Идет загрузка документа
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О внесении изменений в Уголовный процессуальный кодекс Украины (относительно обеспечения конституционных прав участников уголовного производства при определении и применении мер пресечения)

Заключение к проекту закона Украины от 15.05.2015 № 2870
Дата рассмотрения: 15.07.2015 Карта проходжения проекта

ВИСНОВОК
Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя щодо проекту Закону про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо забезпечення конституційних прав учасників кримінального провадження при визначені та застосуванні запобіжних заходів) (реєстр. N 2870 від 15 травня 2015 року)

Комітет з питань правової політики та правосуддя розглянув на своєму засіданні 15 липня 2015 року (протокол N 29) на відповідність Конституції України проект Закону про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо забезпечення конституційних прав учасників кримінального провадження при визначені та застосуванні запобіжних заходів) (реєстр. N 2870 від 15 травня 2015 року), поданий народним депутатом України Луценко І. С. (далі - Законопроект).

Згідно з пояснювальною запискою Законопроект розроблений з метою зміцнення демократії та утвердження верховенства права, забезпечення безумовного виконання завдань кримінального провадження, належного захисту прав і свобод людини, гарантованих Конституцією України, Загальною декларацією прав людини ООН, Конвенцією Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод, а також доцільності застосування тих чи інших запобіжних заходів, з огляду на кожну окрему ситуацію, та недопущення будь-яких зловживань з боку правоохоронних органів у ході кримінального провадження.

Для досягнення мети автором пропонується внести зміни до статей 176, 177, 181, 182, 194 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), відповідно до яких запроваджується інститут підписки про невиїзд з можливістю її обрання щодо підозрюваних, обвинувачених у вчиненні злочинів невеликої та середньої важкості; обмежується застосування будь-яких інших запобіжних заходів, окрім як взяття під варту лише до осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини; усувається невизначеність в термінології щодо підстав застосування запобіжних заходів; забезпечується невід'ємне право людини на отримання медичної допомоги під час домашнього арешту, яке гарантується державою та не відноситься до тих прав людини, що можуть бути обмеженими, за виключенням умов воєнного або надзвичайного стану.

Вирішуючи питання про відповідність Законопроекту положенням Конституції України, Комітет виходить з такого.

У Основному Законі України визначається, що Україна є правовою державою (стаття 1), закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8), людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню (частина перша статті 28), кожній людині гарантується право на свободу та особисту недоторканність (стаття 29), особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (стаття 62).

Верховний Суд України у пункті 21-1 постанови Пленуму від 25 квітня 2003 року N 4 "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства" звертає увагу судів на те, що постанови про обрання запобіжного заходу та продовження строків тримання під вартою з урахуванням вимог статті 62 Конституції України та пункту 2 статті 6 Конвенції мають бути викладені у формулюваннях, які забезпечують дотримання принципу невинуватості особи.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму листі від 4 квітня 2013 року N 511-550/0/4-13 "Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України" зазначив, що запобіжні заходи, затримання у кримінальному провадженні застосовуються тільки з метою та за наявності підстав, визначених статтею 177 КПК України. Слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу (визначеним у КПК конкретним підставам і меті), що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Необхідно враховувати, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані статтею 5 Конвенції Ради Європи про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК України, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини.

Домашній арешт як вид запобіжного заходу може бути застосований до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі, та полягає у забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби на підставі ухвали слідчого судді, суду.

Опрос