Идет загрузка документа
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

Обобщение практики применения судами Хмельницкой области уголовно-процессуального законодательства при назначении судебных экспертиз и использования их заключений в уголовном судопроизводстве в 2010 году

Апелляционный суд
Письмо от 01.02.2011

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УЗАГАЛЬНЕННЯ
практики застосування судами Хмельницької області кримінально-процесуального законодавства при призначенні судових експертиз і використання їх висновків у кримінальному судочинстві у 2010 році

(Витяг)

Узагальнення практики застосування судами кримінально-процесуального законодавства при призначенні судових експертиз і використання їх висновків при розгляді кримінальних справ (проведеного в березні 2011 р.) показало, що як з цих, так із інших питань як на законодавчому рівні, так і в практичній діяльності судів існують певні проблеми, пов'язані, зокрема, з недостатнім законодавчим врегулюванням, неузгодженістю чинних норм між собою, а подекуди і з їх суперечністю, недостатнім рівнем знань як окремих суддів, працівників органів дізнання, слідчих, так і експертів, а в деяких випадках і з ігноруванням вимог чинного законодавства з цієї проблематики. Так, у ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" від 25 лютого 1994 року (з наступними змінами, останні - 9 вересня 2004 р.) вперше було дано визначення поняття судової експертизи. Згідно з цією нормою Закону судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

Виходячи з положень ч. 2 ст. 75, ст. 196, 310, 312 КПК України, як експерт може бути викликана будь-яка особа, що має необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань, органи (особи), які призначають експертизу, не обмежені у виборі суб'єктів судово-експертної діяльності і конкретних осіб (експертів, фахівців).

Натомість відповідно до вимог ч. 3, 4 ст. 7 Закону України "Про судову експертизу" виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних (а це відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень - почеркознавча; авторознавча; технічна експертиза документів; фототехнічна; портретна; трасологічна; балістична; вибухотехнічна; відеозвукозапису; матеріалів, речовин та виробів з них - лакофарбованих матеріалів і покрить, нафтопродуктів і пально-мастильних матеріалів, скла, кераміки, наркотичних сильнодіючих і отруйних речовин, спиртомістких сумішей, металів і сплавів), судово-медичних і судово-психіатричних експертиз, і лише для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть призначатися, крім судових експертів, також інші фахівці з відповідних галузей знань. Відповідно ж до вимог ч. 2, 3 ст. 10 цього Закону судовими експертами можуть бути лише особи, які не тільки мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань, а й пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. Зазначене свідчить про суперечність між цими нормами чинного законодавства.

З огляду на те, що Закон України "Про судову експертизу" прийнятий пізніше КПК України (ст. 75 не змінювалася з часу його прийняття) і ним врегульовано питання про осіб, які можуть бути судовими експертами, в тому числі в кримінальному судочинстві, автори узагальнення вважають, що судовим експертом може бути особа, яка не тільки має необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань, а й пройшла відповідну підготовку та отримала кваліфікацію судового експерта.

Надавши право проводити певні види експертиз фахівцям з відповідних галузей знань, законодавець не визначив їх процесуального статусу, зокрема їх прав, обов'язків, відповідальності, не зазначив, як їм діяти у разі незгоди з висновком атестованого експерта, коли, наприклад, такий фахівець залучений для проведення комісійної експертизи тощо, не виокремив, у тому числі в ч. 2 ст. 65 КПК України, висновок такого фахівця в галузі знань як джерело доказів.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в абзаці 2 п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України N 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах", експерт, який проводив експертизу на попередньому слідстві, бере участь у дослідженні доказів з початку судового слідства, а фахівець, який вперше залучається до проведення експертизи в даній справі, - тільки після винесення ухвали (постанови) про призначення його експертом. Тобто з цього роз'яснення випливає, що цей фахівець може стати експертом і не у спосіб, визначений ст. 10 Закону "Про судову експертизу", а за призначенням, скажімо, слідчого чи суду.

Проте відповідно до вимог ст. 9 Закону України "Про судову експертизу" особа або орган, які призначили судово-медичну, судово-психіатричну чи судово-криміналістичну експертизу, можуть доручити її проведення лише тим судовим експертам, яких внесено до Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладено на Міністерство юстиції України.

Опрос