ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ПОСТАНОВА
від 22 листопада 2005 року
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу Управління Державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (далі - Управління ДСО) на постанову Вищого господарського суду України від 25.08.2005 року N 38/346-04, встановив:
У листопаді 2004 року Управління ДСО звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Харківміськгаз" (далі - ВАТ "Харківміськгаз") про стягнення 8000 грн. заборгованості з векселів. Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.11.2004 року за вказаною позовною заявою порушено провадження у справі, якій присвоєно N 38/346-04.
У листопаді 2004 року Управління ДСО звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до ВАТ "Харківміськгаз" про стягнення 103400 грн., у тому числі 99000 грн. заборгованості з векселів та 4400 грн. витрат з опротестування векселів. Під час розгляду справи позивач збільшив розмір позовних вимог і просив стягнути 20046 грн. 33 коп. штрафних санкцій за прострочення платежів за опротестованими векселями. Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.11.2004 року за вказаною позовною заявою порушено провадження у справі, якій присвоєно N 38/347-04, залучено до участі у справі відділ Державної виконавчої служби Харківського обласного управління юстиції третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Позивач вказував, що він є власником виданих ВАТ "Харківміськгаз" векселів, але відповідач не визнає вимоги з векселів з тих мотивів, що у 2001 році господарський суд Харківської області порушив провадження у справі N Б-1311/2-23 про визнання ВАТ "Харківміськгаз" банкрутом; у цій справі Управління ДСО не заявляло грошових вимог до боржника; вимоги з векселів, не заявлені Управлінням ДСО в установлений строк, визнані погашеними ухвалою господарського суду Харківської області від 17.12.2003 року у вказаній справі про банкрутство. Позивач вважав таку позицію відповідача необґрунтованою та зазначав, що провадження у справі про банкрутство припинено у зв'язку з відновленням платоспроможності ВАТ "Харківміськгаз"; норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 07.03.2002 року N 3088-111, не дають підстав для висновку щодо припинення зобов'язань відповідача з векселів.
У частині вимог за опротестованими векселями, щодо яких вчинено виконавчі написи нотаріуса та відкрито виконавче провадження, позивач також вказував, що з набранням чинності з 1 січня 2004 року Цивільним кодексом України згідно зі статтею 1071 цього Кодексу примусове стягнення коштів з рахунку відповідача можливе лише за рішенням суду.
Відповідач позови не визнавав, ґрунтуючи свої заперечення на положеннях частини 2 статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції Закону України від 07.03.2002 року N 3088-111 та посилаючись на ухвалу господарського суду Харківської області від 21.10.2002 року у справі N Б-1311/2-23, роз'яснену ухвалою цього суду від 17.12.2002 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.12.2004 року обидві справи об'єднано в одну справу, якій присвоєно N 38/346-04.
Рішенням господарського суду Харківської області від 15.02.2005 року в задоволенні позовних вимог відмовлено через їх необґрунтованість. Рішення вмотивовано тим, що:
- ухвалою арбітражного суду Харківської області від 30.01.2001 року порушено провадження у справі N Б-1311/2-23 про визнання ВАТ "Харківміськгаз" банкрутом;
- 7 квітня 2001 року в газеті "Голос України" опубліковано оголошення про порушення вказаної справи;
- Управління ДСО не звернулося з грошовими вимогами до боржника в процедурі банкрутства, хоча стаття 43 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі передбачає право держателя векселя на дострокове звернення до суду з позовом у разі банкрутства векселедавця;
- згідно з частиною 2 статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції Закону України від 07.03.2002 року N 3088-111 вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними;
- відповідно до частини 5 статті 31 вказаного Закону ухвалою господарського суду Харківської області від 21.10.2002 року у справі N Б-1311/2-23, роз'ясненою ухвалою цього суду від 17.12.2002 року, вимоги конкурсних кредиторів, не заявлені в місячний строк з дня опублікування оголошення, в тому числі вимоги Управління ДСО з векселів, визнані погашеними.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.04.2005 року зазначене рішення частково скасовано; в частині вимог про стягнення 103400 грн. провадження у справі припинено на підставі пункту 2 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України; в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. У частині припинення провадження у справі постанова суду апеляційної інстанції вмотивована тим, що спір з 41 простого векселя загальною номінальною вартістю 99000 гр. вирішений в установленому порядку, оскільки ці векселі своєчасно пред'явлені відповідачу для оплати, опротестовані в установленому порядку, нотаріусом вчинені виконавчі написи, державною виконавчою службою відкрито виконавче провадження.
Постановою Вищого господарського суду України від 25.08.2005 року N 38/346-04 зазначену постанову залишено без змін.
27 жовтня 2005 року колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою Управління ДСО порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 25.08.2005 року N 38/346-04. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування всіх судових рішень у справі та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції з мотивів порушення положень статей 8, 9, 13, 124, 147 Конституції України, невідповідності оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права. На обґрунтування цих мотивів зроблено посилання на постанову Пленуму Верховного Суду України від 29.12.76 року N 11 "Про судове рішення", постанови Верховного Суду України від 18.02.2003 року (справа N 3-108к03), від 08.04.2003 року (справа N 3-373к03), від 13.04.2004 року (справа N 3-870к04), пункт 6 оглядового листа Вищого господарського суду України від 26.07.2002 року N 01-8/870 "Щодо практики вирішення спорів, пов'язаних з розрахунками", пункт 7 листа Вищого господарського суду України від 17.08.98 року N 01-8/314 "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів", пункт 4.3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.02.2002 року N 01-8/155 "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів", пункти 3, 4, 5 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 19.03.2002 року N 01-8/307 "Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", постанову Вищого господарського суду України від 24.06.2004 року у справі N 16/387-03.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
Припиняючи провадження у справі на підставі вказаної норми в частині вимог про стягнення 103400 грн., суд апеляційної інстанції виходив з того, що 41 шт. виданих ВАТ "Харківміськгаз" простих векселів, заборгованість за якими є предметом спору в даній справі, своєчасно пред'явлені векселедержателем для платежу, щодо цих векселів приватним нотаріусом вчинені протести у неплатежі та виконавчі написи, на підставі виконавчих написів державною виконавчою службою відкрито виконавче провадження. За цих обставин суд апеляційної інстанції вважав, що спір за цими векселями вирішений в установленому законом порядку.
Проте застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права є помилковим, а припинення провадження у справі у зазначеній сумі вимог - безпідставним, на що Вищий господарський суд України уваги не звернув.
Згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу. Тому здійснення особою свого права на судовий захист не може ставитись у залежність від використання нею інших засобів правового захисту, до яких відноситься, зокрема, захист цивільних прав нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
У частині вимог про стягнення суми за опротестованими векселями Управління ДСО обґрунтовувало необхідність звернення до суду тим, що в силу положень статті 1071 Цивільного кодексу України без рішення суду унеможливлюється списання грошових коштів з рахунка ВАТ "Харківміськгаз" у виконавчому провадженні, яке відкрито на підставі виконавчих написів нотаріуса. Суд апеляційної інстанції вказаних доводів не розглянув і, припинивши провадження у справі в цій частині вимог, фактично обмежив Управління ДСО у доступі до суду за захистом своїх майнових прав.
Крім того, у частині 1 статті 1 Закону України "Про нотаріат" нотаріат в Україні визначено як систему органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував, безпідставно ототожнив вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису на борговому документі з вирішенням спору про право, та, як наслідок, всупереч закону наділив нотаріуса компетенцією вирішувати господарські спори.
Непереконливими є мотиви судових рішень щодо наявності підстав вважати вимоги Управління ДСО з векселів погашеними, а відтак - і наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення неоплаченої суми векселів.
У статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" термін "погашені вимоги кредиторів" визначено як задоволені вимоги кредитора, вимоги, щодо яких досягнуто згоди про припинення, у тому числі заміну, зобов'язання або припинення зобов'язання іншим чином, а також інші вимоги, які відповідно до цього Закону вважаються погашеними.
Як установлено судами, ухвалою арбітражного суду Харківської області від 30.01.2001 року було порушено провадження у справі N Б-1211/2-23 про визнання ВАТ "Харківміськгаз" банкрутом, а 7 квітня 2001 року в газеті "Голос України" опубліковано оголошення про порушення вказаної справи про банкрутство.
Частиною 1 статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 07.03.2002 року N 3088-111 (набрав чинності з 13 липня 2002 року), встановлювався місячний строк з дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство для звернення кредиторів в господарський суд з письмовими заявами про грошові вимоги до боржника. При цьому законодавець не визначав місячний строк як граничний і не пов'язував з пропуском цього строку настання такого наслідку у процедурі розпорядження майном боржника, як погашення вимог кредитора. Такі наслідки стосовно вимог конкурсних кредиторів визначені частиною 2 статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції Закону України від 07.03.2002 року N 3088-111, яким водночас запроваджено поняття конкурсних кредиторів. Останніми є кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника; до конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство (абзац шостий статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.03.2002 року N 3088-111, у редакції Закону України від 03.04.2003 року N 672-IV).
Застосовуючи положення статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції Закону України від 07.03.2002 року N 3088-111 до правовідносин сторін у даній справі, суди не з'ясовували дати складання спірних векселів та строки платежу за ними, не навели правового обґрунтування стосовно віднесення Управління ДСО за його вимогами з цих векселів до конкурсних кредиторів відповідно до положень зазначеного Закону. Позбавлені такого обґрунтування й ухвали господарського суду Харківської області від 21.10.2002 року та від 17.12.2002 року у справі N Б-1211/2-23 про визнання ВАТ "Харківміськгаз" банкрутом. Крім того, Управління ДСО не брало участі у розгляді справи N Б-1211/2-23 про визнання ВАТ "Харківміськгаз" банкрутом, а тому суд апеляційної інстанції помилково вмотивував постанову посиланням на положення статті 35 Господарського процесуального кодексу України щодо преюдиціального значення фактів, установлених рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду іншої справи за участю тих самих сторін. Суд касаційної інстанції цієї помилки не виправив.
Посилаючись на положення статті 43 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією 1930 року, якою передбачені випадки використання векселедержателем права регресу до зобов'язаних за векселем осіб до настання строку платежу, суди не врахували застережень, обумовлених статтею 10 додатка II до цієї Конвенції, та не застосували положень статті 2 Закону України "Про обіг векселів в Україні" щодо дії в Україні цих застережень.
Помилкове застосування судами всіх інстанцій норм матеріального та процесуального права дає підстави для скасування ухвалених ними судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, і залежно від установлених обставин вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 11117 - 11121 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України постановив:
Касаційну скаргу Управління Державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 25.08.2005 року N 38/346-04, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.04.2005 року та рішення господарського суду Харківської області від 15.02.2005 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
____________
Надруковано:
"Юридичний вісник України",
N 2, 13 - 19 січня 2007 р.
Вход
