Идет загрузка документа (42 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

Об утверждении Стратегии преодоления бедности (неофициальный текст)

Субъект законодательной инициативы
Проект, Неофициальный текст от 11.02.2015

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від ___ ____________ 2015 р. N _____

Київ

Про затвердження Стратегії подолання бідності

1. Затвердити Стратегію подолання бідності, що додається.

2. Міністерству соціальної політики разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити та подати у тримісячний строк Кабінету Міністрів України проект плану заходів щодо реалізації стратегічних напрямів, визначених Стратегією, затвердженою цією постановою.

3. Визнати таким, що втратила чинність, постанова Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2011 р. N 1057 "Про затвердження Державної цільової соціальної програми подолання та запобігання бідності на період до 2015 року" (Офіційний вісник України, 2011 р., N 80, стор. 34, ст. 2946).

 

Прем'єр-міністр України

А. ЯЦЕНЮК

 

СТРАТЕГІЯ ПОДОЛАННЯ БІДНОСТІ

I. Загальна частина

Стратегія подолання бідності (далі - Стратегія) розроблена відповідно до Плану заходів з імплементації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, на 2014 - 2017 роки, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року N 847-р.

Забезпечення права на захист від бідності та соціального відчуження є одним із головних завдань Європейської соціальної хартії, ратифікованої Верховною Радою України у 2006 році.

Бідність в Україні - це неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. Бідність є порушенням прав людини і унеможливлює забезпечення інших прав та свобод громадян.

Поняття "соціальне відчуження" визначає суспільне явище або ситуацію, в якій громадяни не мають можливості користуватися соціальними правами, які гарантуються їм законодавством. Соціальне відчуження означає виключення особи чи окремих груп громадян із системи реалізації соціальних прав: права на працю, гідних умов життя, доступу до отримання соціальних послуг, медичної допомоги, освіти, культури тощо.

Міжнародний досвід свідчить про можливість зменшення бідності та соціального відчуження засобами соціальної та економічної політики, зокрема, сприятливих економічних умов, зміни принципів та механізмів розподілу доходів, випереджаючого зростання заробітної плати порівняно з іншими доходами, підвищення ефективності системи державної соціальної підтримки, розширення доступу до послуг освіти, охорони здоров'я та інших соціальних сфер та залучення всіх суб'єктів громадянського суспільства до розв'язання проблеми бідності.

Ускладнення соціально-економічної ситуації в країні, що супроводжується погіршенням матеріального становища значної частини населення країни, прояви нової бідності у зв'язку з ситуацією на сході країни та масовим переміщенням населення з Донецької та Луганської областей в інші регіони країни, потреба в удосконаленні вимірювання бідності та соціального відчуження в Україні, а також інструментів та заходів попередження та зменшення бідності, зумовлюють необхідність розробки нових стратегічних підходів з вирішення проблеми бідності.

Стратегія визначає мету, етапи, стратегічні напрями подолання та упередження бідності на період до 2025 року.

II. Сучасний стан ситуації з бідністю в Україні

В Україні постійно забезпечується виконання системних заходів для вирішення проблеми бідності, запроваджена багатовимірна оцінка бідності за відносними та абсолютними критеріями, проводиться моніторинг показників бідності на основі обстежень умов життя домогосподарств.

На розв'язання проблеми бідності спрямована Державна цільова соціальна програма подолання та запобігання бідності на період до 2015 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2011 р. N 1057.

За час реалізації цієї програми досягнуто певних результатів, проте проблема бідності та соціального відчуження загострюється внаслідок економічної та політичної кризи, коли Україна змушена долати наслідки зовнішньої агресії, руйнування інфраструктури на сході країни, падінням економіки та зростанням інфляції та як наслідок погіршенням рівня життя населення.

Так, реальний ВВП за III квартал 2014 року порівняно з відповідним періодом попереднього року склав 94,7 відсотків, індекс промислової продукції у 2014 році порівняно з 2013 роком становив 89,3 відсотків, індекси цін виробників промислової продукції та споживчих цін - відповідно 131,8 та 124,9 відсотків. При цьому реальні наявні доходи населення, за даними III кварталу 2014 року, зменшилися на 9 відсотків, реальна заробітна плата за 2014 рік - на 6,5 відсотків.

Негативні явища в економіці країни вплинули на основні тенденції на ринку праці. За даними 9 місяців 2014 року рівень зайнятості населення знизився і становив 57,4 відсотка проти 60,6 відсотків за відповідний період 2013 року, рівень безробіття населення, визначений за методологією Міжнародної організації праці, зріс і становив 8,9 відсотків економічно активного населення проти 7,1 відсотків за відповідний період 2013 року.

Рівень відносної бідності залишився стабільно високим і становив у 2014 році 23,9 відсотка. За останні чотири роки відбулось деяке покращення рівня крайньої бідності, показник якого становив 10 відсотків. Скоротився і рівень абсолютної бідності за критерієм витрат нижче прожиткового мінімуму у порівнянні з попереднім роком і становив 20,9 відсотків, але не повернувся до значень 2011 року (16,2 відсотка).

Стабільно високими залишаються рівні відносної бідності серед сімей з дітьми (32,7 відсотка), особливо багатодітних сімей (61,7 відсотка), сімей з дітьми до трьох років (35,7 відсотків) та сімей з подвійним навантаженням, де є працюючі та непрацюючі особи (36,6 відсотка).

Майже удвічі перевищує рівень бідності сімей з дітьми (32,7 відсотка) ніж сімей без дітей (16,7 відсотка). Народження другої дитини спричиняє стрімке зростання рівня бідності, який збільшується майже у 1,5 рази і становить 39,5 відсотка.

Найбільш вразливою соціально-демографічною групою населення є діти до 18 років, рівень бідності серед яких становить 33,4 відсотка. Однією з причин такої ситуації є низькі рівні оплати праці батьків, особливо у молоді працездатного віку.

Моніторинг програм соціальної підтримки показує, що суттєво впливає на зниження рівня бідності надання допомоги при народженні дитини. Зниження рівня бідності серед сімей отримувачів за даними 2013 року відбулося з 32,1 відсотка до 11,7 відсотків або в 2,7 рази.

Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям також дозволила суттєво покращити рівень життя серед цільового контингенту, де рівень бідності знизився майже вдвічі. Однак, через низький рівень охоплення даний вид допомоги не впливає на масштаби бідності по країні в цілому (якщо до отримання соціальної допомоги рівень бідності становив би 24,6 відсотка, то в результаті виплат по програмі він знижується до 24,5 відсотка).

Ризики бідності зростають із зменшенням розміру населеного пункту. Значною є сільська бідність, показник якої (34,8 відсотка) у 1,7 рази перевищує рівень бідності у великих містах (20,9 відсотків).

Специфіка бідності за умовами життя полягає у більшій вагомості інфраструктурних факторів. Тому найбільш вразливим до бідності є сільське населення, де 45,7 відсотків домогосподарств потерпає від відсутності закладів, які надають побутові послуги, 41,8 відсотків - від незабезпеченості населеного пункту послугами швидкої медичної допомоги, 28,5 відсотків - від відсутності поблизу житла медичної установи, кожне четверте домогосподарство - від відсутності регулярного транспортного сполучення з більшим населеним пунктом, а понад 50 відсотків - від неможливості забезпечення елементарних побутових зручностей в помешканні.

Найбільш вагомими позбавленнями серед усіх типів домогосподарств у 2014 році були: недостатність коштів для сімейного відпочинку (не вдома, а також не з родичами в їх житлі, щонайменше один тиждень на рік) - 39,6 відсотків, для обладнання житла зручностями та оплати послуг охорони здоров'я - понад 20 відсотків.

Традиційно до груп з підвищеним ризиком соціального відчуження в більшості країн потрапляють: ВІЛ-інфіковані, хворі на СНІД, туберкульоз, звільнені з місць позбавлення волі, особи без постійного місця проживання, національні меншини.

Поряд з цим специфічною особливістю України є надвисокі ризики відчуження із суспільного життя для осіб з інвалідністю, значною мірою через непристосованість інфраструктури до їх потреб. Ще більш вразливою категорією є діти з інвалідністю. Рівень охоплення реабілітаційними послугами дітей-інвалідів за даними 2013 р. склав лише 8 відсотків від загальної чисельності контингенту, лише 6 відсотків інтегровані до дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів, тобто мають можливість отримати якісну освіту.

Високі ризики соціального відчуження дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, обумовлені недосконалістю механізмів їх адаптації до життя поза межами державних установ, передовсім відсутністю в третини з них житла.

Сільські мешканці опинилися у зоні високих ризиків соціального відчуження не лише внаслідок наявності значних інфраструктурних проблем, але й через відсутність доступу до сучасних інформаційно-комунікаційних систем.

У зв'язку з ситуацією на сході країни та масовим переміщенням населення з Донецької та Луганської областей в інші регіони країни спостерігаються нові прояви та ризики бідності, пов'язані із втратою майна та роботи.

III. Мета та етапи реалізації Стратегії

Метою Стратегії є скорочення рівня бідності серед всіх верств населення, посилення соціальної єдності, створення умов для упередження та зниження соціального відчуження найбільш вразливих груп населення.

Досягнення цієї мети буде здійснюватись шляхом створення умов для зростання економічної активності громадян та збільшення доходів населення, підвищення ефективності його соціальної підтримки, забезпечення доступності та якості соціальних послуг, розвитку громадянського суспільства, зокрема для вирішення інфраструктурних проблем населених пунктів, переходу до нових принципів формування житлової політики для соціально вразливих верств населення.

Реалізація Стратегії буде здійснюватись у два етапи:

на першому етапі (2016 - 2020 роки) передбачається здійснити комплекс заходів, спрямованих на створення умов для продуктивної зайнятості населення, зокрема серед внутрішньо переміщених осіб з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, посилення їх соціального захисту, удосконалення системи державних соціальних стандартів та гарантій, ліквідацію неефективних пільг, дотримання принципів адресності та соціальної справедливості при отриманні соціальної підтримки населення, упередження соціального відчуження найбільш вразливих категорій громадян;

на другому етапі (2021 - 2025 роки) будуть реалізовані заходи щодо сталого розвитку економіки та стабільного зростання грошових доходів громадян, ефективного управління соціальними процесами, спрямованими на задоволення потреб людини в матеріальних благах для забезпечення соціальних прав щодо достатнього життєвого рівня, надання якісних і доступних послуг, мінімізації ризиків соціального відчуження.

Умовами реалізації Стратегії є забезпечення сталого розвитку економіки, продуктивної зайнятості та дотримання принципів соціальної справедливості у розподілі суспільного багатства.

IV. Стратегічні напрями подолання та упередження бідності

Стратегічними напрямами подолання та упередження бідності є:

1. Забезпечення сталого економічного розвитку, створення умов для розвитку підприємництва, у т. ч. малого та середнього бізнесу та підвищення зайнятості населення.

Реалізація цього напряму буде спрямована на активізацію розвитку галузей економіки, створення сприятливих умов для ведення господарської діяльності, легалізацію зайнятості населення, створення сучасних робочих місць, підвищення якості робочої сили та рівня соціального захисту працюючих громадян шляхом:

- ефективної структурної перебудови економіки, реструктуризації, модернізації підприємств, інноваційного розвитку виробництва, зростання економіки екологічно невиснажливим способом;

- збільшення обсягів виробництва через запровадження новітньої техніки і технології та підвищення продуктивності праці;

- удосконалення законодавства щодо реформування ринку праці з урахуванням положень Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом;

- легалізації зайнятості та детінізації доходів населення;

- упорядкування нетипових форм зайнятості;

- розвитку малого та середнього бізнесу;

- скорочення низькооплачуваної зайнятості та створення сучасних ефективних робочих місць;

- впровадження вахтових методів тимчасового працевлаштування;

- посилення мотивації сільського населення до розвитку підприємництва у сільській місцевості;

- сприяння підвищенню конкурентоспроможності осіб на ринку праці шляхом організації професійного навчання зареєстрованих безробітних за професіями, затребуваними на ринку праці;

- проведення заходів щодо мотивації молоді до здобуття професій, затребуваних на ринку праці, насамперед робітничих;

- створення умов для роботи молоді у вільний від навчання час;

- посилення соціального захисту безробітних, розширення участі громадськості та сторін соціального діалогу у вирішенні проблем зайнятості населення;

- підвищення професійного рівня та конкурентоспроможності економічно активного населення;

- створення ефективної системи перепідготовки та підвищення кваліфікації дорослого населення з числа безробітних в системі державної служби зайнятості;

- підвищення рівня соціального і правового захисту домашніх працівників;

- удосконалення механізмів державного регулювання трудової міграції та підвищення мобільності робочої силу на ринку праці.

Ключовими показниками ефективності у цьому напрямі є:

- зростання показників економічного розвитку (реальний валовий внутрішній продукт, індекс промислової продукції, індекс обсягу сільськогосподарського виробництва);

- підвищення рівня зайнятості та зниження рівня безробіття;

- збільшення кількості робочих місць;

- збільшення рівня охоплення підвищенням кваліфікації.

- збільшення рівня охоплення безробітних послугами державної служби зайнятості;

- збільшення рівня охоплення соціальним страхуванням зайнятого населення.

2. Удосконалення регіональної політики, посилення її впливу на ситуацію з бідністю, зменшення регіональної диференціації рівня життя населення.

Реалізація цього напряму буде спрямована на підвищення добробуту кожного громадянина та недопущення регіональних диспропорцій у доступі населення до соціальних та інших послуг незалежно від місяця проживання шляхом:

- зменшення міжрегіональних відмінностей у наданні послуг у соціальній та інших сферах;

- створення умов для продуктивної зайнятості населення у регіонах шляхом розвитку аграрного бізнесу, сільського туризму, народних ремесел, підприємств сфери послуг тощо;

- удосконалення адміністрування програм державної соціальної підтримки населення на місцевому рівні;

- підвищення інформаційної обізнаності населення з питань організації підприємницької діяльності;

- розвитку соціального діалогу та соціальної відповідальності всіх суб'єктів у регіонах;

- сприяння у задоволенні потреб найбільш вразливих соціальних груп (інвалідів, людей похилого віку, дітей, позбавлених батьківської опіки) шляхом створення спеціальних патронатних служб;

- створення у регіонах рівних умов для навчання дітей;

- створення інформаційних та комунікаційних мереж для ефективного доступу населення до першочергових послуг.

Ключовими показниками ефективності у цьому напрямі є:

- підвищення рівня зайнятості та зниження рівня безробіття в регіонах;

- зменшення коефіцієнта співвідношення між найвищим та найнижчим рівнем заробітної плати по регіонам;

- зниження диференціації показників бідності по регіонах.

3. Підтримка сільського населення та залучення його до суспільного життя.

Реалізація цього напряму буде спрямована на мінімізацію ризиків соціального відчуження сільського населення шляхом:

- створення умов для розвитку сільських територій та підвищення рівня привабливості проживання в сільської місцевості з метою запобігання поширення успадкованої бідності на селі;

- підвищення рівня соціальної захищеності жителів сільських населених пунктів шляхом запровадження механізму залучення до системи соціального страхування та пенсійного забезпечення осіб, зайнятих в особистих селянських господарствах;

- розвитку системи надання соціальних послуг сільському населенню з урахуванням потреб осіб похилого віку, самотніх осіб та осіб, що проживають одні, ветеранів війни та праці, інвалідів;

- створення сучасної мережі зв'язку з метою забезпечення якісного телефонного сполучення, широкого доступу до мережі "Інтернет" та телевізійного простору;

- забезпечення будівництва, ремонту та утримання в належному стані доріг загального користування у сільській місцевості та під'їзних доріг з твердим покриттям до сільських населених пунктів;

- розширення автобусної маршрутної мережі з метою забезпечення регулярного зв'язку населених пунктів з районними та обласними центрами;

- створення належних умов для розвитку системи культурного обслуговування населення в сільській місцевості.

Ключовими показниками ефективності у цьому напрямі є:

- зниження рівня бідності в сільській місцевості;

- зменшення частки сільських домогосподарств, що потерпають від відсутності регулярного транспортного сполучення з населеним пунктом з більш розвинутою інфраструктурою;

- зменшення частки сільського населення, що не має доступу до мережі Інтернет;

- запровадження нових форм діяльності сільських закладів культури.

3. Формування нової політики доходів населення.

Реалізація цього напряму буде спрямована на проведення ефективної політики доходів, яка сприятиме зростанню реального рівня всіх видів доходів громадян шляхом:

- запровадження ефективної системи соціальних стандартів і гарантій, яка відповідатиме європейським та міжнародним вимогам;

- розробки та впровадження сучасної методології визначення прожиткового мінімуму;

- удосконалення визначення мінімальної заробітної плати з урахуванням міжнародних норм та європейської практики;

- підвищення рівня мінімальних стандартів та гарантій для різних соціальних і демографічних груп населення;

- запровадження нової, державної гарантії в оплаті праці "гарантованої заробітної плати";

- зменшення необґрунтованої нерівності в доходах населення, дотримання принципів соціальної справедливості у розподілі доходів;

- підвищення вартості робочої сили;

- вдосконалення умов оплати праці працівників бюджетної сфери та державної служби;

- скорочення ґендерного розриву в оплаті праці;

- ліквідації заборгованості із заробітної плати та упередження її виникнення;

- удосконалення оподаткування доходів громадян;

- зростання доходів від підприємницької діяльності;

- впровадження дієвих механізмів та напрямів кредитування населення;

- удосконалення системи соціального страхування;

- встановлення єдиних принципів нарахування пенсій;

- зменшення диспропорцій у розмірах пенсій між особами, які вийшли на пенсію в різні роки;

- розвитку недержавного пенсійного страхування;

- запровадження накопичувальної системи пенсійного страхування.

Ключовими показниками ефективності у цьому напрямі є:

- зниження диференціації населення за рівнем доходів (співвідношення загальних доходів серед найбільш та найменш забезпечених 10 відсотків населення);

- зростання рівня доходів громадян: заробітної плати, пенсій, соціальної допомоги;

- підвищення розмірів мінімальних соціальних стандартів та гарантій;

- збільшення частки заробітної плати та доходів від підприємницької діяльності у структурі доходів населення.

4. Розвиток соціального діалогу та участі бізнесу у розв'язанні соціальних проблем.

Реалізація цього напряму буде спрямована на запобігання виникнення соціальних проблем шляхом:

- створення механізмів реального партнерства між державою і бізнесом у сферах формування державної економічної та соціальної політики, соціальної відповідальності бізнесу, реалізації соціально значущих інвестиційних проектів;

- здійснення постійної співпраці сторін соціального діалогу для посилення захисту працюючого населення;

- удосконалення законодавства з питань соціального діалогу та колективно-договірного регулювання;

- активізації колективно-договірної діяльності суб'єктів сторін соціального діалогу;

- сприяння благодійництву та волонтерству;

- сприяння участі населення у прийнятті державних рішень.

Ключовими показниками ефективності у цьому напрямі є:

- збільшення кількості укладених колективних договорів та угод;

- збільшення чисельності працівників, охоплених колективними договорами;

- збільшення кількості зареєстрованих галузевих (міжгалузевих) та територіальних угод.

5. Підтримка належного рівня та якості життя найбільш вразливих категорій громадян.

Реалізація цього напряму буде спрямована на дотримання принципів соціальної справедливості, ліквідацію неефективних пільг, створення умов для переходу адресного надання соціальної підтримки, а також активізацію потенціалу самої людини брати участь у суспільному житті, шляхом:

- реформування системи соціальної допомоги та пільг у напрямі переведення її на адресні засади надання;

- запровадження стимулюючих механізмів до самозабезпечення малозабезпечених сімей для виведення їх зі стану нужденності;

- проведення постійного моніторингу та оцінки ефективності програм соціальної підтримки у розв'язанні проблеми бідності та модернізації цих програм на основі результатів моніторингу;

- впровадження роботи прозорих офісів у системі соціальної сфери та пенсійного забезпечення за принципом "єдиного вікна" із застосуванням сучасних інформаційних технологій;

- запровадження ефективних форм підтримки вразливих верств населення;

- підвищення ефективності професійної реабілітації інвалідів, здійснення їх професійного навчання за професіями та спеціальностями відповідно до потреб ринку праці;

- запровадження нових механізмів стимулювання роботодавців до працевлаштування інвалідів та створення робочих місць для осіб з обмеженими фізичними можливостями;

- посилення захисту прав та законних інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються у дитячих будинках сімейного типу, прийомних сім'ях;

- забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

- забезпечення соціальної інтеграції та адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

- розвиток усіх видів громадської ініціативи;

- підвищення інформаційного забезпечення населення щодо надання їм соціальної підтримки.

Ключовими показниками ефективності у цьому напрямі є:

- збільшення частки коштів соціальної підтримки, що потрапляє до бідного населення;

- збільшення частки бідних серед учасників програм соціальної підтримки;

- збільшення чисельності дітей з особливими потребами, які навчаються в дошкільних, загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах;

- збільшення чисельності працюючих осіб з інвалідністю до загальної чисельності осіб з інвалідністю;

- збільшення чисельності дітей, інтегрованих до дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів до числа дітей, які пройшли реабілітацію у спеціалізованих установах;

- збільшення чисельності дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які мають житло;

- збільшення чисельності дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які охоплені сімейними формами виховання;

- зменшення частки бідних серед багатодітних сімей з малолітніми дітьми.

6. Упередження бідності серед внутрішньо переміщених осіб.

Реалізація цього напряму буде спрямована на створення належної системи соціального захисту громадян України, які переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, шляхом:

- розроблення проекту Комплексної державної програми щодо підтримки, соціальної адаптації та реінтеграції громадян України, які пересилилися з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, в інші регіони;

- сприяння зайнятості внутрішньо переміщених осіб, посилення їх соціального захисту, проведення серед них інформаційно-роз'яснювальної та профорієнтаційної роботи;

- підвищення ефективності надання допомоги дітям та жінкам, постраждалим від збройного конфлікту;

- використання потенціалу жінок у справах запобігання війни, встановлення миру;

- створення системи моніторингу міграційних потоків робочої сили для оцінки стану її внутрішніх і зовнішніх міграційних переміщень та виявлення існуючих проблем у сфері трудової міграції;

- удосконалення Єдиної інформаційної бази даних про взяття на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції щодо можливості визначення соціальних потреб внутрішньо переміщених осіб;

- удосконалення чинного законодавства у сфері соціального захисту внутрішньо переміщених осіб;

- поглиблення співробітництва з донорськими організаціями, які працюють у сфері соціального захисту людини з метою надання допомоги внутрішньо переміщеним особам.

Ключовими показниками ефективності у цьому напрямі є:

- збільшення рівня охоплення підвищенням кваліфікації внутрішньо переміщених осіб;

- збільшення рівня охоплення безробітних послугами державної служби зайнятості внутрішньо переміщених осіб.

7. Надання якісних соціальних послуг населенню, спрямованих на попередження соціального виключення.

Реалізація цього напряму буде спрямована на покращення якості та ефективності соціальних послуг шляхом:

- створення умов для залучення до сфери надання соціальних послуг недержавних суб'єктів;

- удосконалення механізму соціального замовлення для посилення конкуренції серед суб'єктів, що надають соціальні послуги;

- запровадження моніторингу і контролю якості та ефективності послуг для оцінювання ступеня послуг потребам їх отримувачів, рівня його задоволення, якості, своєчасності та ефективності наданої послуги;

- удосконалення порядку підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації соціальних працівників та інших фахівців, що надають соціальні послуги;

- впровадження інноваційних соціальних послуг, що надаються отримувачеві вдома (реабілітаційні послуги, паліативний догляд, денний догляд, тимчасовий догляд, тощо);

- надання допомоги у розв'язанні проблем бездомним особам та особам, звільненим з місць позбавлення волі, шляхом:

функціонування закладів для бездомних осіб та установ для осіб, звільнених з місць позбавлення волі;

надання бездомним особам та особам, звільненим з місць позбавлення волі, соціальних та освітніх послуг, медичної допомоги, допомоги у працевлаштуванні, відновленні документів та реєстрації їх місця проживання з урахуванням індивідуальних потреб таких осіб;

здійснення соціального патронажу осіб, звільнених з місць позбавлення волі;

проведення профілактичних заходів (рейдів) з попередження бездоглядності та безпритульності у дитячому середовищі.

Ключовими показниками ефективності у цьому напрямі є:

- розширення соціальних послуг, що надаються за місцем проживання;

- збільшення частки осіб, які отримали соціальні послуги серед тих, які були виявлені;

- збільшення кількості недержавних організацій, залучених до надання соціальних послуг;

- зменшення кількості безпритульних та бездоглядних дітей;

- зменшення кількості бездомних осіб та осіб, звільнених з місць позбавлення волі, яким була надана допомога з реінтеграції в суспільство та соціальної адаптації.

8. Забезпечення доступності до послуг у сфері культури та залучення всіх верств населення до розвитку культури.

Реалізація цього напряму буде спрямована на забезпечення доступності послуг культури для формування творчого потенціалу людини шляхом:

- забезпечення вільного доступу до знань і культурного надбання у громадянському інформаційному мережевому суспільстві, у суспільстві, де розвивається ринкова економіка;

- надання допомоги населенню у реалізації громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав;

- покращення інформованості громадян в процесі зниження соціального відчуження.

Ключовими показниками ефективності у цьому напрямі є:

- збільшення рівня охоплення населення послугами у сфері культури;

- збільшення кількості закладів культури;

- збільшення кількості культурних заходів у регіонах.

9. Забезпечення якості та доступності освіти, як гарантії упередження бідності, підвищення кваліфікації та освіти впродовж життя.

Реалізація цього напряму буде спрямована на забезпечення відповідного рівня підготовки кадрів потребам розвитку економіки та соціальної сфери, системного прогнозування і моніторингу попиту та пропозицій робочої сили, забезпечення рівного доступу до якісних послуг освіти усіх рівнів шляхом:

- підвищення якості освіти на інноваційній основі;

- модернізації професійної освіти та системи професійного розвитку;

- підвищення відповідальності сім'ї за освіту і виховання дітей;

- забезпечення доступності отримання середньої та вищої освіти дітям з малозабезпечених сімей;

- сприяння співпраці аграрної освіти з агропромисловим комплексом;

- забезпечення підтримки дошкільної та загальної середньої освіти в сільській місцевості, зокрема шляхом розвитку альтернативних моделей організації здобуття освіти;

- запровадження заходів щодо забезпечення відповідності рівня підготовки кадрів потребам розвитку економіки та соціальної сфери, системного прогнозування і моніторингу попиту та пропозиції робочої сили у професійно-кваліфікаційному розрізі для планування професійної підготовки кадрів.

Ключовими показниками ефективності у цьому напрямі є:

- збільшення рівня охоплення дошкільними навчальними закладами дітей 3 - 5 років;

- збільшення частки осіб з вищою освітою серед населення 25 років та старше;

- підвищення середньої тривалості навчання осіб у віці 25 років та старше.

10. Забезпечення рівних умов доступу до медичного забезпечення та медичних послуг різним верствам населення, підвищення їх якості.

Реалізація цього напряму буде спрямована на підвищення якості та ефективності надання медико-санітарної допомоги, забезпечення справедливості і захисту громадян на охорону здоров'я та надання доступних медичних послуг шляхом:

- запровадження медичного страхування;

- підвищення якості надання медичної допомоги;

- впровадження сучасних медичних технологій;

- створення вільного доступу до лікувальних установ для осіб з обмеженими фізичними можливостями;

- дотримання в закладах охорони здоров'я стандартів (протоколів) надання медичної допомоги;

- здійснення профілактичних заходів для своєчасного виявлення та лікування захворювань;

- посилення інформаційного забезпечення щодо пропаганди здорового способу життя.

Ключовими показниками ефективності у цьому напрямі є:

- зменшення кількості ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, що перебували на обліку в медичних закладах;

- зменшення кількість хворих на активний туберкульоз;

- зниження кількості хвороб, що призводять до передчасної смерті (збільшення очікуваної тривалості життя);

- зменшення коефіцієнту смертності дітей у віці до 1 року;

- зменшення частки осіб, які не змогли отримати медичну допомогу, серед тих, хто її потребував.

11. Створення нових механізмів забезпечення житлом соціально вразливих верств населення.

Реалізація цього напряму спрямована на забезпечення соціальним житлом тих, хто його потребує шляхом:

- переходу до нових принципів формування житлової політики для соціально вразливих верств населення, з пріоритетним розвитком оренди муніципального житла;

- вирішення житлових проблем внутрішньо переміщених осіб.

Ключовими показниками ефективності у цьому напрямі є:

- збільшення кількості сімей, які забезпечуються соціальним житлом;

- збільшення кількості збудованого соціального житла.

V. Механізм реалізації та фінансове забезпечення Стратегії

Реалізація Стратегії буде здійснюватись шляхом розробки кожні два роки Плану заходів щодо реалізації стратегічних напрямів, визначених Стратегією, вдосконалення методології оцінки бідності та запровадження моніторингу соціального відчуження, здійснення комплексного аналізу змін ситуації з бідністю на основі моніторингу показників бідності, суспільного діалогу і широкого залучення громадськості, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції.

Фінансування забезпечення реалізації Стратегії здійснюється в межах коштів державного та місцевих бюджетів, інших не заборонених законодавством джерел.

VI. Моніторинг та оцінка результативності виконання Стратегії

Моніторинг та оцінка Стратегії здійснюється за відносним, абсолютним, структурним та деприваційним критеріями:

межа бідності, визначена за відносним критерієм 75 відсотків медіанного рівня середньодушових еквівалентних сукупних витрат;

межа абсолютної бідності, визначена за критерієм прожиткового мінімуму з використанням показника "еквівалентні загальні доходи на одну умовну особу;

межа бідності, визначена за абсолютним критерієм 60 відсотків медіанного рівня середньодушових еквівалентних загальних доходів з використанням шкали еквівалентності 1:0,5:0,3, за якою першому члену домогосподарства присвоюється коефіцієнт 1, іншим дорослим членам домогосподарства - 0,5, дітям - 0,3;

межа бідності, визначена за структурним критерієм 60 відсотків сукупних витрат, спрямованих на харчування;

межа бідності, визначена за деприваційним критерієм певної кількості ознак позбавлення в умовах життя з використанням межі депривації, визначеної за трьома ознаками позбавлення з семи.

VII. Очікувані результати

Виконання Стратегії сприятиме зниженню соціальної нерівності, підвищенню рівня та якості життя населення, зниженню рівня бідності та соціального відчуження, досягнення європейських стандартів життя.

____________

Опрос