Идет загрузка документа (39 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О признании недействительным постановления Кабинета Министров Украины N 1181 от 25.12.2015

Окружной административный суд
Постановление от 01.03.2017 № 826/7011/16
редакция действует с 20.06.2017

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

01.03.2017 р.

N 826/7011/16

Постанову залишено без змін
(згідно з ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду
 від 20 червня 2017 року)

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого, судді - Мазур А. С., суддів: Балась Т. П., Літвінової А. В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, про визнання нечинною постанови N 1181 від 25.12.2015 в частині, встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини про (з урахуванням заяв про зміну позовних вимог) визнання постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року N 1181 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" в частині внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.2006 року N 189 "Про затвердження Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме" нечинною з 25.12.2015 року та стягнення коштів на відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що наведені зміни позбавляють дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, гарантованого їм державою права на отримання тимчасової допомоги у розмірі, не меншому від встановленого Сімейним кодексом України мінімуму - 30 % прожиткового мінімуму.

У судових засіданнях 07.09.2016 року, 01.12.2016 року, 08.02.2017 року представником позивача подано заяви про збільшення позовних вимог, у яких було змінено суму коштів, що підлягають стягненню на відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням.

В судовому засіданні представник позивача вимоги підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив.

Представники третіх осіб у судове засідання не з'явились, про час, дату та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином. Через канцелярію суду 07.09.2016 року від третьої особи-2 та 30.01.2017 року від третьої особи-1 надійшли клопотання про розгляд справи за відсутності їх представників.

З огляду на неявку в судове засідання представників третіх осіб, які згідно вимог Кодексу адміністративного судочинства України є такими, що належним чином повідомлені про розгляд справи, а також беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд на підставі ч. 6 ст. 71, ч. ч. 4, 6 ст. 128 КАС України розглядає справу у порядку письмового провадження на основі наявних у справі доказів.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд встановив наступне.

Кабінетом Міністрів України 25.12.2015 року прийнято постанову N 1181 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" (надалі - Постанова N 1181), яка набрала чинності 15.01.2016 року.

Постановою N 1181, крім іншого, внесено зміни до Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2006 р. N 189 (надалі - Порядок N 189).

У пп. 4 п. 4 Постанови N 1181 зазначено про те, що абз. 1 п. 8 викладено в наступній редакції: "8. Тимчасова допомога надається на дітей у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців.".

Тим самим відповідач унеможливив практичну реалізацію встановленого ч. 8 ст. 181 Сімейного кодексу України права на отримання тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів.

Позивач самостійно утримує малолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_1, батько якої ухиляється від сплати аліментів.

На підставі ч. 8 ст. 181 Сімейного кодексу України (в редакції до 24.12.2015 року) та у Порядку N 189 (в редакції до 25.12.2015 року) позивач протягом останніх років одержувала на утримання своєї малолітньої дитини тимчасову державну допомогу дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів.

В березні 2016 року позивач звернулась за місцем свого перебування до Управління праці і соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про призначення тимчасової допомоги, подавши документи за переліком згідно з п. 6 Порядку N 189.

В квітні 2016 року від Управління праці і соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації надійшла відмова в призначенні тимчасової допомоги.

У ч. 1 ст. 179 Сімейного кодексу України зазначено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.

Відповідно до п. 5 Порядку N 189 тимчасова допомога призначається та виплачується за місцем проживання (перебування) одного з батьків, який утримує дитину (далі - одержувач), управліннями праці та соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення виконавчих органів міських, районних у містах (у разі створення) рад (далі - органами соціального захисту населення). У разі зміни місця проживання (перебування) одержувача виплата тимчасової допомоги продовжується органом соціального захисту населення за новим місцем проживання (перебування) з місяця звернення одержувача.

Отже, тимчасова допомога є власністю позивача як власника аліментів та безпосереднього одержувача такої тимчасової допомоги.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Оскільки позивач є суб'єктом права на одержання для своєї дитини тимчасової допомоги, порядок надання якої визначено Порядком N 189, суд приходить до висновку, що позивач має право на оскарження Постанови N 1181.

Надаючи правову оцінку заявленим позивачем вимогам, з урахуванням викладених ним обставин, суд враховує наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Згідно ч. 8 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року N 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАС України під час розгляду адміністративних справ", підставами для визнання будь-якого акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно абз. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 184 Сімейного кодексу України якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менше мінімального розміру, передбаченого частиною другою статті 182 цього Кодексу, то дитині призначається відповідно до закону державна допомога в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і 30 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Тобто, чинне законодавство України встановлює мінімальний розмір аліментів та чітко визначає механізм розрахунку розміру тимчасової допомоги, якщо аліменти нижче гарантованого мінімального їх розміру.

Відповідно до ч. 8 ст. 181 Сімейного кодексу України якщо місце проживання чи перебування батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога з урахуванням матеріального стану сім'ї, у якій виховується дитина. Виплата тимчасової державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з абз. 1 ч. 9 ст. 181 Сімейного кодексу України порядок призначення та виплати тимчасової державної допомоги, її розмір визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідач Постановою N 1181 змінив редакцію абз. 1 п. 8 Порядку N 189:

"Тимчасова допомога призначається в розмірі 30 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для дитини відповідного віку", на редакцію наступного змісту:

"Тимчасова допомога надається на дітей у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців."

Абзац другий пункту 8 Порядку N 189 залишився у попередній редакції, яка відповідає наведеній вище нормі ч. 3 ст. 184 Сімейного кодексу України, а саме:

"Якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менший від мінімального розміру аліментів на одну дитину, що передбачений частиною другою статті 182 Сімейного кодексу України, тимчасова допомога призначається в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і сумою, що становить 30 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для дитини відповідного віку.".

З наведеного вбачається, що наведені зміни позбавляють дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, гарантованого їм державою права на отримання тимчасової допомоги у розмірі не меншому від встановленого Сімейного кодексу України мінімуму - 30 % прожиткового мінімуму.

Відповідно до абз. 3 ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 27.02.2014 N 794-VII (надалі - Закон N 794-VII) діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.

Правові підстави діяльності Кабінету Міністрів України визначені ст. 4 Закону N 794-VII.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону N 794-VII діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

У ст. 20 Закону N 794-VII зазначено, що Кабінет Міністрів України, зокрема, у сферах соціальної політики, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян, у сферах правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина вживає заходів щодо захисту прав і свобод, гідності, життя і здоров'я людини та громадянина від протиправних посягань.

Відповідно до абз. 2 ст. 5 Закону України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 року N 2402-III (надалі - Закон N 2402-III) проведення державної політики щодо охорони дитинства, розробку і здійснення цільових загальнодержавних програм соціального захисту та поліпшення становища дітей, підтримки сімей з дітьми, координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади у цій сфері забезпечує Кабінет Міністрів України. Щорічно Кабінет Міністрів України звітує Верховній Раді України про стан демографічної ситуації в Україні, становище дітей та тенденції його змін у ході впроваджених соціально-економічних перетворень.

Згідно абз. 1 ст. 8 Закону N 2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Всупереч наведеному вище, відповідач, приводячи Порядок N 189 у відповідність до змін згідно з Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 року N 911, змінив абз. 1 п. 8 Порядку N 189.

Тим самим, відповідач використав надані йому повноваження всупереч меті, з якою ці повноваження надані.

Також, зважаючи на те, що відповідач Постановою N 1181 не реалізував належним чином припис ч. 8 ст. 181 Сімейного кодексу України, всі запропоновані відповідачем в Постанові N 1181 зміни до Постанови N 189 мають бути визнані нечинними.

Крім того, що внаслідок прийняття наведених вище змін, відповідач порушив також припис ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України, згідно з якою мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Отже, відповідач, прийнявши Постанову N 1181, позбавив дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, гарантованого їм державою права на отримання тимчасової допомоги у розмірі не меншому від встановленого Сімейного кодексу України мінімуму - 30 % прожиткового мінімуму. Крім того, було скасовано мінімальний гарантований рівень державної соціальної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання батьків яких невідоме.

В частині позовних вимог щодо стягнення з Кабінету Міністрів України на користь позивача коштів на відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК необхідно довести такі факти:

а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.

б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду - див. коментар до ст. 22 ЦК України).

в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди (ухвала Верховного Суду України (судова колегія з цивільних справ) від 21.12.2005 р.).

При цьому суд звертає увагу на те, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 року у справі N 3-рп/2012 державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії можуть бути визначені як законами України, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема актами Кабінету Міністрів України.

Конституційний Суд України виходить з того, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Таким чином, в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Кабінет Міністрів України в Постанові N 1181 та Порядку N 189 року зазначив положення, які встановлюють розміри тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме.

Відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Крім того, суд звертає увагу на те, що у разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий акт, якщо інше не встановлено законом або не визначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням. Ця правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 08.12.2009 року у справі N 21-1573во09, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині визнання оскаржуваної постанови нечинною з 25.12.2015 в частині не підлягають задоволенню.

Таким чином, виходячи з наведеного, суд вказує на необґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів на відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням, що за розрахунком є сумою недоотриманих позивачем соціальних виплат.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані позивачем докази в контексті наведених вище вимог законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене і керуючись ст. ст. 69 - 71, 94, ч. 6 ст. 128, 158 - 163, 167, 171, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року N 1181 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" в частині внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.2006 року N 189 "Про затвердження Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме" з моменту набрання судовим рішенням законної сили.

3. В задоволені решти позовних вимог відмовити.

4. Судові витрати в сумі 551,20 грн. присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України.

5. Зобов'язати Кабінет Міністрів України відповідно до частини 11 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України після набрання постановою суду законної сили невідкладно опублікувати резолютивну частину даної постанови суду у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий, суддя

А. С. Мазур

Судді:

Т. П. Балась

 

А. В. Літвінова

Опрос