Идет загрузка документа (83 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О признании незаконным совместного приказа Министерства экономики Украины, Министерства охраны окружающей природной среды Украины, Государственной таможенной службы Украины N 789/414/709 от 30 июля 2009 года "Об утверждении Порядка осуществления таможенного оформления импортных товаров в таре и упаковочных материалах"

Окружной административный суд
Постановление от 23.12.2009 № 2а-14240/09/2670
редакция действует с 05.07.2012

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

23.12.2009 р. 

Справа N 2а-14240/09/2670 

Постанову залишено без змін
(згідно з ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду
 від 21 грудня 2011 року)

Постанову скасовано
(згідно з постановою Вищого адміністративного суду України
 від 5 липня 2012 року)

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого, судді - Кишинського М. І., суддів Шелест С. Б., Келеберда В. І., при секретарі судового засідання Попадин О. Б., у відкритому судовому засіданні вирішив адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетра Пак", Спільного підприємства "Вітмарк-Україна" в формі товариства з обмеженою відповідальністю Іноземного підприємства "Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед" до Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища, Державної митної служби України про визнання незаконним та нечинним нормативно-правового акта, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Закрите акціонерне товариство "Куп'янський молочноконсервний комбінат", Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнілівер Україна", Закрите акціонерне товариство "Оболонь", Закрите акціонерне товариство "Крафт Фудз Україна", Відкрите акціонерне товариство "Елопак-Фастів", Державна компанія з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси".

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 23.12.2009 р. проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тетра Пак" звернулось до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища, Державної митної служби України про визнання незаконними та нечинними: - абзацу другого пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України N 915 від 26.07.2001 р. "Про впровадження системи збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини"; - абзацу четвертого пункту 3 змін, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N 508 від 20.05.2009 р. "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. N 915"; - спільного наказу Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державної митної служби України N 789/414/709 від 30.07.2009 р.

З аналогічним позовом звернулись до окружного адміністративного суду міста Києва Спільне підприємство "Вітмарк-Україна" в формі товариства з обмеженою відповідальністю та Іноземне підприємство "Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед".

Ухвалою окружного адміністративного суду міста Києва від 9 грудня 2009 року об'єднані для спільного розгляду справи за аналогічними позовами в одне провадження і роз'єднані у самостійні провадження позовні вимоги до Кабінету Міністрів України про визнання незаконними та нечинними окремих положень постанови Кабінету Міністрів України N 915 від 26.07.2001 р. "Про впровадження системи збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини" та постанови Кабінету Міністрів України N 508 від 20.05.2009 р. "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. N 915", і позовні вимоги до Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища, Державної митної служби України про визнання незаконним та нечинним спільного наказу Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державної митної служби України N 789/414/709 від 30.07.2009 р.

Позовні вимоги Позивачів зводяться до того, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України N 915 "Про впровадження системи збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини" Міністерство економіки України, Міністерство охорони навколишнього природного середовища та Державна митна служба України прийняли наказ від 30.07.2009 р. N 789/414/709 "Про затвердження Порядку здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах". Даний документ прийнято відповідно до пунктів "в", "п" статті 17 Закону України "Про відходи" та відповідно до постанови Кабінету Міністрів У країни N 915 від 26.07.2001 р. Зазначений наказ покладає на імпортера обов'язок укласти договір на організацію збирання та утилізацію тари та пакувального матеріалу, що суперечить чинному законодавству України, зокрема, Закону України "Про відходи", оскільки закон не встановлює обов'язку укладати договір саме на організацію збирання та утилізації використаних пакувальних матеріалів. Крім того, Позивачі зазначають, що обов'язок укласти договір саме з Державною компанією Укрекокомресурси суперечить антимонопольному законодавству України. Позивачі, також, посилаються на те, що наказ N 789/414/709 не відповідає встановленому Митним кодексом України порядку митного оформлення. Так, пп. 2.2 наказу 789 встановлює як обов'язкову підставу для митного оформлення товарів у тарі і пакувальних матеріалах наявність особистої печатки "Ввіз дозволено" державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища (який не є службовою чи посадовою особою митного органу), проте Митний кодекс України надає право здійснювати процедуру митного оформлення товарів лише митним органом.

Позивачі звертають увагу суду на Указ Президента України N 718, яким призупинені дії окремих положень постанов Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. N 915 та від 20.05.2009 р. N 508.

В судовому засіданні Позивачі підтримали позовні вимоги, просили задовольнити їх в повному обсязі. Крім того, в разі задоволення позову просили вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії спільного наказу Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державної митної служби України N 789/414/709 від 30.07.2009 р. "Про затвердження Порядку здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах" та заборони органам державної митної служби України та їх працівникам, а також державним інспекторам з охорони навколишнього природного середовища територіальних органів та спеціальних підрозділів Міністерства охорони навколишнього природного середовища України вчиняти будь-які дії на виконання спільного наказу Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державної митної служби України N 789/414/709 від 30.07.2009 р. "Про затвердження Порядку здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах".

Клопотання мотивоване тим, що застосування Порядку, затвердженого наказом N 789/414/709, призводить до сплати послуг, які Позивачі ніколи не отримають, а також до того, що Відповідачі, не зважаючи на дію Указу Президента України, яким призупинені окремі положення постанови Кабінету Міністрів України, на підставі якої прийнято оскаржуваний наказ N 789/414/709, продовжують діяти на виконання цього Наказу, вимагаючи від імпортерів укладання Договорів із компанією "Укрекокомресурси" та внесення попередньої плати за Договором.

Відповідно до ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

В обґрунтування свого права на оскарження наказу N 789/414/709 Позивачі надали копії зовнішньоекономічних контрактів на поставку товарів в тарі та пакувальних матеріалах, копії договору з організації збирання, заготівлі та утилізації використаних тари і пакувальних матеріалів, укладеного із Державною компанією "Укрекокомресурси". Таким чином, Позивачі ТОВ "Тетра Пак" та СП ТОВ "Вітмарк-Україна" є особами до яких був застосований наказ N 789/414/709, а Позивач ІП "Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед" є суб'єктом правовідносин у яких застосовується наказ N 789/414/709.

Відповідачі позов не визнають і просять відмовити як в задоволенні позовних вимог, так і у вжитті заходів забезпечення позову, оскільки вважають, що наказ N 789/414/709 прийнято відповідно до пунктів "в" та "п" статті 17 Закону України "Про відходи" та постанови Кабінету Міністрів N 915, а також Митному кодексу України. Відповідачі також заперечують твердження Позивачів щодо невідповідності наказу N 789/414/709 антимонопольному законодавства України.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на боці Позивачів: Закрите акціонерне товариство "Куп'янський молочноконсервний комбінат", Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнілівер Україна", Закрите акціонерне товариство "Оболонь", Закрите акціонерне товариство "Крафт Фудз Україна", Відкрите акціонерне товариство "Елопак-Фастів" підтримують позовні вимоги Позивачів.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці Відповідачів Державна компанія з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси", заперечує проти позову і просить відмовити в задоволенні позовних вимог та у вжитті заходів забезпечення позову в повному обсязі.

За результатами розгляду наданих сторонами документів, пояснень їхніх представників, окружний адміністративний суд м. Києва встановив:

На виконання постанови Кабінету Міністрів України N 915 від 26 липня 2001 року "Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини", з врахуванням змін, внесених постановою N 508, Міністерство економіки України, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та Державна митна служба України прийняли наказ N 789/414/709 від 30 липня 2009 року "Про затвердження Порядку здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах", який зареєстрований у Міністерстві юстиції України 31 липня 2009 року за N 717/16733.

Дослідивши надані сторонами докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Наказом N 789/414/709 затверджений Порядок здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах.

Відповідно до п. 2.2 Порядку підставою для митного оформлення є наявність у лівому нижньому кутку на зворотному боці аркуша з позначенням 1/6 єдиного адміністративного документа форми МД-2 особистої печатки "Ввіз дозволено" державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища територіальних органів та спеціальних підрозділів Міністерства охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до п. 2.3 Порядку особиста печатка держінспектора поста екологічного контролю на митній території України "Ввіз дозволено" проставляється після складання відомості про облік та розрахунок тари і пакувальних матеріалів, у яких надходять товари, що підлягають митному оформленню в режимі імпорту (далі - Відомість).

Згідно з п. 2.5 Порядку відомість складається за наявності договору з організації збирання, заготівлі та утилізації тари і пакувальних матеріалів з Компанією або за наявності підтверджуючих документів щодо самостійного приймання та утилізації використаних тари і пакувальних матеріалів.

Суд погоджується із твердженням Позивачів щодо невідповідності наказу N 789/414/709: 1) Закону України "Про захист економічної конкуренції", Цивільному кодексу України та Господарському кодексу України, 2) Закону України "Про відходи", 3) Митному кодексу України. При цьому невідповідність кожному із зазначених нормативних актів є самостійною підставою для визнання наказу N 789/414/709 незаконним.

Щодо невідповідності наказу N 789/414/709 Закону України "Про захист економічної конкуренції" слід відзначити наступне.

Відповідно до Закону України "Про захист економічної конкуренції" економічна конкуренція - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Згідно ст. 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними діями органів влади є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. Антиконкурентними діями органів влади, зокрема, визнається пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, чи першочергового придбання товарів, в тому числі і послуг, у певних продавців. А також до цієї категорії дій відноситься надання окремим суб'єктам господарювання переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. Антиконкурентні дії органів влади є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, що прямо забороняється відповідно до закону.

Закон України "Про відходи", що є спеціальним для сфери поводження з відходами, не встановлює жодних обмежень щодо кола суб'єктів надання послуг по утилізації відходів, окрім наявності відповідної ліцензії у передбачених законом випадках. Згідно з положеннями даного Закону України "Про відходи" такі послуги надають відповідні організації, монополізації ринку послуг по утилізації відходів даним Законом не передбачено.

Закон України "Про відходи" та інші нормативно-правові акти не надають органам державної влади право визначати конкретних суб'єктів господарювання, з якими інші суб'єкти повинні укладати договори на збирання, заготівлю та утилізацію використаних пакувальних матеріалів і тари або на організацію таких дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору та виборі контрагента.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 та ч. 2 ст. 25 Господарського кодексу України органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти та вчиняти дії, які усувають конкуренцію або необґрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності чи запроваджують обмеження на ринку, не передбачене законодавством.

Статтею 17 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заборонені дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), що полягають у схиленні суб'єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю до порушень законодавства про захист економічної конкуренції, створенні умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації.

Частина 2 ст. 42 Конституції України передбачає, що кожен має право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом, держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності, не допускаються неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція, види і межі монополії визначаються законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на зазначене суд вбачає, що встановлення наказом N 789/414/709 обов'язку імпортерів товарів в тарі та пакувальних матеріалах укладати договір з організації збирання, заготівлі та утилізації тари і пакувальних матеріалів з ДК "Укрекокомресурси" незаконно усуває конкуренцію на ринку, що є порушенням вищенаведених положень Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Щодо невідповідності наказу N 789/414/709 Закону України "Про відходи" слід відзначити наступне.

В наказі N 789/414/709 зазначено, що наказ приймається відповідно до пунктів "в", "п" статті 17 Закону України "Про відходи".

За змістом пункт "в" названої статті Закону передбачає, обов'язок суб'єкта господарської діяльності визначати склад і властивості відходів. У той же час оскаржуваний Наказ не встановлює порядок визначення складу і властивостей відході. А отже, посилання на пункт "в" ст. 17 Закону, як на підставу для прийняття наказу N 789/414/709 є безпідставними.

Пункт "п" ст. 17 Закону України "Про відходи" передбачає, що суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані передбачати утилізацію чи вивезення з України використаних пакувальних матеріалів і тари при укладанні угод на поставку в Україну товарної продукції.

У своїх запереченнях представники Відповідачів, крім зазначених пунктів, посилаються на пункт "б" ст. 17 Закону України "Про відходи", який передбачає, що суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані забезпечувати приймання та утилізацію використаних пакувальних матеріалів і тари, в яких знаходилася продукція цих підприємств, установ та організацій - суб'єктів господарської діяльності, або укладати угоди з відповідними організаціями на їх збирання та утилізацію.

Обидва пункти ст. 17 цього Закону містять обов'язок суб'єктів господарювання забезпечити утилізацію пакувальних матеріалів або самостійно, або шляхом укладання угод про збирання та утилізацію з відповідними організаціями. Обов'язок щодо утилізації міститься також і в інших нормах Закону України "Про відходи", зокрема: пункти "г", "д" ст. 5, пункти "д", "є", "г" ст. 17, ст. 33 Закону України "Про відходи".

Стаття 1 Закону України "Про відходи" визначає, що утилізація відходів - це використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів. При цьому відходи визначаються цією статтею як - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Стаття 8 Закону України "Про відходи" передбачає, що відходи є об'єктом права власності. Право власності на відходи може переходити від однієї особи до іншої в порядку, передбаченому законом.

Стаття 35 Закону України "Про відходи" передбачає, що діяльність, пов'язана із збиранням і заготівлею окремих видів відходів як вторинної сировини та забезпеченням ними переробних підприємств, здійснюється на підставі ліцензії, виданої відповідно до закону. Стаття 1 цього Закону передбачає, що збирання і заготівля відходів як вторинної сировини - це діяльність, пов'язана із збиранням, купівлею, прийманням, зберіганням, обробленням (переробленням), перевезенням, реалізацією і постачанням таких відходів переробним підприємствам на утилізацію, а також надання послуг у цій сфері.

З наведених положень Закону України "Про відходи" випливає, що власник відходів - суб'єкт господарювання зобов'язаний забезпечити утилізацію належних йому відходів - використаних пакувальних матеріалів. При цьому Закон України "Про відходи" надає суб'єкту господарювання, включаючи імпортерів, право реалізувати свій обов'язок щодо забезпечення утилізації використаних пакувальних матеріалів шляхом здавання або продажу відходів суб'єктам господарювання, які мають відповідну ліцензію.

У матеріалах справи наявні та досліджені судом копії договорів на збирання та утилізацію відходів, що укладені позивачами та третіми особами із суб'єктами господарювання, що мають відповідні ліцензії. Назване свідчить про виконання позивачами та третіми особами по справі обов'язку, щодо забезпечення збирання та утилізації тари і пакувальних матеріалів встановленого ст. 17 Закону України "Про відходи". Укладання таких договорів є публічно-правовим обов'язком таких осіб та одночасно цивільно-правовим правом на розпорядження належною їм річчю - використаною упаковкою.

Проте, серед матеріалів справи відсутні договори на збирання та утилізацію відходів, які б були укладені саме з Державною компанією "Укрекокомресурси". Присутня у судовому засідання представник названої компанії цього факту не довела.

Закон України "Про відходи" не на дає право суб'єктам господарювання не виконувати вимоги цього закону щодо утилізації використаних пакувальних матеріалів, які знаходиться в їх власності, у випадку укладення договору з Державною компанією "Укрекокомресурси" на організацію збирання та утилізацію відходів. В той же час, пункти 2.3, 2.5 Порядку, затвердженого наказом N 789/414/709, передбачають, що особиста печатка держкомінспектора проставляється після складання відомості про облік та розрахунок тари і пакувальних матеріалів, яка, в свою чергу, складається імпортером за наявності договору з організації збирання, заготівлі та утилізації тари і пакувальних матеріалів з Державним підприємством "Укрекокомресурси". Відповідно до наданих Позивачами та третіми особами типових договорів, які вони були змушені укласти з Державним підприємством "Укрекокомресурси" з метою митного оформлення імпортованих товарів в тарі та пакувальних матеріалах після набрання чинності наказом N 789/414/709, Державне підприємство "Укрекокомресурси" організовує збирання, заготівлю та утилізацію використаних тари і пакувальних матеріалів шляхом залучення до виконання спеціалізованих підприємств, які мають відповідні ліцензії, або шляхом використання власних виробничих потужностей. Підтвердженням надання послуг є надання копії договору про збирання, заготівлю та утилізацію використаних тари і пакувальних матеріалів, укладених між виконавцем та спеціалізованим підприємством, або довідки, яка містить відомості про обсяг тари і пакувальних матеріалів.

Закон України "Про відходи" не передбачає механізм, відповідно до якого один суб'єкт господарювання (ДП "Укрекокомресурси") шляхом укладання договору про організацію збирання та утилізації відходів з іншим суб'єктом господарювання (одним з Позивачів чи з третіх осіб на стороні Позивачів) позбавляє такого суб'єкта господарювання обов'язку, встановленого Законом України "Про відходи", безпосередньо укласти договір на збирання та утилізацію використаних пакувальних матеріалів. Зазначений обов'язок суб'єкта господарювання - власника використаних пакувальних матеріалів - буде вважатися виконаним лише у випадку надання доказів того, що конкретний обсяг використаних пакувальних матеріалів був переданий організації, яка здійснює відповідно до ліцензії збирання використаних пакувальних матеріалів або здійснює їх утилізацію. Такими доказами можуть бути договори та первині документи які засвідчують рух використаних пакувальних матеріалів.

Таким чином, наказ N 789/414/709, передбачаючи обов'язок імпортерів укладати договір на організацію та збирання використаних пакувальних матеріалів, суперечить положенням Закону України "Про відходи", оскільки пункти "б" та "п" ст. 17 Закону України "Про відходи" у системному зв'язку з іншими положеннями цього закону вимагають від суб'єктів господарювання укладання саме договору на збирання та утилізацію, а не на організацію збирання та утилізацію. Як наслідок такої суперечності, наказ N 789/414/709 встановлює додатковий не передбачений Законом України "Про відходи" обов'язок суб'єктів господарювання укладати два договори щодо одного й того ж пакувального матеріалу: перший раз під час імпорту продукції, а другий раз, коли така імпортована упаковка стає використаним пакувальним матеріалом. Таке подвійне укладання договору, враховуючи вимогу наказу N 789/414/709, здійснити оплату за договором з ДП "Укрекокомресурси" до початку митного оформлення (тобто незалежно від факту надання послуг), призводить до подвійної оплати імпортером послуг, пов'язаних з утилізацією використаного пакувального матеріалу.

Суд вважає безпідставним аргумент представника третьої особи на стороні Відповідачів, що оплата послуг за договором про надання послуги з організації збирання та утилізації пакувальних матеріалів, який укладається з ДП "Укрекокомресурси" здійснюється виключно щодо пакувального матеріалу, в якому товар доходить до кінцевого споживача - фізичної особи. При цьому в договорах, які були надані Позивачами та третіми особами до матеріалів справи, укладені з ДП "Укрекокомресурси" на організацію збирання та утилізацію використаних пакувальних матеріалів (наприклад п. 3.2. Договору N 2163-ІМ від 28 серпня 2009 року, укладеного з ТОВ "Тетра-Пак"), дійсно зазначено, що сторони визнають, що використані тара і пакувальні матеріали, відносно яких організовується надання послуг, не підлягають ідентифікації і визначенню будь-яких часових періодів чи обмежень щодо настання моменту їх виникнення та розповсюдження по всій території України після використання її кінцевим споживачем.

В той же час, форма Відомості, яка наведена в додатка 1 до Порядку, затвердженого наказом N 789/414/709, передбачає розрахунок вартості послуг ДП "Укрекокомресурси" щодо організації збирання та утилізації за тарифами, затвердженими постановою КМУ N 915 від 26 липня 2001 року, виходячи з ваги тари і пакувальних матеріалів. Розділ III цього порядку "Оформлення Відомості" визначає, що "вага тари і пакувальних матеріалів, кг" визначається як вага тари і пакувальних матеріалів товару, яка обчислюється як різниця між вагою брутто та вагою нетто товару, що імпортується, згідно з товаросупровідними документами, плюс вага споживчої тари і пакувальних матеріалів, у яких міститься товар для споживання.

Таким чином, наказ N 789/414/709 передбачає розрахунок вартості послуг з організації збирання та утилізації щодо всього пакувального матеріалу, який використовується для транспортування товарів від виробника до кінцевого споживач а. Отже це підтверджує, те що імпортер несе двічі витрати, пов'язані із збиранням та утилізацією використаних пакувальних матеріалів: перший раз, виконуючи вимоги Наказу N 789/414/709, та другий раз, виконуючи вимоги ст. 17 Закону України "Про відходи".

Суд погоджується з твердженням Позивачів, що відповідно до ст. 9 Закону України "Про відходи" власниками використаних па кувальних матеріалів є громадяни, безпосередньо у яких утворюються такі відходи внаслідок придбання товарів у пакувальних матеріалах, в тому числі імпортованих. Закон України "Про відходи" передбачає можливість громадян позбавитись права власності на використані пакувальні матеріали шляхом їх продажу як вторинної сировини суб'єктам господарювання, які мають відповідні ліцензії, або за умов сплати в установленому порядку плати скористатися послугами підприємств, установ та організацій, що займаються збиранням перевезенням, знешкодженням, видаленням і захороненням відходів (ст. 15 Закону України "Про відходи").

Закон України "Про відходи" не покладає на громадян, на відміну від суб'єктів господарювання, обов'язок щодо забезпечення утилізації використаних пакувальних матеріалів, які знаходяться в їх власності, чи щодо недопущення змішування відходів. Отже у випадку з громадянами використані пакувальні матеріали або продаються громадянином як вторинна сировина, або видаляються за відповідну плату, яку здійснюють такі громадяни, підприємствами, організаціями та установами, що займаються збиранням перевезенням, знешкодженням, видаленням і захороненням відходів.

Вищенаведене свідчить про те, що наказ N 789/414/709 встановлює обов'язок імпортерів оплачувати послуги, які імпортеру не можуть бути надані, та, які імпортер ніколи не отримує. Оскільки наказ N 789/414/709 встановлює право митних органів розпочати процедуру митного оформлення імпортованих товарів у тарі і пакувальних матеріалах лише за умов укладання договору з організації збирання та утилізації використаних пакувальних матеріалів та сплати таких послуг (договором з ДП "Укрекокомресурси" передбачена сплата на рахунок державного казначейства) до початку митного оформлення товару, то обов'язок щодо оплати послуг, які не будуть фактично надані, забезпечується примусовим апаратом держави, а отже оплата таких послуг набуває характеру обов'язкового внеску до бюджету.

Механізм стягнення оплати за послуги, який перетворює оплату послуг у обов'язків платіж, суперечить Закону України "Про систему оподаткування", в статті 1 якого зазначено, що будь-які податки і збори (обов'язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Всі інші закони України про оподаткування мають відповідати принципам, закладеним у цьому Законі. Відповідно до статті 2 цього Закону під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Отже, наказ N 789/414/709 суперечить як Закону України "Про відходи", так і Закону України "Про систему оподаткування".

Стаття 41 Закону України "Про відходи" передбачає, що фінансування заходів щодо утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення здійснюється за рахунок коштів виробників відходів та їх власників. Відповідно до статті 1 Закону України "Про відходи" виробник відходів - це фізична або юридична особа, діяльність якої призведе до утворення відходів. Отже, закон покладає відповідальність щодо фінансування утилізації відходів на всіх осіб, діяльність яких призведе до утворення відходів, а також на власників таких відходів, включаючи споживачів.

Таке положення Закону України "Про відходи" знаходиться у відповідності з Директивою Європейського Парламенту та Ради N 94/62/ЄС від 20 грудня 1994 року, яка в преамбулі передбачає, що саме споживачі відіграють ключову у роль у системі збирання та переробки упаковки та відходів упаковки. А також те, що ті, хто залучений до виробництва, використання, імпортування та розподілу упаковки та упакованих продуктів відповідно до принципу, що забруднювач платить, несуть відповідальність за такі відходи.

Наказ N 789/414/709 встановлює обов'язок щодо сплати послуг з організації збирання та утилізації відходів виключно на імпортерів, незважаючи на те, що в переважній більшості випадків імпортери або ніколи не стануть власником використаної упаковки (такими власниками будуть кінцеві споживачі, дистриб'ютори чи магазини роздрібної/оптової торгівлі), або стануть власником лише згрупованої упаковки (вторинної упаковки) та транспортної упаковки (третинної упаковки).

Суд також відзначає, що стаття 7 Директиви передбачає, що системи повернення, збору та відновлення використаної упаковки та/або відходів відкриті для участі економічних операторів відповідних секторів та для участі компетентних органів влади. Такі системи також застосовуються до імпортованих продуктів на умовах недискримінації, включаючи детальні домовленості та будь-які тарифи, що встановлюються для доступу до систем, та розробляються, щоб запобігти бар'єрам для торгівлі, порушення конкуренції. Під економічними операторами в ст. 3 цієї Директиви розуміються постачальники пакувальних матеріалів, виробники упаковки та переробники, наповнювачі та користувачі, імпортери, продавці та дистриб'ютори, органи влади та організації, що створені державою.

Наказ N 789/414/709 передбачає укладання договорів виключно з Державним підприємством "Укрекокомресурси", що є порушенням принципу відкритості системи повернення, збору та відновлення використаної упаковки.

Розділ I Закону України від 18.03.2004 р. N 1629-IV "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" передбачає, що адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу. Цей Закон визначає, що адаптація законодавства - це процес приведення законів України та інших нормативно-правових актів у відповідність з acquis cottunauttaire. "Acquis cottunauttaire" - це правова система Європейського Союзу, яка включає акти законодавства Європейського Союзу (але не обмежується ними), прийняті в рамках Європейського співтовариства, Спільної зовнішньої політики та політики безпеки і Співпраці у сфері юстиції та внутрішніх справ. Джерелами acquis cottunauttaire, серед іншого, є директиви. 

Таким чином, наказ N 789/414/709 суперечить положенням Закону України "Про відходи" та не відповідає принципам передбаченим acquis cottunauttaire. Згідно з пунктом 3 розділу IX Закону України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" нормативно-правові акти, які суперечать acquis cottunauttaire, можуть прийматися лише за наявності достатнього обґрунтування необхідності прийняття такого акта і на чітко визначений у самому акті строк. наказ N 789/414/709 таких застережень не містить.

Щодо невідповідності наказу N 789/414/709 Митному кодексу України слід відзначити наступне.

Відповідно до пункту 14 ст. 1 Митного кодексу України митне оформлення - це виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, і мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів.

В свою чергу пункт 15 ст. 1 Митного кодексу України визначає митний контроль як сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своєї компетенції з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

Стаття 3 Митного кодексу України визначає, що порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов'язане з встановленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил, спрямовані на реалізацію митної політики України, становлять митну справу.

Стаття 4 Митного кодексу України визначає, що митне регулювання здійснюється на основі принципів виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної справи.

З наведених положень Митного кодексу України випливає, що виконання дій із закріпленням результатів заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання законодавства, що серед іншого, визначає порядок переміщення через митний кордон України товарів та процедури митного контролю та оформлення, можуть здійснюватися виключно митними органами.

Відповідно до ст. ст. 40, 41 Митного кодексу України митний контроль передбачає проведення митними органами мінімуму митних процедур, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи. Митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів.

Пункт 17 ст. 1 Митного кодексу України визначає, що митні органи - це спеціально уповноважені органи виконавчої влади в галузі митної справи, на які відповідно до цього Кодексу та інших законів України покладено безпосереднє здійснення митної справи.

Стаття 12 Митного кодексу України визначає, що Митна служба України є єдиною загальнодержавною системою, яка складається з митних органів та спеціалізованих митних установ і організацій. Митними органами є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи, регіональні митниці, митниці. В свою чергу стаття 13 Митного кодексу України визначає, що спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи утворюється, реорганізовується та ліквідовується Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. В Указі Президента України від 29 листопада 1996 року N 1145/96 "Про Державну митну службу України" зазначено, що структура митних органів України складається із Державної митної служби, регіональних митниць, митниць, спеціалізованих митних управлінь та організацій.

З вищенаведеного випливає, що митне оформлення товарів може здійснюватися виключно зазначеними вище органами. В свою чергу, здійснення митного оформлення за участі інших органів державної влади чинним законодавством України про митну справу не передбачено.

Підпункт 2.2. Порядку здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах, затверджений наказом N 789/414/709, передбачає, що підставою для митного оформлення є наявність у лівому нижньому кутку на зворотному боці аркуша з позначенням 1/6 єдиного адміністративного документа форми МД-2 особистої печатки "Ввіз дозволено" державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища територіальних органів та спеціальних підрозділів Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (далі - держекоінспектор)".

Процитоване положення свідчить, що наказ N 789/414/709 всупереч положенням Митного кодексу України, запроваджує здійснення митного оформлення товару за участі державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища територіальних органів та спеціальних підрозділів Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, якій не є співробітником митних органів.

Відповідно до ст. 45 Митного кодексу України особи, які переміщують товари і транспортні засоби через митний кордон України чи провадять діяльність, контроль за якою цим Кодексом покладено на митні органи, зобов'язані подавати митним органам документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю. Перелік документів та відомостей, необхідних для здійснення митного контролю, порядок їх подання визначаються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 72 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається після подання митному органу митної декларації, а також усіх необхідних для здійснення митного контролю та оформлення документів, відомостей щодо товарів і транспортних засобів, які підлягають митному оформленню. Засвідчення митним органом прийняття товарів, транспортних засобів та документів на них до митного контролю та митного оформлення здійснюється шляхом проставлення відповідних відміток на митній декларації та товаросупровідних документах.

Відповідно до ст. 86 Митного кодексу України митний орган не має права відмовити в прийнятті митної декларації, якщо декларантом виконано всі умови, встановлені цим Кодексом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 1 лютого 2006 р. N 80 було затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України. Даний перелік не містить відомість про облік та розрахунок тари і пакувальних матеріалів, у яких надходять товари, що підлягають митному оформленню в режимі імпорту, а також копії платіжних документів про сплату послуг Державної компанії "Укрекокомресурси".

Наведені положення Митного кодексу України не передбачають наявність на ВМД особистої печатки "Ввіз дозволено" державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища, а також право митного органу не розпочинати процедуру митного оформлення імпортованого товару у випадку відсутності на ВМД такої відмітки.

В порушення вищенаведених положень Митного кодексу України наказ N 789/414/709 передбачає обов'язковість печатки "Ввіз дозволено" державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища на ВМД (документі форми МД-2), а також надає право митним органам не розпочинати процедуру митного оформлення у випадку відсутності такої печатки.

Відповідно до статті 189 Митного кодексу України ввезення товарів на митну територію України в режимі імпорту передбачає: 1) подання митному органу документів, що засвідчують підстави та умови ввезення товарів на митну територію України; 2) сплату податків і зборів, якими обкладаються товари під час ввезення на митну територію України відповідно до законів України; 3) дотримання вимог, передбачених законом, щодо заходів нетарифного регулювання та інших обмежень. Будь-яких інших умов, які повинен дотримуватись імпортер, Митним кодексом України не передбачено.

В той же час наказ N 789/414/709 в порушення ст. 189 Митного кодексу України передбачає обов'язок імпортерів з метою імпорту товару укласти з Державною компанією "Укрекокомресурси" договір з організації збирання, заготівлі та утилізації тари і пакувальних матеріалів, а також оплатити такі послуги до моменту подання ВМД митним органом щодо товарів, які вказані в такій ВМД.

Водночас суд не погоджується із твердженням Відповідачів, що дії державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища на виконання положень наказу N 789/414/709 є формою екологічного контролю, що здійснюється в порядку ст. 27 Митного кодексу України.

В ст. 27 Митного кодексу України передбачено, що товари, що переміщуються через митний кордон України, крім митного контролю можуть підлягати, серед іншого, екологічному контролю. Митні органи взаємодіють з органами державної влади, що здійснюють зазначені види контролю, в порядку, встановленому законодавством України. Такий порядок встановлений постановою КМУ від 20.03.95 р. N 198 "Про здійснення екологічного контролю в пунктах пропуску через державний кордон". В п. 1 цієї постанови зазначено, що Міністерству охорони навколишнього природного середовища забезпечити здійснення екологічного контролю одночасно (у разі потреби) з радіологічним контролем у пунктах пропуску через державний кордон: транспортних засобів (крім легкових автомобілів), у тому числі літаків, суден, військових кораблів; вантажів, які містять промислову сировину, відходи виробництва, хімічні сполуки, токсичні хімічні, радіоактивні та інші небезпечні для навколишнього природного середовища і здоров'я людей речовини, засоби захисту рослин, стимулятори їх росту, добрива; всіх видів риб, диких тварин і рослин, зоологічних, ботанічних, мінералогічних колекцій, мисливських трофеїв. Плата за здійснення екологічного контролю, у тому числі радіологічного, включається до складу єдиного збору у пунктах пропуску через державний кордон у розмірі, визначеному законодавством. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання внесення будь-яких інших платежів, зокрема перерахування внесків до різних фондів.

Пунктом 1.3 Положення про екологічний контроль у пунктах пропуску через державний кордон та в зоні діяльності регіональних митниць і митниць, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 8 вересня 1999 року N 204, передбачено, що Положення регламентує діяльність державних інспекторів з охорони навколишнього природного середовища територіальних органів Міністерства екології та природних ресурсів під час здійснення екологічного контролю транспортних засобів і вантажів у пунктах пропуску через державний кордон та в зоні діяльності регіональних митниць і митниць.

Саме ці нормативні акти встановлюють порядок взаємодії з митними органами під час здійснення екологічного контролю та процедуру проведення екологічного контролю. При цьому зазначені нормативні акти не передбачають таких порядків та процедур, які встановлені наказом N 789/414/709.

Безпосередньо наказ N 789/414/709 також не передбачає жодної згадки про те, що він встановлює процедури проведення саме екологічного контролю. Навпаки, в п. 1 наказу N 789/414/709 зазначено про те, що затверджується порядок здійснення митного оформлення імпортованих товарів і пакувальних матеріалів. При цьому як випливає з вище згадуваних положень Митного кодексу України, митний контроль, який включає в себе здійснення митних процедур (митного оформлення товарів), є окремим видом контролю, який не включає в себе екологічний контроль, який, в свою чергу, також є окремим видом контролю.

Суд вважає доречним зауваження Позивачів щодо скасування спільного наказу Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України та Державної митної служби України від 10.12.2001 р. N 304/793 "Про затвердження Порядку контролю за тарою (упаковкою), у якій надходять імпортні товари, що підлягають митному оформленню в режимі випуску у вільний обіг на території України" (надалі - Наказ N 304/793). Даним Наказом N 304/793 встановлювався схожий порядок митного оформлення товарів в тарі та пакувальних матеріалах, як і у наказі N 789/414/709. Втім Наказ N 304/793 було скасовано спільним наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України та Державної митної служби України від 15.06.2005 р. N 167/530 у зв'язку з необхідністю приведення нормативно-правових актів у відповідність із новим Митним кодексом України. Втім з того часу суттєвих змін у Митний кодекс України в частині митного оформлення товарів не вносилося, що є додатковим підтвердженням невідповідності наказу N 304/793 Митному кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Разом з тим 10 квітня 2008 року Верховна Рада України шляхом прийняття Закону України N 250-VI ратифікувала Протокол про вступ України до Світової організації торгівлі (надалі - СОТ) та приєдналася до Угоди про СОТ, чим взяла на себе зобов'язання, серед іншого, дотримуватися положень Генеральної угоди про тарифи та торгівлю 1994 року (надалі - ГАТТ).

Відповідно до пункту с) ч. 1 ст. 8 ГАТТ держави-члени СОТ визнають скорочення до мінімуму обсягу і складності імпортних та експортних формальностей, а також зменшення і спрощення вимог щодо митної та експортної документації. Згідно з положеннями ст. 8 ГАТТ, її дія поширюється на формальності та вимоги, які висуваються урядовими установами, в тому числі на збори, платежі, формальності та вимоги відносно документації, сертифікації, аналізу та інспекції.

В той же час, встановлення приписами наказу N 789/414/709 додаткових процедур під час проходження митного оформлення товарів, а також вимагання надання додаткових документів ускладнюють процедуру імпорту в Україну товарів в тарі та пакувальних матеріалах. Такий підхід прямо суперечить положенням ГАТТ та зобов'язанням, які Україна взяла на себе як держава-член СОТ.

З огляду на наведене вище, наказ N 789/414/709 суперечить приписам митного законодавства, а також положенням міжнародного права.

23 грудня 2009 року під час судового засідання представник Позивачів звернувся до суду з клопотанням про вжиття заходів з забезпечення адміністративного позову. Заслухавши думку представників сторін, дослідивши обставини справи, суд прийшов до висновку про очевидну протиправність наказу N 789/414/709 та заподіяння його дією шкоди законним правам та інтересам Позивачів як імпортерів товарів в тарі і пакувальних матеріалах та третім особам.

Суд також враховує те, що відповідно до ч. 5 ст. 52 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" зупинення дії акта Кабінету Міністрів України Президентом України на підставі пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України має наслідком зупинення вчинення будь-якими органами, особами дій, спрямованих на виконання зупиненого акта Кабінету Міністрів України, здійснення повноважень, визначених цим актом. Зазначена норма є нормою прямої дії і не вимагає прийняття будь-яких додаткових нормативних актів.

Президент України своїм Указом від 08.09.09 р. N 718 "Про зупинення дії окремих положень постанов Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року N 915 та від 20 травня 2009 року N 508" зупинив дію окремих положень постанови Кабінету Міністрів України N 915 від 26.07.2001 р. "Про впровадження системи збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини" з посиланням на яку був прийнятий наказ N 789/414/709. Отже працівники органів державної митної служби України та державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища територіальних органів та спеціальних підрозділів Міністерства охорони навколишнього природного середовища України повинні були відповідно до ст. 52 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" зупинити вчинення дій пов'язаних із застосуванням Наказу N 789/414/709, але, як свідчать матеріали справи та пояснення Позивачів, а також третіх осіб на стороні Позивачів, цього зроблено не було. Таким чином, вжиття заходів з забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії наказу N 789/414/709 призведе також до відновлення порушеного конституційного принципу передбаченого ст. 17 Конституцією України відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У зв'язку з наведеним суд також вважає за необхідне на підставі клопотання Позивача та у відповідності до ст. 117 та ст. 118 Кодексу адміністративного судочинства України, приймаючи рішення по справі, вжити заходи щодо забезпечення адміністративного позову у формі зупинення дії спільного наказу Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державної митної служби України N 789/414/709 від 30.07.2009 р. "Про затвердження Порядку здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах" до набрання постановою суду законної сили.

Суд зазначає, що відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства окремим документом викладаються ухвали щодо забезпечення адміністративного позову. В той же час таке положення Кодексу адміністративного судочинства України встановлено з огляду на те, що питання щодо вжиття заходів з забезпечення адміністративного позову може вирішуватися судом до моменту прийняття постанови по справі. Оскільки в розглядуваній справі клопотання про забезпечення адміністративного позову було подано під час судового розгляду справи 23 грудня 2009 року, то суд вважає доцільним та таким, що не суперечить положенням Кодексу адміністративного судочинства України, викласти постанову та ухвалу про забезпечення позову разом.

З урахуванням викладеного, оцінивши за правилами, встановленими ст. 86 КАС України наявні у матеріалах справи докази та пояснення сторін, надані під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов та клопотання про вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованими та такими, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 11 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі наведеного, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 69 - 71, 94, 117, 118, 158, 160 - 165, 167, 171, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, окружний адміністративний суд міста Києва постановив:

Позов задовольнити.

Визнати незаконним з моменту прийняття спільний наказ Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державної митної служби України N 789/414/709 від 30 липня 2009 року "Про затвердження Порядку здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах".

Клопотання Позивачів про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити.

До набрання рішенням законної сили зупинити дію наказу Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державної митної служби України N 789/414/709 від 30 липня 2009 року "Про затвердження Порядку здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах".

Зобов'язати Відповідачів невідкладно опублікувати у виданні, в якому було офіційно оприлюднено наказ N 789/414/709 від 30 липня 2009 року "Про затвердження Порядку здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах", резолютивну частину даної постанови суду після набрання постановою законної сили.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Спільного підприємства "Вітмарк-Україна" в формі товариства з обмеженою відповідальністю судові витрати у розмірі 6 грн. 40 коп., на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетра Пак" і Іноземного підприємства "Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед" по 3 грн. 40 коп.

В частині забезпечення позову виконання заходів забезпечення позову здійснюється негайно в порядку, встановленому законом для виконання судових рішень, згідно з ч. 5 ст. 118 КАСУ.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 КАС України шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

 

Головуючий, суддя 

М. І. Кишинський 

Судді: 

С. Б. Шелест 

В. І. Келеберда 

Опрос