Идет загрузка документа (772 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

Об утверждении нормативно-правовых актов по вопросам медико-санитарного обеспечения лиц, содержащихся в следственных изоляторах и учреждениях исполнения наказаний Государственного департамента Украины по вопросам исполнения наказаний

Министерство здравоохранения, Государственный департамент по вопросам исполнения наказаний
Порядок, Приказ от 18.01.2000 № 3/6
Утратил силу

Про затвердження нормативно-правових актів з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань Державного департаменту України з питань виконання покарань

Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань,
Міністерства охорони здоров'я України
від 18 січня 2000 року N 3/6

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України
9 березня 2000 р. за N 143/4364

Із змінами і доповненнями, внесеними
наказами Державного департаменту України з питань виконання покарань,
 Міністерства охорони здоров'я України
 від 19 грудня 2001 року N 242/513
,
 від 18 листопада 2003 року N 216/532

Згідно з Висновком Міністерства юстиції України від 7 червня 2004 року N 3/26 рішення про державну реєстрацію Порядку медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань Державного департаменту України з питань виконання покарань, скасовано та 15 липня 2004 року зазначений Порядок виключено з Державного реєстру нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади

Наказ втратив чинність
(згідно з наказом Міністерства юстиції України,
 Міністерства охорони здоров'я України
 від 15 серпня 2014 року N 1348/5/572)

(У назві та тексті наказу слово "виправно-трудові установи" і "ВТУ" в усіх відмінках замінено відповідно словами "установи виконання покарань" і "УВП" у відповідних відмінках згідно з наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства охорони здоров'я України від 18 листопада 2003 року N 216/532)

Відповідно до Указів Президента України від 22 квітня 1998 року N 344/98 "Про утворення Державного департаменту України з питань виконання покарань", від 31 липня 1998 року N 827/98 "Про Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань" та від 12 березня 1999 року N 248/99 "Про виведення Державного департаменту України з питань виконання покарань з підпорядкування Міністерства внутрішніх справ України" та з метою організації належного згідно з Законами України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" та "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" санітарно-протиепідемічного і лікувально-профілактичного забезпечення осіб, узятих під варту та засуджених, НАКАЗУЄМО:

1. Затвердити нормативно-правові акти, що додаються:

Порядок медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань Державного департаменту України з питань виконання покарань;

Інструкцію про обов'язкові попередні та періодичні медичні обстеження при направленні на роботу та працівників об'єктів харчування, водопостачання, в медичних частинах, лікарнях, будинках дитини;

Інструкцію з дезінфекції водопровідних мереж та споруд на них;

Методику визначення хімічного складу та енергетичної цінності продуктів харчування;

Інструкцію з проведення протипедикульозних заходів;

Порядок забезпечення конфіденційності інформації про ВІЛ-інфікованих;

Типовий перелік оснащення медичних частин СІЗО та УВП медичним інструментарієм, устаткуванням та інвентарем;

Інструкцію з проведення диспансеризації хворих, які перебувають в установах виконання покарань;

Типовий перелік лікарських засобів у вкладках для надання невідкладної медичної допомоги;

Перелік показань та протипоказань для направлення хворих засуджених у спеціалізовані лікарні (відділення);

Типові правила внутрішнього розпорядку для хворих, які перебувають у лікарні;

Інструкцію з проведення специфічної та хіміопрофілактики туберкульозу серед підслідних та засуджених;

Перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від дальшого відбування покарання;

Положення про лікарсько-трудову комісію.

2. Начальникам управлінь (відділів) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим та областях забезпечити вивчення з особовим складом слідчих ізоляторів і установ виконання покарань нормативно-правових актів з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань, та вжити заходів задля їх виконання.

3. Визначити такими, що не застосовуються в органах і установах кримінально-виконавчої системи України, накази МВС України від 13 травня 1992 р. N 256, від 6 січня 1995 р. N 5, від 20 травня 1996 р. N 329, від 3 грудня 1996 р. N 836, спільні накази МВС та МОЗ України від 14 червня 1993 р. N 160/140, від 11 вересня 1997 р. N 611/275, спільний наказ МВС, МОЗ та Національного комітету з профілактики наркоманії та захворювання на СНІД від 18 травня 1997 р. N 312/165/46.

4. Контроль за виконанням наказу покласти на першого заступника Голови Департаменту Пташинського О. Б. та начальника управління медичного та санітарно-епідеміологічного обслуговування спецконтингенту Департаменту Гунченка О. М.

 

Голова Державного департаменту
України з питань виконання покарань
 

 
І. В. Штанько
 

Міністр охорони здоров'я України 

В. Ф. Москаленко 

ПОГОДЖЕНО: 

  

Голова Державного комітету
статистики України
 

 
О. Г. Осауленко
 

 

ПОРЯДОК
медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань Державного департаменту України з питань виконання покарань

Згідно з Висновком Міністерства юстиції України від 7 червня 2004 року N 3/26 рішення про державну реєстрацію Порядку медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань Державного департаменту України з питань виконання покарань, скасовано та 15 липня 2004 року зазначений Порядок виключено з Державного реєстру нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади

(У тексті Порядку слова "виправно-трудова установа", "ВТУ", "виховно-трудова колонія", "ВТК", "виховно-трудова", "ШІЗО", "колонія-поселення" і "вид режиму" в усіх відмінках і формах числа замінено відповідно словами "установа виконання покарань", "УВП", "спеціальна виховна установа", "СВУ", "спеціальна виховна", "ДІЗО", "виправна колонія мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання" і "рівень безпеки" у відповідних відмінках і формах числа, а слово "ТЗ" виключено; "санітарно-гігієнічне благополуччя" замінено на "санітарно-епідеміологічне благополуччя", "санітарний контроль" замінено на "санітарно-епідеміологічний нагляд" згідно з наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства охорони здоров'я України від 18 листопада 2003 року N 216/532) 

Відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров'я та Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" головною метою медичної служби слідчих ізоляторів (далі - СІЗО) і установ виконання покарань (далі - УВП) є збереження здоров'я осіб, які перебувають в установах Державного департаменту України з питань виконання покарань.

З огляду на це, основними завданнями медичної служби є:

1. Організація контролю за санітарно-епідемічним благополуччям установ та санітарно-епідеміологічним забезпеченням осіб, які там перебувають.

2. Здійснення медичного контролю за станом здоров'я підслідних та засуджених шляхом проведення регулярних медичних оглядів і обстежень. Виявлення осіб, які потребують лікування та динамічного медичного нагляду, проведення щодо них лікувально-оздоровчих заходів, спрямованих на підтримання їх працездатності і збереження здоров'я.

3. Організація та надання медичної допомоги особам, які перебувають в установах.

4. Пропаганда медичних та гігієнічних знань серед підслідних і засуджених. Формування в них навичок здорового способу життя.

5. Систематичний аналіз стану захворюваності і втрати працездатності осіб, які перебувають в установах Державного департаменту України з питань виконання покарань, з метою розробки та проведення лікувально-профілактичних заходів.

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ САНІТАРНОГО НАГЛЯДУ В СЛІДЧИХ ІЗОЛЯТОРАХ ТА УСТАНОВАХ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ*

____________
* Санітарно-епідеміологічне забезпечення осіб, які утримуються в лікувально-трудових профілакторіях (далі - ЛТП), здійснюється згідно з вимогами, викладеними в розділах 1 - 4 цього Порядку. 

1.1. санітарно-епідеміологічний нагляд у слідчих ізоляторах, установах виконання покарань Державного департаменту України з питань виконання покарань (далі - Департамент) - це система регулярного контролю та нагляду за дотриманням адміністрацією установ вимог санітарних норм і правил, проведенням комплексу санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на оздоровлення умов праці та побуту підслідних та засуджених, попередження і зниження серед них захворювань, запобігання забрудненню довкілля (водойми, ґрунт і повітря) шкідливими для здоров'я викидами та відходами.

1.2. Медичні частини установ здійснюють санітарно-епідеміологічний нагляд та нагляд за виконанням вимог санітарного законодавства та пропозицій і розпоряджень Управління медичного і санітарно-епідеміологічного обслуговування спецконтингенту Державного департаменту України з питань виконання покарань (далі - медичне управління Департаменту), медичних відділів (відділень, груп) управлінь (відділів) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях (далі - медичний відділ управління Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях) щодо:

дотримання в установах санітарно-гігієнічних норм та правил розташування, харчування, водопостачання, банно-прального забезпечення, умов праці підслідних та засуджених;

проведення заходів, спрямованих на поліпшення санітарно-гігієнічного утримання та санітарно-технічного стану всіх об'єктів установи;

санітарного стану та утримання житлових, службових і виробничих приміщень, комунально-побутових, харчових об'єктів, джерел водопостачання, очищення території.

1.3. Під час розробки перспективних планів будівництва або реконструкції об'єктів установ Департаменту та управлінь (відділів) Департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях (далі - управління Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях) адміністрація цих установ обов'язково узгоджує їх з медичним управлінням Департаменту. 

1.4. Начальники медичних частин, лікувально-профілактичних закладів установ подають інформацію за формами галузевої статистичної звітності:

1.4.1. Планові - до медичного відділу управління Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях:

щомісячно (до 2-го числа після звітного періоду) - Звіт про окремі інфекційні та паразитарні захворювання, форма N 1-Д (додаток 1);

щомісячно (до 2-го числа після звітного періоду) - Звіт про захворювання на грип та інші респіраторні захворювання, форма N 3-Д (додаток 2);

щомісячно (до 5-го числа після звітного періоду) - Оперативні дані про вперше офіційно зареєстрованих ВІЛ-інфікованих осіб, форма N 3-Д-ВІЛ (додаток 3);

у тижневий термін з часу виявлення хвороби в установі - Повідомлення про особу з діагнозом СНІД, форма N 4-Д-СНІД (додаток 4);

щоквартально наростаючим підсумком (до 5-го числа першого місяця наступного кварталу) - Звіт про ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, форма N 1-Д-СНІД (додаток 5);

за півріччя (до 5-го числа місяця, наступного за звітним періодом) - Звіт про профілактичні щеплення, форма N 5-Д (додаток 6);

щорічно (до 5-го січня) - Звіт про ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД, форма N 2-Д-СНІД (додаток 7);

щорічно (до 5-го січня) - Звіт про осіб, яким зроблені щеплення проти інфекційних захворювань, форма N 6-Д (додаток 8).

1.4.2. Планові до територіальних санепідстанцій (далі - СЕС) щомісячно (до 2-го числа після звітного періоду) - Звіт про захворювання на грип та інші респіраторні захворювання, форма N 3-Д.

1.4.3. Позачергові до чергової частини Департаменту, до медичного управління Департаменту, до управлінь Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях згідно з Переліком позачергових повідомлень, що направляються до Департаменту (додаток 9).

1.5. Начальники медичних відділів управлінь Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях подають інформацію:

1.5.1. Планову* - до медичного управління Департаменту:

щомісячно (до 3-го числа після звітного періоду) - Про окремі інфекційні та паразитарні захворювання, форма N 1-Д у розрізі установ управління Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.

Щомісячно (до 5-го числа після звітного періоду) - Про захворювання на грип та інші респіраторні захворювання, форма N 3-Д в розрізі установ управління Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.

Щомісячно (до 5-го числа після звітного періоду) - Оперативні дані про вперше офіційно зареєстрованих ВІЛ-інфікованих осіб.

У тижневий термін з часу виявлення хвороби в установі - Повідомлення про особу з діагнозом СНІД.

Щоквартально наростаючим підсумком (до 5-го числа першого місяця наступного кварталу) - Звіт про ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, форма N 1-Д-СНІД.

За півріччя (до 10-го числа місяця наступного за звітним періодом) - Звіт про профілактичні щеплення, форма N 5-Д.

Щорічно (до 5-го січня) - Звіт про ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД, форма N 2-Д-СНІД.

Щорічно (до 5-го січня) - Звіт про осіб, яким зроблені щеплення проти інфекційних захворювань, форма N 6-Д.

____________
* Щоквартальний та річний звіти "Про окремі інфекційні та паразитичні захворювання" та "Про захворювання на грип та інші респіраторні захворювання" надаються наростаючим підсумком, згідно з додатками 1, 2.

1.5.2. Планову - до територіальних СЕС Автономної Республіки Крим, областей, Київської та Севастопольської міських СЕС, Держкомстату Автономної Республіки Крим, обласного, Київського міського управління статистики за місцезнаходженням:

Щомісячно (на 3-й день після звітного періоду) - Звіт про окремі інфекції та паразитарні захворювання, форма N 1-Д.

За півріччя (до 10-го дня після звітного періоду) - Звіт про профілактичні щеплення, форма N 5-Д.

Щорічно (до 5-го січня) - Звіт про осіб, яким зроблені щеплення проти інфекційних захворювань, форма N 6-Д.

1.5.3. Планову - до територіальних центрів профілактики СНІДу або до територіальних СЕС Автономної Республіки Крим, областей, Київської та Севастопольської міських СЕС:

Щомісячно (до 5-го числа поточного місяця) - Оперативні дані про вперше офіційно зареєстрованих ВІЛ-інфікованих осіб.

У тижневий термін з часу виявлення хвороби в установі - Повідомлення про особу з діагнозом СНІДу.

Щоквартально (до 5-го числа першого місяця наступного кварталу) - Звіт про ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД, форма N 1-Д-СНІД.

Щорічно (до 5-го січня) - Звіт про ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД, форма N 2-Д-СНІД.

2. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ САНІТАРНО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ ОБ'ЄКТІВ СІЗО ТА УВП

2.1. Санітарно-гігієнічні вимоги до утримання територій, на яких розташовані установи:

2.1.1. Очищення території установ полягає у плановому здійсненні санітарно-технічних та господарчих заходів щодо збирання, зберігання, видалення і знешкодження відходів.

Основні системи очищення: вивізна, коли всі відходи вивозяться спеціальним транспортом у місця їх знешкодження та утилізації, і змішана, коли рідкі відходи зливаються до каналізації, а тверді вивозяться спеціальним транспортом.

2.1.2. Відповідальність за санітарно-технічний стан, своєчасний ремонт та експлуатацію установок та споруд для збирання, зберігання, видалення та знешкодження твердих та рідких відходів, а також за експлуатацію каналізаційних мереж та очисних споруд в установах покладається на відділи (групи) інтендантського і господарчого забезпечення.

2.1.3. Санітарний нагляд за очищенням території установи, обладнанням та експлуатацією каналізаційних мереж і споруд, сміттєзбірників, надвірних туалетів організовують і здійснюють працівники медичної частини установи згідно з чинним законодавством у формі попереджувального та поточного державного санітарного нагляду.

2.1.4. При розв'язанні питань попереджувального санітарного нагляду медична частина контролює проведення ремонту, реконструкції та будівництва каналізаційних мереж і споруд, надвірних туалетів. Бере участь у прийманні їх до експлуатації, а також у проведенні заходів до запобігання і ліквідації забруднення території, поверхневих та підземних вод господарсько-побутовими відходами та шкідливими промисловими викидами.

2.1.5. При здійсненні санітарного нагляду працівники медичної частини керуються діючими санітарними нормами і правилами, методичними вказівками медичного управління Департаменту та медичних відділів управлінь Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях. Вони отримують від них та від територіальних СЕС органів Міністерства охорони здоров'я консультативну та практичну допомогу при виборі земельних ділянок під будівництво каналізаційних мереж і споруд, місць знешкодження, утилізації відходів під час попереджувального санітарного нагляду в процесі будівництва і при прийманні їх до експлуатації, а також при проведенні заходів щодо запобігання і ліквідації забруднення поверхневих та підземних вод, ґрунту та повітря шкідливими господарсько-побутовими відходами, промисловими та іншими викидами.

2.1.6. Поточний санітарний нагляд за очищенням території установи - це постійний контроль за регулярним вивезенням рідких та твердих відходів та санітарним станом території, за дотриманням санітарних норм і правил при експлуатації каналізаційних мереж і споруд, за устаткуванням для знезаражування і утилізації твердих відходів.

Ці питання потрібно вирішувати відповідно до вимог Санітарних правил утримання територій населених місць (СанПіН 42-128-4690-88).

При влаштуванні в установі малих ферм і господарств для утримання тварин (худоба, птиця, звірі, птахи) слід користуватися СанПіН 5.02-1214, яким установлені Розміри санітарно-захисних зон (СЗЗ) від малих тваринницьких ферм (підсобних відгодівельних господарств) до кордонів житлової забудови в залежності від направленості і продуктивності господарства (додаток 10).

2.1.7. При обслуговуванні та експлуатації каналізаційних мереж і споруд силами й засобами самої установи медична частина здійснює поточний санітарний нагляд за всіма мережами і спорудами каналізації, у тому числі й за спорудами для очищення стічних вод.

2.1.8. Начальник медичної частини установи повинен мати відомості про стан каналізаційних мереж і споруд, про ефективність очищення стічних вод, систему збирання, вилучення та знешкодження твердих побутових відходів, виявляти недоліки й разом з відповідними службовими особами визначати термін їх усунення.

2.1.9. Начальник медичної частини установи повинен щотижня доповідати начальнику установи про санітарний стан території та заходи для його поліпшення, а в разі виникнення загрози забруднення джерела водопостачання або інших порушень санітарних правил утримання території - негайно.

2.2. Збирання рідких відходів

Для збирання рідких відходів в установах, які не мають каналізації, влаштовуються надвірні помийниці. Вони повинні мати: водонепроникний вигріб і наземну частину з кришкою та решіткою для видалення твердих фракцій. З решіток тверді фракції переносяться у контейнери для твердих відходів.

З метою очищення решіток передня стінка помийниці повинна зніматися або відкриватися. При наявності надвірного туалету вигріб останнього та помийниці може бути загальним.

Надвірні туалети повинні бути віддалені від житлових споруд на відстань не менше 20 м і не більше 100 м. В умовах децентралізованого водопостачання надвірні туалети повинні бути віддалені від колодязів та каптажів джерел на відстані не менше 50 м (СанПіН 42-128-4690-88).

Надвірні туалети повинні мати наземну частину (кабіну) і вигріб. Кабіну споруджують зі щільно підігнаних матеріалів (дощок, цегли, блоків). Вигріб повинен бути водонепроникним, об'єм його встановлюють, виходячи з чисельності осіб, які користуються туалетом. Глибина вигребу залежить від рівня ґрунтових вод, але не повинна бути більше ніж 3 м від поверхні ґрунту, що зумовлено очищенням вигребів асенізаційним транспортом. Не дозволяється наповнення вигребу на рівень, вищий, ніж 0,35 м від поверхні ґрунту.

Вигріб необхідно чистити в міру його заповнення.

Рідкі нечистоти і відходи вивозяться з установ для знешкодження у відповідних місцях (поля асенізації, наземні поля зрошення, поля заорювання та інші) територіальних органів комунального господарства.

Прибирання надвірних туалетів потрібно проводити щоденно.

Щотижня приміщення туалету слід промивати гарячою водою з дезінфекційними засобами. Кабіни надвірних неканалізованих туалетів та вигреби дезінфікують розчинами хлорного вапна (10 %), гіпохлориду натрію (3 - 5 %), лізолу (5 %), нафталізолу (10 %), креоліну (5 %), метасилікату натрію (10 %). Для дезінфекції наземних частин вигребів забороняється застосовувати сухе хлорне вапно. Наземна частина помийниць та надвірних туалетів повинна бути не проникна для гризунів і комах.

2.3. Збирання твердих побутових відходів

У разі тимчасового зберігання відходів у надвірному збірнику повинно бути унеможливлене загнивання та розкладання твердих побутових відходів. Термін зберігання в холодну пору року (при температурі -5° C і нижче) повинен бути не більше трьох діб, у теплу пору (при температурі понад +5° C) - не більше однієї доби (щоденний вивіз).

Для збирання твердих побутових відходів застосовуються стандартні металеві контейнери, як виняток - дерев'яні. Для вивезення твердих відходів застосовуються дві системи: змінна - контейнери вивозяться разом із сміттям, незмінна - контейнери очищуються від сміття на місці.

Майданчики під контейнери повинні бути віддалені від житлових споруд на відстань не менше 20 м і не більше 100 м. Розмір майданчиків слід розраховувати на встановлення потрібної кількості контейнерів, але не більше п'яти. Майданчик повинен мати тверде покриття (бетон або асфальт). Відстань від контейнерів до краю забетонованого майданчика, на якому вони встановлені, повинна бути не менше 1 м.

У виняткових випадках, коли неможливе дотримання встановлених розривів від надвірних туалетів, місць тимчасового зберігання відходів ця відстань установлюється комісією (начальник установи, санітарний лікар, начальник медичної частини та начальник відділу (групи) інтендантського і господарчого забезпечення).

Збирати відходи зі шкірно-венеричних, інфекційних, туберкульозних, онкологічних, хірургічних (у т. ч. гінекологічних) відділень потрібно в герметичні збірники, що щільно закриваються кришками, місткістю 50 - 100 л. Забороняється вивозити такі відходи на полігони, звалища. Їх необхідно знешкоджувати на місці шляхом спалення на відповідних установках.

Металеві збірники відходів улітку необхідно промивати (при незмінній системі не рідше одного разу на десять днів, при змінній - щоразу після очищення). Для дезінфекції металевих контейнерів слід застосовувати розчини: лізолу (5 - 8 %), креоліну (5 - 8 %), нафталізолу (10 - 15 %), фенолу (3 - 5 %), метасилікату натрію (1 - 3 %). Термін контакту - 30 хвилин. Категорично забороняється проводити дезінфекцію металевих контейнерів та металевих ємностей засобами, що містять активний хлор.

Дерев'яні збірники промивають та дезінфікують після кожного очищення. Для дезінфекції дерев'яних збірників використовують розчини хлорного вапна (10 %), гіпохлориду натрію (3 - 5 %), лізолу (5 %), нафталізолу (10 %), креоліну (5 %), метасилікату натрію (10 %).

2.4. Збирання харчових відходів

Збирати та використовувати харчові відходи належить у відповідності з Ветеринарно-санітарними правилами про порядок збору харчових відходів і використання їх для корму худоби.

Харчові відходи дозволяється збирати тільки в спеціально призначені для цього і відповідно промарковані збірники (баки, відра, фляги молочні). Ємності з оцинкованого заліза потрібно пофарбувати всередині і ззовні масляною фарбою. Ємності для збору харчових відходів повинні мати щільні кришки, їх забороняється використовувати для будь-яких інших потреб. Ці ємності слід щоденно промивати водою із застосуванням мийних засобів і періодично (не рідше одного разу на десять діб, особливо в теплу пору року) піддавати дезінфекції 2 %-ним розчином кальцинованої соди або 3 %-ним освітленим розчином хлорного вапна. Термін експозиції становить 30 хвилин. Після дезінфекції ємності обмивають водою.

Забороняється збирати харчові відходи з їдалень шкірно-венеричних, інфекційних і туберкульозних лікарень.

Термін тимчасового зберігання харчових відходів до часу їх вивезення не повинен перевищувати однієї доби. На харчоблоках зберігання відходів повинно проводитись у прохолодних приміщеннях.

2.5. Санітарно-гігієнічні вимоги до організації водопостачання

2.5.1. Установи забезпечуються водою з водопроводів територіального комунального господарства, підприємств та організацій інших відомств, з власних джерел водопостачання, вода яких відповідає вимогам Держстандарту 2874-82 "Вода питна".

2.5.2. Забезпечення установ господарчою та питною водою здійснюється силами та засобами відділів (груп) інтендантського і господарського забезпечення, які видобувають та обробляють воду, відповідають за санітарно-технічний стан водозабірних споруд та водопровідних мереж, дотримання режиму в зонах санітарної охорони, організовують і здійснюють виробничий контроль за якістю води для централізованого водопостачання.

2.5.3. Санітарний нагляд за обладнанням і експлуатацією систем водопостачання організовує і здійснює медична служба установи згідно з вимогами чинного законодавства.

2.5.4. На водомережах підрозділів Департаменту медична служба здійснює санітарний нагляд за всіма спорудами. На водомережах місцевих органів комунального господарства, а також підприємств інших відомств - лише за спорудами і мережами, розташованими на території установи.

2.5.5. Медичні частини установ здійснюють попереджувальний та поточний санітарний нагляд за водопостачанням під керівництвом медичного управління Департаменту, медичних відділів управлінь Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях. У разі потреби вони отримують консультативну і практичну допомогу від територіальних СЕС органів Міністерства охорони здоров'я.

2.5.6. Обов'язки працівників медичної частини:

участь у виборі джерела водопостачання та визначенні межі зон санітарної охорони, додержанні режиму на території зон санітарної охорони джерел;

контроль за якістю води (згідно з Держстандартом 2874-82 "Вода питна") та санітарним станом об'єктів водопостачання;

контроль за забезпеченням достатньої кількості питної води (залежно від ступеня інженерного обладнання установи, природно-кліматичних умов та величини міста в зоні її розташування, але в усякому разі не менше 50 л на добу на одного засудженого).

Начальник медичної частини повинен забезпечити своєчасність і повноту попередніх та періодичних медичних обстежень осіб, які працюють на об'єктах водопостачання, згідно з Інструкцією про обов'язкові попередні та періодичні медичні обстеження при направленні на роботу та працівників об'єктів харчування, водопостачання, в медичних частинах, лікарнях, будинках дитини, затвердженою наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року за N 3/6.

2.5.7. При вирішенні питання про придатність джерела, відведеного для централізованого господарсько-питного водопостачання, належить керуватись Держстандартом 2761-84 "Джерела централізованого господарсько-питного водопостачання", що визначає показники якості води до її обробки, при дотриманні яких джерело може бути використане для господарсько-питного водопостачання. Якість води, що подається споживачам, також повинна відповідати вимогам чинного законодавства.

Санітарний нагляд за системою водопостачання з підземних вододжерел починається з вибору джерела, оцінки кількості та якості води, схеми її обробки, можливості організації зон санітарної охорони (далі - ЗСО). Кордони ЗСО джерел водопостачання та їх правовий режим визначаються згідно з Положенням про порядок проектування та експлуатації зон санітарної охорони джерел водопостачання та водопроводів господарсько-питного призначення, затвердженим головним державним санітарним лікарем СРСР 18 грудня 1982 року N 2640-82.

2.5.8. Головною метою ЗСО є охорона від забруднення джерел водопостачання, а також водопровідних споруд та навколишньої території.

2.5.9. Зони санітарної охорони мають три пояси: перший пояс суворого режиму охоплює територію, на якій розташований водозабір та майданчики розташування всіх водозабірних споруд; другий та третій пояси охоплюють територію, призначену для охорони від забруднення джерел водопостачання. Санітарна охорона водопровідних мереж забезпечується санітарно-захисною смугою.

Питання про можливість створення ЗСО вирішується в період вибору джерела господарсько-питного водопостачання згідно з чинним законодавством.

2.5.10. Кордон першого поясу зони санітарної охорони для підземних джерел визначається на відстані не менш як 30 м від водозабору (з усіх сторін) при використанні захищених підземних вод або на відстані не менш як 50 м при використанні недостатньо захищених підземних вод.

При здійсненні поточного санітарного нагляду за водопостачанням з підземних джерел контролюється виконання заходів щодо захисту водозабірних споруд, водопроводів та водоносного горизонту від забруднень. З цією метою територію першого поясу ЗСО слід огородити, вхід зачинити на замок, забезпечити постійною вартою, озеленити та передбачити відведення поверхневих стоків за її межі. На ній забороняється здійснювати всі види будівництва, що не мають безпосереднього стосунку до експлуатації водопровідних споруд.

Особливу увагу слід звертати на суворе виконання санітарно-гігієнічних вимог до обладнання свердловин (оголовок, гирло, затрубні простори тощо).

2.5.11. Під час обстеження підземних джерел звертають увагу на водоохоронні заходи не тільки в першому, але й у другому та третьому поясах зон санітарної охорони, межі яких визначаються проектною організацією під час проектування свердловин. Для цього необхідно вимагати виявлення, тампонування чи відбудови всіх старих, неробочих чи дефектних свердловин, що неправильно експлуатуються і загрожують забрудненню водоносного горизонту.

2.5.12. Усі об'єкти на території другого поясу ЗСО повинні бути каналізовані чи мати водонепроникні вигреби.

2.5.13. Буріння нових свердловин та будь-яке нове будівництво на території зони санітарної охорони без погодження з медичним управління Департаменту не дозволяється.

Після визначення ЗСО у другому поясі заборонено: розміщення кладовищ, скотомогильників, полів асенізації та фільтрації, гноєсховищ, силосних ям, тваринницьких і птахівницьких підприємств та інших сільськогосподарських об'єктів, що загрожують забрудненню підземних вод; каналізування, влаштування водонепроникних вигребів; застосування добрив та отрутохімікатів; промислову рубку лісу.

2.5.14. У другому та третьому поясах ЗСО забороняється розташовувати склади пально-мастильних матеріалів, отрутохімікатів і мінеральних добрив, нагромаджувачі промислових стоків та інші об'єкти, що загрожують хімічному забрудненню підземних вод.

2.5.15. Кордони першого поясу зони санітарної охорони річок чи водопровідного каналу повинні визначатися в залежності від місцевих санітарно-топографічних та гідрологічних умов, але в усіх випадках вони повинні бути такі: угору за течією - не менш як 200 м від водозабору; униз за течією - не менш як 100 м від водозабору; по суміжному до водозабору березі - не менш як 100 м від лінії урізу води при найвищому її рівні; у напрямку від суміжного до водозабору берега в бік водоймища при ширині річки або каналу менш як 100 м - вся акваторія та протилежний берег шириною 50 м від лінії урізу води при найвищому її рівні, при ширині річки або каналу понад 100 м - смуга акваторії шириною не менш як 100 м.

2.5.16. Кордони першого поясу зони санітарної охорони водоймища або озера, використаного як джерело водопостачання, у залежності від санітарно-топографічних, гідрологічних та метеорологічних умов повинні визначатися: по акваторії на всіх напрямках - не менш як 100 м від водозабору; по суміжному до водозабору березі - не менш як 100 м від лінії урізу води при найвищому рівні.

На водозаборах ковшового типу кордони першого поясу охоплюють всю акваторію ковша.

2.5.17. Водоохоронні заходи на територіях ЗСО поверхневих джерел водопостачання такі самі, як і підземних, за винятком того, що в другому поясі ЗСО забороняється добування з водойми піску та проведення робіт із заглиблення дна, розміщення пасовищ у прибережній смузі шириною не менш як 300 м.

2.5.18. Межа першого поясу ЗСО для водогінних споруд приймається на відстані: від запасних ємностей і ємностей, що регулюють об'єм води, фільтрів, контактних освітлювачів і насосних станцій - не менше 30 м; від водонапірних башт - не менше 10 м; від решти приміщень водозабезпечення (відстійники, реагентне господарство, склади хлору та інше) - не менше 15 м.

При розміщенні водогінних споруд на території об'єкта вказані відстані допускається скорочувати за узгодженням з місцевою санітарно-епідеміологічною службою, але не менше ніж до 10 м.

2.5.19. Санітарна охорона водогонів передбачається шляхом влаштування санітарно-захисної смуги (далі - СЗС).

Ширину СЗС слід приймати по обидва боки від крайніх ліній водогону: при відсутності ґрунтових вод - не менше 10 м при діаметрі водогону до 1000 мм і не менше 20 м при діаметрі водогону понад 1000 мм; за наявності ґрунтових вод - не менше 50 м незалежно від діаметра водогону.

За узгодженням з медичним управлінням Департаменту або з місцевими органами санепідслужби допускається, при потребі, скорочення СЗС для водогонів, що проходять у межах забудованої території, але не менше 3 м.

2.5.20. Дезінфекція водогонів та споруд на них здійснюється згідно з Інструкцією з дезінфекції водопровідних мереж та споруд на них, затвердженою наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року N 3/6.

2.5.21. Якість води, що подається споживачам, повинна відповідати вимогам Держстандарту 2874-82 "Вода питна". Контроль якості питної води, за результатами лабораторних досліджень, проводиться відділами (групами) інтендантського та господарчого забезпечення управлінь (відділів) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області чи, за узгодженням, територіальними СЕС органів Міністерства охорони здоров'я України.

(підпункт 2.5.21 пункту 2.5 із змінами, внесеними згідно з наказом
 Державного департаменту України з питань виконання покарань,
 Міністерства охорони здоров'я України від 18.11.2003 р. N 216/532)

2.5.22. При водопостачанні об'єктів від децентралізованих джерел (шахтні чи трубчаті колодязі, каптажі джерел) слід користуватися Санітарними правилами по влаштуванню і утриманню криниць і каптажів джерел, що використовуються для децентралізованого господарсько-питного водопостачання, від 20 лютого 1975 року N 1226-75.

2.5.23. Якщо виникає потреба в доставці питної води з інших джерел водопостачання, то для цих потреб виділяються спеціальні машини та постійний персонал. Використання цього транспорту для інших потреб забороняється. Тара для зберігання й перевезення води повинна бути непошкодженою, чистою та продезінфікованою. Перед дезінфекцією її ретельно миють та заливають водою, у воду додають хлорне вапно в розчині з розрахунку 300 г на 1 м3 води перемішують і відстоюють протягом однієї години. Для дезінфекції можна використовувати інші дезінфектанти, які дозволені Міністерством охорони здоров'я України. Після цього тару спорожнюють та прополіскують чистою водою, яка повинна відповідати Держстандарту 2874-82 "Вода питна", до зникнення гострого запаху хлору.

У разі використання води з резервних ємностей та якщо немає можливості користуватися нею з гарантованих джерел, то перед вживанням вода підлягає знезараженню. Найбільш поширений метод знезараження води - хлорування. Правильність проведеного хлорування визначається за допомогою залишкового хлору, якого повинно бути не менше 0,3 - 0,5 мг/л після двогодинного контакту хлору з водою.

2.6. Санітарно-гігієнічні вимоги до організації харчування

2.6.1. Особи, які перебувають в установах, забезпечуються харчуванням згідно з нормами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів від 16 червня 1992 року N 336 "Про затвердження норм добового забезпечення продуктами харчування засуджених до позбавлення волі, а також осіб, що перебувають у слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях та ізоляторах тимчасового утримання Міністерства внутрішніх справ України, норм заміни одних продуктів іншими та порядку застосування вказаних норм" та наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 18 липня 1999 року N 81.

2.6.2. Організація харчування здійснюється відділом (групою) інтендантського та господарчого забезпечення, на який покладається:

розроблення режиму харчування для різних категорій спецконтингенту, які забезпечуються харчуванням з урахуванням характеру і особливостей їх роботи, станом здоров'я, наявності хронічних захворювань;

організація приготування їжі (страв), що визначається нормами добового забезпечення, і контроль за доведенням цих норм до відома осіб, які харчуються;

належне влаштування й обладнання харчових блоків, утримання їх у зразковому стані, дотримання правил експлуатацій та санітарного утримання технологічного і холодильного обладнання, інвентарю;

дотримання санітарно-гігієнічних вимог при зберіганні, видаванні і перевезенні зі складу до їдальні, зберіганні й кулінарній обробці їх в їдальні, приготуванні, роздачі готової їжі;

забезпечення умов дотримання правил особистої гігієни робітниками, які готують їжу, а також видають та перевозять харчові продукти і готові страви;

забезпечення своєчасного ремонту технологічного і холодильного обладнання;

забезпечення харчових блоків та інших об'єктів харчування мийними і дезінфекційними засобами, дозволеними Міністерством охорони здоров'я України, для миття посуду та інвентарю;

придбання технологічного обладнання, посуду, інвентарю і спеціального одягу.

2.6.3. Начальник медичної частини:

бере участь у розробці режиму харчування, складанні меню розкладок, щомісячно робить підрахунок калорійності добових раціонів згідно з меню за Методикою визначення хімічного складу та енергетичної цінності продуктів харчування, затвердженою наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року N 3/6;

подає начальнику установи список осіб, які підлягають переведенню на харчування за спеціальними нормами, організовує щоденну перевірку якості, дотримання умов зберігання, правил і термінів реалізації харчових продуктів, що є на складі і в магазині установи, а також тих продуктів, що є в особистому користуванні засуджених;

організовує перевірку якості приготовленої їжі за всіма нормами забезпечення. Результати перевірки і дозвіл на реалізацію готових страв заносяться до книги обліку контролю якості приготованої їжі (бракеражний журнал);

забороняє прийом продуктів, які не мають сертифікатів якості, переробку неякісної сировини і напівфабрикатів, а також уживання неякісних харчових продуктів і готових страв;

організовує проведення попередніх та періодичних медичних обстежень працівників харчоблоків та осіб, які роздають їжу, згідно з Інструкцією про обов'язкові попередні та періодичні медичні обстеження при направленні на роботу та працюючих на об'єктах харчування, водопостачання, в медичних частинах, лікарнях, будинках дитини, затвердженою наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року N 3/6;

організовує проведення занять з гігієнічного навчання робітників, зайнятих приготуванням, реалізацією та перевезенням харчових продуктів, а також здачу ними санітарного мінімуму.

2.6.4. Контроль за калорійністю раціонів харчування здійснюється 2 рази на рік за кожною нормою силами медичного відділу управління Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях або територіальною санепідслужбою органів Міністерства охорони здоров'я (за домовленістю).

2.6.5. Якщо продовольство, що надійшло до установи, не відповідає вимогам або ж якість його викликає сумніви, то до використання воно не допускається.

Харчові продукти, що надходять до установи, повинні мати сертифікати якості із зазначенням терміну виготовлення та зберігання, вмісту нітратів та радіоактивних речовин, з даними про проведення ветеринарно-санітарної експертизи, включаючи трихінелоскопію (свинина) та інші дослідження. Без сертифікатів якості харчові продукти не приймаються.

Відділ (група) інтендантського і господарського забезпечення організовує разом з завідуючим їдальнею і начальником медичної частини установи проведення товарознавчої експертизи продуктів, що мають закінчений термін реалізації, за винятком продуктів, що швидко псуються, та тих продуктів, що мають чітко виражені ознаки псування.

Медична частина організовує проведення гігієнічної експертизи з метою виявлення змін органолептичних властивостей продуктів (у тому числі й тих, що швидко псуються), характеру, рівня їх змін: відхилень у хімічному складі продуктів, рівня бактеріального забруднення продуктів і характеру мікрофлори, наявності пестицидів, шкідливих домішок та інших чужорідних речовин у кількості, що перевищує граничнодопустимі норми або природний вміст у продукті, можливості передачі через інфіковані продукти збудників інфекцій (на основі конкретних епідеміологічних даних).

2.6.6. Добова норма енергопостачання при триразовому харчуванні розподіляється з урахуванням енергетичної цінності (калорійності) таким чином: на сніданок - 30 - 35 %, на обід - 40 - 45 %, вечерю - 20 - 30 % від загальної калорійності добової норми постачання. Указаний розподіл продуктів на підставі добової енергетичної цінності може мінятися залежно від напруженості роботи, а саме: для працюючих у I зміну сніданок - 30 %, обід - 45 %, вечеря - 25 %; для тих, хто працює у II та III (нічну) зміни - сніданок і вечеря - по 30 %, обід - 40 %.

2.6.7. Якщо їжу приймають особи, які харчуються в кілька змін тривалістю, що перевищує 1 годину, то приготування їжі здійснюється для кожної зміни окремо, їжа повинна бути готова за 20 - 30 хв. до початку її роздачі і видана в строки, що не перевищують 2 годин з часу її приготування.

2.6.8. При видачі їжі перші страви і гарячі напої повинні мати температуру не нижче +75°C, другі - не нижче +65°C, холодні страви і напої - від +7 до +14°C. До моменту роздачі перші і другі страви можуть бути на гарячій плиті не більше 3 годин.

У разі вимушеного зберігання їжі, що залишилась, її необхідно повністю охолодити і зберігати при температурі не вище +6°C і не більше 12 годин. Перед роздачею охолоджену їжу повинен оглянути і перевірити (шляхом дегустації) лікар медичної частини, після чого цю їжу обов'язково піддають повторній тепловій обробці (кип'ятінню, прожарюванню у духовці). Термін реалізації їжі після повторної теплової обробки не повинен перевищувати однієї години. Забороняється змішувати їжу з залишками їжі, що була приготовлена раніше.

2.6.9. При потребі доставки їжі до місця роботи осіб її перевозять в опломбованих або опечатаних термосах. Хліб та посуд доставляються в чистих ящиках, розділених на секції для хліба і посуду. Час доставки не повинен перевищувати 2 годин. На місці роботи обладнуються плити для підігрівання їжі та обідні столи для її приймання. Не дозволяється роздавати охолоджену їжу без попереднього кип'ятіння перших страв та прожарювання або проварювання других.

2.6.10. Особа, яка призначається в наряд для виконання підсобних робіт в їдальні, не допускається до роботи без опитування та медичного огляду на наявність ознак інфекційного захворювання, огляду шкіри і видимих слизових оболонок на наявність гноячкових захворювань.

2.6.11. На об'єктах харчування слід дотримуватися вимог санітарних правил, установлених для підприємств громадського харчування (СанПіН 42-123-5777-91).

Усі матеріали, з яких виготовляється посуд, обладнання, кухонний інвентар, повинні відповідати переліку матеріалів, дозволених чинним законодавством для контакту з харчовими продуктами та харчовою сировиною.

2.6.12. Їдальня установи повинна мати такі приміщення: обідній зал з умивальниками, гарячий цех з роздачею, овочевий цех та м'ясо-рибний цех, мийні для столового і кухонного посуду, приміщення для нарізання хлібу, комори для зберігання сухих продуктів, овочів, охолоджувальні камери, камеру для харчових відходів, завантажувальну, приміщення для завідуючого їдальнею та персоналу, а також умивальники, душову та туалет.

2.6.13. З метою запобігання нестачі вітамінів до раціону харчування підслідних та засуджених в установах дозволяється додавати полівітаміни ("Гексавіт" або інші) по 1 драже на одну особу на добу. Вартість виданих препаратів вітаміну утримується з рахунків засуджених на загальних підставах.

2.6.14. Особам, які етапуються, видається сухий пайок на суму відповідно до норм харчування, за якими вони забезпечувалися в установі.

У транзитних камерах СІЗО особи, хворі на туберкульоз, отримують харчування за нормою, установленою для цієї категорії хворих.

(абзац другий підпункту 2.6.14 пункту 2.6 у редакції наказу
 Державного департаменту України з питань виконання покарань,
 Міністерства охорони здоров'я України від 18.11.2003 р. N 216/532)

2.7. Санітарно-гігієнічні вимоги до умов праці

2.7.1. Відповідальність за створення безпечних та нешкідливих умов праці на промислових підприємствах (цехах) установ покладається на начальника установи або на виконуючого його обов'язки, які особисто здійснюють контроль за:

відповідністю санітарно-гігієнічним нормам показників повітряного середовища, освітленості, рівня шуму, вібрації, іонізуючого та неіонізуючого випромінювання, електромагнітних полів промислових та радіочастот, температури повітря у виробничих, побутових, складських та інших приміщеннях, що забезпечується шляхом проведення своєчасних лабораторних та інструментальних досліджень;

дотриманням вимог техніки безпеки на виробництві;

забезпеченням підслідних та засуджених спецодягом, спецвзуттям, засобами індивідуального захисту, засобами первинної долікарської допомоги, а також лікувально-профілактичним харчуванням згідно з установленими нормами;

наданням пільг особам, які працюють у шкідливих умовах на промислових підприємствах (цехах) установ згідно з результатами атестації робочих місць за умовами праці;

проведенням попередніх (при вступі на роботу) та періодичних медичних оглядів працівників певних категорій та водіїв транспортних засобів у відповідності до вимог наказів Міністерства охорони здоров'я СРСР від 29 вересня 1989 року N 555 "Про удосконалення системи медичних оглядів працівників і водіїв індивідуальних транспортних засобів" та Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 року N 45 "Про затвердження Положення про медичний огляд працівників певних категорій"; проведенням попередніх та періодичних інструктажів з техніки безпеки.

2.7.2. Нагляд за забезпеченням санітарно-гігієнічних умов праці покладається на начальника медичної частини, який зобов'язаний:

здійснювати контроль за санітарним станом виробничих і побутових приміщень, території та місць загального користування на підприємствах (в цехах) установ;

брати участь у розробці заходів щодо поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці на підприємствах;

вивчати причини захворювань, пов'язаних з виробничою діяльністю, а також виробничого травматизму, давати пропозиції начальнику щодо поліпшення умов праці засуджених;

організовувати своєчасний попередній та періодичний медичний огляд осіб, які працюють із шкідливими виробничими чинниками;

здійснювати контроль за якістю питної води і своєчасним поповненням медикаментами аптечок у виробничих підрозділах;

щомісяця доповідати начальнику установи про санітарно-гігієнічний стан умов праці, а при грубих порушеннях - протягом доби;

проводити санітарно-освітню роботу з питань гігієни праці серед працюючих;

здійснювати взаємозв'язок з територіальними органами Міністерства охорони здоров'я України щодо забезпечення санітарно-епідеміологічного нагляду за контрагентськими об'єктами.

2.7.3. Начальник медичної частини повинен мати інформацію про промислові об'єкти установи, що проектуються, будуються та реконструюються, про впровадження нових технологічних процесів, обладнання, машин і механізмів, нових хімічних речовин та про їх токсико-хімічні характеристики.

2.7.4. У разі виявлення відхилень від проекту і недотримання санітарних норм та правил начальник медичної частини зобов'язаний інформувати про це начальника установи та начальника медичного відділу управління Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях. На підставі аргументованого представлення начальника медичного відділу управління Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях начальник управління Департаменту зобов'язаний припинити проведення окремих видів робіт з будівництва і монтажу обладнання.

2.7.5. Керівництво підприємства організовує на виробництві проведення атестації робочих місць за умовами праці згідно з чинним законодавством України про охорону праці.

Медичне управління Департаменту, медичні відділи управлінь Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях та територіальні установи охорони здоров'я надають керівництву установ консультативну та практичну допомогу в організації проведення лабораторних і інструментальних досліджень виробничих факторів на промислових підприємствах (цехах) установ.

2.7.6. Адміністрація підприємства (цеху) установи повинна вживати всіх заходів до усунення несприятливих виробничих чинників, що можуть негативно впливати на організм людини. До таких чинників належать:

небезпечні фактори фізичної природи (іонізуюче та неіонізуюче випромінювання, атмосферний тиск, несприятливий мікроклімат, підвищені рівні шуму, ультразвук, інфразвук, вібрація, електромагнітні поля промислові та радіочастот);

небезпечні фактори хімічної природи (I - IV класів небезпеки);

небезпечні фактори біологічної природи (інфекції, інвазії, білкові препарати, амінокислоти, вітаміни);

промислові аерозолі, переважно фіброгенної дії;

важкість і напруженість праці.

2.7.7. Усі працюючі під впливом небезпечних, шкідливих та несприятливих виробничих чинників підлягають обов'язковому медичному огляду. Допущення до роботи осіб, які мають протипоказання, або осіб без належного попереднього чи періодичного медичного огляду забороняється.

2.7.8. Для створення належних умов праці та збереження працездатності засуджених повинні відповідати чинному законодавству:

технологічний процес та особливості виробництва;

улаштування та обладнання робочих місць;

площа і об'єм робочих приміщень;

мікроклімат на робочому місці (температура, швидкість руху і вологість повітря, інтенсивність теплового випромінювання), а також температура огороджень;

стан природного і штучного освітлення робочих місць;

рівні шкідливих фізичних факторів (шум, вібрація, електромагнітне випромінювання);

хімічний склад та домішки повітря;

забезпеченість спецодягом та засобами індивідуального захисту;

запроваджений режим роботи.

2.7.9. З цією метою мікроклімат у робочих приміщеннях повинен забезпечувати стан температурного комфорту організму працюючого з зовнішнім середовищем. Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони (мікроклімат) регламентуються чинним законодавством.

Усі виробничі та допоміжні приміщення повинні бути обладнані системами опалення і вентиляції відповідно до будівельних та санітарних норм.

Системи вентиляції та опалення повинні забезпечувати на постійних робочих місцях і в робочій зоні під час проведення основних і ремонтно-відновлювальних робіт метеорологічні умови (температуру, відносну вологість і швидкість руху повітря), а також уміст шкідливих речовин у повітрі згідно з вимогами Санітарних норм і правил.

Технологічні викиди в атмосферу усуваються за допомогою загальнообмінної вентиляції і з урахуванням розсіювання, вони не повинні перевищувати в атмосферному повітрі населених пунктів граничнодопустимих концентрацій (далі - ГДК).

Біля воріт, що відчиняються більш як 5 разів або не менш як на 40 хвилин за зміну, передбачаються повітряні або повітряно-теплові завіси.

Забороняється включати в загальну витяжну установку відсмоктувачі пилу і парів, які легко конденсуються, а також речовин, які при змішуванні дають небезпечні суміші або сполуки.

На робочих місцях, розташованих поблизу джерела шкідливості (зварювання, паяння тощо), як доповнення до загальнообмінної вентиляції потрібна установка місцевих відсмоктувачів.

На виробництвах, де можливе раптове надходження до повітря робочої зони великої кількості шкідливих речовин (крім пилу), передбачається аварійна вентиляція.

Постійні робочі місця біля вікон мають бути захищені від холодних потоків повітря.

Використання на виробництві хімічних речовин невідомого складу забороняється.

Для опалення будов і споруд підприємства передбачаються системи та теплоносії, що не дають додаткових виробничих шкідливостей.

Природне і штучне освітлення має відповідати чинним санітарним нормам.

2.7.10. З метою атестації робочих місць керівництво установи організовує лабораторні дослідження мікроклімату, освітленості, вентиляції, а також шуму, вібрації, інших наявних фізичних та хімічних шкідливих чинників.

Періодичність досліджень визначається чинним законодавством.

2.7.11. Промислові підприємства забезпечуються доброякісною питною водою, яка повинна відповідати вимогам Держстандарту 2874-82 "Вода питна".

Сполучати мережі господарсько-питних водопроводів з мережею технічного призначення забороняється. Для користування питною водою встановлюються фонтанчики, автомати з питною водою, закриті бачки з фонтануючими насадками та інші пристрої.

Особи, які працюють у гарячих цехах, забезпечуються газованою водою з розрахунку до 10 літрів на одну особу за зміну. Відстань від робочих місць до місця постачання питною водою не повинна бути більшою, ніж 75 метрів.

2.7.12. Очисні споруди, станції перекачування та інші установки для стічних вод промислових підприємств не повинні бути джерелом забруднення водойм, ґрунту, ґрунтових вод і повітря. Скидання забруднених промислових стічних вод без очищення забороняється.

Кожне підприємство обладнує санітарно-побутові приміщення залежно від групи виробничих процесів згідно з будівельними нормами і правилами відповідно до наведеної таблиці:

Санітарна характеристика виробничих процесів 

Розрахункове число працівників 

Тип гардеробних, число відділень шафи на особу 

Спеціальні побутові приміщення та обладнання 

На одну душову сітку 

На один кран 

Процеси, що в викликають забруднення небезпечними речовинами 3-го та 4-го класів: 

  

  

  

  

Лише рук 

25 

Загальні, одне відділення 

Тіла та спецодягу 

15 

10 

Загальні, два відділення 

Тіла та спецодягу, що усуваються за допомогою спеціальних засобів миття 

20 

Окремі, по одному відділенню 

Приміщення для окремого чищення або прання 

Процеси, що відбуваються при надмірі тепла або несприятливих метеорологічних умовах: 

  

  

  

  

При надмірі конвекційного тепла 

20 

Загальні, два відділення 

Приміщення для охолодження 

При надмірі променистого тепла 

20 

Те саме 

Те саме 

Пов'язані з впливом вологи, що викликає намокання спецодягу 

20 

Окремі, по одному відділенню 

Приміщення для сушіння спецодягу 

При температурі повітря близько 10°С, включаючи й роботи на повітрі 

20 

Окремі, по одному відділенню 

Приміщення для обігрівання й сушіння спецодягу 

Процеси, що викликають забруднення речовинами 1-го та 2-го класів небезпеки, а також речовинами із стійким запахом: 

  

  

  

  

Тільки рук 

10 

Загальні, одне відділення 

Приміщення для хімічного чищення 

Тіла та спецодягу 

10 

Окремі, по одному відділенню 

Штучна вентиляція місць зберігання спецодягу, дезодорація 

Санітарні прилади встановлюють з розрахунку: одна ванна для ніг на 50 працюючих, 1 напівдуш, унітаз (пісуар) на 15 працюючих.

Приміщення для сушіння, витрушування та ремонту спецодягу повинні мати площу не менше як 9 кв. м кожне, а приміщення для обігріву - 12 кв. м.

Використання побутових приміщень на виробництві не за призначенням забороняється.

2.7.13. Якщо харчування засуджених здійснюється у виробничій зоні, то в побутових приміщеннях мають бути виділені кімнати для вживання їжі.

Пункти харчування у виробничій зоні повинні відповідати санітарним вимогам, установленим для підприємств громадського харчування. Кількість змін не повинна перевищувати чотирьох.

2.7.14. Молоко, пектин (або яблучні, морквяні й інші соки) та інші продукти харчування видаються додатково особам, які працюють у шкідливих умовах виробництва. Видача молока та інших видів спецхарчування здійснюється в місцях харчування працюючих.

Не дозволяється вживати молоко без його попереднього кип'ятіння, а інші продукти спецхарчування - без наявності сертифіката якості або з простроченими термінами реалізації.

2.7.15. Спеціальний та захисний одяг, взуття і засоби індивідуального захисту видаються працівникам у визначені строки згідно з типовими галузевими нормами.

Працювати без належного спецодягу та інших захисних засобів забороняється. Обов'язковими є своєчасний ремонт і прання спецодягу, а на виробництвах, пов'язаних з використанням отруйних чи радіоактивних речовин, обов'язково слід робити дегазацію або дезактивацію.

На роботах, де є загроза виділення у повітря приміщень шкідливих парів, газів, промислових аерозолей, а також небезпека вилітання відламків та стружки, робітникам видаються засоби особистого захисту: протигази, респіратори, каски, захисні окуляри, маски, рукавички, фартухи тощо згідно з діючими нормами.

Працювати на обладнанні, що не має технічних паспортів, забороняється.

Особи, які працюють з речовинами, що викликають подразнення шкіри рук, забезпечуються профілактичними мазями і пастами, а також мийними та дезінфекційними засобами.

2.7.16. Про кожний випадок гострого професійного захворювання (отруєння) медичний працівник, який виявив або запідозрив це захворювання, інформує медичний відділ управління Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях, який здійснює санітарний нагляд за об'єктом, де працює особа, що захворіла. Письмове повідомлення надсилається протягом 24 годин.

Якщо одночасно виявлено 2 чи більше осіб з гострими професійними захворюваннями (отруєннями), то термінове повідомлення слід надсилати на кожного хворого. Якщо попередній діагноз профзахворювання (отруєння) уточнюється, то надсилається нове термінове повідомлення з відповідними змінами. Крім заходів загального характеру, медпрацівник надає необхідну медичну допомогу потерпілому.

2.7.17. Кожний випадок гострого професійного захворювання (отруєння) підлягає розслідуванню.

2.7.18. Крім письмового термінового повідомлення, медична частина в той самий день негайно сповіщає медичний відділ управління Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях телефоном чи телеграфом про кожний випадок:

гострого професійного захворювання (отруєння) з утратою працездатності при кількості осіб, які захворіли (потерпіли), 2 й більше;

захворювання на сибірку, бруцельоз, правець (при визначенні зв'язку з професійною діяльністю хворого).

Розслідування гострого професійного захворювання (отруєння) здійснює санітарний лікар з гігієни праці або інший фахівець медичного відділу управління Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях протягом 24 годин з моменту надходження термінового повідомлення.

У процесі розслідування:

з'ясовуються обставини, за яких виникло гостре професійне захворювання (отруєння);

проводиться обстеження робочого місця (робочої зони, виробничої дільниці, цеху), де виникло захворювання;

за потреби проводяться лабораторні та інструментальні дослідження шкідливих виробничих чинників;

оцінюється стан санітарно-гігієнічних умов праці потерпілого при виникненні захворювання (отруєння).

За результатами обслідування здійснюються санітарно-профілактичні, організаційні та технічні заходи з метою ліквідації і попередження випадків захворювання (отруєння).

2.8. Санітарно-гігієнічні вимоги до банно-прального забезпечення

2.8.1. Банно-пральне забезпечення підслідних та засуджених організовується і здійснюється силами та засобами відділу (групи) інтендантського та господарського забезпечення установи.

2.8.2. Обов'язком медичної частини установи є:

контроль за виконанням вимог фахівців санепідслужби при будівництві чи реконструкції банно-пральних блоків;

здійснення поточного санітарного нагляду згідно з санітарними правилами щодо обладнання, устаткування та утримання бань, пралень, контролю за якістю, своєчасністю проведення дезінфекції, санітарної обробки, заміни натільної та постільної білизни, її прання, безперебійного постачання холодної і гарячої води;

організація попередніх та періодичних медичних оглядів осіб, які безпосередньо працюють у системі банно-прального забезпечення установи згідно з Інструкцією про обов'язкові попередні та періодичні медичні обстеження при направленні на роботу та працюючих на об'єктах харчування, водопостачання, в медичних частинах, лікарнях, будинках дитини, затвердженою наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року N 3/6.

2.8.3. Крім гігієнічного, бані мають також і протиепідемічне призначення, якщо в них проводиться санітарна обробка підслідних та засуджених. Санітарну обробку потрібно проводити в таких випадках:

як плановий захід - 1 раз на місяць;

на підставі епідемічних показань;

під час приймання осіб, які прибули.

2.8.4. Санітарна обробка включає миття людей в бані з милом та мочалкою з обов'язковою заміною постільної та натільної білизни, дезінфекцією, дезінсекцією особистого одягу та постільних речей (подушка, матрац, ковдра) у дезінфекційній камері.

За наявності педикульозу профілактичні та знищувальні заходи здійснюються згідно з Інструкцією з проведення протипедикульозних заходів, затвердженою наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року N 3/6.

2.8.5. Під час проведення санітарної обробки бані повинні працювати як пропускники, тобто рух усіх осіб, які прибувають до неї, відбувається лише в одному напрямку.

Бані, призначені для санітарної обробки, повинні мати окремі вхід та вихід, роздягальню (де особи, які миються, передають одяг і білизну до дезінфекційної камери), одягальню (куди вони виходять після миття і де отримують через віконце з чистого відділення камери свої речі, що пройшли дезінфекцію чи дезінсекцію) та стаціонарну дезінфекційну камеру.

Пропускна спроможність дезінфекційної камери повинна відповідати пропускній спроможності бані.

2.8.6. Заходи щодо камерної дезінфекції здійснюються на підставі вимог відповідних наказів та інструкцій Департаменту і Міністерства охорони здоров'я України.

2.8.7. При контролі за організацією дезкамерної обробки медичний працівник повинен звертати увагу на:

відокремлення стіною чистої та брудної частин приміщення дезкамерної обробки;

санітарно-технічний стан дезінфекційних камер;

дотримання встановлених режимів знезаражування постільної білизни та особистих речей з лабораторним тестуванням температурного режиму;

перевірку знань персоналу про режим обробки, дотримання санітарних правил;

перевірку виконання попередніх пропозицій.

2.8.8. Обсяг та режим камерної дезінфекції фіксується дезінфектором у журналі реєстрації дезінфекції (дезінсекції).

2.8.9. Особи, які перебувають в установах, миються у бані не рідше як 1 раз на 7 днів з одночасною зміною натільної та постільної білизни та обов'язковим медичним оглядом фельдшера. Кухарі та особи, які виконують роботи, пов'язані з сильним забрудненням шкіри, повинні приймати душ перед заступанням на роботу і після її закінчення.

Після кожної зміни осіб, які миються в бані, проводиться ретельне прибирання приміщень та їх дезінфекція розчинами, які містять хлор чи лізолом.

2.8.10. Після миття кожної зміни мочалки дезінфікують кип'ятінням протягом 15 хвилин або замочуванням у 3 %-ному розчині хлораміну (лізолу) експозицією 30 хвилин. Тази, лави промивають 1 %-ним розчином хлорного вапна (або іншими дозволеними дезінфектантами в концентраціях, що передбачені правилами щодо їх застосування).

Інструменти перукарні (помазки, леза бритв) замочують у 3 %-ному розчині хлораміну протягом 30 хвилин (або іншими дезінфектантами, що передбачені правилами щодо їх застосування), потім промивають проточною водою й висушують.

2.8.11. Особи, уражені гноячковими та грибковими захворюваннями шкіри, миються окремо від інших в останню чергу, після чого в бані проводиться дезінфекція 2 %-ним лужним розчином (неочищеної соди) або 3 %-м освітленим розчином хлорного вапна з експозицією не менше як 30 хвилин (або іншими дезінфектантами, що передбачені правилами щодо їх застосування).

Підслідні та засуджені, які перебувають під наглядом з приводу туберкульозу, миються окремо в спеціально відведений для них день, після чого в бані проводиться остаточна дезінфекція.

2.8.12. Забруднену білизну з бані, а також постільну білизну безпосередньо з гуртожитків відвозять до пральні в целофанових чи клейончастих мішках.

2.8.13. Планування приміщень пралень та розміщення спеціального устаткування слід робити так, щоб забезпечувати безперервність і послідовність технологічного процесу й не допускати контакту чистої та забрудненої, сухої та вологої білизни.

На брудній половині пральні розміщують відділення для приймання і сортування білизни, обладнане стелажами.

У чистій половині передбачаються відділення: пральне, сушильно-прасувальне, ремонтне та для видачі білизни.

Між чистою і брудною половинами має бути санітарний шлюз, що має з обох половин вхід, а також душова, гардероб, туалет.

Приміщення чистої половини ізолюється від приміщень брудної капітальною стіною або перегородкою. Температура повітря в усіх цехах повинна становити від +15°C до +20°C, відносна вологість у пральному цеху - не більше як 70 %, а в сушильно-прасувальному - не більше як 60 %. Білизна, що надходить до пральні, сортується за виглядом та станом забруднення. Більш забруднену білизну попередньо замочують на 4 - 12 годин у теплій воді з додаванням 0,5 %-ного розчину кальцинованої соди або інших мийних речовин (тринатрійфосфату, сульфоналу, мила ОП-7 тощо).

2.8.14. Білизна із стаціонарів медичних частин, приміщень для утримання хворих на туберкульоз перед пранням обов'язково піддається золінню, тобто кип'ятінню у лужному розчині, протягом години або замочується в дезрозчині, а потім піддається пранню у спеціально закріпленій для цього машині.

2.8.15. Приміщення брудної половини пральні після роботи слід старанно прибрати і продезінфікувати.

2.8.16. Ковдри, наматрацники та матрацні наволоки слід прати 1 раз у квартал.

2.8.17. Будівлі бань, пралень повинні мати водопроводи, каналізацію, опалення, вентиляцію та гарячу воду.

2.8.18. Якість води повинна відповідати вимогам до питної води згідно з Держстандартом 2874-83 "Вода питна".

2.8.19. Банно-пральні стічні води в каналізованому населеному пункті з очисними спорудами спускаються безпосередньо у каналізаційну мережу, їх попереднє очищення (коагулювання розчином гашеного вапна з наступним відстоюванням) проводиться, коли кількість стічних вод з банно-пральних блоків перевищує 25 % від загальної кількості всіх стічних вод, що подаються на очисні споруди. Для коагулювання належить застосовувати вапно кількістю 400 г на 1 куб. м стічних вод.

У неканалізованому пункті для очищення стічних вод використовують місцеві очисні каналізаційні споруди (ППФ, ПНФ, ФТ, ФК, КУ, БІО згідно з розробленою та узгодженою з санепідслужбою проектною документацією).

2.8.20. Питання про очищення та місце скидання стічних вод потрібно узгоджувати з санітарно-епідеміологічними установами територіальних органів Міністерства охорони здоров'я України.

2.8.21. Забороняється скидати банно-пральні стічні води у водоймища, яри тощо.

3. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОТИЕПІДЕМІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

3.1. Протиепідемічне забезпечення - це система заходів щодо запобігання і ліквідації інфекційних захворювань, спалахів серед осіб, які утримуються в установах.

3.2. Організація комплексу протиепідемічних заходів в установі покладається на начальника установи. Для їх проведення залучаються медична служба, служби інтендантського та господарського забезпечення, оперативної та соціально-психологічної роботи та ін.

3.3. Протиепідемічні заходи спрямовані на попередження:

занесення інфекційних захворювань в установу;

розповсюдження інфекційних захворювань серед підслідних та засуджених;

розповсюдження інфекційних захворювань за межі установи.

3.4. Протиепідемічні заходи включають:

нагляд за санітарно-епідемічною ситуацією в установі і в районі її розташування;

заходи, що здійснюються в установі при прийнятті підслідних та засуджених;

систематичний медичний нагляд за підслідними та засудженими;

систематичні медичні огляди і лабораторні обстеження осіб, які мають стосунок до харчування, водопостачання тощо;

санітарно-епідеміологічний нагляд за станом території, гуртожитків, організацією харчування, водопостачання і каналізування, банно-пральним обслуговуванням, дотриманням правил особистої гігієни;

проведення планових і термінових профілактичних щеплень;

проведення профілактичної дезінфекції, дезінсекції і дератизації; 

підвищення санітарної культури підслідних та засуджених;

систематичне вдосконалення і підготовку персоналу (у т. ч. медичного) з питань протиепідемічного захисту;

підготовку сил і засобів для проведення протиепідемічних заходів у разі спалаху інфекційних захворювань (розміщення додаткових ліжок у медичній частині, забезпечення необхідним інвентарем тощо);

оперативний і ретроспективний епідеміологічні аналізи;

своєчасне отримання даних про спалахи інфекційних захворювань, епізоотій і виявлення бактеріального забруднення об'єктів навколишнього середовища в районі розташування установи.

3.5. Поглиблене вивчення і уточнення даних про санітарно-епідеміологічний стан району, де розміщена установа здійснюються шляхом:

ознайомлення із структурою і динамікою інфекційної захворюваності населення;

вивчення можливих збудників, шляхів поширення епідемічних захворювань та схильності до них підслідних та засуджених;

ознайомлення з обсягом і якістю профілактичних, протиепідемічних і протиепізоотичних заходів, що проводять медичні та ветеринарні лікувально-профілактичні установи.

3.6. Систематичну інформацію про епідемічну обстановку в районі дислокації установи одержують шляхом:

отримання від місцевих органів Міністерства охорони здоров'я України даних про інфекційну захворюваність серед населення;

отримання від Головних державних лікарів даних про санітарно-епідеміологічний стан області, Республіки Крим, м. Києва, країни;

участі лікарів у роботі медичних з'їздів, конференцій, нарад, семінарів і засідань товариств, що проводять установи органів Міністерства охорони здоров'я України.

3.7. При проведенні санітарно-епідеміологічного нагляду начальники медичних частин повинні підтримувати тісний зв'язок з місцевими органами Міністерства охорони здоров'я і ветеринарії:

для систематичного отримання даних про інфекційну захворюваність серед населення і тварин, про проведення профілактичних, протиепідемічних та протиепізоотичних заходів у районі розташування установ;

для координації профілактичних і протиепідемічних заходів;

для отримання консультативної та іншої допомоги з питань протиепідемічного обслуговування підслідних та засуджених.

3.8. З метою запобігання занесенню інфекційних захворювань в установи всі новоприбулі (окремо від основного контингенту) протягом доби проходять повну санітарну обробку та медичне обстеження, під час якого виявляються хворі на туберкульоз легень, шкірні, венеричні, кишкові та інші інфекційні захворювання, а ті, які були в контакті з інфекційними хворими, підлягають медичному нагляду згідно з висновком начальника медичної частини на час інкубаційного періоду інфекційного захворювання.

Усі засуджені, які прибули до УВП, розміщуються у карантинному приміщенні, ізольованому від інших осіб, де за ними здійснюють медичний нагляд протягом 14 діб, після чого їх переводять у відділення для постійного перебування. У період перебування у карантинному приміщенні забороняється залучати засуджених до роботи поза межами цього приміщення. Не дозволяється спільне утримання осіб, які прибули в різні терміни.

(абзац другий підпункту 3.8 пункту 3 із змінами, внесеними згідно з
 наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань,
 Міністерства охорони здоров'я України від 18.11.2003 р. N 216/532)

Карантинне приміщення розташовують у житловій зоні. У ньому обладнують кімнати: спальні, господарчу, для вживання їжі, роздягальню, туалет, душову.

При виявленні протягом медичного обстеження інфекційних хворих серед підслідних та засуджених проводиться комплекс протиепідемічних заходів. Тривалість медичного нагляду в даному випадку визначається від дня ізоляції останньої особи, яка захворіла, та максимального інкубаційного періоду.

3.9. З метою своєчасного проведення профілактичних та протиепідемічних заходів в установах медичні частини повинні періодично робити епідеміологічний аналіз за певний календарний період - місяць, квартал, рік (ретроспективний аналіз). Крім того, епідеміологічний аналіз здійснюється в епідемічному осередку (оперативний епідеміологічний аналіз).

Епідеміологічний аналіз в установі здійснює начальник медичної частини.

3.10. При проведенні ретроспективного епідеміологічного аналізу вивчаються структура, динаміка, рівень захворювань серед осіб, які обслуговуються. Джерело інфекції, особливості шляхів передачі вивчаються з урахуванням кожної нозологічної форми. Крім цього, роблять ретельний аналіз причин виникнення вогнищ інфекційних захворювань для визначення подальшого прогнозу інфекційної захворюваності.

3.11. Прогноз інфекційної захворюваності здійснюється з метою визначення тенденції розвитку епідемічного процесу в конкретних умовах і дається з урахуванням результатів нагляду, аналізу за минулий період протягом 1 року. На підставі епідеміологічного прогнозу начальники медичних частин дають пропозиції щодо організації профілактики інфекційної захворюваності підслідних та засуджених.

4. ПРОТИЕПІДЕМІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В СІЗО ТА УВП

4.1. Система та порядок проведення протиепідемічних заходів при виявленні інфекційних хворих

4.1.1. При виникненні інфекційних захворювань в установі начальник медичної частини організовує проведення таких протиепідемічних заходів:

виявлення, ізоляція та госпіталізація хворих, забезпечення консультації лікарем-інфекціоністом та виконання його пропозицій щодо лікування;

поточна і остаточна дезінфекція; епідеміологічне обстеження;

медичний нагляд, обсервація або карантин;

контроль за проведенням санітарно-гігієнічних заходів;

проведення профілактичних щеплень.

4.1.2. Своєчасне (раннє) виявлення інфекційних хворих (або підозрілих на інфекційне захворювання) здійснюють медичні працівники під час амбулаторних прийомів, медичних оглядів, а також обходів гуртожитків, камер разом з адміністрацією установи.

4.1.3. Виявлених хворих та підозрілих на інфекційні захворювання негайно направляють у медичний ізолятор, що має бути при медичній частині установи.

Залежно від епідемічних показань (при масовому надходженні хворих) ізолятор можна розширювати та дообладнувати (під медичний ізолятор може бути обладнана камера, гуртожиток чи школа установи). У медичному ізоляторі лікар збирає у хворого епідеміологічний анамнез, обстежує його, установлює діагноз і надає йому лікарську допомогу. Хворих і підозрілих на інфекційне захворювання направляють тимчасово в медичний ізолятор до госпіталізації або для нагляду, щоб унеможливити можливість поширення інфекційного захворювання. У період перебування їх у медичному ізоляторі слід дотримуватися протиепідемічного режиму роботи.

4.1.4. Під протиепідемічним режимом слід розуміти такий порядок організації роботи медичного ізолятора, що забезпечує повну безпеку для медичного персоналу від зараження в ізоляторі і унеможливлює поширення інфекції за його межі як самим хворим, так і обслуговувальним персоналом. Протиепідемічний режим визначається епідеміологічними особливостями конкретної інфекції (механізмом її передачі).

Загальні вимоги:

окреме розміщення інфекційних хворих з різними механізмами передачі інфекції;

розміщення медичного ізолятора (пристосованих під ізолятор приміщень) подалі від об'єктів харчування та водопостачання;

забезпечення медичного ізолятора певним комплектом білизни і постільних речей, посудом, предметами догляду за хворими, ємкостями для замочування білизни, посуду, мішками для зберігання одягу, ємкістю з кришкою чи іншими ємкостями для дезінфекції виділень хворих, а також дезінфекційними та дезінсекційними засобами;

гігієнічне миття, а за наявності показань - санітарна обробка хворих, які прибувають до медичного ізолятора;

дотримання дезінфекційного режиму.

4.1.5. Інфекційний хворий госпіталізується в ізолятор медичної частини СІЗО чи УВП або, в окремих випадках, в інфекційну лікарню (відділення) органів охорони здоров'я. Не допускається перевезення таких хворих разом з неінфекційними хворими та здоровими на всіх видах транспорту. Категорично забороняється використовувати для цього транспорт, що перевозить харчові продукти.

Для супроводу інфекційних хворих до кінцевого пункту медичний працівник призначається органом-відправником за висновком начальника медичної частини (лікарні). Медичний працівник повинен мати при собі медикаменти для надання швидкої допомоги, а також речі для догляду за хворим залежно від характеру інфекційного захворювання (відро для збору та знезараження виділень хворого тощо), дезінфекційні засоби.

Транспорт, що перевозив інфекційних хворих, підлягає остаточній дезінфекції не пізніше як через 2 години після евакуації. Дезінфекцію здійснюють працівники установи, що госпіталізує.

4.1.6. При виявленні захворювань проводиться комплекс протиепідемічних заходів у межах вогнища. Межі вогнища визначаються тією територією (камера, загін, бригада, установа), де може діяти механізм передавання даної інфекційної хвороби. Тривалість дії вогнища визначається максимальним терміном інкубаційного періоду хвороби після усунення джерела інфекції і проведення остаточної дезінфекції.

4.1.7. Для уточнення і конкретизації переліку протиепідемічних заходів начальник медичної частини проводить епідеміологічне обстеження.

У процесі обстеження виявляється підозріле джерело інфекції, шляхи та чинники можливого поширення збудника в конкретних умовах, визначається коло осіб, які підпадають під небезпеку зараження. При епідеміологічному обстеженні з приводу поодиноких випадків захворювань начальник медичної частини установи проводить:

опитування та обстеження хворого;

опитування та обстеження осіб, які спілкувалися з хворим;

обстеження об'єктів навколишнього середовища, у тому числі й лабораторне;

опитування та обстеження ведуться цілеспрямовано з урахуванням епідеміологічних особливостей конкретної інфекції з використанням лабораторних методів обстеження з метою установлення джерела інфекції і шляхів її передавання. Дані епідеміологічного обстеження використовуються для корекції заходів, що проводяться у вогнищі.

При епідеміологічному обстеженні з приводу масових захворювань (спалаху) начальник медичної частини установи, крім зазначених вище заходів, проводить аналіз розподілу захворюваності з урахуванням загонів, бригад, камер, термінів виникнення захворювань, особливостей побуту тих, хто захворів, та інших показників згідно з конкретними умовами. Завданням такого обстеження є визначення джерела та шляхів поширення інфекції для кожного, хто захворів, і з'ясування всього механізму розвитку масового захворювання.

4.1.8. Про кожний випадок виникнення інфекційного захворювання начальник медичної частини доповідає начальнику установи і одночасно повідомляє медичний відділ управління Департаменту, а також не пізніше як через 24 години з моменту установлення діагнозу надсилає до медичного відділу управління Департаменту термінове повідомлення про інфекційне захворювання, харчове отруєння, незвичайну реакцію на щеплення. Відповідальність за своєчасність повідомлення покладається на начальника медичної частини установи.

При виникненні групових захворювань та спалахів складається план заходів щодо ліквідації вогнища.

Під час епідеміологічного обстеження складається карта епідеміологічного обстеження осередку інфекційного захворювання за встановленою формою, що надсилається до медичного відділу управління Департаменту.

4.1.9. В епідемічному осередку проводяться протиепідемічні режимно-обмежувальні заходи, зміст яких залежить від характеру інфекції, особливостей розміщення підслідних та засуджених.

Є три категорії протиепідемічних режимно-обмежувальних заходів: посилений медичний нагляд; обсервація; карантин.

4.1.10. Посилений медичний нагляд здійснюється з метою активного виявлення інфекційних хворих з подальшою їх ізоляцією та госпіталізацією. Активне виявлення інфекційних хворих здійснюється шляхом опитування, огляду, термометрії, лабораторних досліджень.

Посилений медичний нагляд установлюється за вказівкою начальника медичної частини установи.

4.1.11. Обсервація - це система заходів, спрямованих на попередження поширення інфекційного захворювання. Обсервація здійснюється за наказом начальника установи на підставі заяви начальника медичної частини.

Обсервація передбачає: посилений медичний нагляд; обмеження надходження підслідних та засуджених до установи; обмеження або припинення побачень з родичами; проведення спеціальних лікувально-профілактичних та санітарно-протиепідемічних заходів.

У разі прибуття етапу до установи, де запроваджена обсервація, підслідних та засуджених, які прибули, розміщують окремо, а питання про вибуття їх з установи розв'язується в кожному конкретному випадку індивідуально.

4.1.12. Карантин - це система протиепідемічних і режимних заходів, спрямованих на повну ізоляцію епідемічного осередку та ліквідацію інфекційної захворюваності в ньому.

Карантин передбачає проведення таких заходів: повну ізоляцію підслідних та засуджених, заборону виїзду з установи та в'їзду до неї, переміщення підслідних та засуджених у межах установи; заборону виїзду (виходу) з установи та в'їзду (входу) до неї особового складу установи; посилений медичний нагляд; спеціальні лікувально-профілактичні та протиепідемічні заходи.

Матеріально-технічне постачання установи здійснюється через перевантажувальні майданчики. У межах установи проводиться роз'єднання засуджених по загонах з максимальною ізоляцією один від одного та організацією харчування через передавальні пункти.

Для забезпечення виконання умов карантину робота установи організовується за посиленим варіантом несення служби. Карантин в установі встановлюється на підставі рішення керівництва Департаменту за рекомендаціями медичного управління Департаменту, медичних відділів управлінь Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.

У разі тимчасової заборони побачень за епідемічними показаннями адміністрація установи повідомляє про це прокурора, який здійснює нагляд за виконанням законів у місцях позбавлення волі.

4.2. Протиепідемічні заходи та порядок їх проведення при окремих інфекційних захворюваннях

4.2.1. Заходи щодо запобігання кишковим інфекціям ефективні лише в тому разі, якщо вони проводяться комплексно і постійно. Основними санітарно-профілактичними заходами слід уважати такі:

забезпечення ефективного медичного контролю із застосуванням лабораторних методів дослідження за умовами розміщення, за організацією водопостачання та харчування підслідних та засуджених;

лабораторне обстеження "декретованих" контингентів;

проведення профілактичної дезінфекції та дезінсекції (знезаражування приміщень, каналізованих і неканалізованих туалетів, нечистот і стічних вод, місць збирання сміття та відходів, боротьба з мухами, знезаражування води, що використовується для пиття й господарчо-побутових потреб, дезінфекція автономних систем постачання та ємностей для доставки і зберігання води, знезаражування кухонного інвентарю та столового посуду);

медичний контроль за виконанням підслідними та засудженими основних вимог особистої гігієни, за створенням належних умов для дотримання гігієнічних правил;

ретельне виявлення і облік усіх осіб, які перехворіли на дизентерію та гострі кишкові хвороби за останні 6 місяців, а на черевний тиф та паратифи - незалежно від строку проведення медичного обстеження їх з подальшим диспансерним наглядом;

вчасне виявлення (у першу добу), ізоляція та госпіталізація хворих на дизентерію, а також хворих на інші гострі кишкові інфекційні захворювання;

медичний нагляд (з бактеріологічним обстеженням) за особами, які були в контакті з хворими, та профілактичне фагування їх;

організація та проведення профілактичних щеплень;

проведення санітарно-освітньої роботи серед підслідних, засуджених та особового складу.

4.2.2. Медичному контролю підлягають засуджені, пов'язані з постійною роботою на об'єктах харчування та водопостачання. До числа цих осіб належать куховари, хліборізи, комірники, постійні працівники кухні, водії продовольчих фургонів і цистерн для води, слюсарі та інший персонал, який обслуговує водозабірні, каналізаційні споруди і водопровід (далі - декретована група). Обстеження проводиться згідно з Інструкцією про обов'язкові попередні та періодичні медичні обстеження при направленні на роботу та працюючих на об'єктах харчування, водопостачання, в медичних частинах, лікарнях, будинках дитини, затвердженою наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року N 3/6.

Відповідальність за порушення термінів обстеження працівників об'єктів харчування, водопостачання та каналізації несуть начальники відповідних служб.

4.2.3. Медичний огляд засуджених, призначених на роботу на кухні, а також і вільнонайманого складу, який працює на кухні, здійснюється перед заступанням їх у наряд черговим медичним працівником, про що робиться відмітка в журналі медоглядів працівників харчоблоку.

Особи, які стоять на диспансерному обліку після захворювань гострими кишковими інфекціями або страждають на хронічну форму дизентерії, у наряд на кухню не призначаються.

4.2.4. Особи, які постійно працюють на об'єктах харчування, водопостачання та перехворіли на гостру дизентерію, черевний тиф, паратифи А і Б, вірусний гепатит А, сановані з приводу бактеріоносійства, а також ті, які страждають на хронічну форму дизентерії, черевного тифу, до роботи не допускаються. Адміністрація установи повинна влаштовувати їх на роботу, не пов'язану з харчуванням та водопостачанням.

4.2.5. Хворі, які почувають озноб з неясним діагнозом, що не виключає черевний тиф (грип, пневмонію, гострий бронхіт), у разі продовження пропасниці протягом більше як 5 днів, підлягають бактеріологічному обстеженню. Для цього досліджують кров на гемокультуру та кал на копрокультуру, застосовують у динаміці методи серологічної діагностики (реакція Відаля, Vi-гемаглютинація, реакція пасивної гемаглютинації з цистеїновою пробою, з рикетсіями Провачека).

4.2.6. Особи, які перехворіли на гострі кишкові захворювання, підлягають обліку та диспансерному нагляду.

Дані про стан здоров'я особи, яка перехворіла, а також результати лабораторних та клінічних обстежень фіксуються в медичній амбулаторній карті особи, яка обстежується. Матеріал для лабораторного обстеження у період диспансерного нагляду забирають і доставляють у лабораторії медичні працівники установи.

4.2.7. Перед відправленням на етап заарештованих та засуджених оглядають та опитують з метою виявлення ознак інфекційних захворювань. У разі позитивного результату огляду таку особу ізолюють, проводять бактеріологічні дослідження. Щодо хворих та носіїв бактерій проводять комплекс лікувально-профілактичних та протиепідемічних заходів.

4.2.8. Протиепідемічні заходи, спрямовані на ліквідацію осередків, проводяться на основі результатів епідеміологічного обстеження поодиноких або групових захворювань гострими кишковими інфекціями.

4.2.9. Епідеміологічне обстеження поодиноких хворих на гострі кишкові інфекції здійснює лікар (начальник) медичної частини.

З цією метою він визначає: місце зараження хворого; можливі шляхи передавання збудники (страва - яка саме, коли і де вживалась; вода - звідки, з якого джерела і коли вживалась); коло осіб, які зазнали ризику зараження.

Для розв'язання цих завдань здійснюються: опитування та обстеження хворого; опитування та обстеження осіб, які були в контакті в осередку; огляд та обстеження об'єктів зовнішнього середовища в межах установи.

Під час опитування хворого збирають епідеміологічний анамнез.

При цьому з'ясовують: дату початку захворювання; чи хворів пацієнт раніше на кишкові інфекції (коли, де лікувався); характер харчування та водокористування; де був хворий протягом максимального часу інкубаційного періоду до початку хвороби (для визначення місця зараження); клінічні особливості даного захворювання.

Виявляються особи, які могли заразитися разом з хворим (або від нього). У разі встановлення факту зараження на території установи проводиться бактеріологічне обстеження декретованої групи, осіб, які спілкувалися з хворими, та осіб, які перехворіли.

Відповідно до даних, отриманих при опитуванні хворого та інших осіб, обстежуються елементи зовнішнього середовища (об'єкти харчування та водопостачання, місця перебування хворого, туалети, території тощо) з метою з'ясування умов, що могли призвести до зараження хворого.

4.2.10. Епідеміологічне обстеження групових захворювань (спалахів) здійснює, як правило, лікар-епідеміолог у присутності начальника (лікаря) медичної частини. До прибуття лікаря-епідеміолога начальник (лікар) медичної частини повинен самостійно почати епідеміологічне обстеження і на його підставі вжити необхідних протиепідемічних заходів.

Основна мета епідеміологічного обстеження - це визначення типу та характеру спалаху, а також умов, що сприяли його розвитку.

Основним методом епідеміологічного обстеження групових захворювань є вивчення динаміки та структури захворювання гострими кишковими інфекціями на час спалаху і в період, що передує, з урахуванням умов праці, побуту підслідних та засуджених, особливостей їх водопостачання та харчування.

Під час епідеміологічного обстеження з метою уточнення можливих причин, що зумовили спалах, збираються дані про санітарний стан окремих об'єктів осередку (об'єктів харчування та водопостачання, очищення території тощо). Структура захворювань у відділеннях порівнюється з умовами праці побуту осіб, які захворіли, та іншими чинниками, що могли сприяти розвитку спалаху. Одночасно проводяться лабораторне дослідження води, харчових продуктів, що викликають підозру, та змивів з інвентарю харчоблоку, а також бактеріологічне обстеження декретованих груп та тих осіб, які раніше хворіли на інфекційні захворювання.

4.2.11. Остаточним етапом епідеміологічного обстеження є аналіз та узагальнення всіх зібраних матеріалів. На підставі зіставлення фактів та критичної оцінки всіх даних готуються остаточні висновки про джерела інфекції, шляхи її передавання в умовах, що сприяли виникненню гострих кишкових інфекцій. Ці висновки використовуються при визначенні обсягу і характеру протиепідемічних заходів та їх цілеспрямованого проведення, що забезпечує в конкретних умовах найбільш швидкий ефект.

4.2.12. При появі навіть поодиноких кишкових інфекційних захворювань в установі протиепідемічні заходи вживаються одразу після виявлення хворого. Начальник медичної частини повинен:

організувати негайну ізоляцію та госпіталізацію хворого;

доповісти про це начальнику установи, надіслати до медичного відділу управління Департаменту термінове повідомлення про інфекційне захворювання;

організувати проведення остаточної дезінфекції в осередку.

Установити медичний нагляд протягом семи діб при дизентерії, 21 - при черевному тифі, 35 - при вірусному гепатиті А за особами, які були в контакті з хворим в епідемічних осередках, з обов'язковим лабораторним обстеженням та забороною включення їх протягом цього часу до складу наряду по кухні.

Провести заходи з метою унеможливлення симулятивних проявів захворювання.

Посилити контроль за харчуванням, водопостачанням та прибиранням території.

4.2.13. При виникненні епідемічного спалаху гострих кишкових інфекцій, крім згаданих вище, проводяться додаткові заходи.

4.2.14. При спалаху інфекції харчового походження:

вилучити з уживання підозрілі продукти, страви або їх залишки з подальшим направленням проб на експертизу до санітарно-епідеміологічної установи;

виявити й усунути причини, що зумовлюють інфікування страв та розмноження в них збудників;

ретельно прибрати продовольчі та харчові об'єкти з використанням дезінфекційних засобів для миття, кип'ятіння посуду та інвентарю;

посилити контроль за дотриманням правил особистої гігієни з боку декретованої групи.

4.2.15. При спалаху інфекції водного походження: виявити та усунути причини забруднення системи водопостачання або окремих її елементів; здійснити дезінфекцію споруд, ємкостей для води або джерел води; негайно забезпечити підслідних та засуджених доброякісною водою.

Осередок уважається ліквідованим, якщо після ізоляції останнього хворого та проведення остаточної дезінфекції протягом семи діб при дизентерії (21 дня при черевному тифі, 35 днів при вірусному гепатиті А) в осередку не з'явились нові хворі і не були виявлені носії бактерій.

4.3. Особливості протиепідемічних заходів при деяких інфекційних хворобах:

4.3.1. Кишкові інфекції

При виявленні хворих на інфекційні захворювання заходи проводяться згідно з пунктами 4.2.9 - 4.2.11 цього Порядку з урахуванням особливостей кожної інфекції.

Дизентерія

У зв'язку з тим, що перебіг гострої бактеріальної дизентерії невиразний, у кожному випадку виявлення серед підслідних та засуджених таких захворювань, як гастроентероколіт, ентерит, ентероколіт, коліт, необхідно проводити повний комплекс протиепідемічних заходів, як при дизентерії.

Черевний тиф та паратифи

У кожного хронічного носія бактерій черевного тифу та паратифів визначається фаготип збудника інфекції. Ці дані повинні бути обов'язково відмічені в медичній амбулаторній карті засудженого чи підслідного. У разі виявлення випадків черевного тифу вони полегшують виявлення джерела збудника інфекції в осередку.

При вибуванні носія до іншої установи або звільненні дані про нього передаються до медичного відділу управління Департаменту в Автономній Республіці Крим та медичного управління Департаменту.

Холера

З метою своєчасного виявлення хворих на холеру проводиться:

постійний епідеміологічний аналіз захворюваності на гострі кишкові інфекції;

бактеріологічне обстеження хворих з дисфункцією кишечника і об'єктів довкілля в строки і об'ємах згідно з Обсягами профілактичних бактеріологічних досліджень на холеру (додаток 11);

бактеріологічне обстеження на холеру патологоанатомічного матеріалу всіх померлих від гострих кишкових захворювань в установах, а також в усіх випадках, коли при розтині виявлені специфічні зміни, що характерні для холерної інфекції, якщо інші причини смерті не встановлені.

Поховання та перевезення померлих від холери проводити згідно з Вимогами щодо перевезення та поховання трупів людей, які померли від холери (додаток 12).

Вірусний гепатит А

Найбільшу епідеміологічну небезпеку являє хворий у період перед жовтяницею (продромальний). У більшості хворих виділення збудника припиняється після появи жовтяниці. Хворих ізолюють не менш як на 3 тижні від початку жовтяниці або на 28 днів від початку захворювання.

За особами, які спілкувалися з хворим на вірусний гепатит А, а також за всіма працівниками харчових і подібних об'єктів, після медичного огляду і біохімічного дослідження крові на активність трансаміназ установлюється медичний нагляд протягом 35 днів (не рідше як 1 раз на тиждень у цих осіб проводиться термометрія, контроль за кольором сечі, шкіри, склер, визначення розмірів печінки). При звертанні за медичною допомогою в зв'язку з будь-яким захворюванням протягом указаного періоду хворі направляються на провізорну госпіталізацію (ізолятор медичної частини установи). Лабораторне обстеження таких хворих (визначення аланіламінотрансферази чи фруктозофосфатальдолази) здійснюється за призначенням терапевта та за наявності клінічних показань: збільшення печінки, наявність гепатолієнального синдрому, підвищення температури тощо.

4.3.2. Повітряно-крапельні інфекції

При виявленні цих інфекцій керівництво установи забезпечує: дотримання санітарно-гігієнічних умов утримання підслідних та засуджених (температурний режим, провітрювання і прибирання гуртожитків, камер, харчоблоків, клубів та інших приміщень); активне виявлення та своєчасна ізоляція осіб, які мають клінічні ознаки будь-якого респіраторного захворювання; проведення профілактичних щеплень.

При зростанні захворюваності інфекцій дихальних шляхів проводяться ізоляційно-обмежувальні заходи.

Грип

Профілактичні заходи при цій інфекції потрібно здійснювати з урахуванням таких факторів:

Планову вакцинопрофілактику слід застосовувати диференційовано, зважаючи на особливості формування відділень і розміщення підслідних та засуджених, типу використовуваного вакцинного препарату та характеру протигрипозних заходів, що проводяться серед населення у місці дислокації установи.

Однією з умов ефективності боротьби з грипом є проведення імунізації, що охоплювала б не менш як 80 % загальної кількості осіб в установі.

Вакцинопрофілактика здійснюється у комплексі із заходами, спрямованими на джерело інфекції (активне виявлення, ізоляція та вчасне етіотропне лікування хворих), на розрив шляхів передавання (загальні санітарно-гігієнічні та режимно-обмежувальні заходи), на підвищення неспецифічної резистентності (вітамінотерапія, ультрафіолетове опромінення), загартування, фізичні вправи тощо.

Хворі з підвищеною температурою тіла (навіть без клінічної картини грипу) переводяться у спеціально виділені палати. Ослабленим хворим (особливо тим, які були в контакті з хворим на грип) та всім, хто знову прибув (тяжким хворим) на період спалаху грипу, проводиться термінова профілактика протигрипозними засобами (оксолінова мазь, ремантадін та інше).

Захворювання на грип часто призводить до загострення туберкульозного процесу, а тому хворі на туберкульоз підлягають захисту від грипу як плановому, так і терміновому.

При плановому щепленні проти грипу хворих на туберкульоз використовують лише інактивовані вакцини, що застосовуються з урахуванням протипоказань щодо вживання даних препаратів, поданих в інструкціях.

Неповнолітнім хворим на туберкульоз не роблять вакцинацію проти грипу. Для них здійснюється терміновий захист за допомогою оксолінової мазі, лейкоцитарного інтерферону та специфічного протигрипозного імуноглобуліну.

В організаційному плані для забезпечення достатнього охоплення імунізацією щеплення рекомендується проводити в приміщенні КПП під час перерви в роботі.

Дифтерія

Джерелом зараження дифтерією є хворі та носії інфекції, причому найбільшу небезпеку становлять носії, які виділяють токсигенні штами дифтерійної палички. Тому в осередках дифтерії особи, які мали контакти з хворим, підлягають медичному нагляду протягом 7 діб та одноразовому бактеріологічному обстеженню. При виявленні збудника інфекції вони підлягають ізоляції та госпіталізації, а повторні бактеріологічні обстеження осіб, що спілкувалися з носієм токсигенного штаму, продовжуються до закінчення виявлення серед них носіїв токсигенних корінебактерій.

Терміновій вакцинації підлягають особи, яким не робили планові профілактичні щеплення проти дифтерії. Не щепленим проти дифтерії особам проводиться, крім того, антибіотикотерапія згідно з Вимогами щодо превентивної антибіотико-профілактики контактних осіб в осередках дифтерійної інфекції (додаток 13).

З метою вчасного виявлення дифтерії здійснюється щоденний активний нагляд за хворими на ангіну з патологічними накладаннями на мигдалинах (включаючи паратонзилярні абсцеси) протягом не менше як 3 днів від початку захворювання та одноразове бактеріологічне обстеження на дифтерію при першому звертанні за медичною допомогою.

Поява хворих на дифтерію на території дислокації установи є підставою для госпіталізації хворих на ангіну в тяжкій формі.

Реконвалесценти можуть бути серед здорових тільки після отримання двічі негативних результатів бактеріологічного обстеження, а носії токсигенних корінебактерій - одного негативного результату.

Менінгококова інфекція

При менінгококовій інфекції джерелом зараження є хвора людина або "здорові" носії. Максимальне число захворювань реєструється у зимово-весняний період. Виникненню спалахів сприяє підвищення вологості приміщень, порушення санітарно-гігієнічного режиму.

Хворий на менінгіт підлягає негайній ізоляції та подальшій госпіталізації. Реконвалесценти допускаються в камеру (відділення) після негативного результату одноразового бактеріологічного обстеження, проведеного не раніше як через 5 днів після закінчення лікування.

Особи, які були в контакті з хворим, підлягають медичному нагляду протягом 10 днів (огляд зіву і носоглотки, шкіри, термометрія двічі на добу) та одноразовому бактеріологічному обстеженню. Особливу увагу приділяють виявленню осіб з хронічними та гострими запальними захворюваннями зіву і носоглотки та осіб, які мають висипи на шкірі нез'ясованої етіології.

За наявності патологічних змін у зіві та в носоглотці хворих ізолюють у медичну частину установи і проводять їх лікування. Особи з нез'ясованими висипами на шкірі госпіталізуються з підозрою на менінгококцемію.

Бактеріологічне обстеження осіб, які були в контакті з носіями інфекції, не проводиться.

Через 3 дні після закінчення курсу санації проводиться одноразово бактеріологічне обстеження носіїв, і при негативному його результаті носії інфекції можуть бути серед здорових людей.

При тривалому носінні інфекції (понад місяць) та відсутності запальних змін у носоглотці носій може перебувати серед здорових.

Остаточна дезінфекція в осередках інфекції не проводиться. Не підлягає дезінфекції і транспорт для перевезення хворих на менінгококову інфекцію.

У приміщенні здійснюється щоденно вологе прибирання і часте провітрювання, опромінювання ультрафіолетовими та бактерицидними лампами.

4.3.3. Кров'яні інфекції

Висипний тиф

Висипний тиф спричинюється рикетсіями Провачека, передається вошами. Розрізняють дві форми висипного тифу - епідемічну та рецидивну (хвороба Бріля).

При звертанні за медичною допомогою та при активному виявленні в осередку висипного тифу осіб з підвищеною температурою за останніми встановлюється активний щоденний медичний нагляд з термометрією. Усі хворі в гарячковому стані, з ознаками висипного тифу, підлягають госпіталізації в лікарні, а з не встановленим на 5-й день хвороби діагнозом - провізорній госпіталізації.

Хворі з діагнозом захворювань, що не виключають висипний тиф (грип, запалення легень, енцефаліти тощо), у разі тривання пропасниці більш як 5 днів підлягають обов'язковому дворазовому серологічному обстеженню від 6-го дня хвороби з інтервалом 3 - 5 днів.

Особи, які спілкувалися з тим, хто захворів на висипний тиф, підлягають обстеженню та нагляду.

Особи, які мали контакт з хворим тільки під час інкубаційного періоду (включаючи останній день інкубації), обстежуються шляхом опитування, а за показаннями і за допомогою реакції зв'язування комплементу (далі - РЗК) в комбінації з реакцією гемаглютинації (далі - РГА) з'ясовують, чи не перехворів хто-небудь з них на висипний тиф за останні 3 місяці.

Особи, які спілкувалися з хворим від останнього дня інкубації до госпіталізації його в інфекційне відділення лікарні, підлягають 25-денному нагляду, починаючи з моменту проведення санітарної обробки, із щоденною термометрією.

До осіб, які спілкувалися з хворим як в період інкубації, так і під час його захворювання, вживають весь комплекс заходів, наведених вище.

Особи з числа контактних, у яких виявлено підвищення температури, підлягають негайній госпіталізації для уточнення діагнозу в умовах стаціонару медичної частини.

Лабораторне обслідування всіх інших осіб, які були в контакті, за допомогою РЗК, РГА чи реакції аглютинації рикетсій (далі - РАР) здійснюється з метою визначення джерела інфекції. Підставою для проведення такого обстеження при відсутності педикульозу є перенесені протягом 3-х місяців до виявлення осередку інфекції пропасні захворювання (незалежно від їх діагнозу та тривалості гарячки). За наявності педикульозу обстежуються всі особи, які були в контакті з хворим на висипний тиф.

Хворі та всі особи, які були в контакті з хворим, підлягають обов'язковому огляду на педикульоз до санітарної обробки.

Після госпіталізації хворого під керівництвом медичного працівника в осередку проводиться остаточна камерна дезінфекція з метою цілковитого знищення вошей.

Особи, які були в контакті з хворим, проходять повну санітарну обробку в санітарному пропускнику або пристосованій для цього бані при дотриманні правил поточності обробки.

Заходи з профілактики висипного тифу спрямовані на виявлення та цілковиту ліквідацію вошивості серед підслідних та засуджених.

Малярія

Для вчасного виявлення хворих на малярію і паразитоносіїв начальник медичної частини повинен організувати забір крові для дослідження на малярію (товста крапля і мазок) у хворих з:

лихоманкою при будь-якому захворюванні з невстановленим діагнозом протягом перших п'яти днів;

підвищенням температури, яке мало місце протягом найближчих 3-х місяців після переливання крові;

будь-яким захворюванням, що супроводжується підвищенням температури в осіб, які мають в анамнезі захворювання на малярію протягом останніх двох років;

в осіб, які прибули з тропіків, протягом двох років після повернення незалежно від початкового діагнозу;

збільшенням печінки, селезінки, анемією нез'ясовної етіології.

Кліщовий енцефаліт

З метою запобігання захворюваності на кліщовий енцефаліт під час перебування засуджених у природному осередку необхідно вживати заходи для індивідуального захисту від нападу кліщів або проводити профілактичні щеплення.

Геморагічна лихоманка з нирковим синдромом (далі - ГЛНС)

ГЛНС - природно-вогнищеве захворювання. Джерелом інфекції при ГЛНС є гризуни (руда, червона і східна нориці, польова миша), які виділяють збудника з сечею та екскрементами. Зараження людини здійснюється респіраторним та аліментарним шляхом (наприклад, при вживанні сирої моркви), а також при зіткненні з інфікованими предметами навколишнього середовища (хмиз, листя, сіно) або з трупами гризунів.

Профілактика ГЛНС та боротьба з нею здійснюються шляхом проведення дератизаційних заходів, запобігання проникненню гризунів у гуртожитки, на харчові об'єкти (склади, харчоблоки тощо) та контакту їх з продуктами.

Ку-лихоманка

Профілактичні заходи в осередках Ку-лихоманки зводяться до термічної обробки молока і молочних продуктів, ветеринарно-санітарного контролю за тваринами, періодичної дезінфекції і дезінсекції приміщень, де міститься худоба.

Щеплення рекомендується особам, які виконують роботу, пов'язану з високим ризиком зараження.

Вірусний гепатит B

Джерелом інфекції при вірусному гепатиті B є хронічні носії HBS-Ag, а також хворі в гострій стадії та з хронічними формами гепатиту B. Особливо велику небезпеку в розповсюдженні інфекції становлять хронічні носії.

Вірус зберігає свою інфекційність роками як у крові, так і в її препаратах (плазма, еритроцитарна маса, фібріноген, протромбін).

Усі хворі на гострий вірусний гепатит B, а також хворі з хронічною його формою в період загострення підлягають обов'язковій госпіталізації.

У стаціонарах для госпіталізації хворих на вірусний гепатит B слід дотримуватися необхідного протиепідемічного режиму. Білизна, посуд, медичний інструментарій, предмети догляду за хворим підлягають знезаражуванню.

У комплексі профілактичних та протиепідемічних заходів першочергове значення мають ті, що направлені на попередження зараження вірусом гепатиту B при переливанні крові та її компонентів, проведенні лікувально-діагностичних парентеральних утручань.

Вірусний гепатит C

Вірусний гепатит C належить до парентеральної групи гепатитів, розповсюджений повсюдно. Природний резервуар вірусу не відомий. У світі нараховують понад 100 млн. хронічних носіїв цього вірусу. Вірус визначається в асцитичній рідині в 100 % хворих, у слині - 50 %, спермі - 25 %, сечі - 8 %. 2/3 випадків посттрансфузійних гепатитів зумовлені вірусним гепатитом C.

Вірус передається в переважній більшості випадків з препаратами крові, може передаватися і статевим шляхом, але рідше, ніж вірусний гепатит B. Факторами ризику зараження є: переливання крові - 53 %; наркоманія - 21 %; гемодіаліз - 12 %; статеві контакти з багатьма партнерами - 7 %; медичні працівники - 6 %.

Інкубаційний період становить 6 - 8 тижнів. Протиепідемічні заходи щодо хворих на вірусний гепатит C та осіб, які були в спілкуванні, проводяться аналогічно до заходів в осередках вірусного гепатиту B.

Для лікування використовують a-інтерферон.

4.3.4. Синдром набутого імунодефіциту (далі - СНІД). Заходи щодо зниження ризику поширення ВІЛ-інфекції

Основні терміни та поняття:

СНІД - кінцева стадія ВІЛ-інфекції. Хворі на СНІД - особи з різноманітними патологічними проявами, зумовленими глибоким ураженням імунної системи вірусом імунодефіциту людини.

ВІЛ-інфекція - особливо небезпечна інфекція, що викликана вірусом імунодефіциту людини.

ВІЛ-інфіковані - особи, в організмі яких виявлені антитіла до вірусу імунодефіциту людини. До категорії ВІЛ-інфікованих належать як особи без клінічних проявів хвороби (носії ВІЛ), так і хворі на СНІД.

Джерелом зараження є людина, яку вразив вірус. Шляхи передавання ВІЛ: статевий, парентеральний та трансплацентарний.

Установлення ВІЛ-інфікованості - заходи, що спрямовані на виявлення інфікування ВІЛ (клінічний огляд щодо виявлення патологічних ознак, які можуть свідчити про наявність ВІЛ/СНІДу, та лабораторне дослідження сироватки крові, інших біологічних рідин).

Лабораторне дослідження (тестування) на ВІЛ проводиться на добровільних засадах з обов'язковим забезпеченням консультування згідно з Рекомендаціями щодо організації передтестового та післятестового консультування на ВІЛ (додаток 28).

Адміністрація слідчих ізоляторів та установ виконання покарань Департаменту зобов'язана забезпечити заарештованим та засудженим доступність обстеження на ВІЛ.

У кожному слідчому ізоляторі та установі виконання покарань наказом начальника установи призначається медичний працівник (лікар), який відповідає за проведення передтестового та післятестового консультування, медичного огляду та обстеження на ВІЛ.

Медичний огляд на ВІЛ/СНІД проводиться шляхом узяття крові, зразки сироватки якої направляються до лабораторії діагностики ВІЛ/СНІД. При отриманні двічі позитивного результату імуноферментного аналізу останній зразок направляється для проведення підтвердних досліджень до лабораторії, якій делеговані ці функції.

Заарештовані чи засуджені, у яких виявлений ВІЛ/СНІД, тримаються в слідчих ізоляторах і установах виконання покарань на загальних підставах.

Адміністрація слідчих ізоляторів і установ виконання покарань Департаменту зобов'язана забезпечити конфіденційність відомостей щодо осіб, які є ВІЛ-інфікованими. Реалізація заходів щодо забезпечення конфіденційності здійснюється згідно з Порядком забезпечення конфіденційності інформації про ВІЛ-інфікованих, затвердженим наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року N 3/6.

Подання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим здійснюється на загальних засадах.

Адміністрація слідчих ізоляторів та установ виконання покарань, незалежно від наявності в установі ВІЛ-інфікованих, зобов'язана забезпечити умови, що сприяють зниженню ризику інфікування ВІЛ: недопущення поширення ВІЛ-інфекції медичним шляхом; доступність дезінфекційних засобів для користування заарештованими та засудженими; безпечність при голінні; доступність кондомів (презервативів) для користування заарештованими та засудженими.

Адміністрація установ зобов'язана створити відповідні умови для забезпечення санітарно-протиепідемічного режиму та забезпечити в достатній кількості медичні підрозділи установ хірургічним, гінекологічним, стоматологічним інструментарієм та допоміжними заходами захисту (гумовими рукавичками, захисними екранами) медичного персоналу при поданні медичної допомоги заарештованим і засудженим незалежно від наявності в них ВІЛ-інфекції чи СНІДу.

Персонал та медичні працівники повинні здійснювати Заходи з захисту персоналу місць позбавлення волі від інфікування на ВІЛ та інші інфекційні хвороби, які передаються парентеральним шляхом (додаток 29) та Заходи з захисту медичних працівників від інфікування на ВІЛ та інші інфекційні хвороби, які передаються парентеральним шляхом (додаток 30).

4.3.5. Зоонозні інфекції

Туляремія

Туляремія - природно-вогнищеве захворювання. Джерело збудника інфекції становлять різні гризуни (водяний пацюк, ондатра, зайці, полівки, домашня миша тощо). Зараження може виникнути при вживанні продуктів, інфікованих виділеннями мишоподібних гризунів, а також при вдиханні інфікованого пилу.

Для профілактики туляремії при знаходженні установи в природних осередках проводяться профілактичне щеплення підслідних та засуджених та планові дератизаційні заходи.

При розвитку епізоотії серед мишоподібних гризунів, а також при появі хворих унаслідок цієї епізоотії в установі посилюються дератизаційні заходи.

Бруцельоз

Бруцельоз - інфекційне захворювання домашніх тварин (корів, кіз, овець, свиней). Збудник інфекції виділяється з фекаліями, сечею, молоком, навколоплідними водами хворих тварин. Людина заражається аліментарним шляхом при вживанні недостатньо термічно оброблених м'яса, молока і молочних продуктів, отриманих від хворих тварин. Зараження збудником бруцельозу відбувається також при внесенні його в рот інфікованими руками (забій худоби, контакт з тваринами та їх плодом при аборті), що спостерігається при недотриманні правил особистої гігієни.

Профілактика бруцельозу в СІЗО та УВП зводиться до суворого медичного контролю (бракеражу) продуктів тваринного походження, призначених для харчування засуджених: наявність ветеринарного свідоцтва і клейма ветеринарно-санітарної станції. За наявності підсобного господарства ветеринарна служба повинна здійснювати відповідні протибруцельозні профілактичні заходи, а начальник медичної частини контролювати їх проведення.

Сибірка

Сибірка в природних умовах зустрічається переважно серед свійських тварин (коней, корів, овець, кіз, свиней) і значно рідше серед людей.

Проте при масовому осіменінні мікробами сибірки повітря, одягу, предметів зовнішнього середовища або при вживанні заражених харчових продуктів, які отримані від хворих тварин, захворювання може охопити великі групи людей.

Профілактичні заходи організовує начальник медичної частини спільно з ветеринарною службою та територіальними органами охорони здоров'я.

При загрозі занесення сибірки в установу посилюються санітарно-гігієнічні і ветеринарно-санітарні заходи (контроль за забоєм тварин, за термічною обробкою м'яса тощо).

Забороняється розтинати тварин або людей, які загинули від сибірки.

4.3.6. Лептоспірози

Лептоспірози - захворювання, що найчастіше реєструються у вигляді спорадичних випадків. Проте інколи можуть виникати епідемічні спалахи. Найбільше значення серед лептоспірозів має жовтянична форма.

Слід мати на увазі, що жовтяниця (як диференційна ознака) у половині випадків може бути відсутньою.

Джерелом лептоспірозів для людини є дикі, свійські та промислові тварини, що утримуються в клітках, які внаслідок перенесеного захворювання тривалий час виділяють з сечею лептоспіри. Зараження людини збудником лептоспірозу відбувається під час купання у відкритих водоймищах, уживання інфікованої води або заражених продуктів. Інфікування під час купання відбувається шляхом ковтання води або проникнення лептоспір через слизові оболонки очей, ротової і носової порожнин чи мікротравми шкіри. Профілактика лептоспірозів здійснюється за допомогою дератизаційних і ветеринарно-санітарних заходів щодо сільськогосподарських тварин, а також шляхом захисту місць забору води і купання від можливого попадання в них виділень домашніх і диких тварин. Крім того, проводиться знезаражування води, що використовується для пиття і господарських потреб. При загрозі масової захворюваності проводиться щеплення (вакцинація) засуджених.

4.3.7. Правець

Правець є типовим інфекційним захворюванням поранень. Найбільш ефективним методом уникнення правця є активна імунізація правцевим анатоксином. Для запобігання виникненню захворювання на правець у разі травм необхідно проводити термінову профілактику, яка включає хірургічну обробку рани та створення імунологічного захисту згідно із Схемою вибору профілактичних засобів при проведенні екстреної профілактики правця, яка затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 5 серпня 1999 року N 198 (додаток 14).

4.3.8. Ботулізм

Ботулізм - тяжке захворювання з високою летальністю. Збудник ботулізму широко розповсюджений у природі. Його спори зустрічаються в землі, екскрементах тварин, на овочах, фруктах, у пилу тощо.

Ботуліністична інтоксикація виникає при вживанні консервованих різними способами м'ясних, рибних та рослинних продуктів, де в зв'язку з недостатньою термічною обробкою продуктів створились умови для розмноження збудників ботулізму і токсикоутворення. При підозрі захворювання на ботулізм необхідно провести ретельне епідеміологічне обстеження осередку.

Особам, які вживали одночасно з хворим продукти, що викликали ботулізм, уводиться протиботуліністична сироватка згідно із Схемою введення протиботуліністичної сироватки (додаток 15).

4.3.9. Педикульоз

Педикульоз, або вошивість, - це паразитування на людині вошей. На людині паразитують три види вошей - одежна, головна і лобкова.

Одежні і головні воші є переносниками збудників висипного тифу, волинської гарячки та поворотного вошивого тифу. Найбільшу епідеміологічну небезпеку становлять одежні воші.

Протипедикульозні заходи включають як комплекс загальних заходів, спрямованих на забезпечення належного санітарно-гігієнічного та протиепідемічного режиму в колективах, так і специфічні заходи щодо санації людей, у яких було виявлено педикульоз. Порядок їх проведення викладений в Інструкції з проведення протипедикульозних заходів, затвердженій наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року N 3/6.

За створення умов, необхідних для дотримання санітарно-гігієнічного та протиепідемічного режимів в установі (наявність санпропускників, бань, душових, гарячої води, змінної білизни тощо), а також за проведення протипедикульозних заходів відповідають начальники установ.

Начальник медичної частини організовує огляд на наявність педикульозу в усіх осіб, що надходять і перебувають в установі.

Підслідні та засуджені підлягають огляду на педикульоз не рідше як 4 рази на рік, а також при прибутті до установи та вибуванні з неї. Огляд здійснює медичний персонал разом з начальниками відділень, вихователями, оперативно-режимними працівниками. Працівники медичних частин установ і лікарень здійснюють огляд на наявність педикульозу кожного разу при зверненні спецконтингенту за медичною допомогою, при диспансеризації та при направленні хворого на стаціонарне лікування чи переведенні до іншого лікувального закладу.

Осіб, які прибувають до стаціонару, оглядають медична сестра приймального відділення, а при тривалому лікуванні - медична сестра лікувального відділення - не рідше як 1 раз на 10 днів. Забороняється відмовляти хворому в госпіталізації з основного захворювання у зв'язку з виявленням у нього педикульозу.

Для здійснення огляду на педикульоз слід мати лупу, густі гребінці, добре освітлене робоче місце, що дає змогу оглянути як волосяні частини тіла, так і одяг. Після кожного огляду гребінець обливають окропом або протирають 70 %-ним розчином спирту.

Медичні частини повинні мати спеціальні вкладки, призначені для проведення протипедикульозних обробок. Перелік предметів і засобів, що входять до вкладки, подано в Інструкції з проведення протипедикульозних заходів, затвердженій наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року N 3/6.

Особи, у яких під час огляду були виявлені як життєздатні, так і нежиттєздатні воші, а також будь-які стадії розвитку воші - яйце (гнида), личинка, підлягають санації та реєстрації в журналі обліку інфекційних захворювань (ф. 60-лік.). Про кожний виявлений випадок педикульозу начальник медичної частини повинен повідомити медичний відділ управління Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях шляхом подачі термінового повідомлення.

Строк нагляду за осередком педикульозу становить 1 місяць з проведенням медичних оглядів на педикульоз контактних 1 раз на 10 днів.

Осередок педикульозу вважається оздоровленим при негативних результатах триразового обстеження з інтервалом між ними в 10 днів. Контроль за санацією осередку здійснюють медичні працівники медичної частини установи. Вибірковий контроль за проведенням протипедикульозних заходів у підпорядкованих установах здійснюють працівники медичного відділу управління Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.

4.4. Профілактичні щеплення

4.4.1. Начальник медичної частини установи повинен забезпечити доставку і зберігання імунобіологічних препаратів згідно з інструкціями про їх застосування. Забороняється застосовувати імунобіологічні препарати: у разі явної зміни фізичних властивостей препаратів (навіть до закінчення строку придатності); після закінчення строку придатності (навіть без зміни фізичних властивостей); при порушенні умов зберігання.

У разі наявності в медичній частині установи імунобіологічних препаратів з простроченим терміном зберігання або таких, що зберігались з порушенням правил, їх знищують.

4.4.2. Планування потреби та розрахунок імунобіологічних препаратів здійснюється на основі методичних указівок Міністерства охорони здоров'я України з урахуванням епідситуації території, де розташована установа. Розрахунок препаратів для специфічної імунізації потрібно здійснювати з урахуванням кількості осіб, які підлягають щепленню у запланованому році. При розрахунку слід ураховувати витрати препарату на розлив у межах до 10 %. Визначення необхідної кількості препаратів за кожною номенклатурою слід робити при замовленні з урахуванням: кількості препарату, використаного за минулий період, залишку препарату з попереднього року; можливого залишку препарату наприкінці поточного року; потреби своєчасного поповнення запасів препарату.

Заявку на наступний рік слід подавати до 1 жовтня поточного року в медичне управління Департаменту.

4.4.3. Профілактичні щеплення можуть бути плановими та за епідемічними показаннями.

4.4.4. Планові профілактичні щеплення здійснюються згідно з нормативно-правовими актами Міністерства охорони здоров'я України.

(підпункт 4.4.4 пункту 4.4 в редакції наказу
 Державного департаменту України з питань виконання покарань,
 Міністерства охорони здоров'я України від 18.11.2003 р. N 216/532)

4.4.5. Підпункт 4.4.5 пункту 4.4 виключено

(згідно з наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань,
 Міністерства охорони здоров'я України від 18.11.2003 р. N 216/532,
у зв'язку з цим підпункт 4.4.6 вважати підпунктом 4.4.5)

4.4.5. Загальне керівництво за проведенням щеплень в установах здійснює начальник медичного відділу управління Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях. За організацію щеплень відповідає начальник установи, а за виконання щеплень та контроль за їх проведенням - начальник медичної частини установи.

4.4.7. Перед проведенням щеплень необхідно:

вивчити з медичним персоналом інструкцію із застосування даного препарату і суворо дотримуватись усіх рекомендацій;

провести ретельний медичний огляд з термометрією підслідних та засуджених з метою виявлення осіб, яким за станом здоров'я щеплення протипоказані постійно або тимчасово. Останнім призначити інший термін щеплення (перелік хвороб, при яких щеплення протипоказані тимчасово або постійно, є у відповідних інструкціях із застосування препарату, що використовується для щеплення);

скласти списки осіб, яким потрібно зробити щеплення, а також календарний план щеплень у відділеннях (у день щеплень рекомендується звільняти осіб, яким зроблено щеплення, від тяжкої фізичної праці);

підготувати необхідне приміщення для проведення щеплень, їх потрібно заздалегідь прибрати, продезінфікувати, також продезінфікувати столи та покрити їх стерильними серветками чи простирадлами;

підготувати потрібну кількість шприців, пінцетів, голок; усі ці предмети безпосередньо перед проведенням щеплень стерилізують; забороняється застосовувати голки та шприци, що використовуються при щепленнях від туберкульозу або для введення інших препаратів;

провести серед підслідних та засуджених роз'яснювальну роботу про значення профілактичних щеплень;

здійснити перевірку придатності (бракераж) препаратів, що використовуються для щеплень; ретельному огляду підлягає кожна ампула (флакон), причому звертається увага на строки придатності, наявність усіх необхідних позначень на етикетках, фізичні властивості препарату і цілість ампули (флакона).

4.4.8. Щеплення повинен робити кваліфікований лікар або фельдшер (чи медсестра) під керівництвом лікаря.

4.4.9. Медичний персонал, який бере участь у проведенні щеплень, повинен перед цим коротко обстригти нігті, старанно вимити руки водою з милом, протерти їх спиртом, а кінчики пальців змазати йодним розчином. Миття та обробку рук (при шприцевому чи скарифікованому методах уведення вакцин) слід повторювати після кожних 10 - 15 уведень препарату.

4.4.10. Особам, які мають шкірні захворювання рук (гноячки, екземи тощо), або хворим на ангіну, грип та інші інфекційні захворювання забороняється бути в приміщенні, де проводяться щеплення.

4.4.11. Серія вакцини, що викликала сильні реакції після щеплення (орієнтовно в 5 - 7 % щеплених), вилучається з ужитку.

Після введення вакцини в карті профілактичних щеплень робиться відмітка про щеплення із зазначенням дати її проведення, дози й номера серії вакцини. Після закінчення щеплень роблять відповідну відмітку в медичній амбулаторній картці.

При парентеральному способі введення вакцини повинні бути обов'язково створені умови асептичної роботи. Режим роботи персоналу, розкривання ампул, знезаражування інструментів і шкіри осіб, яким проводяться щеплення, здійснюється згідно з інструкцією із застосування препарату. При введенні живих вакцин дозволяється використовувати як знезаражувальні шкіру речовини спирт чи ефір, що швидко випаровуються, оскільки інші дезінфектанти, тривалий час залишаючись на шкірі, згубно впливають на вакцину.

4.4.12. Засоби екстреної профілактики застосовуються в епідемічних осередках. У разі потреби допускається одночасне використання деяких засобів екстреної профілактики і вакцин. Призначення бактеріофагів не є перешкодою для одночасного проведення імунізації.

Сироваткові препарати (протиправцева сироватка, антирабічний імуноглобулін, протиенцефалітний імуноглобулін) можуть поєднуватись з уведенням відповідних вакцин, при цьому їх слід уводити з інтервалом у 30 хвилин і в різні частини тіла.

4.4.13. Перед уведенням чужорідної сироватки роблять внутрішньошкірну пробу для виявлення чутливості до чужорідного білка. Пробу роблять спеціально приготовленою і розведеною сироваткою для внутрішкірної проби (звичайно її кладуть у коробки з гетерологічними препаратами) або, за її відсутності, - сироваткою, що збираються вводити, причому для цього її спеціально розбавляють.

4.4.14. Антибіотики як засоби екстреної профілактики у звичайних умовах діяльності установ використовуються обмежено і призначаються особам, яким загрожує небезпека зараження особливо небезпечними інфекціями, а також туляремією, бруцельозом, висипним тифом, сибіркою, дифтерією.

4.4.15. Імунобіологічні препарати слід застосовувати суворо дотримуючись діючих наказів та інструктивно-методичних рекомендацій Міністерства охорони здоров'я України.

4.5. Дезінфекція, дезінсекція і дератизація

4.5.1. Дезінфекція означає знищення збудників заразних хвороб у навколишньому середовищі. Дезінфекція включає власне дезінфекцію, дезінсекцію та дератизацію.

Виходячи із санітарного й епідеміологічного значення, дезінфекцію ділять на профілактичну та осередкову, остання, у свою чергу, ділиться на поточну і остаточну.

4.5.2. Профілактична дезінфекція (власне дезінфекція, дезінсекція та дератизація) здійснюється систематично з метою запобігання виникненню і розповсюдженню інфекційних захворювань шляхом завчасного знищення патогенних мікроорганізмів, членистоногих та гризунів у місцях їх можливого скупчення: їдальнях, гуртожитках, перукарнях, пральнях, банях, умивальних кімнатах, приміщеннях камерного типу (далі - ПКТ), дисциплінарних ізоляторах (далі - ДІЗО).

4.5.3. Поточна осередкова дезінфекція здійснюється у стаціонарах медичних частин СІЗО, УВП та лікарнях, а також у будь-яких інших приміщеннях, де тимчасово або постійно утримуються інфекційні хворі. Це необхідно для запобігання розповсюдженню збудників інфекційного захворювання за межі осередку.

4.5.4. Остаточна осередкова дезінфекція здійснюється одноразово в приміщенні, де був інфекційний хворий (після його госпіталізації, ізоляції, переведення, звільнення або смерті), з метою повного знезараження інфекційного осередку від збудника інфекції. Знезараженню підлягають приміщення, меблі, постільні речі, особисті речі хворого тощо. Остаточна дезінфекція здійснюється у перші години після ізоляції інфекційного хворого.

Якість дезінфекційних робіт перевіряється бактеріологічним контролем на санітарно-показову мікрофлору.

4.5.5. Дезінфекційні заходи в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань проводять дезінфектори під керівництвом і наглядом фельдшерів медичних частин.

4.5.6. Потреба в дезінфекційних засобах і матеріалах визначається обсягом та характером дезінфекційних робіт, що передбачаються на відповідний період часу стосовно до плану протиепідемічних і профілактичних заходів.

При складанні заявок на дезінфекційні засоби поряд з існуючими нормами та з урахуванням фактичних витрат їх у попередній рік слід мати на увазі прогнози епідеміологічної ситуації, а також можливість забезпечення здійснюваних заходів новими дезінфекційними засобами. Потреба в дезінфекційних засобах для установи визначається начальником медичної частини згідно з існуючими нормами їх витрачання. Методи та засоби остаточної дезінфекції подані в додатку 17.

4.5.7. Дезінфекційні заходи при різних інфекційних захворюваннях проводяться згідно з методичними рекомендаціями Міністерства охорони здоров'я України.

5. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА ОСНАЩЕННЯ МЕДИЧНИХ ЧАСТИН СІЗО ТА УВП

5.1. Організація медичного забезпечення в СІЗО та УВП

5.1.1. З метою медичного забезпечення підслідних та засуджених у місцях позбавлення волі створюється система лікувально-профілактичних закладів (підрозділів).

5.1.2. Первинною ланкою цієї системи є медичні частини (здоровпункти)* СІЗО та УВП Департаменту. Завдання цих підрозділів полягають у здійсненні медичного контролю за станом здоров'я підслідних та засуджених шляхом проведення систематичних медичних оглядів, обстежень, організації та надання кваліфікованої медичної допомоги особам, які утримуються в установах.

____________
* Далі - медичні частини.

5.1.3. Для забезпечення кваліфікованої та спеціалізованої стаціонарної медичної допомоги, організаційно-методичного управління медичними частинами СІЗО та УВП в місцях позбавлення волі створюються міжобласні та спеціалізовані лікарні для засуджених. Перелік лікувальних установ та порядок направлення до них засуджених визначаються наказами директора Департаменту.

5.1.4. За неможливості надання необхідної медичної допомоги в місцях позбавлення волі залучаються сили та засоби лікувальних закладів органів Міністерства охорони здоров'я згідно з чинним законодавством. Госпіталізація до лікувальних закладів територіальних органів Міністерства охорони здоров'я здійснюється за умови обов'язкового виконання щодо них установлених вимог ізоляції, охорони й нагляду.

5.1.5. Відповідальність за організацію медико-санітарного забезпечення підслідних та засуджених на території України покладається на медичне управління Департаменту, медичні відділи (відділення, групи) управлінь Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.

5.2. Організація роботи медичної частини

5.2.1. Медична частина є структурним підрозділом слідчого ізолятора та установи виконання покарань, що організовує і здійснює медичну допомогу особам, які перебувають під вартою та відбувають покарання. Медична частина здійснює контроль за виконанням протиепідемічних заходів, додержанням санітарно-гігієнічних норм і правил, забезпеченням гігієнічного виховання підслідних та засуджених.

Діяльністю медичної частини установи керує її начальник. Його функціональні обов'язки визначені в Типовій посадовій інструкції начальника медичної частини слідчого ізолятора чи установи виконання покарань (додаток 18).

Посадову інструкцію начальника медичної частини УВП чи СІЗО розробляє та затверджує начальник медичного відділу (відділення) управління Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.

Якщо у УВП функціонує лікарня, то для забезпечення амбулаторного прийому підслідних та засуджених, проведення санітарно-профілактичної роботи в складі лікарні замість медичної частини установи організовується амбулаторно-поліклінічне відділення.

5.2.2. Робота медичної частини здійснюється у відповідності з Основами законодавства України про охорону здоров'я та згідно з нормативними актами Департаменту, а також з цим Порядком.

5.2.3. Медична частина повинна мати посадові інструкції на кожного медичного працівника, що розробляє та затверджує начальник медичної частини, а також складені, погоджені з начальником медичного відділу (відділення, групи) управління Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях та затверджені начальником установи плани і графіки роботи медичного персоналу, правила внутрішнього розпорядку для хворих, які перебувають у стаціонарі або в медичному ізоляторі.

5.2.4. Направлення хворих на стаціонарне лікування у лікарні здійснюється за наявності медичних показань згідно з діючими наказами директора Департаменту.

Термінова медична допомога надається найближчим лікувальним закладом, де така допомога може бути надана.

5.3. Обладнання медичної частини

5.3.1. До складу медичної частини (залежно від її штатів, обсягу медичної допомоги) входять: амбулаторія, стаціонар, медичний ізолятор, аптека.

До складу амбулаторії входять: кімната для чекання, кабінети для лікарського прийому (терапевта, фтизіатра, психіатра тощо), кабінет фельдшера (медсестри), зуболікарський, наркологічний, фізіотерапевтичний, допоміжні діагностичні кабінети (функціональної діагностики, рентгенівський, флюорографічний), лабораторія, процедурна, стерилізаційна, перев'язочна (чиста, гнійна).

Амбулаторії жіночих УВП, крім цього, повинні мати кабінет для огляду з гінекологічним кріслом, а в стаціонарі - кабінет гігієни жінки.

У режимних корпусах слідчих ізоляторів і в'язниць обладнуються кімнати для проведення амбулаторного прийому підслідних та засуджених.

До складу стаціонару медичної частини УВП входять: санпропускник (роздягальня, ванна), палати, а також два ізолятори для повітряно-крапельних та кишкових інфекцій на 1 - 2 ліжка з умивальником і туалетом у шлюзі, кімната для вживання їжі.

До складу стаціонару медичної частини СІЗО входять: санпропускник, камери-палати, камера-ізолятор на 1 - 2 ліжка. Стаціонар повинен бути в одному корпусі і на одному поверсі з амбулаторією медичної частини СІЗО.

У стаціонарах та інфекційних ізоляторах медичних частин СІЗО і УВП норма жилої площі не може бути меншою п'яти квадратних метрів.

(абзац сьомий підпункту 5.3.1 пункту 5.3 в редакції наказу
 Державного департаменту України з питань виконання покарань,
 Міністерства охорони здоров'я України від 18.11.2003 р. N 216/532)

5.3.2. Усі функціональні підрозділи медичної частини слід розміщувати у приміщеннях, які відповідають санітарно-гігієнічним нормативам. Вони повинні бути забезпеченні системою гарячого та холодного водопостачання, а також системою опалення (централізованого або місцевого). Усі приміщення медичної частини повинні мати аварійне освітлення і звукову сигналізацію. Медична частина повинна мати також інструментарій, устаткування та інвентар згідно з Типовим переліком оснащення медичних частин СІЗО та УВП медичним інструментарієм, устаткуванням та інвентарем, затвердженим наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року N 3/6.

6. ОРГАНІЗАЦІЯ ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ У МЕДЧАСТИНІ

6.1. Медичний контроль за станом здоров'я підслідних та засуджених

6.1.1. Медичний контроль здійснюється шляхом:

медичного обстеження під час прибуття підслідних та засуджених у слідчі ізолятори та установи виконання покарань з метою виявлення соматичних, інфекційних, паразитарних та інших захворювань;

проведення медичних оглядів (під час прибуття до установи, вибуття з неї, щорічних профілактичних та цільових оглядів) з метою своєчасного виявлення хворих й осіб з патологічними або передпатологічними станами та розробки щодо них лікувально-оздоровчих заходів;

диспансерного нагляду за особами, які мають захворювання;

санітарного нагляду за умовами праці, розміщенням та харчуванням підслідних та засуджених;

систематичної перевірки виконання рекомендацій лікарсько-трудових комісій щодо працевлаштування інвалідів та осіб з обмеженою працездатністю, а також рекомендацій фахівців лікувальних закладів щодо проведення лікувально-профілактичних заходів серед хворих.

6.1.2. Засуджені - працівники харчоблоків, лазень, пралень і т. інш. проходять періодичні медичні огляди у відповідності з Інструкцією про обов'язкові попередні та періодичні медичні обстеження при направленні на роботу та працюючих на об'єктах харчування, водопостачання, в медичних частинах, лікарнях, будинках дитини, затвердженою наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року N 3/6. Засуджені, які працюють із шкідливими виробничими чинниками, повинні мати медичний висновок про відсутність протипоказань роботи з ними. Медичний огляд проводиться в обсязі, відповідному для кожного із чинників.

6.1.3. Усі особи, які прибули до слідчого ізолятора (також і транзитні) проходять первинний медичний огляд з метою виявлення осіб, які становлять епідемічну загрозу для оточення або потребують невідкладної медичної допомоги. Цю роботу потрібно провести в обов'язковому порядку до направлення прибулих у камери. Огляд здійснює лікар або фельдшер у спеціально обладнаній медичній кімнаті збірного відділення СІЗО. Медичний кабінет повинен бути оснащений тонометром, фонендоскопом, термометрами, шпателями для огляду слизової оболонки зіву, рефлектором, вагами, ростоміром. Дані огляду заносяться у Журнал медичних оглядів у СІЗО, де реєструються основні дані про осіб, які оглянуті, і захворювання, що були виявлені під час огляду. Особи з гострозаразними захворюваннями або з підозрою на них відразу після огляду повинні бути ізольовані. Санітарна обробка цих осіб здійснюється в останню чергу, після чого їх направляють у спеціально виділені камери-ізолятори, де вони підлягають відповідному обстеженню і лікуванню.

Під час первинного медичного огляду медичний працівник з прибулим до установи (за винятком транзиту) проводить співбесіду з питань профілактики інфекційних захворювань, у т. ч. і ВІЛ/СНІД згідно з Тезами матеріалів для проведення інформаційно-просвітницьких занять із особовим складом установ місць позбавлення волі та ув'язненими (додаток 19), про що прибулий засвідчує підписом у медичній картці. Медичний працівник повинен проінформувати прибулого про можливість проведення в установі за його згодою консультування та тестування на ВІЛ-інфікованість.

6.1.4. Не дозволяється приймати до слідчих ізоляторів хворих з алкогольними психозами та осіб, які страждають тяжкими соматичними або інфекційними захворюваннями, особливо небезпечними, карантинними та такими, що характеризуються високою летальністю, контагіозністю та можливістю епідемічного розповсюдження, у тому числі на активний туберкульоз.

(підпункт 6.1.4 пункту 6.1 із змінами, внесеними згідно з наказом
 Державного департаменту України з питань виконання покарань,
 Міністерства охорони здоров'я України від 18.11.2003 р. N 216/532)

6.1.5. Протягом трьох діб від часу прибуття в СІЗО всі прибулі (крім транзитних) проходять лікарський огляд, а також рентгено-флюорографічне обстеження. На кожного підслідного заповнюється медична амбулаторна картка за встановленою формою.

Лікарі-спеціалісти, якщо такі є в штатах медичної частини, також залучаються до проведення оглядів усіх прибулих. Обсяг первинного обстеження подано у відповідних розділах цієї Настанови. Надалі медичні огляди проводяться лише на підставі показань, але не рідше одного разу в шість місяців.

6.1.6. Усі особи, які вибувають зі слідчого ізолятора (серед них і транзитні), проходять остаточний (лікарський або фельдшерський) медичний огляд. Забороняється перевозити хворих на інфекційні та венеричні захворювання, уражених педикульозом, коростою, які не пройшли встановлений курс лікування, а також хворих, які не можуть бути транспортовані. Виняток становлять хворі на активний туберкульоз та венеричні захворювання із СІЗО, до яких вироки судів набули законної сили.

Після закінчення огляду робиться висновок щодо стану здоров'я кожного, хто вибуває, що занотовується у медичній амбулаторній картці. Медичний працівник, який здійснював огляд, ставить свій підпис під висновком і на відкритій довідці особистої справи засудженого.

6.1.7. Після прибуття в УВП всі засуджені проходять медичний огляд з метою виявлення інфекційних і паразитарних захворювань.

6.1.8. Протягом двох тижнів після прибуття у УВП засуджені проходять поглиблений лікарський огляд з метою виявлення захворювань, оцінки фізичного стану, попереднього визначення категорії працездатності. Під час цього огляду лікарі збирають анамнестичні дані про перенесені захворювання, травми, операції, що реєструються в медичній амбулаторній картці, за потреби призначаються додаткові обстеження. У разі відсутності даних про рентгено-флюорографічне обстеження у поточному році останнє проводиться протягом двох тижнів.

Подальший медичний контроль за станом здоров'я засуджених здійснюється під час профілактичних медичних оглядів, а також у разі амбулаторних звернень до медичної частини.

6.1.9. Профілактичний медичний огляд здійснюється один раз на рік. Засуджені, які перебувають у УВП закритого типу (у камерах), а також неповнолітні у УВП підлягають огляду два рази на рік. Особи, які звільняються з місць позбавлення волі, за місяць до звільнення проходять профілактичний медичний огляд з обов'язковим проведенням флюорографічного обстеження.

(абзац перший підпункту 6.1.9 із змінами, внесеними згідно з наказом
 Державного департаменту України з питань виконання покарань,
 Міністерства охорони здоров'я України від 19.12.2001 р. N 242/513)

Графік проведення цих оглядів затверджує начальник УВП. Згідно з графіком начальник установи повинен організувати огляд засуджених, який здійснюється силами медичної частини із залученням (за потреби) відповідних лікарів-фахівців з лікарень місць позбавлення волі. В огляді засуджених обов'язково беруть участь терапевт, психіатр, стоматолог (зубний лікар).

При відсутності потрібного спеціаліста залучення лікарів місцевих органів охорони здоров'я до проведення профілактичних медичних оглядів здійснюється згідно з чинним законодавством.

Прибуття засуджених до медичної частини здійснюється під керівництвом начальника відділення соціально-психологічної служби (старшого корпусу). Під час оглядів проводяться: збір анамнестичних даних; антропометричні дослідження (ріст, вага тіла); гінекологічний огляд жінок з мазками на цитологічне обстеження, у дівчат - пальцьове обслідування через пряму кишку (за показаннями); визначення гостроти зору і слуху; туберкулінова діагностика в СІЗО та УВП - неповнолітнім; аналіз крові (визначення ШОЕ, гемоглобіну, лейкоцитів, цукру в крові за показаннями); проведення загального аналізу сечі; ЕКГ (з 15 років - 1 раз на 3 роки, з 30 років - щорічно); флюорографія (рентгенографія) органів грудної клітини - один раз на рік; пальцьове обстеження прямої кишки; пневмотахометрія; жінкам - пальпаторне обслідування молочних залоз; огляд лікарем-терапевтом, психіатром, стоматологом (зубним лікарем) та за показаннями - огляд лікарями інших спеціальностей.

Результати профілактичного огляду заносять до медичної амбулаторної карти.

Особам, які перебували в зоні підвищеної радіації та які проживають на радіоактивно забруднених територіях, під час профілактичних оглядів проводяться такі додаткові дослідження: розгорнутий аналіз крові (визначення кількості гемоглобіну, еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів, ретикулоцитів, лейкоцитарної формули); коагулограма, тимолова проба, визначення АлАТ, АсАТ, лужної фосфатази, рівня загального холестерина, b-ліпопротеїдів, прямого білірубіну навіть при нормальних показниках загального; білка і білкових фракцій крові.

Бажано також проведення імунологічних досліджень. Особам, які перехворіли на гостру променеву хворобу, указані дослідження проводяться 1 раз на півріччя.

6.1.10. Перед тим, як помістити підслідного (засудженого) в ПКТ, ДІЗО, карцер чи одиночну камеру, обов'язково слід проводити медичний огляд з письмовим висновком лікаря про можливість перебування оглянутого в названих приміщеннях.

6.1.11. У ПКТ, ДІЗО, карцерах та одиночних камерах особи, які там перебувають, підлягають лікарському огляду щоденно.

6.1.12. Засуджені, які вибувають з УВП (переведення, звільнення тощо), проходять остаточний медичний огляд.

6.2. Організація амбулаторного прийому

6.2.1. Амбулаторну медичну допомогу підслідним і засудженим надають амбулаторії медичних частин, лікарські здоровпункти слідчих ізоляторів та установ виконання покарань.

6.2.2. Амбулаторний прийом у медичній частині підслідних та засуджених здійснюється у години, визначені наказом керівництва установи. Для кожного відділення, зміни чи декількох відділень визначається час амбулаторного прийому. У слідчих ізоляторах та в'язницях амбулаторний прийом здійснюють лікарі (фельдшери) у режимних корпусах, у спеціально обладнаних приміщеннях, за попереднім записом, зробленим фельдшером (у виняткових випадках - старшим корпусу).

6.2.3. У кожному відділенні УВП повинен бути журнал попереднього запису на амбулаторний прийом, що його веде начальник відділення соціально-психологічної служби. Журнал попереднього запису передається до медичної частини перед початком амбулаторного прийому. Після закінчення прийому журнал повертається вищезазначеним особам.

Прийом без попереднього запису в журнал проводиться лише в термінових випадках.

6.2.4. У слідчих ізоляторах, в'язницях фельдшер разом із старшим корпусу щоденно перевіряє наявність у підслідних чи засуджених скарг на здоров'я та санітарний стан камер шляхом їх обходу.

За потреби фельдшер робить відповідні призначення в установленому для нього обсязі або записує хворих на прийом до лікаря. Про хворих, які потребують невідкладної допомоги, медичну частину сповіщають через чергових контролерів.

6.2.5. Особам, які перебувають у штрафних та дисциплінарних ізоляторах, приміщеннях камерного типу, а також у карцерах слідчих ізоляторів і в'язниць, медична допомога надається на місці медпрацівниками під час щоденної перевірки санітарного стану цих приміщень. У випадках, коли є серйозна загроза здоров'ю або життю осіб, які утримуються у зазначених приміщеннях, медичний працівник вживає заходів до термінового переведення такої особи до медичної частини.

6.2.6. Медичним працівникам забороняється бути в камерах слідчих ізоляторів, в'язниць, УВП особливого режиму, штрафних і дисциплінарних ізоляторів, приміщеннях камерного типу без супроводження.

6.2.7. У слідчих ізоляторах, УВП особливого режиму і в'язницях на прийом до лікаря (фельдшера) або для виконання процедур хворі виводяться покамерно (індивідуально або групами, по 3 - 5 чоловік) з дотриманням вимог ізоляції і з належною охороною. Засуджені в інших УВП прибувають на амбулаторний прийом в супроводі начальника відділення соціально-психологічної служби.

6.2.8. Амбулаторний прийом здійснюють лікарі або фельдшери медичної частини у визначені години. При потребі фельдшер відбирає хворих, які потребують консультації лікаря.

При кількості записаних на прийом, що перевищує можливості лікаря, за межами медичної частини фельдшер здійснює долікарське сортування осіб, які записані на прийом, у залежності від терміновості надання медичної допомоги.

Під час прийому в амбулаторії, а в разі потреби і в кабінеті лікаря (фельдшера), повинен бути представник адміністрації установи.

6.2.9. До початку амбулаторного прийому фельдшер (медсестра) підбирає медичні амбулаторні карти осіб, які записані в журналі попереднього запису на амбулаторний прийом, опитує хворих для з'ясування їх скарг, вимірює у хворих температуру тіла і визначає черговість їх направлення до лікаря.

6.2.10. Після огляду хворого лікар стисло і розбірливо записує до його медичної амбулаторної карти дату прийому, скарги, дані об'єктивного обстеження, діагноз, призначення, робить висновок про потребу звільнення від роботи та підписується.

Під час амбулаторних звернень засуджених з приводу захворювань та профілактичних оглядів проводиться відбір осіб, які підлягають диспансерному нагляду. Основні принципи диспансерної роботи викладені в Інструкції з проведення диспансеризації хворих, які перебувають в установах виконання покарань, затвердженій наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року N 3/6.

6.2.11. У журналі попереднього запису на амбулаторний прийом лікар або фельдшер чітко записує діагноз, висновок про звільнення від роботи або нарядів, дату повторної явки до лікаря. На кожний випадок звільнення заповнюється талон реєстрації причини тимчасової непрацездатності.

6.2.12. Висновок про тимчасове або повне звільнення від нарядів і роботи робить лікар, а у разі відсутності лікаря - фельдшер, але не більш як на три доби одноразово. У разі потреби звільнення може бути продовжено.

6.2.13. Списки амбулаторних хворих, які звільнені лікарем від праці, медична частина передає черговому помічнику начальника установи. Облік засуджених, які звільнені від роботи, ведеться у журналі реєстрації амбулаторних хворих.

6.2.14. Довідки про звільнення від роботи, рецепти і т. інш. на руки засудженим не видаються.

6.2.15. В амбулаторній карті роблять записи про всі призначення і маніпуляції незалежно від місця їх проведення (ПКТ, ДІЗО, карцер, камера і т. інш.) й від того, хто їх виконує (лікар, фельдшер чи медсестра).

6.2.16. Медичні амбулаторні картки є документами суворої звітності, тому на руки засудженим і підслідним не видаються. Вони зберігаються в алфавітному порядку або за підрозділами в медичній частині, у шафах під замком. За облік і зберігання цих документів відповідає особа, призначена начальником медичної частини. Разом з медичними амбулаторними картками зберігаються й журнали реєстрації амбулаторних хворих.

6.2.17. Медичні препарати на руки засудженим не видаються, вживання ліків здійснюється у присутності медичного працівника (за винятком препаратів нітрогліцерину для осіб з ішемічною хворобою серця). Хворі, яким призначено амбулаторне лікування, для приймання ліків та виконання інших лікувальних процедур приходять до медичної частини протягом дня у визначені години. Лікарські призначення виконує фельдшер (медсестра), про що робить відмітку в журналі обліку процедур.

6.2.18. Амбулаторному лікуванню, що триває не більш як 14 - 15 днів, підлягають хворі, які за характером захворювання (травми) не потребують складних методів діагностики й лікування. Обсяг діагностичних і лікувальних заходів щодо хворих залежить від можливості забезпечення в умовах медичної частини лабораторного, рентгенологічного та інших спеціальних досліджень.

6.2.19. Якщо хворого направлено на рентгенологічне, лабораторне чи інше обстеження, на прийом до лікаря-фахівця, а також на процедури, що не можуть бути виконані в медичній частині, то медичну амбулаторну карту видають особі, яка супроводжує хворого.

У медичній картці повинні бути зазначені дані обстежень, що проводились в медичній частині, можливий діагноз та причини направлення.

У складних або нез'ясованих випадках, коли лікарі медичної частини не можуть самостійно встановити діагноз захворювання, до консультації залучаються лікарі - фахівці лікарень місць позбавлення волі, лікувально-профілактичних установ органів охорони здоров'я. В останньому випадку консультація оплачується у встановленому порядку.

6.2.20. Якщо особа бажає здійснити тестування на ВІЛ, то вона має звернутися до лікаря, який відповідає в установі за проведення передтестового та післятестового консультування, медичний огляд та обстеження. Медичний працівник зобов'язаний забезпечити конфіденційність інформації, яку отримав під час цієї бесіди, а також результату тестування на ВІЛ.

6.3. Організація невідкладної медичної допомоги

6.3.1. Однією з основних функцій медичної частини є організація та надання невідкладної медичної допомоги під час гострих захворювань, отруєнь та травм. Невідкладна медична допомога підслідним та засудженим надається найближчим лікувальним закладом, де така медична допомога може бути надана.

6.3.2. Начальник медичної частини визначає порядок організації надання невідкладної медичної допомоги, що затверджується начальником установи і доводиться до відома осіб, яких це стосується.

Відповідальність за своєчасний виклик медичного працівника або швидкої медичної допомоги в години, коли за розпорядком роботи в установі не передбачено перебування медичних працівників, а також за забезпечення транспортом і конвоєм за потреби термінової евакуації хворого несуть начальник установи та командир частини військ внутрішньої та конвойної охорони.

6.3.3. Медична частина повинна бути готова до надання невідкладної медичної допомоги в будь-який час. Для цього в процедурній і перев'язочній (операційній) треба мати напоготові набори (укладки) для надання невідкладної медичної допомоги, стерильний хірургічний інструментарій, шприци, ін'єкційні голки, запас кисню у балонах, стерильного перев'язувального матеріалу тощо. У приміщенні для проведення медичних маніпуляцій обов'язково вивішується таблиця, де зазначені основні симптоми відповідних захворювань, перелік засобів та заходів щодо надання невідкладної допомоги з подальшою тактикою ведення хворого. Кожний стан слід позначати порядковим номером. Цим самим номером повинні бути позначені відповідні набори ліків, що зосереджені в гніздах спеціальних шаф згідно з Типовим переліком лікарських засобів у вкладках для надання невідкладної медичної допомоги, затвердженим наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року за N 3/6.

Напоготові повинна бути портативна вкладка (сумка, валіза) з набором засобів для надання невідкладної допомоги за межами медичної частини.

6.3.4. Усі медикаменти, призначені для поточного використання, та майно для надання невідкладної допомоги повинні зберігатися у спеціальних зачинених шафах. Медикаменти та інше майно, що використовується, дозволяється зберігати в кількості, що не перевищує п'ятиденної потреби. Перш ніж видати ліки хворому щоразу слід перевіряти відповідність ліків, що видаються тим, кому вони призначені, та термін їх придатності.

Наркотичні лікувальні засоби зберігаються у зачиненій металевій шафі тільки в приміщенні аптеки, що розташована в адміністративному будинку установи та обладнана охоронною сигналізацією. Такі ліки видаються лише за лікарським призначенням з відповідним записом в амбулаторній картці хворого та в Книзі обліку отруйних, наркотичних, гостродефіцитних ліків та етилового спирту, що зберігається в аптеці.

6.4. Обсяг медичної допомоги в медичній частині

6.4.1. Під час обстеження хворих з метою встановлення діагнозу захворювання лікар медичної частини використовує дані анамнезу, медичні документи, результати огляду, дані лабораторних, рентгенологічних і функціональних методів дослідження. У разі потреби дані про захворювання, що мали підслідні та засуджені, отримують через лікувальні заклади органів охорони здоров'я за місцем їх проживання до арешту та засудження.

6.4.2. У будь-якій установі підслідним та засудженим повинна надаватися невідкладна медична допомога в обсязі, не меншому, ніж визначено цим Порядком.

6.4.3. В області хірургії

Лікар медичної частини повинен надавати хворому медичну допомогу в такому обсязі: визначення групи крові; проведення внутрішньовенних крапельних і струминних вливань кровозамінних та протишокових розчинів, а в разі потреби - переливання консервованої чи свіжоцитратної крові; проведення місцевої новокаїнової інфільтраційної анестезії; новокаїнової блокади; первинної хірургічної обробки невеликих ран м'яких тканин; транспортної іммобілізації; зупинки зовнішньої кровотечі тампонадою, перев'язкою судин або шляхом накладання затискача на судину, що кровоточить; катетеризації та пункції сечового міхура; трахеостомії; пункції плевральної порожнини або введення дренажу з клапаном у випадках напруженого пневмотораксу; штучного дихання різними засобами; непрямого масажу серця; надання допомоги при опіках, відмороженнях та електротравмах; проведення лікування обмежених опіків та відморожень I - II ступенів.

Фельдшер (медсестра) медичної частини повинен надавати хворому медичну допомогу в такому обсязі: своєчасно, правильно надавати долікарську допомогу та без затримки направляти до лікаря хворих, які потребують його допомоги; визначати групу крові; здійснювати тимчасову зупинку кровотечі; здійснювати транспортну іммобілізацію; проводити екстрену профілактику правця; проводити штучне дихання різними засобами, непрямий масаж серця, інгаляцію кисню; робити підшкірні та внутрішньом'язові ін'єкції, уводити лікарські препарати внутрішньовенно, здійснювати крапельні та струминні вливання рідин; знати симптоматику найбільш поширених та особливо гострих хірургічних захворювань; розпізнавати симулятивні дії підслідних та засуджених.

Показання для термінової госпіталізації до хірургічного відділення лікарні: пошкодження великих судин з кровотечею або без неї, внутрішня кровотеча, проникні поранення, поранення з пошкодженням кісток, суглобів і нервових стовбурів, переломи кісток, струс і забиття головного мозку; пошкодження, що супроводжуються шоком; пошкодження грудної клітини з підозрою на пневмоторакс і гемоторакс; травма живота і таза з підозрою на пошкодження внутрішніх органів; захворювання черевної порожнини з симптоматикою "гострого живота"; кістковий і сухожильний панарицій, глибокі абсцеси, флегмони, карбункули будь-якої локалізації, фурункули обличчя; гострі остеомієліти та артрити; опіки та відморожування II - IV ступенів; злоякісні новоутворення з уперше встановленим діагнозом або новоутворення, підозрілі на злоякісні.

З урахуванням транспортабельності хворого госпіталізують у найближчу лікарню відповідного профілю. У разі потреби проведення у дорозі заходів медичного характеру, а також за можливості виникнення такої потреби хворого (потерпілого) супроводжує медичний працівник, який повинен мати при собі вкладку з медикаментами та інструментарієм. У направленні на термінову госпіталізацію слід подавати стислі дані про стан хворого і про допомогу, що йому надавалась.

6.4.4. При захворюваннях внутрішніх органів

Лікар медичної частини повинен: надавати невідкладну медичну допомогу при гострих отруєннях, непритомності, тепловому ударі, утопленні, ураженні електричним струмом, легеневих, шлункових та кишкових кровотечах, нападах бронхіальної астми, спонтанному пневмотораксі, гострій серцевій та судинній недостатності, ниркових та печінкових кольках, тромбоемболії легеневої артерії тощо; здійснювати лікування осіб з гострими та вірусними інфекціями верхніх дихальних шляхів, гострим та хронічним бронхітом, ангіною, функціональними розладами серцево-судинної системи, малярією, гельмінтозами, хронічним гастритом, неускладненими формами виразкової хвороби шлунку та дванадцятипалої кишки, холециститом та гіповітамінозами; здійснювати нагляд за реконвалесцентами, виписаними з лікарні; знати симптоматику гострих уражень (у тому числі іонізуючим випромінюванням, отруйними речовинами) і вміти надавати першу лікарську допомогу при цих ураженнях; знімати ЕКГ і знати електрокардіографічні ознаки стенокардії, гострого інфаркту міокарда, порушень ритму серця.

Фельдшер (медсестра) медичної частини повинен: розпізнавати та лікувати захворювання внутрішніх органів, що найбільш часто зустрічаються, надавати невідкладну допомогу при гострих захворюваннях і отруєннях; організовувати та здійснювати нагляд за станом хворих; промивати шлунок, робити лікарські та очищувальні клізми; знімати ЕКГ; проводити найпростіші лабораторні дослідження (підрахунок кількості лейкоцитів, визначення гемоглобіну крові, ШОЕ, питомої ваги сечі, якісні реакції на цукор і білок у сечі тощо); ставити туберкулінову пробу (Манту), правильно її оцінювати та володіти технікою ревакцинації проти туберкульозу вакциною БЦЖ внутрішньошкірним методом.

Терміново госпіталізуються хворі, які потребують невідкладної кваліфікованої та спеціалізованої допомоги, лікування в умовах лікарні: з гострим порушенням коронарного кровообігу (інфаркт міокарда, напад стенокардії, що затягнувся), з гіпертонічним кризом, гострим ревматизмом, гострими отруєннями, гострим запаленням легенів, гострим нефритом, пієлонефритом, інфекційними захворюваннями, гострими порушеннями мозкового кровообігу, гострими порушеннями серцевого ритму та провідності з явищами недостатності кровообігу, коматозними станами, гемолітичними кризами, гострою діареєю з синдромом обезводнювання та електролітними порушеннями, гострою променевою хворобою, пропасницями невідомого походження, цукровим діабетом у випадках, що вимагають корекції інсулінотерапії та постійного лабораторного обстеження, загостренням бронхіальної астми тощо.

6.4.5. При захворюваннях і пошкодженнях очей та їх придатків

Лікар медичної частини повинен: визначати гостроту зору за таблицями Сивцева та сприйняттям кольору за таблицями Рабкіна; виймати сторонні предмети з кон'юнктиви повік і з поверхневих шарів рогівки, користуючись фокальним освітленням; розпізнавати механічні пошкодження, термічні та хімічні опіки очей та їх придатків, надавати першу лікарську допомогу при цих видах травм; діагностувати ячмінці і мейбоміти повік, негостре запалення кінців повік та кон'юнктиви, курячу сліпоту; організувати лікування цієї категорії хворих, а при інших захворюваннях очей своєчасно вирішувати питання про потребу консультації чи госпіталізації.

Фельдшер (медсестра) медичної частини повинен: виконувати призначення лікарів (закапувати очні краплі, закладати за повіки мазь, вивертати верхню повіку, промивати кон'юнктивальну порожнину, накладати пов'язку на одне або обидва ока); розпізнавати пошкодження очей та їх придатків, надавати долікарську допомогу; виймати сторонні предмети з кон'юнктиви повік і поверхневих шарів рогівки; розпізнавати запальні захворювання вік і кон'юнктиви та надавати долікарську допомогу.

Направленню в очне відділення підлягають: усі потерпілі з пошкодженням очей від механічного, хімічного, променевого впливу, крім осіб із сторонніми предметами, поверхнево розміщеними в рогівці і кон'юнктиві (у разі успішного усунення цих сторонніх предметів в медичній частині); хворі з гострими та хронічними захворюваннями придатків очей, що не піддаються лікуванню; усі хворі із захворюваннями очного яблука; особи з підозрою на глаукому; особи з поступовим прогресуючим погіршенням зору чи раптовою його втратою.

6.4.6. При захворюваннях вуха, горла і носа

Лікар медичної частини повинен: надавати невідкладну допомогу при травмах і захворюваннях ЛОР-органів, що супроводжуються ускладненнями, які загрожують життю (задуха у зв'язку із стенозом гортані, кровотеча із ЛОР-органів і т. ін.); розпізнавати й лікувати в медичній частині хворих із зовнішніми захворюваннями вуха: дерматит, фурункульоз, сірчана пробка, сторонній предмет біля входу до зовнішнього слухового проходу, що добре видно та легко виймається обережним промиванням вушним шприцом, носові кровотечі, зовнішні захворювання носа (фолікуліти, дерматити), гострі риніти; лікувати хворих з хронічними фарингітами, ларингітами та тонзилітами, що не потребують хірургічного втручання; хронічними гнійними та гострими катаральними середніми отитами (за вказівкою спеціаліста-отоларинголога); відморожування, опіки I - II ступенів носа і вуха; проводити продування вух балоном, тампонаду порожнини носа при кровотечах.

Фельдшер (медсестра) медичної частини повинен: розпізнавати гострі захворювання вуха, горла, носа, що потребують негайної лікарської допомоги; надавати долікарську допомогу при захворюваннях та пошкодженнях вуха, горла, носа; робити туалет слухових проходів при захворюванні вух, виймати (промиванням) сірчані пробки; виконувати призначення лікаря-спеціаліста.

До лікарні слід направляти хворих, які мають тривалі та рецидивні носові кровотечі; привушні флегмони, травми носа (за висновком лікаря-спеціаліста); гострі гнійні середні отити чи загострення хронічних гнійних отитів; перихондрити вушної раковини, екземи зовнішнього вуха, гострі параназальні синусити чи загострення хронічних гнійних, гнійно-поліпозних запалень придаткових порожнин носа; флегмонозні ангіни й шийні лімфаденіти; затяжний ларингіт при наявності афонії чи дисфагії, з підозрою на туберкульоз, вовчак, склерому, чи хворих з іншими інфекційними гранульомами, а також тих, кому за висновком отоларинголога необхідне стаціонарне обстеження та лікування.

6.4.7. При захворюваннях сечостатевої системи

Лікар медичної частини повинен: надавати невідкладну медичну допомогу при пошкодженнях органів сечостатевої системи, нирковій кольці, гострій затримці сечі, парафімозі; діагностувати найбільш характерні захворювання (водянка яєчка, крипторхізм, сім'яна кіста, розширення вен сім'яного канатика, епідидиміт, фімоз та ін.).

Фельдшер (медсестра) медичної частини повинен надавати невідкладну долікарську допомогу при пошкодженнях органів сечостатевої системи.

До лікарні слід направляти хворих із симптомами гематурії та піурії (сечокам'яна хвороба, пухлини та туберкульоз нирок і сечових шляхів, гострий та хронічний уретрити, цистит, пієлонефрит, орхит, епідидиміт, простатит і т. ін.).

Терміново направляють до лікарні хворих з закритими та відкритими пошкодженнями сечостатевих органів.

6.4.8. При стоматологічних захворюваннях

У разі відсутності в медичній частині лікаря-стоматолога (зубного лікаря) допомогу надає лікар (в основному при невідкладних показаннях). При цьому лікар повинен: розпізнавати гострий пульпіт, гострий одонтогенний остеомієліт щелепи та флегмону, а також афтозний та виразковий стоматит і надавати невідкладну допомогу при цих захворюваннях; діагностувати перелом нижньої (верхньої) щелепи, вивих нижньої щелепи та надавати першу допомогу при пораненнях і пошкодженнях обличчя та щелеп.

Фельдшер (медсестра) медичної частини повинен розпізнавати гострий пульпіт, гострий періодонтит, перелом і вивих нижньої щелепи і надавати допомогу при цих захворюваннях та пошкодженнях щелепно-лицевої області.

6.4.9. При неврологічних та психічних захворюваннях

Лікар медичної частини повинен: виявляти основні форми захворювань нервової системи і надавати невідкладну допомогу хворим з гострими порушеннями кровообігу мозку, менінгітами, енцефалітами, з травмами головного та спинного мозку, епілептичними та істеричними припадками; розпізнавати основні форми психічних захворювань, надавати невідкладну допомогу хворим з гострими психотичними реактивними станами, вживати заходів для їх ізоляції, а також евакуації в психіатричні стаціонари, володіти методикою фіксації неспокійних хворих; діагностувати й лікувати в умовах медичної частини захворювання периферичної нервової системи (гострий попереково-кряжовий радикуліт, люмбаго, невралгії окремих нервів), невротичні та астенічні стани.

Лікувально-профілактичні заходи з приводу нервово-психічних захворювань лікар повинен проводити в тісному контакті з штатними та позаштатними фахівцями.

Фельдшер (медсестра) медичної частини повинен: розпізнавати гострі порушення кровообігу мозку, травми центральної нервової системи, нейроінфекції (менінгіти та енцефаліти), надавати хворим невідкладну допомогу; знати симптоми основних психічних захворювань, а при виявленні такого роду хворих своєчасно доповідати про них лікарю та вживати заходів щодо їх ізоляції, уміти зняти психомоторне збудження, брати участь в евакуації хворих у психіатричні установи (відділення), володіти методикою фіксування неспокійних.

6.4.10. При шкірних та венеричних хворобах

Лікар медичної частини повинен: розпізнавати основні шкірні та венеричні захворювання, надавати при цих захворюваннях медичну допомогу і проводити необхідні профілактичні заходи; володіти технікою промивання уретри, аутогемотерапії, узяття й пересилання крові для серологічного дослідження; узяття мазка на наявність гонококів у виділеннях з уретри, секрету простати та сечових шляхів; дослідження лусочок й волосся з місць ураження шкіри на грибки.

Фельдшер (медсестра) медичної частини повинен: самостійно розпізнавати шкірні та венеричні хвороби, що найбільш часто зустрічаються; застосовувати основні форми лікарських речовин і видаляти їх з поверхні шкіри; проводити аутогемотерапію; уводити в уретру м'який катетер, брати кров на реакцію Вассермана, володіти методикою експрес-діагностики сифілісу; брати і відправляти матеріал для лабораторного дослідження на гонококи і грибкові захворювання, проводити промивання уретри.

6.5. За підготовку медичного персоналу для надання медичної допомоги в наведеному вище обсязі несуть відповідальність начальник медичного відділу (відділення) управління (відділу) Департаменту та начальник медичної частини установи.

6.6. Організація стаціонарної допомоги

6.6.1. Начальник медичної частини забезпечує розгортання ліжок згідно із плановим наповненням установи та їх ефективне використання для лікування хворих.

6.6.2. Стаціонар медичної частини, призначений для: обстеження і лікування хворих, які потребують стаціонарного режиму, із строком лікування до 14 - 15 днів; необхідного стаціонарного доліковування хворих, виписаних з лікарні; тимчасової ізоляції в ізоляторі медичної частини інфекційних чи підозрілих на інфекційне захворювання хворих до направлення їх у спеціалізовану лікарню; стаціонарного лікування нетранспортабельних хворих до стабілізації їх стану і направлення в лікарню; розміщення осіб, які підлягають стаціонарному лікуванню за планом диспансерного нагляду та належать до оздоровчої групи.

6.6.3. Прийом хворих у стаціонар медичної частини здійснюється за наявності в медичній амбулаторній картці висновку лікаря про потребність проведення стаціонарного обстеження та лікування.

Дані про новоприбулих до стаціонару заносяться у Журнал обліку прийому, виписування хворих та відмов у госпіталізації.

На кожного хворого заводять медичну карту стаціонарного хворого встановленого зразка. Про всі випадки термінової чи планової госпіталізації у стаціонар, а також виписування з нього начальник медичної частини (черговий медпрацівник) повідомляє начальника відділення соціально-психологічної служби (старшого корпусу).

6.6.4. Усі хворі, які прибувають до стаціонару, обов'язково проходять санітарну обробку. Залежно від стану хворого санітарна обробка може бути повною або частковою. При потребі білизна хворого дезінфікується. Одяг і взуття хворого зберігають у приміщеннях стаціонару, натільну білизну здають у пральню і при виписуванні повертають йому.

6.6.5. У стаціонарі хворі, які становлять небезпеку для оточення (інфекційні, заразні шкірні, психічні захворювання та інш.), розміщуються окремо від інших хворих.

Для цього в стаціонарі обладнується інфекційний та психіатричний ізолятор. При цьому кількість ліжок визначається з урахуванням можливостей стаціонару.

Ізолятор призначений для тимчасової ізоляції (до направлення у лікарню) інфекційних хворих та хворих із захворюваннями, підозрілими на інфекційні та психіатричні, для надання їм першої лікарської допомоги, нагляду і спостереження за ними, для збору матеріалів, необхідних для діагностики захворювання. Хворі на туберкульоз в ізоляторі утримуються окремо.

В ізоляторі необхідно своєчасно здійснювати поточну і остаточну дезінфекцію. Медичний персонал в ізоляторі повинен користуватися спеціально виділеними халатами і суворо дотримуватися усіх правил особистої гігієни.

6.6.6. Під час перебування у стаціонарі хворий повинен пройти обстеження, при якому використовуються всі доступні для медичної частини методи інструментального і лабораторного дослідження. За потреби до консультації залучаються лікарі - спеціалісти медичних установ органів охорони здоров'я. Планові консультації здійснюються за графіком, а в термінових випадках - у будь-який час доби.

6.6.7. Обхід хворих лікарі медичної частини здійснюють щоденно. Записи в щоденниках хворих роблять 1 раз на 3 дні у разі легкого перебігу захворювання і щоденно - при тяжких випадках та випадках середньої тяжкості. Начальник медичної частини повинен оглядати хворих не рідше як один раз на тиждень і в обов'язковому порядку - у перший день прибуття хворого та перед виписуванням.

Лікарські призначення, вимірювання температури тіла, антропометричні дослідження здійснює черговий фельдшер (медсестра), йому доручається також нагляд за виконанням правил внутрішнього розпорядку для хворих. Установлений розпорядок дня затверджується начальником установи та вивішується на видному місці.

Отримання посилок і надання побачень особам, які перебувають у стаціонарі, здійснюється відповідно до чинного законодавства.

6.6.8. У стаціонарі медичної частини цілу добу повинен бути черговий санітар. Кількість чергового персоналу визначає начальник медичної частини.

7. ПОРЯДОК НАПРАВЛЕННЯ ХВОРИХ ЗАСУДЖЕНИХ НА ЛІКУВАННЯ ДО ЛІКАРЕНЬ

7.1. Направленню на госпіталізацію в лікарні кримінально-виконавчої системи підлягають тільки засуджені, у яких виникли гострі захворювання або загострилися хронічні хвороби, що загрожують життю, значно погіршують стан здоров'я, або лікування яких в умовах стаціонару медичних частин установ виконання покарань недостатньо ефективне, а також у діагностично не зрозумілих випадках, що потребують поглибленого клінічного обстеження.

7.2. Направлення засуджених на планову госпіталізацію здійснювати за Нарядами про направлення на лікування медичного управління Департаменту (додаток 20) чи Нарядами управлінь (відділів) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях (додаток 21) згідно з закріпленням, визначеним наказом Департаменту від 19 травня 1999 року N 37, з урахуванням Переліку показань та протипоказань для направлення хворих засуджених у спеціалізовані лікарні (відділення), затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року N 3/6.

Для отримання наряду на етапування засудженого управління (відділ) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях, де знаходиться установа-відправник, надсилає Запит на госпіталізацію (додаток 22) з висновком відповідного лікаря-фахівця про потребу стаціонарного лікування засудженого. Питання про видачу наряду вирішується протягом трьох діб з дня надходження запиту.

7.3. Етапування на лікування знову засуджених осіб із слідчих ізоляторів здійснюється управлінням (відділом) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях згідно з листом Про направлення хворого на лікування (додаток 23).

7.4. Медичне управління Департаменту в окремих випадках має право видавати наряди для направлення хворих засуджених на лікування, незалежно від закріпленості лікувальних закладів кримінально-виконавчої системи.

7.5. Термінова медична допомога засудженим надається найближчим лікувальним закладом, де така медична допомога може бути надана.

Етапування до лікарень з приводу термінової патології здійснюється згідно з листом Про направлення на термінову госпіталізацію (додаток 24). Відповідальність за своєчасний виклик медичного працівника, забезпечення термінової евакуації хворого транспортом і конвоєм несуть начальник установи та командир підрозділу охорони внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України.

7.6. Особи, які взяті під варту і утримуються у слідчих ізоляторах, для подання їм термінової медичної допомоги направляються до найближчого лікувального закладу, де така медична допомога може бути надана. У разі госпіталізації підслідного до лікарні органів охорони здоров'я про це повідомляється особа або орган, у провадженні яких перебуває кримінальна справа.

7.7. Засуджені жінки з вагітністю понад чотири місяці або які мають при собі дітей до трьох років; хворі на психічні розлади; тяжко хворі перевозяться у супроводі медичного працівника тільки за висновком начальника медичної частини (лікарні) про потребу медичного обслуговування та нагляду за хворим засудженим на шляху пересування.

Супроводжувальний медичний працівник призначається установою-відправником.

На відкритій довідці особової справи засудженого вказується: "психічно хворий", "хворий на туберкульоз", "хворий на венеричну хворобу", "не вживає їжі", "має вагітність".

7.8. При встановленні діагнозу активного туберкульозу в міжобласній соматичній лікарні для засуджених хворий підлягає направленню до спеціалізованого лікувального закладу кримінально-виконавчої системи безпосередньо з цієї лікарні.

7.9. За обґрунтованість направлення засудженого до лікарні та складений висновок про порядок його медичного супроводження повну відповідальність несуть начальник медичного відділу (відділення, групи) управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях та начальник медичної частини установи (лікарні).

7.10. До особових справ хворих засуджених, які направляються до лікарні, обов'язково додається амбулаторна картка та витяг з історії хвороби засудженого, який лікувався в медичній частині (лікарні).

При направленні жінок з дітьми додається історія розвитку дитини і свідоцтво про її народження.

7.11. Підставою військовому караулу для етапування хворого засудженого до лікувального закладу є один з документів: наряд медичного управління Департаменту; наряд управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях; направлення управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях чи медичної частини установи у випадках, обумовлених цим Порядком.

8. ОРГАНІЗАЦІЯ ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ У ЛІКАРНЯХ

8.1. Організація медичної допомоги в лікарнях

8.1.1. Лікарні для засуджених - це лікувально-профілактичні установи, призначені для лікування та утримування осіб, які відбувають покарання в установах виконання покарань (крім виправних колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання). Вони забезпечують кваліфіковану й спеціалізовану стаціонарну та амбулаторну консультативну допомогу, а також організаційно-методичне керування медичними частинами СІЗО та УВП управлінь (відділів) Департаменту в Автономній Республіці Крим та областях, що закріплені за ними.

8.1.2. Категорично забороняється приймати до загальносоматичних лікарень хворих на інфекційні захворювання.

8.1.3. Лікарня організовує свою роботу згідно з вимогами чинного законодавства щодо виконання і відбування покарань в установах Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Лікувально-профілактична та протиепідемічна робота здійснюються у відповідності з Основами законодавства України про охорону здоров'я, нормативними актами Департаменту, а також цим Порядком.

8.1.4. Лікарні можуть бути самостійними лікувальними установами місць позбавлення волі або у складі УВП залежно від потужності, можливості ізольованого розташування та функціонування.

Лікарня, що функціонує в складі УВП, розташовується на ізольованій території. Забезпечення лікарні відповідним медичним обладнанням та апаратурою, господарчим інвентарем, транспортом та іншим майном здійснюється за рахунок коштів установи.

У лікувально-діагностичних кабінетах, ординаторських, на робочих місцях чергових медсестер установлюються сигналізація тривоги та аварійне освітлення.

Підтримання режиму, спеціальний облік, виховну роботу і матеріальне забезпечення у лікарні, що функціонує при УВП, здійснює адміністрація установи. У лікарні, що є самостійним закладом, потрібні служби створюються за нормами, установленими наказами голови Департаменту.

8.1.5. Залежно від призначення, району обслуговування, кількості засуджених створюються і функціонують міжобласні та спеціалізовані лікарні місць позбавлення волі.

8.1.6. Для лікування і утримання засуджених, які хворіють на туберкульоз, психічні або венеричні захворювання, створюються спеціалізовані лікарні або спеціалізовані відділення (бокси) у загальносоматичних лікарнях.

8.1.7. Залежно від потужності лікарня має у своєму складі: приймальне відділення (з діагностичними ліжками або ізолятором, санітарним пропускником), лікувальні відділення за основними профілями ліжок, палати реанімації та інтенсивної терапії, лікувально-діагностичні кабінети, організаційно-методичний кабінет, клінічні, біохімічні, бактеріологічні лабораторії, централізоване стерилізаційне відділення, медичний архів, адміністративно-господарчу частину (харчоблок, банно-пральний блок, склади і т. ін.), аптеку.

У лікарні повинні бути розроблені: посадові інструкції на працівників, правила внутрішнього розпорядку для хворих, правила внутрішнього робочого розпорядку для персоналу, а також план роботи лікарні, що затверджується вищим медичним начальником.

Штатна чисельність медичного персоналу та структура лікарень розробляються медичним управлінням Департаменту і затверджуються наказом директора Департаменту.

8.1.8. При лікарні створюються: лікарська рада, лікувально-контрольна комісія, рада медичних сестер, що діють за положеннями, затвердженими Міністерством охорони здоров'я України, а також спеціальні лікарські комісії, діяльність яких регламентується відповідним наказом директора Департаменту.

8.1.9. Діяльністю лікарні керує начальник, який призначається та звільняється з посади в установленому порядку. Права та обов'язки начальника лікарні затверджуються посадовою інструкцією, що розробляється на підставі Типової посадової інструкції начальника лікарні для засуджених (додаток 31), яка затверджується вищим медичним начальником.

У лікарнях, що є самостійними установами, начальник користується правами начальника УВП щодо застосування правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань і за адміністративною лінією він підпорядкований керівництву управління (відділу) виконання покарань.

Начальник лікарні, що функціонує у складі установи виконання покарань, підпорядкований начальнику цієї установи і є його заступником з лікувально-профілактичної роботи.

З питань лікувально-профілактичної, санітарної та протиепідемічної роботи начальник лікарні підпорядкований начальнику медичного управління Департаменту, начальнику медичного відділу (відділення, групи) управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.

8.1.10. Лікарня веде облік і подає звіти за формами та в строки, що визначені Департаментом.

8.2. У лікарні здійснюються:

8.2.1. Надання у потрібному обсязі кваліфікованої та спеціалізованої стаціонарної медичної допомоги засудженим, які утримуються в установах Департаменту. Особам, які перебувають під вартою у СІЗО, лікарня, що міститься на території цього слідчого ізолятора, надає тільки термінову медичну допомогу.

Між медичними частинами та лікарнею зберігаються послідовність при лікуванні хворих.

8.2.2. Розроблення та реалізація заходів, спрямованих на вдосконалення лікувально-діагностичного процесу в лікарні, ефективне використання ліжкового фонду, зниження летальності. Широке застосування у комплексній терапії лікувального харчування, фізіотерапевтичних методів лікування, лікувальної фізичної культури, трудової терапії та інших методів відновлювального лікування, раціонального використання лікувально-охоронного режиму.

8.2.3. Освоєння та впровадження у практику лікарні і медичних частин сучасних методів і засобів профілактики, діагностики та лікування захворювань на засадах досягнень медичної науки й практики, а також вивчення, узагальнення та поширення передового досвіду роботи лікувально-профілактичних установ Департаменту та органів Міністерства охорони здоров'я.

8.2.4. Визначення ступеня тривалої або постійної втрати працездатності засудженими для встановлення групи інвалідності, необхідне обстеження та підготовку медичної документації на осіб, які підлягають достроковому звільненню у зв'язку із захворюванням.

8.2.5. Організаційно-методична і консультативна допомога медичним частинам СІЗО та УВП управлінь (відділів) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.

8.2.6. Вивчення загальної та госпітальної захворюваності засуджених, захворюваності з тимчасовою втратою працездатності. Лікарі - фахівці лікарень залучаються до аналізу випадків смерті в УВП, помилок у діагностиці, фактів пізньої госпіталізації, розбіжностей клінічних і патологоанатомічних діагнозів. За цими даними розробляються відповідні інформаційні огляди, рекомендації та практичні заходи для УВП, спрямовані на зниження і ліквідацію найбільш поширених захворювань, а також смертності та інвалідизації засуджених.

8.2.7. Участь у проведенні планових профілактичних оглядів стосовно щодо засуджених, які перебувають у УВП, з метою виявлення осіб з ранніми стадіями захворювань, відбір хворих для планового лікування, контроль за виконанням рекомендацій, даних лікарями, та призначенням відповідних норм харчування.

8.2.8. Підвищення професійної кваліфікації лікарського і середнього медичного персоналу медичних частин СІЗО, УВП шляхом проведення клінічних та патологоанатомічних лікарських конференцій, нарад з питань лікувально-профілактичної роботи у УВП із запрошенням у разі потреби, за домовленістю, кваліфікованих фахівців з лікувальних установ органів охорони здоров'я, медичних навчальних і науково-дослідних закладів.

8.2.9. Проведення протиепідемічних і санітарно-гігієнічних заходів на території лікарні. Санітарно-гігієнічне виховання хворих, які перебувають на стаціонарному лікуванні, та працівників господарчого обслуговування.

8.2.10. Контроль за дотриманням правил утримання засуджених у лікарні, підтримання серед них порядку та дисципліни, запобігання порушенням вимог режиму.

Лікарня функціонує на підставі Правил внутрішнього розпорядку для хворих, затверджених начальником лікарні та розроблених згідно з Типовими правилами внутрішнього розпорядку для хворих, які перебувають у лікарні, затвердженими наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року N 3/6.

8.3. Порядок приймання хворих до лікарень

8.3.1. Приймання засуджених у лікарню з установ здійснюється на підставі наряду або направлення, передбачених розділом 7 цього Порядку, та за наявності висновку лікаря про потребу проведення стаціонарного обстеження та лікування хворого.

8.3.2. Лікарня забезпечує готовність до прийому хворих, які потребують невідкладної медичної допомоги. Спеціальні плани, скоординовані з територіальними лікувально-профілактичними установами органів охорони здоров'я, передбачають заходи щодо надання медичної допомоги в разі групового та масового надходження хворих.

8.3.3. Хворі, які мають інфекційні захворювання, госпіталізуються в інфекційні лікарні (чи відділення) органів Міністерства охорони здоров'я.

8.3.4. При прийманні хворого в лікарню черговий лікар записує потрібні дані про нього до Журналу обліку прийому, виписування хворих і відмов у госпіталізації, описує в медичній картці стаціонарного хворого дані анамнезу, зовнішнього огляду, епідеміологічні дані, визначає попередній діагноз хвороби, робить необхідні лікарські призначення і направляє хворого у відповідне відділення.

При прийманні в лікарню речі хворого (одяг, взуття) дезінфікують і після опису, засвідченого черговим фельдшером (медичною сестрою) та супроводжувальними особами, передають на зберігання до вибуття хворого з лікарні.

Усі хворі, які прибули до лікарні, підлягають обов'язковій санітарній обробці зі зміною білизни.

Хворих, які прибувають під час роботи лікарів відділень, крім лікаря приймального відділення чи чергового лікаря лікарні, оглядають лікарі відповідних відділень.

Про кожного хворого, який прибув до лікарні, у той самий день повідомляють начальника відповідного відділення та начальника лікарні.

8.3.5. Якщо хворому відмовили в прийманні, то черговий лікар надає йому при потребі медичну допомогу та записує у медичну амбулаторну картку, а також у Журнал обліку прийому, виписування хворих і відмов від госпіталізації. Про причини відмови в госпіталізації та про вжиті заходи черговий лікар повідомляє начальника або лікаря, який його заміщає.

8.3.6. Лікарську допомогу хворим у вечірній та нічний час здійснюють штатні лікарі лікарень. Порядок чергування лікарів у вечірній та нічний час визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку лікарні.

У великих лікарнях, крім чергування лікарів у цілому в лікарні, при потребі, можна встановити чергування лікарів за групами відділень одного фаху (за наявності в групі не менше ніж 200 ліжок).

8.4. Лікування та утримання хворих

8.4.1. Хворий, який прибув до лікарні, проходить необхідне клініко-лабораторне, функціональне, рентгенологічне та бактеріологічне обстеження, і, залежно від визначеного діагнозу, йому призначають відповідне лікування.

Лікування хворих у лікарні проводиться згідно з вимогами сучасної медичної науки, регламентованими наказами, інструкціями і вказівками Міністерства охорони здоров'я України та медичного управління Департаменту. При цьому застосовують лікувальне харчування, фізіотерапевтичні методи лікування, лікувальну фізкультуру та інші відновлювальні методи, що сприяють лікувальному процесу.

8.4.2. У лікарнях забороняється застосовувати нові лікарські препарати з метою їх клінічних випробувань (експериментів).

8.4.3. Для з'ясування складних питань діагностики, лікування, прогнозу організовуються консультації лікарів - спеціалістів лікарні за участю фахівців клінік медичних закладів чи територіальних органів охорони здоров'я, а також консиліуми.

8.4.4. Переведення хворого з одного відділення до іншого для проведення спеціалізованого лікування здійснюється за висновком лікаря-спеціаліста та за погодженням з начальниками відповідних відділень.

У термінових випадках переведення хворого здійснюється за розпорядженням чергового лікаря, про що робиться відповідний запис у медичній картці стаціонарного хворого із зазначенням причин переведення. Про всі випадки переведення хворих у межах лікарні негайно повідомляють начальника лікарні чи лікаря, який його заміщає.

8.4.5. У виняткових випадках, коли в лікарні немає відповідних фахівців, устаткування тощо, необхідних для надання невідкладної спеціалізованої медичної допомоги, хворі засуджені направляються до лікувальних закладів органів охорони здоров'я згідно з чинним законодавством.

8.4.6. У разі виявлення в загальносоматичній лікарні у хворого інфекційного захворювання таку особу терміново ізолюють і якнайшвидше госпіталізують до інфекційної лікарні територіальних органів охорони здоров'я. Хворого на активний туберкульоз терміново ізолюють і найближчим етапом направляють до туберкульозної лікарні Департаменту. При неможливості етапування до туберкульозної лікарні у зв'язку з важким станом здоров'я хворого якомога швидше госпіталізують до найближчої спеціалізованої лікарні територіальних органів охорони здоров'я.

8.4.7. Норма жилої площі в лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання та лікування хворих на туберкульоз, не може бути меншою п'яти квадратних метрів на одного засудженого.

(підпункт 8.4.7 пункту 8.4 в редакції наказу
 Державного департаменту України з питань виконання покарань,
 Міністерства охорони здоров'я України від 18.11.2003 р. N 216/532)

8.4.8. У лікарнях, що мають у своїй структурі психіатричні відділення (палати), установлюється режим, що забезпечує відповідну ізоляцію засуджених, а також постійний нагляд за поведінкою цієї категорії хворих.

8.4.9. Засуджених, які систематично порушують лікарняний режим, виписують з лікарні та переводять за місцем утримання у випадках, що не становлять загрозу для життя та здоров'я хворого й оточення. Виписування хворого здійснюються з дозволу начальника лікарні чи його заступника за висновком лікаря-фахівця з відповідним записом у медичній картці стаціонарного хворого і в медичній амбулаторній картці.

Якщо особа злісно порушує порядок відбування покарання й при цьому стан її здоров'я становить загрозу для життя та здоров'я хворого та оточення, то вона може бути за аргументованим рішенням начальника лікарні переведена до палати-ізолятора. У даному разі на цього хворого поширюються усі права щодо осіб, які лікуються.

8.4.10. Харчування хворих здійснюється згідно з нормами харчування і з урахуванням вимог дієтології.

Норми добового забезпечення продуктами харчування осіб, які відбувають покарання і перебувають на стаціонарному лікуванні, регламентуються відповідним наказом директора Департаменту.

Кожна страва готується на кухні за меню-розкладкою, що затверджується начальником лікарні. Закладка продуктів провадиться у присутності дієтсестри чи відповідальної особи, призначеної начальником лікарні. Роздача страви можлива після проби зготовленої їжі, що робить черговий лікар. При цьому результати проби фіксуються у журналі.

8.4.11. У лікарнях створюються умови для продажу особам, які перебувають у лікарні, продуктів харчування та речей першої потреби.

8.4.12. Щотижня хворі миються у лазні (ванні) з подальшою зміною натільної та постільної білизни. Зміна білизни ослабленим хворим здійснюється частіше, залежно від потреби.

Тривалість нічного сну хворих становить не менше восьми годин, післяобіднього відпочинку - не менше години. Щоденна прогулянка хворих відбувається залежно від погоди, її потреба і тривалість визначаються лікарем.

8.4.13. Усі дані, отримані при обстеженні хворого, заносяться до медичної картки стаціонарного хворого. Вони повинні бути повними, послідовними та чіткими. Медична картка стаціонарного хворого є основним документом, що заведений на хворого в лікарні.

8.4.14. Лікарня у встановленому порядку повідомляє управління (відділи) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях, медичне управління Департаменту про надзвичайні події, нещасні випадки, внутрішньолікарняні інфекції, про всі випадки смерті хворих.

8.4.15. При спалаху епідемічного захворювання у відділеннях лікарні вживають режимно-обмежувальні заходи, проводять комплекс протиепідемічних заходів для локалізації осередку та його ліквідації.

8.4.16. Прийом засуджених у лікарні з приводу особистих питань, розгляд звернень, скарг і заяв здійснює адміністрація лікарні в порядку, установленому наказом голови Департаменту.

8.4.17. Подання стаціонарної медичної допомоги ВІЛ-інфікованим особам у лікарнях здійснюється на загальних засадах.

8.4.18. Медичному огляду на ВІЛ підлягають: особи, у яких при зверненні за медичною допомогою виявлені симптоми або хвороби, що характерні для ВІЛ/СНІД; біологічний матеріал від осіб, які померли від сепсису, інфекційних та паразитарних хвороб, онкологічних захворювань, а також інших захворювань, патологічні ознаки яких можуть свідчити про наявність ВІЛ/СНІД.

8.5. Виписування хворих

8.5.1. Після закінчення стаціонарного лікування хворого, як правило, виписують до УВП, звідки він направлявся на лікування.

8.5.2. Медична картка стаціонарного хворого перед здачею в архів повністю оформляється, у виписному епікризі дається коротка інформація про анамнез, розвиток захворювання, обґрунтування діагнозу, дані про проведене лікування та його ефективність, кінець хвороби, лікарські рекомендації щодо лікування та працевлаштування засудженого. Копія епікризу додається до медичної амбулаторної картки.

8.5.3. Після закінчення строку покарання у період перебування хворого в лікарні та за потреби подальшого лікування його направляють з випискою з медичної картки стаціонарного хворого в лікувальний заклад за вибраним місцем проживання чи за домовленістю - у найближчий лікувальний заклад органів охорони здоров'я.

Якщо термінове відправлення хворого небезпечне для його життя, то за його згодою та за медичним висновком його можна тимчасово залишити в окремій лікарняній палаті, про що повідомляється прокурору та родичам.

8.5.4. Факт смерті хворого в лікарні засвідчує лікар-куратор, а в разі його відсутності - черговий лікар.

8.5.5. Розтин померлих у лікарні здійснюється в обов'язковому порядку силами лікувальних установ органів охорони здоров'я (на договірних умовах).

У разі насильницької смерті, смерті від наслідків травми, отруєння чи їх ускладнень, а також за відсутності прижиттєвого діагнозу розтин трупа робить судово-медичний експерт.

8.5.6. Інформація про результати обстеження на ВІЛ до медичної картки не додається, а направляється окремо згідно з Порядком щодо забезпечення конфіденційності інформації про ВІЛ-інфікованих. Якщо під час перебування в лікарні в засудженого закінчується строк покарання, то при звільненні йому видається медична довідка про результати медичного огляду або обстеження на ВІЛ.

8.6. Організаційна структура та оснащення окремих підрозділів лікарні

8.6.1. Хірургічне відділення повинно мати: операційний блок, що складається з операційної і передопераційної (окремо для планових і невідкладних операцій), стерилізаційної, матеріальної і анестезіологічної кімнат, перев'язочних для чистих і гнійних перев'язок; гіпсувальну, кімнату для ендоскопії, якщо змога - фізіотерапевтичний кабінет і поряд з перев'язочною - рентгенологічний кабінет.

8.6.2. У палатах інтенсивної терапії для тяжких і післяопераційних хворих слід забезпечувати умови для постійного контролю за станом хворого, проведення підтримувальної терапії, реанімаційних заходів та ретельного догляду.

У кожному операційному блоці обладнується анестезіологічна кімната, де зосереджуються резервні наркозні, дихальні, контрольно-вимірювальні та інші апарати та приладдя для анестезії, а також установлюються матеріальні та інструментальні шафи, стерильний стіл, стіл для біксів і ексикатора, стерилізатор. У цій же кімнаті анестезіологічна медична сестра стерилізує та готує до роботи шланги, дихальні мішки, маски, ларингоскопи, бронхоскопи, інтубаційні трубки тощо.

8.6.3. В операційній відповідно до кількості операційних столів повинні бути наркозні апарати, респіратори, дефібрилятор, електровідсмоктувач, пересувний наркозний столик з відповідними фармакологічними засобами і приладдями для анестезії. Інші апарати й прилади подаються в операційну тільки в разі потреби.

8.6.4. З метою безпеки балони із стисненим газом слід ставити поза операційною, у спеціально обладнаному приміщенні.

8.6.5. У терапевтичному відділенні повинна бути палата для надання невідкладної (реанімаційної) допомоги при гострих станах (колапсі, гострій серцевій недостатності).

У терапевтичному відділенні має бути не менше двох процедурних кабінетів для виконання стерильних і звичайних маніпуляцій. Бажано мати окремі кабінети для ендоскопічних досліджень (бронхоскопія, гастроскопія, колоноскопія), а також для шлункового та дуоденального зондування. Крім того, якщо можна, рекомендується спеціалізація палат (кардіологічні, гастроентерологічні, пульмонологічні та ін.), що відповідно обладнуються і оснащуються.

8.6.6. Туберкульозні відділення (лікарні) повинні мати кімнату з санпропускником для приймання хворих, спеціально виділені приміщення для роботи.

До складу спеціальних кабінетів туберкульозного відділення (лікарні) входять: рентгенівський кабінет з фотолабораторією; кабінет для дослідження функції зовнішнього дихання; бронхологічний і ларингологічний кабінет з інгаляторієм; стоматологічний (зуболікарський) кабінет; фізіотерапевтичний кабінет; кабінет для накладання штучного пневмотораксу; кабінет для внутрішньовенних панельних вливань протитуберкульозних препаратів і кровозамінників; гнійна (відокремлена) перев'язочна; приміщення для обробки збірників мокротиння та знезараження мокротиння.

8.6.7. Інфекційний ізолятор повинен мати: приймальні оглядові кімнати із санітарним пропускником; ізольовані палати для хворих з неуточненим діагнозом; палати для хворих з різними інфекційними захворюваннями; не менше двох санвузлів.

8.6.8. Лабораторні обстеження інфекційних хворих здійснюються бактеріологічною та іншими лабораторіями лікарні.

8.6.9. В інфекційному відділенні постійно вживаються заходи для запобігання розповсюдженню інфекції в лікарні, зараженню медичного персоналу та поширенню інфекційних хвороб за межі лікарні.

8.6.10. Шкірно-венеричні відділення (лікарня) повинні мати: перев'язочну для хворих з шкірними захворюваннями і окрему процедурну для хворих на венеричні хвороби; урологічний кабінет (при значній кількості хворих на гонорею); палати для хворих із захворюваннями шкіри, для хворих на сифіліс, гонорею, ізольовані палати для хворих з невстановленим діагнозом; допоміжні приміщення: їдальня з окремо виділеним посудом для хворих на сифіліс, роздавальна, приміщення для миття посуду, у якому посуд хворих на сифіліс (що відрізняється виглядом від решти посуду) миють окремо від іншого посуду; окрему туалетну кімнату для хворих з венеричними захворюваннями.

8.6.11. ЛОР-відділення (палати), якщо можна, повинно мати: оглядову, процедурну, перев'язочну, операційну, післяопераційну палату, ендоскопічний, аудіометричний і вестибулометричний кабінети.

8.6.12. Очне відділення повинно мати: оглядову з пристроєм для затемнення вікон, кабінет для апаратури та для офтальмоскопії, окрему операційну, очну перев'язочну, післяопераційну палату із затемненням вікон. Лікування хворих з вірусним епідемічним кератокон'юнктивітом здійснюється на базі інфекційного відділення (чи палат).

8.6.13. Психіатричне відділення має бути в окремому будинку або розміщуватися на нижньому поверсі загального лікувального корпусу. У відділенні встановлюється режим, що забезпечує відповідну ізоляцію засуджених, постійний нагляд за поведінкою усіх категорій психічно хворих, а також безпечні умови для праці медперсоналу. Необхідно передбачати палати для обстеження та лікування хворих з гострими психічними захворюваннями, збуджених хворих, а також одну палату-ізолятор на 2 особи.

8.6.14. Неврологічне відділення, якщо можна, слід розміщувати поряд з фізіотерапевтичним кабінетом на першому поверсі лікарні. При відсутності психіатричного відділення у лікарні в неврологічному відділенні обладнується спеціальна палата для тимчасової ізоляції психічно хворих.

8.6.15. Для гінекологічного відділення (палат), крім звичайних приміщень для операційної та перев'язочної, слід передбачити спеціальну оглядову кімнату і жіночу туалетну (з теплою водою).

8.6.16. Фізіотерапевтичний кабінет розміщують так, щоб хворі мали змогу отримувати фізіотерапевтичну допомогу, не виходячи з лікувального корпусу лікарні. Для забезпечення фізіотерапевтичною допомогою лежачих хворих у лікувальних відділеннях потрібно мати переносне устаткування.

8.6.17. Кабінет функціональної діагностики, якщо можна, розміщують подалі від будинків і відділень, що мають електросилові установки. Мінімальне обладнання кабінету таке: апарати електрокардіографії, фонокардіографії, реографії, основного обміну і функції зовнішнього дихання, аудіометрії.

8.6.18. Рентгенівський кабінет слід розмістити таким чином, щоб забезпечити найкращий зв'язок з усіма відділеннями, особливо з хірургічним, терапевтичним і туберкульозним. У великих лікарнях доцільно мати філіали стаціонарних рентгенівських кабінетів з фотолабораторіями, перш за все у хірургічному, туберкульозному, а якщо можна, то й в приймальному відділеннях. У всіх випадках слід суворо дотримуватись установлених правил променевої, електричної і пожежної безпеки.

Мінімальне обладнання кабінету таке: рентгенівська діагностична стаціонарна установка на два робочих місця (рентгеноскопія і рентгенографія), томографічна приставка, захисні засоби (ширми, фартухи, рукавиці), індивідуальні дозиметри, негатоскопи і фотолабораторне майно. У рентгенологічному кабінеті лікарні, що має онкологічне відділення, може бути встановлений апарат для променевої терапії з відповідними заходами щодо радіаційного захисту.

8.6.19. Лабораторія лікарні повинна мати такі кабінети: для загальноклінічних, біохімічних, бактеріологічних досліджень (з кімнатами для варіння поживних середовищ, стерилізаційною, боксом), а за потреби - також і для серологічних досліджень; кімнати для приймання проб і матеріалів, для взяття аналізів і видачі результатів досліджень (реєстратура); комору для зберігання реактивів, посуду і обладнання.

У приміщеннях для біохімічних досліджень та виконання аналізів екскрементів і сечі, мокротиння встановлюються витяжні шафи.

8.6.20. Централізоване стерилізаційне відділення лікарні повинно мати такі приміщення: кімнату приймання, попередньої обробки шприців, голок та їх упаковки; кімнату для стерилізації; приміщення видачі простерилізованого матеріалу.

Якщо лікарня має відділення хірургічного профілю, то до названих приміщень додається кімната для автоклавування операційного матеріалу.

8.6.21. Розтин померлих може здійснюватись у прозекторській лікарні (при її наявності) із залученням фахівців-патологоанатомів установ органів охорони здоров'я.

При відсутності прозекторської начальник установи організовує доставку трупа до патолого-анатомічного відділення лікувальної установи органів охорони здоров'я.

Після встановлення смерті хворого лікарем-куратором чи черговим лікарем труп доставляється в окрему кімнату. До трупу необхідно додати супроводжувальну бирку із зазначенням дати смерті, відділення лікарні, прізвища, ім'я, по батькові та віку померлого. Пов'язки, дренажі тощо до розтину трупу не знімаються. Разом з трупом доставляють медичну карту стаціонарного хворого. При розтині повинен бути присутній лікар-куратор та начальник лікувального відділення. Патолого-анатомічний діагноз і епікриз, а також дані про збіг діагнозів заносять у відповідні облікові документи.

8.6.22. Усі випадки смерті вивчає лікувально-контрольна комісія лікарні, у роботі якої бере участь лікар-патологоанатом. Комісія ретельно аналізує особливості перебігу захворювання, правильність та своєчасність діагностичних і лікувальних заходів, виявлені недоліки та їх причини. Висновок комісії доводять до відома начальника лікарні не пізніше ніж через 10 діб після розтину.

8.6.23. Клініко-анатомічні конференції в лікарнях проводяться регулярно з метою підвищення кваліфікації лікарів, поліпшення якості діагностики та лікування хворих шляхом всебічного аналізу та обговорення летальних випадків, а також випадків смерті від найбільш складних і тяжких захворювань.

До участі в клініко-анатомічних конференціях широко залучаються лікарі медичних частин УВП. На конференції лікар-куратор докладно характеризує особливості розвитку та перебігу захворювання з обґрунтуванням діагностичних і лікувальних заходів. Головні позаштатні фахівці проводять усебічний критичний аналіз проведених лікувально-профілактичних заходів і оцінку їх своєчасності та ефективності. Лікар-патологоанатом доповідає про основні зміни, виявлені при розтині та гістологічному дослідженні органів трупа, подає висновок про патогенез виявлених змін і причину смерті, порівнює клінічний та патолого-анатомічний діагнози, відзначає дефекти лікувально-діагностичних заходів та їх причини.

Протокол конференції веде спеціально визначений співробітник лікарні.

За фактом смертельного випадку в 15-денний термін до медичного управління Департаменту та медичного відділу (відділення, групи) управління (відділу) виконання покарань в Автономній Республіці Крим та областях направляється Спецповідомлення про смерть (додаток 25).

8.7. Організаційно-методична робота

8.7.1. Для здійснення організаційно-методичної роботи в лікарнях створюються у встановленому порядку організаційно-методичні кабінети, що подають відповідну допомогу медичним частинам СІЗО та УВП.

В організаційно-методичній роботі, крім співробітників кабінету (якщо такі передбачені в штатах лікарні), беруть участь усі начальники відділень та лікарі - фахівці лікарні. Керує цією роботою начальник лікарні чи один з найбільш кваліфікованих начальників відділень.

8.7.2. Організаційно-методична робота охоплює: вивчення захворюваності засуджених, аналіз дефектів у роботі медичних частин; розробку пропозицій щодо поліпшення якості медичної допомоги підслідним та засудженим; планування виїздів лікарів - фахівців лікарні до установ для проведення профілактичних оглядів, лікарсько-трудової експертизи, консультативної допомоги та аналіз ефективності виїздів; методичне керівництво статистичною роботою медичних частин, контроль за веденням документації; систематичне вивчення рівня професійної підготовки лікарського, середнього медичного та фармацевтичного персоналу медичних частин і лікарень, організація підвищення його кваліфікації, вивчення, узагальнення та поширення передового досвіду роботи.

8.8. Зв'язок лікарні з медичними частинами

8.8.1. Постійний зв'язок лікарів - спеціалістів лікарні з медичними частинами є ефективним засобом удосконалення лікувально-профілактичного забезпечення підслідних та засуджених, а також підвищення ефективності використання ліжкового фонду.

8.8.2. Виїзди фахівців лікарні до установ, закріплених за лікарнею областей, здійснюються за планом, позапланові - за вказівкою старшого медичного начальника. План виїздів погоджується і затверджується начальником управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях та доводиться до відома всіх начальників установ. Виїзди плануються з урахуванням даних про захворюваність, матеріалів, що характеризують роботу медичних частин, недоліків у наданні медичної допомоги тощо.

Під час виїздів у медичні частини СІЗО, УВП лікарі лікарні повинні:

надавати допомогу медичним частинам в організації роботи (консультації з питань раціонального використання медичного обладнання, ліжкового фонду стаціонарів і т. ін.), у забезпеченні невідкладної та іншої допомоги;

здійснювати відбір хворих для планової госпіталізації у лікарню, а також для обстеження з метою лікарської експертизи;

установлювати єдність та спадкоємність проведення лікувально-профілактичних заходів у медичних частинах та лікарні, проводити показові й консультативні прийоми, разом з лікарями медичної частини оглядати хворих, брати участь у медичних обстеженнях засуджених, проводити з лікарями аналіз недоліків у наданні медичної допомоги;

перевіряти стан здоров'я осіб, які виписані з лікарні, та виконання медичними частинами вказівок щодо проведення рекомендованого лікування та працевлаштування засуджених;

навчати лікарів медичної частини новим методам діагностики та лікування хворих;

доповідати начальнику лікарні про виконану роботу в медичних частинах та про пропозиції щодо поліпшення лікувально-профілактичного забезпечення.

8.9. Організація невідкладної медичної допомоги в лікарні

8.9.1. Потерпілим і хворим, доставленим у лікарняну установу, залежно від показань медичну допомогу надають у відповідному відділенні лікарні (прийомному, хірургічному, терапевтичному тощо).

Для забезпечення готовності лікарні до надання невідкладної медичної допомоги встановлюється чергування середнього медичного персоналу, лікарів-фахівців у лікарні чи вдома залежно від штату та місцевих умов.

Відповідальність за своєчасну доставку лікарів-фахівців у лікарню, забезпечення їх транспортом несе начальник установи, у складі якої є лікарня.

Усі відділення лікарні повинні мати: таблиці, інструкції та довідники з надання невідкладної допомоги; шафи з медикаментами та обладнанням для надання невідкладної допомоги; усі необхідні медикаменти, розчини, сироватки, протишокові і кровозамінні рідини, хірургічний інструментарій, перев'язувальний матеріал, кисень тощо для проведення реанімаційних заходів та надання невідкладної медичної допомоги.

8.9.2. У разі термінового виклику лікарів для надання невідкладної медичної допомоги за межами лікарні в приймальному відділенні чи на посту медичної сестри зберігається спеціальний медичний комплект. Формування і контроль за його вмістом здійснює завчасно старша медична сестра. Залежно від упровадження нових лікарських засобів уміст комплекту відповідно замінюється і поповнюється.

8.9.3. В операційній потрібно постійно мати інструментарій, перев'язувальний матеріал і білизну не менш як на дві порожнинні операції, запас кровозамінних рідин, стерильних розчинів, відповідні медикаментозні засоби для наркозу та операцій тощо.

8.9.4. У терапевтичному відділенні повинні бути наготові інструментальні та лікарські засоби для надання невідкладної допомоги при найважливіших гострих захворюваннях та різноманітних патологічних станах: гострій серцевій і судинній недостатності (набряк легень, шок, колапс), інфаркті міокарда і стенокардії, гіпертонічному кризі, пароксизмальній тахікардії, повній атріовентрикулярній блокаді, легеневій і шлунковій кровотечах, спонтанному пневмотораксі, бронхіальній астмі, коматозних станах різної етіології, гострому панкреатиті, гострій недостатності надниркових залоз, анафілактичному шоку, гострих інфекціях та отруєннях, термінальних станах різної етіології тощо.

8.9.5. У спеціалізованих відділеннях невідкладна допомога забезпечується залежно від профілю відділення.

8.10. Лікувально-контрольна комісія

8.10.1. З метою поліпшення лікувально-діагностичного процесу в кожній лікарні за наказом начальника лікарні організовується лікувально-контрольна комісія.

8.10.2. До складу лікувально-контрольної комісії входять начальники відділень, які роблять щомісячну експертну оцінку якості обстеження та лікування хворих. При цьому враховуються:

обґрунтованість та своєчасність госпіталізації хворих;

обсяг обстеження в медичній частині, якість збору анамнезу, огляду хворого і нагляду за ним у лікарні. Максимальне використання основних і допоміжних методів обстеження, що сприяють своєчасному встановленню клінічного діагнозу та призначенню адекватного лікування;

своєчасність огляду хворого начальником відділення (лікарями), консультантами, участь в огляді хворих суміжних фахівців і виконання їх рекомендацій. Своєчасність установлення діагнозу та логічність його обгрунтування. Своєчасність консиліумів та виконання їх призначень;

належне та своєчасне лікування;

помилки у виконанні лікувальних заходів (маніпуляцій, операцій та інш.), що спричинили серйозні наслідки (ускладнення, смерть). Можлива причина клініко-діагностичної помилки. Значення помилки в діагностиці для лікування і кінця захворювання;

причини відсутності належного лікування або його несвоєчасне проведення. Якість оформлення медичної документації;

тривалість госпіталізації та кожного її періоду (аналізуються причини найбільш низьких і найбільш високих строків перебування).

8.11. Обов'язки чергового лікаря в лікарні

8.11.1. Черговий лікар призначається згідно з графіком чергування в лікарні. Він підпорядковується начальнику лікарні і без його дозволу не має права залишати чергування чи передати кому-небудь свої обов'язки.

Черговому лікарю підпорядковується весь черговий медичний персонал. Він перевіряє кількість осіб, призначених для чергування, і виконання ними своїх обов'язків. Черговий лікар знаходиться у приймальному відділенні (якщо таке є) чи в іншому відділенні лікарні. У разі раптового захворювання черговий лікар повинен повідомити про це начальника лікарні чи особу, яка його замінює.

При відсутності начальника лікарні черговий лікар самостійно розв'язує всі невідкладні питання.

8.11.2. Черговий лікар повинен:

оглядати всіх хворих, які прибувають до лікарні, надавати їм потрібну медичну допомогу та за наявності показань до госпіталізації направляти у відповідні відділення лікарні;

заповнювати на кожного госпіталізованого медичну картку стаціонарного хворого. Вести журнал обліку приймання, виписування хворих та відмов від госпіталізації;

стежити за правильністю санітарної обробки особи, яка госпіталізується;

при відсутності місць уживати заходів до розгортання та обладнання додаткових ліжок для хворих, які потребують негайного розміщення в лікарнях, або забезпечити їх прийом в інші лікувальні установи;

доповідати начальнику лікарні про хворих, які прибули з тяжкими пошкодженнями, ознаками насильства, отруєння, про випадки пізньої госпіталізації, масові захворювання, надходження хворих з психічними чи гострозаразними захворюваннями, виявлені недоліки в обстеженні, лікуванні та організації медичного і побутового забезпечення хворих у лікарні;

з потреби в установленому порядку викликати лікарів - фахівців лікарні, перевіряти наявність і стан медичного майна, необхідного для надання невідкладної медичної допомоги;

отримувати від начальників відділень відомості про хворих, які потребують особливого нагляду, із зазначенням необхідних заходів щодо кожного з них;

при обходах відділень оглядати тяжкохворих, надавати їм необхідну допомогу. При повідомленні чергового медичного персоналу про погіршання стану хворих негайно вживати відповідних заходів;

визначати доброякісність продуктів, що видаються на кухню, робити пробу готової їжі, записувати свій висновок про її якість та про санітарний стан харчоблоку в журнал, уживати заходів для заміни не придатної до вживання їжі, стежити за своєчасністю видачі їжі;

при появі у хворого, який перебуває у загальному відділенні, інфекційного чи психічного захворювання, здійснювати його ізоляцію чи переведення до іншого відділення (лікувальної установи) із забезпеченням необхідних лікувальних заходів;

у разі смерті хворого констатувати її і віддати розпорядження про винесення тіла до моргу чи іншого приміщення, виділеного для цього; відмічати в медичній картці стаціонарного хворого час і можливу причину смерті, складати акт про наявність особистих речей у померлого;

у разі пожежі, стихійного лиха і випадків порушення режиму утримання хворих віддавати необхідні розпорядження і перевіряти їх виконання, негайно доповідати про те, що трапилось, і про вжиті заходи начальнику лікарні та іншим зацікавленим особам.

Чергові лікарі, які змінюються і приступають до чергування, у визначений час доповідають начальнику лікарні про здавання та приймання чергування.

Права та обов'язки чергового лікаря визначаються в інструкції, що розробляється на підставі цього Порядку, з урахуванням особливостей УВП, умов розташування та роботи лікарні. Інструкція для чергового лікаря затверджується начальником установи.

Черговий лікар розпоряджається санітарним транспортом, призначеним для перевезення хворих.

8.12. Обов'язки начальника відділення лікарні

8.12.1. Начальник відділення підпорядковується безпосередньо начальнику лікарні або заступнику начальника лікарні з медичних питань. Він несе відповідальність за правильність та своєчасність установлення діагнозу, вибору методу обстеження та лікування, виписку хворих, а також за санітарний та господарчий стан відділення.

8.12.2. Начальник відділення зобов'язаний:

здійснювати аналіз результатів діяльності відділення з ефективного використання ліжок шляхом проведення щомісячної експертної оцінки. Забезпечувати постійну готовність відділення до надання невідкладної медичної допомоги хворим та потерпілим;

розподіляти обов'язки серед усього персоналу відділення та контролювати їх виконання. Забезпечувати своєчасне та якісне обстеження та лікування всіх хворих у відділенні, належний догляд за ними;

безпосередньо оглядати хворих, які надійшли до відділення в перші три доби від дня госпіталізації, тяжкохворі підлягають огляду в першу добу та щоденно. Розв'язувати питання про призначення хворих на консиліум, консультацію, на лікарсько-трудову та спеціальну лікарську комісії, затверджувати виписування хворих та переведення їх до інших відділень;

планувати роботу свого відділення на підставі загального плану роботи лікарні та вказівок начальника лікарні або його заступника;

стежити за своєчасним проведенням необхідних обстежень хворих. Консультувати за спеціальністю в інших відділеннях;

затверджувати графік проведення операцій у хірургічному відділенні, призначати для їх проведення лікаря-хірурга, асистентів та лікаря-анестезіолога;

призначати лікарів свого відділення для консультації хворих з лікарями інших відділень, а також для участі в роботі лікарсько-трудової комісії під час виїздів до установ виконання покарань;

проводити систематичний огляд хворих з ординаторами та не менш одного разу на тиждень оглядати всіх хворих відділення; перевіряти роботу ординаторів біля ліжка хворого;

контролювати правильність та повноту ведення всієї медичної документації;

разом з лікарем-куратором бути присутнім під час розтину трупів хворих, які померли у відділенні;

здійснювати постійну допомогу ординаторам щодо підвищення їх спеціальних знань, сприяти підвищенню їх кваліфікації;

керувати підготовкою за спеціальністю та вдосконаленням знань медичних працівників, які відряджені до відділення з медичних частин СІЗО та УВП. Стежити за правильною та своєчасною випискою ліків, а також забезпеченням відділення необхідним майном;

здійснювати не менш одного разу на місяць контроль за правилами зберігання, обліком та видачею наркотичних та сильнодіючих засобів;

систематично перевіряти якість та кількість готової їжі, що надходить з харчоблоку лікарні для годування хворих у відділенні. Вимагати від засуджених дотримання чистоти та порядку в приміщеннях та на прилеглій території, збереження майна відділення;

за планом лікарні виїжджати до УВП для надання допомоги в проведенні лікувально-профілактичної роботи. На матеріалах роботи відділення вивчати причини та умови виникнення хвороб в установах та розробляти конкретні рекомендації щодо їх попередження;

перевіряти роботу персоналу, правильність виконання лікарських призначень та якість догляду за хворими;

негайно доповідати начальнику лікарні або його заступнику про всіх хворих з ознаками психічних розладів, отруєння, з тяжкими пошкодженнями, про інфекційних хворих, які були виявлені в загальних відділеннях, про надзвичайні події у відділенні та заходи, що вжиті у зв'язку з цим, про випадки, що підлягають розгляду органами судово-медичної експертизи, про смерть хворих;

представляти у визначені строки звіт про роботу лікувального закладу за формою, затвердженою Міністерством охорони здоров'я України.

9. ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНІ ЗАХОДИ ЩОДО ДЕЯКИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

9.1. Психічні розлади

9.1.1. Психіатрична допомога особам, які перебувають у СІЗО та УВП, надається згідно з діючим законодавством.

Обмеження прав осіб з психічними розладами, які перебувають у СІЗО та УВП, відбувається лише в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Лікар-психіатр несе повну відповідальність за надання особі психіатричної допомоги. Він незалежний у своїх рішеннях щодо надання психіатричної допомоги та керується лише законом, вимогами медичної етики та своїми професійними переконаннями. Забороняється втручання в дії лікаря-психіатра будь-яких посадових осіб, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Прийняття рішень щодо вибору методів та видів обстеження, установлення психіатричного діагнозу, початку або припинення надання психіатричної допомоги, проведення спеціального лікування є виключно компетенцією лікаря-психіатра (комісії лікарів-психіатрів, що складається з двох або більше психіатрів, які приймають рішення в межах їх компетенції згідно з чинним законодавством).

За потреби до роботи в комісії з питань надання психіатричної допомоги залучаються лікарі-психіатри системи Міністерства охорони здоров'я України, з відповідною оплатою їх праці.

Усі рішення, що приймаються у зв'язку з наданням особі психіатричної допомоги, занотовуються у медичній документації встановленого зразка та посвідчуються особистим підписом працівника, який надає психіатричну допомогу.

Надання психіатричної допомоги відбувається на прохання чи за свідомою згодою особи, якій надається допомога, за винятком випадків надання недобровільної психіатричної допомоги або примусового лікування. Добровільність надання психіатричної допомоги посвідчується відповідним записом та підписом пацієнта в медичній документації.

9.1.2. Забороняється розголошення конфіденційних відомостей про стан психічного здоров'я пацієнта, надання йому психіатричної допомоги, особисте життя без його на те згоди. Медичні працівники, інші посадові особи несуть персональну відповідальність за збереження конфіденційності вказаних відомостей та їх використання згідно з чинним законодавством.

9.1.3. Психіатрична допомога, що надається в медичних частинах СІЗО та УВП, вважається амбулаторною. Стаціонарною вважається психіатрична допомога, що надається в психіатричних відділеннях чи в психіатричній лікарні.

Психіатрична допомога може надаватись епізодично чи систематично у вигляді динамічного нагляду або диспансерним методом.

Систематична психіатрична допомога на добровільних засадах надається у видах та в термін, узгоджений з пацієнтом. У разі порушення пацієнтом обумовленого з ним порядку надання допомоги лікар-психіатр має право відмовитись від подальшого її надання, за винятком випадків надання невідкладної психіатричної допомоги.

Недобровільна психіатрична допомога та примусове лікування здійснюються незалежно від згоди пацієнта, на розсуд лікаря-психіатра. У будь-якому випадку пацієнт інформується про призначене йому лікування, можливі при цьому відчуття, про очікуваний результат та тривалість лікування, заходи, що можуть уживатися при відмові від лікування.

Лікар-психіатр має право ознайомлюватись з відомостями про пацієнта, що містяться в особистій справі або в іншій документації, за потреби подавати запити про надання додаткової інформації.

При підозрі на наявність в особи психічного розладу лікарі або інші посадові особи установи повідомляють про це лікаря-психіатра письмово, з викладенням фактів, що призвели до припущення про наявність хвороби.

Диспансерний (динамічний) нагляд за пацієнтом, якому надається недобровільна психіатрична допомога, установлюється лише на період до зникнення підстав для надання недобровільної психіатричної допомоги. У період нагляду записи про психічний стан пацієнта робляться на розсуд лікаря-психіатра, але не рідше одного разу на 7 днів. Не рідше одного разу на 3 місяці пацієнт оглядається комісією лікарів-психіатрів для визначення наявності підстав для подальшого надання недобровільної психіатричної допомоги.

9.1.4. Лікування психічно хворих у СІЗО та УВП можна здійснювати амбулаторно або в стаціонарі медичної частини. Лікувальні заходи щодо осіб, яким призначена судово-психіатрична експертиза, здійснюються лише при гострому психічному стані, наявності нападів та тяжких декомпенсацій. Хворих з психічними розладами, які перебувають у стаціонарі медичної частини СІЗО та УВП, оглядає лікар-психіатр установи щоденно. При виписуванні хворого із стаціонару складається докладний епікриз, який записують до амбулаторної медичної картки.

9.1.5. Під час надання стаціонарної психіатричної допомоги до виходу хворого з гострого стану захворювання записи про нього ведуться щоденно, а потім не рідше 1 разу на 3 дні. Під час виписування хворого з лікарні (відділення) складається докладний остаточний епікриз з обов'язковими медичними рекомендаціями щодо його амбулаторного нагляду, лікування та раціонального працевлаштування.

9.1.6. Розв'язання питання про дострокове звільнення засудженого від подальшого відбування покарання у зв'язку з наявністю хронічної душевної хвороби проводиться комісією лікарів-психіатрів, після поглибленого та всебічного обстеження хворого в умовах психіатричного стаціонару.

Дана категорія хворих перебуває у психіатричному стаціонарі до остаточного вирішення питання судовими органами в установленому законом порядку. У разі застосування до хворого примусових заходів медичного характеру в лікарні з суворим або посиленим наглядом його етапують туди в установленому порядку з урахуванням попереднього місця проживання.

9.2. Особливості надання медичної допомоги хворим на хронічний алкоголізм та наркоманію

9.2.1. Абзац перший підпункту 9.2.1 пункту 9.2 виключено

(згідно з наказом Державного департаменту України з
 питань виконання покарань, Міністерства охорони здоров'я України
 від 18.11.2003 р. N 216/532)

Абзац другий підпункту 9.2.1 пункту 9.2 виключено

(згідно з наказом Державного департаменту України з
 питань виконання покарань, Міністерства охорони здоров'я України
 від 18.11.2003 р. N 216/532)

Примусове лікування хворих на алкоголізм (наркоманію) здійснюється на підставі рішення суду в медичній частині УВП лікарем психіатром-наркологом.

9.2.2. Адміністрація УВП забезпечує умови для проведення належного курсу примусового лікування цих осіб у період відбування покарання. У медичній частині спеціалізованих УВП створюються кабінети лікаря психіатра-нарколога, умовно-рефлекторної терапії, гіпнозу (психотерапії), обладнується біохімічна лабораторія.

9.2.3. При надходженні до УВП засуджених, яким призначено примусове лікування від алкоголізму чи наркоманії, протягом трьох днів їх має оглянути лікар психіатр-нарколог, який під час першої розмови ознайомлює хворого з основним положенням організації та проведення примусового лікування в УВП. Цих засуджених ставлять на диспансерний облік згідно з Інструкцією з проведення диспансеризації хворих, які перебувають в установах виконання покарань, затвердженою наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року N 3/6. На кожного засудженого даної категорії заводиться контрольна картка диспансерного нагляду за психічним хворим та медична картка амбулаторного наркологічного хворого.

9.2.4. Усі хворі на хронічний алкоголізм та наркоманію проходять лабораторні обстеження: загальний аналіз крові і сечі, серологічне обстеження крові (реакція Вассермана). Обов'язкові рентгеноскопія (-графія) або флюорографія, електрокардіографія.

9.2.5. Лікування повинно бути безперервним протягом усього періоду перебування в установі.

Не рекомендується здійснювати планове специфічне протиалкогольне чи протинаркоманійне лікування осіб, які утримуються в приміщеннях камерного типу. Таким особам продовження планового лікування здійснюється після звільнення з приміщення камерного типу (далі - ПКТ).

9.2.6. При виявленні в засудженого, який проходить примусове лікування, протипоказань щодо його проведення медична комісія у складі начальника медичної частини УВП, лікаря психіатра-нарколога та лікаря-терапевта вирішує питання про припинення лікування. Рішення приймається після ретельного обстеження хворого. Матеріали про припинення лікування передаються комісією адміністрації УВП для направлення в суд.

9.2.7. Відмова від лікування є серйозним порушенням режиму утримання. Після того, як будуть вичерпані всі методи психотерапевтичного впливу, і засуджений продовжує відмовлятися від лікування, його карають правами начальника УВП на підставі подання начальника медичної частини.

9.2.8. Щодо засуджених, які припустилися зривів у лікуванні, застосовують протирецидивну терапію. Під зривом лікування слід розуміти вживання засудженим, який проходить примусове лікування, алкоголю, його сурогатів або наркотичних речовин.

9.2.9. Переведення засуджених, які не закінчили курс примусового протиалкогольного лікування, із спеціалізованої УВП до іншої може бути здійснене лише в разі крайньої потреби. При цьому слід зробити детальний епікриз про стан хворого та проведене лікування.

Питання про переведення засуджених, які страждають на наркоманію, із спеціалізованих УВП до загальних вирішується після припинення судом примусового лікування.

9.2.10. При виявленні в засудженого, якому судом не було призначено примусове лікування, хронічного алкоголізму (наркоманії) йому пропонується пройти курс протиалкогольної (протинаркоманійної) терапії у добровільному порядку.

9.2.11. Після завершення курсу примусового лікування засуджені повинні бути представлені медичній комісії медичної частини УВП, що оцінює хід лікування та досягнуті результати, розглядає питання про потребу його закінчення чи продовження, дає рекомендації про строки та методи подальшого лікування. Якщо засуджений пройшов курс протиалкогольної чи протинаркоманійної терапії без порушень, то адміністрація установи, на підставі висновку медичної комісії, надсилає до суду подання про припинення примусового лікування.

У разі систематичного порушення засудженим порядку проходження примусового лікування (ухилення від лікування, вживання алкоголю, його сурогатів, речовин, що викликають одурманення тощо), у результаті чого заходи лікувально-виховного впливу не дали позитивних наслідків, такій особі призначається повторний курс лікування. Після чого вирішується питання про припинення примусового лікування.

9.2.12. Хворі, які страждають на активний туберкульоз та хронічний алкоголізм, наркоманію, комплексну терапію проходять під наглядом лікаря-фтизіатра та психіатра-нарколога за індивідуальними для кожного хворого схемами та методиками. Для стаціонарного лікування зазначених осіб у туберкульозних лікарнях (відділеннях) виділяються окремі палати, амбулаторне лікування здійснюється в окремих секціях протитуберкульозних УВП. У спеціалізованих УВП для лікування та утримання туберкульозних хворих (на правах лікувальних установ) за потреби створюється наркологічний кабінет, де здійснюється протиалкогольне, протинаркоманійне лікування як амбулаторних, так і стаціонарних хворих.

9.3. Особливості лікування хворих на хронічний алкоголізм

9.3.1. Конкретний вибір методів протиалкогольного лікування здійснює лікар психіатр-нарколог з урахуванням стану здоров'я, індивідуальних особливостей хворих. Дезінтоксикаційна терапія (при відсутності показань) в умовах УВП не проводиться. Обов'язково призначається загальнозміцнювальна терапія з використанням речовин, що впливають на метаболічні процеси. Зважаючи на специфіку УВП, умовно-рефлекторна терапія здійснюється, як правило, 2 - 3 рази на тиждень після роботи. У стаціонарі медичної частини допускається проведення курсу умовно-рефлекторної терапії хворим на алкоголізм (денний стаціонар). Сенсибілізувальна терапія здійснюється на загальних підставах. На всіх етапах лікування застосовують методи психотерапії. Лікування слід поєднувати з участю засуджених у трудових процесах та виховною роботою.

9.3.2. В окремих випадках (наявність супровідних захворювань, виражена реакція на специфічні протиалкогольні медикаменти, потреба купірування алкогольних зривів лікування тощо) засуджені можуть звільнятися від праці в день проведення процедур. У разі виявлення у засуджених, які проходять примусове протиалкогольне лікування, тяжких захворювань комісія медичної частини робить мотивований медичний висновок про потребу його припинення. Хворі на алкоголізм, у яких виявлені супутні захворювання та які потребують термінового спеціалізованого стаціонарного лікування, протиалкогольну терапію продовжують після одужання.

9.3.3. Примусове лікування засуджених від алкоголізму, строки перебування яких в установах виконання покарань менше шести місяців, слід проводити з максимальною активізацією лікувального процесу. Особливу увагу в цих випадках приділяють психотерапії з метою вироблення у засуджених установки на продовження протиалкогольного лікування в наркологічних установах системи органів охорони здоров'я.

9.4. Особливості лікування хворих на наркоманію

9.4.1. При надходженні засудженого до спеціалізованої УВП його направляють до карантинно-діагностичної палати стаціонару медичної частини, де протягом 7 днів обстежують, уточнюють вид та стадію наркоманії. Щодо лабораторних обстежень, то обов'язково роблять клініко-біохімічний аналіз крові, клінічний аналіз сечі, флюорографію (рентгенографію), електрокардіографію. З карантинно-діагностичних палат хворих переводять до наркологічних палат для проведення курсу стаціонарного лікування проти наркоманії. Тривалість стаціонарного обстеження та лікування хворих визначається індивідуально. При надходженні хворих з інших спеціалізованих УВП питання про стаціонарне лікування вирішується в залежності від їх стану здоров'я.

Після проведення курсу стаціонарного лікування засуджені переводяться на підтримувальне амбулаторне лікування. Підтримувальне лікування складається з раціональної психотерапії, гіпнотерапії, аутогенного тренування, електросну, немедикаментозної терапії та інших методів, що визначені Міністерством охорони здоров'я України.

9.4.2. Лікування, нагляд та диспансерний облік за хворими, які страждають на токсикоманію, проводиться у порядку, що визначається Міністерством охорони здоров'я України.

9.5. Венеричні та шкірні захворювання

9.5.1. При надходженні до СІЗО кожна особа повинна ретельно обстежуватися з метою виявлення ознак венеричних або заразних шкірних захворювань. Особливу увагу приділяють волосяній частині голови, слизовим оболонкам ротової порожнини, статевим органам, області ануса. Пальпуються шийні, підщелепні, над- та підключичні, пахвинні та паховинні лімфовузли. Для підтвердження захворювання або виключення його особа, яка підозрюється на сифіліс чи гонорею, має бути обов'язково оглянута лікарем дерматовенерологом. Обґрунтування діагнозу венеричного захворювання записують у медичну амбулаторну картку.

9.5.2. Обов'язковому серологічному обстеженню на сифіліс з проведенням контрольної реакції Вассермана через 3 місяці підлягають особи, які прибули до СІЗО.

9.5.3. Клінічно-лабораторному обстеженню на гонорею підлягають особи, до яких застосовують статті Кримінального кодексу України, що передбачають позбавлення волі за поширення венеричних захворювань, а також жінки та підлітки.

9.5.4. З метою профілактики природженого сифілісу в СІЗО та УВП всі вагітні жінки проходять обов'язкове дворазове серологічне обстеження у першій половині вагітності (при першому відвідуванні вагітної до акушера-гінеколога) для взяття на облік у зв'язку з вагітністю та в другій половині на 5-му - 6-му місяці вагітності, але не пізніше 8-го місяця. У разі виявлення у неї висипу, що підозрілий на сифіліс, або позитивної серореакції крові акушер-гінеколог повинен обов'язково і негайно проконсультувати її у лікаря дерматовенеролога для розв'язання питання про діагноз та подальшу тактику ведення вагітної.

9.5.5. Серодіагностику сифілісу слід здійснювати комплексно, включаючи обов'язково три реакції: Вассермана та дві осадові (Цитохолєва та Кана). Комплексна серодіагностика дає змогу виявити максимальне число випадків інфекції, оскільки чутливість окремих реакцій при різних формах сифілісу не завжди однакова. Якщо немає змоги здійснити серодіагностику сифілісу комплексно за допомогою серологічних реакцій, то слід використовувати експрес-діагностику шляхом мікрореакції з плазмою чи сироваткою крові та кардіоліпіновим антигеном.

Велике значення для встановлення діагнозу прихованого сифілісу має обстеження крові на реакцію імобілізації блідих трепонем (далі - РІТ) та реакцію імунофлюоресценції (далі - РІФ). Позитивні РІФ і РІТ підтверджують діагноз сифілісу. Це особливо важливо враховувати, коли класичні реакції є слабопозитивними і нестійкими. Якщо з цих чи інших причин неможливо зробити аналіз крові на РІФ і РІТ особам, у яких були двічі позитивні класичні серологічні реакції в повному комплексі (обстеження з інтервалом 7 - 10 днів при відсутності захворювань, що можуть обумовити неспецифічну позитивність реакції), то слід ставити діагноз прихованого сифілісу і призначати специфічне лікування.

9.5.6. Якщо при збиранні анамнезу з'ясується, що обстежувана особа, яка має бути притягнена до кримінальної відповідальності, проходила лікування у зв'язку з венеричним захворюванням або значилася на обліку (сероконтролі) в шкірно-венерологічному диспансері, то медична частина слідчого ізолятора протягом трьох днів запитує зазначену установу про діагноз, проведене лікування та терміни сероконтролю. Подальше лікування або сероконтроль таких хворих здійснюються в медичній частині СІЗО згідно з отриманими відповідями. Одночасно проводиться обстеження особи, яка стверджує наявність у неї в минулому венеричного захворювання, за допомогою комплексу серологічних реакцій, включаючи РІФ та РІТ (якщо можна їх здійснити). При позитивних результатах здійснюється лікування за діагнозом прихованого сифілісу та за схемами, що затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України.

9.5.7. Після встановлення остаточного діагнозу венеричного захворювання та при відсутності протипоказань негайно починається лікування згідно з інструкціями, що затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України, з лікування і профілактики сифілісу та гонореї. Особи, які страждають на венеричні захворювання, вважаються хворими з моменту встановлення їм діагнозу протягом усього періоду лікування та клініко-серологічного контролю до зняття з обліку.

9.5.8. Якщо діагноз венеричного захворювання вперше ставлять у слідчому ізоляторі, то медична частина направляє у шкірно-венерологічний диспансер за місцем проживання хворого до арешту доручення про притягнення до обстеження на венеричне захворювання статевих і побутових партнерів хворого.

Якщо хворий на сифіліс, який отримував специфічну терапію в шкірно-венерологічному диспансері (за місцем проживання) за курсовим методом, припиняє лікування, а після чергового курсу лікування перерва перевищує встановлений термін, то про поновлення подальшого лікування такого хворого в слідчому ізоляторі приймає рішення консультативна комісія.

9.5.9. Особи, які ухиляються від лікування венеричного захворювання, підлягають примусовому лікуванню згідно з чинним законодавством.

9.5.10. З метою виявлення гонореї у жінок матеріал для обстеження береться з усіх осередків можливого ураження (з уретри, шийки матки та прямої кишки). Особливу увагу при обстеженні на гонорею необхідно звертати на жінок з хронічними запальними захворюваннями сечостатевої сфери. У цих випадках обов'язково здійснюється комбінована провокація: біологічна (уведення гоновакцини, пірогеналу); термічна (діатермія); у чоловіків - механічна (бужування, масаж на бужі); хімічна та аліментарна. У жінок також використовується фізіологічна провокація - менструація.

Хворі, у виділеннях яких гонококи не були виявлені, а анамнестичні та клінічні дані підозрілі щодо гонорейної етіології захворювання, вважаються підозрілими на гонорею. Такі хворі підлягають комплексному профілактичному лікуванню за схемами лікування хронічної гонореї.

Зважаючи на те, що в 50 - 60 % жінок, хворих на гонорею, гонокок міститься в симбіозі (явище ендоцитобіозу) з вагінальною трихомонадою, поряд з лікуванням гонореї їм додатково проводиться протитрихомонадна терапія.

Особи, щодо яких установлена участь у мужолозтві, крім звичайного обстеження на гонорею підлягають додатковому обстеженню шляхом взяття матеріалу з прямої кишки. За наявності гнійних виділень мазок готують звичайним способом, при їх відсутності дослідження на гонорею слід проводити методом промивних вод.

Там, де бактеріоскопічні методи діагностики гонореї недостатні, проводиться культуральний метод (посів на поживне середовище). Посів робиться не раніше ніж через тиждень після приймання антибактеріальних препаратів та місцевого застосування антисептичних засобів.

9.5.11. Після встановлення діагнозу венеричного захворювання з хворим проводиться бесіда про характер захворювання, правила поведінки, строки лікування та клініко-серологічного контролю, про чинне законодавство стосовно венеричних захворювань. Одночасно заповнюється бланк попередження особи, яка захворіла на венеричну хворобу, де ставиться підпис хворого та лікаря, після чого попередження додається до амбулаторної або стаціонарної картки хворого. Лікар повинен вжити всіх заходів, щоб підпис хворого оформлявся на бланку попередження та лише у винятковому випадку - у медичній амбулаторній картці, медичній картці стаціонарного хворого чи іншому медичному документі.

9.5.12. Після встановлення діагнозу венеричного захворювання медична частина СІЗО, УВП протягом доби направляє в медичний відділ управління Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях термінове повідомлення про захворювання.

9.5.13. Перед вибуванням хворого, який має венеричне захворювання із СІЗО в УВП, лікар дерматовенеролог робить записи в медичній амбулаторній картці у вигляді етапного епікризу з рекомендаціями подальшого лікування та клініко-серологічного контролю.

9.5.14. Забороняється відправляти до інших установ осіб із заразними формами сифілісу та гонореї до проведення їм повного протисифілітичного лікування або повного курсу протигонорейного лікування, а також хворих із заразними формами шкірних захворювань. Виняток становлять хворі на венеричні захворювання із СІЗО, якщо вступив у дію вирок суду. Таких хворих направляють на лікування до дерматовенеричної лікарні Департаменту в умовах ізоляції.

9.5.15. Після прибуття до УВП хворі на венеричні захворювання ставляться на диспансерний облік для подальшого проходження лікування та клініко-серологічного контролю. При відсутності в штаті медичної частини лікаря дерматовенеролога лікування венеричних хворих здійснює лікар іншого фаху (терапевт) або лікар-гінеколог (у жіночих УВП) з забезпеченням, при потребі, консультацій фахівця дерматовенеролога.

9.5.16. Після закінчення повноцінної специфічної терапії будь-яким методом хворі на сифіліс та особи, які отримали превентивне лікування, підлягають клініко-серологічному контролю.

Особи, які отримали превентивне лікування після статевого або тісного побутового контакту з заразними хворими або хворими на ранній прихований сифіліс, підлягають клініко-серологічному контролю протягом 6 місяців після лікування. При цьому явка до лікаря та на обстеження за допомогою класичних серологічних реакцій (далі - КСР) обов'язкова 1 раз на три місяці.

Хворі на первинний серонегативний сифіліс підлягають щоквартальному клініко-серологічному контролю протягом року.

Хворі на первинний серопозитивний і вторинний свіжий сифіліс, а також особи, які одержували превентивне лікування у зв'язку з переливанням крові від хворого на сифіліс, підлягають клініко-серологічному контролю протягом трьох років. Клініко-серологічний контроль проводять 1 раз у квартал протягом двох років, протягом третього року спостереження - 1 раз у 6 місяців. При відсутності негативації КСР протягом року після закінчення лікування проводять додаткове лікування.

Для хворих на вторинний рецидивний, третинний, потайний (ранній, пізній, нез'ясований) вісцеральний сифіліс та нейросифіліс передбачений 5-річний строк диспансерного нагляду. Клініко-серологічний контроль проводять щокварталу протягом 2 років, протягом третього року - 1 раз у 6 місяців і протягом наступних років - 1 раз на рік.

Діти, які одержали профілактичне або специфічне лікування з приводу як раннього, так і пізнього вродженого сифілісу, підлягають клініко-серологічному контролю протягом 5 років. Протягом перших 2 років КСР досліджують 1 раз у 3 місяці, надалі - 1 раз у 6 місяців. Діти, які не підлягали профілактичному лікуванню, також повинні бути на клініко-серологічному контролі протягом 5 років.

За дітьми, які одержували лікування з приводу набутого сифілісу, клініко-серологічний контроль проводиться так, як і дорослим.

Для розв'язання питання додаткового лікування з приводу рецидивів і серорезистентності сифілісу хворих направляють у спеціалізовані установи шкірно-венерологічного профілю.

9.5.17. У медичних частинах УВП обов'язковому серологічному обстеженню на сифіліс один раз на рік підлягають засуджені, які мали тривалі побачення, та особи, які повернулися з виправних колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання.

9.5.18. При виявленні у УВП хворих на заразні форми сифілісу здійснюється їх термінова ізоляція. Обов'язковій госпіталізації в медичну частину УВП в найкоротший строк після встановлення діагнозу підлягають хворі на заразну форму (сифіліс первинний, вторинний свіжий, рецидивний), хворі на ранній прихований сифіліс (уперше встановлений), а також хворі з ускладненою та хронічною гонореєю. Лікування проводиться під керівництвом лікаря дерматовенеролога до закінчення першого чи повного курсу протисифілітичного лікування або повного курсу протигонорейного лікування.

Госпіталізація хворих на венеричне захворювання у шкірно-венерологічну лікарню (відділення) УВП здійснюється у разі потреби продовження курсу лікування та обстеження за висновком фахівця.

Госпіталізації підлягають хворі на сифіліс для проведення повторних курсів лікування за медичними показаннями, а також особи, які були в статевому контакті з хворим на заразну форму сифілісу, для проведення превентивного лікування.

Хворі на сифіліс з ураженням внутрішніх органів, нервової системи після консультації з лікарем дерматовенерологом отримують специфічне лікування у профільних відділеннях лікарень для засуджених: при сифілісі внутрішніх органів - у терапевтичних, при сифілісі нервової системи - у неврологічних. Специфічне лікування згаданих хворих проводиться за схемами лікування сифілісу, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України.

9.5.19. Хворі на сифіліс, які не завершили повне лікування, не підлягають направленню в виправні колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання.

Особи, які перебувають під диспансерним наглядом (сероконтролем) з приводу сифілісу можуть бути направлені в виправні колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання після настання стійкої негативації КСР та висновку лікарської комісії.

9.5.20. Хворим на сифіліс, які не одержали повного лікування, а також хворим на гонорею, які не пройшли повного курсу лікування, тривале побачення не дозволяється.

9.5.21. При виявленні факту зараження засудженого на венеричні захворювання, що могло статися під час тривалого побачення, медична частина УВП направляє в шкірно-венерологічний диспансер доручення про притягнення до обстеження на венеричне захворювання можливого джерела зараження.

9.5.22. Стосовно хворих, не знятих з диспансерного обліку і в яких закінчується строк покарання, медична частина УВП за місяць до звільнення інформує про це шкірно-венерологічний диспансер за обраним місцем проживання особи, яка звільняється. При цьому зазначається діагноз захворювання, характер проведеного лікування, строки сероконтролю.

9.5.23. При звільненні осіб, які хворі на заразні форми сифілісу, або осіб, які не пройшли повного курсу лікування, а також осіб з нелікованою гонореєю доставляють у шкірно-венерологічні установи органів охорони здоров'я (стаціонари закритого або відкритого типу) силами та засобами установи виконання покарань.

9.5.24. У разі виникнення захворювань на венеричні хвороби в установі здійснюється посилений медичний нагляд за засудженими на період проведення комплексу протиепідемічних заходів. Одночасно здійснюється ізоляція хворих та їх статевих партнерів. Усі засуджені у УВП підлягають цілеспрямованому профілактичному огляду лікарями-спеціалістами з обов'язковим проведенням серологічних реакцій. За висновком лікаря дерматовенеролога цілеспрямований огляд повторюється через 3 місяці, а тілесні огляди проводяться щотижня протягом 2 місяців після реєстрування групового захворювання.

Проведення протиепідемічних заходів в осередку венеричного захворювання (ізоляція і госпіталізація хворих, виявлення джерела зараження та контактних осіб) покладається на медичні частини УВП під контролем медичного відділу (відділення, групи) управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.

9.5.25. У боротьбі з гноячковими захворюваннями шкіри важливе значення має здійснення комплексу профілактичних заходів. Необхідно дотримуватись гігієнічного режиму, поліпшувати виробничі та побутові умови, виключити фактори, що сприяють розвитку піококової інфекції.

Гігієна догляду за шкірою, її нормальне функціонування - обов'язкові умови профілактики гноячкових захворювань. Велике значення має постійний догляд за шкірою, особливо після закінчення праці на підприємстві. Під час санітарної обробки слід користуватися індивідуальними мочалками. Важливо дотримуватись правильного режиму прання білизни в пральні з обов'язковим її прасуванням.

На підприємствах повинна бути організована само- та взаємодопомога під час оброблення ран та дрібних шкірних пошкоджень. Для цього необхідно мати аптечки, що перебувають у майстра цеху.

Значне місце в профілактиці гноячкових захворювань посідає систематичне застосування робітниками індивідуальних засобів захисту шкіри від забруднення та подразнення (захисні мазі, пасти, креми). Пасти втирають у шкіру помитих рук рівномірним шаром до початку роботи. Після закінчення роботи пасту змивають теплою водою з милом. Поряд з профілактичними заходами відповідне значення для підвищення захисних факторів організму стосовно інфекції має С-вітамінізація страви, що необхідно проводити у УВП в зимово-весняний період року.

Медичні працівники повинні постійно контролювати здійснення всіх вищеперелічених заходів.

9.5.26. Боротьба з мікозами стіп повинна бути комплексною, що передбачає вплив на всі ланки епідеміологічного ланцюга. Основні форми організації боротьби з мікозами стіп є такі: виявлення, облік, лікування, диспансерний нагляд, поліпшення санітарно-гігієнічних умов, санітарна освіта.

Виявлення та лікування хворих на мікози стіп, які є джерелами інфекції в гуртожитках та на підприємстві, - один з найнеобхідніших заходів. Важливе значення при цьому мають огляди певних груп засуджених, які найбільш схильні до захворювання на мікози стіп (банщики, робітники гарячих цехів, особи, які щоденно відвідують душові).

Усі виявлені хворі притягаються до лікування за місцем утримування після консультацій у лікаря дерматовенеролога. У медичних частинах УВП на хворих на мікози стіп заводять картку диспансерного нагляду.

Важливе значення для профілактики мікозів стіп на місцях проходження санітарної обробки має наявність гумових або пластмасових килимів, що легко знезаражуються, забезпечення продезінфікованими мочалками, користування банним взуттям з обов'язковою їх подальшою дезінфекцією. У лазнях та душових для миття ніг повинні бути спеціальні промарковані тазики. Неприпустимо користуватися чужим взуттям. Від осіб, які страждають на пітливість ніг, слід вимагати ретельного догляду за ними: щоденно мити ноги прохолодною водою з милом, коротко підстригати нігті, часто прати шкарпетки. При сильному потінні ніг не рекомендується носити гумове взуття та шкарпетки з синтетичних матеріалів.

9.5.27. Основним профілактичним заходом проти поширення корости є вчасне виявлення хворих під час будь-яких медичних оглядів, а також амбулаторних прийомів в медичних частинах СІЗО та УВП.

У разі виявлення хворих на коросту медичний працівник повинен негайно ізолювати хворого та розпочати його лікування. Одночасно слід провести камерну дезинфекцію одягу хворого, білизни та постільних речей. При неможливості провести дезкамерне оброблення верхній одяг слід ретельно провітрити, а білизну випрасувати гарячою праскою.

У день виявлення хворого на коросту здійснюється ретельний медичний огляд контактних осіб.

9.6. Туберкульоз легень

9.6.1. Завдання медичної служби СІЗО та УВП з питань організації протитуберкульозної допомоги полягає у проведенні профілактичних заходів, виявленні та лікуванні туберкульозу серед підслідних та засуджених. Для його виконання необхідні:

своєчасна діагностика туберкульозу шляхом активного виявлення осіб, які мають підвищену температуру, кашель нез'ясованої етіології протягом трьох тижнів, виділення мокротиння;

підтвердження діагнозу туберкульозу шляхом триразового обстеження мокротиння на наявність мікобактерій туберкульозу, рентгенологічного обстеження за клінічними показаннями;

виявлення хворих шляхом організації планового рентгено-флюорографічного обстеження та туберкулінодіагностики;

термінова ізоляція виявлених хворих на активний туберкульоз;

лікування хворих на туберкульоз у стаціонарних та амбулаторних умовах туберкульозних установ (лікарень) із застосуванням сучасних засобів і методів, які визначені інструкціями Міністерства охорони здоров'я України або інструкціями (схемами лікування) медичного управління Департаменту, які погоджені Міністерством охорони здоров'я;

обов'язкові умови лікування хворого на туберкульоз - термін та об'єм лікування в обсязі, який визначено прийнятими схемами лікування, суворий контроль за отриманням хворим усіх призначених йому ліків;

диспансерний нагляд за особами, які є на обліку з приводу захворювання на туберкульоз;

профілактичні заходи щодо запобігання захворювання на туберкульоз серед підслідних та засуджених (специфічна профілактика та хіміопрофілактика);

санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи;

загальнооздоровчі заходи, спрямовані на зміцнення здоров'я підслідних та засуджених, підвищення опірності проти туберкульозної інфекції;

санітарно-освітня робота.

9.6.2. Для своєчасного виявлення хворих на туберкульоз та іншої легеневої патології здійснюється флюорографічне обстеження органів грудної клітки.

Первинне флюорографічне обстеження грудної клітки в підслідних у СІЗО здійснюється не пізніше як через 10 діб після їх надходження. У разі прибуття до УВП осіб, які не пройшли такого обстеження протягом попередніх шести місяців, щодо них уживаються заходи для його проведення в найкоротший термін.

Подальші флюорографічні обстеження грудної клітки проводяться 1 раз на рік та за місяць до звільнення з місць позбавлення волі. Для цього використовуються флюорографічні установки підрозділів Державного департаменту України з питань виконання покарань, а також місцевих органів охорони здоров'я.

(абзац третій підпункту 9.6.2 із змінами, внесеними згідно з наказом
 Державного департаменту України з питань виконання покарань,
 Міністерства охорони здоров'я України від 19.12.2001 р. N 242/513)

При неможливості здійснення флюорографічного обстеження та в разі відсутності флюорографа проводиться рентгенографія грудної клітки.

Результати флюорографічного та рентгенологічного обстеження обов'язково реєструються в медичній амбулаторній картці з додаванням флюорограми.

9.6.3. Особи, які мають у легенях зміни, що характерні для захворювання на активний туберкульоз, негайно ізолюються від здорового контингенту (у СІЗО - у спеціально виділені палати-ізолятори, у УВП - в ізолятор стаціонару медичної частини). Після додаткового обстеження за участю лікаря-фтизіатра встановлюється попередній або остаточний діагноз туберкульозу. Про кожний випадок виявлення осіб, хворих на активний туберкульоз, інформується медичний відділ (відділення, група) управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях за встановленою формою.

Категорично забороняється утримувати серед здорового контингенту хворих на активний туберкульоз.

У слідчих ізоляторах, УВП особливого режиму та у в'язницях хворі на туберкульоз утримуються в окремих палатах-ізоляторах (ізольовано від здорових). У цьому разі на них поширюються усі права щодо осіб, які лікуються з приводу туберкульозу.

Особи, які потребують лікування, в найкоротший строк направляються до спеціалізованих туберкульозних установ (лікарень) у відповідності з наказом Департаменту. Якщо під час відбування покарання буде встановлено, що засуджений має хворобу, яка становить небезпеку для здоров'я інших осіб, і відмовляється від лікування, то адміністрація колонії вносить до суду подання про застосування до такої особи примусового лікування.

(підпункт 9.6.3 із змінами, внесеними згідно з наказом
 Державного департаменту України з питань виконання покарань,
 Міністерства охорони здоров'я України від 19.12.2001 р. N 242/513)

9.6.4. Лікування та диспансерний нагляд хворих на туберкульоз повинно здійснюватись у точній відповідності до системи поетапної протитуберкульозної допомоги в СІЗО та УВП.

На першому етапі лікування здійснюється початок основного курсу антибактеріальної терапії в стаціонарних умовах туберкульозної лікарні. Стаціонарному лікуванню підлягають виявлені в СІЗО та УВП хворі на туберкульоз, які належать до I та V груп диспансерного обліку (далі - ГДО) (підгрупи А та Б), а також хворі із загостренням чи рецидивом процесу в період амбулаторного лікування та диспансерного нагляду.

У СІЗО початок основного курсу терапії проводиться в спеціалізованій палаті-ізоляторі медичної частини лікарями СІЗО із запрошенням фахівців лікувальних закладів Департаменту чи органів Міністерства охорони здоров'я. Після того, як вирок набере чинності, цих хворих направляють у туберкульозні установи (лікарні).

Строки стаціонарного лікування залежать від тривалості захворювання, форми, фази і динаміки туберкульозного процесу. При стабілізації процесу і відсутності негативної динаміки на фоні лікування вони можуть бути переведені на амбулаторне лікування раніше вказаного строку. Хворим, у яких сформувався хронічний туберкульозний процес, проводять короткочасний (до 4 місяців) курс хіміотерапії до зняття спалаху. За наявності позитивної динаміки на фоні лікування цей термін може бути збільшений до стабілізації процесу. Після закінчення стаціонарного лікування хворі I групи диспансерного обліку направляються в спеціалізовані туберкульозні установи на амбулаторне лікування.

На другому етапі продовжується основний курс лікування до переведення їх до II ГДО або проводяться повторні, короткочасні (3 - 4 місяці) профілактичні курси хіміотерапії в амбулаторних умовах спеціалізованої туберкульозної установи. На амбулаторне лікування направляються хворі на туберкульоз, які підлягають нагляду за I ГДО, хворі I А ГДО - після закінчення стаціонарного лікування, а хворі I Б ГДО - після короткочасного стаціонарного лікування, стабілізації процесу і зняття загострення, а також хворі II ГДО.

У разі виникнення спалаху процесу в засуджених, які утримуються в спеціалізованій туберкульозній установі, курс антибактеріальної терапії для них проводиться в умовах стаціонару до зняття загострення. З лікарні їх знову переводять на амбулаторне лікування. Строки утримання хворих на туберкульоз у спеціалізованій туберкульозній установі залежать від динаміки туберкульозного процесу. При відсутності бациловиділення і закритті порожнини розпаду хворих необхідно переводити до II ГДО відразу після закінчення основного курсу лікування.

На третьому етапі здійснюється диспансерний нагляд за особами, які перенесли туберкульоз (III і VII ГДО) в умовах УВП на загальних підставах.

Проведення лікувально-профілактичних заходів здійснюється згідно з Інструкцією з проведення диспансеризації хворих, які перебувають в установах виконання покарань, затвердженою наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року N 3/6.

9.6.5. Норма жилої площі у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, не може бути меншою п'яти квадратних метрів на одного засудженого.

(абзац перший підпункту 9.6.5 пункту 9.6 в редакції наказу
 Державного департаменту України з питань виконання покарань,
 Міністерства охорони здоров'я України від 18.11.2003 р. N 216/532)

Спільне утримання осіб, хворих на активний туберкульоз, та здорових засуджених у ДІЗО забороняється. Поточна дезінфекція камер здійснюється у встановленому порядку, остаточна - після звільнення камер від хворих.

9.6.6. Направлення хворих на стаціонарне та амбулаторне лікування здійснюється згідно з наказом голови Департаменту.

9.6.7. Питання про зміну ГДО і переведення хворого до наступного етапу лікування вирішується комісією за участю начальника медичної частини чи лікарні, начальника відділення, лікаря-фтизіатра-куратора, а при потребі - фтизіохірурга. На підставі прийнятого рішення роблять мотивований висновок, що фіксується в медичній амбулаторній карті.

9.6.8. При виявленні в слідчому ізоляторі хворого на активний туберкульоз, у тому числі з уперше в житті встановленим діагнозом, у протитуберкульозний заклад системи охорони здоров'я за місцем його проживання до арешту надсилається термінове (екстрене) повідомлення. 

При виявленні у місцях позбавлення волі хворого на активний туберкульоз у протитуберкульозний заклад системи охорони здоров'я за місцезнаходженням установи надсилається термінове (екстрене) повідомлення.

У разі звільнення хворого на активну форму туберкульозу установа кримінально-виконавчої системи повідомляє про це орган охорони здоров'я за місцем його проживання з обов'язковим зазначенням розгорнутого діагнозу, отриманого курсу лікування та групи диспансерного обліку. Після прибуття такого хворого до обраного місця проживання послідовність диспансерного нагляду за ним та його лікування забезпечує протитуберкульозний заклад системи охорони здоров'я.

(підпункт 9.6.8 в редакції наказу
 Державного департаменту України з питань виконання покарань,
 Міністерства охорони здоров'я України від 19.12.2001 р. N 242/513)

9.6.9. У спеціалізованих туберкульозних установах (лікарнях) можна використовувати різні види трудової діяльності, але при цьому слід ураховувати загальний стан хворого, активність туберкульозного процесу, наявність групи інвалідності тощо.

9.6.10. З метою визначення інфікованості на туберкульоз неповнолітніх підслідних і засуджених та проведення специфічної профілактики в СІЗО та УВП здійснюють пробу Манту.

Особи, у яких проба Манту дала негативний результат, підлягають обов'язковій ревакцинації вакциною БЦЖ. За наявності гіперергічної реакції на туберкулін обов'язково здійснюють поглиблене обстеження хворих для виключення локальних форм туберкульозу. При відсутності специфічних змін у легенях у медичній частині УВП проводиться двомісячний курс хіміопрофілактичного лікування, а особам, які взяті на облік у СІЗО, - при прибуванні їх у УВП.

9.6.11. При виявленні в СІЗО чи УВП хворого на активний туберкульоз осіб, які утримуються з ним в одній камері чи житловій секції, а також тих, які перебували в контакті з хворим, необхідно взяти на облік як контактних у IV ГДО і провести одноразовий двомісячний курс хіміотерапії.

9.6.12. Специфічна та хіміопрофілактика туберкульозу здійснюється згідно з Інструкцією з проведення специфічної та хіміопрофілактики туберкульозу серед підслідних та засуджених, затвердженою наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року N 3/6.

Результати туберкулінодіагностики, проведення профілактичних заходів і взяття на облік з приводу контакту з хворим обов'язково реєструються в медичній амбулаторній картці.

9.6.13. Основні позитивні критерії організації протитуберкульозної допомоги та її кінцевих результатів є такі:

відсутність хворих на туберкульоз та осіб, які підлягають диспансерному нагляду в I, II, VА, VБ ГДО, серед здорових підслідних та засуджених;

менше число виявлених хворих на туберкульоз у УВП в порівнянні з ураженістю осіб, які прибули до СІЗО, при цьому показник захворюваності серед засуджених має стабільну тенденцію до зниження;

звільнення з УВП меншої кількості осіб, хворих на активний туберкульоз, у порівнянні з тими, які прибули до СІЗО.

Перевагу повинні мати слабіші форми туберкульозу серед хворих, які звільняються з УВП, порівняно з особами, які прибувають до СІЗО.

9.7. Травми та отруєння

9.7.1. Заходи щодо запобігання травмам і отруєнням серед осіб, які перебувають в місцях позбавлення волі, організовують та проводять усі служби СІЗО та УВП. Вони повинні бути цілеспрямованими, конкретними, відповідати характеру і завданням забезпечення умов режиму утримання підслідних та засуджених, господарсько-виробничій діяльності установи.

9.7.2. Основні причини травм та отруєнь: порушення правил утримання та транспортування осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі; недотримання оперативно-режимних вимог; злочинні дії підслідних та засуджених; використання технічних та інших речовин з метою досягнення наркотичного ефекту; порушення правил техніки безпеки на виробництві; недостатній контроль з боку адміністрації установ за організацією виробничої діяльності, станом виробничих об'єктів, техніки й обладнання.

9.7.3. Основні заходи щодо запобігання травмам та отруєнням:

постійний контроль з боку начальників установ, служб і медичних працівників за виконанням вимог наказів та інструкцій Департаменту про забезпечення належного утримання підслідних та засуджених, правильного їх працевлаштування з метою запобігання травмам, отруєнням та нещасним випадкам; працевикористання засуджених у відповідності з їх кваліфікацією і станом здоров'я;

систематичне проведення начальниками служб занять з підлеглими щодо виконання вимог наказів та інструкцій;

систематичне проведення із засудженими занять з вивчення загальних правил техніки безпеки, ознайомлення із заходами особистої профілактики травм і отруєнь, вивчення та практичного опрацювання способів надання першої допомоги (у порядку само- і взаємодопомоги) при травмах, отруєннях та нещасних випадках;

технічний інструктаж та оформлення допуску до певних видів праці. Постійний нагляд за особами, які мають слабий фізичний розвиток і хронічні захворювання, визначення трудових рекомендацій для них та контроль за їх працевлаштуванням;

систематичне вивчення обставин та причин травм, отруєнь, нещасних випадків з розробкою конкретних рекомендацій щодо їх усунення. Санітарно-освітня робота.

9.7.4. За планом роботи медичної частини установи здійснюється медичний контроль за санітарно-гігієнічними умовами праці засуджених, виконанням правил охорони праці і виробничої санітарії, наявністю та укомплектованістю аптечок і санітарних сумок, станом питного водопостачання на виробництві, наявністю спецодягу, санітарним станом території, робочих місць і т. інш. Результати перевірок оформляються актами обстежень та приписами на адресу адміністрації цехів, дільниць тощо із зазначенням конкретних термінів усунення виявлених недоліків. У разі виявлення грубих порушень санітарно-гігієнічних правил на виробництві про результати обстеження доповідають безпосередньо керівництву установи для вживання негайних заходів з метою їх усунення. Якщо заходи для усунення недоліків не будуть вжиті, то начальник медичної частини доповідає про це старшому медичному начальнику.

9.7.5. Виробничі об'єкти забезпечуються медичним обслуговуванням.

На частині об'єктів створюються пункти охорони здоров'я, де забезпечення медичним майном та медикаментами здійснюється за рахунок господарчого органу чи виробництва установи.

Усі цехи, самостійні дільниці, майстерні тощо забезпечуються аптечками першої медичної допомоги. За збереження та своєчасне поповнення аптечок несуть відповідальність начальники цехів, дільниць, майстри. Поповнення аптечок здійснюють медичні працівники за рахунок виробництва.

У кожній виробничій бригаді, що працює на віддаленій дільниці, у цеху чи в групі бригад, для надання першої медичної допомоги виділяється один із засуджених, спеціально для цього підготовлений і якого медична частина установи забезпечує санітарною сумкою з медикаментами і перев'язочним матеріалом.

Якщо засуджений, який потерпів на виробництві, потребує невідкладної лікарської допомоги, то його доставляють у медичну частину чи до найближчого лікувального закладу.

9.7.6. Медичні працівники установи, надавши допомогу потерпілому, доповідають письмово протягом трьох годин керівництву установи про випадок, характер травми (отруєння), стан потерпілого тощо для своєчасного проведення розслідування. Медичні працівники обов'язково залучаються до роботи комісії із розслідування нещасних випадків, що створюється наказом начальника установи.

9.7.7. Якщо внаслідок нещасного випадку на виробництві потерпілий втрачає працездатність на час не менше як один день чи має бути переведений з роботи за основним фахом на іншу роботу, то складається акт відповідної форми. Акт з матеріалами розслідування виробничої травми, професійного захворювання чи отруєння додається до особової справи засудженого в установленому порядку. Випадки професійних отруєнь та захворювань розслідуються в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Якщо під час розслідування було виявлено, що смерть засудженого чи втрата ним працездатності сталися внаслідок вчинків (бійка, навмисне пошкодження, вбивство тощо), пов'язаних з порушенням з боку потерпілого режиму утримання чи з отруєнням від навмисного вживання з метою сп'яніння різних технічних рідин (лаків, фарб, розчинників тощо), що містять токсичні речовини, то акт не складається.

9.7.8. Медичні частини установ повинні бути обладнані необхідними засобами для надання медичної допомоги потерпілим при нещасних випадках, травмах, отруєннях і готовими до забезпечення негайної доставки їх у лікувальні заклади для надання спеціалізованої медичної допомоги.

10. ПОРЯДОК ПРЕДСТАВЛЕННЯ В СУДИ МАТЕРІАЛІВ ПРО ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОДАЛЬШОГО ВІДБУВАННЯ ПОКАРАНЬ ЗАСУДЖЕНИХ, ЯКІ ЗАХВОРІЛИ НА ТЯЖКУ ХВОРОБУ

10.1. Медичному обстеженню підлягають засуджені, які захворіли в місцях позбавлення волі, а також особи, які захворіли до засудження і їх хвороби внаслідок прогресування набули характеру, зазначеного в Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання (далі - Перелік), затвердженому наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року N 3/6.

10.2. Медичне обстеження таких хворих засуджених здійснюють спеціальні лікарські комісії (далі - комісія) управлінь (відділів) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях у складі начальника медичного відділу (відділення) - голова та чотирьох лікарів - члени комісії.

10.3. Склад комісій затверджують начальники управлінь (відділів) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях. При потребі до роботи в комісіях залучаються відповідні лікарі - фахівці територіальних органів Міністерства охорони здоров'я України.

10.4. Огляд хворого та розгляд матеріалів його медичного обстеження здійснюються комісією після обов'язкового лікування і ретельного обстеження хворого в стаціонарних умовах лікувальних закладів кримінально-виконавчої системи.

10.5. Матеріали на психічно хворих осіб розглядаються за наявності акта психіатричного обстеження засудженого в стаціонарних умовах психіатричної лікарні (відділення) кримінально-виконавчої системи.

10.6. У виняткових випадках, коли стан здоров'я хворого вкрай тяжкий і етапування його до лікарні неможливе, проведення медичного огляду може бути здійснено в медичній частині установи з обов'язковим залученням до складу спеціальної лікарської комісії фахівців міжобласної лікарні (за закріпленням) або територіальних органів охорони здоров'я.

10.7. З урахуванням результатів проведеного лікування та остаточного діагнозу комісія після медичного огляду засудженого складає Висновок спеціальної лікарської комісії про медичний огляд засудженого щодо наявності захворювання, визначеного Переліком захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання (додаток 26) щодо наявності або відсутності в оглянутого захворювання, зазначеного в Переліку. Голова комісії висновок оголошує засудженому, який був оглянутий, про що в історії хвороби робиться відмітка, скріплена підписом оглянутого.

10.8. Облік засуджених, які пройшли медичний огляд комісії, проводиться у Журналі обліку засуджених, представлених до звільнення від подальшого відбуття покарання через хворобу (додаток 27).

10.9. За наявності в засудженого захворювання, зазначеного в Переліку, висновок комісії додається до матеріалів для подання в суд.

10.10. Законним приводом до розгляду питання про звільнення від відбування покарання засудженого, який захворів на хронічну тяжку хворобу, є подання адміністрації УВП. До подання додаються: завірена копія вироку щодо засудженого, розпорядження про виконання вироку, довідка про строк відбутого покарання, характеристика засудженого, історія його хвороби і висновок лікарської комісії, відомості про минулу судимість, відшкодування збитків, заподіяних злочином, та інші відомості, необхідні для прийняття відповідного рішення. Подання ретельно вивчається начальником управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.

10.11. Засуджений, щодо якого встановлено наявність підстав для подання до суду матеріалів про звільнення від подальшого відбування покарання з приводу тяжкої хвороби, залишається в лікарні до прийняття судом остаточного рішення. У разі прийняття рішення щодо звільнення засуджений звільняється безпосередньо з лікувального закладу, а якщо в суду є сумніви щодо правильності висновку лікарської комісії, то засуджений, з урахуванням його стану здоров'я, залишається в цій лікарні або направляється до іншого лікувального закладу кримінально-виконавчої системи, або повертається до установи, що направила його.

10.12. Якщо суд відмовив у звільненні засудженого від подальшого відбуття покарання через хворобу і стан здоров'я засудженого погіршав, то на підставі відповідного висновку комісії подання про звільнення від відбуття покарання повторно надсилається до суду незалежно від часу з дня винесення судом рішення про відмову у звільненні засудженого.

11. МЕДИЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ ЖІНОК ТА НЕПОВНОЛІТНІХ

11.1. Особливості лікувально-профілактичної роботи з неповнолітніми

11.1.1. У період перебування в слідчому ізоляторі всіх неповнолітніх обстежують на дифтерійну інфекцію та гельмінти. При позитивних результатах бактеріологічного обстеження бактеріовиділювачів ізолюють та проводять повний комплекс лікувально-профілактичних та протиепідемічних заходів, після чого вони можуть бути направлені до спеціальної виховної установи (далі - СВУ). За показаннями здійснюються щеплення проти дифтерії, правця, поліомієліту та туберкульозу. Туберкулінова діагностика проводиться в СІЗО всім неповнолітнім.

Профілактичне обстеження органів грудної клітки в неповнолітніх здійснюється тільки флюорографічне.

11.1.2. При надходженні неповнолітніх до СВУ начальник медичної частини, який входить до складу комісії, що приймає неповнолітніх засуджених, дає рекомендації з питань раціонального працевлаштування, направлення на професійне та загальноосвітнє навчання згідно з Переліком медичних протипоказань до роботи і виробничого навчання підлітків професій, загальних для всіх галузей народного господарства та пов'язаних з ними підприємств.

Одночасно виявляються особи, які потребують лікування, психопрофілактики в лікаря-психіатра чи виховно-психологічного впливу з боку психолога і вихователя.

11.1.3. Двічі на рік усі вихованці СВУ підлягають поглибленим лікарським оглядам з антропометричними вимірюваннями, контролем ваги, лабораторними дослідженнями та флюорографічним обстеженням.

На підставі даних про стан здоров'я та фізичної підготовки вихованців розподіляють для занять фізичною культурою на групи: основну, підготовчу, спеціальну та інвалідну.

До основної групи належать особи, які не мають відхилень у стані здоров'я, а також особи з незначними морфо-функціональними відхиленнями, достатньо фізично підготовлені. Вони проходять усі обов'язкові заняття з фізичної підготовки, здають контрольні нормативи, а також беруть участь у фізкультурно-оздоровчих заходах, додатково можуть відвідувати спортивні секції.

До підготовчої групи належать особи, які мають незначні відхилення у стані здоров'я та недостатньо фізично підготовлені. Уроки фізкультури для цієї категорії вихованців проводять згідно з навчальною програмою за умов більш поступового освоєння рухових навичок та вмінь, а також вилучення вправ, що пов'язані з підвищеними вимогами до організму. Контрольні нормативи такі особи здають вибірково. Вони беруть також участь у фізкультурно-оздоровчих заходах. Можуть відвідувати спортивні секції загальної фізичної підготовки.

До спеціальної групи належать особи, які мають значні відхилення у стані постійного чи тимчасового характеру і допущені до навчання та трудової діяльності. Уроки фізкультури з ними проводяться за спеціальною програмою з урахуванням характеру та тяжкості захворювання і мають лікувальну спрямованість. Для цієї категорії осіб додатково організовуються прогулянки, рухливі ігри, спортивні розваги за умови дотримання правил самоконтролю. Індивідуальні заняття фізичними вправами здійснюються згідно з рекомендаціями лікаря.

У залежності від поліпшення стану здоров'я вихованців переводять з однієї групи до іншої.

11.1.4. Медичні працівники установи проводять добір підлітків, які за станом здоров'я потребують оздоровчого режиму медичного нагляду та посиленого харчування, в оздоровчі групи. Ці групи створюються при стаціонарах медичних частин.

До оздоровчої групи входять підлітки, які фізично ослаблені, мають вагу нижче норми; які перенесли різні тяжкі захворювання, травми, хірургічні втручання тощо; які мають відхилення у стані здоров'я тривалого характеру й належать до спеціальної групи обліку; які підлягають постійному диспансерному нагляду.

Начальник медичної частини складає список осіб, які зараховуються до оздоровчої групи, та затверджує його в керівника установи. Термін перебування в оздоровчій групі визначає лікар, він становить близько 30 днів. При наявності медичних показань термін може бути продовжений. На цей період вихованці утримуються в стаціонарі медичної частини. Вони можуть відвідувати ПТУ, школу.

Працевикористання здійснюється за станом їх здоров'я. Крім того, проводяться заняття з лікувальної та фізичної культури під наглядом медпрацівника. У медичних картках цієї категорії осіб роблять відповідні записи, що відображають контроль ваги, режим дня, медикаментозну та вітамінну терапію, лікувальну фізкультуру, працевикористання.

11.1.5. З метою вдосконалення надання спеціалізованої медико-санітарної допомоги неповнолітнім засудженим у спеціальних виховних установах за взаємною домовленістю з місцевими органами охорони здоров'я належить передбачити:

прикріплення спеціальних виховних установ за місцем їх розташування до обласних, міських та центральних районних лікарень для надання висококваліфікованої консультативної і стаціонарної медичної допомоги засудженим підліткам;

надання місцевими органами охорони здоров'я:

практичної допомоги медичній службі управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях у проведенні профілактичних медичних оглядів двічі на рік в установах для неповнолітніх лікарями-спеціалістами: отоларингологом, окулістом, невропатологом, хірургом, стоматологом, психіатром з проведенням необхідних лабораторних та функціональних досліджень, а також дворазового флюорографічного обстеження;

консультативної і методичної допомоги медичній службі управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях в організації та здійсненні диспансерного нагляду за особами з виявленими захворюваннями, у проведенні для них лікувально-профілактичних заходів у повному обсязі за участю лікарів-спеціалістів: дерматовенеролога, фтизіатра, а також нарколога для проведення примусового лікування підлітків, хворих на хронічний алкоголізм та наркоманію згідно з існуючим положенням;

необхідної допомоги медичним службам управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях у комплектуванні медичних частин спеціальних виховних установ медичними кадрами;

головним державним санітарним лікарям областей, міст та районів за місцем розташування спеціальних виховних установ надання практичної допомоги в організації та проведенні протиепідемічних заходів.

11.1.6. При наявності в штатах медичної частини лікаря-терапевта здійснюється лікування хворих лише із захворюваннями, що їх можна вилікувати протягом двох тижнів в умовах стаціонару. Особи, які мають захворювання, що потребують більш тривалого періоду стаціонарного лікування, підлягають направленню до лікарні УВП чи найближчої лікарні органів охорони здоров'я. При відсутності лікаря-терапевта хворого якнайшвидше направляють до лікарні.

11.1.7. Лікування неповнолітніх засуджених, які мають примусову міру медичного характеру щодо хворих на наркоманію, повинно здійснюватися в умовах спеціалізованої установи.

Амбулаторне лікування здійснює в умовах СВУ лікар-психіатр чи начальник медичної частини згідно з рекомендаціями лікаря психіатра-нарколога.

Таким чином, зберігається єдина методологія лікувального процесу та послідовність при наданні наркологічної допомоги неповнолітнім засудженим. Усіх засуджених підлітків під час перебування їх у карантині в обов'язковому порядку консультує лікар-психіатр. Лікування хворих на наркоманію в умовах СВУ обов'язково необхідно поєднувати з трудовим процесом, навчанням у ПТУ та загальноосвітній школі під керівництвом персоналу, який має підготовку для роботи і спілкування з наркоманами. Усю роботу з цієї категорією засуджених підлітків проводить підлітковий лікар-психіатр у тісній взаємодії та діловому спілкуванні з вихователем і психологом. Вони організовують комплексні заходи стосовно пропаганди серед підлітків тверезого способу життя, шкідливих наслідків наркоманії та шляхів її профілактики.

11.2. Особливості медичної допомоги жінкам

11.2.1. Завдання медичної частини СІЗО та УВП щодо медичного обслуговування жінок полягають у: запобіганні ускладненням вагітності, пологів та післяпологового періоду; антенатальній (внутрішньоутробній) охороні плоду; профілактиці та лікуванні гінекологічних захворювань.

11.2.2. Медична частина здійснює: диспансерний нагляд за вагітними жінками; психопрофілактичну підготовку до пологів; роботу школи матерів.

Медична частина контролює: працевлаштування жінок згідно з чинним законодавством (звільнення вагітних та матерів-годувальниць від нічної і понаднормової праці, праці на шкідливому виробництві та у вихідні дні тощо); наявність кімнат гігієни та їх санітарний стан, забезпечення цих кімнат типовим обладнанням; харчування вагітних жінок та матерів-годувальниць.

11.2.3. Допомога вагітним жінкам, які утримуються в СІЗО та УВП, при пологах надається в пологових будинках органів охорони здоров'я.

11.2.4. Усі вагітні підлягають диспансерному нагляду. Вагітні з акушерською патологією чи з екстрагенітальними захворюваннями належать до групи ризику.

При первинному огляді вагітної: збирають анамнез, звертаючи увагу на характер секреторної, менструальної функції, хід та кінець попередніх вагітностей і пологів; роблять загальне та спеціальне акушерське обстеження, включаючи ультразвукове, вимірюють вагу, артеріальний тиск; проводять лабораторні дослідження (загальний аналіз крові, сечі, реакцію Вассермана в першій та в другій половині вагітності, визначення групи і резусу крові, дослідження вагінальних виділень, обстеження на ВІЛ - за бажанням); оглядають терапевт та стоматолог.

При складному акушерському анамнезі вагітна обстежується на токсоплазмоз, при потребі обстежується у лікаря-спеціаліста.

Відвідування лікаря акушера-гінеколога призначається: у I половині вагітності - 1 раз на місяць; у II половині вагітності - 2 рази на місяць; після 32 тижнів вагітності - щотижня; при складному акушерському анамнезі, захворюванні жінки чи патологічному розвитку справжньої вагітності, що не потребує госпіталізації, питання про частоту оглядів вирішується індивідуально, лабораторні дослідження проводять в залежності від потреби та в необхідному обсязі.

Тільки-но встановлюється вагітність жінки, її переводять на більш легку роботу, з нею проводяться:

санітарно-освітня бесіда про дотримання правил особистої гігієни, режиму праці та відпочинку;

фізична підготовка груповим методом за спеціальним комплексом вправ, заняття з хворими вагітними (при захворюваннях серця, судин, токсикозах вагітності тощо) проводяться індивідуально;

психопрофілактична підготовка до пологів - щотижня (6 занять). З 14 - 16 тижнів вагітності навчання в школі матерів.

Госпіталізації для обстеження та лікування підлягають жінки:

при патологічному розвитку вагітності (тяжкі форми токсикозу, загроза викидня, водянка вагітних, нефропатія, передеклампсія, кровотеча із статевих шляхів, резус-конфліктна вагітність, загроза передчасних пологів та ін.);

при наявності інших захворювань (вади серця, гіпертонічна хвороба, гіпертиреоз, діабет, анемія, лейкоз, цистит тощо);

практично здорові жінки, у яких розвиток пологів може бути ускладнений (рубець на матці, поперечне чи косе положення плоду, багатоплідна вагітність, внутрішньоутробна смерть плоду, міома матки тощо);

при неможливості в амбулаторних умовах уточнити діагноз захворювання, ускладнення.

11.2.5. Після виписування з акушерського стаціонару огляди проводяться: через 7 - 10 днів; через 1 місяць; через 2 місяці.

Під час першого огляду вивчаються дані акушерського стаціонару, виявляються скарги, вагінальне дослідження здійснюється за показаннями. Проводиться бесіда про дотримання правил особистої гігієни. Консультативні огляди в лікарів-спеціалістів призначаються при потребі.

Під час другого огляду вивчаються скарги вагітних, призначаються лабораторні дослідження за показаннями.

При фізіологічному розвитку післяпологового періоду після третього огляду жінку знімають з диспансерного обліку. За станом здоров'я поліжниці стежить лікар акушер-гінеколог, а за розвитком новонародженого - лікар-педіатр.

11.2.6. Організація гінекологічної допомоги включає: профілактику гінекологічних захворювань; вчасне їх виявлення; надання медичної допомоги гінекологічним хворим.

Гінекологічні захворювання виявляються при зверненні жінки до лікаря акушера-гінеколога з різними скаргами, а також під час проведення щорічних профілактичних оглядів.

Огляду підлягають усі жінки, які перебувають у СІЗО та УВП, їх оглядає лікар акушер-гінеколог не менше як 1 раз на рік. При виявленні захворювань (чи при підозрі на їх наявність) лікар здійснює: збір анамнезу; загальний та гінекологічний огляд хворих; узяття мазків для бактеріологічного та цитологічного досліджень.

Хворі, які підлягають плановій госпіталізації, проходять попереднє обстеження, для них потрібно мати місця в стаціонарі.

Жінки, які мають захворювання, лікування яких неможливе в стаціонарі медичної частини, направляються на стаціонарне лікування в лікарню УВП.

При направленні жінок для штучного припинення вагітності роблять: аналіз крові на реакцію Вассермана; дослідження вагінальних мазків; першовагітним - установлення резусу приналежності крові; інші дослідження призначаються за показаннями.

11.2.7. Протипоказання для штучного припинення вагітності: гостра та підгостра гонорея; гострі та підгострі запальні процеси будь-якої локалізації; гострі інфекційні захворювання.

11.2.8. Гінекологічні хворі поділяються на дві групи: хворі, які потребують лікування; хворі, які потребують регулярного нагляду та огляду.

До першої групи зараховують хворих із злоякісними та доброякісними новоутвореннями зовнішніх статевих органів, з міомами матки, кістомами та кістами яєчників, опущенням і випаданням стінок матки та піхви, які потребують оперативного лікування; хворих з порушенням менструальної функції і патологічним клімаксом тощо.

До другої групи зараховують жінок з безсимптомними міомами, що не потребують лікування; хворих з кістами піхви та яєчників, яким не показано оперативне лікування; жінок з опущенням та випаданням стінок піхви і матки при наявності протипоказань до оперативного лікування, а також хворих, переведених з першої групи після оперативного чи консервативного лікування.

Частоту й терміни відвідування, а також тривалість нагляду визначає лікар індивідуально для кожної хворої залежно від характеру, клінічної стадії захворювання та особливостей його розвитку.

11.3. Організація роботи будинків дитини

11.3.1. Будинок дитини є дитячим закладом для утримання та виховання дітей засуджених жінок.

Будинки дитини створюються при жіночих установах виконання покарань за наказом голови Департаменту. Направлення вагітних жінок та жінок з дітьми до установ виконання покарань, де є будинки дитини, здійснюється згідно з наказом голови Департаменту.

Будинки дитини розташовуються за зоною або відгороджуються від житлової зони. Земельні ділянки, що займають будинки дитини, відгороджуються, обладнуються ізольованими один від одного майданчиками (за кількістю груп) для прогулянок та спання дітей на свіжому повітрі протягом цілого року.

У будинках дитини виховуються діти від народження до трьох років. Дитина, старша від трьох років, передається на утримання близьким та рідним засудженої жінки, а в разі відсутності таких чи відмови взяти дитину - підлягають переведенню в дитячі заклади Міністерства охорони здоров'я України у порядку, встановленому чинним законодавством. За згодою матері та рідних засудженої дітей можна виписувати з будинку дитини та передавати на виховання рідним навіть до досягнення ними трирічного віку.

Усі новонароджені діти підлягають своєчасній реєстрації в органах реєстрації актів громадянського стану з оформленням на кожну дитину медичного свідоцтва про народження. Протягом трьох днів в органах реєстрації актів громадянського стану проводиться реєстрація випадків мертвих народжених та новонароджених, померлих першого тижня життя (0 - 7 діб чи 0 - 168 годин після народження). На кожну дитину (плід) видається свідоцтво про смерть. 

Кожний будинок дитини розраховується на розміщення 50 - 100 дітей з ізоляцією групових приміщень.

Норма житлової площі на одну дитину - 5 кв. м (до норми входить площа спальних кімнат, кімнат для ігор, годування). У спальній кімнаті площа на одну дитину повинна становити не менше ніж два квадратних метри.

Будинок дитини очолює начальник будинку дитини - лікар-педіатр, який здійснює керівництво медичною, виховною та адміністративно-господарською діяльністю у відповідності до Основ законодавства України про охорону здоров'я, наказів та інструкцій Департаменту. Начальник установи виконання покарань та начальник медичної частини, у веденні якої є будинок дитини, безпосередньо відповідають за організацію його роботи.

11.3.2. З метою правильної організації оздоровчої та виховної роботи в будинку дитини створюються вікові групи. Кількість груп та віковий склад дітей у групах визначаються згідно з наявністю дітей, їх віком та з урахуванням психофізіологічного розвитку.

Розподіл дітей за віком: перша група - до 10 місяців (з виділенням підгрупи дітей до 4 місяців), друга група - від 10 місяців до 1,5 року, третя група - від 1,5 року до 3 років. У першій та другій групах кількість дітей не повинна перевищувати 6, в третій - не більше 10. Якщо в одній з вікових груп кількість дітей перевищує ці норми, то створюються паралельні групи.

11.3.3. Медичне обслуговування дітей здійснюється за двома головними напрямками: організація доцільного фізичного та нервово-психічного розвитку здорової дитини; профілактика і лікування інфекційних та соматичних захворювань.

11.3.4. Медичний персонал будинку дитини забезпечує: раціональне харчування дітей до 1 року та повноцінне харчування дітей, яким понад 1 рік; проведення профілактичних щеплень дітям у декретовані вікові періоди; проведення процедур для загартування, фізкультурних вправ; проведення заходів, пов'язаних з організацією роботи карантину, ізоляцією дітей, які захворіли в будинку дитини; санітарно-освітню роботу з матерями та персоналом будинку дитини; облік та звітність.

11.3.5. Порядок вигодовування дітей до 1 року визначається Міністерством охорони здоров'я. При цьому медичні працівники повинні: прагнути до максимального збереження грудного вигодовування; своєчасно переводити дитину на змішане та штучне вигодовування у разі недостатньої кількості грудного молока та неможливості отримувати донорське молоко; з урахуванням віку та індивідуальних особливостей дитини включати в раціон соки, фруктове пюре, вітаміни, різні види підгодовування; здійснювати суворий контроль за відповідністю харчування, що отримує дитина, його фізіологічним потребам в основних харчових інгредієнтах; ураховувати стан здоров'я та індивідуальні особливості дитини, умови виховання, навколишнє середовище.

Ефективність харчування визначається рівномірним збільшенням маси тіла та росту, що відповідають нормам.

Окремо виділяються діти групи ризику - недоношені, з багатоплідної вагітності, які народилися з великою вагою тіла, які страждають гіпотрофією. Питання про режим харчування таких дітей розв'язується індивідуально.

11.3.6. Порядок та терміни проведення профілактичних щеплень визначаються Міністерством охорони здоров'я України. При цьому вживаються такі заходи: планування щеплень на рік, квартал, місяць; огляд дітей в день щеплення з обов'язковою термометрією; дотримання санітарно-гігієнічних правил, правил асептики та антисептики (окремий кабінет, стерилізація інструментарію тощо); чітка реєстрація проведених профілактичних щеплень та ускладнень, спричинених ними; обґрунтування медичних відхилень від щеплень з визначенням їх тривалості.

11.3.7. Методика проведення загартування дітей визначається Міністерством охорони здоров'я України. При цьому дотримуються таких умов: здійснення обліку індивідуальних особливостей дитини під час вибору методу загартування; комплексне використання природних чинників та процедур для загартування; поступове збільшення сили впливу природного чинника; систематичність загартування, що здійснюється протягом року, але його види та методики змінюються залежно від сезону та погоди; підтримання спокійного, радісного настрою дитини під час процедури загартування.

Фізичне виховання дітей першого року життя здійснюється у формі індивідуальних занять, що включають масаж та гімнастику. Для дітей, яким більше року, фізкультурні заняття проводяться у вигляді рухливих ігор, а також комплексу гімнастичних вправ (ходіння по буму, гірці, переступання через лавочку тощо).

Стан здоров'я дітей визначається за комплексною методикою із залученням лікарів-спеціалістів. Кінцевим результатом цієї роботи є об'єднання дітей в однорідні за станом здоров'я групи, що полегшить проведення оздоровчих заходів.

11.3.8. Усі діти, які прибувають до будинку дитини, підлягають негайному та ретельному лікарському огляду.

Лікарський огляд дітей здійснюється у такі терміни: 1-го місяця життя - щоденно, від 1 до 6 місяців - 1 раз у два дні, від 6 місяців до року - 1 раз на п'ять днів, від 1 року до 3 років - 2 рази на місяць. Результати огляду та психофізичного розвитку дітей заносяться до історії розвитку дитини.

До консультації ослаблених дітей та дітей, які мають відхилення у стані здоров'я, залучаються лікарі-спеціалісти з лікувальних закладів органів охорони здоров'я.

При надходженні до будинку всім дітям роблять антропометричні вимірювання, а потім такі вимірювання дітям у віці до року проводять один раз на 6 місяців.

Зважування здорових дітей здійснюється таким чином: до 4 місяців - через день, від 4 місяців до 1 року - 2 рази на 5 днів, від 1 року до 1 року і 6 місяців - 1 раз на 10 днів, від 1 року і 6 місяців до 3 років - 2 рази на місяць. Ослаблені діти зважуються перед кожним годуванням і після нього протягом 3 - 4 місяців життя дитини.

11.3.9. З метою запобігання занесенню інфекційних захворювань діти, старші за двомісячний вік, які вперше надходять до будинку дитини, проходять карантин протягом 21 дня. Діти віком до двох місяців мають перебувати протягом 3 - 5 днів у напівбоксі карантинного приміщення.

Для карантину виділяють спеціальне приміщення поза будинком дитини, де кількість ліжок повинна становити не менш як 15 % від штатної кількості місць у будинку дитини. Карантинне приміщення повинно мати: приймальню з 2 - 3 напівбоксами, кімнати для утримання дітей разом з матерями (площею не менше 4 кв. м на 1 дитину та 2 кв. м на матір), ванну, туалет із зливом, веранду та окремий майданчик для прогулянок дітей.

У карантинному приміщенні перебувають діти різного віку, режим дня визначається для кожної дитини окремо, а виховна робота здійснюється з урахуванням віку та стану здоров'я дитини.

Під час карантину здійснюється обстеження дітей і матерів на бацили дифтерії, інфекції кишкової групи (черевного тифу, паратифу, дизентерії), зараженість гельмінтами, на захворювання туберкульозом та сифілісом з дослідженням крові на реакцію Вассермана, дівчаток і матерів - на гонорею. Подальші додаткові обстеження проводяться за наявності клінічних та епідеміологічних показань.

Діти, які народилися від хворих матерів чи тих, хто хворів на сифіліс і які не мають активних проявів захворювання навіть при негативній реакції Вассермана, підлягають обов'язковому профілактичному лікуванню за схемами, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 30 грудня 1992 року N 207 "Про організацію дерматовенерологічної допомоги населенню України".

Діти з гострими тяжкими інфекційними захворюваннями, які потребують стаціонарного лікування, до госпіталізації їх у лікарні органів охорони здоров'я повинні утримуватись у боксі-ізоляторі.

11.3.10. Ізолятор, що створюється з кількістю ліжок у розмірі 15 % від кількості місць у будинку дитини, повинен бути в ізольованому від груп приміщенні та мати окремий вихід. Ізолятор складається з приймальні, 1 - 2 боксованих палат (площею не менш як 4 кв. м на 1 дитину), санвузла, ванни та боксу для тимчасової ізоляції дитини. Ізолятор повинен мати веранду, а також зелений майданчик для прогулянок дітей.

Карантинне відділення та ізолятор повинні мати все необхідне устаткування та предмети догляду.

11.3.11. Режим дня у групах та підгрупах установлюється з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей. У кожній групі проводяться оздоровчі та виховні заходи відповідно до віку дітей, щоб забезпечити їх нормальний розвиток.

11.3.12. Медичні працівники повинні прагнути до максимального збереження грудного вигодовування дітей. При відсутності грудного молока в матері дитина отримує грудне молоко годувальниці чи донора або сухі адаптовані молочні суміші.

При будинку дитини створюється молочна кухня.

11.3.13. Для ослаблених дітей будинку дитини можуть бути створені санаторні групи із забезпеченням умов та режиму, що сприяють оздоровленню дітей.

11.3.14. Про кожний випадок інфекційного захворювання начальник будинку дитини того самого дня повідомляє начальника медичної частини УВП та медичний відділ (відділення, групу) управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.

Щодо дітей, які мали контакт з інфекційними хворими, вживаються всі необхідні протиепідемічні заходи. Вони входять в окрему групу та розміщуються в окремому приміщенні. У групі, де була виявлена хвора дитина, здійснюється поточна дезінфекція, а після встановлення остаточного діагнозу - остаточна. При виявленні гострої кишкової інфекції діти, обслуговувальний персонал даної групи та працівники харчоблоку обстежуються на кишкову групу інфекцій.

11.3.15. Діти з хронічною патологією беруться під динамічний нагляд. Залежно від характеру захворювання вони підлягають протирецидивному лікуванню, специфічній та загальнозміцнювальній терапії. Періодично діти підлягають поглибленому обстеженню з залученням дитячих лікарів-спеціалістів. Обсяг та терміни проведення такого обстеження визначаються Міністерством охорони здоров'я України.

11.3.16. Санітарно-освітню роботу організовує начальник будинку дитини. Вона спрямована на виховання у матерів і обслуговувального персоналу санітарно-гігієнічних знань та навичок з виховання і догляду за дітьми раннього віку.

Існують такі форми санітарно-освітньої роботи, що включають у себе: випуск бюлетенів з питань санітарії та гігієни, сезонної профілактики захворювань, проведення школи матерів, лекцій, бесід на медичні теми тощо. Санітарно-освітня пропаганда повинна бути дохідливою для матерів і персоналу, актуальною за тематикою та наочною при викладенні.

11.3.17. Адміністрація УВП забезпечує матерям, які годують своїх дітей, змогу щоденно відвідувати їх у будинках дитини не рідше як через кожні 3 години, протягом не менш як 30 хвилин, а при годуванні двох і більше дітей - не менше години. Максимальна тривалість такого відвідування у кожному конкретному випадку визначається лікарем та погоджується з адміністрацією УВП. Матерям, які не годують своїх дітей груддю, теж надається змога щоденно відвідувати їх у будинках дитини.

Відвідування здійснюється в період від підйому до відбою за графіком, складеним з урахуванням розпорядку установи.

11.3.18. Начальник будинку дитини шляхом опитування засуджених жінок, а при потребі і шляхом листування з їх близькими рідними з'ясовує питання про згоду останніх узяти дітей на виховання. Якщо рідні погоджуються взяти дитину, але не можуть за нею приїхати за відсутності коштів, то установа виконання покарань оплачує їм проїзд залізницею в обидва кінці. Якщо рідні не можуть приїхати за дитиною з будь-яких інших причин, то дитину відвозять на місце проживання родичів у супроводі медичного працівника.

Родичу, який взяв дитину на виховання, видають копію акта про передачу дитини, свідоцтво про її народження, виписку з історії розвитку дитини, де зазначається стан здоров'я, зроблені профілактичні щеплення та перенесені захворювання.

Якщо діти не можуть бути взяті на виховання родичами засуджених, то начальники будинків дитини за 2 - 3 місяці до досягнення дітьми трирічного віку повідомляють органи охорони здоров'я про передачу дітей до їх дитячих закладів.

За рішенням органів опіки та опікунства і за згодою матері діти можуть передаватися на виховання іншим особам. Діти, які мають органічні враження ЦНС, уроджені вади розвитку та інші захворювання і не підлягають направленню в будинки дитини загального профілю, передаються у спеціальні будинки дитини чи лікувальні установи органів охорони здоров'я.

Діти, які передаються близьким родичам засуджених жінок, а також у дитячі заклади Міністерства охорони здоров'я України, забезпечуються безкоштовно повним комплектом білизни, одягу та взуття з урахуванням сезону.

У дорозі діти забезпечуються окремими місцями, постільною білизною та повноцінним харчуванням. Медичні працівники, що їх супроводжують, повинні мати з собою предмети догляду за дітьми, посуд, медикаменти.

11.3.19. Жінки, які мають при собі дітей, при звільненні отримують під розписку свідоцтво про народження дитини та виписку з історії її розвитку, де повинна бути інформація про стан здоров'я дитини, профілактичні щеплення та перенесені захворювання.

Якщо при звільненні жінки її дитина захворіла і потребує госпіталізації, то за згодою матері їх госпіталізують разом у найближчу лікарню органів охорони здоров'я.

11.3.20. ВІЛ-інфікована дитина за бажанням засудженої матері тримається до досягнення трирічного віку в будинку дитини при установі виконання покарань на загальних підставах.

12. ЕКСПЕРТИЗА ТИМЧАСОВОЇ ТА ТРИВАЛОЇ ВТРАТИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ

12.1. Під тимчасовою непрацездатністю розуміють тимчасову втрату працездатності (до її відновлення або до встановлення інвалідності) унаслідок захворювання, нещасного випадку або з інших причин, що не дають змогу виконувати роботу (допологовий і післяпологовий періоди, протезування, донорство, аборт, звільнення від роботи у зв'язку з проведенням примусового лікування тощо).

12.2. Експертизу тимчасової непрацездатності здійснює лікар медичної частини лікарні установи. Завданням експертизи тимчасової непрацездатності у УВП є: визначення тимчасової втрати працездатності засуджених; виявлення тривалої або постійної втрати працездатності і направлення на лікарсько-трудову комісію (далі - ЛТК); рекомендація відповідних умов праці для осіб, які не є інвалідами, але потребують за станом здоров'я обмежень у працевикористанні.

За організацію і проведення експертизи тимчасової непрацездатності відповідають начальники медичних частин, лікарень, а в регіоні в цілому - керівники медичних відділів (відділень, груп) управлінь (відділів) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.

12.3. При встановленні факту тимчасової непрацездатності та потреби звільнення від роботи у зв'язку з хворобою для проходження амбулаторного лікування робиться відповідний запис у журналі попереднього запису на амбулаторний прийом, медичній амбулаторній картці та журналі реєстрації амбулаторних хворих, а також заповнюється талон реєстрації причин тимчасової непрацездатності.

Лікар дає хворому звільнення від роботи на період до 3 днів, а взагалі термін звільнення у разі даного захворювання може бути продовжений лікарем до 6 днів. Забороняється звільняти хворого від роботи заочно, обов'язковим також є огляд хворого під час продовження звільнення та перед виходом на роботу. Періодичні огляди хворого дають змогу лікарю, який лікує його, наглядати за розвитком хвороби та своєчасно корегувати лікувально-відновні заходи.

У період підвищеної захворюваності на грип лікарі можуть при встановленні непрацездатності одночасно звільняти від роботи строком до 5 днів. Продовження звільнення на період більше 5 днів можливе лише після погодження з начальником медичної частини і огляду ним хворого, що підтверджується його підписом в амбулаторній картці. При тривалих захворюваннях такі огляди слід здійснювати не рідше ніж через 10 днів із записом розгорнутого клінічного обґрунтування продовження звільнення з приводу непрацездатності.

Лікування або обстеження хворого в умовах стаціонару медичної частини або лікарні є підставою для звільнення від роботи.

12.4. Тривалість тимчасової непрацездатності залежить від особливостей розвитку хвороби. При гострих захворюваннях із сприятливим трудовим прогнозом звільнення надається до відновлення працездатності. При гострих захворюваннях, що мають тенденцію до переходу в хронічні, звільнення від роботи надається до того часу, поки трудовий прогноз є сприятливим. При несприятливому або сумнівному прогнозі хворого потрібно направляти на ЛТК для визначення інвалідності. Якщо немає підстав для встановлення інвалідності, але є часткове обмеження працездатності, то хворого за висновком лікаря переводять на іншу роботу.

При хронічних захворюваннях звільнення надаються лише в окремих випадках, тобто при загостреннях, нападах на період, поки ознаки загострення не зникнуть.

12.5. Особливу увагу треба приділяти особам, які довго і часто хворіють, проводити для них необхідні лікувально-оздоровчі заходи. Своєчасний та правильно організований диспансерний нагляд за цією категорією хворих дає змогу зменшити захворюваність з тимчасовою втратою працездатності, це є засіб профілактики подальшого погіршання стану здоров'я та інвалідності.

12.6. При постійній або тривалій втраті працездатності, а також при її значному обмеженні хворим визначається інвалідність. Інвалідність установлюють лікарсько-трудові комісії згідно з Положенням про лікарсько-трудову комісію, затвердженим наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року N 3/6 та на підставі Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої Міністерством охорони здоров'я України від 28 грудня 1991 року N 16.03./20.

Вирішення питань про працездатність засуджених, які надходять до УВП в період до проведення чергової ЛТК, покладається на начальника медичної частини.

13. ОРГАНІЗАЦІЯ ЗУБОПРОТЕЗНОЇ ДОПОМОГИ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОТЕЗНО-ОРТОПЕДИЧНИМИ ВИРОБАМИ

13.1. Зубопротезну допомогу підслідним та засудженим подають госпрозрахункові зубопротезні лабораторії, що створюються при слідчих ізоляторах, установах виконання покарань та лікарнях. Зубопротезну допомогу можуть надавати також і лікувальні заклади органів охорони здоров'я на договірних засадах.

13.2. Зубопротезні лабораторії можуть працювати за кущовим принципом, обслуговуючи відразу декілька установ. У цьому разі до установ направляється стоматолог або зубний лікар з метою проведення підготовчих робіт для подальшого виготовлення зубних протезів. Питання про потребу його виїзду вирішує начальник медичного відділу (відділення, групи) управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях відповідно до заявок установ.

13.3. Чергу на зубопротезування визначає та регулює лікар-протезист. У першу чергу враховуються абсолютні показання для протезування.

Абсолютними показаннями для протезування є: відсутність усіх зубів на одній чи обох щелепах; відсутність усіх бокових зубів на одній чи обох щелепах; відсутність кількох передніх зубів на одній чи обох щелепах при збереженні всіх бокових зубів; відсутність не менше двох зубів, що стоять рядом з одного чи з двох боків щелепи, при наявності медіальної та дістальної опори; пародонтоз у залежності від стану жувального апарату.

Контроль за відбором та чергою на зубопротезування здійснює начальник медичної частини СІЗО, УВП.

13.4. Засуджені мають право на отримання протезно-ортопедичних виробів, ортопедичного взуття, взуття для ортопедичних апаратів та протезів, бандажних виробів, слухових і голосових апаратів та окулярів.

13.5. Виготовлення будь-яких протезів та їх ремонт здійснюються за рахунок коштів засудженого, його родичів або установи, де він утримується, на підставі його заяви, висновків лікарів-спеціалістів та лікарсько-трудової комісії.

Виготовлення та ремонт протезів за рахунок установи виконання покарань здійснюються: при каліцтві на виробництві з вини адміністрації під час відбування покарання; інвалідам I та II груп, інвалідам з дитинства, ветеранам Великої Вітчизняної війни та особам, які прирівняні до них, якщо вони мають показання для протезування; після оперативного втручання на верхніх і нижніх щелепах з приводу новоутворень та інших захворювань, що призводять до втрати значної частини кістки і різкого порушення жувальної функції.

Протезування за рахунок установи здійснюється при наявності таких документів: заяви засудженого, акта про виробничу травму, висновку лікарсько-трудової комісії про інвалідність та потребу протезування.

Засуджені, які є ветеранами Великої Вітчизняної війни чи прирівняні до них, повинні мати відповідні посвідчення.

При цьому витрати на протезування зараховують до статті "Медичне обслуговування" кошторису утримання УВП.

Особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до категорій 1, 2, 3, користуються безплатним позачерговим зубопротезуванням (крім дорогоцінних металів та матеріалів, які прирівняні до них). Особи, які віднесені до категорії 4, - першочерговим зубопротезуванням із зниженням вартості на 50 відсотків.

Зубопротезування цим засудженим здійснюється за наявності таких документів: заяви засудженого, висновку лікарсько-трудової комісії про потребу зубопротезування і відповідних посвідчень.

У усіх інших випадках протезування здійснюється тільки після попереднього сплачування засудженим або його родичами повної вартості робіт за встановленими державними розцінками.

Як платне, так і безплатне протезування можливе лише з дозволу начальника УВП, а якщо це пов'язано з переведенням засудженого з одного підрозділу до другого, - з дозволу керівництва управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.

13.6. Виготовлення протезно-ортопедичних виробів, ортопедичного взуття, взуття для ортопедичних апаратів та протезів, бандажних та інших виробів здійснюється протезно-ортопедичними підприємствами Міністерства соціального захисту населення України.

Начальник установи, де здійснюється оформлення замовлень, зняття мірок, примірка, індивідуальна підготовка протезів, уживає всіх заходів з метою створення необхідних умов для роботи фахівців протезно-ортопедичних підприємств.

У разі потреби начальники УВП можуть запрошувати техніків-протезистів для проведення підготовчих робіт з протезування, оплачуючи фактичні витрати за відрядження цих працівників у встановленому порядку.

13.7. Якщо лікар-окуліст призначить засудженому окуляри для корекції зору, то начальник медичної частини вживає заходів для забезпечення його окулярами. Інвалідам I та II груп окуляри купують за рахунок установи. Витрати зараховують до статті "Медичне обслуговування". Усім іншим - за рахунок підслідного, засудженого чи їх родичів.

14. МЕДИЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ ПІДСЛІДНИХ ТА ЗАСУДЖЕНИХ ПРИ ПЕРЕВЕЗЕННЯХ ТА ПРИ ЗВІЛЬНЕННІ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

14.1. Перед від'їздом усі підслідні та засуджені обов'язково проходять медичний огляд для визначення їх відповідності умовам наряду. Засуджені слідчих ізоляторів до переведення їх в установи виконання покарань обстежуються на заразні шкірні, венеричні та інфекційні захворювання (у тому числі туберкульоз), а неповнолітні обстежуються ще й на дифтерію та гельмінти. Виявляються вагітні та інваліди.

Особи із заразними формами сифілісу та гонореї, хворі із заразними формами шкірних захворювань до проведення повного курсу лікування з однієї СІЗО чи УВП до іншої не переводяться. Виняток становлять хворі на активний туберкульоз та венеричні захворювання із СІЗО, до яких вироки судів набули законної сили.

Підслідні та засуджені з інфекційними хворобами перевозяться із забезпеченням їх ізоляції і тільки до лікувальних установ.

14.2. Перевезення до лікувальних установ інфекційних хворих, у тому числі й хворих з активною формою туберкульозу, а також жінок з вагітністю більше 6 місяців або з дітьми, душевнохворих і тяжкохворих здійснюється у спеціальних вагонах ізольовано від решти засуджених. Потребу супроводження цієї категорії засуджених медичними працівниками визначає начальник лікарні, медичної частини органу-відправника, про що робиться відмітка в довідці особистої справи засудженого. Супроводжувальний медпрацівник призначається органом-відправником.

Відповідальність за необґрунтоване направлення підслідного чи засудженого в лікарню та неправильно зроблений висновок про порядок його медичного супроводження несуть начальник медичного відділу (відділення, групи) та начальник медичної частини (лікарні) управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.

14.3. Направлення засудженого чи підслідного, який відмовляється від приймання їжі, на судовий процес, у слідчі органи та місця позбавлення волі здійснюється окремо від інших осіб (в окремій камері спеціального вагона чи спеціальної машини). При наявності медичних показань етапування здійснюється у супроводі медичного працівника, призначеного органом-відправником. Якщо подальша відмова від прийняття їжі під час транспортування загрожуватиме здоров'ю та життю підслідного чи засудженого, то на підставі письмового висновку супроводжувального медичного працівника його потрібно здати в один з найближчих СІЗО чи УВП, де має бути забезпечена необхідна медична допомога.

14.4. Медичний персонал, призначений для супроводження засуджених, повинен:

брати участь у прийманні військовим караулом засуджених, контролювати обсяг та якість комплексної санітарної обробки перед їх відправкою за кілька годин до посадки засуджених у вагони, разом з начальником караулу та представником медичної служби залізниці перевірити санітарний стан і обладнання вагона (наявність нар, драбинок, ліхтарів, печей, посуду для вживання їжі, бачків для води, наявність та якість продуктів, тари, призначеної для зберігання продуктів);

подавати медичну допомогу засудженим, обслуговувальному персоналу, особовому складу військового караулу під час перевезення;

при виявленні хворих, які захворіли в дорозі та потребують кваліфікованої лікарської допомоги, або при виникненні гострозаразних захворювань разом з начальником військового караулу вживати всіх заходів для госпіталізації їх у лікарні найближчого управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях чи в лікарні органів Міністерства охорони здоров'я, проведення необхідних протиепідемічних заходів силами медичного відділу (відділення, групи) управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях чи санітарно-епідеміологічної станції органів Міністерства охорони здоров'я України;

під час транспортування контролювати санітарний стан вагону, порядок та умови зберігання продуктів, забезпечення питною водою;

вести реєстрацію всіх, хто попросив медичної допомоги;

після прибуття на місце призначення брати участь у передаванні засуджених, майна та в оформленні документації.

14.5. Періодичність відвідування медпрацівником осіб, яких вони супроводжують, визначає орган-відправник. Перевезення засуджених, хворих на лепру, здійснюється у спеціально обладнаних товарних вагонах.

14.6. За фактами неякісного медичного огляду перед від'їздом засуджених чи безпідставної відмови в прийомі хворого до лікувальної установи медичне управління Департаменту, медичні відділи (відділення) управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях проводять розслідування. Посадові особи, які винні в цьому, притягаються до відповідальності.

14.7. Надання медичної допомоги в дорозі військовослужбовцям військових караулів, а також засудженим при відсутності супроводжувальних медичних працівників здійснюється силами найближчих медичних установ за телеграмами начальників військових караулів.

14.8. При звільненні з СІЗО чи УВП особи, які потребують стаціонарного лікування, госпіталізуються в лікарні органів охорони здоров'я.

Перед звільненням з місць позбавлення волі та перед направленням його до виправних колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання з метою унеможливлення інфекційних захворювань та для вирішення питання про можливість самостійного пересування до місця проживання засуджений повинен пройти медичний огляд з подальшою санітарною обробкою. Результати огляду заносять до медичної амбулаторної картки.

14.9. Інваліди I і II груп та особи, які не пройшли повний курс лікування венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу, алкоголізму та наркоманії, не підлягають переведенню до виправних колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання та дільниць соціальної реабілітації.

(пункт 14.9 розділу 14 в редакції наказу
 Державного департаменту України з питань виконання покарань,
 Міністерства охорони здоров'я України від 18.11.2003 р. N 216/532)

14.10. Лікувально-профілактична та протиепідемічна робота у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання та виправних центрах організовується та проводиться територіальними органами та закладами охорони здоров'я на загальних підставах відповідно до законодавства про охорону здоров'я.

(пункт 14.10 розділу 14 в редакції наказу
 Державного департаменту України з питань виконання покарань,
 Міністерства охорони здоров'я України від 18.11.2003 р. N 216/532)

14.11. Якщо, коли засуджений, що підлягає звільненню у зв'язку з хворобою, психічним станом та фізичними недоліками, до вибраного місця проживання самостійно дістатися не може, то начальник медичної частини повідомляє про це начальника установи виконання покарань, який повинен у встановленому порядку виділити потрібну кількість супровідників.

14.12. Труп засудженого, який помер під час етапування, та його речі здають до найближчого органу управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.

14.13. При звільненні з місць позбавлення волі осіб, які потребують направлення до будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів, адміністрація установи виконання покарань повинна не пізніше ніж за 3 місяці до звільнення передати в місцеві органи соціального захисту населення документи на зазначених осіб для розміщення їх після звільнення у відповідних будинках-інтернатах.

15. МЕДИЧНЕ ПОСТАЧАННЯ МЕДИЧНИХ ЧАСТИН

15.1. Медичне постачання медичних частин слідчих ізоляторів, установ виконання покарань та лікарень може здійснюватися через в/о "Фармація", магазини медичної техніки територіальних органів Міністерства охорони здоров'я або централізовано через Департамент. З цією метою медичне управління Департаменту, медичні відділи (відділення, групи) управлінь (відділів) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях отримують і узагальнюють заявки. Аптеки СІЗО, УВП й лікарень отримують медичне майно, медикаменти, імунобіологічні препарати з аптечних складів, аптек органів охорони здоров'я або центральної бази Департаменту.

15.2. Товарно-матеріальні цінності, що надійшли до бюджетної установи, приймаються створеною наказом керівника установи комісією з обов'язковою участю працівника бухгалтерії та представника вищої за рангом організації. Приймання цінностей провадиться шляхом перелічування, зважування в присутності матеріально відповідальної особи, якій передаються ці цінності на зберігання. На прийняті матеріальні цінності комісія складає акт, у якому зазначаються найменування товарно-матеріальних цінностей, їх кількість, ціна та вартість за діючими цінами. Акт приймання цінностей підписується членами комісії, на ньому зазначається розпис матеріально відповідальної особи про прийняття цих цінностей на відповідальне зберігання. Одночасно проводиться маркування одягу та іншого м'якого інвентарю в установленому порядку, про що робиться запис в акті прийняття цінностей.

Облік цінностей у бухгалтерії та в матеріально відповідальної особи здійснюється за діючим порядком, окремо від матеріальних цінностей, придбаних установою за рахунок бюджетних та спеціальних коштів.

15.3. Якщо в штати СІЗО чи УВП аптечний працівник не входить, то начальник медичної частини доручає вести аптечну справу одному з середніх медичних працівників (фельдшерів), який пройшов спеціальну фармацевтичну підготовку.

15.4. Аптеки розміщуються в приміщеннях установи, що розташовані за межами зони, яка охороняється. Доступ до них підслідних і засуджених не дозволяється.

15.5. Облік, зберігання і видавання медикаментів та інших медичних товарів регламентуються чинним законодавством.

15.6. Медичне майно та медикаменти термінового і безстрокового використання, що надходять до аптеки, на підставі рахунків заносять до книги обліку матеріальних цінностей. Рахунки передаються в бухгалтерію для обліку.

Книги обліку матеріальних цінностей зберігаються в аптеці разом з копіями вимог (заявок). Облік витрачання отруйних, наркотичних, сильнодіючих речовин та спирту здійснюється в окремій книзі. Сторінки книг обліку матеріальних цінностей повинні бути пронумеровані, прошнуровані, завірені підписом начальника аптеки та печаткою.

Записи в книгах обліку матеріальних цінностей здійснюються акуратно, без помарок. Виправлення роблять червоним чорнилом і завіряють підписом начальника аптеки.

15.7. Звіт про витрату медикаментів та іншого медичного майна завідуючий аптекою щомісяця подає до бухгалтерії у грошовому (у сумах) вираженні. До звіту додаються дані про витрачання отруйних, наркотичних, сильнодіючих речовин та спирту в кількісному вираженні, а також вимоги на видані медикаменти.

15.8. Медикаменти з аптеки видаються в медичну частину та відділення лікарні лише в готовому для вживання стані за вимогами (заявками). У лікарні заявки складає старша сестра відділення, а підписує їх начальник відділення. У медичних частинах заявки складає фельдшер (медсестра), а підписує начальник медичної частини.

У лікарнях вимоги на наркотичні, отруйні, сильнодіючі речовини, спирт та інші медикаменти, що входять до предметно-кількісного обліку, ще затверджуються начальником лікарні чи його заступником.

15.9. Контроль за обліком, зберіганням та використанням медичного майна в аптеках СІЗО, УВП, лікарень здійснюється шляхом:

планових і непланових перевірок, що здійснюють начальник медичної частини або комісії (окремі працівники) за їх дорученням;

перевірок наявності і правильності зберігання ліків у відділеннях (кабінетах) медичних частин та лікарень, що здійснюють завідуючі аптеками, результати перевірок заносять до відповідного журналу, про них доповідають начальнику медичної частини, лікарні;

перевірок, що здійснюють медичні відділи (відділення) управлінь (відділів) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях, інспекторський склад медичного управління Департаменту.

Планові перевірки медичного майна в СІЗО, УВП, лікарнях здійснюються:

в період проведення щорічних інвентаризацій всього майна;

не рідше одного разу на півріччя за вибіркою, обсяг перевірки визначається начальником установи або начальником медичної частини, при цьому перевіряється не менше 25 найменувань видаткового і 15 найменувань інвентарного майна;

щоквартально - отруйних речовин групи "А";

щомісяця - сильнодіючих та наркотичних речовин.

При проведенні планових та раптових перевірок комісії (особам, які перевіряють) слід керуватися Державною фармакопеєю та чинним законодавством України. За результатами перевірок складаються акти, про підсумки доповідають начальнику установи. При виявленні псування лікувальних засобів складається акт про списання цінностей, що зберігаються в аптеці та стали непридатними. Акт складається комісією, призначеною керівником установи за участю головного (старшого) бухгалтера і завідуючого аптекою, при цьому з'ясовуються причини псування цінностей, а також визначаються винні в цьому особи. Вартість лікувальних засобів, що зіпсувалися з вини матеріально відповідальних осіб, зараховується на його рахунок і стягується у встановленому порядку. Акт про списання медичного майна довготермінового використання складається на підставі представлених документів про псування майна в двох примірниках. Акт затверджується начальником установи, один примірник здається в бухгалтерію, другий - зберігається в аптеці. Начальник установи і начальник медичної частини вживають усіх необхідних заходів для усунення виявлених недоліків.

15.10. Медикаменти з аптеки видаються з розрахунку використання їх протягом 5 діб, у виняткових випадках - залежно від потреби. Медикаменти зберігаються під замком у кабінетах або металевих сейфах, що унеможливлює доступ сторонніх осіб до них. Запас медикаментів в аптеці не повинен перевищувати в середньому їх двомісячної потреби, запас дезінфекційних засобів - на епідемічний сезон.

16. САНІТАРНА ОСВІТА

16.1. Санітарна освіта - складова і невід'ємна частина діяльності медичної та соціально-психологічної служб установ. Основне завдання санітарної освіти полягає у пропаганді медичних та гігієнічних знань серед підслідних та засуджених, в участі у процесі їх перевиховання з позицій формування в них навичок здорового способу життя.

Медичне управління Департаменту, медичні відділи (відділення) управлінь (відділів) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях здійснюють організаційно-методичне керівництво санітарною освітою, систематично вивчають цю роботу та контролюють її проведення в установах.

Відповідальність за організацію, планування і проведення санітарної освіти покладається на начальників медичних частин, а в лікарнях - на начальників лікарень чи їх заступників з медичних питань.

16.2. Основні завдання санітарно-освітньої роботи, що проводиться з підслідними та засудженими:

пропаганда Основ законодавства України про охорону здоров'я, заходів уряду в галузі охорони здоров'я;

удосконалення знань і закріплення практичних навичок з надання самодопомоги та взаємодопомоги при травмах, отруєннях;

поширення медичних і гігієнічних знань, досягнень медичної науки, пропаганда здорового способу життя, проведення антиалкогольної та антинаркоманійної пропаганди, підвищення рівня обізнаності з ВІЛ/СНІД та навчання заходам перестороги з метою зниження ризику інфікування ВІЛ;

підвищення санітарної культури, вивчення правил індивідуального та колективного захисту від зараження збудниками інфекційних захворювань;

мобілізація підслідних та засуджених для свідомого виконання вимог внутрішнього розпорядку, спрямованих на зберігання здоров'я і підвищення санітарно-епідемічного благополуччя установи.

Обов'язковою умовою ефективності санітарної освіти є її цілеспрямованість, плановість і безперервність. При плануванні враховуються: режими, особливості праці, дані аналізу захворюваності, травматизму і втрати працездатності серед засуджених, санітарний стан установ, місцеві епідемічні особливості поширення інфекційних захворювань, у лікарнях кримінально-виконавчої системи - профіль медичної установи, склад хворих і вимоги лікувально-охоронного режиму.

Тематика санітарної освіти змінюється в залежності від виробничих завдань, що виконує УВП, пори року та контингенту засуджених, серед якого вона проводиться. Начальники медичних частин повинні встановлювати та постійно підтримувати зв'язок з центрами здоров'я, базами та конторами кінопрокату, використовуючи їх методичну і матеріальну допомогу у своїй практичній діяльності (наочні посібники, літературу, кінофільми тощо).

Санітарно-освітня робота проводиться за допомогою різноманітних форм і методів: лекції, бесіди, консультації, читання літератури вголос і радіомовлення, випуск санітарних бюлетенів, стінних газет, пам'яток, використання плакатів, гасел, діапозитивів, діафільмів, фотовиставок, демонстрація кінофільмів тощо. Проведення під час своєї роботи пропаганди медичних та гігієнічних знань - це службовий обов'язок усього медичного персоналу установи. Для всіх категорій медичних працівників установлюється обов'язковий мінімум робочих годин для санітарної освіти. Для санітарної освіти слід широко використовувати самодіяльні організації засуджених.

17. МЕДИЧНИЙ ОБЛІК ТА ЗВІТНІСТЬ. СТАТИСТИЧНИЙ АНАЛІЗ СТАНУ ЗДОРОВ'Я ПІДСЛІДНИХ ТА ЗАСУДЖЕНИХ І ДІЯЛЬНОСТІ МЕДИЧНОЇ СЛУЖБИ

17.1. Медичний облік та звітність є основними джерелами фактичних даних про здоров'я підслідних та засуджених, характер, обсяг і результати діяльності медичної служби установи. Медичний облік та звітність проводяться з метою отримання статистичних даних, необхідних для організації медичного обслуговування підслідних та засуджених і оперативного використання майна медичної частини, контролю за ефективністю та своєчасністю вжитих лікувально-профілактичних, протиепідемічних і санітарно-гігієнічних заходів, своєчасного інформування керівництва установи та вищого медичного начальника про стан медичного забезпечення, виявлення та узагальнення досвіду роботи медичної служби установи.

17.2. Медичний облік та звітність здійснюються за формами державної медико-статистичної звітності і формами облікової медичної документації, що затверджені Державним комітетом статистики України, та за формами галузевої звітності, затвердженими наказом директора Департаменту за узгодженням Державного комітету статистики України. Медичний облік та звітність включають: облік стану здоров'я підслідних та засуджених, облік захворюваності, втрат працездатності (звільнень через хворобу), смертності, облік роботи медичної частини, а також облік інших лікувально-профілактичних, протиепідемічних і санітарно-гігієнічних заходів. На основі медичного обліку та звітності здійснюються узагальнення і поглиблений аналіз матеріалів про зміни в стані здоров'я підслідних та засуджених і діяльності медслужби.

17.3. Дані медичного обліку та звітності повинні бути достовірними, повними, придатними до порівняння, своєчасними. Їх аналіз повинен проводитись згідно з вимогами медичної статистики і ґрунтуватись на глибокому та різносторонньому вивченні умов праці та побуту утримуваних в установі.

17.4. Відповідальним за організацію медичного обліку та звітності в установі є начальник медичної частини (начальник лікарні). Він організовує і контролює всю роботу щодо медичного обліку та звітності підлеглих службових осіб, своєчасно в установлені строки подає вищому медичному начальнику документи медичної звітності, систематично аналізує дані про стан здоров'я підслідних та засуджених і про діяльність медслужби, доповідає про отримані результати та висновки керівництву установи і вищому медичному начальнику, використовує ці висновки при плануванні медичного обслуговування установи.

17.5. У СІЗО та УВП на одного з фельдшерів (медсестер) медичної частини покладається обов'язок зберігання та правильного використання бланків, журналів, книг обліку та звітності, ведення картотеки медичних амбулаторних карток, виконання за вказівкою лікаря записів у документах медичного обліку та допомога лікарю при складанні документів звітності. У лікарнях це мають робити медичні статистики.

17.6. Категорично забороняється залучати підслідних та засуджених до роботи з обліковою та звітною медичною документацією.

17.7. Поглиблений статистичний аналіз здоров'я, підслідних та засуджених і діяльності медслужби установи здійснює начальник медичної частини (лікарні) один раз на рік. Крім того, він повинен протягом року періодично (щокварталу, щомісяця, щодня) робити аналіз динаміки захворюваності, госпіталізації, у першу чергу за основними групами захворювань (інфекційні хвороби, травми тощо) в установі та в окремих підрозділах.

Усі дані, отримані у процесі медико-статистичного аналізу матеріалів медичного обліку-звітності, використовує начальник медичної частини (лікарні) у повсякденній роботі при медичному обслуговуванні підслідних та засуджених, а також для здійснення поточного і перспективного планування діяльності медслужби.

17.8. Відповідальність за організацію медичного обліку та звітності в лікувальних закладах управлінь (відділів) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях, їх достовірність, повноту, придатність до порівняння, своєчасність представлення до медичного управління Департаменту, обласних управлінь статистики несе начальник медичного відділу (відділення, групи) управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.

18. ПЛАНУВАННЯ РОБОТИ МЕДИЧНОЇ СЛУЖБИ

18.1. Медичні частини слідчих ізоляторів, установ виконання покарань, структурні підрозділи лікарень складають квартальні плани роботи, лікарні - річні плани основних організаційних заходів. Ці плани повинні включати всі види діяльності.

18.2. Основні вимоги при складанні плану:

конкретність кожного заходу, що планується, з чітким викладенням його змісту, мети, способу, послідовності, терміну виконання та визначенням відповідальних виконавців;

комплексність (участь зацікавлених служб установи в здійсненні запланованих заходів).

До плану включають основні питання медичного обслуговування.

Планування здійснюється на підставі даних про стан здоров'я, основних показників діяльності медичної служби, матеріально-технічного стану, завдання щодо підвищення якості лікувально-профілактичної роботи, наказів, указівок вищих начальників.

18.3. План складається у такій послідовності: аналіз, оцінка досягнутого рівня роботи медичної служби; аналіз і прогноз захворюваності, стану здоров'я та переміщення осіб, які обслуговуються; вивчення наказів, вказівок старших начальників; визначення мети і завдань плану; розрахунок сил, засобів та календарних термінів для виконання поставлених завдань; розробка конкретних заходів, визначення виконавців та термінів виконання; затвердження плану в старшого начальника.

У плані повинні знайти відображення такі розділи: організаційно-аналітична робота; лікувально-профілактична робота; санітарно-гігієнічна та протиепідемічна робота; робота з кадрами, спеціальна підготовка медичного персоналу; питання розвитку матеріально-технічної бази, медичне забезпечення; санітарно-освітня робота.

У розділі організаційно-аналітичної роботи повинні знайти відображення аналіз діяльності медичної частини, стан здоров'я осіб, які обслуговуються, складання звітів. У розділі лікувально-профілактичної роботи плануються заходи щодо вдосконалення лікувально-діагностичного процесу, питання медичних оглядів та диспансеризації, заходи, спрямовані на усунення чинників, що негативно впливають на лікувально-діагностичний процес і стан здоров'я підслідних та засуджених, організація консультативної допомоги.

Розділ санітарно-гігієнічної і протиепідемічної роботи включає заходи поточного та попереджувального санітарного нагляду, контроль за харчуванням, водопостачанням, розміщенням, комунальним обслуговуванням, умовами праці та інші питання. Протиепідемічні заходи - проведення профілактичних щеплень, лабораторних обстежень, дезінфекційних заходів, при потребі можуть бути виділені підрозділи з профілактики окремих інфекційних захворювань.

У розділ роботи з кадрами, спеціальної підготовки кадрів включають заходи щодо підвищення кваліфікації, навчання, освоєння суміжних спеціальностей, підготовку робіт для визначення кваліфікаційних категорій лікарям і середньому медичному персоналу. Участь у конференціях та семінарах.

Розділ розвитку матеріально-технічної бази і медичного забезпечення при потребі повинен включати питання зміцнення матеріально-технічної бази медичних та інших об'єктів, потреби в обладнанні, медикаментах, контроль за зберіганням, обліком і витратою лікувальних засобів, перев'язувального матеріалу та медичного майна.

У розділі санітарно-освітньої роботи планується основна тематика лекцій, бесід, радіовиступів, випуск бюлетенів, стінгазет, підготовка декретованих осіб у галузі гігієнічних знань, робота з санітарним активом.

Розділи плану записуються за підрозділами з поділом на такі графи:

N з/п 

Назва заходів 

Термін виконання 

Виконавець 

Відмітка про виконання 

Примітка 

19. РЕЖИМ УТРИМАННЯ ЗАСУДЖЕНИХ У ЛІКУВАЛЬНИХ УСТАНОВАХ МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

19.1. Особи, які перебувають у лікувальних установах і злісно порушують дисципліну, можуть бути переведені для лікування до палат-ізоляторів. У цьому разі на них поширюються усі права щодо осіб, які лікуються.

19.2. Тривалі побачення засудженим, які перебувають у лікувальних установах, як правило, не надаються. Короткочасні побачення надаються начальниками лікувальних закладів за нормами, що встановлені для відповідних видів УВП. Психічно хворим, які перебувають на стаціонарному лікуванні в спеціалізованих відділеннях (лікарнях), короткочасні побачення можуть надаватися начальником лікувального закладу позачергово, за висновком лікаря, як лікувальний засіб. Забороняються тривалі побачення хворим на активний туберкульоз, які виділяють мікобактерії туберкульозу до припинення бациловиділення (за даними 3-разового обстеження мокротиння).

19.3. У разі тяжкої хвороби, що загрожує життю засудженого, начальник установи виконання покарань, лікувального закладу УВП дає змогу близьким родичам засудженого відвідати його. Таке відвідування у рахунок чергового побачення не зараховується.

19.4. Засудженим, які перебувають у лікарнях з приводу тяжких захворювань і яким потрібне додаткове харчування, може бути дозволений продаж продуктів харчування за висновком лікарської комісії в межах сум, установлених кримінально-виконавчим законодавством.

19.5. Засудженим, які перебувають у лікарнях, дозволяється отримувати передачі та посилки кількістю і вагою у відповідності до кримінально-виконавчого законодавства та правил внутрішнього розпорядку.

19.6. Засудженим, які потребують лікування, за висновком лікаря дозволені передачі медичних препаратів у фабричній упаковці.

19.7. Засудженим хворим на туберкульоз I - II ГДО дозволяється отримувати продуктові посилки (передачі), додатково купувати продукти харчування у відповідності до чинного законодавства. Дозволяється, як виняток, хворим на туберкульоз, які перебувають на хірургічному лікуванні, та особам, які потребують складного хірургічного втручання, за місяць до операції і на такий самий строк після неї за висновком лікарської комісії (незалежно від установленого їм типу колоній) отримувати посилки чи передачі з продуктами харчування, рекомендованими лікарями, а також додатково купувати такі продукти через торговельну мережу установи за рахунок коштів, що є на особистих рахунках підслідних та засуджених.

(пункт 19.7 розділу 19 із змінами, внесеними згідно з наказом
 Державного департаменту України з питань виконання покарань,
 Міністерства охорони здоров'я України від 18.11.2003 р. N 216/532)

19.8. Залучення до праці засуджених, хворих на активний туберкульоз у лікарнях, відділеннях і спеціалізованих УВП здійснюється згідно з чинним законодавством.

19.9. Примусове лікування від алкоголізму та наркоманії повинно поєднуватись з реадаптаційними заходами виховного і трудового характеру.

19.10. На адміністрацію установ покладається безпосередня відповідальність за забезпечення та проведення заходів, які унеможливлюють придбання засудженими речовин, що містять алкоголь і наркотики.

19.11. Під час карантину засуджені утримуються в ізольованих приміщеннях. У разі виявлення серед них інфекційного хворого строк карантину визначається з моменту ізоляції останнього інфекційного хворого.

19.12. У разі тимчасової заборони побачень в установі виконання покарань чи лікувальному закладі за епідемічними показаннями адміністрація даної установи сповіщає про це прокурора, який здійснює нагляд за дотриманням законності в місцях позбавлення волі.

19.13. З особами, які направляються на роботу в господарську частину, проводяться спеціальні заняття із санітарно-технічного мінімуму із заліками, про що робиться відповідний запис у медичному журналі.

19.14. Особи, які призначаються на тимчасову роботу в харчоблок (добовий наряд), підлягають обов'язковому тілесному огляду і можуть виконувати роботу, не пов'язану з приготуванням та видачею їжі, миттям посуду, інвентарю та обладнання.

19.15. При отриманні засудженим виробничої травми, професійного захворювання чи отруєння начальник медичної частини в акті робить висновок про тяжкість та наслідки нещасного випадку і бере участь у роботі комісії, що розслідує його. Акт про виробничу травму, професійну хворобу чи отруєння додається до особової справи засудженого у встановленому порядку.

19.16. Про всі побутові і виробничі травми та отруєння засуджених медпрацівники роблять відповідний запис в амбулаторній картці, а начальники медичних частин повідомляють адміністрацію УВП.

19.17. Медпрацівники установи систематично, не рідше як 2 рази на місяць, перевіряють санітарно-гігієнічний стан умов праці працюючих засуджених, виконання правил охорони праці та промислової санітарії, наявність і комплектність аптечок і санітарних сумок, стан питного водопостачання на виробництві, наявність спецодягу, санітарний стан території, робочих місць тощо. Результати оформляються актами обстежень та розпорядженнями на адресу адміністрації цехів, дільниць тощо, з зазначенням конкретних термінів усунення наявних недоліків. У разі виявлення грубих порушень санітарно-гігієнічних правил на виробництві про результати обстеження доповідають безпосередньо керівництву установи для вживання негайних заходів для їх усунення.

19.18. Перед відправленням усі засуджені проходять обов'язковий медичний огляд для визначення їх придатності до наряду. При цьому медичні працівники, які здійснюють відбір засуджених, повинні зважати на кліматичні особливості місця розташування установи, до якої їх переводять, та характер робіт, що там виконуються.

20. ПРОФЕСІЙНІ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МЕДИЧНИХ І ФАРМАЦЕВТИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ. ПРИНЦИПИ МЕДИЧНОЇ ЕТИКИ ПРАЦІВНИКІВ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ МЕДИЦИНИ

20.1. Професійні права медичних і фармацевтичних працівників

На медичних працівників СІЗО, установ виконання покарань, лікарень кримінально-виконавчої системи поширюються професійні права та пільги медичних і фармацевтичних працівників, що обумовлені законодавством України про охорону здоров'я.

Зокрема, вони мають право на: заняття медичною і фармацевтичною діяльністю відповідно до спеціальності та кваліфікації; належні умови професійної діяльності; підвищення кваліфікації, перепідготовку не рідше одного разу на п'ять років у відповідних закладах та установах; вільний вибір апробованих форм, методів, засобів діяльності, впровадження у встановленому порядку сучасних досягнень медичної та фармакологічної науки і практики; безкоштовне користування соціальною, економічною та спеціальною медичною інформацією, потрібною для здійснення професійних обов'язків тощо.

На медичних і фармацевтичних працівників пенітенціарних установ поширюються пільги, що встановлюються для працівників установ виконання покарань Департаменту.

20.2. Професійні обов'язки медичних і фармацевтичних працівників

Відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров'я медичні та фармацевтичні працівники пенітенціарної системи зобов'язані: сприяти охороні та зміцненню здоров'я людей, запобіганню та лікуванню захворювань; подавати своєчасну та кваліфіковану медичну й лікарську допомогу; безплатно подавати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та інших екстремальних ситуацій; поширювати наукові та медичні знання серед населення; пропагувати, у тому числі власним прикладом, здоровий спосіб життя; дотримуватися вимог професійної етики і деонтології; зберігати лікарську таємницю; постійно підвищувати рівень професійних знань та майстерності; подавати консультативну допомогу своїм колегам, а також виконувати інші обов'язки, передбачені чинним законодавством.

20.3. Принципи медичної етики працівників пенітенціарної медицини

Принципами медичної етики щодо захисту засуджених або затриманих осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдяних чи таких, що принижують гідність людини, видів поводження, прийнятими XXXVII сесією Генеральної Асамблеї ООН, є:

Принцип 1

Медичні працівники, особливо лікарі, які забезпечують медичне обслуговування засуджених чи затриманих осіб, зобов'язані зберігати їх фізичне та психічне здоров'я і забезпечувати лікуванням такої якості та такого рівня, яким забезпечуються особи, які не є засудженими або затриманими.

Принцип 2

Медичні працівники припускаються грубого порушення медичної етики, якщо вони активно чи пасивно діями беруть участь у катуваннях або інших жорстоких чи таких, що принижують гідність, видах поводження і покарання.

Принцип 3

Медичні працівники припускаються грубого порушення медичної етики, якщо вони входять у будь-які інші професійні стосунки із засудженими чи затриманими особами, метою яких не є обстеження, охорона або поліпшення їх фізичного чи психічного здоров'я.

Принцип 4

Медичні працівники допускають порушення медичної етики, якщо вони:

застосовують свої знання та досвід у проведенні допиту засуджених і затриманих осіб таким чином, що це може погіршити стан їхнього здоров'я;

засвідчують, що стан здоров'я засуджених чи затриманих осіб дозволяє піддавати їх будь-якій формі поводження або покарання, що може загрожувати їхньому здоров'ю.

Принцип 5

Участь медичних працівників у будь-якій процедурі упокорювального характеру щодо засудженого чи затриманої особи є порушенням медичної етики, якщо вона не викликана потребою охорони фізичного або психічного здоров'я чи безпеки засудженого (затриманої особи), інших засуджених (затриманих осіб).

20.4. АФІНСЬКА КЛЯТВА

20.4.1. Ми, медичні працівники, які працюють у в'язничному середовищі, зібравшись в Афінах 10 вересня 1979 року, зобов'язуємося відповідно до духу клятви Гіппократа докладати зусиль для забезпечення якнайкращої можливої медичної допомоги ув'язненим з будь-яких причин особам, без шкоди для нашої відповідної професійної етики та в її межах.

20.4.2. Ми визнаємо право ув'язнених осіб на отримання якнайкращої можливої медичної допомоги.

Ми зобов'язуємося:

утримуватися від санкціонування або затвердження будь-якого фізичного покарання;

утримуватися від участі в будь-яких тортурах;

не брати участі в жодних експериментах над ув'язненими особами, якщо вони проводяться без їх свідомої згоди;

зберігати конфіденційність інформації, отриманої в професійних стосунках із хворими;

керуватися у своїх медичних висновках потребами наших пацієнтів і забезпечити превалювання цих висновків над будь-якими іншими немедичними питаннями.

21. РОЛЬ МЕДИЧНИХ ВІДДІЛІВ (ВІДДІЛЕНЬ, ГРУП) УПРАВЛІНЬ (ВІДДІЛІВ) ДЕПАРТАМЕНТУ В ОРГАНІЗАЦІЇ МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В ПЕНІТЕНЦІАРНИХ УСТАНОВАХ

21.1. Відповідальність за організацію медико-санітарного забезпечення підслідних та засуджених на території України покладається на медичні відділи (відділення, групи) управлінь (відділів) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.

21.2. У своїй роботі вони керуються Основами законодавства України про охорону здоров'я, наказами директора Департаменту та Міністерства охорони здоров'я України, вказівками, рекомендаціями медичного управління Департаменту.

21.3. Начальники медичних відділів (відділень, груп) організовують свою роботу у відповідності з Типовим положенням про медичний відділ (відділення, групу) управління (відділу) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим і областях (додаток 32).

21.4. Через начальників медичних частин СІЗО, УВП, лікарень для засуджених медичні відділи (відділення, групи) здійснюють контроль за:

 організацією санітарно-протиепідемічного забезпечення підслідних та засуджених;

проведенням медичного контролю за станом здоров'я осіб, які обслуговуються;

організацією надання необхідної медичної допомоги особам, які перебувають в установах;

організацією нагляду за станом об'єктів комунально-побутового призначення.

21.5. Контроль за діяльністю медичних підрозділів та організацією медико-санітарного забезпечення здійснюється шляхом їх систематичного інспектування співробітниками медичного відділу (відділення, груп).

За результатами інспектування вживають заходів, направлених на підвищення якісних показників стану здоров'я підслідних та засуджених, діяльності медичних підрозділів.

21.6. На начальників медичних відділів (відділень, груп) покладається керівництво роботою спеціальних лікарських комісій та комісій з атестації середнього медичного персоналу.

21.7. Медичні відділи (відділення, групи) управлінь (відділів) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях: беруть участь у розробленні штатів медичних частин; надають практичну допомогу у постачанні лікувальних установ медикаментами та медичним майном; здійснюють планування підвищення професійної підготовки медичних робітників установ кримінально-виконавчої системи; забезпечують підготовку медичних працівників, відповідальних за проведення передтестового та післятестового консультування, медичного огляду та обстеження на ВІЛ; розглядають листи, заяви, скарги з питань медичного забезпечення підслідних, засуджених та осіб, які перебувають у ЛТП, забезпечують своєчасне та правильне розв'язання поставлених у них запитань.

21.8. У питаннях організації надання протитуберкульозної, психіатричної, наркологічної, інших видів медичної допомоги підслідним та засудженим медичні відділи (відділення, групи) керуються відповідними розділами цієї Настанови, а також методичними рекомендаціями Міністерства охорони здоров'я України, медичного управління Департаменту.

21.9. Свою роботу з медико-санітарного забезпечення підслідних та засуджених медичні відділи (відділення, групи) організовують у взаємодії з відділами охорони здоров'я обласних (міських) держадміністрацій, територіальними СЕС, відділами (службами) охорони здоров'я ГУМВС, УМВС України в Криму, областях та Прокуратурою Республіки Крим, областей.

 

Начальник управління медичного та санітарно-епідеміологічного обслуговування спецконтингенту Державного департаменту України з питань виконання покарань 

 
 
 
О. Гунченко
 

 

КОДИ 

форми документа за ДКУД 

організації-складача - ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 

території за КОАТУУ 

міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади за СПОДУ 

вищестоящої організації - ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 

  

 КС 

Галузева статистична звітність

Форма N 1-Д

Поштова - місячна

Кому надсилається ____________________

_____________________________________

Назва закладу, що направляє
повідомлення _________________________

Адреса закладу _______________________ 

Подають:

медичні частини, лікувально-профілактичні заклади установ Департаменту - до медичного відділу (відділення) управління Департаменту - до 2 числа після звітного періоду;

медичні відділи (відділення) управлінь Департаменту - до медичного управління Департаменту, СЕС Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських СЕС, Держкомстату Автономної Республіки Крим, обласних, Київського міського управлінь статистики за місцезнаходженням - до 3 числа після звітного періоду 

ЗВІТ
про окремі інфекції та паразитарні захворювання

за ___________ місяць ____ р.

назва (тип, номер) установи 

Зареєстровано в звітному місяці 

назва захворювання 

шифр за МКХ X 

кількість випадків 

А 

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

_____ ____________
(дата, місяць, рік) 

Керівник 

___________________
(посада, прізвище) 

 
М. П. 

______________
(підпис) 

Виконавець 

______________________________
(прізвище, N телефону) 

_______________
(підпис) 

 

КОДИ 

форми документа за ДКУД 

організації-складача - ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 

території за КОАТУУ 

міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади за СПОДУ 

вищестоящої організації - ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 

  

 КС 

Галузева статистична звітність

Форма N 3-Д

Поштова - місячна

Кому надсилається ____________________

_____________________________________

Назва закладу, що направляє
повідомлення _________________________

Адреса закладу _______________________ 

Подають:

медичні частини, лікувально-профілактичні заклади установ Департаменту - до медичного відділу (відділення) управління Департаменту, територіальних СЕС - до 2 числа після звітного періоду;

медичні відділи (відділення) управлінь Департаменту - до медичного управління Департаменту - до 5 числа після звітного періоду 

ЗВІТ
про захворювання на грип та інші респіраторні захворювання

за _____________ місяць ____ р.*

Назва захворювання 

N рядка 

Шифр за МКХ X 

Зареєстровано випадків захворювань, усього 

Гострі інфекції верхніх дихальних шляхів множинної та неуточненої локалізації 

J 06 

  

Грип 

J 11 

  

_____ ____________
(дата, місяць, рік) 

Керівник 

___________________
(посада, прізвище) 

 
М. П. 

______________
(підпис) 

Виконавець 

______________________________
(прізвище, N телефону) 

_______________
(підпис) 

____________
* Якщо звіт не може бути поданий в зазначений строк, то дані передаються телефоном, з наступною передачею поштою.

 

КОДИ 

форми документа за ДКУД 

організації-складача - ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 

території за КОАТУУ 

міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади за СПОДУ 

вищестоящої організації - ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 

  

 КС 

Галузева статистична звітність

Форма N 3-Д-ВІЛ

Поштова - місячна

Кому надсилається ____________________

_____________________________________

Назва закладу, що направляє
повідомлення _________________________

Адреса закладу _______________________ 

Подають:

медичні частини, лікувально-профілактичні заклади установ Департаменту - до медичного відділу (відділення) управління Департаменту - до 5 числа після звітного періоду;

медичні відділи (відділення) управлінь Департаменту - до медичного управління Департаменту, до територіального центру з профілактики СНІДу або обласної (міської) СЕС МОЗ - до 5 числа після звітного періоду 

ОПЕРАТИВНІ ДАНІ
про вперше офіційно зареєстрованих ВІЛ-інфікованих осіб

за _________________ _____ р.
(місяць)

N
з/п 

Назва ЛПУ, установи, де зареєстрована особа з ВІЛ-інфекцією 

Особистий код, призначений під час обстеження 

Вік 

Стать 

Дати позитивних результатів медичного огляду 

Дата і діагноз, який встановлено під час медичного обстеження 

Найбільш вірогідний шлях зараження на ВІЛ 

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

_____ ____________
(дата, місяць, рік) 

Керівник 

___________________
(посада, прізвище) 

 
М. П. 

______________
(підпис) 

Виконавець 

______________________________
(прізвище, N телефону) 

_______________
(підпис) 

Вимоги
до заповнення форми N 3-Д-ВІЛ "Оперативні дані про вперше офіційно зареєстрованих ВІЛ-інфікованих осіб"

1. Галузеву статистичну звітність за формою N 3-Д-ВІЛ "Оперативні дані про вперше офіційно зареєстрованих ВІЛ-інфікованих осіб" (далі - форма N 3-Д-ВІЛ) заповнюють і подають відповідальні особи лікувально-профілактичних закладів та медичних частин, де виявлено ВІЛ-інфікованого. У місцях попереднього ув'язнення та установах Департаменту форму N 3-Д-ВІЛ заповнює медичний працівник, відповідальний за проведення передтестового та післятестового консультування, медичний огляд та обстеження на ВІЛ (далі - лікар-консультант з питань ВІЛ/СНІД).

2. Форма N 3-Д-ВІЛ заповнюється на підставі інформації, що відображена в Обліковій картці ВІЛ-інфікованого відповідно до вимог, визначених Порядком щодо забезпечення конфіденційності інформації про ВІЛ-інфікованих, затвердженим наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року за N 3/6.

3. Під час заповнення графи 8 "Найбільш вірогідний шлях зараження ВІЛ" приймається до уваги інформація, що отримана лікарем-консультантом з питань ВІЛ/СНІДу під час передтестового та післятестового консультування ВІЛ-інфікованої чи хворої на СНІД особи. У графі вказується один з можливих шляхів передачі ВІЛ-інфекції:

3.1. Статевий (гомо-, гетеро-, бісексуальний).

3.2. Парентеральний: при переливанні крові; під час введення наркотичних речовин шляхом ін'єкцій; при медичних маніпуляціях, пов'язаних з пошкодженням цілості шкіри або слизових оболонок; інші (татуювання, гоління одним лезом).

3.3. Від ВІЛ-інфікованої матері.

Якщо в анамнезі людини встановлено декілька ймовірних шляхів передачі, то перевагу віддають найбільш можливому з них.

4. При виявленні ВІЛ-інфікованої дитини, яка народилася від ВІЛ-інфікованої матері, додатково вказується дата народження дитини й до якої групи ризику належить матір та можливі шляхи її інфікування на ВІЛ.

 

КОДИ 

форми документа за ДКУД 

організації-складача - ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 

території за КОАТУУ 

міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади за СПОДУ 

вищестоящої організації - ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 

  

 КС 

Галузева статистична звітність

Форма N 4-Д-СНІД

Кому надсилається ____________________

_____________________________________

Назва закладу, що направляє
повідомлення _________________________

Адреса закладу _______________________ 

Подають:

медичні частини, лікувально-профілактичні заклади установ Департаменту - до медичного відділу (відділення) управління Департаменту - в тижневий термін з часу виявлення хвороби;

медичні відділи (відділення) управлінь Департаменту - до медичного управління Департаменту, до територіального центру з профілактики СНІДу або обласної (міської) СЕС МОЗ - у тижневий термін з часу виявлення хвороби 

Повідомлення* про особу з діагнозом СНІД

(відповідно до версії Європейського моніторингу СНІД, березень 1994)

____________
* Зазначене повідомлення заповнюється медичним працівником, який в установі відповідає за проведення передтестового та післятестового консультування, медичний огляд та обстеження на ВІЛ (лікар-консультант).

I. Назва ЛПЗ, установи, де виявлена особа з діагнозом СНІД ______________________
_____________________
________________________________________________________.

II. Дані про особу з діагнозом СНІД

1. Стать: чоловіча (жіноча).

2. Рік народження.

3. Рік та квартал, коли був установлений діагноз СНІД.

4. Життєвий статус людини на час оформлення повідомлення - помер; відомо, що живий; невідомо, чи живий.

5. Рік та квартал смерті.

6. Тип збудника - ВІЛ-I, ВІЛ-2, невідомий.

7. Категорія хворих на СНІД щодо ймовірного шляху інфікування:

7.1. Гомо/бісексуал.

7.2. Ін'єкційний наркоман.

7.3. Комбінація перших двох категорій.

7.4. Хворий на гемофілію або особа з порушенням зсідання крові.

7.5. Реципієнт крові або її компонентів.

7.6. Гетеросексуал.

7.7. Дитина, що інфікована від матері.

7.8. Особа, інфікована під час медичних маніпуляцій, крім тих, які віднесені до пунктів 7.4 та 7.5.

7.9. Інші (ураховуються випадки зараження дитини від матері під час годування груддю, а також медичного персоналу під час виконання професійних обов'язків) не визначені.

8. Якщо встановлена гетеросексуальність хворого на СНІД (п. 7.6), то необхідно ідентифікувати особу за походженням або характером сексуальної поведінки:

8.1. Виходець з країни, де частота гетеросексуальної передачі ВІЛ є високою.

8.2. Мала статеві стосунки з бісексуалами.

8.3. Мала статеві стосунки з ін'єкційними наркоманами.

8.4. Мала статеві стосунки з хворими на гемофілію або реципієнтами крові чи її компонентів.

8.5. Мала статеві стосунки з вихідцями чи мешканцями країн, де частота гетеросексуальної передачі є високою.

8.6. Мала статеві стосунки з ВІЛ-позитивною особою, про яку невідомо, чи належить вона до категорій 8.1 - 8.5.

8.7. Достовірно відомо, що інфікування відбулося при гетеросексуальному контакті, у т. ч. з повіями, багатьма партнерами, але отримати інформацію про них неможливо.

8.8. Жодна з вищенаведених ознак не може бути використана для ідентифікації особи.

9. Якщо визначено факт інфікування дитини від матері, то остання належить до:

9.1. Ін'єкційних наркоманів.

9.2. Виходець з країни, де гетеросексуальна передача ВІЛ є частою.

9.3. Інфікованих під час гетеросексуальних стосунків.

9.4. Реципієнтів крові або її компонентів.

9.5. Інших або невизначених категорій.

9.6. Не підпадає під жодну з вищезазначених категорій.

10. Рік та квартал офіційної реєстрації випадку СНІД.

11. Вік особи на момент встановлення діагнозу СНІДу.

12. Найменування СНІД-індикаторного захворювання, що діагностовано
в особи.

Примітка. Пункти 1 і 6 заповнюються шляхом підкреслення відповіді, пункти 7, 8, 9 - обведенням номеру однієї з наведених відповідей.

Перелік СНІД-індикаторних захворювань, що входять у європейське визначення випадку СНІД для реєстрації та епіднагляду (з доповненнями 1993 року)

А. Опортуністичні інфекції

1. Бактеріальні інфекції у дітей, молодших за 13 років, множинні чи рецидивні.

2. Кандидоз трахеї, бронхів або легенів.

3. Кандидоз стравоходу.

4. Кокцидіомікоз, поширений або позалегеневий.

5. Криптококоз, позалегеневий.

6. Криптоспорідіоз з діареєю тривалістю понад місяць.

7. Цитомегаловірусна інфекція у хворих віком понад один місяць, з ураженням внутрішніх органів, крім печінки, селезінки чи лімфатичних вузлів.

8. Цитомегаловірусний ретиніт з утратою зору.

9. Герпетична інфекція з хронічними виразками, що не виліковуються протягом одного місяця, або з ураженням бронхів, легень, стравоходу в пацієнтів віком більше місяця.

10. Гістоплазмоз, поширений або позалегеневий.

11. Ізоспороз з діареєю понад один місяць.

12. Інфекції, викликані M.avium або M.kansasii, поширені або позалегеневі.

13. Легеневий туберкульоз у дорослих або підлітків (старших за 13 років).

14. Позалегеневі форми туберкульозу.

15. Інші захворювання, спричинені мікобактерією, крім M.tuberculosis, поширені або позалегеневі.

16. Пневмонія, спричинена P.carinii.

17. Повторні пневмонії.

18. Прогресуюча множинна лейкоенцефалопатія.

19. Сальмонельозна септицемія, рецидивна (крім спричиненої S.typhy murium).

20. Токсоплазмоз мозку в пацієнтів віком понад 1 місяць.

Б. Інші хвороби

21. Цервікальний інвазивний рак.

22. Енцефалопатія, пов'язана з ВІЛ.

23. Саркома Капоші.

24. Лімфоїдна інтерстиціальна пневмонія у дітей, молодших за 13 років.

25. Лімфома Беркита.

26. Лімфома імунобластна.

27. Лімфома мозку (первинна).

28. Синдром виснаження, обумовлений ВІЛ (слім-хвороба, схуднення).

В. Індикаторні хвороби з недостатньою інформацією (використовуються тільки, якщо детальну інформацію отримати неможливо)

29. Опортуністичні інфекції невстановленої етіології.

30. Лімфома невстановленого походження.

 

КОДИ 

форми документа за ДКУД 

організації-складача - ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 

території за КОАТУУ 

міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади за СПОДУ 

вищестоящої організації - ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 

  

 КС 

Галузева статистична звітність

Форма N 1-Д -СНІД

Поштова - квартальна

Кому надсилається ____________________

_____________________________________

Назва закладу, що направляє
повідомлення _________________________

Адреса закладу ________________________ 

Подають:

медичні частини, лікувально-профілактичні заклади установ Департаменту - до медичного відділу (відділення) управління Департаменту - до 5 числа після звітного періоду;

медичні відділи (відділення) управлінь Департаменту - до медичного управління Департаменту, до територіального центру з профілактики СНІДу або обласної (міської) СЕС МОЗ - до 5 числа після звітного періоду 

Звіт
про ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД

за _________________ ___ року
(звітний період)

Назва показника 

N рядків 

ВІЛ-інфіковані 

Хворі на СНІД 

усього 

у т. ч. громадяни України 

усього 

у т. ч. громадяни України 

А 

Б 

Узято під нагляд осіб з уперше встановленим діагнозом, усього 

  

  

  

  

Знято з обліку, усього 

  

  

  

  

з них у зв'язку зі смертю від СНІДу 

2.1 

Х 

Х 

  

  

Перебуває на обліку на кінець звітного періоду, усього 

  

  

  

  

з них діти до 14 років включно 

3.1 

  

  

  

  

_____ ____________
(дата, місяць, рік) 

Керівник 

___________________
(посада, прізвище) 

 
М. П. 

______________
(підпис) 

Виконавець 

______________________________
(прізвище, N телефону) 

_______________
(підпис) 

Вимоги
до заповнення Звіту про ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД
(форма N 1-Д-СНІД)

1. Галузева статистична звітність за формою N 1-Д-СНІД "Звіт про ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД" (далі - форма N 1-Д-СНІД) розповсюджується на всі відомчі лікувально-профілактичні заклади, медичні частини установ, де діагностують (можуть діагностувати) ВІЛ/СНІД.

2. Звіт за формою N 1-Д-СНІД складається та надається незалежно від наявності в установі (на час складання звіту) ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД.

3. Звіт складають медичні працівники, які відповідають за передтестове та післятестове консультування, медичний огляд та обстеження на ВІЛ (лікарі-консультанти).

4. Звіт заповнюється наростаючим підсумком за відповідний звітний період - перший квартал, перше півріччя, дев'ять місяців (за винятком рядка 3).

5. До звіту мають бути занесені дані про всіх ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД громадян України та інших держав, які вперше виявлені в даному підрозділі за звітний період.

6. Заповнення звіту здійснюється на підставі:

6.1. Графи 1 та 2 - письмового повідомлення про позитивний результат верифікаційних досліджень (медичного огляду на ВІЛ).

6.2. Графи 3 та 4 - висновку про наявність в особи СНІД за результатами медичного обстеження.

7. У рядку 1 (графи 1 та 2) ураховуються відповідно дані щодо громадян, яким у звітному періоді було вперше в житті (у даній установі) установлено остаточний діагноз ВІЛ-інфекції. У графах 3 та 4 рядка 1 відображаються дані щодо осіб, яким протягом звітного періоду було встановлено (у даному закладі) діагноз СНІД, незалежно від часу встановлення ВІЛ-інфекції.

8. У рядку 2 (графи 1, 2, 3, 4) ураховуються особи, зняті з обліку з причин:

8.1. Зняття з медичного обліку (вибуття з установи).

8.2. Смерті від СНІДу.

 

КОДИ 

форми документа за ДКУД 

організації-складача - ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 

території за КОАТУУ 

міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади за СПОДУ 

вищестоящої організації - ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 

  

 КС 

Галузева статистична звітність

Форма N 5-Д

Поштова - піврічна

Кому надсилається ____________________

_____________________________________

Назва закладу, що направляє
повідомлення _________________________

Адреса закладу _______________________ 

Подають:

медичні частини, лікувально-профілактичні заклади установ Департаменту - до медичного відділу (відділення) управління Департаменту - до 5 числа після звітного періоду;

медичні відділи (відділення) управлінь Департаменту - до медичного управління Департаменту, СЕС Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських СЕС, Держкомстату Автономної Республіки Крим, обласних, Київського міського управлінь статистики за місцезнаходженням - до 10 числа після звітного періоду  

ЗВІТ
про профілактичні щеплення

за _____ півріччя ______ р.

Назва щеплення 

N рядка 

Кількість щеплень 

А 

Б 

Вакцинація проти кашлюку 

01 

  

Ревакцинація проти кашлюку 

02 

  

Вакцинація проти дифтерії 

03 

  

Ревакцинація проти дифтерії 

04 

  

Вакцинація проти правця 

05 

  

Ревакцинація проти правця 

06 

  

Вакцинація поліанатоксином 

07 

  

Ревакцинація поліанатоксином 

08 

  

Вакцинація проти поліомієліту 

09 

  

Ревакцинація проти поліомієліту 

10 

  

Вакцинація проти кору 

11 

  

Ревакцинація проти кору 

12 

  

Вакцинація проти епідемічного паротиту 

13 

  

Щеплення проти черевного тифу 

14 

  

Щеплення проти туберкульозу 

15 

  

Вакцинація проти вірусного гепатиту B 

16 

  

Ревакцинація проти вірусного гепатиту B 

17 

  

Вакцинація проти туляремії 

18 

  

Ревакцинація проти туляремії 

19 

  

Вакцинація проти бруцельозу 

20 

  

Ревакцинація проти бруцельозу 

21 

  

Вакцинація проти сибірки 

22 

  

Ревакцинація проти сибірки 

23 

  

Щеплення проти чуми 

24 

  

Щеплення проти жовтої лихоманки 

25 

  

Щеплення проти грипу 

26 

  

У тому числі дітей 

27 

  

Гаммаглобулінопрофілактика при інфекційному гепатиті 

28 

  

Вакцинація проти кліщового енцефаліту 

29 

  

Ревакцинація проти кліщового енцефаліту 

30 

  

_____ ____________
(дата, місяць, рік) 

Керівник 

___________________
(посада, прізвище) 

 
М. П. 

______________
(підпис) 

Виконавець 

______________________________
(прізвище, N телефону) 

_______________
(підпис) 

 

КОДИ 

форми документа за ДКУД 

організації-складача - ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 

території за КОАТУУ 

міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади за СПОДУ 

вищестоящої організації - ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 

  

 КС 

Галузева статистична звітність

Форма N 2-Д-СНІД

Поштова - річна

Кому надсилається ____________________

_____________________________________

Назва закладу, що направляє
повідомлення _________________________

Адреса закладу _______________________ 

Подають:

медичні частини, лікувально-профілактичні заклади установ Департаменту - до медичного відділу (відділення) управління Департаменту - до 5 числа після звітного періоду;

медичні відділи (відділення) управлінь Департаменту - до медичного управління Департаменту, до територіального центру з профілактики СНІДу або обласної (міської) СЕС МОЗ - до 5 числа після звітного періоду 

Звіт
про ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД

за _____ рік

Розділ 1. Контингенти ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД

Назва показника 

N рядків 

Кількість ВІЛ-
інфікованих, усього осіб 

у тому числі 

Кількість хворих на СНІД, усього осіб 

у тому числі 

грома-
дяни України, усього 

з них 

інозем-
ні грома-
дяни 

грома-
дяни України, усього 

з них 

інозем-
ні грома-
дяни 

чоло-
віки 

жінки 

чоло-
віки 

жінки 

А 

Б 

10 

Перебувало на обліку на початок звітного року, усього 

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

Узято під нагляд осіб з уперше в житті встановленим діагнозом, усього 

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

у тому числі у віці 0 - 14 років 

1.1 

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

15 - 17 років 

1.2 

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

18 років і старші 

1.3 

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

Узято під нагляд осіб, які прибули до установи 

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

Знято з обліку, усього 

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

у тому числі у зв'язку зі смертю від СНІДу 

3.1 

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

зі смертю від іншого захворювання 

3.2 

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

із заміною діагнозу ВІЛ-інфекції або СНІДу 

3.3 

Х 

Х 

Х 

Х 

Х 

  

  

  

  

  

з вибуттям з установи, підрозділу МВС 

3.4 

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

Перебувають на обліку на кінець звітного періоду, усього 

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

У тому числі у віці 0 - 14 років 

4.1 

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

15 - 17 років 

4.2 

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

18 років і старші 

4.3 

  

  

  

  

  

  

  

  

  

  

Розділ 2. Групи ризику і шляхи передачі ВІЛ-інфекції

Назва показника 

N
рядків 

ВІЛ-інфіковані 

з них хворі на СНІД 

А 

Б 

З числа осіб, які перебувають під наглядом на кінець звітного періоду (ряд 4 розділу 1)
Групи ризику: 

  

  

  

Гомо- і бісексуали 

4.4 

  

  

особи, які вживають наркотики 

4.5 

  

  

особи з безладними статевими зв'язками 

4.6 

  

  

Шляхи передачі ВІЛ-інфекції: 

  

  

  

статевим шляхом 

4.7 

  

  

парентеральним шляхом, усього 

4.8 

  

  

у тому числі: 

  

  

  

під час переливання крові від ВІЛ-інфікованих донорів 

4.8.1 

  

  

під час інших медичних маніпуляцій 

4.8.2 

  

  

під час вживання наркотиків шляхом ін'єкцій 

4.8.3 

  

  

від ВІЛ-інфікованої матері 

4.9 

  

  

Іншим шляхом*  

4.10 

  

  

не визначеним шляхом 

4.11 

  

  

____________
* Пояснити, яким шляхом.

_____ ____________
(дата, місяць, рік) 

Керівник 

___________________
(посада, прізвище) 

 
М. П. 

______________
(підпис) 

Виконавець 

______________________________
(прізвище, N телефону) 

_______________
(підпис) 

Вимоги
до заповнення Звіту про ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД
(форма N 2-Д-СНІД)

1. Галузева статистична звітність за формою N 2-Д-СНІД "Звіт про ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД" (далі - форма N 2-Д-СНІД) розповсюджується на всі лікувально-профілактичні заклади, медичні частини установ, які діагностують (можуть діагностувати) ВІЛ/СНІД.

2. Звіт за формою N 2-Д-СНІД складають медичні працівники, які відповідають за передтестове та післятестове консультування, медичний огляд та обстеження на ВІЛ (лікарі-консультанти).

3. Заповнення звіту здійснюється на підставі:

письмового повідомлення про позитивний результат верифікаційних досліджень (медичного огляду на ВІЛ);

висновку про наявність в особи СНІД за результатами медичного обстеження;

результатів патолого-анатомічних досліджень.

4. У звіті має бути відображена чисельність усіх ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД громадян України та інших держав, які вперше виявлені в даній установі протягом звітного періоду.

5. Під час заповнення розділу 1 слід урахувати:

5.1. У рядку 1 (графах 1 - 5) відображається чисельність осіб, яким у звітному періоді було вперше в житті (у даному закладі) установлено остаточний діагноз ВІЛ-інфекції. Відповідно в графах 6 - 10 рядка 1 відображається чисельність осіб, яким протягом звітного періоду було встановлено діагноз СНІД, незалежно від часу встановлення ВІЛ-інфекції.

5.2. Якщо протягом звітного періоду в особи, якій вперше в житті в даній установі встановлено спочатку діагноз ВІЛ-інфекція, а потім СНІД, то відомості про таку особу відображати як у графах 1 - 5, так і в графах 6 - 10 рядка 1.

5.3. Кількість осіб, які визнані в звітному році хворими на СНІД, з числа ВІЛ-інфікованих, які були протестовані в попередньому році, відображаються тільки в графах 6 - 10 рядка 1.

5.4. Розподіл ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД за віком здійснюється за числом повних років на кінець звітного періоду.

5.5. У рядку 2 враховуються особи, які прибули до установи протягом звітного періоду.

5.6. У рядку 3.2 вказуються дані про осіб, які померли від іншого захворювання, наприклад - інфаркту міокарда, інсульту і т. ін.

5.7. Показник рядка 1 повинен дорівнювати підсумку показників рядків 1.1 - 1.3, а рядка 3 - підсумку рядків 3.1 - 3.4.

5.8. Кількість осіб, які перебувають на обліку на кінець звітного періоду (рядок 4), повинна дорівнювати кількості осіб, які перебували на обліку на кінець попереднього звітного періоду (рядок 0), плюс кількість узятих під нагляд осіб з уперше в житті встановленим діагнозом (рядок 1), плюс кількість узятих під нагляд осіб, які прибули до установи (рядок 2), мінус кількість осіб, яких знято з обліку (рядок 3).

6. Під час заповнення розділу 2 слід урахувати:

6.1. Розподіл ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД за групами ризику та шляхами передачі ВІЛ-інфекції здійснюється медичним працівником, якого визначено як особу, яка відповідає в установі за проведення передтестового та післятестового консультування, медичний огляд та обстеження на ВІЛ (лікар-консультант). Підставою для заповнення рядків 4.7 - 4.11 є інформація, що одержана під час проведення передтестового та післятестового консультування і відображена у облікових картках ВІЛ-інфікованих. Розподіл ВІЛ-інфікованих осіб за групами ризику здійснюється на підставі її добровільного особистого визнання (гомо- чи бісексуальна орієнтація, велика кількість статевих партнерів, спільне вживання наркотичних речовин шляхом ін'єкцій тощо). Якщо в анамнезі людини встановлено декілька можливих шляхів передавання ВІЛ-інфекції, то перевагу слід віддати найбільш вірогідному з них.

6.2. Рядок 4.10 заповнюється даними про працівників, інфікованих під час виконання своїх професійних обов'язків (пошкодження шкіри, слизових оболонок, контакт з кров'ю тощо), а також про осіб, які на думку лікаря-консультанта, були інфіковані шляхом, не визначеним у рядках 4.7 - 4.9.

6.3. Підсумок даних, наведених у рядках 4.4 - 4.6 за відповідними графами, повинен дорівнювати або бути меншим, ніж дані рядка 4 розділу 1, а підсумок даних рядків 4.7 - 4.11 - дорівнювати даним рядка 4 розділу 1.

 

КОДИ 

форми документа за ДКУД 

організації-складача - ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 

території за КОАТУУ 

міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади за СПОДУ 

вищестоящої організації - ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 

  

 КС 

Галузева статистична звітність

Форма N 6-Д

Поштова - річна

Кому надсилається ____________________

_____________________________________

Назва закладу, що направляє
повідомлення _________________________

Адреса закладу _______________________ 

Подають:

медичні частини, лікувально-профілактичні заклади установ Департаменту - до медичного відділу (відділення) управління Департаменту - до 5 числа після звітного періоду; 

медичні відділи (відділення) управлінь Департаменту - до медичного управління Департаменту, СЕС Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських СЕС, Держкомстату Автономної Республіки Крим, обласних, Київського міського управлінь статистики за місцезнаходженням - до 5 числа після звітного періоду 

ЗВІТ
про осіб, яким зроблені щеплення проти інфекційних захворювань

за ______ рік

01  

Контингент дітей, підлітків та дорослих

Вік (у звітному році виповнилося) 

N рядка 

Кількість осіб, що перебувають у 

будинку дитини 

СВУ 

УВП 

А 

Б 

1 рік 

  

Х 

Х 

2 роки 

  

Х 

Х 

3 роки 

  

Х 

Х 

14 років 

Х 

  

Х 

15 років 

Х 

  

Х 

16 років 

Х 

  

Х 

17 років 

Х 

  

Х 

18 років 

Х 

Х 

  

19 років і старші 

Х 

Х 

  

02 

Охоплення щепленнями

 Вік 

 Види щеплень 

N рядка 

Кількість осіб, яким було зроблене відповідне щеплення після досягнення вказаного віку в звітному році 

будинок дитини 

СВУ

УВП 

А 

Б 

В 

 Щеплення проти дифтерії 

1 рік 

Вакцинація  

  

Х 

Х 

3 роки 

Ревакцинація 1 

  

Х 

Х 

14 років 

Вакцинація  

Х 

  

Х 

  

Ревакцинація 1У 

Х 

  

Х 

18 років 

Вакцинація 

Х 

Х 

  

18 років 

Ревакцинація У 

Х 

Х 

  

19 років і старші 

Вакцинація перше щеплення  

Х 

Х 

  

19 років і старші 

Вакцинація друге щеплення 

Х 

Х 

  

19 років і старші 

Ревакцинація 

Х 

Х 

  

Щеплення проти кашлюку 

1 рік 

Вакцинація 

10 

  

Х 

Х 

3 роки 

Ревакцинація 

11 

  

Х 

Х 

 Щеплення проти поліомієліту 

1 рік 

Вакцинація 

12 

  

Х 

Х 

2 роки 

Ревакцинація I 

13 

  

Х 

Х 

3 роки 

Ревакцинація II 

14 

  

Х 

Х 

15 років 

Ревакцинація IV 

15 

Х 

  

Х 

Щеплення проти кору 

2 роки 

Вакцинація 

16 

  

Х 

Х 

2 роки 

Діти, які перехворіли на кір після досягнення вказаного віку 

17 

  

Х 

Х 

Щеплення проти епідемічного паротиту 

2 роки  

Вакцинація 

18 

  

Х 

Х 

Щеплення проти туберкульозу 

Новонароджені 

Вакцинація 

19 

  

Х 

Х 

14 років 

Ревакцинація II 

20 

Х 

  

Х 

_____ ____________
(дата, місяць, рік) 

Керівник 

___________________
(посада, прізвище) 

 
М. П. 

______________
(підпис) 

Виконавець 

______________________________
(прізвище, N телефону) 

_______________
(підпис) 

 

Перелік позачергових повідомлень, що направляються до Департаменту

N з/п 

Про що повідомляється 

Зміст повідомлення 

Хто повідомляє 

Порядок та термін повідомлення 

1.1. Черевний тиф, паратифи, з числом осіб, які захворіли, 1 та більше  

Додаток 1 до Переліку  

Начальники медичних частин СІЗО,  УВП, ЛТП 

Попереднє повідомлення цілодобово до чергової частини управління (відділу) Департаменту протягом 6 годин з часу виявлення випадку 

1.2. Інші сальмонельози з числом осіб, які захворіли, 5 і більше, та що виникли в один інкубаційний період  

Чергова частина управління (відділу) Департаменту 

Попереднє повідомлення цілодобово до чергової частини Департаменту протягом 12 годин з часу одержання інформації 

1.3. Дизентерію та інші гострі кишкові захворювання встановленої (включаючи умовно патогенну мікрофлору) і невстановленої етіології, вірусний гепатит з числом осіб, які захворіли, 5 і більше, враховуючи носіїв бактерії дизентерії  

Чергова частина Департаменту  

Попереднє повідомлення до медичного управління Департаменту з 9.00 до 18.00, у вихідні та святкові дні - начальнику медичного управління або заступнику начальника додому, протягом 6 годин з часу одержання сигналу з чергової частини управління (відділу) Департаменту 

1.4. Про випадок харчових отруєнь, які пов'язані з підприємствами харчування, харчоблоками, незалежно від числа потерпілих  

Управління (відділу) Департаменту  

Остаточне повідомлення після закінчення розслідування поштою до медичного управління Департаменту не пізніше 30 діб  

2.1. Черевний тиф, паратифи, інші сальмонельозні інфекції, дизентерію та інші гострі кишкові інфекції, вірусні гепатити, які виникли в лікувально-профілактичних закладах усіх профілів, з числом випадків 3 і більше  

Назва закладу, населеного пункту, району області, дата, коли виникло захворювання, число хворих, їх стан, вік, соціальний склад, можливе джерело інфекції, шляхи передачі, вжиті заходи  

- " - 

- " - 

2.2. Про захворювання нез'ясованої етіології з числом 5 і більше, що виникли одночасно, на лихоманку з нез'ясованим діагнозом з числом хворих 10 і більше  

- " - 

- " - 

- " - 

2.3. Про кожний випадок захворювання на кліщовий енцефаліт  

- " - 

- " - 

- " - 

2.4. Менінгококову інфекцію з числом хворих 5 і більше  

- " - 

- " - 

- " - 

2.5. Трихінельоз з числом випадків 3 і більше, а також про кожний випадок смерті від трихінельозу  

- " - 

- " - 

- " - 

2.6. Про місцевий, завезений випадок захворювання на малярію, а також про кожний випадок смерті від малярії  

- " - 

- " - 

- " - 

2.7. Про кожний випадок ускладнень після застосування бактеріального вірусного препарату, сироватки, шоку, смерті після введення препарату незвичайної реакції або підвищеної реактогенності препарату  

- " - 

- " - 

- " - 

2.8. Про реєстрацію токсикосептичних захворювань у 2-х новонароджених і більше  

- " - 

- " - 

- " - 

2.9. Про виявлення хворого (померлого) з підозрою на захворювання карантинними і особливо небезпечними інфекціями  

- " - 

- " - 

- " - 

2.10. Про кожний випадок захворювання на епідемічний висипний тиф, хворобу Бріля, бруцельоз, туляремію, сибірку, сказ, лептоспіроз, псевдотуберкульоз, орнітоз  

- " - 

- " - 

- " - 

2.11. Про кожний випадок захворювання на японський енцефаліт  

- " - 

- " - 

- " - 

2.12. Про кожне захворювання на геморагічну лихоманку  

- " - 

- " - 

- " - 

2.13. Ку-горячку та інші рикетсіози з числом хворих 3 і більше (які виникли одночасно або протягом одного інкубаційного періоду)  

- " - 

- " - 

- " - 

2.14. Про кожний випадок гострого кишкового захворювання, який спричинений галофільним вібріоном  

- " - 

- " - 

- " - 

3. 

Про кожний випадок захворювання на дифтерію, поліомієліт, носійство токсигенного штаму дифтерії, а також про кожний випадок смерті від цих інфекцій  

Додаток 2 до Переліку  

- " - 

- " - 

4. 

Про кожний випадок ВІЛ-інфекції, особу з діагнозом СНІД  

Додаток 3 до Переліку  

- " - 

- " - 

5. 

Про організацію медичної допомоги при стихійних лихах (землетрус, повені і т. ін.)  

Найменування населеного пункту, району, області, дата, час, характер події, число потерпілих, вжиті заходи та проведена екстрена медична допомога  

- " - 

- " - 

6. 

Про кожний випадок ускладнень після переливання крові та її препаратів  

Назва та точна адреса лікувального закладу, копія історії хвороби, акт розслідування справи на місці з переліком вжитих заходів при летальних випадках, копія протоколів патолого-анатомічного розтина трупа і матеріал для гістологічного дослідження  

- " - 

- " - 

7. 

Про кожний випадок побічної реакції на ліки з летальним кінцем  

Повідомлення про побічну дію лікарського препарату(обл. ф. 58-лік)  

- " - 

- " - 

8. 

Про кожний випадок гострих професійних отруєнь, які супроводились втратою працездатності, а також випадок смерті від профотруєння 

Найменування установи, де виявлено профзахворювання. Прізвище, вік, фах, займана посада потерпілого, дата події та реєстрації. Можлива причина профзахворювання, лікувально-профілактичні заходи щодо потерпілого  

- " - 

- " - 

9. 

Про кожний випадок радіаційної аварії, а також у разі встановлення діагнозу променевої хвороби або місцевого променевого ураження 

Найменування підприємства, його місце знаходження, дата події, число потерпілих, вік, займана посада, перебіг хвороби, можлива причина, яка спричинила подію, ужиті заходи  

- " - 

- " - 

 

Схема попереднього повідомлення
про реєстрацію спалахів, групових захворювань на дизентерію, гострі кишкові інфекції, сальмонельоз, отруєнь, випадків черевного тифу

1. Місце, де зареєстровано випадок, спалах або групове захворювання.

2. Дата першого випадку.

3. Кількість осіб, які захворіли.

4. Вид і тип збудників, які виділяються у тих, хто захворів.

5. Клінічний перебіг хвороби у тих, хто перший захворів.

6. Можлива причина.

7. Ужиті заходи щодо локалізації та ліквідації вогнища.

8. Посада, прізвище, телефон особи, яка очолює заходи щодо ліквідації вогнища.

9. Посада, прізвище особи, яка інформує.

Схема остаточного повідомлення

1. Загальна характеристика спалаху, групового захворювання: місце де виникло епідемічне вогнище, час початку і закінчення, загальна кількість хворих, рівень захворюваності; число хворих, які виявлені активно, число бактеріоносіїв.

2. Причини, обставини, за яких виникло епідемічне вогнище, шляхи, фактори передачі, джерело інфекції.

3. Результати лабораторних досліджень з діагностичною метою, за епідпоказаннями, а також проведених профілактично за 1 - 2 місяці до реєстрації випадків захворювань.

4. Характеристика епідемічного процесу:

розвиток спалаху в межах часу, етіологічна структура захворювань, клінічний перебіг;

територіальні особливості розподілення хворих;

характеристика осередків захворювань;

розподілення хворих за віком, статтю;

розподілення хворих за характером харчування, водопостачання, особливостями побутових умов.

5. Результат санітарно-гігієнічних обстежень, оцінка системи водопостачання, каналізування, санітарного стану харчових об'єктів, житлових умов.

6. Заходи щодо локалізації та ліквідації наслідків спалаху. Профілактичні заходи. Застосовані санкції.

Дата __________ 

Підпис ____________ 

 

Схема попереднього повідомлення про дифтерію

1. Прізвище, ім'я та по батькові.

2. Вік.

3. Місце проживання.

4. Місце роботи, служби, установа Департаменту (для спецконтингенту).

5. Щеплення проти дифтерії, правця.

6. Діагноз.

7. Бактеріологічне обстеження (виділена культура).

8. Клінічний перебіг.

9. Місце госпіталізації.

Остаточне повідомлення про хворого на дифтерію, носія токсигенного штаму

1. Прізвище, ім'я та по батькові.

2. Число, місяць, рік народження ________________________________________________.

Повних років _________________________________________________________________.

3. Місце проживання: повна адреса (для особового складу, військовослужбовців), для спецконтингенту відмітити: СІЗО, УВП, СВУ, ЛТП.

4. Місце роботи, служби, навчання (для особового складу і військовослужбовців, останній день перебування).

5. Фах, посада.

6. Щеплення проти дифтерії і правця - усі з вказівкою дати, назви препарату, дози, серії та контролю.

7. Не щеплений, причина.

8. Дата захворювання. Термінове повідомлення одержано.

9. Основні клінічні симптоми (підкреслити, дописати) ___________________, температура ____________, біль у горлі ______________________________________________________.

10. Дата і місце звернення за допомогою.

11. Виявлений активно, при обстеженні за епідеміологічними показниками, з профілактичною метою (підкреслити).

12. Первинний діагноз.

13. Дата і місце госпіталізації:

в інфекційний стаціонар;

у провізорне відділення.

14. Діагноз медичної частини установи, що направила.

15. Діагноз при госпіталізації в стаціонар.

16. Діагноз "дифтерія", носій токсигенного штаму встановлений (дата) на основі клінічних бактеріологічних даних (підкреслити).

17. Дати бактеріологічних обстежень (забирання матеріалу і видачі результату, виділена культура).

18. Бактеріоскопія (дата) - (позитивна, негативна).

19. Дата забирання крові і результати реакції пасивної гемаглютинації (РПГА).

20. Дата введення дифтерійної сироватки, кількість.

21. Остаточний діагноз ___________________, установлений.

22. Дати виписування, смерті.

23. Усього спілкувалося з хворим, носієм токсигенного штаму, в тому числі дітей до 14 років.

24. Бактеріологічно обстежені, дати, результат, усього (у тому числі дітей до 14 років).

25. Огляд ЛОР, виявлено з гострою ЛОР-патологією всього, у тому числі дітей до 14 років.

26. Кількість випадків дифтерії у вогнищі, етіологія.

27. Кількість виявлених бактеріоносіїв (тип, токсигенність).

28. Кількість провізорно госпіталізованих.

29. Щеплення за епідпоказаннями:

усього тих, хто спілкувався з хворим, у т. ч. до 14 років;

не підлягають як раніше щеплені, у т. ч. до 14 років;

щеплені (препарат, доза, серія, дата), усього, у т. ч. до 14 років;

не щеплені, усього, у т. ч. до 14 років.

30. Дезінфекція у вогнищі (дата).

31. Джерело збудника інфекції і обставини зараження.

32. Термін спостереження за вогнищем.

Дата __________ 

Підпис ____________ 

 

Схема повідомлення про реєстрацію випадку ВІЛ-інфекції

1. Рік народження.

2. Стать.

3. Місце роботи, служби (для особового складу, військовослужбовців), установа - СІЗО, УВП, СВУ, ЛТП (для спецконтингенту).

4. Назва закладу, де виявлено ВІЛ-інфікованого.

5. Дата прибуття в установу (для спецконтингенту).

6. Код контингенту, категорія ризику.

7. Підстава для обстеження на ВІЛ.

8. Дата та результати лабораторних досліджень (тип тест-системи, N серії).

9. Дата та результат попередніх досліджень (якщо вони проводились), тип тест-системи, N серії, місце, де проводились дослідження.

10. Посада, прізвище особи, яка інформує, дата.

 

Розміри санітарно-захисних зон (СЗЗ) від малих тваринницьких ферм (підсобних відгодівельних господарств) до кордонів житлової забудови в залежності від направленості і продуктивності господарства

Направленість господарства 

Розміри санітарно-захисної зони, м 

25 

50 

75 

100 

150 

200 

300 

400 

500 

Допустима величина стада, поголів'я 

Свиноферма 

15 

30 

50 

75 

100 

125 

150 

200 

>200 

Ферма великої рогатої худоби 

20 

40 

60 

100 

150 

200 

>200 

Птахоферма 

100 

200 

250 

300 

500 

750 

>750 

Вівцеферма 

50 

75 

100 

150 

200 

400 

>400 

Кролеферма 

150 

300 

400 

>400 

 

Обсяг профілактичних бактеріологічних досліджень на холеру1

NN
з/п 

Перелік заходів 

Тип території 

2  

1 

Бактеріологічне дослідження людей:  

  

  

  

1.1 

Хворих з тяжкими формами гострих кишкових інфекцій  

на всій території одноразово, постійно 

1.2 

Хворих з дисфункцією кишкового тракту (проноси) в ізоляторах медичних частин та соматичних стаціонарах  

01.05. - 01.11. одноразово 

01.06. - 01.10. одноразово 

01.05. - 01.10. одноразово

при реєстрації холери в Україні 

1.3 

Осіб з дисфункцією кишкового тракту, які поступають в установи спеціального режиму, психоневрологічні лікувальні заклади  

з 01.05. до 01.11. одноразово на всій території 

2. 

Бактеріологічне обстеження об'єктів довкілля:  

  

  

  

2.1 

Вода відкритих водоймищ у місцях масового організованого рекреаційного водокористування  

01.06. - 01.10. один раз на тиждень 

01.06. - 01.10. один раз на тиждень при температурі води в водоймищах 16°С і вище 

2.2 

Господарсько-фекальні стічні води на головних очисних спорудах до очищення  

01.05. - 01.10. один раз на тиждень 

01.05. - 01.10. двічі на місяць 

2.3. 

Стічні води інфекційних стаціонарів  

протягом року один раз на тиждень  

01.05. - 01.10. двічі на місяць  

 3. 

Дослідження трупного матеріалу померлих від тяжких форм гострих кишкових інфекцій 

на всій території одноразово постійно 

____________
1 Обсяг заходів можна збільшувати в залежності від епідемічної ситуації.

Перелік територій України за типами епідемічного прояву холери2

Тип території 

Назва областей  

Кількість 

I тип 

Автономна Республіка Крим, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Миколаївська, Одеська, Херсонська, м. Севастополь  

II тип 

Вінницька, Кіровоградська, Львівська, Полтавська, Харківська, Черкаська, Чернігівська, Чернівецька, м. Київ  

III тип 

Волинська, Житомирська, Івано-Франківська, Закарпатська, Київська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька  

____________
2 В основу розподілу території України за типами епідемічного прояву холери покладено ландшафтно-екологічні, соціальні та природні умови, епідемічна ситуація, яка склалася протягом останніх років, наявність факторів масового епідемічного розповсюдження холери та виділення збудників холери з об'єктів довкілля за останні роки.

 

Вимоги щодо перевезення та поховання трупів людей, які померли від холери

При перевезенні трупів людей, які померли від холери, слід дотримуватись правил протиепідемічного режиму роботи зі збудниками II групи ризику.

Поховання трупів проводять за місцевими звичаями на загальних кладовищах або трупи піддають кремації.

Розтин або поховання трупів осіб, що померли від холери, проводиться в захисному костюмі II типу. Для запобігання витіканню рідини з трупа дерев'яна труна з внутрішньої сторони обшивається клейонкою.

В виняткових випадках поховання дозволяється проводити без труни, з попереднім загорненням трупа до простирадла, змоченого дезінфікувальним розчином. Дно могили засипається хлорним вапном. Труп, покладений у труну, згори також засипається хлорним вапном і щільно закривається кришкою.

Транспорт, на якому перевозили трупи, захисні костюми і всі предмети, якими доторкалися до трупів, підлягають ретельному знезараженню.

 

Вимоги щодо превентивної антибіотикопрофілактики контактних осіб в осередках дифтерійної інфекції

Підлягають превентивній антибіотикопрофілактиці діти і дорослі, які мали тісний контакт з хворими на дифтерію в сімейних вогнищах, колективах закритого типу (будинки дитини, слідчі ізолятори, установи виконання покарань і т. і.).

Превентивне лікування слід починати відразу після взяття матеріалу на бактеріологічне дослідження, не чекаючи на його результати. Препарати перорального застосування: еритроміцин, рифампіцин і тільки в разі їх відсутності - ампіцилін, декаметоксин. Уводяться протягом семи діб у вікових дозах.

Препарати парентерального застосування - біцилін-3 для дітей; біцилін-3, біцилін-5 - для дорослого населення замість препаратів перорального застосування, а також - у випадках, коли неможливо перевірити вживання ліків.

Вводиться одноразово внутрішньом'язово після проведення внутрішньошкірної проби на чутливість до антибіотиків.

 

Схема вибору профілактичних засобів при проведенні екстреної профілактики правця

Попередні щеплення проти правця 

Вікова група 

Відрізок часу, що минув після останнього щеплення 

Препарати, що застосовуються 

Наявність документів про попередні щеплення 

Курс попередніх щеплень (будь-яким препаратом, що містить правцевий анатоксин) 

АП1
мл 

ПП
ЛІ-МО2 

ППС-МО3 

Є документальне підтвердження про щеплення, що проведені раніше 

Повний курс планових щеплень у відповідності із віком 

Діти та підлітки 

Незалежно від відрізку часу 

Не вводять 

Курс планових щеплень без останньої вікової ревакцинації 

Діти та підлітки 

Незалежно від відрізку часу 

0,5 

Не вводять 

Повний курс щеплень (вакцинація і ревакцинація) 

Дорослі 

Не більше 5 років 

Не вводять 

Більше 5 років 

0,5 

Не вводять 

Два щеплення 

Всі вікові групи 

Не більше 5 років 

0,5 

Не вводять 

Більше 5 років 

1,0 

250 

3000 

Одне щеплення 

Всі вікові групи 

Не більше 2 років 

0,5 

Не вводять 

Більше 2 років 

1,0 

250 

3000 

Не щеплений 

Діти до 5 місяців 

Не вводять 

250 

3000 

Решта вікових груп 

1,0 

250 

3000 

Немає документального підтвердження щеплень, проведених раніше 

Немає відомостей про щеплення. В анамнезі не було протипоказань для проведення щеплень 

Діти до 5 місяців 

Не вводять 

250 

3000 

Діти, старші 5 місяців, підлітки та військовослужбовці, колишні військовослужбовці 

 

0,5 

Не вводять 

Не вводять 

Дорослі, що не служили в армії 

1,0 

250 

3000 

____________
1 Антиправцевий анатоксин;

2 Протиправцевий людський імуноглобулін, в міжнародних одиницях;

3 Протиправцева сироватка, міжнародні одиниці. Для екстреної профілактики використовують тільки один із указаних препаратів, причому ППС - тільки в тому випадку, коли немає ППЛІ.

 

Схема введення протиботуліністичної сироватки

Специфічним і обов'язковим засобом лікування та профілактики ботулізму є полівалентна протиботуліністична сироватка. Вона містить 10000 міжнародних одиниць (МО) антитіл проти токсину А, 5000 МО проти токсину В і 10000 МО - проти токсину Е. Сироватка вводиться контактним особам, які, згідно з результатами епідрозслідування, вживали спільно з хворим харчовий продукт, підозрілий на наявність токсину ботулізму невідомого типу, одноразово, внутрішньом'язово, внутрішньовенно або внутрішньолюмбально.

Коли тип ботулізму відомий - уводиться моновалентна протиботуліністична сироватка гомологічного типу: 10000 МО типу А, або 5000 МО типу В, або ж 10000 МО - типу Е.

При будь-якому введенні протиботуліністичної сироватки слід дотримуватись правил, що попереджують виникнення анафілактичних реакцій.

 

Календар профілактичних щеплень 

Додаток 16 виключено
(згідно з наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань,
 Міністерства охорони здоров'я України
 від 18 листопада 2003 року N 216/532)

 

Методи та засоби остаточної дезінфекції

N з/п 

Об'єкт знезараження 

Вид інфекції  

Примітки 

Холера 

Черевний тиф, сальмонельози

Бактеріальна дизентерія (шигельоз)  

Вірусний гепатит A  

Виділення хворого:
а) фекалії та блювотні маси 

Засипають сухим хлорним вапном із розрахунку 200,0 на 1 кг виділень, експонування 2 години, або 

Поточна дезінфекція проводиться так, як остаточна 

гіпохлоритом кальцію 200,0 на 1 кг виділень, експонування - 2 год.; 

гіпохлоритом кальцію - 100,0 на 1 кг виділень, експонування - 1 год.;  

гіпохлоритом кальцію - 200,0 на 1 кг виділень, експонування - 2 год. 

Заливають крутим окропом (1 частина виділень хворого та 3 частини крутого окропу) на 15 хвилин, закривають кришкою 

  

  

  

б) сеча 

Засипають сухим хлорним вапном 10,0 на 1 л сечі, експонування - 5 хв. або сухим гіпохлоритом кальцію 5,0 на 1 л сечі, експонування - 5 хвилин. 

1. Поточна дезінфекція проводиться так, як остаточна.

2. Після обробки сечу виливають у каналізацію 

Посуд
а) для виділень хворого (нічні горщики, підкладні судна, сечоприймальники і т. п.), квачі 

Занурюють в один із дезінфекційних розчинів: 

1. Поточна дезінфекція проводиться, як остаточна.

2. Занурення проводять в ємності з таким розрахунком, щоб дезінфекційний розчин повністю покривав об'єкт знезараження. 

1,0 % освітлений хлорного вапна, експонування: 

30 хв. 

30 хв. 

30 хв. 

1 год. 

1,0 % хлораміну, експонування: 

30 хв. 

30 хв. 

30 хв.  

1 год. 

1,0 % гіпохлориту кальцію, експонування 30 хв. 

0,5 % гіпохлориту кальцію, експонування 30 хв.;
0,2 % сульфохлорантину, експонування 30 хв. 

3,0 % хлораміну, експонування 30 хв.;
3,0 % освітлений хлорного вапна, експонування 30 хв.;
0,2 % сульфохлорантину, експонування 1,5 год.;
0,1 % сульфохлорантину, експонування 2 год.;
0,1 % клорсепту, експонування 1 год. 

Посуд
а) для їжі (столовий, чайний та інший), звільнений від залишків їжі 

Кип'ятять у 2,0 % розчині питної соди протягом 15 хвилин з моменту закипання 

1. Поточна дезінфекція проводиться так, як остаточна

2. Занурення проводять у ємності з таким розрахунком, щоб дезрозчин повністю покривав об'єкт знезараження 

Занурюють в одному із дезінфекційних розчинів: 

1,0 % освітлений хлорного вапна, експонування: 

15 хв. 

1 год. 

1 год. 

2 год. 

1,0 % хлораміну, експонування: 

1 год. 

  

1 год. 

2 год. 

0,2 сульфохлорантину, експонування: 

1 год. 

1,5 год. 

1,0 % гіпохлориту натрію, експонування 1 год. 

  

0,5 % гіпохлориту кальцію, експонування 1 год. 

  

  

  

3,0 % перекису водню з 0,5 % мийного засобу, експонування 30 хв. 

  

0,1 % хлорантоїну з розрахунку 2,0 л на комплект посуду, експонування: 

30 хв. 

30 хв. 

30 хв. 

1 год. 

0,01 % клорсепту, експонування 2 години 

Залишки їжі 

Кип'ятять протягом 15 хвилин з моменту закипання 

Поточна дезінфекція проводиться так, як остаточна 

Засипають, експозиція 2 години:
сухим хлорним вапном 200,0 на 1 кг;
сухим гіпохлоритом кальцію 100,0 на 1 кг 

Ганчірки для миття посуду і прибирання столів 

Кип'ятять в 2,0 % розчині питної соди протягом 15 хвилин з моменту закипання 

  

Занурюють в один із дезінфекційних розчинів:
3,0 % перекису водню з 0,5 % мийного засобу, експонування 2 години,
1,0 % хлораміну, експонування 1 година,
1,0 % гіпохлориту натрію, експонування 1 година; 

Приміщення (стіни, підлога, предмети побутові), тверді меблі 

Протирають двічі з інтервалом 15 хв. ганчір'ям, змоченим в одному із дезінфекційних розчинів:
0,5 % освітл. хлор. вапна;
0,5 % хлораміну;
1,0 % гіпохлориту натрію;
3,0 % перекису водню з 0,5 % мийного засобу, експонування 1 год. 

Зрошують на висоту 1,5 м одним із дезінфекційних розчинів із розрахунку 300,0 мл на 1 м2 поверхні або двічі, з інтервалом 15 хв., протирають ганчір'ям, змоченим у вказаних розчинах:
0,5 % освітл. хлорного вапна;
0,5 % хлораміну;
0,25 % гіпохлориту кальцію, експонування 1 год. 

Зрошують, або двічі, з інтервалом 15 хв., протирають 0,1 % розчином хлорантоїну, експонування 2 години 

1. Поточна дезінфекція проводиться, як остаточна

2. Наступне прибирання приміщення проводять через 1 годину після дезобробки 

Протирають двічі з інтервалом 15 хв. 0,1 % хлорантоїну, експонування 1 година 

Предмети догляду за хворим (грілки, підкладні круги, клейонки тощо) 

Протирають двічі з інтервалом 15 хв. ганчір'ям, змоченим в одному із указаних в п. 6 дезінфекційних розчинів, або занурюють в 0,1 % розчині клорсепту, експозиція 1 год., або двічі, з інтервалом 15 хв., протирають ганчір'ям, змоченим у цьому розчині. 

Поточна дезінфекція проводиться так, як остаточна. 

Білизна хворого,
а) забруднена виділеннями хворого 

1. Кип'ятять у 2,0 % розчині питної соди, або будь-якого мийного засобу 15 хв. з моменту закипання.
2. Замочують в одному із дезінфекційних розчинів із розрахунку 5,0 л на 1 кг білизни: 

Поточна дезінфекція проводиться так, як остаточна. 

1,0 % хлораміну, експонування 4 години 

3,0 % хлораміну, експонування 2 год. 

3,0 % перекису водню з 0,5 % мийного засобу, експонування: 

0,1 % хлорантоїну, експонування - 2 години 

4 години 

2 години 

2 години 

0,2 % хлорантоїну із розрахунку 4,0 л на 1 кг білизни, експонування: 

1 година 

1 година 

1 година 

1,5 години 

0,1 % сульфохлорантину, експонування - 2 години 

0,2 % клорсепту, експонування 2 години 

Білизна хворого,
б) не забруднена виділеннями хворого  

1. Кип'ятять у 2,0 % розчині питної соди, або іншого мийного засобу 15 хвилин з моменту закипання;
2. Замочують в одному із дезінфекційних розчинів із розрахунку 5,0 л на 1 кг білизни: 

Поточна дезінфекція проводиться так, як остаточна 

0,2 % хлораміну, експонування 1 година 

1,0 % хлорамін, експонування 1 година 

3,0 % перекису водню з 0,5 % мийного засобу, експонування 30 хвилин 

3,0 % хлорамін, експонування 30 хв. 

0,1 % хлорантоїну, експонування: 

30 хв. 

30 хв. 

30 хв. 

1 год. 

Промивні води після миття хворого 

1. Засипають, перемішуючи, експонування 30 хв.
сухим хлорним вапном - 50,0 на 10 л води або
гіпохлоритом кальцію - 25,0 на 10 л води 

Після експозиції воду випускають у каналізацію 

2. Додають, перемішуючи 10,0 % розчин хлорного вапна, або 5,0 % розчин гіпохлориту кальцію із розрахунку 500,0 мл дезрозчину на 10,0 л води, експонування 30 хв. 

Іграшки (дерев'яні, пластикові, гумові, металеві, пластмасові) 

1. Кип'ятять (крім пластмасових) протягом 15 хв. з моменту закипання у 2,0 % розчині питної соди або любого мийного засобу 

Поточна дезінфекція проводиться так, як остаточна. 

2. Замочують в одному із дезінфекційних розчинів:
0,5 % освітленого хлорного вапна, або 0,5 % хлораміну, експонування 1 година;
3,0 % перекису водню з 0,5 % мийного засобу, експонування 15 хвилин;
0,1 % хлорантоїну, експонування 1 год., або двічі протирають ганчір'ям, змоченим у дезрозчині, з інтервалом 15 хвилин 

10 

Взуття хворого, забруднене виділеннями 

1. Знезаражують у дезінфекційних камерах. 

*Оброблене взуття упаковують в поліетиленовий пакет на 3 години 

2. Двічі, з інтервалом у 15 хв., протирають тампоном, змоченим в одному із дезрозчинів: 

1,0 % хлораміну 

25,0 % формаліну*
40,0 % оцту* 

11 

Постільна білизна (подушки, простирадла, ковдри). Верхня одежа, плаття, костюми, нижня білизна, в якій хворий прибув до стаціонару 

Поміщають у мішки, які зрошують ззовні одним із дезінфекційних розчинів, указаних у п. 7-й б, і відправляють на камерну дезінфекцію. При неможливості - чистять двічі з інтервалом 15 хв. Щіткою, змоченою в одному із указаних у цьому додатку дезрозчинів 

  

12 

Транспорт, що перевозить хворого 

Дворазово з інтервалом 15 хв. протирають ганчір'ям, змоченим в одному з вказаних дезінфекційних розчинів або зрошують з гідропульта: 

  

1,0 % хлораміну, експонування 30 хвилин;
3,0 % перекису водню з 0,5 % мийного засобу, експонування 30 хв. 

1,0 % хлораміну, експонування 1 год.;
4,0 % перекису водню, експонування 1 година;
0,1 % хлорантоїн, експонування 1год.;
0,2 % сульфохлорантин, експонування 1 година. 

13 

Санітарно-технічне обладнання (унітази, раковини, ванни) 

Дворазово з інтервалом 15 хв. протирають ганчір'ям, змоченим в одному з указаних дезінфекційних розчинів, або зрошують з гідропульта із розрахунку 500,0 мл на 1 м2 поверхні, експонування 1 год.: 

Поточна дезінфекція проводиться так, як остаточна 

0,02 % клорсепту;
0,2 % хлорантоїну. 

0,1 % хлорантоїн, експонування 2 год.;
0,2 % хлорантоїн, експонування 1,5 год. 

14 

Матеріали для прибирання (щітки, ганчір'я, відра тощо) 

1. Кип'ятять у 2,0 % розчині питної соди 15 хв. з моменту закипання.
2. Замочують (занурюють) в одному з указаних дезрозчинів: 

Поточна дезінфекція проводиться так, як остаточна 

1,0 % хлораміну, експонування 1 год.;
0,2 % хлорантоїну, експонування 1 год.;
0,2 % клорсепту, експонування 2 год. 

1,0 % освітлений хлорного вапна, експонування 2 год.;
3,0 % хлораміну, експонування 1 год.;
0,1 % хлорантоїну, експонування 2 год.;
0,1 % сульфохлор-антину, експонування 2 год.;
0,2 % клорсепту, експонування 2 год. 

15 

Надвірні туалети (помийниці, ящики для сміття) 

Стіни і підлогу зрошують із розрахунку 500,0 мл. на 1 м2 площі одним із указаних дезінфекційних розчинів:

10,0 % освітленим хлорного вапна, експонування 1 год.;
2,0 % хлораміну, експонування 1 год.;
5,0 % гіпохлориту кальцію, експонування 1 год.;
5,0 % лізолу, експонування 2 години. 

Поточна дезінфекція проводиться так, як остаточна 

Внутрішній вміст туалету засипається сухим хлорним вапном - 500,0 на 1 м2 

16 

Сміття сухе 

1. Спалюють 

  

2. Заливають розчином одного із наведених дезінфекційних засобів: 

10,0 % освітленим хлорного вапна, експонування 2 год.;
5,0 % гіпохлориту кальцію, експонування 2 год. 

10,0 % освітленим хлорного вапна, експонування 2 год.;
20,0 % хлорно-вапняним молоком, експонування 1 год. 

17 

Руки медперсоналу:
а) без рукавичок 

Занурюють на 2 хв. у 0,5 % розчин хлораміну - 3,0 л розчину на 10 обробок. Потім миють милом і протирають 5,0 мл 70 % етилового спирту щонайменше 1 хв. 

Протирають ватним тампоном, який змочений у 0,5 % розчині хлораміну або 70 % етилового спирту, експозиція 2 хвилини 

Поточна дезінфекція проводиться так, як остаточна 

б) у рукавицях 

Протирають 2 хв. дезрозчинами, що вказані у пункті 9 

18 

Руки працівників громадського харчування 

Обробляються 0,5 % розчином хлораміну упродовж 1 хв. 

Протирають ватним тампоном, який змочений у 0,5 % розчині хлораміну або 70 % етилового спирту, експозиція 2 хвилини 

Норми завантаження та режими пароповітряної дезінфекції та дезінсекції одягу, постільних речей і книг в дезінфекційних камерах

Назва інфекції, комах 

Об'єкти дезінфекції та дезінсекції 

Режими дезінфекції і дезінсекції 

Норми завантаження на 1 м2 площі підлоги камери (возика) 

Температура дезінфекції, °С 

Період дезін-
фекцій-
ної витримки 

Орієнту-
вальний час дезінфекції, не враховуючи заванта-
ження та розван-
таження об'єктів 

Компл. 

Кг 

ДЕЗІНФЕКЦІЯ 

Черевний тиф, дизентерія, дифтерія та інші 

Одяг бавовняно-
паперовий і шерстяний 

Звичайний 

10 

60 

80 - 90 

10 

25 

Вірусний гепатит 

Постільні речі, вироби із натурального шовку, хімічних волокон 

Звичайний 

60 

80 - 90 

20 

35 

Одяг та постільні речі разом 

Звичайний 

60 

80 - 90 

20 

35 

Суконно-паперове обмундирування 

З ущільненим завантаженням 

25 

150 

97 - 98 

10 

15 

Туберкульоз, лепра 

Одяг, постільні речі, вироби з хімічних волокон 

Звичайний 

10 

60 

80 - 90 

30 

45 

Ку-лихоманка 

Одяг, постільні речі, вироби з хімічних волокон 

Звичайний 

48 

80 - 90 

45 

60 

Натуральна віспа 

Одяг, постільні речі, вироби з хімічних волокон 

Звичайний 

10 

60 

80 - 90 

45 

60 

Мікроспорія, трихофітія, фавус, епідермофітія  

Одяг бавовняно-паперовий і шерстяний, постільні речі, вироби з хімічних волокон  

1-й варіант 

10 

60 

80 - 90 

40 

55 

2-й варіант 

10 

60 

97 - 98 

15 

45 

Книги товщиною від 9 до 30 мм  

  

0,8 - 1 тис. штук 

70 - 75 

180 

200 

За таким режимом дезінфікують і книги, забруднені збудниками кишкових і крапельних інфекцій та туберкульозу 

Сибірка, газова гангрена, правець та інші 

Одежа, постільні речі, вироби з хімічних волокон 

Звичайний 

10 

60 

97 - 98 

30 

60 

Суконно-паперове обмундирування 

З ущільненим завантаженням 

25 

150 

97 - 98 

40 

  

ДЕЗІНСЕКЦІЯ 

Платяні та головні воші, коростяний кліщ 

Одежа, постільні речі, вироби з хімічних волокон 

Звичайний 

10 

60 

80 - 85 

20 

Норми завантаження і режими парової дезінфекції та дезінсекції бавовняно-паперової, шерстяної одежі та постільних речей

Назва інфекції, комах 

Об'єкти дезінфекції і дезінсекції 

Норми навантаження 

Температура дезінфекції, °С 

Тиск пари в камері кгс/см2 

Період дезінфекційного експонування, хв. 

Компл. на 1 м2 площі візка 

Кг на 1 м2 камери 

ДЕЗІНФЕКЦІЯ 

Черевний тиф, дизентерія, дифтерія, туберкульоз, натуральна віспа та інші. Вірусний гепатит 

Одежа 

10 - 12 

60 - 72 

100 

10 

Постільні речі 

50 

100 

60 

Ті самі речі 

50 

104 - 111 

0,2 - 0,5 

40 

Мікроспорія, трихофітія, епідермофітія, фавус 

Одежа 

10 - 12 

60 - 72 

100 

30 

Постільні речі 

50 

100 

60 

Ті самі речі 

50 

104 - 111 

0,2 - 0,5 

40 

Сибірка, газова гангрена, правець та ін.  

Одежа 

10 - 12 

60 - 72 

100 

30 

Постільні речі 

50 

104 - 111 

0,2 - 0,5 

60 

ДЕЗІНСЕКЦІЯ 

Платтяні та головні воші, коростяний кліщ 

Одежа 

10-12 

60-72 

100 

Постільні речі 

50 

100 

30 

Ті самі речі 

50 

104 - 111 

0,2 - 0,5 

10 

Норми завантаження і режими пароформалінової дезінфекції шкіряної та хутряної одежі, шкіряного та гумового взуття, виробів з хімічних волокон

Назва інфекції 

Об'єкт дезінфекції 

Режим дезінфекції 

Норми завантаження 

Температура дезінфекції 

Норма формаліну (мл) на 1 м3 об'єму камери 

Період дезінфекційної витримки, хв. 

Орієнтовний час дезінфекції, не враховуючи завантажен-
ня і вивантажен-
ня об'єктів, хв. 

Компл. 

Кг 

Черевний тиф, дизентерія, натуральна віспа та інші 

Одежа, взуття, вироби з хімічних волокон 

Звичайний 

30 

57 - 59 

75 

45 

90 

Щадний 

24 

49 - 51 

150 

90 

135 

Вірусний гепатит 

Найбільш щадний 

2,5 

15 

40 - 42 

200 

180 

225 

Туберкульоз, лепра 

Одежа, взуття 

Звичайний 

30 

57 - 59 

150 

60 

105 

Щадний 

18 

49 - 51 

250 

240 

285 

Ку-лихоманка 

Одежа, взуття 

Звичайний 

30 

57 - 59 

300 

210 

255 

Мікроспорія, трихофітія, епідермофітія, фавус 

Одежа 

Звичайний 

30 

57 - 59 

300 

210 

255 

Взуття 

Звичайний, 2-й варіант 

35 

55 - 57 

120 

90 

135 

Будь-які інші об'єкти, включно з озвученими іграшками 

Щадний 

18 

49 - 51 

300 

240 

285 

Сибірка, газова гангрена, правець 

Одежа, взуття, 

Звичайний* 

18 

57 - 59 

250 

165 

210 

* За цим режимом дезінфікуються вироби з хімічних волокон, забруднені збудниками кишкових і крапельних інфекцій 

Заходи і засоби поточної і заключної дезінфекції в осередках туберкульозу

Об'єкт знезараження 

Заходи і засоби знезараження 

Остаточна дезінфекція 

Виділення
(кал і сеча хворих з туберкульозним ураженням кишечнику та сечостатевої системи) 

1. Негайно після виділення засипають сухим хлорним вапном із розрахунку 200,0 на 1 кг виділень, перемішують і залишають у закритому посуді на 2 год.

2. Заливають 2,5 % розчином хлорантоїну у співвідношенні 1:3, експонування 6 год. 

Остаточна дезінфекція проводиться, як поточна 

Посуд для виділень
(судна, сечоприймальники тощо) 

1. Кип'ятять у 2,0 % розчині соди 15 хв., або у воді 30 хв. з моменту закипання.

2. Занурюють в один із дезінфекційних розчинів:
а) 0,4 % активований освітлений хлорного вапна, експонування 4 год.;
б) 2,0 % неактивований освітлений хлорного вапна, експонування 4 год.;
в) 0,5 % активований хлораміну, експонування 4 год.
г) 4,0 % неактивований хлораміну, експонування 4 год.
ґ) 0,2 % клорсепту, експонування 1 год.;
д) 1,0 % хлорантоїну, експонування 2 год. 

Остаточна дезінфекція проводиться, як поточна 

Санітарно-технічне обладнання
(унітази, пісуари, умивальники) 

Зрошують одним із дезінфекційних розчинів із розрахунку 500,0 мл на 1 м2 поверхні:
а) 10,0 % освітлений хлорного вапна, експонування 1 год.;
б) 1,0 % хлорантоїну, експонування 2 год. 

1. Остаточна дезінфекція проводиться, як поточна.

2. Раз у місяць сантехобладнання миють 10,0 % розчином соляної кислоти 

Очищений від залишків їжі столовий посуд
(після кожного прийому їжі) 

1. Кип'ятять у 2,0 % розчині соди 15 хв., або у воді 30 хв. з моменту закипання.

2. Занурюють в один із дезінфекційних розчинів:
а) 0,4 % активований освітлений хлорного вапна, експонування 1 год.;
б) 2,0 % неактивований освітлений хлорного вапна, експонування 2 год.
в) 0,5 % активований хлораміну, експонування 1 год.;
г) 5,0 % неактивований хлораміну, експонування 4 год.;
ґ) 0,05 % клорсепту, експонування 30 хв.;
д) 1,0 % хлорантоїну, експонування 4 год. 

1. Остаточна дезінфекція проводиться, як поточна.

2. При остаточній дезінфекції допускається застосування 0,25 % активованого розчину хлорного вапна з експонуванням 1 год. 

Залишки їжі 

1. Кип'ятять у закритому посуді протягом 15 хв. з моменту закипання і після такої дезінфекції можуть бути використані для годівлі тварин.

2. Заливають:
а) 20,0 % хлорновапновим молоком із розрахунку 200,0 мл на 1 кг залишків, експонування 2 год.;
б) 2,5 % розчином хлорантоїну у співвідношенні 1:3, експонування 6 год. 

Остаточна дезінфекція проводиться, як поточна 

Щітки і ганчір'я для очищення і миття посуду 

Кип'ятять у 2,0 % розчині соди 15 хв., або у воді 30 хв. з моменту закипання 

Остаточна дезінфекція проводиться, як поточна 

Приміщення
(палати, лікувальні кабінети, їдальні, кімнати відпочинку) 

Проводиться шляхом дворазового протирання гарячим 2,0 % мильно-содовим розчином з інтервалом 15 хв. 

Зрошують із розрахунку 500,0 мл дезрозчину на 1 м2 поверхні:
а) 0,25 % активованим освітленим хлорного вапна, експонування 2 год.;
б) 0,5 % активованим хлораміну, експонування 2 год.;
в) 0,3 % клорсепту, експонування 2 год.;
г) 1,0 % хлорантоїну, експонування 2 год. 

Носильні речі і постільна білизна хворого 

Направляються на камерну обробку  

Направляються на камерну обробку. 

Плювальниці разом з харкотинням 

1. Кип'ятять у 2,0 % розчині соди 15 хв., з моменту закипання. Розчин має покривати всі плювальниці.

2. Занурюють в 2,5 % активований розчин хлораміну, експонування 2 год. 

Остаточна дезінфекція проводиться, як поточна. 

Плювальниці після очищення їх від харкотиння 

1. Кип'ятять у 2,0 % розчині соди 15 хв., або у воді 30 хв. з моменту закипання. Розчин має покривати всі плювальниці.

2. Занурюють в один із дезінфекційних розчинів:
а) 2,0 % освітлений хлорного вапна, експонування 2 год.;
б) 1,0 % активований хлораміну, експонування 1 год.;
в) 2,5 % хлорантоїну, експонування 2 год. 

Остаточна дезінфекція проводиться, як поточна. 

Білизна хворого
(постільна, натільна і столова),
перев'язувальний матеріал 

1. Замочують із розрахунку 5,0 л розчину на 1 кг білизни в:
а) 2,0 % соди з наступним кип'ятінням у закритій ємності протягом 15 хв. з моменту закипання.;
б) 1,0 % активований хлораміну, експонування 4 - 6 год.;
в) 5,0 % неактивований хлораміну, експонування 4 - 6 год.;
г) 1,0 % хлорантоїну, експонування 1 год.;
ґ) 0,3 % клорсепту, експонування 2 год. 

При остаточній дезінфекції допускається експозиція у 1,0 % активованому розчині хлораміну протягом 2 год. 

Харкотиння 

1. Засипають:
а) сухим хлорним вапном із розрахунку 200,0 на 1 л харкотиння, експонування 1 год.:
б) хлораміном із розрахунку 50,0 на 1 л харкотиння, додаючи 50,0 хлористого амонію, або 50,0 мл 10,0 % розчину аміаку, експонування 2 год.

2. Заливають одним із дезінфекційних розчинів у співвідношенні 1:2:
а) 2,5 % активований хлораміну, експонування 2 год.;
б) 5,0 % неактивований хлораміну, експонування 6 год.;
в) 2,5 % хлорантоїну, експонування 6 год.

3. Кип'ятять у спеціальному посуді у 2,0 % розчині соди (співвідношення 1:2) протягом 15 хв. з моменту закипання. 

Заключна дезінфекція проводиться, як поточна. 

Предмети прибирання
(ганчірки, віники, швабри тощо) 

Кип'ятять у воді протягом 15 хв. Замочують в одному із дезінфекційних розчинів:
а) 2,0 % освітлений хлорного вапна, експонування 2 год.;
б) 1,0 % активований хлораміну, експонування 2 год.;
б) 5,0 % неактивований хлораміну, експонування 6 год.;
в) 1,0 % хлорантоїну, експонування 2 год. 

Остаточна дезінфекція проводиться, як поточна. 

Транспорт, що перевозить хворих на туберкульоз 

1. Чистять щітками, змоченими в 5,0 % розчині хлораміну або 2,0 % освітленому хлорного вапна;

2. Зрошують із розрахунку 500,0 мл дезінфекційного розчину на 1 м2 площі 1,0 % розчином хлорантоїну, експозиція 2 год., після дезінфекції - миття водою. 

Остаточна дезінфекція проводиться, як заключна 

Предмети догляду за хворим
(підкладні круги, клейонки, тощо) 

Занурюють в один із дезінфекційних розчинів:
а) 2,0 % освітлений хлорного вапна, експонування 2 год.;
б) 5,0 % хлораміну, експонування 2 год. 

Остаточна дезінфекція проводиться, як заключна 

Книги 

1. Один раз на 5 діб обробляють пилососом, при цьому мішок для вловлювання пилу замочують у 2,0 % освітленому розчині хлорного вапна;

2. Протирають ганчіркою, змоченою в 2,0 % освітленому розчині хлорного вапна;

3. Направляють на камерну обробку (див. окремий додаток). 

Остаточна дезінфекція проводиться, як поточна. 

Іграшки 

1. Кип'ятять у 2,0 % розчині соди 15 хв., або у воді 30 хв. з моменту закипання.

2. Занурюють в один із дезінфекційних розчинів:
а) 0,4 % активований освітлений хлорного вапна, експонування 1 год.;
б) 2,0 % неактивований освітлений хлорного вапна, експонування 2 год.
в) 0,5 % активований хлораміну, експонування 1 год.;
г) 5,0 % неактивований хлораміну, експонування 4 год.;
ґ) 0,05 % клорсепту, експонування 30 хв.;
д) 1,0 % хлорантоїну, експонування 4 год. 

Остаточна дезінфекція проводиться, як поточна. 

 

ТИПОВА ПОСАДОВА ІНСТРУКЦІЯ
начальника медичної частини слідчого ізолятора чи установи виконання покарань

1. Начальник медичної частини підпорядковується начальнику установи, а з питань лікувально-профілактичної, санітарної та протиепідемічної роботи - вищому медичному начальнику. При відсутності начальника медичної частини його обов'язки виконує особа, яка його замінює, або черговий лікар чи фельдшер медичної частини.

2. Начальник медичної частини керує медичною службою установи, відповідає за всю лікувально-профілактичну та санітарно-протиепідемічну роботу в установі та особисто відповідає за виконання поставлених перед медичною частиною завдань.

3. На начальника медичної частини покладається організація кваліфікованої медичної (амбулаторної та стаціонарної) допомоги підслідним та засудженим, а також контроль за дотриманням належного санітарно-протиепідемічного режиму в установі. Він організовує роботу структурних підрозділів медичної частини, зубопротезної лабораторії (при її наявності), а також надання термінової допомоги цілодобово, у вихідні та святкові дні.

4. Начальник медичної частини повинен:

4.1. Аналізувати діяльність медичної служби та спільно з іншими службами установи з метою запобігання та зниження захворюваності, травматизму, непрацездатності та первинного виходу на інвалідність планувати заходи щодо поліпшення медичного обслуговування, зміцнення фізичного стану засуджених.

4.2. Керувати роботою лікарів, середнього та молодшого медичного персоналу, проводити серед них систематичну виховну роботу.

4.3. Здійснювати планування роботи медичної частини. Затверджувати у начальника установи плани роботи медичної частини, графік роботи медичного персоналу, розпорядок роботи медичної частини та правила внутрішнього розпорядку для хворих, які є в стаціонарі чи медичному ізоляторі, а також затверджувати посадові інструкції персоналу.

4.4. Систематично доводити до відома медичного персоналу накази, вказівки вищих служб та забезпечувати їх своєчасне виконання.

4.5. Періодично проводити перевірку діяльності підлеглих з метою контролю виконання ними плану, а також виконання персоналом медичної частини своїх обов'язків.

4.6. Систематично контролювати якість обстеження та лікування хворих, які перебувають на лікуванні та обстеженні в медичній частині, відповідати за обґрунтованість направлення засудженого до лікарні та зроблений висновок про порядок його медичного супроводження.

4.7. Організувати проведення всіх видів медичних оглядів підслідних та засуджених.

4.8. Забезпечувати щоденне відвідування медичним персоналом штрафних та дисциплінарних ізоляторів, приміщень камерного типу, карцерів, одиночних камер (при наявності там підслідних та засуджених). Особисто здійснювати контроль санітарного стану зазначених приміщень, а також якість медичної допомоги особам, які в них утримуються.

4.9. Проводити своєчасну та ретельну перевірку всіх надзвичайних подій у медичній частині, а також випадків групових та масових інфекційних захворювань, пізньої госпіталізації, раптової смерті підслідних та засуджених, несвоєчасного та/або неякісного надання їм медичної допомоги. Про результати перевірки та про вжиті заходи доповідати начальнику установи, вищому медичному начальнику, а в разі потреби - в Медичне управління Держдепартаменту.

4.10. Вирішувати питання про виписування хворих із стаціонару у зв'язку з порушенням ними правил внутрішнього розпорядку.

4.11. Організовувати та проводити санітарно-освітню роботу серед підслідних та засуджених.

4.12. Брати участь в організації лікувального харчування, у складанні меню-розкладки, а також забезпечувати контроль якості приготовленої страви. Організовувати забір харчових продуктів, виробів для бактеріологічного, лабораторного аналізу та гігієнічної експертизи, а також куштування готової страви.

4.13. Складати план медичного забезпечення заходів цивільної оборони установи, забезпечувати належну роботу медичної служби установи з урахуванням періодів цивільної оборони, при епідеміях, стихійних лихах тощо.

4.14. Аналізувати відповідність матеріально-технічної бази медичної частини фактичній потребі, вживати заходів з її зміцнення.

4.15. Організовувати своєчасне подання якісних статистичних звітів до вищих установ. Здійснювати контроль за веденням облікової документації у медичній частині.

4.16. Забезпечувати взаємозв'язок та послідовність між медичною частиною та лікарнями місць позбавлення волі в обслуговуванні хворих.

4.17. Негайно інформувати керівництво установи про всі випадки звертання підслідних та засуджених за медичною допомогою з приводу побутових, виробничих травм та отруєнь.

4.18. За дорученням керівництва установи - уважно і об'єктивно розглядати заяви, скарги засуджених та їхніх родичів з питань медико-санітарного забезпечення, систематично аналізувати причини їх виникнення та вживати належних заходів, використовувати пропозиції, вказані в листах, з метою удосконалення роботи медичної частини установи.

4.19. Разом з медичним відділом управління Держдепартаменту - брати участь у плануванні підвищення кваліфікації медичного персоналу через чинну систему спеціалізації та удосконалення. Вивчати та впроваджувати у практику роботи медичної частини нові методи профілактики, діагностики та лікування, нову медичну техніку та лікувальні засоби.

4.20. Підтримувати постійний зв'язок з місцевими органами охорони здоров'я (лікарні, СЕС, аптеки тощо) з питань лікувальної, санітарно-протиепідемічної роботи та роботи з медичними кадрами.

5. При виконанні своїх обов'язків начальник медичної частини має право:

5.1. В межах своєї компетенції давати пропозиції керівництву СІЗО, УВП з питань діяльності установи, її структурних підрозділів та служб.

5.2. Давати пропозиції керівництву установи про заохочування чи стягнення щодо персоналу медичної частини, пропозиції про посадові переміщення лікарів та середніх медичних працівників, які йому підпорядковані.

5.3. Брати участь у роботі нарад, де розглядаються питання діяльності медичної частини.

5.4. Відвідувати в установленому порядку всі об'єкти установи з метою санітарно-гігієнічного та протиепідемічного контролю, вимагати від посадових осіб ті відомості та документи, які потрібні для здійснення контролю за санітарним станом установи, давати вказівки для усунення виявлених порушень санітарно-гігієнічних норм та правил.

5.5. Забороняти використовувати для харчування продукти, що визнані медичним персоналом не придатними до вживання.

5.6. Усувати від роботи осіб, які є бактеріоносіями і можуть бути джерелом поширення інфекційних захворювань у зв'язку з особливостями їх трудової діяльності.

5.7. Піддавати карантину осіб, які мали контакт з інфекційними хворими.

6. Начальник медичної частини у своїй діяльності підтримує взаємовідносини з питань:

6.1. Режиму утримування хворих у стаціонарі медичної частини, переведення засуджених у штрафний та дисциплінарний ізолятор, карцер, приміщення камерного типу, одиночні камери, виховної роботи серед підслідних та засуджених, фінансування діяльності медичної частини, проведення в ній ремонтних робіт - зі службами та підрозділами установи.

6.2. Організації медичного обслуговування підслідних (засуджених) та підтримування санітарного порядку та дотримання епідемічного нормального стану в установі - з медичним відділом управління Держдепартаменту.

6.3. Медичного забезпечення - з аптечними установами в/о "Фармація", магазинами медичної техніки, аптеками територіальних органів Міністерства охорони здоров'я.

6.4. Вивчення передового досвіду, отримання допомоги фахівців у проведенні консультацій, підготовки медичних кадрів на робочих місцях, виділення місць для госпіталізації засуджених при відповідних показаннях - з начальниками лікарень місць позбавлення волі та головними лікарями установ органів охорони здоров'я.

6.5. Оперативного стеження за епідеміологічним станом серед населення - з місцевою санітарно-епідемічною станцією та санітарно-епідемічною станцією ГУМВС, УМВС України в Криму, областях.

6.6. Забезпечення медичної частини засобами санітарно-гігієнічної освіти - з центрами здоров'я, центрами профілактики СНІД.

7. Результати діяльності начальника медичної частини оцінюються за такими основними критеріями:

7.1. Показники стану здоров'я підслідних і засуджених та діяльності медичної частини.

7.2. Відсутність надзвичайних подій у медичній частині, порушень законодавства, обґрунтованих скарг на якість лікувально-діагностичної роботи, фактів неуважного та байдужого ставлення до хворих.

7.3. Оптимальний розподіл посадових обов'язків серед медичного персоналу, забезпечення контролю за виконанням персоналом медичної частини планових та інших завдань.

7.4. Використання в роботі статистичних методів аналізу, уміння аналізувати статистичні дані.

7.5. Компетентність з питань управління, знання нормативних документів, що регламентують діяльність слідчих ізоляторів, установ виконання покарань та їх медичної служби.

7.6. Удосконалення знань та підвищення професійної підготовки персоналу медичної частини.

7.7. Підтримання санітарного та епідеміологічного порядку в установі, естетики та інтер'єру медичної частини.

7.8. Знання ділових та моральних рис працівників медичної частини, піклування про поліпшення умов їх праці, збереження здоров'я.

7.9. Підтримання сприятливого психологічного клімату у колективі медичної частини, відсутність конфліктних ситуацій, обґрунтованих скарг працівників на діяльність начальника медичної частини.

 

ТЕЗИ МАТЕРІАЛІВ
для проведення інформаційно-просвітницьких занять із особовим складом установ місць позбавлення волі та ув'язненими

1. ДЛЯ ПРАЦІВНИКІВ ДЕРЖАВНОГО ДЕПАРТАМЕНТУ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ

1.1. Факти, що на сьогодні відомі людству стосовно ВІЛ-інфекції

1.1.1. ВІЛ - це вірус імунодефіциту людини. Протягом кількох років з часу інфікування ВІЛ руйнує імунну систему й призводить до стану, коли організм не спроможний боротися з інфекційними чи пухлинними хворобами. Такий стан людини кваліфікується як СНІД - синдром набутого імунодефіциту.

1.1.2. Дізнатися про зараження на ВІЛ можна лише після тестування крові на цей вірус.

1.1.3. Тестування на ВІЛ здійснюється шляхом виявлення антитіл, які виробляє організм людини. Протягом декількох місяців, що необхідні для накопичення антитіл, виявити ВІЛ в крові людини, яка вже є інфікованою, неможливо ("вікно" в обстеженні).

1.1.4. Сьогодні в світі немає вакцини, яка б дозволила запобігти інфікуванню на ВІЛ, і є велика імовірність того, що найближчим часом її виготовлено не буде.

1.1.5. ВІЛ-інфекція серед засуджених може поширюватись унаслідок:

незахищених статевих, особливо гомосексуальних стосунків, коли бракує презервативів;

користування чужим брудним інструментарієм, що використовується для ін'єкційного введення наркотиків, або користування наркотиками, у розчині яких є вірус (саморобно виготовлені наркотики, коли з однієї ємкості декілька осіб набирають наркотик, а один з них є ВІЛ-інфікованим);

користування забрудненими лезами для гоління або голками для татуювання.

1.1.6. Передання ВІЛ-інфекції від особи, яка позбавлена волі, до персоналу в звичайних обставинах виключена. Є теоретичний ризик інфікування при уколі забрудненою голкою, при попаданні інфікованої крові до рани під час бійки.

1.1.7. Вірус імунодефіциту людини нестійкий у зовнішньому середовищі і швидко гине під дією дезінфікувальних засобів або під час кип'ятіння.

Профілактика зараження на ВІЛ полягає в ретельному додержанні правил гігієни, що спрямовані на уникнення тих дій, які можуть призвести до інфікування - незахищений (без презервативів) секс, внутрішньовенне введення наркотиків.

1.2. Які висновки можна зробити з фактів, що на сьогодні відомі людству

1.2.1. Жодна людина, яка внутрішньовенно вводить саморобно виготовлені наркотики забрудненими (нестерильними) інструментами, не користується презервативами, не може бути впевненою в тому, що вона не є ВІЛ-інфікованою.

1.2.2. Людина, яка підпала під загрозу зараження на ВІЛ, не може бути впевнена, що вона не інфікована вірусом, до отримання негативного результату тестування.

1.2.3. Якщо людина ВІЛ-інфікована, а тестування на ВІЛ проведено в час, коли не є достатньою кількість антитіл до вірусу в крові ("вікно" в обстеженні), - отримання негативного результату на вірус ще не значить, що вона не ВІЛ-інфікована. Треба повторити обстеження через 3 - 6 місяців.

1.2.4. Ліків, які б позбавили людину від ВІЛу або вилікували від СНІДу, на сьогодні в світі не існує.

1.2.5. Знешкодити вірус поза організмом людини можна шляхом:

- використання будь-яких дезінфікувальних засобів (розчини 1 - 3 % хлораміну, 0,05 % марганцевокислого калію, 1 - 3 % протарголу, 3 - 5 % спиртового йоду, 70 % етилового спирту);

- кип'ятіння, що миттєво руйнує вірус.

Думка про те, що всі ВІЛ-інфіковані в країні відомі, ізольовані і не можуть інфікувати Вас вірусом імунодефіциту, хибна.

1.3. Що необхідно робити, щоб звести ризик інфікування на ВІЛ до мінімуму

1.3.1. Ставитись до кожної людини, незалежно від її статусу, як до потенційного носія ВІЛу.

1.3.2. Відмовитись від незахищеного (без презервативів) сексу.

1.3.3. Не користуватись медичним обладнанням, у тому числі й інструментарієм для внутрішньовенного введення наркотиків, без його дезінфекційної обробки.

1.3.4. Мінімізувати ймовірність поранень шкіри, слизової оболонки, попадання крові іншої людини на відкриті ранові поверхні вашої шкіри чи слизової оболонки.

2. ДЛЯ ОСІБ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ У МІСЦЯХ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

2.1. Що треба знати про ВІЛ

2.1.1. ВІЛ - це вірус імунодефіциту людини. Протягом кількох років з часу інфікування ВІЛ руйнує імунну систему й призводить до стану, коли людина не спроможна боротися з інфекційними чи пухлинними хворобами. Такий стан людини кваліфікується як СНІД - синдром набутого імунодефіциту.

2.1.2. Дізнатися про зараження на ВІЛ можна лише після тестування крові на цей вірус.

2.1.3. Тестування на ВІЛ здійснюється шляхом виявлення антитіл, які виробляє організм людини. Протягом кількох місяців, що необхідні для накопичення антитіл, виявити ВІЛ в к