Идет загрузка документа (68 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О признании недействительными и отмене п. 1 и п. 2 постановления Кабинета Министров Украины N 662 от 26.11.2014 года

Апелляционный административный суд
Постановление от 22.02.2017 № 826/20084/14
редакция действует с 01.11.2017

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

22.02.2017 р.

Справа N 826/20084/14

Постанову залишено без змін
(згідно з ухвалою Вищого адміністративного суду України
 від 1 листопада 2017 року)

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого, судді - Аліменка В. О., суддів: Безименної Н. В., Кучми А. Ю., за участю секретаря - Лебедєвої Ю. Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, треті особи: Нотаріальна палата України, ОСОБА_4, Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра", Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк", Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Альфа-Банк" про визнання нечиними та скасування п. 1 та п. 2 постанови КМУ N 662 від 26.11.2014 року, встановила:

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися Окружного адміністративного суду міста з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, треті особи: Нотаріальна палата України, ОСОБА_4, Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра", Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк", Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Альфа-Банк" про визнання незаконними та скасування пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України N 662 від 26.11.2014 року. В позовній заяві ОСОБА_2, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд визнати незаконними пункти 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України N 662 від 26.11.2014 року "Про внесення змін до переліку документів, за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" (затвердж. 26.11.2014 року прем'єр-міністром України ОСОБА_5 та у зв'язку з цим нечинними з моменту набрання законної сили рішенням адміністративного суду.

Позивач - ОСОБА_3 в уточненому адміністративному позові просив суд: визнати незаконними і, як наслідок, нечинними, окремі положення постанови Кабінету Міністрів України N 662 від 26.11.2014 року "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", а саме -

а) Пункт 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині:

"а після слів "заставлене майно" доповнити словами "(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)" та

доповнити розділ пунктом 11 такого змісту:

"11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання.

Для одержання виконавчого напису подаються:

а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору;

б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання;

в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості;

г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання;

ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.".

б) Пункт 2 Змін, а саме -

"2. Доповнити перелік після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами" новим розділом такого змісту:

"Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин

2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.".

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2015 року адміністративні позови були задоволені частково.

Не погоджуючись із зазначеною постановою ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк", ПАТ "Альфа-Банк" та Кабінетом Міністрів України були подані апеляційні скарги, які ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року були залишені без задоволення, а постанова ОАС м. Києва від 20 березня 2015 року - без змін.

На ухвалу Київського ААС від 14 травня 2015 року Кабінетом Міністрів України та Публічним акціонерним Товариством "Комерційний банк "Приватбанк" було подано касаційні скарги.

Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2015 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.03.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2015 року у справі N 826/20084/14, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року, з врахуванням висновків, викладених в ухвалі ВАС України від 24 листопада 2015 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Позивачами, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, подано апеляційні скарги, у яких скаржники просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Свої вимоги апелянти аргументують тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права та надано невірну правову оцінку діям відповідача щодо правомірності прийняття оспорюваної постанови в частині, оскільки, на їх думку, зазначений нормативно-правовий акт є неузгодженим з існуючим законодавством та суперечить йому.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні адміністративних позовів виходив з того, що оскаржувана постанова розроблена з метою забезпечення належної реалізації положень Законів України "Про нотаріат", "Про аграрні розписки", "Про заставу", "Про іпотеку", Цивільного кодексу України, а також постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року N 665 "Про затвердження Порядку ведення Реєстру аграрних розписок", Кабінет Міністрів України прийняв оскаржувану постанову з метою забезпечення виконання механізму звернення стягнення на предмет іпотеки та предмет кредитного договору, передбачених відповідно статтями 33 Закону України "Про іпотеку", статтями 1054, 18 та параграфом першим глави 71 Цивільного кодексу України, а також статтею 87 Закону України "Про нотаріат", шляхом доповнення переліку документів, за якими стягнення проводиться на підставі виконавчих написів нотаріусів, нормам Цивільного кодексу України, Законів України "Про іпотеку", "Про захист прав споживачів", тому діяв на підставі, у спосіб та в межах повноважень, визначених законодаством.

Однак, колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 26 листопада 2014 року Кабінет Міністрів України видав постанову N 662 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів".

Як вбачається з вказаної постанови, якою затверджено Зміни, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Зміни), у розділі "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами": після слів "заставлене майно" доповнити словами "(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)"; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту:

"11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання.

Для одержання виконавчого напису подаються:

а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору;

б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання;

в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості;

г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання;

ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.".

Крім того, п. 2 Змін доповнено перелік після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами" новим розділом такого змісту:

"Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин

2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості".

Позивачі, вважаючи зазначені положення змін незаконними та такими, що суперечать законам України, звернулись до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Одним із принципів діяльності Кабінету Міністрів України є здійснення виконавчої влади на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про Кабінет Міністрів України").

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Здійснення повноважень Кабінету Міністрів України визначено ст. 41 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", відповідно до якої Кабінет Міністрів України спрямовує свою діяльність на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Згідно ч. 1 ст. 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Як вже було зазначено, оскаржуваною Постановою N 662 було внесено зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Варто зазначити, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 18 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про нотаріат" нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Згідно із частиною першою статті 7 Закону нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Республіки Крим, крім того, - законодавством Республіки Крим, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Відповідно до ст. 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів, згідно якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Разом з тим, згідно з підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 N 296/5 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 N 282/20595) нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

У відповідності до п. 3.2 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України N 296/5 від 22.02.2012 року, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 року N 1172.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що нотаріус, перш ніж вчинити виконавчий напис, повинен перевірити чи підпадає заявлена вимога під той вид заборгованості, про який йдеться в Переліку N 1172, чи подані всі передбачені Переліком документи, чи оформлені такі документи належним чином, чи підтверджують подані документи безспірність заборгованості боржника перед кредитором та прострочення виконання зобов'язання, чи не виник спір між зацікавленими особами, чи не минув встановлений законодавством строк для вчинення виконавчого напису.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваною постановою КМУ внесено зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, відповідно до п. 2 яких, для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, додаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Тобто, в своїй постанові Кабінетом Міністрів України, якому законом надано повноваження щодо встановлення переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, встановлено перелік документів, які необхідно надати нотаріусу для одержання виконавчого напису, що фактично нівелює вимогу законодавства щодо необхідності підтвердження наявності та безспірності заборгованості, набуття чинності кредитним договором та повноважень іпотекодержателя.

Разом з тим, слід врахувати, що згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Параграфом 1 встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, Зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджені оскаржуваною постановою, не передбачають обов'язку подання нотаріусу разом із оригіналом кредитного договору доказу на підтвердження факту укладення такого договору (шляхом передачі грошей або інших речей), що свідчить про суперечність та невідповідність вказаних положень Змін наведеним нормам Закону.

Разом з тим, Зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, не враховують положень п. 6 ч. 10 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", згідно якого, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Таким чином, законодавець забезпечує право боржника на захист його інтересів шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення.

Однак, у пункті 2 Переліку відсутня вимога про надання нотаріусу документів, які б підтверджували повідомлення боржника кредитором про наявність заборгованості та необхідність її погашення, що безперечно є порушенням прав боржника.

Водночас, доповнений Постановою розділ Переліку "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин" дозволяє кредиторам без повідомлення боржника здійснювати "односторонній" розрахунок заборгованості та звільняє кредитора від обов'язку доведення безспірності боргу, його суми та факту прострочення.

За таких обставин нотаріус не може здійснювати захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису.

Крім того, доповнений оскаржуваною постановою розділ Переліку "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин" дозволяє кредиторам без повідомлення боржника здійснювати односторонній розрахунок заборгованості та звільняє кредитора від обов'язку доведення безспірності спору, його суми та факту прострочення.

Згідно п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що кредитодавцю забороняється: вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, а відповідно Зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, не містять жодних заборон чи застережень щодо включення у розрахунок платежів по кредиту, строк давності яких сплинув, що суперечить наведеній нормі Закону.

Разом з тим, варто зазначити, що на думку суду першої інстанції, оскаржувана постанова розроблена з метою забезпечення належної реалізації положень Законів України "Про нотаріат", "Про аграрні розписки", "Про заставу", "Про іпотеку", а також постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року N 665 "Про затвердження Порядку ведення Реєстру аграрних розписок", отже висновок суду про фактичне нівелювання вимоги законодавства щодо необхідності підтвердження наявності та безспірності заборгованості не відповідає дійсності, оскільки оскаржувана Постанова не звужує перелік документів, а навпаки доповнює та конкретизує його, чим встановлює більш ефективний механізм стягнення заборгованості з позичальників, що ухиляються від виконання своїх зобов'язань.

Судом також зазначено, що даною Постановою вдосконалено механізм стягнення заборгованості за кредитами та нотаріально посвідченими договорами іпотеки, а також конкретизується перелік документів, які подаються нотаріусу для вчинення виконавчого напису на таких договорах.

Однак, колегія суддів вважає, що такі висновки не відповідають дійсності, мотивуючи свою позицію наступним.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Статтею 12 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотеко держатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Частинами 1, 3 статті 33 Закону встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотеко держатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України "Про іпотеку".

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя.

Втім, п. 1 Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених оскаржуваною постановою, надає можливість іпотекодержателю задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на житло, яке є предметом іпотеки, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса всупереч вимог ст. 47 Конституції України, якою встановлено заборону примусового позбавлення житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Варто також зазначити, що положеннями Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, Перелік доповнено п. 11: "Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання".

Так, для одержання виконавчого напису подаються:

а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору;

б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання;

в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості;

г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання;

ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.

Отже, з вказаного переліку необхідних документів для одержання виконавчого напису вбачається відсутність документів, які можуть підтверджувати безспірність заборгованості боржника і встановлювати прострочення виконання зобов'язання, що фактично нівелює зміст безспірності заборгованості.

Проте, документами, які можуть підтверджувати наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості є виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Крім того, пунктами 1 та 2 статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" визначено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України за споживачем кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке житлове майно відповідає певним вимогам, а також інше майно (майнові права) при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації предмета застави (іпотеки).

При цьому стягнення за виконавчим написом проводиться в порядку, встановленому статтею 90 Законом України "Про виконавче провадження".

В свою чергу, виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та примусового виконання рішень інших органів (посадових осіб), а виконавчий напис нотаріуса є одним із виконавчих документів на підставі якого державною виконавчою службою здійснюється примусове виконання рішення (статті 1, 17 Закону України "Про виконавче провадження").

З урахуванням наведеного, на переконання колегії суддів, оскаржуваною постановою, крім іншого, порушуються основоположні, конституційні права та свободи позивачів, зокрема:

- статті 41 Конституції України стосовно того, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Оскаржуваний акт, на думку суду апеляційної інстанції, створює протиправні можливості для сторони кредитора без належних, передбачених законом, на те підстави, протиправно позбавляти сторону позичальника його права власності на кошти та маймо, примушуючи останнього до тривалого і важкого процесу оскарження виконавчого напису, при цьому доки буде тривати оскарження, власність вже може бути безповоротно втрачена

- статті 47 Конституції України стосовно того, що ніхто не може бути примусово, позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Оскаржуваний акт, на думку суду, створює для сторони кредитора можливість примусово позбавити житла сторону позичальника в позасудовому порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса на іпотечному договорі.

Крім того варто зазначити, що у справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Разом з тим, у рішенні від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав" проти України" Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати "справедливий баланс" між інтересами особи і суспільства.

Одночасно судова колегія вважає за необхідне вказати й на те, що при винесенні 26 листопада 2014 року Кабінетом Міністрів України Постанови N 662, порушено необхідний баланс між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані застосовані заходи.

Таким чином, висновок суду першої інстанції, що оскаржувана постанова розроблена з метою забезпечення належної реалізації положень Законів України "Про нотаріат", "Про аграрні розписки", "Про заставу", "Про іпотеку", Цивільного кодексу України, а також постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 N 665 "Про затвердження Порядку ведення Реєстру аграрних розписок" є передчасним.

А висновок про те, що оскаржуваною Постановою вдосконалено механізм стягнення заборгованості за кредитами та нотаріально посвідченими договорами іпотеки, а також конкретизується перелік документів, які подаються нотаріусу для вчинення виконавчого напису на таких договорах, на переконання колегії суддів, не відповідає дійсності.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що до частини першої статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи чи інтереси.

Згідно з приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень визначено статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проте, до спірних правовідносин статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень, відповідно до частини другої якої право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

При цьому, перевірка законності цих актів полягає у з'ясуванні їх відповідності законам України.

Підставами для прийняття судом рішення щодо незаконності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність правовим актам вищої юридичної сили; порушення встановленої законом процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення повноважень при їх прийнятті.

Системний аналіз наведеного дає підстави дійти висновку, що у спірних правовідносинах особа повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акту або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акту.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що суди не з'ясували яким чином застосування до позивачів спірного акту порушить їх права та законні інтереси.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).

Звернення до суду має стосуватися дійсного, а не абстрактного, порушеного права, свободи або інтересу такою дією/рішенням суб'єкта владних повноважень, що відповідає положенням ч. 1 ст. 6 КАС України, ч. 1 ст. 71 цього ж Кодексу в частині обов'язку доказування обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, у т. ч. наявність дійсного порушеного права/інтересу.

Підставами для визнання дій суб'єкта владних повноважень неправомірними є невідповідність таких дій вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який вчиняє ці дії. Утім, обов'язковою умовою визнання дій неправомірними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів.

Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясування питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до адміністративного суду чи на момент прийняття судом рішення, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.10.2015 року справою N К/800/58100/14, К/800/56402/14.

Враховуючи наведені норми чинного законодавства та позицію Вищого адміністративного суду, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, в матеріалах справи наявні кредитні та іпотечні договори, що були укладені між ОСОБА_6 та ПАТ КБ "Надра". Відповідно до цих договорів позивач, як позичальник та ПАТ КБ "Надра", іпотекодавець, безсумнівно є суб'єктами правовідносин до яких застосовуються оскаржувана Постанова N 662, що надає позивачу право відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України оскаржити цей нормативно-правовий акт.

Колегія суддів не бере до уваги неодноразові посилання третьої особи - ПАТ КБ "ПриватБанк" на те, що до ОСОБА_6 не може бути застосовано спірний акт у зв'язку із тим що вже наявне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська N 202/34736/13-ц про стягнення з останнього боргу за кредитом в ПАТ КБ "ПриватБанк", оскільки дане рішення жодним чином не стосується справи, оскільки позов подано як позичальником банку "Надра", а не як позичальником ПАТ КБ "ПриватБанк".

Крім того, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська N 202/34736/13-ц, на яке посилається ПАТ КБ "ПриватБанк" є скасованим відповідно до ухвали того ж суду від 11.06.2015 року.

Разом з тим, в матеріалах справи наявні кредитні та іпотечні договори, що були укладені між ОСОБА_2 та ПАТ "Промінвестбанк". Відповідно до цих договорів позивач, як позичальник та ПАТ "Промінвестбанк", іпотекодавець, безсумнівно є суб'єктами правовідносин до яких застосовуються оскаржувана Постанова N 662.

Більше того, в матеріалах справи лист N 19219 від 12.12.2014 року, відповідно до якого ПАТ "Промінвестбанк" звернувся до ОСОБА_2 з попередженням про те, що в разі не виконання умов договорів, банк має намір скористуватись постановою КМУ N 662 та звернутись до нотаріуса для вчинення виконавчого напису на кредитному договорі.

В матеріалах справи наявні копії кредитних договорів, укладених позивачами з банківськими установами, розрахунки банку та повідомлення про існування у них простроченої заборгованості, що свідчить про можливість застосування оскаржуваного нормативно-правового акту до позивачів в майбутньому та, як наслідок, можливість його оскарження останніми.

Враховуючи все вище наведене, колегія суддів приходить до переконання, що позивачами доведено факт застосування до них оскаржуваного нормативно-правового акту, оскільки запропоновані оскаржуваною постановою КМУ зміни у процедуру вчинення виконавчих написів нотаріусів на кредитних і іпотечних договорах створюють можливість при наявності злого умислу, недбалості чи з інших причин кредитору та/чи його посадовим особам або пов'язаним із ними третім особам, незаконно заволодіти коштами або майном, як позивачів так і інших громадян України, шляхом введення в оману нотаріуса, який керуючись спірним актом буде вимушений вчинити виконавчий напис на підставі документів, що не є належними доказами безспірності заборгованості, та згодом стягнення майна чи коштів виконавчою службою на підставі такого виконавчого напису.

Також на думку суду, оскаржувані зміни порушують рівність кредитора та позичальника перед законом, визнаючи суб'єктивну і необґрунтовану належним (передбаченим законом) чином позицію заінтересованої особи (сторони кредитора) як істину на шкоду законним інтересам і сторони правочину (сторони позичальника).

Оскільки оскаржувані положення Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, можуть бути застосовані до необмеженого кола фізичних осіб у зв'язку з укладенням ними кредитних договорів та існуванням у них простроченої заборгованості, суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальниками, вважає за необхідне визнати нечинною постанову Кабінету Міністрів України N 662 від 26.11.2014 року "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в частині, з моменту її прийняття.

При прийнятті даної постанови суд бере до уваги також положення п. 10.2 постанови Пленуму ВАС України від 20.05.2013 р. N 7 "Про судове рішення в адміністративній справі", згідно якого визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.

Оскільки оскаржувані положення Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, можуть бути застосовані до необмеженого кола фізичних осіб у зв'язку з укладенням ними кредитних договорів та існуванням у них простроченої заборгованості, суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальниками, вважає за необхідне визнати нечинною постанову Кабінету Міністрів України N 662 від 26.11.2014 року "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в частині, з моменту її прийняття.

Крім того, відповідно до вказаної постанови Пленуму ВАС України N 7, ухваливши рішення про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його з цих підстав нечинним, суд у порядку, визначеному частиною одинадцятою статті 171 КАС України, повинен зобов'язати орган, який видав оскаржуваний акт, невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому такий акт було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено суду правомірність прийнятої оскаржуваної постанови в частині.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, не враховано всі обставини справи, тому існують підстави для задоволення апеляційної скарги.

Згідно до статті 202 КАС України - підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. 160, 183, 195, 196, 198, 202, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасувати.

Визнати незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України N 662 від 26.11.2014 року "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в частині, а саме:

п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині "а після слів "заставлене майно" доповнити словами "(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)";

доповнити розділ пунктом 11 такого змісту:

"11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання.

Для одержання виконавчого напису подаються:

а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору;

б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання;

в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості;

г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання;

ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу".

п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів:

"Доповнити перелік після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами" новим розділом такого змісту:

"Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин

2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.".

Зобов'язати Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України N 662 від 26.11.2014 року "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Постанови в повному обсязі.

 

Головуючий, суддя

В. О. Аліменко

Судді:

Н. В. Безименна

 

А. Ю. Кучма

Опрос