Идет загрузка документа
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О признании права собственности

Верховный Суд Украины, Судебная палата по гражданским делам Верховного Суда Украины
Постановление от 10.02.2016 № 6-2124цс15

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 10 лютого 2016 року

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Гуменюка В. І., суддів: Лященко Н. П., Охрімчук Л. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Сімоненко В. М., Яреми А. Г., за участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс-сіті", реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області, Міністерства внутрішніх справ України про визнання права власності, зобов'язання вчинити певні дії та визнання постанови незаконною за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2015 року, встановила:

У травні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 21 лютого 2012 року між нею, ОСОБА_4 та товариством з обмеженою відповідальністю "Аверс-сіті" (далі - ТОВ "Аверс-сіті") укладено договір відступлення права вимоги, за умовами якого вона набула право вимоги до ТОВ "Аверс-сіті" щодо майнових прав на об'єкт нерухомості - складову та невід'ємну частину об'єкта капітального будівництва у вигляді квартири НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1 згідно з договором купівлі-продажу, укладеним 17 вересня 2010 року між ОСОБА_4 та ТОВ "Аверс-сіті", та додатковою угодою до нього. Позивачка зазначала, що вона повністю оплатила вартість майнових прав; будинок, складовою частиною якого є спірна квартира, введено в експлуатацію 16 вересня 2011 року, вона зверталася до відповідача з вимогою про виконання умов договору, у тому числі підписання акта приймання-передачі, однак жодної відповіді від відповідача не отримала.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила суд визнати за нею право власності на зазначену квартиру, зобов'язати реєстраційну службу Ірпінського міського управління юстиції Київської області (далі - Ірпінське МУЮ Київської області) зареєструвати за нею право власності на спірний об'єкт нерухомості, а також видати на її ім'я свідоцтво про право власності; визнати незаконною постанову начальника Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України (далі - ГСУ МВС України) від 28 вересня 2011 року в частині накладення арешту на квартиру НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1 та звільнити квартиру з-під арешту, виключивши з акта опису та арешту майна.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 12 лютого 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково: визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1; зобов'язано реєстраційну службу Ірпінського МУЮ Київської області зареєструвати за ОСОБА_3 право власності на зазначене нерухоме майно; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Ірпінського міського суду Київської від 17 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 12 лютого 2015 року залишено без змін.

У вересні 2015 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статі 7 Закону України від 18 вересня 1991 року N 1560-XII "Про інвестиційну діяльність" (далі - Закону N 1560-XII), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Опрос