Идет загрузка документа (60 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О признании незаконным и недействительным постановления Кабинета Министров Украины от 26.11.2014 г. N 682

Окружной административный суд
Постановление от 09.10.2015 № 826/11729/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

09.10.2015 р.

N 826/11729/15

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: колегії суддів під головуванням судді - Добрянської Я. І., суддів - Бояринцевої М. А., Нагорянського С. І. розглянув відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача - Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство внутрішніх справ України, Державна міграційна служба України, про визнання незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 р. N 682 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 р. N 152 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України",

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до відповідача Кабінету Міністрів України, треті особи Міністерство внутрішніх справ України, Державна міграційна служба України, в якому просить визнати незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України N 682 від 26.11.2014 р. "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 р. N 152 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.06.2015 р. головуючим, суддею - Добрянською Я. І. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до попереднього судового розгляду.

У попередньому судовому засіданні 13.08.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, наведених у письмовому запереченні, що долучене до матеріалів справи, представники третіх осіб підтримали позицію відповідача у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.08.2015 р. головуючим, суддею - Добрянською Я. І. закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні.

Як зазначено ОСОБА_1 у позовній заяві, приводом для оскарження вказаного нормативно-правового акту слугує той факт, що в Деснянському районному у м. Чернігові відділі ДМС України в Чернігівській області на момент звернення до суду знаходиться пакет, поданих позивачем 26.09.2013 р. документів для оформлення паспорту громадянина для виїзду за кордон, котрі, як зазначає позивач, не розглянуті відповідно до чинного законодавства.

Як йдеться у позовній заяві, оскаржуваною постановою N 682 з 01.04.2015 р. визнаються такими, що втратили чинність, Правила оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.95 р. N 231 (далі - Правила N 231), на підставі котрих позивач звертався до районного відділу ДМС. А відтак, на переконання позивача, в разі оформлення йому паспорту для виїзду за кордон обов'язковому застосуванню підлягатимуть норми оскаржуваної постанови, адже з урахуванням внесених змін до постанови КМУ N 152, на думку позивача, фактично був затверджений новий Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення, як з безконтактним електронним носієм так і паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія.

Отож, на думку позивача, постанова КМУ N 682 є незаконною, адже була прийнята з порушеннями чинного законодавства, а її норми суперечать нормативно-правовим актам вищої юридичної сили.

Зокрема, як йдеться у позові, визнання оскаржуваною постановою КМУ N 682, Правил N 231 і постанов КМУ, котрими до них вносились зміни та доповнення, такими, що втратили чинність - є незаконним, адже суперечить ч. 2 ст. 4 Закону N 3857-XII, абз. 2 п. 12 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженому Постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 р. N 719-V, Указу Президента України від 07.09.94 р. N 503/94 і порушує право позивача на отримання паспорту громадянина України для виїзду за кордон за Правилами, встановленими відповідно до спеціального Закону, що регулює порядок здійснення конституційного права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок.

Також позивач зауважує, що фактичне скасування оскаржуваною постановою N 682 такого документа для виїзду за кордон, як проїзний документ дитини, порушує право його неповнолітньої доньки на реалізації нею свого конституційного права, шляхом оформлення документу, котрий передбачений Законом України N 3857-XII і Указом Президента України від 07.09.94 р. N 503/94, хоча відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно позовної заяви, враховуючи порушення Кабінетом Міністрів України порядку погодження, спрацювання і прийняття оскаржуваної постанови КМУ N 682, невідповідність законам України і постановам Верховної Ради України змін, що вносяться оскаржуваною постановою N 682 до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм, його тимчасового затримання та вилучення, затвердженому постановою КМУ N 152 від 07.05.2014 р., а також те, що визнаючи такими, що втратили чинність постанови Кабінету Міністрів України за переліком, затвердженим оскаржуваною постановою N 682, Кабінет Міністрів України діяв всупереч ч. 2 ст. 113 Конституції України, приймаючи оскаржувану постанову N 682, вийшов за межі повноважень, визначених ч. 1 ст. 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України".

До судового засідання 07.10.2015 р. позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, не з'явився, повноважного представника не скерував, водночас подав до суду заява про продовження розгляду справи без його участі.

Представник відповідача під час судового засідання 07.10.2015 р. позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення, в яких зазначає про безпідставність та невмотивованість заявленого позову, зазначаючи про те, що порушення свого права позивач пов'язує з постановами Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 N 795 та від 26.10.2011 N 1098, що не є предметом розгляду вказаної справи.

Окрім цього, відповідачем зауважено, що проект оскаржуваної постанови, розробленого з метою удосконалення процедури оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактний електронний носій, погоджено без зауважень Міністерством фінансів та Міністерством економічного розвитку і торгівлі. Міністерством закордонних справ та Національним банком України Проект погоджений із зауваженнями. Між тим, як йдеться у запереченнях, 24.11.2014 р. Міністерством юстиції України проведено правову експертизу проекту, за результатами якої проект погоджено із зауваженнями щодо невідповідності вимогам нормопроектувальної техніки. При розробці проекту постанови N 152, як пояснив представник відповідача, частково ураховано пропозиції та зауваження, які надійшли від громадськості, а внесення змін до вказаної постанови уряду обумовлено необхідністю приведення її до вимог законодавства та удосконалення процедури оформлення і видачі паспортного документа.

Між тим, як зазначено представником відповідача, проект оскаржуваної постанови був розроблений Державною міграційною службою з власної ініціативи. Також представник відповідача звернув увагу суду на те, що відповідно до правового висновку Міністерства юстиції проект постанови відповідає Конституції України та актам законодавства, що мають вищу юридичну силу.

Представник відповідача також зауважив й на тому, що якщо акт у цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, є вірним по суті, то окремі порушення встановленої Регламентом процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним.

Представник третьої особи - 1 - Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України) - проти задоволення позову заперечив, зазначивши, що у позивачем не наведено жодного нормативно-правового акту вищої юридичної сили, яким оскаржувана постанова не відповідає, водночас лише проведено порівняльний аналіз норм зазначених у постановах Кабінету Міністрів України від 31.03.95 р. N 231, від 07.05.2014 р. N 152 та від 26.11.2014 р. N 682, якими в різні часи запроваджувався порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини.

Попри це, представником МВС України зауважено, що відповідно до ст. 7 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" правила оформлення і видачі паспортів визначаються відповідно до цього Закону Кабінетом Міністрів України, що свідчить про делегування уряду повноважень щодо встановлення правил оформлення і видачі паспортів громадянам України для виїзду за кордон. Разом з тим, згідно заперечень, оскаржуваний позивачем нормативно-правовий акт пройшов відповідне погодження згідно з вимогами Регламенту Кабінету Міністрів України.

Представник третьої особи - 2 - Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) - до судового засідання 07.10.2015 р., будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, не прибув, про причини неявки суд не повідомив. Разом з тим, у справі наявні письмові пояснення з приводу заявлених позовних вимог, згідно яких ДМС України просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі з наступних підстав.

Так, за переконанням представника ДМС України, посилання позивача на порушення ч. 6 ст. 50 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", параграфу 42 глави 3 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 р. N 950 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.11.2011 р. N 1156) (далі - Регламент), та п. 12 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 р. N 996, є безпідставними, оскільки Проект за своїм змістом не відноситься до нормативно-правових актів, що потребують обов'язкового громадського обговорення, вичерпний перелік яких визначено вказаними актами законодавства.

Також серед іншого, представником ДМС України зауважено, що законодавством країн Європейського Союзу не передбачено можливості оформлення паспорту для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм, що не містить інформації про особу. Перетин кордонів країн Європейського Союзу власником такого паспортного документу буде вкрай ускладнений або унеможливлений. Зокрема, з 01.01.2016 р. у контексті виконання вимог Додатка 9 Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО) закордонні паспорти без машинозчитувальних даних та носія біометричної інформації в країнах Європейського Союзу не видаватимуться.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

В силу ч. 1 ст. 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а також з'ясувавши позицію судів вищих інстанцій з приводу вирішення аналогічних спірних правовідносин, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив:

Постановою від 26.11.2014 р. N 682 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 7 травня 2014 р. N 152 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" (далі - Постанова КМУ N 682) Кабінетом Міністрів України внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 р. N 152 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм, його тимчасового затримання та вилучення" (Офіційний вісник України, 2014 р., N 45, ст. 1188, N 61, ст. 1685) (п. 1), а також визнано такими, що втратили чинність з 1 квітня 2015 р., постанови Кабінету Міністрів України згідно з переліком, що додається (п. 2).

Серед іншого, на підставі оскаржуваної постанови втратила чинність, постанова Кабінету Міністрів України від 31.03.95 р. N 231 "Про затвердження Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення".

Відтак, вважаючи, що постанова КМУ від 26.11.2014 р. N 682 є незаконною та такою, що порушує права та законні інтереси позивача та його неповнолітньої доньки за захистом порушених прав та інтересів він звернувся із цим позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства з приводу даного спору, а також заслухавши пояснення представника відповідача та оглянувши позицію судів вищих інстанцій з приводу аналогічних спорів, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, зважаючи на наступне.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначено Законом України від 20.11.2012 р. N 5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - Закон N 5492).

Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, переоформленням, продовженням строку дії, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила міжнародного договору.

Водночас порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері врегульовано Законом України від 21.01.94 р. N 3857-XII "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" (далі - Закон N 3857).

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону N 3857 документами, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; проїзний документ дитини; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка.

Нормою ст. 7 цього Закону передбачено, що правила оформлення і видачі паспортів, їх тимчасового затримання та вилучення визначаються відповідно до цього закону Кабінетом Міністрів України і підлягають опублікуванню.

Так, постановою від 26.11.2014 р. N 682 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 7 травня 2014 р. N 152 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" (далі - Постанова КМУ N 682) Кабінетом Міністрів України внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 р. N 152 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм, його тимчасового затримання та вилучення" (Офіційний вісник України, 2014 р., N 45, ст. 1188, N 61, ст. 1685) (п. 1), а також визнано такими, що втратили чинність з 1 квітня 2015 р., постанови Кабінету Міністрів України згідно з переліком, що додається (п. 2).

На підставі оскаржуваної постанови втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України від 31.03.95 р. N 231 "Про затвердження Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення".

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 р. N 152 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 р. N 288 та від 26.11.2014 р. N 682) відповідно до частини другої статті 15 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" та частини першої статті 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" Кабінет Міністрів України затверджено зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; а також Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм, його тимчасового затримання та вилучення.

Окрім цього, п. 2 вказаної постанови установлено, що: документи, видані до набрання чинності цією постановою, є чинними протягом строку, на який їх було видано; до запровадження оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, паспорти оформлюються з використанням бланків попередніх зразків.

Попри це згідно п. 3 також запроваджено з 1 січня 2015 р. оформлення і видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, із застосуванням засобів Державної інформаційної системи реєстраційного обліку фізичних осіб та їх документування.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 р. N 360 (далі - Положення N 360), Державна міграційна служба України (далі - ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Згідно з п. 4 Положення N 360 відповідно до покладених завдань ДМС узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністрові внутрішніх справ. Крім того, ДМС виконує функції замовника з виготовлення та постачання бланків паспортних та інших документів, що посвідчують особу, а також оформлює, видає, обмінює, пересилає, вилучає, повертає державі, знищує документи з безконтактним електронним носієм.

В той же час відповідно до п. 10 Положення N 360 Голова ДМС вносить на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозиції щодо забезпечення формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, розроблені ДМСпроекти законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, а також позицію щодо проектів, розробниками яких є інші міністерства, а також вносить на розгляд Міністра внутрішніх справ проекти нормативно-правових актів МВС з питань, що належать до компетенції ДМС.

Тобто, як вбачається, саме Державна міграційна служба України є розробником актів Кабінету Міністрів України у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Саме в рамках цих повноважень, як встановлено судом, на виконання доручення Кабінету Міністрів України від 11.09.2014 р. N 33901/1/1-14 ДМС і було розроблено проект постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 7 травня 2014 р. N 152 та визнання такою, що втратила чинність, постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 р. N 231" (далі - Проект) для запровадження ефективного механізму оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактний електронний носій.

Метою Проекту, як вбачається зі змісту наявної у справі Пояснювальної записки за підписом міністра внутрішніх справ України, є приведення у відповідність до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" постанови Кабінету Міністрів України від 7 травня 2014 р. N 152 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм, його тимчасового затримання та вилучення" (далі - Постанова N 152), підвищення ступенів захисту бланка паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм, а також затвердження технічного опису та зразка бланка паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Прийняття проекту, як зазначено у Пояснювальній записці, спрямоване на удосконалення процедури оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактний електронний носій.

Як вбачається з матеріалів справи, проект погоджено без зауважень Міністерством фінансів України та Міністерством економічного розвитку і торгівлі України. Міністерством закордонних справи проект погоджено із зауваженнями, які, як йдеться у тексті Пояснювальної записки, враховано, та Національним банком України - із зауваженнями, які враховано частково. Між тим, Міністерством юстиції України проведено правову експертизу проекту і погоджено його із зауваженнями щодо невідповідності вимогам норм проектувальної техніки, які враховано частково.

Під час судового розгляду справи представники МВС України та ДМС України зауважили на тому, що при розробці проекту Постанови N 152 частково ураховано пропозиції та зауваження, які надійшли від громадськості, а внесення змін до вказаної постанови Уряду обумовлено необхідністю приведення її до вимог законодавства та удосконалення процедури оформлення і видачі паспортного документа.

Попри це, суд погоджується із доводами представника ДМС України стосовно того, що посилання позивача на порушення ч. 6 ст. 50 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", параграфу 42 глави 3 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 р. N 950 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.07.2011 р. N 1156) (далі - Регламент), та пункту 12 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 р. N 996, є безпідставними, оскільки Проект за своїм змістом не відноситься до нормативно-правових актів, що потребують обов'язкового громадського обговорення, вичерпний перелік яких визначено вказаними актами законодавства.

Так, після внесення Головою ДМС на розгляд Міністра внутрішніх справ Проекту, даний проект внесено на розгляд Кабінету Міністрів України відповідно до абз. 2 п. 1 параграфу 48 Регламенту.

А відтак, на переконання суду, доводи позивача стосовно порушення встановленого законодавством порядку підготовки та прийняття оскаржуваної постанови КМУ є безпідставними та спростовуються наведеними вище обставинами, а також наданими до суду відповідачем та третіми особами доказами.

Що ж до доводів позивача з приводу протиправності окремих змін, внесених оскаржуваною постановою, суд зазначає наступне.

Друге речення п. 2 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм, його тимчасового затримання та вилучення, затвердженого постановою N 152, викладено у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 р. N 682 з метою забезпечення дотримання вимог Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО) до бланків документів, які використовуються для в'їзду/виїзду з території України, та інформації, що повинна міститися у документах, відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 15, абз. 1 ч. 2 ст. 19 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".

Разом з тим центри надання адміністративних послуг не є уповноваженими суб'єктами згідно із Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", вичерпний перелік яких визначено ч. 1 ст. 22 цього Закону.

Згідно із частиною третьою ст. 2 того ж Закону уповноважені суб'єкти, передбачені ч. 1 цієї статті є розпорядниками відомчих інформаційних систем у межах, визначених цим Законом. Так, з метою приведення Порядку у відповідність до положень Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" пункти 5, 8 викладено у новій редакції, виключивши положення, які передбачають можливість оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон через центр надання адміністративних послуг та заповнення заяви-анкети адміністратором такого центру. У пункті 27 слова "адміністратор центру надання адміністративних послуг" виключено з тією ж метою.

Водночас, враховуючи те, що відповідно до п. 41 Порядку під час видачі паспорта для виїзду за кордон проводиться перевірка персональних даних особи, на ім'я видано паспорт для виїзду за кордон, у тому числі шляхом зчитування інформації з безконтактного електронного носія (у разі оформлення паспорта з безконтактним електронним носієм), а надсилання документів заявникові унеможливить верифікацію паспортного документа відповідно до вказаного припису законодавства, Постановою N 682 абз. 1 п. 13 викладено у такій редакції: "Персоналізовані Центром бланки паспортів для виїзду за кордон надсилаються територіальному органу або підрозділу ДМС чи МЗС в порядку, встановленому законодавством".

При цьому порядок надсилання паспорта громадянина України для виїзду закордон заявникові законодавством не встановлено, а тому позивач безпідставно посилається на позбавлення його цього права, оскільки можливість його реалізації нормативно-правовими актами не передбачена.

Згідно зі ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. N 7-93 "Про державне мито" (далі - Декрет) платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами. До об'єктів справляння державного мита належить, зокрема, державне мито за видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон або обміну цього паспорта: на території України 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, за межами - за тарифами консульського збору України.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в постановах від 03.12.2013 р. (справа N 21-416а/13) та від 17.12.2013 (справа N 21-441а13), сплата установленого Декретом державного мита покриває вартість витрат, пов'язаних із учиненням відповідачем дій щодо видачі громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон (у тому числі й вартість бланка). Тому він не вправі вимагати повторної оплати тих самих дій (послуг) на підставі іншого нормативно-правового акта.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" за оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених), обмін та продовження строку дії документів справляється державне мито, а за проведення таких дій за кордоном - консульський збір у порядку та розмірах, визначених законодавством.

Статтею 11 Закону України "Про адміністративні послуги" передбачено, що при наданні адміністративних послуг у випадках, передбачених законом, справляється плата (адміністративний збір). Плата за надання адміністративної послуги (адміністративний збір) вноситься суб'єктом звернення одноразово за весь комплекс дій та рішень суб'єкта надання адміністративних послуг, необхідних для отримання адміністративної послуги (включаючи вартість бланків, експертиз, здійснюваних суб'єктом надання адміністративної послуги, отримання витягів з реєстрів тощо) (ч. 1 та 5).

Стягнення за надання адміністративних послуг будь-яких додаткових не передбачених законом платежів або вимагання сплати будь-яких додаткових коштів забороняється (ч. 6). Суб'єкт надання адміністративних послуг не може надавати інші платні послуги, не передбачені законом про перелік адміністративних послуг та плату (адміністративний збір) за їх надання (ч. 7).

Ураховуючи наведене з метою приведення у відповідність до вимог національного законодавства України постановою N 682 внесено зміни до п. 17 Порядку.

В той же час зміни до п. 20 Порядку внесено постановою N 682 з метою приведення його у відповідність до ч. 3 ст. 10 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", якою передбачено, що для внесення інформації до Реєстру за зверненням заявника формується заява-анкета, зразок якої затверджується розпорядником Реєстру.

Постановою N 682 п. 36 Порядку викладено у такій редакції: "У разі втрати або викрадення під час перебування в Україні паспорта для виїзду за кордон особи, яка постійно проживає за кордоном, або виникнення обставин (подій), у зв'язку з якими паспорт для виїзду за кордон підлягає обміну, оформлення та видача паспорта для виїзду за кордон здійснюється територіальним органом або підрозділом ДМС".

Вказані зміни, як зазначено представником ДМС України, та з чим погоджується суд, повністю узгоджуються з приписами ч. 5 ст. 22 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", за змістом якої оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон в Україні здійснюється розпорядником Реєстру, тобто ДМС України (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону).

Як зазначає позивач, приводом для оскарження Постанови N 682 є та обставина, що в Деснянському районному у м. Чернігові відділі Управління ДМС у Чернігівській області знаходиться пакет поданих ним 26.09.2013 р. документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, які до теперішнього часу, на його думку, не розглянуто відповідно до вимог законодавства.

Так, за результатами розгляду даних документів ОСОБА_1 відмовлено в оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон через відсутність документів про сплату передбачених законодавством платежів, про що позивача поінформовано листом Деснянського районного у м. Чернігові відділу Управління ДМС у Чернігівській області від 25.10.2013 р. N 3254.

Не погодившись із прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до Управління ДМС у Чернігівській області, за результатами розгляду якої позивачу надано відповідь листом від 09.01.2014 р. N 7401/08-Г-759, яка, як вбачається із матеріалів справи, у судовому порядку не оскаржувалась.

Разом з тим, як встановлено судом під час розгляду справи, постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.09.2013 р. у справі N 825/2787/13-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного відділу Управління державної міграційної служби в Чернігівській області, начальника Деснянського районного відділу Управління державної міграційної служби в Чернігівській області - Дейнеко Віктора Івановича про зобов'язання вчинити дії, позов задоволено частково:

- визнано дії Деснянського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області щодо відмови 30.03.2013 р. у прийнятті документів від позивача для оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, протиправними;

- визнано дії Деснянського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, котрі полягали у висуненні позивачу під час подачі ним документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон вимоги щодо надання платіжного документу про сплату платних послуг ДМС з оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон, в розмірі 87 грн. 15 коп., протиправними;

- визнано дії Деснянського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, котрі полягали у висуненні позивачу під час подачі ним документів для оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон вимоги щодо надання платіжного документа про оплату вартості бланку паспорту громадянина України для виїзду за кордон в розмірі 120 грн. протиправними.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 р. постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.09.2013 р. у справі N 825/2787/13-а залишено без змін. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.07.2014 р. N К/800/35514/14 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Деснянського районного відділу в м. Чернігові Управління Державної міграційної служби України в Чернігівський області у даній справі. Тобто, згідно до ч. 3 ст. 254 КАС України рішення суду у справі N 825/2787/13-а набрало законної сили та є обов'язковим для виконання.

З огляду на встановлені обставини, суд вважає за доцільне звернути увагу позивача на можливість звернення в разі невиконання рішення суду, що набрало законної сили, в порядку ч. 9 ст. 267 КАС України до суду першої інстанції із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду. У разі наявності підстав для задоволення заяви суд ухвалює одну із постанов, що передбачені ч. 2 ст. 162 цього Кодексу.

Отже, проаналізувавши наведені вище законодавчі норми, суд зазначає, що підставами для визнання акта незаконним та/або нечинним є в тому числі невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, правові підстави для задоволення таких позовних вимог у суду відсутні.

При цьому доцільними є зауваження відповідача, що недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, не може бути підставою для визнання такого акта нечинним та/або незаконним. Водночас якщо акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути самостійною підставою для визнання його незаконним та/або нечинним, якщо інше не передбачено законодавством.

Отже, враховуючи наведене, а також виходячи із наявних у справі наданих сторонами доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до вимог ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Також згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз (ч. 2).

Враховуючи вищенаведене в сукупності та керуючись ст. ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158 - 163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва постановив:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 КАС України.

 

Головуючий, суддя

Я. І. Добрянська

Судді:

М. А. Бояринцева

 

С. І. Нагорянський

Опрос