Идет загрузка документа (72 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О Концепции борьбы с коррупцией на 1998 - 2005 годы

Президент Украины
Указ Президента от 24.04.1998 № 367/98

УКАЗ
ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Про Концепцію боротьби з корупцією на 1998 - 2005 роки

З метою вдосконалення правових, організаційних передумов боротьби з корупцією постановляю:

1. Затвердити схвалену Кабінетом Міністрів України Концепцію боротьби з корупцією на 1998 - 2005 роки (додається).

2. Кабінету Міністрів України відповідно до положень цієї Концепції розробити програму невідкладних заходів, спрямованих на боротьбу з корупцією, та щорічні плани її реалізації.

 

 

Президент України

Л. КУЧМА

м. Київ
24 квітня 1998 року
N 367/98

 
 

 

 

 

 

 
 
 

ЗАТВЕРДЖЕНО
Указом Президента України
від 24 квітня 1998 року N 367/98

КОНЦЕПЦІЯ
боротьби з корупцією на 1998 - 2005 роки

Вступ

Корупція є одним з основних чинників, які створюють реальну загрозу національній безпеці та демократичному розвитку держави, вона негативно впливає на всі сторони суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову сфери, громадську свідомість, міжнародні відносини.

Незважаючи на вжиті останнім часом організаційно-правові заходи щодо протидії корупції, масштаби її не зменшилися. Через невиконання низки заходів, передбачених Національною програмою боротьби з корупцією, не відбулося відчутного скорочення кількості корупційних діянь.

Таке становище є наслідком того, що дотепер не з'ясовано всіх соціальних передумов корупції, цілеспрямовано не здійснювалась діяльність щодо їх обмеження та нейтралізації. Поширенню корупції сприяє гальмування демократичних та економічних перетворень. Не розроблено основ адміністративної реформи. Не визначено хоча б на концептуальному рівні стратегії запобігання та протидії корупції. Діяльність щодо боротьби з корупцією не стала пріоритетною для багатьох державних органів. Вона здійснюється без певної системи і належної вимогливості, достатнього інформаційного забезпечення, додержання принципу розподілу функцій та відповідальності.

Діяльності правоохоронних органів щодо запобігання корупційним діянням, їх виявлення та розслідування бракує повноти нормативного регулювання, науково-методичного забезпечення. Інформаційно-пошукова робота щодо виявлення корупційних проявів не спрямована на сфери найбільшого її поширення та найвищі управлінські структури. Заходи щодо вдосконалення законодавства з питань боротьби з корупцією мають фрагментарний характер. Головні зусилля у боротьбі з корупцією витрачаються на реагування на окремі корупційні прояви, а не на усунення причин та умов, що сприяють їм.

Забезпечити системний підхід та ефективну організацію діяльності щодо запобігання та протидії корупції можливо за наявності комплексної, науково обгрунтованої концепції.

Розділ I. Загальні положення

Корупція є вкрай негативним явищем, її суспільна небезпечність полягає у тому, що вона:

підриває авторитет держави, завдає шкоди утвердженню демократичних основ управління суспільством, побудові та функціонуванню державного апарату;

суттєво обмежує конституційні права і свободи людини і громадянина, особливо пересічних громадян, які найбільше потерпають від корупції і не в змозі уникнути корупційного тягаря, втрачають при цьому віру в демократичні засади суспільства і держави;

порушує принципи верховенства права;

призводить до гальмування та викривлення соціально-економічних реформ, перешкоджає розвитку ринкових відносин, передусім середнього та малого підприємництва, а також надходженню іноземних інвестицій;

грубо порушує встановлений порядок здійснення повноважень посадовими і службовими особами органів державної влади, місцевого самоврядування, управлінських структур приватного сектора;

надає незаконні привілеї корумпованим угрупованням і кланам, підпорядковує державну владу їхнім інтересам;

сприяє криміналізації та тінізації економічних відносин, легалізації доходів, одержаних незаконним шляхом;

живить організовану злочинність, насамперед економічну, стає неодмінною умовою її існування;

порушує принципи соціальної справедливості, невідворотності покарання;

нищить духовні, моральні та суспільні цінності;

ускладнює відносини з іншими державами і всією міжнародною спільнотою, унеможливлює надання іноземної допомоги.

У правовому відношенні корупція становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю корупційних діянь, інших правопорушень (кримінальних, адміністративних, цивільно-правових, дисциплінарних), а також порушень етики поведінки посадових осіб, пов'язаних із вчиненням цих діянь.

Корупційні діяння мають такі форми (види):

зловживання владою або посадовим становищем, перевищення влади або посадових повноважень та інші посадові злочини, що вчиняються для задоволення корисливих чи інших особистих інтересів або інтересів інших осіб;

розкрадання державного, колективного або приватного майна з використанням посадового становища;

незаконне одержання матеріальних або інших благ, пільг та інших переваг;

одержання кредитів, позичок, допомоги, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням пільг чи переваг, не передбачених законодавством, або на які особа не має права;

хабарництво;

здійснення безпосередньо та через посередників або підставних осіб підприємницької діяльності з використанням влади чи посадових повноважень, а також пов'язаних з ними можливостей;

сприяння з використанням посадового становища фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних або інших благ, пільг та інших переваг;

неправомірне втручання з використанням посадового становища у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкоджання виконанню ними своїх повноважень чи домагання прийняття неправомірного рішення;

використання інформації, одержаної під час виконання посадових обов'язків, у корисливих чи інших особистих інтересах, необгрунтована відмова у наданні відповідної інформації, або несвоєчасне її надання, або надання недостовірної чи неповної службової інформації;

надання необгрунтованих переваг фізичним або юридичним особам шляхом підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи управлінських рішень;

протегування з корисливих або інших особистих інтересів у призначенні на посаду особи, яка за діловими і професійними якостями не має переваг перед іншими кандидатами.

Корупційні діяння можуть бути вчинені також в інших формах, у тому числі в таких, що потребують додаткового визначення законодавством.

Боротьба з проявами корупції має грунтуватися на поєднанні профілактичних, правоохоронних і репресивних заходів. При цьому пріоритет повинен надаватися профілактичним заходам загальносоціального і спеціального кримінологічного спрямування.

Заходи запобігання та протидії корупції поділяються на невідкладні короткострокові, в тому числі надзвичайного характеру, довгострокові та постійного характеру.

Основною метою державної політики у галузі боротьби з корупцією є створення дійової системи запобігання і протидії корупції, виявлення та подолання її соціальних передумов і наслідків, викриття корупційних діянь, обов'язкової відповідальності винних у їх вчиненні.

Суб'єкти боротьби з корупцією поділяються на такі основні групи:

суб'єкти безпосередньої правоохоронної діяльності, в тому числі спеціально утворені для запобігання корупційним діянням, їх викриття і розслідування;

суб'єкти, які в межах виконання інших своїх функцій забезпечують правоохоронні органи інформацією, що містить відомості про корупційні діяння;

суб'єкти, діяльність яких спеціально або внаслідок виконання інших функцій спрямована на здійснення упереджувального та обмежувального впливу на соціальні передумови корупції, запобігання причинам та умовам, що безпосередньо сприяють корупційним діянням;

суб'єкти, які здійснюють координацію боротьби з корупцією.

Відповідно до загальних положень і мети діяльність щодо боротьби з корупцією повинна здійснюватися на таких основних принципах:

демократизації управління суспільством, побудови та організації державної влади і місцевого самоврядування, що забезпечує оптимальну відкритість для населення діяльності посадових осіб;

верховенства права;

пріоритету та захисту прав людини;

зміцнення доброчесності у відносинах державного апарату і службовців усіх категорій з населенням;

системності;

комплексності, що передбачає здійснення невідкладних короткострокових, довгострокових, постійних заходів економічного, соціально-політичного, організаційно-управлінського, правового, соціально-психологічного та іншого характеру;

взаємодії владних структур з інститутами суспільства і населенням;

удосконалення порядку та нормативного регулювання організації праці посадових осіб;

практичної спрямованості та радикальності заходів;

наукової обгрунтованості;

входження до міжнародної системи боротьби з корупцією та розвитку всебічного співробітництва з іноземними державами.

Діяльність щодо боротьби з корупцією має здійснюватись у таких напрямах:

запобігання соціальним передумовам корупції та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню корупційних діянь;

удосконалення законодавства про відповідальність за корупційні правопорушення;

контроль та нагляд за виконанням законодавства у сфері боротьби з корупцією;

активізація діяльності державних органів щодо виявлення, розслідування, розгляду фактів корупційних діянь, притягнення винних у їх вчиненні до відповідальності.

Розділ II. Соціальні передумови корупції. Причини та умови корупційних діянь

Корупція має історичні витоки та соціальні передумови. Чиновництво завжди супроводжувала ознака корупційності.

У країнах, що стали на шлях демократії, процеси утвердження особистих прав і свобод та запровадження демократичних засад забезпечували системі державного управління поступову відкритість. Тим самим була підірвана живильна основа всевладдя та корупційності чиновництва. Між тим жодна із соціально-політичних і економічних систем не має повного імунітету до корупції - змінюються лише її обсяги і прояви, а також її можливості, що визначається ставленням до неї держави і суспільства.

У період переходу нашої держави від тоталітарної до демократичної системи, орієнтованої на ринкову економіку, проявилися й інші передумови, що сприяють корупції. Серед них можна виділити передумови, властиві певною мірою країнам перехідного типу, та ті, що пов'язані з прорахунками та іншими недоліками у проведенні суспільних перетворень безпосередньо в Україні.

Передумови першої групи:

відсутність тривалий час політичної та економічної стратегії формування нового суспільного ладу, недооцінка ролі державного регулювання у здійсненні цих перетворень, зокрема щодо діяльності управлінського апарату, значне послаблення державного контролю за його роботою;

наявність легальних і прихованих політичних сил, які прагнуть відновлення колишнього ладу з його державно-управлінською системою та чинять опір запровадженню демократичних засад в усіх сферах суспільства, у тому числі в управлінні ним;

наявність значних залишків старої командно-адміністративної системи у вигляді надмірно великого державного управлінського та іншого службово-обслуговуючого апарату з необгрунтовано широкими повноваженнями, зокрема розпорядчо-дозвільного змісту, переускладненим, забюрократизованим та неконтрольованим порядком задоволення нагальних потреб населення;

процеси зміни форм власності, приватизації та накопичення значних цінностей, що відбулися у перші роки незалежності, здебільшого неофіційно або напівлегально, сприяли виникненню і зміцненню корпоративних угруповань і кланів, корупційних зв'язків, слугували прикладом наживи з використанням посади, відкривали можливість безболісної зміни службової діяльності на комерційну;

масове прагнення нових підприємницьких структур, включаючи кримінальні, розв'язати через державний апарат свої проблеми;

масова зміна законодавчих та інших правових норм, послаблення нагляду та контролю за їх виконанням;

значне збільшення кількості майже не обізнаних з національним законодавством та правопорядком іноземних підприємців та інвесторів, які стали легкою здобиччю корупціонерів.

Передумови другої групи:

декларативність багатьох реформаторських намірів та рішень влади; обмеженість, зволікання та непослідовність у проведенні реформ щодо демократизації управління суспільством, діяльності державного апарату, дерегуляції та лібералізації економіки, підтримки підприємництва, малого і середнього бізнесу;

безперешкодне створення суб'єктів підприємницької діяльності на базі державного майна, переведення державної власності у приватну в інтересах окремих груп, тіньових структур, кланів;

криміналізація економічних та інших соціальних відносин внаслідок недосконалої грошової та податкової політики, що спричиняє тінізацію, бартеризацію, гальмує розвиток цивілізованого підприємництва, переорієнтовує його з виробничої спрямованості на торговельно-фінансову;

пасивність правоохоронних та інших державних органів щодо притягнення винних у корупційних вчинках та інших незаконних операціях до відповідальності, що, крім інших негативних наслідків, стало для чиновництва стимулом безкарного вчинення корупційних діянь, призвело до моральної деформації, поширення корисливої мотивації службової діяльності;

поширеність у суспільстві думки про корумпованість влади, припустимість, ефективність та невідворотність корупційних зв'язків і діянь, про небажання влади боротися з ними і навіть потурання їм, що призводить до зворотного впливу на формування у населення готовності та звички до використання корупційних відносин; утвердження серед громадян, настроєних на боротьбу з корупцією, думки про пріоритетність більш жорсткого покарання винних у вчиненні корупційних діянь, а не усунення причин та умов останніх; сприяння формуванню таких уявлень через засоби масового впливу на населення за відсутності спрямованої антикорупційної протидії.

Такий поділ передумов корупції є умовним. На загальносоціальному рівні вони переплітаються та викликають інші небажані для суспільства явища. Зазначені передумови у взаємодії та у дещо зміненому вигляді відіграють зумовлюючу роль або набувають форми безпосередніх причин та умов, які за своїм змістом можна поділити на політичні, економічні, правові, організаційно-управлінські, соціально-психологічні та інші чинники. Крім перелічених передумов слід виділити:

політичні чинники:

відсутність програмованості та предметності у впровадженні демократичних засад у різні сфери суспільного життя, зокрема у систему управління суспільством, внаслідок чого не забезпечуються її відкритість, спрямованість на служіння народу, підконтрольність йому;

занадто повільний розвиток політичної структури та свідомості суспільства, передусім його громадянських інституцій, їх несформованість та неготовність до рівної партнерської участі поряд з державними органами у розв'язанні суспільних проблем, одними з яких є впровадження доброчесності у відносинах з населенням та протидія корупції;

відсутність системи виховання у службовців патріотичних почуттів, моральних, професійних якостей, розуміння, що корупція підриває авторитет і силу держави, етичні основи суспільної свідомості;

недостатня визначеність, непослідовність і поверховість у проведенні антикорупційної політики, що породжує у службовців, схильних до корупційних діянь, відчуття безкарності;

відсутність державної ініціативи та необхідних організаційних зусиль щодо створення громадських формувань, незалежних недержавних структур для зростання активності населення у боротьбі з корупцією;

економічні чинники:

відсутність сприятливого режиму діяльності підприємств та підприємців, особливо щодо сплати податків, відрахувань до бюджету, одержання державної підтримки, кредитів тощо;

відсутність прозорості процесів роздержавлення власності, вирішення різних економічних та господарських питань, оцінки прибутків, обсягу податків, одержання пільг тощо, що створює умови їх вирішення за додаткову "винагороду" для службовця;

наявність суперечностей, коли на фоні збільшення кількості заможних і багатих людей, зростання їхніх прибутків багато державних службовців, наділених повноваженнями у забезпеченні умов для прибуткової діяльності, не мають навіть помірного достатку;

правові чинники:

недоліки законодавства, що має регулювати розв'язання політичних, економічних, соціальних, організаційно-управлінських проблем запобігання корупції та корупційним діянням, внаслідок чого правова база є недостатньою для ефективної протидії зловживанням чиновництва, зберігає його зверхність над населенням, надмірну закритість, не сприяє створенню чіткої системи контролю за діяльністю службовців, надійного адміністративно-правового захисту особи від свавілля державних органів та посадових осіб;

відсутність на нормативному рівні цілісної системи засобів запобіжного впливу на причини та умови, що сприяють корупції та корупційним діянням;

неврегульованість відповідальності за вчинення різних корупційних діянь, у тому числі з кваліфікуючими ознаками, інших правопорушень, що створюють сприятливі умови для корупції;

формальний характер чинної системи декларування доходів державних службовців;

прогалини та нечіткість законодавства, що регламентує діяльність державних органів, які ведуть боротьбу з корупцією, зокрема неповне визначення суб'єктів корупційних діянь;

пасивність та нецілеспрямованість правоохоронних органів щодо виконання правових вимог у виявленні корупційних діянь, викритті винних у їх вчиненні;

організаційно-управлінські чинники:

відсутність чіткої регламентації діяльності державних службовців щодо процедури здійснення службових повноважень, прийняття рішень, видачі офіційних документів; наявність у посадових осіб надто широких розпорядчо-дозвільних повноважень для прийняття рішень на свій розсуд, що дає їм можливість створювати зайві ускладнення, перебільшувати свою роль у вирішенні питань, пов'язаних із зверненнями громадян;

поширеність у кадровій політиці випадків заміщення посад службовців не на підставі їхніх ділових і моральних якостей, а через знайомство за колишньою роботою, особисту відданість, близькість політичних уподобань; відсутність порядку спеціальної перевірки, тестування на відповідність професійним та моральним якостям, періодичної ротації, однорівневого переміщення службовців; недодержання умов і формальне ставлення до проведення конкурсу на заміщення посад та атестації;

відсутність механізмів унеможливлення прийняття на службу лідерів і членів злочинних угруповань та здійснення ними кар'єри;

затягування правового та практичного вирішення питань про введення спеціальної перевірки осіб, які є кандидатами на посади державних службовців або працюють на таких посадах, запровадження більш чіткого порядку ведення їх особових (кадрових) справ;

відсутність у більшості міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, управлінських структур окремих підрозділів або спеціально виділених працівників, на яких покладаються обов'язки організації роботи щодо запобігання корупційним діянням та іншим посадовим правопорушенням;

соціально-психологічні чинники:

нерозвиненість у значної частини населення громадянської свідомості, зокрема усвідомлення нового становища особи у державі, що будується на демократичних засадах; поки що досить сильний вплив традиційних стереотипів стосовно переважання державних засобів та підпорядкованості їм громадських форм у впорядкуванні суспільних справ, у тому числі в організації протидії корупції;

поширення корисливої спрямованості у діяльності державних службовців, їх готовності до порушення закону, норм моралі, професійної честі;

професійна та моральна деформація частини керівників і посадових осіб, що займають відповідальні посади, яка виявляється у вчиненні або поблажливому ставленні до корупційних діянь, порушень службової етики;

несформованість у трудових колективах громадської думки щодо виявлених у них фактів корупційних діянь з метою позитивного впливу на обстановку та запобігання надалі таким фактам.

Розділ III. Запобіжний вплив на соціальні передумови корупції. Запобігання корупційним діянням

Стратегічним напрямом запобігання передумовам корупції та їх нейтралізації є послідовна демократизація всіх сфер суспільного життя, розвиток громадянської свідомості та активності у загальному контексті побудови демократичної держави. Демократизація, відкритість влади, прозорість та зрозумілість для населення державних рішень, діяльності управлінського апарату, розвиток громадянського суспільства - найважливіші важелі подолання корупції.

Запобіжний вплив на соціальні передумови корупції має здійснюватися за такими напрямами:

розвиток лібералізації та дерегуляції економіки, звуження меж державного регулювання економічних та соціальних процесів, розширення законодавчої основи та організаційно-управлінських умов сприяння розвитку та захисту підприємництва і власності в усіх формах;

визначення чіткої спрямованості та прискорення практичної реалізації адміністративної реформи;

розвиток законодавчого регулювання та прискорення впровадження нового функціонального призначення, змінених повноважень і організаційних форм у співвідношенні місцевого самоврядування та державної влади;

створення всіма економічними, організаційно-управлінськими, професійно-освітницькими, морально-психологічними засобами механізму виховання у працівників усіх рівнів, зайнятих наданням послуг населенню, порядності, ввічливості, чесності, високого професіоналізму, особливо за умов платного надання послуг;

неухильне додержання законності, принципів рівності та справедливості у реагуванні на факти корупційних діянь та інших зловживань посадовим становищем, зокрема ретельна перевірка та гласна правова оцінка всіх (незалежно від часу) фактів створення приватного капіталу шляхом використання (відкрито або завуальовано) державної власності.

Політичні заходи

Відповідно до стратегічного напряму запобігання соціальним передумовам корупції за рахунок демократизації всіх ланок суспільного життя пропонується:

здійснити комплекс ідеологічних і масово-політичних заходів, що сприяли б визначенню у суспільстві провідних політичних сил, які очолюють, ініціюють та постійно активізують державну і громадську діяльність, пов'язану з боротьбою з корупцією;

завершити законодавче визначення та створення організаційних і матеріальних умов запровадження інституту Уповноваженого з прав людини;

здійснити анулювання депутатського імунітету народних депутатів України та обмеження імунітету суддів;

забезпечити рівність усіх громадян перед законом у разі викриття корупційних діянь та притягнення до відповідальності винних у їх вчиненні осіб незалежно від займаних посад;

проводити роботу з підвищення рівня громадянської свідомості та активності населення у боротьбі з корупцією. При цьому використовувати не тільки традиційні громадські формування, а й сприяти створенню нових недержавних інституцій, що мають завдання щодо протидії корупції;

розробити та запровадити механізм залучення трудових колективів до контролю за додержанням антикорупційного законодавства, здійсненням заходів щодо запобігання корупційним діянням та їх громадського обговорення;

розробити законодавчі норми щодо забезпечення прозорості фінансування політичних партій, громадських організацій, контролю правомірності його джерел, перевірки одержаних прибутків та здійснених витрат лідерами і активістами цих формувань, а також щодо критеріїв та механізму контролю фінансування виборчих кампаній;

прийняти кодекс поведінки осіб, обраних на виборні посади, включаючи депутатів, передбачивши у ньому можливість перевірки виборцями правомірності прибутків та витрат їх обранців;

ініціювати координацію зусиль недержавних організацій (фондів, асоціацій, інститутів) та представництв аналогічних іноземних установ, що підтримують соціальні перетворення в Україні, для здійснення заходів антикорупційного спрямування.

Економічні заходи

З метою запобігання корупції та корупційним діянням передбачається:

удосконалити систему оподаткування, зменшити податковий тиск на підприємців та інших фізичних осіб, спростити порядок стягнення податків, розширити сферу застосування фіксованих платежів;

рішуче виявляти та забороняти будь-які монопольні прояви, сприяти природній конкуренції;

створити сприятливі умови для внутрішнього і зовнішнього інвестування легальної економіки;

вивчити та вдосконалити систему контролю за використанням державного майна, виявлення фактів прихованого одержання прибутків приватними особами та угрупованнями за рахунок операцій з цим майном;

продовжити здійснення заходів щодо підтримки підприємництва, звуження обліку та звітності суб'єктів підприємницької діяльності, спрощення державної реєстрації цих суб'єктів, упорядкування механізму анулювання реєстрації, зосередження виконання реєстраційних функцій у єдиному державному органі; чітко визначити перелік підстав та строків проведення перевірок суб'єктів господарювання;

розробити систему засобів кримінологічного та криміналістичного захисту підприємництва, малого бізнесу, заощаджень, капіталів та інших форм приватної власності від злочинних посягань іззовні та в самих комерційних структурах, а також від протиправного втручання в їхню діяльність державних і недержавних організацій;

розробити та реалізувати механізм репатріації капіталів за умов амністії, укладання інвестиційних угод і здійснення інших заходів;

підвищити рівень оплати праці та соціальної захищеності державних службовців;

передбачити, що члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних органів виконавчої влади та їх заступники на час перебування на своїх посадах зобов'язані передавати у довірче управління під гарантії держави належні їм частки (пакети) акцій у статутному капіталі суб'єктів господарювання;

удосконалити правове регулювання та управлінський механізм діяльності фондового ринку, забезпечити конкурсність та максимальну прозорість цієї діяльності, насамперед щодо продажу пакетів акцій підприємств у процесі приватизації державного майна;

впровадити принципи гласності та конкурсності у систему державних замовлень, механізми приватизації, оренди державного майна;

спростити механізм та забезпечити рівні умови для суб'єктів господарювання різних форм власності під час видачі ліцензій, реєстрації підприємств і громадян-підприємців, у процедурах митного, прикордонного, екологічного, санітарного та інших видів контролю, а також сертифікації продукції; продовжити практику звуження переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню;

розробити дійову систему економічних та фінансових засобів контролю та протидії легалізації "брудних" грошей.

Правові заходи

Рекомендується:

провести аналіз законодавства про забезпечення захисту прав людини і громадянина від корупції та щодо повноти, безпосередності та стабільності регулювання відносин у підприємницькій, господарській, фінансовій, кредитно-банківській діяльності, виявити прогалини, суперечності, а також норми, які дозволяють їх по-різному тлумачити, та інші недоліки, що можуть бути використані для корупційних діянь та інших посадових порушень; урахувати при цьому зарубіжний досвід, підготувати пропозиції про вдосконалення законодавства;

здійснити предметну систематизацію антикорупційних законодавчих та інших нормативно-правових актів, підготувати пропозиції щодо їх удосконалення;

врегулювати в законодавчому порядку питання організації та діяльності Національного бюро розслідувань України;

прискорити розроблення правових підстав і механізму інформування банківськими установами правоохоронних органів та проведення аналізу щодо анонімних валютних рахунків;

проаналізувати судову практику щодо розгляду справ про оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;

розробити правові підстави та механізм обов'язкового беззаперечного відшкодування державою збитків, у тому числі необгрунтованих втрат, заподіяних громадянину внаслідок неправильного застосування або невиконання чи неналежного виконання норм законодавства під час здійснення службової діяльності, з наступним стягненням витрачених на це коштів із посадової особи, з вини якої були завдані такі збитки або втрати;

прискорити законодавче врегулювання і впровадження кримінологічної експертизи проектів законів та інших нормативно-правових актів; вивчити можливості її проведення із спеціальним антикорупційним спрямуванням, визначити та здійснити необхідні для цього організаційно-методичні та інші заходи;

вивчити проблему максимального обмеження дискреційних повноважень працівників правоохоронних органів, зокрема під час вирішення питань щодо звільнення осіб від адміністративної та кримінальної відповідальності;

вивчити питання щодо повноти правового та фізичного захисту потерпілих і свідків, працівників засобів масової інформації та інших осіб, які допомагають викриттю винних у корупційних діяннях, внести пропозиції щодо його гарантованого забезпечення.

Організаційно-управлінські заходи

Для вдосконалення діяльності управлінського персоналу на засадах раціональної її демократизації рекомендується:

скоротити апарат, обмежити його повноваження щодо дозвільно-розпорядчих та керівних функцій, в тому числі щодо надання пільг, переваг, ліцензій, замінивши ці повноваження здійсненням контролю за додержанням норм законодавства;

проаналізувати та визначити щодо кожної галузі народного господарства та управління, кожного етапу виробництва та іншої діяльності службові дії, операції, рішення, у разі здійснення яких можливе вчинення корупційних діянь, визначити умови і процедури, що виключали б такі факти; детально регламентувати правила та стандарти прийняття розпорядчо-дозвільних управлінських рішень, видачі населенню офіційних документів, вирішення інших питань щодо його обслуговування; поінформувати населення про ці стандарти, процедури і правила;

забезпечити добір і розстановку кадрів на засадах неупередженого конкурсного відбору, а також їх об'єктивну атестацію, періодичну ротацію і однорівневе переміщення; удосконалити механізм контролю за достовірністю декларацій про доходи державних службовців;

розробити та запровадити єдині загальні правила (умови) просування по службі, гарантії перевірки їх додержання;

запровадити обов'язковий періодичний розгляд на засіданнях колегій міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, службових нарадах у державних установах та організаціях, зборах трудових колективів питань виконання законодавства про державну службу, боротьбу з корупцією, здійснення заходів щодо запобігання корупційним проявам та реагування на них;

регламентувати умови і порядок правомірного отримання державними службовцями та іншими особами, уповноваженими на виконання функцій держави, подарунків, комісійної винагороди, гонорарів, послуг тощо, а також використання ними засобів транспорту, зв'язку, техніки, іншого майна незалежно від форм власності;

розробити механізм дійового контролю за додержанням вимог закону щодо заборони державним службовцям усіх рангів брати участь у підприємницькій діяльності;

вивчити та узагальнити практику реагування в установах та організаціях на корупційні діяння та пов'язані з ними правопорушення посадових осіб, відповідність реагування вимогам законодавства, спрямувати цю практику на посилення гостроти реагування аж до звільнення винних із займаних посад та передачі матеріалів про них до правоохоронних органів;

розробити кодекс поведінки державного службовця, кодекс працівника правоохоронних органів, кодекс честі судді, а також відповідні дисциплінарні кодекси з визначенням у них порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності, видів і меж стягнень за посадові правопорушення та умов заохочення за етичну службову поведінку;

організувати суцільну незалежну перевірку законності та обгрунтованості створення недержавних організацій (фірм, агентств тощо) для здійснення за підвищену плату операцій і процедур, які безоплатно або за нижчу плату виконуються державними установами; з'ясувати механізми та причини більш швидкого і спрощеного виконання цих послуг недержавними організаціями, можливості прихованої організованої корупції;

вивчити питання про додержання порядку притягнення до відповідальності керівників установ і організацій за вчинення корупційних діянь їх працівниками та невжиття заходів до запобігання подібним вчинкам;

установити обмеження щодо зайняття посад в органах державної влади та місцевого самоврядування особами, які вчинили корупційні правопорушення;

створити банк даних про осіб, які були засуджені за корупційні діяння або піддані за них адміністративному стягненню, з метою використання цієї інформації для спеціальної перевірки кандидатів на посади державних службовців та працівників, які вже займають ці посади;

установити відповідальність посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування за ухилення від реагування відповідно до закону на критичні виступи засобів масової інформації щодо оприлюднених фактів корупції, порушень прав і свобод людини і громадянина;

розглянути питання про можливість створення банку даних про суб'єктів підприємницької діяльності, причетних до корупції, з метою виключення можливості їх участі у виконанні державних замовлень і контрактів;

проаналізувати та вдосконалити заходи (засоби) фінансового і банківського контролю з метою виявлення корупційних діянь;

розглянути і визначити рівень компетенції, відповідальності та повноважень Головного контрольно-ревізійного управління України, Державної податкової адміністрації України, Національного банку України, Державної митної служби України, Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, Міністерства внутрішніх справ України та інших державних органів, які здійснюють контрольно-дозвільні функції щодо фізичних і юридичних осіб, у проведенні роботи із запобігання та протидії корупції в підпорядкованих їм органах.

Соціально-психологічні заходи

Реалізація Концепції передбачає:

розроблення та впровадження системи і програми підвищення рівня знань та виховання різних верств населення щодо ролі, шляхів і форм розвитку інститутів громадянського суспільства, доброчинності у відносинах з населенням, формування негативного ставлення до корупції, протидії чинникам, що її зумовлюють, зміцнення патріотичної мотивації особистої участі у запобіганні та викритті фактів корупційних діянь;

введення до загальноосвітніх та просвітницьких програм, поширення через засоби масової інформації знань про права громадян, механізми їх реалізації в державних установах, порядок і процедуру розгляду звернень громадян, прийняття управлінських рішень щодо цих звернень;

включення до тематичних планів засобів масової інформації публікацій, теле- та радіопередач, що висвітлюють різні аспекти розвитку доброчинності, боротьби з корупцією, забезпечення їх спрямованості на розширення знань з питань запровадження та зміцнення інститутів громадянського суспільства, додержання антикорупційного законодавства, інформування про викриття та засудження корупціонерів, а також на формування громадської думки щодо неприйнятності, шкідливості, осуду корупційних діянь, підтримання участі населення в їх запобіганні та виявленні;

поширення правоохоронними органами і судами через свої прес-служби та у інший спосіб інформації про притягнення корупціонерів до відповідальності, заходи щодо запобігання проявам корупції та участь населення у боротьбі з такими проявами;

організація та підтримка органами державної влади ініціативи громадськості і політичних партій, правоохоронних органів щодо створення громадських формувань та інших недержавних інституцій антикорупційного спрямування, надання їм підтримки та допомоги.

Під час розроблення планів реалізації Концепції доцільно із зазначених заходів визначити такі, що не потребують прийняття або зміни законів і можуть бути здійснені через прийняття виконавчою владою актів або іншим способом, та організувати у невідкладному порядку їх виконання в 1998 році.

Розділ IV. Вдосконалення законодавства про відповідальність за корупційні діяння

Під час удосконалення законодавства про відповідальність за корупційні діяння доцільно приділяти особливу увагу:

забезпеченню системності норм різних галузей права, зокрема уточненню соціального і правового поняття "корупція", визначенню понять "корупційне діяння" і "корупційне правопорушення", їх форм (видів) у різних галузях права;

розробленню правового інструментарію (методик, рекомендацій, коментарів тощо) стосовно правильного визначення ступеня суспільної небезпечності конкретних корупційних діянь, видів відповідальності за них, критеріїв розмежування, взаємопов'язаності санкцій та стягнень;

здійсненню комплексного підходу до регламентації питань протидії корупції у різних галузях права, передбаченню в них норм, спрямованих на запобігання корупції та виявлення корупційних діянь, більш повне викриття і покарання винних, подолання негативних наслідків корупції;

розробленню та впровадженню положень, що формують механізми застосування норм антикорупційного законодавства та їх оптимального практичного використання.

Законодавство про відповідальність за корупційні діяння повинно вдосконалюватися шляхом здійснення:

невідкладних заходів - внесення змін і доповнень до законів та інших нормативно-правових актів;

перспективних заходів, що реалізовуватимуться в ході чергової кодифікації кримінального, адміністративного, трудового та цивільного законодавства.

Невідкладні заходи мають включати:

доповнення законодавства про боротьбу з корупцією більш широким визначенням суб'єкта корупційних діянь, прямим посиланням на те, що за вчинення однакових корупційних діянь державні службовці всіх категорій і рангів несуть однакову відповідальність;

доповнення переліку обставин, що обтяжують відповідальність за злочини у сфері службової діяльності, вчинення їх особами, які займають відповідальні та особливо відповідальні посади;

створення механізму правового реагування на факти ухилення від подання декларацій про доходи, наявне майно та витрати;

дальше закріплення у законодавстві обов'язку посадових осіб, підприємців надавати відповідним державним і недержавним органам на їх вимогу відомості про доходи, майно та витрати, а також визначення механізму перевірки джерел і правомірності цих доходів;

перегляд встановлених критеріїв визначення великого та особливо великого розміру хабара;

перегляд кримінальної відповідальності за співучасть у хабарництві;

уточнення поняття та критеріїв визначення значної шкоди і тяжких наслідків стосовно посадових злочинів;

приведення поняття посадової особи як спеціального суб'єкта злочину у відповідність з існуючими соціально-економічними реаліями;

введення спеціальних норм цивільно-правової відповідальності юридичних осіб (накладення штрафів, ліквідація тощо) за здобуття коштів та майна шляхом незаконного перетворення державної власності на приватну чи на кошти, отримані внаслідок корупційних діянь, а також відповідальності юридичних осіб, які використовують у своїй діяльності такі кошти;

встановлення цивільно-правової відповідальності юридичних осіб за використання ними свого майна та грошових коштів з метою вчинення корупційних діянь;

розширення інституту правового компромісу щодо суб'єктів корупційних діянь, які добровільно сприяли виявленню, розслідуванню та припиненню корупційних діянь, вчинених ними особисто або іншими особами;

позбавлення осіб, причетних до вчинення корупційних діянь, права займатися певними видами професійної та комерційної діяльності, встановлення можливості конфіскації незаконно здобутого майна або його грошового еквівалента, пред'явлення цивільного позову про відшкодування збитків, завданих будь-кому корупційним діянням;

доповнення Кодексу законів про працю України положенням, згідно з яким вчинення корупційного діяння є підставою для розірвання трудового договору (контракту).

Перспективні заходи мають передбачати:

диференціацію відповідальності за окремі корупційні діяння з урахуванням характеру та небезпечності;

вдосконалення норм відповідальності посадових осіб за корисливе чи вчинене з іншої особистої заінтересованості використання своєї посади, влади, службових повноважень та пов'язаних з ними можливостей;

запровадження поряд із загальними нормами відповідальності за посадові злочини спеціальних норм, які передбачають відповідальність за вчинення окремих корупційних діянь, а також діянь, вчинення яких перешкоджає боротьбі з корупцією. Такі спеціальні норми доцільно передбачити щодо невиконання обов'язків з боротьби проти корупції, протекціонізму, незаконного одержання благ (переваг) немайнового характеру, участі у легалізації коштів, одержаних незаконним шляхом;

удосконалення системи кримінально-правових санкцій щодо норм відповідальності за корупційні діяння, узгодження їх з правовими засобами, які застосовуються при однорідних правопорушеннях на підставі норм інших галузей права;

встановлення, що члени колегіального органу, які шляхом голосування або іншим способом з корупційних мотивів сприяли прийняттю незаконного рішення, підлягають юридичній відповідальності за заподіяну внаслідок цього шкоду.

Розділ V. Діяльність державних органів щодо виявлення корупційних діянь та притягнення винних до відповідальності

Потребує вдосконалення діяльність щодо більш повного та своєчасного виявлення, розслідування фактів корупційних діянь і притягнення винних у їх вчиненні посадових та службових осіб до відповідальності.

Активізації виявлення корупційних діянь сприятимуть такі заходи:

виділення у складі спеціальних підрозділів боротьби з організованою злочинністю і корупцією окремих законспірованих структур та працівників, незалежних у своїй діяльності, на яких було б покладено організацію виявлення корупційних діянь, аналіз інформації про такі діяння та вжиття передбачених законом заходів щодо осіб, які вчинили такі діяння або причетні до них;

радикальна перебудова спрямованості та системи забезпечення результативності здійснення спеціальних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення фактів корупції;

виділення у статистичній звітності органів Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та Національного бюро розслідувань України відомостей про кількість виявлених корупційних діянь, суспільні сфери їх вчинення, своєчасність, повноту та результативність перевірки цієї інформації; запровадження окремої звітності щодо інформації про створення та прояви організованих злочинних угруповань (груп) у сферах економіки, фінансово-банківської, зовнішньоекономічної діяльності та у сфері здійснення державної влади і про виявлені корупційні зв'язки під час викриття цих угруповань (груп). Ця інформація за всіма показниками має бути відокремлена від даних про виявлення та викриття організованих злочинних груп, які готують та вчиняють злочини загальнокримінального характеру;

встановлення і додержання порядку, згідно з яким підрозділ (орган) відповідного правоохоронного органу, що одержав або реалізує інформацію про діяльність організованого злочинного угруповання (групи) у сферах економіки, фінансово-банківської, зовнішньоекономічної діяльності та у сфері здійснення державної влади, зобов'язаний проводити роботу щодо виявлення корупційних зв'язків, які сприяли утворенню, прикриттю, захисту, іншому забезпеченню існування цього злочинного угруповання (групи);

запровадження механізму вдосконалення контрольних операцій, у тому числі раптових, неправоохоронними державними органами, які здійснюють контроль за певними сторонами діяльності державних і недержавних управлінських структур, з метою повного виявлення фактів порушення норм і правил виконання службових обов'язків, що можуть сприяти корупційним діянням, налагодження передачі інформації про такі факти правоохоронним органам;

створення у рамках розроблюваної державної автоматизованої системи кримінологічної інформації інформаційної підсистеми щодо криміногенних чинників корупційних діянь, проведення на цій інформаційній базі постійного моніторингу їх динаміки, аналізу чинників, використання інформації про них для запобігання проявам корупції, їх виявлення та прогнозування, запровадження спеціалізованої кримінологічної експертизи антикорупційного спрямування проектів законодавчих, інших нормативно-правових актів, управлінських рішень, комерційних, кредитних, зовнішньоекономічних та інших господарських угод тощо;

забезпечення своєчасного реагування на повідомлення контрольних органів, громадян і засобів масової інформації про корупційні діяння та інші протиправні дії посадових осіб, встановлення суворого контролю за додержанням цього порядку.

З метою активізації діяльності спеціальних органів, що здійснюють виявлення проявів корупції, необхідно:

спрямувати їх оперативно-розшукову діяльність на виявлення найнебезпечніших проявів корупції в державних органах, найважливіших сферах суспільного життя та у галузях, де корупційні діяння набули найбільшого поширення;

запровадити порядок та механізм належної реалізації оперативної інформації щодо корупційних діянь, згідно з якими керівники відповідних правоохоронних органів або їх підрозділів мають виключні повноваження та несуть персональну відповідальність за прийняття рішення відповідно до передбачених законом заходів реагування на таку інформацію. При цьому рівень прийняття рішення у кожному випадку має відповідати посадовому рівню особи, яка вчинила корупційне діяння;

запровадити методики виявлення, перевірки та реалізації інформації про факти корупції в різних сферах економіки, суспільного життя;

визначити порядок повної і своєчасної реєстрації повідомлень про корупційні діяння та пов'язані з ними правопорушення, встановити юридичну відповідальність працівників правоохоронних органів за порушення цього порядку;

врегулювати законодавство з питань визначення порядку надання інформації правоохоронним органам про кошти та майно окремих юридичних і фізичних осіб; уніфікувати та конкретизувати в єдиному законодавчому акті умови і порядок надання зазначеної інформації правоохоронним та іншим органам, врахувавши необхідність збереження банківської таємниці;

визначити механізми взаємодії спеціальних органів, які здійснюють виявлення проявів корупції, з іншими органами, на які згідно з законодавством покладається обов'язок оперативного, технічного, інформаційного та іншого забезпечення діяльності щодо боротьби з корупцією;

запровадити єдину державну систему обліку осіб, щодо яких одержано оперативні дані про здійснення корупційних діянь або причетність до них з розподілом їх відповідно до професійної належності, сфери та регіону діяльності.

Для вдосконалення діяльності щодо притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні корупційних діянь та причетних до них, необхідно:

чітко визначити підслідність таких діянь;

оновити та запровадити методики розслідування кримінальних справ і підготовки матеріалів про адміністративні правопорушення у цій сфері;

привести кримінально-процесуальне та адміністративне законодавство в частині доказування у відповідність із сучасними вимогами;

вжити заходів до обмеження пільг, що перешкоджають притягненню до відповідальності осіб, винних у корупційних діяннях, звуження судової дискреції у справах про корупційні діяння;

забезпечити дійовий механізм захисту від посягань на життя, здоров'я, свободу і гідність свідків, потерпілих та інших учасників процесу, в разі потреби - збереження конфіденційності їх свідчень.

Підвищення ефективності діяльності щодо виявлення і притягнення до встановленої законом відповідальності осіб, винних у корупційних діяннях та причетних до них, вимагає:

усунення дублювання повноважень різних державних органів;

встановлення громадського, державного, відомчого контролю за такою діяльністю;

виключення можливості ухилення від відповідальності працівників, винних у порушенні законодавства про боротьбу з корупцією.

Розділ VI. Система забезпечення боротьби з корупцією

Ефективна боротьба з корупцією можлива за умови створення та реалізації належної системи забезпечення цієї діяльності.

Кадрово-професійне забезпечення боротьби з корупцією передбачає побудову ефективної системи підготовки, добору та розстановки кадрів для державної служби, управлінських ланок правоохоронних органів, їх атестації, професійного навчання та виховання, перепідготовки, а також стимулювання чесного і сумлінного ставлення до виконання службових обов'язків. Особливу увагу слід приділяти кадрово-професійному забезпеченню державних органів, що безпосередньо здійснюють боротьбу з корупцією.

Для створення цієї системи слід здійснити такі заходи:

визначити перелік посад державних службовців та інших відповідальних працівників управлінських ланок, кандидати на зайняття яких підлягають обов'язковій спеціальній перевірці, умови її проведення, в тому числі щодо тих, хто вже працює на цих посадах; перелік обов'язкових документів для особової (кадрової) справи зазначених категорій працівників та умови її ведення; порядок періодичної ротації цих осіб та однорівневого їх переміщення;

вивчити практику конкурсного відбору під час заміщення вакантних посад та атестації державних службовців, з'ясувати причини упущень та інших недоліків при їх проведенні;

вирішити питання про створення в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, управлінських структурах великих підприємств, незалежно від форм власності, підрозділів або виділення кадрових працівників, на яких покладаються обов'язки та відповідальність щодо організації роботи із запобігання корупційним діянням; організувати добір і атестацію цих працівників та за участю спеціальних підрозділів Національного бюро розслідувань України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України - їх професійну підготовку, періодичне інформування, консультування;

розробити організаційно-управлінський та правовий механізм забезпечення декларування витрат на придбання нерухомого майна і транспортних засобів державними службовцями, іншими відповідальними працівниками управлінських ланок, співробітниками правоохоронних органів, суддями, звільнення цих категорій працівників із займаних посад у разі ухилення від декларування; вдосконалити механізм та практику контролю за декларуванням доходів зазначених категорій службовців;

розробити механізм контролю за виконанням державними службовцями вимог закону щодо повідомлення про відкриття валютних рахунків в іноземних банках та відповідальності за невиконання цих вимог;

розробити та запровадити порядок інформування Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України правоохоронними органами і судами про факти притягнення до відповідальності за посадові правопорушення державних службовців першої - четвертої категорій та тих, які працюють у правоохоронних органах і судах;

запровадити додаткові засоби для проведення спеціальної перевірки осіб, які є кандидатами на посади, пов'язані з боротьбою з корупцією, та осіб, які займають такі посади;

адаптувати методики професійного відбору співробітників спеціальних підрозділів відповідних правоохоронних органів та слідчих для використання їх працівниками, які спеціалізуються на виявленні та розслідуванні корупційних діянь і правопорушень, пов'язаних з цими діяннями;

перевірити практику запровадження та вдосконалення методик відбору абітурієнтів до навчальних закладів систем Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Національного бюро розслідувань України, що готують працівників для роботи в спеціальних підрозділах;

привести у відповідність із сучасними вимогами систему підготовки та підвищення кваліфікації фахівців для спеціальних підрозділів Національного бюро розслідувань України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, а також для інших державних органів, на які покладено обов'язки боротьби з корупцією;

удосконалити кваліфікаційні вимоги до працівників зазначених органів - суб'єктів боротьби з корупцією стосовно забезпечення ними виконання відповідних функцій та службових обов'язків;

забезпечити державним службовцям необхідні умови і гарантії щодо їх службової діяльності з метою підвищення особистої незалежності та відповідальності.

Інформаційно-аналітичне забезпечення боротьби з корупцією передбачає створення системи інформування населення і суб'єктів боротьби з корупцією про стан, динаміку і потреби протидії корупції в Україні, використання інформації для підвищення рівня діяльності щодо запобігання корупційним діянням, їх виявлення та розслідування, підготовки та прийняття відповідних управлінських рішень, проведення спеціалізованої антикорупційної кримінологічної експертизи проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, рішень, угод тощо.

Для здійснення вищезазначених заходів:

створити та запровадити єдину для державної і недержавної сфер систему статистичних показників, що відповідала б міжнародним стандартам обліку і звітності та об'єктивно відображала стан боротьби з корупцією в Україні;

вирішити питання про створення Інформаційно-аналітичного та експертного центру для виконання інформаційних, аналітичних, прогностичних, управлінських, експертних та профілактичних завдань боротьби з корупцією на базі державної системи кримінологічної інформації, визначити його статус і завдання;

створити у зазначеному Центрі для міжвідомчого користування банк нормативної, управлінської, аналітичної, наукової, методичної, довідкової та іншої інформації, в тому числі із зарубіжних джерел, з питань запобігання корупції та боротьби з нею;

розробити заходи державної підтримки окремих журналістів і періодичних видань, що друкують антикорупційну інформацію та у зв'язку з цим потребують захисту;

розробити систему інформаційного зв'язку з громадянами з питань боротьби з корупцією ("телефон довіри", правова консультація, подання пропозицій тощо), врахувати при цьому необхідність захисту прав людини, у тому числі службовців, від анонімного паплюження та наклепів;

запровадити механізм безперешкодного одержання засобами масової інформації в органах - суб'єктах боротьби з корупцією відкритої інформації про стан боротьби з корупцією.

Науково-методичне забезпечення боротьби з корупцією передбачає приведення наукових досліджень з проблем запобігання та протидії корупції до певної системи, розроблення нових пропозицій, наукових методик і рекомендацій з цих питань, раціональне їх запровадження у практику, прогнозування та науковий аналіз ефективності застосовуваних форм і засобів боротьби з корупцією, а також моральне та матеріальне заохочення авторів цих досліджень.

Для цього необхідно:

визначити пріоритетні напрями та тематику наукових досліджень з питань боротьби з корупцією і забезпечити їх відповідне державне фінансування;

здійснити науково-практичні розроблення з відстеження, прогнозування та моделювання основних тенденцій у динаміці корупції в Україні; забезпечити використання для цього статистичних даних, експертних опитувань, соціологічного моніторингу, іншої інформації;

провести аналіз координаційної та дослідницької діяльності, виконаних розробок та результатів їх впровадження Міжвідомчим центром з проблем боротьби з організованою злочинністю при Координаційному комітеті по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України та вжити заходів до більш ефективного виконання покладених на нього функцій;

організувати вивчення наукових досліджень з антикорупційної тематики, що проводяться за кордоном; забезпечити впровадження і реалізацію кращих з цих досліджень, придатних для умов України;

визначити порядок розгляду та реалізації пропозицій науковців щодо вдосконалення боротьби з корупцією;

розробити наукові методики антикорупційної кримінологічної експертизи проектів нормативно-правових актів, управлінських рішень, комерційних, кредитних та інших господарських угод;

забезпечити вдосконалення та широке використання можливостей криміналістики і судової експертизи у запобіганні та протидії корупційним діянням;

налагодити випуск спеціального інформаційного періодичного видання про наукові рекомендації та стан боротьби з корупцією;

забезпечити через існуючу в Академії правових наук України координаційну систему узгодження та взаємодію у проведенні досліджень з антикорупційної тематики різними науковими державними і недержавними установами, а також творче співробітництво у дослідженнях проблем боротьби з корупцією в Україні та іноземних державах, які здійснюються міжнародними організаціями, зарубіжними дослідницькими центрами або за їх підтримкою.

Потребує поліпшення стан матеріально-технічного забезпечення боротьби з корупцією, для чого слід здійснити такі заходи:

узагальнити потреби правоохоронних органів і судів у фінансуванні та матеріально-технічних ресурсах, скласти узгоджені плани та розрахунки забезпечення відповідних органів необхідною технікою, транспортними засобами, засобами зв'язку, іншими матеріальними ресурсами;

передбачати у проектах державного бюджету кошти на реалізацію заходів, спрямованих на боротьбу з корупцією;

забезпечити належне оснащення спеціальною технікою та криміналістичними засобами спеціальних підрозділів Національного бюро розслідувань України, Міністерства внутрішніх справ України і Служби безпеки України для здійснення ефективної оперативно-розшукової діяльності щодо виявлення фактів корупції.

У боротьбі з корупцією повною мірою необхідно використати міжнародне співробітництво та зарубіжний досвід.

З цією метою рекомендується:

визнати міжнародне співробітництво у боротьбі з корупцією одним з пріоритетних напрямів зовнішньополітичної діяльності держави;

забезпечити активну участь України в роботі органів і організацій ООН, Ради Європи, інших міжнародних організацій, які розробляють міжнародні стандарти поведінки державних службовців, рекомендації, конвенції та інші документи щодо запобігання і протидії фактам корупції та їх виявлення; розглянути форми та результативність участі представників держави у цих організаціях;

ініціювати проведення окремих міжнародних акцій і програм у сфері боротьби з корупцією;

інформувати відповідні міжнародні організації про заходи, що вживаються в Україні для активізації боротьби з корупцією, та результати цієї діяльності;

утворити міжвідомчу координаційну комісію з організації вивчення зарубіжного і міжнародного досвіду у сфері боротьби з корупцією, забезпечити одержання, переклад і аналіз відповідної інформації, а також стажування, навчання та участь фахівців у науково-організаційних заходах за кордоном; запровадити систему обов'язкового розгляду на комісії висновків і пропозицій щодо вивчення зазначеного досвіду та впровадження його в Україні;

внести пропозиції представництвам міжнародних організацій, фондів, агентств, посольствам іноземних держав в Україні про об'єднання та координацію їхньої діяльності з питань боротьби з корупцією через міжвідомчу координаційну комісію з організації вивчення зарубіжного та міжнародного досвіду боротьби з корупцією;

міжвідомчій координаційній комісії організувати аналіз заходів боротьби з корупцією, рекомендованих міжнародними організаціями для запровадження в Україні, а також тих, що застосовуються в іноземних державах, визначити, які з них запроваджені, а які не застосовуються в Україні, причини незастосування та розробити у зв'язку з цим відповідні пропозиції; звернутися з метою сприяння у цій роботі до представництв в Україні відповідних міжнародних організацій, фондів, посольств, агентств тощо;

включитися у систему координації заходів боротьби з транснаціональною та міжнародною корупцією;

активізувати участь держави у розробленні проекту Міжнародної конвенції про боротьбу з організованою транснаціональною злочинністю; підготувати пропозиції України, у тому числі антикорупційного спрямування, щодо проекту Конвенції про боротьбу з торгівлею дітьми.

З урахуванням цих вимог необхідно забезпечити ефективну роботу Координаційного комітету по боротьбі з корупцією при Президентові України, на який покладено координацію діяльності всіх органів виконавчої влади у сфері боротьби з корупцією.

Розділ VII. Система реалізації Концепції

Реалізація цієї Концепції повинна здійснюватися шляхом:

врахування положень Концепції у формуванні та проведенні державної, у тому числі правової і кримінальної, політики, використання їх у відповідних актах законодавства, виступах посадових осіб, парламентських слуханнях, рекомендаціях щодо запобігання та протидії корупції;

розроблення нових і вдосконалення чинних загальнодержавних планів і програм боротьби з корупцією, а також галузевих програм стосовно найбільш криміногенних сфер діяльності (державна служба, податкова та митна служби, зовнішньоекономічна діяльність, відповідні структури міліції, комунального господарства, сфера приватизації тощо);

прийняття нових законів і внесення змін та доповнень до чинних законодавчих актів;

розроблення на підставі програм і нормативно-правових актів відповідних відомчих планів, заходів запобігання і протидії корупції, типових функціональних обов'язків, посадових інструкцій посадових осіб;

визначення чіткої системи державного контролю та відповідальності за виконання положень і рекомендацій Концепції, покладення зазначених функцій на відповідний орган;

здійснення аналізу інформації про боротьбу з корупцією, забезпечення постійного моніторингу цієї діяльності;

визначення виконавців для прогнозування криміногенної ситуації, визначення потреби та можливості коригування у перспективі планів щодо боротьби з корупцією.

Строки практичної реалізації Концепції зумовлюються особливостями динаміки політичного, демократичного, соціально-економічного і правового розвитку України та формування громадянського суспільства на сучасному перехідному етапі. Багато що залежатиме від злагодженості дій усіх органів державної влади на загальнодержавному і регіональному рівнях, ставлення до проблеми боротьби з корупцією з боку держави та її громадян.

Невідкладні заходи щодо запобігання і протидії корупції доцільно здійснити протягом 1998 року, а ті, що потребують більш тривалого розроблення і впровадження, - у найближчі 2 - 3 роки. Інші заходи повинні здійснюватися постійно для того, щоб до 2005 року в Україні була створена і діяла ефективна система боротьби з корупцією та було досягнуто реальних результатів.

Положення Концепції мають бути враховані у навчальних планах спеціалізованих наукових установ та навчальних закладів.

 

 

Глава Адміністрації
Президента України

 
Є. КУШНАРЬОВ

 
 
 

Опрос