Идет загрузка документа
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О внесении изменений в некоторые законы Украины относительно обеспечения прозрачности собственности средств массовой информации, а также реализации принципов государственной политики в сфере телевидения и радиовещания

Заключение к проекту закона Украины от 23.01.2015 № 1831
Дата рассмотрения: 02.02.2015 Карта проходжения проекта

ВИСНОВОК
на проект Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прозорості власності засобів масової інформації, а також реалізації принципів державної політики в сфері телебачення і радіомовлення" (реєстраційний N 1831 від 23.01.2015)

Шляхом внесення змін до законів України "Про телебачення і радіомовлення" та "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" у законопроекті пропонується зобов'язати суб'єктів інформаційної діяльності (телерадіоорганізації та провайдерів програмної послуги) розкривати інформацію про реальну структуру власності та надавати відомості про кінцевих вигодоодержувачів; запровадити механізм контролю за достовірністю зазначеної інформації; надати Національній раді право запитувати додаткові відомості про структуру власності зазначених суб'єктів інформаційної діяльності; встановити, що відсутність порушень вимог щодо розкриття телерадіоорганізаціями інформації про кінцевих вигодоодержувачів є перевагою під час проведення конкурсів на отримання ліцензій; зобов'язати Національну раду надавати детальне обґрунтування всім своїм рішенням щодо видачі, відмови у видачі та відмови у продовженні ліцензій; заборонити Національній раді введення будь-яких не передбачених законами України обмежень ретранслювати програми, які походять з країн-учасниць Європейської конвенції про транскордонне телебачення тощо.

Головне науково-експертне управління, розглянувши поданий законопроект, висловлює щодо нього такі зауваження і пропозиції.

Змінами до статті 12 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" пропонується вилучити з переліку суб'єктів, яким заборонено заснування телерадіоорганізацій юридичних осіб, статутні документи яких не передбачають можливості створення телерадіоорганізацій, що потребує додаткового обгрунтування.

Викликають зауваження положення законопроекту, що стосуються питань ліцензування. Так, доповнення частини одинадцятої статті 24 Закону положенням щодо детального обґрунтування рішення про відмову у видачі ліцензії, повторює зміст статті 30 цього ж Закону, якою внормовуються аналогічні питання.

У запропонованому абзаці "г" частини чотирнадцятої статті 25 Закону пропонується вважати факт недопущення телерадіоорганізацією порушень вимог Закону щодо розкриття інформації про всіх кінцевих вигодоодержувачів, про всіх пов'язаних осіб та про структуру власності у якості переваги телерадіоорганізації під час розгляду Національною радою заяв на отримання ліцензії на конкурсній основі. Враховуючи те, що згадана інформація, попередньою пропозицією законопроекту віднесена до одних з додаткових даних до заяви про видачу (продовження) ліцензії, коректніше було б ставити питання не про "вимоги щодо розкриття інформації,", а про дотримання порядку подання заяви про видачу (продовження) ліцензії.

Доповнення до частини вісімнадцятої статті 25, відповідно до якої "телерадіоорганізація-переможець впродовж п'яти років з моменту отримання ліцензії не має права істотно змінювати програмну концепцію мовлення, а також зменшувати частку соціально важливих програм (інформаційних, соціально-політичних, дитячих тощо), які зазначались в поданій ним заяві на отримання ліцензії", не узгоджуються з частиною восьмою статті 28 чинного Закону, відповідно до якої ліцензіат зобов'язаний дотримуватися визначеної програмної концепції мовлення.

Щодо використання Національною радою при прийнятті рішень про видачу та про відмову у видачі ліцензій практики Європейського суду з прав людини як джерела права, управління зазначає, що відповідно до статті 2 Закону України "Про Національну раду з питань телебачення і радіомовлення" Національна рада у своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України "Про телебачення і радіомовлення", цим Законом, іншими законами України, а врахування загальновизнаних міжнародних норм та стандартів у галузі телерадіомовлення визначено одним з принципів діяльності Національної ради (стаття 3 Закону України "Про Національну раду з питань телебачення і радіомовлення"). Принагідно зазначимо, що Конвенція Ради Європи про захист прав людини та основоположних свобод набула чинності для України 11.09.97 р. Слід зазначити, що чинним Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (стаття 19) запропоновано механізм запобігання набуття чинності підзаконними актами, які не відповідають вимогам зазначеної Конвенції. В контексті ж співвідношення практики Суду та адміністративної діяльності Національної ради (визначеної у відповідних законах України) зазначимо, що практику Суду слід застосовувати при оцінюванні відповідності згаданих законів вимогам Конвенції й уникненні можливих розбіжностей, що, в свою чергу, не належить до компетенції Національної ради.

Стосовно змін до частини першої статті 42 Закону щодо регулювання порядку ретрансляції Законом та Європейською конвенцією про транскордонне телебачення слід зазначити, що відповідно до Конституції України (стаття 9) чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Тому доречніше було б ставити питання про регулювання питань ретрансляції телерадіопрограм та передач відповідно до законів України.

Опрос