Идет загрузка документа (285 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

План восстановления Украины (неофициальный текст)

Субъект законодательной инициативы
Проект, Неофициальный текст от 02.02.2015

СТРАТЕГІЧНИЙ ДОКУМЕНТ
2015 - 2017

ПЛАН ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНИ

Рівно рік тому, під час Революції гідності, українські громадяни чітко заявили,чого вони хочуть для своєї країни: свободи, демократії, і гідного життя для себе і своїх дітей. Вони хочуть європейського майбутнього для України. Наш вибір інтеграції з Європейським Союзом відображає ці прагнення і надії.

Україна стоїть перед трьома викликами, від подолання яких залежить доля країни. Ми зіткнулися з російською агресією на Сході, конфлікт коштував життя тисячам наших громадян, а також призвів до незаконної окупації значної частини території нашої країни; ми успадкували країну, майже доведену до банкрутства безвідповідальною політикою колишньої влади, стикаємось з постійними економічними та фінансовими загрозами; і ми повинні задовольнити справедливі очікування наших громадян щодо фундаментальної трансформації та модернізації нашої країни. Ми також повинні запевнити наших міжнародних партнерів, які продовжують надавати підтримку Україні, у нашій рішучості діяти.

Ми повинні прискорити реформи для покращення життя в нашому суспільстві. Зробити Україну стійкою є найбільш ефективним засобом протистояти дестабілізації з боку Росії. І якщо ми хочемо зберегти економічну і фінансову стабільність, то немає альтернативи трансформації нашої економіки і суспільства. Шляхи вирішення наших основних завдань взаємопов'язані. Без прогресу в одній сфері немає жодного прогресу в інший.

Уряд України, спираючись на тверду більшість у Верховній Раді, орієнтовану на реформи, приступив до реалізації п'яти пріоритетних реформ. Вони включають в себе виконання зобов'язань та умов, про які вже було домовлено з нашими міжнародними партнерами, і які є необхідними: 1) стабілізація макроекономічної ситуації, залучення додаткового фінансування і відновлення фінансової системи; 2) Конституційна реформа, децентралізація, а також продовження національного діалогу і необхідні кроки для зміцнення верховенства права; 3) впровадження нових антикорупційних законів і зниження рівня недоторканості вищих посадових осіб; 4) кроки з поліпшення бізнес-середовища та підвищення довіри інвесторів; і, нарешті, 5) реформування енергетичного сектора, включаючи реструктуризацію "Нафтогазу України".

Вперше за роки незалежності ми маємо парламентську більшість і Уряд, які по справжньому орієнтовані на реформи. Коаліційна угода визначає конкретні кроки з реформування, які будуть зроблені Урядом. Вона ґрунтується на "Стратегії реформ 2020", яка є нашим баченням для України в 2020 році. В свою чергу цей "Стратегічний документ 2015 - 2017", який буде основою для обговорення на конференції донорів, ґрунтується на і інтегрує ці два документи.

Реформувати нашу країну нам. Ми відповідальні перед громадянами. Ми усвідомлюємо, що проведення реформ в Україні це надскладне завдання. Але немає жодної альтернативи, якщо ми хочемо скористатися моментом, задовольнити очікування громадян і поліпшити своє життя. Однак, ми можемо досягти успіху тільки у співпраці з нашими друзями та партнерами.

Ми підготували цей документ з подвійною метою. Він в першу чергу дає нам "дорожню карту" щодо стратегічних дій, які ми повинні зробити, щоб поставити нашу країну, її економіку і своє суспільство на шлях до сталого розвитку. Ми хочемо також, щоб він став основою для наших дискусій з міжнародними партнерами, бажаючими підтримати Україну в її зусиллях з впровадження реформ. Конференція щодо реформ привід зосередити наші дискусії на реформах в ключових областях, які ми визначили, продемонструвати нашу рішучість і зобов'язання зробити ефективні кроки по перетворенню і модернізації нашої країни; і мобілізувати необхідну підтримку, щоб досягти успіху в наших починаннях. Ми впевнені, що ці цілі будуть повністю досягнуті.

 

Президент України

П. Порошенко

Прем'єр-міністр України

А. Яценюк

Голова Верховної Ради України

В. Гройсман

 

РЕЗЮМЕ

Після Революції гідності та оновлення демократичних повноважень Верховної Ради і Уряду Україна отримала унікальну можливість проводити давно назрілі, термінові і глибокі реформи.

Мета конференції донорів у тому, щоб представити нашим міжнародним партнерам нашу програму реформ, запевнити їх у нашій рішучості і серйозності в проведенні реформ, і визначити, як найкращим чином вони можуть допомогти нам у реалізації нашого бачення.

Ґрунтуючись на "Стратегії реформ 2020" та Коаліційній угоді, узгодженій коаліцією з п'яти парламентських фракцій, Стратегічний документ визначає пріоритети в сферах відповідального управління, відновлення економіки і людського капіталу. По кожній з цих сфер документ окреслює проблеми, послідовність кроків і засоби проведення реформи, а також показники вимірювання прогресу.

Документ враховує різні стратегії і зобов'язання, узгоджені з міжнародними партнерами, у тому числі Угоду про асоціацію з Європейським Союзом та Угоду Stand By з МВФ, яку підтримують інші донори, включаючи Європейський Союз. Він повинен забезпечити основу для наших відносин з міжнародними партнерами протягом найближчих трьох років.

У документі також окреслено структуру управління реформами, яку ми маємо намір впровадити, щоб забезпечити належне здійснення і моніторинг процесу. Це також забезпечить інклюзивне обговорення і планування реформ, та можливість діяти у певній послідовності, яка відповідатиме існуючим макроекономічним обмеженням та нашим пріоритетам. Також буде передбачена роль для громадянського суспільства в цьому процесі. Ми пропонуємо передбачити функцію координації діяльності донорів в цій структурі, що забезпечило б належну участь наших ключових міжнародних партнерів.

Відповідальне управління

Без справедливої та незалежної судової системи, без ефективної та не політизованої некорумпованої державної служби неможливо повернути довіру громадян до держави, а бізнес не зможе працювати, створювати робочі місця і забезпечувати економічне зростання.

Попередні уряди не змогли здійснити реформи системи державного управління, децентралізації, регіонального розвитку, запобігання і боротьби з корупцією, судової системи і реформи правоохоронних органів. Це дорого коштувало країні і її громадянам. Сьогодні ми рішуче налаштовані перезапустити реформи в цій найважливішій сфері.

В сфері реформи державного управління ми маємо намір створити ефективну, професійну, відповідальну, прозору і демократично підзвітну структуру управління у відповідності з сучасними принципами і кращими практиками.

Децентралізація в нашій країні має вирішальне значення для досягнення національної єдності та сприятиме ефективному місцевому самоврядуванню, в той час як політика регіонального розвитку, окреслена в цьому документі, створить основу для більш збалансованого зростання в регіонах.

Для запобігання та боротьби з корупцією ми будемо впроваджувати антикорупційний законодавчий пакет, у тому числі забезпечення ефективного функціонування Національного антикорупційного бюро і виконання рекомендацій GRECO з фінансування політичних партій.

Реформа системи правосуддя буде в першу чергу зосереджена на відновленні довіри до верховенства закону, а також забезпечення вільних і справедливих судових розглядів незалежними та незаангажованими судами. Це буде реалізовано за допомогою ряду законодавчих ініціатив, у тому числі про статус суддів, про процесуальне законодавство, про адвокатуру та органи прокуратури.

Реформа правоохоронних органів перетворить правоохоронні органи на сучасну, ефективну службу, здатну протистояти сучасним викликам у сфері злочинності, превентивних дій, управління кордонами та надзвичайних ситуацій.

Створення умов для відновлення економіки

Економіка України, маючи великий потенціал, неконкурентоспроможна на сьогоднішніх глобальних ринках, її стримує надмірне регулювання, не вистачає інновацій і простору для розвитку підприємництва, вона не забезпечує нашим громадянам гідних засобів до існування і економічних можливостей. Ми маємо намір поліпшити діловий та інвестиційний клімат через комплекс заходів щодо дерегулювання, податкової реформи, включаючи відшкодування ПДВ, удосконалення та автоматизації митних послуг та посилення захисту інвесторів, у тому числі щодо прав інтелектуальної власності. У цьому контексті ми будемо приділяти особливу увагу стимулюванню розвитку малого та середнього бізнесу.

Щодо розвитку інфраструктури, в центрі нашої уваги знаходиться підвищення безпеки дорожнього руху, інтеграція в європейську транспортну мережу, а також заохочення конкуренції між операторами транспортної інфраструктури. Реформа енергетичного сектору означатиме перехід до ринкового енергетичному сектора, який залучатиме приватні інвестиції і знизить потребу в державному фінансуванні. Це буде включати, серед іншого, реформу і реструктуризацію "Нафтогазу України", в основному з наголосом на тарифній реформі і гармонізації енергетичного сектору з Третім енергетичним пакетом ЄС, що є частиною зобов'язань України в рамках Договору про заснування Енергетичного співтовариства.

У сфері промислової політики, в тому числі реструктуризації та приватизації, ми визначимо, які державні підприємства приватизувати, ліквідувати або реструктуризувати - зробимо це, ґрунтуючись на комплексному аудиті. Наш промисловий потенціал буде і далі стимулюватися через створення правової основи для венчурного фінансування та розробку довгострокової стратегії високих технологій.

Мета політики для сільського господарства - одного із секторів, де Україна має потенціал, щоб стати глобальним гравцем - є розробка єдиної і комплексної Стратегії на період до 2020 року. Вона буде ґрунтуватися на наявних дослідженнях і досвіді, які будуть сприяти швидкій та ефективній реформі. Тим часом, у короткостроковій перспектив ми будемо наближатися до ЄС та міжнародних стандартів; скасовувати непотрібні правила та адміністративні акти, які можуть бути джерелом корупції; і розробляти законодавство з ключових питань, зокрема земельної реформи та забезпечення продовольчої безпеки.

В сфері фінансових послуг ми буде проводити консолідацію банківського сектора. Це буде зроблено шляхом виявлення системно значимих банків, зміцнення регулюючого нагляду, реструктуризації і рекапіталізації фінансових інститутів, які цього потребуватимуть, і вирішення питання про непрацюючі активи банків. Небанківські фінансові послуги матимуть гострий пруденційний нагляд, а нормативно-правова база для страхових компаній буде узгоджена з директивами ЄС. Нарешті, ми хочемо вжити заходів щодо поліпшення функціонування, ефективності та прозорості ринку цінних паперів.

Людський капітал

Ми маємо покращити наш людський капітал. Україна сповнена талантів, людей, що прагнуть реалізувати свій потенціал. Ми повинні дати їм можливість зробити це.

Метою нашої політики в галузі освіти є підвищення якості та оперативності системи до потреб економіки. Це буде забезпечено шляхом реформування системи підготовки педагогічних кадрів, а також реорганізації системи управління, фінансування та управління шляхом децентралізації та дерегулювання.

Ми хочемо побудувати ефективну систему охорони здоров'я, яка забезпечить доступну, цільову і високоякісну медичну допомогу. Це буде досягнуто за рахунок впорядкування і усунення дублювання функцій, через надання більшої ваги профілактичним заходам, забезпечення рівного доступу до послуг охорони здоров'я та шляхом зміцнення моніторингу системи охорони здоров'я.

У сфері соціального захисту основну увагу буде приділено реформуванню трудового законодавства (збільшенню гнучкості і мобільності працівників і одночасно створенню нових робочих місць з високою якістю), спрощенню системи програм соціального захисту та пенсійного забезпечення з метою досягнення фінансової стабільності і при цьому гарантування базового рівня життя; переходу від грошових допомог по безробіттю до залучення безробітних до ринку праці та узгодження соціальних витрат з фінансовими можливостями держави.

* * *

Ми вже приступили до реалізації деяких заходів з реформування з метою виконання зобов'язань, узгоджених з міжнародними партнерами, і вирішення ряду термінових завдань.

Ми також визначили в кожному розділі документа заходи, спрямовані на швидке досягнення результату, - вони будуть реалізовані в короткостроковій перспективі. Ми впевнені, що це буде відповіддю на законні очікування громадянами швидких реформ, а також переконає наших партнерів в нашій рішучості рухатися вперед. Деякі важливі заходи наведені у Додатку XXXX.

Проводити реформи в країні Уряду України. Ми усвідомлюємо, що це надскладне завдання, але альтернативи немає. І ми можемо досягти успіху тільки у співпраці та за активної підтримки наших друзів і партнерів.

* * *

Як було зазначено вище, Україна стикається з викликами, від подолання яких залежить доля країни: немає альтернативи руху вперед, перетворенням і модернізації нашої країни, на які очікують наші громадяни. Адже, реформи нам потрібні в першу чергу для себе, щоб зробити Україну успішною.

I. ВСТУП

Цей документ є баченням Уряду шляхів досягнення пріоритетів реформ і в ньому закладено підґрунтя для сталого відновлення та розвитку України: наші зусилля будуть спрямовані на виконання завдань щодо євроінтеграції, відновлення макроекономічної стабільності та зміцнення управління і прозорості, таким чином, створюючи основу для значного економічного зростання, при цьому забезпечуючи захист малозабезпечених та вразливих верств населення.

Стратегічне бачення, яке визначене у цьому документі, охоплює період 2015 - 2017 рр., ґрунтується на різних стратегічних документах, включаючи Стратегію розвитку України на період до 2020 року, де визначено програму реформ з 4 основних елементів, до якої також включено План дій з упровадження реформ; Коаліційну Угоду від 21 листопада 2014 року, яка є, спрямованим на дії, політично узгодженим переліком реформаторських кроків, що мають бути реалізовані новим урядом; нещодавно підписану Угоду про Асоціацію, яка є стратегічним вибором України щодо дотримання курсу політичної асоціації та економічної інтеграції з ЄС; Угоду з МВФ про кредит Stand-by (резервний кредит), яку також підтримує Європейський Союз, а також низку інших базових документів, узгоджених Україною з міжнародними її партнерами. Цей документ ґрунтується на зобов'язаннях, взятих у контексті вищезгаданих документів та міжнародних угод. Він є середньостроковою програмою на період наступних трьох років і визначає рамкову стратегію співпраці з нашими міжнародними партнерами.

Вибір Урядом курсу на євроінтеграцію є найважливішим пріоритетом його внутрішньої та зовнішньої політики. Угода про Асоціацію з Європейським Союзом втілює в собі цей вибір і є прийнятною основою для здійснення необхідних політичних, соціальних та економічних перетворень в нашій країні. Вона буде реалізована шляхом реформ, які упроваджуватимуться з метою дотримання та виконання зобов'язань, взятих в рамках Угоди.

Макроекономічна позиція України за останні кілька років різко погіршилася, на цей процес значно вплинула нездатність та відсутність політичної волі у попереднього уряду вирішувати це критично важливе питання. Тому навесні цього року Україна та МВФ підписали Угоду Stand-by. Метою документа є повернення України на шлях сталого макроекономічного зростання, стимулювання підвищення ефективності енергетичного сектору та скорочення бюджетних видатків, а також вирішення деяких високопріоритетних питань управління та прозорості. Крім цього цю програму підтримує Європейський Союз у рамках Програми макрофінансової допомоги, та інші донори, включаючи Японію і Норвегію. Реалізація Програми відбувається належно, але в умовах інтенсифікації конфлікту на Сході України та загострення суперечки щодо газу та газових боргів. Це має негативний вплив на економічну діяльність та виконання бюджету, а також на платіжний баланс, депозити у банках та курс валют. Цим, в свою чергу, створено тиск на досягнення цілей Програми. Тому у серпні цього року Уряд домовився з МВФ про низку заходів, спрямованих на забезпечення подальшого виконання Програми. Втім, небезпідставно очікувати подальшого погіршення цих показників внаслідок продовження ситуації підвищеної безпеки та продовження поглиблення економічної кризи. Уряд бажає знову підтвердити свої зобов'язання за підписаним макроекономічним документом і тому, визнаючи значну складність ситуації, в якій він перебуває, вживає необхідних заходів задля підтримки макроекономічної стабільності. Більш того, заплановані дії з реформування системи державних фінансів мають покращити планування та виконання бюджету у майбутньому (див., будь ласка, параграф II та XX).

Насамперед, ми повинні відновити довіри своїх громадян до держави та її інституцій. Управління та уряд мають бути прозорими і некорумпованими, а державне управління ефективним і підзвітним громадянам. Тільки тоді можна буде утримати довіру громадян, інвесторів та наших міжнародних партнерів. Боротьба з корупцією, судова реформа, децентралізація та реформа державного управління мають бути в центрі уваги нашої діяльності з реформування.

Після Революції Гідності та відновлення демократичних повноважень Уряду і Президента в результаті останніх виборів, Україна наразі має унікальні можливості розірвати хибне коло та піти курсом давно вже назрілих і необхідних реформ економіки та суспільства у відповідності до цінностей та норм ЄС. Це також відображено у нашій Стратегії України на період до 2020 року і у Коаліційній Угоді. Обидві вони демонструють повну прихильність Уряду до курсу реформ, які, зміцнюючи економічну стабільність, пришвидшать економічне зростання та реалізують основні стратегічні цілі інтеграції з Європейським Союзом. Тому, мета цього документа і пов'язаної з ним Конференції донорів є двоякою: поділитися цим баченням з нашими міжнародними партнерами і звернутися до них із проханням щодо надання допомоги Уряду України у реалізації цього бачення. Ми не маємо ілюзій щодо гігантських масштабів та нагальності цього завдання, але інших альтернатив, щоб заслуговували на довіру, немає, якщо хочемо задовольнити очікування України та реалізувати її потенціал у повному обсязі. Окрім того, хочемо запевнити наших міжнародних партнерів у серйозності намірів дотримуватись курсу невідкладного упровадження реформ та у прагненні наших громадян до змін, що було чітко доведено під час Революції Гідності та виборів. Цей Стратегічний документ ґрунтується на нашому виборі євроінтеграції, дотриманні узятих міжнародних зобов'язань, а також встановленні реалістичних пріоритетів та визначенні послідовності необхідних реформ.

II. ПОРЯДОК ДЕННИЙ РЕФОРМ

Україна не має гаяти часу. Ми повинні почати реформи без зволікання. Коаліційна угода, Угода про асоціацію з ЄС, наші зобов'язання в рамках Угоди (Stand-by Agreement) з МВФ окреслюють дуже термінові і чіткі кроки щодо реформування, які повинні бути здійснені зараз, як в політичній так і економічній сфері.

Процес реформування України буде довгим і зачіпатиме всі верстви суспільства, економіки та управління. Документ "Стратегія реформ 2020" представляє середньострокове бачення для Україні, яке повинно бути досягнуте к 2020 року. На основі структури з 4 компонентів, яка включає тематичні цілі розвитку, безпеки, відповідальності і гордості, визначено дорожню карту з 60 амбітних реформ і програм. Пріоритетними визначено 8 реформ, що включають боротьбу з корупцією та судову реформу; децентралізацію і державне управління; дерегулювання і розвиток підприємництва; реформу правоохоронної системи та системи національної безпеки і оборони; реформу системи охорони здоров'я і податкову реформу.

Пріоритетні реформи також включають дві державні програми: енергетичної незалежності та популяризації України ц світі. Для кожного компонента були визначені ряд об'єктивних і кількісних показників, які повинні досягатися в 2020 році. Уряд хоче підкреслити, що ця стратегія є відображенням потреб України в "швидких змінах і радикальних ... реформах", згаданих у Коаліційній угоді. Коаліційна угода ретранслює стратегію в конкретні дії та заходи політики, які повинні бути впроваджені протягом перших 12 місяців роботи уряду, відображаючи високий пріоритет, який ми надаємо реформам. Вона також відображає зобов'язання, взяті по відношенню до міжнародних партнерів.

Угода про асоціацію з ЄС дає важливий інструмент для перетворення і модернізації України. Це вимагає гармонізації законів і стандартів та секторальних зобов'язань щодо ЄС для всіх сфер, охоплених Угодою.

Реформи вимагають ресурсів. Ми усвідомлюємо необхідність покращення бюджетної процедури щоб вивільнити такі необхідні кошти, забезпечити середньострокове планування реформ і пов'язаних з ними витрат. Для цього Коаліційна угода передбачає ряд важливих кроків з реформування державних фінансів. Середньострокове державне планування і система бюджетного прогнозування будуть вдосконалюватися і замінять існуючу систему. Правила бюджетування буде змінено в тому числі виключаючи зміни до бюджету протягом року, тим самим відбудеться зміцнення бюджетної дисципліни. Крім того, ряд заходів передбачені з метою раціоналізації та обмеження бюджетних витрат. Нарешті, ряд передбачених змін призведуть до вдосконалення системи державних закупівель, важливих для підвищення ефективності використання ресурсів, що матиме вирішальне значення в боротьбі з корупцією.

Ефективне державне управління необхідне для просування реформ вперед. Відсутність інтересу до реформи державного управління протягом останніх двох десятиліть призвела до того, що наша влада не дуже готова до нинішніх завдань і викликів. Реформа державного управління повинна бути в центрі наших зусиль з реформування. Однією з основних цілей цієї реформи має бути суттєво посилити функцію прийняття Урядом рішень з питань політики.

Уряд несе відповідальність за планування та здійснення реформ, і буде підзвітний парламенту і суспільству в цілому за вирішення цього завдання. На цьому етапі демократичного та політичного розвитку України вкрай важливо поважати і відповідати сподіванням нашого суспільства, висловленим в ході Революції гідності. Реформи будуть обговорюватися і плануватися відкрито і прозоро. Ми як і раніше прагнемо надати громадянському суспільству свою роль у цьому процесі, зокрема, щодо моніторингу реалізації.

Національна рада реформи (НРР) є належною структурою для початку цього процесу. До складу будуть включені представники органів виконавчої влади, законодавчої, а також громадянського суспільства та експертного співтовариства. Це забезпечить загальний стратегічний напрям, обговорення варіантів і пріоритетів, а також моніторинг погоджених реформ. Центральне місце в структурі НРР будуть посідати галузеві робочі групи, очолювані представниками Уряду, які будуть напрацьовувати проекти для окремих реформ. Підтримку НРР надаватиме Консультативна рада, що складатиметься з відомих українських та міжнародних експертів. Ця структура потребуватиме зовнішньої технічної допомоги.

Ми вважаємо, що ця модель буде на даний момент найбільш прийнятною для початку реформ і забезпечить ефективне представництво ключових зацікавлених сторін, в тому числі наших міжнародних партнерів. Вона також дозволить забезпечити належну послідовність реформ. Ми усвідомлюємо її тимчасовий характер, а також те, що вона базуватиметься на робочих групах. З підвищенням потенціалу Уряду щодо формування політики ми будемо міняти структуру, роблячи більший наголос на питаннях методологічного забезпечення та консультацій з різними зацікавленими сторонами у процесі реформ.

Уряд буде поважати важливі наскрізні політики і принципів в реалізації своєї програми реформ. Ми забезпечимо щоб наша політика була сталою, соціально- та екологічно відповідальною. Ми будемо консультуватися з соціальними партнерами, вирішувати гендерні диспропорції і впроваджувати принцип рівних можливостей та недискримінації.

Пріоритетні напрямки реформ в Україні будуть вимагати постійної підтримки з боку наших міжнародних партнерів. Визначення наших потреб у фінансовій та технічній підтримці у відповідності з цими пріоритетами повинно стати невід'ємною частиною нашого планування реформ. Уряд, на центральному рівні, візьме на себе відповідальність за це для обговорення та узгодження пріоритетів підтримки з донорами. В той же час, на операційному рівні, існуючі структури для координації донорів мають бути суттєво покращені. Реалізація програм буде координуватися в рамках тематичних кластерів на чолі з відповідними державними комітетами, за участю донорів.

Це вже працює в деяких сферах (наприклад, XXXX), які можуть служити в якості корисних моделей. Європейська інтеграція є міжгалузевим, тематичним кластером з огляду на всеохоплюючу роль процесу політичної асоціації та економічної інтеграції з ЄС. Таким чином, майбутній Урядовий комітет з питань європейської інтеграції спільно з Офісом уряду з питань європейської інтеграції відповідальні за керівництво виконанням зобов'язань України в рамках Угоди про асоціацію, і будуть залучені у всіх секторах. Належне фінансове та контрактне адміністрування донорських коштів є третім важливим елементом системи координації діяльності донорів. В даний час це відповідальність Міністерства економічного розвитку і торгівлі.

Уряд розраховує на підтримку з боку донорів та приватного сектору для проведення реформ в першу чергу в трьох ключових областях - відповідальне управління, відновлення економіки, а також зміцнення людського капіталу, що викладено більш детально в наступних розділах.

Наступні розділи Документа окреслюють заплановані реформи в тих трьох ключових областях:

• відповідальне управління,

• відновлення економіки,

• зміцнення людського капіталу,

де Україна/Уряд розраховує на підтримку з боку донорів та приватного сектору.

III. ВІДПОВІДАЛЬНЕ ВРЯДУВАННЯ

III.1. Реформа державного управління

Ефективна система організація публічної влади має стати однією з головних рушійних сил реформ в Україні.

Метою реформ є побудова ефективної та прозорої системи державного управління, створення професійного інституту державної служби, забезпечення її ефективності та результативності, виходячи з принципів, які висуваються до країн-кандидатів на вступ до ЄС і є предметом оцінки програми SIGMA, а також принципів "належного врядування", які закріплені рішеннями Ради Європи. Існуюча система організації влади в Україні як на центральному так і на регіональному та місцевому рівнях залишається пострадянською й не відповідає сучасним вимогам та суспільним потребам. Основними проблемами в системі публічної адміністрації досі залишаються:

• значна централізація публічної влади;

• високий рівень корупції;

• відсутність ефективних та прозорих механізмів підготовки та прийняття урядових рішень на основі аналізу політики;

• політизація державної служби, відсутність прозорих механізмів вступу на державну службу, її низький професійний рівень;

• низький рівень оплати праці державних службовців;

• наявність функціональних конфліктів в повноваженнях органів державної влади, їх неефективна внутрішня структура та слабка інституційна спроможність;

• низький рівень впровадження інформаційно-комунікаційних технологій;

• неефективна система управління державними підприємствами та система публічних фінансів;

• неурегульованість на законодавчому рівні питання адміністративної процедури.

Попередні Уряди України в різні часи починали реформу публічної адміністрації, але за браком політичної волі та узгодженого стратегічного бачення жодна з них не була якісно підготовлена та успішно завершена. Поточний Уряд повністю усвідомлює важливість та необхідність якісного проведення комплексної реформи публічної адміністрації. Стратегія розвитку "Україна 2020" визначає показник оновлення кадрового складу державних службовців на 70 % до 2020 року. У цьому контексті Уряд вже почав вживати необхідних заходів, включаючи наступні кроки:

• План заходів з імплементації Угоди про асоціацію на 2014 - 2017 роки, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року N 847-р, який передбачає розробку законодавства, організацію та проведення заходів, спрямованих на підвищення професійної компетентності державних службовців;

• Угода про фінансування Контракту для України з розбудови держави, підписана 13 травня 2014 року між Україною та ЄС, якою зокрема передбачена реформа державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, що включає розробку та прийняття:

• прийнято розпорядження Кабінету Міністрів України "Про схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні" від 1 квітня 2014 року N 333-р.

Результатом ефективного впровадження реформи має стати створення ефективної, прозорої, відкритої та гнучкої структуру публічної адміністрації, яка здатна виробляти і реалізовувати цілісну державну політику, спрямовану на суспільний сталий розвиток і адекватне реагування на внутрішні та зовнішні виклики. Державні службовці мають високий професійний рівень та компетентний рівень оплати праці.

Реформа публічної адміністрації розглядається через призму наступних її обов'язкових складових:

1. Реформа Кабінету Міністрів України та системи центральних органів влади - побудувати прозору систему підготовки та прийняття урядових рішень на основі аналізу політики, а також систему центральних органів виконавчої влади спроможних до їх ефективного виконання.

2. Реформа державної служби - створити професійну, престижну та політично нейтральну державну службу.

3. Реформа адміністративних послуг - підвищити якість надання адміністративних послуг та взаємодії органів державного управління з громадянами.

4. Запровадження електронного урядування - спростити та автоматизувати процеси у системі публічної адміністрації та електронних послуг, запровадити електроні системи взаємодії органів влади між собою та з громадянами, як один із інструментів підвищення ефективності роботи публічної адміністрації.

III.1.1. Реформа Кабінету Міністрів України та системи центральних органів виконавчої влади

Основна мета реформи - підвищення ефективності роботи Кабінету Міністрів України та всієї системи центральних органів виконавчої влади.

Досягненню цієї мети будуть підпорядковані усі інституційні та процедурні зміни. Зокрема, передбачається посилення колегіальності та прозорості в діяльності Кабінету Міністрів України, закріплення на рівні закону ключових принципів прийняття рішень Кабінетом Міністрів України та посилення відповідальності профільного міністра за їх підготовку та прийняття. Одним із важливих чинників має стати запровадження посади Державного секретаря Кабінету Міністрів України.

Побудова ефективної системи центральних органів виконавчої влади вимагає ряду послідовних та взаємоузгоджених дій, спрямованих на оптимізацію процесу прийняття рішень міністерствами та відомствами, удосконалення міжсекторальної взаємодії та координації.

Ми будемо цього досягати через визначення чіткої місії, задач та відповідальності кожного міністерства та центрального органу виконавчої влади, мінімізацію функціональних конфліктів, недопустимість поєднання в компетенції одного ЦОВВ надання адміністративних послуг і нагляд за дотриманням законності в цій же сфері. Одним із важливих кроків у цьому напряму буде введення посад державних секретарів міністерств та відповідно скорочення політичних посад заступників міністра, а також укрупнення департаментів міністерств із посиленням відповідальності та збільшенням повноважень їх керівників, відповідно до задач та сфер відповідальності державного органу. Буде визначено чіткі правила та процедури здійснення ліквідації/реорганізації/утворення центральних органів виконавчої влади. Існуючу систему аналізу та стратегічного планування державної політики по секторах буде удосконалено, буде запроваджено систему моніторингу діяльності та показників ефективності діяльності центральних органів виконавчої влади.

Реформа системи публічних фінансів та державних закупівель включатиме в себе:

1. Запровадження середньострокового (3 - 5 років) бюджетного прогнозування та планування та системи стратегічного планування.

2. Зменшення видатків бюджету на утримання державного апарату на 25 % та введення мораторію на прийняття видатків бюджету, що не збалансовані доходами, зокрема за рахунок зменшення нехарактерних для державного бюджету видатків, зменшення кількості органів влади та зменшення чисельності державних службовців.

3. Запровадження та подальше вдосконалення системи внутрішнього та зовнішнього контролю і аудиту відповідно до стандартів ЄС.

4. Запровадження повноцінної системи планування і оцінки виконання державного бюджету за результатами (запровадити комплексну систему ключових показників ефективності, зокрема, результативні показники ефективності надання державних послуг та впровадження політичних цілей).

5. Запровадження системи "Прозорий бюджет" з метою забезпечення доступності інформації про державні фінанси для суспільних потреб (у 2015 році).

6. Законодавче визначення та гармонізація з директивами ЄС процедур державних закупівель у одного учасника.

7. Запровадження системи електронних державних закупівель для стандартних лотів.

8. Законодавча вимога до усіх компанії, які хочуть взяти участь у державних закупівлях, встановлювати та оголошувати кінцевих власників (фізичних осіб).

9. Публічне розміщення моніторингової бази на етапах пропозицій та результатів виконання робіт.

10. Забезпечення обов'язкового оприлюднення на порталі уповноваженого органу усіх документів, пов'язаних з проведенням тендеру та визначенням переможця в обсязі необхідної достатності. Оприлюднення має включати пропозиції всіх учасників для можливості стороннього всебічного аналізу результатів..

Виклики

• Розподіл повноважень та відповідальності між органами виконавчої влади
• Процес підготовки та прийняття рішень в КМУ та в органах виконавчої влади
• Прозорість державних закупівель
• Запровадження систем планування, оцінки виконання, контролю та публічного звітування державного бюджету

Послідовність ключових реформаторських кроків

• Затвердити нову Концепцію реформування публічної адміністрації України
• Внести зміни до Бюджетного кодексу
• Внести відповідні зміни до законів України про Кабінет Міністрів, про центральні органи виконавчої влади та деякі пов'язані з ними закони
• Забезпечити внесення необхідних змін до положень Конституції України

Ключові показники ефективності

• Робота КМУ відповідає новому Регламенту:
a. 100 % рішень КМУ проходять через урядові комітети
b. 90 % проектів урядових рішень завчасно оприлюднені на сайті КМУ
c. не більше 20 % рішень повертаються з засідання КМУ на доопрацювання
d. не менше 30 % рішень КМУ складають стратегічні та політичні ініціативи міністерств
• 90 % проектів рішень міністерств та інших ЦОВВ завчасно оприлюднені на відповідних сайтах
• Зменшення кількості доручень Кабінету Міністрів України на 50 %
• Уніфікована структура Міністерств та ЦОВВ. Кількість департаментів більшості міністерств складає від 4 до 7.

III.1.2. Реформа державної служби

Основна мета реформи державної служби: створити професійну, престижну, політично нейтральну та відповідальну державну службу націлену на ефективне досягнення результатів, через:

1. деполітизацію та професіоналізацію державної служби шляхом розмежування політичних та адміністративних посад, затвердження принципу політичної нейтральності;

2. створення ефективної системи управління людськими ресурсами на державній службі, у тому числі запровадження конкурсного добору на всі посади, впровадження ефективних інструментів оцінювання державних службовців, посилення інституційної спроможності органу державної влади, який здійснює функціональне управління державною службою;

3. підвищення рівня заробітної плати на державній службі та уніфікація розмірів заробітних плат для всіх державних службовців;

4. Скорочення кількості державних службовців на 3 % і в результаті обмеження витрат на їх утримання в межах 10,2 % ВНП (з врахуванням скорочення кількості держслужбовців у 2014 році на 27000 одиниць);

5. запровадження програм розвитку персоналу, планування кар'єри та розвитку талантів, побудову ефективної системи професійного навчання державних службовців.

Виклики

• Низький професійний рівень державних службовців, їх політична залежність
• Низький рівень оплати праці

Послідовність ключових реформаторських кроків

• Розробка та прийняття Стратегії реформування державної служби та служби в органах місцевого самоврядування в Україні на період до 2017 року
• Посилення ролі та інституційної спроможності органу державної влади, який здійснює інституційне управління державною службою
• Створення ефективних та дієвих HR-підрозділів в державних органах
• Створення автоматизованої системи управління персоналом в органах державної влади та в органах місцевого самоврядування
• Комплексна розбудова системи навчання, підготовки та перепідготовки державних службовців

Ключові показники ефективності

• Оновлення кадрового складу державних службовців (включаючи правоохоронні органи), суддів та працівників прокуратури на 70 % до 2020 року відповідно до етапів впровадження та дорожньої карти реформи
• Стала частка заробітної плати державного службовця складає не менше 70 %
• Усі призначення/звільнення державних службовців вищого корпусу здійснюються лише за участі спеціально уповноваженого колегіального органу на основі професійних компетенцій
• Підвищення рівня професійних знань, умінь та навичок державних службовців відповідно до вимог, визначених у профілях професійної компетентності відповідних посад державної служби - 4 тис. осіб у 2015 році
• Зростання рівня сукупного річного доходу державних службовців на 50 % у 2015 році та 30 % у 2016 році
• 100 % залучення всіх держслужбовців в систему оцінювання результативності, ефективності і якості роботи; підвищення результативності та ефективності держслужбовців за результатами регулярного оцінювання;
• 80 % автоматизації процесу оцінювання до 2016 року

III.1.3. Реформа адміністративних послуг

Основна мета реформи адміністративних послуг: підвищити якість надання адміністративних послуг та взаємодії органів державного управління з громадянами, через:

1. Передача органам місцевого самоврядування повноважень з надання базових адміністративних послуг, що найменше у сферах:

a. містобудування та архітектури;

b. реєстрації місця проживання, паспортів, актів громадянського стану;

c. реєстрації речових прав, бізнесу;

d. земельних відносин;

e. реєстрації автотранспорту та видачі посвідчень водія.

2. Суттєве скорочення кількості адміністративних послуг, особливо документів дозвільного характеру (дозволів, ліцензій, тощо), які становлять надлишкові адміністративні бар'єри для громадян та бізнесу (red tape), скасування дозвільних процедур у їх наданні.

3. Спрощення процедур та підвищення комфорту отримання адміністративних послуг, впорядкування відносин щодо оплати адміністративних послуг:

a. встановити чіткі критеріїв платності / безоплатності адміністративних послуг та порядку визначення розмірів адміністративного збору;

b. встановити легітимні та обґрунтовані розміри зборів за базові адміністративні послуги, які повинні направлятися до надавачів цих послуг;

c. Запуск та ведення єдиного прозорого публічного реєстру (веб-порталу) всіх адміністративних послуг;

d. Законодавче врегулювання відповідно до стандартів Ради Європи відносини органів влади з громадянами (адміністративна процедура);

e. створення механізмів для ефективної передачі функцій з надання визначених адміністративних послуг від державних органів приватним компаніям (outsourcing).

4. Розбудова мережі центрів надання адміністративних послуг з метою забезпечення реалізації принципу єдиного вікна при надання адміністративних послуг. Забезпечення належного фінансування видатків органів державної влади пов'язані з наданням адміністративних послуг, а також видатків на створення та забезпечення роботи центрів надання адміністративних послуг. Забезпечення зарахування коштів за надання адміністративних послуг у прив'язці до надавачів таких послуг.

5. Запровадження чітких критеріїв моніторингу якості надання адміністративних послуг, системно проведення такого моніторингу та публікація його результати.

Виклики

• Зменшення кількості адміністративних послуг, спрощення процедур та дозвільного порядку надання адміністративних послуг
• Передача повноважень з надання базових адміністративних послуг органам місцевого самоврядування
• Підвищення якості надання адміністративних послуг
• Уніфікація правил та розмірів оплати адміністративних послуг
• Розбудова мережі центрів надання адміністративних послуг

Послідовність ключових реформаторських кроків

• Скорочення кількості адміністративних послуг, спрощення процедур їх надання
• Делегування органам місцевого самоврядування повноважень з надання базових адміністративних послуг
• Забезпечити якісне функціонування єдиного порталу адміністративних послуг
• Розбудова мережі центрів надання адміністративних послуг в районах та містах обласного значення, забезпечення надання через них базових адміністративних послуг
• Проведення незалежної оцінки якості надання адміністративних послуг. Публічне оприлюднення результатів оцінки.

Ключові показники ефективності

• Утворено належних 100 % ЦНАП (на основі даних незалежного моніторингу) станом на 1 січня 2016 року. У ЦНАП надаються усі базові адміністративні послуги згідно переліку визначеного Кабінетом Міністрів України
• Децентралізація повноважень з надання адміністративних послуг органам місцевого самоврядування
• На законодавчому рівні визначено розміри плати (адміністративний збір) щодо 100 % базових адміністративних послуг

III.1.4. Запровадження електронного урядування

На даному етапі розвитку системи електронного урядування України потрібно відмітити про її невідповідність потенціалу та можливостям України. Основними чинниками, які призвели до гальмування розвитку електронного урядування в Україні, є:

• відсутність архітектури та дієвого механізму розвитку електронного урядування;

• відсутність електронної взаємодії між органами державної влади;

• відсутність цілісного механізму електронної ідентифікації;

• неефективне залучення технічної допомоги;

• недостатня кількість співробітників, які володіють необхідними знаннями для впровадження інформаційних технологій;

• обмеженість ресурсів Державного бюджету на впровадження системи електронного врядування.

Разом з тим, Україна демонструє прогрес у створенні інформаційної інфраструктури й доступу до неї, існує практично 100 % доступ органів виконавчої влади до мережі Інтернет та відповідне оснащення комп'ютерною технікою. Розуміння керівництвом переваг використання ІКТ в управлінні також є високим.

Україна відійшла від початкового етапу готовності до фази впровадження електронного урядування. Існує великий незадіяний потенціал використання переваг ІКТ практично в усіх напрямках державного управління, особливо це стосується електронних послуг.

04.06.2014 року створено Державне агентство з питань електронного урядування України та покладено на нього функції з реалізації державної політики у сфері інформатизації, електронного урядування, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, розвитку інформаційного суспільства.

Розпочато спільний проект Державного агентства з питань електронного урядування України та Координатора проектів Організації з безпеки та співробітництва в Європі в Україні "e-Урядування-2014", основною метою якого є покращення готовності влади надавати якісні електронні послуги для населення, зміцнення потенціалу регіонів у використанні інструментів електронного урядування.

Метою реформи є розробка та впровадження в експлуатацію системоутворюючих складових системи електронного урядування з використанням кращих світових практик у сфері електронного урядування, з подальшою інтеграцією цієї системи до європейського інформаційного простору.

Реалізація середньострокових цілей секторальної політики передбачає:

- Аудит національної електронної інфраструктури;

- Створення базових електронних реєстрів: а) Реєстр фізичних осіб; б) Реєстр адрес/земель на основі геоінформаційних технологій; в) Реєстр сервісів;

- Розробку цільової архітектури електронного урядування;

- Активізація та підвищення ефективності діяльності Міжгалузевої ради з питань розвитку електронного урядування;

- 20 пріоритетних базових послуг Європейського Союзу в електронній формі;

- Розробку та впровадження інформаційної системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів, Єдиного державного порталу адміністративних послуг та автоматизованої системи "Єдине вікно подання електронної звітності" та побудови платіжного шлюзу;

- Розробку базових законів, стандартів, вимог, правил та кодифікаторів для державних інформаційних ресурсів у відповідності до кращих практик Європейського Союзу;

- Розроблення Концепції та запровадження Державної цільової програму розвитку електронного урядування "Електронна Україна 2020".

Необхідна допомога:

- Поширення державно-приватного партнерства у сфері ІКТ;

- Аналіз поточного стану та розробка державної політики у сфері електронного урядування;

- Розробка законодавства, стандартів, вимог, правил та кодифікаторів;

- Створення інституцій та базових державних інформаційних ресурсів;

- Переведення надання адміністративних послуг в електрону форму, швидкі рішення з упровадження електронних послуг;

- Побудова архітектури та впровадження окремих складових електронного урядування;

- Навчання та обмін досвідом.

Виклики

• відсутність дієвого механізму розвитку електронного урядування;
• низька якість та недостатня кількість електронних послуг, що надаються громадянам і суб'єктам господарювання із застосуванням електронних засобів;
• неефективне залучення технічної допомоги від різних держав світу та міжнародних фінансових організацій;
• високий рівень корупції щодо проведення тендерів на закупівлю систем IT

Послідовність ключових реформаторських кроків

• адаптація законодавства в сфері електронного урядування до європейських стандартів;
• проведення аудиту та розбудова національної електронної інфраструктури з можливістю її інтегрування до Європейської електронної інфраструктури;
• запровадження надання 20 пріоритетних базових послуг Європейського Союзу в електронній формі;
• створення інституцій та базових державних інформаційних ресурсів;
• запуск пілотних проектів з автоматизації органів місцевого самоврядування та центрів з надання адміністративних послуг.

Ключові показники ефективності

• кількість імплементованих директив, затверджених класифікаторів та адаптованих державних технічних стандартів до Європейської електронної інфраструктури;
• звіт щодо проведення аудиту національної електронної інфраструктури;
• відсоток громадян, які можуть отримати доступ до 20 пріоритетних послуг в електронній формі;
• кількість та якість створених інституцій та державних інформаційних ресурсів;
• частина населення, яка користується державними інформаційними ресурсами.

III.2. Децентралізація

Децентралізація та реформа місцевого самоврядування є одним з пріоритетів на порядку денному реформ в Україні. Децентралізація має відіграти ключову роль у зміцненні демократії в Україні, поліпшенні якості життя громад, стимулюванні місцевого економічного розвитку та підвищенні якості надання публічних послуг. Тривала відсутність політичної волі для проведення повноцінної реформи місцевого самоврядування стала однією з причин посилення сепаратистських рухів на сході країни.

На сьогодні головними проблемами, які стримують розвиток місцевого самоврядування, є надмірна централізація повноважень органів виконавчої влади та фінансово-матеріальних ресурсів, дублювання повноважень органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади, неналежне матеріальне, фінансове та інше ресурсне забезпечення виконання завдань та функцій місцевого самоврядування.

У квітні 2014 року Урядом була схвалена Концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади, яка відповідає положенням європейської Хартії місцевого самоврядування та визначає кроки щодо забезпечення реальної децентралізації на засадах субсидіарності, повсюдності юрисдикції місцевого самоврядування на рівні територіальних громад, належного ресурсного забезпечення, самодостатності та підвищення спроможності територіальних громад, впровадження європейських стандартів якості життя людей.

На реалізацію Концепції протягом року було напрацьовано низку законопроектів, спрямованих на законодавче забезпечення механізмів співробітництва територіальних громад, добровільного їх об'єднання, розширення дохідної бази місцевих бюджетів шляхом закріплення (або збільшення відсотка) окремих податкових платежів та зборів за місцевими бюджетами, передачі повноважень органам місцевого самоврядування в сфері надання адміністративних послуг. Проте більшість законопроектів не стали законами через проблеми діяльності Верховної Ради України попереднього скликання.

Метою політики в сфері децентралізації є відхід від централізованої моделі управління в державі, забезпечення спроможності місцевого самоврядування та побудова ефективної системи територіальної організації влади в Україні.

Протягом 2015 року планується сформувати законодавчу базу, яка забезпечать ефективний розподіл повноважень (компетенцій) між центральними органами виконавчої влади їх територіальними органами та органами місцевого самоврядування та належне фінансове забезпечення місцевого самоврядування відповідно до визначених законом повноважень.

Невідкладним кроком є внесення змін до Конституції України, які передбачають надання права районним та обласним радам утворювати власні виконавчі органи і визначення прозорих механізмів нагляду за законністю рішень органів місцевого самоврядування.

Наступними кроками реалізації реформи будуть:

• оптимізація територіальної основи місцевого самоврядування для забезпечення спроможності громад;

• реформування системи надання адміністративних послуг;

• активізація механізмів локальної демократії.

Реалізація реформи місцевого самоврядування має тісно координуватись з іншими реформами.

Планується також продовжити запровадження пілотних проектів з співробітництва та об'єднання територіальних громад, розпочати розроблення і затвердження обласними радами перспективних Планів формування територій громад.

Органам місцевого самоврядування мають бути делеговані повноваження з надання базових адміністративних послуг через центри надання адміністративних послуг (прозорі офіси), що найменше у сферах містобудування та архітектури, реєстрації місця проживання, паспортів, актів громадянського стану, реєстрації речових прав, бізнесу, земельних відносин, реєстрації автотранспорту та видачі посвідчень водія.

Реалізація секторальної політики не потребуватиме значних додаткових фінансових затрат, але є суттєва потреба у донорській допомозі для забезпечення експертної підтримки законотворчої діяльності, проведення інформаційно-роз'яснювальних компаній, реалізацію проектів з імплементації основних положень законодавства щодо співробітництва, а також об'єднання територіальних громад, підвищення спроможності органів місцевого самоврядування, розбудови системи центрів надання адміністративних послуг (прозорих офісів), а також стимулювання місцевого економічного розвитку та розширення участі інституцій громадянського суспільства в житті територіальних громад.

Виклики

• надмірна централізація повноважень органів виконавчої влади та фінансово-матеріальних ресурсів;
• низька спроможність органів місцевого самоврядування;
• прояви агресивних сепаратистських рухів в окремих територіях сходу та півдня України

Послідовність ключових реформаторських кроків

• законодавче забезпечення реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади;
• уніфікація і стандартизація публічних послуг, що надаються населенню органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з урахуванням принципів максимальної доступності послуг для споживачів;
• створення фінансово-економічних засад розвитку територіальних громад, децентралізація фінансових ресурсів, реформування міжбюджетних відносин та податкового законодавства;
• створення нової територіальної основи для формування спроможних територіальних громад;
• проведення місцевих виборів з урахуванням реформованої системи органів місцевого самоврядування:
• підвищення інституційної спроможності органів місцевого самоврядування.

Ключові показники ефективності

• прийняття відповідної законодавчої бази, передусім змін до Конституції України;
• обсяг повноважень, переданих від органів виконавчої влади до органів місцевого самоврядування на засадах субсидіарності;
• збільшення частки місцевих бюджетів у зведеному державному бюджеті;
• запровадження уніфікованих стандартів публічних послуг та максимальне наближення їх надання до споживача.

III.3. Регіональна політика

Україна держава з великою за світовими мірками територією, регіони якої суттєво відрізняються між собою, а більшість із них є навіть співрозмірними із деякими окремими країнами Європи.

Державна регіональна політика в Україні має міжгалузевий характер. Вона є важливим інструментом проекції секторальних політик в таких галузях як інфраструктура, навколишнє середовище, сільське господарство, енергетика та, в першу чергу, економічний розвиток на рівень території. Така проекція відбувається в рамках процесу планування та з метою забезпечення передбачуваних інвестицій, які підвищують рівень регіональної конкурентоспроможності та якості життя.

Головними проблемами регіональної політики України є асиметрія розвитку регіонів, концентрація економічної діяльності в обмеженій кількості центрів, замкненість регіональних політичних, інформаційних, освітніх, частково економічних просторів і їх слабка включеність в загальноукраїнський простір; невідповідність між економічною потужністю регіону та його показниками соціального благополуччя та якості життя.

Ситуація з регіональним розвитком в Україні в останній період значно загострилась у зв'язку з зовнішньою агресією Російської Федерації, яка привела до відторгнення від України Криму та кровопролитної війни на Донбасі. Регіон Донбасу відігравав значну роль у формуванні економічного потенціалу України, особливо це стосувалось Донецької області, яка за рівнем регіональної економіки є другою після Києва та першою у експортному потенціалі держави. Проблема військових дій на Донбасі породила нові для України проблеми регіонального розвитку, а саме - масове переселення людей із Донбасу у інші регіони України, що створює додатковий тиск на ринок робочої сили, соціальну інфраструктуру, місцеві бюджети, породжує проблеми взаємовідносин між людьми (посилання на розділ з питань відновлення Донбасу).

В результаті реалізації реформи державної регіональної політики має бути створена дієва система управління регіональним розвитком, яка базується на п'яти ключових елементах такої системи: (1) планування на національному і регіональному рівнях через розробку державної та регіональних стратегій розвитку і планів їх реалізації (2) фінансування проектів регіонального розвитку розроблених на досягнення цілей державної стратегії та регіональних стратегій розвитку, (3) зміну підходів щодо реалізації регіональної політики з виключно "об'єктного" на "проектний", (4) моніторинг ефективності реалізації політики та (5) дієву систему державних та недержавних інституцій регіонального розвитку.

За останній час досягнуто значного прогресу у формуванні законодавчої та інституційної основи для формування та реалізації державної регіональної політики. Зокрема, затверджено Державну стратегію регіонального розвитку на період до 2020 року яка визначає стратегічні пріоритети та завдання влади щодо розвитку регіонів.

Для координації національних секторальних політик і їх узгодження із цілями державної регіональної політики створено Міжвідомчу координаційну раду з питань регіонального розвитку та Урядовий комітет з регіонального розвитку. Повноваження у сфері державної регіональної політики сконцентровано у Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства.

В усіх областях (25 регіонів NUTSII) розробляються семирічні стратегії регіонального розвитку і плани їх реалізації, які містять конкретні розвиткові проекти на трирічну перспективу.

Проте, наразі не вдалось остаточно законодавчо оформити нові підходи формування системи управління регіональним розвитком через не ухвалення Верховною Радою України закону "Про засади державної регіональної політики". Не відбувся перехід фінансування регіонального розвитку на проектну основу. Основними причинами цього стали політичні проблеми всередині парламенту та скорочення коштів для Державного фонду регіонального розвитку, через зменшення надходжень до державного бюджету.

Цілями державної регіональної політики є (1) створення умов для динамічного, збалансованого розвитку регіонів України з метою забезпечення соціальної та економічної єдності держави, (2) підвищення рівня конкурентоспроможності регіонів, (3) активізація економічної діяльності в регіонах, (4) підвищення рівня життя населення, (5) додержання гарантованих державою соціальних та інших стандартів для кожного громадянина незалежно від місця проживання, та (6) організація ефективного державного управління у сфері регіонального розвитку. Серед важливих завдань регіональної політики є забезпечення сталого розвитку міст та сільського розвитку, розвиток міжрегіональної та транскордонної співпраці, розвиток депресивних територій, відновлення територій, які постраждали внаслідок військових дій.

Реформа державної регіональної політики передбачає виконання наступних завдань протягом 2015 - 2017:

Законодавче регулювання

• Ухвалити та розпочати реалізацію Закону "Про засади державної регіональної політики". Закон має стати головним нормативно-правовим документом, що остаточно вирішить питання законодавчого оформлення процесу формування та реалізації державної регіональної політики. У цьому законі чітко визначається система та ієрархія прогнозно-планувальних документів у цій сфері. Закон визначає систему та повноваження інституцій, відповідальних за розроблення та реалізацію державної регіональної політики.

Планування регіонального розвитку

• Розробити План заходів із реалізації Державної стратегії регіонального розвитку України на період до 2020 року визначити джерела його фінансування. План міститиме перелік пріоритетних міжгалузевих проектів регіонального розвитку та конкурсний механізм відбору проектів сформованих у регіонах в реалізацію цілей Державної стратегії регіонального розвитку до 2020 року;

• Завершити розробку семирічних регіональних стратегій розвитку та планів їх реалізації.

Фінансування регіонального розвитку

• Оновити нормативну базу щодо Державного фонду регіонального розвитку, для можливості фінансування усіх типів проектів регіонального розвитку, що випливають із стратегії розвитку регіону;

• Забезпечити фінансування проектів регіонального розвитку з Державного фонду регіонального розвитку України (в обсязі не менше 1 відсотка прогнозного обсягу доходів загального фонду Державного бюджету України на відповідний бюджетний період) та інших доступних джерел.

Реалізація регіонального розвитку

• Розпочати реалізацію розвиткових проектів в рамках планів реалізації державної та регіональних стратегій розвитку.

Моніторинг ефективності реалізації державної регіональної політики

• Організувати процес моніторингу реалізації регіональної політики та оцінки її впливу на розвиток регіонів та держави.

Реформування інституцій регіонального розвитку

• Посилити інституційну спроможність Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, обласних органів влади та ключових неурядових партнерів;

• Створити інституції з підтримки регіонального розвитку у регіонах.

Проблеми та потреби фінансування реалізації державної регіональної політики

Уряд України нагально потребує подальшої зовнішньої підтримки та використання кращих світових практик щодо реформування державної регіональної політики.

Сьогодні та в середньостроковій перспективі спостерігається значний розрив між існуючим фінансуванням та потребами у коштах для реалізації цілей державної та регіональних стратегій розвитку. Фінансування реалізації Державної стратегії регіонального розвитку, з 2006 року по 2014 рік, у державному бюджеті України було відсутнє взагалі. Створений у 2012 році за значної підтримки ЄС та інших міжнародних донорів Державний фонд регіонального розвитку, кошти якого спрямовуються в регіони як інструмент вирівнювання регіонального розвитку, при задекларованому фінансуванні в обсязі 1 % дохідної частини річного бюджету (приблизно 340 млн. євро/рік) протягом останніх трьох років не фінансувався взагалі або лише на третину. Такий стан справ унеможливлює реалізацію будь-яких проектів в реалізацію завдань державної регіональної політики та цілей державної та регіональних стратегій розвитку.

Існує також значна потреба в допомозі із зміцнення потенціалу (щодо формування, реалізації та моніторингу державної регіональної політики) Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, обласних органів влади, неурядових партнерів в регіонах.

Виклики

• Створення нової системи управління державною регіональною політикою.
• Розробка та реалізація ефективних розвиткових заходів та проектів в регіонах України (у відповідності до державної та регіональних стратегій розвитку)

Послідовність кроків реформи

• Системне створення та законодавче забезпечення п'яти ключових елементів нової системи управління державною регіональною політикою: (1) планування регіонального розвитку, (2) фінансування реалізації державної та регіональних стратегій розвитку, (3) реалізація проектів регіонального розвитку, (4) моніторинг ефективності політики та (5) інституційне забезпечення регіонального розвитку.
• Зміцнення потенціалу усіх зацікавлених сторін у сфері державної регіональної політики щодо розробки та впровадження ефективних проектів регіонального розвитку
• Забезпечення фінансування розвиткових проектів з українських та зовнішніх джерел

Ключові показники ефективності

• Створена дієва та ефективна система управління державною регіональною політикою.
• Зменшення диспропорцій у розвитку регіонів
• Підвищення рівня залучених до економіки регіонів інвестицій

III.4. Запобігання та боротьба з корупцією

Повсюдна корупція, що пронизує всі верстви суспільства, як правило, розуміється як головна перешкода на шляху реформ. Корупція була однією з основних причин масових протестів в Україні наприкінці 2013 року. Необхідно вжити негайних і рішучих заходів для стабільного розв'язання проблеми корупції та реалізації антикорупційного законодавчого пакета, прийнятого 14 жовтня 2014 року.

Це буде головним національним пріоритетом. Щоб підтримати даний пріоритет, будуть надані необхідні ресурси - за необхідності, шляхом переведення кваліфікованого персоналу з інших установ під керівництво відповідальних за реалізацію цього пріоритету. При розподілі фінансових ресурсів, реалізація антикорупційного законодавчого пакету також буде головним пріоритетом, поступаючись лише витратам, необхідним для забезпечення національної безпеки та територіальної цілісності України, а також фізичної недоторканності її громадян.

Законодавчий пакет створювався за обширного консультування як із громадянським суспільством, так і з міжнародним співтовариством, зокрема щодо сумісності зі стандартами ЄС, GRECO та ОЕСР.

Він містить наступні основні елементи, які будуть ключовими компонентами ефективної боротьби з корупцією на всіх рівнях:

Антикорупційна стратегія на 2014 - 2017 рр.

• Рамкова програма для Національного Антикорупційного Бюро України (Закон набуде чинності 25 січня 2015).

• Рамкова програма для Національного Агентства з запобігання корупції (Закон набуде чинності 25 квітня 2015).

• Рамкова програма для Національної Антикорупційної Ради (Указом Президента про створення Національної Антикорупційної Ради).

• Рамкова програма для оприлюднення бенефіціарних власників юридичних осіб та державного реєстру прав на нерухоме майно, для розширення заходів з боротьби з відмиванням грошей до національних і міжнародних політично значимих осіб.

У короткостроковій (перша половина 2015) і середньостроковій перспективі (кінець 2015) основною метою є швидка і ефективна реалізація антикорупційного законодавчого пакета. Зокрема, до неї входять:

• розробка всеохопного плану здійснення підтримки Антикорупційної стратегії та подальша його реалізація;

• створення (до повної оперативної готовності) Національного Антикорупційного Бюро та Національного Агентства з запобігання корупції;

• приділення першочергової уваги реалізації заходів щодо забезпечення політичної відповідальності і надійності в рамках Антикорупційної стратегії в якості доказу політичної волі; такі заходи стосуватимуться прозорості та надійності посадових осіб, що обираються і призначаються, а також політичних партій;

• розробка законодавства стосовно реалізації рекомендацій GRECO щодо фінансування політичних партій та виборчих кампаній, з урахуванням майбутнього врівноваження фінансування політичних партій приватним сектором і прямої державної підтримки партій, які зібрали певну народну підтримку, відповідно до передової європейської практики;

• впровадження ефективної системи фінансового контролю (перевірка майнових декларацій державних посадових осіб);

• впровадження ефективної системи вирішення конфліктів інтересів і моніторингу регламенту етичної поведінки державних службовців; приділення належної уваги наявному ризику зловживань і необхідності ефективних заходів мінімізації та контролю для уникнення таких зловживань;

• впровадження перевірки надійності державних службовців з організацією сценаріїв підкупу таємними агентами; моніторинг регламенту етичної поведінки державних службовців; приділення належної уваги наявному ризику зловживань і необхідності ефективних заходів мінімізації та контролю для уникнення таких зловживань;

• розробка системи оцінювання ризику корупції в органах державної влади та методології для складання програм по боротьбі з корупцією з метою усунення цих ризиків.

Що стосується послідовності, то безпосередні пріоритети будуть складатися з трьох частин і будуть повністю завершені/реалізовані до 31 березня 2015 року.

По-перше, Національний план імплементації, який підтримує Антикорупційну стратегію 2014 - 2017, буде розроблено і прийнято в тісній співпраці з Національною Антикорупційною Радою та міжнародним співтовариством донорів. Національний план імплементації буде не лише визначати цілі (до середнього рівня деталізації) і дати, але і виступатиме реальним інструментом управління проектами, що містить докладну інформацію про всі дії, необхідні для реалізації Стратегії, у тому числі про наявні ресурси, потреби в додаткових ресурсах, ключові точки, точні терміни завершення, визначені ризики і запропоновані заходи для їхнього усунення, чіткий розподіл обов'язків, а також ключові показники ефективності. Він буде відображати пріоритети і терміни, викладені в цьому документі, зокрема щодо створення Національного Антикорупційного Бюро та Національного Агентства з запобігання корупції. Особлива увага буде приділятися проміжним крокам, під час яких Національна Рада з боротьби з корупцією і, зокрема, представники громадянського суспільства зможуть ознайомитися з проміжними результатами, що дасть змогу в разі необхідності провести коригувальні дії.

Рівень деталізації Національного плану імплементації дасть змогу використовувати його в якості інструменту для моніторингу імплементації.

Враховуючи необхідність давати взірець, на знак справжньої політичної рішучості проводити реформи по боротьбі з корупцією Національний план імплементації буде приділяти особливу увагу заходам, спрямованим на встановлення високих стандартів надійності та відповідальності в політичній сфері, і, зокрема, для чиновників, що обираються і призначаються. Національний план імплементації має також чітко встановити дати виконання рекомендацій GRECO щодо фінансування політичних партій та виборчих кампаній.

По-друге, буде створене Національне Антикорупційне Бюро, що передбачає не лише призначення його директора, а й надання матеріально-технічного забезпечення та інфраструктури, яке дозволить Бюро досягти початкового оперативного потенціалу на центральному рівні, включаючи набір основного персоналу. Підбір і призначення директора Бюро, а також допоміжного персоналу, мають проходити згідно повністю прозорої процедури на основі особистих заслуг, яка відповідає всім гарантіям незалежності, забезпечення суспільної довіри в процесі відбору та високим професійним стандартам, а також стандартам надійності. Прийнято закон про перевірку державних чиновників на надійність.

По-третє, буде створено Національну раду з боротьби з корупцією в якості стратегічної консультативної та моніторингової платформи для директивних органів та громадянського суспільства, якій будуть надані достатні ресурси для повного і безперешкодного функціонування.

Наступні пріоритети будуть реалізовані до 31 серпня 2015:

Національне Антикорупційне Бюро буде розгорнуто вже на всіх регіональних рівнях, буде найнято основний персонал, а логістика та інфраструктура будуть розвинені в достатній мірі для досягнення початкового оперативного потенціалу Бюро і на регіональному рівні.

Буде створене Національне Агентство з запобігання корупції, що передбачає не лише призначення його директора, а й надання матеріально-технічного забезпечення та інфраструктури, яке дозволить Бюро досягти початкового оперативного потенціалу на центральному рівні, включаючи набір основного персоналу. Підбір і призначення директора Бюро, а також допоміжного персоналу, мають проходити згідно повністю надійної процедури на основі особистих заслуг, яка відповідає всім гарантіям незалежності, забезпечення суспільної довіри в процесі відбору та високим професійним стандартам, а також стандартам надійності. буде запущений процес створення та тестування електронної бази даних для декларації майна, щоб вона була повністю готова і доступна громадськості та належним чином уповноваженим органам до 31 грудня 2015. Паралельно зі створенням Національного Агентства буде запущений процес створення та тестування електронної бази даних для декларації майна, щоб вона була повністю готова і доступна громадськості та належним чином уповноваженим органам до 31 грудня 2015.

Всі заходи, включно з законодавчими, які необхідні для удосконалення рамкової програми з надійності та нагляду за фінансуванням виборчих кампаній і політичних партій, будуть прийняті відповідно до рекомендацій GRECO. Всі постанови місцевої влади та підзаконні акти, необхідні для функціонування Національного Агентства з запобігання корупції та Національного Антикорупційного Бюро, було прийнято або представлено до відповідних органів прийняття рішень.

До 31 грудня 2015 будуть прийняті або, за необхідності, представлені у відповідні органи прийняття рішень всі організаційні заходи та процедури, а також все вторинне законодавство, що передбачаються законодавчим пакетом з боротьби з корупцією. Як Національне Агентство з запобігання корупції, так і Національне Антикорупційне Бюро досягнуть повної працездатності на всіх рівнях.

Агентство забезпечить наявність IT-інфраструктури та необхідних процедур (шаблону форми декларації, а також порядку фактичної, арифметичної і повної перевірки декларацій), щоб цивільні службовці могли подавати свої майнові декларації на 2015 рік он-лайн, і щоб портал був доступним для громадськості.

Якщо говорити про потребу в донорській підтримці, то першочерговою метою є наступне:

• підтримка у сфері методології управління проектами для створення плану імплементації та підтримки моніторингу імплементації, зокрема при створенні Національного Агентства із запобігання корупції та Національного Антикорупційного Бюро;

• експертна та фінансова допомога у створенні Національного Антикорупційного Бюро та Національного Агентства з запобігання корупції;

• експертна підтримка при розробці підзаконних актів та визначенні підзаконних заходів, що стосуються, зокрема, фінансування виборчих кампаній та політичних партій, а також стандартів надійності та прозорості, застосовних до виборних і призначуваних посадових осіб і політичних партій;

• експертна допомога при розробці ефективних механізмів контролю у відношенні декларацій майна і конфлікту інтересів;

• експертна допомога при розробці навчальних програм та розгортанні їх на регіональному та місцевому рівнях. Новим Агентствам з боротьби з корупцією необхідно забезпечити ввідні спеціалізовані навчальні заходи (про фінансові розслідування, перевірку декларацій майна, тощо) для підтримки їхнього потенціалу. Національне Агентство з запобігання корупції потребує тренінгу з нового антикорупційного законодавства для тренерів для керівників та відділів HR центральних та місцевих виконавчих органів;

• допомога експертів при розробці ефективних механізмів для кримінальної відповідальності за незаконне збагачення, для проведення перевірок надійності та моніторингу способу життя державних посадових осіб;

• експертна та фінансова підтримка у створенні IT-інфраструктури, необхідної для функціонування всіх органів, що беруть участь у боротьбі з корупцією, зокрема, у відношенні доступності державних реєстрів і відкритих інформаційних ресурсів, необхідних для боротьби з корупцією. Для прискорення процесу і значної економії, особливу увагу слід приділити адаптації IT-рішень, що існують у інших країнах, до ситуації в Україні.

Виклики

Нещодавно прийнятий антикорупційний законодавчий пакет необхідно швидко і ефективно ввести в силу.

Послідовність ключових кроків реформування

До 31 березня 2015:
• Розробка і прийняття Національного плану імплементації для Антикорупційної стратегії 2014 - 2017;
• Створення Національного Антикорупційного Бюро (спочатку такого, що діє на центральному рівні);
• Створення Національної Антикорупційної Ради;
• Прийняття закону про перевірку надійності державних службовців.
До 31 серпня 2015:
• Розгортання Національного Антикорупційного Бюро на регіональному рівні (початковий оперативний потенціал);
• Створення Національного Агентства з запобігання корупції (початковий оперативний потенціал).
• Забезпечення публікації он-лайн інформації про бенефіціарних власників юридичних осіб.
До 31 грудня 2015:
• Всі організаційні заходи та процедури, як і все вторинне законодавство, передбачені антикорупційним законодавчим пакетом, буде прийнято або, за необхідності, представлено до відповідних органів прийняття рішень.
• Національне Агентство із запобігання корупції та Національне Антикорупційне Бюро (у тому числі IT-інфраструктури, зокрема, портал для декларації майна) досягнуть повного оперативного потенціалу на всіх рівнях.

Ключові показники ефективності

• Значне покращення Індексу сприйняття корупції Transparency International;
• Прийняття Національного плану імплементації для Антикорупційної стратегії 2014 - 2017 рр. в якості дійсного інструменту управління проектами та моніторингу, що послуговується новітньою методологією. Робота в повному обсязі Національного Антикорупційного Бюро з боротьби з корупцією та Національного Агентства з запобігання корупції;
• Повністю доступне громадськості заповнення майнових декларацій он-лайн, що перевіряється Національним Агентством із запобігання корупції.
• Початок перевірки надійності держслужбовців.
• Регламент прозорості фінансування політичних партій та виборчих кампаній відповідно до рекомендацій GRECO.
• Оприлюднення в Інтернеті інформації про бенефіціарних власників юридичних осіб та володіння нерухомим майном.
• Прийняття та реалізація закону про оприлюднення інформації у форматі відкритих даних, що передбачає, зокрема, публікацію он-лайн і регулярне оновлення даних про витрати з державного бюджету, інформації про державні закупівлі, реєстру юридичних осіб. Запуск в експлуатацію центрального громадського депозитарію.

III.5. Реформа системи правосуддя

Ситуація, яка склалася в секторі, засвідчує вкрай низький рівень довіри суспільства до суду в Україні, спричинений неефективною та корумпованою системою правосуддя.

Судова реформа 2010 року так і не змогла виконати поставлені перед нею завдання. Впродовж 2010 - 2013 років система фактично еволюціонувала у зворотному напрямку, перетворивши суд на закриту ієрархізовану структуру залежну від вольових рішень окремих осіб.

Основними чинниками цієї ситуації є: системна корупція, неефективна діяльність Вищої ради юстиції (ВРЮ) та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ), низький професійний рівень суддів, неефективна система суддівського самоврядування, недосконала структура судової системи та її фінансова залежність, неефектний судовий процес та низька фактична виконуваність судових рішень, відсутність довіри до адвокатури та прокуратури.

Реформа системи правосуддя є однією із умов Угоди про асоціацію, проведення якої дозволить привести якість судочинства у відповідність до європейських стандартів, а також удосконалить функціонування судової системи та суміжних інститутів. В результаті реформи системи правосуддя Україна до кінця 2017 року має досягти практичної реалізації принципу верховенства права у суспільстві і забезпечення кожній людині права на справедливий судовий розгляд у незалежному та неупередженому суді.

У 2014 році було вжито ряд невідкладних заходів, зокрема, прийнято Закон України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні", новий Закон України "Про прокуратуру", а також закони "Про національне антикорупційне бюро" та "Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо невідворотності покарання за окремі злочини проти основ національної безпеки, громадської безпеки та корупційні злочини".

Запрацювала Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції. У вересні 2014 року проходив XII позачерговий з'їзд суддів України, на якому делегати обрали за квотою суддів нових членів ВРЮ та ВККСУ.

В рамках громадської ініціативи "Реанімаційний пакет реформ" підготовлено проект Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та інших законодавчих актів щодо удосконалення засад організації та функціонування судової влади відповідно до європейських стандартів".

Указом Президента України від 16 жовтня 2014 року N 812 утворено Раду з питань судової реформи (Рада) як консультативно-дорадчий орган при Президентові України, основним завданням якої визначено напрацювання узгоджених пропозицій щодо розроблення та реалізації в Україні стратегії реформування судоустрою та судочинства, інших суміжних правових інститутів. До складу Ради входять судді, адвокати, представники громадських та міжнародних організацій.

Радою опрацьовано ряд законодавчих ініціатив, зокрема щодо вдосконалення законодавства про судоустрій і статус суддів, процесуального законодавства, законодавства про виконавче провадження, адвокатуру і прокуратуру. Також, за результатом такого опрацювання, Радою буде розроблено проект Стратегії реформування судоустрою, судочинства та інших суміжних правових інститутів (Стратегія).

Передбачаються наступні подальшу кроки на шляху реформи:

• Президентом України буде затверджена Стратегія реформування судоустрою, судочинства та інших суміжних правових інститутів (Стратегія).

• Міністерство юстиції України та Рада з питань судової реформи узгодять проект Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та інші пов'язані законопроекти, розроблені з урахуванням Стратегії.

• Буде здійснена підготовка до направлення згаданих законопроектів до Венеціанської комісії з метою здійснення оцінки їх положень на відповідність європейським стандартам. Після отримання висновку проекти буде доопрацьовано і подано до Парламенту.

• Поряд з першочерговими змінами до законодавства будуть опрацьовані зміни до Конституції України, які регулюють питання правосуддя в Україні.

Уже протягом 2015 року планується:

• очищення судової влади, оновлення суддівського корпусу;

• зменшення політичного впливу, забезпечення незалежності суддів та належної якості їх професійної діяльності;

• оптимізація структури судової системи;

• перезавантаження органів, що відповідають за формування суддівського корпусу та притягнення суддів до відповідальності;

• забезпечення фінансової незалежності судової системи;

• вдосконалення процесуального законодавства та практики;

• забезпечення ефективності виконання судових рішень;

• підняття загальної якості надання правової допомоги, зокрема, через реформування адвокатури;

• забезпечення імплементації норм нового Закону України "Про прокуратуру" у практичній діяльності.

На сьогодні в Україні реалізується проект Європейського Союзу "Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні" (Угода про фінансування проекту набрала чинності 22 грудня 2011 року, строк проекту - 80 місяців), яким визначено відповідні напрямки співпраці та обсяг їх фінансової підтримки.

Донорська допомога також необхідна для:

• проведення експертизи законопроектів європейськими інституціями та міжнародними експертами;

• вивчення світового досвіду щодо законодавчого врегулювання окремих питань функціонування судової системи;

• допомога в організації обговорень законопроектів;

• підтримка в імплементації прийнятого Закону України "Про судоустрій і статус суддів" на практиці.

Виклики

• відновлення довіри до системи правосуддя;
• забезпечення доступу до правосуддя та ефективний судовий захист;
• професійність і доброчесність суддівського корпусу;
• дієвий механізм відповідальності недобросовісних суддів

Послідовність ключових реформаторських кроків

• затвердження Президентом України Стратегії реформування судоустрою, судочинства та інших суміжних правових інститутів;
• підготовка законопроектів про внесення змін до законодавства про судоустрій, статус суддів та судочинство, процесуального законодавства, законодавства про виконавче провадження та виконавчу службу, адвокатуру;
• направлення законопроектів для проведення експертизи до Венеціанської комісії;
• внесення законопроектів до Верховної Ради України та наступне його прийняття;
• організація демократичного конституційного процесу щодо розробки конституційних змін;
• внесення змін до Конституції України

Ключові показники ефективності

• безперешкодний доступ до правосуддя кожній особі, права якої порушено;
• ефективні процедури здійснення судочинства;
• якісна правова допомога, ефективно працююча адвокатура;
• ефективне виконання судових рішень;
• реалізація прокуратурою компетенції лише у сфері кримінальної юстиції.

III.6. Реформа правоохоронної системи

Існуюча в Україні модель органів правопорядку за багатьма критеріями не відповідає потребам суспільства та міжнародним демократичним стандартам.

За даними соціологічних досліджень рівень довіри громадян до зазначених органів після подій Євромайдану знизився до критичної межі. Водночас у зв'язку зі змінами в політичному житті України спостерігається високий рівень сподівань суспільства щодо кардинальних змін у діяльності органів правопорядку, перетворення їх з органів репресій на органи захисту.

Основними системними причинами, які призводять до незадовільного виконання відповідних завдань є:

• високий рівень корупції;

• превалювання репресивних та каральних функцій над превентивними заходами;

• відсутність ефективних показників оцінювання діяльності органів правопорядку;

• дублювання функцій різними органами;

• недостатня ефективність зовнішнього контролю, зв'язку з органами місцевого самоврядування та громадськістю.

Результатом цього є неспроможність органів правопорядку відповісти на реальні та потенційні загрози національній безпеці, ефективно протидіяти порушенню законів, здійснювати захист прав та свобод громадян.

Реформування правоохоронних органів, забезпечення ефективності їх діяльності, прозорості та підзвітності суспільству є одними з ключових пріоритетів, визначених після революції гідності.

З прийняттям у березні 2014 року Закону України "Про Національну гвардію України" в системі МВС створено військове формування з правоохоронними функціями. Національна гвардія України поряд з участю у виконанні завдань оборони держави забезпечує, зокрема, охорону громадського порядку, захист та охорону життя, здоров'я, прав і свобод громадян.

8 квітня 2014 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів". При цьому варто відзначити, що з прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України (2012 рік) кількість осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах, суттєво скоротилася.

У жовтні 2014 року прийнято нову редакцію Закону України "Про прокуратуру", чим фактично виконано зобов'язання України, взяте при вступі до Ради Європи, щодо зміни ролі і функцій прокуратури. Також у жовтні 2014 року Урядом схвалено Концепцію першочергових заходів реформування системи Міністерства внутрішніх справ та Стратегію розвитку органів внутрішніх справ, які поклали початок втіленню в життя реформи органів внутрішніх справ.

Розроблено План заходів щодо побудови охорони українсько-російського кордону та адміністративного кордону з Автономною Республікою Крим.

Метою секторальної політики в цій сфері є коригування їх завдань та функцій органів правопорядку, впровадження нових засад проходження служби та нових критеріїв оцінки їх роботи для підвищення рівня захисту прав і свобод особи, а також інтересів суспільства і держави від протиправних посягань.

Відповідно до Стратегії розвитку органів внутрішніх справ та Концепції першочергових заходів реформування системи Міністерства внутрішніх справ слід провести функціональні та організаційні перетворення апарату цього Міністерства.

Необхідно забезпечити інституційну спроможність Міністерства внутрішніх справ, яке формуватиме державну політику у сферах:

• боротьби зі злочинністю та забезпечення громадського порядку;

• управління державним кордоном;

• громадянства і міграції;

• пожежної безпеки і реагування на надзвичайні ситуації.

Мають бути вжиті заходи щодо створення Національної поліції, яка реалізовуватиме державну політику у сферах протидії злочинності та забезпечення громадського порядку.

Необхідно забезпечити прозору систему конкурсного добору осіб на посади, створити нову систему атестації персоналу органів правопорядку, перейти на нову систему підготовки працівників органів правопорядку.

Також необхідно впровадити в діяльність органів внутрішніх справ технічні засоби, які забезпечать оперативний контроль криміногенної обстановки, безпеки дорожнього руху, дозволять сформувати базу даних правопорушень, інтегровану із системою відеонагляду, покращать ефективність реагування на правопорушення, надзвичайні ситуації. Критерії оцінки роботи правоохоронних органів повинні перейти від кількісного виміру до рівня суспільної довіри до правоохоронних органів.

Достатню увагу має бути приділено посиленню інституційної спроможності Державної прикордонної служби до здійснення комплексного управління державним кордоном з подальшим створення на її базі Державної служби міграційного контролю та прикордонної охорони.

Ключовим завданням також є створення та забезпечення належного функціонування Державного бюро розслідувань, як органу, що реалізує політику у сфері протидії корупції (крім питань, що належать до відання Національного антикорупційного бюро), Військової поліції на базі Військової служби правопорядку у Збройних силах, а також муніципальної міліції.

Необхідно ввести в дію Закон України "Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України, що стосуються адаптації правового статусу засуджених до європейських стандартів", покращити практику виконання кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та впровадити систему пробації.

Виклики

• високий рівень корупції;
• превалювання репресивних та каральних функцій над превентивними заходами;
• відсутність ефективних показників оцінювання діяльності органів правопорядку;
• дублювання функцій різними органами;
• недостатня ефективність зовнішнього контролю, зв'язку з органами місцевого самоврядування та громадськістю;

Послідовність ключових реформаторських кроків

• законодавче забезпечення реформи системи органів правопорядку, у тому числі прийняття необхідних підзаконних нормативно-правових актів;
• розбудова інституційної спроможності системи органів правопорядку (проведення функціональних обстежень, створення/реорганізація відповідних державних органів, удосконалення їх функціональної структури);
• проведення добору/переатестації працівників

Ключові показники ефективності

• перетворення Міністерства внутрішніх справ в цивільний орган європейського зразка
• оптимізація чисельності працівників органів внутрішніх справ (зменшення їх кількості відповідно до міжнародних стандартів), запровадження конкурсного відбору на посади, створення нової системи атестації;
• впровадження нових технічних засобів в діяльність органів правоохоронних органів;
• створення Національної поліції;
• модернізація лінії захисту державного кордону;
• запровадження щорічного моніторингового оцінки діяльності правоохоронних органів та зростання кількості громадян, які довіряють цим органам;
• приведення умов тримання засуджених у відповідність з європейськими стандартами;
• законодавче врегулювання питань діяльності Державного бюро розслідувань.

IV. ВІДНОВЛЕННЯ ЕКОНОМІКИ

IV.1. Бізнес і інвестиційне середовище

IV.1.1. Умови ведення бізнесу

За умовами ведення підприємницької діяльності Україна посідає 96 місце в рейтингу легкості ведення бізнесу Doing Business поступаючись як державам-членам ЄС, так і своїм найближчим сусідам, включно з РФ. Регуляторна система України неузгоджена і містить суперечливі регуляторні норми, податкова система складна, митниця працює неефективно, рівень конкуренції на внутрішньому ринку низький. Все це створює несприятливі умови для ведення бізнесу, багато в чому, зумовлює корупцію, стимулює ухилення від оподаткування та стримує інвестиції.

Протягом 2014 року більшість реформаторських зусиль у галузі було спрямовано на дерегуляцію. Кількість центральних органів виконавчої влади, що здійснюють нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності1, було скорочено до 28, а кількість дозвільних документів скорочено з 143 до 842. Також були зроблені крокі у напрямку адаптації українських стандартів до європейських. Прийнято Закон "Про стандартизацію"3, українську систему метрології було гармонізовано з вимогами Європейського Союзу, зокрема розмежовано регуляторні, контрольні та господарські функції4. Разом з тим, більшість цих заходів лише незначно поліпшили існуючу систему.

____________
1 Постанова Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 N 442.

2 Закон України від 09.04.2014 N 1193-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру".

3 Закон України "Про стандартизацію" від 05.06.2014 N 1315-VII.

4 Закон України від 05.06.2014 N 1314-VII "Про метрологію та метрологічну діяльність".

Середньостроковою метою подальших реформ у сфері є створення сприятливого середовища для бізнесу, розвитку малого і середнього бізнесу, залучення інвестицій, спрощення міжнародної торгівлі та підвищення ефективності ринку праці.

Для досягнення означених цілей плануються послідовність дій за різними напрямками.

У регуляторній політиці планується:

• Скоротити кількість дозволів з 84 до 74, а видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню - з 56 до 39. Запровадити можливість отримання дозволів та ліцензій електронно. Завдання - видавати 50 % ліцензій і дозволів електронно.

• Прийняти європейські директиви, регламенти і стандарти з безпеки та якості харчової і нехарчової продукції та процесів її виробництва, форм і методів ринкового нагляду, прийнятих у ЄС, відповідно до графіку, визначеного Угодою про асоціацію та Планом заходів з імплементації Угоди на 2014 - 2017 роки.

• Забезпечити скорочення кількості контролюючих та контрольних органів шляхом їх злиття або ліквідації, забезпечення усунення дублювань функцій, делегування окремих функцій саморегулівним організаціям.

• Замінити у адміністративному регулюванні господарської діяльності дозвільний принцип (як домінуючого серед засобів регулювання) на менш обтяжливі для бізнесу.

• Запровадити страхування відповідальності суб'єктів господарювання перед споживачами, як альтернативи профілактичним контрольно-перевірочним заходам.

Зміни у податковій системі стосуватимуться кількості, розміру та легкості адміністрування податків. Планується:

• Скоротити кількість податків з 22-х до 9-ти.

• Створити автоматизовану систему адміністрування ПДВ, що дозволить вирішити проблеми своєчасного відшкодування цього податку.

• Знизити ставку ЄСВ до розміру, що є прийнятним для видів діяльності з високою часткою заробітної плати у собівартості продукції.

• Оптимізувати форми та порядок подання звітності, зменшити періодичність її подання.

У напрямку реформування митниці планується:

• Вдосконалити систему "Електронного декларування".

• Впровадити концепцію "Єдиного вікна". Визначити процедуру взаємодії різних контролюючих органів з митними органами під час пропуску та митного оформлення вантажів та виключити дублюючі функції та скасувати вимоги щодо використання паперових документів для цілей перетину кордону України й проходження митного та супутніх контролів.

• Вдосконалити практику спільного з іншими країнами митного контролю в пунктах пропуску.

• Автоматизувати митне оформлення.

Підтримка інвестиційної активності та захист прав інвесторів:

• Забезпечити ефективний захист прав приватної власності, гармонізувати з законодавством ЄС положення українського законодавства щодо захисту інвесторів (внутрішніх та іноземних) та кредиторів;

• Гармонізувати з законодавством ЄС положення українського законодавства щодо захисту конкуренції;

• Створити Фонд гарантування суверенних ризиків;

• Створити "єдиний офіс" для супроводження інвестиційних проектів;

• Запровадити стимулюючі механізми інвестиційної діяльності у вигляді територій пріоритетного розвитку, що працюють на створення продукції для зовнішніх ринків.

Для реалізації цих заходів необхідна донорська допомога, зокрема для створення і залучення коштів до Фонду гарантування суверенних ризиків, для завершення створення мережі центрів надання адміністративних послуг, загальна кількість яких повинна складати не менш ніж 661, а також забезпечення належних умов для їх функціонування, для розширення функціональних можливостей пілотної версії Єдиного державного порталу адміністративних послуг з метою введення його в подальшому в промислову експлуатацію.

Виклики

• Застаріла і неефективна регуляторна система, що гальмує розвиток підприємництва.
• Високий рівень корупційної місткості адміністративних і регуляторних процедур.
• Неефективна система податкового адміністрування, що призводить до надмірного податкового тиску

Послідовність ключових реформаторських кроків

• Створення комплексної карти бізнес-адміністративних процесів і процедур, обговорення створеної карти з бізнес-середовищем та формування узгодженої позиції як основи для побудови нової регуляторної системи, здійснення необхідних методологічних, нормативних, організаційних та інституціональних змін.
• Скорочення кількості дозвільних і ліцензійних процедур. Запровадження можливості отримання дозволів та ліцензій електронно.
• Впровадження європейських директив, регламентів і стандартів з безпеки та якості харчової і нехарчової продукції, зокрема ухвалення Закону України "Про безпечність харчової продукції".
• Затвердження переліку адміністративних послуг та розмірів плати за їх надання.
• Створення Єдиного порталу адміністративних послуг.
• Скорочення кількості податків з 22-х до 9-ти.
• Запровадження автоматизованої системи адміністрування ПДВ, що дозволить вирішити проблеми своєчасного відшкодування цього податку.
• Зниження ставки ЄСВ до розміру, що є прийнятним для видів діяльності з високою часткою заробітної плати у собівартості продукції.
• Оптимізація форм та порядку подання звітності, зменшення періодичності її подання.
• Автоматизація митного оформлення
• Вдосконалення системи "Електронного декларування" на митниці.
• Впровадження концепції "Єдиного вікна" на митниці
• Вдосконалення практики спільного з іншими країнами митного контролю в пунктах пропуску.
• Забезпечення ефективного захисту прав приватної власності, гармонізація з законодавством ЄС положень українського законодавства щодо захисту інвесторів (внутрішніх та іноземних) та кредиторів;
• Гармонізація з законодавством ЄС положень українського законодавства щодо захисту конкуренції, внесення відповідних змін в Господарський кодекс

Ключові показники ефективності

• Позиція України в рейтингу Doing Business
• Обсяг простроченої заборгованості з відшкодування ПДВ

IV.1.2. Підтримка малих та середніх підприємств

Малі та середні підприємства (МСП) грають важливу роль в українській економіці. 40 % населення працездатного віку зайняті саме в цьому секторі, а частка МСП у загальному випуску вітчизняних товарів і послуг складає 57,6 %.

МСП, як найбільш динамічний і мобільний сектор економіки, має відігравати ключову роль у забезпечення стійкого економічного зростання і підвищення рівня життя в країні. Сьогодні існує багато проблем у функціонуванні малих і середніх підприємств. Висока регуляторний тиск і складне податкове адміністрування складні умови для ведення бізнесу. Обмежений доступ до фінансування спричиняє складності у залученні додаткових інвестицій, оновленні та модернізації існуючих потужностей. Не існує адекватної інфраструктури для малого та середнього бізнесу. Інші проблеми: значна нестача кваліфікованої та освіченої робочої сили та негнучкість ринку праці.

Незважаючи на те, що уряд намагається виправити проблеми сектору і стимулювати розвиток малого та середнього бізнесу (в основному, це юридичні пакети, такі як Програма розвитку МСП на 2015 - 2020 роки), підтримка сектору не призвела до відчутних результатів. Продовжуються дії щодо налагодження двостороннього діалогу у секторі МСП.

Мета секторальної політики на середньостроковий період - це:

• Створення ефективної підтримки та стимулювання розвитку малого та середнього підприємництва.

• Збільшення частки малого та середнього бізнесу у ВВП.

• Підвищення гнучкості ринку праці.

Для досягнення означених цілей необхідно:

• Розробити новий стратегічний документ у сфері малого та середнього бізнесу (прийняти Програму розвитку малого та середнього бізнесу на 2015 - 2020 рр).

• Вдосконалити законодавчу базу для розвитку малого та середнього бізнесу відповідно до Закону малого бізнесу ЄС.

• Розробити нове трудове законодавство.

• Забезпечити приєднання України до програми COSME, включно з імплементацією Акта Малого Бізнесу для Європи (Small Business Act for Europe).

Донорська допомога буде необхідна для впровадження перерахованих кроків.

Виклики

• Ефективна підтримка малого та середнього бізнесу

Послідовність ключових реформаторських кроків

• Прийняття та впровадження стратегічного документа у сфері МСБ.
• Створення інфраструктури підтримки МСБ (бізнес інкубатори, кластери, технологічні парки, центри підтримки підприємництва)
• Розширенні портфоліо гарантій для МСБ (особливо для стартапів, молодих підприємців, жінок підприємців, інноваційних та експортно орієнтованих підприємств)
• Забезпечення доступу до грантів та сертифікації МСБ (ISO, HACCAP інші)
• Забезпечення доступу до грантів на розвиток бізнес-планів, маркетингових та експортних планів, дослідження та інші відповідні заходи
• Розвиток центрів підтримки підприємництва на місцевому рівні
• Розвиток статистики про МСБ згідно з вимогами EUSTAT

Ключові показники ефективності

• Частка МСБ у ВВП
• Кількість експортно орієнтованих МСБ
• Кількість робочих місць створених МСБ

IV.2. Розвиток інфраструктури

IV.2.1. Транспорт

Україна має розвинену транспортну інфраструктуру, розташовану в центрі Європейського континенту і вихід до Чорного моря, що обумовлює роль України як моста між Європейським Союзом і Азією, а також Балтією і Середземномор'ям. На сьогоднішній день частка транспорту в ринку послуг складає близько 60 %, а в структурі номінального ВВП 10,6 %. Від надання транспортних послуг до державного бюджету надходить більше 20 % усіх платежів.

Однак, у галузі спостерігається падіння обсягів перевезень, знос рухомого складу досягає критичних показників, також на критичній межі знаходиться пропускна спроможність окремих дільниць та напрямків залізниць.

Портове господарство України включає в себе 13 морських портів, 4 морських рибних порти, 11 річкових портів. Третина існуючих потужностей складають потужності державних стивідорних компаній (далі - ДСК), знос основних фондів яких складає 80 %. Щорічно ДСК втрачають вантажопотоки на користь приватних стивідорних компаній та терміналів.

Протяжність автомобільних доріг з твердим покриттям становить близько 169,6 тис. км, з них 51,7 тис. км державного значення. Щільність автомобільних доріг становить 273 км на 1 тис. м2 території країни. Технічні характеристики автомобільних доріг не відповідають сучасним потребам економіки, оскільки близько 80 % автомобільних доріг збудовані за стандартами 60-х - 70-х років, лише 1,6 % є дорогами першої категорії (чотири та більше смуг, з високою пропускною здатністю). Стан доріг незадовільний - 97 % доріг потребують капітального та поточного ремонту.

Для забезпечення авіаційних перевезень функціонують 30 сертифікованих аеропортів, з них 9 стратегічних.

Для розвитку ринку транспортних послуг Уряд країни приділяє особливу увагу вдосконаленню ринкового механізму здійснення перевезень. Розпочато процес утворення ПАТ "Українська залізниця". Розроблено законопроект "Про внесення змін до Закону України "Про автомобільні дороги" щодо врегулювання порядку функціонування платних автомобільних доріг, збудованих концесіонерами у рамках концесійного договору, та справляння і використання концесіонерами плати за проїзд такими дорогами. Крім того було забезпечено:

a) підготовку проекту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про залізничний транспорт" (нова редакція), який враховуватиме нові реалії функціонування галузі в умовах розвитку конкуренції, регулюватиме діяльність всіх учасників ринку залізничних перевезень, та відповідатиме законодавству ЄС у сфері залізничного транспорту.

b) з метою реалізації Закону України "Про морські порти України" реорганізовано 20 державних підприємств морського транспорту (18 державних портів, ДП "Дельта-лоцман" та ДСК "Керченська морська переправа") шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків стосовно них відповідно до розподільчих балансів та утворено внаслідок виділу ДП "АМПУ".

c) завершення переговорів та парафування тексту Угоди про Спільний авіаційний простір між Україною та Європейським Союзом.

Основні завдання секторальної політики в сфері транспорту є:

a) забезпечення розвитку конкуренції на транспорті;

b) недискримінаційний доступ нових суб'єктів на ринок, в тому числі справедливий доступ до об'єктів транспортної інфраструктури;

c) запровадження ефективного управління державними активами транспортної інфраструктури;

d) підвищення безпеки на транспорті;

e) інтеграція вітчизняної транспортної системи до європейської та світової транспортних систем;

f) розроблення на національному рівні Комплексного плану розвитку логістики з метою забезпечення розвитку мережі логістичних центрів;

g) спрощення процедур міжнародної торгівлі під час транспортних перевезень, у тому числі запровадження на національному рівні технології "Єдине вікно - локальне рішення";

h) розроблення, впровадження та застосування національної транспортної моделі під час планування та реалізації стратегії розвитку транспортної інфраструктури.

Наступними кроками в реформі транспортної галузі має стати:

a) розмежування господарських функцій і функцій державного управління.

b) утворення публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" як господарського суб'єкту, до складу якого увійдуть залізниці, підприємства та установи залізничного транспорту, з подальшим акціонуванням виділених структурних одиниць (у конкурентному та потенційно конкурентному секторах), утворення декількох залежних товариств за видами діяльності на принципах прозорості, ліквідації перехресного субсидіювання між видами діяльності.

c) прийняття нового закону про залізничний транспорт, що буде передбачати збереження монополії держави відносно експлуатації об'єктів інфраструктури залізничного транспорту, створення конкурентного ринку перевізників, забезпечення рівного доступу всіх суб'єктів господарювання до об'єктів інфраструктури.

d) збереження у структурі публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" відомчих об'єктів соціальної сфери (соціально-культурних, оздоровчих, фізкультурно-спортивних), закладів охорони здоров'я, вищих і професійно-технічних навчальних закладів.

e) сертифікація безпеки та принципів ліцензування відповідно до законодавства ЄС.

Ефективні заходи також мають бути здійсненні і в окремих транспортних підгалузях:

1. Морські порти та річковий транспорт

a) залучення приватних інвестицій для розвитку об'єктів портової інфраструктури, зокрема стратегічних та цілісних майнових комплексів, що забезпечують стивідорну діяльність в морських портах на умовах, визначених Законом України "Про морські порти". Захист інтересів інвесторів;

b) прийняття базового Закону "Про внутрішній водний транспорт" для встановлення загальних правил здійснення перевезень внутрішніми водами, управління портовою інфраструктурою, порядку доступу до неї, порядку здійснення комерційної діяльності в річкових портах;

c) реалізація заходів в частині спрощення процедур міжнародної торгівлі під час транспортних перевезень, впровадження інформаційної системи портового співтовариства у всіх морських портах України на всі види вантажів у всіх напрямках.

2. Дорожнє господарство

a) передача доріг місцевого значення до сфери відповідальності відповідних обласних державних адміністрацій з одночасною передачею джерел фінансових ресурсів, необхідних для виконання відповідних функцій;

b) розмежування функцій замовника та виконавця будівництва, функцій контролю якості виконаних робіт з будівництва та ремонту доріг;

c) приведення законодавства України до вимог Конвенції про дорожні знаки й сигнали (Відень, 08.11.68) та Європейської угоди про міжнародні автомагістралі (Женева, 15.11.75) щодо заборони розміщення зовнішньої реклами в межах смуги відведення автомобільних доріг загального користування.

3. Авіаційний транспорт

a) підписання угоди про спільний авіаційний простір між Україною та Європейським Союзом;

b) забезпечення сталого розвитку регіональних аеропортів України;

c) розвиток міжнародного хабу в аеропорту "Бориспіль";

d) забезпечення та підтримка необхідного технічного рівня засобів навігації, радіолокаційного спостереження, зв'язку, аеродромного обладнання, авіаційної наземної техніки, засобів обслуговування пасажирів, багажу та вантажу.

4. Розвиток міського транспорту

a) створення та розвиток сучасних систем перевезень пасажирів в містах України, оновлення парку тролейбусів, трамваїв, автобусів за рахунок коштів місцевих та державного бюджету;

b) передача повноважень з затвердження методики розрахунку тарифів на перевезення пасажирів міським транспортом та затвердження тарифів на перевезення пасажирів міським транспортом на рівень місцевого самоврядування.

Виклики

• падіння обсягів перевезень;
• критичний знос рухомого складу;
• збитковість пасажирських перевезень;
• недостатній обсяг інвестицій у розвиток;
• незадовільний стан доріг та штучних споруд;
• низький рівень інформатизації транспортних процесів; необхідність відновлення інфраструктури територій, що постраждали від військових дій на Сході України

Послідовність ключових реформаторських кроків

• Зміцнення інституційної структури галузі;
• вдосконалення тарифно-цінової політики;
• відновлення та покращення інфраструктури;
• оновлення рухомого складу;
• адаптація законодавства України до законодавства ЄС.

Ключові показники ефективності

• утворення публічного товариства "Укрзалізниця" як господарського суб'єкта;
• оновлення рухомого складу на залізниці (в %)
• підписання угоди про єдиний авіаційний простір
• збільшення обсягу вантажопотоків на морських портах (в %)
• збільшення автомобільних перевезень територією України (в %)

IV.2.2. Електронні комунікації

Сектор електронних комунікацій є одним із пріоритетних напрямків економіки України, що створює інноваційну складову в соціально-економічному розвитку держави, демонструючи упродовж десятиліть стійку динаміку росту.

Протягом останніх 10 років вклад електронних комунікацій у зростання ВВП в Україні складає 4,9 % (близько 34 млрд. грн.), при цьому цей показник для розвинутих країн становить 20 - 40 %. В той же час, наша країна має достатній потенціал та відповідні передумови для прискореного розвитку інформаційного суспільств. Насамперед, це - зростання попиту на послуги електронних комунікацій, про що свідчить позитивна динаміка показників доступу до мережі Інтернет:

• проникнення Інтернет серед дорослих жителів, що регулярно користуються мережею Інтернет - 57 %;

• доходи від надання послуг широкосмугового доступу до Інтернету в цілому у 2014 році зросли на 28,5 %, порівняно з попереднім роком, і склали близько 3 млрд. грн.;

• за 6 років кількість користувачів ШСД збільшилася в 10 разів, проникнення ШСД у домогосподарства України досягло більше, ніж 37 %.

Доступні тарифи на телекомунікаційні послуги і рівень грамотності населення є конкурентними перевагами нашої країни. Це створює підґрунтя для розвитку інформаційної інфраструктури та її базових технологій, таких як е-урядування, е-освіта, е-культура, е-медицина, е-комерція, е-наука. Але цього недостатньо.

На сьогодні, ринок електронних комунікацій потребує кроків, спрямованих на зростання довіри громадянського суспільства до використання електронних комунікацій та трансформації галузі від моделі споживання до моделі виробництва.

Сьогодні спостерігається втрата Україною своїх позицій (в середньому на 10 пунктів) в міжнародних рейтингах, що стосуються розвитку ІКТ, на даному етапі розвитку ринку електронних комунікацій існують певні проблеми, серед яких:

• недостатній рівень інституційної незалежності регулятора ринку електронних комунікацій;

• недостатнє проникнення фіксованого та мобільного ШСД, наявність "цифрового розриву";

• недостатність державного регулювання правовідносин, що виникають в процесі активного застосування електронних комунікацій суспільством;

• високий рівень залежності українського ринку електронних комунікацій від зарубіжної продукції; низькі показники конкурентоспроможності вітчизняних виробників та постачальників послуг;

• слабке стимулювання попиту населення до використання електронних комунікацій, недостатнє розвинута система національних стандартів, гармонізованих із міжнародними стандартами;

• зростання кіберзлочинності.

З метою вдосконалення законодавства в галузі зв'язку, створення умов для задоволення попиту споживачів у сучасних та якісних телекомунікаційних послугах, в межах своєї компетенції, НКРЗІ здійснило заходи щодо приведення законодавства України у сфері телекомунікацій у відповідність до законодавства Європейського Союзу.

Успішно виконано Проект Twinning "Підтримка посилення регуляторної та юридичної спроможності Національної комісії з питань регулювання зв'язку України щодо регулювання сектору телекомунікацій", який реалізовувався у 2012 - 2013 роках.

Створюються сприятливі умови для впровадження операторами електронних комунікацій рухомого зв'язку 3-го покоління. Спрощено процедури ввезення радіоелектронних засобів в Україну.

Підготовлено зміни до Закону України "Про телекомунікацію" з метою формування платформи для відповідних нових нормативно-правових актів.

Внесені необхідні зміни до законодавства України та підготовлені умови для проведення в Україні аукціону на видачу ліцензій 3-го покоління рухомого зв'язку.

Скасовано дозволи на ввезення радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв. Розмитнення радіоелектронних засобів здійснюється на підставі декларації про відповідність радіоелектронних засобів.

Завданнями секторальної політики на середньостроковий період має стати:

• прискорення переходу на технології 3G, 4G (LTE);

• зменшення бар'єрів виходу на внутрішні ринки електронних комунікаційних послуг нових суб'єктів господарювання, в тому числі іноземних гравців;

• забезпечення розвитку широкосмугових мереж передачі даних. Формування та запровадження Національного плану широкосмугового доступу в Україні;

• покращення взаємодії органів державної влади з іншими суб'єктами електронного ринку (ринку електронних товарів та послуг);

• забезпечення умов для прискорення розвитку телекомунікаційних мереж і збільшення переліку та обсягів телекомунікаційних послуг, які надаються широким верствам населення;

• забезпечення ефективного використання радіочастотного ресурсу. Сприяння впровадженню новітніх радіотехнологій у вивільнених, за результатами конверсії, рефармінгу радіочастот, смугах радіочастот, пошук додаткових шляхів вивільнення РЧР;

• продовження процесу лібералізації ринку телекомунікацій. Спрощення умов для виходу та діяльності на ринку телекомунікацій шляхом поступового переходу від ліцензування видів діяльності до реєстрації;

• забезпечення конкуренції, інвестиційної привабливості в разі конкурсного розподілу обмеженого ресурсу, вдосконалення механізмів регулювання ринку телекомунікацій;

• забезпечення захисту інтересів України в галузі зв'язку шляхом участі в діяльності МСЕ, СЕПТ, РСЗ та інших міжнародних організаціях;

• визначення механізму регулювання ринку електронних послуг. Участь у формуванні електронного ринку (ринку електронних товарів і послуг) в Україні;

• створення сприятливих умов для залучення інвестицій у розвиток інформаційно-комунікаційних технологій в Україні;

• забезпечення системності, комплексності та узгодженості розвитку інформаційного суспільства в Україні. Удосконалення системи індикаторів розвитку інформаційного суспільства в Україні та системи державних статистичних спостережень;

• забезпечення розвитку національної інформаційно-комунікаційної інфраструктури та ї ї інтеграція зі світовою інфраструктурою.

Планом заходів з імплементації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, на 2014 - 2017 роки передбачено наступні стратегічні заходи щодо реформування сектору електронних комунікацій:

• встановлення правових засад діяльності національного регуляторного органа відповідно до європейських стандартів;

• розробка ефективних методів аналізу індикативного переліку відповідних ринків товарів та послуг, забезпечення конкурентоспроможних умов розвитку ринку;

• запровадження європейських засад використання інфраструктури об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики та порядку доступу до неї;

• забезпечення європейських норм захисту прав споживачів щодо збереження абонентського номеру, а також отримання споживачем якісних електронних комунікаційних послуг і можливості вільного вибору постачальника послуги;

• залучення кращих європейських практик, для проведення ефективного регулювання сфери електронних комунікацій в Україні та її реформування.

Першочерговими кроками має стати:

- Розроблення проекту Закону України щодо посилення незалежності та адміністративної спроможності національного регулятора в галузі зв'язку з метою забезпечення його здатності здійснювати відповідні регуляторні заходи та виконувати власні рішення і всі відповідні норми;

- Проведення аналізу законодавства України у сфері телекомунікацій в частині аналізу стану ринків певних телекомунікаційних послуг на відповідність праву ЄС з метою їх попереднього (очікуваного) регулювання з урахуванням національних особливостей та підготовка відповідних проектів актів законодавства;

- Розроблення проекту Закону України "Про доступ до інфраструктури об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики для розвитку телекомунікаційної мережі";

- Розроблення Положення про якість телекомунікаційних послуг (Директива універсальних послуг N 2002/22/ЄС);

- Розроблення проекту Закону України щодо спрощення доступу до ринку електронних комунікацій для забезпечення наближення національного законодавства до положень Директиви N 2002/20/ЄС (Директива авторизації) із змінами, внесеними Директивою N 2009/140/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 25 листопада 2009 р., стосовно запровадження процедури надання загальної авторизації та обмеження необхідності видачі індивідуальних ліцензій окремими обґрунтованими випадками.

Виклики

• низький рівень правозастосування в сфері електронних комунікацій;
• недостатнє проникнення фіксованого та мобільного ШСД;
• низькі показники конкурентоспроможності

Послідовність ключових реформаторських кроків

• прискорення переходу на технології 3G, 4G (LTE);
• запровадження національного плану широкосмугового доступу в Україні;
• адаптація законодавства в сфері електронних комунікацій до європейських стандартів

Ключові показники ефективності

• суцільне забезпечення широкосмугового доступу до мережі Інтернет;
• частка сектору електронних комунікацій у ВВП
• частка населення, яка регулярно здійснює покупки через мережу Інтернет;
• показники міжнародних рейтингів та індикаторів розвитку сектору;
• кількість імплементованих директив ЄС в сфері електронних комунікаційних мереж і послуг.

IV.2.3. Житлово-комунальне господарство

Сектор характеризується відсутністю ринкових механізмів у сфері управління житловим фондом та забезпечення споживачів комунальними послугами. Існуюча система тарифоутворення, незначна кількість організованих власників житла, монополізація постачальників, несприятливі умови залучення приватних інвестицій у сферу надання комунальних послуг, відсутність повного обліку на всіх етапах надання комунальних послуг, санкцій за несплату рахунків споживачами, спричиняють високу зношеність (80 - 85 %) основних фондів галузі - генеруючого обладнання, транспортних мереж а також будівель, та як наслідок - важку фінансову ситуацію всіх учасників відносин житлово-комунального сектору. Сектор зберігає високу залежність від імпортованих енергоресурсів. При цьому фактично відсутні дієві фінансові механізми стимулювання заходів з енергозбереження.

Останнім часом для вирішення зазначених проблем було вжито наступних заходів:

• Прийнято нові ДБН і стандарти щодо енергоефективності будівель, які гармонізуються із законодавством ЄС;

• Прийнято ISO 50001 "Енергетичний менеджмент: Рекомендації та настанови з використання";

• Створено механізм квазіконкуренції між виробниками теплової енергії із палив окрім природного газу в умовах збереження державних дотацій на природний газу в сфері постачання теплової енергії населенню5;

• Розпочато поступове приведення тарифів на усі комунальні послуги до економічно обґрунтованого рівня;

• На рівні закону встановлено механізм переходу від принципу тарифоутворення "витрати плюс" на принципи стимулюючого тарифоутворення (RAB-регулювання та встановлення норми доходності на вкладений капітал);

• За підтримки Програми USAID з розвитку державно-приватного партнерства спрощено залучення приватних інвестицій в розвиток місцевої інфраструктури6, розпочато впровадження пілотних проектів в комунальній сфері;

• Вдосконалено майнові питання, процедуру конкурсу, скасовано дискримінаційні положення щодо концесіонера та запроваджено загальне правило - винна сторона відшкодовує збитки в повному обсязі7;

• Запроваджено розподільчі рахунки для підприємств теплопостачання (закон 1198) з метою покращення розрахунків за спожитий природний газ підприємствами теплоенергетики;

• Розроблено Національний план дій щодо енергоефективності до 2020 року (в рамках зобов'язань щодо договору про Енергетичне співтовариство);

• 84 міста України стали підписантами Ініціативи ЄС Угода Мерів, Міністерство Регіонального Розвитку підписало угоду з ЄС про статус національного координатора Угоди, 30 міст закінчили розробку планів дій зі сталого енергетичного розвитку, які стають основою розробки комплексних інвестиційних проектів та програм з енергоефективності та впровадження відновлюваних джерел енергії в ЖКГ;

• Підготовлено пакет законодавчих змін для запровадження ринкових механізмів у сфері управління житловим фондом (за сприяння Міжнародної фінансової корпорації);

• В наслідок підвищення тарифів на комунальні послуги для населення, вдвічі зменшився обсяг коштів з державного бюджету, передбачених на покриття "різниці в тарифах"8. Власники приватних будинків отримали право на компенсацію за рахунок держави частини вартості інвестицій, спрямованих на заміщення природного газу іншими видами палива;

• Впроваджується комплекс адміністративних та технічних заходів, за результатами яких очікується скорочення протягом опалювального періоду споживання природного газу для цілей теплопостачання на 30 %.

____________
5 Постанова Кабміну N 293.

6 Зміни до постанови КМУ від 11.04.2011 р. N 384.

7 Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо особливостей передачі в оренду чи концесію об'єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності" 640-VII від 10.10.2013.

8 Державні субвенції у теплопостачанні та водопостачанні скорочено з 15 у 2013 до 6 мільярдів грн. у 2014-му році.

Основні цілі політики у сфері ЖКГ на середньостроковий період:

• Створити умови для повноцінного формування та належного функціювання учасників місцевого ринку комунальних послуг, надійного і безпечного надання якісних та доступних комунальних послуг.

• Створити компетенцію та потенціал для кваліфікованого і професійного управління на місцях процесами залучення приватних інвестицій для розвитку місцевої інфраструктури, сталого енергетичного розвитку поселень, а також, відокремлених місць праці та проживання людей.

• Створити правове та інституційне поле для широкого залучення інвестиційних ресурсів.

Для досягнення зазначений цілей планується:

• Визначити міста відповідальними за управління сталим енергетичним розвитком своїх територій та передати їм максимум повноважень для цього за досвідом діяльності міст в рамках ініціативи ЄС Угода Мерів;

• Створити систему енергоменеджменту, виходячи з принципів сталого розвитку та енергобезпеки в усіх органах місцевої влади та комунальних підприємствах. Затвердити Національний план дій з енергоефективності до 2020 року;

• Забезпечити синхронний перехід до економічно обґрунтованих тарифів на житлово-комунальні послуги, теплову та електричну енергії. Провести роз'яснювальну кампанію в ЗМІ;

• Прийняти та почати реалізовувати Закон про енергетичну ефективність (функційність) будівель на виконання вимоги Директив ЄС щодо енергетичних характеристик будівель;

• Прийняти та почати імплементацію закону та програми державної підтримки термомодернізації будинків, що надасть співвласникам багатоквартирних житлових будинків можливість компенсації частини вартості інвестицій, спрямованих на їх термомодернізацію;

• Створити систему механізмів та стимулів енергозбереження в секторі бюджетних установ шляхом прийняття закону про енергосервісні закупівлі, який створить можливість монетизації та реінвестування коштів зекономлених на закупівлі енергетичних послуг;

• Прийняти Верховною Радою закон "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", який створює ефективного власника житла та визначає механізм управління своєю власністю в багатоквартирних будинках;

• Підготувати зміни до законів, з метою розвитку ДПП для залучення інвестицій в розвиток місцевої інфраструктури сфери комунальних послуг (зокрема, Закони України "Про державно-приватне партнерство", "Про концесії", "Про оренду державного та комунального майна" тощо);

• Прийняти зміни до відповідних актів КМУ, що направлені на спрощення процедур підготовки проектів ДПП, залучення приватних інвестицій до розвитку місцевої інфраструктури та надання публічних послуг;

• Запровадження програми 100 % комерційного обліку у споживанні всіх енергоресурсів - до січня 2016 року;

• Розвиток ефективних власників житла та механізмів для ефективного прийняття рішень щодо забезпечення житла якісними послугами;

• Розвиток ринку послуг управління житлом;

• Запровадження револьверного та/або компенсаційного фінансування заходів з енергоефективності в житлових будинках, бюджетній сфері та ТКЕ шляхом спрямування сум видатків дотації газового сектору з державного бюджету, які звільнилися за рахунок скорочення споживання газу, на цілі стимулювання інвестицій в енергоефективність;

• Перехід до встановлення тарифів для підприємств водопостачання, водовідведення та теплопостачання на принципи стимулюючого тарифоутворення (RAB-регулювання та встановлення норми доходності на вкладений капітал);

• Збільшення частки утилізації твердих побутових відходів, їх максимального повторного залучення у господарський оборот як вторинних ресурсів. Надання повноважень органам місцевого самоврядування на встановлення тарифів на послуги з перероблення та захоронення побутових відходів.

Фінансування реформи житлово-комунального господарства здійснюватиметесь за рахунок залучення інвестиційного ресурсу українських та міжнародних приватних інвесторів, кредитних ресурсів фінансових установ, а також з залученням власних коштів населення, міських та державних бюджетів.

Орієнтовна потреба в допомозі на першочергові реформи в підгалузях житлово-комунального включатиме:

1) Створення та запровадження інституту енергоменеджерів у містах, запровадження постійного і регулярного збору та аналізу даних про споживання енергоресурсів у всіх будівлях - до червня 2016 року. Створення системи мотивації цих працівників для запобігання їх відходу зі служби в органах місцевого самоврядування.

Донорська допомога потрібна на адаптацію стандарту ISO 50001 для потреб муніципалітетів та навчання енергоменеджерів міст.

2) Розробка механізму монетизації економії енергоресурсів за рахунок впровадження енергоефективних заходів та реінвестування цих коштів в проекти енергоефективності, наприклад, ЕСКО, револьверний механізм.

Донорська підтримка потрібна на розробку та імплементацію таких механізмів.

3) Комплексна термомодернізація багатоквартирних та приватних житлових будинків.

Донорська підтримка потрібна у вигляді технічної допомоги розробки механізмів залучення коштів за зазначені цілі, а також, для надання кредитних та грантових ресурсів для практичного впровадження.

4) Термомодернізація будівель бюджетної сфери, заміна газових котелень на інші (відновлювані та альтернативні) види палива.

Донорська підтримка потрібна для надання кредитних та грантових ресурсів, залучення інвестицій.

5) Приведення системи подачі споживачам питної води та очищення стоків до європейських стандартів.

6) Підвищення енергоефективності підприємств та мереж в сфері теплопостачання.

Донорська підтримка потрібна у вигляді технічної допомоги на розробки проектної документації, надання кредитних ресурсів.

7) Забезпечення комерційного обліку споживання енергоресурсів.

Пропонується у співпраці з європейськими інвестиційними банками невідкладно створити фонд кредитування встановлення засобів обліку споживання, який міг би надавати кредити постачальниками енергоресурсів або об'єднанням співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) на їх встановлення. Обсяг необхідного кредитного ресурсу.

8) Створення конкурентного ринку управління житлом.

Донорська допомога потрібна на розробку стандартів діяльності управителів, проведення підготовки спеціалістів у сфері управління житловим фондом.

9) Розробка концепції реформування ринку поводження з твердими побутовими відходами, з метою визначення збільшення частки утилізації твердих побутових відходів, їх максимального повторного залучення у господарський оборот як вторинних ресурсів.

Донорська підтримка потрібна у вигляді технічної допомоги на розробку зазначеної концепції.

Виклики

• Відсутність ринкових механізмів у сфері
• незначна кількість організованих власників житла,
• монополія постачальників,
• несприятливі умови залучення приватних інвестицій у сферу,
• відсутність повного обліку на всіх етапах надання комунальних послуг,
• високу зношеність (80 - 85 %) основних фондів галузі та як наслідок - важка фінансова ситуація всіх учасників відносин.
• Висока залежність від імпортованих енергоресурсів.
• Відсутність дієвих фінансових механізмів стимулювання заходів з енергозбереження

Послідовність ключових реформаторських кроків

• Формування ефективного власника житлового фонду;
• Надання містам прав, повноважень та ресурсів для формування місцевої політики та планів сталого енергетичного розвитку.
• Запровадження 100 % комерційного обліку у споживанні всіх енергоресурсів - до січня 2016 року;
• Синхронний перехід до економічно обгрунтованих тарифів на комунальні послуги, теплову та електричну енергії. Проведення роз'яснювальної кампанії для населення
• Створення системи механізмів та стимулів енергозбереження в житловому, бюджетному секторі та ТКЕ, в тому числі - за рахунок державної підтримки;
• Запровадження револьверного механізму фінансування заходів з енергоефективності в житлових будинках, бюджетній сфері та ТКЕ шляхом спрямування сум видатків державного бюджету на дотації газового сектору, які звільнилися за рахунок скорочення споживання газу, на цілі стимулювання інвестицій в енергоефективність;
• Розвивати Державно-приватне партнерств для залучення інвестицій в розвиток місцевої інфраструктури сфери комунальних послуг (теплопостачання, водовідведення і водопостачання, переробка сміття, каналізація, зовнішнє освітлення)
• Забезпечення сталого функціонування та розвитку комунальних систем централізованого водопостачання, водовідведення та теплопостачання за рахунок включення інвестиційних витрат до складу тарифу та оптимізації тарифної політики;
• Скорочення енергоємності ЖКХ до рівня, який дозволить максимально обмежити використання імпортного газу за рахунок впровадження програм енергоефективності та енергозбереження;
• Запровадження роздільного збору та збільшення частки переробки твердих побутових відходів;
• Розвиток системи громадського транспорту та збільшення відсотку мешканців міст, які ним користуються

Ключові показники ефективності

• Скорочення споживання та імпорту газу на 15 % щороку до 2017 року.
• Скорочення питомого енергоспоживання в будівлях на 15 % щороку.
• Скорочення втрат в мереж води та тепла.
• Ріст кількості ОСББ та управляючих компаній
• Ріст обсягів залученого недержавного фінансування в ЖКГ
• Кількість імплементованих директив ЄС

IV.3. Реформа енергетичного сектору

Український сектор енергетики є дуже неоднорідним і має розглядатися за підгалузями. Ключовим питанням, що впливає на всю економіку країни є дуже неефективне використання енергетичних ресурсів. Основною проблемою галузі, спільною для всіх секторів, є величезна залежність від імпорту енергетичних ресурсів від одного постачальника (російський газ і ядерне паливо).

Основними проблемами в енергетичному підсекторі (електроенергія) є недосконала модель ринку електроенергії, дуже незбалансована та суперечлива тарифна система, недосконале регулювання (Національний регулятор не має достатньо ні сили, ні влади, ані практичної незалежності) і величезний брак інвестицій (особливо стратегічних). Відсутність вугілля антрацитової групи - нова, але дуже серйозна проблема для сектору. Підгалузь нафти і газу спотворюється вкрай неефективною монополією НАК "Нафтогаз України", де дуже не вистачає фіскального обліку, відсутністю газового ринку, суперечливою тарифною системою і залежністю від одного (дуже ненадійного) зовнішнього постачальника газу. Частина підсектору вугілля, що є власністю держави - це вкрай неефективна "прірва" субсидування, яка повинна бути продана або закрита. Для іншої частини підгалузі основною проблемою є відсутність ринку збуту вугілля. Перелік нових проблем (знищення шахт, нездатність діставати з них вугілля і т. д.) була викликана останнім часом війною на Донбасі.

Протягом 2014 року в Україні було розпочато поступове приведення тарифів на газ, електричну та теплову енергію до економічно обґрунтованих. Розпочато впровадження нового Закону України "Про засади функціонування ринку електричної енергії". Розпочато розробку та впровадження програм та інших механізмів державної підтримки проектів по заміщенню природного газу на інші (альтернативні) види палива для цілей теплопостачання житлових та бюджетних будівель. Україна також розпочала диверсифікацію постачань природного газу та розширила диверсифікацію постачань палива для АЕС. В секторі енергоефективності та відновлюваних джерел енергії прийнято Національний план дій щодо відновлюваних джерел енергії до 2020 та розроблено Національний план дій щодо енергоефективності до 2020 р. Враховуючи нинішній стан сектору було розроблено проект Національного плану реагування на надзвичайні ситуації в паливно-енергетичному комплексі (разом з американськими та канадськими партнерами). Крім того, розпочато реструктуризацію Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та розроблено план помісячного погашення боргу клієнтів НАК до кінця 2015 року.

В результаті вищезазначених дій було підвищено тарифи на електричну та теплову енергію (до 40 %) та ціни на газ для населення (до 79 %), але поточний рівень цін є далеким вид ринкового. Було утворено Координаційний центр для забезпечення впровадження нової моделі ринку електроенергії, розпочався процес її реалізації.

Основні цілі секторальної політики на середньостроковий період є зниження енергоємності ВВП (на 20 % до кінця 2020 року), забезпечення максимально широкої диверсифікації джерел первинних енергоносіїв та максимального використання внутрішніх джерел енергії та первинних енергоносіїв власного видобутку, лібералізація ринків енергії та палива згідно Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, повна реформа (перегляд та балансування, відмова від перехресного субсидування та державного дотування, а також вирішення проблеми непогашеної заборгованості усіх груп клієнтів НАК "Нафтогаз України") системи ціно- та тарифоутворення на енергію та паливо, а також залучення великих міжнародних інвестицій (включаючи стратегічних інвесторів) в енергетичний сектор України.

У 2015 - 2017 рр. планується:

• Прийняття закону про статус Національного регулятора з метою забезпечення незалежності та розширення компетенції до повного спектру регуляторних та нормотворчих повноважень та цілей, передбачених третім енергетичним пакетом.

• Визначення вразливих та незахищених категорій споживачів, розробка та запровадження системи адресної грошової допомоги цим споживачам для забезпечення впровадження реформи тарифів на електричну енергію та паливо (природний газ).

• Гармонізація нормативної та правової бази ринків електроенергії та природного газу з третім енергетичним пакетом ЄС, включаючи розподіл транспортування та дистрибуції електроенергії та природного газу одне від іншого та від інших видів діяльності.

• Створення ринку вугілля.

• Завершення повномасштабної реформи НАК "Нафтогаз України" (включаючи реформування виробництва та постачання газу та бізнесу з його транспортування та зберігання)9.

• Ретельний перегляд національного законодавства та системи підтримки відновлювальної енергетики, балансування "зелених" тарифів, скасування вимоги щодо місцевої складової.

• Забезпечення (впровадження) 100 % обов'язкового комерційного обліку споживання енергоресурсів (електроенергії, тепла та природного газу) для всіх категорій та груп споживачів.

• Приведення цін на електроенергію, тепло та природний газ для населення до ринкового рівня.

• Відмова від будь-яких видів перехресного субсидування та державного дотування будь-яких тарифів в енергетичному секторі для всіх груп та категорій споживачів.

• Завершення будівництва газогону-інтерконектору між Україною і Польщею.

• Реалізація плану технічних та організаційних заходів щодо інтеграції (синхронізації) об'єднаної енергосистеми України до енергосистем країн Європи ENTSO-E.

• Розробка Державним Агентством з Енергоефективності (ДАЕЕ) детальних цільових програм з енергоефективності для головних енергоспоживальних секторів: промисловості, житлового фонду, громадських споруд та муніціпальних комунальних підприємств.

____________
9 Коли компанії з транспортування та зберігання будуть створені, процедури тарифоутворення для цих видів діяльності переглядатимуться у відповідності з міжнародними практиками.

Донорська допомога у сфері енергетики є необхідною за такими напрямами як розробка системи адресної фінансової допомоги малозабезпеченим та незахищеним споживачам, підвищення компетенцій Національного регулятора, забезпечення 100 % обліку споживання (технічна підтримка, кредитні лінії), створення законодавства з ЕЕ, ЕСКО, створення системи заохочення енергозбереження в громадському і житловому секторі, розроблення законодавства у відповідності до вимог третього енергетичного пакету, забезпечення технічної можливості підключення ОЕС України до Європейських енергетичних систем, вирішення питання зберігання та переробки відпрацьованого ядерного палива та управління високоактивними радіоактивними відходами, імплементація заходів з підвищення ядерної і радіаційної безпеки, підвищення безпеки АЕС, диверсифікація джерел постачання ядерного палива, створення фонду для виведення з експлуатації закритих АЕС тощо (спеціальні фінансові механізми).

Виклики

• Реформування ринків енергії (електричної та теплової) та палива (газ та вугілля) та реформування системи тарифів та цін

Послідовність ключових реформаторських кроків

• Впровадження 100 % обов'язкового комерційного (фіскального) обліку споживання енергії та палива - до січня 2016 року
• Негайна розробка системи адресної допомоги вразливим та незахищеним верствам населення для забезпечення впровадження реформи тарифів та цін на енергію та паливо - до липня 2015 року
• Створення системи стимулювання енергозбереження в бюджетному та житловому секторі - до січня 2016 року
• Гармонізація нормативної та правової бази для ринків електроенергії та природного газу у відповідності з третім енергетичним пакетом ЄС - до грудня 2016
• Повне впровадження Закону "Про засади функціонування ринку електричної енергії" - до грудня 2016 року
• Створення повноцінного ринку вугілля
• Усунення будь-якого перехресного субсидування та державного дотування між тарифами в енергетичному секторі для будь-яких категорій споживачів - до кінця 2015 року

Ключові показники ефективності

• Закони про ринок електроенергії та про газовий ринок, доповнені відповідно до вимог третього енергетичного пакету ЄС, прийняті до грудня 2016 року
• Наявність комерційного (фіскального) обліку споживання електричної енергії, теплової енергії та природного газу всіма категоріями споживачів до січня 2016 року
• Приведення тарифів на теплову та електричну енергію та ціни на газ до ринкового рівня до кінця 2015 року
• Скорочення споживання первинних енергоресурсів на одиницю ВВП на 20 % до 2020 року

IV.4. Промислова політика, у тому числі реструктуризація та приватизація

Декілька років тому Україна остаточно увійшла до числа економік, що орієнтовані на ефективність, за класифікацією Всесвітнього економічного форуму, яка використовується при розрахунку Глобального індексу конкурентоспроможності країн світу. На цій стадії для досягнення сталого економічного зростання у довгостроковій перспективі країна має приділяти більше уваги забезпеченню вільної конкуренції та створенню сприятливих умов для розвитку секторів економіки з більшою доданою вартістю. Торгівля ресурсами або продукцією низьких виробничих переділів вже не має домінувати в економіці.

Україна має диверсифікувати структуру економіки з метою збільшення частки власної продукції з високою доданою вартістю у внутрішньому споживанні та експорті - таких як електроніка, IT-технології, машинобудування, оборонна промисловість. У той же час необхідно розвивати переробну промисловість, особливо щодо продукції сільського господарства, добувної промисловості та металургії. Також в загальному обсязі виробництва треба нарощувати частку малого та середнього бізнесу. Все це дозволить країні забезпечити зростання продуктивності економіки та у підсумку ВВП.

На сьогодні державні підприємства здебільшого неефективні або взагалі збиткові. Необхідно суттєво скоротити кількість виробничих активів у державному володінні, провівши ефективну приватизацію. До підприємств, що залишаться у державній власності, мають застосовуватись сучасні підходи корпоративного управління.

При цьому скорочення інших витрат Державного бюджету (завдяки скороченню кількості державних службовців, реалізації заходів з енергоефективності тощо) дозволить збільшити державні інвестиції на приблизно 2 % ВНП у середньостроковій перспективі.

IV.4.1. Промислова політика

Промисловість України дає понад 3 млн. робочих місць та забезпечує створення не менше 20 % ВВП. Але промислове виробництво в Україні знижується з серпня 2012 року. Кумулятивно за 2012 р. - 10 міс. 2014 р. спад у промисловості склав 15,2 %, і падіння продовжується. Через падіння обсягів виробництва кількість працюючих в промисловості за цей період знизилася на 175 тис. чол., в т.ч. в машинобудуванні - на 80 тис. чол., насамперед в східних областях.

З урахуванням військового конфлікту на Сході України промисловий комплекс з суто економічного фактору перетворився на важливу складову національної безпеки.

Стан сектору є незадовільним через низку системних проблем, таких як відсутність дієвих економічних стимулів суб'єктів господарської діяльності здійснювати переоснащення виробничих потужностей, вкладати кошти у розробку нових видів продукції та освоювати виробництво високотехнологічних товарів, докладати зусиль для просування продукції на зовнішні ринки; несприятливий інвестиційний клімат та недостатні обсяги іноземних інвестицій; високі відсоткові ставки за кредитами і нерозвинений ринок капіталу; недостатній захист інтелектуальної власності в Україні; слабкий розвиток інфраструктури.

Наслідками відсутності проведення реструктуризації промисловості стали:

• Деградація структури матеріального виробництва.

• Відірваність вітчизняної промисловості від потреб внутрішнього ринку.

• Недостатній рівень інвестицій в основний капітал.

• Зношеність основних фондів, висока енерго- і ресурсозатратність промислового виробництва.

• Ознаки деіндустріалізації.

Протягом 2014 року реалізовувалися заходи з покращення умов ведення господарської діяльності. Було підписано та ратифіковано Угоду про асоціацію між Україною та ЄС, що дозволило українським виробникам почати просування своїх товарів на ринки ЄС.

В середньостроковій перспективі необхідно зупинити спад і забезпечити стале зростання промислового виробництва не менше 7 % в рік, шляхом підвищення конкурентоздатності продукції вітчизняних компаній та їх інтеграції в глобальні ланцюги вартості, а також створити нові робочі місця.

В основі досягнення стійкого зростання промислового виробництва лежать можливості Угоди про асоціацію та режим вільної торгівлі з ЄС, низька вартість робочої сили в Україні і зручна логістика (вихід до моря, межування з країнами ЄС). Це стосується як діючих виробництв, так і "старапів". Однак, ефект від цього для української економіки можливий не раніше ніж через 3 - 4 роки, оскільки організація нових виробництв та активне залучення українських підприємств до виробничих процесів в ЄС на аутсорсингу вимагає часу.

Тому дуже важливими є виконання короткотермінових задач на 2015 рік із зупинення спаду промислового виробництва, збереження робочих місць та недопущення зростання соціальної напруги. Досягти це пропонується через завантаження існуючих потужностей, здатних випускати конкурентоздатну продукцію. Насамперед йдеться про обладнання та матеріали для модернізації виробничих фондів і інфраструктури в Україні (робота на внутрішній ринок).

Отже, протягом найближчих 1 - 2 років необхідно інтенсифікувати інвестиційні процеси модернізації та розвитку інфраструктури і виробничих фондів, які створять попит на продукцію вітчизняних підприємств, насамперед машинобудування. Це дозволить компенсувати втрати обсягів експорту в Росію, зупинити спад промислового виробництва, зберегти робочі місця та знизити соціальну напругу, особливо в східних областях.

Серед подальших кроків реформування слід відзначити наступні:

• Розроблення довгострокової стратегії розвитку високотехнологічних виробництв;

• Стимулювання інвестицій у модернізацію та розвиток інфраструктури і виробничих фондів через:

а) заходи технічної політики, як то заборона понаднормативної експлуатації основних засобів, запровадження стандартів ЄС щодо охорони навколишнього середовища та енергоефективності;

б) інструменти податкової політики, як то використання прискореної амортизації, звільнення від оподаткування прибутку, що реінвестується;

в) фінансові інструменти - сприяння в залученні інвестиційного ресурсу, зокрема, шляхом посилення співпраці з міжнародними фінансовими установами і створення Українського Банку Реконструкції та Розвитку;

г) створення індустріальних парків як виробничих майданчиків для інвесторів з використанням державно-приватного партнерства, зі спеціальним режимом інвестування.

• Стимулювання експорту української промислової продукції шляхом:

а) організація центрів з надання технічної допомоги по сертифікації продукції згідно вимог та стандартів ЄС;

б) створення Експортно-Кредитного Агентства, для кредитування, насамперед, експорту продукції машинобудування;

в) організація офісів Торгового представника з функцією активного просування українських товарів на зовнішніх ринках.

Стимулювання інноваційного розвитку:

а) створення технопарків, інноваційних центрів та бізнес-інкубаторів для розвитку високотехнологічних виробництв, зі спеціальним режимом інвестування;

б) розробка механізмів щодо трансферту новітніх вітчизняних технологій та розробок у виробництво;

в) вдосконалення законодавства щодо інноваційної діяльності.

• Приведення законодавства України у сфері інтелектуальної власності відповідно до законодавства Європейського Союзу;

• Стимулювання розвитку венчурного фінансування. Розробка необхідної законодавчої бази, проведення "ярмарки венчурних проектів" для залучення міжнародних венчурних інвесторів в Україні, а також розробка і підтримка загальнодоступні бази даних про відомих венчурних фондах і про інноваційні розробки, що потребують фінансування;

• Створення єдиного електронного інформаційного центру з патентів, ліцензій і реалізованим інноваційним проектам.

На разі необхідно залучати ресурси донорської допомоги для:

• Розроблення довгострокової стратегії розвитку високотехнологічних виробництв.

• Приведення законодавства України у сфері інтелектуальної власності відповідно до законодавства Європейського Союзу.

• Створення єдиного електронного інформаційного центру з патентів, ліцензій і реалізованим інноваційним проектам з інформацією про те, як комерціалізувати інновації: як скласти бізнес-план, як знайти венчурного інвестора і як з ним працювати, список венчурних інвесторів, як просувати свою розробку компаніям-покупцям.

• Навчання спеціалістів зі сертифікації продукції відповідно до вимог та стандартів ЄС.

• Сертифікації продукції українських підприємств у відповідності до вимог та стандартів ЄС.

• Навчання спеціалістів з підготовки інвестиційних проектів.

• Участі у співфінансуванні проектів модернізації інфраструктури та виробничих фондів через міжнародні фінансові організації.

• Участі у формуванні статутного капіталу Українського Банку Реконструкції і Розвитку.

Виклики

• Низька конкурентоздатність продукції.
• Високий ступінь зносу виробничих потужностей.
• Втрата традиційних ринків збуту.
• Зростання соціальної напруги на територіях компактного розташування промислових підприємств (Південний Схід України) через падіння обсягів виробництва.

Послідовність ключових реформаторських кроків

• Розроблення довгострокової стратегії розвитку високотехнологічних виробництв;
• Законодавче встановлення стимулюючих особливостей для нових виробництв, науково-дослідних центрів, а також компаній сфери інформаційних технологій;
• Приведення законодавства України у сфері інтелектуальної власності відповідно до законодавства Європейського Союзу;
• Стимулювання розвитку венчурного фінансування;
• Створення єдиного електронного інформаційного центру з патентів, ліцензій і реалізованим інноваційним проектами.

Ключові показники ефективності

• Частки інноваційної продукції у загальному обсязі виробництва
• Темпи зростання промислового виробництва за галузями економіки та розміром бізнесу
• Структура ВВП та експорту за галузями економіки
• Експортно-імпортний баланс
• Продуктивність у розрізі галузей та економіки України в цілому

IV.4.2. Приватизація та управління держвласністю

На сьогоднішній день функція управління держмайном здійснюється неефективно. Основною проблемою у сфері державної власності є відсутність системного підходу до володіння та управління різними типами активів, як з точки зору визначення оптимального суб'єкту управління, так і з точки зору методів управління державними підприємствами.

Більшість державних активів перетворились на збиткові підприємства з великим обсягом боргів та виснаженими виробничими потужностями, і лише невелика частина державних підприємств приносять прибуток. У той же час, рекапіталізація банків, яку держава розпочала реалізовувати, приведе до значного збільшення частки держави у фінансовому секторі.

Приватизація в Україні розглядається більше як джерело наповнення державного бюджету, однак недостатньо прив'язана до комплексного стратегічного розвитку економіки, виходячи із цілісних програм розвитку ключових галузей (інфраструктура, включно з ЖКГ, електроенергетика, вугільна промисловість і нафтогазовий сектор. Можна зробити висновок, що приватизація не виконала ролі інструмента ринкової трансформації України. Зараз частка держсектору у ВВП України значно вища, ніж у більшості розвинених країнах світу.

Протягом найближчих 2 - 3 років необхідно запровадити структурований системний підхід до управління державними підприємствами, який би стимулював розвиток економіки України у цілому та державного сектору зокрема, а також підвищити ефективність процесу приватизації задля оптимізації частки державної власності в економіці та фінансових надходжень до держбюджету.

Для досягнення указаних цілей необхідно вирішити такі завдання:

• оптимізувати структуру державного сектору економіки й завершити приватизацію як широкомасштабний соціально-економічний проект;

• збільшити прозорість процесу приватизації й зменшити можливість корупції;

• підвищити ефективність управління держвласністю;

• захистити права держави в управлінні держвласністю.

Держава повинна почати з чіткого впорядкування структури активів, що знаходяться у її власності, шляхом визначення стратегії володіння стосовно усіх державних активів та прав власності (ДАПВ) - що залишається у держвласності, а що продається або ліквідується.

Україні необхідно залишити у державній власності лише ті активи стратегічного значення, які задовольняють обмеженому переліку чітких критеріїв. Активи, що залишаються у державній власності, мають бути передані у централізоване управління єдиному органу влади, за виключенням вузького переліку ДАПВ: що виконують суто соціальну функцію або забезпечують державну безпеку. У середньостроковій перспективі мають залишитись лише останні.

Місія Агенції з управління майном України - реструктуризація ДАПВ та побудова ефективної системи управління підприємствами. Завдання інших органів влади у межах управління державними активами - забезпечення максимально ефективного та якісного виконання функцій державними компаніями. Місія Фонду держмайна - швидка приватизація з передачею державних активів та об'єктів ефективним власникам.

Агенція має протягом року підготувати нормативно-правову базу для створення Державної холдингової компанії, створити команду кваліфікованих управлінців, реструктуризувати та підготувати державні активи для ефективного управління. Держхолдінг складатиметься із галузевих суб-холдингів.

Потреби в донорській допомозі

• Розробка законодавства щодо Агенції з управління майном та Держхолдингу з використанням кращих світових практик.

• Розробка галузевих концепцій з приватизації.

• Підготовка підприємств до приватизації.

• Розробка та регламентів та звітності для роботи державних підприємств у складі Держхолдингу.

• Пошук управлінських кадрів для Держхолдингу та державних підприємств.

Декілька років тому Україна остаточно увійшла до числа економік, що орієнтовані на ефективність, за класифікацією Всесвітнього економічного форуму, яка використовується при розрахунку Глобального індексу конкурентоспроможності країн світу. На цій стадії для досягнення сталого економічного зростання у довгостроковій перспективі країна має приділяти більше уваги забезпеченню вільної конкуренції та створенню сприятливих умов для розвитку секторів економіки з більшою доданою вартістю. Торгівля ресурсами або продукцією низьких виробничих переділів вже не має домінувати в економіці.

Україна має диверсифікувати структуру економіки з метою збільшення частки власної продукції з високою доданою вартістю у внутрішньому споживанні та експорті - таких як електроніка, IT-технології, машинобудування, оборонна промисловість. У той же час необхідно розвивати переробну промисловість, особливо щодо продукції сільського господарства, добувної промисловості та металургії. Також в загальному обсязі виробництва треба нарощувати частку малого та середнього бізнесу. Все це дозволить країні забезпечити зростання продуктивності економіки та у підсумку ВВП.

Державні підприємства здебільшого неефективні або взагалі збиткові. Необхідно суттєво скоротити кількість виробничих активів у державному володінні, провівши ефективну приватизацію. До підприємств, що залишаться у державній власності, мають застосовуватись сучасні підходи корпоративного управління.

Виклики

• Відсутність системного підходу до володіння та управління різними типами активів.
• Низька продуктивність та збитковість державних підприємств. Як наслідок - недоотримання ВВП та доходів бюджету
• Неефективна система управління державною власністю
• Відсутність кваліфікованих кадрів - менеджерів для управління державними підприємствами
• Неефективний процес приватизації

Послідовність ключових реформаторських кроків

• Підготовка та затвердження концепції реформи управління державними активами
• Затвердження положення про Агенцію з управління державною власністю
• Розробка та прийняття переліку критеріїв для прийняття рішень по реструктуризації/продажу активів
• Затвердження переліків об'єктів на приватизацію, ліквідацію та реструктуризацію
• Затвердження галузевих концепцій приватизації з визначенням переліків підприємств та необхідних дій з підготовки процесу їх приватизації, а також загальних супроводжувальних ініціатив на рівні галузі
• Приватизація визначених для продажу активів відповідно до затверджених планів
• Реструктуризація, корпоратизація та санація активів, що передані від Мінекономіки до Агенції
• Формування галузевих суб-холдингів
• Створення Державної холдингової компанії (ДХК)
• Пошук та залучення управлінської команди в ДХК
• Передача державних активів до ДХК

Ключові показники ефективності

• Частка держсектору у ВВП
• Сума надходжень до держбюджету від приватизації активів
• Сукупний фінансовий результат від діяльності ДХК
• Рівень продуктивності компаній в державній власності
• Рівень капіталізації державних компаній

IV.5. Сільське господарство: до якісного зростання

Сільське господарство та аграрний сектор є однією ж найважливіших та найпріоритетніших для розвитку галузей економіки України. Незважаючи на стрімкий ріст загальних показників аграрного сектору в останні роки, в цій галузі досі залишаються структурні проблеми, які потребують негайного вирішення. Одним з першочергових завдань Уряду є комплексний та збалансований розвиток аграрного сектору в Україні та розвиток експорту аграрної продукції.

З одного боку, прискорений розвиток аграрного сектору в останні роки дозволив наростити його частку до 13 % у ВВП та до 11 % надходжень до Держбюджету України, вийти на друге місце серед інших секторів економіки у товарній структурі експорту і забезпечити значні валютні надходження (17,3 млрд. дол. США, 2013).

З іншого боку, такий розвиток призвів до великої концентрації агарної галузі, зменшення ролі фермерства та малого та середнього сільськогосподарського бізнесу, до зменшення чисельності офіційно працевлаштованих у сільському господарстві. Зменшились купівельна спроможність та доходів сільського населення.

Головними чинниками такої ситуації є одновекторність розвитку аграрної економіки та однобічність державної політики - фокусування на розвитку лише аграрної складової на селі, що призвело до:

а) значної диференціації за розмірами агровиробників, невизнання товаровиробниками більшості самозайнятих виробників та відсутність можливості їх доступу до організованого ринку;

б) надмірного державного контролю;

г) погіршення довгострокових очікувань виробників в силу невизначеності термінів завершення земельної реформи та моделі земельних відносин;

д) високої вартості залучення фінансових ресурсів, низької можливості доступу до них малих товаровиробників;

е) неадаптованість аграрної освіти та науки до потреб ринку.

У 2013 році прийнято Стратегію розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року, якою закріплено перехід до багатоукладного розвитку аграрної економіки, підвищення ролі груп виробників на ринку. З метою гармонізації українського законодавства зі стандартами ЄС вже прийнято нові Закони "Про безпечність і якість харчової продукції", "Про державний контроль у сфері забезпечення безпечності та якості харчових продуктів і кормів, благополуччя тварин", "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо ідентифікації та реєстрації тварин" та створено Раду з питань європейської інтеграції при Мінагрополітики.

Метою секторальної політики в сфері аграрного сектору є зростання якості життя сільського населення, розвиток сільських громад та територій через запровадження політики сталого сільського розвитку та розвитку аграрної економіки на принципах багатоукладності, першочергово:

а) відновлення соціально-забезпечуючої ролі аграрної економіки та прискореного розвитку інших галузей сільської економіки;

б) переходу до екологічного та енергозберігаючого виробництва;

в) підтримка галузей, що формують зайнятість на селі, зокрема тваринництва та органічної продукції;

г) наповнення внутрішнього ринку та нарощування обсягів експорту всіх видів продукції;

д) розвиток фермерства, малого та середнього сільськогосподарського бізнесу;

е) розвиток інфраструктури ринку та логістичних потужностей.

Протягом 2015 року планується сформувати законодавчу базу, яка забезпечить подальший ефективний розвиток аграрного сектору. Наступними кроками реалізації реформи будуть:

• Інтеграція самозайнятих виробників до організованого аграрного ринку.

• Гармонізації національного законодавства та організаційних засад функціонування аграрного ринку до європейської практики.

• Формування умов доступу до фінансових ресурсів для малих товаровиробників.

• Зближення системи аграрної освіти та науки до реальних потреб ринку.

• Диверсифікація розвитку сільської економіки.

Загальна вартість реалізації секторальної політики та запланованих заходів може становити близько 8 млрд. євро. Окрім необхідності винайти необхідні ресурси для впровадження комплексної політики, також є суттєва потреба у донорській допомозі, включаючи:

• забезпечення експертної підтримки законотворчої діяльності та гармонізація українського законодавства з європейськими нормами та вимогами, у тому числі у сфері безпеки та якості продуктів харчування, у ветеринарній та фітосанітарній сферах, розвиток відповідної інфраструктури, в першу чергу лабораторій та навчання персоналу;

• реформування системи врядування аграрним сектором;

• розвиток сільськогосподарського дорадництва та моніторингу аграрного ринку;

• розвиток системи освіти у аграрному секторі, зближення потреб виробників та системи аграрної освіти.

Виклики

• Падіння масового попиту н с/г продукцію та поглиблення проблеми безробіття в сільській місцевості через випереджаючий розвиток великотоварного виробництва в сільській економіці
• Відсутність національного консенсусу щодо остаточної моделі земельних відносин
• Обмеженість доступу до ефективного ресурсного забезпечення
• Фокусування на питаннях всебічного розвитку сільського господарства

Послідовність основних реформ

• Формування законодавчої бази діяльності фермерських господарств
• Організаційна підтримка включення малих товаровиробників в ринок (локальні ринки, маркетингова кооперація, взаємопов'язаний розвиток).
• Формування політичного узгодження та суспільного консенсусу щодо запровадження ринкового обігу прав на землі сільськогосподарського призначення.
• Систематизація земельних орендних відносин.
• Створення умов для розширення доступу сільськогосподарських товаровиробників до кредитування.
• Запровадження прозорого механізму (аукціонного) продажу земель, що перебувають у державній власності
• Гармонізація законодавства із європейськими стандартами у сфері безпечності та деяких показників якості харчової продукції
• Запровадження ризик-орієнтованої системи державного контролю у сфері безпечності продукції.
• Передача частини контролюючих функцій держави саморегулювальним об'єднанням виробників, (перехід до моделі трирівневої моделі контролю).
• Формування системи солідарної відповідальності груп виробників, розвиток професійного та галузевого саморегулювання
• Формування дворівневої лізингової системи через створення лізингової компанії першого порядку.
• Створення фонду рефінансування комерційних банків та кредитних спілок по кредитуванню сімейних фермерських господарств та фонду співгарантування по кредитах внутрішньосільських (селоутворюючих) підприємств.
• Диверсифікація розвитку сільської економіки, в т. ч. сільський (зелений) туризм, промисли і ремесла, послуги.
• Запровадження механізмів участі солідарно-відповідальних інституцій у впровадженні сталого сільського розвитку.

Основні показники ефективності діяльності

• Зняття невизначеності в суспільстві щодо "земельного питання"
• Покращення довгострокових очікувань сільськогосподарських товаровиробників
• Підвищення конкурентоспроможності української аграрної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринку
• Запровадження правил до маркування, презентації та безпечності харчових продуктів в Україні, ідентичних правилам ЄС.
• Збільшення обсягів залучення фінансів та сільськогосподарської техніки.
• Зростання якості сільського життя

IV.6. Підвищення ефективності фінансових послуг

Протягом 2014 року фінансова система України функціонувала в дуже складних соціально-економічних умовах. Зокрема слід зазначити втрату частини банківських активів у АР Крим та на окупованих територіях Донбасу. Значна девальвація гривні та спад в економіці загрожують подальшим зростанням ризиків. В цьому контексті відновлення фінансової системи як одної із найважливіших складових у забезпеченні сталого економічного розвитку є одним із основоположних напрямків поточного співробітництва України із МВФ, Світовим банком, ЄС та іншими донорськими організаціями.

Фінансовий сектор України на сьогодні належним чином не виконує функцію фінансового забезпечення стабільного економічного розвитку. На разі відбувається зменшення обсягів надання фінансових послуг, особливо обсягів кредитування бізнесу й населення. На ринку бракує довгострокових фінансових ресурсів - як через інструменти фондового ринку, так і шляхом венчурного фінансування. Разом з тим, експерти відзначають в цілому низький рівень розвитку й низьку прозорість фондового ринку.

Крім необхідної стабілізації фінансової системи в короткостроковій перспективі, важливими є наступні середньострокові, взаємопов'язані цілі:

• консолідація фінансового сектору та підвищення його пружності (зокрема шляхом посилення якості його моніторингу та регулювання, впровадження ефективного консолідованого нагляду, зміцнення правил прозорості, корпоративного управління та захисту прав кредиторів та інвесторів і подальшої інтеграції вітчизняного фінансового сектору в міжнародну систему норм та координації);

• розвиток якості, доступності та різноманітності фінансових послуг інструментів для кращого задоволення потреб підприємств та населення та управління ризиками, а також інфраструктури, що лежіть в їх основі;

• підвищення фінансових знань споживачів фінансових послуг та захисту їх прав відповідно до європейських норм.

Важливим кроком реформування фінансового сектору є створення Ради з фінансової стабільності, яка має забезпечити єдність підходів до управління та врегулювання різних сегментів сектору.

IV.6.1. Консолідація та зміцнення банківського сектору

Український ринок банківських послуг залишається дуже фрагментованим і характеризується низькою капіталізацією: 160 банків займають лише 28 % ринку. Банківська система є слабкою через низку обмежень та зростання кредитних ризиків. Банки все ще мають коротку відкриту валютну позицію, що наражає їх на валютний ризик. В умовах високого рівня доларизації економіки та девальвації (майже -100 % з початку року) валютний ризик клієнтів також трансформується в кредитний ризик для банків. Крім доларизації, на сьогодні для економіки характерними є високі рівні готівкових розрахунків та процентних ставок. Малопередбачувана агресивна політика Росії може спричинити подальше погіршення макроекономічних показників, а відповідно і фінансового стану економічних агентів, що в свою чергу негативно впливатиме на якість активів банківської системи.

На сьогоднішній день Україна реалізує програму "стенд-бай", що підтримується МВФ, та відповідні заходи Програмної позики Світового банку на політику розвитку у фінансовому секторі. В результаті цього проведено діагностичне обстеження 35 найбільших за розміром активів банків для визначення необхідних обсягів докапіталізації; збільшено мінімальний розмір статутного капіталу новостворюваних банків до 500 млн. грн.; запроваджено поняття "системно важливий банк" та встановлено критерії визначення таких банків; підвищено вимоги до корпоративного управління в банках; посилено операційну, фінансову та регуляторну спроможність ФГВФО щодо врегулювання питання неплатоспроможних банків.

Також на разі готується проект Кодексу норм поведінки банку під час проведення реструктуризації зобов'язань позичальників, які опинилися в скрутному фінансовому становищі.

Середньостроковою метою реформування банківського сектору є підвищення його спроможності забезпечувати стійке зростання економіки України, шляхом консолідації банківського сектору, збільшення рівня капіталізації, зростання обсягу надання фінансових послуг за умови зниження частки проблемних активів у загальному портфелі активів банків, підвищення капіталізації та обсягу торгів організованого фондового ринку.

Важливим кроком у процесі досягнення поставленої мети та забезпечення стабільності банківського сектору є розроблення й реалізація державної стратегії щодо державних фінансових установ і банків, особливо у яких держава стала основним власником у результаті рекапіталізації.

Створюється Рада з фінансової стабільності, до складу якого увійдуть керівники НБУ, Мінфіну, ФГВФО, Нацкомфінпослуг, НЦКПФР. Також НБУ розробляє нормативно-правовий документ, який встановлює вимоги до регулювання та нагляду за діяльністю системно важливих банків. На виконання зобов'язань української сторони відповідно до Меморандуму про економічну та фінансову політику, укладеного в рамках спільної з МВФ програми "стенд-бай", НБУ готуються законодавчі зміни з питань, які потребують першочергового врегулювання в рамках реформ та розвитку банківської системи, а саме:

• створення централізованого реєстру кредитів при НБУ;

• капіталізація банків, у тому числі за участю держави, за результатами проведення діагностичного обстеження, вдосконалення правових інструментів реструктуризації банків;

• вирішення питання проблемних активів банків, в тому числі шляхом оптимізації оподаткування операцій банків з реструктуризації проблемної заборгованості, створення НБУ реєстру кредитів тощо;

• посилення інституційної незалежності НБУ;

• консолідація банківської системи;

• підвищення якості інформації про позичальників та доступу до неї.

З метою забезпечення прав кредиторів та вкладників банків, а також відповідного зниження ризиків кредитних установ, необхідно реформувати процедуру банкротства та удосконалити нормативне врегулювання щодо забезпечення виконання зобов'язань позичальників за кредитними договорами.

Виклики

• Подальше погіршення якості кредитних портфелів через девальвацію гривні та спад в економіці.
• Зростання потреб банків у капіталі.
• Обмежений доступ банків до фінансування, особливо на зовнішніх ринках.

Послідовність ключових реформаторських кроків

1. Підвищення платоспроможності банківської системи шляхом виконання планів рекапіталізації/реструктуризації банків і своєчасного здійснення заходів впливу.
2. Визначення системно важливих банків та особливостей
регулювання та нагляду за такими банками.
3. Врегулювання питання проблемних активів банків.
4. Сприяння консолідації банківської системи, в тому числі через ліквідацію банків, які неспроможні виконувати плани рекапіталізації.
5. Забезпечення підвищення якості інформації про позичальників та
доступу до неї.
6. Реформувати процедуру банкрутства
7. Удосконалити систему гарантування внесків населення

Ключові показники ефективності

• коефіцієнт достатності капіталу
• частка проблемних активів у загальному портфелі банківських активів
• середній рівень власного капіталу банків
• кількість банків
• наявність планів фінансового оздоровлення у банків, які кваліфікуються як системно важливі банки

IV.6.2. Розвиток ринку небанківських фінансових послуг

Загальний обсяг активів небанківських фінансових установ, піднаглядних Нацкомфінпослуг, має тенденцію до зростання. Так, протягом I півріччя 2014 активи таких установ зросли на 9,3 % порівняно з аналогічним періодом 2013 року, та становлять 130,9 млрд. грн. Загальні активи за I півріччя 2014 року становлять 19,0 % ВВП, що демонструє приріст на 0,3 в. п. порівняно з відповідним періодом минулого року. Найбільш капіталізованим залишається сектор страхування.

За I півріччя 2014 року, в порівнянні з відповідною датою минулого року, позитивні темпи приросту активів показали страховики, недержавні пенсійні фонди, юридичні особи публічного права, інші кредитні установи та фінансові компанії. Водночас за I півріччя 2014 року скорочення активів продемонстрували кредитні спілки та ломбарди.

На сьогоднішній день вже проведено низку реформ, що дозволило посилити контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг, у т. ч. розкриття інформації про кінцевих власників фінансових установ; запровадити нагляд за небанківськими фінансовими групами; покращити рівень операційної незалежності регулятора; посилити захист інтересів споживачів фінансових послуг.

У якості мети розвитку сектору залишається створення умов для належного та ефективного функціонування ринків небанківських фінансових послуг, зміцнення системної стабільності та підвищення рівня прозорості на цих ринках, забезпечення захисту прав споживачів небанківських фінансових послуг та покращення фінансової обізнаності громадян, а також інтеграція у світовий фінансовий простір без загроз національним інтересам та економічній безпеці України.

Для досягнення поставленої мети необхідно забезпечити стабільний розвиток ринків фінансових послуг та захист прав споживачів шляхом упровадження системи пруденційного нагляду за небанківськими фінансовими установами, в тому числі оцінки активів та пасивів компаній за європейськими стандартами з проведенням незалежного аудиту, та переходу на систему нагляду на основі оцінки ризиків; посилити прозорість діяльності та розкриття інформації учасниками фінансового ринку; покращити фінансову обізнаність громадян; посилити інституційну спроможність регулятора.

Паралельно необхідно привести законодавство про регулювання страхових компаній та установ недержавного пенсійного забезпечення у відповідність до директив Європейського Союзу та міжнародних стандартів регулювання та нагляду у сфері фінансових послуг.

Сприяння розвитку сільськогосподарського сектору шляхом державної підтримки страхування сільськогосподарської продукції зробить внесок у розвиток ринку страхових послуг.

Залучення донорської допомоги необхідне для створення електронної системи регулювання ринку фінансових послуг для автоматизації функцій пруденційного нагляду, нагляду на основі оцінки ризиків та посилення прозорості діяльності та розкриття інформації учасниками фінансового ринку. Наразі триває обговорення питання з Урядом Норвегії щодо можливості надання допомоги українській стороні для реалізації зазначених напрямків.

Доцільно продовжити (з квітня 2015 року) проект Міжнародної фінансової корпорації "Розвиток агрострахування в Україні", що працює у напрямку розвитку сільськогосподарського виробництва, шляхом страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою.

Додаткове фінансування також необхідне на здійснення реформаторських дій щодо приведення законодавства про регулювання страхових компаній у відповідність до директив ЄС, забезпечення стабільного розвитку ринків фінансових послуг та захисту прав споживачів у частині посилення інституційної спроможності, а також комплексного покращення фінансової обізнаності громадян потребує залучення ресурсів міжнародної технічної допомоги. Наразі донорами не висловлена готовність щодо надання підтримки у реалізації зазначених пріоритетних напрямків.

Виклики

• Необхідність зміцнення системної стабільності на ринках небанківських фінансових послуг.
• Недостатність забезпечення захисту прав споживачів небанківських фінансових послуг.
• Необхідність розроблення стандартних страхових продуктів для страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою.
• Необхідність інтеграції у світовий фінансовий простір без загроз національним інтересам та економічній безпеці України.

Послідовність ключових реформаторських кроків

• Забезпечення стабільного розвитку ринків фінансових послуг та захист прав споживачів.
• Приведення законодавства про регулювання страхових компаній у відповідність до директив Європейського Союзу.
• Розвиток сільськогосподарського виробництва, шляхом страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою.

Ключові показники ефективності

• Темпи росту активів небанківських фінансових установ.
• Частка чистих страхових премій у ВВП.
• Рівень покриття страховими послугами.
• Динаміка кредитних та депозитних операцій.
• Кількість учасників та обсяг активів у системі накопичувального пенсійного забезпечення.

IV.6.3. Розвиток фондового ринку

Незважаючи на несприятливу ринкову кон'юнктуру, в цілому у 2014 році спостерігалась висока активність біржового сегменту й відбулось збільшення обсягів операцій з цінними паперами. Про це свідчить показник капіталізації лістингових компаній, який збільшився на 20 % порівняно з минулим роком. Також збільшився - приблизно на 40 % порівняно з відповідним періодом 2013 року - обсяг біржових контрактів з цінними паперами за результатами торгів на організаторах торгівлі. Проте, як і раніше, таке зростання відбулось, у першу чергу, за рахунок подальшого підвищення активності на ринку державних облігацій, частка операцій на біржовому ринку з якими за 9 перших місяців 2014 року склала 89 %.

Серед основних проблем, що заважать подальшому розвитку фондового ринку:

• нестабільність податкового законодавства;

• надмірні обмеження валютного законодавства;

• відсутність ліквідних якісних недержавних цінних паперів;

• недосконалість механізму захисту прав інвесторів;

• низький рівень розвитку інституційних інвесторів;

• недовіра та необізнаність роздрібного інвестора.

З метою вирішення зазначених проблем здійснено реформування депозитарної системи, яка направлена на забезпечення функціонування надійної централізованої депозитарної системи (Закон України "Про депозитарну систему України").

Проведена інформаційна реформа, яка полягала у вдосконаленні системи розкриття інформації на фондовому ринку та системи моніторингу фондового ринку.

Реформовано систему спільного інвестування. Початок реформи було закладено Законом України "Про інститути спільного інвестування", який передбачив визначення правових та організаційних основ створення, діяльності, припинення суб'єктів спільного інвестування, особливостей управління активами зазначених суб'єктів, тощо.

Протягом 2014 року запроваджено систему пруденційного нагляду на фондовому ринку, а саме розпочато збір та аналіз інформації від професійних учасників фондового ринку щодо виконання ними пруденційних вимог. Регулятором здійснюється нагляд за збереженням фінансової спроможності професійних учасників ринку та за якістю їх внутрішньої системи запобігання та мінімізації впливу ризиків.

Також здійснено запуск обігу цінних паперів іноземних емітентів, які мають активи на території України.

Введено в дію нормативно-правову базу, яка визначає механізм встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів. Зазначене дозволить здійснення спільної роботи Комісії та фіскальних органів результатом якої стане оперативне виявлення та запобігання обігу цінних паперів фіктивних емітентів на фондовому ринку.

Введена в дію система електронного документообігу між Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку та Центральним депозитарієм цінних паперів.

Реалізація подальших реформ має забезпечити функціонування справедливого, ефективного та прозорого ринку, захист інвесторів, зниження системних ризиків, інтеграція вітчизняного фондового ринку в міжнародні фондові ринки. Кінцевою метою є збільшення надходження інвестицій та стимулювання розвитку економіки України.

Одним з першочергових кроків на порядку денному є розробка та затвердження Програми розвитку фондового ринку на 2015 - 2017 роки "Європейський вибір: нові можливості для прогресу та зростання".

Підвищення ефективності захисту прав інвесторів буде досягнуто шляхом застосування у вітчизняному законодавстві механізму похідного позову, а також забезпечення розкриття інформації щодо значних правочинів або правочинів, щодо вчинення яких є заінтересованість.

У середньостроковій перспективі буде продовжено реформу корпоративного законодавства, підвищення ефективності регулювання емітентів, розширення інструментарію на фондовому ринку, зокрема через вдосконалення регулювання ринку боргових інструментів та розвиток інструментів фондового ринку.

Стимулювання притоку інвестицій на фондовий ринок буде здійснюватись через удосконалення податкового та лібералізація валютного законодавства для стимулювання покращення інвестиційного клімату, удосконалення системи захисту прав інвесторів та покращення фінансової грамотності населення щодо фондового ринку.

Забезпечення надійного і ефективного функціонування ринкової інфраструктури буде забезпечуватись завдяки удосконаленню функціонування та регулювання фондових бірж, удосконаленню депозитарної системи та системи клірингу та розрахунків, удосконаленню функціонування та регулювання діяльності торговців цінними паперами.

У сфері регулювання фондового ринку буде підвищено якість державного регулювання фондового ринку, зокрема шляхом посилення інституційної незалежності НКЦПФР, удосконалено саморегулювання на фондовому ринку, удосконалено систему державного нагляду та контролю на фондовому ринку, покращено міжнародне та національне співробітництво у регулюванні фондового ринку.

На сьогоднішній день основними донорами в частині надання міжнародної технічної допомоги за напрямом розвитку фондового ринку є проекти USAID, Європейська Комісії та Світовий банк.

Протягом 2013 року Світовим банком разом з НКЦПФР була проведена комплексна експертна оцінка стану розвитку регулювання ринку цінних паперів в Україні на відповідність загально визнаним міжнародним стандартам IOSCO (Міжнародна організація комісій з цінних паперів). На разі очікуються результати проекту з експертної оцінки стану розвитку законодавства щодо корпоративного управління та його відповідності законодавству ЄС.

Також, очікується реалізація довгострокового проекту з боку Європейської Комісії, який має на меті зміцнення чинних нормативних засад фінансової звітності для всіх регуляторів фінансового сектору в Україні через запровадження МСФЗ і таксономії FINREP-XBRL, запровадження консолідованого нагляду на основі передового досвіду ЄС, покращення регулювання аудиторської діяльності відповідно до найкращої поширеної практики ЄС, запровадження програми компенсацій інвесторам на ринку цінних паперів України.

Заходами, реалізація яких потребує додаткової донорської допомоги, є:

• адаптація законодавства України до законодавства ЄС в сфері фондового ринку та корпоративного управління;

• забезпечення НКЦПФР сучасними технічними засобами та програмними продуктами з метою створення системи електронного документообігу між НКЦПФР та учасниками ринку;

• вдосконалення заходів контролю за діяльністю на ринку цінних паперів.

Виклики

• Подальше погіршення якості портфелів інвестиційних інвесторів через девальвацію та спад в економіці.
• Ризик появи дефолтів емітентів боргових цінних паперів.

Послідовність ключових реформаторських кроків

• Розробка та затвердження Програми розвитку фондового ринку на 2015 - 2017 роки
• Створення міжсекторальної координаційної ради у сфері фінансового ринку - Ради з фінансової стабільності
• Зміни в оподаткуванні на фондовому ринку в частині відміни недолугих та дискримінаційних норм оподаткування
• Підвищення ефективності захисту прав інвесторів та прав власників корпоративних облігацій

Ключові показники ефективності

• Позиція України у рейтингу "Doing Business" ("Ведення бізнесу")
• Позиція України у ренкінгу Світового банку за показником обсягу торгів
• Місце України у ренкінгу S&P за індексом фондового ринку
• Рівень впровадження в Україні Принципів та цілей регулювання ринку цінних паперів IOSCO
• Статус фінансового ринку України відповідно до класифікації міжнародного індексного агентства FTSE (за рівнем розвитку фінансових ринків всіх країн)

V. ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ

V.1. Освіта, наука та інновації

Сфери освіти, науки та інновацій мають зіграти одну з провідних ролей у підвищення конкурентоздатності української економіки. Україна має всі складові для того, щоб ці сфери стали конкурентними перевагами і точками зростання її економіки. Реформи у цих галузях будуть направлені саме на це.

V.1.1. Освіта

У багатьох міжнародних рейтингах Україна посідає провідні місця за кількісними показниками охоплення населення середньою та вищою освітою. Також Україна серед лідерів (топ 30) за якістю викладання математики та природничих наук. Разом з цим, країна суттєво відстає від розвинутих країн за якістю освіти в цілому, та за таким показниками як якість освіти на робочому місті.

Ці фактори стримують зростання конкурентоздатності освіти та економіки України

оскільки якість освіти не відповідає очікуванням роботодавців, а кількість випускників різних спеціальностей не відповідає потребам економіки. Невідповідність попиту й пропозиції навиків на ринку праці частково пояснюється недоліками планування у сфері професійно-технічної та вищої освіти. Система освіти не розвиває важливих для конкурентоспроможності навиків. Кошти, які виділяють на освіту, витрачаються неефективно, а навчальним закладам України не вистачає фінансової та академічної автономії. Інші проблеми галузі:

• занепад матеріально-технічної бази, недостатність фінансування галузі;

• низька заробітна плата, зниження соціального статусу працівників освіти;

• неефективна, надмірно централізована система управління і фінансування;

• зростання нерівності в доступі до якісної освіти;

• зниження якості освіти, старіння методів навчання; зниження якості педагогічних

• брак ефективної системи моніторингу і контролю якості освіти;

• брак передових технологій в освітньому секторі.

• Відсутність зв'язку між освітою, наукою та інноваціями.

Для вирішення перелічених проблем Міністерство освіти і науки України спільно із широким колом українських та іноземних експертів, розробило та оприлюднило для громадського обговорення проект Концепції розвитку освіти України на 2015 - 2025 рр. та Стратегію реформування вищої освіти в Україні до 2020 року. Окрім цього було прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України про освіту щодо організації інклюзивного навчання", що набирає чинності з 1 січня 2015 року. У сфері вищої освіти прийнято новий Закон України "Про вищу освіту". Підготовлено та впроваджується план його імплементації.

У цих процесах нам допомагали міжнародні партнери. Рада Європи у травні 2014 р. провела експертну оцінку законопроекту "Про вищу освіту". Британська Рада надає консультаційні послуги щодо забезпечення якості освіти в контексті імплементації цього закону, зокрема у створенні Національного агентства з забезпечення якості вищої освіти. USAID виділив фінансування на розробку Стратегії розвитку вищої освіти. Фонд "Відродження" виділив фінансування для підтримки Strategy Advisory Group у сфері освіти, котра займалась розробкою Концепції розвитку освіти.

Метою політики в галузі освіти є підвищення якості освіти та підвищення ефективності витрат в галузі. Для цього буде узгоджено структуру освіти з потребами сучасної економіки. Буде змінено систему підготовки й перепідготовки педагогічних та управлінських кадрів в освітньому секторі та проведено реорганізацію системи управління, фінансування і менеджменту освіти шляхом децентралізації та дерегуляції.

До 2017 року заплановано наступні заходи:

• Забезпечення здобуття дошкільної освіти відповідно до вікової періодизації (згідно з класифікацією ВОЗ).

• Узгодження з типовими європейськими нормами загальної тривалості навчання в школі (12 років), тривалості навчального року та структури освіти. Розробка нац. curriculum для 12-річної школи.

• Прийняття Закону України "Про професійну освіту". Узгодження змісту професійної освіти з новими професійними стандартами.

• Запровадження єдиних стандартів/індикаторів знань, умінь і навичок у галузі ІКТ для учнів і викладачів, співмірних із міжнародними показниками.

• Перехід на триступеневу систему вищої освіти. Розробка нового покоління стандартів вищої освіти.

• Розробка нових процедур атестації педагогічних працівників.

• Запровадження принципу субсидіарності. Децентралізація повноважень.

• Створення інтегрованої загальнонаціональної бази даних "Освіта України".

• Надання ВНЗ повноцінної фінансової автономії.

До осені 2015 року буде:

• Підготовлено низку необхідних підзаконних актів для імплементації ЗУ "Про вищу освіту".

• Розпочато роботу Національного агентства з забезпечення якості освіти.

• Розроблено проект децентралізації системи фінансування освіти.

• Розроблено підхід до вдосконалення мережі шкіл.

Передбачається зменшення затрат на одного учня на основі оцінки результативності (performance review). З цією метою планується підвищити навантаження у перших та других класах шкіл з 18 до 20 годин на тиждень, а до липня 2016 року - до 22 годин. Потреби в донорській допомозі включають:

• Експертну допомогу у розробці рамкового закону "Про освіту". Експертну допомогу у розробці закону "Про професійно-технічну освіту".

• Експертну допомогу з імплементацією ЗУ "Про вищу освіту", зокрема підтримка розробки внутрішніх механізмів забезпечення якості вищої освіти у кількох пілотних ВНЗ (обраних на конкурсній основі);розробку нової системи атестації вчителів.

• Підвищення інституційної спроможності МОН: створення Інституту освітньої аналітики. Налагодження електронної системи збору статистичних даних.

• Участь України у міжнародних порівняльних звітах (e.g. OECD Education at Glance); участь в міжнародних моніторингових програмах (TIMSS, PISA, PIRLS).

Виклики

• Неефективність використання коштів, що виділяються галузі
• Зниження якості освіти, брак ефективної системи моніторингу

Послідовність ключових реформаторських кроків

• Забезпечення здобуття дошкільної освіти відповідно до вікової періодизації
• Запровадження нового покоління стандартів вищої освіти
• Прийняття Закону України "Про професійну освіту". Узгодження змісту професійної освіти з новими професійними стандартами, які розроблятимуться на компетентнісній основі за участі професійних спільнот та організацій роботодавців
• Розробка нових процедур атестації пед. працівників
• Надання ВНЗ повноцінної фінансової автономії

Ключові показники ефективності

• Відсоток охоплення дітей віку 5 - 6 років дошкільними навчальними закладами
• Збільшення показника справедливості у вступі до ЗВО між різними соціальними групами
• Кількість незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти, акредитованих Нац. агентством.
• Членство Нац. агентства в МО та мережах із забезпечення якості освіти. Місце ВНЗ у світових рейтингах.
• Динаміка зміни кількості міжнародних здобувачів ВО
• Динаміка зміни кількості міжнародних здобувачів ВО в Україні (іноземців, які прибувають для здобуття вищої освіти) з різних регіонів світу, зокрема з країн ОЕСР та ЄС
• Динаміка зареєстрованих безробітних серед випускників ЗВО порівняно з іншими категоріями громадян такого віку
• Кількість працевлаштованих випускників, зокрема за професією
• Кількість досліджень задля задоволення потреб національної економіки
• Місце України у міжнародних рейтингах якості освіти (PISA, TIMMS, PIRLS)

V.1.2. Наука та інновації

За даними World Economic Forum 2013 з 148 країн світу Україна має займає 10-е місце з охоплення населення вищою освітою, 28-е місце за якістю викладання математики і природничих наук, 46-е місце за наявністю наукових і інженерних кадрів і 69-е місце за якістю наукових установ. Отже Україна має висококонкурентний людський капітал та середньої якості наукові установи. З іншого боку, Україна займає 118 місце по державним закупівлям високотехнологічної продукції, 112 місце за витратами приватних компаній на НДДКР, і 100 місце по впровадженню в них технологій, що показує низьку зацікавленість держави і приватних структур в наукових розробках.

Недостатність критичної маси дослідників в Україні можна визначити з показників Global Innovation Index (2013), за яким кількість дослідників на 1 млн. населення в Україні в 1.5 рази менша, ніж у Польщі, та відповідно у 3 та 4 рази менше, ніж у Германії та Великобританії (при меншому охопленні освітою, ніж в Україні). Наслідком є старіння наукової інфраструктури та людського капіталу, створення суспільства Ivory towers, коли кожна наукова школа замикалася в собі, економлячи на відрядженнях, конференціях та науковій літературі.

За останній період розроблено Концепцію розвитку Національної академії наук до 2023 року. Була створена національна грід інфраструктура (38 ресурсних центрів наукових інститутів та університетів), яка з 2012 року інтегрована до Європейської грід інфраструктури на технічному рівні. Підписана та очікує ратифікації Верховною Радою України угода про асоціацію з ЦЕРН. Україна була учасницею Рамкових програм 5 - 7 та Програми Східного партнерства. На узгоджені находиться угода про асоціацію із Європейською рамковою програмою Horizon 2020 (допомога: зниження розміру членського внеску).

Незважаючи на це залишається низьким рівень успішності подач на наукові проекти в рамках програми FP-7, і Horizon 2020 через недостатню поінформованість та досвідченість вчених щодо європейських бюрократичних процедур, обмеженість доступу молодих дослідників до подання робіт на конкурс. У зв'язку зі зменшенням фінансування виникли проблеми із залученням наукових кадрів та ІТ фахівців, які супроводжують українську національну грід інфраструктуру, що не дало можливості забезпечити різке збільшення користувачів на національному та міжнародному рівні. Мало молодих українських вчених повертаються в Україну після набуття ними досвіду закордоном, оскільки для них не створено умов для їх розвитку та росту. Водночас відсутня цілісна державна політика розвитку науки в Україні.

Метою політики у сфері науки та інновацій на середньостроковий період є створення єдиного національного дослідницького простору інтегрованого до Європейського (ERA), що об'єднує спільні ресурси людський капітал та забезпечує швидкий обмін знаннями та технологіями.

• Створення привабливої для інвестування коштів дослідницької системи та демократизація державного управління.

• Розширення безпосереднього співробітництва з країнами Європи та світу для вирішення глобальних проблем людства.

• Створення відкритого ринку праці для дослідників шляхом зняття обмежень з оплати праці за грантами, забезпечення моделей гроші за дослідником" та "гроші за проектом" та впровадження процедур взаємодії дослідника з інституцією, що забезпечать інтереси сторін.

Для цього планується створення інноваційного клімату за рахунок демонополізації і дерегуляції економіки та підтримки розвитку науки і інновацій за рахунок швидкої інтеграції в Європейський дослідницький, що забезпечить впровадження процедур міжнародної експертизи, участь в спільних пан-Європейських проектах, дослідницьких інфраструктурах, забезпечить обмін мізками замість їх відтоку, підвищить обмін знань та технологій за рахунок Відкритого доступу та Відкритих інновацій із збереження прав інтелектуальної власності.

Формування політики до 2017 року включає наступні заходи:

• Запровадження відкритих та прозорих процедур оцінки та фінансування інституцій і проектів та обрання членів експертних та наукових рад, що виключає конфлікт інтересів при виконанні повноважень.

• Розробка та впровадження рівноправних процедури взаємодії наукових спільнот та органів державного управління.

• Підтримка участі у спільних багатосторонніх ініціативах Joint Programming Initiatives, що додатково забезпечить вирівнювання, синхронізацію та гармонізацію процедур, правил та норм з Європейським Союзом від дослідження до використання практичних результатів.

• Забезпечення функціонування моделей "гроші за дослідником" та "гроші за проектом".

До осені 2015 планується:

• Розробка нового Закону про Науку та науково-технічну діяльність, нового Закону про наукову експертизу та Закону про наукоємні венчурні інвестиції, а також супровідних підзаконних актів.

• Створення незалежного Національного Фонду досліджень, принципи роботи якого відповідали б стандартним European Peer Review Guide.

• Створення Національної ради з питань науки, технології та інновацій (за процедурою обрання European Research Council), відповідальних за вироблення та здійснення державної наукової та інноваційної політики з метою координації та інтеграції академічного та бізнес середових, а також сприяння інноваційним проектам в економіці.

Для реалізації секторальної політики необхідні:

• Кошти та технічна допомога для адміністрування процедури відбору проектів, незалежної експертизи із залученням міжнародних експертів, організація інформування громадськості та науковців стосовно результатів конкурсів і т. ін.

• Інформаційне забезпечення наукових досліджень - підписка на міжнародні бази наукових даних.

• членські внески для участі у міжнародних дослідницьких програмах: 10 програм Joint Programming Initiatives, дослідницькі інфраструктури у формі ERIC, участь у CERN та EGI, Horizon 2020, створення мережі Державних ключових лабораторій (Centre of Excellence).

• Проведення міжнародної конференції (за участю успішних європейських реформаторів наукової сфери) щодо процедур національних інституціональних та проектних експертних оцінок наукових інститутів та вищих навчальних закладів, а також досвіду реформування та функціонування Польської академії наук та Товариств Макса Планка, Гельмгольца та Лейбніца, Фонду Александра фон Гумбольдта.

Виклики

• Старіння людського потенціалу та відтік висококваліфікованих наукових кадрів закордон
• Старіння дослідницької інфраструктури та інструментів її використання
• Суттєвий розрив між освітою, дослідницькою діяльністю та економікою в цілому та відносно мотиваційних можливостей фахівців.

Послідовність ключових реформаторських кроків

1. Здійснення заходів зі створення наукового експертного середовища, залучення міжнародних експертів для експертної оцінки наукових проектів, атестації наукових установ та наукових і освітніх кадрів.
2. забезпечення дослідницької інфраструктури за рахунок інтеграції до європейських
3. відкритий доступ та створення інструментів прискорення обміну інформацією та інформаційної
4. стимулювання академічного самоврядування
5. стимулювання венчурних інвестицій в наукоємні продукти із залученням малого та середнього бізнесу

Ключові показники ефективності

• кількість міжнародних грантів та проектів, в яких взяли участь українські науковці
• кількість молодих науковців, які після завершення постдоків та інших видів наукових стажувань за кордоном повернулися в Україну
• підняття місця в рейтингу країни за оцінкою Scimago до вищих на 2 позиції на рік
• індекси цитування наукових статей за визнаними міжнародними системами оцінки
• кількість українських дослідницьких інфраструктур інтегрованих в міжнародні інфраструктури
• входження України до Європейського дослідницького простору, набуття статусу асоційованого члена Рамкової програми ЄС "Горизонт 2020", підтримка участі українських розробників в інноваційних програмах та інструментах ЄС, таких, як COST, EUREKA, EUROSTARS, ERIC та інших, створення умов для довгострокового (понад рік) стажування українських учених за кордоном, підтримка наукової присутності України у Антарктиді
• зближення університетської та академічної науки з інноваційними малими та середніми підприємствами, підтримка спільних комплексних наукових проектів за участі виконавців від академічного, університетського та підприємницького секторів

V.2. Охорона здоров'я

Система охорони здоров'я України потребує невідкладного реформування через її незадовільний стан, що підтверджує медико-демографічна ситуація в Україні. Це проявляється у низькій народжуваності, високому рівні смертності, насамперед, чоловіків працездатного віку порівняно з європейськими країнами, від'ємним приростом і демографічним старінням, зростанням загального тягаря хвороб. Система управління і фінансування орієнтована на утримання потужностей, ефективність яких є низькою (кількість лікарень на 100 тис. нас. удвічі більша ніж у європейському регіоні, а структура ліжкового фонду, який на 20 % перевищує відповідний показник у Європі, не відповідає потребам у інтенсивному, відновному та паліативному лікуванні).

Система громадського здоров'я не сформована. Сектор первинної медичної допомоги розвинутий недостатньо з точки зору мережі, оснащення та забезпечення медичними кадрами. В Україні, подібно до країн Європи, склалася несприятлива ситуація з епідемічного поширення хронічних неінфекційних захворювань, таких як серцево-судинні, онкологічні та хвороби ендокринної системи, через відсутність пропаганди культу здорової нації переважає нездоровий спосіб життя (надмірне вживання алкоголю та тютюну). На сьогодні Україна є епіцентром ВІЛ-інфекції в Європі. Для робітників системи охорони здоров'я існує нагальна необхідність у сучасній професійній освіті та розвитку.

Основні статистичні показники:

- народжуваність - 11,1 на 1000 населення (Європейський регіон - 12,1);

- смертність - 14,6 (Європейський регіон - 10,5);

- природній приріст - -3,5 (Європейський регіон - +1,6);

- смертність дітей у віці до 1 року - 7,8 (Європейський регіон - 7,3)

- середня очікувана тривалість життя при народженні: чоловіки - 66,0 років; жінки - 74,9 (Європейський регіон: чоловіки - 72,6; жінки - 79,9).

Протягом останніх 4-х років (2011 - 2014) реалізовувалися наступні заходи реформування системи охорони здоров'я:

формування інфраструктури первинної медичної допомоги (далі - ПМД) зі створенням центрів ПМСД з мережами лікарських амбулаторій, ФАПів (у сільській місцевості) з пріоритетом їх кадрового забезпечення;

централізація фінансування і управління закладами екстреної, вторинної медичної допомоги на рівні регіонів зі створенням єдиного медичного простору вторинної і екстреної медичної допомоги у пілотах, централізація фінансування і управління закладами екстреної медичної допомоги на рівні регіону в Україні в цілому;

запровадження нових механізмів фінансування та оплати праці (програмно-цільовий метод планування видатків (у пілотах), запровадження механізму оплати за надані послуги замовниками послуг на підставі укладених договорів про медичне обслуговування населення (ПМД у пілотах), оплата праці з урахуванням обсягів і якості медичних послуг (ПМД у пілотах);

регіоналізація перинатальної допомоги (в Україні в цілому);

розробка та затвердження медико-технологічних документів, заснованих на доказових методах.

За останні три роки:

показник забезпеченості лікарями загальної практики - сімейними лікарями у 2013 р. збільшився до 2,3 на 10 тис. населення проти 1,8 у 2009 - 2010 рр. (6,6 у країнах Європейського регіону);

кількість лікарських амбулаторій збільшилась з 3669 у 2010 році до 5818 на кінець 2013 року;

створено центри екстреної медичної допомоги (ЕМД) та медицини катастроф (функціонує 875 пунктів постійного і 267 пунктів тимчасового базування підрозділів системи ЕМД для реалізації екстериторіальності в межах області);

створено сучасні перинатальні центри II рівня (у 12 регіонах із 27). Як результат, малюкова смертність знизилася на 13,2 %, показник материнської смертності знизився на 21 %;

об'єднано державні центри з протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу.

Мета секторальної політики - реалізація державних заходів із спрямуванням на зміцнення здоров'я, профілактику та раннє виявлення захворювань, формування ефективної системи охорони здоров'я, яка забезпечить населення України доступною якісною та своєчасною медичною допомогою, орієнтованою на потреби пацієнта, пропаганду здорового способу життя та покращення загального благополуччя населення, з урахуванням основ Європейської політики "Здоров'я - 2020":

1. оптимізація системи охорони здоров'я у напрямку конкретизації зон відповідальності та унеможливлення дублювання функцій органів та установ сфери охорони здоров'я України;

2. забезпечення першочерговості профілактичних заходів, включаючи пропаганду здорового способу життя, подовження активного віку громадян та покращення загального благополуччя населення;

3. орієнтація на потреби пацієнта при наданні медичних послуг та забезпечення рівного доступу до медичної допомоги представників різних груп населення;

4. економічна ефективність, що вимагає чіткого моніторингу за використанням коштів та врахування впливу використаних ресурсів на кількісні і якісні показники/індикатори здоров'я окремих індивідуумів і суспільства в цілому;

5. підтримка ефективних та безпечних інноваційних технологій та продуктів у сфері охорони здоров'я.

Очікувані результати на кінець 2017 року (у порівнянні з показниками 2013 року):

- зниження рівня передчасної смертності населення, зокрема від серцево-судинних захворювань (968,2 на 100 тис. нас.), онкологічних захворювань (202,7 на 100 тис. нас.), зовнішніх причин смерті (87,0 на 100 тис. нас.) - на 10 %;

- зниження рівня материнської смертності на 10 %;

- зниження рівня малюкової смертності (7,8 ‰) на 15 %;

- досягнення охоплення базовою вакцинацією дитячого населення до 95 %;

- зменшення кількості нових випадків інфікування серед представників груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ на 50 %;

- зменшення інфікування внаслідок передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитини до 1 %;

- зменшення смертності від туберкульозу серед хворих з поєднаною інфекцією ВІЛ/туберкульоз на 50 %;

- досягнення ефективності лікування вперше виявлених випадків чутливого туберкульозу не менше 85 %;

- охоплення тестуванням хворих із стійким туберкульозом на чутливість до ліків - не менше 90 %.

Для досягнення середньострокових цілей планується:

- затвердження єдиної методики розрахунку вартості медичних послуг та впровадження тарифів на медичні послуги у межах діагностично-споріднених груп;

- визначення гарантованого обсягу медичної допомоги, що надається за рахунок бюджету на безоплатній основі;

- усунення бар'єрів щодо укладання договорів про медичне обслуговування населення за рахунок бюджетних коштів з закладами охорони здоров'я усіх форм власності;

- відпрацювання механізмів фінансування діяльності закладів охорони здоров'я;

- відпрацювання механізмів оплати праці медичного персоналу в залежності від обсягів та якості наданої допомоги;

- формування інституції громадського здоров'я;

- розширення державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров'я;

- гармонізація законодавства України з Рішенням 851/2004/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 21 квітня 2014 року про утворення Європейського центру з профілактики та контролю за захворюваннями.

Уже в найближчі півроку має бути:

- опрацьовано механізм залучення додаткових коштів для фінансування охорони здоров'я шляхом цільового акцизу на алкоголь, тютюн;

- опрацьовано інструментарій для визначення гарантованого обсягу медичних послуг, що фінансуються за рахунок бюджету;

- опрацьовано інструментарій щодо механізмів фінансування (оплати) медичних послуг у державних і комунальних закладах охорони здоров'я, які виходять за межі гарантованого обсягу та часткової співоплати;

- завершення структурного, юридичного, функціонального та фінансово-економічного розмежування первинної та вторинної медичної допомоги; впровадження механізму вільного вибору лікаря первинної ланки в Україні в цілому;

- поширення нових механізмів оплати праці (з урахуванням обсягу і якості роботи) у сфері первинної медичної допомоги в цілому по Україні;

- розпочато формування нових медичних маршрутів пацієнтів щодо отримання вторинної медичної допомоги;

- опрацювання механізмів інституалізації системи громадського здоров'я.

Реалізація запланованих заходів потребуватиме донорської підтримки. Зокрема, існує потреба у додаткових ресурсах для зміцнення системи охорони здоров'я складається з потреб у здійснення інфраструктурних перетворень (розбудова мережі лікарських амбулаторій та її оснащення, реструктуризація мережі закладів ВМД, оновлення автопарку та створення системи диспетчеризації і маршрутизації екстреної медичної допомоги), а також потреба у запровадженні нових механізмів і інструментів, які забезпечать ефективне використання ресурсів у галузі та сприятимуть формуванню нової, заснованої на доказах системи охорони здоров'я населення у т. ч. відповідно до європейської політики "Здоров'я 2020" та Угоди про асоціацію з ЄС (нові механізми фінансування і оплати праці, кадрова політика, інформатизація, система громадського здоров'я, безпека препаратів крові тощо).

Виклики

- незадовільний стан здоров'я населення через епідемічне поширення неінфекційних захворювань, передусім зумовлене нехтуванням здорового способу життя та низькою ефективністю системи медичного обслуговування;
- високий рівень особистих витрат громадян на медичне обслуговування, що часто набувають характеру катастрофічних;
- невідповідність гарантій у сфері охорони здоров'я та можливості їх фінансового забезпечення;
- низька ефективність використання матеріально-технічних та фінансових ресурсів у галузі;
- низький рівень поінформованості населення та медичних працівників щодо суті реформ;
- низька якість та низька і нерівна доступність первинної медичної допомоги нівелювання її профілактичної спрямованості;
- неефективна інфраструктура вторинної медичної допомоги її змішаність з третиною медичною допомогою;
- невідповідний сучасним компетентісним вимогам рівень кваліфікації медичних працівників та слабкість системи безперервного професійного розвитку;
- технологічна відсталість системи інформаційного забезпечення управління системою охорони здоров'я, у т. ч. громадського здоров'я;
- неефективна система управління якістю послуг з охорони здоров'я;
- інституційна несформованість системи громадського здоров'я

Послідовність ключових реформаторських кроків

- внесення змін до Конституції України щодо збалансування гарантій у сфері охорони здоров'я та можливості її фінансування;
- внесення змін щодо продовження щонайменше на 2 роки терміну дії закону України про реформування системи охорони здоров'я в пілотних регіонах;
- прийняття Закону України "Про заклади охорони здоров'я та медичне обслуговування", яким врегулювати такі аспекти: класифікацію закладів охорони здоров'я (далі - ЗОЗ) за видами медичної допомоги, автономізацію ЗОЗ, ефективні механізми фінансування та елементи системи управління якістю медичної допомоги та послідовна реалізація його положень;
- прийняття Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування" та підготовка до його імплементації;
- відпрацювання нових підходів до формування штатів закладів охорони здоров'я (виходячи з обсягів і складності роботи), ефективних механізмів оплати праці (з урахуванням обсягів і якості наданих послуг);
- виконання Плану заходів з імплементації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їх державами-членами, з іншої сторони, на 2014 - 2017 роки;
- відпрацювання механізмів державно-приватного партнерства щодо зміцнення системи охорони здоров'я;
- завершення формування інфраструктури ПМД в Україні в цілому, забезпечення рівної доступності та високої якості ПМД, підсилення профілактичної складової у роботі ПМД вдосконалення системи оплати праці з урахуванням обсягів і якості роботи у т. ч. (для ПМД) профілактики захворювань;
- відпрацювання в пілотних регіонах нових медичних маршрутів пацієнтів щодо отримання вторинної медичної допомоги, через поступове формування лікарень інтенсивного лікування, спеціалізованих потужностей відновного та паліативного лікування тощо (першочерговим створення відділень невідкладної допомоги, діагностичних підрозділів, операційних блоків з відділеннями реанімації та інтенсивної терапії, відділень інтервенційної кардіології, перинатальних відділень, відділень політравми тощо);
- завершення створення системи диспетчеризації та маршрутизації екстреної медичної допомоги, оновлення рухомого складу екстреної медичної допомоги;
- запровадження сучасної системи підготовки менеджерів в охороні здоров'я, відповідно до європейських стандартів, зміцнення системи безперервного професійного розвитку медичних працівників;
- інформатизація галузі охорони здоров'я;
- запровадження ефективної системи управління якістю медичних послуг;
- зміцнення інституційних і функціональних засад системи громадського здоров'я;
- моніторинг громадської думки та інформаційно-комунікаційне забезпечення реформування системи охорони здоров'я;
- інформаційно-комунікаційне забезпечення реформування системи охорони здоров'я;

Ключові показники ефективності

- покращення показників здоров'я населення, збільшення середньої тривалості життя, зменшення смертності від захворювань, керованих засобами системи охорони здоров'я;
- зменшення особистих витрат громадян на медичне обслуговування;
- наближення загальних показників госпіталізації, середнього перебування на ліжку, консультацій лікарів-спеціалістів, викликів швидкої медичної допомоги до європейських показників;
- збільшення показників охоплення профілактичними заходами груп високого ризику, зокрема:
• скринінг на виявлення новоутворень шийки матки та молочної залози;
• скринінг на виявлення артеріальної гіпертензії;
• скринінг на виявлення цукрового діабету;
• флюорообстеження;
- збільшення охоплення профілактичними щепленнями категорій населення, що підлягають щепленню;
- нормативне забезпечення лікарськими амбулаторіями, санітарним транспортом;
- наближення показників забезпеченості стаціонарними закладами, ліжками (у розрізі їх функціонального призначення) до показників у центральній і східній Європі;
- збільшення рівня задоволеності населення послугами з охорони здоров'я та державною політикою в охороні здоров'я.

V.3. Соціальний захист

Існуюча в країні нераціональна структура зайнятості, надмірний обсяг неформальної зайнятості, низький рівень заробітних плат зумовлюють низькі надходження до державного бюджету та фондів державного соціального страхування. Попри значну частку перерозподілу державного бюджету на соціальний захист населення (25 %) та високий рівень соціального внеску стандарти соціального забезпечення залишаються низькими. Недостатнім є обсяг фінансових ресурсів, передусім щодо забезпечення фінансової життєздатності пенсійних систем, покриття видатків на реалізацію програм соціального захисту, а також необхідності розв'язання інших складних соціальних проблем.

Система соціального захисту України залишається нереформованою, що призводить до додаткових навантажень на сектори економіки, які створюють додану вартість.

Незавершеність реформування системи пенсійного забезпечення спричиняє незбалансованість солідарної системи та стримує запровадження накопичувальної системи пенсійного страхування.

Більшість державних програм соціальної підтримки мають низьку адресність та соціальну ефективність. Пріоритетною формою підтримки населення залишається надання матеріальної допомоги, а не заходи з інтеграції громадян на ринок праці.

Неефективні форми надання соціальних послуг, що залишились у спадок від колишнього СРСР, не відповідають потребам їх отримувачів попри високі бюджетні витрати (насамперед, стаціонарні форми догляду за інвалідами, літніми людьми та виховання дітей-сиріт в інтернатах).

Потребує осучаснення застаріле трудове законодавство України та система контролю за його дотриманням, що має забезпечити підвищення мобільності робочої сили по галузях економіки, регіонах; розвиток альтернативних видів діяльності, включаючи самозайнятість та підприємництво; своєчасну перекваліфікацію та перенавчання як зайнятих, так і безробітних, забезпечення безпеки і охорони праці працюючих, удосконалення державного регулювання трудової міграції.

У 2014 році:

- Оптимізовано видатки державного бюджету та фондів державного соціального страхування, що спрямовуються на соціальний захист громадян.

- Посилено адресність та доступність окремих систем соціальної підтримки населення, зокрема, програми житлових субсидій, а також грошової підтримки вразливих та незахищених категорій споживачів електричної енергії та природного газу.

- Розпочато реформу системи привілейованих пенсій.

- Запроваджені визначені у новому Законі України "Про зайнятість населення" механізми стимулювання роботодавців до створення нових робочих місць, працевлаштування безробітних, розвитку підприємницької ініціативи, підвищення конкурентоспроможності громадян на ринку праці.

- Створено Державну службу України з питань праці, що передбачає реформування низки існуючих державних органів у сфері здійснення нагляду та контролю у сфері праці та створення на їх базі інтегрованої інспекції праці з функціями контролю за всіма аспектами безпеки робочого середовища та дотримання прав працівників.

Протягом 2014 року:

- Забезпечено виплату у повному обсязі пенсій та соціальних допомог.

- Посилено державний контроль за використанням коштів державного соціального страхування. Зменшено адміністративні видатки фондів соціального страхування на 225 млн. гривень.

- Дефіцит Пенсійного фонду України зменшиться на 4,7 млрд. грн. (до 17,1 млрд. грн. з 21,8 млрд. грн. у 2013 році).

- Програма субсидій стала доступною та адресною.

- Реалізуються активні програми зайнятості населення, спрямовані, зокрема на працевлаштування внутрішньо переміщених осіб.

Метою реформи є:

- Подальше удосконалення системи загальнообов'язкового державного соціального страхування та пенсійного забезпечення з метою досягнення її фінансової стабільності, гарантування надійного захисту працюючого населення та своєчасної виплати пенсій у розмірах, адекватних життєвим потребам пенсіонерів. При цьому ми підтримаємо купівельну здатність пенсій на колишньому рівні і націлюватиметимемось на витрати Пенсійного фонду на рівні 15,2 % ВНП.

- Посилення адресності соціальної підтримки вразливих верств населення, перенесення акцентів з надання матеріальної підтримки до залучення безробітних громадян на ринок праці, приведення витрат на соціальний захист населення у відповідність до фінансових можливостей держави.

- Формування сучасного трудового законодавства та гнучкого ринку праці для створення умов для структурно-інноваційного розвитку економіки та сприяння створенню нових якісних робочих місць, підвищення конкурентоспроможності та мобільності робочої сили, вартості праці та посилення соціального захисту працівників.

Приєднання України до Зони вільної торгівлі з ЄС супроводжуватиметься технологічними змінами, вимагає від України наявності сучасного трудового законодавства та гнучкого ринку праці.

Прискорення процесів створення нових конкурентоспроможних виробництв, модернізація та реконструкція діючих забезпечать вищу, ніж сьогодні, продуктивність праці, якість робочих місць та збільшення надходжень до бюджетів усіх рівнів.

Мають бути усунені перешкоди у сфері трудових відносин для створення робочих місць, а також забезпечення захисту інтересів найбільш вразливих верств населення. Прийняття у 2015 році Трудового кодексу забезпечить правове регулювання нетипових форм зайнятості, надання роботодавцю можливості швидко оптимізувати наявний трудовий ресурс відповідно до економічної ситуації підприємства та стану ринкової кон'юнктури.

У результаті змін планується зростання питомої ваги якісних нових робочих місць з високим рівнем оплати праці - з нинішніх 6,2 % до не менш як 12 - 15 % від загальної кількості новостворених робочих місць у 2017 році.

Будуть розроблені зміни до законодавства щодо реформування ринку праці з урахуванням положень Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, які стосуються питань зайнятості, соціальної політики та рівних можливостей, використовуючи кращий досвід країн ЄС.

Буде проведено всебічний аналіз та перегляд нормативно-правової бази з безпеки праці та охорони здоров'я працівників з метою адаптації її до норм 24 директив ЄС, законодавства про зайнятість та соціальний захист населення - 14 директив ЄС.

Приведення умов бізнесу та підприємництва до європейських стандартів сприятиме безумовному дотриманню законодавства про працю, що, в свою чергу, забезпечить створення безпечних умов праці, легалізацію зайнятості та детінізацію доходів населення, упорядкування нетипових форм зайнятості, розвитку соціальної відповідальності бізнесу.

Підвищення мобільності робочої сили буде забезпечено шляхом поширення інформації про становище на регіональних ринках праці, розвитку індустріальних парків, "точок зростання", надання сприяння безробітним громадянам та членам їх родин у переселенні до трудодефіцитних регіонів, зокрема сільської місцевості, впровадження вахтових методів тимчасового працевлаштування.

Урядом будуть вжиті заходи з мінімізації негативних соціальних наслідків у зайнятості населення внаслідок закриття підприємств деяких секторів внутрішнього ринку (насамперед можливого зростання структурного безробіття), а саме:

- створена ефективна система перепідготовки та підвищення кваліфікації дорослого населення з числа безробітних в системі державної служби зайнятості;

- реалізовані державні та регіональні програми зайнятості населення, у тому числі - із залученням коштів міжнародної технічної допомоги в ті регіони, де існує високий ризик зростання безробіття внаслідок закриття підприємств.

Крім цього, Уряд проводитиме активну політику на ринку праці, стимулюючи підвищення якості робочої сили на основі модернізації професійної освіти та системи професійного розвитку відповідно до перспективних потреб роботодавців в трудових ресурсах з урахуванням демографічної ситуації. Показники якості підготовки та перепідготовки кадрів будуть відповідати структурним зрушенням в економіці. Очікується збільшення рівня охоплення підвищенням кваліфікації працівників з 9,9 % у 2013 році до 12 % у 2017 році.

Будуть розроблені та реалізовані також активні заходи на ринку праці для осіб, віддалених від ринку праці, у тому числі шляхом створення транзитних робочих місць, насамперед для тих категорій осіб, які найбільше цього потребують.

Крім цього, планується розробити та реалізувати комплекс заходів щодо забезпечення сталої реінтеграції громадян, які залишили постійне місце проживання в Донецькій та Луганській областях і були переміщені в інші регіони країни.

Має бути досягнуто забезпечення легалізації заробітної плати шляхом зниження ставки єдиного соціального внеску та посилення відповідальності роботодавців та працівників, а також приватних кадрових агентств за порушення законодавства про працю, створення ефективної інспекції праці зі збалансованими функціями.

Легалізації доходів у сфері зайнятості, зменшенню соціального навантаження на роботодавців також сприятиме удосконалення системи соціального страхування, що здійснюватиметься шляхом звільнення фондів державного соціального страхування, у тому числі солідарної системи пенсійного страхування, від нестрахових та невластивих видатків, об'єднання фондів соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань та з тимчасової втрати працездатності із подальшим запровадження на базі цього фонду медичного страхування.

Крім цього, планується поетапно знижувати ставку єдиного соціального внеску для роботодавця шляхом поетапного перерозподілу розміру єдиного внеску між роботодавцем та працівником (до досягнення 50/50), зменшити фінансове навантаження на роботодавців з відшкодування витрат Пенсійному фонду України на виплату пенсій, які призначені на пільгових умовах або за вислугу років.

Реалізація комплексу заходів зі стабілізації солідарної системи пенсійного страхування, а також очікуване збільшення надходжень до Пенсійного фонду внаслідок відновлення економічного зростання та детінізації відносин у сфері зайнятості дасть змогу поетапно розв'язати до 2017 року проблему диспропорцій у розмірах пенсій між особами, які вийшли на пенсію в різні роки, підвищити рівень мінімальних стандартів пенсійного забезпечення громадян. Планується також продовження реформи системи привілейованих пенсій.

До 2017 року планується забезпечення функціонування обов'язкової професійної пенсійної системи, за результатами планується розпочати запровадження II рівня системи пенсійного забезпечення. Передбачається, що ці реформи будуть проходити одночасно з реформуванням ринку фінансових послуг та підвищенням фінансової грамотності громадян.

Планується продовжити реформування, спрямоване на побудову нової моделі соціальної підтримки населення, що базується на засадах адресності надання допомоги найбільш вразливим верствам населення. Для цього буде здійснено:

- Остаточне скасування системи пільг та привілеїв для усіх високопосадовців.

- Запровадження надання окремим категоріям громадян соціальної підтримки з урахуванням рівня доходів їх одержувачів (пільг, державної соціальної допомоги, компенсаційних виплат).

- Проведення постійного аудиту ефективності соціальних програм у розв'язанні проблем бідності та модернізація цих програм на основі результатів аудиту.

- Поєднання надання матеріальної допомоги малозабезпеченим сім'ям із заходами щодо соціальної інтеграції та підвищення конкурентоспроможності на ринку праці для виведення сімей зі стану нужденності.

Завдання щодо посилення адресності надання соціальної підтримки будуть реалізовуватися за рахунок коштів проекту Світового банку "Модернізація системи соціальної підтримки населення".

Вивільнені та заощаджені внаслідок цих реформ фінансові ресурси будуть спрямовані на розширення програм соціальної підтримки бідного населення та задоволення зростаючої потреби у допомозі особам з інвалідністю, літнім людям, сім'ям з дітьми, внутрішньо переміщеним особам.

Буде удосконалено адміністрування програм державної соціальної підтримки населення на місцевому рівні, у тому числі з урахуванням завдань, визначених реформою місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, а саме: зміна механізму фінансування програм, більш чіткий розподіл повноважень між рівнями управління, налагодження горизонтальних зв'язків (у тому числі з службами зайнятості та установами, що надають соціальні послуги), створення єдиної інформаційної бази отримувачів соціальної допомоги та соціальної інспекції для здійснення контролю за недопущенням випадків помилок та шахрайства при призначенні різних видів соціальної підтримки.

Для досягнення цілей щодо розвитку системи соціальних послуг в Україні будуть поетапно реалізовані такі кроки:

1) Удосконалення діючого законодавства, що регулює надання соціальних послуг (2015 рік).

2) Запровадження стандартизації соціальних послуг. Удосконалення механізму соціального замовлення соціальних послуг у недержавних організацій (2016 рік).

3) Посилення потенціалу органів місцевого самоврядування провадити діяльність у сфері соціальних послуг, у тому числі з залученням недержавних організацій, відповідно до потреб громади. Запровадження інформаційно-аналітичної системи надання соціальних послуг, системи моніторингу та оцінки якості соціальних послуг. Перехід на фінансування соціальних послуг, а не закладів та установ, що їх надають (2017 рік).

З метою реалізації деяких з цих заходів розпочалася підготовка спільного зі Світовим банком проекту "Соціальна підтримка громад". Зокрема, в межах проекту передбачається створення та відновлення соціальної інфраструктури громад, підтримка реалізації місцевих програм зайнятості населення, зокрема, в частині працевлаштування внутрішньо переміщених осіб, залучення населення до громадських та інших робіт тимчасового характеру, в тому числі під час відбудови економіки та соціальної інфраструктури східних областей, а також заходи щодо розвитку послуг в громадах та інноваційних послуг, залучення недержавних організацій до надання послуг та удосконалення управління системою соціальних послуг.

Для досягнення поставлених цілей реформування сектору існує потреба у залученні додаткової донорської допомоги:

У сфері реформування ринку праці для:

- створення ефективної інспекції праці (вивчення досвіду, інституційна розбудова);

- формування додаткових механізмів стимулювання роботодавців до створення нових робочих місць (вивчення досвіду, міжнародна технічна допомога в ті регіони, де існує високий ризик зростання безробіття внаслідок закриття підприємств);

- реалізації національних та регіональних проектів щодо створення та відновлення транспортної, виробничої та соціальної інфраструктури (міжнародна технічна допомога щодо відбудови інфраструктури на сході країни);

- реалізації регіональної політики зайнятості населення, у тому числі програм переміщення робочої сили; працевлаштування внутрішньо переміщених осіб (вивчення досвіду);

- удосконалення системи управління професійним навчанням (вивчення досвіду);

- запровадження стандартів ЄС з безпеки праці та здоров'я (вивчення досвіду, міжнародна технічна допомога).

У сфері соціальної підтримки:

- удосконалення адміністрування програм соціального захисту населення (інституційна розбудова);

- запровадження системи оцінки якості та економічної ефективності соціальних послуг (вивчення досвіду, інституційна розбудова);

- створення моделі стаціонарного догляду людей похилого віку, осіб з розумовою відсталістю та психічними захворюваннями європейського рівня, яка забезпечуватиме високу якість життя (вивчення досвіду, міжнародна технічна допомога).

Виклики

1. Загрози дестабілізації ситуації на ринку праці, скорочення робочих місць, зростання рівня безробіття у зв'язку з модернізацією виробництв та закриттям підприємств на сході країни.
Низька економічна активність.
Недостатньо ефективний захист прав найманих працівників.
2. Посилення фінансової розбалансованості солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Необхідність створити умови для запровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зокрема забезпечити збалансування бюджету Пенсійного фонду України на довгострокову перспективу.
Слабкий розвиток системи недержавного пенсійного забезпечення.
3. Продовження реформування системи надання пільг та державних соціальних допомог із застосуванням адресних підходів.
Покращення якості та ефективності соціальних послуг.

Послідовність ключових реформаторських кроків

1. На першому етапі (2015 рік):
Стабілізація зайнятості населення,оновлення територіальних програм зайнятості населення, запровадження заходів з детінізації зайнятості.
Схвалення Трудового кодексу.
• Розширення активних програм зайнятості населення, у т. ч. для тимчасово переміщених осіб.
• Забезпечення функціонування Державної служби з питань праці.
• Звільнення системи соціального страхування від нестрахових виплат та невластивих функцій, скорочення адміністративних витрат, оптимізація системи страхових виплат.
• Остаточне скасування системи пільг та привілеїв для усіх високопосадовців.
• Посилення адресності надання пільг особам, які мають на них право за соціальною ознакою.
• Удосконалення діючого законодавства, що регулює надання соціальних послуг.
• Розроблення національної політики з питання старіння населення.
На другому етапі (2016 рік):
Запровадження:
- європейського досвіду підготовки та перепідготовки працівників відповідно до потреб ринку праці;
- сучасних стимулів для підвищення економічної активності населення;
- державних стандартів соціальних послуг;
- обов'язкової професійної пенсійної системи.
На третьому етапі (2017 рік):
• Розроблення 200 професійних стандартів.
• Створення інституційних компонентів функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування.
• Запровадження
• Розвиток надання інноваційних послуг, зокрема у громаді.
• Розробка та впровадження інформаційно-аналітичної системи надання соціальних послуг, системи моніторингу та оцінювання якості послуг.
• Перехід на фінансування соціальних послуг, а не установ та закладів, що надають такі послуги.

Ключові показники ефективності

• Зростання питомої ваги якісних нових робочих місць з високим рівнем оплати праці - з нинішніх 6,2 % до не менш як 12 - 15 % від загальної кількості новостворених робочих місць у 2017 році.
• Зниження питомої ваги зайнятих у неформальному секторі економіки у загальній чисельності зайнятих з 23,6 % у 2013 році до 18 - 20 % у 2017 році.
• Зменшення рівня дефіциту Пенсійного фонду України.
• Підвищення до 50 % питомої ваги коштів на соціальну підтримку, що надаються бідному населенню.
• Розширення соціальних послуг, що надаються за місцем проживання (у громаді) на 30 %.
• 6. Збільшення кількості недержавних організацій, залучених до надання соціальних послуг на 25 %.

____________

Опрос