Идет загрузка документа (7 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О признании права собственности на нежилое помещение

Верховный Суд Украины, Судебная палата по гражданским делам Верховного Суда Украины
Определение от 24.10.2007

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ 

УХВАЛА

від 24 жовтня 2007 року

(Витяг)

У липні 2005 р. М. звернувся до суду з позовом до Київської районної адміністрації Одеської міської ради (треті особи: Головне управління МНС України в Одеській області, комунальне підприємство "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості") про визнання права власності, посилаючись на те, що він на підставі отриманої дозвільно-правової документації провів реконструкцію належного йому на праві приватної власності нежилого приміщення, внаслідок чого змінилася площа та конфігурація нежилого приміщення. Відповідач безпідставно зволікає з прийняттям нерухомого майна до експлуатації, чим порушує права власника щодо нормальної експлуатації майна. У судовому засіданні позивач заявив додаткові вимоги та просив зобов'язати комунальне підприємство "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" зареєструвати за ним реконструйоване нежиле приміщення відповідно до нового технічного паспорта.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 8 липня 2005 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20 грудня 2006 р., позов задоволено, визнано за М. право власності на нежиле приміщення загальною площею 1798,8 м2 та зобов'язано комунальне підприємство "МБТІ та РОН м. Одеси" зареєструвати за М. зазначене нежиле приміщення.

У касаційній скарзі К. просив скасувати зазначені судові рішення і передати справу па новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Задовольняючи позовні вимоги, суди керувалися тим, що позивач, провівши реконструкцію належного йому нежилого приміщення, володіє і користується цими приміщеннями постійно, сплачує необхідні видатки з його утримання, набув право власності на це майно.

Із такими висновками судів не можна погодитися, оскільки ними неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 331 ЦК право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до п. 6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. N 7/5, фізичним та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію, оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

Розглядаючи справу, суд зазначених вимог закону не врахував, не з'ясував, яким чином відбувається легалізація реконструйованого нерухомого майна, хто є належними сторонами у справі, та не залучив цих осіб до участі у справі, чи не порушує проведена реконструкція права інших осіб, а також прийняв до провадження і розглянув позовну заяву, яка за формою і змістом не відповідала вимогам ст. 119 ЦПК, навіть не підписана позивачем або його представником і недоліки якої не усунув під час розгляду справи.

На порушення вимог статей 74, 114, 169 ЦПК суд прийняв до провадження позовну заяву, порушивши правила виключної підсудності, призначив до розгляду справу за чотири дні, й розглянув її без повідомлення учасників процесу про час і місце судового засідання, що є безумовними підставами за ст. 338 ЦПК для скасування постановленого рішення з передачею справи на новий розгляд.

На зазначені порушення закону не звернув увагу суд апеляційної інстанції, а тому постановлені у справі рішення не можуть залишатися в силі, підлягають скасуванню.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу К., до якої приєдналося комунальне підприємство "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості", задовольнила. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 8 липня 2005 р. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 20 грудня 2006 р. скасувала, справу передала на новий розгляд до Київського районного суду м. Одеси.

____________

 

Надруковано:
"Цивільне судочинство. Судова практика у цивільних справах",
N 4, 2007 р.

Опрос