Идет загрузка документа (127 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О внесении изменений в Закон Украины "Об обеспечении санитарного и эпидемического благополучия населения" (неофициальный текст)

Субъект законодательной инициативы
Проект, Неофициальный текст от 11.11.2013

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення"

Верховна Рада України постановляє:

I. Внести зміни до Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., N 27, ст. 218; 2001 р., N 9, ст. 38; 2002 р., N 7, ст. 52, N 29, ст. 190; 2003 р., N 37, ст. 300; 2006 р., N 5 - 6, ст. 74, N 22, ст. 199; 2007 р., N 34, ст. 444; 2010 р., N 34, ст. 486; 2011 р., N 34, ст. 343; 2012 р., N 51, ст. 574, із змінами, внесеними Законами України від 2 жовтня 2012 р. N 5316-VI і від 16 жовтня 2012 р. N 5460-VI), виклавши його в такій редакції:

"ЗАКОН УКРАЇНИ

Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення

Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності, встановлює правові та організаційні засади здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері санітарного та епідемічного благополуччя.

Стаття 1. Визначення термінів

безпечні умови для людини - стан середовища життєдіяльності, при якому відсутня небезпека шкідливого впливу його факторів на здоров'я людини;

медичні вимоги безпеки для здоров'я людини - розроблені на основі медичної науки критерії, показники, гранично допустимі межі (концентрації, рівні), санітарно-епідеміологічні нормативи, правила, норми, регламенти тощо (медичні вимоги щодо безпеки для здоров'я і життя людини), розроблення, обґрунтування, контроль і нагляд за якими відноситься виключно до медичної професійної компетенції;

декретований контингент населення - працівники окремих професій та посад, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб;

державні санітарні норми (далі - ДСН) - обов'язкові для виконання нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, що встановлюють медичні вимоги безпеки щодо середовища життєдіяльності та окремих його факторів, недотримання яких створює загрозу здоров'ю і життю людини та майбутніх поколінь, а також загрозу виникнення і розповсюдження інфекційних хвороб та неінфекційних захворювань серед населення;

державний санітарно-епідеміологічний нагляд - діяльність центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення з контролю за дотриманням суб'єктами господарювання та громадянами санітарного законодавства з метою попередження, виявлення, зменшення шкідливого впливу факторів середовища життєдіяльності на здоров'я людей, розробки та проведення заходів щодо їх усунення та застосування заходів правового характеру до порушників;

державний соціально-гігієнічний моніторинг - система спостереження, аналізу, оцінки і прогнозу стану здоров'я населення та середовища життєдіяльності людини, а також виявлення причинно-наслідкових зв'язків між станом здоров'я населення та впливом на нього факторів середовища життєдіяльності людини;

інфекційний контроль - комплекс організаційних, профілактичних та протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню інфекційних хвороб, що базується на результатах епідеміологічного аналізу;

епідеміологічний аналіз - вивчення комплексу епідеміологічних, клінічних, лабораторних та інших даних щодо конкретного інфекційного захворювання з метою встановлення причин його поширення, прогнозування епідемічної ситуації, визначення характеру і масштабів необхідних протиепідемічних заходів;

неінфекційні захворювання - захворювання, виникнення яких зумовлено впливом фізичних, хімічних чи соціальних факторів середовища життєдіяльності, у тому числі об'єктів господарської та інших видів діяльності, продукції, робіт, послуг;

шкідливий фактор - хімічні, фізичні, біологічні чинники, речовини, матеріали або продукти, що негативно впливають або за певних умов можуть впливати на здоров'я людини;

оцінка ризиків для здоров'я - науково обґрунтований процес визначення вірогідності настання події, пов'язаної з дією шкідливих факторів середовища життєдіяльності, яка може несприятливо вплинути на здоров'я окремої людини та/або населення;

санітарне та епідемічне благополуччя населення - безпечний для здоров'я людини стан середовища життєдіяльності, за якого рівень впливу факторів цього середовища не створює ризику для виникнення та поширення інфекційних хвороб та неінфекційних захворювань;

санітарно-епідемічна ситуація - стан середовища життєдіяльності та обумовлений ним стан здоров'я населення на певній території (об'єкті) в конкретно визначений час;

санітарно-епідеміологічний норматив - встановлене дослідженнями припустиме максимальне або мінімальне кількісне та (або) якісне значення показника, що характеризує фактор середовища життєдіяльності за медичними критеріями його безпечності для здоров'я людини та здоров'я майбутніх поколінь, а також стан здоров'я населення за критеріями захворюваності, розповсюдженості хвороб, фізичного розвитку, імунітету тощо;

санітарні та протиепідемічні заходи (далі - санітарні заходи) - комплекс організаційних, адміністративних, інженерно-технічних, медичних, нормативних, екологічних, ветеринарних та інших заходів, спрямованих на виникнення (запобігання) усунення або зменшення шкідливого впливу на людину факторів середовища життєдіяльності, запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб і масових неінфекційних захворювань (отруєнь) та їх ліквідацію;

середовище життєдіяльності людини (далі - середовище життєдіяльності) - сукупність об'єктів, явищ і факторів навколишнього середовища (природного і штучно створеного), що безпосередньо оточують людину і визначають умови її проживання, харчування, праці, відпочинку, навчання, виховання, медичного обслуговування тощо;

сприятливі умови життєдіяльності людини - стан середовища життєдіяльності, при якому відсутній будь-який шкідливий вплив його факторів на здоров'я людини і є можливості для забезпечення фізіологічних та психічних функцій і відновлення порушених функцій організму;

фактори середовища життєдіяльності - будь-які біологічні (вірусні, пріонні, бактеріальні, паразитарні, генетично модифіковані організми, продукти біотехнології тощо), хімічні (органічні і неорганічні, природні та синтетичні), фізичні (шум, вібрація, ультразвук, інфразвук, теплове, іонізуюче, неіонізуюче та інші види випромінювання), соціальні (харчування, водопостачання, умови побуту, праці, відпочинку, навчання, виховання тощо) та інші фактори, що впливають або можуть впливати на здоров'я людини чи на здоров'я майбутніх поколінь;

шкідливий вплив на здоров'я людини - вплив факторів середовища життєдіяльності, що створює загрозу здоров'ю, життю або працездатності людини чи здоров'ю майбутніх поколінь;

Стаття 2. Законодавство про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення

Законодавство про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення (далі - санітарне законодавство) базується на Конституції України і складається з цього Закону, Основ законодавства України про охорону здоров'я, Митного кодексу України, законів України "Про захист населення від інфекційних хвороб", "Про протидію захворюванню на туберкульоз", "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення", "Про загальну безпечність нехарчової продукції", "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції", "Про відходи", "Про питну воду і питне водопостачання", "Про безпечність та якість харчових продуктів", "Про охорону дитинства", "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про охорону атмосферного повітря", "Про благоустрій населених пунктів", "Про охорону праці", "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", "Про адміністративні послуги", "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", "Про охорону праці", "Про пестициди і агрохімікати", "Про курорти", "Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання", інших нормативно-правових актах.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, які передбачені санітарним законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 3. Шляхи досягнення санітарного та епідемічного благополуччя населення

Санітарне та епідемічне благополуччя населення забезпечується:

формуванням пріоритету державної політики щодо просування громадського здоров'я;

профілактикою інфекційних хвороб та неінфекційних захворювань відповідно до санітарно-епідемічної ситуації та прогнозу її змін;

виконанням санітарно-протиепідемічних заходів та обов'язкового дотримання суб'єктами господарювання та громадянами санітарного законодавства;

санітарно-епідеміологічним нормуванням;

державною реєстрацією небезпечних факторів;

обов'язковим підтвердженням відповідності продукції медичним вимогам безпеки для здоров'я людини у порядку встановленому Законами України "Про загальну безпечність нехарчової продукції" та "Про безпечність та якість харчових продуктів";

ліцензуванням видів діяльності, що представляють потенційну небезпеку для здоров'я населення;

проведенням державного соціально-гігієнічного моніторингу з визначенням пріоритетних напрямків діяльності щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя;

науковими дослідженнями у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення;

формуванням та веденням відкритих і загальнодоступних інформаційних ресурсів, спрямованих на своєчасне інформування органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання та громадян про виникнення і поширення інфекційних хвороб та неінфекційних захворювань;

заходами з гігієнічного виховання населення, гігієнічного навчання декретованого контингенту населення, пропаганди здорового способу життя;

здійсненням державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

проведенням заходів щодо санітарної охорони території України;

спостереженням за громадським здоров'ям шляхом координації та здійснення моніторингу зусиль суспільства у даній сфері;

визначенням відповідальності та заходів впливу за порушення санітарного законодавства.

Стаття 4. Органи державного управління у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення

Державне управління у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення та місцеві органи виконавчої влади.

Стаття 5. Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення

До повноважень Кабінету Міністрів України у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення належить:

визначення основних напрямів державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення;

забезпечення розроблення і виконання загальнодержавних і міждержавних програм у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення спрямованих на захист і зміцнення здоров'я населення;

забезпечення організаційних соціально-економічних засад у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення;

координація роботи міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади у сфері санітарного та епідемічного благополуччя з метою усунення шкідливого впливу на здоров'я людини факторів середовища життєдіяльності;

запровадження адміністративних та медико-санітарних заходів з метою недопущення поширення особливо небезпечних інфекційних хвороб;

укладання міжурядових договорів.

Кабінет Міністрів України може здійснювати й інші повноваження у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення відповідно до законів України.

Стаття 6. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим і місцевих органів виконавчої влади у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації у межах відповідних територій:

забезпечують виконання законів та реалізацію державної політики щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, організовують розроблення і виконання регіональних і місцевих програм з питань санітарного та епідемічного благополуччя населення, а також беруть участь у розробленні та виконанні державних цільових програм;

формують за участю представників громадських організацій і забезпечують виконання цільових регіональних програм поліпшення санітарно-епідемічної ситуації, а також санітарних заходів у складі програм соціально-економічного і культурного розвитку регіонів;

забезпечують ефективне реагування та оперативну мобілізацію у разі виникнення надзвичайної ситуації у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, незалежно від її характеру і причини;

координують здійснення комплексних заходів, спрямованих на ліквідацію епідемій, спалахів інфекційних хвороб та їх наслідків;

сприяють впровадженню здорового способу життя, викорінення шкідливих звичок створенню оптимальних санітарно-гігієнічних та соціальних умов життя, розвитку культури індивідуального та громадського здоров'я;

вирішують інші питання у межах повноважень, визначених санітарним законодавством.

Стаття 7. Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення

Органи місцевого самоврядування у межах своєї компетенції:

відповідно до основних напрямків державної політики та на виконання загальнодержавних й міждержавних програм розробляють і затверджують цільові регіональні програми поліпшення санітарно-епідемічної ситуації, а також санітарно-протиепідемічні заходи у складі програм соціально-економічного і культурного розвитку регіонів, з урахуванням пропозицій наданих центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення;

реалізують заходи, спрямовані на охорону здоров'я населення та середовища життєдіяльності людини;

організовують та контролюють проведення комплексних заходів, спрямованих на ліквідацію епідемій, спалахів інфекційних хвороб, неінфекційних хвороб та їх наслідків;

вирішують інші питання у межах повноважень, визначених санітарним законодавством.

Стаття 8. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я:

затверджує державні санітарні норми;

встановлює критерії оцінки мінімально необхідного об'єму (комплексу) санітарно-протиепідемічних, у тому числі дезінфекційних заходів, що проводяться на об'єктах нагляду для забезпечення санітарного та епідемічного населення;

встановлює порядок надання державної, галузевої й оперативної звітності щодо санітарно-епідемічної ситуації;

розробляє та затверджує методику проведення соціально-гігієнічного моніторингу;

затверджує навчальні програми для проведення гігієнічного навчання декретованих контингентів населення, визначає порядок, спосіб та критерії оцінки (атестації) їх обов'язкового мінімального рівня гігієнічних знань;

визначає параметри безпеки й специфікації якості допоміжних засобів і матеріалів для виробництва й обороту, що використовуються у їх виробництві, показники безпеки для здоров'я людини імпортованої продукції;

затверджує переліки:

інфекційних захворювань, при наявності яких госпіталізація хворих є обов'язковою;

країн, у випадку виїзду в які громадянам України обов'язково проводять щеплення;

критеріїв оцінки санітарно-гігієнічних умов праці жінок, неповнолітніх та осіб з обмеженою працездатністю (з урахуванням психофізіологічних, вікових та інших особливостей);

морських і річкових портів, аеропортів України, де видаються посвідчення про здійснення санітарного контролю або посвідчення про звільнення від санітарного контролю;

особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань і умов визнання особи інфекційно хворою або носієм збудника інфекційного захворювання;

показників здійснення виробничого контролю якості питної води, порядок і періодичність його здійснення;

промислових алергенів;

речовин, продуктів, виробничих процесів, побутових і природних факторів, канцерогенних для людини;

виробництв (професій), до роботи в яких не можуть бути допущені особи, хворі на інфекційні хвороби, є носіями збудників інфекційних захворювань або яким не було зроблено щеплення проти певних інфекційних захворювань;

необхідних обстежень лікарів-спеціалістів, видів клінічних, лабораторних та інших досліджень, що необхідні для проведення обов'язкових медичних оглядів та періодичність їх проведення;

затверджує форми ведення державного реєстру дезінфікуючих засобів та токсикологічно-гігієнічного паспорту хімічної речовини;

затверджує класифікацію патогенних для людини мікроорганізмів за групами патогенності;

визначає порядок проведення усіх видів випробування, дослідження, спеціалізованої оцінки у разі проведення гігієнічної регламентації та державної реєстрації небезпечних факторів у нехарчовій продукції, дезінфекційних засобів, а також порядок проведення аналізу небезпечних для здоров'я людини факторів на всіх етапах виробництва та реалізації нехарчової продукції.

Стаття 9. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення:

вносить пропозиції щодо формування державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення;

реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення;

здійснює державний санітарно-епідеміологічний нагляд;

оцінює показники здоров'я населення;

ідентифікує небезпеки, обґрунтування заходів з управління ризиком;

проводить санітарно-епідеміологічні розслідування інфекційних хвороб, масових неінфекційних захворювань, радіаційних уражень людей, професійних захворювань аналізує причини їх виникнення та поширення;

виявляє фактори середовища життєдіяльності людини, що шкідливо впливають на здоров'я людини, розробляє заходи щодо їх усунення;

здійснює моніторинг результатів реалізації державних програм у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення;

видає дозвільні документи та надає адміністративні послуги у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення;

проводить гігієнічну регламентацію хімічних речовин;

аналізує ефективності застосування санітарних та протиепідемічних заходів щодо запобігання виникнення та поширення інфекційних хвороб та неінфекційних захворювань, радіаційних уражень людей та забезпечення готовності до погіршення санітарно-епідемічної ситуації;

впроваджує наукові дослідження та рекомендації міжнародних організацій у сфері санітарного та епідемічного благополуччя;

встановлює єдині кваліфікаційні вимоги до осіб, які займаються діяльністю в сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Інші повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення визначено законами України "Про захист населення від інфекційних хвороб", "Про охорону атмосферного повітря", "Про відходи", "Про питну воду та питне водопостачання", "Про безпечність та якість харчових продуктів", "Про охорону праці", "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про пестициди і агрохімікати".

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя співпрацює з об'єднаннями громадян, діяльність яких спрямована на профілактику захворювань, захист прав громадян на безпечні умови їх життєдіяльності.

Стаття 10. Права та обов'язки підприємств, установ і організацій у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення

Підприємства, установи і організації мають право на:

одержання від органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, а також відповідних органів і закладів охорони здоров'я інформації про стан здоров'я населення, санітарну та епідемічну ситуацію, нормативно-правові акти з питань забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та санітарні норми;

відшкодування збитків, завданих їм внаслідок порушень санітарного законодавства підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

Підприємства, установи і організації зобов'язані:

за приписами та розпорядженнями посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення розробляти і здійснювати санітарні та протиепідемічні заходи;

у випадках, передбачених санітарними нормами, забезпечувати лабораторний контроль за виконанням вимог цих норм щодо безпеки використання (зберігання, транспортування тощо) шкідливих для здоров'я речовин та матеріалів, утворюваних внаслідок їх діяльності викидів, скидів, відходів та факторів, а також готової продукції;

виконувати приписи та розпорядження посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення при здійсненні ними державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

усувати за поданням відповідних посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;

негайно інформувати центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя про надзвичайні події і ситуації, що становлять загрозу здоров'ю населення, санітарному та епідемічному благополуччю;

відшкодовувати у встановленому порядку працівникам і громадянам шкоду, завдану їх здоров'ю внаслідок порушення санітарного законодавства.

Стаття 11. Права та обов'язки громадян у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення

Громадяни мають право на:

безпечні для здоров'я і життя умови харчування, проживання, праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище;

участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань до відповідних органів;

відшкодування шкоди, завданої їх здоров'ю внаслідок порушення підприємствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства;

достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, здоров'я населення, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров'я та їх ступінь.

Законодавством України громадянам можуть бути надані й інші права щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

Громадяни зобов'язані:

піклуватися про своє здоров'я та здоров'я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян;

брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів;

проходити обов'язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках, для декретованого контингенту населення - систематично проходити обов'язкове гігієнічне навчання з наступною атестацією;

виконувати приписи та розпорядження посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення при здійсненні ними державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

виконувати інші обов'язки передбачені законами.

Стаття 12. Державний санітарно-епідеміологічний нагляд

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд здійснюється за дотриманням вимог санітарного законодавства органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, громадянами, господарська діяльність яких може становити ризик для санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Види господарської діяльності, які є предметом державного санітарно-епідеміологічного нагляду:

діяльність у сфері захисту населення від інфекційних хвороб;

надання медичної допомоги населенню;

застосування імунобіологічних препаратів;

проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних заходів та застосування дезінфекційних, дезінсекційних та дератизаційних засобів;

виробництво та реалізація нехарчової продукції відповідно до Закону України "Про загальну безпечність нехарчових продуктів";

виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізація небезпечних хімічних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, радіоактивних матеріалів та інших джерел іонізуючих випромінювань;

забезпечення населення безпечною питною водою;

діяльність, яка призводить до скидання стічних вод у відкриті водойми, що використовується для господарсько-питного водопостачання, купання, спортивних занять, організованого відпочинку, з лікувальною метою, а також води водойм у межах населених пунктів;

діяльність, яка призводить до забруднення атмосферного повітря у населених пунктах, рекреаційних зонах, а також повітря у жилих та виробничих приміщеннях, у дошкільних навчальних та навчальних закладах, лікувально-профілактичних та інших закладах, інших місцях тривалого чи тимчасового перебування людей;

діяльність, пов'язана з утворенням, збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією, видаленням, знешкодженням та захороненням відходів;

діяльність, пов'язана з вихованням, навчанням та харчуванням дітей у дошкільних навчальних закладах;

діяльність, пов'язана з вихованням, навчанням та харчуванням дітей в навчальних закладах;

діяльність пов'язана з проживанням, вихованням, навчанням та харчуванням дітей у будинках дитини, притулках, інтернатних закладах тощо;

оздоровлення та відпочинок дітей і дорослих;

використання найманої праці, лише в частині гігієни праці та виробничого середовища;

діяльність, пов'язана з побутовим обслуговуванням населення;

діяльність з надання послуг пасажирам на відповідних видах транспорту;

діяльність, пов'язана з похованням громадян;

діяльність, пов'язана із застосуванням джерел неіонізуючих випромінювань;

діяльність, пов'язана з організацією харчування населення.

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд здійснюється вибірковими перевірками з урахуванням ступеню ризику дотримання санітарного законодавства за планами органів державної санітарно-епідеміологічної служби, а також позапланово залежно від санітарно-епідемічної ситуації та за зверненнями фізичних і юридичних осіб.

Правові та організаційні засади, а також основні принципи і порядок здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду визначаються Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Лабораторні та інструментальні дослідження і випробування для потреб державного санітарно-епідеміологічного нагляду проводяться санітарно-профілактичними закладами охорони здоров'я за рахунок коштів державного бюджету відповідно до щорічного плану заходів зі здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду, затвердженого керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, а також позапланово в установленому законодавством порядку.

Стаття 13. Декларативний принцип у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення

Діяльність суб'єктів господарювання, які є предметом державного санітарно-епідеміологічного нагляду здійснюється на підставі зареєстрованої декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам санітарного законодавства, за винятком видів господарської діяльності, які згідно з законодавством не можуть провадитися на підставі подання декларації відповідності матеріально-технічної бази суб'єкта господарювання вимогам законодавства.

Реєстрацію декларації та повідомлень про зміну виду діяльності проводить центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію політики у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення на безоплатній основі протягом одного робочого дня з дня надходження декларації.

Форма декларації, порядок її подання та реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію політики у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення відмовляють у реєстрації декларації, якщо вона подана чи оформлена з порушенням встановлених вимог.

У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію політики у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення не зареєстрував декларацію або не прийняв рішення про відмову в її реєстрації в установлений цією статтею строк, право на початок діяльності виникає за принципом "мовчазної згоди" на другий робочий день з дня, коли декларація повинна бути зареєстрована, а рішення про відмову - прийнято. У такому разі декларація вважається зареєстрованою.

У разі якщо вид діяльності змінюється суб'єкт господарювання протягом трьох робочих днів повідомляє про такі зміни центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію політики у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Суб'єкт господарювання відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації, та здійснення діяльності без зареєстрованої декларації.

Планові заходи державного санітарно-епідеміологічного нагляду за суб'єктами господарювання, які розпочали провадження господарської діяльності на підставі подання декларації відповідності матеріальної бази суб'єкта господарювання вимогам законодавства у порядку встановленому законодавством, здійснюються не раніше ніж через рік від дати реєстрації декларації у журналі обліку суб'єктів господарювання центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію політики у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Стаття 14. Державний соціально-гігієнічний моніторинг

З метою вивчення, оцінки і прогнозу санітарно-епідемічної ситуації, виявлення причинно-наслідкових зв'язків між станом здоров'я населення та впливом на нього факторів середовища життєдіяльності, розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні створюється система державного соціально-гігієнічного моніторингу.

Державний соціально-гігієнічний моніторинг проводиться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, разом з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Завданнями державного соціально-гігієнічного моніторингу є:

виявлення причинно-наслідкових зв'язків між станом здоров'я населення та впливом на нього факторів середовища життєдіяльності на основі їх системного аналізу і оцінки ризику для здоров'я;

підготовка пропозицій щодо поліпшення діяльності у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання.

За результатами проведення державного соціально-гігієнічного моніторингу формується відкритий і загальнодоступний інформаційний фонд даних державного соціально-гігієнічного моніторингу. Складовою частиною інформаційного фонду даних державного соціально-гігієнічного моніторингу є дані державної системи моніторингу навколишнього природного середовища. Інформацію до інформаційного фонду органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадські об'єднання надають безоплатно.

Порядок проведення державного соціально-гігієнічного моніторингу встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 15. Забезпечення хімічної безпеки

Гігієнічній регламентації підлягає будь-яка хімічна речовина, у тому числі біологічного походження, присутня у середовищі життєдіяльності людини. Гігієнічна регламентація здійснюється з метою обмеження інтенсивності або тривалості дії такої речовини шляхом встановлення критеріїв їх допустимого впливу на здоров'я людини.

Гігієнічна регламентація хімічних речовин забезпечується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення згідно з положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Хімічні речовини, у тому числі біологічного походження на здоров'я людини, підлягають державній реєстрації, яку здійснює центральний виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Державна реєстрація передбачає створення та ведення єдиного Державного реєстру, в якому наводяться назви хімічних речовин, дані про їх призначення, токсичні властивості, методи індикації, ступінь небезпеки для здоров'я людини, характер поведінки у навколишньому середовищі, гігієнічні регламенти застосування.

Плата за проведення необхідних пошукових та наукових досліджень стягується відповідно до законодавства.

Рішення про видачу або відмову у видачі сертифіката про державну реєстрацію приймається протягом 30 днів після надходження документів, передбаченим порядком державної реєстрації, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Підставами для відмови у видачі сертифіката є:

порушення вимог щодо оформлення і змісту документів та/або подання їх у неповному обсязі;

виявлення у документах, поданих суб'єктом господарювання, недостовірних відомостей.

Підставою для анулювання державної реєстрації є виявлення нових властивостей речовини, які становлять небезпеку для здоров'я людини.

Строк дії сертифікату про державну реєстрацію хімічної речовини не обмежується.

Якщо на момент державної реєстрації інформація про хімічні речовину не може бути надана у повному обсязі, або для неї не розроблено окремі гігієнічні регламенти, проте відомо, що властивості, спосіб та галузь застосування дозволяють вважати його небезпеку для людини неістотною, така хімічна речовина реєструється тимчасово.

Тимчасова реєстрація здійснюється одноразово в порядку, встановленому для державної реєстрації, строком на три роки, який не може бути подовжено.

Стаття 16. Забезпечення біологічної безпеки

Органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни у разі застосування продуктів біотехнології зобов'язані дотримувати санітарних норм.

Експериментальні, діагностичні, виробничі та інші роботи із біологічними агентами I - IV груп патогенності (небезпеки), нуклеїновими кислотами мікроорганізмів та рекомбінатними молекулами ДНК здійснюються з дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення

Рішення про видачу або відмову у видачі дозволу на роботи із біологічними агентами I - IV груп патогенності (небезпеки), нуклеїновими кислотами мікроорганізмів та рекомбінатними молекулами ДНК приймається протягом 30 робочих днів з дня надходження документів, передбачених Порядком видачі дозволу на роботи із біологічними агентами I - IV груп патогенності (небезпеки), нуклеїновими кислотами мікроорганізмів та рекомбінатними молекулами ДНК, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. У цей строк не входить час, що необхідний заявникові для усунення зауважень.

Підставами для відмови у видачі дозволу на роботи із біологічними агентами I - IV груп патогенності (небезпеки), нуклеїновими кислотами мікроорганізмів та рекомбінатними молекулами ДНК є:

порушення вимог щодо оформлення і змісту документів та/або подання їх у неповному обсязі;

виявлення у документах, поданих суб'єктом господарювання, недостовірних відомостей;

порушення вимог біологічної безпеки та санітарного законодавства при розташуванні та облаштуванні лабораторії.

Підставою для переоформлення дозволу на роботи із біологічними агентами I - IV груп патогенності (небезпеки), нуклеїновими кислотами мікроорганізмів та рекомбінатними молекулами ДНК є зміна найменування суб'єкта господарювання або його місцезнаходження.

Підставою для видачі дубліката дозволу є його втрата або пошкодження. Переоформлення та видача дубліката дозволу здійснюється на безоплатній основі.

Дозвіл на роботи дозволу на роботи із біологічними агентами I - IV груп патогенності (небезпеки), нуклеїновими кислотами мікроорганізмів та рекомбінатними молекулами ДНК є чинним протягом п'яти років, окрім дозволу на експериментальні роботи, який є чинним на строк проведення експерименту.

Підставами для анулювання дозволу на роботи із біологічними агентами I - IV груп патогенності (небезпеки), нуклеїновими кислотами мікроорганізмів та рекомбінатними молекулами ДНК є:

звернення суб'єкта господарювання щодо анулювання дозволу;

відмова суб'єкта господарювання у проведенні санітарно-епідеміологічного обстеження об'єкта та невиконання ним приписів та розпоряджень, виданих за результатами проведення планових та позапланових заходів державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

порушення вимог біологічної безпеки та санітарного законодавства

Стаття 17. Забезпечення радіаційної безпеки

Підприємства, установи, організації, що виробляють, зберігають, транспортують, використовують радіоактивні матеріали та інші джерела іонізуючих випромінювань, здійснюють їх захоронення, знищення чи утилізацію, зобов'язані дотримувати норм радіаційної безпеки, відповідних санітарних правил, а також норм, установлених іншими актами законодавства, що містять вимоги радіаційної безпеки.

Стаття 18. Захист населення від дії неіонізуючого випромінювання

Функціонування об'єктів, що є джерелом неіонізуючого випромінювання, здійснюється з дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя.

Рішення про видачу або відмову у видачі дозволу на функціонування джерел неіонізуючого випромінювання приймається протягом 30 робочих днів з дня надходження документів, передбачених Порядком видачі дозволу на функціонування джерел неіонізуючого випромінювання, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. У цей строк не входить час, що необхідний заявникові для усунення зауважень.

Підставами для відмови у видачі дозволу на функціонування джерел неіонізуючого випромінювання є:

порушення вимог щодо оформлення і змісту документів та/або подання їх у неповному обсязі;

виявлення у документах, поданих суб'єктом господарювання, недостовірних відомостей;

наявність результатів досліджень рівнів неіонізуючого випромінювання, що не відповідають вимогам санітарного законодавства;

порушення вимог санітарного законодавства.

Підставою для переоформлення дозволу є зміна технічної конфігурації радіотехнічного об'єкта та зміна найменування суб'єкта господарювання.

Підставою для видачі дубліката дозволу є його втрата або пошкодження. Видача дубліката здійснюється на безоплатній основі.

Дозвіл на функціонування джерел неіонізуючого випромінювання видається строком на п'ять років.

Підставами для анулювання дозволу на функціонування джерел неіонізуючого випромінювання є:

звернення суб'єкта господарювання щодо анулювання дозволу у зв'язку з припиненням функціонування радіотехнічного об'єкта;

відмова суб'єкта господарювання в проведенні санітарно-епідеміологічного обстеження джерела неіонізуючого випромінювання та невиконання ним приписів та розпоряджень щодо зміни технічної конфігурації джерела;

наявність результатів досліджень рівнів неіонізуючого випромінювання, що не відповідають вимогам санітарного законодавства.

Стаття 19. Санітарно-епідеміологічні вимоги до нехарчової продукції

Суб'єкти господарювання, які здійснюють розробку, виробництво, транспортування, закупівлю, зберігання, реалізацію, застосування (використання) та утилізацію продукції при безпосередній участі людини, забезпечують відсутність шкідливого впливу нехарчової продукції та товарів на здоров'я населення та середовища життєдіяльності.

Уведення в обіг нехарчової продукції і забезпечення її безпечності для населення здійснюється відповідно до вимог законів України "Про загальну безпечність нехарчової продукції" та "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції".

Суб'єкти господарювання, які здійснюють розробку, виробництво, транспортування, закупівлю, зберігання і реалізацію продукції, у разі встановлення її невідповідності санітарним нормам зобов'язані зупинити таку діяльність, вилучити продукцію з обігу та вжити заходів щодо застосування (використання) продукції в цілях, що виключають заподіяння шкоди здоров'ю населення, або її знищити.

Стаття 20. Виробничий контроль

Виробничий контроль, у тому числі проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань, за дотриманням санітарних норм і виконанням санітарно-протиепідемічних (профілактичних) заходів у процесі виробництва, зберігання, транспортування та реалізації продукції, виконання робіт і надання послуг, а також за умовами праці здійснюється суб'єктами господарювання з метою забезпечення безпеки та (або) нешкідливості для населення і середовища життєдіяльності людини продукції, робіт і послуг.

Виробничий контроль здійснюється в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Суб'єктами господарювання створюються системи внутрішнього виробничого контролю за додержанням вимог до безпеки середовища життєдіяльності людини, дані яких є складовою інформаційного фонду даних державного соціально-гігієнічного моніторингу.

Контроль за проведенням виробничого контролю здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізовує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Стаття 21. Санітарні вимоги до організації громадського харчування

При організації громадського харчування, у тому числі при приготуванні харчових продуктів, їх зберіганні та реалізації населенню, для запобігання виникнення та поширення інфекційних хвороб і масових неінфекційних захворювань (отруєнь) повинні виконуватися санітарні норми.

При організації харчування в дошкільних та інших освітніх установах, закладах охорони здоров'я, оздоровчих установах і закладах соціального захисту, встановленні норм харчового забезпечення для військовослужбовців, а також при встановленні норм харчування для осіб, які перебувають у слідчих ізоляторах або відбувають покарання у виправних установах, необхідно забезпечити дотримання науково обґрунтованих фізіологічних норм харчування населення з обов'язковим проведенням виробничого лабораторного контролю.

При встановленні державних соціальних стандартів і нормативів повинні враховуватися фізіологічні норми харчування людини, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Стаття 22. Санітарно-епідеміологічні вимоги у містобудівній діяльності

У режимах забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлених у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій повинно передбачатися створення безпечних умов для життя і здоров'я населення шляхом реалізації планувальних заходів щодо попередження та усунення шкідливого впливу на населення факторів середовище життєдіяльності.

При нормативному регулюванні планування та забудови територій повинні враховуватись вимоги санітарних норм.

Експертиза проектів будівництва проводиться відповідно до статті 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Стаття 23. Санітарно-епідеміологічні вимоги до водних об'єктів та питної води

Водні об'єкти, що використовуються у цілях питного та господарсько-побутового водопостачання, а також у лікувальних, оздоровчих та рекреаційних цілях, у тому числі водні об'єкти, розташовані в межах населених пунктів, не повинні бути джерелами біологічних, хімічних і фізичних факторів шкідливого впливу на людину.

Критерії безпеки і (або) нешкідливості для людини водних об'єктів, у тому числі гранично допустимі концентрації у воді хімічних, біологічних речовин, мікроорганізмів, рівень радіаційного фону встановлюються санітарними нормами.

Повноваження органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, а також права та обов'язки підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, фізичних осіб та громадян щодо санітарної охорони водних об'єктів визначаються Водним кодексом України.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою, як складової санітарного та епідемічного благополуччя населення, визначаються Законом України "Про питну воду та питне водопостачання".

Стаття 24. Санітарно-епідеміологічні вимоги до атмосферного повітря

Атмосферне повітря у населених пунктах, рекреаційних зонах, а також повітря у жилих та виробничих приміщеннях, у закладах охорони здоров'я, дошкільних навчальних та навчальних закладах, інших місцях тривалого чи тимчасового перебування людей не повинно мати шкідливий вплив на людину.

Критерії безпеки і (або) нешкідливості для людини атмосферного повітря у населених пунктах, рекреаційних зонах, а також повітря у жилих та виробничих приміщеннях, у закладах охорони здоров'я, дошкільних навчальних та навчальних закладах, інших місцях тривалого чи тимчасового перебування людей, в тому числі гранично допустимі концентрації (рівні) хімічних, біологічних речовин та мікроорганізмів у повітрі, встановлюються санітарними нормами.

Нормативи гранично допустимих викидів хімічних, біологічних речовин і мікроорганізмів в атмосферне повітря, проекти санітарно-захисних зон затверджуються за наявності позитивної оцінки центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Суб'єкти господарювання та громадяни при здійсненні своєї діяльності зобов'язані вживати необхідних заходів щодо запобігання та усунення причин забруднення атмосферного повітря, фізичного впливу на атмосферу в населених пунктах, рекреаційних зонах, а також повітря у жилих та виробничих приміщеннях, у дошкільних навчальних та навчальних, лікувально-профілактичних та інших закладах, інших місцях тривалого чи тимчасового перебування людей.

Правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря як складової санітарного та епідемічного благополуччя населення визначаються Законом України "Про охорону атмосферного повітря".

Стаття 25. Санітарно-епідеміологічні вимоги до ґрунтів, утримання територій населених пунктів

У ґрунтах населених пунктів вміст потенційно небезпечних для людини хімічних і біологічних речовин, біологічних і мікробіологічних організмів, а також рівень радіаційного фону не повинен перевищувати гранично допустимі концентрації (рівні), встановлені санітарними нормами.

Утримання територій населених пунктів повинно відповідати санітарним правилам. Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємства, установи та громадяни зобов'язані утримувати надані в користування чи належні їм на праві власності земельні ділянки і території відповідно до вимог санітарного законодавства.

Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів, як складової санітарного та епідемічного благополуччя населення, визначаються Законом України "Про благоустрій населених пунктів".

Стаття 26. Санітарно-епідеміологічні вимоги до збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження та захоронення відходів

Відходи виробництва та споживання підлягають збиранню, перевезенню, зберіганню, обробленню, утилізації, видаленню, знешкодженню та захороненню, умови і способи яких повинні бути безпечними для здоров'я людини.

Надання дозволів на будівництво або реконструкцію об'єкта поводження з відходами на відповідній території, а також надання дозволів на експлуатацію об'єкта поводження з небезпечними відходами на відповідній території повинно здійснюватись при наявності документу, що засвідчує відповідність об'єкта вимогам санітарного законодавства.

Правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, сортуванням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, як складовими санітарного та епідемічного благополуччя населення, визначаються Законом України "Про відходи".

Стаття 27. Санітарно-епідеміологічні вимоги до житлових приміщень

Житлові приміщення по площі, плануванню, освітленості, інсоляції, мікроклімату, повітрообміну, за рівнями шуму, вібрації, іонізуючих та неіонізуючих випромінювань повинні відповідати санітарним нормам з метою забезпечення безпечних і нешкідливих умов проживання незалежно від його терміну.

Заселення житлових приміщень, визнаних відповідно до вимог санітарного законодавства непридатними для проживання, так як і надання громадянам для постійного або тимчасового проживання нежитлових приміщень не допускається.

Утримання житлових приміщень повинно відповідати санітарним нормам.

Правові і організаційні основи в галузі експлуатації житлових приміщень, як складової санітарного та епідемічного благополуччя населення, визначаються Житловим кодексом України.

Стаття 28. Санітарно-епідеміологічні вимоги до умов відпочинку та оздоровлення дітей, їх виховання і навчання

При організації відпочинку, оздоровлення, виховання та навчання дітей повинні здійснюватися заходи щодо профілактики захворювань та інфекційних хвороб, збереження і зміцнення здоров'я учнів і вихованців, у тому числі заходи щодо організації їх харчування, і виконуватися вимоги санітарного законодавства.

Програми, методики і режими виховання і навчання дітей повинні відповідати вимогам санітарного законодавства.

Використання технічних, аудіовізуальних та інших засобів виховання і навчання, навчальних меблів, навчальної та іншої видавничої продукції для дітей здійснюється за умови їх відповідності санітарним нормам.

Стаття 29. Санітарно-епідеміологічні вимоги до умов праці

Умови праці, робоче місце і трудовий процес не повинні шкідливо впливати на людину. Вимоги до забезпечення безпечних для людини умов праці встановлюються санітарними нормами.

Суб'єкти господарювання зобов'язані здійснювати санітарно-протиепідемічні (профілактичні) заходи щодо забезпечення безпечних для людини умов праці та виконання вимог санітарних норм до виробничих процесів і технологічного устаткування, організації робочих місць, режиму праці, організації попередніх та періодичних медичних оглядів, відпочинку та побутового обслуговування працівників з метою попередження професійних захворювань та інфекційних хвороб пов'язаних з умовами праці.

Правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної із реалізацією конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, як складової санітарного та епідемічного благополуччя населення, визначаються Законом України "Про охорону праці".

Стаття 30. Захист населення від шкідливого впливу шуму

Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання та громадяни при здійсненні будь-яких видів діяльності з метою відвернення і зменшення шкідливого впливу на здоров'я населення шуму зобов'язані:

здійснювати відповідні організаційні, господарські, технічні, технологічні, архітектурно-будівельні та інші заходи щодо попередження утворення та зниження шуму до рівнів, установлених санітарними нормами;

забезпечувати під час роботи закладів громадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування, розважального та грального бізнесу, культури, при проведенні концертів, дискотек, масових святкових і розважальних заходів тощо рівні звучання звуковідтворювальної апаратури та музичних інструментів у приміщеннях і на відкритих площадках, а також рівні шуму в прилеглих до них жилих і громадських будівлях, що не перевищують рівнів, установлених санітарними нормами;

вживати заходів щодо недопущення впродовж доби перевищень рівнів шуму, встановлених санітарними нормами, в таких приміщеннях і на таких територіях (захищені об'єкти):

1) жилих будинків і прибудинкових територіях;

2) лікувальних, санаторно-курортних закладів, будинків-інтернатів, закладів освіти, культури;

3) готелів і гуртожитків;

4) розташованих у межах населених пунктів закладів громадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування, розважального та грального бізнесу;

5) інших будівель і споруд, у яких постійно чи тимчасово перебувають люди;

6) парків, скверів, зон відпочинку, розташованих на території мікрорайонів і груп житлових будинків.

Шум на захищених об'єктах при здійсненні будь-яких видів діяльності не повинен перевищувати рівнів, установлених санітарними нормами для відповідного часу доби.

У нічний час, із двадцять другої до восьмої години на захищених об'єктах забороняються гучний спів і викрики, користування звуковідтворювальною апаратурою та іншими джерелами побутового шуму, проведення салютів, феєрверків, використання піротехнічних засобів.

Проведення на захищених об'єктах ремонтних робіт, що супроводжуються шумом, забороняється у робочі дні з двадцять першої до восьмої години, а у святкові та неробочі дні - цілодобово. Власник або орендар приміщень, у яких передбачається проведення ремонтних робіт, зобов'язаний повідомити мешканців прилеглих квартир про початок зазначених робіт. За згодою мешканців усіх прилеглих квартир ремонтні та будівельні роботи можуть проводитися також у святкові та неробочі дні. Шум, що утворюється під час проведення будівельних робіт, не повинен перевищувати санітарних норм цілодобово.

Передбачені частинами другою, третьою та четвертою цієї статті вимоги щодо додержання тиші та обмежень певних видів діяльності, що супроводжуються шумом, не поширюються на випадки:

1) здійснення в закритих приміщеннях будь-яких видів діяльності, що супроводжуються шумом, за умов, що виключають проникнення шуму в прилеглі приміщення, в яких постійно чи тимчасово перебувають люди;

2) здійснення в закритих приміщеннях будь-яких видів діяльності, що супроводжуються шумом, за умов, що виключають проникнення шуму за межі таких приміщень;

3) попередження та/або ліквідації наслідків аварій, стихійного лиха, інших надзвичайних ситуацій;

4) надання невідкладної допомоги, попередження або припинення правопорушень;

5) попередження крадіжок, пожеж, а також виконання завдань цивільної оборони;

6) проведення зборів, мітингів, демонстрацій, походів, інших масових заходів, про які завчасно сповіщено органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування;

7) роботи обладнання і механізмів, що забезпечують життєдіяльність жилих і громадських будівель, за умов ужиття невідкладних заходів щодо максимального обмеження проникнення шуму в прилеглі приміщення, в яких постійно чи тимчасово перебувають люди;

8) відзначення встановлених законом святкових і неробочих днів, днів міст, інших свят відповідно до рішення місцевої ради, проведення спортивних змагань;

9) проведення салютів, феєрверків, інших заходів із використанням вибухових речовин і піротехнічних засобів у заборонений час за погодженням із уповноваженим органом місцевого самоврядування в порядку, передбаченому правилами додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях.

Сільські, селищні, міські ради затверджують правила додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях, якими з урахуванням особливостей окремих територій (курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні, заповідні тощо) установлюються заборони та обмеження щодо певних видів діяльності, що супроводжуються утворенням шуму, а також установлюється порядок проведення салютів, феєрверків, інших заходів із використанням вибухових речовин і піротехнічних засобів.

Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, встановлених законом, забезпечують контроль за додержанням керівниками та посадовими особами підприємств, установ, організацій, а також громадянами санітарного та екологічного законодавства, правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях, інших нормативно-правових актів у сфері захисту населення від шкідливого впливу шуму.

Стаття 31. Організація і проведення протиепідемічних заходів

З метою запобігання виникнення і поширення інфекційних хвороб людини, локалізації та ліквідації їх спалахів та епідемій, повинні своєчасно і в повному обсязі проводитися протиепідемічні заходи, передбачені Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та іншими нормативно-правовими актами, у тому числі заходи щодо здійснення санітарної охорони території України, введення карантинно-обмежувальних заходів на території виникнення і поширення інфекційних хвороб та уражень людей, здійснення заходів щодо госпіталізації та лікування інфекційних хворих і носіїв збудників інфекційних хвороб, проведення медичних оглядів, профілактичних щеплень, профілактичної та вогнищевої дератизації, дезінсекції та дезінфекції, гігієнічного виховання та гігієнічного навчання декретованого контингенту громадян.

Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації зобов'язані сприяти проведенню робіт у вогнищах інфекційних захворювань, оперативно надавати працівникам, які їх виконують, достовірну інформацію та можливість реалізації невідкладних протиепідемічних заходів.

Стаття 32. Інфекційний контроль

З метою попередження виникнення та зниження ймовірності поширення збудників інфекційних хвороб у закладах охорони здоров'я та в місцях довгострокового перебування людей (понад 6 місяців) повинен бути впроваджений інфекційний контроль.

Власники або уповноважені ними керівники закладів охорони здоров'я, установ для довгострокового перебування людей, зобов'язані забезпечити впровадження та виконання компонентів інфекційного контролю відповідно до стандарту затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Стаття 33. Гігієнічне навчання і виховання громадян

Курс гігієнічного навчання (санітарний мінімум) - обов'язкова складова професійної підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, що належать до декретованого контингенту населення, та є обов'язковим для виконання працівниками з метою запобігання виникненню захворювань, поширенню інфекційних хвороб, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), у тому числі харчових.

Органи та заклади охорони здоров'я, медичні працівники, а також працівники освіти і культури зобов'язані пропагувати серед населення гігієнічні навички, здоровий спосіб життя.

Органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання зобов'язані брати участь і створювати умови для гігієнічного навчання і виховання громадян, пропаганди здорового способу життя.

Перелік професій та посад, що підлягають гігієнічному навчанню, періодичність проведення та програми для їх гігієнічного навчання затверджуються центральним органом виконавчої влади, що формує державну політику у сфері охорони здоров'я.

Стаття 34. Розслідування випадків інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей

Кожен випадок (осередок) особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб незалежно від місця виникнення, а у дитячих закладах обов'язковому епідеміологічному обстеженню підлягає кожен випадок будь-якої інфекційної хвороби, а також випадки професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань, радіаційні ураження людей, зареєстровані в установленому порядку, підлягають розслідуванню центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, у ході якого:

з'ясовуються причини, джерело і умови виникнення і поширення захворювань;

встановлюється їх зв'язок з вживанням (використанням) населенням товарів народного споживання, в тому числі харчових продуктів, питної води, отриманням послуг, а також із забрудненням виробничих приміщень, середовища життєдіяльності;

встановлюється зв'язок з можливим виявленням або виникненням групових реакцій або несприятливих подій після імунізації при застосуванні вакцин, анатоксинів та алергену туберкульозного;

встановлюються громадяни, підприємства, установи та організації, які допустили порушення санітарного законодавства, що спричинило за собою виникнення захворювань людей;

визначаються витрати на проведення санітарно-протиепідемічних (профілактичних) заходів, включаючи вартість лабораторних та інструментальних досліджень, розслідувань, обстежень, досліджень, випробувань і токсикологічних, гігієнічних та інших видів оцінок, карантинних заходів, дезінфекції, дезінсекції та дератизації, обстеження осіб, що перебувають у контакті з інфекційними хворими, профілактичних щеплень, інших робіт і витрат у відповідності за методиками, затвердженими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері здоров'я.

На підставі матеріалів проведеного розслідування захворювань людей та розрахунків витрат головний державний санітарний лікар відповідної адміністративної території (виду транспорту) готує пропозицію про відшкодування понесених витрат санітарно-профілактичними закладами охорони здоров'я на проведення заходів з ліквідації інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей.

Зазначені витрати санітарно-профілактичних закладів охорони здоров'я, пов'язані з ліквідацією наслідків порушення санітарного законодавства, відшкодовуються громадянами, підприємствами, установами та організаціями в добровільному порядку, а у разі відмови від добровільного відшкодування - у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

За наявності договору страхування ризику відповідальності за зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди життю, здоров'ю, вимоги можуть бути пред'явлені безпосередньо страховику.

Кошти, отримані санітарно-профілактичними закладами охорони здоров'я за рахунок відшкодування понесених витрат, витрачаються в установленому порядку на фінансування їх виробничої діяльності та соціальний розвиток, а також оплату праці їх працівників.

Стаття 35. Посадові особи уповноважені, здійснювати державний санітарно-епідеміологічний нагляд

Посадовими особами, уповноваженими здійснювати державний санітарно-епідеміологічний нагляд є головний державний санітарний лікар України та його заступники, головні державні санітарні лікарі Автономної Республіки Крим, області, міст Києва, Севастополя, відповідного виду транспорту та їх заступники та інші посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, які є державними службовцями, і на них поширюється дія Закону України "Про державну службу".

Посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, мають право носити формений одяг, зразки якого затверджуються Кабінетом Міністрів України, мають службове посвідчення, форма якого затверджена центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Головний державний санітарний лікар України за посадою є керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Головний державний санітарний лікар України має двох заступників, у тому числі одного першого. Першим заступником та заступником головного державного санітарного лікаря України є відповідно перший заступник та заступник керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Головні державні санітарні лікарі Автономної Республіки Крим, області, міст Києва, Севастополя та відповідного виду транспорту, за посадою є керівниками територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, і призначаються на посаду та звільняються з посади наказом керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення за погодженням з керівником центрального органу виконавчої влади, що формує державну політику у сфері охорони здоров'я та головою місцевої державної адміністрації.

Заступники головних державних санітарних лікарів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя, відповідного виду транспорту призначаються на посаду і звільняються з посади наказом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення у порядку, визначеному законодавством.

Стаття 36. Повноваження головного державного санітарного лікаря України та його заступників

Головний державний санітарний лікар України та його заступники:

а) вносить на затвердження центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, проекти актів, якими встановлюються:

державні санітарні норми;

стандарти якості питної води;

вимоги до організації епідеміологічного нагляду за побічною дією імунобіологічних препаратів та їх епідеміологічною ефективністю;

методи випробування дезінфекційних засобів щодо безпечності здоров'я людини, контролю відповідності їх вимогам стандартів;

норми радіаційної безпеки та допустимі рівні впливу на людину інших фізичних факторів;

показники безпеки для здоров'я людини імпортованої безпеки;

методика визначення ступенів ризику для здоров'я населення, що створюються небезпечними факторами;

порядок ведення державного обліку інфекційних і професійних захворювань, отруєнь;

перелік робіт, для виконання яких є обов'язковими медичні огляди, а також порядок їх проведення;

перелік інфекційних захворювань, за яких госпіталізація хворих є обов'язковою, а також перелік виробництв (професій), до роботи на яких не допускаються особи, які хворіють інфекційними захворюваннями, є носіями збудників інфекційних захворювань або яким не зроблено щеплення проти визначених інфекційних захворювань;

б) вносить відповідно до чинного законодавства проекти законодавчих актів з питань забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення;

в) визначає вимоги щодо комплексу заходів санітарної охорони державних кордонів України, контролює діяльність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з цих питань;

г) дає обов'язкові для розгляду висновки щодо проектів міждержавних, державних цільових і галузевих програм з питань забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, профілактики захворювань та контролює їх виконання;

ґ) видає розпорядчі документи щодо організації та здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні;

д) погоджує основні напрями фундаментальних і прикладних досліджень у галузі гігієни та епідеміології;

е) погоджує проекти нормативно-правових актів щодо затвердження державних стандартів, державних будівельних норм, технічних регламентів тощо;

є) застосовує передбачені законами України заходи для припинення порушень санітарного законодавства;

ж) погоджує методи контролю і випробувань продукції щодо її безпеки для здоров'я і життя населення;

з) погоджує інструкції (правила) використання продукції підвищеної небезпеки;

и) у разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану вносить центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, обґрунтоване подання для прийняття рішення щодо звернення до Кабінету Міністрів України з пропозицією про встановлення карантину. У поданні зазначаються: період і межі території встановлення карантину; перелік проведення необхідних профілактичних, протиепідемічних та інших заходів, які можуть бути проведені у зв'язку з введенням режиму надзвичайного стану і встановленням карантину, виконавці цих заходів; вичерпні тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб, додаткові обов'язки, що покладаються на них.

Головний державний санітарний лікар України та його заступники крім повноважень, передбачених цією статтею, мають також інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.

Стаття 37. Повноваження головних державних санітарних лікарів та інших посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби України

Головний державний санітарний лікар України, головні державні санітарні лікарі Автономної Республіки Крим, областей, міст, районів, районів у містах, на водному, залізничному, повітряному транспорті та їх заступники у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці (виду транспорту):

а) видають документи дозвільного характеру та надають адміністративні послуги, передбачені законом;

б) вносять до органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування пропозиції щодо включення заходів у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення до планів соціально-економічного розвитку територій, програм охорони здоров'я населення, поліпшення умов праці та побуту, а також навчально-виховних програм;

в) вносять до органів ліцензування пропозиції про відкликання ліцензій у разі виявлення потенційної небезпеки для здоров'я населення, спричиненої діяльністю відповідних суб'єктів господарювання;

г) направляють органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам і організаціям та громадянам обов'язкові для виконання приписи, подання, розпорядження про усунення порушень санітарного законодавства та здійснення санітарних та протиепідемічних заходів;

ґ) визначають необхідність проведення профілактичних щеплень та інших заходів профілактики у разі загрози виникнення епідемій, масових отруєнь та радіаційних уражень;

д) звертаються до суду з позовами про відшкодування збитків, заподіяних здоров'ю населення внаслідок порушення вимог санітарного законодавства, а також витрат, пов'язаних з проведенням епідеміологічних розслідувань;

е) визначають за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, розмір відшкодування збитків громадянам за завдану їх життю і здоров'ю шкоду та розмір компенсації територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, витрат на проведення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних (профілактичних) заходів;

є) здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд;

ж) проводять аналіз санітарно-епідемічної ситуації, показників здоров'я населення, окремих його груп;

з) визначають фактори, що можуть шкідливо впливати на здоров'я населення, ступінь створюваного ними ризику для здоров'я населення регіону, території, об'єкта, окремих професійних груп тощо;

и) здійснюють контроль за проведенням санітарних і протиепідемічних заходів, виконанням програм профілактики захворювань, охорони здоров'я населення;

і) проводять аналіз та оцінки ризику для здоров'я і життя людини, обґрунтування заходів з управління ризиком, організовують проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань, а також санітарної, гігієнічної, токсикологічної, епідеміологічної та інших видів оцінки середовища життєдіяльності, об'єктів, нехарчової продукції, харчової продукції у випадку епідеміологічного обстеження, робіт, послуг, нормативної документації і видають висновки щодо їх відповідності вимогам санітарних норм;

ї) проводять розслідування причин і умов виникнення інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей;

й) застосовують передбачені цим Законом заходи щодо припинення порушень санітарного законодавства;

к) здійснюють заходи щодо санітарної охорони території України

л) одержують інформацію, документи і матеріали від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та їх посадових осіб.

Іншим посадовим особам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення надаються повноваження передбачені пунктами е) - к) частини першої цієї статті.

Стаття 38. Особливості діяльності санітарно-профілактичних закладів охорони здоров'я центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення

Мережа державних санітарно-профілактичних закладів охорони здоров'я центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення охорони здоров'я формується відповідно до поточних та прогнозованих потреб населення, державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності у різних видах лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Формування мережі державних санітарно-профілактичних закладів охорони здоров'я, основним завданням яких є забезпечення проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Санітарно-профілактичний заклад охорони здоров'я провадить свою діяльність на підставі статуту, що затверджується у встановленому законодавством порядку. Безпосереднє управління діяльністю санітарно-профілактичного закладу охорони здоров'я здійснює його керівник.

Керівником санітарно-профілактичного закладу охорони здоров'я може бути призначено лише особу, яка відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам, що встановлюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

З керівником санітарно-профілактичного закладу охорони здоров'я укладається трудовий контракт. Строк дії контракту з керівником санітарно-профілактичного закладу охорони здоров'я встановлюється на термін не менше трьох років. Дострокове припинення дії контракту можливе у випадках, передбачених трудовим законодавством.

Стаття 39. Заходи щодо припинення порушення вимог санітарного законодавства

Повне або часткове зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг у разі невідповідності їх вимогам санітарних норм здійснюється за постановою адміністративного суду, ухваленою за результатами розгляду позову центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення щодо застосування заходів реагування. Адміністративні позови розглядаються в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

Рішення адміністративного суду направляється до державної виконавчої служби.

За вмотивованим письмовим рішенням керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення передбачено наступні заходи реагування щодо припинення порушення санітарного законодавства:

внесення власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам подання про відсторонення від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних хвороб, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового профілактичного медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;

обмеження діяльності підприємств, виконання технологічних операцій, користування транспортом, будівництва об'єктів, що не призводить до значної загрози здоров'ю населення.

Стаття 40. Дисциплінарна відповідальність за порушення санітарного законодавства

Працівники підприємств, установ, організацій, дії яких призвели до порушення санітарного законодавства, невиконання приписів та розпоряджень посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, підлягають дисциплінарній відповідальності згідно з законодавством.

Стаття 41. Адміністративна відповідальність та фінансові санкції за порушення санітарного законодавства

За порушення санітарного законодавства або невиконання приписів та розпоряджень посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення на осіб, винних у вчиненні таких правопорушень, може бути накладено штраф у таких розмірах:

на посадових осіб, громадян-суб'єктів господарської діяльності - від шістдесяти до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

на громадян - від десяти до ста дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне із правопорушень, зазначених у частині першій цієї статті, тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб та громадян-суб'єктів господарської діяльності від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на громадян від двадцяти до ста дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

Вчинення дій, що перешкоджають посадовим особам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення у проведенні перевірок, ухилення від перевірок, уникнення перевірок, створення перешкод для проведення перевірок у випадках, передбачених законом, тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб та громадян - суб'єктів господарської діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За порушення вимог щодо додержання тиші та обмежень певних видів діяльності, що супроводжуються шумом, підприємства, установи, організації, громадяни - суб'єкти господарської діяльності сплачує штраф у розмірі від п'ятдесяти до чотирьохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі, коли підприємство, установа, організація або громадянин - суб'єкт господарської діяльності не припинили порушення після застосування фінансової санкції, вони сплачують штраф у розмірі ста відсотків вартості реалізованої продукції, виконаних робіт, наданих послуг.

До суб'єктів господарювання, які порушили санітарне законодавство, застосовуються такі фінансові санкції:

а) за реалізацію продукції, забороненої до випуску і реалізації постановою адміністративного суду або випущеної в період не подання декларації, суб'єкт господарювання сплачує штраф у розмірі 100 відсотків вартості реалізованої продукції;

б) за випуск, реалізацію продукції, яка внаслідок порушення вимог стандартів, санітарних норм є небезпечною для життя і здоров'я людей, суб'єкт господарювання сплачує штраф у розмірі 100 відсотків вартості випущеної або реалізованої продукції;

в) за реалізацію на території України імпортної продукції, яка не відповідає вимогам стандартів щодо безпеки для життя і здоров'я людей, санітарних норм, що діють в Україні, суб'єкт господарювання сплачує штраф у розмірі 100 відсотків вартості реалізованої продукції;

г) за ухилення від пред'явлення посадовим особам, уповноваженим здійснювати державний санітарно-епідеміологічний нагляд, продукції, яка підлягає контролю, суб'єкт господарювання сплачує штраф у розмірі 25 відсотків вартості продукції, що випущена з моменту ухилення.

Стаття 42. Порядок накладення і стягнення штрафів та застосування фінансових санкцій за порушення санітарного законодавства

Постанови про накладення штрафу та застосування фінансової санкції за порушення санітарного законодавства виносяться на підставі протоколу про порушення санітарних норм, оформленого у порядку встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, і є обов'язковими для виконання.

Розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 42 цього Закону, та виконання постанов у цих справах провадиться в порядку, встановленому Кодексом України про адміністративні правопорушення.

У разі невиконання порушником постанови про застосування фінансової санкції протягом 15 днів з дня її видання сума санкції стягується у порядку виконавчого провадження.

Сплата штрафів і фінансових санкцій, передбачених статтею 42 цього Закону, не звільняє порушників від обов'язку відшкодування збитків суб'єктам господарювання, яких вони зазнали внаслідок порушення санітарного законодавства.

Повернення необґрунтовано зарахованої до бюджету суми штрафу або фінансової санкції здійснюється фінансовими органами на підставі рішення органу, який скасував застосування штрафу чи санкції.

Стаття 43. Цивільно-правова відповідальність за порушення санітарного законодавства

Суб'єкти господарювання та громадяни, які порушили санітарне законодавство, що призвело до виникнення захворювань, отруєнь, радіаційних уражень, тривалої або тимчасової втрати працездатності, інвалідності чи смерті людей, зобов'язані відшкодувати збитки громадянам, підприємствам, установам і організаціям, а також компенсувати витрати санітарно-профілактичних закладів охорони здоров'я на проведення санітарних та протиепідемічних заходів і витрати лікувально-профілактичних закладів на подання медичної допомоги потерпілим.

У разі відмови від добровільної компенсації витрат або відшкодування збитків спір розглядається у судовому порядку.

Стаття 44. Кримінальна відповідальність за порушення санітарного законодавства

Діяння проти здоров'я людини, вчинені внаслідок порушення санітарного законодавства, тягнуть за собою кримінальну відповідальність згідно з законом.

Стаття 45. Соціальний захист посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення

Посадовим особам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, держава гарантує соціальний захист.

Працівники правоохоронних органів надають допомогу посадовим особам органів державного нагляду у виконанні ними службових обов'язків та вживають заходів щодо припинення незаконних дій осіб, які перешкоджають виконувати ці обов'язки, вдаються до погроз, шантажу, нанесення тілесних ушкоджень посадовим особам органів державного нагляду або членам їх сімей, завдають шкоди їх майну.

За особами, які звільнені з посад в органах державного нагляду за віком або через хворобу чи каліцтво, а також за членами сім'ї або утриманцями загиблої під час виконання службових обов'язків посадової особи зберігається право на пільги згідно з законодавством.

Пенсійне забезпечення посадових осіб органів державного нагляду здійснюється згідно з законодавством за рахунок держави.

Життя і здоров'я посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення підлягають обов'язковому державному страхуванню на випадок каліцтва або професійного захворювання, одержаних при виконанні службових обов'язків. Порядок та умови страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України. У разі такого каліцтва або професійного захворювання посадовій особі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення сплачується одноразова грошова допомога в розмірі від трирічного до п'ятирічного його посадового окладу залежно від ступеня втрати працездатності.

У порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, які безпосередньо здійснюють перевірки об'єктів нагляду, забезпечуються проїзними квитками на проїзд відповідними видами транспорту міського, приміського і місцевого сполучення (крім таксі) або за їх бажанням отримують грошову компенсацію вартості проїзду при виконанні службових обов'язків. Під час службових відряджень вони мають право на позачергове придбання проїзних документів на всі види транспорту і розміщення в готелях.

Стаття 46. Фінансове забезпечення державного санітарно-епідеміологічного нагляду

Фінансування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, у тому числі спеціального фонду, а також інших джерел, передбачених законом.

Кошти до спеціального фонду державного бюджету центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, відраховує за виконання робіт і надання послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, що не відносяться до медичної допомоги населенню:

проведення лабораторних та інструментальних досліджень, вимірювань, випробувань факторів середовища життєдіяльності людини;

вивчення, дослідження, аналіз проектів нормативних документів, проектної, технічної, інструктивно-методичної документації на відповідність вимогам санітарного законодавства;

обґрунтування медичних вимог безпеки для життя і здоров'я людини, розробка гігієнічних нормативів і санітарних норм;

участь в акредитації та атестації установ, організацій та закладів на право випробувань продукції щодо її безпеки для життя і здоров'я людини;

атестація робочих місць;

гігієнічне навчання професійних груп працівників;

консультації за зверненнями юридичних і фізичних осіб;

роботи з профілактичної дезінфекції, дезінсекції, дератизації;

інші види робіт і послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Оплата зазначених послуг здійснюється за тарифами та прейскурантами, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Приміщення, будівлі, споруди, устаткування, транспортні засоби та інше майно, що використовуються органами державної санітарно-епідеміологічної служби, які здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, перебувають у державній власності і передаються зазначеним органам у порядку, встановленому законом. Земельні ділянки, на яких розміщуються будівлі та споруди державної санітарно-епідеміологічної служби України, надаються їм у порядку, встановленому законом.

Стаття 47. Участь України в міжнародному співробітництві

Україна бере участь в міжнародному співробітництві для забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, профілактики захворювань і охорони здоров'я населення.

Україна укладає угоди про розвиток та зміцнення міжнародного співробітництва в галузі охорони здоров'я, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, бере участь у діяльності Всесвітньої організації охорони здоров'я.

Розділ II
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності через один рік з дня його опублікування.

2. Кабінету Міністрів України у річний строк з дня опублікування цього Закону:

підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідність із цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;

забезпечити перегляд чи скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

 

Голова
Верховної Ради України

В. Рибак

 

* * *

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення"

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Проект Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (нова редакція) розроблено Міністерством охорони здоров'я України та Державною санітарно-епідеміологічною службою України на виконання підпункту 223.1 пункту 223 розділу XIII Національного плану дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010 - 2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава", затвердженого Указом Президента України від 12 березня 2013 року N 128.

2. Мета і шляхи її досягнення

Метою прийняття закону є:

зміна пріоритетів діяльності органів санітарно-епідеміологічного нагляду з орієнтацією на превентивно-профілактичні заходи;

оптимізація надання відповідних адміністративних послуг;

підвищення статусу регуляторних актів, якими встановлюються вимоги до безпеки середовища життєдіяльності людини, забезпечення їх відповідності технічним регламентам;

функціонування єдиного центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, ліквідацію санітарно-епідеміологічних служб інших державних органів;

посилення відповідальності за порушення санітарного законодавства;

створення суб'єктами господарювання систем внутрішнього виробничого контролю за додержанням вимог до безпеки середовища життєдіяльності людини;

визначення вичерпного переліку повноважень та функцій посадових осіб центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення;

запровадження декларативного принципу для суб'єктів господарювання з низьким та середнім епідемічним ризиком;

запровадження орієнтованого на ризик підходу до здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

скасування проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи нехарчової продукції.

3. Правові аспекти

У даній сфері правового регулювання діють Конституція України, закони України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про захист населення від інфекційних хвороб", інші нормативно-правові акти.

4. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація положень проекту Закону не потребує додаткових матеріальних та інших витрат.

5. Позиція зацікавлених органів

Проект Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (нова редакція) потребує погодження з Міністерством економічного розвитку і торгівлі, Міністерством фінансів та Міністерством юстиції.

6. Регіональний аспект

Проект Закону не стосується питання розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

61. Запобігання дискримінації

У проекті акта відсутні положення, які містять ознаки дискримінації. Громадська антидискримінаційна експертиза не проводилась.

7. Запобігання корупції

У проекті Закону відсутні правила і процедури, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень, у зв'язку з чим громадська антикорупційна експертиза не проводилась.

8. Громадське обговорення

Проект Закону розміщено на офіційному веб-сайті Державної санітарно-епідеміологічної служби України в мережі Інтернет для громадського обговорення.

9. Позиція соціальних партнерів

Проект Закону не стосується соціально-трудової сфери, а тому не потребує погодження уповноважених представників від всеукраїнських профспілок, їх об'єднань та всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців.

10. Оцінка регуляторного впливу

Проект Закону є регуляторним актом, який матиме позитивний вплив на ринкове середовище, забезпечення прав та інтересів громадян, суб'єктів господарювання та держави, а також відповідає принципам державної регуляторної політики.

11. Прогноз результатів

Реалізація положень проекту дозволить здійснити реформування системи державного управління у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

 

Міністр охорони здоров'я України

Р. Богатирьова

"___" ____________ 2013 р.

 

 

* * *

АНАЛІЗ РЕГУЛЯТОРНОГО ВПЛИВУ
проекту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення"

1. Визначення проблеми, яку пропонується розв'язати шляхом державного регулювання

Підпунктом 223.1 пункту 223 розділу XIII Національного плану дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010 - 2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава", затвердженого Указом Президента України від 12 березня 2013 року N 128, передбачено розроблення та внесення на розгляд Верховної Ради України проекту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (нова редакція).

У зв'язку із зазначеним, Державною санітарно-епідеміологічною службою України розроблено проект Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (нова редакція) (далі - проект Закону).

Прийняття проекту Закону дозволить здійснити реформування системи державного управління у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

2. Цілі державного регулювання

Метою проекту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" є реформування системи державного управління у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, що включає:

зміну пріоритетів діяльності органів санітарно-епідеміологічного нагляду з орієнтацією на превентивно-профілактичні заходи;

оптимізацію надання відповідних адміністративних послуг;

підвищення статусу регуляторних актів, якими встановлюються вимоги до безпеки середовища життєдіяльності людини, забезпечення їх відповідності технічним регламентам;

функціонування єдиного центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, ліквідацію санітарно-епідеміологічних служб інших державних органів;

посилення відповідальності за порушення санітарного законодавства;

створення суб'єктами господарювання систем внутрішнього виробничого контролю за додержанням вимог до безпеки середовища життєдіяльності людини;

визначення вичерпного переліку повноважень та функцій посадових осіб центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення;

запровадження декларативного принципу для суб'єктів господарювання з низьким та середнім епідемічним ризиком;

запровадження орієнтованого на ризик підходу до здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

скасування проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи нехарчової продукції.

3. Визначення та оцінка усіх прийнятних альтернативних способів досягнення зазначених цілей

Залишення Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" без змін призведе до неможливості здійснення реформування системи державного управління у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Обрані способи

Альтернативні способи

Аргументи щодо переваги обраного способу

Прийняття Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" дозволить здійснити реформування системи державного управління у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення

Альтернативні способи досягнення зазначених цілей відсутні

Таким чином, на даний час обраний спосіб є єдиним та безальтернативним

4. Механізм та заходи, що пропонуються для розв'язання проблеми

Проектом Закону запропоновано змінити пріоритети діяльності органів санітарно-епідеміологічного нагляду з орієнтацією на превентивно-профілактичні заходи, якими є, зокрема, пріоритет державної політики щодо просування громадського здоров'я, профілактика інфекційних хвороб та неінфекційних захворювань відповідно до санітарно-епідемічної ситуації та прогнозу її змін тощо.

З метою підвищення статусу регуляторних актів, якими встановлюються вимоги до безпеки середовища життєдіяльності людини, забезпечення їх відповідності технічним регламентам запропоновано визначення "державні санітарні норми".

Задля уникнення дублювання владних повноважень проектом Закону передбачено функціонування єдиного центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, ліквідацію санітарно-епідеміологічних служб інших державних органів.

Проект Закону передбачає посилення відповідальність за порушення санітарного законодавства, що зумовить підвищення ефективності санітарного законодавства.

Запропонованим проектом Закону передбачено створення суб'єктами господарювання систем внутрішнього виробничого контролю за додержанням вимог до безпеки середовища життєдіяльності людини, визначено вичерпний перелік повноважень та функцій посадових осіб центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Крім того, запропоновано запровадження декларативного принципу для суб'єктів господарювання з низьким та середнім епідемічним ризиком та орієнтований на ризик підхід до здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду, а також скасовується проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи нехарчової продукції.

5. Можливість досягнення визначених цілей у разі прийняття регуляторного акта

У разі прийняття Закону України, для досягнення цілей негативних зовнішніх факторів не може бути.

Оцінка можливості впровадження Закону України та виконання його вимог суб'єктами господарювання висока.

Прийняття Закону України дасть змогу здійснити реформування системи державного управління у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Очікувані наслідки дії запропонованого Закону України не передбачають нанесення шкоди суб'єктам господарювання та забезпечать високу вірогідність досягнення поставлених цілей.

6. Очікувані результати від прийняття регуляторного акта. Аналіз вигод та витрат

Проект Закону є регуляторним актом, який матиме направлений вплив на забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, а також відповідає принципам державної регуляторної політики:

Вигоди

Витрати

У сфері держави

Виконання вимог чинного законодавства і реалізація державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення

Витрати із державного бюджету та місцевих бюджетів відсутні

У сфері інтересів суб'єктів господарювання

Створення правових та організаційних засад при здійсненні державного санітарно-епідеміологічного нагляду

Витрати відсутні

У сфері інтересів громадян

Підвищення захисту здоров'я населення шляхом забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення

Витрати громадян відсутні

Виходячи з даного аналізу вигод і витрат, втрати є меншими від вигод, що підтверджує необхідність прийняття даного регуляторного акта.

7. Обґрунтування строку дії регуляторного акта

Закон України набирає чинності через один рік з дня його опублікування.

Термін дії Закону України є необмеженим у часі до прийняття нового нормативно-правового акта або втрати ним чинності.

8. Показники результативності регуляторного акта

Реалізація положень Закону України дозволить здійснити реформування системи державного управління у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

9. Заходи, за допомогою яких буде здійснюватися відстеження результативності регуляторного акта

Базове відстеження результативності Закону України буде здійснюватись до дня набрання чинності цим актом за соціологічним методом шляхом збору пропозицій і зауважень та їх аналізу.

Повторне відстеження результативності акта буде здійснюватися через рік після набрання чинності цим актом шляхом аналізу якісних і кількісних показників.

У разі виявлення неврегульованих та проблемних моментів, які передбачається встановлювати шляхом аналізу якісних та кількісних показників дії цього акта, буде розглядатись можливість їх виправлення шляхом внесення відповідних змін.

 

Перший заступник Міністра
охорони здоров'я України

О. Качур

"___" ____________ 2013 р.

 

Опрос