ЗАКОН УКРАЇНИ
Про підприємництво
Із змінами і доповненнями, внесеними
Законами України
від 14 жовтня 1992 року N 2684-XII,
від 15 жовтня 1992 року N 2697-XII,
Декретом Кабінету Міністрів України
від 15 грудня 1992 року N 10-92,
Законами України
від 24 червня 1993 року N 3318-XII,
від 24 червня 1993 року N 3320-XII,
від 16 грудня 1993 року N 3712-XII,
від 16 грудня 1993 року N 3713-XII,
від 16 грудня 1993 року N 3714-XII,
від 16 грудня 1993 року N 3716-XII,
від 25 лютого 1994 року N 4039-XII,
від 14 липня 1994 року N 109/94-ВР,
від 23 вересня 1994 року N 188/94-ВР,
від 1 грудня 1994 року N 263/94-ВР,
від 15 лютого 1995 року N 58/95-ВР,
від 15 лютого 1995 року N 64/95-ВР,
від 2 березня 1995 року N 82/95-ВР,
від 13 липня 1995 року N 304/95-ВР,
від 14 грудня 1995 року N 473/95-ВР,
від 14 грудня 1995 року N 474/95-ВР,
від 14 грудня 1995 року N 475/95-ВР,
від 22 грудня 1995 року N 497/95-ВР,
від 15 травня 1996 року N 194/96-ВР,
від 12 листопада 1996 року N 481/96-ВР,
від 20 грудня 1996 року N 626/96-ВР,
від 20 травня 1997 року N 278/97-ВР,
від 16 грудня 1997 року N 725/97-ВР,
від 23 грудня 1997 року N 762/97-ВР,
від 12 лютого 1998 року N 122/98-ВР,
від 24 грудня 1998 року N 358-XIV,
від 12 січня 1999 року N 381-XIV,
від 30 червня 1999 року N 784-XIV,
від 8 липня 1999 року N 863-XIV,
від 14 липня 1999 року N 969-XIV,
від 6 жовтня 1999 року N 1121-XIV,
від 14 грудня 1999 року N 1288-XIV,
від 21 грудня 1999 року N 1328-XIV,
від 22 лютого 2000 року N 1481-III,
від 11 травня 2000 року N 1708-III,
від 1 червня 2000 року N 1770-III,
від 1 червня 2000 року N 1775-III
(зміни, внесені Законом України від 1 червня 2000 року N 1775-III,
набирають чинності з 22 жовтня 2000 року),
від 8 червня 2000 року N 1807-III,
від 22 червня 2000 року N 1841-III,
від 13 липня 2000 року N 1869-III,
від 21 вересня 2000 року N 1969-III,
від 21 вересня 2000 року N 1987-III,
від 5 квітня 2001 року N 2356-III,
від 26 квітня 2001 року N 2401-III,
від 17 травня 2001 року N 2409-III,
від 15 листопада 2001 року N 2788-III,
від 16 січня 2003 року N 429-IV,
від 15 травня 2003 року N 762-IV,
від 5 червня 2003 року N 910-IV,
від 18 листопада 2003 року N 1280-IV,
від 20 листопада 2003 року N 1294-IV,
від 11 грудня 2003 року N 1377-IV,
від 13 січня 2005 року N 2340-IV,
від 18 жовтня 2005 року N 2984-IV,
від 23 лютого 2006 року N 3502-IV,
від 22 грудня 2006 року N 530-V,
від 21 травня 2009 року N 1391-VI,
від 19 червня 2012 року N 4970-VI
(який втратив чинність згідно із Законом України
від 12 лютого 2015 року N 191-VIII),
від 2 жовтня 2019 року N 143-IX
Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Підприємництво в Україні
(стаття 1 в редакції Закону
України від 22.02.2000 р. N 1481-III)
Стаття 2. Суб'єкти підприємницької діяльності
Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:
громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;
юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність";
Щодо юридичних осіб та громадян, для яких підприємницька діяльність не є основною, цей Закон застосовується до тієї частини їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.
(статтю 2 доповнено частиною третьою згідно
із Законом України від 05.04.2001 р. N 2356-III,
у зв'язку з цим частини третю - п'яту вважати
відповідно частинами четвертою - шостою)
Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.
Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.
Стаття 3. Свобода підприємницької діяльності
Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.
Особливості регулювання окремих видів підприємництва встановлюються законодавством України.
(частина третя статті 3 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 13.07.95 р. N 304/95-ВР,
в редакції Закону України від 01.06.2000 р. N 1775-III)
Стаття 4. Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності
Діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до Закону України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори".
(частина перша статті 4 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 22.12.2006 р. N 530-V)
(частина друга статті 4 із змінами, внесеними
згідно із Законами України від 13.01.2005 р. N 2340-IV,
від 18.10.2005 р. N 2984-IV,
від 02.10.2019 р. N 143-IX)
Частину третю статті 4 виключено
(частина третя статті 4 із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 05.06.2003 р. N 910-IV,
виключено згідно із Законом
України від 18.11.2003 р. N 1280-IV)
(положення частини третьої статті 4, згідно з яким діяльність, пов'язана з виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, здійснюється виключно державними підприємствами і об'єднаннями зв'язку, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 20.06.2001 р. N 10-рп/2001)
(частина четверта статті 4 у редакції
Законів України від 23.02.2006 р. N 3502-IV,
від 21.05.2009 р. N 1391-VI,
від 19.06.2012 р. N 4970-VI,
який втратив чинність згідно із
Законом України від 12.02.2015 р. N 191-VIII)
(частина п'ята статті 4 у редакції
Законів України від 23.02.2006 р. N 3502-IV,
від 21.05.2009 р. N 1391-VI)
(стаття 4 із змінами, внесеними згідно із
Законами України від 15.10.92 р. N 2697-XII,
від 24.06.93 р. N 3318-XII,
від 16.12.93 р. N 3714-XII,
від 25.02.94 р. N 4039-XII,
від 14.07.94 р. N 109/94-ВР,
від 23.09.94 р. N 188/94-ВР,
від 01.12.94 р. N 263/94-ВР,
від 15.02.95 р. N 58/95-ВР,
від 13.07.95 р. N 304/95-ВР,
від 14.12.95 р. N 473/95-ВР,
від 22.12.95 р. N 497/95-ВР,
від 15.05.96 р. N 194/96-ВР,
від 20.12.96 р. N 626/96-ВР,
від 20.05.97 р. N 278/97-ВР,
в редакції Закону України від 23.12.97 р. N 762/97-ВР,
із змінами, внесеними згідно із Законами України
від 12.02.98 р. N 122/98-ВР,
від 24.12.98 р. N 358-XIV,
від 12.01.99 р. N 381-XIV,
від 30.06.99 р. N 784-XIV,
від 08.07.99 р. N 863-XIV,
від 14.07.99 р. N 969-XIV,
від 06.10.99 р. N 1121-XIV,
від 14.12.99 р. N 1288-XIV,
від 21.12.99 р. N 1328-XIV,
від 01.06.2000 р. N 1770-III,
від 22.06.2000 р. N 1841-III,
від 13.07.2000 р. N 1869-III,
від 21.09.2000 р. N 1969-III,
в редакції Закону України від 01.06.2000 р. N 1775-III)
Стаття 5. Принцип підприємницької діяльності
Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:
вільний вибір видів діяльності;
залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;
самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;
вільний найм працівників;
залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;
вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;
самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Стаття 6. Організаційні форми підприємництва
Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця.
Порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм підприємництва визначається відповідними законодавчими актами України.
У разі, коли цей порядок спеціальним законодавством не встановлено, підприємець керується цим Законом і своїм статутом.
Стаття 7. Законодавство про підприємницьку діяльність
Відносини, пов'язані зі здійсненням підприємницької діяльності, регулюються цим Законом та іншими законодавчими актами України.
Розділ II
УМОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Стаття 8. Державна реєстрація підприємництва
Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, крім об'єднань юридичних осіб, що здійснюють свою діяльність в Україні на умовах угод про розподіл продукції, проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом. Забороняється реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, найменування яких суперечать вимогам частини третьої статті 2 цього Закону. Відомості про зареєстровані суб'єкти підприємницької діяльності вносяться до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності. Порядок його ведення визначається Кабінетом Міністрів України.
(частина перша статті 8 із змінами, внесеними згідно
із Законами України від 08.06.2000 р. N 1807-III,
від 05.04.2001 р. N 2356-III)
статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва;
реєстраційна картка встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію;
документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію;
У п'ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації направляють примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу і органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності до органів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності і Пенсійного фонду України.
(частина восьма статті 8 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 16.01.2003 р. N 429-IV)
Невиконання цієї вимоги дає право органам державної реєстрації звернутися до суду з позовом про скасування державної реєстрації.
Скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду в разі:
визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів;
здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству України;
визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством);
неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством.
Орган державної реєстрації в десятиденний термін повідомляє відповідні державні податкові органи та органи державної статистики, органи Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Пенсійного фонду України про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.
Відмову в державній реєстрації може бути оскаржено в судовому порядку.
За державну реєстрацію справляється плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Одержані кошти використовуються у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
(стаття 8 в редакції Закону
України від 15.10.92 р. N 2697-XII,
із змінами, внесеними згідно із Законами
України від 16.12.93 р. N 3716-XII,
від 02.03.95 р. N 82/95-ВР,
від 16.12.97 р. N 725/97-ВР,
в редакції Закону України від 23.12.97 р. N 762/97-ВР)
Стаття 9. Право найму працівників і соціальні гарантії при використанні їх праці
Для здійснення підприємницької діяльності підприємець має право укладати з громадянами договори про використання їх праці. При укладанні трудового договору, в тому числі у випадках, передбачених законами України, - контракту підприємець зобов'язаний забезпечити умови та охорону праці, її оплату не нижче встановленого в республіці мінімального рівня, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до чинного законодавства.
При втраті працездатності підприємець забезпечує потерпілому відшкодування витрат у випадках і порядку, передбачених чинним законодавством.
Стаття 10. Відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності
Підприємець зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій і держави, що охороняються законом.
За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.
Суб'єкт підприємницької діяльності може бути визнаний господарським судом банкрутом у порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
(частина третя статті 10 в редакції
Законів України від 14.10.92 р. N 2684-XII,
від 17.05.2001 р. N 2409-III,
із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 15.05.2003 р. N 762-IV)
Стаття 11. Припинення підприємницької діяльності
Діяльність підприємця припиняється:
з власної ініціативи підприємця;
на підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством України;
(абзац третій статті 11 в редакції
Закону України від 14.10.92 р. N 2684-XII,
із змінами, внесеними згідно із Законом
України від 15.05.2003 р. N 762-IV)
у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання;
абзац п'ятий статті 11 втратив чинність
на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.
Розділ III
ПІДПРИЄМЕЦЬ І ДЕРЖАВА
Стаття 12. Загальні гарантії прав підприємців
Держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.
(частина друга статті 12 в редакції
Закону України від 12.11.96 р. N 481/96-ВР)
У передбачених законом випадках підприємець або громадянин, який працює у підприємця по найму, може бути залучений до виконання в робочий час державних обов'язків. Орган, що приймає таке рішення, відшкодовує підприємцю відповідні збитки.
Спори про відшкодування збитків вирішуються судом.
Стаття 13. Гарантії майнових прав підприємця
Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист права власності підприємця.
Вилучення державою у підприємця його основних і оборотних фондів та іншого використовуваного ним майна не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами України.
Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами, юридичними особами і державними органами його майнових прав, що охороняються законом, відшкодовуються підприємцю відповідно до чинного законодавства.
Стаття 14. Державна підтримка підприємництва
З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва держава:
на умовах і в порядку, передбачених чинним законодавством, передає у власність та надає в користування, у тому числі в оренду, земельні ділянки, передає підприємцю державне майно (виробничі та нежилі приміщення, законсервовані й недобудовані об'єкти та споруди, невикористовуване устаткування), необхідні для здійснення підприємницької діяльності;
(абзац другий статті 14 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 11.12.2003 р. N 1377-IV)
відповідно до статті 12 цього Закону сприяє організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування підприємців, підготовці і перепідготовці кадрів;
здійснює первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх у кредит підприємцям;
стимулює за допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податкових пільг тощо) модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції та послуг;
надає підприємцям цільові кредити;
подає підприємцям інші види допомоги.
Стаття 15. Державне регулювання підприємництва
(частина перша статті 15 у редакції
Закону України від 20.11.2003 р. N 1294-IV)
Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи:
податкову та фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і процентів по державних кредитах; податкових пільг; цін і правил ціноутворення; цільових дотацій; валютного курсу; розмірів економічних санкцій;
державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи;
науково-технічні, економічні та соціальні республіканські й регіональні програми;
договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.
Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо вона не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів по здійсненню контролю за діяльністю підприємців.
Державні органи і службові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством. У разі видання державним чи іншим органом акта, який не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду з заявою про визнання такого акта недійсним.
Збитки, завдані підприємцю внаслідок виконання вказівок державних чи інших органів або їх службових осіб, що призвели до порушення прав підприємця, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами чи їх службовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо підприємця, підлягають відшкодуванню цими органами. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом.
(частина шоста статті 15 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 15.05.2003 р. N 762-IV)
Стаття 16. Діяльність іноземних підприємців
Іноземні громадяни та особи без громадянства, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України, на її континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні користуються такими ж правами і несуть такі ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не випливає з Конституції України, цього Закону та інших законодавчих актів України.
Особливості здійснення підприємницької діяльності на території України, на її континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні іноземними юридичними особами визначаються законодавчими актами України.
Стаття 161. Обов'язки юридичних осіб у разі введення надзвичайного стану
(Закон доповнено статтею 161 згідно із
Законом України від 15.11.2001 р. N 2788-III)
Стаття 17. Міжнародні договори
Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про підприємництво, то застосовуються правила міжнародного договору.
|