Идет загрузка документа
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

Дело Джабари против Турции (относительно депортации и запрещения истязания, права на эффективную судебную защиту и неисправимого характера вреда, угрожающего заявительнице)

Европейский суд по правам человека
Решение от 11.07.2000

РАДА ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

Справа Джабарі проти Туреччини
(щодо депортації і заборони катування, права на ефективний судовий захист і непоправний характер шкоди, що загрожує заявниці)

У рішенні, ухваленому у Страсбурзі 11 липня 2000 року у справі Джабарі проти Туреччини, Європейський суд з прав людини (далі - Суд) постановив, що у випадку виконання державними органами Туреччини рішення про депортацію заявниці до Ірану матиме місце порушення ст. 3 Конвенції про захист прав та основних свобод людини (далі - Конвенція) щодо заборони катування, а також, що було порушено ст. 13 Конвенції щодо права на ефективний засіб правового захисту. Відповідно до ст. 41 Конвенції Суд дійшов висновку, що саме по собі визнання фактів порушення ст. 13 та потенційного порушення ст. 3 Конвенції є достатньою компенсацією моральної шкоди, якої зазнала заявниця.

Обставини справи

Заявниця, пані Хода Джабарі, є громадянкою Ірану, народилася у 1973 році і проживає зараз у Стамбулі (Туреччина).

У листопаді 1997 року заявниця втекла з Ірану до Туреччини. Причиною втечі став страх бути засудженою за подружню зраду - вчинок, який визнається злочином відповідно до приписів мусульманського права і карається забиттям до смерті камінням або різками. Заявниця прибула до Туреччини, використовуючи підроблені документи. Пізніше пані Джабарі намагалася потрапити з Туреччини до Канади через Францію, однак після прибуття літака, в якому вона знаходилась, до аеропорту Парижа її було затримано французькою поліцією і вислано назад до Туреччини. У Стамбулі пані Джабарі було заарештовано на тій підставі, що вона використовувала підроблені документи при в'їзді до Туреччини. Щодо заявниці не було висунуто жодних обвинувачень, однак компетентні органи державної влади Туреччини прийняли рішення про її депортацію до Ірану. Заявниця звернулася з проханням про надання їй притулку у Туреччині. Однак воно було відхилено, оскільки пані Джабарі пропустила п'ятиденний строк після першого прибуття до цієї країни, протягом якого їй слід було звернутися з таким проханням до компетентних органів державної влади цієї країни. 16 лютого 1998 року філія Комітету з прав людини ООН в Анкарі надала заявниці статус біженця. 16 квітня 1998 року адміністративний суд міста Анкари відмовив у задоволенні прохання заявниці про невиконання рішення щодо депортації. Підставою для такого рішення суду стала відсутність необхідності відкладати депортацію, оскільки, на думку суду, рішення про депортацію було законним і його виконання не могло спричинити непоправної шкоди заявниці.

Зміст рішення Суду

Заявниця стверджувала, що у випадку її депортації до Ірану Туреччина порушить ст. 3 Конвенції, а саме: право не бути підданим катуванню. Крім того, пані Джабарі вважала, що у неї не було ефективного засобу правового захисту, передбаченого національним законодавством Туреччини, для оспорювання рішення про депортацію, а отже, мало місце порушення ст. 13 Конвенції.

Суд зауважив, що право не бути підданим катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню, є одним з найфундаментальніших у демократичному суспільстві. Тому державні органи повинні приділяти особливу увагу заявам особи про те, що її депортація до третьої країни спричинить порушення закріплених у ст. 3 Конвенції прав. Суд не дійшов висновку, що органи державної влади Туреччини здійснили всебічний і повний аналіз заяви пані Джабарі, зокрема у частині її аргументації. Для Суду було очевидним, що пропуск заявницею п'ятиденного строку, протягом якого слід звертатися з проханням про надання притулку, обумовив відсутність обов'язку органів державної влади Туреччини аналізувати фактичні причини страху пані Джабарі повертатись до Ірану. На думку Суду, автоматичне і механічне застосування норми про п'ятиденний строк звернення з проханням про надання притулку розходиться з політикою, спрямованою на захист фундаментальних прав, закріплених у ст. 3 Конвенції. Крім того, адміністративний суд міста Анкари при розгляді справи заявниці приділив більшу увагу питанню формальної законності рішення про депортацію, а не фактичним причинам страху пані Джабарі бути поверненою до Ірану.

Опрос