Идет загрузка документа (1011 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

Программа интеграции Украины в Европейский Союз

Президент Украины
Указ Президента от 14.09.2000 № 1072/2000

ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ 

ПРОГРАМА
інтеграції України до Європейського Союзу

Передмова

Пріоритетність співробітництва України з Європейським Союзом (ЄС) та його окремими державами-членами пов'язана з тим, що це угруповання буде визначати напрями економічного прогресу та політичну стабільність в регіоні у довгостроковій перспективі.

Ця Програма інтеграції України до Європейського Союзу (далі - Програма) повинна стати головним інструментом загальної стратегії на шляху наближення України до ЄС за всім спектром співробітництва - політичним, соціальним, фінансовим, економічним, торговельним, науковим, освітнім, культурним тощо. Інші програми та плани політичного, соціально-економічного спрямування, що розробляються або підлягають розробленню органами виконавчої влади, повинні грунтуватися на цілях цієї Програми.

На сьогодні вже створено політико-правові та організаційні передумови для реалізації Програми:

укладено Угоду про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (далі - УПС), якою передбачено утворення таких органів: Рада з питань співробітництва між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) та Комітет з питань співробітництва між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом), Комітет з парламентського співробітництва між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом);

розроблено спільну робочу програму імплементації УПС, яка щороку переглядається на підставі даних спільного моніторингу України та ЄС щодо прогресу у її виконанні;

засновано політичні діалоги:

на найвищому рівні - щорічні саміти Україна - ЄС;

на рівні міністрів та підрозділів міністерств закордонних справ Україна - ЄС, а також діалог Україна - Трійка ЄС;

на галузевому рівні структур та рівнях, що відповідають за реалізацію УПС та європейську інтеграцію;

у рамках міжнародних, загальноєвропейських та регіональних інституцій;

за затвердженими планами триває робота галузевих підкомітетів Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС;

розроблено Програму технічної допомоги ЄС Україні;

налагоджено співробітництво на двосторонній основі Україна - держави - члени ЄС.

Шляхи та темпи реалізації окремих пріоритетів та Програми в цілому будуть визначатись прогресом у проведенні економічних реформ, що є головною умовою успішної адаптації Україною в достатніх обсягах правових та нормативних стандартів ЄС - Acquis communautaire.

Структуру цієї Програми визначено з урахуванням досвіду країн - кандидатів на вступ до ЄС, а також галузевих програм інтеграції України до ЄС. У Програмі охоплено практично всі сфери суспільного життя держави з метою досягнення критеріїв, що випливають з цілей валютного, економічного та політичного союзу держав - членів ЄС і сформульовані Радою ЄС в червні 1993 р. у м. Копенгагені (далі - копенгагенські критерії).

Програма містить 140 розділів, кожний з яких має такі частини:

Поточна ситуація (характеризується поточний рівень готовності України виконати відповідні зобов'язання у конкретній сфері для досягнення головної мети - набуття членства в ЄС. Визначається поточний ступінь відповідності нормативно-правових документів України базовим нормам ЄС);

Короткострокові (2000 - 2001 роки), середньострокові (2002 - 2003 роки) та довгострокові (2004 - 2007 роки) пріоритети (сформульовано верхній рівень цілей, яких слід досягти у відповідний термін; крім конкретних організаційних заходів щодо реформування окремих сфер суспільного життя країни, визначено найважливіші напрями адаптації законодавства України до законодавства ЄС);

Інституційні потреби, фінансові потреби (дано оцінку ресурсів, необхідних для реалізації визначених пріоритетів).

Крім того, у підрозділі 19.3 наведена загальна оцінка фінансових та інституційних потреб для реалізації Програми в цілому. У зв'язку з відсутністю нормативних методів проведення такої оцінки її необхідно розглядати лише як орієнтовну для подальшого опрацювання питання щодо фінансування інтеграційних заходів.

У додатках до Програми подано довідковий матеріал за основними показниками економічного розвитку України та їх динамікою, а також поточним станом співробітництва окремих областей України з державами - членами ЄС.

Механізм реалізації Програми визначено у розділі II Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженої Указом Президента України від 11 червня 1998 року N 615, де передбачено із створенням Програми щороку розробляти План дій по реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до ЄС.

Базова система пріоритетів Програми дасть змогу щороку визначати взаємоузгоджений комплекс конкретних заходів у рамках зазначеного Плану дій.

Передбачається, що Українською частиною Ради з питань співробітництва між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) та Українською частиною Комітету з питань співробітництва між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом), Міністерством економіки України, Міністерством закордонних справ України, Міністерством юстиції України та Міжвідомчою координаційною радою з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу буде організовано систематичний моніторинг виконання щорічних планів дій з тим, щоб простежувати прогрес реалізації Програми та вносити необхідні корективи для забезпечення інтеграційних процесів. Разом з тим це не виключає можливість оперативного планування та реалізації інших заходів, які не суперечать цілям Програми, але не передбачені щорічним планом дій.

Починаючи з 1998 року, Комітетом з питань співробітництва між Україною та ЄС в Україні набуто певний досвід щодо моніторингу інтеграційних заходів. Із набуттям Програмою чинності він мав би бути вдосконалений з тим, щоб краще відповідати її головній меті.

Розділ 1. КРИТЕРІЇ ЧЛЕНСТВА В ЄС

Поточна ситуація

Створення умов для набуття Україною членства в ЄС означає, насамперед, необхідність проведення відповідних реформ на основі реалізації УПС з поступовим досягненням відповідності копенгагенським критеріям.

Головні напрями досягнення відповідності копенгагенським критеріям

1. Демократія та верховенство права. Це, зокрема, розвиток судової системи і відповідної галузі законодавства (судовий кодекс, закон про статус суддів, кримінальний кодекс та інше). Йдеться також про нормативну базу щодо здійснення прокурорського нагляду, управління судами, програми підготовки суддів і підвищення їх кваліфікації. Повинна бути достатньо розвинутою і відповідна матеріально-технічна інфраструктура (приміщення судів, пенітенціарна система, спеціалізовані інформаційні системи і бази даних).

2. Права людини і захист національних меншин. Насамперед це закони про громадянство, статус державної мови і її викладання, міграційна політика і відповідні інституції, приєднання країни - кандидата до основоположних міжнародних конвенцій у зазначеній галузі.

3. Економічна політика. В основному йдеться про практичне досягнення мети у трьох таких напрямках:

обмеження макроекономічних ризиків, пов'язаних із зростанням сукупного попиту та дефіцитом зовнішніх поточних рахунків;

підвищення рівня продуктивності виробництва та розширення бази економічного зростання;

прискорення процесу підготовки країни - кандидата до приєднання до ЄС.

4. Здатність виконувати зобов'язання, що випливають із членства в ЄС. Передбачається робота в таких основних напрямах:

внутрішній ринок;

економічні та бюджетні питання;

політика розвитку галузей;

економічна та соціальна взаємодоповнюваність;

якість життя та охорона навколишнього середовища;

інновації;

юстиція та внутрішні справи;

зовнішня політика.

Кожен з цих напрямів охоплює у свою чергу значну кількість конкретних заходів, які мають забезпечити повноцінне виконання Україною зобов'язань, пов'язаних з її членством в ЄС. Наприклад, напрям розвитку внутрішнього ринку охоплює заходи, пов'язані з удосконаленням державних закупівель, охорони інтелектуальної та промислової власності, законодавства з питань заснування компаній, бухгалтерського обліку та аудиту, а також системи ліцензування, стандартизації, оцінки відповідності, метрології та акредитації. Здійснюється робота, пов'язана із веденням спостереження за ринком та безпекою виробів, вільним обігом та безпекою промислових виробів. У своїй сукупності такі заходи повинні забезпечити вільний обіг товарів, послуг, капіталів та робочої сили, як це передбачено основними документами щодо заснування Європейського Союзу і, зокрема, в частині зобов'язань по створенню Економічного та Монетарного Союзу.

Копенгагенські критерії незмінні для кожної з країн - кандидатів на вступ до ЄС і з урахуванням євроінтеграційних прагнень України обов'язкові і для неї.

З набуттям членства в Раді Європи Україна значною мірою наблизилася до рівня відповідності першому з копенгагенських критеріїв. Набагато складнішим є питання щодо досягнення рівня відповідності іншим критеріям, пов'язаним з економічним розвитком і конкурентоспроможністю виробництва в Україні. Вирішення цього питання має забезпечити реалізація пріоритетів, передбачених даною Програмою.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети створення умов щодо набуття членства України в ЄС:

Координована реалізація в рамках даної та галузевих програм ключових організаційно-економічних та нормативно-правових заходів по кожній галузі, які б забезпечували передбачуване наближення до стандартів ЄС.

Гармонізація законодавства відповідно до норм ЄС, орієнтована на подолання перешкод на шляху вільного пересування людей, товарів, послуг та капіталів між Україною та ЄС.

Синхронізація внутрішніх ринкових перетворень до змін у процесах розширення ЄС. Насамперед, це стосується:

реформування органів виконавчої та судової влади і співпраці Міністерства юстиції України з судами;

проведення адміністративно-територіальної реформи; формування основ політики регіонального розвитку (зокрема законодавства щодо розподілу компетенції, бюджетів, податків);

завершення приватизації (насамперед підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави та банків);

реформування банківського сектору в цілому.

Забезпечення відповідності торгового режиму нормам ЄС. З цією метою:

якнайскоріше набуття членства у Світовій Організації Торгівлі (СОТ);

проведення консультацій та переговорів щодо заснування зони вільної торгівлі з ЄС;

укладення двосторонніх угод про вільну торгівлю з державами - аплікантами на вступ до ЄС;

набуття членства у ЦЄАВТ та укладення угоди про вільну торгівлю з ЄАВТ.

Асиметрична лібералізація зовнішньоторговельного режиму з ЄС за умови, що:

перехідний період становитиме близько 10 років;

забезпечуватиметься диференційований підхід до лібералізації торгівлі сільськогосподарською продукцією, в тому числі з урахуванням вимог угод Уругвайського раунду ГАТТ/СОТ.

Максимальне використання існуючих зовнішніх можливостей просування до членства в ЄС:

послідовне здійснення кроків щодо забезпечення участі України:

- у роботі Європейської Конференції;

- у заходах у рамках Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС;

- у проектах ЄС так званого "другого стовпа" (спільна зовнішня та безпекова політика) і "третього стовпа" (співробітництво в галузі юстиції та внутрішніх справ);

- у спільних проектах у рамках програм фінансової підтримки ЄС - PHARE і Tasis з прикордонного співробітництва;

створення передумов для підтримки з боку держав - аплікантів на вступ до ЄС та інших третіх країн (зокрема США) прагнення України приєднатися до ЄС.

Розділ 2. ДЕМОКРАТІЯ ТА ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА

Поточна ситуація

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Статтею 5 Конституції визначено, що Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами; ніхто не може узурпувати державну владу (стаття 5 Конституції України).

Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії (стаття 69 Конституції України).

Статтею 71 Конституції України встановлено, що вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення.

Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Привести у відповідність з нормами Конституції України нормативно-правові акти, прийняті до набуття чинності Конституцією України (28 червня 1996 року).

Довідково. Пунктом 1 Розділу XY "Перехідні положення" Конституції України встановлено, що закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.

Закінчити роботу, пов'язану із визначенням юридичних рамок діяльності об'єднань громадян в Україні, спрощенням порядку звітності та інше. Прискорити прийняття проектів Законів України про політичні партії, про громадські організації.

З метою сприяння побудові в Україні громадянського суспільства за схемою співробітництва "державні установи - недержавні організації" здійснити комплекс заходів, спрямованих на розвиток відносин та популяризацію ефективності відносин з громадськими організаціями, створення сприятливого клімату для існування громадянського суспільства із залученням до цієї роботи визнаних міжнародних громадських установ та міжнародних організацій, в тому числі спеціалізованих агентств Організації Об'єднаних Націй.

Розділ 3. СУДОВА СИСТЕМА

3.1. Підвищення рівня інституційної та адміністративної спроможності

Поточна ситуація

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності і спеціалізації. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування.

У даний час в Україні діє 800 судів загальної юрисдикції (крім Верховного Суду України та арбітражних судів), а саме: Верховний суд Автономної Республіки Крим, міжобласний, 24 обласні, Київський та Севастопольський міські суди, 744 районних (міських судів), 3 військових суди регіонів та військовий суд Військово-Морських Сил і 24 гарнізонних суди.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про судоустрій України" Міністерство юстиції України здійснює організаційне забезпечення діяльності судів із суворим дотриманням принципу їх незалежності та підкорення лише закону.

Головним завданням для України у цій сфері є забезпечення відповідно до вимог, визначених у Декларації, що прийнята Європейською Радою на Копенгагенському саміті у червні 1993 року, розвитку судової системи, яка б сприяла досягненню стабільності у суспільстві, гарантувала верховенство права, права людини і забезпечувала функціонування ринкової економіки.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Прискорити прийняття Верховною Радою України підготовленого з урахуванням досвіду держав - членів ЄС проекту Закону України про судовий устрій.

Розробити з метою реалізації статті 130 Конституції України щодо створення належних умов для функціонування судів і діяльності суддів проекти Законів України про фінансування судів, про оплату праці та соціально-побутове забезпечення суддів і працівників апарату судів.

Провести консультації з ЄК (її органами) щодо відповідності проекту нової судової системи України, а також проектів окремих нормативно-правових актів стандартам та вимогам ЄС.

Вирішити питання щодо запровадження в Україні системи органів адміністративної юстиції, в тому числі адміністративних судів.

Забезпечити дальше реформування пенітенціарної системи України.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Доопрацювати з урахуванням рекомендацій ЄК та подати до Верховної Ради України проекти Законів України про фінансування судів, про оплату праці та соціально-побутове забезпечення суддів і працівників апарату судів.

Закінчити роботу над проектами Кодексу України про адміністративні проступки, Адміністративного процесуального кодексу України, нових Кримінально-процесуального та Цивільного процесуального кодексів України.

У міру закінчення роботи над проектами цих нормативних актів проводити консультації з ЄК (її органами) щодо їх відповідності вимогам ЄС.

3.2. Поліпшення діяльності судових органів

Поточна ситуація

Конституція України встановлює, що права і свободи людини і громадянина в Україні захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Реалізація зазначених прав можлива лише за умови функціонування в Україні ефективної, незалежної судової системи. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише законові. Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

Держава зобов'язана забезпечити фінансування та створити належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Доопрацювати в комітетах Верховної Ради України проект Закону України про порядок виконання рішень Європейського Суду з прав людини.

Підготувати проект Кодексу поведінки суддів.

Завершити у 2001 році реформування системи судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України та Закону України "Про судовий устрій".

Підготувати проекти Законів України про внесення змін і доповнень до Законів України "Про статус суддів", "Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України", "Про органи суддівського самоврядування", інші законопроекти щодо діяльності і повноважень Конституційного Суду України, прокуратури та адвокатури (2000 рік).

Внести на розгляд Верховної Ради України проект Закону України про третейські суди (2000 - 2001 роки).

Провести аналіз відповідності проектів нормативно-правових актів України щодо поліпшення роботи судової системи вимогам ЄС.

3.3. Підготовка фахівців

Підготовка працівників апарату судів

Поточна ситуація

З метою підготовки висококваліфікованих кадрів для формування суддівського корпусу згідно з Розпорядженням Президента України від 14 квітня 1999 року N 83 "Про підготовку професійних суддів" у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого з 1 вересня 1999 року створено факультет для підготовки професійних суддів за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Розробити спеціальну програму підвищення кваліфікації суддів та інших працівників апарату судів щодо вивчення іноземних мов та основ права ЄС.

Створити при Державній судовій адміністрації України Академію суддів України для підготовки кадрів на посади суддів, підвищення кваліфікації суддів та працівників апарату судів.

Розробити окремі навчальні програми з питань судового адміністрування для підготовки резерву кадрів на посади голів судів і перепідготовки голів судів та програми щодо підготовки працівників районних (міських) судів.

Забезпечити функціонування центру суддівських студій при Міністерстві юстиції України з метою підвищення кваліфікації працівників апарату судів згідно з нормами європейського та міжнародного права.

Підготовка фахівців з правознавства

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Здійснити заходи з метою запровадження програм щодо вивчення законодавства з питань захисту прав людини і громадянина, устрою судової влади і здійснення правосуддя у державах - членах ЄС.

3.4. Поліпшення доступу до інформації стосовно рішень судів

Поточна ситуація

У судах загальної юрисдикції (крім Верховного Суду України та арбітражних судів) не створено комп'ютерної мережі системи судів, автоматизованої системи діловодства та єдиної бази даних судових рішень.

Діє лише локальна комп'ютерна мережа та створюється база судових рішень у трьох судах (Шевченківський районний суд м. Києва, Івано-Франківський міський суд, Мелітопольський міський суд Запорізької області).

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

З метою поліпшення доступу до інформації стосовно рішень судів створити локальні комп'ютерні мережі судів України.

Для виконання цього завдання необхідно вжити заходів для придбання робочих станцій і мережевого обладнання; розроблення інформаційних технологій забезпечення діяльності суду.

Створити комп'ютерну мережу системи судів України, забезпечити їх засобами електронної пошти, доступом до інформаційних ресурсів мережі Internet. Поліпшити інформаційне забезпечення судової системи, доступ до баз даних законодавства та нормативних актів України, юридичної інформації інших країн.

До 2005 року розробити і впровадити автоматизовані системи діловодства в судах України і створити єдину базу даних судових рішень.

Розділ 4. ПРАВА ЛЮДИНИ ТА ЗАХИСТ ПРАВ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН

4.1. Громадянські та політичні права

Поточна ситуація

Статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується, зокрема, наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності тощо. Статтею 4 Конституції України визначено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються Законом України "Про громадянство України".

Відповідно до статті 25 Конституції України громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, - за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок в порядку, встановленому законом. У даний час надання притулку іноземцям та особам без громадянства законодавством України не врегульовано.

Водночас Законом України "Про біженців" визначено правовий статус біженців, встановлено правові, економічні та організаційні гарантії захисту прав осіб, які вимушено залишили територію держави, громадянином якої він є (або територію країни свого постійного проживання) за умов, передбачених цим Законом.

Триває робота над удосконаленням законодавства щодо біженців, порядку надання притулку в Україні іноземцям та особам без громадянства, їх правового статусу, імміграції.

Статтею 36 Конституції України визначено, що громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно Конституцією і законами України.

Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно Конституцією і законами України.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

Усі об'єднання громадян рівні перед законом.

Законом України "Про об'єднання громадян" врегульовано порядок реалізації права громадян на свободу об'єднання. Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" реалізовано конституційні гарантії на участь громадян у професійних спілках, визначено особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок.

Відповідно до статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежено законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінено альтернативною (невійськовою) службою.

Законом, що регулює правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, є Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Статтями 51, 52 Конституції України визначено, що в Україні кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї, а діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Вдосконалити законодавство України про міграцію, зокрема:

- привести його у відповідність з Конституцією України, міжнародними зобов'язаннями, пов'язаними із вступом України до Ради Європи, приєднанням України до Конвенції про захист прав і основних свобод людини;

- поетапно створити умови для приєднання до Конвенції ООН про статус біженців 1951 року та Протоколу 1967 року до неї.

Вивчити питання про приведення Закону України "Про громадянство України" у відповідність з Європейською Конвенцією про громадянство 1997 року.

Провести експертизу законодавства України у сфері забезпечення громадянських прав з метою виявлення розбіжностей у внутрішньому законодавстві та застарілих норм.

Завершити доопрацювання проектів Законів України про внесення змін до Закону України "Про правовий статус іноземців", про порядок надання притулку в Україні іноземцям та особам без громадянства, про імміграцію.

Сприяти прискоренню прийняття Верховною Радою України Законів України про охорону дитинства, про внесення змін до Закону України "Про біженців", про державне забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків та жінок.

Внести у встановленому порядку необхідні зміни до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Визначити норми ЄС, що регулюють сферу захисту громадянських та політичних прав, а також здійснити їх переклад українською мовою та провести відповідні консультації із спеціалістами ЄК.

Провести порівняльний аналіз законодавства України та ЄС, підготувати пропозиції щодо необхідності приведення законодавства України у відповідність з нормами міжнародного права та розроблення нових нормативних актів, адаптованих до законодавства ЄС.

4.1.1. Виборче право України

Поточна ситуація

Статтею 69 Конституції України визначено, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними (стаття 70 Конституції України).

Відповідно до статті 71 Конституції України вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення. Конституцією України встановлено, що організація і порядок проведення виборів визначаються виключно законами України (пункт 20 частини першої статті 92). Організація і порядок проведення виборів в Україні визначаються відповідно до Законів України "Про вибори Президента України", "Про вибори народних депутатів України", "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", "Про Центральну виборчу комісію".

Ведеться робота, пов'язана з внесенням змін до Законів України "Про вибори народних депутатів України", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів". Підставою для внесення змін до зазначених Законів є результати всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, рішення Конституційного Суду України, пропозиції органів державної влади, зокрема Генеральної прокуратури України, Верховного Суду України.

Відповідно до частини другої статті 14 Закону України "Про вибори Президента України" територіальні виборчі комісії утворюються не пізніше як за 70 днів до дня проведення виборів Президента України рішенням відповідно Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад у складі голови, заступника голів, секретаря та членів комісії за поданнями партій (блоків), від яких зареєстровані кандидати у Президенти України, а також за поданнями кандидатів у Президенти України, які зареєстровані Центральною виборчою комісією від зборів виборців.

Частиною п'ятою статті 10 Закону України "Про вибори народних депутатів України" передбачено, що кожна політична партія, виборчий блок партій, список кандидатів у народні депутати яких зареєстровано для участі у виборах, може на період виборчої кампанії делегувати одного представника до Центральної виборчої комісії для участі в її засіданнях з правом дорадчого голосу.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Підготовка проекту Закону України про внесення змін до Закону України "Про вибори народних депутатів України".

Розгляд Верховною Радою України проекту Закону України про внесення змін до Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів".

Урахування досвіду держав - членів ЄС під час підготовки проектів нормативних актів виборчого законодавства.

Уніфікація виборчого законодавства України.

4.1.2. Виконання зобов'язань України перед Радою Європи

Поточна ситуація

Входження в світове співтовариство, співробітництво з ЄС та Радою Європи Україна розглядає як невід'ємну складову частину свого розвитку на шляху до такого суспільства, в якому людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Керуючись такою метою, Україна 9 листопада 1995 року набула членства в РЄ.

Україна вживає заходів для виконання зобов'язань, взятих під час вступу до цієї Організації, і приєдналася до значної кількості міжнародно-правових документів; бере активну участь у діяльності основних органів Ради Європи - Комітеті Міністрів, Парламентській асамблеї, Конгресі місцевих та регіональних влад Європи з метою забезпечення реалізації власних інтересів під час розроблення проектів міжнародно-правових документів та пріоритетних напрямів діяльності Організації; є учасницею програм співробітництва Ради Європи з країнами Центральної та Східної Європи у правовій сфері, зокрема програм ADACS, спільних програм ЄС та Ради Європи щодо України і з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю у країнах з перехідною економікою.

Слід враховувати, що підтримання нормальних відносин України з Радою Європи, дотримання загальноєвропейських норм та стандартів у сфері верховенства права, захисту прав людини та плюралістичної демократії, відповідність законодавства України загальноєвропейським принципам розглядається ЄС як один з первинних показників готовності країни виконувати вимоги ЄС.

Висновок Парламентської асамблеї Ради Європи N 190 (1995) щодо зобов'язань України перед Радою Європи містить близько п'ятдесяти положень, які стосуються правового, політичного та організаційного забезпечення найважливіших аспектів формування громадянського суспільства.

Україна стала учасником основних конвенцій Ради Європи, виконала переважну більшість положень, передбачених Висновком N 190 (1995). Зокрема, прийнято Конституцію України, Закони України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим", "Про вибори Президента України", "Про вибори народних депутатів України", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим", рамковий документ щодо державної політики України в галузі прав людини - Засади державної політики України в галузі прав людини, затверджені Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1999 року N 757-XIV (відповідно до підпункту V пункту 11 Висновку N 190).

Конституцією України передбачено, що Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України (конституційність) правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (відповідно до підпункту X пункту 11 Висновку N 190).

В Україні скасовано смертну кару.

Верховною Радою України ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини та відповідні протоколи до неї, Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, Європейську хартію місцевого самоврядування. Усього Україною підписано 40 документів Ради Європи.

На виконання зобов'язань України у зв'язку з її членством у Раді Європи, а також з метою вдосконалення процедури вирішення питань, пов'язаних з громадянством та реєстрацією фізичних осіб, забезпечення при цьому дотримання прав людини і громадянина видано Указ Президента України від 31 жовтня 1998 року N 1201 "Про службу громадянства та реєстрації фізичних осіб". Цим Указом Президента України передбачено передачу функцій паспортної служби органів внутрішніх справ органам Міністерства юстиції України.

Розроблено з урахуванням положень Конвенції Ради Європи від 28 січня 1981 року N 108 про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних персонального характеру проект Закону України про Державний реєстр фізичних осіб, який визначатиме правові та організаційні основи запровадження, ведення та ліквідації Державного реєстру фізичних осіб і порядок їх реєстрації, що замінить прописку на реєстрацію фізичних осіб. Підготовлено також проекти Законів України про порядок реєстрації фізичних осіб за місцем проживання, про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб.

Разом з тим Україна ще не приєдналася до зазначеної Конвенції. Висновком N 190 (1995) Парламентської асамблеї Ради Європи щодо вступу України до Ради Європи її підписання і ратифікація не передбачені у зобов'язаннях України.

У проекті Закону України про документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, передбачено, що документування громадян України здійснюватимуть органи Міністерства юстиції України. Передача функцій паспортної служби органів внутрішніх справ щодо документування населення цивільному міністерству обумовлена необхідністю виконання Україною зобов'язань перед Радою Європи (відповідно до підпункту VII пункту 11 Висновку N 190).

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Завершення передачі функцій паспортної служби, в тому числі щодо документування населення, органам Міністерства юстиції України.

Доопрацювання проекту Закону України про Державний реєстр фізичних осіб.

Запровадження Державного реєстру фізичних осіб, що замінить прописку на реєстрацію фізичних осіб.

Забезпечення прийняття Закону України про документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України.

Підготовка та подання на розгляд Верховної Ради України нового проекту Закону України про політичні партії, який би врегулював питання діяльності політичних партій та повною мірою відповідав положенням Конституції України, інтересам розбудови демократичного суспільства в державі.

Проведення аналізу законодавства ЄС у галузі захисту громадських та політичних прав з метою виявлення сфер, які не висвітлені у Висновку Парламентської асамблеї Ради Європи N 190 (1995) щодо зобов'язань України перед Радою Європи.

Імплементація конвенцій та угод, стороною яких є Україна, використання переваг від приєднання до цих документів, вивчення доцільності участі в інших документах Ради Європи.

Довідково. Це стосується в першу чергу Конвенції про захист прав і основних свобод людини та можливості громадян України звертатися до Європейського суду з прав людини, Європейської конвенції про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню та покаранню, Кримінальної та Цивільної конвенції про боротьбу з корупцією, Європейської соціальної хартії (переглянутої), Антидопінгової конвенції, Європейської конвенції про насильство та неналежну поведінку з боку глядачів під час спортивних заходів і, зокрема, футбольних матчів, часткових угод Ради Європи про створення "ГРЕКО" та Групи "Помпіду" тощо.

Проведення консультацій з Європейською Комісією або з її органами щодо відповідності проектів нормативних актів України вимогам ЄС.

Вивчення громадської думки щодо змін, які передбачається внести до законодавства України у зв'язку з членством України у Раді Європи.

4.2. Економічні, соціальні та культурні права

Поточна ситуація

Україна приєдналася до основних міжнародних договорів у сфері трудових і соціальних прав. Зокрема, Україною ратифіковані Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Конвенція Міжнародної організації праці про підтвердження ратифікації про рівне ставлення і рівні можливості для трудящих чоловіків і жінок: трудящі із сімейними обов'язками, Міжнародна конвенція ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенція про захист прав і основних свобод людини, Конвенція ООН про права дитини, Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок.

Україна приєдналася до 20 статей при необхідних 16, а також до усіх необхідних 64 пунктів Європейської соціальної хартії (переглянутої).

Крім того, Україною ратифіковано Конвенції МОП, що регулюють право на працю (N 29 - про примусову або обов'язкову працю; N 47 - про скорочення робочого часу до сорока годин на тиждень; N 111 - про дискримінацію в галузі праці та занять; N 122 - про політику в галузі зайнятості; N 142 - про професійну орієнтацію та професійну підготовку в галузі розвитку людських ресурсів; N 158 - про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця), право на відпочинок (N 52 - про щорічні оплачувані відпустки), право на захист від безробіття (N 2 - про безробіття), право на справедливі та сприятливі умови праці (N 45 - про застосування праці жінок на підземних роботах у будь-яких шахтах; N 60 - про вік дітей для прийняття на непромислові роботи; N 77 - про медичний огляд дітей і підлітків з метою встановлення їх придатності для праці в промисловості; N 78 - про медичний огляд дітей і підлітків з метою встановлення придатності до праці на непромислових роботах; N 90 - про нічну працю підлітків у промисловості; N 95 - про охорону заробітної плати; N 100 - про рівну винагороду чоловіків і жінок за працю рівної цінності; N 103 - про охорону материнства; N 123 - про мінімальний вік допуску до підземних робіт в шахтах і рудниках; N 124 - про медичний огляд молодих людей з метою визначення їх придатності до праці на підземних роботах у шахтах і рудниках; N 138 - про мінімальний вік для прийняття на роботу), право об'єднуватися у професійні спілки, право на захист трудових прав (N 11 - про право на асоціацію та об'єднання трудящих в сільському господарстві; N 87 - про свободу асоціації і захист права на організацію; N 98 - про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів; N 144 - про тристоронні консультації (міжнародні трудові норми); N 154 - про сприяння колективним переговорам). 

Зазначені соціальні права гарантовано Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законами України "Про зайнятість населення", "Про охорону праці", "Про колективні договори і угоди"; "Про оплату праці", "Про відпустки", "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", "Про пенсійне забезпечення", "Про прожитковий мінімум" і "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Перелічені законодавчі акти приведені у відповідність із зазначеними вище міжнародними правовими документами, ратифікованими Україною.

4.2.1. Економічні права

Поточна ситуація

Статтею 42 Конституції України встановлено право кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Підприємницька діяльність народних депутатів і державних службовців обмежується законом.

Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Це право реалізовано в Законах України "Про підприємництво", "Про власність", "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства" та інших.

Право на працю визначене в статті 43 Конституції України і включає можливість кожного заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Це право реалізовано Кодексом законів про працю України, Законами України "Про оплату праці", "Про охорону праці", "Про професійно-технічну освіту" та іншими.

Статтею 44 Конституції України встановлено, що ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону. Зазначене право реалізовано в Законі України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)".

4.2.2. Соціальні права

Поточна ситуація

Статтями 46 і 48 Конституції України встановлено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Прийнято Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні; Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", який визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

Закон України "Про загальнообов'язкове державне страхування на випадок безробіття" визначає правові, фінансові і організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття як системи прав, обов'язків і гарантій, що передбачає забезпечення страхових виплат застрахованим особам у разі безробіття.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. Законом України "Про відпустки" визначено засади реалізації цього права.

Право на житло визначено в статті 47 Конституції України. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Зазначене право реалізовано в Житловому кодексі України, Законі України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Стаття 49 Конституції України встановила право кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно. Існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя. Зазначене право реалізовано в Основах законодавства України про охорону здоров'я, Законах України "Про лікарські засоби", "Про донорство крові та її компонентів", "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині", "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" тощо.

Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування заподіяної порушенням цього права шкоди визначено в статті 50 Конституції України.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена. Це право реалізовано в Законах України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими.

Право на освіту встановлено статтею 53 Конституції України. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства. Це право реалізовано законами України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", "Про професійно-технічну освіту".

Підписавши 7 травня 1999 року Європейську соціальну хартію (переглянуту), Україна визначила цілі в соціальній сфері, на досягнення яких спрямовуватиме свої зусилля. Враховуючи, що ця хартія є універсальним міжнародно-правовим документом у сфері захисту соціально-економічних прав людини, та з метою її ратифікації, провадиться подальша робота над удосконаленням нормативно-правової бази, узгодженням законодавства України з питань соціального захисту з європейськими нормами.

4.2.3. Культурні права

Поточна ситуація

Статтею 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством.

Культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

За час, що минув після здобуття Україною незалежності, у сфері культури і мистецтв прийнято такі Закони України:

Основи законодавства України про культуру;

"Про бібліотеки і бібліотечну справу";

"Про музеї та музейну справу";

"Про професійних творчих працівників та творчі спілки";

"Про кінематографію";

"Про благодійництво та благодійні організації";

"Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей".

Зазначені Закони не містять норм та положень, які б суперечили Конвенції про захист прав і основних свобод людини, тобто обмежували право людини на свободу думки, совісті і релігії (стаття 9) та свободи виявлення поглядів, отримання і поширення інформації та ідей (стаття 10).

У Комітеті з питань культури і духовності Верховної Ради України триває робота за участю фахівців Міністерства культури і мистецтв України над такими проектами Законів України:

про внесення змін до Основ законодавства України про культуру;

про організацію гастрольної діяльності в Україні.

У процесі розробки зазначених та інших нормативно-правових актів, які розробляються у галузі культури, враховуються вимоги щодо їх відповідності нормам і стандартам Ради Європи.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети (до підрозділу 4.2 в цілому)

Реформування системи соціального страхування. Забезпечення прийняття з цією метою Законів України:

Про загальнообов'язкове державне медичне страхування;

Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

Реформування системи охорони праці. Забезпечення прийняття Закону України "Про державний нагляд і контроль за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів про працю та охорону праці".

Забезпечення прийняття Сімейного кодексу України.

Забезпечення прийняття Законів України:

Про дошкільну освіту;

Про вищу освіту;

Про охорону дитинства;

Про державну допомогу сім'ям з дітьми (нова редакція);

Про державну соціальну допомогу;

Про безпечне материнство;

Про неприбуткові організації;

Про мистецьку освіту.

Проведення у 2000 році Дня культури України у Німеччині та в перспективі - в інших державах - членах ЄС.

Проведення Днів Європи в Україні.

Проведення у м. Києві Міжнародної конференції міністрів культури "Культура і розвиток на порозі третього тисячоліття".

Підготовка проекту Угоди з ЄС про участь України у Першій рамковій програмі ЄС у галузі культури.

Опрацювання Міністерством культури України разом з Міністерством закордонних справ України питань, пов'язаних з відкриттям культурних центрів України в країнах - членах ЄС, зокрема у Французькій Республіці.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Адаптація соціального законодавства України до нормативно-правової бази ЄС, що визначає правові економічні та організаційні засади соціального страхування, відповідні системи управління соціальним страхуванням.

Адаптація законодавства України у сфері культури і мистецтв до нормативно-правової бази ЄС у цій сфері.

4.3. Гарантії та захист прав осіб, які належать до національних меншин 

Поточна ситуація

Україна - держава з поліетнічним складом населення, що зобов'язує її забезпечувати права не тільки титульної нації - українців, які становлять більшість цього населення (72,7 відсотка), але й представників інших національностей, котрі мають статус національних меншин (27,3 відсотка від загальної кількості населення країни).

Законодавча база етнонаціональної політики України, у тому числі з питань забезпечення прав національних меншин, складається з Декларації про державний суверенітет України, Акта проголошення незалежності України, Декларації прав національностей України, Конституції України, Закону України "Про національні меншини в Україні" та інших актів, прийнятих Верховною Радою України.

У статті 3 Закону України "Про національні меншини в Україні" встановлено, що до національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою. Згідно із статтею 11 цього Закону громадяни України мають право вільно обирати і відновлювати національність. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.

Законодавство України гарантує рівність конституційних прав і свобод та рівність перед законом усіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, етнічного походження (стаття 24 Конституції України). Законом України "Про національні меншини в Україні" визначено, що громадяни України, які належать до національних меншин, мають право відповідно обиратися або призначатися на рівних засадах на будь-які посади до органів законодавчої, виконавчої, судової влади, місцевого самоврядування, в армії, на підприємствах, в установах і організаціях (стаття 9).

На підставі статей 10, 11, 53 Конституції України, статей 6 і 7 Закону України "Про національні меншини в Україні", статей 25 - 29 Закону України про мови, в Україні гарантовано рівні права на здобуття освіти всім громадянам незалежно від етнічного походження. Вивчення російської, кримськотатарської, польської, румунської, угорської, болгарської, грецької мови, літератури, історії, культурних надбань багатьох інших народів, які компактно або традиційно проживають на території України, щороку затверджується як невід'ємна складова навчальних планів Міністерства освіти і науки України.

Статтею 3 Закону України "Про освіту" встановлено, що громадяни України мають право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров'я, місця проживання та інших обставин.

Закон України "Про національні меншини в Україні" гарантує національним меншинам право на національно-культурну автономію (стаття 6), в межах якої національні меншини можуть вирішувати свої мовні, освітні та культурні проблеми.

Існує потреба у розширенні поняття національно-культурної автономії та у роз'ясненні механізму реалізації прав національних меншин на таку автономію з урахуванням Конституції України, інших правових актів. У зв'язку з цим вбачається доцільним розроблення проекту Закону України про національно-культурну автономію національних меншин в Україні.

Захист прав національних меншин України гарантується законодавством. Згідно з частиною другою статті 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного й соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно з Декларацією прав національностей України (стаття 1) дискримінація за національною ознакою забороняється й карається законом. Відповідно до статті 3 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" будь-які обмеження прав громадян України щодо участі у місцевому самоврядуванні залежно від їхньої раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного й соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними або іншими ознаками забороняються.

Законом України "Про об'єднання громадян" (стаття 4) передбачено, що не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об'єднань громадян забороняється у судовому порядку, коли їх метою є, зокрема, розпалювання національної і релігійної ворожнечі та обмеження загальновизнаних прав людини. У разі вчинення дій, передбачених зазначеною статтею, за поданням легалізуючого органу або прокурора рішенням суду об'єднання громадян, що вчинило такі дії, примусово розпускається (стаття 32 Закону України "Про об'єднання громадян").

Конституцією України (стаття 37) забороняється утворення і діяльність політичних партій, а також громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на розпалювання міжетнічної, расової або релігійної ворожнечі. Аналогічне положення міститься в статті 66 Кримінального кодексу України, якою передбачається відповідальність за розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, приниження національної честі і гідності, а також обмеження прав або встановлення переваг громадян залежно від їх расової чи національної приналежності або ставлення до релігії. Стаття 3 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" забороняє використання друкованих засобів масової інформації з метою розпалювання расової, національної та релігійної ворожнечі.

За ініціативою громадських організацій національних меншин стаття 18 Закону України "Про національні меншини в Україні", згідно з якою будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за національною ознакою забороняється та карається законом, у проекті його нової редакції, що знаходиться на розгляді у Верховній Раді України, змінена на таку: будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за національною та расовою ознаками, а також дії, спрямовані на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, забороняються та караються законом.

Згідно із статтею 13 Закону України "Про національні меншини в Україні", громадяни, які належать до національних меншин, вільні у виборі обсягу і форм здійснення прав, що надаються їм чинним законодавством, і реалізують їх особисто, а також через відповідні державні органи та створювані громадські об'єднання.

Права національних меншин в Україні реалізуються також через утворені ними громадські організації. Свої національно-культурні об'єднання утворили вже 39 етнічних груп.

Україна приєдналася до основних міжнародних договорів у сфері забезпечення прав національних меншин. Зокрема, Верховна Рада України ратифікувала Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, а також Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Конвенцію про дискримінацію в галузі праці і занять, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Конвенцію про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього, Конвенцію про боротьбу з дискримінацією у сфері освіти, Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Європейську конвенцію з прав людини, Конвенцію про права дитини, Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок.

З метою стабілізації регіональної безпеки та розбудови міждержавних відносин на засадах взаємної довіри Україною укладено ряд двосторонніх угод з сусідніми державами, в положеннях яких передбачено також і співробітництво в галузі захисту прав національних меншин.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Затвердження Концепції державної етнонаціональної політики України.

Підготовка проекту Закону України про національно-культурну автономію національних меншин.

Опрацювання питання створення в Україні Центру етнічних досліджень з можливим залученням коштів ЄС.

4.4. Захист інформації про особу

Поточна ситуація

Технічний прогрес у галузі інформаційних технологій, формування баз персональних даних соціального, фінансового, правоохоронного та іншого характеру надзвичайно загострили проблему захисту основних прав і свобод людини, зокрема захисту приватного життя людини.

Статтею 32 Конституції України передбачено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Загальні питання захисту інформації про особу регулюються Законом України "Про інформацію".

Питання захисту інформації про стан здоров'я особи регулюються Основами законодавства України про охорону здоров'я, Законами України "Про захист населення від інфекційних хвороб", "Про психіатричну допомогу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" тощо.

Питання захисту інформації персонального характеру, що використовується правоохоронними органами, а також при здійсненні правосуддя регулюються Законами України "Про міліцію", "Про прокуратуру", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", "Про статус суддів", "Про адвокатуру" тощо.

Питання захисту банківської інформації регламентуються Законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України".

Питання захисту інформації про особу також визначаються Законами України "Про органи реєстрації актів громадянського стану", "Про телебачення і радіомовлення", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про інформаційні агентства".

Законодавством встановлено кримінальну та цивільно-правову відповідальність за порушення порядку використання інформації про особу.

Однак стан нормативно-правової бази не в повному обсязі забезпечує захист прав людини щодо виконання положень статей 3, 32 і 34 Конституції України. Чинні на сьогодні закони України з питань збирання, зберігання, використання та поширення інформації про особу не мають чіткого та узгодженого з європейськими стандартами визначення поняття "даних про особу".

Негайного перегляду та забезпечення додаткового захисту потребує порядок ведення справ у різних сферах життя та діяльності людини, пов'язаних із збором, використанням та передачею інформації про особу. Це стосується бібліотек, ЖЕКів, відділів кадрів за місцем роботи, медичних і спортивних закладів, а також ряду інших установ та організацій, що володіють будь-якою інформацією про особу.

Наявність значної кількості нормативно-правових актів, що регулюють питання захисту персональних даних, зумовила необхідність розроблення проекту базового комплексного Закону України з цих питань - про захист персональних даних. На стадії опрацювання знаходяться проекти Законів України про контроль стану інформаційної безпеки в межах передачі даних і про електронний документообіг. Розроблено проект Закону України про Державний реєстр фізичних осіб. Передбачається, що цей Закон визначатиме, зокрема, порядок збирання та використання персональної інформації про особу.

Основним орієнтиром для вдосконалення законодавства України з питань захисту персональних даних та його наближення до відповідного законодавства ЄС, крім Конвенції Ради Європи від 28 січня 1981 року N 108, може слугувати Директива 95/46/ЄС Європейського парламенту та Ради ЄС від 24 жовтня 1995 року про захист (прав) фізичних осіб у зв'язку із автоматизованою обробкою персональних даних та про вільну передачу таких даних.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Підготовка до здійснення відповідних заходів, спрямованих на забезпечення такого рівня захисту прав фізичних осіб у зв'язку з використанням персональних даних, який би відповідав вимогам ЄС у цій сфері. Підготовка до підписання Україною Конвенції Ради Європи від 28 січня 1981 року N 108 та проведення аналізу відповідності законодавства України її вимогам з метою подальшої ратифікації Конвенції.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Забезпечення розвитку національного законодавства, що регулює питання захисту персональних даних, з метою його наближення до законодавства ЄС:

підготовка на підставі матеріалів, отриманих в ході реалізації короткострокових пріоритетів, рекомендацій щодо обсягів та термінів адаптації законодавства України з питань захисту персональних даних до законодавства ЄС;

внесення до планів роботи з адаптації законодавства України до законодавства ЄС проектів нормативно-правових актів, предмет правового регулювання яких пов'язаний із захистом персональних даних, а також підготовка висновків щодо можливих політичних, економічних та соціальних наслідків прийняття таких актів;

організація перекладу актів законодавства ЄС, що використовуватимуться під час розроблення відповідних проектів нормативно-правових актів України, внесених до планів роботи з адаптації законодавства України до законодавства ЄС;

розроблення на основі Конвенції Ради Європи від 28.01.81 року N 108 про захист (прав) фізичних осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних та відповідних норм ЄС проекту закону України щодо захисту персональних даних та забезпечення відповідного рівня захисту інформації про особу;

розроблення, з урахуванням основних положень законодавства ЄС, інших проектів нормативно-правових актів України з питань захисту персональних даних;

аналіз законодавства України з питань захисту персональних даних на предмет його відповідності вимогам законодавства ЄС.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Досягнення повної відповідності законодавству ЄС законодавства України з питань захисту персональних даних; впровадження цього законодавства та забезпечення такого рівня захисту інформації про особу, який відповідає рівню захисту в державах - членах ЄС.

Розроблення та реалізація розширеної програми гармонізації законодавства України із законодавством ЄС у сфері захисту інформації про особу та забезпечення моніторингу з боку ЄК у цій сфері.

Інституційні потреби

Реалізація цих завдань вимагатиме визначення органу, який буде займатися питаннями захисту інформації про особу та забезпечуватиме координацію діяльності центральних органів виконавчої влади у цій сфері.

Для досягнення необхідного рівня інституційної спроможності, включаючи всі аспекти, необхідно здійснити такі заходи:

організаційно-методичне забезпечення:

створення ефективної системи проведення досліджень щодо визначення відповідності українського законодавства в галузі захисту інформації про особу законодавству ЄС, запровадження механізму швидкого доступу до результатів досліджень з боку всіх органів державної влади, визначених відповідальними за адаптацію, з поступовим коригуванням законодавчого поля країни у напрямі його наближення до відповідних галузей європейського права;

підвищення кваліфікації та навчання фахівців, відповідальних за здійснення заходів з реалізації цієї Програми:

створення на базі центральних органів виконавчої влади, до компетенції яких належать питання захисту інформації про особу, структури для здійснення нагляду за дотриманням положень законодавства в цій галузі;

інформаційне забезпечення підрозділів, відповідальних за інтеграційні питання:

створення на базі центральних органів виконавчої влади, до компетенції яких належать питання захисту інформації про особу, бази даних законодавства ЄС і надання можливості всім органам державної влади використовувати її для забезпечення належного рівня захисту інформації про особу;

створення або удосконалення існуючої технічної та технологічної бази:

забезпечення всіх органів державної влади, що збирають та використовують інформацію про особу, необхідним комп'ютерним обладнанням, оргтехнікою, сучасними засобами зв'язку, включаючи вільний доступ до мережі Internet у поєднанні з користуванням електронною поштою, за умови надійного захисту інформаційних систем від несанкціонованого втручання в їх роботу.

4.5. Суспільна інформованість

Поточний стан

Україна досягла високого рівня готовності до виконання міжнародних зобов'язань у сфері масової інформації та задоволення інформаційних потреб суспільства. Національні конституційні норми та норми законів про засоби масової інформації в цілому відповідають європейським. З огляду на те, що загальноєвропейських правових актів, які б регулювали діяльність засобів масової інформації, на рівні ЄС не існує, (крім деяких протокольних зауважень у телекомунікаційній сфері, зокрема щодо громадського телебачення, які можна було б впровадити в національне законодавство на стадії асоційованого членства чи напередодні вступу України до ЄС), гармонізація національного законодавства здійснюється відповідно до резолюцій, рекомендацій та стандартів Ради Європи і шляхом приєднання до європейських конвенцій та програм.

Регулювання основних засад діяльності засобів масової інформації здійснюється як конституційними нормами - стаття 34 Конституції України, що повністю відповідає статті 10 Європейської конвенції з прав людини, яка гарантує право на свободу думки і слова, так і нормами Законів України "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про інформаційні агентства", "Про авторське право і суміжні права", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про рекламу" та інші.

Загальнонаціональна підтримка курсу інтеграції України до ЄС, досягнення розуміння безальтернативності даного курсу суспільством можливі за умови тісної співпраці органів державної влади і місцевого самоврядування, органів масової інформації, освіти, культури.

Поряд з іншими напрямами європейської інтеграції це передусім потребує відповідної орієнтації діяльності засобів масової інформації на висвітлення розвитку відносин між Україною та ЄС, широке всебічне роз'яснення значення європейського вибору України, забезпечення неупередженого сприйняття громадянами України європейської інтеграції, а також регулярного інформування громадськості про політичні, економічні та соціальні процеси, що відбуваються в ЄС, окремих його державах-членах та країнах-претендентах.

Не менш важливим є і донесення до урядів та громадян держав - членів ЄС об'єктивної, неупередженої інформації про Україну та її здобутки на шляху реформ.

У 1999 році на державному рівні започатковано заходи щодо суспільної підтримки курсу України на інтеграцію до ЄС, почали діяти також відповідні програми в окремих областях України, зокрема у Волинській, Луганській, Львівській, Одеській, Черкаській.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Підготовка та розповсюдження інформаційних матеріалів про стратегічне партнерство України і ЄС.

Створення на державному та регіональному рівнях навчально-пізнавальних телерадіопрограм для оволодіння офіційними мовами ЄС широкими верствами населення.

Створення аналітичних телерадіопрограм з проблем внутрішнього та зовнішнього забезпечення європейської інтеграції, реалізації УПС за участю державних службовців та провідних науковців.

Запровадження в друкованих засобах масової інформації постійних рубрик для висвітлення процесів інтеграції України до ЄС, міжрегіонального, транскордонного та прикордонного соціально-економічного співробітництва.

Оптимізація державної інформаційної інфраструктури, розподілу компетенції та координації її діяльності. Організація та координація дій суб'єктів інформаційної політики, спрямованих на суспільну підтримку курсу України на інтеграцію до ЄС та широку суспільну інформованість про Україну і ЄС.

Співробітництво в сфері масової інформації з міжнародними організаціями, Європейською Комісією, ОБСЄ, Радою Європи і НАТО через їх представництва в Україні, а також шляхом прямих зв'язків, із залученням ресурсів цих організацій на спільні проекти.

Розширення взаємного доступу до інформації, зокрема до баз даних, на основі дотримання прав на інтелектуальну власність.

Підготовка, навчання і підвищення кваліфікації працівників преси, радіо і телебачення.

Інституційні потреби

Кадрове і організаційне забезпечення структурних підрозділів Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, доцільність яких пов'язана з вирішенням питань євроатлантичної інтеграції.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Технологічне оновлення національної інформаційної індустрії і формування власних конкурентоспроможних інформаційних ресурсів.

Створення єдиної інформаційної системи України.

Діяльність на регіональному рівні - створення нових структур з вивчення, розповсюдження та використання матеріалів з питань інтеграції України до ЄС; організація оперативного інформування комітетів інформації та прес-служб облдержадміністрацій з питань діяльності ЄС.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Інтеграція України в світову інформаційну систему.

Розділ 5. ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК КРАЇНИ

5.1. Макроекономічна стабілізація

Поточна ситуація

Сьогоднішню ситуацію в Україні характеризує соціально-економічне становище перехідного періоду:

змінено модель економічного розвитку країни, а саме: фактично ліквідовано стару систему директивного централізованого планування, розподілу ресурсів і контролю з боку державних органів;

триває процес зміни форм власності;

ліквідовано традиційний для радянської економіки тотальний дефіцит товарів. Ринок товарів та послуг значно поповнився (в основному за рахунок імпорту), причому цей ринок з'явився досить швидко та без суттєвої економічної підтримки з боку держави;

частина населення перейшла в нову сферу приватного підприємництва;

цілісну законодавчу систему ринкової економіки України ще не створено. Ряд процесів законодавчо не врегульовано, що дає змогу різним суб'єктам господарювання діяти не на користь держави;

велика кількість підприємств України різних форм власності стали неплатоспроможними, накопичили значні борги, перебувають на межі банкрутства або фактично є банкрутами, що в багатьох випадках пов'язано з неконкурентоспроможністю та збитковістю продукції;

відбулася різка поляризація населення за рівнем доходів.

Україна продовжує з наростаючою швидкістю змінюватися в напрямі створення ринкової економіки, закладено основи фінансової стабілізації, які будуть підтримані поглибленням структурних реформ.

Підсумки розвитку національної економіки за 1999 рік свідчать, що в основному вдалося подолати негативні наслідки фінансової кризи 1998 року. Головне - вдалося зламати негативні тенденції у виробництві промислової продукції (вперше протягом останніх десяти років у 1999 році одержано приріст виробництва на 4,3 відсотка).

Валовий внутрішній продукт (ВВП) порівняно з попереднім роком зменшився лише на 0,4 відсотка, що є найкращим показником за роки незалежності. Факторами, що сприяли уповільненню падіння ВВП та збільшенню обсягів промислової продукції, були помірна інфляція, зусилля Уряду по збільшенню доходів бюджету, забезпеченню поточних виплат, обмеженню бюджетних видатків, збільшенню внутрішніх інвестицій, пристосування підприємств до умов роботи в ринковому середовищі (зменшення частки бартерних операцій, досягнення позитивного сальдо зовнішньої торгівлі товарами і послугами).

У 1999 році здійснено ряд заходів щодо подальшої лібералізації валютного ринку. Внаслідок цього, незважаючи на окремі дестабілізаційні прояви, було витримано прогнозоване значення середньорічного показника обмінного курсу, який досяг 4.1 гривні за 1 долар США. Поряд з цим Національний банк України зміг збільшити валютні резерви.

Успішне подолання загрози розбалансування валютного ринку дало змогу Національному банку України пристосувати свою монетарну політику до умов, що склалися на валютному та грошовому ринку. У той же час істотного зменшення процентних ставок за кредитами не сталося. Діяльність банківської системи на кредитному ринку України у 1999 році формувалася під впливом низької платоспроможності суб'єктів господарської діяльності і обмежених кредитних ресурсів комерційних банків. Обсяги кредитування економіки комерційними банками на кінець минулого року становили 17 відсотків до ВВП.

Зміни споживчих цін залишаються помірними. Інфляція у 1999 році становила 19,2 відсотка. Спостерігалася стійка тенденція відставання темпів інфляції від темпів девальвації, що зумовлено високим ступенем насиченості споживчого ринку, в першу чергу продовольчими товарами вітчизняного виробництва.

Фінансова політика держави протягом минулого року спрямовувалася на забезпечення відповідності державних витрат сумі надходжень до бюджету, концентрації державних витрат на пріоритетних напрямах розвитку економіки, адресності у наданні соціальної допомоги непрацездатним громадянам.

Довідково. Ознакою успішної бюджетної політики став той факт, що за підсумками року дефіцит зведеного бюджету (1,5 відсотка ВВП) повністю профінансовано за рахунок внутрішніх джерел. Крім того, погашалися зовнішні борги і скорочувалася заборгованість з виплат заробітної плати працівникам бюджетної сфери.

Поштовхом для розвитку фондового ринку як обов'язкового елементу ринкового господарства стало започаткування приватизаційних процесів. На сьогодні в Україні функціонує майже 35 тис. акціонерних товариств, якими випущено акцій на суму близько 31 млрд. гривень. Понад 40 відсотків громадян України реалізували своє право власності на майно приватизованих підприємств за допомогою інвестиційних фондів та інвестиційних компаній. З року в рік збільшуються обсяги операцій на фондовому ринку. Так, у 1999 році порівняно з попереднім роком обсяги торгівлі цінними паперами збільшилися майже на 33 відсотки, а частка організованого ринку в загальному обсязі торгівлі цінними паперами зросла з 5 до 11 відсотків.

Проте необхідно констатувати, що сьогодні потенціал фондового ринку не повною мірою використовується для розв'язання таких загальноекономічних проблем, як створення інвестиційно привабливого клімату в державі, подолання кризи неплатежів, завершення структурної перебудови економіки, забезпечення збільшення доходів населення.

Потребує подальшого розвитку інфраструктура організованих ринків в Україні. Слід вжити заходів до удосконалення системи захисту прав інвесторів та системи регулювання суб'єктами фондового ринку на основі розширення саморегулювання.

Аналіз зовнішньої торгівлі товарами та послугами свідчить про деякі ознаки позитивних змін. Вперше за роки незалежності досягнуто позитивного сальдо зовнішньої торгівлі товарами.

Україна досягла певного прогресу у роздержавленні майна, форму власності змінило понад 65 тис. суб'єктів. За чисельністю працюючих у промисловості (62,5 відсотка), основними фондами (понад 50 відсотків) та обсягами виробленої промислової продукції (53 відсотки) досягнуто такої критичної маси приватизованих підприємств, яка має визначальний вплив на загальний стан економіки окремих регіонів і держави в цілому.

У той же час подальше поліпшення економічної ситуації потребує вирішення ряду фундаментальних проблем, орієнтованих на подолання збитковості значної кількості підприємств, прискорення темпів здійснення структурних зрушень, збільшення надходжень до державного бюджету і підвищення якості бюджетних послуг, подолання слабкості банківської системи. Крім того, поки що не вдалося повною мірою вирішити проблему створення єдиної правової бази для реалізації ринкових перетворень.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Закладення основ для довгострокового сталого економічного зростання на основі підвищення конкурентоспроможності.

Підвищення рівня життя населення.

Підвищення конкурентоспроможності економіки, створення умов, які сприяють розвитку суб'єктів усіх форм власності і господарювання та стимулювання економічної активності населення.

Стимулювання заощаджень і накопичень та їх подальшого інвестування в економіку.

Забезпечення зростання грошових доходів населення, підвищення соціальних гарантій відповідно до збільшення розміру прожиткового мінімуму.

У 2000 році заходами державного регулювання має бути забезпечено:

зниження інфляції до 15,9 відсотка (грудень до грудня);

досягнення бездефіцитного бюджету;

обмеження зниження курсу гривні до 5,78 гривні за 1 долар США в середньорічному вимірі згідно з прогнозними значеннями макроекономічних показників, а також до рівня внутрішніх цін і стану валютного ринку;

раціональне використання приросту грошової маси на 18 відсотків;

створення умов для зниження ставки рефінансування Національного банку України, що сприятиме процесу кредитування економіки;

ліквідацію заборгованості з виплати пенсій та інших соціальних виплат, нормалізацію виплати заробітної плати.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

У перехідний період (2002 - 2003 роки) закласти базу для стабільного якісного росту у подальші роки, зокрема, забезпечити зростання інвестицій на рівні близько 7 відсотків щорічно.

Довідково. В першу чергу, будуть розвиватися галузі транспортної та телекомунікаційних мереж і будівництва, харчової і переробної промисловості з темпами щорічного приросту близько 5 відсотків та 4 відсотків відповідно.

Не очікується скорочення від'ємного значення чистого експорту. Це пов'язано з припущенням щодо зростання іноземних інвестицій та відповідним зростанням потоку імпортних інвестиційних товарів.

Частка кінцевих споживчих витрат сектора домашніх господарств знизиться у загальному обсязі ВВП майже до 55 відсотків (цей період орієнтований на нові інвестиції), але їх щорічний приріст становитиме приблизно 1,1 відсотка.

Кінцеві споживчі витрати сектора загальнодержавного управління скоротяться за цей час до 18 відсотків до ВВП, а реальне щорічне скорочення становитиме приблизно 1 відсоток. Це пов'язується із скороченням податків та намаганням утримати бездефіцитний бюджет.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Забезпечити розвиток економічного потенціалу.

Довідково. Досягнутий економічний потенціал дасть змогу розв'язувати в третьому періоді завдання подальшого розширення інвестицій до 27 відсотків ВВП в 2010 р. (тобто щорічний приріст становитиме 6 - 7 відсотків) і покращити сальдо зовнішньоторговельного балансу. Це відбуватиметься за рахунок орієнтації на закупівлю товарів вітчизняного виробництва нового покоління, що забезпечить зростання обсягу промислової продукції до 27 відсотків у структурі ВВП (реальний середньорічний приріст становитиме 5 - 6 відсотків).

Частка кінцевих витрат сектора державного управління зменшиться до 16 відсотків ВВП у 2007 році, але реальне середньорічне збільшення цього показника становитиме 2 - 3 відсотки.

5.2. Структурні реформи

Поточна ситуація

Особливістю сучасного етапу структурної перебудови є те, що вона здійснюється в умовах нестачі інвестиційних ресурсів, технологічного відставання і низької конкурентоспроможності вітчизняного виробництва.

Тривалий період спаду обсягів виробництва зумовлений цілим рядом об'єктивних причин, серед яких:

демілітаризація економіки та різке скорочення військових замовлень;

розрив господарських зв'язків із партнерами з колишнього Союзу РСР;

залежність країни від імпорту енергоносіїв, багатьох видів сировини, матеріалів і комплектуючих виробів та їх значне подорожчання з переходом на світові ціни у зовнішній торгівлі;

скорочення капітальних вкладень і, відповідно, зменшення попиту на продукцію галузей інвестиційного комплексу;

невідповідність матеріально-технічної бази підприємств потребам випуску сучасної продукції, яка спроможна конкурувати з іноземними аналогами;

велика кількість матеріало- і енергоємних техногенних виробництв із застарілими технологіями та надмірною потребою у капіталовкладеннях.

Ці та інші об'єктивні чинники стримували проведення радикальних ринкових реформ.

Зазнала деформації відтворювальна структура економіки. Знизилася питома вага традиційно найбільш значної складової доходу у ВВП - оплати праці. Активізувався процес натуралізації ВВП, за рахунок доходів від ведення підсобного господарства та індивідуальної діяльності. Зменшилася частка заощаджень у галузях реального сектору економіки. У використанні ВВП з'явилися ознаки споживчої структури економіки.

Одним із головних дестабілізуючих факторів в інвестиційній сфері стало зростання вартості капітального будівництва, зумовлене інфляцією та високим рівнем процентних ставок за користування кредитами, що зробило невигідним довгострокове кредитування інвестицій. Поглибилася диспропорція у галузевій структурі реального сектору економіки. Знижується рівень технічного і технологічного стану вітчизняного виробництва. Значного розповсюдження набуло фізичне і моральне старіння промислово-виробничих основних фондів.

У 1998 році в основному було завершено етап масової приватизації (за приватизаційні папери) і сформовано досить потужний недержавний сектор економіки, в розпорядження якого надійшла майже третина всіх основних фондів. Проте прогресивні перетворення в структурі форм власності не супроводжувалися створенням прошарку ефективних власників.

Значної гостроти набули питання формування конкурентного середовища. Через нерозвинутість малого і середнього бізнесу, недосконалість механізмів реструктуризації і банкрутства неефективних підприємств, низькі темпи нагромадження та концентрації легального капіталу повільно збільшується кількість ефективних суб'єктів господарювання.

Недостатнім слід визнати розвиток ринкової інфраструктури - фінансових, кредитних, страхових та фондових ринків, біржової системи товарних ринків, тому її вплив на розвиток підприємництва не приносить належних результатів. Обмежені інформаційні можливості підприємців щодо вивчення кон'юнктури ринку.

Високим залишається рівень монополізації багатьох загальнодержавних і регіональних товарних ринків, що призводить до неправомірних обмежень конкуренції.

Територіальні диспропорції в розміщенні промислового виробництва та його інфраструктурного забезпечення, що спричиняють нерівномірний розвиток окремих регіонів, нераціональне використання природно-ресурсного потенціалу і екологічний дисбаланс територій, підривають економічну основу розвитку регіонів, перетворюючи одних в донорів, інших - в реципієнтів.

Пріоритети структурної реформи

З огляду на складну соціально-економічну ситуацію, необхідність здійснення комплексу цілеспрямованих заходів для стабілізації виробництва і забезпечення економічного зростання на якісно новій основі передбачається, що структурна перебудова проводитиметься не за галузевим принципом, а за такими основними напрямами:

підвищення конкурентоспроможності виробництва;

посилення соціальної орієнтації економіки;

реалізація енергозберігаючої моделі розвитку економіки;

технологічне оновлення виробництва;

реструктуризація підприємств;

розвиток структури регіональної економіки.

З цією метою передбачається:

підвищення ролі держави у проведенні структурної політики переважно з використанням економічних важелів, власних ресурсів, можливостей інтеграційних процесів та забезпеченням інноваційного типу розвитку економіки;

забезпечення адаптації законодавства України до норм ЄС, насамперед до тих, що стосуються режиму найбільшого сприяння (відмова від застосування преференційних режимів для власних виробників та виробників третіх країн, ліквідація обмежень розвитку конкуренції тощо);

створення відповідного організаційно-економічного механізму приєднання України до ГАТТ/СОТ (уніфікація зовнішньоекономічного і податкового законодавства, забезпечення національного режиму для іноземних торговельних партнерів та інвесторів);

реструктуризація промисловості та сільського господарства із забезпеченням у короткостроковий період скорочення надлишкових потужностей та випереджаючим створенням нових робочих місць, передусім шляхом прискореного розвитку підприємств малого та середнього бізнесу;

залучення ресурсів міжнародних фінансових організацій, країн - донорів та технічної допомоги з метою підтримання структурної реформи і поглиблення інвестиційного, технологічного та наукового співробітництва;

залучення внутрішніх фінансових ресурсів, іноземних інвестиційних та кредитних ресурсів для забезпечення повноцінного функціонування підприємств України, реструктуризації, реконструкції, переоснащення, структурно-технологічної перебудови, модернізації, будівництва та впровадження новітніх конкурентоспроможних технологій, в першу чергу енерго- та матеріалозберігаючих;

залучення грошових (у тому числі валютних) заощаджень населення, для чого необхідною умовою повинне стати відновлення його довіри до фінансових установ; запровадження з цією метою механізму гарантування вкладів фізичних осіб та здійснення заходів, спрямованих на фінансове оздоровлення Державного ощадного банку України;

спрямовування одержуваних від приватизації коштів насамперед на розвиток і структурну перебудову економіки та на післяприватизаційну підтримку підприємств; передача в процесі приватизації земельних ділянок в довгострокову оренду з подальшим викупом;

створення механізмів захисту прав дрібних інвесторів з метою залучення вітчизняного та іноземного капіталу у процесі приватизації майна державних підприємств.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Створення умов для структурної перебудови і переходу до позитивної динаміки відтворювальних процесів, а саме:

розроблення комплексної програми розвитку ринку капіталу (основних ресурсів виробництва) та системи її впровадження;

забезпечення оздоровлення й прозорості фінансової і грошово-кредитної системи та її переорієнтації на потреби реального сектору економіки, підвищення сталості національної валюти і оптимізація механізму курсоутворення;

подальше реформування податкової і бюджетної системи з метою створення стимулів для розвитку вітчизняного виробництва, збалансування дохідної і видаткової частин бюджету, зменшення обсягів державних позик та створення умов для поступового накопичення внутрішніх інвестиційних ресурсів;

встановлення жорстких економічних санкцій за неефективне використання суб'єктами господарювання енергоресурсів, інвестиційних кредитів і майна державних підприємств, забезпечення реального скорочення обсягу бартерних (товарообмінних) операцій, особливо в розрахунках за енергоресурси, підвищення рівня монетизації економіки;

ліквідація заборгованості з виплати заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат через підвищення інтересу населення до суспільно корисної праці та довіру до урядових заходів із структурної перебудови, реалізації національної ідеї економічного зростання та підвищення рівня життя.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

З урахуванням оцінки сучасного стану і реальних можливостей економіки головною метою структурної перебудови є подолання економічної кризи і створення умов для поступового нарощування темпів економічного розвитку. На цьому етапі структурної перебудови основні зусилля Кабінету Міністрів України передбачається зосередити на розв'язанні таких основних завдань:

забезпечення реалізації антикризових заходів, спрямованих на розблокування "тромбів" у фінансовій і грошово-кредитній системі та налагодження грошового обігу і стабілізацію національної грошової одиниці;

здійснення інституційних перетворень з метою підвищення ефективності функціонування ринкової економіки, забезпечення гарантій ефективного господарювання і використання права власності, антимонопольного регулювання і створення умов для вільної конкуренції;

підвищення ефективності управління державними підприємствами та державними корпоративними правами шляхом застосування контрактної форми трудового договору з керівниками державних підприємств, чіткого визначення повноважень органів виконавчої влади щодо управління державним майном, ефективних процедур банкрутства, впровадження децентралізованої системи управління державними корпоративними правами;

проведення податкової реформи, передбачивши спрощення податкової системи, зниження податкового тягаря на підприємства реального сектору економіки, підвищення рівня стягнення податків та стабілізацію податкових надходжень до бюджету;

скорочення використання псевдоринкових форм економічних відносин - бартеру, давальницької сировини, взаємозаліку тощо;

стимулювання розвитку пріоритетних виробництв і видів продукції, що мають або можуть отримати в короткостроковому чи середньостроковому періоді конкурентні переваги на світовому ринку, і забезпечити реальне зростання експортного потенціалу держави;

проведення реструктуризації неефективних суб'єктів господарювання з виділенням підприємств і видів продукції, що підлягають перепрофілюванню, ліквідації, консервації або конверсії, в тому числі через механізм банкрутства;

прискорення розвитку ринкової інфраструктури - товарних бірж, транспортних терміналів, фондового та страхового ринку, банківських і позабанківських фінансово-кредитних установ, сучасних систем зв'язку, ринку інформаційної продукції і послуг та їх інтеграції у міжнародне інформаційне поле;

створення сприятливого інвестиційного клімату; здійснення переходу від споживацької ідеології у використанні ВВП до забезпечення інвестиційного розвитку; підвищення рівня нагромадження в економіці, особливо частки інвестицій в основний капітал; стимулювання інноваційних процесів з метою технологічного оновлення, зниження енергоємності, підвищення ефективності і конкурентоспроможності вітчизняного виробництва.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

У довгостроковому періоді загальна концепція структурної політики передбачає становлення на основі науково-технологічного розвитку високоефективної, здатної до саморозвитку соціально орієнтованої економічної системи ринкового типу, яка в змозі забезпечити активну мотивацію до трудової та підприємницької діяльності, високу якість життя, умови рівноправного партнерства у світовому економічному співтоваристві. До найважливіших стратегічних завдань цього періоду віднесено такі:

заохочення ділової активності підприємців і населення шляхом оптимізації форм власності, формування прошарку ефективних власників і стратегічних інвесторів, проведення податкової реформи з посиленням її стимулюючої функції у активізації виробництва та інвестиційної діяльності;

ретельне обґрунтування і підтримка пріоритетів розвитку та структурної перебудови економіки, передусім найбільш ефективних наукоємних і високотехнологічних галузей та виробництв, спроможних кардинально змінити економічний потенціал України, зокрема галузей агропромислового комплексу;

запровадження нових технологій, активізація інноваційної діяльності у напрямі науково-технологічного оновлення виробництва в усіх галузях економіки з підвищенням його техніко-економічних показників і забезпеченням конкурентоспроможності продукції на світовому ринку; зменшення ресурсоємності, насамперед енергоємності матеріального виробництва, за рахунок впровадження ресурсо- і енергозберігаючих технологій, згортання та реформування енерго- і ресурсоємних виробництв, переходу до ефективнішої галузевої структури;

розширення ринків збуту із входженням до найбільш пріоритетних і ефективних для національної економіки секторів світового ринку, активізацією внутрішнього ринку через підвищення рівня збалансованості виробництва, створенням замкнутих технологічних циклів з виробництва кінцевої продукції, переорієнтацією галузей машинобудування, металургійної та хімічної промисловості на більш повне задоволення потреб власної міжгалузевої кооперації;

посилення соціальної орієнтації економіки і екологічне оздоровлення життєвого простору, розв'язання на цій основі комплексу соціально-економічних завдань, що забезпечують ліквідацію старих і створення нових робочих місць, проведення реформи заробітної плати, істотне підвищення рівня і якості життя населення, його соціального захисту; зменшення техногенного навантаження на навколишнє середовище, перехід до збалансованого використання і відтворення природно-ресурсних факторів життєдіяльності, формування раціональної системи розселення, активізація функціонування сіл та малих міст, якісне оздоровлення регіонів.

Розділ 6. ВНУТРІШНІЙ РИНОК БЕЗ КОРДОНІВ

6.1. Загальні питання

6.1.1. Державні закупівлі

Поточна ситуація

Система державних закупівель товарів, робіт та послуг, що діє в Україні, започаткована Законом України "Про поставки продукції для державних потреб", прийнятим Верховною Радою України 22 грудня 1995 року, і постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 року N 266 "Про Порядок формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням".

З огляду на зміни, що сталися в національній економіці, виникла потреба в удосконаленні механізму організації роботи з проведення державних закупівель та внесення коректив до нормативних актів з цього питання.

У першу чергу це пов'язано з намірами України приєднатися до системи СОТ (WTO) та інтегруватися в ЄС. Головною умовою для реалізації цих намірів є приведення законодавства України, у тому числі з питань державних закупівель, у відповідність із нормами і правилами міжнародної торгівлі.

У рамках здійснення заходів з удосконалення системи державних закупівель в Україні та з метою наближення діючих процедур розміщення державних закупівель до передбачених вимогами системи СОТ у 1997 - 1998 роках було прийнято постанови Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 року N 694 "Про організацію та проведення торгів (тендерів) у сфері державних закупівель товарів (робіт, послуг)", від 24 вересня 1997 року N 1058 "Про створення єдиної системи закупівель товарів (робіт, послуг) за рахунок коштів державного бюджету та іноземних кредитів, що залучаються під гарантії Кабінету Міністрів України" і від 1 вересня 1998 року N 1369 "Про проведення торгів (тендерів) у будівництві".

З метою вдосконалення норм і процедур закупівлі товарів (робіт, послуг) за рахунок коштів державного бюджету та іноземних кредитів, що залучаються під гарантії Кабінету Міністрів України, прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 22 листопада 1999 року N 2113 "Про вдосконалення системи державних закупівель".

Дія законодавства України з державних закупівель поширюється тільки на органи державної влади, організації, установи, підприємства, які провадять закупівлю товарів, робіт, послуг за рахунок коштів державного бюджету, державних позабюджетних фондів та кредитів, наданих під гарантії Кабінету Міністрів України. Чинне законодавство визначає норми щодо:

організації та проведення торгів (тендерів);

підготовки та ведення тендерної документації;

організації тендерних комітетів;

контролю за дотриманням вимог законодавства при здійсненні державних закупівель та інших процедурних питань.

З урахуванням рекомендацій ЮНСІТРАЛ про державні закупівлі, Уругвайської угоди про державні закупівлі СОТ і відповідних Директив ЄС з ініціативи Кабінету Міністрів України Верховною Радою України прийнято Закон України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", який набрав чинності у липні 2000 року.

Закон передбачає створення на законодавчому рівні правової бази, яка в цілому відповідатиме загальноприйнятим правилам міжнародної торгівлі.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Гармонізація українського законодавства до норм і правил ЄС

Діючі нормативно-правові акти і Закон України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" в цілому відповідають основним директивам ЄС у цій сфері, в тому числі директивам 93/36/ЄЕС (Директива про суспільну закупівлю товарів) та 93/37/ЄЕС (Директива про суспільну закупівлю робіт). Однак з прийняттям зазначеного Закону виникла потреба у розробленні відповідних нормативно-правових актів, які безпосередньо регламентували б реалізацію окремих його положень, зокрема щодо:

особливостей інформаційного забезпечення тендерних процедур, подання оголошень у спеціальному інформаційному бюлетені "Вісник державних закупівель";

проведення моніторингу та контролю за дотриманням вимог законодавства у разі здійснення державних закупівель;

розгляду спірних питань та оскаржень, які виникатимуть у процесі проведення тендерів, а також інших процедурних питань.

Ці питання повинні бути вирішені у тримісячний термін з дня набрання чинності Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".

З 2000 року запроваджена державна статистична звітність щодо проведення торгів (тендерів) з державних закупівель, яка стане основою їх моніторингу.

Для подальшої гармонізації українського законодавства до норм і правил ЄС необхідно протягом 2000 - 2001 років забезпечити:

переклад та опрацювання відповідних директив ЄС, інших регламентуючих документів та нормативів СОТ українською мовою з метою їх практичного використання;

достатнє комп'ютерно-офісне та програмне забезпечення аналізу і розроблення національних регламентів з питань державних закупівель;

набуття теоретичних знань та практичного досвіду державними службовцями центральних органів виконавчої влади з питань законодавства, моніторингу, інформаційного забезпечення проведення тендерів, у тому числі шляхом організації навчальних візитів до окремих європейських країн;

навчання державних службовців місцевих органів виконавчої влади з питань застосування законодавства щодо державних закупівель та організації роботи з проведення тендерів.

Довідково. Для підготовки кадрів відповідного професійного рівня Міністерством економіки України досягнута домовленість з міжнародними організаціями (Світовий банк, Шведське агентство з міжнародного розвитку про надання підтримки у реалізації освітньої програми для українських фахівців), які безпосередньо займаються питаннями державних закупівель. У рамках реалізації цих домовленостей розглядатиметься законодавство України та ЄС і практичні аспекти державних закупівель відповідно до законодавства України.

Для успішного проведення навчання необхідна підтримка ЄС, зокрема щодо надання аналітичних матеріалів з питань державних закупівель в цілому по ЄС, окремих державах - членах ЄС, державах з першої групи претендентів на вступ до ЄС та норм СОТ (у першу чергу в таких державах, як Великобританія, Франція, Німеччина, Швеція, Естонія, Чехія, Угорщина, Польща), а також норм і правил СОТ.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Проведення роботи щодо удосконалення нормативно-правової бази згідно з нормами ЄС:

поступова законодавча імплементація директив ЄС щодо державних закупівель: 89/665/ЄЕС (директива щодо оскаржень);

розроблення проекту українського варіанту європейської системи класифікаторів CPV;

подальша гармонізація норм українського законодавства з європейськими нормами.

Удосконалення роботи спеціального центрального органу з питань координації закупівель товарів, робіт і послуг для державних потреб:

удосконалення технічних засобів (офісної та комп'ютерної техніки);

створення мережі місцевих представників спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань координації закупівель товарів, робіт і послуг для державних потреб, які б координували державні закупівлі на регіональних та місцевих рівнях;

розвиток інформаційної бази з проведення державних закупівель;

поширення інформації з державних закупівель в електронній мережі Internet, що стане першим кроком до уніфікації з європейською системою інформаційної підтримки суспільних закупівель, зокрема з електронною системою TED (Tender Electronic Daily);

здійснення міжнародного співробітництва з державами ЄС та державами - претендентами шляхом організації спільних семінарів разом з аналогічними національними відповідальними органами;

забезпечення реалізації навчальних програм;

створення навчального центру з державних закупівель та раціонального використання державних коштів на базі спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань координації закупівель товарів, робіт, послуг для державних потреб за участю Міністерства фінансів України, Головдержказначейства, Головного контрольно-ревізійного управління, Рахункової палати, представників ЄС та Світового Банку.

Заходи підтримки:

перекласти відповідні директиви та регламенти ЄС на українську мову;

закупити комп'ютерну та офісну техніку для спеціально уповноваженого органу, забезпечити Internet-підтримку;

провести навчальні семінари на базі створеного навчального центру.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Продовження роботи щодо вдосконалення нормативно-правової бази згідно з нормами та директивами ЄС;

поступова законодавча імплементація директив ЄС щодо суспільних закупівель;

перехід до європейської системи класифікаторів CPV.

Продовження реалізації навчальних програм, зокрема щодо навчання службовців місцевого рівня:

організація і проведення спеціальним навчальним центром з державних закупівель виїзних семінарів для службовців місцевого рівня;

здійснення міжнародного співробітництва з країнами ЄС та Центральної Європи з питань державних закупівель на рівні органів місцевої влади, в тому числі реалізація спільних навчальних програм.

Напрями підтримки:

забезпечити переклад відповідних директив та регламентів ЄС на українську мову;

організувати та провести регіональні та муніципальні семінари з питань державних закупівель на базі філій Академії державного управління при Президентові України та обласних (міських) державних адміністрацій.

6.1.2. Державна допомога

Поточна ситуація

З метою підтримки вітчизняного виробника органами державної влади України різного рівня надається державна допомога у великих розмірах та різноманітних формах, зокрема у формі прямих платежів підприємствам та у непрямій формі через надання режиму сприяння підприємствам, позики під нижчі проценти, пільгові зниження рівня державних внесків та виплат на соціальну допомогу, пільгові тарифи на енергію, відстрочення сплати податків, списання боргів, закупівля акцій за надмірно високою ціною або надання фондів за зниженою вартістю тощо).

Зниження обсягів субсидування суспільного виробництва країни разом із стимулюванням інвестицій на його технічне переоснащення є найважливішою передумовою реформування економіки, стабілізації бюджету, збільшення бюджетних доходів та зниження державних витрат.

На сьогодні в Україні немає прозорої, чітко визначеної процедури надання державної допомоги та органу, який би мав повноваження щодо здійснення контролю за наданням державної допомоги (моніторинг).

Українське законодавство не дає визначення поняття "державна допомога (субсидії)" і не містить правових норм, які забезпечували б системний контроль за наданням такої допомоги і регулювали б її застосування як інструмента державної економічної політики.

На сьогодні правовим підґрунтям упорядкування державної допомоги в Україні є тільки стаття 6 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" та стаття 49 УПС, яка накладає зобов'язання загального характеру щодо:

утримання від надання державної допомоги окремим підприємствам чи виробникам товарів (крім первинних товарів, визначених ГАТТ) та послуг за умови, що така допомога спотворює або може спотворити конкуренцію і таким чином впливає на торгівлю між ЄС та Україною;

надання інформації на прохання однієї із Сторін іншій Стороні про свої схеми допомоги або про окремі випадки надання державної допомоги.

Однак ці правові норми не містять визначення ні допомоги, ні процедурних правил. Разом з тим стаття 49 УПС посилається на визначення ГАТТ щодо переліку товарів, до яких застосовується правило "м'якої заборони".

Загалом, у рамках Угоди Україна взяла на себе зобов'язання "лібералізувати торгівлю на принципах, які містяться у ГАТТ, з поправками, внесеними Уругвайським раундом".

Виходячи із зазначеного, та за умови, що приєднання України до ГАТТ/СОТ є невід'ємною складовою розвитку економічних реформ в Україні та її інтеграції в ЄС, постає проблема приведення механізму державної підтримки підприємств у відповідність з нормами ЄС і принципами ГАТТ/СОТ.

Довідково. Угода про субсидії та компенсаційні заходи СОТ вперше дає визначення субсидій, зокрема особливих та неспецифічних субсидій, і встановлює по суті три категорії субсидій:

заборонені (експортні субсидії та субсидії на заміщення імпорту);

субсидії, які не дають підстав для компенсаційних заходів (неспецифічні субсидії, призначені для здійснення науково-дослідних робіт, а також для розв'язання регіональних проблем та проблем довкілля);

субсидії, які не забороняються, але можуть бути оскаржені та підлягають компенсаційним заходам у випадку, якщо вони мають негативні наслідки для членів СОТ.

Зазначена Угода чітко регулює процес надання субсидій промисловим підприємствам, передбачає, що уряд має право втручатися в економіку країни для досягнення певного сприятливого економічного і соціального ефекту. Саме тому відповідно до норм і принципів ГАТТ/СОТ заходи щодо регулювання субсидій здійснюються з метою заборони або обмеження надання субсидій, які справляють найбільш спотворювальний вплив на конкуренцію, і сприяння іншим видам субсидій, спрямованих на розв'язання нагальних соціально-економічних проблем.

Визначення субсидій у рамках ГАТТ/СОТ базується на широкому трактуванні цього поняття.

До субсидій у широкому розумінні належать усі форми втручання держави в економічну діяльність, які ведуть до зміни цін на товари або чинників виробництва, а отже, до зміни умов конкуренції на користь окремих підприємств.

Субсидії в широкому розумінні включають не тільки бюджетне фінансування поточних витрат і податкові пільги, але також:

державний контроль за цінами;

обмеження щодо виходу на ринок;

покриття або списання збитків суб'єктів економічної діяльності;

бюджетне фінансування інвестицій;

заходи митного захисту та інші заходи щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

надання підприємствам державних гарантій для отримання кредитів з правом регресної вимоги держави до підприємств.

Крім цього, стосовно державних підприємств у світовій практиці використовується поняття "приховані субсидії". Такими вважаються:

пільгові кредити;

багаторазові відстрочення виплати основної суми кредиту і процентів за ним, повне списання боргів за кредитами;

заборгованість із сплати податків, списання податкової заборгованості;

привілеї щодо отримання державних замовлень;

привілеї в купівлі товарів і послуг у держави або інших підприємств за цінами, нижчими від ринкових;

користування державними землями і будівлями без сплати за оренду.

Основними ознаками, які характеризують поняття "державна допомога" з точки зору законодавства ЄС і є критерієм при здійсненні контролю за її наданням, є такі:

наявність переваг, які отримує підприємство, та їх характер;

джерело допомоги (надається державою чи з державних ресурсів);

підтримка окремих підприємств чи виробництва окремих товарів;

спотворення чи загроза спотворення конкуренції;

вплив на міждержавну торгівлю.

У процесі приєднання до ГАТТ/СОТ та інтеграції до ЄС Україні необхідно привести механізм державного субсидування підприємств у відповідність до норм ГАТТ/СОТ та ЄС, одночасно забезпечуючи використання механізму захисту внутрішнього ринку від імпорту, який є предметом забороненого субсидування. Закон України від 22 грудня 1998 року "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту" передбачає запровадження системи державного захисту національного товаровиробника на засадах норм та правил ГАТТ/СОТ у випадку здійснення нелегітимного імпорту.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Здійснення заходів щодо виявлення та перевірки наявних форм державної допомоги, яка надається органами державної влади всіх рівнів, на відповідність статті 49 УПС.

Підготовка проекту Закону України про врегулювання надання державної допомоги підприємствам та пропозицій стосовно опрацювання інших нормативно-правових актів, якими регулюються надання державної допомоги з урахуванням:

статті 49 УПС;

статей 92, 93, 94, 150а та 130в Римського договору про заснування Європейського Співтовариства (в Амстердамському договорі, який набрав чинності в 1999 році, це відповідно статті 87, 88, 89, 158 та 159);

положення Угоди СОТ про субсидії і компенсаційні заходи.

Опрацювання концепції діяльності структурного підрозділу, який здійснюватиме функції контролю за державною допомогою (моніторинг).

Забезпечення захисту конкуренції та запобігання її обмеженню шляхом запровадження процедури погодження з Антимонопольним комітетом України надання усіх видів державної допомоги.

Інституційні потреби

Визначення системи органів, відповідальних за здійснення контролю за наданням державної допомоги.

Розподіл функціональних обов'язків між органами державної влади щодо здійснення контролю за наданням державної допомоги із забезпеченням дотримання норм ЄС та СОТ щодо субсидування.

Створення структурного підрозділу, який здійснюватиме функції контролю за державною допомогою (моніторинг), забезпечить отримання необхідної інформації від задіяних урядових структурних підрозділів проведення необхідної експертизи. Визначення повноважень та функціональних обов'язків підрозділу.

Проведення комплексного навчання та підготовка фахівців, які займатимуться проблемами опрацювання нормативно-правової бази з контролю за наданням державної допомоги та здійсненням процедури контролю (20 осіб).

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Опрацювання процедури системного контролю за наданням державної допомоги на основі процедурних норм законодавства ЄС, яка має забезпечити прозорість процесу надання державної допомоги.

Інституційні потреби

Започаткування створення інформаційної бази у сфері державної допомоги.

Підвищення кваліфікації спеціалістів, які займаються проблемами надання державної допомоги, та організація стажування у відповідних структурах ЄС і державах - кандидатах на вступ до ЄС.

Проведення семінарів для державних службовців з питань запровадження в Україні міжнародних правил стосовно субсидування.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Удосконалення правових норм у галузі контролю за наданням державної допомоги з метою досягнення необхідного рівня адаптації законодавства щодо державної допомоги.

Здійснення систематичної перевірки всіх форм державної допомоги на сумісність з правилами ЄС та СОТ з урахуванням положень щодо забезпечення спеціальних умов для розв'язання проблем перехідного періоду.

Забезпечення запровадження процедури інформування Європейської Комісії про схеми та окремі випадки надання державної допомоги.

Оцінка фінансових витрат на реалізацію заходів щодо контролю за наданням державної допомоги на період (2001 - 2002 роки)

Бюджетні витрати - 1 млн. гривень;

Потреба у технічній допомозі - 2 млн. гривень.

6.1.3. Захист прав інтелектуальної власності

Поточна ситуація

Україна виконує зобов'язання щодо вимог Угоди (стаття 50, Додаток III та стаття 51). Постійно проводиться робота, пов'язана із вдосконаленням нормативно-правової бази і правового поля в цілому стосовно права інтелектуальної власності.

Україна приєдналася до таких міжнародних конвенцій та договорів:

31 травня 1995 р. - до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів;

26 грудня 1992 р. - до Паризької конвенції з охорони промислової власності;

2 червня 1995 р. - до Міжнародної конвенції про охорону нових сортів рослин (UPOV) у редакції 1978 року;

1 листопада 1996 р. - до Будапештського договору про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури від 28 квітня 1977 року та Інструкції до нього від 31 січня 1981 року.

Крім зазначених вище, Україна бере участь у таких міжнародних договорах:

Конвенції, якою була заснована Всесвітня організація інтелектуальної власності (з 26 квітня 1970 р.);

Мадридській угоді про міжнародну реєстрацію знаків (з 26 серпня 1992 р.);

Всесвітній конвенції про авторське право (з 23 грудня 1993 р.);

Договорі про патентну кооперацію (з 26 серпня 1992 р.);

Угоді про заходи щодо охорони промислової власності та про створення Міждержавної ради з питань охорони промислової власності (з 12 березня 1993 р.);

Угоді про співробітництво в галузі охорони авторського права та суміжних прав (з 27 січня 1995 р.);

Договорі про закони щодо товарних знаків (з 13 жовтня 1995 р.);

Найробському договорі про охорону Олімпійського символу (з 13 березня 1998 р.);

Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм (з 15 червня 1999 р.).

1 червня 2000 року Верховною Радою України прийнято рішення про приєднання України до Протоколу до Мадридської угоди про Міжнародну реєстрацію знаків та до Ніццької угоди про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків. Прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", розроблено проект Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про охорону прав на промислові зразки", в яких враховано положення Директиви ЄС N 1768/92 та вимоги Угоди про торговельні аспекти інтелектуальної власності (Угода TRIPs), а також проект Закону України "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення прав на об'єкти інтелектуальної власності".

16 червня 1999 року прийнято Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів", де враховано положення Директиви ЄС N 2081/92 та статей 22 - 24 Угоди TRIPs. У першому читанні прийнято проект Закону про внесення змін і доповнень до Закону України "Про охорону прав на сорти рослин", що містить положення, передбачені конвенцією UPOV у редакції 1991 року.

Готуються документи з питань приєднання до нового Акта Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків, що сприятиме зміцненню державної системи охорони промислової власності і активізації роботи з приєднання України до СОТ та інтеграції до ЄС.

Згідно з пунктами 1 і 2 статті 51 УПС під час розроблення проектів нормативно-правових актів щодо внесення змін і доповнень до діючих Законів України та під час розроблення нових проектів законів про охорону прав на об'єкти промислової власності враховуються положення, що містяться в Директивах ЄС та Угоді TRIPs.

На розгляді у Верховній Раді України перебувають проекти Законів України про приєднання України до Римської конвенції про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення 1961 р., про приєднання України до Конвенції про поширення несучих програми сигналів, переданих через супутники. Ці конвенції стосуються охорони прав виробників фонограм та аудіовізуальних творів, і приєднання до них має бути важливим кроком з точки зору забезпечення захисту авторських і суміжних прав, в тому числі боротьбі з так званим "піратством".

У Верховній Раді України готується до другого читання проект Закону України про внесення змін і доповнень до Закону України "Про авторське право і суміжні права", в якому, зокрема, є положення щодо охорони комп'ютерних програм і баз даних (Директива Ради 91/250/ЄЕС від 14 травня 1991 року, Директива РЄ та Європейського парламенту 96/9/ЄС від 11 березня 1996 року).

З 23 березня 2000 року набрав чинності Закон України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм".

Законодавча неврегульованість питань, пов'язаних з митним контролем та митним оформленням товарів та інших предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності, при їх переміщенні через митний кордон України зумовила внесення до проекту нового Митного кодексу України статті 496, якою передбачено відповідальність за переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів з порушенням права інтелектуальної власності.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Адаптація нормативно-правових актів України, гармонізація положень національного законодавства з законодавством ЄС, забезпечення остаточного розроблення та прийняття Законів України:

Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за правопорушення у сфері інтелектуальної власності;

Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про охорону прав на промислові зразки";

Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг";

Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про охорону прав на сорти рослин";

Про охорону результатів селекційної діяльності;

Про приєднання України до Римської конвенції про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення 1961 р.;

Про приєднання України до Конвенції про поширення несучих програми сигналів, переданих через супутники;

Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про авторське право і суміжні права".

Створення необхідної нормативно-правової бази щодо митного контролю і митного оформлення товарів та інших предметів, які містять об'єкти інтелектуальної власності, при їх переміщенні через митний кордон України та механізму її застосування, включаючи підготовку відповідних фахівців з урахуванням досвіду країн ЄС.

Розроблення та реалізація заходів щодо виконання Україною зобов'язань, що випливають з багатосторонніх конвенцій у сфері інтелектуальної власності.

Прийняття комплексу заходів щодо запровадження голографічного маркування фонографічної, аудіо-, відео- та програмної продукції на вінілових, магнітних та оптичних носіях з метою їх ідентифікації під час здійснення операцій із ввезення, транспортування, реалізації цієї продукції на території України.

6.1.4. Бухгалтерський облік та аудит

Поточна ситуація

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", постанова Правління Національного банку України від 12 грудня 1997 року N 436 "Про затвердження "Правил організації фінансової та статистичної звітності банків України" та ін.

Програма реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів, яка передбачає здійснення в 1999 - 2001 роках заходів щодо прискорення процесу приведення національної системи бухгалтерського обліку у відповідність з вимогами ринкової економіки та міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, була затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 року N 1706.

Для трансформації системи бухгалтерського обліку Міністерство фінансів України і Європейський Союз у 1998 році уклали угоду про здійснення проекту "Підтримка реформування системи бухгалтерського обліку" за програмою Tacis.

Проект передбачає реалізацію заходів з експертної оцінки проектних розробок національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, а також розроблення окремих національних положень (стандартів), які в цілому складуть пакет нормативних актів з регулювання всіх питань бухгалтерського обліку і звітності, що охоплюються міжнародними стандартами фінансової звітності.

До пакету положень (стандартів) увійде 25 національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, які передбачається ввести в дію протягом 2000 - 2001 років після затвердження Міністерством фінансів України.

Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", прийнятий Верховною Радою України 16 липня 1999 року, законодавчо закріпив основні принципи ведення бухгалтерського обліку і загальні вимоги до фінансової звітності.

Управління у сфері аудиторської діяльності здійснюється Аудиторською палатою України відповідно до Закону України "Про аудиторську діяльність" і спрямоване на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника. У 1998 році Палатою затверджено 32 національні стандарти з аудиту на основі міжнародних стандартів.

Повне та успішне здійснення заходів реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів потребуватиме кількох років. Для цього необхідно розширювати регулювання у полі нормативно-правових актів та привести їх у відповідність з директивами ЄС.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Здійснення заходів щодо подальшого розроблення та впровадження національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО).

Подальше співробітництво з міжнародними спеціалізованими організаціями щодо забезпечення дотримання національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку суб'єктами підприємницької діяльності.

Розроблення методичних рекомендацій щодо аудиторських перевірок окремих груп учасників фондового ринку.

Середньострокові (2002 - 2003 роки) та довгострокові (2004 - 2007 роки) пріоритети

Подальше вдосконалення чинного законодавства з урахуванням таких норм ЄС:

Четверта директива Ради від 25 липня 1978 р., прийнята на підставі статті 54 (3) (g) Договору щодо щорічних звітів певних типів компаній;

Восьма директива Ради 84/253/ЄЕС від 10 квітня 1984 р., прийнята на підставі статті 54 (3) (g) Договору щодо затвердження осіб, відповідальних за здійснення встановлених законодавством перевірок бухгалтерських документів;

Реалізація Програми реформування систем бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів (до кінця 2001 року).

Підготовка та реалізація середньострокових та довгострокових заходів, програм ведення бухгалтерського обліку та аудиту.

6.2. Вільний рух товарів

Поточна ситуація

Регулювання зовнішньої торгівлі товарами здійснюється відповідно до Законів України: "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про Єдиний митний тариф", "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту", "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту", "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну", "Про систему оподаткування", "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах", "Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції", "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності".

УПС створює можливість для обох сторін узгодити торговельну та пов'язану з торгівлею політику. Разом з тим поняття "вільний рух товарів" потребує уточнення. Адже навіть за умови існування між державами - партнерами угоди про вільну торгівлю товари, якими вони торгують між собою, не звільняються від обкладення внутрішніми податками, а також від проведення сертифікації та оцінки відповідності.

Таким чином, коротко- та середньостроковими пріоритетами у зазначеному контексті можна вважати забезпечення порівняно вільного руху товарів, і насамперед максимальне спрощення митних процедур з урахуванням досвіду країн ЄС.

При цьому мають враховуватися вимоги статей 18 та 19 УПС.

У проекті нового Митного кодексу України передбачено нові, більш прозорі та демократичні процедури митного контролю.

Державною митною службою впроваджується принцип "зеленого" коридору стосовно добросовісних суб'єктів підприємницької діяльності. Передбачається незастосування деяких заходів нетарифного регулювання до товарів, що надходять на підприємства, які є прибутковими, не мають заборгованості за зовнішньоекономічними операціями та з податків і зборів до бюджетів, не допускають порушень митного і податкового законодавства. Уже затверджено критерії та порядок визначення таких підприємств.

Згідно з Програмою діяльності Кабінету Міністрів України Державний комітет промислової політики України спрямовує свою роботу на підвищення експортного потенціалу промисловості, зменшення обсягу бартерних операцій, залучення іноземних кредитів та інвестицій, створення бар'єрів від недобросовісної конкуренції на вітчизняному ринку шляхом удосконалення тарифного регулювання, впровадження механізму, передбаченого антидемпінговим законодавством.

Статтею 5 Угоди по сільському господарству ГАТТ/СОТ передбачена можливість захисту власного товаровиробника та внутрішнього ринку шляхом застосування кількісних обмежень імпорту, додаткових змішаних імпортних зборів, мінімальних імпортних цін, вибіркового ліцензування тощо. Статтею 6 цієї Угоди передбачена також можливість застосування внутрішньої підтримки сільгоспвиробників за певних умов, які конкретизовані у додатку 2 до Угоди; статтею 8 - можливість експортних субсидій за умови додержання певних вимог Угоди, а стаття 12 передбачає можливість застосування експортних обмежень. Угодою про застосування санітарних та фітосанітарних заходів передбачається прийняття і застосування заходів, необхідних для охорони життя або здоров'я людей, тварин або рослин, до яких, зокрема, належить контроль за проникненням на територію шкідників, захворювань, токсинів тощо. Актами чинного українського законодавства також передбачається застосування захисних механізмів, передбачених ГАТТ/СОТ.

У 1996 році був виданий Указ Президента України N 255 "Про Концепцію трансформації митного тарифу України на 1996 - 2005 роки відповідно до системи ГАТТ/СОТ". Згідно з пунктом 3 Концепції трансформація митного тарифу має здійснюватися за такими принципами:

поступовість зміни чинних ставок ввізного мита;

запобігання імпорту певного товару, що призводить або може призвести до заподіяння серйозної шкоди національному виробництву, у процесі реформування внутрішнього ринку шляхом поступової - від 3 до 10 років (перехідний період) - гармонізації згідно з вимогами ГАТТ/СОТ граничних рівнів ставок ввізного мита;

гарантування на засадах взаємності доступу до внутрішнього ринку України імпортерів - країн - членів СОТ.

При цьому мають встановлюватися ставки ввізного мита на промислові товари, граничний рівень яких не перевищує 30 відсотків, а на сільгосппродукцію - 70 відсотків від їхньої митної вартості, і низькі ставки ввізного мита на сировину, середні - на напівфабрикати та високі ставки на готову продукцію.

Складовою забезпечення вільного руху товарів є проблема усунення технічних бар'єрів у торгівлі, яка має розв'язуватися шляхом гармонізації національних нормативно-правових актів з міжнародними та європейськими. Крім державних стандартів України (ДСТУ) в Україні діє близько 18 тис. міждержавних стандартів, частина яких не гармонізована чи гармонізована з попередніми виданнями міжнародних або європейських стандартів. Це ж стосується і галузевої стандартизації, адже в усіх галузях економіки нині діє близько 40 тис. галузевих стандартів колишнього СРСР. Запровадження багатьох міжнародних та європейських стандартів можливе лише за умови освоєння нових технологій та матеріалів, нового обладнання, навчання кадрів.

Згідно з положеннями статті 56 УПС Кабінет Міністрів України 19 березня 1997 р. прийняв постанову N 244 "Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог директив Європейського Союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних і європейських стандартів", яка визначає основні напрями та пріоритети зближення системи національного технічного регулювання через розроблення 25 нормативно-правових актів (змін і доповнень до актів законодавства) та 14 програм впровадження в Україні стандартів для конкурентоспроможної продукції за галузями економіки, гармонізованих з міжнародними та європейськими стандартами.

Укладення угод про взаємне визнання оцінки відповідності між Україною та ЄС, Україною та державами - членами ЄС сприятиме усуненню зайвих перешкод у торгівлі товарами.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Проведення аналізу стану відповідності національного законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності правилам і нормам ЄС та імплементація правил і норм ЄС в законодавство України та національну торговельну практику.

Забезпечення порівняно вільного руху товарів шляхом максимального спрощення митних процедур з урахуванням досвіду країн ЄС та запровадження правил недискримінації згідно з розділом III УПС "Торгівля товарами" і правилами та нормами багатосторонньої торговельної системи ГАТТ/СОТ.

При розробленні нових актів законодавства, що стосуються забезпечення вільного руху товарів, зокрема нової редакції Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", проект якого вже опрацьовується, слід врахувати такі нормативні акти ЄС:

Правила Ради 92/2913/ЄЕС від 12 жовтня 1992 року щодо введення в дію Митного кодексу Співтовариств, зміненого Додатком I глави XIII щодо Актів приєднання Австрії, Фінляндії, Швеції;

Правила Комісії 93/2454/ЄЕС від 2 липня 1993 року, які встановлюють положення про виконання Правил Ради 92/2913/ЄЕС щодо введення в дію Митного кодексу Співтовариств, зміненого Додатком I глави XIII щодо Актів приєднання Австрії, Фінляндії, Швеції (OJ C 241, 29.8.94);

Правила Комісії 93/3655/ЄЕС від 21 грудня 1993 року, якими внесено зміни до Правил 93/2454/ЄЕС про виконання Правил Ради 92/2913/ЄЕС про введення в дію Митного кодексу Співтовариств;

Правила Комісії 94/0665/ЄЕС від 24 березня 1994 року, якими внесено зміни до Правил Комісії 93/2454/ЄЕС про виконання Митного кодексу Співтовариств стосовно необхідності застосування єдиного адміністративного документа та кодексів;

Правила Ради 94/1500/ЄЕС від 21 червня 1994 року, якими внесено зміни до (додатки 37 та 38) Правил Комісії 93/2454/ЄЕС про виконання Правил Ради 92/2913/ЄЕС про ведення в дію Митного кодексу Співтовариств;

Правила Комісії 94/2193/ЄЕС від 8 вересня 1994 року, якими внесено зміни до Правил 93/2454/ЄЕС про виконання Правил Ради 92/2913/ЄЕС про ведення в дію Митного кодексу Співтовариств;

Перелік виправлень від 19 жовтня 1994 р., якими внесено зміни до Правил 93/2454/ЄЕС про виконання Правил Ради 92/2913/ЄЕС про ведення в дію Митного кодексу Співтовариств;

Правила Ради 94/3254/ЄЕС від 19 грудня 1994 року, якими внесено зміни до Правил 93/2425/ЄЕС про виконання Правил Ради 92/2913/ЄЕС про ведення в дію Митного кодексу Співтовариств;

Правила Ради 83/0918/ЄЕС від 28 березня 1983 року, які встановлюють систему звільнення від сплати мита у Співтовариствах;

Правила Комісії 83/2288/ЄЕС від 29 липня 1983 року, які запроваджують Правила Ради 83/0918/ЄЕС. Зміни і доповнення до Правил внесено Правилами 1798/84 (OJ L 168, 28/6.84), 2340/86 (OJ L 203, 26.7.86), 3692/87 (OJ L 347, 11.12.87) та 213/89 (OJ L 25б, 28.01.89);

Правила Комісії 83/2289/ЄЕС від 29 липня 1983 року, які запроваджують Правила Ради 83/0918/ЄЕС. Зміни і доповнення до Правил внесено Правилами 1746/85 (OJ L 167, 27.06.85), 85/3399 (OJ L 322, 03.12.85) та 735/92 (OJ L 81, 26.03.92) та Додатком 1 до актів про приєднання Іспанії і Португалії (1985) та Швеції, Австрії, Фінляндії (OJ L 1, 1.1.95);

Правила Комісії 83/2290/ЄЕС від 29 липня 1983 року, які запроваджують Правила Ради 83/0918/ЄЕС. Зміни і доповнення до Правил внесено Правилами 745/85 (OJ L 167, 27.06.85), 85/3399 (OJ L 322, 03.12.85), 3893/88 (OJ L 346, 15.12.88), 1843/89 (OJ L 180, 27.06.89) та 734/92 (OJ L 81, 26.03.92) та Додатком 1 до актів про приєднання Іспанії і Португалії (1985) та Швеції, Австрії, Фінляндії (OJ L 1, 01.01.95);

Правила Комісії 88/3915/ЄЕС від 15 грудня 1988 року, які запроваджують Правила Ради 83/0918/ЄЕС;

Правила Ради 94/3295/ЄЕС від 22 грудня 1994 року, які встановлюють заходи щодо заборони на випуск, вільне використання експорту, реекспорту або щодо застосування процедури відносно контрабандних товарів;

Рішення 87/0415/ЄЕС щодо Конвенції про Єдині правила транзиту від 20 травня 1987 року;

Рішення 1/92 Спільного комітету ЄЕС-EFTA щодо транзиту, яке вносить поправку до Додатка I (OJ L 402 від 31.12.92);

Рішення 2/92 Спільного комітету ЄЕС-EFTA щодо транзиту (OJ L 402 від 31 грудня 1992 року);

Рекомендації 1/91 Спільного комітету ЄЕС-EFTA щодо транзиту, які вносять зміни і доповнення до Конвенції (OJ L 25 від 2 лютого 1993 року);

Рішення 1/93 Спільного комітету ЄЕС-EFTA щодо транзиту, які вносять зміни і доповнення до Додатка III (OJ L 12 від 15 січня 1994 р.);

Рішення 2/93 Спільного комітету ЄЕС-EFTA щодо транзиту, які вносять зміни і доповнення до Додатка II (OJ L 12 від 15 січня 1994 року);

Рекомендації 1/93 Спільного комітету ЄЕС-EFTA щодо транзиту, які вносять зміни і доповнення до Конвенції;

Рекомендації 1/94 Спільного комітету ЄЕС-EFTA щодо транзиту, які вносять зміни і доповнення до Конвенції;

Рішення 1/94 Спільного комітету ЄЕС-EFTA щодо транзиту, які вносять зміни і доповнення до Додатка II;

Рішення 2/94 Спільного комітету ЄЕС-EFTA щодо транзиту, які вносять зміни і доповнення до Додатка II;

Рішення 3/94 Спільного комітету ЄЕС-EFTA щодо транзиту, які вносять зміни і доповнення до Додатка II;

Короткий порадник (компендіум) щодо адміністративних вказівок, висновків та тлумачень стосовно транзиту та єдиного адміністративного документа;

Рішення Ради 87/267/ЄЕС від 28 квітня 1987 року щодо застосування Конвенції про спрощення порядку обміну товарами;

Рекомендація 1/93 Спільного комітету ЄЕС-EFTA, яка вносить поправку до Конвенції;

Правила Ради 87/2658/ЄЕС від 23 липня 1987 року щодо тарифу та статистичної номенклатури Співтовариств;

Правила Комісії 94/3115/ЄЕС від 20 грудня 1994 року, які доповнюють Додатки I та II до Правил Ради (ЄЕС) N 2658/87 щодо тарифу та статистичної номенклатури Співтовариств.

Імплементація положень щодо переважного походження в рамках Європейських угод та висновків Засідань Європейської Ради у Копенгагені (червень 1993 року) та Ессені (грудень 1994 р.)

Імплементація положень щодо взаємної адміністративної допомоги в рамках Угод (Європа) та посилення законодавства про охорону інформації з огляду на вдосконалення положень стосовно взаємної допомоги у зв'язку із запропонованою заміною Правил Ради (ЄЕС) N 1468/81.

Набуття членства України в СОТ.

Розроблення та прийняття нормативно-правових актів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 р. N 244 "Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог директив Європейського Союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних і європейських стандартів".

Організація навчання фахівців відповідних міністерств, які займатимуться підготовкою нормативно-правових актів у сфері забезпечення вільного руху товарів, за допомогою відповідних інституцій ЄС.

6.2.1. Система ліцензування

Поточна ситуація

З метою спрощення існуючої системи ліцензування в Україні проведено роботу з удосконалення нормативно-правової бази у зазначеній сфері.

Зокрема, у 1998 - 99 роках було видано Укази Президента України:

від 17 листопада 1998 р. N 1257 "Про запровадження ліцензування діяльності господарюючих суб'єктів у сфері природних монополій", яким передбачалося ліцензування таких видів підприємницької діяльності: зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності зі зберігання природного газу (ліцензійними умовами); постачання природного газу, транспортування нафти та нафтопродуктів магістральними трубопроводами, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами тощо;

від 1 лютого 1999 р. N 108 "Про внесення змін і доповнень до Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України";

від 20 травня 1999 р. N 539 "Про запровадження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності", яким було встановлено, що єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом підприємницької діяльності, що підлягає відповідно до законодавства обмеженню, є ліцензія. Указ вимагав визначення вичерпного переліку документів, необхідних для одержання ліцензій та введення заборони для органів, які видають ліцензії, вимагати інші додаткові документи, дозволи, сертифікати тощо.

Згідно із Законом України "Про електроенергетику", актами Президента України та Кабінету Міністрів України функції ліцензування підприємницької діяльності в енергетичному секторі України здійснює Національна комісія регулювання електроенергетики України. Будь-яка діяльність з виробництва, передачі та постачання електроенергії, а також з транспортування та постачання природного газу не може провадитися без ліцензії. Ліцензування створює можливість регулювати діяльність природних монополістів у цих галузях.

1 червня 2000 року було прийнято Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності". Цим Законом установлено, що ліцензування має запроваджуватися для тих видів господарської діяльності, результати чи об'єкти якої можуть завдати непоправної або відчутної шкоди здоров'ю і майну населення чи навколишньому середовищу, створюють загрозу національній безпеці тощо. Перелік цих видів діяльності має встановлюватися лише Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Спрощення системи ліцензування в Україні згідно з принципом доцільності обмеження видів діяльності.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Подальша робота над удосконаленням законодавства в частині ліцензування у галузях природних монополій з урахуванням вимог нормативно-правових актів ЄС:

Директиви 96/92/ЄС Європейського парламенту та Ради від 16 грудня 1996 р. щодо відкриття внутрішнього ринку електроенергії;

Директиви 98/30/ЄС Європейського парламенту та Ради від 22 червня 1998 р. щодо відкриття внутрішнього ринку природного газу;

Директиви Ради 90/377/ЄЕС від 26 червня 1990 р. щодо прозорості цін на газ та електроенергію;

Директиви Ради 90/547/ЄЕС від 29 жовтня 1990 р. щодо транзиту електроенергії;

Директиви Ради 91/296/ЄЕС від 31 травня 1991 р. щодо транзиту газу.

6.2.2. Ліцензування у галузях природних монополій

Поточна ситуація

Згідно з Концепцією розвитку державної системи ліцензування підприємницької діяльності за її видами, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 1996 р. N 1164, окремим напрямом у системі ліцензування повинно стати створення державних комісій з питань регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, до компетенції яких мають перейти функції ліцензування підприємницької діяльності на ринках, які перебувають у стані природної монополії, а також на деяких суміжних ринках. Згідно із Законом України "Про природні монополії", національні комісії регулювання діяльності суб'єктів природних монополій здійснюють ліцензування діяльності суб'єктів природних монополій у таких сферах:

транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами:

транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;

транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

передачі та розподілу електроенергії;

користування об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

управління повітряним рухом;

зв'язку загального користування;

централізованого водопостачання та водовідведення;

централізованого теплопостачання;

спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Ліцензуванню підлягає також підприємницька діяльність на деяких суміжних ринках.

Нині в Україні діє лише один орган регулювання діяльності суб'єктів природних монополій - Національна комісія регулювання електроенергетики України (НКРЕ), яка виконує функції ліцензування підприємницької діяльності в енергетичному секторі України. Будь-яка діяльність з виробництва, передачі та постачання електроенергії, а також з транспортування та постачання природного газу не може здійснюватися без ліцензії НКРЕ. Ліцензування створює можливість підвищити рівень конкуренції у галузі енергетики, регулювати діяльність природних монополістів з метою підвищення ефективності їх роботи та захисту прав споживачів їх товарів і послуг.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Створення національних комісій регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у галузях телекомунікацій та транспорту.

Запровадження ліцензування господарської діяльності із зберігання природного газу і транспортування нафти та нафтопродуктів магістральними трубопроводами.

Продовження роботи над проектом Закону України про національні комісії регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у частині вдосконалення системи ліцензування в галузях природних монополій України.

Середньострокові (2002 - 2003 роки) та довгострокові (2004 - 2007 роки) пріоритети

Створення національних комісій та запровадження ліцензування діяльності всіх суб'єктів природних монополій, як це передбачено Законом України "Про природні монополії".

Продовження роботи над удосконаленням законодавства щодо ліцензування у галузях природних монополій з урахуванням вимог нормативно-правових актів ЄС:

Директиви 96/92/ЄС Європейського парламенту та Ради від 16 грудня 1996 року щодо відкриття внутрішнього ринку електроенергії;

Директиви 98/30/ЄС Європейського парламенту та Ради від 22 червня 1998 року щодо відкриття внутрішнього ринку природного газу;

Директиви Ради 90/377/ЄЕС від 26 червня 1990 року щодо прозорості цін на газ та електроенергію;

Директиви Ради 90/547/ЄЕС від 29 жовтня 1990 року щодо транзиту електроенергії;

Директиви Ради 91/296/ЄЕС від 31 травня 1991 року щодо транзиту газу.

6.2.3. Стандартизація, оцінка відповідності та акредитація

Поточна ситуація

Законодавчою базою створення національних систем стандартизації та сертифікації є Декрет Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. N 46 "Про стандартизацію і сертифікацію", а також понад 30 законів і законодавчих актів України, якими встановлено вимоги до сертифікації окремих видів продукції.

З 1993 року Україна є повноправним членом міжнародних організацій із стандартизації ISO та IEC*, з 1997 р. - членом-кореспондентом Міжнародної організації законодавчої метрології (OIML) та членом-кореспондентом Європейського комітету із стандартизації (CEN).

Україна у 1996 році приєдналася до Кодексу доброчинної практики щодо підготовки, прийняття та запровадження стандартів у межах Угоди про технічні бар'єри в торгівлі (ТВТ).

Довідково. З 2920 національних стандартів, чинних в Україні на 1 січня 2000 р., близько половини гармонізовані з міжнародними; з 1996 року набрали чинності міжнародні стандарти ISO серії 9000, які охоплюють системи забезпечення якості; з січня 1998 року - стандарти ISO серії 14000, які охоплюють сферу управління навколишнім середовищем; з 1 липня 1998 р. - європейські стандарти EN 45000, які регулюють діяльність у сфері оцінки відповідності.

Нормативні документи державної системи сертифікації продукції (Системи сертифікації УкрСЕПРО) розроблені на основі настанов ISO/IEC, міжнародних та європейських стандартів; імпортним товарам гарантується національний режим.

Україна у 1996 році набула членства в ISONET, за допомогою ЄС (у рамках проекту програми Tacis отримано обладнання для Інформаційного центру ГАТТ/СОТ).

Система стандартизації та сертифікації в Україні не повною мірою відповідає міжнародній і європейській практиці та недостатньо ефективно сприяє захисту прав споживачів, підвищенню конкурентоспроможності продукції і розвитку підприємницької діяльності.

Питання контролю за якістю та безпекою продукції на ринку частково регулюються Законами України "Про захист прав споживачів", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про метрологію та метрологічну діяльність" і Декретом Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію".

Тим часом інтеграція України до ЄС вимагає вирішення значних за обсягом завдань щодо подальшої гармонізації у сфері стандартизації та процедур оцінки відповідності. Асоційоване членство в ЄС, зокрема режим вільної торгівлі, вимагає врахування в національному законодавстві України директив ЄС, що встановлюють вимоги до продукції, а також не менше ніж 80 відсотків чинних європейських стандартів.

Основним напрямом реформування національних систем стандартизації, сертифікації, акредитації є їх адаптація і зближення з міжнародною та європейською практикою.

Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України, починаючи з 1996 року, визначав одним з основних завдань на найближчі роки у сфері стандартизації та суміжних видів діяльності (сертифікації та акредитації) реалізацію зобов'язань України, передбачених статтями 51, 56, 60, 63, 66, 67, 77 Угоди.

Основні напрями та пріоритети у сфері стандартизації уточнені в постанові Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 р. N 244 "Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог директив Європейського Союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних і європейських стандартів". Постановою затверджено план заходів, яким передбачено:

розроблення протягом 1997 - 1998 років 25 актів законодавства (змін і доповнень до актів законодавства) з питань безпечності промислової продукції та окремих її видів; якості і безпеки харчових продуктів, у тому числі окремих видів харчових продуктів (молока і молокопродуктів, м'яса і м'ясних виробів, цукру, кондитерських виробів тощо); стандартизації і сертифікації; акредитації та інших;

підготовка 14 програм впровадження в Україні стандартів для конкурентоспроможної продукції, гармонізованих з міжнародними та європейськими стандартами, і організація протягом 1998 - 2000 років роботи з реалізації цих програм. Передбачалося розробити програми для таких галузей економіки та сфер діяльності: агропромисловий комплекс, машинобудування, зв'язок та засоби телекомунікації, транспорт, металургія, легка та переробна промисловість, енергетика, енергозбереження, нафтогазова промисловість, екологія, безпека праці, медична промисловість.

Верховною Радою України прийнято Закони України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини" і "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції".

Розроблено ряд проектів інших Законів України, зокрема, про відповідальність постачальників за виготовлення і реалізацію неякісної і небезпечної продукції, про акредитацію, про молоко і молокопродукти, про безпечність електротехнічних виробів, про рибу, морепродукти та продукцію з них, про безпечність промислової продукції. Деякі з них перебувають на різних стадіях погодження і з огляду на адміністративну реформу і реорганізацію міністерств більшість з них мають бути доопрацьовані та погоджені повторно.

Згідно з Указом Президента України від 22 січня 2000 року N 89 "Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва" розроблюються проекти законів України про підтвердження оцінки відповідності, про акредитацію органів з оцінки відповідності.

Прийняття Законів України про відповідальність постачальників за виготовлення і реалізацію неякісної і небезпечної продукції, про підтвердження оцінки відповідності має сприяти впровадженню модульного підходу до оцінки відповідності на основі декларації постачальника про відповідність, розвитку добровільної сертифікації продукції та послуг, істотному скороченню Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, а прийняття Закону України про акредитацію органів з оцінки відповідності - розмежуванню функцій сертифікації та акредитації, створенню Національного органу з акредитації, переходу до добровільності акредитації.

З метою створення сприятливого торговельного режиму для доступу українських товарів на ринок ЄС і рівноправності стосунків у галузі технічного регулювання вживаються заходи щодо укладення двосторонніх угод з державами - торговельними партнерами, в тому числі державами - членами ЄС, про взаємне визнання оцінки відповідності, як це обумовлено статтею 6 Угоди про технічні бар'єри в торгівлі СОТ.

Згідно з положенням статті 6 Угоди про технічні бар'єри в торгівлі та з метою створення сприятливого торговельного режиму для доступу українських товарів на ринок ЄС і рівноправності стосунків у галузі технічного регулювання укладено угоди про співробітництво в галузі стандартизації, метрології та сертифікації з Францією та Грецією. Ведуться переговори щодо можливості укладення угод з Німеччиною, Італією, Австрією.

З огляду на міжнародну та європейську практику передбачені цією Програмою роботи у сфері стандартизації, оцінки відповідності та акредитації має очолити Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України - національний орган стандартизації разом з Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України - органом стандартизації в галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів та Державним комітетом зв'язку та інформатизації України, відповідальним за стандартизацію у сфері зв'язку та співпрацю з ITU та ETSI.

До роботи залучатимуться технічні комітети стандартизації (ТК). На сьогодні створено 132 ТК практично в усіх галузях економіки.

Розшифрування абревіатур. ISO - Міжнародна організація із стандартизації; IEC - Міжнародна електротехнічна комісія; ITU - Міжнародний союз телекомунікацій; ETSI - Європейський інститут стандартів у сфері телекомунікацій; CEN - Європейський комітет із стандартизації; CENELEC - Європейський комітет із стандартизації у галузі електротехніки; EA - Європейська асоціація із акредитації; IAF - Міжнародний форум з акредитації.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Забезпечення прийняття Законів України про стандартизацію, про підтвердження оцінки відповідності, про акредитацію органів з оцінки відповідності, про державну санітарно-гігієнічну експертизу, про відповідальність постачальників за виготовлення і реалізацію неякісної і небезпечної продукції.

Взаємна акредитація випробувальних лабораторій у рамках реалізації укладених угод, вступ України до Європейської асоціації з акредитації (ЕА) та до Міжнародного форуму з акредитації (IAF), членами якого є ЄС та провідні європейські країни.

Започаткування консультацій і переговорів щодо можливості підписання Протоколу угоди стосовно європейської системи оцінки відповідності між Україною та ЄС.

Здійснення перекладу та науково-технічного редагування директив, постанов, рішень Ради ЄС у сфері стандартизації, сертифікації та акредитації:

92/59 ЄЕС "Про загальну безпеку продукції";

67/548 ЄЕС "Про класифікацію, пакування та етикетування небезпечних речовин" (з усіма змінами і доповненнями);

79/112 ЄЕС "Про етикетування, презентацію та рекламу харчових продуктів для продажу кінцевому споживачу" (з усіма змінами і доповненнями);

80/590 ЄЕС "Про визначення символу на матеріалах і виробах, що контактують з харчовими продуктами";

87/354 ЄЕС "Про скорочені позначення назв країн на промислових виробах";

87/357 ЄЕС "Про вироби, які через свій оманливий вигляд загрожують здоров'ю та безпеці споживача";

91/155 ЄЕС "Про визначення та порядок створення системи спеціального інформування щодо небезпечних речовин на виконання пункту 10 директиви 88/379 ЄЕС" (з усіма змінами і доповненнями);

93/67 ЄЕС "Про принципи оцінювання небезпеки для людей та навколишнього середовища, яку становлять речовини, зазначені в директиві 67/548 ЄЕС".

Впровадження директив Нового підходу ЄС, які встановлюють вимоги для конкретних видів продукції шляхом прийняття відповідних національних нормативно-правових актів та технічних регламентів.

Підготовка відповідних українських органів із сертифікації та випробувальних лабораторій до акредитації за видами продукції, яка підпадає під дію директив Нового підходу ЄС (загалом 22 директиви).

Проведення експертизи проектів національних стандартів і запровадження міжнародних та європейських стандартів, розроблених згідно з програмами запровадження стандартів у промисловості, сільському господарстві, енергетиці, на транспорті, у сферах зв'язку та телекомунікацій, захисту природного довкілля, безпеки праці тощо.

Завершення перегляду та затвердження основоположних стандартів національної системи стандартизації з урахуванням нових директив, настанов та регламентів ISO, IEC, CEN, CENELEC.

Організація інформаційного забезпечення в рамках роботи Інформаційного центру ISONET.

Розроблення та ведення бібліографічного банку даних міждержавних стандартів.

Розроблення англомовної версії каталогу нормативних документів України.

Розроблення україномовної версії каталогів міжнародних та європейських стандартів.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Вступ України до CENELEC, EA, IAF.

Переклад та науково-технічне редагування директив, постанов, рішень Ради ЄС та Європейської комісії, зазначених у розділах 1.1, 1.2, 1.4 Програми інтеграції України до ЄС у галузі стандартизації, сертифікації, акредитації та метрології (крім директив, зазначених у заходах короткострокового пріоритету).

Аналіз національних (ДСТУ) та міждержавних (ГОСТ) загальнотехнічних стандартів і запровадження міжнародних стандартів (уніфікація термінів, понять, умовних позначень та символів, правил виконання креслень тощо).

Продовження робіт щодо експертизи проектів національних стандартів і запровадження міжнародних чи європейських стандартів і, насамперед, стандартів, передбачених директивами Нового підходу. (Роботи згідно з галузевими програмами, розробленими відповідно до завдань постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 року N 244).

Перегляд правил сертифікації продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації з урахуванням директиви 93/68 ЄС (із зміною до директив 87/404; 88/378; 89/106; 89/336; 89/392; 83/686; 90/384; 90/385; 90/396; 91/263; 92/42; 73/23) в частині уточнення процедури підтвердження відповідності та правил маркування знаком "СЕ".

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Завершення робіт щодо експертизи проектів національних стандартів і запровадження міжнародних чи європейських стандартів згідно з галузевими програмами.

Перегляд та внесення змін до національних стандартів у зв'язку із змінами в міжнародній і європейській системах стандартизації, сертифікації та акредитації.

Створення нових технічних комітетів стандартизації та залучення їх до роботи у відповідних технічних комітетах та органах ISO, IEC, CEN, CENELEC, інших міжнародних та європейських організаціях із стандартизації.

Оцінка необхідних обсягів фінансування

Загальні витрати на реалізацію завдань цього підрозділу складаються з витрат на:

переклад та науково-технічне редагування директив ЄС;

розроблення законів, технічних регламентів та організаційно-методичних стандартів національних систем стандартизації та процедури підтвердження відповідності;

впровадження європейських стандартів;

інформаційне забезпечення.

Розрахунок обсягів фінансування наведено в таблиці 6.1.

Довідково. Вихідні дані для розрахунків.

1. Загальна кількість директив, які стосуються стандартизації, підтвердження відповідності та акредитації (розділи 1.1, 1.2, 1.4 Програми інтеграції України до ЄС в галузі стандартизації, сертифікації, акредитації та метрології), - 76.

2. Загальна кількість сторінок А4 - 1220.

3. Вартість перекладу однієї сторінки формату А4 - 23,4 гривні (з ПДВ).

4. Кількість чинних стандартів EN (CEN, CENELEC) - 7948.

5. Кількість розроблюваних стандартів EN - 5474.

6. Кількість стандартів ETSI - 1500.

7. Загальна кількість стандартів, які мають бути запроваджені протягом 2000 - 2007 років - 80 відсотків чинних стандартів, у тому числі по пріоритетах:

короткострокові усього - 12, в тому числі 2000 р. 

- 4 

2001 р. 

- 8 

середньострокові усього - 20, в тому числі 2002 р. 

- 8 

2003 р. 

- 12 

довгострокові усього - 48, в тому числі 2004 р. 

- 12 

2005 р. 

- 12 

2006 р. 

- 12 

2007 р. 

- 12 

8. Перелік основних робіт при запровадженні міжнародних чи європейських стандартів та частка затрат (у відсотках):

- переклад та науково-технічне редагування - 60;

- висновок виробника, користувача, органів нагляду щодо можливості застосування - 20;

- підготовка до затвердження, затвердження та видання - 20.

9. Орієнтовна вартість запровадження одного стандарту - 12,5 тис. гривень.

10. Орієнтовна вартість розроблення проекту закону, технічного регламенту - 40 тис. гривень.

11. Орієнтовна вартість розроблення проекту організаційно-методичного стандарту - 30 тис. гривень.

Таблиця 6.1

Обсяги фінансування для реалізації заходів щодо інтеграції України до ЄС у сфері стандартизації, оцінки відповідності та акредитації

Перелік основних заходів 

Обсяг робіт 

Обсяг фінансування (тис. гривень) 

усього 

у тому числі 

усього 

у тому числі 

2000 - 2001 

2002 - 2003 

2004 - 2007 

2000 - 2001 

2002 - 2003 

2004 - 2007 

1. Переклад та науково-технічне редагування директив 

76 

10 

66 

  

30 

25 

2. Розроблення проектів законів 

10 

400 

120 

120 

160 

3. Розроблення організаційно-методичних стандартів  

34 

16 

10 

1020 

480 

240 

300 

4. Запровадження європейських стандартів - всього 

7560 

1130 

1890 

4540 

94500 

14125 

23625 

56750 

4.1 Промисловість 

3800 

575 

950 

2275 

47500 

7190 

11875 

28435 

4.2 Сільське господарство та харчова промисловість (класи 65, 67) 

195 

30 

50 

115 

2440 

380 

625 

1435 

4.3 Енергетика (класи 27 + 20 відсотків стандартів класу 29) 

240 

35 

60 

145 

3000 

440 

750 

1810 

4.4 Транспорт (10 відсотків стандартів класів 43, 45, 47, 49; 50 відсотків стандартів класу 03) 

60 

10 

15 

35 

750 

125 

190 

435 

4.5 Безпека праці (50 відсотків стандартів класу 13) 

240 

35 

60 

145 

3000 

440 

750 

1810 

4.6 Захист природного довкілля (50 відсотків стандартів класу 13) 

240 

35 

60 

145 

3000 

440 

750 

1810 

4.7 Охорона здоров'я (клас 11) 

350 

50 

90 

210 

4375 

625 

1125 

2625 

4.8 Інформаційні технології, телекомунікації, зв'язок (класи 33, 35 та стандарти ETSI) 

1970 

295 

490 

1185 

24625 

3690 

6125 

14810 

4.9 Загальнотехнічні стандарти (класи 01,07, 19, 37; 50 відсотків стандартів класів 03, 55) 

410 

60 

100 

250 

5125 

750 

1250 

3125 

РАЗОМ 

  

  

  

  

95950 

14730 

24010 

57210 

Вартість робіт зазначена в цінах станом на січень 2000 року.

З таблиці видно, що загальний обсяг фінансування орієнтовно становить майже 96 млн. гривень. З цієї суми 80 відсотків має бути виділено на фінансування технічних комітетів стандартизації, науково-дослідних інститутів - головних та базових організацій із стандартизації - на запровадження європейських стандартів у різних галузях економіки.

Орієнтовні обсяги фінансування організації роботи Інформаційного центру ГАТТ/СОТ - 220 тис. гривень.

Для реалізації Програми необхідно підготувати фахівців у галузі стандартизації, оцінки відповідності, акредитації, метрології, всього 25 чоловік. Орієнтовні обсяги фінансування - 150 тис. гривень.

Запровадження директив та європейських стандартів вимагатиме переоснащення окремих галузей, застосування нових технологій і матеріалів, підготовки персоналу тощо. Ці витрати не враховувалися.

6.2.4. Реєстрація

Поточна ситуація

Для забезпечення єдиних принципів ідентифікації нормативних документів, усунення їх дублювання, ведення державного обліку оригінальних авторських текстів та документів щодо їх розроблення стандарти, настанови, регламенти та інші нормативні документи підлягають реєстрації. Реєстри стандартизації ведуться технічними комітетами, каталоги чинних стандартів тощо - з постійною їх актуалізацією. Каталоги національних стандартів укладені згідно з Міжнародною класифікацією стандартів (ICS).

Система оцінки відповідності передбачає ведення реєстрів як органів сертифікації, випробувальних лабораторій (центрів) та атестованих аудиторів, так і сертифікованої продукції та систем якості.

Для захисту виробників та споживачів від наслідків недостовірних вимірювань ведеться Державний реєстр засобів вимірювальної техніки, які пройшли випробування в акредитованих лабораторіях і забезпечують належну точність вимірювання.

Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України укладає та веде реєстри згідно з міжнародною практикою.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Закінчення робіт з перекодування міждержавних стандартів (ГОСТ) і видання каталогу ГОСТ, укладеного згідно з ICS. Укладати реєстри згідно з ICS мають і органи виконавчої влади, які розробляють нормативні документи у сферах, що належать до їхньої компетенції (Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України, Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство охорони здоров'я України).

Надання інформації про проекти національних стандартів та процедури підтвердження відповідності згідно з вимогами Угоди про технічні бар'єри в торгівлі.

Створення серверу в мережі Internet "Інформаційні ресурси в галузі стандартизації, сертифікації, акредитації та метрології" з окремим розділом стосовно інформації про чинні реєстри, каталоги тощо.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Укладення єдиного каталогу нормативних документів (з переліком нормативних документів Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України тощо).

Розвиток системи "Інформаційні ресурси в галузі стандартизації, сертифікації, акредитації та метрології" в мережі Internet.

Фінансові потреби

Орієнтовні обсяги фінансування підготовки і видання каталогів - 100 тис. гривень.

6.2.5. Метрологія

Поточна ситуація

Законодавчою основою національної метрологічної системи є Закон України "Про метрологію та метрологічну діяльність", який охоплює всі основні аспекти організації та провадження метрологічної діяльності в Україні. Закон гармонізований з положеннями документів Міжнародної організації законодавчої метрології (OIML), членом-кореспондентом якої Україна є з 1997 року.

З 1992 року Україна є членом регіональної Організації державних метрологічних установ країн Центральної і Східної Європи (СООМЕТ), з 1998 року - членом-кореспондентом Організації національних метрологічних установ держав Європи - EUROMET. У рамках членства в цих організаціях Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України отримує всі документи цих організацій і використовує їх для гармонізації норм національного законодавства з міжнародними нормами, проводить звірення державних еталонів з національними еталонами інших країн, що необхідно для визнання результатів вимірювань і випробувань, які проводяться в Україні.

Нормативна база національної метрологічної системи складається із 132 національних нормативних документів (ДСТУ) і 630 міждержавних стандартів (ГОСТ) (додаток 1). Національна еталонна база України включає 35 національних і 56 вихідних еталонів. Науковими метрологічними центрами України проведено звірення еталонів національними еталонами Німеччини, США, Російської Федерації, Болгарії та інших держав.

Двосторонні угоди про співробітництво укладено з національними метрологічними службами Великобританії, Нідерландів, Німеччини, Франції, Литви, Болгарії.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Проведення аналізу вимог директив 90/384/ЄЕС "Про неавтоматичні вагові прилади" (із зміною, внесеною директивою 93/68/ЄЕС), 76/211/ЄЕС "Про фасування продукції з дозуванням її за вагою чи об'ємом" (із зміною, внесеною директивою 93/68/ЄЕС), 80/181/ЄЕС "Про одиниці вимірювань" (із зміною, внесеною директивами 85/1, 89/617) та внесення (у разі необхідності) змін до закону або рішень Уряду України.

Проведення звірення трьох національних еталонів України з національними еталонами Німеччини (РТВ) та Франції (BNM).

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Здійснення перекладу інших директив, зазначених у пункті 1.3 Програми інтеграції України до ЄС в галузі стандартизації, сертифікації, акредитації та метрології, проведення аналізу вимог та внесення (у разі необхідності) змін чи розроблення відповідних документів.

Проведення звірення 3 національних еталонів України з національними еталонами Великобританії (NPL), Нідерландів (NMI), Польщі.

Розроблення національних еталонів ідентифікаційних карток та звірення їх з первинними та вторинними еталонами, затвердженими Phisikalisch-Technische Bundesanstalt (Lab.14 - Bundesalle 100, D-3816 Braunchweig, Germany).

Запровадження європейських стандартів з метрології та вимірювання.

Фінансові потреби

Загальні витрати на реалізацію завдань цього підрозділу складаються з витрат на:

переклад та науково-технічне редагування директив;

запровадження європейських стандартів;

внесення змін та доповнень до чинних законів і розроблення нових проектів законів.

Вихідні дані для розрахунків:

1. Загальна кількість директив (розділ 1.3 Програми інтеграції України до ЄС в галузі стандартизації, сертифікації, акредитації та метрології) - 38.

2. Кількість чинних європейських стандартів (клас 17 - додаток 2) - 265.

Орієнтовний обсяг фінансування - 690 тис. гривень, в тому числі:

2000 - 2001 роки - 150 тис. гривень;

2002 - 2003 роки - 300 тис. гривень;

2004 - 2007 роки - 240 тис. гривень.

6.3. Вільний рух капіталу

Поточна ситуація

Режим здійснення валютних операцій на території України, повноваження державних органів, функції банків та інших фінансово-кредитних установ, валютний контроль та відповідальність за порушення валютного законодавства визначаються в Декреті Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. N 15 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Валютні операції здійснюються резидентами та нерезидентами - юридичними особами на території України через уповноважені банки та інші фінансово-кредитні установи за умови отримання відповідної ліцензії Національного банку України.

Згідно із статтею 9 цього Декрету валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України. При цьому банк гарантує таємницю цієї інформації.

Згідно із статтею 13 Декрету Національний банк України є головним органом валютного контролю, що:

здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів;

забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Національним банком України встановлено обмеження щодо:

можливості укладання строкових угод на здійснення операцій з іноземною валютою I групи Класифікатора та з купівлі-продажу безготівкових іноземних валют за гривні;

здійснення операцій через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів, відкритих в уповноважених банках України, у гривнях;

здійснення обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті I групи Класифікатора на користь юридичних осіб - резидентів в обсязі 50 відсотків;

переказу фізичними особами - резидентами та нерезидентами іноземної валюти за межі України.

Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки.

Державна податкова адміністрація України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, які провадяться резидентами і нерезидентами на території України.

Державний комітет зв'язку та інформатизації України здійснює контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України.

Державна митна служба України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Інвестиції резидентів (у тому числі банків) за межі України (у тому числі придбання в Україні та за її межами цінних паперів) дозволяється здійснювати на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення разової валютної операції згідно з пунктом 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. N 15 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" з метою здійснення контролю за рухом капіталу та за доходами резидентів, одержаними від інвестиційної діяльності за кордоном. Порядок видачі згаданих ліцензій визначений Інструкцією про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 16 березня 1999 р. N 122 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 квітня 1999 р. за N 259/3552). Резиденти можуть інвестувати також майнові цінності за межами України з метою внесення їх до статутних фондів підприємств, створених за кордоном, закріплення за філіями, представництвами та іншими відокремленими підрозділами для виконання покладених на них завдань відповідно до Указу Президента України від 13 вересня 1995 р. N 839 "Про інвестування майнових цінностей резидентами за межами України". Інвестування майнових цінностей за межами України підлягає ліцензуванню. Видачу індивідуальних ліцензій на проведення такого інвестування здійснює Міністерство економіки України.

Дозволяється здійснення іноземних інвестицій в Україну. З метою запобігання припливу в Україну нестабільної іноземної валюти постановою Правління Національного банку України від 20 липня 1999 р. N 356 передбачено, що інвестиції здійснюються у вільно конвертованій валюті).

З метою захисту банківської системи України від неконтрольованого припливу іноземного капіталу та забезпечення надійності комерційних банків та відповідно до Закону України від 20 березня 1991 р. "Про банки та банківську діяльність" (із змінами і доповненнями) іноземні інвестиції в банківську систему України потребують дозволу Національного банку України. Крім того, встановлено більш жорсткі вимоги до мінімального розміру статутного капіталу банку за участю нерезидентів (порівняно з резидентами), що має на меті запобігання штучному збільшенню статутного капіталу банків. Забороняються зустрічні інвестиції до статутних капіталів між українськими банками. Внески нерезидентів до статутних фондів банків здійснюються виключно у вільно конвертованій валюті (постанова Правління Національного банку України від 21 липня 1998 р. N 281).

Вивезення валютних цінностей (за деякими виключеннями) дозволяється на підставі ліцензії Національного банку України (Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. N 15 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

З метою підвищення надійності повернення кредитів, підтримки ліквідності банківської системи кредити в іноземній валюті не надаються:

фізичним особам-резидентам, крім тих, які займаються підприємницькою діяльністю (постанови Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 р. N 246 та від 22 грудня 1999 р. N 601), оскільки єдиним законним засобом платежу на території України є гривня, а отже, реально погашати кредит фізична особа-резидент може лише гривнею, крім кредитів за операціями з використанням платіжних карток міжнародних платіжних систем;

юридичним та фізичним особам - нерезидентам, крім нерезидентів - банківських установ (постанова Правління НБУ від 22 грудня 1999 р. N 601).

У питанні регулювання капітальних операцій уже немає принципових розбіжностей між УПС та чинним законодавством України.

Законодавство України у сфері регулювання інвестиційної діяльності складається з:

Закону України "Про інвестиційну діяльність",

Закону України "Про режим іноземного інвестування",

Указу Президента України від 13 вересня 1995 р. N 839 "Про інвестування майнових цінностей резидентами за межами України".

Згідно із Законом України "Про режим іноземного інвестування" для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України. Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Передбачено також, що законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.

Випуск в Україні цінних паперів, а також обіг цінних паперів резидентів та нерезидентів регулюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Відповідно до нормативних документів Комісії функціонує дозвільна система для обігу іноземних цінних паперів, а також для обігу українських цінних паперів за межами України. Комісією встановлено вимоги до випуску цінних паперів у документарній та бездокументарній формі.

В Україні діють дві торговельно-інформаційні системи, які мають дозвіл Комісії на провадження професійної діяльності з організації торгівлі на ринку цінних паперів. Ці інституції забезпечують обіг цінних паперів на їх організаційно оформленому ринку.

Організації торгівлі є саморегулюючими організаціями. В Україні діють й інші саморегулюючі організації, які об'єднують професійних учасників ринку цінних паперів за видами діяльності, що здійснюється, зокрема, торговцями цінними паперами, яких в Україні налічується близько 800.

Запроваджено систему обліку прав власності на цінні папери. В Україні функціонує близько 370 незалежних реєстраторів, 75 зберігачів цінних паперів. Створено дві депозитарні установи для корпоративних цінних паперів - Національний депозитарій України та кліринговий депозитарій.

Усі види професійної діяльності на ринку цінних паперів здійснюються на підставі спеціального дозволу (ліцензії), що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Комісією також встановлюються технічні, фінансові вимоги щодо провадження такої діяльності.

1999 рік став для фондового ринку України роком виходу з кризи, що була спричинена світовою фінансовою кризою. Спостерігається значне зростання обсягів торгівлі та кількості угод з цінних паперів. У 1999 році спостерігалося також значне збільшення обсягів торгівлі на організаційно оформленому ринку цінних паперів, які склали близько 12 млрд. гривень, що втричі перевищує рівень 1998 року.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Розроблення програми створення Національної системи організованої торгівлі (НСОТ), яка б передбачала:

визначення організатора торгівлі, на базі електронної торговельно-інформаційної мережі (ЕТІМ) якого буде об'єднано фондові біржі, що не мають власної ЕТІМ, та підрозділи термінових контрактів товарних бірж, або визначення заходів, згідно з якими всі організатори торгівлі та підрозділи термінових контрактів товарних бірж обладнуються ЕТІМ;

визначення організаційно-правової форми НСОТ;

запровадження єдиних правил кодифікації цінних паперів відповідно до міжнародних стандартів;

запровадження кодування класифікації товарів, що виставляються на торги;

уніфікація правил торгівлі товаром, цінними паперами та їх похідними в рамках НСОТ згідно з вимогами, що їх встановлено для аналогічних систем у державах - членах ЄС;

визначення першочергових дій державних установ на підготовчому та наступних етапах створення НСОТ;

визначення термінів реалізації Програми створення НСОТ на фондовому ринку України;

вирішення питання фінансового та матеріально-технічного забезпечення НСОТ.

Розроблення Програми приєднання України до Європейської асоціації центральних депозитаріїв (ECSDA), яка б визначала фундаментальні засади з питань:

створення в Україні розрахунково-клірингової системи за угодами щодо цінних паперів, яка б за своїми організаційно-технічними можливостями була здатна інтегруватися до аналогічних систем у ЄС;

створення Національних стандартів для розрахункових систем, які б узгоджувалися із стандартами для розрахункових систем ЄС (SSS);

встановлення кореспондентських відносин між депозитаріями, що функціонують в Україні, і депозитарними установами ЄС;

реалізація заходів щодо інтеграції розрахунково-клірингових систем за угодами щодо цінних паперів з відповідними системами ЄС;

введення в дію Національних стандартів обліку права власності на цінні папери, які узгоджуються з відповідними нормами, що діють у ЄС.

Опанування українськими фахівцями навчальних програм з питань:

організації та функціонування організованих ринків у країнах - членах ЄС;

організації та функціонування розрахунково-клірингової системи за угодами щодо цінних паперів, навчальних програм у депозитарних установах держав - членів ЄС, а також з питань переходу прав на цінні папери.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Удосконалення чинного законодавства України з питань іноземного інвестування з урахуванням.

Впровадження заходів, передбачених Програмами створення Національної системи організованої торгівлі (НСОТ) та приєднання України до Європейської асоціації центральних депозитаріїв (ECSDA).

Розробити нові та вдосконалювати розроблені заходи (системи заходів), що забезпечуватимуть безперешкодний та контрольований рух капіталу між Україною та ЄС, зокрема зняти обмеження щодо розміщення українськими емітентами цінних паперів за межами України.

Розширювати регулювання у полі нормативно-правових актів щодо руху капіталу та привести їх у відповідність до директив ЄС.

6.4. Вільний рух послуг

6.4.1. Банківська справа

Поточна ситуація

Однією з ключових передумов реформування української економіки, забезпечення її сталого зростання є створення сильної банківської системи. Процес трансформації банківської системи в Україні, що розпочався після здобуття незалежності, привів до перетворення державних банків у комерційні фінансові установи та створення великої кількості нових банків (за період 1992 - 1998 років в Україні створено близько 230 банків). Нині комерційні банки відіграють вирішальну роль у нагромадженні заощаджень населення, кредитуванні інвестиційних і споживчих витрат. Ці банки є основними операторами кредитно-фінансового ринку.

Водночас банківський сектор характеризується значною нерозвинутістю, недостатнім обсягом банківського капіталу та незацікавленістю у кредитуванні економіки. Сума балансового прибутку банківського сектору України за січень - серпень 1999 р. становила 1137,3 млн. гривень, або 1,45 відсотка ВВП. Пристосувавшись до високих темпів інфляції, комерційні банки протягом досить тривалого часу спрямовували переважну частину кредитних ресурсів насамперед у ті галузі, які забезпечували швидке повернення та високу прибутковість операцій - у сферу торгівлі, громадського харчування, операцій на валютному ринку та інші.

Крім того, набула поширення практика комерційного (товарного) кредитування між підприємствами, що свідчить про усунення банківського сектору як фінансового посередника від участі у створенні національного продукту та продовження негативної тенденції бартеризації економіки. Незважаючи на сталу тенденцію збільшення загального обсягу залишків вкладів населення в національній та іноземній валюті у комерційних банках, які на кінець вересня 1999 року становили 3900 млн. гривень, тобто збільшилися порівняно з кінцем 1998 року на 26 відсотків, банківський сектор залишається слабким і неспроможним істотно впливати на реальний сектор економіки.

У 1999 році частині комерційних банків не вдалося виконати вимоги Національного банку України щодо статутного капіталу. Тому однією з найгостріших проблем, яка постала перед банківською системою України у 2000 році, є капіталізація комерційних банків.

Відповідно до нормативних актів Національного банку України вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу комерційного банку встановлюються тільки новостворюваним банкам. Ліцензійні вимоги визначаються на підставі загальної суми капіталу.

Сплачений статутний капітал нині діючих комерційних банків у гривневому еквіваленті на кінець вересня 1999 р. становив 2567 млн. гривень. У доларовому еквіваленті сплачений статутний капітал нині діючих комерційних банків становить 574 млн. доларів США, що на 6,6 відсотка менше порівняно з початком 1999 року (614 млн. доларів США).

На кінець вересня 1999 р. сукупні активи Національного банку України становили 36596,6 млн. гривень, що у доларовому еквіваленті дорівнює 8187,7 млн. доларів США.

У Законі України "Про банки і банківську діяльність", який прийнято 20 березня 1991 р., визначено правові основи створення банків, основні принципи їх діяльності. Однак, виходячи з основних Директив ЄС щодо банківської діяльності, окремі положення підлягають удосконаленню.

Національний банк України, отримуючи значну допомогу співтовариства донорів, зробив істотні кроки на шляху реалізації базових інституційних заходів щодо регулювання сучасного ринково орієнтованого банківського сектору для підтримки швидко зростаючого приватного сектору.

Однак тиск на банки, викликаний значно меншим рівнем інфляції, і тиск на підприємства, які є клієнтами банків, спричинений приватизацією та економічним спадом, виявив слабкість великої кількості українських банків і зумовив потенційні системні загрози.

Ситуація у банківській сфері ускладнюється через фінансову та платіжну кризу, некомплексність здійснення ринкових перетворень, гальмування інвестиційних процесів, серйозні недоліки в діяльності комерційних банків у сфері кредитування і розрахунків, порушення багатьма з них економічних нормативів, невпорядкованість законодавства і нестабільність нормативно-правового регулювання.

Вищою стратегічною метою є створення сильної, диференційованої та ефективної банківської системи, яка повинна відповідати таким вимогам:

чітко реалізувати функції нагромадження заощаджень та їх ефективного розподілу;

дисциплінувати діяльність економічних суб'єктів;

ефективно конкурувати із зарубіжними фінансовими установами.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Забезпечення введення в дію нової редакції Закону України "Про банки і банківську діяльність", де буде враховано положення:

Першої Директиви Ради 77/780/ЄЕС від 12 грудня 1977 р. щодо координації законів, правил та адміністративних приписів стосовно заснування та ведення справ кредитних установ;

Директиви Ради 89/299/ЄЕС від 17 квітня 1989 р. щодо власних фондів кредитних установ;

Директиви Ради 89/647/ЄЕС від 18 грудня 1989 р. щодо індексу платоспроможності кредитних установ;

Директиви Ради 94/19/ЄС від 30 травня 1994 р. щодо схем захисту вкладів;

Директиви Ради 91/308/ЄЕС від 10 червня 1991 р. про запобігання використанню фінансових систем з метою "відмивання" коштів;

Другої Директиви Ради 89/646/ЄЕС від 15 грудня 1989 р. щодо координації законів, нормативних та адміністративних актів стосовно відкриття та діяльності кредитних установ.

Забезпечення прийняття Закону України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб".

Підвищення якості регулювання та нагляду за комерційними банками, зокрема шляхом підвищення ефективності нагляду Національного банку України за економічними показниками діяльності банків, розв'язання питань надмірної кількості проблемних позик банків, удосконалення системи реєстрації та порядку видачі ліцензій на здійснення банківських операцій.

Підвищення ефективності процесу ліквідації неплатоспроможних банків. Здійснення реорганізації, реструктуризації банків з метою підвищення рівня капіталізації, платоспроможності і їх ліквідності, формування стійкої, надійної банківської системи, захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Впровадження другого етапу програми реструктуризації Ощадного банку України.

З метою підвищення довіри населення до банківської системи запровадження стабільної системи страхування депозитів та вкладів до запитання.

Середньострокові (2001 - 2003 роки) та довгострокові (2004 - 2007 роки) пріоритети

Зміцнення незалежної позиції Національного банку України, як емісійного банку держави, а також фінансового агента Уряду.

Активізація ролі банківського сектору в процесі економічного зростання шляхом додаткової капіталізації банків, поліпшення безпеки господарського обороту, проведення відповідної політики розвитку конкуренції на ринку довгострокових кредитів тощо. З цією метою приділятиметься увага:

процесу поглинання більш ефективними банками слабших, які не в змозі діяти самостійно;

додатковій капіталізації банків як шляхом залучення ними додаткового акціонерного капіталу та капіталізації свого прибутку, так і завдяки використанню певної техніки приватизації, рефінансування та інших форм фінансової підтримки.

Проведення Національним банком України ефективної валютної політики, спрямованої на розвиток валютного ринку, з метою зміцнення конкурентного середовища та зменшення витрат на фінансове посередництво, а також забезпечення стабільності валютного курсу та безперебійності міжнародних розрахунків.

Поширення застосування фізичними особами безготівкових форм розрахунків через комерційні банки.

Забезпечення незалежності банків від безпосередніх втручань органів державної влади.

Створення передумов для попередження "рецидиву поганих боргів", а також запровадження моніторингу ситуації в цій сфері.

Розширення участі вітчизняних банків в управлінні державним майном, приватизації державних підприємств, а також їх санації.

Залучення банками іноземних кредитних ресурсів відповідно до інвестиційного попиту на них української економіки.

6.4.2. Ринок цінних паперів

Поточна ситуація

У сучасній фінансово-економічній ситуації неможливо переоцінити роль фондового ринку у реформуванні національної економіки, створенні сприятливого інвестиційного клімату в країні. Як свідчить світова практика, фондовий ринок, як обов'язковий елемент ринкового господарства, є потужним механізмом мобілізації, розподілу та перерозподілу інвестиційних ресурсів, необхідних для динамічного розвитку економіки, сприяє акумулюванню інвестиційних капіталів у виробничу та соціальну сфери.

Правова основа функціонування фондового ринку в Україні визначена Законами України "Про цінні папери і фондову біржу", "Про господарські товариства", "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", Указом Президента України від 19 лютого 1994 року N 55 "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії".

Досягненням порівняно нетривалої історії розвитку фондового ринку в Україні стала можливість впровадження вже на початку його формування найсучасніших здобутків у світовій практиці функціонування ринків капіталу. Зокрема формуванню нормативно-правової бази депозитарної, в т. ч. реєстраторської та розрахунково-клірингової діяльності, сприяв досвід, нагромаджений у державах - членах ЄС. Система розкриття інформації емітентами цінних паперів в Україні відповідає МСБО.

Все це створює належні передумови для ефективного розвитку не тільки ринку цінних паперів, а й економіки України в цілому.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Врахування в подальшій роботі над удосконаленням законодавства вимог:

Директиви Ради 89/298/ЄЕС від 17 квітня 1989 р. щодо узгодженості вимог до проектування, перевірки та розповсюдження проектів, що публікуються під час випуску переказних цінних паперів;

Директиви Ради 79/279/ЄЕС від 17 березня 1979 р. щодо узгодженості умов включення цінних паперів до офіційного біржового лістингу;

Директиви Ради 88/627/ЄЕС від 12 грудня 1988 р. щодо інформації, яка публікується, коли контрольний пакет компанії, цінні папери якої внесено до офіційного біржового лістингу, купується або пропонується до продажу;

Директиви Ради 89/592/ЄЕС від 13 листопада 1989 р. стосовно координації вимог щодо відносин усередині компанії, Директиви Ради 85/611/ЄЕС від 20 грудня 1985 року щодо узгодженості законів, правил та адміністративних приписів стосовно зобов'язань з колективного інвестування в цінні папери;

Директиви ЄС від 1 березня 1993 р. N 93/22 "Про інвестиційні послуги".

Розвиток нормативно-правової бази в частині регулювання функціонування ринку похідних цінних паперів, обігу векселів, діяльності інститутів спільного інвестування.

Удосконалення механізмів корпоративного управління в частині створення умов для формування ефективного власника, забезпечення захисту прав акціонерів та вдосконалення механізмів розкриття інформації про діяльність емітентів цінних паперів.

Створення умов для виходу цінних паперів українських емітентів на міжнародні фінансові ринки шляхом комплексного регулювання питань випуску та обігу депозитарних розписок та інших фінансових інструментів.

Подальший розвиток інфраструктури фондового ринку, що має забезпечити ефективне функціонування системи реєстрації прав власності на цінні папери та розрахунково-клірингової системи відповідно до міжнародних вимог.

Запровадження системи моніторингу фондового ринку шляхом створення баз даних про діяльність учасників ринку цінних паперів та системи оприлюднення інформації про їх діяльність.

Удосконалення системи захисту прав інвесторів і, насамперед, забезпечення документарного підтвердження права кожного громадянина України на частку власності, отриману під час приватизації державного майна, згодом сприяння створенню та функціонуванню громадських організацій, метою діяльності яких є надання інформаційно-правової підтримки та забезпечення захисту прав інвесторів.

Фінансові потреби

Для фінансування заходів Комплексної програми розвитку фондового ринку України потрібно близько 10 млн. євро щороку, крім коштів, передбачених у державному бюджеті (технічна допомога донорів, кредитні ресурси Світового банку, зокрема за проектом "Позика на розвиток приватного сектору").

Інституційні потреби

Створення інформаційної мережі для забезпечення передачі інформації між професійними учасниками фондового ринку.

Розширення діяльності центру громадської інформації шляхом створення регіональних відділень.

Підвищення ролі саморегулювальних організацій, зокрема шляхом делегування їм передбачених чинним законодавством повноважень стосовно регулювання діяльності професійних учасників фондового ринку.

6.4.3. Страхування

Поточна ситуація

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Відносини у сфері страхування регулюються Законом України "Про страхування". Цей Закон спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Удосконалення законодавства щодо страхування з урахуванням вимог:

Першої Директиви Ради 73/239/ЄЕС від 24 липня 1973 р. щодо узгодженості законів, правил та адміністративних приписів стосовно заняття прямою страховою діяльністю, іншою, ніж страхування життя;

Першої Директиви Ради 79/267/ЄЕС від 5 березня 1979 р. щодо узгодженості законів, правил та адміністративних приписів стосовно заняття прямою страховою діяльністю, пов'язаною із страхуванням життя;

Директиви Ради 91/674/ЄЕС від 19 грудня 1991 р. щодо підготовки щорічних та консолідованих звітів про заняття страховою діяльністю;

Третьої Директиви Ради 92/49/ЄЕС від 18 червня 1992 р. щодо узгодженості законів, правил та адміністративних приписів стосовно заняття прямою страховою діяльністю, іншою, ніж страхування життя;

Третьої Директиви Ради 92/96/ЄЕС від 10 листопада 1992 р. щодо узгодженості законів, правил та адміністративних приписів стосовно заняття прямою страховою діяльністю, пов'язаною із страхуванням життя;

статті 67 УПС, відповідно до якої співробітництво, зокрема, спрямовується на полегшення участі України в загальноприйнятих системах взаємних розрахунків.

Створення необхідних умов для заснування страхових компаній Співтовариства згідно з пунктом 1.2 Додатка V до УПС, а також спільних страхових компаній відповідно до пункту 2a статті 30 УПС.

6.4.4. Боротьба з "відмиванням" грошей

Поточна ситуація

З 1998 року для України набрала чинності Європейська конвенція (від 8 листопада 1990 р.) про "відмивання", пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом.

Однак реалізація положень Конвенції неможлива без прийняття відповідного закону. Уже розроблено проект Закону України "Про запобігання легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом". Частково це питання врегульовано в новій редакції статті 62 Закону України "Про Національний банк України", згідно з яким з боку Національного банку посилюється контроль за порушенням банківського законодавства та надається право вживати жорстких заходів.

У разі порушення законів чи інших нормативних актів, що спричинило значну втрату активів або доходів і настання неплатоспроможності банку чи іншої фінансово-кредитної установи, або заподіяло істотну шкоду інтересам їх клієнтів, приховування будь-яких рахунків, інших документів чи активів, Національний банк має право відкликати ліцензію на здійснення усіх банківських операцій та прийняти рішення про реорганізацію або ліквідацію банку, призначити ліквідатора.

На вдосконалення банківського законодавства спрямований проект нової редакції Закону України "Про банки і банківську діяльність", в якому є положення про запобігання легалізації грошей, здобутих злочинним шляхом. У проекті пропонується визначення легалізації грошей, здобутих злочинним шляхом, під яким розуміється внесення до банку грошей чи іншого майна, здобутих з порушенням вимог законодавства, або переказ таких грошей чи майна через банківську систему України з метою приховання джерел походження цих коштів чи створення видимості їх легальності.

У проекті передбачаються вимоги до банків щодо запобігання такій легалізації. Банкам забороняється вступати в договірні стосунки з анонімними чи підставними особами. Банки зобов'язані ідентифікувати усіх осіб, які здійснюють розрахунки за угодами на суми, що в еквіваленті перевищують 50000 євро, або угоди з готівкою на суму, що в еквіваленті перевищує 10000 євро за курсом Національного банку.

Банки зобов'язані ідентифікувати осіб, які здійснюють розрахунки за угодами на суму, нижчу, ніж зазначено вище, якщо угода явно пов'язана з іншою угодою і загальна сума оплати за цими угодами перевищує встановлену межу або у разі виникнення обґрунтованої підозри в тому, що кошти здобуто злочинним шляхом.

Методи та механізми контролю працівниками НБУ за додержанням комерційними банками вищезазначених вимог передбачені в Методичних вказівках з інспектування банків в Україні (розділ "Відмивання грошей та банківське шахрайство").

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Прийняття нової редакції Закону України "Про банки і банківську діяльність". Удосконалення законодавства з урахуванням положення Директиви Ради 91/308/ЄЕС від 10 червня 1991 р. про запобігання використанню фінансових систем з метою "відмивання" коштів.

Опрацювання разом з відповідними структурами ЄС можливості здійснення спільних програм у сфері боротьби з "відмиванням" грошей (зокрема створення відповідних підрозділів для здійснення превентивних заходів і контролю за фінансовими операціями банків та інших суб'єктів підприємницької діяльності, рухом грошей тощо), внесення змін до порядку реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, впровадження дієвого механізму ідентифікації осіб - замовників комерційних структур та перевірки джерел походження коштів, за рахунок яких вони створюються.

Реалізація Програми "Розроблення системи контролю щодо запобігання та протидії "відмиванню" коштів, здобутих незаконним шляхом".

Прийняття Закону України "Про запобігання легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом".

З метою попередження можливості створення і діяльності фіктивних фірм, незаконної конвертації грошових коштів з використанням фіктивних документів та переказу їх за межі України необхідно вжити заходів щодо реалізації Віденської конвенції від 19 грудня 1988 р. стосовно торгівлі наркотиками, Європейської конвенції про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію доходів, здобутих злочинним шляхом, Директиви ЄС (91-308-ЄЕС) з питань попередження "відмивання" грошей шляхом прийняття нової редакції Закону України "Про банки і банківську діяльність" та "Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України і Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв'язку з встановленням відповідальності за легалізацію ("відмивання") доходів, здобутих незаконним шляхом", а також до Законів України "Про боротьбу з "відмиванням" коштів, здобутих злочинним шляхом"; "Про ідентифікацію осіб під час здійснення фінансових операцій", де передбачити вимогу до банків встановлювати особу клієнта до надання йому фінансових послуг, переліки методів ідентифікації, винятків тощо, Закону України "Про повідомлення стосовно незвичайних фінансових операцій", відповідно до якого кожен працівник банку, що надає фінансові послуги клієнту, зобов'язаний буде повідомити про проведені або очікувані незвичайні фінансові операції, буде визначено правила їх розкриття, процедури внутрішнього контролю та механізм необхідної підготовки персоналу для попередження таких операцій тощо.

Посилення контролю за додержанням вимог чинного законодавства працівниками банків та клієнтами в рамках існуючих систем внутрішнього контролю на рівні комерційних банків (служби безпеки, контрольно-ревізійні управління).

Запровадження в законодавчому порядку адміністративної та кримінальної відповідальності посадових осіб установ банків за невиконання функцій із встановлення (ідентифікації) осіб клієнтів до надання фінансових послуг.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Вивчення та імплементація міжнародних рекомендацій з питань запобігання "відмиванню" грошей, а саме - 40 рекомендацій FATF, відповідних комітетів Ради Європи, Міжнародної конференції ООН з попередження "відмивання" грошей і використання прибутків від злочинної діяльності та боротьби з ними (Італія, червень 1992 р.), зокрема щодо:

оптимізації доступу правоохоронних органів до інформації про діяльність фінансових установ;

Довідково. Проблема полягає в тому, що відкритість інформації про діяльність фінансових установ може негативно вплинути на їх конкурентоспроможність. Враховуючи, що "брудні" гроші найчастіше поширюються тими ж каналами, що і законні, важливо, щоб банки вели облік даних про своїх клієнтів і співпрацювали з правоохоронними органами у випадках, коли виникає підозра про незаконні операції, та необхідно зміцнити механізми контролю над банківськими операціями і навіть забезпечити централізоване збереження інформації такого роду. Правоохоронні органи повинні мати можливість здійснювати систематичний збір та аналіз усієї відповідної інформації з усіх джерел для підготовки і використання оперативних даних.

Методи, які застосовуються для збирання такої інформації, повинні регламентуватися законодавством. Ця проблема може бути розв'язана шляхом створення та зміцнення відділів по боротьбі з "відмиванням" грошей або боротьбі зі злочинністю з використанням банківської системи в ГУДСБЕЗ та ГУБОЗ МВС України, або окремого бюро в системі Національного банку України (так звані FIUs).

визнання "відмивання" злочинних прибутків (як пов'язаних, так і не пов'язаних з наркотиками) кримінальним карним діянням; визнання "відмивання" злочинно здобутих коштів - кошти, цінні папери і корпоративні права та доходи від них, права інтелектуальної власності, вимоги і боргові зобов'язання, отримані внаслідок скоєння злочинів, передбачених статтями Кримінального кодексу України;

застосування для фінансових установ правила "знай свого клієнта";

звуження практики конфіскації активів і можливості застосування таких тимчасових заходів, як заморожування або арешт активів не тільки на прибутки від наркотиків (за умови обов'язкової належної поваги до встановлених національним законом процесуальних гарантій майнових прав), а й в інших випадках, пов'язаних з "відмиванням" грошей.

Приєднання до інших міжнародних документів з питань запобігання відмиванню грошей.

6.5. Вільне пересування осіб

6.5.1. Трудова міграція

Поточна ситуація

За даними державної статистичної звітності, протягом 1999 року за кордоном працювало понад 28,2 тис. громадян України. За цей період дозволи на працевлаштування в Україні одержали понад 3 тис. іноземних громадян.

Проблеми працевлаштування іноземців в Україні регулюються Конституцією України (стаття 26), Законами України "Про зайнятість населення", "Про правовий статус іноземців", "Про біженців", "Про громадянство України", нормативними актами Міністерства праці та соціальної політики України і рядом міжвідомчих документів. Іноземці, які на законних підставах перебувають в Україні, мають ті самі права щодо працевлаштування, що й громадяни України.

Регулювання зайнятості іноземних громадян в Україні здійснюється на основі дозволу на працевлаштування, який видається органами державної служби зайнятості на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. N 2028 "Про затвердження Порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні".

Проблеми тимчасового працевлаштування громадян України, які виїжджають за кордон, розв'язуються шляхом укладення багатосторонніх та двосторонніх міжурядових угод про працевлаштування та соціальний захист трудящих мігрантів.

Україна є стороною 12 багатосторонніх (у рамках СНД) міждержавних договорів у сфері пенсійного забезпечення; захисту прав інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, жертв військових конфліктів, сімей військовослужбовців, захисту прав трудящих мігрантів, а також у сфері охорони праці.

Укладено 2 міждержавні угоди про соціальне забезпечення громадян - з Королівством Іспанія та Латвійською Республікою; 17 міжурядових угод про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення, про трудову діяльність та соціальний захист громадян, які працюють за межами своїх держав - з Азербайджанською Республікою, Республікою Білорусь, Республікою Вірменія, Соціалістичною Республікою В'єтнам, Республікою Грузія, Естонською Республікою, Латвійською Республікою, Литовською Республікою, Республікою Молдова, Республікою Польща, Російською Федерацією, Словацькою Республікою, Чеською Республікою; 14 міжвідомчих угод у сферах, що належить до компетенції Міністерства праці та соціальної політики України.

Згідно з Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" посередництво у працевлаштуванні громадян на роботу за кордоном здійснюється лише на підставі ліцензії, яка видається органом, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Прийняття Державної міграційної програми України на 2000 - 2001 роки.

Довідково. Ця Програма, спрямована на послідовну і комплексну практичну реалізацію завдань державної міграційної політики, сприятиме упорядкуванню роботи як державних, так і недержавних підрозділів, які займаються, зокрема, проблемами трудової міграції.

Проведення порівняльного аналізу чинного законодавства України та законодавства ЄС, зокрема Римського договору (1958), Амстердамського пакту (1999) та ін.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

На основі проведеного аналізу європейських стандартів у сфері трудової міграції забезпечити подальший розвиток та вдосконалення нормативно-правової бази у сфері міграції в Україні.

Приєднання до Європейської соціальної хартії в частині, що стосується питань міграції (статті 18 і 19).

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Створення правових, економічних і соціальних засад для регулювання міграційних процесів в Україні.

Приведення чинного законодавства України у сфері трудової міграції до вимог ЄС.

6.5.2. Лібералізація візового режиму

Поточна ситуація

Важливим елементом зовнішньополітичної діяльності, складовою забезпечення правового статусу українських громадян за кордоном є міграційно-візова політика. Актуальність цього питання безпосередньо пов'язана з курсом України на європейську інтеграцію.

Протягом останніх років в Україні вироблено власну концепцію візової політики, прийнято відповідні нормативні акти, зокрема Закони України "Про громадянство", "Про біженців", "Про правовий статус іноземців".

Реалізація концепції візової політики передбачає індивідуальний підхід до держав - стратегічних партнерів України, учасників СНД, аплікантів до ЄС, членів ЄС, потенційних постачальників нелегальних мігрантів тощо.

На виконання положень Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, інших документів, що визначають курс зовнішньої політики, вже здійснено цілий ряд кроків, які мають на меті наближення до європейських стандартів в частині відповідальності держави як за в'їзд іноземця, так і за його повернення. Це, зокрема:

запровадження з 1999 року нового порядку оформлення візових документів для в'їзду в Україну, а також нової візової етикетки, що відповідає міжнародним стандартам;

запровадження Україною з 1 грудня 1997 року в односторонньому порядку безвізового режиму поїздок в Україну для власників дипломатичних паспортів - громадян держав-членів ЄС.

Необхідність приведення договірно-правової бази, що регулює питання в'їзду-виїзду, пересування та перебування іноземців в Україні, у відповідність з міжнародними стандартами залишається нагальною потребою.

Подальша реалізація курсу на інтеграцію в Європу потребує внесення певних коректив у проведення візової політики в Україні.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2001 - 2003 роки) пріоритети

Питання можливих змін у візовій політиці ЄС стосовно "третіх країн", зокрема її лібералізації, на цьому етапі є надзвичайно гострим. Напруженість посилюється зростанням кількості нелегальних мігрантів і здебільшого - з країн Центральної та Східної Європи. Це призводить, з одного боку, до загострення криміногенної обстановки, а з другого - спричиняє додаткове фінансове навантаження на бюджет ЄС.

Водночас (з точки зору подальших тактичних дій) необхідно зосередитися на створенні відповідних внутрішніх та зовнішніх передумов для розв'язання проблеми спрощення візового режиму між Україною та державами-членами ЄС.

Продовжуючи роботу з державами - учасницями СНД з урегулювання режиму взаємних поїздок громадян за документами, дійсними для поїздок за кордон, слід:

вжити заходів для зміцнення східного кордону України (уже готуються до підписання угоди, що регулюватимуть режим взаємних поїздок за закордонними паспортами, з Вірменією, Казахстаном, планується перейти на аналогічний режим поїздок з усіма державами - учасницями СНД; з Грузією таку угоду вже укладено);

продовжити вивчення та узагальнення досвіду запровадження безвізового режиму між окремими державами - кандидатами та державами - членами ЄС (Польща, Угорщина і Чехія із Німеччиною і Австрією тощо), зокрема консульсько-правових, прикордонних та технічних аспектів;

активізувати зусилля, спрямовані на збереження максимально спрощеного режиму поїздок між Україною і державами - кандидатами "першої та другої хвилі" розширення ЄС хоча б до часу їх приєднання до ЄС;

акцентувати увагу керівництва ЄС на запровадженні Україною в односторонньому порядку безвізового режиму поїздок в Україну для власників дипломатичних паспортів - громадян держав - членів ЄС і в подальшому - на здійснення односторонніх кроків щодо лібералізації візового режиму, але з додержанням з боку ЄС принципів взаємності;

організувати моніторинг виконання державами - членами ЄС вимог Шенгенських угод, зокрема стосовно можливого укладення між ЄС чи будь-якою державою - членом ЄС окремої угоди з візових питань з будь-якою "третьою державою", або надання громадянам цієї держави привілеїв щодо безвізового перетинання зовнішніх кордонів ЄС. За результатами моніторингу (насамперед у разі юридичного прецеденту) та оцінки ситуації в ЄС визначитися щодо доцільності висунення адекватної ініціативи з боку України. У разі запровадження цими державами візового режиму в'їзду для громадян України, поряд із зустрічними кроками на основі взаємності, домагатися мінімізації можливих негативних наслідків запровадження такого режиму.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Закінчення перегляду нормативно-правової бази України у сфері візової політики та досягнення необхідного рівня адаптації її до відповідних нормативно-правових документів ЄС.

6.6. Конкуренція

6.6.1. Адаптація законодавства України до конкурентних правил Європейського Союзу

Поточна ситуація

Принципи забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживань монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції і недобросовісної конкуренції закріплені у статті 42 Конституції України.

Основою нормативно-правової бази у сфері конкурентної політики в Україні є Закони України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про Антимонопольний комітет України", "Про природні монополії", Укази Президента України від 26 лютого 1999 року N 219 "Про Основні напрями конкурентної політики на 1999 - 2000 роки та заходи щодо їх реалізації", від 19 серпня 1997 року N 853 "Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій".

Цими актами законодавства визначаються основні правила конкуренції та обмеження монополізму в Україні і надаються повноваження стосовно здійснення державного контролю за їх додержанням. Державний контроль здійснюється за такими напрямами:

виявлення і припинення зловживань монопольним становищем;

виявлення і припинення антиконкурентних узгоджених дій;

виявлення і припинення дискримінації суб'єктів господарювання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю;

виявлення і припинення недобросовісної конкуренції;

додержання вимог антимонопольного законодавства у процесі перетворення державної власності;

контроль за економічною концентрацією;

додержання антимонопольних вимог у процесі антимонопольного регулювання та прийняття рішень органами державної влади, органами місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю.

Норми стосовно правил конкуренції містяться також у Законах України "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про банки і банківську діяльність", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", в актах законодавства про приватизацію та ін.

Крім цього, прийнято кілька нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, які регулюють деякі питання реалізації конкурентної політики. Чинне законодавство України з питань конкуренції містить подібні до ключових принципи основних розділів конкурентних правил ЄС. Виняток становлять правила контролю за наданням державної допомоги (проблеми контролю за наданням державної допомоги у цій Програмі виділено в окремий розділ).

Однак правова система України у сфері конкурентної політики досить складна, що викликає необхідність принципового удосконалення з метою забезпечення регулювання у повному обсязі питань обмежувальних угод, зловживання монопольним становищем, контролю за економічною концентрацією та максимального наближення до правил конкуренції ЄС.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Удосконалення положень нормативно-правових актів з питань конкуренції України та досягнення часткового зближення законодавства України з первинним законодавством ЄС у сфері конкурентної політики (статті 85, 86, 90 Договору про ЄС) шляхом прийняття Закону України про захист економічної конкуренції.

Забезпечення контролю за діяльністю державних монополій комерційного характеру та підготовка пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства з метою врегулювання питання недопущення дискримінації громадян з боку державних монополій комерційного характеру щодо умов закупівлі і продажу товарів (стаття 49 УПС та стаття 37 Договору про ЄС).

Підготовка пропозицій щодо удосконалення правил контролю за економічною концентрацією та їх зближення з відповідними правилами ЄС (постанова Ради ЄС від 21 грудня 1989 р. N 4064 та постанова ЄК від 21 грудня 1994 р. N 3384).

Залучення технічної допомоги з боку ЄС для забезпечення наближення законодавства та підготовки кадрів.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Підготовка пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства з метою досягнення часткового зближення законодавства України з вторинним законодавством ЄС у сфері конкурентної політики:

загальні процедурні правила: постанова Ради ЄС від 2 лютого 1962 р. N 17/62; постанови ЄК від 3 травня 1962 р. N 27/62, від 25 липня 1963 р. N 99/63/ЄЕС, від 26 листопада 1974 р. N 2988/74;

постанови щодо надання групових пільг ("блоків винятків") для певних секторів або категорій підприємств:

угоди про надання виняткових прав на продаж: постанова Ради ЄС від 2 березня 1965 р. N 19/65/ЄЕС; постанови ЄК від 22 червня 1983 р. N 1983/83 та N 1984/83;

угоди про надання ліцензій на передачу технологій: постанови ЄК від 23 липня 1984 р. N 2349/84, від 30 листопада 1988 р. N 556/89;

угоди про спеціалізації наукових досліджень та розвитку: постанова Ради ЄС від 20 грудня 1971 р. N 2821/71; постанови ЄК від 19 грудня 1984 р. N 417/85 та N 418/85;

франшизні угоди: постанова ЄК від 30 листопада 1988 р. N 4087/88;

страхування: постанова Ради ЄС від 31 травня 1991 р. N 1534/91; постанова ЄК від 21 грудня 1992 р. N 3932/92.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Закінчення перегляду нормативно-правової бази України у сфері конкурентної політики щодо її відповідності законодавству ЄС та досягнення необхідного рівня адаптації законодавства.

6.6.2. Розвиток та удосконалення інституційної бази захисту конкуренції та механізмів проведення конкурентної політики

Поточна ситуація

Державну політику у сфері розвитку конкуренції в Україні проводять: Міністерство економіки України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, Національна комісія регулювання електроенергетики України, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади.

Державний захист конкуренції у підприємницькій діяльності забезпечує Антимонопольний комітет України, завданнями якого є здійснення державного контролю за додержанням антимонопольного законодавства, захист законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання, виявлення і припинення порушень антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень, сприяння розвитку добросовісної конкуренції в усіх сферах економіки.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Підвищення якості роботи та поліпшення взаємодії органів, що належать до інституційної бази захисту конкуренції.

Створення системи органів, що мають здійснювати регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, з наданням їм повноважень на видачу ліцензій на відповідні види господарської діяльності.

Підвищення кваліфікації працівників Антимонопольного комітету України та інших органів виконавчої влади, що відповідають за проведення конкурентної політики, шляхом комплексного навчання та стажування за кордоном (50 осіб).

Забезпечення підвищення ефективності функціонування інституційної бази захисту конкуренції шляхом впровадження інформаційної системи органів Антимонопольного комітету України.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Формування нових елементів інституційної бази - недержавних інституцій з питань розвитку конкуренції та захисту від недобросовісної конкуренції.

Розроблення концепції створення спеціалізованого суду з питань конкуренції.

Удосконалення взаємодії механізмів регулювання та розвитку конкуренції у фінансовому секторі економіки та на ринках агропромислового комплексу.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Закінчення формування інституційної бази захисту конкуренції та механізмів проведення конкурентної політики з метою створення дієвої системи конкуренції.

6.6.3. Створення соціально-економічних умов для вільної і справедливої конкуренції на ринку за правилами конкуренції

Поточна ситуація

У результаті вжитих протягом останніх років правових та організаційних заходів в Україні створено умови для практичної реалізації конституційного принципу забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, запобігання зловживанню монопольним становищем, неправомірному обмеженню конкуренції та недобросовісній конкуренції.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади разом з Антимонопольним комітетом України провели значну роботу щодо реорганізації заснованих на державній власності суб'єктів господарювання у процесі підготовки їх до приватизації, поділу державних монопольних утворень, ліквідації державних організаційних структур монопольного типу. У результаті цього, а також неструктурної демонополізації на загальнодержавних та регіональних ринках з'явилися десятки тисяч самостійних суб'єктів господарювання, що створило передумови для розвитку конкуренції в Україні.

Водночас на шляху загальнодержавних ринків, а також на окремих регіональних ринках все ще зберігається високий рівень монополізації.

На розвитку економіки позначається недосконалість системи державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, хоча вже зроблено важливі кроки в напрямі реструктуризації та посилення державного контролю у цій сфері.

Важливу роль в об'єднанні зусиль та координації діяльності органів державної влади, спрямованих на створення ефективної соціально орієнтованої економіки в Україні, усунення перешкод на шляху розвитку підприємництва та вдосконалення конкурентного середовища відіграв Указ Президента України від 26 лютого 1999 року N 219 "Про Основні напрями конкурентної політики на 1999 - 2000 роки та заходи щодо їх реалізації".

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Реалізація заходів з метою усунення перешкод на шляху розвитку підприємництва та конкуренції, визначених Указом Президента України від 26 лютого 1999 р. N 219 "Про Основні напрями конкурентної політики на 1999 - 2000 роки та заходи щодо їх реалізації".

Здійснення заходів щодо реформування природних монополій.

Обмеження практики поєднання функцій органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з господарськими функціями.

Забезпечення розповсюдження та популяризації серед підприємців і споживачів інформації про законодавство з питань конкуренції, конкурентну політику, правила чесної конкуренції.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Закінчення реформування сектора природних монополій.

Здійснення комплексу правових та організаційних заходів, спрямованих на звуження "тіньового" сектору економіки та значне послаблення його негативного впливу.

Усунення всіх видів дискримінації стосовно умов закупівлі і збуту товарів, вироблених державними підприємствами комерційного характеру.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Закінчення створення економічних передумов для забезпечення добросовісної конкуренції на ринку за правилами чесної конкуренції.

Оцінка фінансових витрат на реалізацію заходів щодо розвитку конкуренції на короткостроковий період (2001 - 2002 роки)

Бюджетні витрати - 3 млн. гривень;

Потреба у технічній допомозі - 5 млн. гривень.

6.7. Приватизація

Поточна ситуація

Одним із стратегічних напрямів ринкових перетворень в Україні є удосконалення відносин власності шляхом закінчення процесу приватизації. Для цього прийнято рішення про проведення виключно грошової приватизації із залученням інвестицій на поповнення обігових коштів підприємств, передприватизаційну підготовку стратегічно важливих об'єктів, продаж підприємств разом із земельними ділянками, післяприватизаційне супроводження та у разі необхідності реприватизацію і удосконалення управління державними корпоративними правами.

За підсумками 1999 року форму власності змінили 5232 об'єкти. До державного бюджету було перераховано близько 700 млн. гривень.

До кінця 2000 року змінять форму власності ще не менш як 3,7 тис. великих і середніх підприємств. Здійснюватимуться заходи щодо закінчення у 2000 році приватизації об'єктів агропромислового комплексу та малої приватизації. За договорами купівлі-продажу об'єктів до 2003 року повинно надійти інвестицій на суму близько 2,24 млрд. гривень і 671,8 млн. доларів США.

Згідно з Указом Президента України від 29 грудня 1999 року N 1626 "Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні" та Державною програмою приватизації на 2000 - 2002 роки, затвердженою Законом України від 18 травня 2000 року, розпочато реалізацію широкомасштабної трьохрічної програми грошової приватизації із забезпеченням відкритості та прозорості її процесу, наданням переваги стратегічним інвесторам та активізацією внутрішніх інвестиційних потоків. Особлива увага приділятиметься приватизації об'єктів природних монополій, стратегічно важливих для економіки і безпеки держави підприємств, насамперед об'єктів електроенергетики та телекомунікацій. Реалізація зазначеного Указу забезпечить надходження до Державного бюджету України коштів від приватизації державного майна в 2000 - 2002 роках у сумі, еквівалентній 3 млрд. доларів США, у тому числі в 2000 році - 500 млн. доларів США.

З метою підвищення привабливості підприємств, що приватизуються, проводитиметься їх реструктуризація з вилученням із складу майнових комплексів структурних підрозділів, що не належать до основного виробництва.

Основою приватизаційної стратегії є пошук промислового інвестора, для якого повинні бути створені сприятливі умови шляхом продажу цілісного майнового комплексу або контрольного пакета акцій стратегічних підприємств чи підприємств-монополістів без обтяжливих інвестиційних зобов'язань. Продаж об'єктів здійснюватиметься учасникам конкурсів (тендерів), які повинні відповідати кваліфікаційним вимогам з метою забезпечення гарантій державі з боку покупців. Крім цього, до участі в конкурсах (тендерах) допускатимуться вітчизняні та зарубіжні промислові інвестори, а також їх об'єднання, тобто інвесторів, які виробляють продукцію, виконують роботи або надають послуги, аналогічні відповідним підприємствам, що приватизуються.

Створення інвестиційно привабливого клімату в Україні для покупців підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави або займають монопольне становище на загальнодержавному ринку відповідних товарів і послуг, забезпечуватиметься шляхом:

залучення радників (національних та іноземних) для пошуку інвесторів та продажу контрольних пакетів акцій;

продажу контрольних пакетів акцій без обтяжливих інвестиційних зобов'язань;

гарантування покупцю контрольного пакета акцій першочергового права на подальше придбання пакета акцій, закріпленого у державній власності, після закінчення терміну закріплення, за умови виконання покупцем зобов'язань за договором купівлі-продажу.

До приватизації передусім буде залучено підприємства електроенергетики, нафтопереробки, цивільної авіації, зв'язку, транспорту, агропромислового комплексу. Кошти від приватизації спрямовуватимуться насамперед на розвиток і структурну перебудову економіки, погашення заборгованості із заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат.

З метою посилення контролю за приватизаційним процесом передбачається забезпечити стовідсоткове охоплення перевірками угод купівлі-продажу пакетів акцій щодо виконання покупцями інвестиційних зобов'язань, передбачених угодами купівлі-продажу. Одночасно вживатимуться заходи для повернення в судовому порядку у державну власність пакетів акцій у випадках невиконання покупцями взятих ними зобов'язань, а також майна приватизованих підприємств, які мають довгострокову заборгованість перед державним бюджетом і Пенсійним фондом, у тому числі шляхом застосування до таких підприємств механізмів банкрутства.

Удосконалюватиметься система ефективного управління корпоративними правами держави.

Держава сприятиме подальшому розвитку фондового ринку, ринкової інфраструктури, що обслуговує операції з власністю. Для біржового продажу інвесторам пропонуватимуться пакети акцій привабливих підприємств.

Для залучення коштів окремих громадян до приватизації передбачається спрощення процедури придбання акцій. Обслуговування таких акціонерів здійснюватиметься із забезпеченням широкого інформування через місцеві засоби інформації про умови акціонування, досягнення місцевого бізнесу та створення нових підприємств.

Слід зазначити, що невирішення на законодавчому рівні багатьох проблемних питань приватизаційного процесу ускладнює можливість довгострокового прогнозування кількісних і фінансових показників реформування відносин власності з достатнім ступенем достовірності. У зв'язку з цим Уряд продовжуватиме роботу з удосконалення чинного законодавства з питань приватизації.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Створення національної депозитарно-клірингової системи та системи реєстрації прав на майно.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Забезпечення виходу українських цінних паперів на міжнародний фондовий ринок.

Перетворення державних підприємств, що не визначені казенними, у державні акціонерні товариства (компанії).

Систематичний перегляд переліку підприємств, що не підлягають приватизації, з метою його скорочення.

Проведення приватизації майна у соціальній сфері (готелі, санаторії та інші об'єкти).

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Закінчення формування багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки.

Розділ 7. ЕКОНОМІЧНІ ТА ФІСКАЛЬНІ ПИТАННЯ

7.1. Економічний і монетарний союз

7.1.1. Критерії зближення

Процес інтеграції України в європейський економічний простір зумовлює необхідність здійснення економічних реформ. З огляду на Копенгагенські критерії вступу до ЄС основними напрямами економічної політики України мають бути такі:

I. Створення ефективної ринкової економіки, що насамперед потребує:

макроекономічної стабільності;

проведення структурних реформ;

проведення адміністративної реформи;

формування ринкових інститутів;

подальшої лібералізації торговельного режиму (вступ до Світової організації торгівлі; створення економічних передумов для організації зони вільної торгівлі);

створення середовища, сприятливого для підприємницької діяльності;

створення сприятливого інвестиційного клімату;

розвитку конкуренції;

правового забезпечення ринкових перетворень;

повномасштабної реалізації Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС.

II. Подолання конкурентного тиску з боку ЄС, що потребує:

мобілізації і цілеспрямованого використання інвестиційних ресурсів та конкурентоспроможних технологій, насамперед у тих сферах національного виробництва, де створено умови для отримання порівняльних переваг на зовнішньому ринку;

підвищення кваліфікації робочої сили;

поліпшення структури експорту та диверсифікація експорту;

проведення промислової політики, спрямованої на зниження матеріало- та енергоємкості виробництва.

Одним із найскладніших етапів у ході інтеграції в європейський простір є плавний перехід від Спільного ринку (СР) через Економічний Союз (ЕС) до найвищого рівня інтеграції - Економічного і Валютного Союзу (ЕВС).

Маастрихтською угодою (1992 р.) встановлено жорсткі вимоги до фінансово-економічних показників країн, які виявили бажання використовувати в розрахунку євро. Це зокрема:

стабільність цін (річна інфляція не може перевищувати середній рівень інфляції у трьох країнах ЄС з найнижчим рівнем інфляції більш як на 1,5 відсотка);

дефіцит державного бюджету не більш як 3 відсотки ВВП;

державний борг не більш як 60 відсотків ВВП;

зближення процентних ставок (середнє номінальне значення довгострокових процентних ставок повинно перевищувати не більше як на 2 відсотки середній рівень цих ставок трьох країн з найстабільнішими цінами);

додержання меж коливань валютних курсів (протягом не менше ніж двох років у існуючому механізмі європейських валютних систем).

Для додержання цих вимог необхідно здійснити заходи, спрямовані на:

досягнення макроекономічної стабілізації, низького рівня інфляції, який би забезпечував нормальне функціонування економіки, стабільного курсу національної грошової одиниці, врівноваженого платіжного балансу, створення умов для позитивних структурних зрушень, подолання кризових явищ в економіці;

проведення ефективної валютної політики, спрямованої на розвиток валютного ринку та конкурентного середовища з метою зменшення витрат на фінансове посередництво;

накопичення достатнього обсягу валютних резервів, необхідних для утримання курсу національної валюти у визначених межах та підтримки її купівельної спроможності на рівні, який дає можливість збалансовувати інтереси суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, включаючи державні;

удосконалення структури внутрішнього валютного ринку з урахуванням міжнародної практики та запровадження нових видів розрахунків;

посилення ролі банківської системи як фінансового посередника, зниження кредитних і валютних ризиків для фінансово-кредитних установ;

стимулювання процесів збільшення обсягів вкладів населення в банківську систему, підвищення рівня довіри населення до банківської системи;

підтримку подальшого розвитку фондового та страхового ринків;

забезпечення збалансованості державного і місцевих бюджетів, досягнення оптимального рівня бюджетного дефіциту; одночасне скорочення бюджетних витрат шляхом оптимізації структури і підвищення їх ефективності;

досягнення максимального зближення законодавства України з чинним законодавством ЄС у сфері фінансово-банківського регулювання.

З метою створення в Україні відповідних умов та інфраструктури для поетапної інтеграції в економічний простір ЄС необхідно реалізувати такі завдання:

створення зони вільної торгівлі з ЄС (з паралельним встановленням режиму вільної торгівлі з ЄФТА та державами - кандидатами на вступ до ЄС - враховуючи політико-економічну доцільність);

забезпечення поступового усунення митних правових і "технологічних" перепон між Україною та ЄС і створення Митного союзу з Європейським Співтовариством (або приєднання до більш широкого формату митного союзу, який, можливо, на той час буде створено);

просування до Єдиного ринку через адаптацію в Україні економічного блоку законодавства ЄС і приєднання до Європейської економічної зони (ЄЕА);

можлива прив'язка національної грошової одиниці до євро, виконання фінансових критеріїв ЄС і приєднання України до Європейської монетарної зони;

входження до європейського Економічного та Монетарного Союзу.

7.1.2. Монетарна політика

Поточна ситуація

Забезпечення стабільності грошової одиниці України, відповідно до статті 99 Конституції України, є основною функцією Національного банку України.

Національний банк України проводить монетарну політику, спрямовану на досягнення макроекономічної стабілізації, дотримання низького рівня інфляції, який би забезпечував нормальне функціонування економіки, підтримку стабільного курсу національної грошової одиниці, досягнення врівноваженого платіжного балансу, створення умов для позитивних структурних зрушень, подолання кризових явищ в економіці.

Регулювання грошово-кредитного ринку Національний банк України здійснює на основі політики обов'язкових резервів, процентної політики, проведення депозитних операцій та операцій на кредитному, валютному і фондовому ринках; управляє ліквідністю банківської системи за допомогою відкритих ринкових операцій та механізму ломбардного кредитування.

У 1999 році Національний банк України здійснював регулювання обсягу грошової маси на основі політики обов'язкових резервів. Залежно від ситуації на ринку норма обов'язкових резервів оперативно змінювалася у межах від 15 до 17 відсотків, змінювався також порядок формування обов'язкових резервів. Крім того, Національний банк України здійснював суворий контроль за комерційними банками, які не забезпечували формування обов'язкових резервів у необхідних обсягах.

З метою підвищення обсягів кредитування реальної економіки Національний банк України з урахуванням стану ліквідності банківської системи приділяв увагу обліковій ставці, яка протягом 1999 - 2000 років знизилася більше ніж у два рази.

У 1999 році Національний банк України здійснював рефінансування комерційних банків через операції РЕПО та ломбардні кредити, в окремих випадках під розроблені ним програми банк надавав комерційним банкам стабілізаційний кредит.

З метою відновлення ринку державних цінних паперів з червня 1999 р. звільнено від оподаткування доходи, отримані фізичними особами від операцій з державними цінними паперами, а також скасовано стягнення державного мита за угодами з державними цінними паперами на вторинному ринку.

Для підвищення ефективності управління вільною ліквідністю грошово-кредитного ринку з лютого 1999 року Національний банк України запровадив депозитні сертифікати і почав проводити сертифікатні аукціони з їх розміщення, що сприяє оперативному регулюванню обсягу ліквідності банківської системи залежно від ситуації, що складається на грошово-кредитному ринку.

У 1999 - 2000 роках спостерігається тенденція поступової лібералізації і відновлення дії ринкових механізмів.

Починаючи з 11 січня 1999 року на Українській міжбанківській валютній біржі почалися торги євро. Після набрання чинності постановою Правління Національного банку України від 18 березня 1999 року N 127, якою відновлено функціонування міжбанківського валютного ринку, торгівля євро здійснюється безпосередньо на міжбанківському валютному ринку.

18 лютого 2000 року було зроблено спільну заяву Уряду та Національного банку України про перехід до політики плаваючого обмінного курсу.

З 1 січня 1998 року запроваджено облік та звітність банківської діяльності за міжнародними стандартами: були розроблені нові плани рахунків бухгалтерського обліку та інструкції щодо їх застосування, а також реформовано та запроваджено нову фінансову та статистичну звітність.

Відповідно до Закону України "Про Національний банк України" Національному банку України забороняється надавати прямі кредити для фінансування витрат Державного бюджету України та здійснювати на первинному ринку операції з цінними паперами, відповідати за зобов'язаннями органів державної влади та банківських установ.

Базовими нормативно-правовими актами, які визначають основні принципи проведення єдиної державної політики у сфері грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організації міжбанківських розрахунків, координації діяльності банківської системи, є Закони України "Про банки і банківську діяльність" і "Про Національний банк України".

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Основними цілями монетарної політики є забезпечення стабільності національної валюти, створення відповідних фінансових передумов для недопущення зростання інфляції та забезпечення зростання реального валового внутрішнього продукту відповідно до прогнозів економічного і соціального розвитку України.

Валютно-курсова політика здійснюватиметься в контексті єдиної державної грошово-кредитної політики як складова частина політики фінансової стабілізації. Курсова політика буде гнучкою з урахуванням економічної кон'юнктури на ринку та стану виконання Державного бюджету України, що дасть Національному банку України можливість виконати свої зобов'язання та досягти встановлених цілей грошово-кредитної політики.

Національний банк України планує використовувати такі основні монетарні інструменти для управління грошово-кредитним ринком, змінюючи технологію їх застосування залежно від ситуації, яка складатиметься на ринку та в економіці в цілому:

нормативи обов'язкового резервування коштів банківською системою;

облікову ставку;

операції на валютному ринку;

операції на відкритому ринку.

Основними завданнями монетарної політики є:

контроль за кількісною динамікою грошової маси, встановлення межі її приросту, яка б відповідала реальній зміні ВВП і забезпечувала помірний темп інфляції; подальше раціональне обмеження готівкових розрахунків між суб'єктами господарювання з одночасним посиленням контролю з боку відповідних органів за дотриманням ними касової дисципліни;

забезпечення позитивного рівня облікової ставки Національного банку України щодо рівня інфляції шляхом оперативного регулювання облікової ставки залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку і на цій основі - зміни процентних ставок за кредитами комерційних банків;

стимулювання процесів збільшення обсягів вкладів населення в банківську систему шляхом підвищення гарантованості їх повернення, створення гарантованих механізмів страхування депозитів;

стимулювання інвестиційної діяльності банків, зокрема збільшення обсягів довгострокового кредитування через забезпечення фінансової стабілізації і на цій основі - збільшення кількості депозитних вкладів, залучених на довгостроковій основі;

збільшення валютних резервів для підтримки купівельної спроможності національної валюти до рівня, який дає можливість збалансовувати інтереси суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, включаючи державні;

відновлення ринку державних цінних паперів як одного з найважливіших інструментів національного ринку позичкових капіталів, регулювання грошово-кредитних відносин;

уникнення різких коливань обмінного курсу гривні та спрямування його динаміки з урахуванням необхідності підтримання внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні, зменшення дефіциту платіжного балансу, заохочення експорту, припинення зростання зовнішнього боргу, підтримки вітчизняного товаровиробника та забезпечення його конкурентоспроможності на міжнародних ринках;

здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення проведення процесу дедоларизації вітчизняної економіки шляхом підвищення привабливості гривневих активів порівняно з вкладеннями в іноземній валюті;

створення сприятливих умов для припливу капіталів та всіх видів інвестицій нерезидентів в економіку України;

започаткування тенденції випереджаючого порівняно з індексом інфляції зростання обсягів банківських кредитів, наданих суб'єктам господарювання різних форм власності, що сприятиме активізації загальної економічної активності в державі без ризику для стабільності гривні.

Монетарна політика здійснюватиметься в напрямі оптимізації структури кредитної емісії шляхом більш ефективного її використання, що дасть змогу насамперед збільшити обсяги кредитних ресурсів, спрямованих у реальний сектор економіки, посилити кредитну активність комерційних банків як за рахунок самостійно мобілізовуваних ними ресурсів, так і за допомогою підтримки їх ліквідності Національним банком України через систему рефінансування.

Запорукою стабільності гривні є здатність економіки створювати високу пропозицію вільно конвертованої валюти. Для цього необхідно здійснити ряд заходів щодо акумуляції іноземної валюти за рахунок, зокрема, експорту товарів і, насамперед, традиційних українських, залучення в обіг іноземної валюти, що знаходиться на зберіганні у населення, посилення контролю за поверненням валютної виручки і товарів за зовнішньоекономічними контрактами, розроблення механізму повернення капіталів резидентів, що незаконно зберігаються за кордоном.

Для нормативно-правового забезпечення проведення монетарної політики необхідно прийняти:

нову редакцію Закону України "Про банки і банківську діяльність", що створить правові засади для стабільного розвитку і діяльності банківської системи, запобігання підвищенню ризиків у роботі комерційних банків;

Закон України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб", що створить фізичним особам - вкладникам комерційних банків фінансові можливості для відшкодування коштів комерційних банків у разі неможливості виконання банками вимог вкладників щодо повернення коштів;

Закон України "Про валютне регулювання", що дасть змогу встановити в межах одного правового поля єдиний режим здійснення валютних операцій на території України, визначити загальні принципи валютного регулювання, повноваження і функції державних органів у регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, що в цілому сприятиме додатковим надходженням до бюджету.

Зміцнюватиметься співробітництво між Національним банком України та Європейським центральним банком з питань обміну інформацією та консультування щодо ефективності застосування інструментів проведення монетарної політики.

Середньострокові (2002 - 2003 роки) та довгострокові (2004 -2007 роки) пріоритети

Проведення економічних реформ Уряду засобами монетарної політики з урахуванням прогнозних рівнів інфляції, обсягів зростання ВВП, поточних виплат за зовнішніми запозиченнями тощо.

Досягнення максимального зближення законодавства України з діючим законодавством ЄС. Вивчення досвіду застосування інструментів монетарного регулювання Європейського центрального банку, включаючи можливість використання певних процедур, які використовуються в ЄС.

Поступове зниження норм обов'язкового резервування і приведення їх у відповідність з вимогами ЄС.

Подальше удосконалення системи реєстрації банків та порядку видачі ліцензій на здійснення банківських операцій; сприяння дотриманню показників діяльності банків відповідно до Базових принципів ефективного нагляду за банківською діяльністю, розроблених у 1997 році Базельським комітетом банківського регулювання.

Забезпечення прозорості банківських операцій.

Подальше розширення безготівкових форм розрахунків комерційних банків з фізичними особами у торговельній, побутовій та інших сферах обслуговування населення шляхом створення системи електронних пластикових карток.

Забезпечення функціонування системи захисту прав інвесторів і контролю за їх дотриманням, а також правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів.

Збільшення обсягів валютних резервів, перегляд та визначення їх адекватної структури для підвищення купівельної спроможності національної валюти до рівня, який дав би можливість збалансовувати інтереси суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, включаючи державні; закінчення проведення переоцінки міжнародних резервів України (їх частки у валюті держав - членів ЄС) у євро.

Удосконалення структури внутрішнього валютного ринку з урахуванням міжнародної практики та запровадження нових видів розрахунків.

Закінчення проведення переоцінки комерційними банками своїх кореспондентських відносин з банками держав - членів ЄС, адаптації системи міжбанківських розрахунків і платежів до євро.

Продовження співпраці Національного банку України з керівними органами ЄС в сфері монетарної політики, зокрема для розроблення та проведення валютної політики, яка б відповідала основним вимогам до держав, що планують вступ до ЄС. Наближення механізмів конвертації національної валюти України в інші валюти до встановлених в ЄС правил конвертації.

Подальше поліпшення структури грошової маси.

7.2. Статистика

Поточна ситуація

Важливим напрямом реалізації положень УПС у галузі статистики і впровадження Acquis communautaire є дотримання Україною положень нормативних документів ЄС щодо статистичного обліку, застосування уніфікованої статистичної методології ЄС, створення ефективної статистичної системи, яка має забезпечити отримання достовірної, своєчасної та зіставної статистичної інформації.

Співробітництво в галузі статистики між Україною та Європейським Союзом визначається статтею 77 УПС і має здійснюватися за такими напрямами:

адаптація статистичної системи України до міжнародних методів, стандартів та класифікації,

обмін статистичною інформацією,

надання необхідної статистичної макро- і мікроекономічної інформації для здійснення економічних реформ та управління ними.

З метою реформування системи державної статистики у травні 1993 року постановою Кабінету Міністрів України N 326 було затверджено Концепцію побудови національної статистики України і Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики. У ході виконання Програми протягом 1993 - 1997 років вдалося сконцентрувати ресурси у найважливіших галузях статистики і створити в Україні підґрунтя для побудови цілісної системи державної статистики, що відповідає потребам ринкової економіки та демократичного суспільства.

Робота з адаптації статистичної системи України здійснюється в рамках Програми технічної допомоги ЄС країнам СНД у галузі статистики та Програми реформування державної статистики України до 2002 року затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 1998 року N 971 на виконання Указу Президента України від 22 листопада 1997 року N 1299 "Про заходи щодо розвитку державної статистики". Реалізація зазначених Програм має забезпечити перехід до загальноприйнятих у міжнародній практиці методів збирання, опрацювання, аналізу та розповсюдження статистичної інформації, створення статистичної системи, гармонізованої з міжнародними стандартами.

На виконання положень статті 77 УПС щодо обміну статистичною інформацією у 1999 році було підписано Меморандум про взаєморозуміння між Державним комітетом статистики України та управлінням статистики Європейського Союзу (Євростат) щодо обміну статистичними даними, який передбачає здійснення, починаючи з 2001 року, щоквартального обміну зіставними даними між Державним комітетом статистики України та Євростатом, які застосовуватимуться переважно для підтримки та моніторингу економічного співробітництва між Україною та ЄС.

Подальша гармонізація системи державної статистики насамперед передбачає адаптацію відповідної нормативно-правової бази, вдосконалення статистичної та технічної інфраструктури, розроблення системи зіставних на міжнародному рівні статистичних показників, запровадження уніфікованої технології збирання та розповсюдження статистичної інформації, впровадження сучасних технологічних підходів до формування державних статистичних інформаційних ресурсів.

Статистична інфраструктура

Нормативно-правова база

Закон України "Про державну статистику" був прийнятий Верховною Радою України у 1992 році. З метою вдосконалення нормативно-правових актів України в галузі статистики Державним комітетом статистики України протягом 1998 - 1999 років було розроблено проекти Законів України про внесення змін до Закону України "Про державну статистику", про Всеукраїнський перепис населення і про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Під час їх підготовки було враховано Основні принципи офіційної статистики у регіоні Європейської Економічної Комісії ООН та Положення Ради (ЄС) N 322.97 від 17 грудня 1997 р. щодо Статистики Співтовариств, Зразок Закону про статистику, рекомендований Євростатом для розроблення законодавства в галузі статистики для Нових Незалежних Держав (ННД) та Монголії (документ Євростату CG/99/10), а також нормативно-правові акти інших держав ЄС.

У липні 2000 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну статистику", яким запроваджено нову редакцію Закону України "Про державну статистику", а також Закон України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення".

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Прийняття Закону України "Про Всеукраїнський перепис населення".

Перегляд нормативно-правових актів, які регулюють відносини у галузі статистики та суміжних до неї сферах діяльності, з урахуванням змін, внесених у законодавство.

Середньострокові та довгострокові пріоритети (2002 - 2007 роки)

Адаптація національного законодавства у галузі статистики до загальновизнаних міжнародних стандартів шляхом поступової його гармонізації з відповідними нормативно-правовими актами ЄС.

Статистичні класифікації та реєстри

Система статистичних класифікацій та реєстрів формує базу для проведення всіх видів статистичних робіт. На сьогодні в Україні створено систему національних класифікацій, 19 з яких використовуються у практичній діяльності. Основні статистичні класифікації розроблено на базі відповідних міжнародних класифікацій світового та європейського рівня. Це, зокрема:

Класифікація видів економічної діяльності - КВЕД (NACE, Rev.1);

Державний класифікатор продукції та послуг - ДКПП (CPA, PRODCOM);

Класифікатор валют (ISO 4217-95);

Класифікатор держав світу (ISO 3166-95);

Класифікатор професій (ISCO-88).

Запровадження та подальша гармонізація статистичних класифікацій сприятимуть створенню автоматизованої системи їх ведення.

Іншим важливим компонентом інфраструктури державної статистики є статистичний реєстр. Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) має адміністративний характер і тому не повною мірою відповідає потребам статистики і сучасній системі збирання статистичної інформації. Гармонізація в цій сфері передбачає створення на базі ЄДРПОУ статистичного реєстру, що стане інформаційною основою для організації та проведення різних видів статистичних спостережень діяльності підприємств у різних галузях економіки.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Створення моделі статистичного реєстру.

Розроблення національних класифікацій.

Заходи:

розробити першу редакцію центральної статистичної класифікації продукції (ЦСКП) і порівняльних таблиць видів економічної діяльності та продукції;

розробити систему класифікацій для системи національних рахунків;

розробити класифікатор забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Створення засад для методологічного та технічного забезпечення функціонування статистичного реєстру.

Розроблення та впровадження системи національних класифікацій.

Заходи:

систематично обстежувати якості даних реєстру статистичних одиниць;

розробити першу редакцію національного класифікатору будівельної продукції на базі класифікації споруд (СС) та міжнародної класифікації основних продуктів (СРС) і першої редакції національної класифікації вантажів;

адаптувати перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців навчальних закладів за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, до Міжнародної класифікації освіти (ЮНЕСКО) та її впровадження;

запровадити міжнародну статистичну класифікацію хвороб і споріднених проблем охорони здоров'я десятого перегляду (МКХ-10) та на її принципах розробити причини смертності;

впровадити класифікатор відходів (ДК 005-96) в частині небезпечних відходів для використання у статистичних цілях.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Промислове ведення статистичного реєстру.

Впровадження автоматизованого ведення системи національних статистичних класифікацій, гармонізованих з міжнародними.

Система збирання та обробки статистичної інформації

Забезпечення своєчасної підготовки якісної інформації, необхідної для прийняття рішень у галузі соціально-економічної політики і проведення порівнянь на міжнародному рівні передбачає гармонізацію систем статистичних показників, оптимізацію обсягів збирання даних, впровадження методів вибіркових обстежень, удосконалення програмно-технологічної бази та інформаційних технологій.

Існуюча система збирання та обробки даних є досить трудомісткою і потребує створення окремого комплексу електронної обробки для кожної форми звітності. Актуальним залишається питання автоматизованого ведення динамічних рядів.

Підвищення ефективності функціонування системи збирання, збереження та розповсюдження даних передбачає використання сучасних інформаційних технологій їх обробки.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Розроблення концепції інформатизації органів державної статистики в умовах її реформування.

Розроблення автоматизованої системи збирання, опрацювання, аналізу і розповсюдження даних на основі сучасних інформаційних технологій.

Заходи:

проаналізувати існуючі системи збирання даних, інформаційних потоків і технологій та визначити основні напрями модернізації інформаційно-обчислювальної системи державної статистики;

створити WEB-вузол Державного комітету статистики України у міжнародній мережі Internet і використовувати його для розповсюдження даних.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Розроблення єдиної комплексної системи уніфікованих показників статистичного спостереження за діяльністю суб'єктів господарювання;

Впровадження автоматизованої системи збирання, опрацювання і аналізу даних на основі сучасних інформаційних технологій.

Створення корпоративної інформаційно-обчислювальної мережі органів державної статистики.

Заходи:

розробити технології переходу від існуючої системи збирання, опрацювання і аналізу даних до сучасної автоматизованої системи; розробити і застосувати у практику типові технології для всіх рівнів обробки статистичної інформації;

розробити телекомунікаційну систему органів державної статистики;

створити центральний банк даних і розробити системи захисту і довгострокового зберігання даних для різних рівнів їх обробки;

підготувати та розповсюдити електронні версії статистичних видань;

створити прес-центр та центральну довідкову інформаційну службу Державного комітету статистики України.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Створення та розвиток інтегрованої інформаційної системи органів державної статистики (на основі системи ведення інформаційних фондів Державного комітету статистики України та забезпечення доступу до них різних груп користувачів).

Створення засад для впровадження Загальної системи / Спеціального стандарту розповсюдження даних.

Заходи:

забезпечити уніфіковану ідентифікацію об'єктів інформаційного фонду Державного комітету статистики України;

розробити систему метаданих про об'єкти інформаційного фонду та можливість доступу до них;

розробити корпоративне сховище даних та організувати доступ зовнішніх користувачів статистичної інформації до об'єктів інформаційного фонду Державного комітету статистики України;

впровадити та використовувати у практичній роботі геоінформаційні технології.

7.2.1. Національні рахунки в макроекономіці

Поточна ситуація

Державний комітет статистики України здійснює роботу із впровадження системи національних рахунків (СНР), яка базується на методології ООН 1993 року. Поряд з річними розробками поточних рахунків виконуються роботи із складання квартальних національних рахунків та розрахунку валової доданої вартості по регіонах. З 1994 року започатковано розроблення міжгалузевого балансу за СНР.

Гармонізація в галузі удосконалення методології розрахунку макроекономічних показників передбачає розробку таблиць "витрати-випуск", удосконалення статистики цін, впровадження в практику стандартів СНР у повному обсязі.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Удосконалення методології складання квартальних національних рахунків у порівнянних цінах.

Заходи:

удосконалити методологію розрахунку індексів фізичного обсягу та індексів цін на галузевому рівні;

розробити методику обчислення показників квартальних національних рахунків у порівнянних цінах базисного року.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Приведення СНР у відповідність з вимогами СНР ООН 1993 року та гармонізація розрахунків з ESA'95.

Перехід від існуючого Загального класифікатора галузей народного господарства до Класифікатора видів економічної діяльності.

Складання рахунків ВВП з урахуванням сезонних коливань.

Подальше впровадження регіональних розрахунків ВВП.

Розроблення таблиць "ресурси-використання" з подальшим переходом до симетричних таблиць "витрати-випуск".

Заходи:

гармонізувати статистику підприємств мікрорівня СНР;

здійснити ретроспективний перегляд показників СНР починаючи з 1989 року;

провести перерахунки галузевих показників відповідно до Класифікатора видів економічної діяльності;

провести обстеження витрат на виробництво для складання таблиць "ресурси-використання" та "витрати-випуск".

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Впровадження в практику стандартів СНР у повному обсязі.

Заходи:

впровадити розрахунки окремих показників за кварталами на регіональному рівні;

розробити методологію розрахунку індексів фізичного обсягу ВВП та його компонентів у постійних цінах;

розробити фінансові активи та зобов'язання інституційних секторів економіки і скласти фінансовий рахунок;

скласти рахунок інших змін в активах, балансу активів та пасивів і здійснити переоцінку домашнього майна (у постійних цінах).

7.2.2. Статистика зовнішньої торгівлі

Поточна ситуація

Починаючи з 1997 року формування статистичних показників зовнішньої торгівлі здійснюється в Україні на основі даних митної статистики, звітів підприємств і організацій України про торгівлю товарами, що не підлягають митному декларуванню, а також дорахунків обсягів енергоносіїв у зв'язку з недообліком їх Державною митною службою України. Дані збираються за національними класифікаторами держав світу, валют і товарів зовнішньоекономічної діяльності (ТНЗЕД), розробленими на базі міжнародних. Розроблено державний класифікатор "Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності" (УКТЗЕД), який базується на гармонізованій системі опису та кодування товарів та комбінованій номенклатурі ЄС. На основі УКТЗЕД розробляються митні тарифи. Гармонізація статистики зовнішньої торгівлі із методологією ЄС розглядається як довгострокова перспектива.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Удосконалення методології збирання і підготовки статистичних даних зовнішньої торгівлі, підвищення їх якості відповідно до вимог ЄС.

Здійснення обміну даними із статистики зовнішньої торгівлі в рамках Меморандуму про взаєморозуміння між Державним комітетом статистики України та управлінням статистики Європейського Союзу щодо обміну статистичними даними.

Розроблення Концепції побудови розподіленої бази даних із статистики зовнішньої торгівлі.

Заходи:

підготувати та запровадити відповідну методологію на основі розроблених методологічних рекомендацій ООН "Статистика міжнародної торгівлі товарами: концепції та визначення";

розробити методологію розрахунків індексів фізичного обсягу, індексів цін та індексів "умов зовнішньої торгівлі" для аналізу та побудови динамічних рядів з експорту-імпорту товарів;

здійснити зіставлення даних з основними державами-партнерами методом дзеркальної статистики.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Створення системи показників та запровадження методів дорахунку даних щодо обсягів зовнішньої торгівлі з метою підвищення якості даних для складання зовнішньоторговельного і платіжного балансів держави.

Створення розподіленої бази даних зовнішньої торгівлі України.

Заходи:

запровадити систему розрахунків індексів цін, фізичного обсягу і "умов зовнішньої торгівлі";

розробити пояснення до УКТЗЕД на 8 знаків Комбінованої номенклатури ЄС.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Гармонізація методології статистики зовнішньої торгівлі з методологією ООН 1998 року та методологією ЄС.

Введення в дію повного комплексу розподіленої бази даних статистики зовнішньої торгівлі.

Збирання даних про ввезення-вивезення до країн ЄС згідно з системою ЄС - Інтрастат (зі вступом України до ЄС).

7.2.3. Статистика підприємств

Поточна ситуація

Одним із пріоритетних напрямів реформування статистики є розроблення концептуальних і функціональних засад інтегрованої економічної статистики, головним інструментом якої повинна стати уніфікована статистика підприємств, розроблена за міжнародними рекомендаціями. На базі галузевих статистик має бути створена концепція загальних рамок статистики підприємств з метою підготовки якісної інформації як для потреб СНР, так і для інших споживачів.

Створення єдиної статистики підприємств пов'язано із запровадженням гармонізованих класифікацій видів діяльності та продукції, міжнародних стандартів бухгалтерського обліку на підприємствах, створенням статистичного реєстру підприємств і використанням нових інформаційних технологій тощо.

Гармонізація статистики підприємств здійснюється за такими напрямами:

удосконалення кон'юнктурної статистики підприємств;

створення єдиної структурної статистики підприємств.

Для удосконалення кон'юнктурної статистики переглянуто систему короткотермінових показників у промисловості, будівництві і торгівлі та внесено зміни до статистичної звітності і програмного забезпечення, що дало змогу отримувати інформацію за новою схемою і формувати базу даних для розрахунку показників у динаміці. За міжнародними рекомендаціями підготовлено проект методики розрахунку індексу фізичного обсягу продукції промисловості і будівництва як основного індикатора, що відображає стан кон'юнктури в економіці і використовується для міжнародних порівнянь.

У галузі структурної статистики розроблено уніфікований бланк структурного обстеження і здійснено розроблення основних показників структурної статистики за Класифікатором видів економічної діяльності. До міжнародних стандартів приведено систему показників щодо розміру та складу валових інвестицій в основний капітал.

Короткострокові та середньострокові (2000 - 2003 роки) пріоритети

Приведення методології розрахунку показників у відповідність з міжнародними рекомендаціями.

Створення моделі уніфікованої бази статистичних та адміністративних даних щодо діяльності підприємств і концептуальних аспектів перехідної системи агрегованих даних для потреб СНР.

Впровадження методики розрахунків індексів фізичного обсягу.

Заходи:

створити систему показників і розробити методологічні засади формування короткотермінових статистичних показників у галузі будівництва;

сформувати базу даних з метою створення можливості переходу до розрахунків індексу фізичного обсягу продукції промисловості та будівництва і розробити методологію розрахунку індексу по регіонах.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Гармонізація статистики підприємств із стандартами ЄС.

Заходи:

вдосконалити програми структурних обстежень відповідно до міжнародних стандартів;

гармонізувати показники структурної та кон'юнктурної статистики всіх галузей економіки;

розробити методики розрахунку індексів обороту та надходження замовлень на виробництво у промисловості та будівництві;

гармонізувати статистику транспорту з вимогами ЄС;

впровадити коригування сезонних коливань рядів динаміки в статистиці підприємств.

7.2.4. Соціальна статистика

Поточна ситуація

Для аналізу соціально-економічного розвитку України та її регіонів важливе значення має удосконалення системи показників соціальної статистики та методології їх розрахунку з урахуванням міжнародних стандартів.

Гармонізація у галузі соціальної статистики передбачає впровадження Міжнародної стандартної класифікації освіти ЮНЕСКО, рекомендацій ООН і Всесвітньої організації туризму з питань статистики туризму, Міжнародного класифікатора статусу зайнятості, Міжнародної статистичної класифікації хвороб і споріднених проблем охорони здоров'я десятого перегляду (МКХ-10), створення узгодженої системи зіставних соціальних показників, запровадження моніторингу соціальної сфери, спрямованого на проведення оцінки ходу реалізації національних програм з питань соціальної політики (комплексного аналізу соціального розвитку країни та її регіонів).

Для проведення комплексного аналізу рівня життя населення і розроблення політики у сфері соціального захисту з початку 1999 р. Державним комітетом статистики України запроваджено щоквартальне обстеження умов життя в домогосподарствах. Подальша гармонізація відповідно до вимог ЄС передбачає удосконалення системи показників для здійснення поглибленого аналізу рівня життя населення і проведення зіставлень між країнами, в тому числі стосовно питань бідності.

Одним із важливих статистичних заходів є перепис населення, який створює базу для проведення різноманітних обстежень. Програму Всеукраїнського перепису населення 2001 року розроблено згідно з принципами та рекомендаціями ООН щодо проведення переписів населення та житла.

Гармонізація національної методології в галузі статистики населення із загальновизнаними міжнародними стандартами та рекомендаціями спрямована на забезпечення зіставності даних щодо природного та міграційного руху населення.

Починаючи з 1995 року в Україні впроваджено щорічні, а з 1999 року - щоквартальні вибіркові обстеження домогосподарств у частині економічної активності населення. Програма проведення обстежень розроблена з урахуванням вимог Міжнародної організації праці та Положення Ради (ЄС) Т577/98 від 9 березня 1998 року. Це дало змогу створити інформаційну систему, яка відображає тенденції на ринку праці.

Водночас необхідно привести у відповідність із стандартами ЄС методологію та організацію проведення статистичних спостережень щодо вартості робочої сили, заробітної плати та її структури, професійно-кваліфікаційного складу працівників.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Проведення Всеукраїнського перепису населення 2001 року.

Здійснення комплексного аналізу діяльності галузей соціальної сфери відповідно до вимог ЄС.

Впровадження нових методів спостереження щодо структури заробітної плати за категоріями та професійними групами працівників відповідно до вимог ЄС.

Заходи:

підготуватись до проведення перепису населення та створення технічної бази для обробки матеріалів перепису населення;

розробити методологічні засади комплексного аналізу діяльності галузей соціальної сфери;

підготувати звіти та статистичні публікації про тенденції у соціальній сфері відповідно до вимог ЄС;

розробити і впровадити методологію та організувати проведення вибіркових досліджень щодо структури заробітної плати за категоріями та професійними групами працівників;

удосконалити методи збирання інформації з питань дослідження вартості робочої сили.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Гармонізація системи показників соціальної інфраструктури з міжнародними стандартами і створення інформаційної бази даних з питань соціальної статистики.

Гармонізація системи показників рівня життя населення відповідно до вимог ЄС і проведення моніторингу бідності.

Заходи:

впровадити рекомендації ООН і Всесвітньої організації туризму з питань статистики туризму;

розробити методологію аналізу даних, отриманих з різних інформаційних джерел (статистичні реєстри, адміністративні файли, вибіркові обстеження);

створити та впровадити реєстри: навчальних закладів всіх рівнів; осіб, які навчаються; викладацьких кадрів;

розробити методологічні засади для повної гармонізації системи показників рівня життя населення з вимогами ЄС;

розробити методологічні засади для здійснення поглибленого аналізу та багатомірної оцінки бідності;

розробити програми та провести пілотний моніторинг рівня життя бідних груп населення (після визначення критеріїв бідності).

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Впровадження комплексного аналізу соціального розвитку держави та регіонів з використанням гармонізованих показників ЄС.

Розроблення сателітного рахунку по туризму відповідно до рекомендацій ООН та Всесвітньої організації туризму.

Розроблення матриць соціальних рахунків.

Впровадження одноразових тематичних обстежень населення з питань бюджету часу та добового споживання продуктів харчування за методологією ЄС.

Проведення аналізу та поширення даних перепису населення.

Створення організаційних та методологічних принципів проведення обстежень потоків зовнішньої міграції.

Розроблення рахунків з питань праці.

Створення інформаційної системи статистики ринку праці на регіональному рівні.

7.2.5. Статистика сільського господарства

Поточна ситуація

З огляду на зміни у сільському господарстві, пов'язані з процесом реформування власності, першочергове місце посідає створення системи кон'юнктурних та структурних статистичних обстежень діяльності сільськогосподарських товаровиробників усіх форм власності згідно з міжнародними стандартами.

Особливо актуальним є завдання щодо удосконалення первинної інформаційної бази і впровадження нових методологічних підходів у процесі розрахунку показників сільськогосподарського виробництва у приватних господарствах.

На теперішній час статистика сільського господарства у частині натуральних показників в основному гармонізована із стандартами ЄС.

Одним з основних напрямів удосконалення аграрної статистики України є створення регістру сільськогосподарських товаровиробників та автоматизованої бази даних, проведення вибіркових обстежень сільськогосподарської діяльності населення.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Впровадження нових методологічних підходів до механізму збирання та аналізу інформації про стан сільського господарства.

Заходи:

створити систему збирання статистичної інформації про сільськогосподарську діяльність населення;

удосконалити методику проведення розрахунків показників сільськогосподарського виробництва в усіх категоріях господарств та в регіональному розрізі.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Впровадження системи кон'юнктурних та структурних обстежень у галузі сільського господарства.

Заходи:

створити реєстр та автоматизовану базу даних сільськогосподарських товаровиробників;

створити систему кон'юнктурних та структурних статистичних обстежень у галузі сільського господарства;

розробити методологічні підходи для прогнозування врожаю з використанням методів дистанційного зондування площ посівів сільськогосподарських культур.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Гармонізація статистики сільського господарства із стандартами ЄС.

Заходи:

створити комплексну систему уніфікованих показників статистичного спостереження за діяльністю суб'єктів господарювання;

розробити методологію та провести комплексний аналіз розвитку сільського господарства з урахуванням міжнародних стандартів та рекомендацій;

розробити та впровадити економічні рахунки сільського господарства.

7.2.6. Статистика навколишнього середовища

Поточна ситуація

Система статистичного обліку у сфері охорони довкілля потребує істотного удосконалення. Першочерговими завданнями є удосконалення обліку викидів шкідливих речовин в атмосферу всіма видами транспорту і стаціонарними джерелами, забруднення земельних ресурсів та надр твердими небезпечними відходами, впровадження обліку надходження в атмосферу парникових газів.

Важливим завданням є удосконалення існуючої системи показників з обліку токсичних відходів, а також створення регістрів підприємств, інформаційних банків даних про утворення і знешкодження цих відходів. Ці розробки здійснюватимуться за Директивами Ради (ЄС) 75/442/ЄЕС від 15 липня 1975 р. з питань відходів, 91/689/ЄЕС від 12 грудня 1991 р. щодо небезпечних відходів та Рішенням Ради (ЄС) 94/904/ЕС від 22 грудня 1994 р. щодо визначення переліку небезпечних відходів.

Одним з важливих напрямів гармонізації є розроблення національних екологічних класифікацій, що відповідають міжнародним стандартам.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Гармонізація системи обліку викидів шкідливих речовин в атмосферу з міжнародною системою обліку.

Заходи:

доповнити систему показників статистики охорони навколишнього середовища показниками про викиди шкідливих речовин в атмосферу від автотранспорту;

випробувати методику ЄС "Керівництво з інвентаризації атмосферних викидів (CORINAIR)".

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Гармонізація системи статистичного обліку відходів.

Заходи:

удосконалити систему показників статистики відходів та методології їх обліку;

впровадити методику ЄС "Керівництво з інвентаризації атмосферних викидів (CORINAIR)";

розробити програму статистичного моніторингу екологічного стану навколишнього природного середовища відповідно до стандартів ЄС.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Проведення моніторингу екологічного стану навколишнього природного середовища з урахуванням стандартів ЄС.

Заходи:

створити сателітні екологічні рахунки та привести у відповідність з ними системи показників статистичної звітності щодо охорони навколишнього середовища та природних ресурсів;

провести статистичний моніторинг екологічного стану навколишнього природного середовища з урахуванням стандартів ЄС;

впровадити облік надходжень в атмосферу парникових газів.

7.2.7. Грошово-кредитна і банківська статистика

Поточна ситуація

Банківська система України з 1 січня 1998 р. перейшла на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та звітності із запровадженням двох окремих нових планів рахунків - для Національного банку України та комерційних банків. Одночасно було запроваджено нові форми бухгалтерської і статистичної звітності, що надаються Національному банку України про діяльність банківської системи. При цьому було змінено механізм збирання звітності, який полягає у збиранні не окремих форм звітності, а звітних файлів з набором економічних показників, які відображаються у формах звітності. Зазначений механізм дав можливість автоматизувати формування цих файлів на рівні комерційних банків.

Система аналітичного обліку за основними параметрами забезпечує детальний і повний облік усіх банківських операцій, дає змогу запроваджувати нові форми звітності у разі виникнення такої потреби та отримувати нову інформацію для виконання основних функцій Національного банку України в конкретній економічній ситуації.

У результаті сформовано інформаційну базу грошово-кредитних показників за ознаками резидентності, сектору економіки, форми власності, галузі економіки, цільового спрямування коштів.

Крім того, постійне простеження змін у бухгалтерському обліку обрахування нових фінансових інструментів дає змогу визначати нові показники грошово-кредитної і банківської статистики та змінювати їх структуру.

Короткострокові та середньострокові пріоритети (2000 - 2003 роки)

З переходом банківської системи України на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку необхідно удосконалювати грошово-кредитну і банківську статистику та здійснювати оптимізацію статистичної звітності від комерційних банків. Цей процес включає необхідність розроблення методології, отримання звітності від небанківських фінансових установ, складання фінансового огляду держави.

Заходи:

внести відповідні зміни до Законів України "Про Національний банк України" та "Про банки і банківську діяльність";

розробити методологію грошово-кредитної статистики;

розробити методологію розрахунку фінансових потоків у банківській системі;

удосконалити форми статистичної звітності небанківських фінансових установ;

створити загальну базу статистичних даних про діяльність банківської системи;

вивчити можливості приєднання України до Загального чи Спеціального стандарту розповсюдження статистичних даних.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Подальше удосконалення показників грошово-кредитної та банківської статистики виходячи з потреб стабільності економіки.

Інституційні та фінансові потреби

Здійснення заходів програми передбачає придбання програмно-технічних засобів, проведення відповідного навчання та підвищення кваліфікації працівників.

Фінансування заходів передбачається здійснювати за рахунок коштів, виділених на виконання Програми реформування державної статистики на період до 2002 року, а також технічної допомоги, що надається в рамках програми TACIS та інших програм міжнародного співробітництва.

7.3. Оподаткування

Поточна ситуація

Проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики та здійснення координації діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого Указом Президента України від 26 серпня 1999 року N 1081, покладено на Міністерство фінансів України.

Законодавство України з питань оподаткування включає:

Закони України:

Про систему оподаткування;

Про оподаткування прибутку підприємств;

Про податок на додану вартість;

Про плату за землю;

Про ліцензування певних видів господарської діяльності;

Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

Про збір на обов'язкове соціальне страхування;

Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

Про фіксований сільськогосподарський податок;

Про Єдиний митний тариф.

Декрети Кабінету Міністрів України:

Про прибутковий податок з громадян;

Про податок на промисел;

Про місцеві податки і збори;

Про державне мито;

Про акцизний збір;

Про Єдиний митний тариф України.

Вичерпний перелік податків і зборів (обов'язкових платежів) подано в Законі України "Про систему оподаткування".

Принципи формування системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників визначає Закон України "Про систему оподаткування". Справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) проводиться у порядку, встановленому цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України з питань оподаткування (Декрет "Про прибутковий податок з громадян", Закони України "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість", "Про акцизний збір" та ін.). Якщо міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законами України про оподаткування, застосовуються правила міжнародних договорів.

Реформування у сфері оподаткування передбачає поступове зменшення сумарних нараховувань податків до рівня, який забезпечить піднесення ділової активності та легалізацію доходів. Одним із напрямів реформування податкової системи є скасування численних пільг та надання пільг підприємствам пріоритетних галузей економіки.

В умовах зміцнення міжнародного економічного співробітництва та інтеграції важливим напрямом розвитку системи оподаткування в Україні стало забезпечення захисту прав, інтересів та майна іноземних суб'єктів економічної діяльності. Цю проблему розв'язано шляхом підписання Урядом України понад 30 міжурядових конвенцій про уникнення подвійного оподаткування та попередження ухилень від сплати податків, стосовно податків на доходи та майно, в тому числі близько 10 - з державами - членами ЄС.

Об'єднання податкових платежів у систему передбачає можливість їх класифікації. У Законі України "Про систему оподаткування" визначено загальнодержавні податки та збори (обов'язкові платежі) і місцеві податки та збори (обов'язкові платежі).

Основні податки залежно від форми стягнення поділяються на прямі та непрямі.

Прямі податки безпосередньо спрямовані на платника податку - його доходи, майно. Базовими прямими податками в Україні є податок на прибуток підприємств і прибутковий податок з громадян.

Ставки податку на прибуток, пільги з податку, об'єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися виключно Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Платниками прибуткового податку в Україні, як визначено Декретом Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", - є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні.

Згідно з цим Декретом об'єктом оподаткування громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Крім того, зазначеним Декретом визначено суми виплат, що не включаються до сукупного оподатковуваного доходу, та особливості оподаткування доходів, одержаних громадянами не за місцем основної роботи (служби, навчання); доходів, що підлягають виплаті з джерел в Україні громадянам, які не мають постійного місця проживання в Україні; доходів іноземних громадян та осіб без громадянства.

У разі непрямого оподаткування податок встановлюється як надбавка до ціни товарів, що реалізуються, і тому не пов'язаний безпосередньо з доходом і майном платника. Основними непрямими податками в Україні є податок на додану вартість, акцизний збір та мито.

Платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначає Закон України "Про податок на додану вартість".

Декретом Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" встановлено, що акцизний збір - це непрямий податок на споживачів окремих товарів, що включається до ціни товарів (продукції). Перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір, та його ставки затверджуються законами України.

Питання обкладення ввізним і вивізним митом товарів та інших предметів, що ввозяться на митну територію України та вивозяться за її межі, регулюються Законом України "Про Єдиний митний тариф" та Декретом Кабінету Міністрів України "Про Єдиний митний тариф України".

Метою проекту Податкового кодексу України є створення всеохоплюючого закону, який повинен регулювати відносини з оподаткування в Україні.

Податковий кодекс спрямований на необхідність створення в Україні стабільної податкової системи, яка забезпечувала б чітке визначення порядку стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів), його простоту, а також об'єктів оподаткування з метою запобігання випадкам подвійного оподаткування, справедливий підхід до оподаткування всіх категорій платників податків, упорядкування стягнення податків та посилення відповідальності за ухилення від сплати та їх несвоєчасну сплату, підтримку пріоритетних галузей національної економіки, заохочення розвитку вітчизняного виробництва, стимулювання інвестиційних процесів, зниження податкового навантаження, дотримання міжнародних угод щодо оподаткування, реальне забезпечення прав платників податків, створення дієвого механізму контролю з боку податкових органів, обмеження можливостей легального та нелегального ухилення від оподаткування.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Створення робочих груп та комісій з широким залученням працівників міністерств, інших центральних органів виконавчої влади України, представників Європейського Союзу з метою вдосконалення систем і методів моделювання та аналізу податкової політики; вивчення досвіду держав Європейського Союзу, асоційованих держав та держав - претендентів на вступ до Європейського Союзу.

Забезпечення широкого доступу до європейських правових, бібліографічних та інших інформаційних баз даних з питань оподаткування.

Подальше усунення практики подвійного оподаткування у сфері міжнародних відносин шляхом підписання відповідних міжнародних договорів з одночасним попередженням ухилень від сплати податків.

Створення на засадах взаємності режиму сприяння іноземним інвестиціям та усунення обмежень вільного розвитку конкуренції.

Міждержавне погодження обов'язків національних платників податків щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) та узгодження порядку застосування і розміру фінансових санкцій за ухилення від їх сплати у сфері міжнародних відносин.

Координація податкової політики на базі дво- та багатосторонніх міжнародних договорів з поступовою адаптацією податкового законодавства України до норм та стандартів ЄС, зокрема у сфері експортно-імпортних операцій.

Адаптація законодавства України у сфері оподаткування з урахуванням таких нормативних актів ЄС:

Директиви Ради 77/799/ЄЕС від 19 грудня 1977 р. щодо взаємної допомоги компетентних органів влади держав - учасниць Співтовариства у сфері прямого та непрямого оподаткування;

Змін, внесених Директивами Ради 79/1070 та 92/12/ЄЕС;

Директива Ради 69/335/ЄЕС від 17 липня 1969 року щодо непрямого оподаткування зростання капіталу;

Змін, внесених Директивою 73/79, Директивою 74/553/ЄЕС та Директивою 85/303/ЄЕС;

Шостої Директиви Ради 77/388/ЄЕС від 17 травня 1977 р. щодо гармонізації законів держав - учасниць стосовно податку з обороту. Загальна система податку на додану вартість (ПДВ): єдина база обчислювання;

Директиви Ради 83/181/ЄЕС від 28 березня 1983 р., які визначають межі дії статті 14 (1) (d) Директиви 77/3/88/ЄЕС щодо звільнення від сплати ПДВ при остаточному імпорті окремих товарів;

Директиви Ради 88/182/ЄЕС від 28 березня 1983 р. щодо звільнення від сплати податку у межах Співтовариств на деякі транспортні засоби, що тимчасово ввозяться;

Директиви Ради 83/183/ЄЕС від 28 березня 1983 р. щодо звільнення від сплати податку на приватну власність осіб, яка постійно імпортується з іншої держави - учасниці Співтовариства;

Директиви Ради 86/560/ЄЕС від 17 листопада 1986 р. щодо гармонізації податкового законодавства стосовно податку з обороту держав - учасниць Співтовариства. Домовленості щодо повернення сплачених сум ПДВ платникам податку, які засновані не на території Співтовариств;

Директиви Ради 69/169/ЄЕС від 28 травня 1989 р. щодо гармонізації положень закону, правил та адміністративних приписів щодо звільнення від податку з обороту та акцизів при імпорті у міжнародних перевезеннях;

Директиви Ради 85/362/ЄЕС від 16 липня 1985 р. щодо гармонізації законодавств держав - учасниць стосовно податків з обороту, звільнення від ПДВ на тимчасово ввезені товари, інші, ніж транспортні засоби;

Директиви Ради 92/12/ЄЕС від 25 лютого 1992 р. щодо Загального переліку товарів, які оподатковуються акцизом, та щодо їх пересування під наглядом та перебування під контролем;

Директиви Ради 92/81/ЄЕС від 19 жовтня 1992 р. щодо гармонізації структури акцизів на нафтопродукти;

Директиви Ради 92/83/ЄЕС від 19 жовтня 1992 р. щодо гармонізації структури акцизів на алкоголь та алкогольні напої;

Пропозиції щодо прийняття директиви, яка б об'єднувала тексти 16 директив щодо оподаткування цигарок та інших тютюнових виробів;

Директиви Ради 92/79/ЄЕС від 19 жовтня 1992 р. щодо апроксимації податків на цигарки;

Директиви Ради 92/80/ЄЕС від 19 жовтня 1992 р. щодо апроксимації податків на вироблений тютюн, інший, ніж цигарки;

Директиви Ради 92/82/ЄЕС від 19 жовтня 1992 р. щодо апроксимації ставок акцизів на нафту;

Директиви Ради 92/84/ЄЕС від 19 жовтня 1992 р. щодо апроксимації ставок акцизів на алкоголь та алкогольні напої.

Реалізація статті 15 УПС, відповідно до якої:

вироби, що походять з території однієї Сторони й імпортуються на територію іншої Сторони, не підлягають, безпосередньо чи опосередковано, ніякому внутрішньому оподаткуванню чи іншим внутрішнім зборам, що перевищують ті, які застосовуються, безпосередньо чи опосередковано, до подібних вітчизняних виробів;

цим товарам надається не менш сприятливий режим, ніж той, який надано подібним товарам національного походження щодо застосування всіх законів, правил і вимог, які впливають на їх внутрішній продаж, пропонування для продажу, купівлі, транспортування, а також на розподіл або використання. Положення цього пункту не перешкоджають застосуванню різних внутрішніх зборів з транспортування, що базуються виключно на засадах економічної експлуатації транспортних засобів, а не на державній належності виробу.

Розділ 8. СЕКТОРАЛЬНА ПОЛІТИКА

8.1. Промисловість

Поточна ситуація

Для набуття Україною статусу асоційованого члена ЄС у середньостроковій перспективі та повноправного членства до 2007 року секторальна політика в промисловості України повинна забезпечити виконання регламентованих ЄС правових, організаційних та технічних вимог.

Правові вимоги щодо секторальної політики викладені в таких документах:

Угода про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (УПС);

Європейська енергетична хартія;

Зобов'язання у зв'язку з членством в ООН;

Заключний акт Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ);

документи Боннської наради НБСЄ;

Паризька хартія для Нової Європи та Гельсінський документ НБСЄ "Виклик змін";

Зобов'язання щодо дотримання загальновизнаних норм і принципів багатосторонньої торговельної системи ГАТТ/СОТ.

Організаційні вимоги включають вимоги до регуляторної діяльності та умови ліцензування.

Технічні вимоги, що містяться в технічних регламентах, передбачають гармонізацію систем стандартизації і сертифікації, імплементацію систем випробувань техніки, а також організацію універсальних служб.

Для забезпечення інтеграції промисловості України до промислового комплексу ЄС необхідно виконати такі основні завдання:

реалізація положень УПС, зокрема статті 53 "Співробітництво в галузі промисловості", статті 54 "Заохочення та захист інвестицій", статті 63 "Навколишнє середовище", статті 64 "Транспорт", статті 73 "Малі та середні підприємства", статті 75 "Захист прав споживачів" та інших;

адаптація законодавства і технічних нормативів України до законодавства та норм ЄС;

приєднання України до ГАТТ та вступ до СОТ;

забезпечення відповідності зовнішньоторговельного режиму України вимогам ринку ЄС;

проведення роботи щодо створення зони вільної торгівлі України з ЄС;

стимулювання ринкових перетворень у промисловості, забезпечення гарантованого та однакового рівня захисту економічних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності;

активізація промислової кооперації;

участь України в проведенні спільної зовнішньої та безпекової політики з державами - членами ЄС;

участь України в регіональних ініціативах ЄС.

Ці вимоги і завдання реалізуються з додержанням вимог Послання Президента України до Верховної Ради України "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000 - 2004 рр.", а також Указів Президента України від 24 лютого 1998 року N 148, від 11 червня 1998 року N 615, Програми інтеграції України до ЄС у галузі промисловості.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Забезпечення зростання ВВП у промисловості у 2000 році на 3 відсотки і у 2001 році - на 7 відсотків шляхом вжиття таких заходів:

реалізації Комплексної програми реструктуризації державних підприємств;

забезпечення сприятливих умов для підприємницької діяльності, насамперед у реальному секторі економіки;

узгодження економічної політики держави з потребами підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва;

інформаційно-аналітичного та інституційного забезпечення функціонування вітчизняного виробництва, надання правової підтримки конкурентоспроможним вітчизняним виробникам на зовнішніх ринках;

послідовного скорочення податкового навантаження і запровадження податкових стимулів для зростання виробництва та інвестицій;

розширення цільового банківського кредитування пріоритетних галузей;

забезпечення кредитної, правової і політичної підтримки вітчизняних компаній - виробників продукції високого технологічного рівня, які прагнуть освоїти світові ринки, створення відповідних преференцій у сфері податкового і митного регулювання;

розв'язання проблеми неплатежів;

вжиття тимчасових протекціоністських заходів - тарифних та нетарифних методів регулювання імпорту відповідно до міжнародно визначених норм та принципів;

удосконалення нормативно-правової бази виробничої діяльності та підвищення ефективності регулювання цін на продукцію природних монополій;

сприяння конверсії та диверсифікації надлишкових потужностей військово-промислового комплексу;

приватизація державних підприємств під інвестиційні зобов'язання із запровадженням жорсткого контролю та майнової відповідальності за їх дотриманням;

спрямування значної частки державних інвестицій на розвиток галузей з високим науково-технологічним потенціалом;

забезпечення трансформації результатів досліджень у комерційні ефективні технології, зразки і моделі конкурентоспроможних товарів, надання державних замовлень на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи;

створення інкубаторів, технопарків, інших форм інформаційного та організаційного нагромадження науково-технологічного потенціалу;

модернізація та створення інфраструктури для забезпечення світового рівня наукових досліджень, формування необхідних організаційних, економічних і нормативно-правових засад забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності;

стимулювання реструктуризації підприємств з метою поліпшення управління активами, впровадження ефективного фінансового планування, відновлення мотивів для довгострокової інвестиційної діяльності;

залучення іноземних інвестицій на принципах забезпечення іноземним інвесторам сприятливих умов для діяльності на рівних правах з вітчизняними інвесторами;

поширення об'єктивної інформації про інвестиційні перспективи підприємств, галузей та регіонів;

поліпшення технологічної структури промислового виробництва з активним сприйняттям науково-технологічних досліджень світового рівня;

підвищення ефективності товарної структури виробництва, передусім шляхом збільшення частки продукції з високим ступенем обробки, переважно кінцевого призначення;

зосередження державної промислової політики на напрямах науково-технічного розвитку, зокрема структурній гармонізації промислового виробництва, що забезпечує життєво важливі потреби людини, суспільства, держави;

стимулювання прискореного розвитку виробництва, здатного поліпшити експортний потенціал, сформувати спеціалізацію України в міжнародному поділі праці, яка відповідає її національним інтересам; освоєння і збільшення випуску імпортозамінної продукції;

переорієнтація машинобудування, металургійної та хімічної галузей промисловості на задоволення потреб власної міжгалузевої кооперації;

зменшення ресурсомісткості, насамперед - енергомісткості виробництва;

науково-технологічне оновлення виробництва, прискорення розвитку наукоємких та високотехнологічних галузей і виробництв з максимальним використанням досвіду, нагромадженого у сфері військового виробництва;

екологізація виробництва, зменшення техногенного навантаження на довкілля, перехід до збалансованого використання і відтворення природно-ресурсних факторів життєдіяльності;

посилення соціальної спрямованості виробництва, збільшення випуску товарів широкого вжитку, пом'якшення соціальних наслідків структурної перебудови економіки;

розвиток виробничої і ринкової інфраструктури;

наближення якісних характеристик вітчизняного науково-технологічного потенціалу до рівня стандартів розвинутих країн, інтенсифікація процесу опанування науковими знаннями, новими технологіями та їх практичного використання.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Реалізація технічних, технологічних, організаційних, економічних та фінансових заходів для забезпечення зростання ВВП в середньому на 6,5 відсотка на рік, у тому числі в промисловості - 8 - 9 відсотків, за напрямами:

гармонізація законодавства України та ЄС щодо організаційно-правових форм юридичних осіб, їх створення, функціонування та припинення діяльності; інтелектуальної, промислової та комерційної власності; оподаткування, митного регулювання; охорони праці та довкілля; здійснення державних закупівель; захисту прав споживачів; інвестиційної діяльності тощо;

гармонізація технічних нормативів стандартизації і сертифікації продукції з нормативами ЄС;

освоєння суб'єктами промислової діяльності в Україні параметрів гармонізованого законодавства та технічних нормативів;

підвищення конкурентоспроможності промислового виробництва України;

розвиток промислової кооперації України та ЄС;

розвиток торгівлі промисловою продукцією між Україною та ЄС;

комерційне співробітництво промислових комплексів України та ЄС;

науково-технічне співробітництво;

військово-технічне співробітництво;

прямі інвестиції підприємств (акції, паї, спільні виробництва) на території України та на території держав - членів ЄС;

створення спільних суб'єктів промислової діяльності на території України та на території держав - членів ЄС;

співробітництво у галузі перепідготовки, підвищення кваліфікації, обміну та еміграції промислового персоналу;

співробітництво в галузі охорони праці, техніки безпеки та збереження природного середовища;

співробітництво промислових комплексів України та ЄС у галузі створення транс'європейських коридорів;

співробітництво між компетентними інституціями України та ЄС з проблем інтеграції промислових комплексів.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Спрямування промислової політики на реалізацію таких цілей:

досягнення Україною Копенгагенських критеріїв щодо членства в ЄС;

утвердження України як високотехнологічної держави;

подолання штучного заниження вартості робочої сили в Україні і забезпечення випереджувального її зростання.

Фінансові потреби

Оцінка прямих витрат інституційного плану для здійснення інтеграційних заходів, які організаційно-економічними та нормативно-правовими методами забезпечують можливість інтеграції української промисловості із промисловим комплексом Європейського Союзу та витримують конкурентний тиск вільної торгівлі на засадах системи ГАТТ/СОТ, показує, що на період 2000 - 2007 років вони становитимуть близько 2 млн. гривень.

8.2. Сільське господарство

Поточна ситуація

Формування ринку сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів є одним з актуальних питань в агропромисловому комплексі України. Сільське господарство та переробні галузі вступили в процес ринкових відносин без необхідної структурної перебудови, реструктуризації підприємств, державної підтримки. В останні роки в результаті трансформації державної системи оптової торгівлі її інфраструктура майже на 90 відсотків приватизована. Вживаються заходи, спрямовані на відновлення функціонування оптового і біржового ринків, проведення моніторингу основних товаропотоків продовольства.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Залучення інвестицій та технічної допомоги ЄС з метою розвитку інфраструктури аграрного ринку (формування оптових ринків, створення торгових домів, розвиток біржової торгівлі).

Розроблення та фінансування програм щодо приєднання України до ГАТТ та вступу до СОТ. Проведення консультацій з ЄС щодо створення зони вільної торгівлі та усунення нетарифних бар'єрів у торгівлі між Україною та ЄС.

Підготовка до укладення міжнародних міжвідомчих договорів про економічне та науково-технічне співробітництво з відповідними державними органами держав - членів ЄС у галузі сільського господарства.

Посилення жорсткості ветеринарних вимог щодо імпорту в Україну вантажів, підконтрольних службі державної ветеринарної медицини, приведення їх у відповідність з вимогами ЄС та Міжнародного епізоотичного бюро.

Організація підготовки та укладення міжвідомчих договорів з відповідними державними органами держав - членів ЄС про співробітництво в галузі ветеринарії, а також у здійсненні заходів попередження небезпечних хвороб тварин, нових діагностичних, лікувально-профілактичних та хіміко-фармакологічних засобів захисту тварин.

Здійснення комплексу заходів з метою приєднання України до схем сортової сертифікації насіння, що є об'єктом міжнародної торгівлі, відповідно до вимог Організації економічного співробітництва та розвитку (зазначені схеми діють в ЄС).

Підготовка двосторонніх договорів з державами - членами ЄС про співробітництво в галузі охорони прав на сорти рослин і сортової сертифікації насіння.

Подальша гармонізація системи сертифікації в Україні та норм, що регламентують санітарний, ветеринарний та фітосанітарний контроль, з європейськими стандартами і вимогами. Розробка та прийняття відповідних нормативно-правових актів (стандартів).

Організація доступу до банків генетичних ресурсів рослин і тварин держав ЄС з метою розширення діапазону селекційних процесів.

Поглиблення співробітництва з державами ЄС щодо впровадження сучасних технологій переробки сільськогосподарської продукції та підвищення екологічної безпеки харчових виробів.

Підготовка двосторонніх міжвідомчих договорів з відповідними державними органами держав - членів ЄС про співробітництво в галузі карантину та захисту рослин, виконання фітосанітарних вимог до рослинної продукції.

8.2.1. Внутрішній ринок

Поточна ситуація

В Україні діють нормативно-правові акти, які стимулюють розвиток внутрішнього сільськогосподарського ринку. Продовжуються роботи щодо гармонізації законодавства України із законодавством ЄС. Вивчається досвід ЄС у сфері державної підтримки в галузях агропромислового комплексу.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Створення нормативно-правових, економічних та організаційних передумов для подальшого розвитку агропромислового комплексу України та поглиблення співробітництва України з державами ЄС, зокрема:

впровадження сучасних технологій переробки сільськогосподарської продукції на рівні кращих європейських стандартів;

забезпечення необхідним обладнанням лабораторій, що здійснюють контроль за якістю та екологічною безпекою харчових виробів;

створення інформаційних центрів обміну інформацією.

8.2.2. Ветеринарна медицина

Поточна ситуація

Законодавство про ветеринарну медицину базується на Конституції України і складається із Закону України "Про ветеринарну медицину" та інших нормативно-правових актів, що прийняті відповідно до цього Закону.

У 1994 році Україна вступила до Міжнародного епізоотичного бюро (МЕБ). Держави - учасниці МЕБ зобов'язуються інформувати одна одну про виникнення, поширення та ліквідацію інфекційних хвороб тварин, включених до списку "А" Міжнародного епізоотичного бюро.

Державним департаментом ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України з урахуванням вимог Міжнародного ветеринарного кодексу, Міжнародного епізоотичного бюро та Європейського Союзу підготовлено і зареєстровано в Міністерстві юстиції ветеринарні вимоги до імпорту в Україну вантажів, підконтрольних службі Державного департаменту ветеринарної медицини.

Відповідно до норм, встановлених міжнародними організаціями на рівні державних служб ряду європейських країн, зокрема Данії, Голландії, Німеччини, Франції, погоджено ветеринарні сертифікати на імпорт в Україну тварин та продукції тваринного походження.

З рядом держав укладено договори про співробітництво в галузі ветеринарної медицини (Франція, Чехія, Польща, Болгарія, Угорщина, Словаччина). Крім того, на стадії погодження перебувають Угоди з Італією, Румунією, Югославією, підписання яких планується здійснити (у 2000 році).

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Укладення договорів про співробітництво в галузі ветеринарної медицини з Італією та Румунією.

Розгляд проектів ветеринарних сертифікатів держав - членів ЄС, з якими не підписані двосторонні договори про співробітництво у галузі ветеринарії.

8.2.3. Фітосанітарний сектор

Поточна ситуація

Законодавство України про карантин рослин базується на Конституції України та складається із Закону України "Про карантин рослин", Статуту Державної служби з карантину рослин України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1993 року N 892, та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цього Закону.

Фітосанітарна служба враховує результати фітосанітарного догляду та вимоги, передбачені міжнародними договорами, і здійснює співробітництво з державами - членами ЄС щодо підготовки та укладення договорів з питань карантину і захисту рослин.

Міністерством аграрної політики України для подальшого розвитку співробітництва та торговельних відносин між Україною та іншими державами було укладено двосторонні договори про співробітництво з питань карантину і захисту рослин.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Укладення двосторонніх договорів про співробітництво з питань карантину та захисту рослин з Румунією і Словенію (2000 році).

Забезпечення вступу Фітосанітарної служби України до Міжнародної організації захисту рослин (МОЗР - IPPC).

8.2.4. Селекційні роботи

Поточна ситуація

Нормативно-правову базу селекційних робіт в Україні становить Закон України "Про охорону прав на сорти рослин".

У 1999 році Україна стала членом Міжнародної асоціації з контролю за якістю насіння (ІСТА). Повноважним представником Кабінету Міністрів України у цій асоціації визначено Українську державну насіннєву інспекцію Міністерства аграрної політики України.

Проводяться консультації з питань єдиних з ЄС стандартів на сорти насіння з керівництвом Бюро ЄК з питань охорони сортів рослин та експертами Директорату з питань продовольства, сільського господарства і рибальства Організації економічного співробітництва та розвитку.

Розроблено проект Закону України про державну політику регулювання в галузі генетично-інженерної діяльності, який перебуває на стадії погодження.

Проводиться робота з підготовки та акредитації державних насіннєвих інспекцій для виконання функцій випробувальних лабораторій у системі сертифікації насіння.

Розроблено і подано до Верховної Ради України проект Закону України про внесення змін і доповнень до Закону України "Про охорону прав на сорти рослин", в якому враховано зауваження експертів UPOV та рекомендації ЄС.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Забезпечення гармонізації законодавства України із законодавством ЄС у галузі охорони сортів рослин (до 2001 року).

Забезпечення затвердження Указом Президента України основних напрямів державної політики регулювання в галузі генетично-інженерної діяльності.

Внесення змін і доповнень до ДСТУ 2240-93 "Насіння сільськогосподарських культур. Сортові та посівні якості" з метою гармонізації з європейськими стандартами.

Забезпечення приєднання України до схем Організації економічного співробітництва і розвитку по сортовій сертифікації насіння, призначеного для міжнародної торгівлі.

8.2.5. Сільськогосподарська політика України та ЄС

Поточна ситуація

Відповідно до рішень Міжвідомчої координаційної ради з адаптації законодавства України до законодавства ЄС на Міністерство аграрної політики України покладено обов'язки з приведення нормативних актів з питань агропромислового комплексу у відповідність з нормативними актами ЄС.

Вивчається система проведення сільськогосподарської політики ЄС та можливість реалізації конкурентоспроможної продукції на світовому ринку, а також способи переробки сільськогосподарської продукції, цінова політика та інше.

З метою подальшого розвитку сільського господарства планується удосконалити структуру зовнішньої торгівлі, спрямованої на розвиток нових ринків для української продукції, просування на них високотехнологічних конкурентоспроможних товарів. До кінця 2005 року понад 60 відсотків загального зовнішньоторговельного обороту продовольчих товарів планується спрямувати до країн далекого зарубіжжя.

Вживатимуться заходи для подальшого розвитку промислової кооперації між підприємствами, підготовки двосторонніх адміністративних угод з відповідними установами держав - членів ЄС про співробітництво в галузі випробування сортів рослин.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

За підтримки та сприяння ЄС створення єдиної інформаційної бази та поглиблення співробітництва у галузі підготовки кадрів та обміну досвідом у проведенні сільськогосподарської політики.

Проведення консультацій з органами ЄК щодо повноти переліку нормативних актів ЄС, а також доцільності та порядку імплементації цих актів в законодавство України.

Вивчення досвіду держав - кандидатів на вступ до ЄС з питань адаптації їх законодавства до законодавства ЄС в галузі сільського господарства.

Розроблення проектів необхідних законів, внесення поправок до законодавства України в галузі сільського господарства з метою адаптації до права ЄС, зокрема:

підготовка нормативних документів і стандартів на продукцію виноробної промисловості, садівництва та виноградарства;

прийняття норм та правил проведення сертифікації сільськогосподарської продукції, сільськогосподарської техніки, уніфікованих з нормами держав ЄС.

Інституційні потреби

Зміцнити потенціал Міністерства аграрної політики України в частині:

забезпечення фахівцями-юристами належної кваліфікації та професійними перекладачами з англійської мови;

підвищення кваліфікації фахівців Міністерства аграрної політики України, відповідальних за співробітництво з ЄС, шляхом проведення навчання та семінарів із залученням зарубіжних експертів, стажування працівників у відповідних службах держав ЄС, вивчення іноземних мов;

поліпшення матеріально-технічного та інформаційного забезпечення структурних підрозділів Міністерства, відповідальних за співробітництво з ЄС.

Фінансові потреби

Витрати на забезпечення фінансової підтримки програми та створення відповідних нормативно-правових документів України в галузі сільського господарства становлять 3545,2 тис. гривень, джерело фінансування - Державний бюджет України.

8.3. Енергетика

Поточна ситуація

Основні напрями енергетичної політики викладено в Національній енергетичній програмі України до 2010 року, прийнятій Верховною Радою України 15 травня 1996 року, а також у Комплексній державній програмі енергозбереження України, схваленій постановою Кабінету Міністрів України від 5 лютого 1997 року N 148, та Національній програмі "Нафта і газ України до 2010 року", схваленій постановою Кабінету Міністрів України від 17 лютого 1995 року N 125. Але вони вже не відповідають реальному стану справ, у якому перебуває енергетична галузь України. Тому Кабінетом Міністрів України прийнято рішення про розроблення проекту Закону України про основні стратегічні засади Національної енергетичної програми України до 2010 року.

Національна енергетична політика базується на таких основних принципах:

формування економічно обґрунтованих енергетичних потреб з максимальним зниженням енергомісткості національного продукту;

забезпечення надійної та техногенно і екологічно безпечної експлуатації енергетичних об'єктів;

підвищення ефективності виробництва, передачі і розподілу електричної та теплової енергії, енергозбереження;

зменшення залежності України від імпорту енергетичних продуктів та матеріалів, диверсифікація джерел їх постачання.

Зазначені принципи добре узгоджуються з енергетичною політикою ЄС.

Україна володіє значними обсягами твердого органічного палива. Проте обсяги його видобутку не повною мірою задовольняють потреби держави. Водночас Україна залежить від поставок природного газу та нафти. За останні 20 років видобуток нафти скоротився більше ніж на 55 відсотків. Видобуток газу та нафти в Україні забезпечує лише 20 відсотків власних потреб. У подальшому навіть з урахуванням планів розвитку місцевих родовищ така залежність залишатиметься істотним фактором, що впливатиме на розвиток національної економіки.

Стратегічним напрямом розвитку вугільного сектору є збільшення частки твердого палива в енергетичному балансі країни. Однак значною проблемою є збитковість багатьох вугільних шахт та необхідність реформування вугільної промисловості.

Енергомісткість національного виробництва також значно перевищує показники, характерні для країн ЄС.

Діяльність підприємств паливно-енергетичного комплексу регулюється такими Законами: "Про електроенергетику", "Про енергозбереження", "Про природні монополії", "Про угоди про розподіл продукції", "Про альтернативні види рідкого та газового палива".

На стадії розроблення перебуває проект Закону України про функціонування оптового ринку електроенергії.

Верховною Радою України 6 лютого 1998 року ратифіковано Договір до Енергетичної Хартії і Протокол до Енергетичної Хартії з питань енергетичної ефективності та відповідних екологічних аспектів. Водночас слід визнати недостатність законодавчого врегулювання в енергетичній галузі.

Ряд факторів повинен сприяти процесу інтеграції України до ЄС:

1. Україна має розвинутий електроенергетичний комплекс з виробництва, передачі та постачання електроенергії, інтегрований в Об'єднаній енергетичній системі (ОЕС) України. ОЕС України володіє достатніми потужностями для забезпечення власних потреб та конкурентоспроможного експорту електроенергії, а також має розвинуті електричні зв'язки з енергосистемами країн Центральної та Південної Європи, що є кандидатами на вступ до ЄС (більшість високовольтних ліній проектувалась як інфраструктура колишньої єдиної енергетичної системи "Мир", до якої входили зазначені країни);

2. Розвідано запаси природного газу, а також значні запаси кам'яного та бурого вугілля, які дадуть змогу у майбутньому збільшити частку власного палива в енергетичному балансі країни;

3. Україна має розвинуту мережу магістральних трубопроводів, яка є головним шляхом транзиту нафти і природного газу з Росії, Кавказу та Центральної Азії до країн ЄС.

Фактором, що сприяє інтеграції України до ЄС, є реформування електроенергетичної галузі, розпочате в 1995 році. Основними елементами цього процесу є демонополізація, реструктуризація галузі, розвиток оптового ринку електроенергії, приватизація енергетичних компаній, впровадження прозорого механізму економічного регулювання в енергетиці.

З 1998 року в Україні проводиться реформування газового сектору відповідно до плану, розробленого Кабінетом Міністрів України, основною метою якого є формування лібералізованого ринку природного газу.

Відповідно до Указу Президента України від 7 лютого 1996 року N 116 "Про структурну перебудову вугільної промисловості" починаючи з 1996 року у вугільній галузі проводиться робота з адаптації організаційних структур до ринкових умов господарювання. Проведено корпоратизацію підприємств галузі, здійснюється закриття та ліквідація неперспективних, збиткових шахт. Поряд з цим розроблено програму розвитку шахтарських регіонів, ключовими елементами якої є вирішення питань створення робочих місць, соціальних та екологічних наслідків реструктуризації, підвищення ефективності діючих шахт, забезпечення безпеки та охорони здоров'я шахтарів.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Забезпечити прийняття Закону України про основні стратегічні засади Національної енергетичної програми України до 2010 року.

Укладення договору з ЄС щодо співробітництва в цивільному ядерному секторі та торгівлі ядерними матеріалами відповідно до УПС.

Удосконалення системи ціноутворення в енергетиці, поступове скасування пільг на оплату енергоносіїв для певних категорій споживачів, здійснення розрахунків за енергоносії банківськими коштами.

Подальше реформування енергетичного сектора з проведенням ефективної приватизації. Продовження реструктуризації вугільної промисловості. Виділення починаючи з 2001 року не менш як 300 млн. гривень бюджетних коштів для будівництва нових і реконструкції діючих вугледобувних підприємств з метою компенсації потужностей з видобутку вугілля на підприємствах, що ліквідуються.

Реформування центральних органів виконавчої влади в енергетичному секторі із зміною пріоритетів з метою відходу від управління господарською діяльністю підприємств та перенесення акцентів на формування і реалізацію державної політики в галузі, а також створення сприятливого та привабливого для розвитку бізнесу економічно-правового середовища з одночасним підвищенням ефективності системи управління майном, що перебуває у державній власності.

Створення технічних умов для паралельної роботи західної частини ОЕС України з енергетичними об'єднаннями держав ЄС та держав - кандидатів до вступу в ЄС.

Проведення комплексного аналізу відповідності українського законодавства нормативно-правовому полю ЄС, прийняття законів України, адаптованих до вимог нормативно-правових актів ЄС, насамперед до таких, як:

Директива Європарламенту та Ради 96/92/ЄС від 16 грудня 1996 р. щодо спільних правил внутрішнього ринку електроенергії;

Директива Європарламенту та Ради 98/30/ЄС від 22 червня 1998 р. щодо спільних правил внутрішнього ринку газу;

Директива Ради 90/377/ЄЕС від 26 червня 1990 р. стосовно процедур поліпшення транспарентності цін на газ та електроенергію;

Директива Ради 76/491/ЄЕС від 4 травня 1976 р. щодо інформації та консультацій з питань цін на нафту та нафтопродукти;

Директива Ради 90/547/ЄЕС від 29 жовтня 1990 р. щодо транзиту електроенергії;

Директива Ради 91/296/ЄЕС від 31 травня 1991 р. щодо транзиту газу;

Директива Ради 68/414/ЄЕС від 20 грудня 1968 р. щодо мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів;

Директива Ради 92/42/ЄЕС від 21 травня 1992 р. щодо вимог з енергоефективності до нових водогрійних котлів, що працюють на газі та рідкому паливі;

Директива Європарламенту та Ради 94/22 від 30 травня 1994 р. щодо умов одержання дозволів на пошук, розвідку та видобування вуглеводневої сировини.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Продовження реструктуризації вугільної промисловості, скорочення державної підтримки вугледобувних підприємств з одночасним збільшенням бюджетного фінансування нових та реконструкції діючих підприємств галузі для компенсації потужностей з видобутку вугілля на підприємствах, що ліквідуються.

Визначення оптимальних потреб щодо запасів органічного палива та поступове приведення їх до вимог директив ЄС.

Диверсифікація джерел паливопостачання, включаючи ядерне паливо.

Вирішення питання тимчасового безпечного зберігання відпрацьованого ядерного палива.

Комплексне розв'язання проблеми Чорнобильської АЕС.

Підвищення технологічної та екологічної безпеки електростанцій та їх техніко-економічних показників до рівня, прийнятого у державах ЄС.

Створення технічних умов для спільної синхронної роботи ОЕС України з енергетичними об'єднаннями держав ЄС.

Пристосування галузевої програми розвитку нетрадиційних та відновлювальних джерел енергії до адекватної програми ЄС АЛТЕНЕР.

Адаптація національного законодавства України до нормативного поля ЄС, включаючи впровадження стандартів ЕС щодо якості та надійності енергопостачання.

Фінансові потреби

Переклад законодавства ЄС у галузі енергетики, включаючи питання ядерної енергетики - 1,5 млн. гривень.

Проведення комплексного аналізу відповідності українського законодавства нормативному полю ЄС - 0,5 млн. гривень.

Аналіз заходів та витрат, необхідних для проведення українських законів, адаптованих до нормативного поля ЄС, визначення переліку законів, що мають бути адаптовані в середньо- та довгостроковій перспективі, - 0,5 млн. гривень.

Розроблення проектів законів України, адаптованих до нормативного поля ЄС, - 0,1 млн. гривень.

8.3.1. Регулювання в енергетиці

Поточна ситуація

Згідно з Законом України від 20 квітня 2000 р. "Про природні монополії", регулювання діяльності суб'єктів природних монополій здійснюють національні комісії регулювання природних монополій.

Органом державного регулювання в електроенергетиці та нафтогазовому комплексі України є Національна комісія регулювання електроенергетики України (НКРЕ), утворена Указом Президента України від 8 грудня 1994 року N 738.

Довідково. До 1999 року Комісія функціонувала як незалежний, позавідомчий, постійно діючий державний орган. Незалежність Комісії забезпечувалась невходженням НКРЕ до системи органів виконавчої влади, особливим порядком призначення Голови та членів НКРЕ, незалежним фінансуванням Комісії за рахунок плати за ліцензії. В 1999 році незалежний статус НКРЕ скасовано, Указом Президента України від 15 грудня 1999 року N 1573 та відповідно до Закону України "Про природні монополії", прийнятого Верховною Радою України 20 квітня 2000 р., Комісію віднесено до центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, з 1 січня 2000 року фінансування НКРЕ здійснюється з державного бюджету.

Закон України "Про електроенергетику" визначає НКРЕ як орган, що здійснює державне регулювання в електроенергетичній галузі шляхом надання дозволів (ліцензій) на здійснення видів діяльності в електроенергетиці, формування тарифної політики і контролю за якістю послуг.

Указом Президента України від 19 серпня 1997 року N 853 "Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій" на НКРЕ покладено також функції регулювання діяльності господарюючих суб'єктів у сфері видобутку та реалізації нафти і газу, транспортування і розподілу природного газу, транспортування нафти, нафтопродуктів та інших речовин трубопроводами.

Основні завдання Комісії визначено Указом Президента України від 21 квітня 1998 року N 335. Комісія здійснює державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в електроенергетиці та нафтогазовому комплексі.

Для забезпечення ефективної роботи Комісії створено Центральний апарат НКРЕ та місцеві представництва у кожній області України.

Гласність та прозорість роботи Комісії забезпечується шляхом відкритого обговорення питань, що належать до її компетенції, у присутності представників підприємств електроенергетики та нафтогазового комплексу, споживачів їх товарів та послуг, а також представників громадськості та засобів масової інформації, публікацій у пресі її рішень та роз'яснень з приводу їх прийняття.

Створення незалежних органів економічного регулювання в електроенергетиці та газовому секторі є одним з важливих елементів у процесі створення єдиних ринків електроенергії та газу держав ЄС. Відбувається активний процес створення органів регулювання в енергетиці в державах - членах ЄС та більшості держав, що претендують на вступ до ЄС. На сьогодні в 13 країнах Центральної та Східної Європи з перехідною економікою функціонують органи регулювання в енергетиці, ще п'ять країн перебувають у процесі створення таких органів. У грудні 1999 року за організаційної та фінансової підтримки Національної асоціації органів регулювання США та USAID було створено Організацію регулювання енергетики країн Центральної та Східної Європи, до якої увійшли органи регулювання 14 держав. НКРЕ України є одним із засновників і активних учасників Організації.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Розроблення та прийняття законів України "Про Національні комісії регулювання діяльності суб'єктів природних монополій", "Про нафту і газ".

Продовження роботи із створення нормативної бази регулювання в електроенергетичному та нафтогазовому комплексі з урахуванням вимог Директив ЄС 96/92/ЕС та 98/30/ЕС щодо відкриття внутрішніх ринків електроенергії та природного газу.

Середньострокові (2002 - 2003 роки) та довгострокові (2004 - 2007 роки) пріоритети

Створення ефективної нормативно-правової бази функціонування лібералізованих енергетичних ринків України та системи їх державного регулювання з урахуванням вимог законодавства ЄС:

Директиви 96/92/ЕС щодо відкриття внутрішнього ринку електроенергії, прийнята Європейським Парламентом та Радою 16 грудня 1996 р.;

Директиви 98/30/ЕС щодо відкриття внутрішнього ринку природного газу, прийнята Європейським Парламентом та Радою 22 червня 1998 р.;

Директиви Ради 90/377/ЄЕС від 26 червня 1990 р. щодо прозорості цін на газ та електроенергію;

Директиви Ради 90/547/ЄЕС від 29 жовтня 1990 р. щодо транзиту електроенергії;

Директиви Ради 91/296/ ЄЕС від 31 травня 1991 р. щодо транзиту газу.

Інституційні потреби

На сьогодні відсутня система підготовки кадрів для Національних комісій регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні. Необхідно підвищити рівень впровадження інформаційних технологій у роботу апарату НКРЕ та надання інформації щодо діяльності Комісії.

На сьогодні НКРЕ не має можливості забезпечити рівень регулювання на енергетичних ринках України, який би відповідав вимогам законодавства ЄС, зокрема директив щодо створення єдиних ринків електроенергії та газу з таких причин:

у Комісії немає жодного спеціаліста з систематичною підготовкою з профільної дисципліни - економіки регулювання в галузях природних монополій, оскільки в Україні відсутня система підготовки кадрів цього профілю;

лише кілька співробітників можуть читати англомовні видання і жоден не володіє іноземними мовами вільно; оскільки книги та періодичні видання з регулювання переважно англомовні і не мають перекладів на українську або російську мови, можливості для самоосвіти з питань регулювання вкрай обмежені;

через низьку заробітну плату найбільш кваліфіковані співробітники Комісії - правники, економісти, фахівці з інформаційних технологій, спеціалісти, що володіють іноземними мовами, переходять до приватних компаній. На сьогодні в Комісії працює лише один досвідчений юрист;

відсутність швидкісного доступу до Internet не дає змоги більшості співробітників Комісії користуватись його інформаційними ресурсами і розмістити у Мережі Web-сторінку НКРЕ.

Пріоритетні заходи для досягнення інституційної спроможності

Створення багаторівневої системи підготовки кадрів для НКРЕ та інших Національних комісій регулювання суб'єктів природних монополій, зокрема:

організація навчання та стажування в країнах з ефективними системами регулювання керівників підрозділів НКРЕ та співробітників, які б могли після повернення в Україну розробити навчальні програми та підручники з питань регулювання для співробітників НКРЕ та інших органів регулювання. Для претендентів на навчання має бути організована попередня підготовка з англійської мови та економіки;

запровадження навчальних програм у рамках Організації органів регулювання держав Центральної і Східної Європи;

створення при НКРЕ курсів підвищення кваліфікації кількох рівнів (в тому числі мовної підготовки) і запровадження атестацій для керівників та головних спеціалістів підрозділів;

запровадження в одному з економічних вузів Києва спеціалізації "Регулювання природних монополій" (1 - 2-річна магістерська програма);

Інформаційне забезпечення діяльності НКРЕ:

переклад на українську мову актів законодавства ЄС з питань енергетики, конкурентної політики та захисту прав споживачів, ключової закордонної літератури з питань регулювання в галузях природних монополій;

організація швидкісного доступу до Internet, розміщення в Internet Web-сторінки НКРЕ;

отримання консультаційних послуг у рамках програм технічної допомоги від провідних закордонних фахівців у тих випадках, коли їх досвід абсолютно необхідний (наприклад, при розробленні Кодексу газотранспортної мережі).

Джерела фінансування заходів

Оскільки з 1 січня 2000 р. НКРЕ фінансується з державного бюджету, більшість зазначених заходів повинні бути профінансовані за рахунок бюджету. Це стосується організації навчання в Україні, придбання і перекладу профільної літератури, плати за користування Internet.

Організаційні витрати Організації органів регулювання держав Центральної та Східної Європи на першому етапі взяло на себе Агентство з міжнародного розвитку США. У подальшому вона буде утримуватись за рахунок внесків учасників, що повинно передбачатись у державному бюджеті.

Фінансування навчання співробітників НКРЕ за кордоном можливе в рамках програми партнерства з Енергетичною асоціацією США або за іншими програмами міжнародної допомоги Україні.

Переклади актів законодавства ЄС доцільно виконати централізовано в Центрі перекладів при Міністерстві юстиції України або в Українсько-європейському консультативному центрі з питань законодавства, оскільки одні й ті ж акти потрібні різним органам влади.

8.4. Транспорт

8.4.1. Транспортний сектор в цілому

Формування та реалізацію державної транспортної політики, керівництво транспортно-дорожнім комплексом здійснює Міністерство транспорту України.

Міністерство транспорту України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України.

До складу Міністерства транспорту України входять:

Державний департамент авіаційного транспорту;

Державний департамент автомобільного транспорту;

Державна адміністрація залізничного транспорту;

Державний департамент морського і річкового транспорту;

Українська державна корпорація по будівництву, ремонту та утриманню автомобільних доріг.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Розроблення Основ державної транспортної політики України.

Розроблення Концепції реформування транспортно-дорожнього комплексу України.

Вивчення на основі техніко-економічного аналізу та шляхом проведення консультацій з європейськими партнерами можливості та визначення доцільності залучення кредитів Європейського інвестиційного банку (ЄІБ) до розбудови тих українських ділянок транспортних коридорів, що становлять загальноєвропейський інтерес. У разі досягнення позитивного результату - підготовка проекту угоди з ЄІБ та започаткування процесу її узгодження.

Проведення переговорів з державами Центрально-Східної Європи - сусідами України з метою узгодження спільних проектів розбудови ділянок транспортних коридорів, що проходять територіями названих держав, на основі фінансування їх відповідно за рахунок проектів Tacis та PHARE. Внесення до ЄК пропозицій щодо застосування до проектів Tacis регламенту, наближеного до регламенту PHARE.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Розроблення проекту Закону України про транспортно-експедиційну діяльність.

Автомобільний транспорт

Поточна ситуація

Головними нормативними документами, що регламентують умови виконання міжнародних автомобільних перевезень, є двосторонні міжурядові договори. Урядом України за поданням Міністерства транспорту України укладено міжурядові договори про міжнародне автомобільне сполучення з державами - членами ЄС.

Базою для розроблення зазначених договорів були міжнародні Конвенції та Угоди, підготовлені у рамках Комітету з внутрішнього транспорту Європейської економічної комісії ООН.

Маршрутна мережа міжнародних автобусних перевезень пасажирів нараховує більш як 180 маршрутів і забезпечує стале сполучення України з 14 країнами Європи.

У 1996 році Міністерство транспорту України увійшло до Європейської конференції міністрів транспорту (ЄКМТ).

Україна стала стороною 5 міжнародних конвенцій, угод і протоколів так званого блоку "Дорожній рух", а саме:

Конвенції про шляховий рух від 8 листопада 1968 р.;

Конвенції про дорожні знаки і сигнали від 8 листопада 1968 р.;

Європейської Угоди, що доповнює Конвенцію про дорожній рух від 7 червня 1979 р.;

Європейської Угоди, що доповнює Конвенцію про дорожні знаки і сигнали від 3 серпня 1979 р.;

Протоколу про розмітку доріг від 1 березня 1968 року до Європейської Угоди 1971 року, що доповнює Конвенцію про дорожні знаки і сигнали від 1 березня 1973 р.;

до однієї угоди з блоку "Дорожні транспортні засоби", а саме Угоди про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів, від 20 березня 1958 року з поправками, внесеними 16 жовтня 1995 року;

до однієї угоди з блоку "Перевезення небезпечних вантажів", а саме Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ) від 30 вересня 1957 року;

до 2 міжнародних конвенцій з блоку "Поліпшення перетину кордону", а саме:

Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП) від 14 листопада 1975 р.;

Митної конвенції, що стосується контейнерів, від 2 грудня 1972 р.

Все це сприяло відкриттю для іноземних перевізників українського ринку транспортних послуг.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Проведення внутрішньодержавних процедур підготовки до ратифікації Верховною Радою України 9 міжнародних Угод про міжнародні автомобільні перевезення.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Розроблення Кодексу автомобільного транспорту України.

Приєднання України до Європейської угоди стосовно роботи екіпажів транспортних засобів, що виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄСТР), від 1 липня 1970 року.

Залізничний транспорт

Поточна ситуація

10 червня 1992 року Укрзалізниця стала 47-м активним (дійсним) членом Міжнародного союзу залізниць. З 1998 року Укрзалізниця є членом Міжнародного комітету залізничного транспорту.

Україна приєдналася до Європейської угоди про міжнародні магістральні залізничні лінії від 31 травня 1985 року.

Україна проводить роботу щодо приєднання до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) та вступу до Міжурядової організації міжнародних залізничних перевезень (ОТІФ).

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Підпорядкування під дію правових положень КОТІФ ряд транзитних залізничних ліній з колією завширшки 1435 мм (державний кордон з Угорщиною - Чоп, державний кордон із Словаччиною - Чоп - Дякове, державний кордон з Румунією -112 км, державний кордон із Словаччиною - Ужгород - Чоп - 35 км, Батєво - Мукачеве - 25 км).

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Вступ до ОТІФ.

Морський та річковий транспорт

Поточна ситуація

Функціонування морського та річкового транспорту України визначається Кодексом торговельного мореплавства України та Статутом внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 року N 1801.

Україна з 1994 року є членом Міжнародної морської організації та з 1964 року - членом Дунайської комісії і стала стороною таких конвенцій:

Конвенції про запобігання забрудненню моря скиданнями відходів та інших матеріалів;

Міжнародної конвенції про охорону людського життя на морі (СОЛАС);

Конвенції про міжнародну організацію системи морського супутникового зв'язку (ІНМАРСАТ) (з 1980 року);

Конвенції про втручання у відкритому морі у випадках аварій, які призводять до забруднення нафтою;

Конвенції про Міжнародні правила запобігання зіткненню суден на морі 1972 року;

Міжнародної конвенції про пошук і рятування на морі 1979 року;

Конвенції про полегшення міжнародного морського судноплавства;

Конвенції про вантажну марку;

Конвенції про обмірювання суден 1969 року;

Конвенції про запобігання забрудненню моря з суден (МАРПОЛ);

Конвенції про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства;

Афінської Конвенції про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 року і протокол 1976 року до неї;

Конвенції про безпечні контейнери;

Конвенції про стандарти навчання, дипломування і несення вахти для моряків;

Протоколу 1978 року, що стосується Міжнародної Конвенції про охорону людського життя на морі 1974 року;

Протоколу про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі;

Конвенції про режим судноплавства на р. Дунай 1948 року.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Аналіз відповідності чинного Кодексу торговельного мореплавства України нормативним актам ЄС. Підготовка пропозицій щодо внесення змін до Кодексу.

Розроблення Правил перевезення небезпечних вантажів річковим транспортом.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Розроблення Кодексу внутрішнього водного транспорту України з врахуванням Директив ЄС N 87/540/ЄЕЕ від 9 листопада 1987 р. щодо перевезень вантажів внутрішніми водними шляхами та взаємного визнання сертифікаційних свідоцтв та N 82/714/ЄЕЕ від 4 жовтня 1982 р. щодо специфікації суден внутрішнього водного транспорту.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Розроблення Загальних Правил морських портів.

Розроблення Загальних Правил річкових портів.

Повітряний транспорт

Поточна ситуація

Приєднавшись до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію і будучи членом Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО) з 1992 року, Україна стала учасницею Угоди про транзит при міжнародних повітряних сполученнях (Чикаго, 1944 рік). Завдяки цій угоді врегульовано питання перельоту над територією України та здійснення на її території зупинок повітряних суден з некомерційними цілями (технічна посадка для дозаправлення пальним тощо).

15 грудня 1999 р. Україна прийнята 38 членом Європейської конференції цивільної авіації.

Аеропортові регульовані збори в аеропортах України та аеронавігаційні збори розробляються та встановлюються згідно з рекомендаціями Кабінету Міністрів України та постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року N 1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)". Інформація щодо розмірів аеропортових та аеронавігаційних зборів надається Україною ІКАО.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1998 року N 889 "Про внесення змін і доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 р. N 819" встановлено державні збори, які стягуються з суб'єктів авіаційної діяльності з метою утворення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1998 року N 889 стягнення державного збору за непаритетну експлуатацію іноземною авіакомпанією регулярних повітряних ліній до/з України, які передбачалися постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 р. N 819, скасовано.

В Україні експлуатуються 35 аеропортів, пропускна спроможність яких забезпечує потребу в авіаційних перевезеннях на далеку перспективу. У 18 аеропортах функціонують пункти пропуску через кордон, 15 аеропортів мають тимчасовий дозвіл на міжнародні польоти.

В Україні діють близько 90 експлуатантів авіаційної техніки. У державному реєстрі цивільних повітряних суден зареєстровано понад 1500 повітряних суден. Розробляються та серійно виготовлюються повітряні судна, авіаційні двигуни, авіаційне обладнання та інші комплектуючі, які експлуатуються у десятках країн світу. Існує міцна навчальна та науково-дослідна база.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Розроблення Концепції розвитку нормативно-правової бази цивільної авіації України з урахуванням директив ЄС у цій галузі.

Подання заявки на вступ до Об'єднаних авіаційних властей Європи (JAA).

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Вступ до Об'єднаних авіаційних влад, які є асоційованим членом Європейської конференції цивільної авіації (JAA).

Вступ до Європейської організації із забезпечення безпеки аеронавігації (Євроконтроль).

Розроблення нової редакції Повітряного кодексу України, адаптованого до відповідних норм ЄС, що регулює діяльність галузі.

Вступ до Європейської організації з авіаційного обладнання цивільної авіації (EUROCAE).

Дорожнє господарство

Поточна ситуація

Через територію України проходять III, V, VII, IX міжнародні транспортні коридори, коридори Європа - Кавказ - Азія (ТРАСЕКА). Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 1998 року N 346 затверджено Програму створення та функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні.

Україна приєдналася до Європейської угоди про міжнародні автомагістралі від 15 листопада 1975 року. Економічні та правові відносини у разі надання концесії на будівництво та реконструкцію автомобільних доріг загального користування регулюються Законом України "Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг".

8.4.2. Потреби щодо інвестування для поновлення інфраструктури та рухомого складу

Програми розвитку залізниць та залізничного транспорту

Середньострокові програми (2003 - 2005 роки)

Організація капітально-відновлюваного ремонту пасажирських вагонів

Джерело фінансування 

Сума, млн. доларів США 

Іспанський товарний кредит 

15,1 

Перспективні програми 2010 рік (орієнтовно) 

  

Розвиток залізничних шляхів України

Джерело фінансування 

Сума, млн. доларів США 

Кредит банку 

51,88 

Власні кошти Укрзалізниці 

39,26 

Технічна допомога Tacis 

1,43 

Усього 

92,57 

Реконструкція тунелю на дільниці Бескид - Скотарське

Джерело фінансування 

Сума, млн. доларів США 

Кредит банку 

22 

Власні кошти Укрзалізниці 

Усього 

30 

Розроблення конструкції та організація виробництва в Україні сучасних магістральних (пасажирських і вантажних) електровозів із асинхронним приводом

Джерело фінансування 

Сума, млн. доларів США 

Кредит банку 

105 

Власні кошти Укрзалізниці 

35 

Усього 

140 

Програми розвитку морського та річкового транспорту

Перспективні програми (2010 рік, орієнтовно)

Реконструкція причалу N 1 і комплексу морського вокзалу Ялтинського морського торговельного порту

Джерело фінансування 

Сума, млн. доларів США 

Орієнтовна вартість проекту 

16 

Будівництво універсального багатофункціонального судна дедвейтом 20 тис. тонн.

Джерело фінансування 

Сума, млн. доларів США 

Орієнтовна вартість проекту 

33,6 

Програми розвитку авіашляхів, повітряної безпеки та аеропортів

Короткострокові програми (2000 - 2002 роки)

Модернізація системи аеронавігаційного обслуговування України

Джерело фінансування 

Сума, млн. доларів США 

Орієнтовна вартість проекту 

25,4 

Кредит банку 

25,4 

Середньострокові програми (2003 - 2005 роки)

Реконструкція льотної зони N 1 Державного міжнародного аеропорту "Бориспіль"

Джерело фінансування 

Сума, млн. нім. марок 

Орієнтовна вартість проекту 

173,5 

Кредит німецьких банків 

  

I фаза 

125 

II фаза 

48,5 

Перспективні програми (2010 рік, орієнтовно)

Реконструкція злітно-посадкової смуги в аеропорту м. Одеса

Джерело фінансування 

Сума, млн. євро 

Орієнтовна вартість проекту 

50 

Програми розвитку доріг загального користування

Перспективні програми (2010 рік, орієнтовно)

Реабілітація автомобільних доріг України

  

Сума, млн. доларів США 

Орієнтовна вартість проекту 

300 

Кредит Світового Банку 

200 

Власні кошти 

100 

Реконструкція автомагістралі Київ - Чоп (М-17) та фінансова реформа у дорожньому секторі України

  

Сума, млн. євро 

Орієнтовна вартість проекту 

60 

Кредит банку 

40 

Власні кошти 

20 

8.5. Малі та середні підприємства

Поточна ситуація

Право на підприємницьку діяльність в Україні закріплено статтею 42 Конституції України та законодавчо окреслено Законами України "Про підприємництво" і "Про підприємства в Україні".

Протягом останнього часу Президентом України та Кабінетом Міністрів України було прийнято ряд рішень з питань удосконалення механізмів державного регулювання процесів створення цивілізованого ринкового середовища, усунення адміністративних, економічних, організаційних перешкод на шляху розвитку підприємництва.

Указ Президента України від 12 травня 1998 року N 456 "Про державну підтримку малого підприємництва" спрямовано на формування та реалізацію державної політики з питань розвитку та підтримки малого підприємництва, ефективного використання його можливостей у розвитку національної економіки.

Указ Президента України від 3 лютого 1998 року N 79 "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності" спрямовано на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва, запровадження нових підходів до державного регулювання підприємництва.

Указ Президента України від 23 липня 1998 року N 817 "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" спрямовано на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність шляхом упорядкування проведення перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємництва, а також на зменшення їх витрат під час виконання обов'язкових правил і процедур. На виконання Указу прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 29 січня 1999 року N 112 "Про Порядок координації проведення планових виїзних перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності контролюючими органами", що дало змогу значно знизити кількість перевірок суб'єктів підприємницької діяльності контролюючими органами та систематизувати їх періодичність.

У результаті видання Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" та з введенням в дію Указу Президента України від 28 червня 1999 року N 746 "Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" значно розширюються можливості використання спрощеної системи оподаткування малих підприємств.

На впорядкування встановлених нормативно-правовими актами України правил та порядку одержання суб'єктами підприємницької діяльності дозволів (спеціальних дозволів, ліцензій, сертифікатів тощо) був спрямований Указ Президента України від 20 травня 1999 року N 539 "Про запровадження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності".

На виконання Указу Президента України від 20 травня 1999 року N 540 "Про утворення кредитно-гарантійної установи з підтримки малого і середнього підприємництва" з метою активізації процесу фінансової підтримки малих та середніх підприємств створено Кредитно-гарантійну установу, що здійснюватиме надання кредитів, у тому числі мікрокредитів суб'єктами малого і середнього підприємництва та гарантій комерційним банкам щодо повернення суб'єктами підприємництва отриманих кредитів.

Разом з тим, незважаючи на прийняті протягом останніх двох років рішення та вжиті заходи, не відбулося кардинальних позитивних змін, які б істотно вплинули на активізацію підприємництва в Україні.

Довідково. Кількість діючих малих підприємств за 1998 рік зросла у порівнянні з 1997 роком лише на 11 відсотків, що значно менше у порівнянні з 1997 року - 41, 5 відсотка і середньорічним показником за 1992 - 1997 роки - 16,8 відсотка, а число фермерських господарств станом на 1 липня 1999 року навіть скоротилось на 0,5 тис. господарств проти аналогічного періоду минулого року.

Малий бізнес поки що не розв'язує ключових проблем зайнятості населення та зменшення тінізації економіки. Сповільнюються темпи створення малих підприємств, скорочується число зайнятих на них, існують певні бюрократичні перепони на шляху започаткування власної справи, залишається недосконалою система фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва.

Перешкоди для розвитку підприємництва залишились тими, що були у минулі роки. Основними з них є: обтяжлива система оподаткування, невизначеність податкового законодавства щодо малого підприємництва, суперечливість і неповнота чинних нормативно-правових актів; надмірна зарегульованість ряду економічних процесів та організаційних процедур; відсутність системи фінансування і кредитування малого підприємництва; нерозвиненість ринкової інфраструктури; відсутність внутрішніх мотивацій для інвестицій та впровадження нових технологій; ускладнено систему обліку та звітності.

На вирішення зазначених проблем спрямовано прийнятий 15 липня 2000 року Указ Президента України N 906 "Про заходи щодо забезпечення підтримки та дальшого розвитку підприємницької діяльності".

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Забезпечення прийняття:

Закону України про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва на 2000 - 2001 роки;

Закону України про засади державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності;

Закону України про державну підтримку малого підприємництва;

Податкового кодексу України, яким передбачити зниження податкового навантаження, в тому числі і на виробничий сектор малого підприємництва.

Вжиття заходів до кардинального поліпшення стану справ у малому бізнесі та забезпечення вже у 2000 році створення критичної маси діючих малих підприємств.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Забезпечення:

аналізу відповідності нормативно-правових актів України, які регулюють підприємницьку діяльність, основним правовим нормам ЄС;

вдосконалення законодавства про підприємства з метою наближення умов їх діяльності до встановлених в ЄС для компаній;

узгодження національного законодавства в області митного права з діючим в ЄС;

уніфікації системи оподаткування, усунення податкових кордонів;

гармонізації технічних норм, стандартів і сертифікатів;

наближення до єдиного ринку фінансових послуг;

прийняття антимонопольних правил.

8.5.1. Створення суб'єктів підприємницької діяльності

Поточна ситуація

Порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності визначено Законом України "Про підприємництво" та постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року N 740 "Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності". За наявності всіх документів, зазначених у Законі, орган державної реєстрації зобов'язаний протягом 5 робочих днів внести дані реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності і видати заявнику свідоцтво про державну реєстрацію. За кожний прострочений день державної реєстрації орган державної реєстрації сплачує заявнику 20 відсотків реєстраційного збору.

Закон України "Про господарські товариства" передбачає обов'язковість статутного фонду для господарських товариств. До травня 1999 року розмір статутного фонду для товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) становив 625 мінімальних заробітних плат, а після прийняття у 1999 році Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності господарських товариств" - 100 мінімальних заробітних плат. Це значно полегшило створення ТОВ, яке є найгнучкішою та найпривабливішою для малого підприємництва.

У той же час існуюча система державної реєстрації потребує вдосконалення з метою запобігання ухиленням від сплати податків в частині забезпечення належної ідентифікації засновників (власників) підприємств під час їх створення.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Подальша оптимізація процедур заснування та реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, насамперед внесення на розгляд Верховної Ради України законопроекту про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, з подальшим створенням єдиної системи органів державної реєстрації.

З метою удосконалення системи державної реєстрації підприємств, що створюються, поряд з подальшою оптимізацією процедури їх заснування, передбачається запровадження в законодавчому порядку обов'язкового проведення ідентифікації засновників (власників) на стадії реєстрації, а також встановлення відповідальності посадових осіб за порушення порядку реєстрації.

Визначення понять "дочірнє підприємство" та "філія", врегулювання взаємовідносин між материнською компанією і її відокремленими підрозділами відповідно до директив ЄС.

Приведення процедур заснування (в тому числі і реєстрації) у відповідність з директивами ЄС.

8.5.2. Діяльність суб'єктів підприємницької діяльності

Поточна ситуація

Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порядок ліквідації визначений нечітко. Відсутність у засновників суб'єкта підприємницької діяльності стимулів до ліквідації підприємства та невизначеність значної кількості процедурних питань ліквідації призводить до збільшення кількості так званих "мертвих" підприємств.

Значним кроком до розв'язання проблеми щодо формування цілісної дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності можна вважати Указ Президента України від 20 травня 1999 року N 539 "Про запровадження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності", який чітко визначив, що єдиним документом дозвільного характеру є ліцензія. Ця норма знайшла подальше закріплення у Законі України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

В Україні до цього часу немає цілісного підходу до регулювання безпеки та якості продукції (товарів, робіт, послуг). Існуючі нормативно-правові документи реґламентують якість продукції, недотримуючись принципів забезпечення здоров'я людини, безпеки довкілля та держави. Наслідком є не зростання якості, а втручання в конкуренцію та обмеження підприємницької діяльності. На сьогодні існує понад 15 державних органів, які здійснюють контроль за якістю та безпекою продукції. Процедура сертифікації в нинішньому вигляді збільшує ціну товару.

Податкова система недостатньою мірою орієнтована на стимулювання ділової та інвестиційної активності внаслідок високих витрат платників податків на виконання податкового законодавства, нерівномірного розподілу податкового тягаря і запровадження необґрунтованих податків з метою збільшення доходів бюджету. У 1999 році запроваджено позитивні зміни, зокрема, запроваджено спрощену систему оподаткування (Указ Президента України від 3 липня 1998 року N 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва").

Контрольно-ревізійні функції у державі виконують близько 40 органів, кожен з яких діє за власними нормативними та інструктивними документами, якими встановлюються методи, порядок і періодичність контролю. Порядок здійснення контролюючими органами перевірок фінансово-господарської діяльності регламентує Указ Президента України від 23 липня 1998 року N 817 "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності", який частково розв'язує цю проблему.

Державна підтримка підприємництва в Україні здійснюється згідно з Указом Президента України від 12 травня 1998 року N 456 "Про державну підтримку малого підприємництва" Українським фондом підтримки підприємництва, регіональними фондами підтримки підприємництва, а також Українським державним фондом підтримки селянських (фермерських) господарств. Відсутність вільних державних коштів робить фінансову підтримку слабкою та не визначальною. Для вирішення цього питання видано Указ Президента України від 20 травня 1999 року N 540 "Про утворення кредитно-гарантійної установи з підтримки малого і середнього підприємництва".

До недавнього часу питання бухгалтерського обліку та звітності суб'єктів підприємницької діяльності реґламентувались безліччю інструкцій, які дуже часто змінювались у зв'язку із зміною податкового законодавства. Для подолання цієї проблеми 16 липня 1999 року прийнято Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Вже прийнято національні стандарти бухгалтерського обліку, які відповідають міжнародним (близько 30).

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

З метою визначення ролі недержавних організацій і механізму громадського обговорення нормативно-правових актів, а також забезпечення безперешкодного доступу до інформації прискорити прийняття Закону України "Про нормативні правові акти".

Розробити прозорі процедури ліквідації суб'єктів підприємницької діяльності з обов'язковим оприлюдненням інформації про початок роботи ліквідаційних комісій, зосередивши цю інформацію в одному державному органі.

Внести на розгляд Верховної Ради України законопроекти про скорочення надмірного втручання органів, що здійснюють контролюючі функції, у діяльність підприємців; про державну систему акредитації; про державну систему сертифікації.

Законодавчо впровадити міжнародні стандарти бухгалтерського обліку щодо національних стандартів бухгалтерської звітності.

Розділ 9. СОЦІАЛЬНЕ НАБЛИЖЕННЯ

9.1. Загальні питання

Поточна ситуація

Розпочато роботу з адаптації в Україні нормативних актів Ради Європи в галузі праці та соціальної політики. Першим документом є Європейська соціальна хартія (переглянута), підписана Україною 7 травня 1999 року.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Визначення переліку основних директив та стандартів ЄС, які регулюють правовідносини в галузі праці та соціального захисту населення, створення бази цих директив, структуризація її за напрямами.

На основі досвіду діяльності ECOSOC ЄС, а також економічних та соціальних комітетів (рад) в окремих державах - членах ЄС та кандидатах на вступ до ЄС, вивчення можливості та доцільності створення подібної структури в Україні. У разі позитивних результатів, проведення підготовчих переговорів з керівниками "трикутника" уряд - профспілки - роботодавці.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Вироблення рекомендацій щодо внесення змін і доповнень до законодавства України в галузі праці та соціальної політики.

Розбудова тісних відносин та підтримка регулярного діалогу з ECOSOC та спорідненими структурами держав ЄС та держав - кандидатів на вступ.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Приведення законодавства України в галузі праці та соціальної політики до вимог ЄС.

9.1.1. Зайнятість

Поточна ситуація

Перехід України до нових суспільно-економічних відносин зумовив необхідність реформування ринку праці. Законодавче визнання безробіття як соціально-економічного явища відбулося у 1991 році прийняттям Закону України "Про зайнятість населення". Цим Законом визнано добровільність праці, право громадян на вільне обрання виду діяльності, а також визначено правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України, його захист від безробіття та соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю. Після майже 70-річного панування концепції повної зайнятості визнання державою пріоритету ефективної зайнятості стало першим кроком у дійсному реформуванні ринку праці.

У 1991 році створено державну службу зайнятості, як одну з перших структур ринкової економіки, яка забезпечує громадянам України гарантований Конституцією України соціальний захист від безробіття.

Сучасне формування та розвиток ринку праці відбувається під знаком його адаптації до економічної ситуації в Україні і характеризується низкою особливостей, притаманних всім країнам Східної та Центральної Європи. Відбуваються фундаментальні зрушення у використанні трудових ресурсів та перерозподіл їх за сферами прикладання праці. Скорочується чисельність працюючих за наймом та зростають обсяги безробіття.

Рівень зайнятості населення працездатного віку у вересні 1999 року (за методологією МОП) становив 65,3 відсотка, збільшившись порівняно з березнем на 3,2 відсотка. Рівень безробіття (за методологією МОП) становив 11 відсотків економічно активного населення працездатного віку, що більше ніж удвічі перевищує показник зареєстрованого безробіття серед цієї категорії громадян.

Залишається загрозливою тенденція щодо неефективного використання офіційно зайнятих громадян. За останні три роки практично не знижується чисельність працівників, які перебувають у вимушених відпустках з ініціативи адміністрації, та працівників, зайнятих неповний робочий час. Тільки за 1999 рік їх чисельність становила відповідно 2,8 та 2,2 млн. чоловік, або 19,4 та 15,3 відсотка середньооблікової їх чисельності.

Активізувався рух робочої сили, яка звертається за допомогою у працевлаштуванні до служби зайнятості. На початок 2000 року чисельність незайнятих громадян, які перебували на обліку в службі зайнятості, становила 1,2 млн. осіб, а кількість зареєстрованих вакансій - лише 51 тисячу. Навантаження на одне вільне робоче місце в середньому становило 24 особи.

Державну політику в сфері зайнятості спрямовано на формування цивілізованого ринку праці та створення надійної системи соціального захисту від безробіття. Комплексний підхід до розв'язання цієї проблеми передбачає збалансоване регулювання всіх елементів ринку праці - не тільки стимулювання попиту на робочу силу (створення робочих місць), а й вплив на ціну праці, якість робочих місць, трудову мотивацію тощо. Протягом 90-х років в Україні створено надійну передумову розвитку активних програм регулювання ринку праці (сприяння у пошуках роботи, професійна підготовка та перепідготовка, субсидування зайнятості окремих категорій безробітних громадян, особливо з числа молоді, та інших соціально вразливих верств населення, громадські роботи, підтримка розвитку власного бізнесу).

Зазначені пріоритетні напрями активного державного регулювання ринку праці є основою програм зайнятості населення, що з 1992 року розробляються як на державному, так і регіональному рівнях. Нині реалізується Програма зайнятості населення на 1997 - 2000 роки, яка спрямована на виконання середньострокових завдань розвитку ринку праці.

З метою ефективного здійснення комплексу державних заходів щодо регулювання зайнятості постійно удосконалюється правова та нормативна база.

Для формування державної політики щодо розвитку трудового потенціалу підготовлено і Указом Президента України від 3 серпня 1999 року N 958 схвалено Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року.

Для забезпечення соціального захисту трудівників - мігрантів укладено міжурядові угоди про трудову діяльність та соціальний захист громадян, які працюють за межами своїх держав.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Створення сучасної, ефективно діючої системи досліджень зовнішньої та внутрішньої трудової міграції з метою вивчення реального стану справ щодо використання української робочої сили за межами держави та іноземної робочої сили в Україні (сфера компетенції Міністерства економіки України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України).

Розроблення нормативно-правових актів (протягом 2000 року) для забезпечення реалізації Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Становлення системи загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття і її пристосування до вимог ЄС з цього питання (2001 - 2007 роки).

Розроблення системи підтримки розвитку самозайнятості (протягом 2000 - 2004 років, сфера компетенції Міністерства економіки України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства праці та соціальної політики України).

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Запровадження системи підтримки розвитку самозайнятості (протягом 2000 - 2004 років, сфера компетенції Міністерства економіки України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства праці та соціальної політики України).

Становлення системи загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття і її пристосування до вимог ЄС з цього питання (2001 - 2007 роки).

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Розроблення та реалізація заходів, спрямованих на регулювання процесів міграції, посилення соціального захисту трудівників-мігрантів (до 2005 року).

Запровадження системи підтримки розвитку самозайнятості (протягом 2000 - 2004 років, сфера компетенції Міністерства економіки України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства праці та соціальної політики України).

Становлення системи загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття і її пристосування до вимог ЄС з цього питання (2001 - 2007 роки).

9.1.2. Соціальні гарантії

Поточна ситуація

Законом України "Про прожитковий мінімум" закладено правову базу для врахування прожиткового мінімуму як основного соціального стандарту при затвердженні та реалізації державою конституційних гарантій громадян на достатній життєвий рівень.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Забезпечення прийняття Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" стане правовою основою для формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, а також для розроблення програм соціально-економічного розвитку країни.

Розроблення нормативно-правової бази для визначення прожиткового мінімуму (базового державного соціального стандарту) на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціально-демографічних груп населення.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Поступове наближення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, стипендій та інших соціальних виплат виходячи з прожиткового мінімуму. Вивчення з цією метою норм і стандартів ЄС (протягом 2000 - 2001 років).

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Адаптація соціального законодавства України до нормативно-правової бази ЄС, що визначає правові, економічні і організаційні засади для надання населенню соціальних виплат та допомог не нижче мінімальних соціальних стандартів і нормативів.

9.1.3. Соціальний захист

Поточна ситуація

Кількість пенсіонерів в Україні - близько 14 млн. осіб, середній розмір пенсії становить 30 - 39 відсотків середньої заробітної плати. Пенсійне забезпечення регулюється Конституцією України, міждержавними угодами та 19-ма нормативно-правовими актами України. Указом Президента України від 13 квітня 1998 року N 291 схвалено Основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні.

Здійснено перші кроки щодо реалізації заходів з реформування пенсійної системи. Зокрема, розпочато створення системи персоніфікованого обліку внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

На виконання Закону України "Про проведення у Львівській області експерименту з призначення пенсій органами Пенсійного фонду України" протягом 1999 року запроваджено призначення пенсій в області відділами Пенсійного фонду України. Підведені підсумки проведеного експерименту відзначили ефективність функціонування Пенсійного фонду як цілісної системи із збору, акумуляції внесків, призначення і виплати пенсій, впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування в Україні.

Започатковано розмежування джерел фінансування пенсійного забезпечення та інших соціальних програм, що дало змогу звільнити Пенсійний фонд від невластивих йому функцій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 1999 року N 111 затверджено графік розмежування джерел фінансування виплат з Пенсійного фонду України, призначених за різними пенсійними програмами, яким передбачається закінчити цю роботу протягом 1999 - 2001 років.

Зменшено адміністративні витрати Пенсійного фонду на доставку пенсій та грошових допомог; з вересня 1999 року підвищено розміри пенсій з урахуванням трудового внеску і умов праці. Відповідно до встановленого порядку проводиться індексація пенсійних виплат.

З метою погашення заборгованості із виплати пенсій запроваджено нетрадиційні джерела формування коштів Пенсійного фонду.

Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", прийнятий 21 листопада 1992 року, встановив гарантований державою рівень матеріальної підтримки шляхом надання державної допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів, віку і стану здоров'я дітей.

25 березня 1999 року прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо здійснення окремих виплат органами соціального захисту населення". Цим законом внесено зміни до Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми".

Здійснено перехід на нову систему організації призначення та виплати допомоги сім'ям з дітьми та адресної соціальної допомоги за місцем проживання громадян. Для цього при управліннях соціального захисту населення створено 570 відділів та 180 секторів адресної соціальної допомоги.

Для забезпечення більш раціонального використання обмежених фінансових і матеріальних ресурсів за ініціативою Міністерства праці та соціальної політики України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 22 лютого 1999 року N 238 "Про запровадження адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям".

Україна поступово здійснює перехід до системи соціального захисту населення, притаманній країнам з соціально орієнтованою ринковою економікою, яка заснована на обов'язковому соціальному страхуванні. Страхові принципи соціального захисту громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості закладено Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (1998 року), якими передбачено запровадження п'яти окремих програм загальнообов'язкового державного соціального страхування - пенсійного, медичного, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Першими кроками у цьому напрямі стало прийняття Законів України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", розроблені в розвиток Основ.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Поліпшення умов надання адресної соціальної допомоги.

Запровадження державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям та одиноким непрацездатним громадянам на основі врахування їх матеріального становища.

Розроблення і впровадження систем баз даних одержувачів допомоги за всіма соціальними програмами.

Уніфікація різних програм соціальної допомоги й функцій органів, відповідальних за їх впровадження, з метою вдосконалення порядку призначення допомоги.

Вдосконалення механізму цільового спрямування допомоги найбіднішим сім'ям через запровадження перевірки засобів існування, запровадження інституту соціального інспектора. Здійснення поступового переходу від безкоштовного надання послуг різним категоріям сімей і громадян до адресної допомоги залежно від матеріального стану та ступеня працездатності на оплату послуг, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності.

Здійснення порівняльного аналізу законодавства та проектів законів України у сфері соціального захисту із директивами ЄС.

Здійснення подальших кроків щодо заходів з реформування пенсійної системи, а саме (2000 року):

повне погашення заборгованості із виплати пенсій і забезпечення своєчасної виплати поточних пенсій;

завершення запровадження системи персоніфікованого обліку внесків на пенсійне страхування в солідарній системі і започаткування роботи з організації і технічного відпрацювання схеми обліку коштів в умовах функціонування індивідуальних накопичувальних рахунків;

продовження роботи з передачі Пенсійному фонду функцій з призначення і виплати пенсій та забезпечити управління пенсійною системою на основі партнерських відносин;

прийняття нормативно-правових актів щодо вдосконалення діючої солідарної системи та запровадження обов'язкової накопичувальної системи і добровільного додаткового пенсійного страхування.

Інституційні потреби

Інформаційне забезпечення підрозділів, відповідальних за інтеграційні питання.

Поліпшення існуючого комп'ютерного забезпечення, підключення до Internet підрозділів, відповідальних за інтеграцію законодавства України з питань соціального страхування до ЄС.

Прийняття законів України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, та про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та розробка проектів нормативно-правових актів на їх виконання.

Розроблення нормативно-правових актів для забезпечення реалізації Законів України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Середньострокові (2002 - 2003 роки) та довгострокові (2004 - 2007 роки) пріоритети

Запровадження трирівневої системи пенсійного забезпечення відповідно до пріоритетних напрямів реформування пенсійного забезпечення.

Довідково. До 2002 року буде завершено розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, Пенсійний фонд буде звільнено від невластивих йому виплат (виплати доплат ветеранам війни, особам, які проживають в гірських населених пунктах, реабілітованим громадянам, допомоги на дітей та державної допомоги деяким категоріям пенсіонерів, пенсій державним службовцям, соціальних пенсій, виплати допомоги по догляду за одинокими інвалідами). Бюджет Пенсійного фонду формуватиметься як складова частина соціального бюджету.

Запровадження системи накопичувальних індивідуальних пенсійних рахунків у рамках загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Розроблення нормативно-правових актів, перегляд ряду існуючих законів, норми яких регулюють питання, пов'язані з функціонуванням нової системи недержавного пенсійного забезпечення.

Запровадження системи недержавного пенсійного страхування, яка забезпечує додаткову пенсію шляхом добровільних пенсійних внесків громадян (третій рівень). Основою цієї системи стануть недержавні пенсійні фонди, в тому числі створені і за професійними ознаками. Приведення законодавства України в галузі пенсійного забезпечення до вимог ЄС.

Забезпечення цільового характеру соціальної допомоги; поступове скасування пільг громадянам, які насправді не потребують допомоги. Вдосконалення правової бази з цього питання.

Поступове збільшення розмірів соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям до розміру прожиткового мінімуму.

Створення ефективної системи управління фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування на принципах соціального партнерства.

Впровадження персоніфікованого обліку страхових внесків та відомостей про застрахованих осіб з усіх видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (поетапне). Залучення для цього міжнародної технічної допомоги.

Поступове наближення пенсій та допомог за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням до розміру прожиткового мінімуму.

Впровадження потужних сучасних систем комунікаційного зв'язку, що забезпечить надійний зв'язок між місцевими, регіональними і державними органами соціальної допомоги.

Становлення системи загальнообов'язкового державного соціального страхування і пристосування її до вимог ЄС.

9.1.4. Безпека праці та професійні захворювання

Поточна ситуація

Законодавство України про охорону праці складається з Закону України "Про охорону праці", Кодексу законів про працю України та комплексу нормативно-правових актів про охорону праці, що становить понад 2000 державних міжгалузевих і галузевих правил, положень, інструкцій, переліків, стандартів, санітарних норм, будівельних норм і правил тощо.

В ЄС питання охорони праці регулюються понад 220 директивами (за станом на кінець 1998 року), з яких більша частина спрямована на забезпечення передумов для вільного переміщення товарів у межах ЄС; решта директив спрямована на сприяння вільному переміщенню робочої сили у межах ЄС.

Директиви, умовно віднесені до першої частини, мають характер технічних вимог до промислової продукції та порядку її сертифікації; директиви, віднесені до другої частини, містять вимоги до роботодавців щодо забезпечення охорони праці на робочих місцях, вимоги щодо соціального захисту працівників, зокрема жінок, підлітків, осіб з фізичними вадами.

Як показав попередній вибірковий аналіз, вимоги, викладені у директивах ЄС, мають відмінності від вимог, викладених у діючих в Україні нормативно-правових актах як технічного, так і соціального характеру. Тому першочергове значення має адаптація до вимог ЄС, насамперед, актів вітчизняного законодавства, які регулюють відносини між роботодавцем і працівниками, забезпечуючи їм належний рівень соціального захисту. Ці адаптовані акти законодавства мають стати основою для розроблення системи адаптованих до вимог відповідних директив ЄС нормативно-правових актів, які повинні визначити відповідний до європейських вимог рівень охорони праці у разі виконання конкретних технологічних процесів і видів робіт.

Одночасно має бути розроблений комплекс нормативних актів технічного характеру, гармонізованих з вимогами європейських документів (правил будови і безпечної експлуатації, стандартів безпеки праці тощо), а також актів, що регулюють питання сертифікації продукції. Адаптація нормативних актів до вимог ЄС повинна створити передумови для виходу українських товарів на загальноєвропейський ринок, їх вільного обігу в межах держав ЄС.

Державна система санепідемнагляду України, яка спирається на нормативну базу СНД, на цей час є єдиним дійовим захистом працюючих від несприятливого впливу шкідливих і небезпечних чинників виробничого середовища. У процесі інтеграції України до ЄС під час формування ринкових відносин, системи медичного страхування, при сертифікації технологічних процесів і обладнання зростає необхідність користування документами, які прийнято в державах ЄС. При цьому виникають деякі розбіжності в оцінці факторів виробничого середовища, їх впливу на стан здоров'я працюючих, розбіжності в характері вимог до засобів індивідуального захисту тощо.

У 1999 році розроблено та затверджено з урахуванням вимог директив ЄС Правила будови і безпечної експлуатації ліфтів.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Врахування положення відповідних директив ЄС у законопроектах, що розробляються:

про охорону праці (нова редакція);

про безпечність промислової продукції;

про державний нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю та охорону праці.

Організація виконання української частини проекту Tacis "Сприяння у забезпеченні безпеки і гігієни праці", що передбачає реалізацію ряду важливих заходів, включаючи поглиблення процесів гармонізації законодавства про охорону праці.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Здійснення перекладу, порівняльного аналізу і розроблення рекомендацій щодо адаптації нормативних актів України до нормативних актів ЄС, що стосуються:

вимог до роботодавців щодо забезпечення охорони праці працівників на робочих місцях;

вимог безпеки до машин;

вимог безпеки до електрообладнання;

вимог безпеки до посудин, що працюють під тиском;

засобів індивідуального захисту.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Здійснення на основі результатів порівняльного аналізу перегляду відповідних нормативних актів України з метою їх адаптації до вимог актів ЄС, що стосуються вищезазначених сфер.

Інституційні потреби

Централізована підготовка кадрового потенціалу (щонайменше 3-х фахівців), інформаційне та матеріально-технічне забезпечення, а також вивчення досвіду Польщі.

Для перекладу директив ЄС, проведення порівняльного аналізу, оснащення одного робочого місця фахівця необхідно 35 тис. гривень (з них на одне робоче місце - 5 тис. гривень).

Розділ 10. РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА ТА РЕГІОНАЛЬНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

10.1. Регіональна політика

Поточна ситуація

Затверджена Президентом України Стратегія інтеграції України до ЄС передбачає поєднання загальноєвропейського виміру співпраці з регіональною інтеграцією та поглибленням галузевого співробітництва України і ЄС. Враховуючи притаманну для держав ЄС тенденцію перенесення частини державних владних повноважень з національного рівня на субнаціональний, регіональний аспект інтеграції України в європейські структури набуває особливо важливого значення.

Основними нормативно-правовими документами, які визначають сучасну практику управління регіонами, є Конституція України та Закони України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про місцеві державні адміністрації", які передбачають, з одного боку, принципи збереження України як унітарної держави, узгодження інтересів регіонів із загальнодержавними і міжрегіональними інтересами, з іншого, - можливості передачі регіонам широких повноважень у вирішенні проблем соціально-економічного розвитку. Територіальний устрій країни ґрунтується на засадах єдності і цілісності державної території, поєднанні централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Децентралізація управління, як один з пріоритетів адміністративної реформи в Україні, передбачає підвищення ролі регіональних органів державної влади та місцевого самоврядування у здійсненні економічних та структурних реформ, диверсифікації економіки територій, в управлінні державним та комунальним майном, розвитку міжрегіонального та транскордонного співробітництва та інших сферах. Водночас посилюється роль держави у спрямуванні і координації діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо забезпечення економічної безпеки держави, у фінансовій, соціальній, податковій, валютній політиці та інших сферах життєдіяльності суспільства.

За останні роки Верховною Радою України прийнято ряд нормативно-правових актів, які створили важливі правові передумови для розроблення та реалізації цілісної державної регіональної політики, підготовлено до розгляду ряд відповідних законопроектів. Відповідно до Указу Президента України від 20 листопада 1998 року N 1284 "Про першочергові заходи з проведення в Україні адміністративної реформи" розпочато реалізацію заходів першого етапу адміністративної реформи в Україні.

У практиці управління регіонами України використовуються елементи розширення повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, зокрема:

постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 1999 року N 951 Раді міністрів Автономної Республіки Крим, міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади передаються повноваження з управління державними корпоративними правами 2598 підприємств;

Указом Президента України від 26 червня 1999 року N 719 "Про заходи щодо стабілізації соціально-економічного становища у Дніпропетровській області" передбачено проведення експерименту у сфері управління господарським комплексом області шляхом передачі на термін його проведення до 31 грудня 2002 року до сфери управління Дніпропетровської облдержадміністрації об'єктів державної власності, у тому числі державних підприємств, розташованих на території області, а також корпоративних прав, що належать державі у майні господарських товариств;

Указом Президента України від 27 січня 2000 року N 100 "Про заходи щодо розвитку базових галузей економіки в Дніпропетровській та Донецькій областях" з метою забезпечення оптимального поєднання загальнодержавних та регіональних економічних інтересів, створення сприятливих умов для розвитку базових галузей економіки, більш повного використання потенціалу регіонів та підвищення ефективності управління економічними процесами в Дніпропетровській та Донецькій областях обласним державним адміністраціям передано окремі повноваження центральних органів виконавчої влади;

прийнято ряд законів України та указів Президента України щодо запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку та створення спеціальних (вільних) економічних зон у різних регіонах України;

Кабінетом Міністрів України затверджено ряд державних регіональних програм, які спрямовані на вирішення найгостріших проблем розвитку окремих регіонів: Програму соціально-економічного розвитку Донецької області на 1998 - 2000 роки, Програму державної підтримки комплексного розвитку міста Львова на 1998 - 2002 роки, заходи щодо державної підтримки реалізації Комплексної програми еколого-економічного та соціального розвитку гірської Рахівщини на період 1998 - 2005 року, Комплексну програму соціально-економічного розвитку Великої Ялти як курорту загальнодержавного значення, Комплексну програму стабілізації соціально-економічного становища м. Севастополя на 1997 - 2000 роки, Державну програму соціально-економічного розвитку м. Києва на період до 2010 року, Комплексну програму збереження історичної забудови м. Львова, про державну підтримку виконання Програми реформування економіки та соціально-економічного розвитку Херсонської області на період до 2001 року, про державну підтримку реалізації Програми соціально-економічного розвитку Луганської області на 1999 - 2010 роки. Верховною Радою Автономної Республіки Крим затверджено Комплексну програму соціально-економічного розвитку і структурної перебудови економіки Автономної Республіки Крим до 2010 року.

З метою поглиблення економічних реформ на регіональному рівні, підтримки розвитку підприємництва та формування ринкової інфраструктури Кабінетом Міністрів України утворено Координаційну раду з формування мережі регіональних агентств розвитку, затверджено Положення про цю Координаційну раду та доручено її голові забезпечити розроблення проекту концепції створення мережі регіональних агентств розвитку. Зазнає реформування механізм формування місцевих бюджетів. Закон України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" значно розширив можливості зміцнення дохідної частини місцевих бюджетів, в основному, за рахунок передачі повністю або частково загальнодержавних податків і зборів: податку на прибуток, прибуткового податку з громадян, акцизного збору з вітчизняних товарів, плати за землю. Така схема відрахувань дала змогу безпосередньо збільшувати податкову базу внаслідок зростання виробництва і як результат - доходи місцевих бюджетів. У 2000 році за місцевими бюджетами закріплюються надходження в повному обсязі прибуткового податку з громадян, надходження від податку на прибуток підприємств і організацій, що належать до комунальної власності.

Однак ефективний розвиток регіонів України, який передбачає оптимальне поєднання регіональних та загальнонаціональних інтересів, гальмує відсутність концептуально обгрунтованої та законодавчо затвердженої цілісної державної регіональної політики, яка б передбачала оптимізацію відносин між центром і територіями, врахування єврорегіональних тенденцій розвитку.

Спроби розробити цілісну концепцію державної регіональної політики почали ініціюватися Урядом з 1995 року:

проект Концепції державної регіональної економічної політики був розроблений Урядом на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 квітня 1995 року N 243 "Про план першочергових заходів щодо реалізації положень щорічної доповіді Президента України, розглянутої Верховною Радою України 4 квітня 1995 року", опрацьовано створеною розпорядженням Кабінету Міністрів України робочою групою, схвалений Президією Кабінету Міністрів України 5 жовтня 1995 року, розглянутий Адміністрацією Президента України у листопаді 1995 року та поданий 20 вересня 1996 року Верховній Раді України разом з проектом Постанови Верховної Ради України з цього питання;

у липні 1998 року Кабінетом Міністрів України було подано до Верховної Ради України проект Закону України "Про Концепцію державної регіональної економічної політики". У вересні 1999 року Уряд відкликав цей законопроект з Верховної Ради України, оскільки він не відповідав новим вимогам і реаліям сьогодення;

у вересні 1999 року Розпорядженням Президента України створено Комісію з розробки Концепції державної регіональної політики України, яку очолюють Перший віце-прем'єр-міністр України і голова Національної Ради Спілки лідерів місцевих та регіональних влад України (громадської організації, яка об'єднує в своїх рядах керівників територій і регіонів, а також депутатів усіх рівнів).

Розроблення і законодавче затвердження Концепції державної регіональної політики дасть змогу державі, не втручаючись в оперативну діяльність місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, окремих підприємств, за допомогою економічних важелів сприяти комплексному розвитку регіонів, формуванню такої територіальної та галузевої структури господарських комплексів регіонів, які відповідають загальнодержавним інтересам та інтересам регіонів. Нині правова та фінансово-матеріальна обмеженість їх ролі в управлінні територіями, домінуючий галузевий підхід викликають соціальні протиріччя і стримують збалансований розвиток регіонів.

Інтеграція України до європейських структур неможлива без вироблення та реалізації такої моделі управління регіонами, яка б відповідала принципам регіональної політики Європейського Союзу, сприяла б становленню нових форм співпраці між центром і регіонами, внутрішньому міжрегіональному співробітництву та міжнародній співпраці територій.

Основними принципами регіональної політики ЄС, що цілком прийнятні для умов України, є концентрація фінансових ресурсів у регіонах, які цього найбільше потребують, використання програмового підходу до розвитку регіонів замість проектного, партнерство і співробітництво різних суспільних секторів на рівнях управління від національного до місцевого, принципи додатковості фінансування та субсидіарності. Гармонізація практики управління регіонами України з принципами ЄС передбачає, насамперед, чітке розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в ході адміністративної реформи, законодавче визначення принципів регіональної політики, державної підтримки регіонального розвитку, програм соціально-економічного розвитку регіонів та державних програм розвитку проблемних регіонів, створення системи моніторингу розвитку регіонів.

Нова регіональна політика має бути спрямована на адміністративно-економічну оптимізацію регіональної структури країни і відносин між центром і територіями з метою забезпечення збалансованого розвитку за рахунок максимально ефективного використання існуючих внутрішніх і залучення зовнішніх ресурсів. При цьому основними засадами державної регіональної політики повинні стати:

чітке розмежування повноважень щодо управління регіонами між центральними та місцевими органами державної влади, органами місцевого самоврядування відповідно до принципів децентралізації та із дотриманням загальнодержавних інтересів;

створення фінансових та організаційно-правових умов для реалізації повноважень органів місцевого самоврядування;

запровадження дієвого механізму участі місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування у процесі прийняття рішень на державному рівні стосовно розв'язання регіональних проблем;

розроблення формалізованого механізму державної підтримки програм розвитку регіонів.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Розроблення та затвердження Концепції державної регіональної політики, спираючись на головні цілі, притаманні сучасній європейській регіональній політиці:

створення і зміцнення єдиного економічного простору, митної, фінансово-бюджетної, податкової систем;

збереження унітарної форми державного устрою України при одночасному здійсненні децентралізації управління;

забезпечення економічних, соціальних, правових та організаційних засад державності, зміцнення міжрегіональної внутрішньої інтеграції;

збалансування соціально-економічного розвитку регіонів, згладжування міжрегіональних диспропорцій, забезпечення єдиних соціальних стандартів якості і рівня життя громадян, які проживають у різних регіонах держави;

збереження оптимального співвідношення між регіональною та секторною політикою Уряду;

пріоритетний розвиток регіонів, які мають особливо важливе стратегічне значення для держави, мають потенціал перетворитися у "полюси економічного зростання";

розроблення спеціальних програм підтримки проблемних регіонів;

оптимальне використання природно-ресурсних особливостей регіонів, їх географічного розташування, інфраструктури, специфіки людських ресурсів;

екологізацію соціально-економічного розвитку;

розвиток внутрішньої та зовнішньої міжрегіональної співпраці.

Прийняття законів України про внесення змін до Закону України "Про місцеве самоврядування", про внесення змін і доповнень до Закону України "Про місцеві державні адміністрації", про мінімальні соціальні стандарти та соціальні гарантії, про внесення змін до Закону України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим", про внесення змін до Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми", про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування в м. Ірпені, селищах Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське Київської області, про місто-герой Севастополь, про Програму державної підтримки і розвитку місцевого самоврядування.

Налагодження координації працюючих сьогодні в Україні міжнародних проектів і програм технічного сприяння у сфері муніципального та регіонального розвитку для ефективного використання зарубіжного досвіду, в тому числі під час розроблення проекту Концепції державної регіональної політики. Ініціювання для забезпечення сумісності принципів регіональної політики України з принципами регіональної політики ЄС спеціальної програми технічної допомоги ЄС, спрямованої на сприяння Україні у проведенні прикладних досліджень з цього питання, у розробленні відповідного законодавства.

Продовження реалізації державних регіональних програм і програм соціально-економічного розвитку регіонів.

Розроблення стратегії поетапного реформування системи складання місцевих бюджетів і міжбюджетних відносин.

Типологізація регіонів за рівнем соціально-економічного розвитку.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Підготовка та початок проведення в Україні реформи адміністративно-територіального устрою.

Встановлення під час реалізації адміністративної реформи чітких правових засад взаємовідносин між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування:

поетапне розмежування сфер відповідальності та компетенцій центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що функціонують на одному територіальному рівні;

розподіл повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в галузях, що становлять спільні сфери їх діяльності (освіта, охорона здоров'я, культура, правопорядок тощо);

створення нової системи управління державним сектором економіки із чітким визначенням ролі і місця місцевих державних адміністрацій в управлінні державною власністю та корпоративними правами.

Утворення економічної та фінансової основи розвитку місцевого самоврядування:

утворення системи розподілу фінансових ресурсів між державним бюджетом і бюджетами регіонів та територіальних громад на основі принципу розподілу їх функцій та компетенції;

завершення формування власності територіальних громад (комунальної власності);

законодавче врегулювання правового режиму спільної власності територіальних громад;

розроблення і затвердження системи мінімальних соціальних стандартів державних і громадських послуг, що гарантовано фінансуються з державного та місцевого бюджетів;

вироблення механізму розподілу податкових та бюджетних повноважень між центральною, регіональною та місцевою владою щодо зміцнення власної доходної бази місцевих органів влади;

розроблення прозорої системи формульного визначення показників бюджету та розподілу трансфертів між бюджетами різних рівнів, яка базуватиметься на об'єктивних показниках і критеріях;

розширення переліку власних доходів бюджетів адміністративно-територіальних одиниць та створення стимулів для збільшення доходів місцевих бюджетів.

Розроблення відповідної нормативно-правової бази для реалізації Концепції державної регіональної політики.

Визначення на основі Концепції державної регіональної політики України правового статусу та класифікації регіонів України, зокрема пріоритетних, відсталих та депресивних, з урахуванням критеріїв, що існують у ЄС (ВВП на душу населення, рівень безробіття, частка зайнятих у промисловості тощо). Розроблення проекту та прийняття Закону України "Про прискорення соціального та економічного розвитку депресивних територій".

Розвиток транскордонного співробітництва у рамках єврорегіонів "Буг", "Нижній Дунай", "Верхній Прут", Карпатського єврорегіону, зокрема з питань:

організації та координації дій, спрямованих на підтримку економічної, наукової, екологічної, культурної та освітньої співпраці;

сприяння у налагодженні контактів з міжнародними організаціями та інституціями;

створення спільних фондів, асоціацій, реалізації проектів спільного розвитку, укладення міжрегіональних угод, які забезпечать найефективніше використання та розвиток потенціалів єдиного простору єврорегіонів.

Ініціювання узгодження термінів та процедур здійснення програм технічної допомоги ЄС Tacis та PHARE з метою розширення можливостей регіональних та місцевих органів влади України, Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії здійснювати спільні транскордонні проекти.

Державна підтримка прикладних наукових досліджень, які стосуються регіональної проблематики, а також залучення для їх виконання технічної допомоги ЄС.

Продовження реалізації державних регіональних програм і програм соціально-економічного розвитку регіонів.

Створення мережі регіональних агентств розвитку.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Завершення проведення в Україні реформи адміністративно-територіального устрою. Прийняття Закону України про адміністративно-територіальний устрій.

Підготовка на основі створеної нормативної бази та апробованих механізмів регіонального розвитку Національної програми регіонального розвитку України.

Продовження реалізації державних регіональних програм і програм соціально-економічного розвитку регіонів.

Запровадження механізмів стимулювання соціального та економічного розвитку депресивних (слаборозвинутих) територій.

Сприяння розвитку внутрішніх міжрегіональних зв'язків, зовнішнього міжрегіонального та транскордонного співробітництва.

Створення системи моніторингу розвитку регіонів, яка відповідатиме стандартам ЄС.

Поступове наближення практики регіональної політики в Україні до стандартів і програмних стратегій відповідно до основоположних принципів функціонування структурних фондів ЄС на період 2000 - 2006 року.

Ініціювання створення для України програми ЄС щодо підтримки регіонального розвитку та підготовки до процедур використання структурних фондів (на взірець програм SAPARD, ISPA у країнах Центральної та Східної Європи).

10.2. Регіональне співробітництво

Поточна ситуація

Регіональне співробітництво передбачає встановлення і поглиблення прямих контактів між окремими регіонами України та державами-членами і кандидатами у члени Європейського Союзу з поступовим перенесенням основної ваги інтеграційного процесу з центральних органів виконавчої влади на регіони, до органів місцевого самоврядування, територіальних громад і, зрештою, якнайширшого залучення громадян України.

Відповідно до статті 70 "Регіональний розвиток" УПС сторони зміцнюють співробітництво в галузі регіонального розвитку та планування землекористування. З цією метою вони сприяють обміну інформацією між національними, регіональними та місцевими органами влади з питань регіональної політики планування землекористування та методики формування регіональної політики, яка приділяє особливу увагу розвитку несприятливих районів. Вони також сприяють налагодженню прямих зв'язків між відповідними районами та державними організаціями, які займаються питаннями планування регіонального розвитку, з метою, між іншим, обміну інформацією про шляхи і методи сприяння регіональному розвитку.

Здійсненню інтеграційних процесів сприяє також встановлення і поглиблення прямих контактів між окремими регіонами України та держав - членів і кандидатів у члени ЄС. У більшості областей України зростають товарообіг з державами - членами ЄС, обсяги інвестицій, реалізується значна кількість спільних проектів.

Одним з пріоритетних напрямів співробітництва для підтримки стабільності, економічного і соціального розвитку прикордонних областей, поліпшення прикордонного контролю і транзиту є транскордонне співробітництво. Програма Tacis з транскордонного співробітництва була заснована у 1996 році. Вона зосереджується на:

вдосконаленні правил перетинання кордонів і транзиту (дрібномасштабна інфраструктура та технічна допомога); ключові пріоритети - лібералізація торгівлі, швидке пересування людей і товарів за умов більш ефективного збирання податків і виявлення злочинної діяльності;

підготовці проектів щодо технічного оснащення пунктів пропуску у прикордонних селищах Чоп і Ягодин на західному кордоні України;

проектах розширення транскордонної діяльності, особливо на проектах стосовно довкілля, таких, як проект контролю басейну річки Дунай; проект із збереження біологічного і ландшафтного розмаїття Карпат, оцінки якості води у річці Буг;

дрібномасштабних проектах.

Україна прийняла повноцінну участь у цій програмі починаючи з 1997 року і здійснила перші успішні проекти.

Затверджений План заходів щодо забезпечення реалізації Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу та пріоритетів Спільної робочої програми імплементації Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Союзом на 1998 - 1999 роки забезпечив початок системного формування та реалізації заходів щодо встановлення і поглиблення прямих контактів між окремими регіонами України та державами - членами і кандидатами у члени ЄС.

Пріоритети регіонального співробітництва (2000 - 2007 роки)

Організація та координація дій, спрямованих на підтримку економічної, наукової, екологічної, культурної та освітньої співпраці регіонів України та держав - членів і кандидатів у члени ЄС, сприяння у налагодженні контактів з міжнародними європейськими організаціями та інституціями.

Формування соціально-економічного середовища, яке забезпечить активне залучення ринкових структур до процесу регіонального співробітництва.

Реалізація єдиної транспортної політики щодо митних переходів та головних транспортних напрямків, будівництва автомагістралей і головних доріг, розвитку регіональної системи залізниць, будівництва регіональних аеропортів, розвитку регіонального повітряного транспорту в рамках єврорегіонів.

Формування конкурентної економічної структури єврорегіонів: прискорення економічної трансформації та ефективної утилізації природних ресурсів, поширення технологічних інновацій і подальший розвиток інфраструктури, яка необхідна для запровадження цих інновацій, активізація бізнесу, впровадження спільних проектів в цих галузях господарського комплексу.

Створення спільних фондів, асоціацій, реалізація проектів спільного розвитку, укладення міжрегіональних угод, які забезпечать найефективніше використання та розвиток потенціалів об'єднаних територій, сприятимуть формуванню єдиного господарського комплексу в межах єврорегіонів.

Формування однорідного соціально-економічного простору на основі поглиблення міжнародної кооперації праці між підприємствами країн-учасниць, розвитку спільної підприємницької діяльності, формування спільної банківської, транспортної та промислової інфраструктур, створення єдиного ринкового простору, фінансової системи, узгодження політики щодо регулювання потоків робочої сили, вирівнювання економічного та соціального рівнів розвитку територій, які входять до єврорегіонів.

Реалізація спільних проектів, програм як в рамках єврорегіонів, так і у рамках двостороннього, регіонального та прикордонного співробітництва дасть змогу поряд з реалізацією інших заходів запобігти штучній відірваності від європейських процесів держав, які поки що не є першочерговими кандидатами на вступ до ЄС.

Розширення участі окремих областей України в роботі Асамблеї європейських регіонів та інших міжнародних європейських організацій, забезпечення реалізації положень Європейської Рамкової Конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними громадами або властями.

Участь у спільних з державами ЄС консультаціях, конференціях з окремих проблем соціально-економічного розвитку.

Участь регіонів, окремих галузей та підприємств у міжнародних європейських виставках та спільних проектах.

Підтримка розвитку програми Tacis "Споріднені міста".

Систематичне узагальнення тенденцій та заходів, спрямованих на інтеграцію економіки області в європейський економічний простір, врахування їх під час формування регіональних програм соціально-економічного розвитку.

Створення українсько-польської агенції регіонального розвитку, а згодом - польсько-українського центру європейської інтеграції у м. Вроцлав Нижньосілезького воєводства у рамках польсько-американсько-української ініціативи про співпрацю (ПАУІС), прийнятої урядами США, Польщі та України у 1998 році.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети в розрізі окремих областей (довідково)

Волинська область

Подальше співробітництво у рамках єврорегіону "Буг" з метою вирішення таких завдань:

організація дій, спрямованих на підтримку економічної, наукової, екологічної, культурної та освітньої взаємодії;

реалізація єдиної транспортної політики щодо митних переходів та головних транспортних напрямків, будівництва автомагістралей та інших об'єктів дорожньої інфраструктури;

прискорення процесів економічної трансформації;

ефективне використання природних ресурсів, поглиблення взаємодії з питань охорони довкілля;

поширення технологічних інновацій і подальший розвиток інфраструктури, необхідної для запровадження цих інновацій;

активізація бізнес-контактів, здійснення спільних проектів у тих галузях, які представляють обопільний інтерес;

формування однорідного соціально-економічного простору на основі поглиблення міжнародної кооперації між окремими підприємствами, розвиток спільної підприємницької діяльності;

формування спільної банківської, транспортної та промислової інфраструктур;

розбудова українсько-польського державного кордону та модернізація складово-транспортної мережі;

встановлення продуктивних контактів з адміністративно-територіальними одиницями інших держав, використовуючи можливості членства єврорегіону "Буг" в Асоціації європейських прикордонних регіонів.

Спільно з регіонами держав - членів ЄС та кандидатів на вступ до ЄС здійснення заходів для отримання доступу до інших континентальних програм, що надають технічну допомогу на розвиток транскордонної співпраці, зокрема, ФАРЕ, ІНТЕРРЕГ, ін.

Донецька область

Підписання повномасштабного договору про економічне, науково-технічне та культурне співробітництво між Донецькою областю та Сілезьким воєводством Польщі.

Проведення у м. Донецьку Днів землі Північний Рейн-Вестфалія (Німеччина).

Вступ Донецької області до Асамблеї Європейських Регіонів.

Продовження реалізації спільного з ЄБРР проекту пом'якшення соціальних наслідків реструктуризації вугільної галузі у рамках програми Tacis.

Продовження реалізації Британським урядовим фондом "Ноу-Хау" проекту підтримки реструктуризації вугільної галузі.

Реалізація Британським урядовим фондом "Ноу-Хау" проекту Tacis "Підтримка сектора малого та середнього бізнесу в Україні".

Здійснення проекту Tacis щодо встановлення побратимських зв'язків між вугільними регіонами Донецької області та Європи.

Залучення до реалізації в області різних цільових проектів Tacis, Британського урядового фонду "Ноу-Хау" та ЄБРР.

Активізація роботи із залучення інвестицій держав - членів та кандидатів у члени ЄС для реалізації проектів у спеціальних економічних зонах та на територіях пріоритетного розвитку.

Дніпропетровська область

Укладення Угод про регіональне співробітництво між Дніпропетровською областю та окремими регіонами Польщі, Франції та інших країн Європи.

Виконання Проекту регіонального розвитку Дніпропетровської області, який реалізується Дніпропетровською облдержадміністрацією разом з відділенням ООН з промислового розвитку (ЮНІДО), Програмою розвитку ООН (ПРООН) та Агентством економічного розвитку.

Вступ Дніпропетровської області до Ради муніципалітетів і регіонів Європи.

Вступ Дніпропетровського обласного Союзу промисловців та підприємців України до Європейської конфедерації асоціацій малого та середнього бізнесу (2000 р.).

Вступ Дніпропетровського регіонального агентства економічного розвитку до Європейської асоціації агентств економічного розвитку (2001 р.).

Створення на базі Придніпровського центру освіти та досліджень в міжнародному бізнесі регіонального Фонду підтримки малих та середніх підприємств та регіонального Центру координації міжнародної технічної та гуманітарної допомоги; залучення в регіон цільових проектів, наприклад, в рамках Програми PSO Україна - Нідерланди (2000 р.).

Створення спільно з відповідними установами держав - членів ЄС Дніпропетровського науково-технологічного парку, включаючи:

регіональний бізнес-центр (за підтримки у рамках програми Tacis) з подальшим розширенням мережі бізнес-центрів у інших містах області;

інформаційно-ресурсний центр;

Центр трансферу технологій за підтримки за проектом Дрезденського філіалу центру міжнародної торгівлі, ІСЕСТ WG, Міжнародного центру перетворення у Бонні (2001 р.). (Довідково: проект виконує інформаційну функцію та функцію маркетингу в об'єднанні національних технологій з сучасними міжнародними технологіями для створення двосторонніх взаємовигідних зв'язків);

Агроінформаційний центр за підтримки Фонду Євразія (2001 р.). (Довідково: центр надає необхідну ділову, промислову, технічну, технологічну, маркетингову, юридичну та інші види інформації агропідприємствам у Дніпропетровській області).

Реалізація програми соціальної та професійної адаптації офіцерів, звільнених у запас (2002 р.).

Створення ефективної системи міжнародного співробітництва (зокрема, за участю фінансово-промислового концерну "Гала-Капітал" планується створення Агентства міжнародного співробітництва "Придніпровський Дім" (2000 р.). Заходи будуть здійснюватись згідно з Протоколом намірів щодо регіонального співробітництва між землею Північний Рейн-Вестфалія (Німеччина) і Дніпропетровською областю, підписаного 11 жовтня 1996 р.).

Закарпатська область

Розбудова державного кордону та прикордонної інфраструктури:

На кордоні з Угорщиною:

Переведення всіх пунктів спрощеного пропуску (ПСП) на цілодобовий режим роботи, надання їм статусу міждержавних і визначення порядку пропуску через кожний ПП, враховуючи технічну оснащеність і пропускну спроможність кожного із них.

Завершення реконструкції ПП "Тиса" (3,5 млн. екю за рахунок програми ЄС Tacis).

Прискорення відкриття міждержавного пункту пропуску "Велика Паладь" - для пропуску пасажирського і місцевого вантажного автотранспорту.

Сприяння залученню іноземних інвесторів у будівництво об'їзних шляхів в обхід м. Берегова протяжністю 7,8 км (орієнтовна вартість - 10 млн. гривень), в обхід с. Лужанка протяжністю 4 км (орієнтовна вартість - 5 млн. гривень), а також у будівництво мосту через староріччя Тиси в обхід с. Вилок (КПП "Вилок-2") для вантажного автотранспорту.

Розроблення проектно-кошторисної документації з будівництва об'їзних доріг до ПСП "Косино" (3,5 км), "Дзвінкове" (3,5 км) та фінансування будівництва цих доріг, що дасть змогу присвоїти їм статус міждержавних з цілодобовим режимом роботи.

Розбудова сервісної інфраструктури на під'їзних шляхах до пунктів переходу "Лужанка", "Косино", "Дзвінкове", "Вилок" із залученням вітчизняних та іноземних інвесторів.

Проектування і будівництво дорожньої інфраструктури по обидва боки українсько-угорського кордону за рахунок спільного використання європейських програм Tacis і PHARE.

На кордоні з Польщею:

Відкриття пункту спрощеного пропуску "Лубня - Волосате-2".

На кордоні з Словаччиною:

Підготовка Угоди про транзитний проїзд територією Словаччини громадян України та територією України громадян Словаччини.

Відкриття міждержавного залізничного пункту пропуску "Павлово - Матьовце" по існуючій широкій колії, а також автомобільного пасажирського пункту пропуску "Павлово - Матьовце".

Реконструкція пункту пропуску "Ужгород" (вантажний термінал), орієнтована вартість - 5,5 млн. доларів США.

Відкриття міжнародного автомобільного вантажного ПП "Страж - Чіерна-над-Тисою".

На кордоні з Румунією:

завершення реконструкції КПП "Дяково", надання йому статусу міжнародного для пропуску всіх видів пасажирського автотранспорту (для пасажирського автотранспорту до цього часу даний пункт діє лише як пункт спрощеного переходу (ПСП).

Вирішення питання будівництва мостового переходу "Солотвино - Сигет".

Вирішення питання будівництва автодорожнього мостового переходу Біла Церква - Сигет та відкриття міждержавного пункту пропуску (у 1999 році проведено ряд робочих нарад з представниками органів влади на місцях, контрольних служб, громадських організацій та ін. з питання будівництва мостового переходу Біла Церква - Сигет з відкриттям пункту спрощеного пропуску із залученням коштів за програмами ЄС PHARE і Tacis).

Прискорення підписання угод між урядами України та Румунії про прикордонне співробітництво.

Продовження переговорів щодо реконструкції ПСП "Яблунівка - Гута". Підписання і реалізація намічених угод значною мірою сприятиме активізації двосторонніх відносин між нашими країнами-сусідами та їх прикордонними регіонами.

Розвиток транспортної інфраструктури області, спорудження міжнародних транспортних коридорів.

Розвиток транспортно-сервісної та експедиційно-складської діяльності

Основним принципом діяльності регіонів у галузі транспортно-сервісної та експедиційно-складської діяльності регіонів має бути інтермодальність, тобто інтеграція вантажообігу залізничного та автомобільного транспорту, яка має розвиватися шляхом:

спільної діяльності щодо реабілітації колійної інфраструктури, модернізації вантажного вагонного парку з метою підвищення швидкості руху поїздів, як необхідних передумов для інтеграції в європейську транспортну систему та збільшення транзиту вантажів через прикордонні регіони;

створення логістичних транспортно-складських комплексів Чопсько-Захоньського транспортного вузла з щорічним визначенням обсягів обробки операторами України та Угорщини зовнішньоторговельних та транзитних вантажів, що прямують через ПП по коліях 1520 та 1435 мм, на міждержавному рівні;

реалізації намірів щодо розвитку 5-го (Критського) міжнародного транспортного коридору шляхом спорудження Транс'європейської південної автомагістралі;

організації з території області водного шляху в широтному напрямку Тиса - Дунай - Рейн, як комунікації, що забезпечує вихід на 7-й (Критський) міжнародний транспортний коридор (водний по Дунаю), з метою переключення частини експортно-імпортних вантажів із залізничного транспорту на більш дешевий водний.

Запорізька область

Створення спільних фондів, реалізація проектів спільного розвитку, укладення міжрегіональних угод, які забезпечать найефективніше використання та розвиток потенціалів територій, сприятимуть формуванню єдиного господарського комплексу в межах єврорегіонів.

Реформування окремих промислових підприємств, виробників конкурентоспроможної продукції, підприємств агропромислового комплексу та сільського господарства із залученням кредитних коштів ЄС для їх успішної адаптації на європейському ринку.

Реструктуризація економіки області та розбудова інфраструктури ринку, подальша участь області в реалізації проекту Tacis "Підтримка сектора малого та середнього бізнесу в Україні".

Створення в рамках програми Tacis регіонального центру сприяння впровадженню енергоресурсозберігаючих технологій в комунальній сфері Запоріжжя з наданням консультаційної допомоги, бізнес-планування, подальшого фінансування окремих проектів.

Ефективне використання природних ресурсів, поглиблення взаємодії з державами - членами ЄС в питаннях охорони довкілля. Реалізація програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води у області із залученням кредитних коштів ЄБРР.

Івано-Франківська область

Відновлення дороги Верховина - Поєніле-де-Суб-Мунте та відкриття митного переходу на українсько-румунському кордоні в пункті N 421 Шибене Верховинського району (Україна) - Поєніле-де-Суб-Мунте, повіт Марамуреш (Румунія).

Продовження та активізація співпраці в рамках "Карпатського єврорегіону".

Вступ Івано-Франківської області до Єврорегіону "Верхній Прут", до якого входять прикордонні області Румунії, України та Молдови.

Укладення угод про регіональне економічне, соціальне та культурне співробітництво між Івано-Франківською областю та окремими регіонами Польщі, Румунії, Словаччини та Угорщини.

Реалізація розроблених та розроблення нових проектів регіонального транскордонного співробітництва області з регіонами вищезазначених прикордонних держав та з державами - членами ЄС у рамках програми Tacis, а також інших програм.

Кіровоградська область

Вступ Кіровоградської області до Асамблеї європейських регіонів.

Проведення активної роботи щодо вступу Спілки підприємців області до Європейської конфедерації малих і середніх підприємств, укладення угоди про співробітництво з Союзом малих і середніх підприємств Німеччини.

Проведення переговорів з представниками Британського урядового фонду "Ноу-Хау" з метою підтримки бізнес-центрів і агробізнесу, а також створення консультативних пунктів у області.

Опрацювання питання щодо створення спільно з відповідними установами держав - членів ЄС Кіровоградського науково-технологічного парку, включаючи центр трансферу технологій (за підтримки Міжнародного центру перетворення у Бонні), агроінформаційного центру (за участю фонду "Євразія").

Участь Кіровоградської області у роботі Всесвітньої виставки "ЕКСПО-2000" (м. Ганновер, Німеччина).

Пошук Кіровоградським державним технічним університетом партнерів з метою участі у реалізації спільного європейського проекту "Створення консорціуму вищої школи "ЄС-Україна" у рамках міжнародної програми TEMPUS/Tacis з отриманням гранту Європейського фонду освіти (м. Турін, Італія).

Луганська область

Отримання нових джерел доходів обласного бюджету за рахунок підвищення інвестиційної активності на створених територіях пріоритетного розвитку.

Перепідписання угоди з Підкарпатським воєводством Республіки Польща.

Укладення міжрегіональної угоди з провінцією Дон-Альп (Франція).

Львівська область

Подальша реструктуризація великих підприємств з використанням співфінансування з боку ЄБРР.

Стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу шляхом акумулювання регіональних фондів підтримки підприємництва, розроблення довготермінових регіональних програм сприяння розвитку підприємництва.

Розвиток мережі недержавних платних транспортних магістралей та супутньої інфраструктури.

Реалізація проектів у галузі транспорту (продовження колії євростандарту від державного кордону до м. Львова з будівництвом нового міжнародного вокзалу) та будівництво у м. Стрий на базі колишнього військового аеродрому міжнародного аеропорту "Львів-2".

Реалізація проектів у галузі нафто- та газопостачання, зокрема щодо постачання каспійської нафти через Одесу - Броди - Адамову Заставу - Гданськ з метою поставки природного газу в Україну з використанням газопроводу Норвегія - Польща.

Розв'язання екологічних проблем області, які представляють реальну загрозу здоров'ю населення, завдають непоправних втрат біологічному розмаїттю території і визнані міжнародним співтовариством як глобальні.

Активізація роботи в рамках міждержавної асоціації "Карпатський єврорегіон" та єврорегіону "Буг".

Розбудова наявних і введення в дію нових прикордонних переходів; реалізація інвестиційних проектів у межах створених спеціальних (вільних) економічних зон "Яворів" та "Курортополіс Трускавець".

Миколаївська область

Залучення інвестицій з держав - членів ЄС для розбудови спеціальної економічної зони "Миколаїв" за напрямами:

суднобудування, газотурбобудування, літакобудування, інші галузі та виробництва машинобудування;

машинобудівні виробництва, зорієнтовані на високий ступінь обробки і застосування комп'ютерних і електронних технологій;

розроблення устаткування і приладів енергозберігаючих технологій агропромислового та побутового призначення;

використання у харчовій промисловості, сільському господарстві сучасних технологій переробки, зберігання, пакування, транспортування та реалізації продукції;

збільшення обсягів експорту та виробництва зернових та олійних культур, насіння сортів і гібридів сільськогосподарських культур, продукції виноробної, лікеро-горілчаної, плодово-виноградної, овочевої та переробної промисловості.

Налагодження зв'язків Миколаївщини з регіонами Чехії, Італії, Іспанії, Франції, Німеччини, Польщі (з останніми двома країнами - особливо в суднобудівній галузі).

Розширення виставкової та рекламної діяльності, міжнародних науково-практичних конференцій з метою забезпечення ринку збуту вітчизняної конкурентоспроможної продукції та високих технологій. (На 2000 рік АТЗТ "Експо-Миколаїв" запланувало проведення міжнародних виставок із залученням до участі представників держав - членів ЄС).

Організація працевлаштування та стажування робітників та інженерних працівників різних галузей на виробництвах держав - членів ЄС з метою освоєння навичок та досвіду і подальшого їх впровадження на вітчизняних підприємствах.

Створення в рамках програми Tacis регіонального центру сприяння впровадженню енергоресурсозберігаючих технологій з наданням консультаційної допомоги, бізнес-планування, подальшого фінансування окремих проектів.

Реалізація перспективних проектів у транспортній галузі та розвиток комунікацій, в тому числі поромної переправи Очаків - Трієст (Італія).

Рівненська область

Запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності та вступ області до Асамблеї європейських регіонів.

Реалізація регіональної програми підтримки малого підприємництва.

Створення в області технопарку та інноваційного бізнес-інкубатора, організація регіональної системи фінансової підтримки малого підприємництва за фінансової та консультативно-методичної підтримки з боку міжнародних європейських програм (фонду "Євразія" та ін.).

Участь підприємств і установ області спільно з партнерами з держав ЄС в реалізації програм транс'європейських транспортних коридорів, ряд яких проходитиме територією області.

Тернопільська область

Підтримання ділових контактів з регіонами Республіки Польща - Жешувським та Катовіцьким воєводствами в рамках укладених міжрегіональних угод.

Поширення обміну в гуманітарних галузях, в практиці регіонального державного управління та самоврядування, економіці (створення спільних підприємств з виробництва нових будівельних матеріалів, товарів легкої промисловості, переробки сільськогосподарської продукції).

Розширення контактів на основі існуючих гуманітарних зв'язків з німецькими містами Бамберг, Бранденбург та Франкфурт-на-Майні щодо перспектив налагодження регіонального співробітництва між Тернопільською областю та землями і містами Німеччини, проведення консультацій на рівні представників регіональних влад.

Налагодження ділових контактів з торгово-промисловими палатами сусідніх європейських країн - Польщі, Чехії, Угорщини, Словаччини, Румунії, організація обміну економічною інформацією, проведення консультацій, ділових зустрічей тощо.

Здійснення аналізу економічних передумов налагодження перспективного регіонального співробітництва з регіонами європейських країн. З цією метою запропонувати Тернопільській академії народного господарства, іншим вузам м. Тернополя включити в тематику наукової роботи дослідження даної проблеми.

Підготовка спеціальних рекламно-інформаційних матеріалів: WEB-сторінки "Тернопільська область" для використання у мережі Internet та на компакт-дисках для адресного призначення; перевидання довідника для іноземців "Провадження бізнесу в Тернопільській області"; забезпечення підготовки довідково-рекламних матеріалів про райони, міста, окремі підприємства, окремі галузі діяльності області.

З метою поширення серед потенційних іноземних партнерів через торгово-економічні місії у складі посольств України за кордоном, пропозицій про наявні в області до реалізації обсяги та номенклатуру конкурентоспроможної продукції, запровадити механізм регулярного (раз на квартал) надходження в облдержадміністрацію відповідної комерційної інформації від підприємств-виробників області.

Сприяння реалізації в області програми замкнутого технологічного циклу з переробки шкірсировини та виготовлення високоякісного взуття відповідно до стандартів ЄС в рамках укладених угод між Тернопільською науково-виробничою фірмою "Інтелтех", грецьким науково-дослідним інститутом "EL-KE-DE", німецькими фірмами "Бйоме" і "Байер". Поширити програму на виробництво галантереї та одягу із високоякісної натуральної шкіри на базі місцевих підприємств.

Реалізація домовленостей, досягнутих під час ділових візитів делегації Тернопільського міськвиконкому до міст Бранденбург (Німеччина) та Залаєге (Угорщина), щодо налагодження співробітництва між містами, зокрема, залучення інвестицій в розвиток комунального господарства та підприємств міста Тернополя.

Продовження переговорів щодо налагодження співробітництва між ВАТ "Тернопільський комбайновий завод" та німецькими фірмами "Хольмер", "Кляйне", "Штоль" в рамках спільного проекту з виробництва бурякозбиральної техніки. Провести в рамках співробітництва між Тернопільською областю та Жешувським воєводством Республіки Польща українсько-польський семінар з питань торговельного режиму та умов провадження бізнесу.

Проведення науково-практичної конференції з питань застосування європейського досвіду - кластерної моделі організації підприємництва та перспектив запровадження відповідних кластерів у Тернопільській області.

Запровадження регулярних публікацій в місцевій пресі та спеціальних виданнях оглядів економічного законодавства сусідніх країн, кандидатів на вступ до ЄС (Польщі, Чехії, Угорщини, Румунії, Естонії).

Проведення науково-практичного семінару з проблем поширення європейського досвіду демократизації регіонального управління та самоврядування, міжсекторного співробітництва, формування регіональних еліт на матеріалах Інституту Схід - Захід.

Херсонська область

Залучення інвестицій з держав - членів ЄС для розбудови спеціальної економічної зони "Асканія-Нова" за напрямами:

стимулювання інвестиційної та інноваційної діяльності, спрямованої на збереження і розвиток науково-виробничого комплексу "Асканія-Нова" імені Ф. Е. Фальц-Фейна;

відпрацювання системи реабілітації степу, поглибленої переробки екологічно чистої продукції рослинництва та тваринництва;

забезпечення раціонального природокористування, туристсько-рекреаційних послуг та соціально-економічного розвитку регіону.

Розширення міжнародних транспортно-експедиційних послуг та транзитних перевезень.

Підготовка та перепідготовка фахівців різних галузей із залученням провідних навчальних європейських закладів.

Чернівецька область

Поширення серед потенційних іноземних партнерів через торгово-економічні місії в складі посольств України пропозицій про реалізацію наявної в області експортоспроможної продукції, запровадження механізму регулярного (раз на квартал) надходження в облдержадміністрацію відповідної комерційної інформації від підприємств - виробників області.

Запровадження регулярних публікацій в місцевій пресі та спеціальних виданнях оглядів економічного законодавства держав - кандидатів на вступ до ЄС (Польщі, Чехії, Угорщини, Румунії, Естонії).

Укладення угод про регіональне співробітництво між Чернівецькою областю та окремими державами ЄС.

Здійснення аналізу економічних передумов налагодження перспективного регіонального співробітництва з європейськими країнами, для чого запропонувати Чернівецькому державному університету імені Ю. Федьковича, іншим вищим навчальним закладам м. Чернівців включити до тематики наукової роботи проведення відповідних досліджень.

Створення умов для розвитку сільського туризму.

Чернігівська область

Підготовка та реалізація в Чернігівській області пілотного експериментального проекту регіонального співробітництва.

Організація за технічної допомоги ЄС навчання регіональних спеціалістів з питань підготовки та реалізації пілотних проектів із захисту довкілля, облаштування міжнародного транс'європейського автотранспортного коридору та вирішення проблеми зайнятості населення.

Розділ 11. ЯКІСТЬ ЖИТТЯ ТА НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

11.1. Навколишнє природне середовище

11.1.1. Законодавство у сфері охорони довкілля

Оцінка впливу на навколишнє природне середовище

Поточна ситуація

Діяльність у галузі оцінки впливу на навколишнє середовище (ОВНС) в Україні регламентована відповідними законами.

У базовому Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" стаття 51 присвячена визначенню екологічних вимог до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію та експлуатації підприємств, споруд та інших об'єктів. У цій статті, зокрема, передбачено, що проекти господарської та іншої діяльності повинні мати матеріали оцінки її впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людей.

Більш детально проблематику ОВНС відображено у Законі України "Про екологічну експертизу", в якому цьому питанню присвячені, зокрема, статті 8, 15, 36. Так, статтею 36 цього Закону "Вимоги до матеріалів оцінки впливу на навколишнє природне середовище" передбачено, що у матеріалах оцінки впливу на навколишнє природне середовище запланованої чи здійснюваної діяльності обгрунтовуються її доцільність та способи реалізації, можливі альтернативні варіанти рішень, характеристика стану навколишнього природного середовища території, види та рівні впливу на нього в нормальних і екстремальних умовах, можливі зміни його якісного стану, еколого-економічні наслідки діяльності, заходи щодо зменшення рівня екологічного ризику і забезпечення вимог екологічної безпеки.

Вимоги законодавства України відповідають прийнятому у Західній Європі та США розумінню завдань ОВНС та її місцю у плануванні господарської діяльності.

Затверджено та введено в дію спеціальний нормативний документ з питань ОВНС - Державні будівельні норми (ДБН) А.2.2-1-95 "Склад і зміст матеріалів оцінки впливів на навколишнє середовище (ОВНС) при проектуванні і будівництві підприємств, будинків і споруд. Основні положення проектування", який забезпечує впровадження процедур ОВНС у проектування господарської діяльності і є основним документом, яким керуються відповідні органи під час здійснення державної екологічної експертизи відповідних об'єктів, у тому числі проектної документації. Ці ж норми використовуються і під час проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи відповідних об'єктів, у тому числі проектних матеріалів.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2001 - 2003 роки) пріоритети

Вдосконалення ДБН з метою, зокрема, більш детального і поглибленого вивчення питань участі громадськості у процесах ОВНС і врахування її позиції при прийнятті управлінських рішень.

Перегляд ДБН А.2.2-1-95 з урахуванням результатів здійснюваного в Україні у даний час демонстраційного проекту "Оцінка впливів на навколишнє середовище розробки Пасічнянського нафтового родовища", який виконується Програмою Розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН) та Агентством охорони середовища США.

Доступ до інформації. Звітність

Поточна ситуація

6 липня 1999 року Україною ратифіковано Конвенцію про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля. Конвенція орієнтована на суттєве розширення участі громадськості у прийнятті рішень в галузі довкілля, що передбачає гарантований доступ до екологічної інформації на стадіях розроблення проектів діяльності, що може мати вплив на довкілля та здоров'я населення.

З правової точки зору, Конвенція не суперечить законодавству України, а її ратифікація не призвела до суттєвих змін у законодавстві. Практично всі принципові положення Конвенції регулюються законодавством й відображені в Конституції України та Законах України "Про інформацію", "Про звернення громадян", "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про екологічну експертизу", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та інших.

Ратифікація Конвенції сприятиме формуванню правосвідомості у галузі екології.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Створення (корекція та розвиток) законодавства щодо сформування мотивації та процедури ефективної участі громадськості у розв'язанні екологічних проблем.

Розширення інфраструктурних можливостей, що створило б умови для підвищення активності громадськості у вирішенні екологічних питань.

Впровадження системи заходів щодо виконання завдань Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля:

створення умов щодо активізації механізму судового розгляду екологічних суперечок та конфліктів;

створення та розвиток прозорої та доступної системи комунікації та інформаційних зв'язків, що забезпечило б достатньо повний, достовірний та оперативний обмін екологічною інформацією.

11.1.2. Якість повітря

Поточна ситуація

У 1999 році було проведено економічний аналіз можливості виконання вимог директив ЄС у галузі охорони атмосферного повітря. Для впровадження директив 88/609/ЄЕС та 94/66/ЕС щодо обмеження викидів у повітря окремих забруднюючих речовин потужними теплосиловими установками необхідно майже 10 млрд. доларів США, освоєння яких може бути здійснено протягом 15 - 25 років. За результатами досліджень виконання вимог директив пов'язане з впровадженням у цьому секторі економіки нових технологій.

На даний час Міністерство екології та природних ресурсів України не має повного переліку (українською мовою) директив ЄС у галузі охорони атмосферного повітря.

Директиви ЄС, що стосуються вимог щодо скорочення викидів від транспортних засобів, відсутні.

Для створення гнучкої системи регулювання у галузі охорони атмосферного повітря, яка б дозволила гармонізувати чинні в Україні стандарти і нормативи з вимогами директив ЄС, розроблено Концепцію регулювання у галузі охорони атмосферного повітря (хімічне забруднення).

Розроблено та внесено на розгляд Верховної Ради України законопроект про внесення змін до Закону України "Про охорону атмосферного повітря" (нова редакція). Цей проект спрямовано на упорядкування системи регулювання у галузі охорони атмосферного повітря з урахуванням вимог ЄС.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Складення повного переліку директив ЄС у галузі охорони атмосферного повітря та переклад їх українською мовою.

Проведення оцінки вартості впровадження вимог директив ЄС в Україні та визначення строків їх виконання.

Забезпечення прийняття нової редакції Закону України "Про охорону атмосферного повітря" та необхідних нормативно-правових актів на його виконання.

Розроблення нормативів якості атмосферного повітря з урахуванням вимог директив ЄС.

Розроблення технологічних нормативів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Впровадження Європейської методики "COORINAIR" та нової системи обліку викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

11.1.3. Якість води

Поточна ситуація

Кабінет Міністрів України постановою від 25 березня 1999 року N 465 затвердив Правила охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами. Цими Правилами впроваджено новий підхід до нормування скиду забруднюючих речовин водокористувачами, які мають комунальні споруди з повним біологічним очищенням стічних вод. Для таких підприємств цими Правилами визначені нормативи гранично допустимого вмісту забруднюючих речовин щодо біологічного споживання кисню (БСК) та завислих речовин (не більше 15 мг/л), хімічного споживання кисню (ХСК) (не більше 80 мг/л). Інші забруднення нормуються за умови, що досягнута категорія якості води водного об'єкта не погіршиться.

Міністерство екології та природних ресурсів України планує в найближчі роки запровадити нову методологію встановлення нормативів використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, яка базуватиметься на галузевих технологічних нормативах використання води та галузевих технологічних нормативах утворення забруднюючих речовин, що скидаються у водні об'єкти. Такі нормативи повинні бути розроблені відповідними міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади за погодженням з Міністерством екології та природних ресурсів до 2003 року. Запровадження такої методології дозволить встановлювати більш реальні величини зазначених нормативів.

Гармонізація українського законодавства в галузі охорони та раціонального використання вод з аналогічним законодавством ЄС має супроводжуватися вдосконаленням водного законодавства України, в тому числі шляхом забезпечення прямої дії більшості чинних норм, прийняття Закону України про питну воду, а також впровадженням системи сертифікації вихідної води в зонах господарсько-питних водозаборів.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

З урахуванням рекомендацій ЄС:

прийняття Законів України про внесення змін до Водного кодексу України і про питну воду;

розробка системи сертифікації вихідної води в зонах господарсько-питних водозаборів;

запровадження нової методології встановлення нормативів використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти.

11.1.4. Захист навколишнього природного середовища

Поточна ситуація

Серед документів Ради Європи, що регулюють використання природних ресурсів, охорону природних ландшафтів та збереження рідкісних видів дикої флори і фауни, важливе значення мають EC Habitats Directive (92/43/EEC) та Bird Directive (79/409/EEC). Ввезення і вивезення диких тварин і рослин, крім Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (далі - СІТЕС), в Європі регулюється спеціальною директивою 338/97 від 9 грудня 1996 року.

Національне законодавство з питань використання та збереження дикої флори і фауни досить розвинене (Закон України "Про тваринний світ", Закон України "Про рослинний світ", Закон України "Про природно-заповідний фонд України", Закон України "Про мисливське господарство та полювання", а також затверджене Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 року Положення про Червону книгу України та інші відповідні підзаконні акти).

Суттєвим кроком на шляху інтеграції держави до Європи стало набуття Україною членства у таких важливих міжнародних договорах, як: Конвенція про охорону біологічного різноманіття, Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі, Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин, Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів, СІТЕС, Угода про збереження кажанів в Європі.

Існує необхідність впровадження в Україні міжнародних стандартів ISO серії 14000 щодо систем управління навколишнім середовищем, прийнятих в Україні як добровільні стандарти. Крім того, в ЄС діє Європейська програма управління екологією та аудиту (EMAS), участь в якій має брати і Україна.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Переклад директив 92/43/EEC, 79/409/EEC, 338/97 на українську мову з метою надання можливості її опрацювання заінтересованим міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади.

Створення робочих груп для опрацювання цих директив та розробка пропозицій, рекомендацій та проектів нормативно-правових актів щодо впровадження їх вимог.

Розвиток в Україні Смарагдової мережі згідно з рішенням Постійного Комітету Бернської конвенції (як продовження ініціативи Natura 2000, яка поширюється тільки на держави ЄС) та виконання конкретних планів дій щодо збереження видів дикої флори та фауни.

Підтримка на державному рівні впровадження стандартів на системи управління навколишнім середовищем (стандартів ДСТУ ISO серії 14000) шляхом розроблення і внесення доповнень до відповідної законодавчої бази, розроблення сучасної нормативно-правової бази щодо якості об'єктів впливу, правил та процедур добровільної сертифікації систем управління навколишнім середовищем, правил та процедур проведення екологічного аудиту, добровільної акредитації відповідних органів з сертифікації, органів з атестації аудиторів та інших експертів.

Розробка та прийняття нормативно-правових актів про екологічну безпеку населення; про державне регулювання виробництва і реалізації екологічно чистої продукції, про внесення змін до Закону України "Про охорону навколишнього середовища" (в частині екологічного аудиту).

Прийняття Верховною Радою України Закону України про Програму формування національної екологічної мережі на 2000 - 2015 роки.

Розроблення нормативно-правових актів щодо поводження з небезпечними відходами.

Гармонізація нормативних вимог, діючих в Україні, з вимогами стандартів ISO щодо якості повітря, води, грунтів, а також щодо методів контролю якості; з правилами ISO з включення екологічних вимог до стандартів на продукцію (послуги); з вимогами нормативних документів міжнародних та європейських організацій щодо класифікації, визначення характеристик, правил поводження з відходами, у тому числі небезпечними (за видами економічної діяльності) і контролю їх параметрів.

11.1.5. Генетично-модифіковані організми

Поточна ситуація

Кількість генетично-модифікованих рослин, тварин, мікроорганізмів постійно зростає. Це зумовлює необхідність проведення спеціальних наукових досліджень продукції біотехнологій, в тому числі трансгенних рослин, з метою визначення відповідних критеріїв безпеки для здоров'я людини та напрацювання відповідної нормативно-правової бази.

Досі не сформовано юридичну процедуру поводження з генетично-модифікованими організмами, відсутній відповідний закон, який би визначав засади регулювання у цій сфері.

Використання генетично-модифікованих організмів в державах ЄС регулюється національними законодавствами відповідно до директив 90/119/ЄЕС та 90/220/ЄЕС. В Україні єдиним нормативно-правовим документом, що регулює механізми ввезення, державного випробування, реєстрації та використання генетично модифікованих організмів, є Тимчасовий порядок ввезення, державного випробування, реєстрації та використання трансгенних сортів рослин в Україні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 року N 1304. З метою вдосконалення цього нормативно-правового документа і гармонізації його до вимог директив ЄС Міністерством екології та природних ресурсів України до нього підготовлено зміни, в тому числі щодо необхідності проведення державної екологічної експертизи генетично модифікованих організмів. На виконання Указу Президента України від 4 лютого 1999 року N 118 "Про Цільову комплексну програму генетичного моніторингу в Україні на 1999 - 2003 роки" розробляється проект Закону України про державну політику регулювання в галузі генетично-інженерної діяльності, яким передбачається врегулювати питання щодо безпеки використання генетично модифікованих організмів.

До проектів законодавчих актів, якими пропонується врегулювати питання захисту людини від можливого негативного впливу генетично-інженерних розробок, належить проект Закону України про біоетику. Даний законопроект готується комісією з біоетики при Національній академії наук України з урахуванням міжнародних документів з питань прав людини та рекомендацій Міжнародного комітету з біоетики при ЮНЕСКО.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Доопрацювання проекту Закону України про державну політику регулювання в галузі генетично-інженерної діяльності і внесення його на розгляд Верховної Ради України.

Підписання Протоколу з біобезпеки в рамках Конвенції про охорону біологічного різноманіття.

Створення інформаційної бази даних про біологічні особливості та вплив на збереження і стале використання біологічного різноманіття генетично модифікованих організмів, що проходять державні випробування в Україні.

Завершення розробки проекту Закону України про біоетику і внесення його на розгляд Верховної Ради України в 2000 році.

Підготовка підручника з біоетики.

Забезпечення прийняття Закону України про державну політику регулювання в галузі генетично-інженерної діяльності у 2001 році.

Розроблення адаптованих до відповідних правових норм ЄС підзаконних актів до Закону України про державну політику регулювання в галузі генетично-інженерної діяльності.

Розроблення адаптованих до норм ЄС критеріїв, норм і стандартів для оцінки можливого впливу генетично модифікованих організмів на збереження і стале використання біорізноманіття.

Розширення і вдосконалення бази даних про біологічні особливості та вплив на збереження і стале використання біологічного різноманіття генетично модифікованих організмів, що вивільняються в навколишнє природне середовище України і Європи в цілому.

Створення після підписання Протоколу з біобезпеки національного координаційного центру, відповідального за зв'язки з секретаріатом Протоколу, та національного органу, відповідального за виконання адміністративних функцій.

11.1.6. Ядерна безпека

Поточна ситуація

Відповідно до Конституції України та міжнародних зобов'язань в Україні забезпечується захист населення і довкілля від можливого радіаційного впливу, пов'язаного з використанням ядерної енергії.

Міжнародні договори, у яких бере участь або до яких планує приєднатися Україна:

Конвенція про оперативне оповіщення про ядерну аварію;

Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу;

Конвенція про ядерну безпеку;

Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду;

Спільний протокол про застосування Віденської конвенції та Паризької конвенції 1998 року;

Конвенція про допомогу в разі ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації;

Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ);

Угода між Україною та Міжнародним агентством з атомної енергії про застосування гарантій у зв'язку з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї;

Об'єднана конвенція про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами.

Сфера використання ядерної енергії регулюється Законами України:

"Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку";

"Про поводження з радіоактивними відходами";

"Про видобування і переробку уранових руд";

"Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи";

"Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань";

"Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії".

Основні функції з регулювання та нагляду за безпекою ядерних установок здійснюють такі підрозділи Міністерства екології та природних ресурсів України:

Департамент ядерного регулювання - розвиток нормативно-правової бази, ліцензійна, аналітична та інформаційна діяльність, міжнародне співробітництво, беззупинний (цілодобовий) контроль за обстановкою на об'єктах використання ядерної енергії, планування та оперативного управління у разі виникнення аварійних ситуацій;

Головна державна інспекція з нагляду за ядерною безпекою - державний нагляд за додержанням законодавства з ядерної та радіаційної безпеки, видача ліцензій на підготовку персоналу для експлуатації ядерної установки, а також ліцензій персоналу та посадовим особам на виконання окремих видів діяльності;

Головна державна екологічна інспекція - контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та радіаційної безпеки.

При Міністерстві екології та природних ресурсів України діють:

Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки - незалежна науково-технічна й експертна організація, що здійснює підтримку діяльності регулюючого органу;

Державний центр регулювання якості поставок для об'єктів ядерної енергетики - незалежна експертна організація, що здійснює сертифікацію і перев