Идет загрузка документа (25 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О признании незаконным и отмене решения, признании недействительным государственного акта на право частной собственности на земельный участок и возвращении земельного участка

Верховный Суд Украины, Судебная палата по гражданским делам Верховного Суда Украины
Постановление от 09.11.2016 № 6-2912цс15

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 9 листопада 2016 року

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Лященко Н. П., суддів: Гуменюка В. І., Романюка Я. М., Охрімчук Л. І., Сімоненко В. М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Обухівського району Київської області в інтересах держави до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку і повернення земельної ділянки, треті особи: ОСОБА_2, реєстраційна служба Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2015 року, встановила:

У вересні 2014 року прокурор Обухівського району Київської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Козинської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Київської області від 23 травня 2002 року НОМЕР_1 про надання та передачу в приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею S_1 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку у смт Козин, житловий масив "Рудики", яку останній 21 вересня 2004 року продав ОСОБА_1; визнання недійним державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2, виданого 19 жовтня 2005 року на ім'я ОСОБА_1, витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_1 та визнання за територіальною громадою смт Козин Київської області права власності на неї.

Зазначав, що рішення виконавчим комітетом селищної ради про надання ОСОБА_2 земельної ділянки прийнято поза межами його компетенції.

Заочним рішенням Обухівського району Київської області від 16 жовтня 2014 року позов прокурора задоволено: визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 23 травня 2002 року НОМЕР_1; визнано недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею S_1, яка розташована за АДРЕСА_1, виданий на ім'я ОСОБА_1 та скасовано його державну реєстрацію; витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави спірну земельну ділянку; визнано за територіальною громадою смт Козин в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області право власності на спірну земельну ділянку.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 27 травня 2015 року вказане заочне рішення було скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову прокурора відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2015 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень заступник Генерального прокурора України порушує питання про скасування ухвалених у справі рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 116, 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), пункту 34 статті 26, статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень заступник Генерального прокурора України посилається на постанови Верховного Суду України від 24 квітня, дві постанови від 18 вересня 2013 року та від 30 вересня 2015 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради Київської області від 23 травня 2002 року НОМЕР_1 ОСОБА_2 було надано та передано у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку розміром S_1 в смт Козин, житловий масив Рудики. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 отримав державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 5 липня 2002 року за НОМЕР_4.

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 21 вересня 2004 року НОМЕР_5 ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 спірну земельну ділянку.

На підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу земельної ділянки 19 жовтня 2005 року ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, площею S_1, з кадастровим НОМЕР_6 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку господарських будівель і споруд, розташовану за вищезазначеною адресою.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення про безоплатну передачу у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки було прийнято виконавчим комітетом Козинської селищної ради з перевищенням наданих йому законом повноважень, а тому виданий на підставі незаконного рішення державний акт на право власності на земельну ділянку є недійсними. Оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади смт Козин поза волею останньої, у подальшому була відчужена на підставі договору купівлі-продажу, згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підлягає витребуванню на користь держави

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові прокурору, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що виконавчий комітет Козинської селищної ради при наданні земельної ділянки ОСОБА_2 діяв відповідно до чинного на той час земельного законодавства у межах повноважень, наданих законом та згідно з рішенням селищної ради НОМЕР_7 від 28 квітня 1998 року про делегування йому відповідних функцій. Оскільки рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність громадянину є законним, відсутні підстави для визнання недійсним державного акта, виданого на його підставі та витребування земельної ділянки на користь держави.

Разом з тим в інших справах з подібних правовідносин, постанови в яких надані заявником для підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, суд, на відміну від справи яка переглядається, зробив висновок про те, що прийняття рішення про передачу земельних ділянок у власність громадянам та юридичним особам не належить до компетенції виконавчих органів, а належить до виключної компетенції відповідних сільських, селищних та міських рад. Земельний кодекс України та Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" не передбачає можливості делегування радою повноважень у галузі земельних відносин будь-якому іншому органу, а відтак оскаржуване рішення прийнято з перевищенням повноважень, всупереч вимогам закону.

Викладене свідчить про те, що існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статей 116, 118 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності, у тому числі в порядку безоплатної приватизації, за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах законності.

Стаття 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) визначає компетенцію сільських, селищних, міських рад, зокрема щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Такі питання мають вирішуватись виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (пункт 34 частини 1 статті 26).

Стаття 33 цього Закону містить положення щодо власних (самоврядних) і делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Цей перелік є вичерпним і не містить повноважень щодо розпорядження земельними ділянками.

Розширений перелік повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин наведено у статті 12 ЗК України, згідно з яким виключно до компетенції сільської ради належить розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб. Можливості делегування таких повноважень від органів місцевого самоврядування до їх виконавчих органів законом не передбачено.

Враховуючи викладене, у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновком суду апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку, що виконавчий комітет селищної ради мав повноваження розпоряджатися земельною ділянкою.

Отже у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували вищенаведені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень, ухвалених у цій справі.

Допущені судом порушення норм матеріального і процесуального права не дозволяють залишити в силі і рішення суду першої інстанції. Судом не встановлено, до якої форми власності або користування відносилась спірна земельна ділянка на час надання її ОСОБА_2, не встановлено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах та не з'ясовано, чи було у нього волевиявлення на відчуження спірної земельної ділянки, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин відповідно до пункту 4 частини першої статті 355 ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2015 року, рішення апеляційного суду Київської області від 27 травня 2015 року та рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 жовтня 2014 року підлягають скасуванню.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом "а" пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом "а" пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2015 року, рішення апеляційного суду Київської області від 27 травня 2015 року та рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 жовтня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий

Н. П. Лященко

Судді:

В. І. Гуменюк

 

Я. М. Романюк

 

Л. І. Охрімчук

 

В. М. Сімоненко

 

* * *

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ,
яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 9 листопада 2016 року у справі N 6-2912цс15

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статей 116, 118 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності, у тому числі в порядку безоплатної приватизації, за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах законності.

Стаття 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) визначає компетенцію сільських, селищних, міських рад, зокрема щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Такі питання мають вирішуватись виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (пункт 34 частини 1 статті 26).

Стаття 33 цього Закону містить положення щодо власних (самоврядних) і делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Цей перелік є вичерпним і не містить повноважень щодо розпорядження земельними ділянками.

Розширений перелік повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин наведено у статті 12 ЗК України, згідно з яким виключно до компетенції сільської ради належить розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб. Можливості делегування таких повноважень від органів місцевого самоврядування до їх виконавчих органів законом не передбачено.

____________

Опрос