Идет загрузка документа (23 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

Об отмене налоговых уведомлений-решений

Верховный Суд Украины, Судебная палата по административным делам Верховного Суда Украины
Постановление от 22.09.2015 № 21-887а15, 810/5645/14

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 22 вересня 2015 року

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Панталієнка П. В., суддів - Гриціва М. І., Коротких О. А., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Маринченка В. Л., Прокопенка О. Б., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Фоззі-Фуд" до державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області (далі - ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень, встановила:

У вересні 2014 року ТОВ "Фоззі-Фуд" звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 4 липня 2014 року N 0001392200, яким визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 42238714 грн. та штрафні санкції у розмірі 21119359 грн.; N 0001402200, яким визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 40126778 грн. та штрафні санкції в розмірі 20063389 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначило, що висновки акта перевірки від 16 червня 2014 року N 286/10-13-22-01-121/32294926 є безпідставними та необґрунтованими, оскільки ТОВ "Фоззі-Фуд" за результатами господарської діяльності правомірно сформувало витрати і податковий кредит, що підтверджується даними первинних бухгалтерських документів. Реальність господарських операцій між позивачем і ТОВ "Торенія" також підтверджується документально. Наявність економічного змісту господарської операції (отримання мерчендайзингових послуг) прослідковується за результатами збільшення доходу позивача від продажів товарів.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 14 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року, позовні вимоги задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 березня 2015 року залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду касаційної інстанції, ДПІ звернулася до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з підстав, передбачених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Зокрема, в заяві ДПІ посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 86.9 статті 86, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) та статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон N 996-XIV), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На обґрунтування заяви додано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 18 березня, 29 травня, 18 серпня та 8 грудня 2014 року (справи NN К/800/65747/13, К/800/54125/13, К/800/42044/13, К/800/25803/14 відповідно), які, на думку ДПІ, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, та копію постанови Верховного Суду України від 5 березня 2012 року (справа N 21-421а11).

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився із висновками судів попередніх інстанцій про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом, оскільки позивач надав усі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети його здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт/послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/робіт/послуг в господарській діяльності.

Натомість в ухвалі від 18 березня 2014 року (справа N 821/2107/13-а, К/800/56747/13), наданій на підтвердження наведених у заяві доводів, касаційний суд погодився, зокрема, із висновком апеляційного суду про відмову в позові з огляду на те, що позивач сформував суми податкового кредиту та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по господарських взаємовідносинах з приватного підприємством "Мария" і ТОВ "КГ "Інтеграл", з порушенням податкового законодавства, що призвело до заниження податку на прибуток та завищення залишку від'ємного значення, який включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у серпні 2012 року, оскільки суди встановили, що реальних господарських операцій між ними не було з огляду на те, що позивач не надав усі первинні документи.

В ухвалі від 29 травня 2014 року (справа N 826/6905/13-а, К/80054125/13) Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові, послався на те, що ТОВ "Еліре" податкові та видаткові накладні, якого стали підставою для формування позивачем податкового кредиту та сум валових витрат, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності цього суб'єкта господарювання, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, тому суд першої інстанції, з яким погодився касаційний суд, дійшов юридично правильного висновку про те, що виписані від імені цього контрагента первинні документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважною особою звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту та зменшення на їх підставі оподатковуваного доходу на суму витрат є безпідставним.

В ухвалі від 18 серпня 2014 року (справа N 815/1330/13-0, К/800/42044/13) суд касаційної інстанції погодився із висновком апеляційного суду про те, що норму статті 86 ПК в частині порядку прийняття податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки на підставі постанови слідчого було змінено, і ці зміни є чинними з 1 січня 2013 року. З урахуванням наведеного правильним є висновки суду апеляційної інстанції про правомірність дій податкового органу щодо прийняття спірного податкового повідомлення-рішення. При цьому підставою для прийняття такого повідомлення-рішення є виявлення під час обшуку неоприбуткованих коштів у касі підприємства.

В ухвалі від 8 грудня 2014 року (справа N 826/17708/13-а, К/800/25803/14) Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові, погодився із його висновком про те, що підписані невідомими особами документи не можуть бути підставою для декларування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність надання послуг та поставки товарів; за відсутності інших достатніх та належних доказів, які б підтверджували реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких задекларовано податковий кредит та валові витрати за спірними господарськими операціями, самі по собі податкові накладні не підтверджують право позивача на їх формування, а відтак правомірним є нарахування грошових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Усуваючи розбіжності у правозастосуванні судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (стаття 1 Закону N 996-XIV).

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону N 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).

Згідно із підпунктом "а" пункту 201.1 статті 201 ПК платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) у паперовому вигляді.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи-продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 201.2 статті 201 ПК).

На виконання вказаної норми ПК Міністерство фінансів України наказом від 1 листопада 2011 року N 1379 затвердило форму податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної (був чинним на час заповнення податкових накладних у спірних відносинах; далі - Порядок).

Згідно з пунктом 1 Порядку податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 16 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

У ході розгляду справи суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_10 - засновник і директор ТОВ "Торенія", якого визнано винним у вчиненні злочину передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), проте з нереабілітуючих підстав, у зв'язку із закінченням строків давності, звільнений від кримінальної відповідальності, а провадження відносно нього закрито - заперечує свою участь у створенні та діяльності цього товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів.

У постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року (справа N 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Отже, оскільки у справі, яка розглядається, містяться відомості, що ОСОБА_10 - засновник та директор ТОВ "Торенія" (контрагента ТОВ "Фозі-Фуд") заперечує свою участь у створенні та діяльності ТОВ "Торенія", зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, то перевірка та встановлення такої обставини має значення для правильного вирішення спору.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не перевірили такі фактичні дані.

Верховний Суд України позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини, давати оцінку доказам, а відтак позбавлений можливості постановити рішення у справі у зв'язку з неповним встановленням обставин справи.

За змістом частини першої статті 241 КАС справи розглядаються Верховним Судом України, в тому числі й за правилами, встановленими главою 2 розділу IV цього Кодексу.

Оскільки частиною другою статті 227 КАС передбачено, що порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд, а Верховний Суд України позбавлений можливості установити необхідні обставини у цій справі та ухвалити нове судове рішення без їх наявності, це, на думку колегії суддів, є підставою для скасування всіх судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 березня 2015 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

П. В. Панталієнко

Судді:

М. І. Гриців

 

О. А. Коротких

 

О. В. Кривенда

 

В. В. Кривенко

 

В. Л. Маринченко

 

О. Б. Прокопенко

 

І. Л. Самсін

 

О. О. Терлецький

Опрос