Идет загрузка документа (11 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О признании недействительным распоряжения относительно возмещения потерь сельскохозяйственного производства

Верховный Суд, Судебная палата по административным делам Верховного Суда
Постановление от 15.09.2009 № 09/153, 21-1238во09

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 15 вересня 2009 року

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за скаргою ОСОБА_1 справу за її позовом до Сімферопольської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим, за участю третьої особи - Сімферопольський районний відділ земельних ресурсів, про часткове скасування розпорядження, встановила:

У березні 2007 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання нечинним та скасування п. 6.2 розпорядження Сімферопольської районної державної адміністрації від 29 грудня 2006 року N 2546-р щодо відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва у розмірі 1732200 грн.

Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим постановою від 10 липня 2007 року позов задовольнив.

Апеляційний суд Автономної Республіки Крим постановою від 17 листопада 2008 року рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 травня 2009 року рішення суду апеляційної інстанції залишив без змін.

У скарзі до Верховного Суду України ОСОБА_1. порушила питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування ухвали касаційного суду, пославшись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 є власником земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2,8732 га на підставі державних актів серія ЯГ N 329994, серія ЯГ N 329993, серія ЯГ N 329992, виданих 22 грудня 2006 року. Розпорядженням Сімферопольської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим від 26 грудня 2006 року N 2492-р їй був наданий дозвіл на підготовку проекту відведення земельної ділянки в порядку зміни цільового призначення.

Розпорядженням Сімферопольської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим від 29 грудня 2006 року N 2546-р було затверджено проект землеустрою для відведення земельних ділянок площею 2,8732 га для будівництва та експлуатації автостоянки торговельного комплексу, призначеного для обслуговування жителів територіальної громади району, на території Миронівської сільської ради Сімферопольського району та прийнято рішення про зміну цільового призначення розташованих єдиним масивом земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1. Пунктом 6.2 указаного розпорядження зобов'язано відшкодувати втрати сільськогосподарського виробництва в сумі 1732200,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, з яким погодився і Вищий адміністративний суд України, виходив з того, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 207 Земельного кодексу України, а також постанови Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року N 1279 "Про розміри та Порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню".

Розглядаючи справу суди встановили, що земельні ділянки, які належать позивачці розташовані на території Миронівської сільської ради Сімферопольського району Автономної Республіки Крим, цільове призначення яких - ведення особистого селянського господарства. Ці земельні ділянки були придбані ОСОБА_1 за договорами купівлі-продажу від 15 грудня 2006 року у колишніх власників земельних часток (паїв).

Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства (частина 1 статті 33).

Відповідно до пункту 15 Перехідних положень Земельного кодексу України не дозволяється купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 20 Земельного кодексу України встановлено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (частина 1). Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (частина 2).

З огляду на вищенаведене, суди не надали правової оцінки тому, що Сімферопольська районна державна адміністрація, приймаючи рішення про зміну цільового призначення земель, мала з'ясувати в межах своєї компетенції правову природу правовстановлюючих документів, договорів купівлі-продажу земельних часток (паїв), та їх відповідність земельному законодавству. Судами не надано оцінки оскаржуваному розпорядженню та не перевірено правомірності дій органу державної влади при прийняті цього розпорядження.

Ураховуючи вимоги частини 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України, для встановлення обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судам слід було з'ясувати також до якої категорії земель за основним цільовим призначенням належать спірні земельні ділянки а також з'ясувати питання належності спірних земельних ділянок до сільськогосподарських угідь.

Отже, оскільки касаційним судом не перевірено правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, то скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час цього розгляду суду слід урахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справа Верховного Суду України постановила:

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 травня 2009 року, постанову Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 листопада 2008 року та постанову Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 10 липня 2007 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий 

В. В. Кривенко 

Судді: 

М. Б. Гусак 

  

В. Л. Маринченко 

  

П. В. Панталієнко 

  

І. Л. Самсін 

  

Ю. Г. Тітов 

Опрос