Идет загрузка документа (105 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

Об одобрении Стратегии развития промышленного комплекса Украины на период до 2025 года (неофициальный текст)

Субъект законодательной инициативы
Проект, Неофициальный текст от 17.04.2018

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

РОЗПОРЯДЖЕННЯ

від ___ ____________ 2018 р. N ___-р

Київ

Про схвалення Стратегії розвитку промислового комплексу України на період до 2025 року

1. Схвалити Стратегію розвитку промислового комплексу України на період до 2025 року, що додається.

2. Міністерству економічного розвитку і торгівлі разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити та подати протягом чотирьох місяців Кабінетові Міністрів України проект плану заходів щодо реалізації Стратегії, схваленої цим розпорядженням.

 

Прем'єр-міністр України

В. ГРОЙСМАН

 

Стратегія розвитку промислового комплексу України

I. Загальна частина

Незважаючи на складну економіко-політичну ситуацію, промисловість залишається вагомою частиною економіки України та в 2016 - 2017 рр. продемонструвала відновлювальне зростання на 2,8 %. При цьому за підсумками 2016 р. промисловість забезпечувала 32 % загального випуску продукції та послуг, 19 % валової доданої вартості та 15 % робочих місць. Загалом промисловість включає майже 40 тис. підприємств різних форм власності. Промисловість також забезпечує зайнятість у суміжних сферах, передусім це транспорт і торгівля. За даними Єврокомісії, одне робоче місце в переробній промисловості спонукає до створення до 2 робочих місць в інших секторах.

Крім того, на промисловість припадає понад 70 % товарного експорту. Міжнародна торгівля промисловими товарами відіграє значну роль в економіці України: зокрема, в І півріччі 2017 р. валютні надходження від промислового експорту склали $15,87 млрд., що сприяло стабілізації економічної ситуації в країні. Частка експорту промислових товарів у ВВП за І півріччя 2017 р. склала 34,2 % - проти 29,4 % у 2016 р., тобто наявний певний прогрес.

Отже, промисловість є рушієм прискорення економічного розвитку та якісних змін у структурі економіки, підвищення соціальних стандартів, та обумовлює економічну безпеку країни.

Враховуючи наявність чинних урядових документів щодо державних політик та розподіл повноважень між центральними органами виконавчої влади щодо реалізації таких політик, ця Стратегія розглядає промисловість як сукупність підприємств добувної галузі, що здійснюють видобуток сировини та матеріалів з метою їхньої подальшої обробки, та підприємств переробної галузі, що здійснюють обробку сировини, матеріалів, продуктів, отриманих у промисловості або вироблених у сільському господарстві, та виробництво знарядь праці як для інших галузей господарства, так і для потреб самої промисловості. Сукупність цих підприємств належить до секцій В та С відповідно до видів економічної діяльності згідно з КВЕД та ISIC.

II. Промислова політика в контексті національного розвитку України

Реалізація Стратегії можлива за допомогою системного програмного підходу. При цьому промислова політика, як невід'ємна складова державної політики, має відповідати загальним національним цілям розвитку, для визначення яких проведено системний аналіз діючих програмних документів (зокрема, Закону України від 01.07.2010 N 2411-VI "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики", Закону України від 19.06.2003 N 964-IV "Про основи національної безпеки України", Указу Президента України "Про Стратегію сталого розвитку "Україна-2020", розпорядження КМУ від 3 квітня 2017 р. N 275-р "Про затвердження Середньострокового плану пріоритетних дій Уряду до 2020 року", Національної доповіді "Цілі сталого розвитку: Україна"). Аналіз таких документів дозволяє виділити групу цілей національного рівня, досягнення яких неможливе без успішної реалізації промислової політики та які є узагальнюючими стосовно інших. Як наслідок, реалізація Стратегії здійснюватиметься з метою досягнення наступних цілей національного розвитку:

1. Сталий економічний розвиток.

2. Зростання рівня життя та соціальна стабільність.

3. Підвищення рівня національної безпеки.

В контексті формування та реалізації промислової політики наведені цілі національного розвитку розглядаються наступним чином.

Ціль "Сталий економічний розвиток"

З часу здобуття незалежності економіка України пережила значне падіння. Після 2000 р. почалося відновлювальне зростання, однак вітчизняний ВВП не досяг показників 1991 р. і станом на 2016 р. лишався на 34,3 % нижче відповідного рівня. При цьому негативна динаміка промислового виробництва розвивалася швидше, ніж аналогічна динаміка ВВП.

Попри економічне відновлення 2000 - 2007 рр., домінування сировинно-орієнтованої та експортозалежної моделі розвитку зумовило жорстку реакцію української економіки на світову фінансово-економічну кризу 2008 - 2009 рр. Зростання економіки відновилося у 2010 р. під впливом активізації зовнішніх ринків (зростання обсягів експорту), проте не супроводжувалося позитивними змінами в структурі виробництва.

Частка промисловості (секції B, C, D згідно з КВЕД) в ВВП зменшилася з 45,8 % у 1991 р. до 21,2 % у I - III кв. 2017 р. (зокрема, добувна та переробна промисловість - 18,2 %). Виробництво окремих видів продукції зазнало ще більш драматичного падіння: -92 % виробництво тканин; -96 % виробництво автомобілів; -49 % видобуток нафти і газового конденсату; -41 % виробництво бензину (у 2015 р. у порівнянні з 1991 р.). Оскільки промисловість є основним драйвером економічного розвитку, така від'ємна динаміка стала важливим чинником загального стану вітчизняної економіки, зокрема її недостатньої стійкості та залежності від експорту сировинних ресурсів і напівфабрикатів.

Наприклад, у 2017 р. 20 % вартісного обсягу українського товарного експорту припало на чорні метали, 15 % - на зернові культури, 10,6 % - на жири та олії, що сукупно дало 45,6 % експортного обсягу. Для виправлення даної ситуації Україна потребує стійкої реіндустріалізації, оскільки продукти з глибшою переробкою менше залежать від цінових та інших видів коливань на зовнішніх ринках.

В цілому, промисловість забезпечує стале відтворення всіх секторів економіки за рахунок масового виготовлення засобів виробництва та споживчих товарів, а відтак уможливлює економічну стійкість країни в цілому та зростання ВВП. Сильна промислова база має ключове значення для відновлення конкурентоспроможності української економіки, зокрема на міжнародних ринках, та для прискорення науково-технічного прогресу як важливої передумови сталого економічного розвитку.

Згідно з дослідженнями міжнародних консалтингових компаній, в світі промисловість робить значний внесок у товарний експорт (70 % його сукупної вартості), інновації (77 % обсягу науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт у приватному секторі) і підвищення продуктивності економіки (37 %), що є передумовами сталого економічного зростання.

Оновлена Стратегія промислової політики Євросоюзу (документ COM 2017/479) розглядає промисловість як наріжний камінь економічного процвітання та, як наслідок, ставить завдання щодо підтримки і зміцнення промислового лідерства Європи в епоху глобалізації, викликів щодо стійкості розвитку та стрімких технологічних змін.

Все це свідчить на користь того, що розвиток промисловості обумовлює економічну стійкість країни, забезпечує зростання продуктивності праці, ресурсну ефективність. Сильна промислова база має ключове значення для конкурентоспроможності України на міжнародних ринках, для прискорення науково-технічного прогресу як важливої передумови сталого економічного розвитку. Розвиток промисловості призведе до пришвидшення якісних структурних перетворень, посилення мотивації до інноваційної діяльності та технічного переоснащення виробництва на користь товарів з високою доданою вартістю.

Ціль "Зростання рівня життя та соціальна стабільність"

Деіндустріалізація країни стала однією з основних причин високого рівня бідності, значної втрати зайнятості, зовнішньої та внутрішньої міграції.

Згідно з даними Державної служби статистики України (далі - Держстат), в 2013 р. близько 25 % населення знаходилося за національною межею бідності. Починаючи з 2014 р., ситуація додатково погіршилася через агресію Росії, яка призвела до значного ускладнення економічної та соціальної ситуації. З урахуванням інфляції, девальвації, зростання комунальних тарифів реальні доходи громадян за паритетом купівельної спроможності у 2014 - 16 рр. зменшились більш ніж у 2 рази.

При цьому з моменту незалежності в країні наявна тенденція загального скорочення зайнятості, яка посилилася в останні роки. Тільки з 2000 р. Україна втратила близько 20 % зайнятості, а з 1995 р. - майже 37 %.

Значні втрати зайнятості відбулися, зокрема, у промисловості: з 2000 р. в цій сфері втрачено майже половину зайнятості (-45,7 %), або понад 2 млн. робочих місць. Згадані фактори в сукупності спричинили значну зовнішню та внутрішню міграцію робочої сили. Зовнішня міграція відбувається в основному до країн Євросоюзу, і значно зросла в останні роки.

Натомість внутрішня міграція викликана регіональною нерівномірністю та спрямована насамперед на великі міста. Відповідно до даних Міжнародної організації міграції, в 2014 р. кількість вітчизняних працівників-мігрантів перевищила 1,6 млн. осіб.

Таким чином, розвиток промислового комплексу повинен забезпечити зростання попиту на працівників, перш за все висококваліфікованих, а це зрештою зменшить трудову міграцію з країни. Сильна промислова база повинна генерувати продуктивну та стабільну зайнятість, і, як наслідок, - зростання середнього рівня заробітних плат. Крім того, промисловість повинна забезпечити виробництво соціально значущих промислових товарів (продукти харчування, ліки, предмети гігієни, одяг і взуття, паливо). Це робить розвиток промисловості надзвичайно важливою умовою зменшення рівня бідності, підтримки середнього класу, підвищення рівня життя та соціальної стабільності по всій країні.

Ціль "Підвищення рівня національної безпеки"

Економіка України значною мірою залежить від сировинних секторів промисловості, продукція яких превалює у вітчизняному експорті. Через це спостерігається висока вразливість економіки стосовно кон'юнктури на міжнародних ринках.

Поточний конфлікт із РФ добре ілюструє небезпеку залежності України від імпорту та експорту промислових товарів у тому випадку, коли вони характеризуються високою географічною та продуктовою концентрацією, а також підкреслює високу ресурсомісткість вітчизняної економіки. Скорочення торгівлі промисловими товарами з Росією мало драматичні наслідки для економіки в цілому.

При цьому наявне зниження залежності від експорту до РФ все одно має негативні наслідки, тому що призводить до скорочення частки товарів з високою доданою вартістю в структурі експорту: відповідні вітчизняні виробництва традиційно були орієнтовані на ринки пострадянських країн.

Інтеграція з ЄС поки що, на жаль, тільки посилює сировинну компоненту вітчизняного експорту через особливості попиту на українські товари в Європі: сьогодні близько 3/4 вартості товарного експорту до Євросоюзу складає різноманітна сировина та напівфабрикати. Через економічну кризу 2014 - 2016 рр., викликану агресією РФ, щорічний обсяг товарного експорту з України до ЄС упав з $17 млрд. в 2014 р. до $13 млрд в 2015 р. В 2017 р. відбулося зростання до $17,5 млрд., яке дозволяє говорити про відновлення обсягів експорту до ЄС до рівня 2014 р.

Структура імпорту, навпаки, характеризується високою залежністю від середньо- та високотехнологічних товарів, товарів з високою доданою вартістю. В 2016 р. Україна імпортувала 98 % легкових авто, 80 % продукції нафтопереробки, 70 % товарів фармацевтики та ін. Протягом 2016 р. спостерігалося збільшення імпорту комбайнів зернозбиральних - у 2,5 рази, тракторів - у 2,3 рази, автомобілів спеціального призначення - у 2,2 рази, машин сільськогосподарських - на 86,2 %, автонавантажувачів - на 85,5 %, автомобілів вантажних - на 51,8 %, шин для легкових автомобілів - на 36,8 %. Ця тенденція значною мірою викликана деіндустріалізацією, через скорочення внутрішнього виробництва товарів та недостатню конкурентоспроможність продукції, що виробляється в країні.

Крім того, висока ресурсо- та енергоємність промисловості, що спостерігається, та яку спричинено низьким технологічним рівнем промисловості, критичним станом основних засобів та недостатньою інноваційною активністю, є суттєвим додатковим викликом національній безпеці України.

Відповідно до даних Держстату, у 2016 р. для забезпечення внутрішнього споживання Україна імпортувала 34 % газу, 80 % нафтопродуктів та 100 % ядерного палива, що пов'язано з дефіцитом або відсутністю цих ресурсів в країні, та обумовлює вкрай небезпечну залежність від імпорту енергоносіїв.

Натомість якісний розвиток промисловості забезпечить зменшення залежності від імпорту шляхом зростання внутрішнього заміщуючого виробництва, зменшення залежності від сировинно-орієнтованого експорту завдяки розвитку виробництва та пропозиції середньо- та високотехнологічних конкурентоспроможних товарів з підвищеною доданою вартістю, за рахунок впровадження ресурсоефективних технологій. Ефективне використання ресурсів має вирішальне значення для забезпечення екологічно стійкої траєкторії економічного зростання. Виходячи з цього, розвиток промислового комплексу здатен підвищити загальний рівень національної безпеки України та насамперед її економічної та енергетичної складової.

III. Ключові проблеми розвитку промисловості, які потребують розв'язання

Деіндустріалізація економіки

В XX сторіччі в Україні був сформований потужний промисловий сектор з великими добувними та металургійними підприємствами, розвиненим машинобудівним, хімічним виробництвом, а також комплексом галузей з виготовлення широкого асортименту продовольчих та непродовольчих споживчих товарів. Однак після здобуття незалежності в країні розгорнулись процеси деіндустріалізації - через розрив коопераційних зв'язків і скорочення внутрішнього попиту, що призвело до різкого падіння виробництва та занепаду цілих галузей промисловості.

На початку 1990-х років країни колишнього "соціалістичного табору" і тим більше нові європейські держави, що утворилися замість СРСР, знаходилися в співставних стартових умовах промислового розвитку. Однак держави Центрально-Східної Європи (далі - ЦВЄ) почали прискорені реформи за активної підтримки Євросоюзу, що через певний час призвело до якісної трансформації їхніх економік у цілому та промисловості зокрема. Зрештою це спричинило значний розрив між показниками переробної індустрії цих країн та України, зокрема в розрахунку на 1 особу.

Після спаду в 1991 - 1998 рр., який складав у середньому 8 % на рік, у 2000 - 2007 рр. щорічні темпи приросту промислового виробництва досягли 3 - 16 % (в середньому 9,5 % на рік), зокрема за рахунок зовнішнього попиту на металургійну, хімічну, машинобудівну продукцію. Цей сприятливий період лише почасти був використаний для реструктуризації та модернізації промисловості. При цьому відбувалося пожвавлення кінцевого споживання населення, однак воно значною мірою забезпечувалося за рахунок форсованого зростання імпорту.

Розвиток промисловості за рахунок сировинно-орієнтованої моделі економіки обумовив залежність України від кон'юнктури глобальних ринків, що спричинило жорстку реакцію промислового сектору на фінансову кризу 2008 - 2009 рр., коли промислове виробництво скоротилося на 25 %.

Зростання промислового сектору відновилося в 2010 р. під впливом активізації експорту та внутрішнього попиту. Позитивну динаміку традиційно продемонстрували машинобудування, хімічна та нафтохімічна промисловість і металургія. Однак позитивних структурних змін, які забезпечували б сталість промислового зростання, знову не відбувалось.

В подальші роки кризові явища в промисловості загострились, що проявилось у прискореному падінні промислового виробництва, яке тривало чотири роки, починаючи з 2012 р., і в 2015 р. досягло -13 %. В 2013 - 15 рр. ситуація додатково ускладнилась через агресію Росії (зокрема, через втрату сегментів ланцюгів доданої вартості в Донбасі та Криму) та несприятливу експортну кон'юнктуру. Тільки у 2016 р., вперше з 2011 р., відбулось зростання промислового виробництва на 2,8 %. Найбільш позитивну динаміку продемонстрували такі сектори, як виробництво гумових і пластмасових виробів, іншої неметалевої мінеральної продукції (+8,5 %) та металургія (+6,8 %).

У 2017 р. приріст промислового виробництва склав 0,4 %, найбільше зростання спостерігалося в випуску хімічної продукції (+18,4 %), гумових і пластмасових виробів, іншої неметалевої мінеральної продукції (+8,2 %), машинобудуванні (+7,9 %).

Крім того, слід зауважити, що на сьогодні реалізуються окремі заходи секторальної підтримки у таких галузях, як суднобудівна, літакобудівна, автомобілебудівна, хімічна тощо. Попри окремі успішні приклади (насамперед, машинобудування для агропромислового комплексу), загалом ці заходи станом на 2017 р. не дозволили забезпечити принципове та стійке зростання виробництва у відповідних галузях. Це викликано наявністю невирішених проблем горизонтального (узагальнюючого) характеру, що потребують першочергової уваги та розглядаються в цій Стратегії.

Проблема стрімкої нескомпенсованої деіндустріалізації економіки є фундаментальною та такою, що більшою мірою узагальнює всі інші проблеми розвитку промислового комплексу України.

Дефіцит кваліфікованої робочої сили для потреб промисловості

На поточний момент на ринку праці в Україні загострюється ситуація з недостатньою кількістю кваліфікованої робочої сили, так, наприклад, на кінець 2017 р. 23,5 % від загальноекономічної кількості заявлених вакансій склав попит роботодавців на кваліфікованих робітників з інструментом. В 2017 р. на 50 % збільшився попит роботодавців на технічних службовців та операторів технологічного устаткування та машин.

Погіршення ситуації обумовлено не в останню чергу масовим відтоком кваліфікованої робочої сили за кордон. За даними Eurostat, лише у 2016 р. українцям було видано 589 тис. вперше оформлених дозволів на проживання в країнах ЄС, що на 64 % більше, ніж 2014 р. При цьому основною причиною міграції українських громадян до ЄС було саме працевлаштування (75 % усіх вперше оформлених дозволів на проживання).

У зв'язку з нестачею кваліфікованих кадрів збільшується ризик втратити можливості для створення на території України нових промислових підприємств та поглиблення інтеграції вітчизняної промисловості до глобальних виробничих мереж.

Критична залежність від експорту сировинних товарів

Сучасна українська промисловість переважно виробляє та експортує сировинні товари та напівфабрикати, втрачаючи можливість створення доданої вартості на їхній основі. У сирому чи первинно обробленому стані, зокрема, експортується приблизно 55 % залізорудної продукції, 61 % зернових, а в структурі експортованих металургійних товарів 83 % складають напівфабрикати. В той же час внутрішній попит на різноманітну кінцеву продукцію багато в чому задовольняється імпортом.

Починаючи з 2011 р., відбувалося суттєве падіння товарного експорту, насамперед через скорочення поставок промислових товарів. Цей факт ілюструє важливість розвитку промислового виробництва для експортних показників.

При цьому збільшення експорту сировинних товарів є небезпечним, тому що сировинні галузі є значно більш вразливими до коливань світових ринків, аніж галузі, що виробляють продукцію з високою доданою вартістю. Зокрема, за 9 міс. 2017 р. понад 70 % поставок до ЄС у вартісному виразі склала аграрно-сировинна та низькотехнологічна продукція: аграрна сировина та продовольство (32,2 %), чорні метали (21 %), мінеральна сировина (13,4 %), деревина (5,5 %). Якщо в 2001 р. агропродукція складала 11 % загального вітчизняного експорту, то у 2016 р. цей показник становив 42 %, в 2017 - 41 %.

Превалювання секторів промисловості з низькою доданою вартістю

Україна має висококонцентровану промислову структуру з 4 галузями, на які припадає понад 60 % доданої вартості переробної промисловості. Крім того, в останні роки більше ніж чверть доданої вартості (26 %) припадає на добувну промисловість.

При цьому 3 найбільші за обсягом галузі (харчова, добувна та металургія) виробляють або напівфабрикати, або готову продукцію з невисокою доданою вартістю. Натомість частка машинобудування в структурі доданої вартості промисловості в останні роки суттєво знизилася (з 16,7 % у 2007 р. до 8 % у 2016 р.).

Загалом ці тенденції зменшують загальну ефективність вітчизняної промисловості та економіки в цілому, посилюють нестійкість та вразливість промислового сектору до коливань на міжнародних ринках.

Високий рівень імпорту промислових товарів

Певний час тому експорт переробної продукції робив позитивний внесок до національного торговельного балансу (приклади - 2005, 2011 р.). Однак у 2015 р. імпорт переробної продукції перевищив її експорт: внутрішнє виробництво не було здатним належною мірою забезпечити внутрішній попит, що сприяло від'ємному зовнішньоторговельному балансу країни загалом. Зокрема імпорт з ЄС представлений переважно високотехнологічною продукцією машинобудування та хімії: так, у 2017 р. механічні та електричні машини склали 21,8 %, мінеральні палива - 15 %, засоби наземного транспорту - 10,8 %, фармацевтична продукція - 6,2 %, пластмаси - 6 %. При цьому з 2010 по 2016 р. частка внутрішньо вироблених непродовольчих споживчих товарів значно зменшилась, з 50 % до 35,6 %. Це свідчить про те, що Україна стає все більш імпортозалежною.

Значна географічна концентрація промислового експорту

Географічна концентрація експорту промислових товарів є наслідком коопераційних зав'язків, що розбудовано ще за часів СРСР та за роки незалежності України тільки зростала. Зокрема, 6 торговельних партнерів не цей час забезпечують понад 50 % промислового експорту. Це обумовлює залежність вітчизняної економіки від коливань попиту на ринках країн-партнерів, їх імпортної політики, а також міжурядових політичних відносин.

Вразливості української економіки за умови високої географічної концентрації експорту продемонстрували наслідки агресії РФ. Експорт товарів до Росії протягом 2004 - 2013 років у номінальному вираженні зріс на 160 %, зростаючи швидше, ніж загальний експорт України, насамперед за рахунок продукції переробної галузі, та мав критичне значення з точки зору відношення до загального обсягу виробництва. Так, наприклад, експорт продукції машинобудування до РФ в 2013 року дорівнював 52 % від загального випуску продукції цією галуззю; для коксу та продуктів нафтопереробки даний показник складав 86 %, для сектору оброблення деревини та виготовлення виробів з деревини та паперу - 54 %, для сектору іншої неметалевої мінеральної продукції - 51 %. Таким чином, експорт багатьох галузей української промисловості мав критичну залежність від ринку РФ. Тому саме згортання торговельних зв'язків із Росією, починаючи з 2014 р., призвело до суттєвого падіння показників експорту України. Відповідні втрати донині не скомпенсовано вітчизняною промисловістю.

Значна регіональна концентрація промисловості

На 5 регіонів (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Харківська обл., м. Київ) припадає понад 50 % валової доданої вартості переробної промисловості. У цей же час, сукупна валова додана вартість переробної промисловості таких 5 регіонів, як Закарпатська, Тернопільська, Луганська, Херсонська та Чернівецька області, не перевищує 5,5 %.

Аналогічні тенденції спостерігаються при аналізі відносного показника з урахуванням кількості населення. Так, у 2015 р. валова додана вартість переробної промисловості у розрахунку на 1000 осіб в Дніпропетровській обл. (11,56 млн. грн./тис. осіб) більше ніж у 10 разів перевищувала аналогічний показник Чернівецької обл. (1,14 млн. грн./тис. осіб). Це знаходить певне відображення і в показнику наявного доходу населення у розрахунку на особу (зокрема, в 2015 р.: м. Київ - 75,8 тис. грн., Дніпропетровська обл. - 38,4 тис. грн., Херсонська обл. - 27,1 тис. грн., Чернівецька обл. - 23,1 тис. грн., тощо).

Низька ресурсоефективність промисловості та високий рівень забруднення

Ресурсоефективність - це основний чинник, що призводить до сталого розвитку країни та конкурентоспроможної промисловості, зокрема за рахунок зниження вартості виробничих факторів та виробничих витрат, мінімізації впливу на зовнішнє середовище. Ресурсоефективність є однією з семи провідних ініціатив ЄС та визнається ООН як один з вирішальних аспектів для інклюзивного та сталого промислового сектору. Термін "ресурси" в даному розділі вживається щодо всіх природних та матеріальних ресурсів, які використовуються в виробничих процесах: це як відновлювані, так і невідновлювані первинні ресурси, енергоресурси, вода, грунт тощо.

Промисловість України - це основний споживач сировини, енергії та води. Зокрема, безпосереднє споживання енергії промисловістю перевищує 30 % від загальноекономічного показника та більше половини з сього обсягу споживання забезпечується металургійною галуззю.

В той же час Україна є найменш енергоефективною порівняно з країнами-сусідами Центральної та Східної Європи, при цьому тенденція до покращення відсутня. Серед іншого, за цим показником Україна у 2 рази поступається Болгарії, в 3 рази - Румунії, в 7 разів - Німеччині.

Використання сировини також тісно пов'язане з використанням енергії в економіці, оскільки, по-перше, процеси видобування та переробки сировини є вкрай енергомісткими, і, таким чином, енергоефективність має прямий вплив на матеріалоефективність. По-друге, наявний зворотній зв'язок: зростання матеріалоефективності призводить до зменшення обсягів енергії, що використовується в виробництві.

Фокусування на нових підходах до подолання моделей лінійного виробництва та споживання, розвиток циркулярної економіки, що ґрунтується на заощадженні ресурсів, перетворенні відходів у ресурси в кінцевому підсумку дає промисловості змогу знижувати собівартість, створювати робочі місця, зменшувати обсяг відходів та підвищувати таким чином конкурентоздатність на світових і внутрішніх ринках.

Крім того, промисловість утворює понад 90 % відходів у країні. Серед найбільших забруднювачів - гірнича індустрія, металургія та хімія, що продукують значну кількість різноманітних відходів. Значна частина цих відходів може бути перероблена в корисну продукцію, але на цей час такого не відбувається.

IV. Мета та строки впровадження Стратегії

Метою Стратегії є забезпечення сталого всеохоплюючого розвитку промисловості України.

У середньостроковій перспективі реалізація Стратегії дозволить суттєво скоротити економічне відставання України від розвинутих країн та забезпечити подальше стале, інноваційне та інтенсивне зростання економіки, підвищення економічної стійкості, соціальних стандартів і безпеки держави.

Стратегія розрахована на строк до 2025 р.

V. Завдання Стратегії

Аналіз цілей національного розвитку та очікуваного вкладу промислової політики в їхнє досягнення, а також пошук шляхів щодо вирішення ключових проблем розвитку промисловості дозволив виокремити наступні завдання Стратегії промислового розвитку, які можна визначити як міжгалузеві пріоритети промислової політики країни у середньостроковій перспективі:

1. Модернізація та зростання промислового виробництва.

2. Регіональний розвиток промисловості.

3. Підвищення ресурсоефективності промисловості.

Стратегічне завдання 1. Модернізація та зростання промислового виробництва.

Застарілість основних фондів і технологій, низький рівень фінансування та інвестицій, складність та проблемність бізнесового та конкурентного середовища визначають недостатній рівень розвитку промисловості та її недостатню ефективність для економіки в цілому.

При цьому також фіксується нездатність або відсутність мотивації виробників до якісного оновлення, що є причиною домінування в структурі виробництва товарів з невисокою доданою вартістю.

Завдання модернізації та зростання промислового виробництва розглядається у декількох аспектах.

1.1. Розвиток існуючих та формування нових видів діяльності з вищою доданою вартістю.

Превалювання низькотехнологічного виробництва (тільки 11 % від загального обсягу промислової продукції відноситься до середньо- та високотехнологічної) зумовлює вразливість промислового сектору до коливань на міжнародних ринках, а також його недостатню конкурентоспроможність на національному ринку.

Розвиток напряму високотехнологічної продукції є важливим для якісного розвитку всієї промисловості, позаяк робить її більш сталою та конкурентоздатною. Тому необхідним є підтримувати існуюче виробництво такої продукції та створювати нові напрями її випуску. Це сприятиме структурній трансформації промисловості, а саме - перерозподілу її структури на користь частки високотехнологічних секторів, що виробляють продукцію з підвищеною доданою вартістю.

При цьому важливим напрямком роботи є цифровизація промисловості (в контексті відповідного процесу в економіці та суспільстві загалом), тобто активне впровадження передових інформаційних технологій задля підвищення ефективності та конкурентоздатності промисловості.

1.2. Зростання продуктивності та обсягів промислового виробництва.

Кількісне зростання промисловості надає ресурси для її сталого розвитку. Стратегія робить головний акцент на якісному зростанні промислового виробництва, однак є важливим і загальне збільшення виробничих показників, яке покращує стан сектору і забезпечує підґрунтя для подальшого розвитку та активізує ефект масштабу, що позитивно впливає на собівартість, та як наслідок - конкурентоспроможність продукції.

Також зберігається проблема продуктивності виробництва, яка в Україні загалом є нижчою, ніж в інших країнах Центрально-Східної Європи. Це послаблює ефективність вітчизняної промисловості та економіки загалом, відтак навіть часткове вирішення даної проблеми матиме позитивний вплив на вказані сфери господарювання.

1.3. Вдосконалення методів господарювання.

Однією з принципових проблем української промисловості є недостатня управлінська ефективність, зокрема застарілі підходи до організації виробничої, комерційної діяльності, управління персоналом, ресурсами тощо. Вдосконалення таких процесів є важливою запорукою розвитку промисловості, оскільки зробить її більш ефективною та конкурентоздатною.

1.4. Інтеграція до світових ланцюгів доданої вартості.

В сучасному світі побудова міжнародних виробничих ланцюжків є важливою умовою бізнес-ефективності, оскільки дозволяє синергетично поєднувати можливості виробників різного рівня з дуже різних регіонів. Самим виробникам це надає ресурси для стрімкого розвитку - інвестиції, обігові кошти, трансфер сучасних технологій, обмін досвідом, нові експортні та національні збутові канали.

При цьому йдеться про сукупність взаємопов'язаних дій, необхідних для проведення продукту від заснування, через різні етапи виробництва, до постачання кінцевим споживачам, післяпродажного обслуговування та переробки чи утилізації. Інтеграція до глобальних ланцюгів доданої вартості здатна підвищити конкурентоспроможність вітчизняної промисловості та її продукції на зовнішньому та внутрішньому ринку, а отже - ефективність та сталість економіки в цілому.

При цьому можливе створення міжнародних ланцюгів доданої вартості на основі українських виробничих компаній у тих сферах, де їхні технології та продукція є або можуть бути конкурентоздатними на світових ринках.

Отже, за рахунок модернізації, зростання продуктивності та обсягів виробництва, вдосконалення методів господарювання, інтеграції до світових виробничих ланцюгів промисловість України стане більш конкурентоспроможною, що збільшить внутрішні та зовнішні товарні продажі та, в кінцевому рахунку, посилюватиме економічну сталість держави, зменшуватиме її вразливість.

Диверсифікація та розвиток виробництва також забезпечать пряму й непряму зайнятість, що сприятиме підвищенню рівня життя. Крім того, реалізація стратегічного завдання 1 суттєво знизить ресурсну залежність, що є вкрай важливим для національної безпеки в широкому розумінні.

Стратегічне завдання 2. Регіональний розвиток промисловості.

Історична сконцентрованість вітчизняної промисловості в окремих регіонах в умовах недостатньої розвиненості економіки зумовлює значну різницю в рівні розвитку регіонів у масштабах країни. Це, в свою чергу, підсилює несприятливі соціальні явища, в цілому послаблює економічну стійкість країни.

Завдання регіонального розвитку промисловості розглядається у декількох аспектах.

2.1. Збільшення промислового виробництва та обсягу переробки, зокрема в слаборозвинених регіонах, що дозволить підвищити загальний обсяг виробництва в країні, оздоровити соціальну ситуацію, послабити відтік кадрів. На сьогодні в багатьох регіонах існують частково або повністю зупинені підприємства, робота яких може бути поновлена з меншими початковими витратами (через наявність будівель, інфраструктури, підготовлених місцевих кадрів тощо).

Разом із тим, існують умови для появи нових виробництв різного напрямку, які можуть бути орієнтовані як на внутрішній, так і на зовнішній ринок.

2.2. Посилення регіональних ланцюгів доданої вартості.

Участь підприємств у регіональній та міжрегіональній виробничій кооперації матиме синергетичний ефект для учасників таких ланцюжків завдяки посиленню чи формуванню інтегрованих бізнесів, спрямованих на отримання продуктів глибшої переробки, спільному використанню інфраструктурних об'єктів тощо. Такий процес потребуватиме більше робочої сили і тим самим теж позитивно впливатиме на соціальну ситуацію, як в окремих регіонах, так і в державі загалом.

Відтак регіональний розвиток промисловості спричинить збільшення промислового виробництва та попиту по всій країні, а отже сприятиме сталому економічному зростанню, що стимулюватиме створення робочих місць, зростання доходів та скорочення зовнішньої міграції робочої сили.

Стратегічне завдання 3. Підвищення ресурсоефективності промисловості.

Реалізація цього завдання матиме помітний вплив на ефективність і конкурентоздатність промисловості, оскільки частка сировинних та енергетичних ресурсів у собівартості української промислової продукції залишається надто високою і в деяких галузях сягає 80 %.

Завдання зменшення ресурсоспоживання в промисловості розглядається у декількох аспектах.

3.1. Підвищення ресурсоефективності може бути досягнене за допомогою технологій, спрямованих на оптимізацію використання сировини та енергоносіїв. Хоча частина підприємств вже багато років вживає заходів для впровадження таких технологій, в цілому українська промисловість залишається ресурсовитратною через застарілу техніко-технологічну базу та нестачу можливостей для її оновлення. Поступове вирішення цієї проблеми вможливить зниження собівартості різних видів промислової продукції і, таким чином, підсилить їхню конкурентоспроможність та ефективність виробничих ланцюжків.

3.2. Впровадження ефективних практик управління відходами передбачає розвиток їхньої переробки, а також зменшення промислових викидів та, таким чином, менше навантаження на навколишнє середовище.

Належне управління відходами має принципове значення для подальшого розвитку національної промисловості, оскільки є джерелом цінних вторинних ресурсів і спрямоване на оздоровлення екологічної ситуації. З різних типів відходів може бути отримана різноманітна сировина, електрична та теплова енергія, корми для худоби та ін.

В кінцевому підсумку підвищення ефективності використання ресурсів призведе до скорочення їхнього споживання, що зробить промисловість більш конкурентоздатною і відтак стимулюватиме розвиток економіки та покращить екологічну стійкість країни.

Крім того, менше ресурсоспоживання промисловості знизить імпортозалежність України, що підсилить рівень національної безпеки. Особливе значення це має в випадку природних вуглеводнів (газ, нафта): залежність від їхнього імпорту з РФ обмежує політичну незалежність України як такої.

VI. Напрями реалізації Стратегії

Основні зусилля з реалізації Стратегії будуть зосереджені на розвитку виробництва середньо- та високотехнологічної інноваційної продукції з високої доданою вартістю, що забезпечить загальне посилення конкурентоспроможності промислової продукції та підвищення рівня промислово-технологічної переробки.

Пріоритетні галузі та підгалузі, що потребують першочергової уваги, визначатимуться на регіональному рівні з урахуванням підходу смарт-спеціалізації із застосуванням відповідного аналітичного інструментарію.

Реалізація завдань Стратегії потребує визначення загальних пріоритетних напрямів діяльності, необхідних для такої реалізації. Ці напрями знаходяться в тісному логічному взаємозв'язку як із завданнями Стратегії, так і з обраними цілями національного розвитку країни.

1) в рамках стратегічного завдання "Модернізація та зростання промислового виробництва" основними напрямами реалізації Стратегії є:

Залучення зовнішніх і внутрішніх інвестицій у промисловість

На сьогодні в Україні існують системні проблеми інвестиційного поля - зарегульованість бізнесу, недостатнє гарантування вкладень, недостатньо чітке та дієве правове середовище тощо. На вирішення цих проблем у розрізі прямих іноземних інвестицій (далі - ПII) спрямований широкий спектр державних програм та ініціатив, що реалізуються Мінекономрозвитку, Офісом з просування інвестицій при Кабінеті Міністрів України (далі - КМУ), Президентською інвестиційною радою, а також Інвестиційним агентством України, заснованим у 2015 р.

При цьому в 2016 р. загальний обсяг надходжень акціонерного капіталу ПII в вітчизняній економіці зріс на 17,1 % до $4,4 млрд., однак основна частина надійшла в фінансову та страхову сферу. Натомість капіталовкладення в промисловість склали лише 10,8 % в загальній структурі, або $475,2 млн, що означає скорочення майже в 2 рази порівняно з 2012 р.

Залучення ПII в виробництво є головною умовою модернізації промисловості, а відтак - інтеграції промислових виробників у світові ланцюги доданої вартості, оскільки забезпечить їхню конкурентоспроможність. У свою чергу, така інтеграція додатково підсилюватиме конкурентоздатність підприємств та їхньої продукції на зовнішніх та внутрішніх ринках.

На даний момент державні інституції на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях не ведуть достатньої діяльності з залучення внутрішніх капіталовкладень. Здебільшого заходи мають непрямий характер і спрямовані на оптимізацію надання адміністративних послуг, що покриває лише частину проблематики. Інформаційну та просвітницьку компоненту необхідної роботи частково виконують окремі галузеві асоціації, але ці заходи не мають системного характеру, а отже, і значного впливу на інвестиційну діяльність.

При цьому важливе створення міжнародних ланцюгів доданої вартості на основі вітчизняних виробничих компаній у тих сферах, де їхні технології та продукція є або можуть бути конкурентоздатними на світових ринках. Такі ланцюги вже існують, наприклад, у машинобудуванні, металургійній галузі: українські компанії співпрацюють з іноземними в виробництві товарів, або беруть участь у їхньому капіталі.

Що стосується внутрішніх інвестицій у промисловість, то в доларовому еквіваленті в 2016 р. порівняно з 2013 р. капітальні інвестиції в промисловість України впали на 65,2 % до $4,6 млрд. (за середнім курсом гривні в відповідні періоди).

Базовою причиною такої від'ємної динаміки стала складна економічна ситуація в державі, однак більш ґрунтовними та давніми факторами є: а) висока ризикованість та непривабливий інвестиційний клімат; б) брак коштів у внутрішніх інвесторів, б) відсутність у них мотивації до інвестування (наприклад, з-за нерозуміння потенційного зиску).

Реалізація цього напряму передбачає:

розробку пакету ініціатив, спрямованих на залучення ПІІ в виробництво, особливо товарів з високою доданою вартістю - зокрема, ініціатив, спрямованих на налагодження зв'язків між українськими промисловими малими і середніми підприємствами (далі - МСП) та закордонними інвесторами;

підвищення рівня інформаційного забезпечення потенційних інвесторів щодо можливостей інвестування в промисловість України;

аналіз наявних промислових ресурсів, виробничого, інноваційного та трудового потенціалу кожного регіону. Відповідні інформаційні пакети щодо регіонального промислового потенціалу, створені на основі методології "смарт-спеціалізацій", надаватимуться установам, які сприяють залученню інвестицій. Реалізація цього підходу повинно відбуватися відповідно до Стратегії смарт-спеціалізації Європейської Комісії;

організацію регулярних опитувань промислових компаній з метою з'ясування, яких умов та стимулів бракує для внутрішнього інвестування, та які основні проблеми при цьому виникають, перегляд регуляторного поля (за потреби);

заохочення інвестицій у проекти щодо поглиблення переробки сировини, що дозволить збільшувати додану вартість продукції, створювати нові робочі місця, сприятиме зростанню обсягів промислового виробництва в регіонах та його продуктової диверсифікації;

активізацію роботи діючих органів (або ініціювання створення нових, за потреби), що виконуватимуть роль регіональних офісів із залучення інвестицій до промисловості, організація та проведення системної роботи з інформування наявних і потенційних інвесторів та надання їм організаційної підтримки;

проведення промо-заходів і інформаційних кампаній із залученням представників найперспективніших в інвестиційному плані галузей, іноземних торговельно-промислових палат, з пропагуванням позитивних прикладів залучення інвестицій;

розширення доступу до грошових ресурсів (через взаємодію з банками, грантові програми тощо), інформаційна робота з наявними та потенційними інвесторами, а також загальне покращення бізнес-клімату.

Спрощення ведення промислової діяльності (ефективне регулювання)

Ефективність регулювання в сфері виробництва промислових товарів та видобутку сировини залишається низькою, хоча в останні роки зроблено значні кроки з покращення даної ситуації. Інструментами такого покращення є, зокрема, план заходів щодо дерегуляції господарської діяльності та план дій щодо імплементації кращих практик якісного та ефективного регулювання, відображених групою Світового банку в методології рейтингу Doing Business. В 2017 р. Україна піднялася в цьому рейтингу на 4 позиції, однак посідає лише 76 місце з 190.

Поліпшити ситуацію має також реалізація заходів, передбачених Стратегією розвитку МСП в Україні на період до 2020 р., зокрема в частині підвищення рівня інформаційного забезпечення МСП, розвитку інфраструктури підтримки підприємництва, запровадження спеціалізованих програм підтримки МСП та забезпечення більш якісного публічно-приватного діалогу між центральними органами влади та об'єднаннями підприємців. Окрім того, важливо створити умови, які б сприяли збільшенню частки МСП у промисловості. Довідково, частка МСП у переробній промисловості (за обсягами реалізації) в 2016 р. склала 48 %, у добувній - 20 %.

Усі перераховані інструменти спрямовані на широке коло суб'єктів господарювання, що дає змогу покращити загальне бізнес-середовище. Разом із тим, ця Стратегія фокусується на промислових виробниках, з особливим акцентом на продукції з високою доданою вартістю. Отримання дозвільної документації, проходження необхідних регуляторних процедур у сфері промисловості є вкрай ускладненим, особливо в випадках виробництва з підвищеним рівнем небезпеки. Також значною проблемою для підприємств, що лише розпочинають господарську діяльність, зокрема, є підключення до інженерних мереж (електро-, газо-, водопостачання тощо), отримання земельних ділянок під будівництво, що вкрай негативно впливає на інвестиційну привабливість промисловості.

Реалізація цього напряму передбачає:

перегляд існуючих дозвільних процедур у сфері промисловості, що будуть забезпечувати достатній ступінь контролю безпеки на виробництві та водночас належний рівень легкості ведення бізнесу;

регулярне та систематичне проведення аудитів регуляторного середовища промислових секторів;

створення інформаційного ресурсу, за допомогою якого можна буде отримати деталізовану покрокову інструкцію щодо відкриття промислового виробництва (зокрема, приклади інвестиційних планів, процедури отримання дозвільної документації, підключення до мереж).

Реформування системи технічного регулювання, стандартизації та метрології

Важливим завданням, що сприятиме розвитку промисловості, є подальше створення системи технічного регулювання, стандартизації та метрології, яка гарантуватиме безпечність промислової продукції, що вводиться в обіг, забезпечуватиме ефективне регулювання ділового середовища та сприятиме інтеграції України до глобальних виробничих мереж.

Зобов'язання щодо реформування згаданої системи визначено статтями 53 - 58 глави 3 Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Гармонізація вітчизняного законодавства з відповідними актами ЄС дозволить впровадити в різних промислових секторах характеристики продукції або пов'язані з ними процеси та методи виробництва, що застосовуються в ЄС, а також забезпечити належну безпечність нехарчових товарів.

Національні стандарти, гармонізовані з міжнародними та європейськими, є джерелом інформації про нові продукти, технології та найкращу практику у сфері промисловості. Сучасні вимірювальні технології та прилади сприяють науково-технічному розвитку галузей, забезпечують ефективність технологічних процесів та високу якість продукції.

Наразі вживаються заходи щодо поступового досягнення відповідності технічним регламентам Євросоюзу та системам стандартизації, метрології, акредитації, робіт з оцінки відповідності та ринкового нагляду ЄС. Також Україна дотримується принципів та практик, викладених в актуальних рішеннях та регламентах ЄС. Розпорядженням КМУ від 19.08.2015 N 844 схвалено Стратегію розвитку системи технічного регулювання на період до 2020 р., реалізується відповідний план заходів.

Також готується підписання Угоди про оцінку відповідності та прийнятність промислової продукції (далі - АСАА) в пріоритетних секторах промислової продукції (низьковольтне обладнання, електромагнітна сумісність, машини). Європейською стороною перевірено стан наближення українських законодавчих актів до відповідних актів європейського законодавства з метою підписання Угоди АСАА, надано в цілому позитивну оцінку. Очікується друга фаза офіційного оцінювання окремих складових української інфраструктури якості (стандартизація, оцінка відповідності, акредитація, метрологія, ринковий нагляд). Після підписання Угоди АСАА передбачається її поширення на інші пріоритетні сектори промисловості.

Розвиток інфраструктури якості в бік гармонізації з нормами ЄС сприятиме не тільки ефективній інтеграції України до глобальних виробничих мереж, а й інклюзивному та сталому економічному розвитку через підвищення конкурентоспроможності промислових товарів з високою часткою доданої вартості, посиленню позицій вітчизняних товарів на внутрішньому та зовнішніх ринках, прискорить модернізацію промисловості та сприятиме підвищенню ступеню переробки промислової продукції.

Реалізація цього напряму передбачає:

подальше створення в Україні системи технічного регулювання, стандартизації та метрології відповідно до зобов'язань, визначених Угодою про асоціацію стосовно прийняття відповідних актів законодавства та його подальшого удосконалення;

гармонізацію національних стандартів з міжнародними та європейськими;

зміцнення інституційної спроможності відповідних органів та забезпечення їхнього представництва в європейських та міжнародних організаціях;

продовження регулярного діалогу з ЄС з метою підписання Угоди АСАА.

Створення умов для розвитку конкуренції у промисловості

Конкурентне середовище - один із найважливіших факторів промислової політики. Головним державним органом, який забезпечує захист конкуренції в господарчій діяльності, є Антимонопольний комітет України (далі - АМКУ). Стратегія розвитку системи технічного регулювання на період до 2020 р. також запроваджує механізми, які в кінцевому підсумку зміцнюють конкуренцію серед промислових підприємств.

Чинні механізми підтримки виробників у розрізі конкуренції досить обмежені. Аби прискорити модернізацію та розвиток промисловості, доцільно стимулювати оновлення виробничих фондів і продуктових рядів, що дозволить підвищувати конкурентоздатність на ринках збуту.

Реалізація цього напряму передбачає:

запровадження спільних із АМКУ дій щодо покращення конкурентного середовища в промисловості;

запровадження механізмів конкурентних торгів щодо доступу до різноманітних ресурсів, перш за все тих, видобуток яких носить монопольний характер;

аудит чинного механізму преференцій для секторів промисловості та надання йому системного, гнучкого та обґрунтованого характеру, з метою забезпечення принципів тимчасовості та антикризового значення, врахування значення відповідних секторів для економіки в цілому.

Покращення системи державно-приватного партнерства в сфері промисловості

Механізм державно-приватного партнерства (далі - ДПП) може стати дієвим інструментом розбудови різних галузей економіки та забезпечити залучення інвестицій. Країни, де він розвинутий на високому рівні, успішно здійснюють масштабні проекти на підставі співробітництва держави та приватного бізнесу. У 2010 - 17 рр. зареєстровано 186 відповідних договорів. При цьому лише 1 % загальної кількості зазначених договорів реалізується в промисловості. Такий низький показник зумовлений відсутністю чітких рамок функціонування ДПП.

Реалізація цього напряму передбачає:

аудит та оптимізацію профільного законодавства шляхом внесення цільових змін у частині укладення та реалізації договорів ДПП;

залучення органів місцевого самоврядування до продуктивної співпраці з промисловим бізнесом на регіональному та місцевому рівні;

підвищення рівня поінформованості промислових компаній щодо можливостей ДПП;

заохочення проектів ДПП у сфері промислового виробництва та створення промислової інфраструктури.

Забезпечення підготовки професійних кадрів згідно з потребами промисловості

На даний час трудові ресурси в Україні лише частково відповідають актуальним потребам ринку праці в цілому та промисловості зокрема. Навчальні заклади випускають значну кількість незатребуваних на ринку спеціалістів, які вимушені шукати роботу з нижчим рівнем кваліфікації, змінювати спеціальність, або ж переміщуватись до тих регіонів, або країн, де їхня кваліфікація матиме попит. До того ж сьогодні відсутні дієві механізми, які б дозволяли видачу диплому після проходження навчання на підприємстві або гарантували б роботодавцеві відшкодування витрат на навчання працівників, що відмовилися від подальшого працевлаштування.

Реалізація цього напряму передбачає:

поширення та популяризація системи дуальної освіти, практик навчання на робочому місці, підтримка створення та розвитку навчальних центрів при промислових підприємствах;

коригування державного замовлення на підготовку фахівців у відповідності до потреб роботодавців у конкретному регіоні, що визначені з урахуванням методології Стратегії смарт-спеціалізації Європейської Комісії;

активну співпрацю Мінекономрозвитку з державними органами, задіяними в процесі формування кадрового ресурсу для потреб промисловості;

заохочення роботодавців до підвищення кваліфікації співробітників і перекваліфікації кадрів із статусом безробітного;

спільне з Міносвіти, Мінсоцполітики та Державною службою зайнятості України, асоціаціями роботодавців осучаснення професійних стандартів промислових спеціальностей;

осучаснення та вдосконалення системи перепідготовки наявних фахівців відповідно до актуальних потреб промисловості з акцентом на сучасних технологіях у сфері ресурсоефективності.

Сприяння цифровізації промисловості

Цифровізація промисловості (в контексті відповідного процесу в економіці та суспільстві загалом), тобто активне впровадження передових інформаційних технологій задля підвищення ефективності та конкурентоздатності є дуже актуальним напрямом Стратегії. Серед іншого, під цифровою економікою розуміється виробництво, продаж і постачання товарів під управлінням комп'ютерних мереж.

В даний час Україна значно відстає від розвинених країн світу за рівнем цифровізації промисловості та економіки. Реалізація плану заходів до Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018 - 2020 рр. сприятиме зменшенню цього відставання та досягненню значних результатів за рахунок впровадження найновітніших цифрових технологій. Часткові зміни в цьому напрямку передбачені й стратегією розвитку високотехнологічних галузей до 2025 р., проте належних структурних змін ще не відбувається.

Якісний прорив у розвитку вітчизняної промислової сфери можливий завдяки переходу на принципи та засади концепції "Індустрія 4.0". Її сутність полягає в оцифровуванні всіх матеріальних активів та інтеграції в цифрові екосистеми та ланцюги доданої вартості країн-партнерів. "Індустрія 4.0" передбачає широкий спектр нових технологій: індустріальний "інтернет речей", використання елементів штучного інтелекту, машинне навчання, роботизацію та автоматичні системи, адитивне виробництво (3D-друк), технології віртуальної, доданої та змішаної реальності тощо.

Реалізація цього напряму передбачає:

аудит інфраструктури для розвитку Індустрії 4.0 з метою оцінки головних факторів конкурентоздатності та можливості долучення до Індустрії 4.0;

популяризацію та просування технологій Індустрії 4.0 як обов'язкового фактору підвищення конкурентоспроможності промислових підприємств на міжнародних ринках;

імплементацію міжнародних стандартів у галузі автоматизації промислового виробництва та застосування інформаційних технологій у промисловості;

залучення промислових компаній до фінансування розвитку Індустрії 4.0 за рахунок фондів ЄС (зокрема, за програмою Horizon 2020);

підтримку та заохочення проведення просвітницьких заходів (конференцій, семінарів, навчальних курсів та ін.) щодо перенесення кращих практик з сектору інформаційних технологій до промислових секторів, формування нових компетенцій персоналу в промисловості з метою впровадження цифрових технологій та забезпечення ефективної комунікації між промисловістю та освітою;

розробку переліку нових професій, що визначаються цифровими компетенціями, та внесення їх до Державного класифікатора професій.

2) В рамках стратегічного завдання "Регіональний розвиток промисловості" основними напрямами реалізації Стратегії є:

Забезпечення реалізації промислової політики з урахуванням економічної та інноваційної спеціалізації регіонів

В результаті децентралізації органи місцевого самоврядування отримали широкий перелік інструментів для сприяння розвитку підприємництва, зокрема промисловості, але ефективність застосування наданих можливостей та наявних ресурсів поки що достатньо низька, внаслідок відсутності достатнього досвіду та інформації щодо потенційних переваг того чи іншого регіону. Реалізації ефективної державної регіональної політики мають сприяти агенції регіонального розвитку (створення яких передбачене постановою КМУ від 11.02.2016 N 258). Станом на грудень 2017 р. рішення про створення агенцій прийняті в 22 областях, 14 з агенцій уже зареєстровано. Відповідно, вже на початковому етапі функціонування згадані агенції можуть бути сфокусовані на промисловості, включно зі створенням на їх базі організаційних одиниць, що мають бути сфокусовані на питані розвитку промисловості у регіонах.

Реалізацію цього напряму передбачає:

імплементацію Стратегії смарт-спеціалізації Європейської Комісії (англ. Smart Specialisation Strategy, далі - S3), гармонізація підходів щодо визначення "розумних" спеціалізацій регіонів;

проведення глибинного аналізу промисловості в регіонах, виявлення сильних і слабких сторін промисловості в кожному із регіонів відповідно до підходів S3 за підтримки Спільного дослідницького центру Європейської Комісії;

запуск пілотних проектів, спрямованих на створення системи взаємозв'язків та взаємопідтримки регіонів із різним рівнем промислового розвитку. Це стимулюватиме розвиток галузей із інноваційним підходом до виробництва, залученню інвестицій та інтеграції українських компаній до світових ланцюгів доданої вартості;

приєднання до Європейської Платформи смарт-спеціалізації (S3) з метою відкриття доступу регіонам України до інструментів платформи, що дозволить визначати економічну та інноваційну спеціалізацію регіонів, покращити співробітництво з регіонами ЄС по тематичних напрямках (модернізація промисловості, виробництво продуктів харчування, енергетика), розширити доступ до структурних фондів ЄС, збільшити синергію між різними політиками України та ЄС, а також ефективно залучати державні і приватні інвестиції;

розробку дієвого механізму інформаційної та організаційної підтримки потенційних інвесторів на регіональному рівні, коли всі зацікавлені сторони зможуть отримати вичерпну і компетентну допомогу та сприяння від відповідного державного органу (інституції);

врахування підходів смарт-спеціалізацій у роботі Фонду регіонального розвитку з метою прийняття диференційованих рішень відповідно до рівня розвитку конкретних регіонів, їх спеціалізації та переваг;

інформаційну та організаційну підтримку органам місцевого самоврядування у процесі імплементації Стратегії розвитку промислового комплексу та підтримку у розробці та впровадженні регіональних планів розвитку промисловості.

Розвиток кластерної співпраці в промисловості

Кластери розуміються як регіональні екосистеми суміжних галузей та компетенцій, що складаються зі значної кількості підприємств, пов'язаних економічних, освітніх та інноваційних суб'єктів та установ, близьких територіально, що характеризуються наявністю конкуренції між окремими учасниками та широкого спектру наявних міжгалузевих взаємозв'язків.

Для розвинених країн світу кластерний підхід є основою злагодженої промислової та інноваційної політики. Створення належних умов взаємодії між сучасною кластерною політикою, стратегією смарт-спеціалізацій та політикою децентралізації дозволить прискорити розвиток промисловості та зміцнити конкурентні можливості регіонів на міжнародному рівні.

В Україні вже існує більше 30 різних кластерів, але більшість із них не пов'язана з промисловістю. Ця Стратегія має сприяти активному розвитку промислових кластерів, які стануть важливим інструментом промислового розвитку країни. Вже існують правові норми, що частково окреслюють створення кластерних об'єднань (зокрема, відповідні заходи, передбачені Стратегією розвитку МСП, Законом України "Про інноваційну діяльність" та державною політикою розвитку транскордонного співробітництва), проте такі норми не мають системного характеру та не дають повного розуміння, яким чином застосовувати даний механізм співробітництва.

Ця Стратегія має на меті конституювати дієву систему заходів державної політики, спрямовану на об'єднання промислових компаній для досягнення спільних цілей, посилення регіональних ланцюгів доданої вартості і, як результат, виробництво продукції із вищою доданою вартістю та отримання більшого прибутку, а відповідно - більших бюджетних надходжень. Розвиток кластерів на регіональному та загальнодержавному рівні сприятиме інтеграції регіональних ланцюгів доданої вартості до глобальних виробничих мереж.

Реалізація цього напряму передбачає:

сприяння інтеграції існуючих промислових кластерів України з Європейською платформою співпраці кластерів (The European Cluster Collaboration Platform) з метою зміцнення вітчизняних кластерів, імплементації найкращих практик, запроваджених в ЄС, отримання доступу вітчизняних кластерів до програм підтримки ЄС (COSME, Horizon 2020 тощо);

створення сприятливих умов для розвитку кластерів, зокрема, аналіз моделі функціонування кластерів з точки зору діючого законодавства та вирішення питання щодо необхідності врегулювання організаційно-правової форми кластерів, правил їх створення і діяльності, а також, гармонізація критеріїв визначення кластерів згідно найкращих практик, запроваджених в ЄС;

підвищення рівня поінформованості та проведення навчання представників промислових підприємств щодо моделі утворення кластерних ініціатив та можливостей, що відкриваються для їхніх учасників.

Розповсюдження сучасних організаційних форм підтримки бізнес-проектів та інновацій у сфері промисловості

З метою підтримки промислових ініціатив та інновацій у сфері промисловості потрібне впровадження нових і вдосконалення існуючих способів координації та співпраці окремих компаній, підприємців, дослідницьких центрів, університетів та органів влади, дії яких орієнтовані на інноваційну діяльність в сфері виробництва. Ця співпраця повинна базуватися на принципах синергізму централізованих та децентралізованих структур і охоплювати різноманітні сфери діяльності: виробничу, науково-технічну, освітню, фінансову, інформаційну, маркетингову та інші.

Однією з таких форм є індустріальні парки. На даний момент в Україні зареєстровано 27 індустріальних парків (далі - ІП), діяльність яких визначається Законом України "Про індустріальні парки", однак становлення цієї форми діяльності йде дуже повільно, наразі кількість індустріальних парків, що ефективно функціонують згідно з затвердженими концепціями, не перевищує 30 %. Це відбувається через складність дозвільних процедур, відсутність дієвих механізмів контролю за діяльністю ІП та інших причин, що обумовлені недосконалістю законодавства. Натомість світовий досвід ІП є досить успішним та ефективним.

Ще однією формою підтримки промислових ініціатив з досвіду України є вільні економічні зони (далі - ВЕЗ) та території пріоритетного розвитку (далі - ТПР), але аналіз співвідношення отриманих ВЕЗ та ТПР податкових преференцій та надходжень до бюджету від їх діяльності не дозволяє оцінити цей досвід як безумовно позитивний.

Реалізація цього напряму передбачає:

критичний аналіз існуючої інфраструктури підтримки інноваційної діяльності у промисловості України (бізнес-інкубатори, технопарки, технополіси, стратегічні альянси, промислові парки, ВЕЗ, ТПР тощо) та кращої світової практики у цій сфері;

створення сприятливих законодавчих умов для підтримки інноваційної діяльності у промисловості України за рахунок зміни діючого законодавства, зокрема за рахунок наближення законодавства України до законодавства та норм і правил ЄС;

збільшення обсягів фінансування інноваційних процесів, зокрема за рахунок державного фінансування, ресурсів фінансово-кредитних установ, інвестиційних фондів, в тому числі завдяки зменшенню ризиків реалізації інноваційних проектів в умовах технопарків та інших організаційних форм підтримки інновацій у промисловості;

прискорення впровадження науково-технологічних досліджень у виробництво, насамперед у галузі високих технологій, і просування інноваційної продукції, виробленої на їх основі, на ринки збуту;

вдосконалення механізмів комерціалізації науково-технічних розробок, напрацювань у сфері науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт у сфері промисловості;

здійснення активної регіональної інноваційної політики, спрямованої на технологічне переоснащення регіональних виробництв на базі новітніх технологій, зокрема, ресурсозберігаючих та екологічно безпечних, зменшення техногенного навантаження на регіональні екосистеми, підвищення ефективності використання місцевої сировини та ін.;

формування тісних взаємовідносин і посилення співробітництва між вишами, науковими центрами та промисловістю;

становлення і розвиток науково-виробничих МСП, які мають високу інноваційну спроможність.

Розвиток інфраструктури відповідно до потреб промисловості з урахуванням регіональної специфіки

Розвиток транспортно-логістичної, інженерної, інформаційної, енергетичної та інших видів інфраструктури задля потреб промисловості є вкрай важливим напрямом дій держави в контексті сприяння якісному та кількісному зростанню промислового виробництва.

Комплекс таких дій може бути розроблений Мінекономрозвитку в співпраці з Мінінфраструктури, в компетенції якого є формування та реалізація державної політики у відповідних сферах.

Під час такої роботи повинні бути враховані можливості ДПП, зокрема спроможність приватних компаній та окремих громадян модернізувати або створювати інфраструктурні об'єкти за власний кошт і отримувати дозвільні документи на користування ними на певних умовах.

Реалізація цього напряму передбачає:

розробку регіональних проектів інфраструктурного розвитку з урахуванням потреб секторів промисловості, конкретних виробництв та спеціалізації регіонів;

запровадження системи компенсації інвестицій промислових підприємств що були спрямовані на розвиток державних чи комунальних об'єктів інфраструктури.

Спрощення доступу до сировинних матеріалів і поглиблення їхньої переробки

В Україні нараховується більше 20 тис. родовищ та проявів корисних копалин, з яких експлуатується лише близько 10 %. Однією з причин низького відсотку освоєння є неефективна дозвільна система. Особливо гостро це питання стоїть для промислових МСП, які не мають ресурсів для проходження складних процедур отримання дозволів на видобуток та/або отримання сировинних матеріалів, проте потребують їх у великій кількості, зокрема для виробництва продукції з підвищеною доданою вартістю. Також це є фактором, що відштовхує потенційних інвесторів, яким зазвичай потрібно витратити від одного до трьох років для отримання всіх необхідних дозвільних документів.

Водночас природні ресурси повинні використовуватися ефективно. Стратегія стимулюватиме збільшення виробництва продукту з високою доданою вартістю на кожну одиницю ресурсу.

Реалізація цього напряму передбачає:

проведення аудиту існуючої дозвільної системи щодо видобутку корисних копалин;

аналіз та перегляд існуючої класифікації сировини, з урахуванням її значення для промисловості та економіки у цілому (місцева сировина, стратегічна сировина, критична сировина);

оптимізацію діючої системи прийняття рішень щодо отримання дозволів на видобуток сировини, за рахунок створення нової диференційованої системи яка дозволить спростити отримання дозвільної документації через перерозподіл повноважень державних органів у бік децентралізації;

розповсюдження системи відкритих та прозорих механізмів набуття права на користування надрами (електронні аукціони, конкурси тощо);

запровадження системи інвестиційних зобов'язань при наданні дозволів на видобування критичних та стратегічних видів сировини.

3) В рамках стратегічного завдання "Підвищення ресурсоефективності промисловості" основними напрямами реалізації Стратегії є:

Підвищення поінформованості підприємств про існуючі ресурсоефективні технології

Більшість промислових компаній (особливо МСП) недостатньо поінформовані про широкі переваги, які надає впровадження ресурсоефективних технологій, що є інструментами системного заощадження коштів і підвищення конкурентоспроможності продукції, розглядають як витрати на екологізацію виробництва, а не інвестиції, що окупаються.

Реалізація цього напряму передбачає:

проведення тренінгів, навчальних курсів щодо енергоменеджменту та ресурсоефективності в промисловості, зокрема, за участю міжнародних організацій та проектів міжнародної технічної допомоги, що діють в Україні, залучення зовнішніх консультантів із спеціалізованими навичками управління ресурсами та енергоефективності;

популяризацію ресурсоефективних технологій, підвищення поінформованості про широкі переваги, які надає впровадження таких технологій (щодо зниження операційних витрат та підвищення конкурентоспроможності);

підвищення рівня поінформованості промислових МСП, а також банківських установ стосовно довгострокових ефектів ресурсоефективності, що дозволить розглядати відповідні заходи з точки зору довгострокових інвестицій, а не оперативних витрат;

утворення майданчиків для обміну досвідом, зокрема, створення єдиного веб-порталу для оприлюднення інструментів, інформації та статистичних даних, що дозволяють оцінити реальну матеріальну та енергетичну місткість виробництва, розповсюджувати кращі практики щодо ресурсоефективності в промисловості у секторальному розрізі;

програми заохочення промислових МСП до проведення енергетичних аудитів та наступної реалізації рекомендацій за результатами цих аудитів та впровадження сучасних систем енергетичного менеджменту.

Стимулювання інновацій та спрощення доступу до інвестицій для впровадження ресурсозберігаючих технологій

На вирішення проблеми ресурсоефективності спрямована певна кількість інструментів діючої державної політики, але вони головним чином стосуються житлово-комунального сектору та домогосподарств. Натомість промислові підприємства не мають достатньо стимулів для запровадження ресурсоефективних заходів і технологій. У 2015 - 16 рр. було ініційовано галузеві програми енергозбереження з відповідними цільовими завданнями, але термін їхньої дії вже минув. Чинними є пільги на ввезення енергоефективного обладнання для підприємств, що працюють у сфері використання відновлюваної та альтернативної енергії, але ефективність даного інструмента є незадовільною.

Реалізація цього напряму передбачає:

залучення органів місцевого самоврядування та регіональних інституцій до детального аналізу потреб промислових МСП у сфері ресурсоефективності, розробки програм і заходів у цій сфері з урахуванням існуючої екологічної ситуації в регіонах та сильних сторін регіону з точки зору ефективного використання ресурсів (наприклад, можливість ефективного використання в регіоні відновлюваних джерел енергії), запровадження додаткових інструментів стимулювання промислових МСП до ресурсоефективності (наприклад, у сфері енергоефективності будівель чи управління відходами);

забезпечення доступності для всіх промислових споживачів високоякісних енергетичних аудитів, встановлення прозорих та недискримінаційних критерії енергетичних аудитів у відповідності до Директиви ЄС N 2012/27EU;

запровадження системи енергосервісних контрактів (ESCo) в промисловості;

запровадження системи "зелених" сертифікатів та ваучерів як спеціальних форм безповоротної допомоги промисловим підприємствам, що запроваджують енергоефективні технології, з метою компенсації частини вартості обладнання та витрат на заходи з підвищення ресурсоефективності, покриття витрат промислових МСП на енергетичний аудит та реалізацію економічно високоефективних рекомендацій енергетичних аудитів, якщо запропоновані заходи було впроваджено;

запровадження системи стимулювання та підтримки ресурсофективних заходів у промисловості, за рахунок податкових стимулів, доступу до фінансування, надання типових проектів та додаткової інформації;

запровадження ринку "зелених облігацій" як механізму залучення інвестицій у проекти з відновлюваної енергетики, ресурсо- та енергоефективності;

поширення програми Е5Р (Фонду Східноєвропейського партнерства з енергоефективності та довкілля) на промислові проекти з ресурсоефективності;

надання підприємствам грантів на впровадження системи енергоменеджменту відповідно до ДСТУ ISO 50001:2014 (ISO 50001:2011, IDT) "Енергозбереження. Системи енергетичного менеджменту. Вимоги та настанова щодо використання";

стимулювання промислового симбіозу в "еко-індустріальних" парках у різних регіонах України;

залучення пільгових кредитів і використання інших механізмів, зокрема передбачених Міжнародним агентством з відновлювальних джерел енергії (IRENA).

Впровадження ефективного регулювання у сфері ресурсозбереження та використання відновлюваних джерел енергії

Ефективне впровадження ресурсоефективних технологій вимагає суттєвого спрощення дозвільних процедур, необхідних для початку та продовження господарської діяльності, пов'язаної з використанням таких технологій. Це значно розширить потенційне коло компаній-впроваджувачів та, відповідно, потенціал посилення ресурсоефективності в українській промисловості.

Реалізація цього напряму передбачає:

перегляд та спрощення чинних адміністративно-правових процедур, що регулюють впровадження ресурсоефективних технологій у промислових процесах;

перегляд та оптимізацію (в напрямку спрощення) чинних адміністративно-правових процедур, що регулюють реалізацію проектів використання відновлюваних джерел енергії на всіх етапах - виробництво енергії, її використання, реалізація через енергомережі, облік тощо;

створення інформаційного ресурсу, за допомогою якого можна буде отримати деталізовану покрокову інструкцію щодо нормативних вимог до впровадження ресурсоефективних технологій.

Впровадження ефективних практик управління відходами, принципів циркулярної економіки

Відходи є цінним джерелом промислових і енергетичних матеріалів, які можуть бути з великим позитивним ефектом використані в господарчих процесах. Водночас ефективне управління утворенням, збиранням, розподілом, переробкою, утилізацією відходів має принципове значення для стану навколишнього середовища. При цьому доцільно прагнути до побудови циркулярної промисловості та економіки, яка утворює мінімум відходів, а основна частина побічних продуктів виробництва (та будь-якого іншого господарювання) планово переробляється на корисні матеріали.

Реалізація цього напряму передбачає:

створення прозорих і цивілізованих ринків вторинної сировини шляхом удосконалення та наближення законодавства України до відповідного законодавства та норм і правил ЄС;

стимулювання та підтримка скорочення обсягу відходів шляхом накладення на виробників зобов'язання зі збирання використаних продуктів виробництва, запровадження системи розширеної відповідальності виробника, приведення вітчизняного законодавства в відповідність із вимогами Директив ЄС щодо захоронення відходів на полігонах, встановлення економічно обґрунтованої вартості захоронення;

використання кластерних ініціатив як інфраструктури, що підтримує розповсюдження заходів з ефективного використання ресурсів, створює умови для промислового симбіозу (використання відходів та побічних продуктів одного підприємства в якості сировини іншим підприємством);

впровадження 5-рівневої системи управління відходами, що сприятиме їхній оптимальній класифікації та ефективному використанню;

розробку комплексу заходів щодо комерційного освоєння промислових відвалів, який сприятиме введенню в товарний обіг значного обсягу корисних сировинних матеріалів, як для переробки в виробництві, так і для використання в якості палива. Згаданий комплекс заходів має передбачати, зокрема, економічні стимули для інвесторів у переробку відходів (наприклад, затвердження тарифу на переробку вторинної сировини), значне спрощення доступу переробників до існуючих відходів, інформаційно-просвітницькі заходи стосовно доцільності такої переробки;

заходи з побудови елементів циркулярної промисловості: вивчення можливих сфер застосування (починаючи з секторів з підвищеним утворенням відходів - металургія, гірнича, хімічна промисловість), сприяння розробці відповідних технологій, управлінських заходів, залученню коштів тощо.

VII. Фінансове забезпечення реалізації Стратегії

Фінансове забезпечення реалізації Стратегії здійснюватиметься за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік виконавцям, відповідальним за виконання заходів, міжнародної технічної допомоги та інших джерел, не заборонених законодавством.

VIII. Організаційне забезпечення та механізм реалізації Стратегії

Реалізація Стратегії буде відбуватись відповідно до Плану заходів, який буде розроблено Мінекономрозвитку протягом чотирьох місяців з дати схвалення Стратегії із залученням відповідних заінтересованих сторін. План заходів визначатиме перелік та опис заходів, відповідальних виконавців, строки виконання завдань, індикатори виконання.

Для забезпечення ефективності реалізації державної політики, а також з урахуванням протокольних рішень Національного комітету з промислового розвитку Мінекономрозвитку ініціює розгляд питання створення ефективної системи адміністрування промислового сектору та моніторингу імплементації Стратегії зокрема, зокрема шляхом підсилення інституціональної спроможності департаменту промислової політики Мінекономрозвитку.

Ще одним важливим напрямком організаційного забезпечення та масштабування пріоритетів державної промислової політики на рівень регіонів, з урахуванням процесу децентралізації в Україні та значної ролі органів місцевого самоврядування у вирішенні питань регіонального значення, пов'язаних з реалізацією Стратегії, є посилення діалогу між центральними та місцевими органами виконавчої влади із залученням регіональних інституцій.

Додатковим елементом реалізації Стратегії буде робота в рамках діючого інструменту співпраці з ЄС - Діалогу високого рівня "Україна-ЄС" щодо горизонтальних питань та окремих секторів промисловості, що сприятиме залученню промисловості до європейських та регіональних ланцюгів створення доданої вартості, розвитку кооперації з виробничим комплексом держав-членів Євросоюзу.

IX. Очікувані результати

Реалізація Стратегії передбачає досягнення індикативних показників, які дадуть змогу оцінити результати проведення державної політики розвитку промислового комплексу.

Індикатор

Поточне значення (звітний рік)

Очікуване значення в 2025 р.

Загальні показники

Частка ВВП переробної промисловості в загальній структурі ВВП, %

12,3 % (I - III кв. 2017)

18 %

Частка ВВП добувної промисловості в загальній структурі ВВП, %

6 % (I - III кв. 2017)

7 %

Частка валової доданої вартості промисловості в загальній структурі, %

20,9 % (2016)

29 %

Індекс обсягів промислового виробництва, %

100,4 % (2017)

105 % (щорічно в середньому за період)

Ємність внутрішнього ринку промислової продукції (обсяг реалізації), без ПДВ та акцизу, млрд. грн.

882,5 (2017)

1500

Матеріалоємність ВВП (відношення обсягу проміжних витрат із таблиць "витрати-випуск" видів діяльності, які виробляють матеріальну продукцію, до загального обсягу ВВП)

0,93 (2016)

0,85

Енергоємність ВВП (витрати первинної енергії на одиницю ВВП), кг нафтового еквіваленту на $1 за паритетом купівельної спроможності

0,28 (2015)

0,17

Спеціальні показники

Доля надходжень прямих іноземних інвестицій (ПII; акціонерного капіталу) в промисловість у загальному обсязі надходжень ПII в Україну, %

10,8 % (2016)

15 %

Частка машинобудування в структурі промислового виробництва, %

8 % (2016)

15 %

Частка середньо- та високотехнологічної продукції в структурі доданої вартості промислового виробництва, %

11 % (2016)

16 %

Частка 5 провідних промислових регіонів у регіональній структурі промислового виробництва, %

50,6 % (2015)

не більше 40 %

Частка МСП у переробній промисловості (за обсягами реалізації)

48 % (2016)

55 %

Частка МСП у добувній промисловості (за обсягами реалізації)

20 % (2016)

30 %

Частка переробної промисловості в загальній структурі товарного експорту, %

68,9 % (2016)

77 %

Частка середньо- та високотехнологічної продукції в загальній структурі товарного експорту, %

19,2 % (2015)

28 %

Ступінь покриття внутрішнього споживання по деяких товарних групах продукцією українського виробництва, в вартісному виразі (грн.), %:

 

 

машинобудування

23,7 % (2017)

28 %

легка промисловість (текстиль, одяг, взуття та ін.)

18,4 % (2017)

23 %

хімічна продукція

20,4 % (2017)

27 %

неметалева мінеральна продукція (будівельні та інші допоміжні матеріали)

78 % (2017)

85 %

готові металеві вироби (метизи, металоконструкції та ін.)

55,1 % (2017)

62 %

Утворення відходів класів I - V у добувній промисловості, млн. т

217,9 (2016)

280*

Утворення відходів класів I - V у переробній промисловості, млн. т

53,9 (2016)

60*

Зайнятість у промисловості, млн. осіб

2,5 (2016)

3

____________
* з урахуванням очікуваного відновлення та зростання виробництва

Всі показники наведено без урахування Автономної Республіки Крим і м. Севастополь, а також частини зони проведення антитерористичної операції

 

* * *

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту розпорядження Кабінету Міністрів України "Про схвалення Стратегії розвитку промислового комплексу України на період до 2025 року"

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Проект розпорядження Кабінету Міністрів України "Про схвалення Стратегії розвитку промислового комплексу України на період до 2025 року" (далі - розпорядження) розроблено Мінекономрозвитку на виконання пункту 101 розділу "Розвиток промислового виробництва та залучення інвестицій" Плану пріоритетних дій Уряду на 2017 рік, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.04.2017 N 275, з метою проведення реформи, яка здатна забезпечити стабільність та динамічний розвиток економіки - проведення нової індустріалізації національного господарства України задля розв'язання гострих проблем, які постали перед промисловим комплексом країни.

Ситуація в українській промисловості погіршилася через продовження експортних втрат, насамперед на російському ринку, окупацію Криму та військові дії на Донбасі, які зупинили значну частину місцевої промисловості.

Частка промисловості (секції B, C, D згідно з КВЕД) в ВВП зменшилася з 45,8 % у 1991 р. до 21,2 % у I - III кв. 2017 р. (зокрема, добувна та переробна промисловість - 18,2 %). Виробництво окремих видів продукції зазнало ще більш драматичного падіння: -92 % виробництво тканин; -96 % виробництво автомобілів; -49 % видобуток нафти і газового конденсату; -41 % виробництво бензину (у 2015 р. у порівнянні з 1991 р.). Оскільки промисловість є основним драйвером економічного розвитку, така від'ємна динаміка стала важливим чинником загального стану вітчизняної економіки, зокрема її недостатньої стійкості та залежності від експорту сировинних ресурсів і напівфабрикатів.

2. Мета і шляхи її досягнення

Метою прийняття розпорядження є формування та імплементація комплексної середньострокової системи заходів органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямованих на забезпечення сталого всеохоплюючого розвитку промисловості України.

3. Правові аспекти

У цій сфері правового регулювання діють: Конституція України, Господарський кодекс України, закони України "Про господарські товариства", "Про інвестиційну діяльність", "Про державно-приватне партнерство", "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики", "Про основи національної безпеки України", Указ Президента України "Про Стратегію сталого розвитку "Україна-2020", розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2017 р. N 275-р "Про затвердження Середньострокового плану пріоритетних дій Уряду до 2020 року", Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 р. N 459.

4. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація Стратегії розвитку промислового комплексу України на період до 2025 року (далі - Стратегія) не потребує додаткових витрат з Державного бюджету України.

Фінансове забезпечення реалізації Стратегії здійснюватиметься за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік виконавцям, відповідальним за виконання заходів, міжнародної технічної допомоги та інших джерел, не заборонених законодавством.

5. Позиція заінтересованих органів

Проект розпорядження потребує погодження з Мінагрополітики, Міненерговугілля, Мінрегіоном, Мінінфраструктури, Мінфіном, Мінсоцполітики, МОН, Держстатом, Держенергоефективності.

6. Регіональний аспект

Проект розпорядження не стосується питання розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

61. Запобігання дискримінації

Проект розпорядження не містить положень, які містять ознаки дискримінації, та не потребує проведення громадської антидискримінаційної експертизи.

7. Запобігання корупції

У проекті розпорядження відсутні правила і процедури, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень.

8. Громадське обговорення

Проект Стратегії пройшов громадське обговорення під час засідання круглого столу в Торгово-промисловій палаті Україні щодо основних засад проекту Стратегії за участю представників промислових підприємств, профспілок та громадських організацій, 15 грудня 2017 року на конференції в Торгово-промисловій палаті Україні "Нова індустріалізація: виклики, можливості та перспективи для України", 14 березня 2018 року на круглому столі в Комітеті Верховної Ради України з питань промислової політики та підприємництва на тему: "Стратегія розвитку промисловості України".

Крім того, проект розпорядження буде висвітлено на офіційному веб-сайті Мінекономрозвитку для громадського обговорення у встановленому порядку.

9. Позиція соціальних партнерів

Проект постанови не потребує узгодження з всеукраїнськими профспілками, їх об'єднаннями та всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців.

10. Оцінка регуляторного впливу

Проект постанови не є регуляторним актом.

101. Вплив реалізації акта на ринок праці

Прийняття розпорядження матиме вплив на ринок праці. Реалізація Стратегії сприятиме створенню нових робочих місць та забезпеченню збільшення рівня зайнятості населення у процесі виробництва.

11. Прогноз результатів

Послідовна реалізація Стратегії у середньостроковій перспективі дозволить суттєво скоротити економічне відставання України від розвинутих країн та забезпечити подальше стале, інноваційне та інтенсивне зростання економіки, підвищення економічної стійкості, соціальних стандартів і безпеки держави.

Реалізація Стратегії передбачає досягнення індикативних показників, які дадуть змогу оцінити результати проведення державної політики розвитку промислового комплексу.

 

Перший віце-прем'єр-міністр
України - Міністр економічного
розвитку і торгівлі України

С. І. Кубів

___ ____________ 2018 р.

 

Опрос