Идет загрузка документа (34 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О признании недействительным постановления Кабинета Министров Украины N 1181 от 25.12.2015 года

Апелляционный административный суд
Определение от 20.06.2017 № 826/7011/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

20.06.2017 р.

Справа N 826/7011/16

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого, судді - Бужак Н. П., суддів: Костюк Л. О., Троян Н. М., за участю секретаря - Івченка М. В., розглянувши у судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини про визнання нечинною постанови N 1181 від 25.12.2015 року в частині, установив:

ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини про (з урахуванням заяв про зміну позовних вимог) визнання постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року N 1181 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" в частині внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.2006 року N 189 "Про затвердження Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме" нечинною з 25.12.2015 року та стягнення коштів на відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 березня 2017 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Кабінетом Міністрів України 25.12.2015 року прийнято постанову N 1181 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" (надалі - Постанова N 1181), яка набрала чинності 15.01.2016 року.

Постановою N 1181, крім іншого, внесено зміни до Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2006 р. N 189 (надалі - Порядок N 189).

У пп. 4 п. 4 Постанови N 1181 зазначено про те, що абз. 1 п. 8 викладено в наступній редакції: "8. Тимчасова допомога надається на дітей у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців".

Своїм рішенням відповідач фактично унеможливив практичну реалізацію встановленого ч. 8 ст. 181 Сімейного кодексу України права на отримання тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів.

ОСОБА_2 самостійно утримує малолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_1, батько якої ухиляється від сплати аліментів.

На підставі ч. 8 ст. 181 Сімейного кодексу України (в редакції до 24.12.2015 року) та у Порядку N 189 (в редакції до 25.12.2015 року) позивач протягом останніх років одержувала на утримання своєї малолітньої дитини тимчасову державну допомогу дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів.

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернулась за місцем свого перебування до Управління праці і соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про призначення тимчасової допомоги, подавши документи за переліком згідно з п. 6 Порядку N 189.

В квітні 2016 року від Управління праці і соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації надійшла відмова в призначенні тимчасової допомоги.

У ч. 1 ст. 179 Сімейного кодексу України зазначено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.

Відповідно до п. 5 Порядку N 189 тимчасова допомога призначається та виплачується за місцем проживання (перебування) одного з батьків, який утримує дитину (далі - одержувач), управліннями праці та соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення виконавчих органів міських, районних у містах (у разі створення) рад (далі - органами соціального захисту населення). У разі зміни місця проживання (перебування) одержувача виплата тимчасової допомоги продовжується органом соціального захисту населення за новим місцем проживання (перебування) з місяця звернення одержувача.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Оскільки, позивачка є суб'єктом права на одержання для своєї дитини тимчасової допомоги, порядок надання якої визначено Порядком N 189, вона звернулась до суду з позовом про скасування Постанови N 1181 від 25.12.2015 року в частині.

Надаючи правову оцінку обставинам справи слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Згідно ч. 8 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до абз. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною 2 статті 182 Сімейного кодексу України передбачено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 184 Сімейного кодексу України якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менше мінімального розміру, передбаченого частиною другою статті 182 цього Кодексу, то дитині призначається відповідно до закону державна допомога в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і 30 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Отже, чинне законодавство встановлює мінімальний розмір аліментів та чітко визначає механізм розрахунку розміру тимчасової допомоги, якщо аліменти нижче гарантованого мінімального їх розміру.

Відповідно до ч. 8 ст. 181 Сімейного кодексу України якщо місце проживання чи перебування батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога з урахуванням матеріального стану сім'ї, у якій виховується дитина. Виплата тимчасової державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок призначення та виплати тимчасової державної допомоги, її розмір визначається Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається із матеріалів справи, постановою Кабінетом Міністрів України N 1181 від 25.12.2015 року змінено редакцію абз. 1 п. 8 Порядку N 189 "Про затвердження Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме", а саме: "Тимчасова допомога призначається в розмірі 30 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для дитини відповідного віку" змінено на редакцію наступного змісту "Тимчасова допомога надається на дітей у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців".

Абзац другий пункту 8 Порядку N 189 залишився у попередній редакції, що відповідає ч. 3 ст. 184 Сімейного кодексу України.

Таким чином, внесенні зміни позбавляють дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, гарантованого їм державою права на отримання тимчасової допомоги у розмірі не меншому від встановленого Сімейного кодексу України мінімуму - 30 % прожиткового мінімуму.

Відповідно до абз. 3 ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 27.02.2014 N 794-VII (надалі - Закон N 794-VII) діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону N 794-VII діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Стаття 20 вищезазначеного Закону передбачає, що Кабінет Міністрів України, зокрема, у сферах соціальної політики, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян, у сферах правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина вживає заходів щодо захисту прав і свобод, гідності, життя і здоров'я людини та громадянина від протиправних посягань.

Крім того, відповідно до абз. 2 ст. 5 Закону України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 року N 2402-III (надалі - Закон N 2402-III) проведення державної політики щодо охорони дитинства, розробку і здійснення цільових загальнодержавних програм соціального захисту та поліпшення становища дітей, підтримки сімей з дітьми, координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади у цій сфері забезпечує Кабінет Міністрів України. Щорічно Кабінет Міністрів України звітує Верховній Раді України про стан демографічної ситуації в Україні, становище дітей та тенденції його змін у ході впроваджених соціально-економічних перетворень.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідач, приводячи Порядок N 189 у відповідність до змін згідно з Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 року N 911, змінив абз. 1 п. 8 Порядку N 189, використав надані йому повноваження всупереч вимогам чинного законодавства, тому всі запропоновані в Постанові N 1181 зміни до Постанови N 189 мають бути визнані нечинними.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що Кабінет Міністрів України, прийнявши Постанову N 1181 від 25.12.2015 року, позбавив дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, гарантованого їм державою права на отримання тимчасової допомоги у розмірі не меншому від встановленого Сімейного кодексу України мінімуму - 30 % прожиткового мінімуму. Крім того, було скасовано мінімальний гарантований рівень державної соціальної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання батьків яких невідоме.

Щодо частини позовних вимог про стягнення з Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_2 коштів на відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням, то суд першої інстанції вірно відмовив у їх задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК необхідно довести такі факти: а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії; б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду - див. коментар до ст. 22 ЦК України); в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Як зазначено в ухвалі Верховного Суду України (судова колегія з цивільних справ) від 21.12.2005 року уві вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

Крім того, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 року у справі N 3-рп/2012 державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії можуть бути визначені як законами України, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема актами Кабінету Міністрів України.

Конституційний Суд України виходить з того, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Отже, в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Кабінет Міністрів України в Постанові N 1181 та Порядку N 189 року зазначив положення, які встановлюють розміри тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме.

Відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначено статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Разом з тим, у разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий акт, якщо інше не встановлено законом або не визначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням. Ця правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 08.12.2009 року у справі N 21-1573во09, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині визнання оскаржуваної постанови нечинною з 25.12.2015 в частині не підлягають задоволенню.

Отже, суд першої інстанції вірно вказує на необгрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів на відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням, що за розрахунком є сумою недоотриманих позивачем соціальних виплат.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року N 1181 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" в частині внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.2006 року N 189 "Про затвердження Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме" з моменту набрання судовим рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 березня 2017 року.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.

Відповідно до ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції має право за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 березня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

 

Головуючий, суддя

Н. П. Бужак

Судді:

Л. О. Костюк

 

Н. М. Троян

Опрос