Идет загрузка документа
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

Обобщение практики применения судами общей юрисдикции первой и апелляционной инстанций при осуществлении судопроизводства по уголовным делам статей 3, 5, 6 Конвенции о защите прав человека и основополагающих свобод 1950 года за 2011 - первое полугодие 2012 года

Высший специализированный суд Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел
Письмо от 01.06.2013

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УЗАГАЛЬНЕННЯ
практики застосування судами загальної юрисдикції першої та апеляційної інстанцій при здійсненні судочинства у кримінальних справах статей 3, 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року за 2011 - перше півріччя 2012 року

Вступ

У Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) відповідно до Плану основних напрямків діяльності суду на друге півріччя 2012 року вивчено та узагальнено судову практику дотримання судами у кримінальному судочинстві прав людини і громадянина (в контексті статей 3, 5, 6 Конвенції та практики ЄСПЛ у справах проти України за 2011 - перше півріччя 2012 року).

Узагальнення проведено з метою перевірки стану дотримання національного законодавства та європейських стандартів прав людини і основоположних свобод в аспектах: конституційних положень щодо пріоритетності захисту прав людини; статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" щодо застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права; завдань кримінального судочинства та його засад змагальності та диспозитивності; застосування кримінального процесуального закону з урахуванням практики ЄСПЛ; виявлення помилок у застосуванні судами кримінального процесуального закону, пов'язаних із порушенням прав людини; запобігання порушенням прав людини у подальшому, а також необхідності визначення пов'язаних із цією тематикою питань, які потребують роз'яснень або законодавчого вирішення.

У процесі узагальнення розглянуто окремі рішення ЄСПЛ, винесені проти України за період 2011 - 2012 роки, в яких констатовано порушення вимог статей 3, 5, 6 Конвенції щодо нелюдського поводження під час досудового або ж судового слідства, особливо якщо такі порушення могли вплинути на оцінку доказів судом у кримінальній справі; щодо порушення права на свободу та особисту недоторканність людини; щодо порушення права людини на справедливий суд, особливо у випадку порушення прав людини щодо дотримання розумних строків розгляду кримінальних справ. Окрім цього, під час узагальнення проаналізовано й використано матеріали та узагальнення причин тривалого розгляду справ (понад 1 рік), надані судами областей, стосовно осіб, які тримаються під вартою, Міністерством юстиції України (Мін'юст), Секретаріатом Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.

За результатами діяльності ЄСПЛ у 2012 році Україна посіла четверте місце серед держав - учасниць Конвенції за кількістю поданих скарг до цієї міжнародної судової установи. Згідно з даними, оприлюдненими у щорічному звіті про результати діяльності Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, станом на 31 грудня 2012 року у ЄСПЛ на розгляді перебувало 128100 справ проти держав - учасниць Конвенції, з них проти України - 10450 справ.

У 2012 році серед найбільш поширених проблем, що призвели до порушення Конвенції, були, зокрема: тривале провадження досудового слідства у кримінальних справах та тривалий розгляд справ судами; погане поводження щодо особи, яка перебуває під контролем держави (в місцях досудового тримання під вартою або в місцях виконання покарань); неефективність розслідування кримінальних справ, яке проводилось правоохоронними органами за фактами смерті, зникнення осіб, а також за фактами поганого поводження зі сторони представників державних органів, передусім у місцях досудового тримання осіб під вартою або в місцях виконання покарань; недоліки законодавства та судової практики, які призводять до тримання особи під вартою без належної законної підстави; недоліки судової практики, що призводять до порушення права особи на справедливий судовий розгляд; недоліки судової практики, за якою обвинувальні вироки національних судів вирішальною мірою ґрунтуються на визнавальних показаннях, які були надані особою на досудовому слідстві в якості свідка та/або від яких особа на стадії судового слідства відмовляється, небезпідставно стверджуючи про недобровільність їх надання.

Недоліки застосування кримінального процесуального законодавства України щодо порушення прав та основоположних свобод людини за статтями 3, 5, 6 Конвенції призводять також до фінансових втрат Державного бюджету України у зв'язку із виконанням рішень ЄСПЛ щодо відшкодування шкоди, завданої такими діями, в тому числі судів. Наприклад, за даними Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини у 2011 та 2012 роках на виконання рішень ЄСПЛ по суті скарг з Державного бюджету України було сплачено 25021734,79 грн. та 39002553,75 грн. відповідно.

У зв'язку із вищенаведеним узагальнення судової практики щодо дотримання судами у кримінальному судочинстві прав людини і громадянина в контексті статей 3, 5, 6 Конвенції та практики ЄСПЛ спрямовано на усунення найбільш поширених проблем, що призвели до порушення вимог Конвенції у кримінальному судочинстві.

1. Організаційно-правові основи механізму захисту прав людини та основоположних свобод на національному та міжнародному рівнях. Конвенція як частина законодавства України

Практика ЄСПЛ, правові основи її застосування у кримінальному судочинстві

Відповідно до ст. 1 Конституції Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України).

Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Конституційний Суд України в рішенні у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо конституційності положень ст. 69 Кримінального кодексу України (КК) (справа про призначення судом більш м'якого покарання) наголосив: "верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільств".

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 року N 1906-IV "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються вони у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Міжнародні договори України, які набрали чинності у встановленому законом порядку та встановлюють інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідних актах законодавства України, мають перевагу над внутрішньодержавними законодавчими актами. Однак у ч. 2 ст. 9 Конституції України встановлено, що укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України. Таким чином, з наведеного випливає, що міжнародні договори, які пройшли ратифікацію, за своєю юридичною силою є вищими від національних законів.

Особливе місце серед міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, належить Конвенції, ратифікованій Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції". Із моменту приєднання до Конвенції Україна взяла на себе низку зобов'язань у сфері захисту прав людини. Частиною таких зобов'язань відповідно до статей 32, 46 Конвенції є визнання Україною юрисдикції ЄСПЛ, яка поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, а також виконання остаточних рішень ЄСПЛ у справах проти України.

Із метою врегулювання відносин, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконувати рішення ЄСПЛ проти України, усунення причини порушення Україною Конвенції, впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини та створення передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ Верховною Радою України прийнято Закон України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон N 3477-IV), у ст. 17 якого наголошується, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Оскільки за змістом ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а юрисдикція їх поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, ключову роль у забезпеченні ефективного захисту прав і свобод громадян на національному рівні відведено саме судам.

Так, з огляду на викладене можна зробити висновок про те, що суди з метою забезпечення єдності судової практики, зокрема в частині її відповідності міжнародним стандартам, здійснюючи правосуддя, поряд із нормами національного законодавства мають застосовувати і норми Конвенції. Оскільки у Конвенції є низка характерних особливостей, її положення мають загальний характер, а права людини здебільшого констатуються у ній в абстрактній, оціночній формі, правильне розуміння її норм розкривається у рішеннях ЄСПЛ, які містять правові позиції щодо суті положень зазначеного міжнародно-правового акта, а також змісту та обсягу гарантованих ним прав.

Законотворчий процес і практика правозастосування підтверджують, що реалізація принципу верховенства права у цей час має ряд проблем. Насамперед поширеним явищем є нерозуміння самого принципу верховенства права, його ототожнення з принципом верховенства позитивного закону. Як наголошено у п. 25 Висновку N 9 (2006) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо ролі національних суддів у забезпеченні ефективного застосування міжнародного та європейського права: "національні суди є відповідальними за застосування європейського права. Від них у багатьох випадках вимагається його пряме застосування. Від них також вимагається тлумачення національного права у відповідності з європейськими стандартами". Відтак для реалізації ефективного захисту гарантованих прав і свобод громадян та уникнення у подальшому порушень Конвенції існують всі підстави для застосування у судовій практиці національних судів (їх рішеннях) правових позицій (практики) ЄСПЛ у контексті законодавства України та Конвенції.

Неполный текст документа!

ВНИМАНИЕ! Полный текст данного документа Вы сможете найти, зарегистрировавшись в новой Информационно-правовой и коммуникационной платформе для бизнеса LIGA:ZAKON!

Кроме того, в ней доступны:
  • все законодательство Украины
  • аналитика и отчетность
  • консультации и справочная информация
Опрос