керуючий має право здійснювати періодичні перевірки стану збереження активів, які перебувають у податковій заставі, отримувати від платника податків інформацію та документи про операції із заставленими активами, пояснення в разі відчуження таких активів без згоди податкового керуючого, а також здійснювати інші заходи, передбачені цим Законом.

(підпункт 10.4.1 пункту 10.4 статті 10 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

10.4.2. Будь-яка інша особа, яка здійснює управління активами платника податків або контроль за їх використанням, зобов'язана забезпечити на першу вимогу комісії безперешкодний доступ її представникам, а також учасникам публічних торгів до огляду та оцінки таких активів, а також забезпечити безперешкодне набуття прав власника таких активів особою, яка їх придбала на публічних торгах. При цьому така інша особа, яка здійснює управління або контроль над активами платника податків, звільняється від будь-яких видів відповідальності або зобов'язань перед таким платником або третіми особами, що можуть виникнути внаслідок передання таких активів у власність особи - їх покупця.

10.4.3. Посадові особи платника податків, а також посадові особи осіб, які здійснюють управління його активами або контроль за їх використанням, за неподання відомостей або подання неповних чи неправдивих відомостей щодо активів, які перебувають у податковій заставі, або за ухилення від забезпечення безперешкодного доступу до таких активів представникам комісії чи учасникам публічних торгів, або за перешкоджання у набутті прав власності на такі активи особою, яка їх придбала, несуть відповідальність, передбачену за умисне ухилення від оподаткування.

10.5. Скасування рішення про продаж активів

10.5.1. Якщо платник податків у будь-який момент до укладення договору купівлі-продажу його активів повністю погашає суму податкової заборгованості, податковий орган приймає рішення щодо звільнення його активів з-під податкової застави та скасовує рішення про проведення їх продажу.

10.5.2. За операції з продажу активів, визначених у цій статті, на біржовому ринку державне мито та місцеві податки (збори) не справляються. Такі операції не підлягають нотаріальному посвідченню.

10.6. Забезпечення інтересів кредиторів

10.6.1. Якщо сума податкового боргу не була погашена після закінчення процедури продажу активів платника податків, податковий орган може визначити відповідальною за погашення залишкового податкового боргу такого платника податків третю особу, яка протягом одного року до останнього дня граничного строку погашення суми податкового зобов'язання такого платника податків придбала від нього активи за цінами, меншими ніж звичайні, або отримала їх у власність на безоплатній основі чи як безповоротну фінансову допомогу (крім благодійних внесків або пожертв неприбутковим організаціям або іншим набувачам благодійної допомоги відповідно до законодавства).

Розмір зазначеної відповідальності за погашення залишкового боргу платника податків не може перевищувати суми, що дорівнює звичайній ціні активів, придбаних третьою особою від платника податків, зменшеній на фактичну ціну придбання таких активів третьою особою.

Рішення податкового органу щодо покладення відповідальності за погашення залишкового боргу платника податків на третю особу може бути оскаржене у порядку, передбаченому цим Законом для оскарження рішень податкового органу про нарахування суми податкового зобов'язання за непрямими методами.

Норми, визначені цим підпунктом, не застосовуються, якщо сума податкового боргу залишається непогашеною внаслідок недостатності активів платника податків, визнаного банкрутом згідно із законодавством.

10.7. Порядок реалізації цієї статті визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 11. Погашення податкового боргу державних або комунальних підприємств

11.1. У разі коли платник податків, який перебуває у державній або комунальній власності, не погашає суму податкового боргу у строки, встановлені цим Законом, податковий орган здійснює заходи щодо продажу активів такого платника податків, які не входять до складу цілісного майнового комплексу, що забезпечує здійснення основної діяльності платника податків.

У разі коли сума коштів, отримана від такого продажу, не покриває суму податкового боргу та витрат, пов'язаних з продажем активів, податковий орган зобов'язаний звернутися до органу виконавчої влади, що здійснює управління таким платником податків, з пропозицією щодо прийняття рішення про продаж частини акцій корпоратизованого підприємства за кошти або під зобов'язання щодо погашення його податкового боргу протягом поточного бюджетного року. Інформація зазначеного органу управління щодо прийняття або відхилення запропонованого рішення має бути надіслана податковому органу протягом тридцяти календарних днів з дня направлення такого звернення. Організація такого продажу здійснюється за правилами і у строки, встановлені законодавством з питань приватизації. У разі коли зазначений орган не прийме рішення про продаж частини акцій для погашення податкового боргу у зазначені цим пунктом строки, податковий орган зобов'язаний у місячний строк з дня отримання такої відмови або після закінчення встановленого для надання відповіді строку звернутися до суду із заявою про визнання такого платника податків банкрутом.

11.2. У разі коли податковим боржником визнається платник податків, який не підлягає приватизації, податковий орган здійснює заходи щодо продажу його активів, які не входять до складу цілісного майнового комплексу, що забезпечує ведення його основної діяльності.

У разі коли сума коштів, отриманих від такого продажу, не покриває суму податкового боргу такого платника податків та витрат, пов'язаних з організацією та проведенням публічних торгів, податковий орган зобов'язаний звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, з поданням про прийняття рішення щодо:

надання відповідної компенсації бюджету, до якого має зараховуватися сума податкового боргу такого платника податків, за рахунок коштів, призначених для утримання такого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить платник податків;

реорганізації такого платника податків з урахуванням правил, встановлених цим Законом;

ліквідації такого платника податків та списання податкового боргу;

оголошення такого платника податків банкрутом у порядку, встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідь щодо прийняття одного із зазначених рішень має бути надіслана податковому органу протягом тридцяти календарних днів з дня направлення звернення. У разі коли податковий орган не отримує зазначену відповідь у визначений цим пунктом строк або отримує незадовільну відповідь, податковий орган зобов'язаний звернутися до суду із заявою про визнання такого платника податків банкрутом.

11.3. Визнання державного або комунального підприємства таким, що має податковий борг, є обов'язковою підставою розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства. Рішення щодо розірвання трудового договору (контракту) з керівником державного (комунального) підприємства може бути відкладене на строк проведення апеляційної процедури, але не більше строків, установлених цим Законом, після спливу яких настають наслідки, визначені у першому реченні цього абзацу. Якщо за наявності достатніх підстав таке рішення не приймається, то службова (посадова) особа, яка не прийняла таке рішення, підлягає дисциплінарній та матеріальній відповідальності за правилами, встановленими законом, або підпадає під дію норм закону з питань запобігання корупції за наявності відповідних підстав.

(абзац перший пункту 11.3 статті 11 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

Трудові договори (контракти), що укладаються з керівником державного або комунального підприємства, повинні містити зазначену відповідальність, що є їх істотною умовою.

Норми цього пункту не поширюються на випадки виникнення податкового боргу внаслідок обставин непереборної дії (форс-мажорних обставин) чи внаслідок невиконання або неналежного виконання державними органами зобов'язань з оплати товарів (робіт, послуг), придбаних у такого платника податків за рахунок бюджетних коштів, з надання платнику податків субсидій або дотацій, передбачених законодавством, або з повернення платнику податків надміру внесених податків, зборів (обов'язкових платежів) чи їх бюджетного відшкодування згідно з нормами податкового законодавства.

11.4. Будь-які договори про передання акцій (інших корпоративних прав), що перебувають у державній або комунальній власності, в управління третім особам мають містити зобов'язання таких третіх осіб щодо недопущення виникнення податкового боргу після передання, а також право відповідно держави або територіальної громади на одностороннє (позасудове) розірвання таких договорів при виникненні податкового боргу.

Таке саме правило стосується будь-яких договорів про приватизацію державного або комунального майна, укладених під інвестиційні зобов'язання.

Стаття 12. Погашення податкових зобов'язань або податкового боргу в разі ліквідації платника податків

12.1. Черговість використання активів платника податків, що ліквідується

У разі коли власник або уповноважений ним орган приймає рішення про ліквідацію платника податків, не пов'язану з банкрутством, активи цього платника податків використовуються у черговості, визначеній законодавством України.

12.2. Ліквідація платника податків

З метою оподаткування ліквідацією платника податків або його філії, відділення чи іншого відокремленого підрозділу є ліквідація платника податків як юридичної особи або зупинення реєстрації фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а також ліквідація філії, відділення, відокремленого підрозділу платника податків, внаслідок якої відбувається закриття їх рахунків та/або втрата їх статусу як платника податків відповідно до законодавства.

12.3. Непогашені податкові зобов'язання або податковий борг

У разі коли внаслідок ліквідації платника податків або скасування реєстрації фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності частина його податкових зобов'язань чи податкового боргу залишається непогашеною у зв'язку з недостатністю його активів, така частина погашається за рахунок активів засновників або учасників такого підприємства, якщо вони несуть повну або додаткову відповідальність за зобов'язаннями платника податків згідно із законодавством, у межах повної або додаткової відповідальності, а в разі ліквідації філії, відділення чи іншого відокремленого підрозділу юридичної особи - за рахунок юридичної особи, незалежно від того, чи є вона платником податку, збору (обов'язкового платежу), стосовно якого виникло податкове зобов'язання або виник податковий борг таких філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу.

В інших випадках податкові зобов'язання або податковий борг, що залишаються непогашеними після ліквідації платника податків, вважаються безнадійним боргом і підлягають списанню у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Те саме стосується фізичної особи - платника податків, що помирає або визнається судом безвісно відсутнім або померлим чи недієздатним, за винятком випадків, коли з'являються інші особи, які вступають у права спадщини, незалежно від часу набуття таких прав.

12.4. Особи, відповідальні за погашення податкових зобов'язань або податкового боргу в разі ліквідації платника податків

Особою, відповідальною за погашення податкових зобов'язань або податкового боргу платника податків, є:

а) стосовно платника податків, який ліквідується, - ліквідаційна комісія або інший орган, що проводить ліквідацію згідно з законодавством;

б) стосовно філій, відділень, інших відокремлених підрозділів платника податків, які ліквідуються, - такий платник податків;

в) стосовно фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності - така фізична особа;

г) стосовно кооперативів, кредитних спілок, товариств співвласників житла або інших колективних господарств - їх члени (пайовики) солідарно;

д) стосовно інвестиційних фондів - інвестиційна компанія, яка здійснює управління таким інвестиційним фондом.

При ліквідації колективних сільськогосподарських підприємств, створених до набрання чинності цим Законом, непогашена частина боргу підлягає списанню у порядку, визначеному законодавством.

12.5. Термін погашення податкової заборгованості або податкового боргу платника податків, що ліквідується

Погашення податкових зобов'язань або податкового боргу платника податків, що ліквідується, здійснюється у строки, передбачені для списання безнадійного податкового боргу.

12.6. Залік надміру сплачених або невідшкодованих податкових платежів платника податків, що ліквідується

У разі коли платник податків, що ліквідується, має суми надміру сплачених або невідшкодованих податків, зборів (обов'язкових платежів) з відповідного бюджету, такі суми підлягають заліку в рахунок його податкових зобов'язань або податкового боргу перед таким бюджетом.

У разі коли сума надміру сплачених або невідшкодованих податків, зборів (обов'язкових платежів) з відповідного бюджету перевищує суму податкових зобов'язань або податкового боргу перед таким бюджетом, сума перевищення використовується для погашення податкової заборгованості або податкового боргу перед іншими бюджетами, а за відсутності такої заборгованості (боргу) - направляється у розпорядження такого платника податків.

Порядок проведення заліків, визначених у цьому пункті, встановлюється Міністерством фінансів України за погодженням з центральним податковим органом.

Порядок погашення податкових зобов'язань або податкового боргу померлої або безвісти відсутньої фізичної особи визначається законодавством з питань оподаткування доходів фізичних осіб.

Стаття 13. Порядок погашення податкових зобов'язань або податкового боргу при реорганізації платника податків

13.1. Урегулювання податкової заборгованості або податкового боргу платника податків, що реорганізується

13.1.1. У разі коли власник платника податків або уповноважений ним орган приймає рішення про реорганізацію такого платника податків, його податкова заборгованість або податковий борг підлягає врегулюванню в такому порядку:

якщо реорганізація здійснюється шляхом зміни назви, організаційно-правового статусу або місця реєстрації платника податків, такий платник податків після реорганізації набуває усіх прав і обов'язків щодо погашення податкових зобов'язань або податкового боргу, які виникли до його реорганізації;

якщо реорганізація здійснюється шляхом об'єднання двох або більшої кількості платників податків в одного платника податків з ліквідацією платників податків, що об'єдналися, такий об'єднаний платник податків набуває усіх прав і обов'язків щодо погашення податкових зобов'язань або податкового боргу всіх платників податків, що об'єдналися;

якщо реорганізація здійснюється шляхом розподілу платника податків на дві або більше особи з ліквідацією такого платника податків, усі платники податків, які виникнуть після такої реорганізації, набувають усіх прав і обов'язків щодо погашення податкових зобов'язань чи податкового боргу, які виникли до такої реорганізації. Зазначені зобов'язання чи борг розподіляються між новоствореними платниками податків пропорційно часткам балансової вартості активів, отриманим ними у процесі реорганізації згідно з розподільчим балансом. У разі коли одна чи більше новостворених осіб не є платниками податків, щодо яких виникли податкові зобов'язання або борг платника податків, який був реорганізований, зазначені податкові зобов'язання чи борг повністю розподіляються між особами, що є платниками таких податків, пропорційно часткам отриманих ними активів, без урахування активів, наданих особам, що не є платниками таких податків.

13.1.2. Реорганізація платника податків шляхом виділення з його складу іншого платника податків або внесення частини активів платника податків до статутного фонду іншого платника податків без ліквідації платника податків, який реорганізується, не тягне за собою розподілу податкових зобов'язань чи податкового боргу між таким платником податків та особами, створеними у процесі його реорганізації, чи встановлення їх солідарної податкової відповідальності, за винятком випадків, коли за висновками податкового органу така реорганізація може призвести до неналежного виконання податкових зобов'язань платником податків, який реорганізовується. Рішення про застосування солідарної або розподільної податкової відповідальності може бути прийняте податковим органом у разі, коли активи платника податків, що реорганізовується, перебувають у податковій заставі на момент прийняття рішення про таку реорганізацію.

З метою оподаткування до зазначених видів реорганізації прирівнюється оренда цілісного майнового комплексу відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

13.2. Узгодження плану реорганізації

Платник податків, активи якого передані у податкову заставу, або той, хто скористався правом реструктуризації податкового боргу, зобов'язаний завчасно повідомити податковий орган про прийняття рішення щодо проведення будь-яких видів реорганізації та надати податковому органу план такої реорганізації. У разі коли податковий орган встановлює, що план реорганізації призводить або може у майбутньому призвести до неналежного погашення податкових зобов'язань або податкового боргу, він має право прийняти рішення про:

розподіл суми податкових зобов'язань або податкового боргу між платниками податків, що виникають внаслідок реорганізації, виходячи з очікуваної прибутковості (ліквідності) кожного такого платника податків, без застосування принципу пропорційного розподілу, встановленого пунктом 13.1 цієї статті;

погашення податкових зобов'язань, забезпечених податковою заставою, до проведення такої реорганізації;

встановлення солідарної відповідальності за сплату податкових зобов'язань платника податку, що реорганізовується, стосовно всіх осіб, створених у процесі реорганізації, що тягне за собою застосування режиму податкової застави щодо усіх активів таких осіб;

поширення права податкової застави на всі активи платника податків, який створюється шляхом об'єднання інших платників податків, якщо один або більше з них мали податкові зобов'язання або податковий борг, забезпечений податковою заставою.

Зазначені рішення податкового органу можуть бути оскаржені у порядку та строки, визначені цим Законом для оскарження податкового зобов'язання або податкового боргу, нарахованого контролюючим органом.

Проведення реорганізації із порушенням правил, визначених цим пунктом, тягне за собою відповідальність, встановлену законодавством.

13.3. Строки погашення податкових зобов'язань чи податкового боргу реорганізованими платниками податків

Реорганізація платника податків не змінює строків погашення податкових зобов'язань або податкового боргу платниками податків, створеними внаслідок такої реорганізації.

13.4. Залік надміру сплачених або не відшкодованих податкових платежів платника податків, що реорганізовується шляхом його ліквідації

У разі коли платник податків, що реорганізовується, має суми надміру сплачених або не відшкодованих податків, зборів (обов'язкових платежів), такі суми підлягають заліку в рахунок його непогашених податкових зобов'язань або податкового боргу за іншими податками, зборами (обов'язковими платежами). Зазначена сума розподіляється між бюджетами та державними цільовими фондами пропорційно загальним сумам податкової заборгованості або податкового боргу такого платника податків.

У разі коли сума надміру сплачених або не відшкодованих податків, зборів (обов'язкових платежів) платника податків перевищує суму податкових зобов'язань або податкового боргу з інших податків, зборів (обов'язкових платежів), сума перевищення направляється в розпорядження правонаступників такого платника податків пропорційно до їх частки в активах, що розподіляються, згідно з розподільчим балансом або передаточним актом.

13.5. Поняття реорганізації платника податків

Реорганізацією платника податків з метою оподаткування є зміна його правового статусу, яка передбачає будь-яку з таких дій або їх поєднання:

а) зміну назви платника податків, а для господарських товариств - зміну організаційно-правового статусу підприємства, що тягне за собою зміну їх ідентифікаційного та/або податкового номера;

б) злиття платника податків, а саме передання його активів до статутних фондів інших платників податків, внаслідок якого відбувається ліквідація юридичного статусу платника податків, який зливається з іншими;

в) розподіл платника податків на декілька осіб, а саме розподілення його активів між статутними фондами новостворених юридичних осіб та/або фізичними особами, внаслідок якого відбувається ліквідація юридичного статусу платника податків, який розподіляється;

г) виділення з платника податків інших платників податків, а саме передання частини активів платника податків, що реорганізовується, до статутних фондів інших платників податків в обмін на їх корпоративні права, внаслідок якого не відбувається ліквідація платника податків, що реорганізовується;

д) реєстрацію фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності без скасування її попередньої реєстрації як іншого суб'єкта підприємницької діяльності або із таким скасуванням.

Стаття 14. Розстрочення та відстрочення податкових зобов'язань платника податків

14.1. Порядок розстрочення чи відстрочення податкових зобов'язань

14.1.1. Розстроченням податкових зобов'язань є надання платнику податків бюджетного кредиту на основну суму його податкових зобов'язань без урахування сум пені під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеної згідно з пунктом 16.4 статті 16 цього Закону.

(підпункт 14.1.1 пункту 14.1 статті 14 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

14.1.2. Відстроченням податкових зобов'язань є перенесення сплати основної суми податкових зобов'язань платника податків без урахування сум пені під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеної згідно з пунктом 16.4 статті 16 цього Закону, на пізніший термін.

(підпункт 14.1.2 пункту 14.1 статті 14 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

14.1.3. Платник податків, який звертається до податкового органу з заявою про розстрочення, відстрочення податкових зобов'язань, вважається таким, що узгодив суму такого податкового зобов'язання.

14.1.4. Розстрочення, відстрочення податкових зобов'язань у межах процедури відновлення платоспроможності боржника відповідно до законодавства з питань банкрутства здійснюються на умовах, передбачених мировою угодою.

14.2. Підстави для прийняття рішення щодо розстрочення чи відстрочення податкових зобов'язань (крім податкового боргу)

(назва пункту 14.2 статті 14 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

14.2.1. Підставою для розстрочення податкових зобов'язань платника податків є надання ним достатніх доказів щодо існування загрози виникнення податкового боргу, а також економічного обгрунтування, яке свідчить про можливість погашення податкових зобов'язань та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якою відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

14.2.2. Підставою для відстрочення податкових зобов'язань платника податків є надання ним достатніх доказів щодо дії обставин непереборної сили, що призвели до загрози виникнення податкового боргу та/або банкрутства такого платника податків, а також економічного обгрунтування, яке свідчить про можливість погашення податкових зобов'язань та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму відстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

14.3. Умови надання розстрочення та відстрочення податкових зобов'язань

14.3.1. Розстрочення податкових зобов'язань надається на умовах податкового кредиту, за якими основна сума кредиту та нараховані на неї проценти погашаються рівними частками, починаючи з податкового періоду, наступного за періодом надання такого кредиту.

14.3.2. Відстрочення податкових зобов'язань надається на умовах, за якими основна сума податкових зобов'язань та нараховані на неї проценти сплачуються рівними частками, починаючи з будь-якого податкового періоду, визначеного відповідним податковим органом чи відповідним органом місцевого самоврядування, який згідно із підпунктом 14.3.3 цього пункту затверджує рішення про розстрочення або відстрочення податкових зобов'язань, але не пізніше закінчення 12 календарних місяців з моменту виникнення такого податкового зобов'язання або одноразово у повному обсязі.

14.3.3. Рішення про розстрочення або відстрочення податкових зобов'язань у межах одного бюджетного року приймається у такому порядку:

стосовно загальнодержавних податків, зборів (обов'язкових платежів) - керівником податкового органу та має бути затверджене керівником податкового органу (його заступником) вищого рівня;

стосовно місцевих податків і зборів - керівником податкового органу (його заступником) та має бути затверджене фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві податки чи збори.

14.3.4. Центральний податковий орган може встановити іншу процедуру затвердження рішень про розстрочення або відстрочення податкових зобов'язань із загальнодержавних податків, зборів (обов'язкових платежів) у межах одного бюджетного року, виходячи з їх сум або видів податків, зборів (обов'язкових платежів).

14.3.5. Рішення про розстрочення або відстрочення податкових зобов'язань на термін, що виходить за межі одного бюджетного року, щодо загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) приймається керівником (заступником) центрального податкового органу за узгодженням з Міністерством фінансів України, а щодо місцевих податків і зборів - керівником податкового органу (його заступником) за узгодженням з фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві податки чи збори.

14.3.6. Звіт про виконання відповідного бюджету має містити розрахунок втрат його доходів від розстрочень сплати податкових зобов'язань платників податків.

У разі коли розстрочення або відстрочення сплати податкових зобов'язань здійснюється на строк, що виходить за межі одного бюджетного року, у законі про Державний бюджет України або у рішенні про затвердження місцевого бюджету на наступний бюджетний рік мають бути відображені доходи, пов'язані із погашенням розстрочених чи відстрочених податкових зобов'язань.

14.3.7. Розстрочення або відстрочення надаються окремо з окремого податку, збору (обов'язкового платежу).

14.4. Гласність та запобігання корупції

14.4.1. Будь-які рішення щодо розстрочення або відстрочення податкових зобов'язань окремих платників податків мають щорічно оприлюднюватися.

14.4.2. Копії рішень про розстрочення, відстрочення, що виходять за межі бюджетного року, мають бути відіслані відповідним податковим органом Міністерству фінансів України протягом 15 днів з дня їх прийняття.

14.4.3. Розстрочення, відстрочення не можуть надаватися чи встановлюватися щодо податкових зобов'язань із ввізного мита, акцизних зборів, податку на додану вартість при ввезенні товарів (робіт, послуг) на митну територію України, внесків до Пенсійного фонду України чи інших внесків у межах державного або обов'язкового соціального страхування, якщо інше не встановлено законами з цих податків, зборів (обов'язкових платежів) або цим Законом.

14.4.4. Будь-який платник податків має право вимагати розстрочення чи відстрочення його податкових зобов'язань, а орган, уповноважений приймати рішення з таких розстрочень, відстрочень, зобов'язаний задовольнити таку вимогу у разі коли підстави, надані платником податків як обгрунтування такого розстрочення, відстрочення, є тотожніми підставам, наданим іншими платниками податків, щодо податкових зобов'язань яких були прийняті відповідні рішення.

14.5. Підстави для дострокового розірвання договорів про розстрочення, відстрочення

14.5.1. Договори про розстрочення, відстрочення можуть бути достроково розірвані:

а) за ініціативою платника податків - при достроковому погашенні розстроченої або відстроченої суми податкового зобов'язання, щодо якого була досягнута домовленість про розстрочення, відстрочення;

(підпункт "а" підпункту 14.5.1 пункту 14.5 статті 14 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

б) за ініціативою податкового органу, у разі якщо:

з'ясовано, що інформація, надана платником податків при укладенні зазначених договорів, виявилася недостовірною, неповною або перекрученою;

платник податків визнається таким, що має податковий борг із податкових зобов'язань, які виникли після укладення зазначених договорів;

платник податків порушує умови погашення розстроченого або відстроченого податкового боргу.

Рішення про дострокове розірвання зазначених договорів за ініціативою податкового органу може бути оскаржене у порядку, встановленому цим Законом для оскарження рішень податкового органу щодо нарахованої суми податкових зобов'язань.

14.6. Порядок реалізації цієї статті встановлюється центральним податковим органом.

Стаття 15. Строки давності

15.1. Строки давності та їх застосування

15.1.1. За винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

15.1.2. Податкове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у підпункті 15.1.1 цього пункту, у разі коли:

а) податкову декларацію за період, коли виникло податкове зобов'язання, не було подано;

б) судом встановлено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою - платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов'язання.

15.1.3. Відлік строку давності зупиняється на будь-який період, протягом якого платник податку перебуває поза межами України, якщо такий період є безперервним та дорівнює чи є більшим за 180 днів.

15.2. Граничні строки стягнення податкового боргу

15.2.1. У разі коли податкове зобов'язання було нараховане податковим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 15.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов'язання. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або до визнання боргу безнадійним.

15.3. Граничні строки для подання заяв на повернення надміру сплачених або невідшкодованих податків і зборів (обов'язкових платежів)

15.3.1. Заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

15.4. Продовження граничних строків

15.4.1. Граничні строки для подання податкової декларації, визначені пунктом 4.1 статті 4, заяв про перегляд рішень контролюючих органів, визначені пунктом 5.2 статті 5, заяв про повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів), визначені пунктом 15.3 цієї статті, підлягають продовженню керівником податкового органу (його заступником) за письмовим запитом платника податків, якщо такий платник податків протягом зазначених строків:

перебував за межами України;

перебував у плаванні на морських судах за кордоном України у складі команди (екіпажу) таких суден;

перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;

мав обмежену свободу пересування у зв'язку з ув'язненням чи полоном на території інших держав або через інші обставини непереборної сили, підтверджені документально;

був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законодавством.

Штрафні санкції, визначені підпунктом 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 цього Закону, не застосовуються протягом строків продовження граничних строків подання податкової декларації згідно з нормами цього пункту.

15.4.2. Норми цього пункту поширюються на:

платників податків - фізичних осіб;

посадових осіб юридичної особи, у разі коли протягом зазначених граничних строків така юридична особа не мала інших посадових осіб, уповноважених відповідно до законодавства нараховувати, стягувати та вносити до бюджету податки, збори (обов'язкові платежі), а також вести податковий облік та звітність.

15.4.3. Порядок застосування норм цього пункту встановлюється центральним податковим органом.

Стаття 16. Пеня

16.1. Початок строків нарахування пені

16.1.1. Після закінчення встановлених строків погашення узгодженого податкового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

16.1.2. Нарахування пені розпочинається:

а) при самостійному нарахуванні суми податкового зобов'язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання, визначеного цим Законом;

б) при нарахуванні суми податкового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні згідно з нормами цього Закону.

16.1.3. У разі коли платник податків до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання та погашає його, пеня не нараховується.

Це правило не застосовується, якщо:

а) платник податків не подає податкову декларацію за період, протягом якого відбулося таке заниження;

б) судом доведено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою - платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов'язання.

16.2. Зупинення строків нарахування пені

У разі коли керівник податкового органу (його заступник) відповідно до процедури адміністративного оскарження приймає рішення про продовження строків розгляду скарги платника податків понад строки, визначені абзацом першим підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 цього Закону, пеня не нараховується протягом таких додаткових строків, незалежно від результатів адміністративного оскарження.

16.3. Закінчення строків нарахування пені

16.3.1. Нарахування пені закінчується у день прийняття банком, обслуговуючим платника податків, платіжного доручення на сплату суми податкового боргу. У разі часткової сплати суми податкового боргу нарахування пені зупиняється на таку сплачену частку.

16.3.2. У разі погашення суми податкового боргу шляхом стягнення коштів або відчуження інших активів боржника у порядку, передбаченому цим Законом, нарахування пені зупиняється у день такого стягнення або відчуження активів з права власності (повного господарського відання) боржника в рахунок погашення, незалежно від строків оплати вартості таких активів їх покупцем.

Порядок застосування цього підпункту розробляється центральним податковим органом за погодженням з Державним казначейством України.

16.3.3. При частковому погашенні податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку. Податковий борг, що погашається частково, сплачується разом зі сплатою пені, нарахованої відповідно до такої частки, єдиним платіжним документом, в якому суми такого податкового боргу та такої пені визначаються окремо. Платіжні документи, які не містять окремо виділену суму податкового боргу та суму пені, не приймаються до виконання.

(підпункт 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

Якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), та надсилає такому платнику податків повідомлення, в якому міститься зазначена інформація.

(підпункт 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 доповнено абзацом другим
 згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

16.4. Розмір пені

16.4.1. Пеня нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

16.4.2. Зазначений розмір пені діє щодо всіх видів податків і зборів (обов'язкових платежів), крім пені щодо порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що встановлюється окремим законодавством.

16.5. Відповідальність банків

16.5.1. За порушення строків перерахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених Законом України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених підпунктом 16.4.1 пункту 16.4 статті 16, та штрафні санкції, встановлені підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 цього Закону, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Законом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків, зборів (обов'язкових платежів) звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

(підпункт 16.5.1 пункту 16.5 статті 16 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

16.5.2. Днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах.

16.5.3. До банку на період дії введеного Національним банком України мораторію на задоволення вимог кредиторів не застосовуються фінансові санкції у вигляді пені та штрафів, які передбачені цим Законом:

за порушення строків зарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) з вини банку;

за невиконання чи неналежне виконання банком власних зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) на момент введення мораторію та під час його дії.

З моменту закінчення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

розпочинається відлік термінів зарахування податків, зборів (обов'язкових платежів) у розмірах, які обліковуються на дату закінчення дії мораторію;

фінансові санкції у вигляді пені та штрафів, які передбачені цим Законом, за невиконання чи неналежне виконання банком власних зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) нараховуються на суми заборгованостей, які обліковуються на дату закінчення дії мораторію.

(підпункт 16.5.3 пункту 16.5 статті 16 у редакції
 Закону України від 24.07.2009 р. N 1617-VI)

16.5.4. При стягненні коштів та майна платників податків - клієнтів банків, страхувальників страхових організацій або членів інших небанківських фінансових установ, створених відповідно до закону, податкові органи або державні виконавці не мають права звертати стягнення на залишки коштів на кореспондентських рахунках банків, а також на страхові та прирівняні до них резерви банків, страхових організацій або небанківських фінансових установ, сформованих відповідно до законодавства.

Стаття 17. Штрафні санкції (штрафи)

17.1. Штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством.

Штрафні санкції накладаються контролюючими органами, а у випадку, передбаченому пунктом 17.2 цієї статті, самостійно нараховуються та сплачуються платником податків.

17.1.1. Платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.

Для фізичних осіб, які займають посади, що підпадають під визначення суб'єктів корупційних діянь відповідно до закону, за неподання або несвоєчасне подання декларації про доходи таких фізичних осіб, отриманих протягом зайняття такої посади, штраф застосовується у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.

17.1.2. У разі коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "а" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, додатково до штрафу, встановленого підпунктом 17.1.1 цього пункту, платник податків сплачує штраф у розмірі десяти відсотків суми податкового зобов'язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше п'ятдесяти відсотків від суми нарахованого податкового зобов'язання та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

17.1.3. У разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

(підпункт 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

17.1.4. У разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, визначеними у підпункті "в" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний (крім випадків, коли податкова декларація не приймається всупереч нормам цього Закону) сплатити штраф у розмірі п'яти відсотків суми донарахованого податкового зобов'язання, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

(підпункт 17.1.4 пункту 17.1 статті 17 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

17.1.5. У разі коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, визначеними у підпункті "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, штрафні санкції не застосовуються, за винятком випадків, які підпадають під дію підпункту 17.1.7 цього пункту.

17.1.6. У разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

(абзац перший підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

Заниженням податкового зобов'язання у великих розмірах вважається сума недоплати, яка встановлюється на рівні, визначеному Кримінальним кодексом України.

17.1.61. Платники податку (посадові особи платника податку), які використовують податкову пільгу не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору (обов'язкового платежу), а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено, вважаються такими, що умисно ухиляються від оподаткування. У цьому випадку такі особи додатково до штрафів, визначених у підпунктах 17.1.1 - 17.1.5 цього пункту, за наявності підстав для їх накладення, сплачують суму податків, що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги, а також штраф у розмірі двохсот відсотків від такої суми. Сплата штрафу не звільняє таких осіб від юридичної відповідальності за умисне ухилення від оподаткування.

(пункт 17.1 статті 17 доповнено підпунктом 17.1.61
 згідно із Законом України від 19.05.2009 р. N 1342-VI)

17.1.7. У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

(абзац другий підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

(абзац третій підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

(абзац четвертий підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 із змінами,
 внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

Платник податків сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1 - 17.1.6 цього пункту, чи ні.

17.1.8. У разі коли платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, відчужив такі активи без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обов'язковим згідно з цим Законом, платник податків додатково сплачує штраф у розмірі суми такого відчуження, визначеної за звичайними цінами.

(підпункт 17.1.8 пункту 17.1 статті 17 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

17.1.9. У разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу). Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальності та/або конфіскації таких товарів (продукції) або коштів відповідно до закону.

17.2. Платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку,

б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

При самостійному донарахуванні суми податкових зобов'язань адміністративні штрафи не накладаються.

(абзац перший пункту 17.2 статті 17
 у редакції Закону України від 20.02.2003 р. N 550-IV)

Це правило не застосовується, якщо:

а) платник податків не подає податкову декларацію за період, протягом якого відбулася недоплата податкового зобов'язання;

б) судом встановлено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою - платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов'язання.

17.3. Сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Стаття 18. Списання та розстрочення податкового боргу

18.1. Списання та розстрочення податкового боргу, пов'язані з відміною картотеки

18.1.1. Списанню з платників податків підлягає податковий борг (крім пені та штрафних санкцій), який виник станом на 31 грудня 1999 року і не сплачений на день набрання чинності цією статтею.

18.1.2. Податковий борг, який виник у період з 1 січня 2000 року до 1 січня 2001 року і не сплачений на день набрання чинності цією статтею, може бути за бажанням платника податку розстрочений на таких умовах:

а) розстрочення податкового боргу надається на строк, що не перевищує 60 календарних місяців від місяця виникнення податкового боргу, включаючи такий місяць. У разі існування консолідованого податкового боргу строк розстрочення відраховується від місяця виникнення першої складової такого консолідованого боргу;

б) основна сума податкового боргу (без пені та штрафних санкцій) підлягає сплаті рівними частками у строки, встановлені цим Законом для квартального податкового періоду, з відстроченням першого платежу на строк, який визначається платником податків, але не може бути більшим двох квартальних податкових періодів, наступних за квартальним періодом, у якому був укладений договір про розстрочення;

в) розстрочення податкового боргу надається під проценти, розраховані за період, що починається від місяця укладення договору про розстрочення та закінчується місяцем погашення розстроченого податкового боргу, виходячи з облікової ставки Національного банку України, діючої на момент сплати чергового квартального платежу. Зазначені проценти нараховуються платником податків, але не сплачуються, крім випадків, визначених підпунктом "д" підпункту 18.1.2 цього пункту;

г) проценти, нараховані згідно з підпунктом "в" підпункту 18.1.2 цього пункту, списуються у момент остаточного погашення розстроченого податкового боргу;

д) податковий борг юридичних осіб, визнаних фіктивними відповідно до закону.

Керівник податкового органу (його заступник) зобов'язаний прийняти рішення про дострокове розірвання договору про розстрочення, що тягне за собою обов'язок платника податків сплатити невнесену суму розстроченого податкового боргу, а також процентів, нарахованих відповідно до підпункту "в" підпункту 18.1.2 цього пункту на таку розстрочену суму податкового боргу, у разі коли платник податків, який уклав договір про розстрочення, до закінчення дії такого договору:

накопичує новий податковий борг або не сплачує чергову частку реструктурованого податкового боргу протягом двох податкових періодів, наступних за податковим періодом виникнення такого нового податкового боргу, або податковим періодом, за який сплачується чергова частка реструктурованого податкового боргу;

ліквідується;

виїжджає за кордон на постійне місце проживання (якщо платник податків є фізичною особою);

визнається неплатоспроможним за зобов'язаннями, іншими ніж податкові.

Податковий орган не може відмовити платнику податків в укладенні договору про розстрочення його податкового боргу на умовах, визначених цим пунктом, якщо письмове звернення такого платника податків буде надіслано податковому органу протягом 60 календарних днів з дня набрання чинності цією статтею.

18.1.3. Списанню з платників податків підлягають пеня та штрафні санкції, нараховані на податковий борг, визначений у підпунктах 18.1.1 та 18.1.2 цього пункту, та не сплачені до дня набрання чинності цією статтею, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані у зв'язку з порушенням строків розрахунків під час здійснення операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

18.1.4. Податковий борг, що виник у період з 1 січня 2001 року до 1 квітня 2001 року, підлягає сплаті у січні - квітні 2001 року відповідно до строків сплати податкових зобов'язань, встановлених цим Законом.

18.1.5. У разі коли платники податків самостійно виявляють податкові зобов'язання, що виникли у податкових періодах, попередніх податковому періоду, на який припадає набрання чинності цією статтею, та здійснюють їх декларування протягом 60 календарних днів від дня набрання чинності цією статтею, податкові зобов'язання (включаючи пеню) підлягають списанню або розстроченню у порядку, визначеному цією статтею, залежно від часу їх виникнення.

18.1.6. Норми цього пункту не поширюються на податковий борг, а також нараховані на його суму пеню та штрафні санкції у разі, коли до дня набрання чинності цією статтею було розпочате кримінальне провадження щодо умисного ухилення осіб від сплати такого податкового боргу. У разі коли у майбутньому обвинувачення особи знімається або не підтримується судом, податковий борг (пеня та штрафні санкції) може бути списано або розстрочено протягом 60 календарних днів з моменту зняття (непідтримання) такого обвинувачення.

18.2. Списання безнадійного податкового боргу

18.2.1. Підлягає списанню безнадійний податковий борг, у тому числі пеня, нарахована на такий податковий борг, а також штрафні санкції.

Під терміном "безнадійний" слід розуміти:

а) податковий борг платника податків, визнаного у встановленому порядку банкрутом, вимоги щодо якого не були задоволені у зв'язку з недостатністю активів банкрута;

б) податковий борг фізичної особи, яка:

визнана у судовому порядку безвісно відсутньою або померлою, у разі недостатності майна, на яке може бути направлено стягнення згідно із законодавством;

померла, у разі недостатності майна, на яке може бути направлено стягнення згідно із законодавством;

понад 720 днів перебуває у розшуку;

в) податковий борг юридичних та фізичних осіб, стосовно якого минув строк позовної давності, встановлений цим Законом;

(дію підпункту "в" підпункту 18.2.1 пункту 18.2 статті 18 зупинено
 на 2005 рік згідно із
Законами України від 23.12.2004 р. N 2285-IV,
 від 25.03.2005 р. N 2505-IV
,
на 2006 рік - згідно із Законом України від 20.12.2005 р. N 3235-IV
,
 на 2007 рік -  згідно із Законом України від 30.11.2006 р. N 398-V)

г) підпункт "г" підпункту 18.2.1 пункту 18.2 статті 18 виключено 

(дію підпункту "г" підпункту 18.2.1 пункту 18.2 статті 18 зупинено
 на 2005 рік згідно із
Законами України від 23.12.2004 р. N 2285-IV,
 від 25.03.2005 р. N 2505-IV
,
на 2006 рік - згідно із Законом України від 20.12.2005 р. N 3235-IV
,
 на 2007 рік -  згідно із Законом України від 30.11.2006 р. N 398-V
,
 на 2008 рік - згідно із Законом України від 28.12.2007 р. N 107-VI)

(підпункт "г" підпункту 18.2.1 пункту 18.2 статті 18 виключено
 згідно із Законом України від 03.06.2008 р. N 309-VI)

д) податковий борг юридичних осіб, визнаних фіктивними відповідно до закону;

е) пені, штрафні та фінансові санкції, нараховані відповідно до законодавства України на суми податкових зобов'язань, що входять до складу заборгованості, встановленої у процесі підтвердження заборгованості згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу"

(підпункт 18.2.1 пункту 18.2 статті 18 доповнено підпунктом
 "е" згідно із Законом України від 23.06.2005 р. N 2711-IV)

У разі коли фізична особа, яка визнана у судовому порядку безвісно відсутньою або померлою, з'являється або фізичну особу, яка перебувала у розшуку понад 720 днів, розшукано, списана заборгованість таких осіб підлягає відновленню та стягненню у загальному порядку, без дотримання строків позовної давності.

18.2.2. Органи стягнення відкликають розрахункові документи, які передбачають стягнення пені, штрафних санкцій та безнадійного податкового боргу, списаних відповідно до цієї статті.

18.2.3. Податкові органи здійснюють щоквартальне списання безнадійного податкового боргу. Порядок такого списання визначається центральним податковим органом за узгодженням з Міністерством фінансів України.

18.3. Списання і розстрочення податкового боргу, пов'язаного з виплатою заробітної плати негрошовою формою розрахунків шляхом взаємозаліку заборгованості по позиках та/або товарному кредиту

18.3.1. Списанню з платників податків підлягає податковий борг (включаючи пені і штрафні санкції), який рахується станом на 31 грудня 2001 року за даними податкових декларацій, актів звірок, розрахунків та даними бухгалтерського обліку платників податків і не сплачений на день набрання чинності цим пунктом.

При цьому списанню підлягає виключно податковий борг, що виник у зв'язку з погашенням (виплатою) кредиторської заборгованості по заробітній платі, яка рахувалася за даними бухгалтерського обліку платників податків станом на 31 грудня 1999 року, шляхом взаємозаліку дебіторської заборгованості по позиках або товарному кредиту, згідно з бухгалтерським обліком, за працівниками платників податків.

18.3.2. За бажанням платників податків податковий борг, що сформувався станом на 31 грудня 2001 року у зв'язку з погашенням (виплатою) кредиторської заборгованості по заробітній платі, яка виникла у період з 1 січня 2000 року по 31 грудня 2000 року за даними бухгалтерського обліку платників податків, шляхом закриття її взаємозаліком дебіторської заборгованості по позиках і товарному кредиту, що рахувалася згідно з бухгалтерським обліком за працівниками платників податків, може бути розстрочений на умовах вимог підпункту 18.1.2 пункту 18.1 цієї статті.

18.3.3. У разі якщо платники податків самостійно виявляють податкові зобов'язання, які виникли виключно у зв'язку з погашенням (виплатою) кредиторської заборгованості по заробітній платі взаємозаліком дебіторської заборгованості по позиках і товарному кредиту на умовах вимог абзацу другого підпункту 18.3.1 і підпункту 18.3.2 цього пункту, а час і умови їх виникнення підтверджуються аудиторським висновком, і здійснюють їх декларування протягом 60 календарних днів з дня набрання чинності цим пунктом, податкові зобов'язання (включаючи пені) підлягають списанню або розстроченню залежно від часу їх виникнення у порядку, визначеному цією статтею. Остаточні суми податкових зобов'язань підтверджуються актом перевірки контролюючого органу.

(статтю 18 доповнено пунктом 18.3 згідно із
 Законом України від 11.07.2003 р. N 1127-IV)

Стаття 19. Набрання чинності цим Законом та порядок введення його в дію

19.1. Набрання чинності Законом

Цей Закон набирає чинності з 1 квітня 2001 року, за винятком:

статті 18, яка набирає чинності з дня опублікування цього Закону;

статей 6, 8, 9, 14, які набирають чинності з 1 жовтня 2001 року;

пункту 4.3 статті 4, статті 10, які набирають чинності з 1 січня 2002 року.

19.2. У зв'язку з набранням чинності цим Законом припиняється відповідно до пункту 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України дія Указу Президента України від 4 березня 1998 року N 167/98 "Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами" з дня набрання чинності відповідними статтями цього Закону.

19.3. Застосування норм цього Закону в перехідний період

19.3.1. З моменту набрання чинності цим Законом банки не здійснюють облік заборгованості клієнтів, не сплаченої у строк, та не ведуть картотеку, за винятком випадків, коли такі операції здійснюються банками у межах укладених ними цивільно-правових договорів.

Списання коштів з рахунків платника податків здійснюється банками лише за дорученнями платника або за платіжними вимогами згідно з абзацом третім підпункту 10.1.1 статті 10 цього Закону, а також на підставі виконавчих документів та за визнаними платником претензіями, у тому числі у порядку досудового врегулювання спорів.

(абзац другий підпункту 19.3.1 пункту 19.3 статті 9 із змінами,
внесеними згідно із Законом України від 15.05.2003 р. N 762-IV)

19.3.2. Платіжні документи клієнтів приймаються банками до виконання виключно за наявності достатнього залишку власних коштів на рахунках таких клієнтів. У разі недостатності коштів на рахунках клієнтів платіжні документи повертаються їх виписувачам без виконання.

19.3.3. Платіжні документи органів стягнення приймаються банками до виконання незалежно від наявності достатнього залишку коштів на рахунку клієнта та виконуються банком частково у межах наявного залишку власних коштів клієнта - платника таких податків, зборів (обов'язкових платежів), а у невиконаній сумі повертаються стягувачам.

19.3.4. Неоплачені внаслідок недостатності коштів платіжні документи, у тому числі органів стягнення, які перебували в обліку банків на момент набрання чинності цим Законом, повертаються їх виписувачам без виконання протягом п'яти робочих (банківських) днів з дня набрання чинності цим Законом.

Контролюючий орган, який отримав такий неоплачений платіжний документ, зобов'язаний надіслати платнику податків податкове повідомлення про суму непогашеного податкового зобов'язання, зазначеного у цьому платіжному документі, яка підлягає сплаті протягом строків, визначених статтею 5 цього Закону.

У разі коли згідно з пунктом 18.1 статті 18 цього Закону таке податкове зобов'язання підлягає списанню повністю або частково, податкове повідомлення не надсилається або надсилається у частковій сумі.

У разі коли згідно з пунктом 18.1 статті 18 цього Закону таке податкове зобов'язання може бути за бажанням платника податків розстрочене, контролюючий орган надсилає податкове повідомлення після закінчення 60 календарного дня з дня набрання чинності цим Законом, якщо платник податків не скористався правом такого розстрочення.

З дня набрання чинності цим Законом до дня, наступного за граничним днем сплати податкового зобов'язання, зазначеного у податковому повідомленні, наданого контролюючим органом згідно з цим пунктом, пеня та штрафні санкції на суму такого податкового зобов'язання не нараховуються.

19.3.5. Для забезпечення сталого надходження коштів до бюджетів (державних цільових фондів) протягом перехідного періоду установити, що податкові декларації подаються:

за податковий (звітний) період за наслідками четвертого кварталу або другого півріччя 2000 року згідно з підпунктом "б" підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону - протягом 25 календарних днів, наступних за останнім календарним днем такого кварталу (півріччя);

за податковий (звітний) період за наслідками 2000 року згідно з підпунктом "в" підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем такого року.

У подальшому застосовуються строки подання податкових декларацій, визначені підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону.

19.3.6. Підпункт 19.3.6 пункту 19.3 статті 19 виключено

(згідно із Законом
 України від 22.06.2004 р. N 1830-IV)

19.3.7. Встановити, що на період дії процедури погашення заборгованості згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" для платників податків - учасників розрахунків, визначених цим Законом, порядок погашення зобов'язань юридичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів) визначається з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу"

(статтю 19 доповнено підпунктом 19.3.7 згідно
 із Законом України від 23.06.2005 р. N 2711-IV)

19.4. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

19.4.1. У статті 112 Кримінально-процесуального кодексу України:

у частині третій статті цифри "801" виключити;

перше речення частини четвертої статті після слова "провадиться" доповнити словом "виключно", а друге речення після слова "розслідуються" доповнити словом "виключно".

19.4.2. Частини п'яту та шосту статті 100 Арбітражного процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 6, ст. 56; 1997 р., N 25, ст. 171) замінити частинами п'ятою, шостою та сьомою такого змісту:

"Подання заяви про перевірку рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду і принесення протесту прокурором чи його заступником не зупиняють виконавчого провадження, крім випадків, коли рішення, ухвала, постанова суду, пов'язані з перерахуванням чи списанням грошових сум, а також примусовим вилученням майна, перевіряються за клопотанням сторони в порядку нагляду, на строк такої перевірки.

В інших випадках суд за клопотанням сторони, відповідного прокурора та його заступника або за своєю ініціативою може зупинити виконавче провадження до закінчення перевірки.

При зупинці виконавчого провадження у зв'язку із перевіркою рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду суд на загальних підставах може вжити заходів до майнового забезпечення позову".

19.4.3. Статтю 11 Закону України "Про міліцію" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., N 4, ст. 20; Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 36, ст. 526; 1993 р., N 11, ст. 83; 2000 р., N 27, ст. 213) доповнити частиною такого змісту:

"При здійсненні заходів із запобігання, виявлення і розкриття злочинів у сфері податкового законодавства права, передбачені цією статтею, надаються виключно органам податкової міліції у межах їх компетенції".

19.4.4. У Законі України "Про заставу" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 47, ст. 642; 1998 р., N 2, ст. 3):

статтю 13 доповнити частиною такого змісту:

"Норми цієї статті не поширюються на право податкової застави, що регулюється податковим законодавством";

статтю 15 доповнити частиною такого змісту:

"Обов'язки з реєстрації та нотаріального посвідчення не поширюються на виникнення та зміну прав податкової застави, що регулюється податковим законодавством".

19.4.5. Статтю 8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 22, ст. 303, N 39, ст. 572) доповнити частиною такого змісту:

"При виконанні завдань оперативно-розшукової діяльності, пов'язаних з припиненням правопорушень у сфері податкового законодавства, права, передбачені цією статтею, надаються виключно органам податкової міліції у межах їх компетенції".

19.4.6. У частині шостій статті 7 Закону України "Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., N 40, ст. 297; 1997 р., N 45, ст. 287; 1999 р., N 4, ст. 34) слова та цифри "щомісячно до 16 числа наступного за звітним місяця" замінити словами "у строки, визначені законом для місячного звітного періоду".

19.4.7. У Законі України "Про державну податкову службу в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., N 15, ст. 84; 1998 р., N 29, ст. 190):

1) у частині першій статті 11:

в абзаці другому пункту 1 слова "Державною податковою адміністрацією" замінити словами "відповідно до законодавства";

абзац перший пункту 2 після слів "інші фінансово-кредитні установи" доповнити словами "(у порядку, передбаченому законодавством для розкриття банківської таємниці)";

пункт 5 виключити;

пункти 7, 8, 9 викласти у такій редакції:

"7) застосовувати до підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції у порядку та розмірах, встановлених законом;

застосовувати до банків або юридичних осіб, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які у встановлений законом строк не повідомили про відкриття або закриття рахунків у банках, штрафні санкції у вигляді двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

8) стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені та штрафних санкцій у порядку, передбаченому законом;

9) надавати відстрочення та розстрочення податкових зобов'язань, вирішувати питання щодо податкового компромісу, а також приймати рішення про списання безнадійного боргу у порядку, передбаченому законом";

абзац другий пункту 11 викласти у такій редакції:

"на керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій, винних у відсутності податкового обліку або веденні його з порушенням встановленого порядку, неподанні або несвоєчасному поданні аудиторських висновків, передбачених законом, а також платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), - від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за відповідне правопорушення, - від десяти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян";

у пункті 14 слова "у необхідних випадках" замінити словами "при проведенні адміністративного арешту";

2) статтю 22 викласти у такій редакції:

"Стаття 22. Права податкової міліції

Посадовим особам податкової міліції для виконання покладених на них обов'язків надаються права, передбачені пунктом 1, частиною першою пункту 2, пунктами 3 та 6 статті 11 цього Закону, а також пунктами 1 - 4, абзацами другим, третім, шостим пункту 5, пунктами 6 - 12, 14, підпунктами "а" і "б" пункту 15 (з урахуванням положень цього Закону, інших законів з питань оподаткування), пунктом 16 із дотриманням правил проведення податкових перевірок, встановлених законодавством, пунктами 17, 19, 23, 24, 25, 27, 28, 30 статті 11, статтями 12 - 151 Закону України "Про міліцію".

19.4.8. У Законі України "Про плату за землю" (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., N 45, ст. 238):

частину першу статті 25 викласти у такій редакції:

"За прострочення встановлених строків сплати податку (стаття 17 цього Закону) справляється пеня у розмірах, визначених законом";

у статті 26 слова "відповідно до Закону України "Про державну податкову службу в Україні" замінити словами "законами України".

19.4.9. У Законі України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., N 15, ст. 117; 1999 р., N 40, ст. 361):

1) у статті 6:

у частині третій слова "і строки визначені" замінити словом "визначеному", а слова "але не пізніше 15 березня року, наступного за звітним" замінити словами "у строки, визначені законом для річного звітного періоду";

у частинах сьомій і восьмій слова "два попередніх роки" замінити словами "три попередніх роки";

2) частини другу і третю статті 7 виключити.

19.4.10. Частину другу статті 36 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., N 42 - 43, ст. 378) викласти в такій редакції:

"2. У разі, коли умови мирової угоди, укладеної згідно з правилами статті 35 цього Закону, передбачають розстрочку чи відстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини, орган стягнення зобов'язаний погодитися на задоволення частини вимог з податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства. При цьому податковий борг, який виник у строк, що передував трьом повним календарним рокам до дня подання заяви про порушення справи про банкрутство до суду, визнається безнадійним та списується, а податкові зобов'язання чи податковий борг, які виникли у строк протягом трьох останніх перед днем подання заяви про порушення справи про банкрутство до суду календарних років, розстрочується (відстрочується) або списується на умовах мирової угоди. Зазначену мирову угоду підписує керівник відповідного податкового органу за місцезнаходженням боржника".

(дію підпункту 19.4.10 пункту 19.4 статті 19 зупинено
 на 2007 рік -  згідно із Законом України від 30.11.2006 р. N 398-V)

19.4.11. У Законі України "Про податок на додану вартість" (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., N 21, ст. 156; 1997 р., N 51, ст. 305):

у підпункті 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 слова "передбачені для сплати податку" замінити словами "передбачені законом для відповідного податкового періоду";

перше речення абзацу другого пункту 10.2 статті 10 викласти у такій редакції: "Відповідальність платників податку за порушення порядку та строків нарахування та внесення до бюджету податку або порядку звітності, а також порядок оскарження рішень податкових органів визначаються законом з цих питань".

19.4.12. У Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., N 27, ст. 181; 1998 р., N 10, ст. 35, N 18, ст. 94):

1) у пункті 16.4 статті 16:

в абзаці другому слова "не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом" замінити словами "у строки, визначені законом";

в абзаці четвертому слова "у визначені цим пунктом строки" замінити словами "у строки, визначені законом для річного податкового періоду";

2) у статті 20:

пункт 20.1 доповнити словами "у порядку та розмірах, визначених законом";

пункти 20.2 - 20.7 виключити;

3) пункт 21.2 статті 21 викласти у такій редакції:

"21.2. Після закінчення встановлених строків сплати податку до бюджетів невнесені суми стягуються з нарахуванням пені, відповідно до закону".

19.4.13. У статті 4 Закону України "Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., N 20 - 21, ст. 191):

у частині першій слова "до 15 числа, наступного за звітним місяцем" замінити словами "у строки, визначені законом для місячного звітного періоду";

частину другу викласти у такій редакції:

"За несвоєчасну сплату збору справляються пеня та штрафи у порядку, визначеному законом".

19.4.14. У Декреті Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року N 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 10, ст. 77; 1996 р., N 45, ст. 234; 1998 р., N 30 - 31, ст. 195):

1) у частині третій статті 9 слова "до 1 лютого року, наступного за звітним, а до 15 лютого ці відомості за встановленою формою надаються ними до податкової інспекції за місцем проживання платника" замінити словами "до 1 березня року, наступного за звітним, а у строки, визначені законом, такі відомості за установленою формою надаються ними до податкової інспекції за місцем проживання платника";

2) у статті 12:

у частині другій слова "до 1 березня наступного року" замінити словами "у строки, визначені законом";

у частині третій слова "не пізніше ніж через 30 днів після виплати" замінити словами "у строки, визначені законом для місячного звітного періоду, на який припадає виплата";

3) у пункті 4 статті 14:

в абзаці першому слова "щоквартально, у 15-денний строк після закінчення кварталу, подають податковому органу декларації, а після закінчення року - до 1 лютого наступного року" замінити словами "надають податковому органу декларації за наслідками кожного звітного кварталу, а також звітного року у строки, визначені законом";

абзац другий викласти в такій редакції:

"Громадяни, які одержують інші доходи, подають декларації у строки, визначені законом для місячного звітного періоду, на який припадає дата виникнення джерела доходу. У ній вказується розмір фактичного доходу за перший місяць та розмір очікуваного (оціночного) доходу до кінця поточного року. У разі припинення існування джерела доходу протягом року сума одержаних доходів включається до складу декларації за наслідками такого календарного року, яка подається податковому органу у строки, визначені законом";

4) у пункті 1 статті 18:

в абзаці другому слова "у 15-денний строк після закінчення кварталу" замінити словами "у строки, визначені законом";

в абзаці третьому слова "до 1 лютого наступного року" замінити словами "у строки, визначені законом";

5) статтю 21 викласти в такій редакції:

"Стаття 21. Відповідальність за порушення норм цього Декрету

1. Відповідальність платників податку за порушення норм цього Декрету визначається відповідним законом.

2. За прострочення встановлених строків сплати податку справляється пеня у розмірах, визначених законом";

6) у статті 22 слова "Законом "Про державну податкову службу в Україні" замінити словом "законом".

19.4.15. У Декреті Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року N 18-92 "Про акцизний збір" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 10, ст. 82; 1999 р., N 52, ст. 469):

частину третю статті 6 викласти у такій редакції:

"Акцизний збір сплачується до бюджету у строки, визначені відповідним законом. Центральний податковий орган визначає порядок нарахування сум акцизного збору виходячи з норм відповідного закону з питань оподаткування окремим видом акцизного збору";

частину другу статті 7 виключити.

19.4.16. Статтю 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року N 7-93 "Про державне мито" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 13, ст. 113; 1995 р., N 30, ст. 229) викласти в такій редакції:

"Платники державного мита несуть відповідальність за правильність його стягнення, а також за своєчасність і повноту зарахування до бюджету, передбачену законодавством.

За несвоєчасне або неповне зарахування державного мита до бюджету справляються пеня та штрафи відповідно до закону".

19.5. Визнати такими, що втратили чинність:

1) Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року N 8-93 "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 13, ст. 114; 1994 р., N 20, ст. 120; 1995 р., N 1, ст. 3; 1996 р., N 16, ст. 71; 1997 р., N 9, ст. 78; 2000 р., N 14 - 15 - 16, ст. 121);

2) пункт 4 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення до деяких законів України змін щодо відкриття банківських рахунків" (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., N 14, ст. 61).

19.6. Закони та інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить нормам цього Закону.

19.7. Кабінету Міністрів України та Національному банку України:

у тримісячний термін затвердити нормативно-правові акти, що випливають з цього Закону;

у двомісячний термін подати пропозиції про внесення змін до законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям цього Закону та привести свої рішення у відповідність з нормами цього Закону.

 

Президент України 

Л. КУЧМА 

м. Київ
21 грудня 2000 року
N 2181-III
 

  

Опрос