Идет загрузка документа (43 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О признании незаконным постановления Кабинета Министров Украины от 22 сентября 2016 года N 662

Окружной административный суд
Постановление от 11.01.2017 № 826/16693/16
редакция действует с 15.06.2017

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

11.01.2017 р.

N 826/16693/16

Постанову залишено без змін
(згідно з ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду
 від 23 лютого 2017 року)

Постанову залишено без змін
(згідно з ухвалою Вищого адміністративного суду України
 від 15 червня 2017 року)

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого, судді - Погрібніченка І. М., суддів: Іщука І. О., Шулежка В. П., розглянув в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Індустріалбанк" до Кабінету Міністрів України треті особи: Міністерство фінансів України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Міністерство соціальної політики України, Національний банк України, Пенсійний фонд України, Державна казначейська служба України, Публічне акціонерне товариство "Мегабанк" про визнання незаконною постанови в частині.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Індустріалбанк" (далі по тексту - позивач) звернулось з позовом до Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач), за участі третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Міністерства фінансів України (далі по тексту - третя особа 1), Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі по тексту - третя особа 2), Міністерства соціальної політики України (далі по тексту - третя особа 3), Національного банку України (далі по тексту - третя особа 4), Пенсійного фонду України (далі по тексту - третя особа 5), Державної казначейської служби України (далі по тексту - третя особа 6), Публічного акціонерного товариства "Мегабанк" (далі по тексту - третя особа 7) про визнання незаконною постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 року N 662 "Деякі питання виплати пенсій, грошової допомоги та заробітної плати працівникам бюджетних установ" в частині внесення змін та викладення в новій редакції абз. 1 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. N 1231 "Про затвердження Порядку проведення конкурсного відбору банків, через які здійснюється виплата пенсій, грошової допомоги та заробітної плати працівникам бюджетних установ":

"3. До участі в конкурсі допускаються банки, що мають активи, частка яких становить не менш як 1 відсоток активів банківської системи або контрольний пакет акцій яких належить міжнародним фінансовим та банківським установам, які мають міжнародний рейтинг інвестиційного класу від міжнародно визнаних рейтингових агенцій або у яких держава володіє часткою понад 75 відсотків…".

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю оскаржуваної частини постанови, оскільки нею було незаконно обмежено коло банків, які мають право виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ, чим створено нерівні умови для банківської діяльності та економічної конкуренції серед банків, штучного обмеження кола отримувачів банківських послуг, та запровадило несприятливі та дискримінаційні умови діяльності для комерційних банків, порівняно з крупними банками, державними банками та банками з іноземним капіталом.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив з підстав правомірності оскаржуваної частини постанови.

Треті особи 4 та 5 в наданих поясненнях просили прийняти рішення згідно законодавства, а представник третьої особи 7 в судовому засіданні адміністративний позов підтримав.

Треті особи 1, 2, 3 та 6 в судове засідання не прибули, письмових пояснень з приводу заявленого позову суду не подали.

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України суд дійшов до переконання про можливість завершення її розгляду в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив:

Постановою Кабінету Міністрів України N 662 від 22.09.2016 р. "Деякі питання виплати пенсій, грошової допомоги та заробітної плати працівникам бюджетних установ" (далі - Постанова N 662) було визнано такою, що втратила чинність, постанова Кабінету Міністрів України N 37 від 20.01.2016 року та внесено зміни до трьох постанов Кабінету Міністрів України: від 30.08.99 року N 1596, від 26.01.2001 року N 1231 та від 22 квітня 2005 р. N 318.

Зокрема, внаслідок внесених змін у постанову Кабінету Міністрів України від 26.01.2001 року N 1231 її було викладено у новій редакції разом з новим Порядком проведення конкурсного відбору банків, через які здійснюється виплата пенсій, грошової допомоги та заробітної плати працівникам бюджетних установ відповідно до п. 3 якого, до участі в конкурсі допускаються банки, що мають активи, частка яких становить не менш як 1 відсоток активів банківської системи або контрольний пакет акцій яких належить міжнародним фінансовим та банківським установам, які мають міжнародний рейтинг інвестиційного класу від міжнародно визнаних рейтингових агенцій або у яких держава володіє часткою понад 75 відсотків та які на час проведення конкурсу відповідають таким вимогам:

протягом останніх шести місяців Національним банком не застосовувалися заходи впливу у вигляді обмеження, зупинення чи припинення здійснюваних банком операцій;

не мають фінансової заборгованості перед Фондом гарантування вкладів фізичних осіб щодо сплати зборів, штрафів, пені;

не мають заборгованості із сплати податків і зборів;

протягом останніх 12 місяців щодо яких або до власників істотної участі в яких, або до пов'язаних осіб яких не було застосовано Україною, іноземними державами - членами Організації економічного співробітництва та розвитку чи ЄС санкцій;

здійснюють емісію електронних платіжних засобів (платіжних карток).

Незгода позивача з встановленими вказаним Порядком вимогами до банків, які полягають в тому, що до участі в конкурсі допускаються банки, що мають активи, частка яких становить не менш як 1 відсоток активів банківської системи або контрольний пакет акцій яких належить міжнародним фінансовим та банківським установам, які мають міжнародний рейтинг інвестиційного класу від міжнародно визнаних рейтингових агенцій або у яких держава володіє часткою понад 75 відсотків, обумовили його звернутися до суду з адміністративним позовом про визнання незаконною Постанови N 662 в цій частині.

Вирішуючи дану адміністративну справу, суд виходить з наступного.

Згідно опублікованої на офіційному сайті Міністерства фінансів України інформації за результатами конкурсу, який відбувся 17.11.2015 року у Міністерстві фінансів України, до переліку 48 уповноважених банків України, через які має здійснюватися виплата заробітної плати працівникам бюджетних установ та державної соціальної допомоги (уповноважених банків), під номером 18 було включено позивача.

Станом на звітну дату 01.10.2016 р. позивачем, як уповноваженим банком, укладено 133 договорів на розрахунково-касове обслуговування бюджетних установ по виплаті заробітної плати, кількість карток, на які працівники бюджетної сфери отримують через нього заробітну плату становить 17248 штук; 49 договорів укладено з органами соціального захисту, кількість карток, на які перераховується пенсія та державна допомога за цими картковими проектами складає 23383 штук

Оскаржувана Постанова КМУ N 662 змінює порядок визначення уповноважених банків в майбутньому та встановлює зобов'язання для уповноважених банків, які вже мали відповідний статус до набрання зазначеною Постановою КМУ N 662 чинності.

Отже, Постанова N 662 є нормативно-правовим актом, а позивач, є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 113 та статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, забезпечує виконання Конституції і законів України, актів Президента України, здійснює внутрішню політику держави, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення фінансової політики, політики у сфері соціального захисту, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

Згідно з частиною 1 статті 117 Конституції України та статтею 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Стаття 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" передбачає, що до основних повноважень Кабінету Міністрів України, серед іншого, відноситься забезпечення здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; проводить фінансову, інвестиційну та податкову політику; політику у сфері праці та зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного соціального і культурного розвитку України.

Окрім цього, до повноважень Кабінету Міністрів України також віднесено сприяння розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та соціальній спрямованості національної економіки, здійснення заходів щодо демонополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції та ринкової інфраструктури; забезпечення здійснення державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.

Як встановлено судом оскаржувана постанова була прийнята за результатами розгляду подання Міністерства фінансів України.

Відповідно до пояснювальної записки до проекту постанови від 07.09.2016 року її розроблено з метою забезпечення унеможливлення втрат бюджетних коштів, їх ефективного використання та у зв'язку із необхідністю удосконалення норм окремих актів Кабінету Міністрів України з питань виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки у банках і приведення їх у відповідність із діючим законодавством.

Також, в пояснювальній записці зазначено, що через неплатоспроможність банків, велика їх кількість була позбавлена статусу уповноваженого, що негативно вплинуло на здійснення виплат пенсій, соціальних виплат та заробітної плати працівникам бюджетних установ, що здійснюються з державного та місцевих бюджетів.

Проект оскаржуваної постанови було погоджено: із зауваженнями, які враховано, - Мінсоцполітики та Пенсійного фонду України; із зауваженнями, які враховано частково - Мінекономрозвитку, Мін'юсту та Національного банку України; із зауваженнями, які не враховано - Антимонопольного комітетом.

Так, як встановлено з протоколу узгодження позицій щодо проекту постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання виплати пенсій, грошової допомоги та заробітної плати працівникам бюджетних установ" щодо оскаржуваної частини постанови Антимонопольним комітетом України було висловлено зауваження, що визначення переможцями конкурсу банків, у яких держава володіє часткою понад 75 відсотків, може поставити їх у привілейоване становище порівняно з банківськими установами приватної власності. Відхиляючи вказане зауваження Міністерство фінансів України посилалося на ту обставину, що банки у яких держава володіє часткою понад 75 відсотків, подаватимуть конкурсну документацію на рівні з іншими банками. При цьому до виплати пенсій, грошової допомоги та заробітної плати працівникам бюджетних установ допускаються й інші банки, що відповідають встановленим критеріям.

Крім цього, з пояснювальної записки вбачається, що проект акту не містить положень дискримінаційного характеру.

У той же час надаючи оцінку встановленим обставинам суд зазначає таке.

Позивач набув статусу уповноваженого банку до прийняття Постанови N 662 без врахування запроваджених нею критеріїв, що оскаржуються.

Обґрунтовуючи заявлений позов позивач зазначав, що згідно публічних відомостей на сайті Міністерства фінансів України станом на даний час в Україні надають банківські послуги 103 банківські установи.

Згідно офіційній інформації на сайті Національного банку України у банківській системі України працюють 3 державні банки, 25 банків іноземних банківських/фінансових груп та 3 банки 1 групи, активи яких перевищують 1 % активів банківської системи (далі - БС).

У переліку неплатоспроможних банків знаходиться банк з часткою держави у статутному капіталі банку понад 75 відсотків - ПАТ "Держзембанк", який перейшов у стадію ліквідації з 24.09.2016 року.

У встановленому законом порядку неплатоспроможними були визнані деякі банки першої та другої групи (найбільш крупні, системні), які на початок звітного року мали активи, що набагато перевищувало 1 відсоток активів БС: а саме, ПАТ "Брокбізнесбанк" (28,9 млрд. активів банку - 2,1 % від 1316,8 млрд. грн. активів БС станом на 01.01.2014 р.), ПАТ "ВіЕйБі Банк" (21,06 млрд. грн. активів банку - 1,5 % від 1316,8 млрд. грн. активів БС), ПАТ "Дельта Банк" (60,3 млрд. грн. активів банку - 4,9 % від 1208,8 млрд. грн. активів БС станом на 01.01.2015 р.), ПАТ "КБ "Надра" (35,8 млрд. грн. активів банку - 2,9 % від 1208,8 млрд. грн. активів БС), АТ "Банк Фінанси та кредит" (34,2 млрд. грн. - 3,3 % від 1208,8 млрд. грн. активів БС), ПАТ КБ "Фінансова ініціатива" (17,5 млрд. грн. активів банку - 1,7 % від 1208,8 млрд. грн. активів БС) тощо.

Таким чином, вказані факти та реалії банківського сектору економіки підтверджують, що розмір активів банку більш 1 відсотка активів банківської системи не є критерієм надійності та платоспроможності банку.

Також, на переконання позивача, введення оскаржуваних критеріїв незаконно наділяють 31 банк на території України (25 з яких є банками з іноземним капіталом) привілеями надавати банківські послуги, у той час, як 72 українські банки позбавлені права доступу до конкурсу на отримання прав наданням банківських послуг, а із діючого переліку 48 уповноважених банків 24 уповноважених банків через три місяця на підставі п. 2 оскаржуваної Постанови втратять право надавати банківські послуги по тисячам діючих договорів, десяткам тисяч відкритих карткових рахунків фізичних осіб.

У той же час відповідачем наведені висновки позивача жодним чином спростовані не були, а третіми особами, що були залучені до участі у розгляді справи, в тому числі і Національним банком України, відповідних пояснень з вказаного приводу подано не було.

Окрім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що оскаржувані критерії, які висуваються до уповноважених банків, Міністерством фінансів України до проекту спірної постанови було запропоновано Національним банком України в листі "Про критерії до уповноважених банків" 27.05.2016 за вих. N 20-0004/45249 (на лист Міністерства фінансів України від 12.05.2016 N 31-14020-10-10/13585).

При цьому, у вказаному листі та в наданих суду поясненнях Національного банку України, не наведено з чого виходила третя особа 4 визначаючи їх, зокрема, - з вимог нормативно-правових актів, проведених аналізів, досліджень тощо.

Не були повідомлені такі обставини і представником відповідача під час розгляду справи.

Отже, суд вважає критерії, зазначені в оскаржуваній постанові, такими, що не обґрунтовані доцільністю їх застосування до уповноважених банків в сфері виплати пенсій, грошової допомоги та заробітної плати працівникам бюджетних установ.

Суд також зазначає, що у відповідності до ч. 4 ст. 13 Конституції України Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 42 Конституції України у частині 2 визначено, що Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Наведені принципи знайшли також своє відображення і у ст. ст. 6, 12, 25, 31, 47 Господарського кодексу України.

Зокрема, ст. 31 Господарського кодексу України визначає дискримінацію суб'єктів господарювання.

Так, нею визнається:

заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм господарювання в будь-якій сфері господарської діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів господарської діяльності або виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;

примушування суб'єктів господарювання до пріоритетного укладання договорів, першочергової реалізації товарів певним споживачам або до вступу в господарські організації та інші об'єднання;

прийняття рішень про централізований розподіл товарів, який призводить до монопольного становища на ринку;

встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону України в інший;

надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб'єктів господарювання, що призводить до монополізації ринку певного товару;

обмеження прав суб'єктів господарювання щодо придбання та реалізації товарів;

встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб'єктів господарювання або груп підприємців.

Дискримінація суб'єктів господарювання не допускається. Законом можуть бути встановлені винятки з положень цієї статті з метою забезпечення національної безпеки, оборони, загальносуспільних інтересів.

Між тим, як визначено частиною 5 статті 336 Господарського кодексу України, умови та порядок створення, державної реєстрації, ліцензування діяльності банків, вимоги щодо статуту, формування статутного капіталу та інших фондів, а також здійснення функцій банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 N 2121-III банком є юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

Як вбачається з матеріалів справи Національним банком України було видано позивачу банківську ліцензію N 75 від 05.10.2011 року, відповідно до якої банк має право здійснювати, зокрема, відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах

Як визначено статтею 47 Закону N 2121-III банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснює здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті.

Суд звертає увагу на ту обставину, що правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, створення сприятливих умов для розвитку економіки України визначені в якості мети прийняття Закону N 2121-III.

Таким чином, банки, які отримали банківську ліцензію відповідно до Закону N 2121-III, в тому числі позивач, є рівними при наданні банківських послуг своїм клієнтам.

Статтею 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001 N 2210-III визначено, що економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Статтею 4 Закону N 2210-III передбачено, що державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб'єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю.

Суб'єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Органи державної влади, до компетенції яких належить забезпечення державного регулювання та управління у відповідних галузях економіки, проводять моніторинг ринків цих галузей з метою аналізу та прогнозування їх розвитку.

Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.

Органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприяти Антимонопольному комітету України у здійсненні його повноважень у сфері підтримки й захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму та контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції.

З метою однакового застосування норм законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, Антимонопольний комітет України дає рекомендаційні роз'яснення з питань застосування цього законодавства.

Як підтверджено матеріалами справи (роздруківка з офіційного веб-порталу http://www.amc.gov.ua/amku/control/main/uk/publish/article/132325), на виконання вказаних повноважень, Антимонопольний комітет України на засіданні 28 грудня 2016 року схвалив рішення про направлення відповідних пропозицій Кабінету Міністрів України переглянути положення постанов КМУ щодо забезпечення конкурентних умов відбору банків, уповноважених на виплату пенсій, грошової допомоги, заробітної плати працівникам бюджетних установ та забезпечення прав споживачів банківських послуг.

Зокрема, Антимонопольним комітетом України було встановлено, що чинний порядок організації виплати пенсій, грошової допомоги та заробітної плати працівникам бюджетних установ, в тому числі державної допомоги внутрішньо переміщеним особам (Постанова N 662), може призвести до обмеження конкуренції у відповідному сегменті ринку банківських послуг та до ущемлення прав споживачів банківських послуг, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Також суд приймає до уваги пояснення Пенсійного фонду України, який листом від 24.03.2016 N 13849/07-20 повідомив Міністерство фінансів України, що запропоновані критерії конкурсного відбору банків суттєво звужують кількість банків, які за результатами конкурсу можуть бути визнані переможцями на право виплати пенсій. Зокрема, в число банків, які не відповідають запропонованим у проекті акту критеріям, можуть входити банки з розгалуженою системою відділень по Україні, що, як наслідок, може призвести до незадоволення з боку одержувачів пенсій. Разом з тим, забезпечення виплати пенсій таким особам, наприклад, через відділення поштового зв'язку, призведе до збільшення невластивих для солідарної системи пенсійного страхування видатків.

Наведене вище дає суду підстави зробити висновки про те, що оскаржувана частина нормативно-правового акту є такою, що містить ознаки дискримінації суб'єктів господарювання (встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб'єктів господарювання або груп підприємців), недобросовісної конкуренції та є такою, що обмежує право позивача та інших осіб на участь в конкурсі.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22 листопада 2007 року у справі "Україна - Тюмень проти України", в параграфі 49 було зазначено, що: "перша і найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом".

В параграфах 55, 57, 60 та 61 суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між: засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності. Суд вже встановлював, що позбавлення власності без сплати суми її вартості становитиме непропорційне втручання. Суд у вказаній справі не встановив виняткових обставин, здатних виправдати відсутність відшкодування, та вирішив, що таким чином на заявника було покладено індивідуальний та надмірний тягар, який порушив справедливий баланс, що мав бути дотриманий між вимогами суспільного інтересу з одного боку та захистом права на мирне володіння майно - з іншого, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу.

Колегія суддів констатує, що і у даній адміністративній справі дотримання такого "справедливого балансу" в спірних правовідносинах встановлено не було.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, вказані вище обставини свідчать про те, що оскаржувану частину Постанови N 662 було прийнято з порушенням принципів обґрунтованості, безсторонності (неупередженості); добросовісності; розсудливості; дотриманням принципу рівності перед законом, запобігання несправедливій дискримінації; пропорційності з боку суб'єкта владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У даній справі відповідачем не було доведено правомірності прийняття оскаржуваного рішення, а доводи позивача не були спростовані суб'єктом владних.

Відповідно до ч. 8, ч. 11 ст. 171 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

Резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Таким чином, суд приходить до переконання про обґрунтованість позовних вимог та необхідність визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 року N 662 "Деякі питання виплати пенсій, грошової допомоги та заробітної плати працівникам бюджетних установ" в частині внесення змін та викладення в новій редакції абз. 1 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. N 1231 "Про затвердження Порядку проведення конкурсного відбору банків, через які здійснюється виплата пенсій, грошової допомоги та заробітної плати працівникам бюджетних установ":

"3. До участі в конкурсі допускаються банки, що мають активи, частка яких становить не менш як 1 відсоток активів банківської системи або контрольний пакет акцій яких належить міжнародним фінансовим та банківським установам, які мають міжнародний рейтинг інвестиційного класу від міжнародно визнаних рейтингових агенцій або у яких держава володіє часткою понад 75 відсотків…".

З урахуванням ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1378,00 грн. з бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України.

Керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, постановив:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Індустріалбанк" задовольнити повністю.

Визнати незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 року N 662 "Деякі питання виплати пенсій, грошової допомоги та заробітної плати працівникам бюджетних установ" в частині внесення змін та викладення в новій редакції абз. 1 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. N 1231 "Про затвердження Порядку проведення конкурсного відбору банків, через які здійснюється виплата пенсій, грошової допомоги та заробітної плати працівникам бюджетних установ":

"3. До участі в конкурсі допускаються банки, що мають активи, частка яких становить не менш як 1 відсоток активів банківської системи або контрольний пакет акцій яких належить міжнародним фінансовим та банківським установам, які мають міжнародний рейтинг інвестиційного класу від міжнародно визнаних рейтингових агенцій або у яких держава володіє часткою понад 75 відсотків…".

Зобов'язати Кабінет Міністрів України, відповідно до частини 11 статті 171 КАС України, після набрання постановою суду законної сили, невідкладно опублікувати резолютивну частину даної постанови суду у виданні, в якому було офіційно оприлюднено нормативно-правовий акт.

Присудити з бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Індустріалбанк" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень, 00 копійок).

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

 

Головуючий, суддя

І. М. Погрібніченко

Судді:

І. О. Іщук

 

В. П. Шулежко

Опрос