Идет загрузка документа (18 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О ратификации Конвенции Международной организации труда 1979 года N 153 о продолжительности рабочего времени и периодах отдыха на дорожном транспорте

ВР Украины
Закон от 06.03.2008 № 129-VI
действует с 12.04.2008

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року N 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті

Верховна Рада України постановляє:

Ратифікувати Конвенцію Міжнародної організації праці 1979 року N 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (додається). 

 

Президент України 

В. ЮЩЕНКО 

м. Київ
6 березня 2008 року
N 129-VI
 

 

 

КОНВЕНЦІЯ
Міжнародної організації праці 1979 року N 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті

Офіційний переклад.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

будучи скликаною в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібравшися 6 червня 1979 року на свою шістдесят п'яту сесію,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно тривалості робочого часу та періодів відпочинку на дорожньому транспорті, що є п'ятим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього, двадцять сьомого, дня червня тисяча дев'ятсот сімдесят дев'ятого року наведену нижче Конвенцію, на яку можна посилатись як на Конвенцією 1979 року про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті:

Стаття 1

1. Ця Конвенція застосовується до найманих водіїв, які працюють або на підприємствах, що займаються перевезеннями для третіх сторін, або на підприємствах, що перевозять вантажі чи пасажирів за свій рахунок на автомобілях, які використовуються професійно для внутрішніх чи міжнародних автомобільних перевезень товарів або пасажирів.

2. Ця Конвенція застосовується також, якщо в ній не передбачено іншого, до власників транспортних засобів, зайнятих професійно автомобільними перевезеннями, та до членів їхніх сімей, які не отримують заробітної плати, коли вони працюють водіями.

Стаття 2

1. Компетентні власті чи органи в кожній країні можуть вилучити зі сфери застосування цієї Конвенції чи зі сфери застосування деяких її положень осіб, які здійснюють:

a) внутрішньоміські перевезення або деякі види таких перевезень, ураховуючи притаманні їм особливі технічні умови експлуатації та місцеві умови;

b) перевезення, здійснювані сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, настільки, наскільки ці перевезення виконуються тракторами або іншими машинами, призначеними для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств;

c) перевезення хворих і поранених, перевезення для рятувальних робіт і для протипожежних служб;

d) перевезення, здійснювані для потреб національної оборони та поліції, а також для інших найважливіших служб державної влади, настільки, наскільки ці види перевезень не конкурують з перевезеннями, здійснюваними транспортними підприємствами, що працюють для третіх сторін;

e) перевезення на таксі;

f) перевезення, які залежно від виду транспортного засобу, що використовується, його місткості або вантажопідйомності, обмежених маршрутів чи максимальної дозволеної швидкості можуть розглядатися як такі, що не потребують особливого регулювання часу водіння та періодів відпочинку.

2. Компетентні власті чи органи в кожній країні повинні встановити відповідні норми стосовно часу водіння та періодів відпочинку водіїв, вилучених зі сфери застосування цієї Конвенції або деяких її положень, згідно з положеннями пункту 1 цієї статті.

Стаття 3

Компетентні власті чи органи в кожній країні консультуються із заінтересованими представницькими організаціями роботодавців і трудящих до прийняття рішення з будь-яких питань, на які поширюються положення цієї Конвенції.

Стаття 4

1. Для цілей цієї Конвенції термін "тривалість робочого часу" означає час, витрачений працюючими найманими водіями на:

a) водіння та інші види робіт під час пересування транспортного засобу;

b) допоміжну роботу, пов'язану з транспортним засобом, його пасажирами або його вантажем.

2. Періоди простої присутності або очікування в транспортному засобі чи на робочому місці, коли працівники не розпоряджаються вільно своїм часом, можуть розглядатися як частина робочого часу в розмірі, який визначається в кожній країні компетентними властями чи органами, колективними угодами чи будь-якими іншими засобами, що відповідають національній практиці.

Стаття 5

1. Жодному водію не дозволяється керувати транспортним засобом без перерви більше чотирьох годин.

2. Компетентні власті чи органи в кожній країні, ураховуючи особливі національні умови, можуть дозволити перевищення періоду, зазначеного у пункті 1 цієї статті, не більш ніж на одну годину.

3. Тривалість перерви, про яку йдеться в цій статті, та, у разі потреби, її дроблення визначаються компетентними властями чи органами в кожній країні.

4. Компетентні власті чи органи в кожній країні можуть зазначати, в яких випадках положення цієї статті не будуть застосовуватися тому, що водії мають достатні перерви у результаті зупинок, передбачених графіками, або в результаті переривчастого характеру їхньої роботи.

Стаття 6

1. Максимальна загальна тривалість водіння, зокрема понаднормової роботи, не повинна перевищувати дев'яти годин на день або сорока восьми годин на тиждень.

2. Загальна тривалість водіння, зазначена в пункті 1 цієї статті, може обчислюватись у середньому за числом днів або тижнів, що встановлюється компетентними властями чи органами в кожній країні.

3. Загальна тривалість водіння, зазначена в пункті 1 цієї статті, скорочується при перевезеннях, здійснюваних в особливо складних умовах. Компетентні власті чи органи в кожній країні встановлюють види перевезень, здійснюваних у таких умовах, і визначають загальну тривалість водіння для цих водіїв.

Стаття 7

1. Кожний водій, що працює за наймом, має право на перерву після безперервного періоду роботи тривалістю п'ять годин, відповідно до визначення, поданого в пункті 1 статті 4 цієї Конвенції.

2. Тривалість перерви, зазначеної в пункті 1 цієї статті, та, у разі потреби, її дроблення визначаються компетентними властями чи органами в кожній країні.

Стаття 8

1. Щоденний відпочинок водіїв становить не менше десяти годин поспіль протягом будь-якого двадцятичотирьохгодинного періоду, рахуючи від початку робочого дня.

2. Щоденний відпочинок може обчислюватися в середньому за періоди, які визначаються компетентними властями чи органами в кожній країні; однак тривалість такого відпочинку становить у будь-якому випадку не менше восьми годин та не скорочується до восьми годин більш як два рази на тиждень.

3. Компетентні власті чи органи в кожній країні можуть передбачити щоденні перерви для відпочинку різної тривалості залежно від того, чи йдеться про перевезення пасажирів або вантажів, та від того, чи відбувається відпочинок за місцем проживання водія або в іншому місці, за умови дотримання положень пунктів 1 й 2 цієї статті про мінімальну кількість годин.

4. Компетентні власті чи органи в кожній країні можуть передбачити винятки з положень пунктів 1 й 2 цієї статті стосовно тривалості періодів щоденного відпочинку та використання таких періодів відпочинку в разі, коли на транспортних засобах є два водії та коли транспортні засоби перевозять на поромах або поїздах.

5. Протягом щоденного відпочинку від водія не вимагається перебувати на транспортному засобі або поблизу нього, якщо він ужив потрібних запобіжних заходів для забезпечення безпеки транспортного засобу та його вантажу.

Стаття 9

1. Компетентні власті чи органи в кожній країні можуть дозволити як тимчасовий виняток, але лише настільки, наскільки це потрібно для виконання необхідної роботи, продовження часу водіння, продовження безперервного робочого часу, а також скорочення тривалості щоденного відпочинку, передбачених статтями 5, 6, 7 та 8 цієї Конвенції:

a) якщо трапився нещасний випадок, виникла несправність, непередбачена затримка, неполадка з обслуговуванням або перерва в русі;

b) у разі виняткових обставин;

c) у разі виникнення термінової та виняткової потреби забезпечити роботу комунальних установ.

2. Якщо національні чи місцеві умови, в яких функціонує дорожній транспорт, не дозволяють суворо дотримуватися статей 5, 6, 7 або 8 цієї Конвенції, компетентні власті чи органи в кожній країні можуть також дозволити продовження тривалості водіння, продовження тривалості безперервного робочого часу та скорочення тривалості щоденного відпочинку, передбачених цими статтями, та дозволити винятки щодо застосування статей 5, 6 або 8 стосовно водіїв, охоплених пунктом 2 статті 1 цієї Конвенції. У такому випадку відповідний член Організації описує ці національні або місцеві умови, а також продовження, скорочення або винятки, дозволені згідно із цим пунктом, у заяві, яка додається до документа про ратифікацію. Кожний такий член Організації у своїй доповіді, яка надсилається відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці, зазначає будь-який прогрес, якого можна було б досягти з метою більш суворого чи більш широкого застосування статей 5, 6, 7 та 8 цієї Конвенції, та може будь-коли замінити цю заяву новою заявою.

Стаття 10

1. Компетентні власті чи органи в кожній країні:

a) передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями;

b) установлюють процедуру оголошення годин, відпрацьованих відповідно до положень пункту 1 статті 9 цієї Конвенції та умов, які їх обґрунтовують.

2. Кожний роботодавець:

a) веде відповідно до зразка, затвердженого компетентними властями чи органами в кожній країні, відомість із зазначеною в ній кількістю годин роботи й відпочинку кожного водія, який працює в нього;

b) надає цю відомість у розпорядження контрольних органів у спосіб, установлений компетентними властями чи органами в кожній країні.

3. Традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами, установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.

Стаття 11

Компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають:

a) відповідну систему інспекції, яка включає проведення контролю на підприємствах і на дорогах;

b) відповідні санкції на випадок недотримання вимог цієї Конвенції.

Стаття 12

Положення цієї Конвенції здійснюються через закони або постанови, якщо вони не здійснюються через колективні угоди або арбітражні рішення, чи в будь-який інший спосіб відповідно до національної практики.

Стаття 13

Ця Конвенція переглядає Конвенцію 1939 року про тривалість робочого часу та відпочинку на дорожньому транспорті.

Стаття 14

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директору Міжнародного бюро праці для реєстрації.

Стаття 15

1. Ця Конвенція є обов'язковою лише для тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстровані Генеральним директором Міжнародного бюро праці.

2. Вона набирає чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію двох членів Організації.

3. Надалі ця Конвенція набирає чинності для кожного члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його документа про ратифікацію.

Стаття 16

1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково набрала чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директору Міжнародного бюро праці та зареєстрованим ним. Денонсація набирає чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.

2. Кожний член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, який протягом року після закінчення згаданого в попередньому пункті десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зобов'язаний на наступний період тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку, установленому в цій статті.

Стаття 17

1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці повідомляє всім членам Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, отриманих ним від членів Організації.

2. Повідомляючи членам Організації про реєстрацію отриманого ним другого документа про ратифікацію, Генеральний директор звертає їхню увагу на дату набрання чинності цією Конвенцією.

Стаття 18

Генеральний директор Міжнародного бюро праці надсилає Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй для реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй повні відомості стосовно всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, зареєстрованих ним згідно з положеннями попередніх статей.

Стаття 19

Щоразу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції й вирішує, чи слід уносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.

Стаття 20

1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, яка повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо нова конвенція не передбачає іншого, то:

a) ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 16, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова, переглянута конвенція набрала чинності;

b) починаючи від дати набрання чинності новою, переглянутою конвенцією цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.

2. Ця Конвенція залишається в будь-якому випадку чинною за формою та змістом стосовно тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували нової, переглянутої конвенції.

Стаття 21

Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають однакову силу.

____________

Опрос