Идет загрузка документа (44 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

Об утверждении Стратегии преодоления бедности (неофициальный текст)

Субъект законодательной инициативы
Проект, Неофициальный текст от 31.07.2015

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від ___ ____________ 2015 р. N ____

Київ

Про затвердження Стратегії подолання бідності

1. Затвердити Стратегію подолання бідності, що додається.

2. Міністерству соціальної політики України разом:

з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та сторонами соціального діалогу розробити та подати у тримісячний строк Кабінету Міністрів України проект плану заходів щодо реалізації стратегічних напрямів, визначених Стратегією, затвердженою цією постановою;

за участю Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Державною службою статистики України, Національною академією наук України проводити моніторинг та оцінку результативності виконання Стратегії.

4. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2011 р. N 1057 "Про затвердження Державної цільової соціальної програми подолання та запобігання бідності на період до 2015 року" (Офіційний вісник України, 2011 р., N 80, стор. 34, ст. 2946).

 

Прем'єр-міністр України

А. ЯЦЕНЮК

 

СТРАТЕГІЯ ПОДОЛАННЯ БІДНОСТІ

I. Загальна частина

Стратегія подолання бідності (далі - Стратегія) розроблена відповідно до Плану заходів з імплементації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, на 2014 - 2017 роки, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року N 847-р.

Забезпечення права на захист від бідності та соціального відчуження є одним із головних завдань Європейської соціальної хартії (переглянутої), що частково ратифікована Верховною Радою України у 2006 році.

Бідність - це неможливість підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. Бідність є порушенням прав людини і унеможливлює забезпечення інших прав та свобод громадян.

Поняття "соціальне відчуження" (відторгнення, виключення відповідно до англійського терміну "exclusion") визначає суспільне явище або ситуацію, в якій громадяни не мають можливості користуватися соціальними правами, які гарантуються їм законодавством. Соціальне відчуження означає виключення особи чи окремих груп громадян із системи реалізації соціальних прав: права на працю, гідних умов життя, доступу до отримання соціальних послуг, медичної допомоги, освіти, культури тощо.

Міжнародний досвід свідчить про можливість зменшення бідності та соціального відчуження засобами соціальної та економічної політики, зокрема, шляхом створення сприятливих економічних умов, запровадження справедливих принципів та механізмів розподілу доходів, випереджаючого зростання заробітної плати порівняно з іншими доходами, підвищення ефективності системи державної соціальної підтримки, розширення доступу до послуг освіти, охорони здоров'я та інших соціальних сфер та залучення всіх суб'єктів громадянського суспільства до розв'язання проблеми бідності.

Ускладнення соціально-економічної ситуації в країні, що супроводжується погіршенням матеріального становища значної частини населення, нові прояви бідності у зв'язку з ситуацією на сході країни та масовим переміщенням населення з Донецької та Луганської областей в інші регіони країни зумовлюють необхідність розробки нових стратегічних підходів з вирішення проблеми бідності. Сьогодні назріла необхідність в удосконаленні вимірювання бідності та соціального відчуження в Україні, а також пошуку нових інструментів та заходів щодо зменшення масштабів негативного явища та упередження його поширення в майбутньому.

Стратегія визначає мету, етапи, стратегічні напрями подолання та упередження бідності на період до 2021 року.

II. Сучасний стан ситуації з бідністю в Україні

В Україні постійно забезпечується виконання системних заходів для вирішення проблеми бідності, запроваджена багатовимірна оцінка бідності за відносними та абсолютними критеріями, проводиться моніторинг показників бідності на основі обстежень умов життя домогосподарств.

За час реалізації Державної цільової соціальної програми подолання та запобігання бідності на період до 2015 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2011 р. N 1057, досягнуто певних позитивних результатів, проте проблема бідності та соціального відчуження загострюється внаслідок економічної, соціальної та політичної кризи, коли Україна змушена долати наслідки зовнішньої агресії, руйнування інфраструктури на сході країни, падіння економіки, зростання інфляції та, як наслідок, погіршення рівня життя населення.

Так, реальний ВВП за 2014 рік порівняно з попереднім роком склав 93,2 відсотків (I квартал 2015 року - 82,8 відсотка), індекс промислової продукції становив 89,9 відсотків (у січні - червні 2015 року - 79,5 відсотка), індекси цін виробників промислової продукції та споживчих цін - відповідно 131,8 та 124,9 відсотків (у січні - червні 2015 року відповідно - 123,4 та 140,7 відсотка). При цьому реальні наявні доходи населення, зменшилися на 8,4 відсотків (у I кварталі 2015 року зменшилися на 23,5 відсотків), а реальна заробітна плата - на 6,5 відсотків (у січні - червні 2015 року на 23,9 відсотка).

Негативні явища в економіці країни вплинули на основні тенденції на ринку праці. У 2014 році порівняно з 2013 роком за методологією Міжнародної організації праці рівень зайнятості населення знизився з 60,2 відсотків до 56,6 відсотків (у I кварталі 2015 року у порівнянні з відповідним періодом 2014 року відповідно з 57,6 до 56,0 відсотків), а рівень безробіття зріс з 7,3 відсотків до 9,3 відсотків економічно активного населення (у I кварталі 2015 року відповідно з 8,8 до 9,6 відсотків).

Рівень відносної бідності залишився стабільно високим і становив у 2014 році 23,9 відсотка. За останні три роки відбулось зменшення рівня крайньої бідності з 12,6 до 10 відсотків. Скоротився і рівень абсолютної бідності за показником витрат нижче прожиткового мінімуму у порівнянні з попереднім роком і становив 20,9 відсотків, але не повернувся до значень 2011 року (16,2 відсотка). За показником доходів рівень абсолютної бідності становив 11,1 відсотка.

Стабільно високими залишаються рівні відносної бідності серед сімей з дітьми (32,7 відсотка), особливо багатодітних сімей (61,7 відсотка), сімей з дітьми до трьох років (35,7 відсотків) та сімей з подвійним навантаженням, де є працюючі та непрацюючі особи (36,6 відсотка).

Майже удвічі перевищує рівень бідності сімей з дітьми (32,7 відсотка) ніж сімей без дітей (16,7 відсотка). Народження другої дитини спричиняє стрімке зростання рівня бідності, який збільшується майже у 1,5 рази і становить 39,5 відсотка.

Найбільш вразливою соціально-демографічною групою населення є діти до 18 років, рівень бідності серед яких становить 33,4 відсотка. Однією з причин такої ситуації є низькі рівні оплати праці батьків.

Моніторинг програм соціальної підтримки показує, що суттєво впливає на зниження рівня бідності надання допомоги при народженні дитини. Зниження рівня бідності серед сімей отримувачів за даними 2013 року відбулося з 32,1 відсотка до 11,7 відсотків або в 2,7 рази.

Завдяки програмі державної соціальної допомоги, що надається малозабезпеченим сім'ям вдалося вдвоє знизити рівень бідності серед цільового контингенту. Однак, через низький рівень охоплення даний вид допомоги не впливає на масштаби бідності по країні в цілому (якщо до отримання соціальної допомоги рівень бідності становив би 24,6 відсотка, то в результаті виплат по програмі він знижується до 24,5 відсотка).

Ризики бідності зростають із зменшенням розміру населеного пункту. Значною є сільська бідність, показник якої (34,8 відсотка) у 1,7 рази перевищує рівень бідності у великих містах (20,9 відсотків).

Специфіка бідності за умовами життя полягає у більшій вагомості інфраструктурних факторів. Тому найбільш вразливим до бідності є сільське населення, де 45,7 відсотків домогосподарств потерпає від відсутності закладів, які надають побутові послуги, 41,8 відсотків - від незабезпеченості населеного пункту своєчасними послугами швидкої медичної допомоги, 28,5 відсотків - від відсутності поблизу житла медичної установи, кожне четверте домогосподарство - від відсутності регулярного транспортного сполучення з населеним пунктом з більш розвиненою інфраструктурою, а понад 50 відсотків - від неможливості забезпечення елементарних побутових зручностей в помешканні.

Сільські мешканці опинилися у зоні високих ризиків соціального відчуження не лише внаслідок наявності значних інфраструктурних проблем, але й через низький порівняно з міськими мешканцями доступ до сучасних інформаційно-комунікаційних систем.

Найбільш вагомими позбавленнями серед усіх типів домогосподарств у 2014 році були: недостатність коштів для сімейного відпочинку (не вдома, а також не з родичами в їх житлі, щонайменше один тиждень на рік) - 39,6 відсотків, для обладнання житла зручностями та оплати послуг охорони здоров'я - понад 20 відсотків.

Традиційно до груп з підвищеним ризиком соціального відчуження в більшості країн потрапляють: ВІЛ-інфіковані, хворі на СНІД, туберкульоз, особи, які відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, бездомні особи, національні меншини.

Поряд з цим специфічною особливістю України є надвисокі ризики відчуження із суспільного життя для осіб з інвалідністю, значною мірою через непристосованість інфраструктури до їх потреб. Ще більш вразливою категорією є діти з інвалідністю. Рівень охоплення реабілітаційними послугами дітей-інвалідів за даними 2013 р. склав лише 8 відсотків від загальної чисельності контингенту, лише 6 відсотків інтегровані до дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів, тобто мають можливість отримати якісну освіту.

Високі ризики соціального відчуження дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, обумовлені недосконалістю механізмів їх адаптації до життя поза межами державних установ, передовсім відсутністю в третини з них житла.

У зв'язку з ситуацією на сході країни та масовим переміщенням населення з Донецької та Луганської областей в інші регіони країни спостерігаються нові прояви та ризики бідності, пов'язані із втратою майна/житла та роботи.

III. Мета та етапи реалізації Стратегії

Метою Стратегії є поетапне зменшення рівня бідності та соціального відчуження за рахунок: створення умов для зростання зайнятості населення; збільшення доходів населення; розширення доступу до послуг соціальної сфери для груп населення з високими ризиками соціального відчуження; запровадження принципів адресності та соціальної справедливості при призначенні всіх видів соціальної допомоги; упередження поширення негативних соціальних процесів серед постраждалих внаслідок бойових дій.

IV. Умови реалізації Стратегії

Для досягнення поставлених цілей умовами реалізації Стратегії є:

дотримання принципів соціальної справедливості у розподілі суспільного багатства;

проведення структурних економічних реформ шляхом ефективної структурної перебудови економіки, модернізації підприємств, інноваційного розвитку виробництва;

- розвиток малого та середнього бізнесу;

- збільшення обсягів виробництва через запровадження новітньої техніки і технології та підвищення продуктивності праці;

підвищення рівня економічного потенціалу регіонів;

відновлення інвестиційної привабливості країни для іноземних інвесторів;

покращення стану довкілля, забезпечення охорони і невиснажливого використання земельних, біотичних та інших природних ресурсів;

відсутність активної фази військового конфлікту на сході України.

V. Стратегічні напрями подолання та упередження бідності

Стратегічними напрямами подолання та упередження бідності є:

1. Забезпечення доступу до продуктивної зайнятості.

Реалізація цього напряму буде спрямована на активізацію розвитку ринку праці, легалізацію зайнятості населення, створення сучасних робочих місць, підвищення якості робочої сили та рівня соціального захисту працюючих громадян шляхом:

- удосконалення законодавства щодо регулювання ринку праці з урахуванням норм міжнародного права, у т. ч. Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони;

- активного сприяння легалізації зайнятості, детінізації заробітної плати та інших доходів населення;

- розширення сфери застосування праці за рахунок створення нових робочих місць з належними умовами та гідною оплатою праці;

- підвищення мобільності робочої сили, у т. ч. шляхом відновлення таких форм зайнятості як організаційний набір працівників, робота за вахтовим методом;

- стимулювання зайнятості сільського населення через створення ґнучкої навчальної мережі з питань ведення малого бізнесу, запровадження державної програми фінансової підтримки розвитку сімейного бізнесу на селі;

- сприяння підвищенню конкурентоспроможності осіб на ринку праці шляхом підвищення ефективності професійного навчання (зареєстрованих безробітних та представників вразливих груп за їх бажанням) за професіями, затребуваними на ринку праці;

- здійснення середньострокового прогнозування потреби на ринку праці у робочий силі у професійному розрізі;

- формування державного замовлення на підготовку фахівців та робітничих кадрів з урахуванням потреб ринку праці;

- перебудова системи державного сприяння працевлаштуванню населення на принципово нових засадах, з урахуванням балансу інтересів роботодавців та найманих працівників, які шукають роботу;

- розширення інституту громадських робіт, більш активне залучення вразливих контингентів, визначення та впровадження на місцевому рівні видів громадських та інших тимчасових робіт, спрямованих на покращення стану земельних та інших природних ресурсів;

- створення системи моніторингу міграційних потоків робочої сили для оцінки стану її внутрішніх і зовнішніх міграційних переміщень та виявлення існуючих проблем у сфері трудової міграції;

- посилення співпраці державних органів з неурядовими українськими організаціями іммігрантів з метою підвищення обізнаності іммігрантів про державні програми інтеграції, можливості працевлаштування та відкриття власного бізнесу в Україні;

- підвищення рівня соціального і правового захисту домашніх працівників;

- удосконалення механізмів державного регулювання трудової міграції та підвищення мобільності робочої силу на ринку праці;

- запровадження схем ґнучкого робочого графіку для окремих категорій працівників, насамперед для осіб, що доглядають малолітніх дітей та осіб з обмеженими можливостями;

- створення умов для продуктивної зайнятості населення з урахуванням специфіки регіону шляхом розвитку аграрного бізнесу, сільського туризму, народних ремесел, підприємств сфери послуг тощо;

- підвищення інформаційної обізнаності населення з питань організації підприємницької діяльності;

- посилення інформаційного забезпечення щодо пропаганди здорового способу життя, насамперед серед працездатного населення.

Показники для відстеження процесу реалізації напряму:

- рівень економічної активності;

- рівень зайнятості;

- рівень безробіття за методологією Міжнародної Організації Праці;

- кількість новостворених сучасних робочих місць з належними умовами праці та ґідною оплатою;

- частка самозайнятих та підприємців серед працюючого населення;

- частка доходів від самозайнятості та підприємництва в сукупному доході домогосподарств.

2. Удосконалення регіональної політики, посилення її впливу на ситуацію з бідністю, зменшення територіальних диспропорцій рівня життя населення. Підтримка сільського населення та залучення його до суспільного життя.

Реалізація цього напряму буде спрямована на недопущення територіальних диспропорцій у доступі населення до соціальних та інших послуг незалежно від місяця проживання, а також на мінімізацію ризиків соціального відчуження сільського населення шляхом:

- зменшення міжрегіональних відмінностей у наданні послуг у соціальній та інших сферах;

- удосконалення адміністрування програм державної соціальної підтримки населення на місцевому рівні;

- удосконалення адміністрування системи соціальних послуг;

- розвитку та поглиблення соціального діалогу та соціальної відповідальності всіх суб'єктів у регіонах;

- сприяння співпраці аграрної освіти з агропромисловим комплексом;

- зниження диференціації показників середньої заробітної плати по регіонам;

- створення умов для розвитку сільських територій та підвищення рівня привабливості проживання в сільської місцевості з метою запобігання поширення успадкованої бідності на селі;

- здійснення заходів для зацікавлення осіб, зайнятих в особистих селянських господарствах, залучатися до системи соціального страхування та пенсійного забезпечення;

- розвитку системи надання соціальних послуг сільському населенню з урахуванням потреб одиноких та/одиноко проживаючих осіб похилого віку, інвалідів;

- створення сучасної мережі зв'язку з метою забезпечення якісного телефонного сполучення, широкого доступу до мережі "Інтернет" та телевізійного простору;

- забезпечення будівництва, ремонту та утримання в належному стані доріг загального користування у сільській місцевості та під'їздних доріг з твердим покриттям до сільських населених пунктів;

- розширення автобусної маршрутної мережі з метою забезпечення регулярного зв'язку населених пунктів з районними та обласними центрами;

- створення належних умов для розвитку системи культурного обслуговування населення в сільській місцевості;

- проведення ремонту та реконструкції будівель соціального призначення у сільській місцевості та забезпечення їх сучасним обладнанням для безпечного і комфортного перебування користувачів, у тому числі з осіб з обмеженими можливостями;

- створення інформаційних та комунікаційних мереж, насамперед в сільській місцевості, для ефективного доступу населення до базових послуг соціальної сфери;

- підвищення доступності, якості та своєчасності надання медичних послуг для населення сільської місцевості; забезпечення проведення профілактичних заходів для своєчасного виявлення та лікування захворювань на постійній основі;

- створення на базі сільських та селищних закладів культури (бібліотек, клубів тощо) соціально - культурних центрів для задоволення комплексу культурних, соціальних та інформаційних потреб населення;

- забезпечення підтримки дошкільної та загальної середньої освіти в сільській місцевості, зокрема шляхом розвитку альтернативних моделей організації здобуття освіти.

Показники для відстеження процесу реалізації напряму:

- рівень зайнятості та рівень безробіття в регіонах;

- рівень безробіття у сільській місцевості;

- відсоток зарахованих до вищих навчальних закладів з числа сільської молоді;

- частка сільських домогосподарств, що потерпають від відсутності регулярного транспортного сполучення з населеним пунктом з більш розвинутою інфраструктурою;

- частка сільського населення, що має доступ до мережі Інтернет;

- частка осіб в сільській місцевості, які не змогли отримати медичну допомогу, серед тих, хто її потребував.

3. Підвищення доходів від зайнятості та виплат в системі державного соціального страхування, розвиток соціального діалогу.

Реалізація цього напряму буде спрямована на проведення активної політики доходів населення, яка сприятиме зростанню реальних доходів та підвищенню рівня життя, а також запобіганню виникнення соціальних проблем шляхом:

- формування ефективної системи державних соціальних стандартів і гарантій відповідно до європейських та міжнародних вимог;

- науково обґрунтованого та законодавчого затвердження розмірів основних державних соціальних гарантій з урахуванням пріоритетного зростання мінімальної заробітної плати;

- запровадження нової, державної гарантії в оплаті праці "гарантованої заробітної плати";

- забезпечення підвищення рівня соціальних стандартів і гарантій для різних соціальних і демографічних груп населення з метою збереження його купівельної спроможності;

- сприяння поетапному підвищенню стандартів оплати праці з використанням механізмів прямого державного впливу та соціального діалогу;

- посилення залежності заробітної плати від професійно-кваліфікаційного рівня працівників, трудового внеску працівника та кінцевих результатів виробництва;

- вдосконалення умов оплати праці працівників бюджетної сфери та державної служби;

- скорочення ґендерного розриву в оплаті праці;

- ліквідації заборгованості із заробітної плати та упередження її виникнення;

- забезпечення зростання розмірів мінімальних виплат в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування;

- створення умов для зростання доходів від підприємницької діяльності;

- встановлення єдиних принципів нарахування пенсій;

- зменшення диспропорцій у розмірах пенсій між особами, які вийшли на пенсію в різні роки;

- розвитку системи недержавного пенсійного страхування;

- запровадження накопичувальної системи пенсійного страхування;

- здійснення постійної результативності співпраці сторін соціального діалогу для посилення захисту працюючого населення;

- популяризації укладення колективних договорів;

- створення механізмів реального соціального діалогу між державою, профспілками і бізнесом у сфері соціальної політики, регулювання трудових відносин, соціальної відповідальності бізнесу;

- удосконалення законодавства з питань соціального діалогу та колективно-договірного регулювання.

Показники для відстеження процесу реалізації напряму:

- темпи зростання доходів (заробітної плати, пенсій та соціальної допомоги);

- темпи зростання розмірів мінімальних соціальних стандартів та гарантій;

- частка заробітної плати та доходів від підприємницької діяльності у структурі доходів населення;

- динаміка виплати заробітної плати (загальний обсяг заборгованості у відсотках порівняно з відповідною датою минулого року та до 1 січня поточного року);

- рівень бідності серед працюючих;

- ґендерне співвідношення за рівнем оплати праці;

- кількість укладених колективних договорів та угод;

- чисельність працівників, охоплених колективними договорами;

- кількість зареєстрованих галузевих (міжгалузевих) та територіальних угод;

- кількість створених галузевих (міжгалузевих) тристоронніх або двосторонніх соціально-економічних рад.

4. Підтримка належного рівня та якості життя найбільш вразливих категорій громадян.

Реалізація цього напряму буде спрямована на зниження ризиків соціального відчуження серед найбільш вразливих верств населення шляхом підвищення ефективності системи соціальної підтримки, розширення доступу до послуг соціальної сфери, покращення якості та ефективності соціальних послуг, а також активізацію потенціалу самої людини брати участь у суспільному житті, шляхом:

- реформування системи пільг у напрямі переведення її на адресні засади надання;

- запровадження стимулюючих механізмів до самозабезпечення малозабезпечених сімей для виведення їх зі стану нужденності;

- проведення постійного моніторингу та оцінки ефективності програм соціальної підтримки у розв'язанні проблеми бідності та модернізації цих програм на основі результатів моніторингу;

- впровадження роботи прозорих офісів у системі соціальної сфери та пенсійного забезпечення за принципом "єдиного вікна" із застосуванням сучасних інформаційних технологій;

- підтримка вразливих верств населення через розвиток доступних соціальних послуг у громаді;

- створення умов для залучення до сфери надання соціальних послуг недержавних суб'єктів;

- удосконалення механізму соціального замовлення для посилення конкуренції серед суб'єктів, що надають соціальні послуги;

- запровадження моніторингу та оцінки якості соціальних послуг для оцінювання ступеня задоволення потреб їх отримувачів, якості, своєчасності та ефективності наданих соціальних послуг;

- відновлення, збереження та невиснажливе використання екосистем, які надають основні послуги, включаючи послуги, пов'язані з водою, та, які сприяють охороні здоров'я, життєзабезпеченню і благополуччю бідних та вразливих верств населення;

- запровадження нових механізмів стимулювання роботодавців до працевлаштування інвалідів та створення робочих місць для осіб з обмеженими фізичними можливостями, збереження податкових пільг та пільг зі сплати обов'язкових платежів для підприємств громадських організацій інвалідів;

- сприяння у вирішенні проблем найбільш вразливих соціальних груп (інвалідів, осіб похилого віку, дітей, позбавлених батьківського піклування) шляхом створення/розвитку відповідних соціальних служб у громадах;

- розширення мережі та забезпечення доступності системи своєчасних реабілітаційних послуг для дітей з обмеженими можливостями;

- забезпечення прав та найкращих інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, шляхом влаштування їх у сімейні форми виховання;

- забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа;

- забезпечення соціальної інтеграції та адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

- запровадження системи комплексної підтримки найбільш вразливих до бідності та соціального відчуження верств населення: осіб з обмеженими можливостями, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа, багатодітних сімей з малолітніми дітьми, ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, хворих на туберкульоз, національних меншин;

- надання консультативної та соціальної допомоги у розв'язанні проблем бездомним особам та особам, у тому числі дітям віком від 14 до 18 років, які відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк;

- підвищення ефективності функціонування закладів для бездомних осіб та спеціалізованих установ для осіб, які відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк;

- надання бездомним особам та особам, у тому числі дітям віком від 14 до 18 років, які відбували покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, соціальних та інших послуг, спрямованих на їх реінтеграцію та соціальну адаптацію, з урахуванням індивідуальних потреб таких осіб;

- підвищення інформаційного забезпечення населення щодо надання їм соціальної підтримки;

- розширення бібліотечних послуг через впровадження дистанційних форм обслуговування користувачів бібліотек, що обмежені у своєму пересування (особи похилого віку, одинокі громадяни, інваліди);

- врахування потреб громадян з особливими потребами під час комплектування бібліотечних фондів (книги з великим шрифтом, аудіо записи, відеозаписи, тощо);

- створення вільного доступу до закладів культури для осіб з обмеженими фізичними можливостями;

- впровадження системи визнання результатів неформального навчання;

- забезпечення отримання загальної середньої та доступності отримання професійно-технічної та вищої освіти дітям з малозабезпечених сімей;

- підвищення ефективності професійної реабілітації інвалідів, здійснення їх професійного навчання за професіями та спеціальностями відповідно до потреб ринку праці;

- запровадження заходів щодо забезпечення професійного розвитку та доступу до освіти впродовж життя громадян, у тому числі соціально-вразливих верств населення, шляхом консолідації зусиль органів виконавчої влади та соціальних партнерів;

- створення вільного доступу до лікувальних установ для осіб з
обмеженими фізичними можливостями;

- переходу до нових принципів формування житлової політики для соціально вразливих верств населення, з пріоритетним розвитком оренди муніципального житла.

Показники для відстеження процесу реалізації напряму:

- частка бідних, охоплених програмами соціальної підтримки;

- частка коштів соціальної підтримки, що потрапляє до бідного населення;

- частка бідних серед учасників програм соціальної підтримки;

- чисельність осіб, охоплених соціальними послугами (у тому числі - реабілітаційними послугами для інвалідів);

- кількість загальноосвітніх навчальних закладів (без спеціальних шкіл), в яких організовано безперешкодний доступ учнів - інвалідів до першого поверху;

- частка дітей з особливими потребами, які навчаються в дошкільних, загальноосвітніх та професійно-технічних закладах;

- частка дітей, інтегрованих до дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів, у відсотках до числа дітей, які пройшли реабілітацію у спеціалізованих установах;

- частка осіб з інвалідністю, які забезпечені технічними та іншими засобами реабілітації;

- частка бідних серед багатодітних сімей з малолітніми дітьми;

- розширення соціальних послуг, що надаються за місцем проживання;

- кількість недержавних організацій, залучених до надання соціальних послуг;

- частка працюючих серед осіб з інвалідністю;

- частка дітей, інтегрованих до дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів, у загальній чисельності контингенту дітей, які пройшли реабілітацію у спеціалізованих установах;

- рівень охоплення сімейними формами виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

- частка бідних серед багатодітних сімей з малолітніми дітьми;

- відсоток дітей віком 3 - 5 років, які не охоплені дошкільною освітою;

- частка осіб які отримали соціальні послуги серед ВІЛ-інфікованих осіб, осіб, хворих на СНІД, туберкульоз, осіб, які відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, бездомних осіб, осіб з числа національних меншин;

частка дітей які навчаються в дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних і вищих закладах серед дітей з обмеженими можливостями;

частка сімей, забезпечених соціальним житлом, серед сімей, що перебувають на черзі;

- рівень забезпеченості житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

- кількість збудованого соціального житла.

5. Упередження бідності серед внутрішньо переміщених осіб.

Реалізація цього напряму буде спрямована на створення належної системи соціального захисту громадян України, які переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, шляхом:

- проведення комплексу заходів соціальної адаптації та реінтеграції громадян України, які пересилилися з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, в інші регіони;

- сприяння зайнятості внутрішньо переміщених осіб, посилення їх соціального захисту, проведення серед них інформаційно-роз'яснювальної та профорієнтаційної роботи;

- підвищення ефективності надання допомоги дітям та жінкам, постраждалим від збройного конфлікту;

- використання потенціалу жінок у справах запобігання війни, встановлення миру;

- встановлення спеціального режиму здійснення підприємницької діяльності для внутрішньо переміщених осіб (податкові канікули, пільгове кредитування, надання юридичної допомоги);

- удосконалення Єдиної інформаційної бази даних про взяття на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції щодо можливості визначення соціальних потреб внутрішньо переміщених осіб;

- удосконалення чинного законодавства у сфері соціального захисту внутрішньо переміщених осіб, у тому числі з урахуванням особливих потреб людей з інвалідністю;

- поглиблення співробітництва з донорськими організаціями, які працюють у сфері соціального захисту людини з метою надання допомоги внутрішньо переміщеним особам;

- вирішення житлових проблем внутрішньо переміщених осіб;

- зміна принципів надання допомоги внутрішньо переміщеним особам: запровадження програм на засадах одноразової чи тимчасової підтримки на випадок непередбачуваних (нестандартних) обставин, для надання яких підставою має бути раптово набутий стан, внесення відповідних змін до законодавчо-нормативних документів;

- підвищення оперативності роботи на всіх ділянках - від реєстрації до надання допомоги внутрішньо переміщеним особам з одночасною перебудовою функціональної структури системи соціального захисту;

- посилення індивідуального підходу при вирішенні комплексу проблем постраждалої сім'ї на основі перегляду ролі та статусу соціального працівника по роботі з сім'ями;

- об'єднання всіх функцій, пов'язаних з вирішенням проблем однієї сім'ї внутрішньо переміщених осіб, в рамках спільного органу (питання працевлаштування, догляду та інших соціальних послуг, надання тимчасового помешкання, виплат соціальної допомоги, тощо).

Показники для відстеження процесу реалізації напряму:

- рівень охоплення зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб заходами щодо сприяння зайнятості.

- чисельність внутрішньо переміщених осіб, які охоплені системою соціальних послуг та соціальної підтримки.

VI. Шляхи реалізації та фінансове забезпечення Стратегії

Реалізація Стратегії буде здійснюватись шляхом розробки кожні два роки Плану заходів щодо реалізації стратегічних напрямів, визначених Стратегією, вдосконалення методології оцінки бідності, здійснення комплексного аналізу змін ситуації з бідністю на основі моніторингу показників бідності, суспільного діалогу і широкого залучення громадськості, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції.

Фінансування забезпечення реалізації Стратегії здійснюється в межах коштів державного та місцевих бюджетів, інших не заборонених законодавством джерел.

VII. Моніторинг та оцінка результативності виконання

Стратегії та очікувані результати

Моніторинг та оцінка ефективності реалізації Стратегії ґрунтуватиметься на результатах виконання Плану заходів щодо реалізації стратегічних напрямів, визначених Стратегією, та значень показників для відстеження процесу реалізації напрямів.

Систему показників (критеріїв), що безпосередньо характеризують становище бідного населення, передбачає Методика комплексної оцінки бідності, яка розробляється та затверджуються наказом Міністерства соціальної політики України разом з іншими заінтересованими органами центральної виконавчої влади та Національною академією наук України.

Виконання Стратегії сприятиме зменшенню рівня та ризиків бідності, забезпеченню доступності життєво необхідних потреб та соціальних послуг, зниженню соціальної нерівності, досягнення європейських стандартів життя, створенню особливих умов для усунення соціального відчуження окремих груп населення.

Реалізація Стратегії передбачає досягнення ключових показників:

Показники

2013 рік

2020 рік

Рівень бідності за міжнародним критерієм (5,05 дол. США на особу на добу за ПКС), відсотків

1,9

0,5

Рівень бідності за фактичним прожитковим мінімумом, відсотків

22,1

15,0

Рівень безробіття населення у віці 15 - 70 років за методологією Міжнародної організації праці, відсотків до економічно активного населення відповідного віку, відсотків

7,2

8,0

Частка коштів соціальної підтримки, що потрапляє до бідного населення, відсотків

31,1

40,0

Частка бідних, охоплених програмами соціальної підтримки, відсотків

58,6

65,0

Відсоток учнів, які після закінчення основної школи (зі свідоцтвом про базову загальну середню освіту) нікуди не пішли вчитися

0,4

0,3

Частка осіб, які не змогли отримати медичну допомогу, серед тих, хто її потребував, відсотків

23,6

20,0

____________

Опрос