ЗАКОН УКРАЇНИ
Про охорону праці
Із змінами і доповненнями, внесеними
Законами України
від 15 травня 1996 року N 196/96-ВР,
від 30 червня 1999 року N 783-XIV,
від 21 листопада 2002 року N 229-IV
(Законом України від 21 листопада 2002 року N 229-IV
цей Закон викладено у новій редакції),
від 25 листопада 2003 року N 1331-IV,
від 27 листопада 2003 року N 1344-IV,
від 23 грудня 2004 року N 2285-IV,
від 25 березня 2005 року N 2505-IV,
від 17 листопада 2005 року N 3108-IV,
від 16 травня 2007 року N 1026-V,
від 2 вересня 2008 року N 345-VI,
від 4 червня 2009 року N 1454-VI,
від 13 травня 2010 року N 2185-VI,
від 29 червня 2010 року N 2367-VI,
від 23 вересня 2010 року N 2562-VI,
від 17 лютого 2011 року N 3038-VI
(зміни, передбачені абзацами другим - п'ятим підпункту 14
пункту 11 розділу V Закону України від 17 лютого 2011 року N 3038-VI,
набрали чинності з 13 червня 2011 року),
від 19 травня 2011 року N 3395-VI,
від 2 червня 2011 року N 3458-VI,
від 16 жовтня 2012 року N 5459-VI,
від 9 квітня 2014 року N 1193-VII,
від 14 жовтня 2014 року N 1697-VII,
від 28 грудня 2014 року N 77-VIII,
від 12 лютого 2015 року N 191-VIII,
від 19 грудня 2017 року N 2249-VIII,
від 20 вересня 2019 року N 124-IX,
від 5 грудня 2019 року N 341-IX
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення понять і термінів
Стаття 2. Сфера дії Закону
Стаття 3. Законодавство про охорону праці
Законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Стаття 4. Державна політика в галузі охорони праці
Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.
Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:
Розділ II
ГАРАНТІЇ ПРАВ НА ОХОРОНУ ПРАЦІ
Стаття 5. Права на охорону праці під час укладання трудового договору
Стаття 6. Права працівників на охорону праці під час роботи
Стаття 7. Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці
Стаття 8. Забезпечення працівників спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами
Стаття 9. Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров'я працівників або у разі їх смерті
Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування України відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах у порядку, встановленому законом.
Стаття 10. Охорона праці жінок
Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов'язаних з санітарним та побутовим обслуговуванням), а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітню дитину, регулюється законодавством.
Стаття 11. Охорона праці неповнолітніх
Не допускається залучення неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, а також до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду.
Порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх професій, пов'язаних з важкими роботами і роботами із шкідливими або небезпечними умовами праці, визначається положенням, яке затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці.
Стаття 12. Охорона праці осіб з інвалідністю
Підприємства, які використовують працю осіб з інвалідністю, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій.
Залучення осіб з інвалідністю до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.
Розділ III
ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ
Стаття 13. Управління охороною праці та обов'язки роботодавця
З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:
забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;
Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Стаття 14. Обов'язки працівника щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці
проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.
Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Стаття 15. Служба охорони праці на підприємстві
На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці.
Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю.
Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право:
зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;
Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець.
Стаття 16. Комісія з питань охорони праці підприємства
Комісія складається з представників роботодавця та професійної спілки, а також уповноваженої найманими працівниками особи, спеціалістів з безпеки, гігієни праці та інших служб підприємства відповідно до типового положення, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці.
Рішення комісії мають рекомендаційний характер.
Стаття 17. Обов'язкові медичні огляди працівників певних категорій
Роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров'я, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за відповідність медичного висновку фактичному стану здоров'я працівника. Порядок проведення медичних оглядів визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників:
за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров'я пов'язане з умовами праці;
Стаття 18. Навчання з питань охорони праці
Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні щороку проходити за рахунок роботодавця спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з охорони праці.
Перелік робіт з підвищеною небезпекою затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці.
Порядок проведення навчання та перевірки знань посадових осіб з питань охорони праці визначається типовим положенням, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці.
Вивчення основ охорони праці, а також підготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці з урахуванням особливостей виробництва відповідних об'єктів економіки забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти і науки, в усіх навчальних закладах за програмами, погодженими із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.
Стаття 19. Фінансування охорони праці
Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем.
(частина третя статті 19 у редакції
Закону України від 02.06.2011 р. N 3458-VI)
(частина четверта статті 19 у редакції
Закону України від 28.12.2014 р. N 77-VIII)
(установлено, що норми і положення частини четвертої статті 19 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно із Законом України від 08.07.2010 р. N 2456-VI, враховуючи зміни, внесені Законом України від 28.12.2014 р. N 79-VIII, згідно із Законом України від 28.12.2014 р. N 80-VIII)
Стаття 20. Регулювання охорони праці у колективному договорі, угоді
Стаття 21. Додержання вимог щодо охорони праці під час проектування, будівництва (виготовлення) та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва
Проектування виробничих об'єктів, розроблення нових технологій, засобів виробництва, засобів колективного та індивідуального захисту працюючих повинні провадитися з урахуванням вимог щодо охорони праці. Експертиза проектів будівництва на їх відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці проводиться відповідно до статті 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
(частина друга статті 21 із змінами, внесеними
згідно із Законами України від 16.05.2007 р. N 1026-V,
від 17.02.2011 р. N 3038-VI,
у редакції Закону України
від 12.02.2015 р. N 191-VIII)
Роботодавець повинен одержати дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки (далі - дозвіл). Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, видає дозволи на безоплатній основі на підставі висновку експертизи стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб'єкта господарювання, проведеної експертно-технічними центрами, які належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, або незалежними експертними організаціями, які забезпечують науково-технічну підтримку державного нагляду у сфері промислової безпеки та охорони праці. На застосування машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки виробник або постачальник устаткування підвищеної небезпеки отримує дозвіл до прийняття зобов'язань на постачання. Одержання дозволу не вимагається у разі експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, яке прийнято в експлуатацію з видачею відповідного сертифіката або щодо якого зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації, а також у разі реєстрації машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.
(частина третя статті 21 із змінами, внесеними
згідно із Законами України від 16.10.2012 р. N 5459-VI,
від 09.04.2014 р. N 1193-VII)
(частина четверта статті 21 у редакції
Закону України від 16.10.2012 р. N 5459-VI)
на застосування машин, механізмів та устаткування підвищеної небезпеки - безстроково.
Підставою для переоформлення документа дозвільного характеру є:
зміна місцезнаходження суб'єкта господарювання.
Підставою для відмови у переоформленні, видачі дубліката дозволу є:
виявлення в документах, поданих роботодавцем, недостовірних відомостей;
Переоформлення, видача дубліката дозволу здійснюються на безоплатній основі.
(частину третю статті 21 замінено шістьма частинами
згідно із Законом України від 19.05.2011 р. N 3395-VI,
у зв'язку з цим частини четверту - чотирнадцяту
вважати відповідно частинами дев'ятою - дев'ятнадцятою)
Набуття права на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатації (застосування) машин, механізмів та устаткування підвищеної небезпеки може здійснюватися на підставі декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з охорони праці. Переліки видів робіт, машин, механізмів та устаткування підвищеної небезпеки, виконання або експлуатація (застосування) яких може здійснюватися на підставі такої декларації, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
(статтю 21 доповнено новою частиною дев'ятою
згідно із Законом України від 13.05.2010 р. N 2185-VI,
у зв'язку з цим частини четверту - дванадцяту вважати
відповідно частинами десятою - дев'ятнадцятою,
частина дев'ята статті 21 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 19.05.2011 р. N 3395-VI)
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви на одержання дозволу та необхідних документів приймає рішення про видачу дозволу або про відмову в його видачі із зазначенням підстав, визначених цією статтею.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, приймає рішення про відмову у видачі дозволу в разі:
неподання роботодавцем необхідних документів та (або) їх оформлення з порушенням встановлених вимог;
Підставою для анулювання дозволу є:
заява роботодавця або уповноваженої ним особи про анулювання дозволу;
створення перешкод під час проведення посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, або його територіального органу перевірки додержання вимог законодавства про охорону праці під час виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл.
Перелік підстав для анулювання дозволу, наведений у частині дванадцятій цієї статті, є вичерпним.
(статтю 21 доповнено новою частиною чотирнадцятою
згідно із Законом України від 19.05.2011 р. N 3395-VI,
у зв'язку з цим частини дванадцяту - дев'ятнадцяту
вважати відповідно частинами п'ятнадцятою - двадцять другою)
Частину п'ятнадцяту статті 21 виключено
(згідно із Законом України
від 29.06.2010 р. N 2367-VI)
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, оприлюднює інформацію про всі видані та анульовані дозволи у засобах масової інформації.
(частину третю статті 21 замінено п'ятьма частинами
згідно із Законом України від 04.06.2009 р. N 1454-VI,
у зв'язку з цим частини п'яту - дев'яту
вважати відповідно частинами сімнадцятою - двадцять другою)
Експертиза проектної та іншої документації на виготовлення і впровадження нових технологій і засобів виробництва, засобів колективного та індивідуального захисту, реєстрація, огляди, випробування тощо виробничих об'єктів, інженерних інфраструктур об'єктів соціально-культурного призначення, провадяться у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
(частина сімнадцята статті 21 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 17.02.2011 р. N 3038-VI)
У разі коли роботодавець не одержав зазначеного дозволу, місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, вживає заходів до скасування державної реєстрації цього підприємства у встановленому законом порядку за умови, якщо протягом місяця від часу виявлення вказаних недоліків роботодавець не провів належних заходів з їх усунення.
Частину двадцяту статті 21 виключено
(згідно із Законом України
від 17.02.2011 р. N 3038-VI)
Усі дозволи, передбачені цією статтею, при здійсненні діяльності в межах території виключної (морської) економічної зони України та на континентальному шельфі на умовах угоди про розподіл продукції, укладеної відповідно до Закону України "Про угоди про розподіл продукції", надаються інвестору в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
(статтю 21 доповнено частиною двадцять другою
згідно із Законом України від 23.09.2010 р. N 2562-VI,
частина двадцять друга статті 21 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 19.05.2011 р. N 3395-VI)
Стаття 22. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій
Стаття 23. Інформація та звітність про стан охорони праці
Роботодавець зобов'язаний інформувати працівників або осіб, уповноважених на здійснення громадського контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів з охорони праці, та Фонд соціального страхування України про стан охорони праці, причину аварій, нещасних випадків і професійних захворювань і про заходи, яких вжито для їх усунення та для забезпечення на підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.
На державному рівні ведеться єдина державна статистична звітність з питань охорони праці, форма якої погоджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, професійними спілками та Фондом соціального страхування України.
Стаття 24. Добровільні об'єднання громадян, працівників і спеціалістів з охорони праці
Розділ IV
СТИМУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ
Стаття 25. Економічне стимулювання охорони праці
При розрахунку розміру страхового внеску для кожного підприємства Фондом соціального страхування України, за умови досягнення належного стану охорони праці і зниження рівня або відсутності травматизму і професійної захворюваності внаслідок здійснення роботодавцем відповідних профілактичних заходів, може бути встановлено знижку до нього або надбавку до розміру страхового внеску за високий рівень травматизму і професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці.
Стаття 26. Відшкодування юридичним, фізичним особам і державі збитків, завданих порушенням вимог з охорони праці
Розділ V
НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ З ОХОРОНИ ПРАЦІ
Стаття 27. Документи, що належать до нормативно-правових актів з охорони праці
(стаття 27 із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 20.09.2019 р. N 124-IX)
Стаття 28. Опрацювання, прийняття та скасування нормативно-правових актів з охорони праці
Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних нормативно-правових актів з охорони праці провадяться центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці, за участю професійних спілок і Фонду соціального страхування України та за погодженням з органами державного нагляду за охороною праці.
Санітарні правила та норми затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Частину четверту статті 28 виключено
(згідно із Законом України
від 20.09.2019 р. N 124-IX)
Стаття 29. Тимчасове припинення чинності нормативно-правових актів з охорони праці
Стаття 30. Поширення дії нормативно-правових актів з охорони праці на сферу трудового і професійного навчання
Організація охорони праці на зазначених об'єктах, а також порядок розслідування та обліку нещасних випадків з учнями і студентами під час трудового та професійного навчання у навчальних закладах визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти і науки, за погодженням з відповідним профспілковим органом.
Розділ VI
ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ПРАЦІ
Стаття 31. Органи державного управління охороною праці
Державне управління охороною праці здійснюють:
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці;
міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
Стаття 32. Компетенція Кабінету Міністрів України в галузі охорони праці
забезпечує проведення державної політики в галузі охорони праці;
встановлює єдину державну статистичну звітність з питань охорони праці.
Частину другу статті 32 виключено
(згідно із Законом України
від 16.10.2012 р. N 5459-VI)
Стаття 33. Повноваження міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в галузі охорони праці
Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади:
проводять єдину науково-технічну політику в галузі охорони праці;
здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі з охорони праці;
укладають з відповідними галузевими профспілками угоди з питань поліпшення умов і безпеки праці;
беруть участь в опрацюванні та перегляді нормативно-правових актів з охорони праці;
організовують навчання і перевірку знань з питань охорони праці;
здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці на підприємствах галузі.
Порядок контролю за якістю проведення атестації робочих місць за умовами праці визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці.
(частини другу і третю статті 33 замінено трьома частинами
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5459-VI,
у зв'язку з цим частини четверту і п'яту
вважати відповідно частинами п'ятою і шостою,
частина четверта статті 33 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 05.12.2019 р. N 341-IX)
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці:
розробляє за участю міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Фонду соціального страхування України, всеукраїнських об'єднань роботодавців та профспілок загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання;
(абзац четвертий частини п'ятої статті 33 у
редакції Закону України від 16.10.2012 р. N 5459-VI)
(частину п'яту статті 33 доповнено новим абзацом
сьомим згідно із Законом України від 04.06.2009 р. N 1454-VI,
у зв'язку з цим абзац сьомий вважати абзацом восьмим)
Рішення, прийняті центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання всіма міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю.
Стаття 34. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим та місцевих державних адміністрацій в галузі охорони праці
забезпечують виконання законів та реалізацію державної політики в галузі охорони праці;
формують за участю представників профспілок, Фонду соціального страхування України і забезпечують виконання цільових регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також заходів з охорони праці у складі програм соціально-економічного і культурного розвитку регіонів;
(частина друга статті 34 у редакції
Закону України від 16.10.2012 р. N 5459-VI)
Стаття 35. Повноваження органів місцевого самоврядування в галузі охорони праці
Органи місцевого самоврядування у межах своєї компетенції:
Стаття 36. Повноваження об'єднань підприємств у галузі охорони праці
Стаття 37. Організація наукових досліджень з проблем охорони праці
Розділ VII
ДЕРЖАВНИЙ НАГЛЯД І ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ОХОРОНОЮ ПРАЦІ
Стаття 38. Органи державного нагляду за охороною праці
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці;
(частина перша статті 38 у редакції
Закону України від 16.10.2012 р. N 5459-VI)
Діяльність органів державного нагляду за охороною праці регулюється цим Законом, законами України "Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку", "Про пожежну безпеку", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", іншими нормативно-правовими актами та положеннями про ці органи, що затверджуються Президентом України.
Стаття 39. Права і відповідальність посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці
Посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, мають право:
забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень, випуск та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів праці, виконання певних робіт, застосування нових небезпечних речовин, реалізацію продукції, а також скасовувати або припиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення порушень, які створюють загрозу життю працюючих;
надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати матеріали відповідним органам для притягнення цих осіб до відповідальності згідно із законом.
Рішення посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, за необхідності обгрунтовуються результатами роботи та висновками експертно-технічних центрів, дослідних, випробувальних лабораторій та інших підрозділів (груп) технічної підтримки, що функціонують у складі органів державного нагляду за охороною праці відповідно до завдань інспекційної служби або створюються і діють згідно із законодавством як незалежні експертні організації. Наукова підтримка наглядової діяльності здійснюється відповідними науково-дослідними установами.
Посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, є державними службовцями, і на них поширюється дія Закону України "Про державну службу". Вони несуть відповідальність згідно із законом за виконання покладених на них обов'язків. Посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, мають право носити формений одяг, зразки якого затверджуються Кабінетом Міністрів України,
Стаття 40. Соціальний захист посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці
Посадовим особам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, держава гарантує соціальний захист.
Стаття 41. Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці
Надати право технічній інспекції профспілок галузевого рівня, що здійснює контроль за дотриманням умов праці та техніки безпеки працівників, зазначених у статті 1 Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці", зупиняти ведення робіт на підприємстві у разі грубих порушень правил техніки безпеки та охорони праці.
(статтю 41 доповнено частиною п'ятою згідно із
Законом України від 02.09.2008 р. N 345-VI)
Стаття 42. Уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці
Уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці діють відповідно до типового положення, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці.
Розділ VIII
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ
Стаття 43. Штрафні санкції до юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, посадових осіб та працівників
Притягнення до відповідальності посадових осіб і працівників за порушення законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення".
(стаття 43 у редакції Закону
України від 02.06.2011 р. N 3458-VI)
Стаття 44. Відповідальність за порушення вимог щодо охорони праці
Розділ IX
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
2. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з часу набрання чинності цим Законом:
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
|
|
Президент України | Л. КРАВЧУК |
м. Київ | |