Идет загрузка документа (86 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О здравоохранении

ВС УССР
Закон УССР от 15.07.1971 № 27-VIII
Утратил силу

ЗАКОН
УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РЕСПУБЛІКИ

Про охорону здоров'я

Закон введено в дію з 1 жовтня 1971 року
(згідно з Постановою Верховної Ради Української РСР
 від 15 липня 1971 року N 28-VIII)

Із змінами і доповненнями, внесеними
 
Указами Президії Верховної Ради Української РСР
 від 30 червня 1973 року N 1875-VIII
,
 від 17 червня 1974 року N 2718-VIII
,
 від 5 вересня 1975 року N 145-IX
,
 від 30 грудня 1977 року N 2878-IX
,
 від 21 березня 1980 року N 5831-IX
,
 від 27 лютого 1985 року N 8474-X
,
 від 20 травня 1985 року N 278-XI
,
 від 1 серпня 1985 року N 704-XI
,
 від 3 листопада 1986 року N 3070-XI
,
 від 21 серпня 1987 року N 4452-XI
,
 від 25 листопада 1987 року N 4981-XI
,
 від 28 січня 1991 року N 663-XII

Закон втратив чинність
(згідно із Законом України
 від 5 травня 1993 року N 3177-XII)

Охорона здоров'я народу - одне з найважливіших завдань Радянської держави.

Соціалістичний суспільний лад забезпечує постійне зростання матеріального добробуту і культури народу, поліпшення умов праці, побуту і відпочинку. В СРСР, до складу якого, на основі добровільного об'єднання і рівноправності з іншими союзними республіками, входить Українська РСР, здійснюється широка система соціально-економічних і медичних заходів, які сприяють підвищенню рівня охорони здоров'я населення, а також загальнодоступна безплатна і кваліфікована медична допомога, розширюються оздоровчі і санітарні заходи, всебічного розвитку набирають масова фізична культура і спорт. Особливу увагу соціалістичне суспільство приділяє охороні здоров'я матері і дитини.

Важливу основу радянської охорони здоров'я становить медична наука, яка постійно розвивається. Наукові дослідження в галузі медицини підпорядковані піклуванню про здоров'я і довголітнє активне життя людини.

Система охорони здоров'я народу в СРСР, що є одним з найбільших завоювань соціалізму, дала змогу забезпечити значне поліпшення стану здоров'я населення, зменшення захворюваності, ліквідацію ряду поширених раніше інфекційних хвороб, різке скорочення загальної і дитячої смертності, значне збільшення тривалості життя людей.

Радянське законодавство про охорону здоров'я покликане активно служити дальшому поліпшенню охорони здоров'я населення, зміцненню законності в цій галузі суспільних відносин.

РОЗДІЛ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання законодавства Української РСР про охорону здоров'я

Законодавство Української РСР про охорону здоров'я регулює суспільні відносини в галузі охорони здоров'я населення з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, здоров'я, високого рівня працездатності і довголітнього активного життя громадян; запобігання і зниження захворюваності, дальшого скорочення інвалідності і зниження смертності; усунення факторів і умов, які шкідливо впливають на здоров'я громадян.

Стаття 2. Законодавство Української РСР про охорону здоров'я

Законодавство Української РСР про охорону здоров'я складається з цього Закону і інших актів законодавства Української РСР про охорону здоров'я, які приймаються у відповідності з Основами законодавства Союзу РСР і союзних республік про охорону здоров'я та іншими актами законодавства Союзу РСР про охорону здоров'я.

Стаття 3. Право громадян на охорону здоров'я

Відповідно до Конституції СРСР і Конституції Української РСР громадяни Української РСР мають право на охорону здоров'я.

Це право забезпечується безплатною кваліфікованою медичною допомогою, яка подається державними закладами охорони здоров'я; розширенням мережі закладів для лікування і зміцнення здоров'я громадян; розвитком і вдосконаленням техніки безпеки і виробничої санітарії; проведенням широких профілактичних заходів; заходами по оздоровленню навколишнього середовища; особливим піклуванням про здоров'я підростаючого покоління, включаючи заборону дитячої праці, не зв'язаної з навчанням і трудовим вихованням; розгортанням наукових досліджень, спрямованих на запобігання і зниження захворюваності, на забезпечення довголітнього активного життя громадян.

(стаття 3 у редакції Указу Президії Верховної
 Ради Української РСР від 21.03.80 р. N 5831-IX)

Стаття 4. Охорона здоров'я населення - обов'язок усіх державних органів, громадських організацій

Охорона здоров'я населення є обов'язком усіх державних органів, підприємств, установ і організацій. Повноваження зазначених органів, підприємств, установ і організацій по охороні здоров'я населення визначаються законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Професійні спілки, кооперативні організації, Товариство Червоного Хреста Української РСР та інші громадські організації відповідно до їх статутів (положень) беруть участь у забезпеченні охорони здоров'я населення в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Громадяни Української РСР повинні дбайливо ставитись до свого здоров'я і здоров'я інших членів суспільства.

(стаття 4 у редакції Указу Президії Верховної
 Ради Української РСР від 21.03.80 р. N 5831-IX)

Стаття 5. Участь громадськості в діяльності органів і закладів охорони здоров'я

Органи і заклади охорони здоров'я свою діяльність по охороні здоров'я населення здійснюють при широкій участі громадськості.

При лікувально-профілактичних, санітарно-профілактичних та інших закладах охорони здоров'я створюються громадські ради.

(стаття 5 у редакції Указу Президії Верховної
 Ради Української РСР від 21.03.80 р. N 5831-IX)

Стаття 6. Основи організації охорони здоров'я в Українській РСР

Охорона здоров'я населення в Українській РСР забезпечується системою соціально-економічних і медико-санітарних заходів і здійснюється шляхом:

1) проведення широких оздоровчих і профілактичних заходів, особливої турботи про охорону здоров'я підростаючого покоління;

2) створення на виробництві і в побуті належних санітарно-гігієнічних умов, усунення причин виробничого травматизму, професійних хвороб, а також інших факторів, які негативно впливають на здоров'я;

3) проведення заходів по оздоровленню навколишнього середовища, забезпеченню санітарної охорони водойм, грунту і атмосферного повітря;

(пункт 3 статті 6 у редакції Указу Президії Верховної
 Ради Української РСР від 21.03.80 р. N 5831-IX)

4) планового розвитку мережі закладів охорони здоров'я і підприємств медичної промисловості;

5) безплатного задоволення потреби населення в усіх видах медичної допомоги; підвищення якості і культури медичної допомоги; поступового розширення диспансерного нагляду; розвитку спеціалізованої медичної допомоги;

6) безплатного надання лікувальних і діагностичних засобів при стаціонарному лікуванні з поступовим розширенням безплатного або на пільгових умовах надання лікувальних засобів і при інших видах медичної допомоги;

7) розширення мережі санаторно-курортних закладів, профілакторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, туристських баз та інших закладів для лікування і зміцнення здоров'я громадян;

(пункт 7 статті 6 у редакції Указу Президії Верховної
 Ради Української РСР від 21.03.80 р. N 5831-IX)

8) фізичного і гігієнічного виховання громадян; розвитку масової фізичної культури і спорту;

9) розвитку науки, планового здійснення наукових досліджень, підготовки наукових кадрів і висококваліфікованих спеціалістів у галузі охорони здоров'я;

10) використання в діяльності закладів охорони здоров'я досягнень науки, техніки і медичної практики, оснащення цих закладів найновішою апаратурою;

11) розвитку науково-гігієнічних основ харчування населення;

12) широкої участі громадських організацій і трудових колективів в охороні здоров'я населення.

(пункт 12 статті 6 у редакції Указу Президії Верховної
 Ради Української РСР від 27.02.85 р. N 8474-X)

Стаття 7. Компетенція Союзу РСР в галузі охорони здоров'я

Відповідно до Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про охорону здоров'я до відання Союзу РСР в особі його найвищих органів державної влади і органів державного управління в галузі охорони здоров'я належать:

1) встановлення загальносоюзних планів розвитку охорони здоров'я і проведення оздоровчих заходів;

2) встановлення загальносоюзних планів розвитку наукових досліджень, розробки нових препаратів і устаткування медичного призначення, координації цих досліджень і робіт, впровадження досягнень науки, нових методів діагностики, лікування і профілактики в медичну практику;

3) встановлення загальносоюзних планів розвитку медичної і фармацевтичної освіти, розподілу спеціалістів, які закінчують вищі медичні і фармацевтичні учбові заклади, підготовки наукових кадрів та удосконалення знань медичних і фармацевтичних працівників; встановлення медичних і фармацевтичних звань, строків підготовки медичних і фармацевтичних працівників;

4) встановлення загальносоюзних планів виробництва і розподілу продукції медичної промисловості між союзними республіками, міністерствами, державними комітетами і відомствами СРСР, експорту й імпорту медикаментів, предметів медичної техніки та інших виробів медичного призначення;

(пункт 4 статті 7 у редакції Указу Президії Верховної
 Ради Української РСР від 21.03.80 р. N 5831-IX)

5) забезпечення єдиної технічної політики в галузі медичної промисловості, встановлення єдиних медико-технологічних вимог до проектування закладів охорони здоров'я; затвердження державних і галузевих стандартів, технічних умов на продукцію медичного призначення і цін на цю продукцію, організація контролю за якістю продукції медичного призначення, яка виробляється в СРСР і ввозиться з-за кордону; визначення обсягу виробництва наркотичних речовин і організація контролю за їх оборотом та вживанням;

6) керівництво органами і закладами охорони здоров'я Союзу РСР; управління підприємствами медичної промисловості, організаціями та науково-дослідними закладами охорони здоров'я, вищими медичними і фармацевтичними учбовими закладами, інститутами удосконалення лікарів союзного підпорядкування;

7) затвердження загальносоюзних санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил та норм; встановлення порядку здійснення державного санітарного нагляду; здійснення заходів по санітарній охороні території СРСР від занесення карантинних хвороб, а також загальносоюзних заходів по гарантуванню санітарно-епідемічного благополуччя і радіаційної безпеки;

8) затвердження нормативів обслуговування населення медичною допомогою, оснащення закладів охорони здоров'я устаткуванням, інвентарем і транспортом, норм витрачання медикаментів; затвердження норм харчування осіб, які перебувають у лікувально-профілактичних та інших закладах охорони здоров'я;

9) затвердження єдиної номенклатури закладів охорони здоров'я і типових положень про них; встановлення порядку визначення штатних нормативів медичного, фармацевтичного, інженерно-технічного, педагогічного та іншого персоналу закладів охорони здоров'я;

10) встановлення основних положень, що визначають порядок організації і проведення експертизи працездатності, судовомедичної і судовопсихіатричмої експертиз;

11) встановлення системи єдиного статистичного обліку і звітності в органах і закладах охорони здоров'я;

12) розв'язання інших питань охорони здоров'я, віднесених відповідно до Конституції СРСР і Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про охорону здоров'я до відання Союзу РСР.

Стаття 8. Компетенція Української РСР в галузі охорони здоров'я

До відання Української РСР в особі її найвищих органів державної влади і органів державного управління в галузі охорони здоров'я належать:

1) прийняття актів законодавства в галузі охорони здоров'я;

2) встановлення республіканських планів розвитку охорони здоров'я і проведення оздоровчих заходів;

3) встановлення республіканських планів розвитку наукових досліджень;

4) встановлення республіканських планів розвитку медичної і фармацевтичної освіти, розподілу спеціалістів, які закінчують вищі і середні спеціальні медичні і фармацевтичні учбові заклади, підготовки наукових кадрів та удосконалення знань медичних і фармацевтичних працівників;

5) встановлення республіканських планів виробництва медичних препаратів і устаткування, контроль за якістю лікарських засобів, що виготовляються аптечними закладами Української РСР, а також контроль за оборотом і вживанням наркотичних речовин;

6) керівництво органами й закладами охорони здоров'я Української РСР; управління підприємствами, організаціями і науково-дослідними закладами охорони здоров'я, вищими і середніми спеціальними медичними і фармацевтичними учбовими закладами та інститутами удосконалення лікарів республіканського підпорядкування;

7) здійснення заходів по санітарній охороні території від заносу карантинних хвороб, а також заходів по забезпеченню санітарно-епідемічного благополуччя і радіаційної безпеки;

8) установлення і присвоєння почесних звань Української РСР працівникам закладів та органів охорони здоров'я;

9) розв'язання інших питань охорони здоров'я, віднесених відповідно до Конституції СРСР, Конституції Української РСР і Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про охорону здоров'я до відання Української РСР.

Стаття 9. Керівництво охороною здоров'я в Українській РСР

Керівництво справою охорони здоров'я відповідно до Конституції СРСР і Конституції Української РСР здійснюють найвищі органи державної влади і органи державного управління Союзу РСР, Української РСР, а також місцеві Ради народних депутатів та їх виконавчі комітети.

(частина перша статті 9 із змінами, внесеними згідно з Указом
 Президії Верховної Ради Української РСР від 21.03.80 р. N 5831-IX)

Міністерство охорони здоров'я СРСР керує охороною здоров'я в Українській РСР, як правило, через Міністерство охорони здоров'я Української РСР і управляє безпосередньо підпорядкованими йому установами, підприємствами та організаціями.

Міністерство охорони здоров'я Української РСР керує охороною здоров'я через органи охорони здоров'я виконавчих комітетів відповідних місцевих Рад народних депутатів і управляє безпосередньо підпорядкованими йому установами, підприємствами та організаціями.

(частина третя статті 9 із змінами, внесеними згідно з Указом
 Президії Верховної Ради Української РСР від 21.03.80 р. N 5831-IX)

Міністерство охорони здоров'я Української РСР і його органи несуть відповідальність за стан і дальший розвиток охорони здоров'я, медичної науки і за якість медичної допомоги, яка подається населенню.

Місцеві Ради народних депутатів і їх виконавчі комітети керують підпорядкованими їм органами і установами охорони здоров'я, вживають заходів до розвитку мережі закладів охорони здоров'я, правильного їх розміщення і зміцнення матеріально-технічної бази, організації медичної допомоги населенню, координують і контролюють діяльність усіх підприємств, установ та організацій по розробленню і проведенню заходів у галузі охорони здоров'я, забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення, організації відпочинку трудящих, розвитку фізичної культури, охорони і оздоровлення навколишнього середовища, а також здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону здоров'я населення і вирішують інші питання охорони здоров'я населення, віднесені відповідно до діючого законодавства до їх компетенції.

(частина п'ята статті 9 у редакції Указу Президії
 Верховної Ради Української РСР від 21.03.80 р. N 5831-IX)

Стаття 10. Підвідомчість закладів охорони здоров'я

Заклади охорони здоров'я на території Української РСР перебувають у віданні Міністерства охорони здоров'я СРСР, Міністерства охорони здоров'я Української РСР і органів охорони здоров'я виконавчих комітетів відповідних місцевих Рад народних депутатів.

(частина перша статті 10 із змінами, внесеними згідно з Указом
 Президії Верховної Ради Української РСР від 21.03.80 р. N 5831-IX)

Відповідно до Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про охорону здоров'я інші міністерства, державні комітети, відомства та організації можуть мати у своєму віданні на території Української РСР заклади охорони здоров'я лише з дозволу Ради Міністрів СРСР і повинні управляти ними відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР про охорону здоров'я.

(частина друга статті 10 у редакції Указу Президії
 Верховної Ради Української РСР від 21.03.80 р. N 5831-IX)

Координація діяльності закладів охорони здоров'я, що не входять до системи Міністерства охорони здоров'я СРСР, в питаннях лікувально-профілактичної допомоги, санітарно-епідеміологічного обслуговування населення, охорони території СРСР від занесення і поширення карантинних та інших інфекційних захворювань, а також контроль за цією діяльністю здійснюється Міністерством охорони здоров'я СРСР.

Стаття 11. Розвиток мережі закладів охорони здоров'я, дитячих закладів і спортивних споруд

Розвиток мережі закладів охорони здоров'я та їх розміщення повинні здійснюватися, виходячи з установлених нормативів медичної допомоги населенню і з урахуванням економічних, географічних та інших особливостей районів Української РСР.

При проектуванні та будівництві населених пунктів, жилих масивів, підприємств та інших об'єктів має передбачатися будівництво необхідних закладів охорони здоров'я, дитячих дошкільних і позашкільних закладів, шкіл, спортивних будинків та споруд.

Стаття 12. Порядок організації діяльності закладів охорони здоров'я

Відповідно до Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про охорону здоров'я основні положення про порядок організації діяльності лікувально-профілактичних, санітарно-профілактичних і аптечних закладів установлюються Міністерством охорони здоров'я СРСР.

Міністерство охорони здоров'я Української РСР відповідно до основних положень встановлює порядок організації діяльності лікувально-профілактичних, санітарно-профілактичних і аптечних закладів, які входять до його системи.

РОЗДІЛ II
ЗАНЯТТЯ МЕДИЧНОЮ І ФАРМАЦЕВТИЧНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

Стаття 13. Заняття медичною і фармацевтичною діяльністю

До медичної і фармацевтичної діяльності допускаються особи, які дістали спеціальну підготовку та звання у відповідних вищих і середніх спеціальних учбових закладах СРСР.

Іноземні громадяни і особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в СРСР і дістали спеціальну підготовку та звання у відповідних вищих і середніх спеціальних учбових закладах СРСР, можуть займатися медичною і фармацевтичною діяльністю на території Української РСР відповідно до здобутої спеціальності і звання.

Особи, які дістали медичну або фармацевтичну підготовку і звання у відповідних учбових закладах іноземних держав, допускаються в Українській РСР до медичної або фармацевтичної діяльності в порядку, встановленому законодавством Союзу РСР.

Лікар, який не працював за своєю професією більш як три роки, повинен бути направлений на стажування в інститут удосконалення або в інші відповідні заклади охорони здоров'я з наступним допуском до лікарської діяльності в порядку, що визначається Радою Міністрів СРСР.

(статтю 13 доповнено новою частиною четвертою згідно з Указом
 Президії Верховної Ради Української РСР від 21.03.80 р. N 5831-IX
,
 у зв'язку з цим частину четверту вважати частиною п'ятою
)

Забороняється займатися медичною і фармацевтичною діяльністю особам, не допущеним до цієї діяльності у встановленому порядку.

Стаття 14. Відповідальність за незаконне лікарювання

Особи, що займаються незаконним лікарюванням, несуть відповідальність за Кримінальним кодексом Української РСР.

Стаття 15. Присяга лікаря

Відповідно до Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про охорону здоров'я громадяни СРСР, які закінчили вищі медичні учбові заклади в Українській РСР і дістали звання лікаря, приносять присягу лікаря Радянського Союзу, текст якої затверджує і порядок принесення визначає Президія Верховної Ради СРСР.

Стаття 16. Професійні обов'язки і права медичних і фармацевтичних працівників

Основні професійні обов'язки і права медичних і фармацевтичних працівників встановлюються законодавством Союзу РСР і законодавством Української РСР.

Професійні обов'язки і права медичних, фармацевтичних та інших працівників закладів охорони здоров'я по окремих спеціальностях визначаються Міністерством охорони здоров'я СРСР.

Професійні права, честь і гідність лікарів та інших медичних працівників охороняються законом.

Стаття 17. Пільги, що надаються медичним і фармацевтичним працівникам

Пільги, що надаються медичним і фармацевтичним працівникам, встановлюються законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Лікарям, провізорам, середньому медичному і фармацевтичному персоналу, які проживають і працюють у сільській місцевості і в селищах міського типу, а також проживаючим з ними членам сімей надається безплатна квартира з опаленням і освітленням в порядку, встановленому законодавством Української РСР.

Стаття 18. Удосконалення професійних знань медичних і фармацевтичних працівників

На органи охорони здоров'я покладається розробка й проведення заходів по спеціалізації і вдосконаленню професійних знань медичних і фармацевтичних працівників, здійснюваних шляхом періодичного проходження підготовки в інститутах удосконалення та інших відповідних закладах охорони здоров'я.

Керівники органів і закладів охорони здоров'я повинні створювати необхідні умови медичним і фармацевтичним працівникам для їх систематичної роботи по підвищенню кваліфікації.

Порядок атестації медичних і фармацевтичних працівників встановлюється Міністерством охорони здоров'я СРСР разом з Центральним комітетом професійної спілки медичних працівників.

Стаття 19. Обов'язок зберігати лікарську таємницю

Лікарі та інші медичні, а також фармацевтичні працівники не мають права розголошувати відомості про хвороби, інтимне і сімейне життя громадян, про які вони дізналися внаслідок виконання професійних обов'язків.

(частина перша статті 19 у редакції Указу Президії
 Верховної Ради Української РСР від 21.03.80 р. N 5831-IX)

Керівники закладів охорони здоров'я повинні подавати відомості про хворобу громадян органам охорони здоров'я у випадках, коли цього вимагають інтереси охорони здоров'я населення, а слідчим і судовим органам - на їх вимогу.

Стаття 20. Заохочення медичних, фармацевтичних і інших працівників охорони здоров'я

Медичні, фармацевтичні і інші працівники охорони здоров'я, що особливо відзначилися добросовісним і чесним виконанням своїх професійних обов'язків, заохочуються державою в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Стаття 21. Відповідальність медичних і фармацевтичних працівників за порушення професійних обов'язків

Медичні і фармацевтичні працівники, які порушили професійні обов'язки, несуть встановлену законодавством дисциплінарну відповідальність, якщо ці порушення не тягнуть за законом кримінальної відповідальності.

РОЗДІЛ III
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ САНІТАРНО-ЕПІДЕМІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ НАСЕЛЕННЯ

Стаття 22. Санітарно-епідемічне благополуччя населення

Санітарно-епідемічне благополуччя населення Української РСР забезпечується проведенням комплексних санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних заходів і системою державного санітарного нагляду.

Проведення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних заходів, спрямованих на оздоровлення навколишнього середовища, поліпшення умов праці, побуту і відпочинку населення, запобігання і зниження захворюваності, є обов'язком усіх державних органів, підприємств, установ і організацій, колгоспів, професійних спілок та інших громадських організацій.

(частина друга статті 22 у редакції Указу Президії
 Верховної Ради Української РСР від 21.03.80 р. N 5831-IX)

Порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил та норм тягне дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Стаття 23. Органи, які здійснюють державний санітарний нагляд

Державний санітарний нагляд за проведенням санітарно-протиепідемічних заходів, додержанням санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил та норм державними органами, а також усіма підприємствами, установами і організаціями, службовими особами та громадянами здійснюється органами і закладами санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я СРСР і Міністерства охорони здоров'я Української РСР.

Повноваження органів і закладів санітарно-епідеміологічної служби, які здійснюють державний санітарний нагляд, визначаються законодавством Союзу РСР.

Стаття 24. Санітарні вимоги, що ставляться до планування і забудови населених пунктів

Планування і забудова населених пунктів повинні передбачати створення найсприятливіших умов для життя і здоров'я населення.

Жилі масиви, промислові підприємства та інші об'єкти повинні розміщуватись так, щоб виключити несприятливий вплив шкідливих факторів на здоров'я і санітарно-побутові умови життя населення.

При проектуванні та будівництві міст і селищ міського типу мають передбачатися: водопостачання, каналізація, влаштування вуличних покриттів, озеленення, забезпечення санітарної очистки та інші види благоустрою.

При наданні земельних ділянок під будівництво, затвердженні норм проектування, проектів планування і забудови населених пунктів, введенні в експлуатацію жилих будинків, будинків культурно-побутового призначення, промислових та інших підприємств і споруд потрібен обов'язковий висновок органів санітарно-епідеміологічної служби.

Порядок погодження з органами санітарно-епідеміологічної служби проектів будівництва і реконструкції підприємств, будинків та споруд визначається законодавством Союзу РСР.

Стаття 25. Забезпечення заходів для очистки і знешкодження промислових та комунально-побутових викидів, відходів і покидьків

Керівники підприємств і установ, проектних, будівельних та інших організацій, правління колгоспів повинні при проектуванні, будівництві, реконструкції і експлуатації підприємств та комунально-побутових об'єктів передбачати і здійснювати заходи для запобігання забрудненню атмосферного повітря, водойм, підземних вод та грунту і несуть за невиконання цих обов'язків відповідальність, установлену законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Стаття 26. Заборона або тимчасове припинення експлуатації об'єктів, що можуть завдати шкоди здоров'ю людей шкідливими викидами, відходами і покидьками

Забороняється введення нових і реконструйованих підприємств, цехів, дільниць, установок та інших об'єктів, які не забезпечують ефективної очистки, знешкоджування, уловлювання шкідливих викидів, відходів і покидьків.

Органи санітарно-епідеміологічної служби мають право забороняти або тимчасово припиняти експлуатацію діючих об'єктів, які можуть завдати шкоди здоров'ю людей викидами, відходами або покидьками.

Стаття 27. Санітарні вимоги до заселення жилих приміщень

Санітарні вимоги до заселення жилих приміщень встановлюються Радою Міністрів Української РСР.

Не допускається заселення приміщень, які не відповідають санітарним вимогам.

Стаття 28. Право осіб, які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, на додаткову жилу площу

Особам, які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у випадках і порядку, встановлюваних законодавством Союзу РСР, надається додаткова жила площа.

(стаття 28 із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
 Верховної Ради Української РСР від 20.05.85 р. N 278-XI)

Стаття 29. Додержання санітарних правил утримання виробничих приміщень

Керівники підприємств, установ і організацій повинні забезпечувати утримання виробничих приміщень і робочих місць відповідно до санітарно-гігієнічних норм і правил.

Підприємства, установи і організації повинні забезпечувати необхідні умови для задоволення санітарно-побутових потреб працівників.

Стаття 30. Додержання санітарних правил утримання жилих та інших будинків і територій, на яких вони розташовані

Забезпечення додержання санітарних правил утримання жилих і громадських будинків і територій, на яких вони розташовані, здійснюється відповідними підприємствами, установами, організаціями, громадянами, у віданні, користуванні чи у власності яких ці будинки перебувають.

Проведення загальних заходів по забезпеченню додержання санітарних правил утримання жилих і громадських будинків і належного санітарного стану населених пунктів покладається на виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів.

(частина друга статті 30 із змінами, внесеними згідно з Указом
 Президії Верховної Ради Української РСР від 21.03.80 р. N 5831-IX)

Нагляд за додержанням санітарних правил утримання вулиць, дворів та інших територій населених пунктів здійснюють міліція і органи санітарного нагляду.

Стаття 31. Запобігання і усунення шуму

Виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів, інші державні органи, підприємства, установи й організації повинні проводити заходи по запобіганню, зниженню інтенсивності та усуненню шуму у виробничих, жилих і громадських будинках, у дворах, на вулицях і площах міст та інших населених пунктів.

(частина перша статті 31 із змінами, внесеними згідно з Указом
 Президії Верховної Ради Української РСР від 21.03.80 р. N 5831-IX)

Додержання правил по запобіганню і усуненню шуму в побутових умовах є обов'язком усіх громадян.

Стаття 32. Санітарні вимоги до господарсько-питного водопостачання

Якість води, що використовується для господарсько-питного споживання, повинна відповідати вимогам державного стандарту, затверджуваного у встановленому порядку за поданням Міністерства охорони здоров'я СРСР.

Для водопроводів господарсько-питного призначення та їх джерел встановлюються зони санітарної охорони з спеціальним режимом, що забезпечує належну якість води.

Порядок визначення зон санітарної охорони водопроводів і джерел їх живлення встановлюється законодавством Союзу РСР, а санітарний режим цих зон - законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Стаття 33. Обов'язковість погодження стандартів і технічних умов з органами охорони здоров'я

Проекти стандартів і технічних умов на нові види сировини, продукти харчування, промислові вироби, нові будівельні матеріали, тару та пакувальні матеріали, полімерні і синтетичні матеріали і вироби з них затверджуються за погодженням з Міністерством охорони здоров'я СРСР, а у випадках, що їх визначає Міністерство охорони здоров'я СРСР, - за погодженням з Міністерством охорони здоров'я Української РСР. В зазначеному порядку дозволяється також введення нових технологічних процесів, видів устаткування, приладів і робочого інструментарію, які можуть шкідливо вплинути на здоров'я.

Стаття 34. Санітарні вимоги при виробництві, обробці, зберіганні, транспортуванні і реалізації продуктів харчування

Виробництво, зберігання і транспортування продуктів харчування, технологічного устаткування для виготовлення і наступної кулінарної обробки продуктів, виробництво тари, пакувальних матеріалів і посуду для продуктів харчування, а також реалізація продуктів харчування дозволяються при додержанні санітарно-гігієнічних норм і правил.

Стаття 35. Порядок застосування нових хімічних речовин, засобів та методів для виробництва і обробки продуктів харчування

Застосування нових хімічних речовин, засобів і методів для виробництва і обробки продуктів харчування, а також застосування стимуляторів росту харчових сільськогосподарських рослин і тварин, хімічних засобів захисту рослин, полімерних і пластичних мас та інших хімічних продуктів допускається з дозволу Міністерства охорони здоров'я СРСР.

Стаття 36. Санітарний нагляд за виробництвом, застосуванням, зберіганням і транспортуванням радіоактивних, отруйних і сильнодіючих речовин

Виробництво, застосування, зберігання, транспортування і захоронення радіоактивних речовин, джерел іонізуючих випромінювань, отруйних і сильнодіючих речовин здійснюються під наглядом органів і установ санітарно-епідеміологічної служби.

Стаття 37. Обов'язкові медичні огляди

З метою охорони здоров'я населення, запобігання інфекційним і професійним захворюванням працівники підприємств харчової промисловості, громадського харчування і торгівлі, водопровідних споруд, лікувально-профілактичних і дитячих закладів, тваринницьких ферм, деяких інших підприємств, установ і організацій, а також підприємств, установ і організацій з шкідливими умовами праці проходять обов'язкові попередні при вступі на роботу і періодичні медичні огляди.

Список професій і виробництв, для роботи в яких обов'язкові медичні огляди, і порядок проведення цих оглядів встановлюються Міністерством охорони здоров'я СРСР за погодженням з ВЦРПС.

Керівники підприємств, установ і організацій несуть відповідальність за своєчасне проходження працівниками обов'язкових медичних оглядів.

Стаття 38. Запобігання інфекційним захворюванням і ліквідація їх

Виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів, керівники підприємств, установ, організацій та інші службові особи повинні забезпечувати своєчасне проведення заходів для запобігання поширенню інфекційних захворювань, а також для їх ліквідації в разі виникнення.

(частина перша статті 38 із змінами, внесеними згідно з Указом
 Президії Верховної Ради Української РСР від 21.03.80 р. N 5831-IX)

У разі загрози виникнення або поширення епідемічних інфекційних захворювань Рада Міністрів Української РСР, виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів можуть вводити у встановленому порядку на відповідних територіях особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезень, спрямовані на запобігання поширенню і ліквідацію цих захворювань.

(частина друга статті 38 із змінами, внесеними згідно з Указом
 Президії Верховної Ради Української РСР від 21.03.80 р. N 5831-IX)

Стаття 39. Госпіталізація хворих на інфекційні хвороби та оздоровлення осіб, які є бактеріоносіями інфекційних хвороб

Хворі на інфекційні хвороби, які являють небезпеку для оточуючих, підлягають обов'язковому стаціонарному лікуванню, а особи, що мають контакт з інфекційними хворими, - карантину.

Особи, які є бактеріоносіями інфекційних хвороб, підлягають оздоровленню. Ці ж особи, якщо вони можуть бути джерелом поширення інфекційних хвороб у зв'язку з особливостями виробництва, в якому вони зайняті, або з виконуваною роботою, тимчасово переводяться на іншу роботу, а при неможливості переведення тимчасово усуваються від роботи з виплатою допомоги по соціальному страхуванню відповідно до законодавства Союзу РСР.

Переліки інфекційних хвороб і хвороб, при яких особи визнаються бактеріоносіями, визначаються Міністерством охорони здоров'я СРСР.

Стаття 40. Профілактичні щеплення

З метою запобігання інфекційним хворобам громадянам робляться профілактичні щеплення.

Порядок і строки проведення щеплень визначає Міністерство охорони здоров'я СРСР.

Стаття 41. Санітарна освіта населення

Органи і заклади охорони здоров'я разом з органами і закладами науки, культури та народної освіти з активною участю Товариства Червоного Хреста Української РСР та інших громадських організацій покликані забезпечувати пропаганду наукових медичних і гігієнічних знань серед населення.

РОЗДІЛ IV
ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНА ДОПОМОГА НАСЕЛЕННЮ

Стаття 42. Забезпечення громадян лікувально-профілактичною допомогою

Громадянам СРСР подається спеціалізована медична допомога в поліклініках, лікарнях, диспансерах та інших лікувально-профілактичних закладах, а також швидка медична допомога і медична допомога вдома.

Медична допомога інвалідам Великої Вітчизняної війни подається також у спеціальних лікувально-профілактичних закладах, а при лікуванні поза стаціонаром вони користуються додатковими пільгами, встановленими законодавством Союзу РСР.

Стаття 43. Звільнення від роботи на період хвороби

На період хвороби з тимчасовою втратою працездатності громадянам надається звільнення від роботи з виплатою у встановленому порядку допомоги по соціальному страхуванню.

Стаття 44. Профілактичні огляди населення і диспансерний метод нагляду

З метою запобігання захворюванням лікувально-профілактичні заклади повинні широко використовувати профілактичні огляди населення і диспансерний метод нагляду.

Стаття 45. Обов'язок підприємств, установ і організацій по профілактиці виробничого травматизму і професійних захворювань та по відновленню працездатності

Підприємства, установи та організації разом з закладами охорони здоров'я і профспілковими організаціями повинні вживати необхідних заходів для профілактики виробничого травматизму, професійних захворювань і відновлення працездатності.

Стаття 46. Медична допомога іноземним громадянам і особам без громадянства

Іноземні громадяни і особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в СРСР, користуються в Українській РСР медичною допомогою нарівні з радянськими громадянами.

Медична допомога іноземним громадянам і особам без громадянства, які тимчасово перебувають в Українській РСР, подається в порядку, встановлюваному Міністерством охорони здоров'я СРСР.

Стаття 47. Порядок подання громадянам лікувально-профілактичної допомоги

Лікувально-профілактична допомога громадянам подається закладами охорони здоров'я за місцем проживання і за місцем роботи.

Стаття 48. Направлення хворих до відповідних лікувально-профілактичних закладів Української РСР або інших союзних республік

У разі потреби хворих можна направляти до відповідних лікувально-профілактичних закладів, розташованих в інших місцевостях Української РСР, в порядку, встановлюваному Міністерством охорони здоров'я УРСР, а до лікувально-профілактичних закладів інших союзних республік - в порядку, встановлюваному Міністерством охорони здоров'я СРСР.

Стаття 49. Подання медичної допомоги особам, які потерпіли від нещасного випадку або раптово захворіли

Особам, які потерпіли від нещасних випадків або опинилися внаслідок раптового захворювання в стані, що вимагає термінової медичної допомоги, ця допомога подається негайно найближчим лікувально-профілактичним закладом незалежно від відомчої підлеглості.

Стаття 50. Обов'язок медичних і фармацевтичних працівників подавати громадянам першу невідкладну медичну допомогу

Медичні і фармацевтичні працівники повинні подавати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у дорозі, на вулиці, в інших громадських місцях і вдома.

Неподання хворому такої допомоги без поважних причин тягне за собою відповідальність, встановлену законодавством.

Стаття 51. Донорство

Здача крові для лікувальних цілей (донорство) визнається актом високої гуманності. Органи охорони здоров'я при сприянні адміністрації підприємств, установ і організацій зобов'язані всебічно розвивати донорство.

Донорам надаються пільги, передбачені законодавством Союзу РСР, і вони заохочуються у відповідності з законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Стаття 52. Залучення лікарів для участі в комісіях по медичному огляду громадян

В необхідних випадках лікарі залучаються відповідними органами охорони здоров'я для участі в комісіях по медичному огляду громадян.

Стаття 53. Застосування методів діагностики, лікування і лікарських засобів

У медичній практиці лікарі застосовують методи діагностики, профілактики і лікування, лікарські засоби, дозволені Міністерством охорони здоров'я СРСР.

В інтересах вилікування хворого і за його згодою, а щодо хворих, які не досягли шістнадцятирічного віку, і психічно хворих - за згодою їх батьків, опікунів або піклувальників лікар може застосовувати нові, науково обгрунтовані, але ще не допущені до загального застосування методи діагностики, профілактики, лікування і лікарські засоби. Порядок застосування зазначених методів діагностики, профілактики, лікування і лікарських засобів встановлює Міністерство охорони здоров'я СРСР.

Стаття 54. Порядок хірургічного втручання і застосування складних методів діагностики

Хірургічні операції провадяться і складні методи діагностики застосовуються за згодою хворих.

Якщо хворий не досяг шістнадцятирічного віку чи страждає психічним захворюванням, хірургічна операція йому може бути проведена або складні методи діагностики до нього застосовано за згодою його батьків, опікуна або піклувальника.

Невідкладні хірургічні операції провадяться і складні методи діагностики застосовуються лікарями без згоди самих хворих або їх батьків, опікунів чи піклувальників тільки в тих виняткових випадках, коли прогаяння у встановленні діагнозу або проведенні операції загрожує життю хворого, а дістати згоду зазначених осіб неможливо.

Стаття 55. Спеціальні заходи профілактики і лікування

З метою охорони здоров'я населення органи охорони здоров'я зобов'язані здійснювати спеціальні заходи профілактики і лікування захворювань, що є небезпечними для оточення (туберкульоз, психічні, венеричні захворювання, лепра, хронічний алкоголізм, наркоманія), а також карантинних захворювань. Спеціальні заходи профілактики і лікування можуть застосовуватися і до інших захворювань у випадках, встановлюваних Міністерством охорони здоров'я СРСР.

(стаття 55 із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
 Верховної Ради Української РСР від 25.11.87 р. N 4981-XI)

Стаття 56. Лікування хворих на туберкульоз

Хворі на туберкульоз підлягають диспансерному нагляду і лікуванню.

Хворі на туберкульоз безплатно забезпечуються протитуберкульозними препаратами; лікування їх у санаторіях і профілакторіях здійснюється теж безплатно.

Хворі на туберкульоз, які виділяють мікобактерії, підлягають госпіталізації. В разі відмовлення від добровільної госпіталізації вказані особи підлягають примусовій госпіталізації і лікуванню в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Стаття 57. Лікування хворих на венеричні хвороби

Хворі на венеричні хвороби підлягають обов'язковому лікуванню у відповідних лікувально-профілактичних закладах, а також диспансерному нагляду до їх вилікування.

Хворі па венеричні хвороби, які ухиляються від добровільного лікування, підлягають примусовій госпіталізації і лікуванню в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР.

(частина друга статті 57 із змінами, внесеними згідно з Указом
 Президії Верховної Ради Української РСР від 30.12.77 р. N 2878-IX)

Стаття 58. Госпіталізація психічно хворих

Психічно хворі приймаються у психіатричні (психоневрологічні) заклади і виписуються з них лікарями-психіатрами цих закладів у відповідності з медичними показаннями.

При наявності явної небезпеки дій психічно хворого для оточуючих чи для самого хворого органи і заклади охорони здоров'я мають право в порядку невідкладної психіатричної допомоги помістити хворого у психіатричний (психоневрологічний) заклад без його згоди і без згоди другого з подружжя, родичів, опікуна або піклувальника. В цьому випадку хворий повинен бути протягом доби оглянутий комісією лікарів-психіатрів, яка розглядає питання про правильність госпіталізації та визначає необхідність дальшого перебування хворого у психіатричному (психоневрологічному) закладі. Про своє рішення комісія повідомляє орган охорони здоров'я, другого з подружжя чи когось з родичів, опікуна або піклувальника хворого.

Органи внутрішніх справ зобов'язані за вимогою органів і закладів охорони здоров'я подавати необхідну допомогу в госпіталізації психічно хворих.

Стаття 59. Лікування хворих на хронічний алкоголізм

(назва статті 59 із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
 Верховної Ради Української РСР від 17.06.74 р. N 2718-VIII)

Особи, хворі на хронічний алкоголізм, зобов'язані проходити лікування у лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я.

(частина перша статті 59 із змінами, внесеними згідно з Указом
 Президії Верховної Ради Української РСР від 17.06.74 р. N 2718-VIII
,
 у редакції Указу Президії Верховної Ради
 Української РСР від 05.09.75 р. N 145-IX)

Хворі на хронічний алкоголізм, які ухиляються від добровільного лікування або продовжують пиячити після лікування і систематично порушують при цьому громадський порядок або права інших осіб, підлягають направленню на примусове лікування в порядку, встановленому законодавством Союзу РСР і Української РСР.

(частина друга статті 59 у редакції Указу Президії
 Верховної Ради Української РСР від 30.06.73 р. N 1875-VIII
,
 із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
 Верховної Ради Української РСР від 17.06.74 р. N 2718-VIII
,
 у редакції Указу Президії Верховної Ради
 Української РСР від 01.08.85 р. N 704-XI
,
 із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
 Верховної Ради Української РСР від 28.01.91 р. N 663-XII)

Стаття 591. Лікування хворих на наркоманію

Особи, хворі на наркоманію, зобов'язані проходити лікування в лікувально-профілактичних закладах органів охорони здоров'я.

Особи, щодо яких є достатні дані вважати, що вони вживають наркотичні засоби в немедичних цілях, зобов'язані проходити в установленому порядку медичний огляд.

(частина друга статті 591 із змінами, внесеними згідно з Указом
 Президії Верховної Ради Української РСР від 28.01.91 р. N 663-XII)

Хворі на наркоманію, які ухиляються від лікування в лікувально-профілактичних закладах органів охорони здоров'я або продовжують після лікування вживати наркотичні засоби без призначення лікаря і систематично порушують при цьому громадський порядок або права інших осіб, підлягають направленню до лікувально-трудових профілакторіїв, а неповнолітні, які досягли шістнадцятирічного віку, - до лікувально-виховних профілакторіїв для примусового лікування.

(частина третя статті 591 у редакції Указу Президії
 Верховної Ради Української РСР від 28.01.91 р. N 663-XII)

Порядок направлення до лікувально-трудових і лікувально-виховних профілакторіїв, а також режим тримання в них встановлюються законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Хворі на наркоманію, які страждають на тяжкі супутні захворювання, що перешкоджають їх перебуванню в лікувально-трудових профілакторіях, інваліди першої та другої груп, чоловіки віком понад 60 років і жінки - понад 55 років, які ухиляються від добровільного лікування, направляються в установленому порядку до спеціальних наркологічних відділень для примусового лікування.

(Закон доповнено статтею 591 згідно з Указом Президії
 Верховної Ради Української РСР від 17.06.74 р. N 2718-VIII
,
статті 591 із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
 Верховної Ради Української РСР від 03.11.86 р. N 3070-XI
,
у редакції Указу Президії Верховної Ради
 Української РСР від 21.08.87 р. N 4452-XI)

Стаття 60. Сприяння медичним працівникам у поданні громадянам лікувально-профілактичної допомоги

Для організації закладів охорони здоров'я на підприємствах, в установах і організаціях адміністрація зобов'язана виділяти необхідні приміщення і транспорт, а також подавати лікарям та іншим медичним працівникам допомогу у виконанні їх професійних обов'язків.

Виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів, керівники підприємств, установ і організацій та інші службові особи зобов'язані сприяти медичним працівникам у поданні негайної медичної допомоги громадянам, надаючи транспорт, засоби зв'язку та іншу необхідну допомогу.

(частина друга статті 60 із змінами, внесеними згідно з Указом
 Президії Верховної Ради Української РСР від 21.03.80 р. N 5831-IX)

Стаття 61. Право медичного працівника на безплатне використання транспорту у випадках, що загрожують життю хворого

У випадках, що загрожують життю хворого, лікар або інший медичний працівник може у встановленому порядку використати безплатно будь-який з наявних у даній обстановці видів транспорту для проїзду до місця перебування хворого або для його транспортування в найближчий лікувально-профілактичний заклад.

Стаття 62. Перевезення до лікувально-профілактичних закладів робітників і службовців, які захворіли під час роботи

Перевезення до лікувально-профілактичних закладів робітників і службовців, які захворіли під час роботи, здійснюється транспортними засобами або за рахунок підприємства, установи чи організації, в яких працює робітник або службовець, що захворів.

(стаття 62 у редакції Указу Президії Верховної
 Ради Української РСР від 21.03.80 р. N 5831-IX)

Стаття 63. Надання транспорту для доставки хворих до лікувально-профілактичних закладів

Колгосп надає членам колгоспу безплатно транспорт для доставки хворих до лікувально-профілактичних закладів.

У невідкладних випадках, коли подання медичної допомоги на місці неможливе, підприємства, установи, колгоспи та інші кооперативні і громадські організації за місцем знаходження хворого зобов'язані надати безплатно транспорт для перевезення його до лікувально-профілактичного закладу.

(частина друга статті 63 із змінами, внесеними згідно з Указом
 Президії Верховної Ради Української РСР від 21.03.80 р. N 5831-IX)

РОЗДІЛ V
ОХОРОНА МАТЕРИНСТВА І ДИТИНСТВА

Стаття 64. Заохочення материнства. Гарантії охорони здоров'я матері і дитини

Материнство в Українській РСР охороняється і заохочується державою; жінкам створюються умови, які дають можливість поєднувати працю з материнством; забезпечуються правовий захист, матеріальна і моральна підтримка материнства і дитинства.

(частина перша статті 64 у редакції Указу Президії
 Верховної Ради Української РСР від 21.03.80 р. N 5831-IX)

Охорона здоров'я матері і дитини забезпечується організацією широкої мережі жіночих консультацій, родильних будинків, санаторіїв та будинків відпочинку для вагітних жінок і матерів з дітьми, ясел, садків та інших дитячих закладів, наданням жінці відпустки у зв'язку з вагітністю і родами з виплатою допомоги по соціальному страхуванню; встановленням перерв у роботі для годування дитини; виплатою у встановленому порядку допомоги з нагоди народження дитини і допомоги за час догляду за хворою дитиною; забороною застосування праці жінок у важких і шкідливих для здоров'я виробництвах, переведенням вагітних жінок на легшу роботу з збереженням середнього заробітку; поліпшенням і оздоровленням умов праці й побуту; державною і громадською допомогою сім'ї та іншими заходами в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР.

З метою охорони здоров'я жінки їй надається право самій вирішувати питання про материнство.

Стаття 65. Забезпечення вагітних жінок і новонароджених медичною допомогою

Заклади охорони здоров'я забезпечують кожній жінці кваліфікований медичний нагляд за перебігом вагітності, стаціонарну медичну допомогу при родах і лікувально-профілактичну допомогу матері та новонародженій дитині.

Стаття 66. Забезпечення дітей і підлітків медичною допомогою

Медична допомога дітям і підліткам забезпечується лікувально-профілактичними і оздоровчими закладами: дитячими поліклініками, диспансерами, лікарнями, санаторіями та іншими закладами охорони здоров'я. До дитячих санаторіїв путівки дітям надаються безплатно.

Діти і підлітки перебувають під диспансерним наглядом.

Стаття 67. Піклування про зміцнення і охорону здоров'я дітей і підлітків

З метою виховання здорового молодого покоління з гармонійним розвитком фізичних і духовних сил державні органи, підприємства, установи і організації, колгоспи, професійні спілки та інші громадські організації забезпечують розвиток широкої мережі дитячих ясел і садків, шкіл, шкіл-інтернатів, лісних шкіл, піонерських таборів та інших дитячих закладів.

Дітям, які перебувають на вихованні в дитячих закладах і навчаються в школах, забезпечуються необхідні умови для збереження і зміцнення здоров'я та гігієнічного виховання. Навчально-трудове навантаження, а також примірний режим занять визначаються за погодженням з Міністерством охорони здоров'я СРСР.

Стаття 68. Контроль за охороною здоров'я дітей в дитячих закладах і школах

Контроль за охороною здоров'я дітей і проведенням оздоровчих заходів у дитячих закладах та школах здійснюють органи і заклади охорони здоров'я разом з органами і закладами народної освіти з участю громадських організацій.

Стаття 69. Державна допомога громадянам у здійсненні догляду за дітьми

Основні витрати по утриманню дітей в яслах, садках та інших дитячих закладах провадяться за рахунок державного бюджету, а також коштів підприємств, установ, організацій, колгоспів, професійних спілок та інших громадських організацій.

Діти з дефектами фізичного або психічного розвитку утримуються в будинках дитини, дитячих будинках та інших спеціалізованих дитячих закладах за державний рахунок.

Стаття 70. Пільги, що надаються матерям в разі хвороби дітей

При неможливості госпіталізації або відсутності показань до стаціонарного лікування хворої дитини мати або інший член сім'ї, що доглядає дитину, може звільнятися від роботи з виплатою допомоги по соціальному страхуванню у встановленому порядку.

При стаціонарному лікуванні дітей віком до одного року, а також тяжко хворих дітей старшого віку, які погребують за висновком лікарів материнського догляду, матері надається можливість перебувати з дитиною в лікувальному закладі з виплатою їй допомоги по соціальному страхуванню у встановленому порядку.

Стаття 71. Контроль за трудовим і виробничим навчанням підлітків

Виробниче навчання підлітків дозволяється за тими професіями, які відповідають їх вікові, фізичному і розумовому розвиткові та станові здоров'я. Трудове і виробниче навчання здійснюється під систематичним медичним контролем.

Стаття 72. Контроль за умовами праці підлітків

Контроль за додержанням установлених законодавством Союзу РСР і Української РСР умов праці підлітків, а також проведенням спеціальних заходів, спрямованих на запобігання хворобам підлітків, здійснюють органи і заклади охорони здоров'я разом з органами професійно-технічної освіти, органами народної освіти, профспілковими, комсомольськими та іншими громадськими організаціями.

Стаття 73. Обов'язкові медичні огляди підлітків, що працюють

Медичний огляд підлітків є обов'язковим при вирішенні питання про прийом їх на роботу. Медичні огляди підлітків, що працюють, повинні провадитись систематично, але не рідше одного разу на рік.

РОЗДІЛ VI
САНАТОРНО-КУРОРТНЕ ЛІКУВАННЯ, ОРГАНІЗАЦІЯ ВІДПОЧИНКУ, ТУРИЗМУ І ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Стаття 74. Санаторно-курортне лікування громадян

Відповідно до Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про охорону здоров'я показання і протипоказання для стаціонарного і амбулаторного лікування на всіх курортах і в санаторіях СРСР встановлюються Міністерством охорони здоров'я СРСР.

Порядок медичного добору і направлення хворих на санаторно-курортне лікування встановлюється Міністерством охорони здоров'я СРСР за погодженням з ВЦРПС. В установленому порядку хворі направляються в санаторно-курортні заклади безплатно, на пільгових умовах або за повну плату.

Стаття 75. Курорти й округи санітарної охорони

Курортами можуть бути визнані місцевості, які мають природні лікувальні засоби, мінеральні джерела, поклади лікувальних грязей, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування і профілактики.

Відповідно до Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про охорону здоров'я визнання місцевості курортом, встановлення меж округів санітарної охорони курортів і визначення їх режиму провадяться Радою Міністрів СРСР або Радою Міністрів Української РСР за спільним поданням Міністерства охорони здоров'я СРСР і ВЦРПС або Міністерства охорони здоров'я Української РСР і Української Республіканської Ради Професійних Спілок, погодженим з виконавчим комітетом відповідної місцевої Ради народних депутатів, на території якої розташований даний курорт.

(частина друга статті 75 із змінами, внесеними згідно з Указом
 Президії Верховної Ради Української РСР від 21.03.80 р. N 5831-IX)

Стаття 76. Організація і відкриття санаторно-курортних закладів

Організація і відкриття в Українській РСР санаторно-курортних закладів допускаються з дозволу Міністерства охорони здоров'я СРСР і ВЦРПС за погодженням з Радою Міністрів Української РСР.

Спеціалізація (медичний профіль) санаторно-курортних закладів визначається Міністерством охорони здоров'я СРСР і ВЦРПС.

Стаття 77. Координація діяльності санаторно-курортних закладів

Координація діяльності санаторно-курортних закладів, незалежно від їх відомчої підлеглості, у використанні лікувальних засобів та курортних факторів і організації санаторно-курортного режиму здійснюється відповідними органами по управлінню курортами.

Міністерство охорони здоров'я СРСР і Міністерство охорони здоров'я Української РСР здійснюють контроль за організацією лікувально-профілактичної роботи в санаторно-курортних закладах, а також подають їм науково-методичну і консультаційну допомогу.

Стаття 78. Користування будинками відпочинку, пансіонатами, туристськими базами та іншими закладами відпочинку

Громадяни користуються у встановленому порядку будинками відпочинку, пансіонатами, туристськими базами та іншими закладами відпочинку безплатно, на пільгових умовах або за повну плату.

Стаття 79. Організація фізичної культури, спорту і туризму

Державні органи, професійні спілки, комсомольські і кооперативні організації, спортивні товариства, підприємства, установи та організації повинні сприяти фізкультурно-оздоровчій, спортивній і туристсько-екскурсійній роботі серед населення, створенню і зміцненню колективів фізичної культури, туристських клубів та організацій і впровадженню виробничої гімнастики.

У планах роботи дитячих дошкільних і позашкільних закладів, у програмах загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ, середніх спеціальних і вищих учбових закладів передбачається фізичне виховання.

Громадянам для занять фізичною культурою і спортом надаються в установленому порядку спортивні споруди, спортивний інвентар і туристське спорядження.

Медичний контроль за станом здоров'я громадян, які займаються фізичною культурою і спортом, здійснюється закладами охорони здоров'я,

РОЗДІЛ VII
МЕДИЧНА ЕКСПЕРТИЗА

Стаття 80. Проведення медичної експертизи тимчасової непрацездатності

Експертиза тимчасової непрацездатності громадян здійснюється в закладах охорони здоров'я лікарем або комісією лікарів, які надають відпустки у зв'язку з хворобою і каліцтвом, у зв'язку з вагітністю і родами, для догляду за хворим членом сім'ї і в зв'язку з карантином, для протезування, санаторно-курортного лікування, визначають необхідність і строки тимчасового переведення працівника у зв'язку з хворобою на іншу роботу у встановленому порядку, а також приймають рішення про направлення на лікарсько-трудову експертну комісію.

Стаття 81. Проведення медичної експертизи тривалої або постійної втрати працездатності

Експертиза тривалої або постійної втрати працездатності провадиться лікарсько-трудовими експертними комісіями, які встановлюють ступінь втрати працездатності, групу і причину інвалідності; визначають для інвалідів умови і види праці, роботи і професії, доступні їм за станом здоров'я; перевіряють правильність використання інвалідів на роботі відповідно до даних висновків; сприяють відновленню працездатності інвалідів.

Висновки лікарсько-трудових експертних комісій про умови і характер праці інвалідів є обов'язковими для адміністрації підприємств, установ та організацій.

Стаття 82. Порядок організації і проведення медичної експертизи працездатності

Порядок організації і проведення медичної експертизи працездатності встановлюється законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Стаття 83. Судовомедична і судовопсихіатрична експертизи

Судовомедична і судовопсихіатрична експертизи провадяться відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, а також за ухвалою суду.

Стаття 84. Порядок організації і проведення судово-медичної і судово-психіатричної експертиз

Відповідно до Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про охорону здоров'я порядок організації і проведення судово-медичної та судово-психіатричної експертиз встановлюється Міністерством охорони здоров'я СРСР за погодженням з Верховним Судом СРСР, Прокуратурою СРСР, Міністерством юстиції СРСР і Міністерством внутрішніх справ СРСР.

(стаття 84 у редакції Указу Президії Верховної
 Ради Української РСР від 21.03.80 р. N 5831-IX)

РОЗДІЛ VIII
ЛІКАРСЬКА І ПРОТЕЗНА ДОПОМОГА

Стаття 85. Порядок подання громадянам лікарської допомоги

Лікарська допомога громадянам подається державними аптечними закладами, а також лікувально-профілактичними закладами.

Порядок забезпечення громадян безплатною або на пільгових умовах лікарською допомогою при амбулаторно-поліклінічному лікуванні визначається законодавством Союзу РСР.

Аптечні заклади можуть відпускати лише такі лікарські засоби, які дозволені до застосування Міністерством охорони здоров'я СРСР.

Стаття 86. Забезпечення контролю за виробництвом лікарських засобів

Виробництво нових лікарських засобів для медичних цілей допускається з дозволу Міністерства охорони здоров'я СРСР після встановлення їх лікувальної або профілактичної ефективності.

Якість лікарських засобів повинна відповідати вимогам Державної фармакопеї СРСР або технічних умов, затверджуваних у встановленому порядку.

Контроль за якістю лікарських засобів здійснюється Міністерством охорони здоров'я СРСР, а контроль за якістю лікарських засобів, що виготовляються підприємствами Української РСР, здійснюється також Міністерством охорони здоров'я Української РСР.

Стаття 87. Забезпечення громадян протезною допомогою

Громадяни у необхідних випадках забезпечуються протезами, ортопедичними, коригуючими виробами, слуховими апаратами, засобами лікувальної фізкультури і спеціальними засобами пересування.

Категорії осіб, що підлягають безплатному або пільговому забезпеченню зазначеними виробами і предметами, а також умови і порядок забезпечення ними встановлюються законодавством Союзу РСР і Української РСР.

РОЗДІЛ IX
МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ

Стаття 88. Міжнародні договори

Якщо міжнародним договором СРСР або Української РСР встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство Української РСР про охорону здоров'я, то застосовуються правила відповідного міжнародного договору.

(розділ IX у редакції Указу Президії Верховної
 Ради Української РСР від 21.03.80 р. N 5831-IX)

 

Голова Президії  
Верховної Ради Української РСР

О. ЛЯШКО

Секретар Президії 
Верховної Ради Української РСР

Я. КОЛОТУХА

м. Київ
15 липня 1971 року
N 27-VIII

 

Опрос