Идет загрузка документа (127 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

Об обороте земель сельскохозяйственного назначения (неофициальный текст)

Субъект законодательной инициативы
Проект, Неофициальный текст от 05.04.2013

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про обіг земель сільськогосподарського призначення

Цей Закон визначає правові, економічні, соціальні, організаційні засади обігу земель сільськогосподарського призначення та механізми реалізації державної політики у цій сфері.

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення основних термінів

1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

земельний масив - сукупність земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що складаються з сільськогосподарських та необхідних для їх обслуговування несільськогосподарських угідь, (зокрема, земель під польовими дорогами, меліоративними системами, господарськими шляхами, прогонами, лінійними об'єктами, об'єктами інженерної інфраструктури), мають спільні межі та обмежені природними та/або штучними елементами рельєфу (автомобільними дорогами загального користування, полезахисними лісовими смугами та іншими захисними насадженнями, водними об'єктами тощо);

консолідація земель сільськогосподарського призначення - комплекс організаційних, правових, землевпорядних та інших заходів, що полягає в економічно обґрунтованому об'єднанні землевласниками та землекористувачами земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення у єдині земельні масиви, місце розташування, розміри, конфігурація та склад угідь яких забезпечують стале землекористування;

обіг земель сільськогосподарського призначення - врегульовані нормами законодавства суспільні відносини щодо переходу прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення з підстав і в порядку, визначеному законом, договором, рішенням суду;

строк експозиції земельної ділянки - строк дії пропозиції продавця щодо продажу земельної ділянки або прав на неї на певних умовах. Для вимог цього Закону строк експозиції становить 3 місяці і складається з двох періодів. Перший період експозиції становить 2 місяці, другий період експозиції - один місяць.

Стаття 2. Мета та основні завдання державної політики у сфері обігу земель сільськогосподарського призначення

1. Метою державної політики у сфері обігу земель є забезпечення реалізації приватних, громадських і державних інтересів у процесі обігу земель сільськогосподарського призначення шляхом законодавчого закріплення економіко-правових механізмів розвитку відносин землекористування і власності на загальноприйнятних у суспільстві засадах в ув'язці з комплексом соціально-економічних, демографічних, юридичних, фінансово-кредитних, фіскальних та інших факторів.

2. Основними завданнями державної політики у сфері обігу земель сільськогосподарського призначення є:

зміцнення продовольчої безпеки країни;

захист законних інтересів власників та користувачів земельних ділянок;

покращення рівня зайнятості сільського населення та демографічного стану у сільській місцевості;

забезпечення сталого землекористування, раціонального та ефективного використання земель;

забезпечення сталого розвитку сільських громад;

підвищення капіталізації та ліквідності землі як економічного активу;

забезпечення справедливої ціни на землю та рівня плати за користування землею;

запобігання уникнення фіскальних втрат та застосування тіньових схем ухиляння від оподаткування, рейдерських схем захоплення земель, використання підставних осіб при набутті права власності та користування на землю;

запровадження механізмів запобігання спекулятивних операцій та монополізації земель сільськогосподарського призначення.

3. Шляхи реалізації завдань державної політики у сфері обігу земель сільськогосподарського призначення:

закріплення мінімальних норм зайнятості населення на одиницю площі сільськогосподарських угідь;

обмеження площі земель, що може знаходитись у власності однієї особи;

заборона на перепродаж земельних ділянок на певний строк;

запровадження диференційованого розміру державного мита при здійсненні продажу земель;

встановлення вимог до потенційних покупців земельних ділянок;

упередження подрібнення земельних ділянок;

заборона на зміну цільового призначення земельних ділянок, крім їх відчуження для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності;

запровадження мінімального строку оренди земельних ділянок;

підвищення розміру земельної ренти;

запровадження прогресивної шкали плати за сільськогосподарські угіддя в залежності від часу, протягом якого вони не використовуються;

підтримка економічно активної частини сільського населення;

удосконалення платності сільськогосподарського землекористування.

Стаття 3. Правове регулювання відносин, що виникають у процесі обігу земель сільськогосподарського призначення

Відносини, що виникають у процесі обігу земель сільськогосподарського призначення, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами України, а також чинними міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 4. Сфера дії цього Закону

1. Цей Закон регулює відносини, пов'язані з обігом земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, ведення фермерського господарства, ведення підсобного сільського господарства, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв).

2. Дія цього Закону не поширюється на земельні ділянки, надані громадянам для ведення особистого селянського господарства (крім земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв)), садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, а також на суспільні відносини, що виникають при відчуженні земельних ділянок для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності. Обіг зазначених земельних ділянок та суспільних відносин регулюються Земельним кодексом України та Законом України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності".

Стаття 5. Суб'єкти обігу земель сільськогосподарського призначення

1. Суб'єктами обігу земель сільськогосподарського призначення є суб'єкти земельних відносин, визначені Земельним кодексом України, з урахуванням вимог цього Закону.

2. Продавцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення та прав на них можуть бути:

держава в особі органів виконавчої влади;

територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування;

Державний земельний банк;

громадяни та юридичні особи, які відповідно до вимог статті 13 цього Закону зареєструвалися на офіційному веб-порталі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин;

інші особи, які набули у власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення до набрання чинності цим Законом.

3. Покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення та прав на них можуть бути:

держава в особі органів виконавчої влади;

територіальні громади в особі сільських, селищних, міських рад;

державний земельний банк;

громадяни України, що протягом трьох років проживають у місцевості, на території якої продається земельна ділянка (рада, район), мають бажання, переважно власним або сімейним трудом, вести на ній самостійне товарне сільгоспвиробництво, мають досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва, отримали дозвіл на придбання земельних ділянок у даній місцевості, внесені до бази персональних даних органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, та зареєстровані на офіційному веб-порталі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Дозвіл на придбання земельних ділянок видається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

4. Іноземці, особи без громадянства, іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації не можуть набувати у власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення, крім набуття їх у спадщину за Законом.

5. Особи, зазначені у частині четвертій цієї статті, які отримали у спадщину земельні ділянки сільськогосподарського призначення, зобов'язані відчужити їх протягом одного року з дати набуття.

4. Право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які не були відчужені в установлений строк особами, зазначеними у частині четвертій цієї статті, примусово припиняється в судовому порядку за позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, органу місцевого самоврядування чи спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері державного контролю за використанням та охороною земель за місцем розташування земельної ділянки.

5. Земельні ділянки, які примусово відчужуються у осіб, зазначених у частині четвертій цієї статті, підлягають продажу у порядку, визначеному цим Законом для земель приватної власності.

Розділ II
ОСОБЛИВОСТІ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ, НАДАННЯ В КОРИСТУВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Стаття 6. Продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які входять в єдиний масив та використовуються в сівозміні

Продаж земельних ділянок, які входять в єдиний масив та використовуються в сівозміні відповідно до проекту землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, не є підставою для зміни умов використання земельних ділянок у сівозміні.

Новий власник земельної ділянки зобов'язаний використовувати її у сівозміні до закінчення періоду ротації сівозміни.

Вимога щодо використання земельної ділянки у сівозміні до закінчення періоду ротації сівозміни є обов'язковою умовою договору купівлі-продажу такої земельної ділянки.

Стаття 7. Перехід права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з меліоративними системами

1. Перехід права власності на земельну ділянку, на якій розташовані інженерна інфраструктура меліоративних систем та її окремих об'єктів, а також інженерна інфраструктура міжгосподарських меліоративних систем та її окремих об'єктів, які не перебувають у власності власника земельної ділянки, не тягне за собою перехід права власності на зазначені об'єкти.

2. Власник земельної ділянки сільськогосподарського призначення, на якій розташовані меліоративні системи, що не перебувають у його власності, зобов'язаний не створювати перешкод у доступі та експлуатації таких систем та дотримуватися обмежень у використанні земельних ділянок, встановлених згідно із законом.

Стаття 8. Перехід права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення з багаторічними насадженнями

1. Перехід права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, ведення фермерського господарства, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, а також земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, на яких розміщені багаторічні насадження, що у процесі приватизації державного майна в агропромисловому комплексі були внесені до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, здійснюється за умови попереднього відшкодування власнику багаторічних насаджень їх вартості (крім випадків придбання земельної ділянки власником багаторічних насаджень).

2. При переході права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, передані в оренду для закладення нових багаторічних насаджень, право власності на такі насадження зберігається за їх власниками.

3. У разі дострокового розірвання договору оренди землі з ініціативи власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення, на якій розміщені багаторічні насадження, що перебувають у власності інших осіб, чи відмови набувача такої земельної ділянки у поновленні договору оренди землі, перехід права власності на такі земельні ділянки сільськогосподарського призначення здійснюється за умови попереднього відшкодування власнику багаторічних насаджень їх вартості (крім випадків придбання земельної ділянки власником багаторічних насаджень).

4. Відшкодування вартості багаторічних насаджень здійснюється за незалежною оцінкою майна відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

5. Відомості про внесення багаторічних насаджень до статутного (складеного) капіталу господарських товариств у процесі приватизації державного майна в агропромисловому комплексі надаються державними органами приватизації безоплатно не пізніше п'яти робочих днів за запитом власника земельної ділянки або власника багаторічних насаджень.

Стаття 9. Збереження права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення при переході права власності на неї

1. Перехід права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення не припиняє право оренди земельної ділянки.

До нового власника такої земельної ділянки з часу набуття права власності на неї переходять усі права та обов'язки орендодавця, передбачені договором оренди.

Стаття 10. Консолідація земель сільськогосподарського призначення у процесі їх обігу

1. Консолідація земель сільськогосподарського призначення у процесі їх обігу здійснюється для покращення структури сільськогосподарських землеволодінь та землекористувань.

2. Суб'єктами консолідації земель сільськогосподарського призначення є власники та користувачі земельних ділянок, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, Державний земельний банк та заставодержателі.

3. Консолідація земель сільськогосподарського призначення здійснюється шляхом:

обміну земельної ділянки, розташованої у земельному масиві, на іншу земельну ділянку, розташовану у цьому самому або іншому масиві, згідно з вимогами Цивільного кодексу України, Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)";

об'єднання суміжних земельних ділянок їх власником відповідно до закону;

зміни меж, впорядкування угідь земельних ділянок.

4. Шляхи та умови консолідації земель сільськогосподарського призначення обираються суб'єктами консолідації самостійно.

5. Консолідація земель сільськогосподарського призначення здійснюється за проектом землеустрою щодо консолідації земель сільськогосподарського призначення, склад, зміст та порядок погодження якого визначається законом.

6. Порядок консолідації земель сільськогосподарського призначення встановлюється Законом.

Стаття 11. Особливості обігу земель сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності

1. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності не можуть бути відчужені із земель державної та комунальної власності, крім передачі їх до статутного капіталу Державного земельного банку відповідно до законодавства та безоплатної передачі громадянам відповідно до Земельного кодексу України.

2. Право оренди на земельну ділянку державної та комунальної власності може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного капіталу, передано у заставу, крім випадків, передбачених у договорі оренди.

Стаття 12. Переважне право на придбання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що перебуває у приватній власності

1. У разі продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що перебуває у приватній власності, переважне право на її придбання у перший період експозиції має держава, територіальна громада, Державний земельний банк у зазначеній послідовності, які реалізують переважне право відповідно до цього Закону.

У другий період експозиції переважне право на придбання земельної ділянки мають власники суміжних земельних ділянок, орендар земельної ділянки у зазначеній послідовності, які реалізують це право відповідно до цього Закону.

2. У разі продажу частки в праві спільної власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, переважне право на їх придбання мають співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній власності.

Якщо зазначені особи не виявили бажання на придбання частки в праві спільної власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, реалізація такого права здійснюється відповідно до статті 13 цього Закону.

3. Договір купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, проданої з порушенням вимог цієї статті щодо переважного права, є недійсним (нікчемним).

Стаття 13. Порядок купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що перебуває у приватній власності

1. Особа, яка має намір продати земельну ділянку сільськогосподарського призначення, звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин із заявою (клопотанням) про продаж земельної ділянки, в якій зазначається місцерозташування земельної ділянки, її характеристика та бажана ціна продажу. До заяви (клопотання) додаються витяг з Державного земельного кадастру та документ про посвідчення права власності на землю, виписка із банківської установи про наявність у продавця земельної ділянки поточного рахунку (для здійснення безготівкового розрахунку за операцію купівлі-продажу земельної ділянки).

2. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, безпосередньо, в момент звернення, здійснює реєстрацію такої заяви в журналі реєстрації заяв та протягом 3 робочих днів з дня її реєстрації розміщує на своєму офіційному веб-порталі оголошення про продаж земельної ділянки із зазначенням місцерозташування земельної ділянки, її характеристики та ціни продажу.

Дата опублікування оголошення про продаж земельної ділянки на офіційному веб-порталі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, є датою початку строку експозиції такої земельної ділянки.

Технологічні та програмні засоби, необхідні для оприлюднення оголошення про продаж земельної ділянки, повинні забезпечувати юридичним та фізичним особам можливість безоплатного перегляду інформації із застосуванням поширених веб-оглядачів та редакторів, без необхідності застосування спеціально створених технологічних чи програмних засобів, цілодобово, без обмежень.

3. Громадяни України, які мають намір придбати земельну ділянку у зазначеній в оголошенні місцевості, у перший термін експозиції земельної ділянки звертаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, із заявою (клопотанням) про надання дозволу на придбання у зазначеній місцевості земельних ділянок.

До заяви додаються паспорт, ідентифікаційний номер платника податку, виписка із банківської установи про наявність у потенційного покупця земельної ділянки поточного рахунку (для здійснення безготівкового розрахунку за операцію купівлі-продажу земельної ділянки) та наявність на рахунку покупця коштів, достатніх для придбання земельної ділянки (земельних ділянок, у разі наміру придбання декількох земельних ділянок).

4. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, безпосередньо, в момент звернення, здійснює реєстрацію такої заяви (клопотання) в журналі реєстрації заяв та протягом 5 робочих днів з дня її реєстрації перевіряє надані матеріали.

У разі відповідності потенційного покупця вимогам, встановленим цим Законом, вносить відомості про покупця земельної ділянки сільськогосподарського призначення до бази персональних даних покупців земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Розпорядником персональних даних покупців земельних ділянок сільськогосподарського призначення є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних регулюються Законом України "Про захист персональних даних".

5. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, протягом 5 робочих днів з дня внесення відомостей про потенційного покупця земельної ділянки сільськогосподарського призначення до бази персональних даних покупців земельних ділянок сільськогосподарського призначення надає дозвіл на придбання земельної ділянки або відмову у наданні дозволу.

Строк дії дозволу складає 3 роки.

Підставою для відмови у наданні дозволу є невідповідність потенційного покупця земельної ділянки вимогам, встановленим статтею 5 цього Закону.

Порядок надання громадянам України дозволів на придбання земельної ділянки встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

6. Після отримання дозволу, громадянин України надсилає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, повідомленням про намір придбання земельної ділянки.

До повідомлення додається копія дозволу, виданого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, на придбання земельних ділянок у місцевості, де здійснюється продаж земельної ділянки, виписка із банківської установи про наявність у потенційного покупця земельної ділянки поточного рахунку (для здійснення безготівкового розрахунку за операцію купівлі-продажу земельної ділянки) та наявність на ньому коштів, достатніх для придбання земельної ділянки (земельних ділянок, у разі наміру придбання декількох земельних ділянок).

7. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, протягом 5 робочих днів з дня отримання повідомлення про намір придбання земельної ділянки, розміщує інформацію про покупця земельної ділянки сільськогосподарського на своєму офіційному веб-порталі.

8. Суб'єкти, які мають переважне право на придбання земельної ділянки, протягом двох місяців (першого періоду експозиції) з дати опублікування оголошення про продаж земельної ділянки на офіційному веб-порталі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, можуть заявити про свій намір придбати земельну ділянку за оголошеною для продажу ціною, надіславши повідомлення (рішення) про свій намір центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

9. У разі, якщо суб'єкти переважного права на придбання земельної ділянки протягом двох місяців з дати опублікування оголошення про продаж земельної ділянки на офіційному веб-порталі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, не скористалися переважним правом, строк експозиції продовжується ще на один місяць (другий період експозиції).

10. У другий період експозиції право на придбання земельної ділянки надається громадянам України, які згідно з цим Законом мають таке право.

11. Особа, яка бажає придбати земельну ділянку, може внести пропозицію про збільшення покупної ціни на суму, кратну 10 відсоткам ціни, зазначеної в оголошенні.

Порядок здійснення продажу земельної ділянки громадянам України за механізмом підвищення ціни продажу протягом другого періоду експозиції встановлюється Кабінетом Міністрів України.

12. У разі відсутності покупця протягом другого періоду експозиції, інформація про продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення за зверненням продавця може бути знята з офіційного веб-порталу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, або продовжена на невизначений строк, який закінчується датою реєстрації (відображення) на офіційному веб-порталі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, першої пропозиції щодо придбання цієї земельної ділянки.

13. Операції з купівлі-продажу земельних ділянок здійснюються у безготівковий спосіб у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

14. Обов'язковою умовою нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення є наявність у покупця земельної ділянки сільськогосподарського призначення дозволу на придбання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, виданого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, а також довідки центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, про не порушення переважного права на придбання земельної ділянки та додержання вимог експозиції.

15. Форми заяви (клопотання) про продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення, оголошення про продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення, журналу реєстрації заяв про продаж земельних ділянок, заяви (клопотання) про надання дозволу на придбання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, журналу реєстрації заяв про надання дозволів на придбання земельних ділянок, дозволу на придбання земельної ділянки сільськогосподарського призначення та зміст інформаційної картки покупця земельної ділянки сільськогосподарського призначення для відображення на офіційному веб-порталі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Розділ III
ОСОБЛИВОСТІ ІНШИХ ПРАВОВИХ ФОРМ ОБІГУ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Стаття 14. Набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення на підставі інших цивільно-правових договорів

1. Фізичні особи, територіальні громади, держава та Державний земельний банк мають право набувати у власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення на підставі міни у процесі консолідації земель, ренти, дарування, успадкування за Законом.

2. Укладення таких угод здійснюється відповідно до вимог актів цивільного законодавства з урахуванням вимог Земельного кодексу України.

Стаття 15. Особливості укладення договору дарування земельних ділянок сільськогосподарського призначення

1. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності громадян, можуть бути відчужені шляхом укладення договору дарування лише на користь держави або територіальної громади, Державного земельного банку або членів сім'ї фізичної особи, яка здійснює відчуження земельної ділянки.

Членами сім'ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) фізичної особи, її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи.

РОЗДІЛ IV
ОБМЕЖЕННЯ ОБІГУ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ВЕДЕННЯ ТОВАРНОГО СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА

Стаття 16. Граничні розміри земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності

1. У приватній власності громадян України можуть перебувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею до 100 гектарів, крім набуття таких земельних ділянок у спадщину за законом.

2. До загальної площі земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у приватній власності однієї особи включається площа земельних ділянок, якими ця особа володіє на праві спільної часткової власності.

3. У разі успадкування земельних ділянок (крім успадкування за законом) та перевищення внаслідок цього загальної площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка може перебувати у власності одного громадянина України, громадянин зобов'язаний протягом одного року з дня набуття права власності на такі земельні ділянки привести загальну площу належних йому земельних ділянок до 100 гектарів шляхом відчуження.

4. Обмеження щодо граничних розмірів земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що можуть перебувати у власності, не поширюються на державу, територіальні громади та Державний земельний банк.

Стаття 17. Встановлення мінімальних розмірів земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва

1. Відчуження частини земельної ділянки здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку.

Забороняється здійснювати виділення в окрему земельну ділянку сільськогосподарського призначення, якщо в результаті її поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менше мінімального розміру, встановленого Кабінетом Міністрів України для земельних ділянок, які утворюються в результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства, що успадковується, крім випадків її приєднання до іншої суміжної земельної ділянки в процесі консолідації земель.

2. Якщо земельна ділянка сільськогосподарського призначення успадковується двома або більше спадкоємцями, то земельна ділянка поділу не підлягає, якщо в результаті її поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менше мінімального розміру, встановленого Кабінетом Міністрів України для земельних ділянок, які утворюються в результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства, що успадковується.

Стаття 18. Заборона зміни цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення

1. Забороняється змінювати цільове призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів, протягом 10 років з дня укладення договору відчуження, крім відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону.

Після спливу зазначеного строку зміну цільового призначення зазначених земельних ділянок допускається здійснювати з урахуванням затверджених схем землеустрою та містобудівної документації та відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва.

2. Зміна цільового призначення особливо цінних земель здійснюється відповідно до вимог частини шостої статті 20 Земельного кодексу України.

3. Заборона зміни цільового призначення земельних ділянок, передбачена у частині першій цієї статті, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Розділ V
ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2016 року, крім:

пунктів 2, 3, підпунктів "а", "б", "в", "г", "ґ", "д", "е", "є", "ж", "з", "и" (крім пункту "а" частини першої статті 130 Земельного кодексу України, який набирає чинності з 1 січня 2016 року), "й" підпункту 1, підпунктів 2, 3, 4, 6, 7, 10, 11 пункту 4 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2014 року;

частин першої - сьомої та чотирнадцятої статті 13 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2015 року.

2. З дня набрання чинності цим Законом у державну власність переходять:

землі під польовими дорогами та лісосмугами, спроектованими для обслуговування земельних ділянок, які були виділені в єдиних сільськогосподарських масивах у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) із земель, що належали до колективної власності (крім тих, які перебувають у приватній власності);

розташовані за межами населених пунктів сільськогосподарські землі (у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття), визнані судом відумерлою спадщиною за заявою відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за місцем розташування земельної ділянки;

не витребувані (протягом 15 років з моменту видачі державного акта на право колективної власності) земельні частки (паї) та землі, які не можуть бути ефективно використані їх власниками, за рішенням суду (за заявою відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за місцем розташування земельної ділянки) переходять у державну власність.

землі під господарськими дворами (фермами, токами тощо), розташованими за межами населених пунктів, на яких відсутні будівлі і споруди та майнові права на них.

3. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення, отримані у спадщину іноземцями, особами без громадянства, іноземними державами, міжнародними урядовими та неурядовими організаціями до набрання чинності цим Законом, зобов'язані відчужити їх протягом одного року з дати набрання чинності цим Законом.

4. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) у Земельному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., N 3 - 4, ст. 27; 2006 р., N 21, ст. 170; 2008 р., N 27 - 28, ст. 253, N 48, ст. 358):

а) у статті 20:

частину першу після абзацу першого доповнити новим абзацом такого змісту:

"Визначення цільового призначення земельних ділянок в межах певної категорії земель здійснюється при їх формуванні відповідно до класифікації, встановленої Кабінетом Міністрів України.";

абзац другий відповідно вважати абзацом третім;

б) у статті 22:

частину третю викласти в такій редакції:

"3. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність:

а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

б) Державному земельному банку - для всіх видів цільового призначення в межах категорії земель сільськогосподарського призначення.";

після частини третьої доповнити новою частиною такого змісту:

"4. Землі сільськогосподарського призначення надаються в користування:

а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

б) Державному земельному банку - для всіх видів цільового призначення в межах категорії земель сільськогосподарського призначення.

в) сільськогосподарським підприємствам та фермерським господарствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

г) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

ґ) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;

д) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.";

частини четверту та п'яту відповідно вважати частинами п'ятою та шостою;

частину шосту викласти в такій редакції:

"6. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення, частки у праві спільної сумісної та спільної часткової власності, земельні частки (паї) не можуть передаватися у власність юридичним особам (крім Державного земельного банку), іноземцям, особам без громадянства, іноземним державам, міжнародним урядовим та неурядовим організаціям.";

доповнити частиною сьомою такого змісту:

"7. Обіг земель сільськогосподарського призначення регулюється Законом України "Про обіг земель сільськогосподарського призначення" з урахуванням вимог цього Кодексу.";

в) частини першу та восьму статті 25 викласти в такій редакції:

"1. При приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій сільськогосподарські угіддя, крім тих, що залишаються у державній або комунальній власності, передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

8. Внутрігосподарські шляхи, господарські двори, полезахисні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні споруди, водойми тощо можуть бути відповідно до цього Кодексу передані у власність громадян, надані у користування, сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, що створені колишніми працівниками державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або передані у власність держави.";

г) частини першу та другу статті 28 викласти в такій редакції:

"1. Сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям землі сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть належати на праві користування.

2. Право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення може набуватися такими підприємствами, установами та організаціями шляхом внесення до статутного капіталу земельних ділянок їх засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.";

ґ) доповнити статтею 281 такого змісту:

"Стаття 281. Земельні ділянки Державного земельного банку

1. Державному земельному банку земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності, оренди, користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію).

2. Право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення Державний земельний банк може набувати шляхом внесення до його статутного капіталу земельних ділянок відповідно до закону та придбання їх за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

3. Право оренди на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) Державний земельний банк може набувати на підставі договору оренди землі, договору емфітевзису, договору суперфіцію та договорів відчуження цих прав.

4. Реалізація права власності на землю Державним земельним банком здійснюється відповідно до закону.";

д) частину першу статті 37 викласти в такій редакції:

"1. Приватні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати в оренду землі сільськогосподарського та у власність або оренду землі іншого призначення для ведення підсобного господарства.";

е) статтю 81 доповнити частиною п'ятою такого змісту:

"5. У разі припинення громадянства України особами, які мають у власності земельні ділянки сільськогосподарського призначення, такі земельні ділянки протягом року з дати набуття громадянства (підданства) іншої держави підлягають відчуженню.";

є) частину четверту статті 93 доповнити абзацом другим такого змісту:

"Для земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва мінімальний строк оренди становить 7 років.";

ж) частину п'яту статті 116 доповнити абзацом другим такого змісту:

"Передача Кабінетом Міністрів України земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають в оренді громадян або юридичних осіб, до статутного капіталу Державного земельного банку здійснюється без припинення права оренди на такі земельні ділянки.";

з) доповнити статтею 1231 такого змісту:

"Стаття 1231. Передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності до статутного капіталу Державного земельного банку

1. Передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності до статутного капіталу Державного земельного банку здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України після їх формування за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок, або за матеріалами інвентаризації земель.

Передача до статутного капіталу Державного земельного банку раніше сформованих, але не зареєстрованих у Державному земельному кадастрі земельних ділянок, здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), або за матеріалами інвентаризації земель.

Передача до статутного капіталу Державного земельного банку раніше сформованих та зареєстрованих у Державному земельному кадастрі земельних ділянок здійснюється без розроблення документації із землеустрою.

2. Державний земельний банк для одержання у статутний капітал земельної ділянки за відповідною документацією із землеустрою, звертається з клопотанням про надання дозволу на розробку такої документації до Кабінету Міністрів України.

У клопотанні про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До такого клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки.

У клопотанні про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) зазначаються місце розташування, розмір земельної ділянки, її цільове призначення та (у разі наявності) кадастровий номер земельної ділянки. До такого клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки.

3. Кабінет Міністрів України у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення відповідної документації із землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, та відсутність у Державному бюджеті коштів на виконання зазначених робіт.

4. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за дорученням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства про державні закупівлі здійснює відбір виконавців робіт із землеустрою та організовує виконання цих робіт.

Фінансування робіт із землеустрою здійснюється згідно із Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

5. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та матеріали інвентаризації земель погоджуються у порядку, встановленому статтею 1861 цього Кодексу.

6. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається розробником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин для здійснення такої експертизи.

7. Якщо земельна ділянка зареєстрована у Державному земельному кадастрі, Державний земельний банк звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, з клопотанням про підготовку Кабінету Міністрів України пропозицій щодо передачі земельної ділянки до статутного капіталу Державного земельного банку.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, у строк, що не перевищує чотирнадцяти робочих днів з дня отримання клопотання, подає Кабінету Міністрів України пропозиції для прийняття відповідного рішення.

8. Документація із землеустрою, погоджена в установленому законодавством порядку, разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації (у разі необхідності її здійснення згідно із законом), після реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, подається центральним органом виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин на затвердження до Кабінету Міністрів України.

9. Рішенням Кабінету Міністрів України про передачу земельної ділянки до статутного капіталу Державного земельного банку здійснюється:

затвердження документації із землеустрою (крім випадків, коли відповідно до абзацу третього частини першої цієї статті така документація не розробляється);

передача до статутного капіталу Державного земельного банку земельної ділянки.";

и) статтю 130 викласти в такій редакції:

"Стаття 130. Покупці земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва

1. Покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути:

а) громадяни України, які не набули громадянства (підданства) іншої держави, та відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про обіг земель сільськогосподарського призначення";

б) держава в особі органів виконавчої влади;

в) територіальні громади села, селища, міста в особі сільських, селищних, міських рад;

в) Державний земельний банк.

2. Переважне право на купівлю земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва має держава, територіальна громада та Державний земельний банк, які реалізують це право у порядку, встановленому Законом України "Про обіг земель сільськогосподарського призначення.";

і) частину другу статті 134 після абзацу двадцять третього доповнити новим абзацом такого змісту:

"надання не виділених в натурі польових шляхів та лісосмуг, спроектованих для обслуговування земельних ділянок, які були виділені в єдиних сільськогосподарських масивах у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) із земель колективної власності;";

ї) частину першу статті 140 доповнити пунктом "є" такого змісту:

"є) систематична несплата земельного податку протягом більше ніж двох календарних років.";

й) пункт "д" частини першої статті 141 доповнити словами "протягом більше ніж двох календарних років";

к) частину третю статті 201 викласти в такій редакції:

"3. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, вартості земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для внесення їх до статутного капіталу Державного земельного банку, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.";

л) пункти 13, 14, 15 розділу X "Перехідні положення" виключити;

2) у Цивільному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 40 - 44, ст. 356; 2008 р., N 48, ст. 358):

а) частину другу статті 409 викласти в такій редакції:

"2. Власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір річної плати за користування земельною ділянкою не може бути меншим 3 відсотків від її нормативної грошової оцінки, встановленої відповідно до законодавства. Розмір плати за користування земельною ділянкою, що сплачується у грошовій формі, не може бути меншим розміру земельного податку, встановленого законом.";

б) частину першу статті 414 викласти в такій редакції:

"1. Власник земельної ділянки, наданої для забудови, має право на одержання плати за користування нею. Розмір річної плати за користування земельною ділянкою не може бути меншим 3 відсотків від її нормативної грошової оцінки, встановленої відповідно до законодавства. Розмір плати за користування земельною ділянкою, що сплачується у грошовій формі, не може бути меншим розміру земельного податку, встановленого законом.";

в) у статті 762:

абзац перший частини першої доповнити новим реченням такого змісту:

"Розмір річної плати за користування земельною ділянкою не може бути меншим 3 відсотків від її нормативної грошової оцінки, встановленої відповідно до законодавства.";

частину другу викласти в такій редакції:

"2. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій та натуральній формі. За користування земельною ділянкою плата може вноситися у грошовій або у грошовій та натуральній формі. Розмір плати за користування земельною ділянкою, що сплачується у грошовій формі, не може бути меншим розміру земельного податку, встановленого законом. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.";

г) частини першу та третю статті 1277 викласти в такій редакції:

"1. У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки (крім земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів), а щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів, - за заявою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за місцем розташування земельної ділянки.

3. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем розташування земельної ділянки, а на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, розташовані за межами населених пунктів, - у власність держави.";

3) у Податковому кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2011, NN 13 - 17 ст. 112):

а) пункт 10.2 статті 10 доповнити підпунктом 10.2.4 такого змісту:

"10.2.4. збір на розвиток інфраструктури територій населених пунктів сільських (селищних) рад.".;

б) розділ XII після статті 268 доповнити статтею 2681 такого змісту:

"2681. Збір на розвиток інфраструктури територій населених пунктів сільських (селищних) рад.

2681.1. Збір на розвиток територій населених пунктів сільських (селищних) рад - це місцевий збір, кошти від якого зараховуються до місцевого бюджету і використовуються за цільовим призначенням на потреби розвитку соціальної інфраструктури населеного пункту та на придбання (викуп) земельних ділянок приватної власності.

2681.2. Платники збору

2681.2.1. Платниками збору є власники, землекористувачі та орендарі земель сільськогосподарського призначення, які ведуть товарне сільськогосподарське виробництво та фермерське господарство за місцем розташування земельної ділянки.

2681.3. Об'єкти оподаткування збором

2681.3.1. Об'єктами оподаткування збором є земельні ділянки сільськогосподарського призначення.

2681.4. База оподаткування збором

2681.4.1. Базою оподаткування збором є нормативна грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XIII цього Кодексу.

2681.5. Ставка збору

2681.5.1. Ставка збору за один гектар земель сільськогосподарського призначення складає 1 відсоток від їх нормативної грошової оцінки.

2681.6. Податковий період

2681.6.1. Базовим податковим (звітним) періодом для сплати збору є календарний рік.

2681.6.2. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

2681.7. Порядок обчислення збору

2681.7.1. Підставою для нарахування збору є дані державного земельного кадастру та державного реєстру прав на нерухоме майно.

2681.7.2. Відповідні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного органу, що забезпечує формування та реалізацію єдиної державної податкової політики за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння збору, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України для обчислення і справляння плати за землю.

2681.7.3. Платники збору (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму збору щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу, що забезпечує формування та реалізацію єдиної державної податкової політики за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника збору) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

2681.7.4. Платник збору має право подавати щомісяця нову звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов'язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

2681.7.5. За нововідведені земельні ділянки сільськогосподарського призначення або за новоукладеними договорами оренди землі платник збору подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

2681.7.6. Нарахування фізичним особам сум збору проводиться органами, що забезпечують формування та реалізацію єдиної державної податкової політики, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення збору за формою, встановленою у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

2681.7.7. У разі переходу права власності/права користування на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від одного власника/користувача до іншого протягом календарного року, збір сплачується попереднім власником/користувачем за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності/право користування зазначеною земельною ділянкою, а новим власником/користувачем - починаючи з місяця, в якому у нового власника/користувача виникло право власності/право користування земельної ділянки.

У разі переходу права власності/користування на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від одного власника/користувача до іншого протягом календарного року, орган, що забезпечує формування та реалізацію єдиної державної податкової політики надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику/користувачу після отримання інформації про перехід права власності/права користування земельної ділянки.

2681.8. Строк сплати збору

2681.8.1. Власники та землекористувачі сплачують збір з дня виникнення права власності або права користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

2681.8.2. Податкове зобов'язання щодо сплати збору, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками чи користувачами земельних ділянок сільськогосподарського призначення за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

2681.8.3. Податкове зобов'язання зі сплати збору, визначене у новій звітній податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками або користувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

2681.9. Порядок сплати збору

2681.9.1. Збір сплачується у грошовій формі у національній валюті України за місцем розташування земельної ділянки і зараховується до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України для місцевих податків і зборів, і використовується за цільовим призначенням на потреби розвитку соціальної інфраструктури територій населених пунктів сільських (селищних) рад та на придбання (викуп) земельних ділянок приватної власності.";

в) у статті 272:

пункт 272.1 викласти в такій редакції:

"272.1. Ставки податку за один гектар сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх нормативної грошової оцінки у таких розмірах:

272.1.1. для ріллі - 1,0;

272.1.2. для сіножатей та пасовищ - 0,1;

272.1.3. для багаторічних насаджень - 0,03.";

доповнити пунктом 272.3 такого змісту:

"272.3. За сільськогосподарські угіддя, які понад два календарних роки не використовуються за цільовим призначенням, податок справляється за ставками, визначеними підпунктами 272.1.1, 272.1.2, 272.1.3 пункту 272.1 цієї статті, із застосуванням коефіцієнта 1,5, який у разі подальшого невикористання за цільовим призначенням щороку збільшується на 20 відсотків.";

г) статтю 276 доповнити пунктами 276.7 та 276.8 такого змісту:

"276.7. Податок за земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні землекористувачів, які відповідно до статті 92 Земельного кодексу України не можуть набувати їх на такому праві справляється у трьохкратному розмірі, обчисленому відповідно до статей 272, 274, 275, 276, 277, 278, 279 і 280 цього Кодексу.

276.8. Податок за сільськогосподарські угіддя, цільове призначення яких змінено під забудову, а освоєння земельної ділянки за новим цільовим призначенням не розпочалося, справляється у розмірі, обчисленому як за землі за новим цільовим призначенням відповідно до цього Кодексу з моменту зміни цільового призначення земельної ділянки.";

ґ) у статті 288:

підпункт 288.5.1 пункту 288.5 викласти в такій редакції:

"288.5.1. не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, крім випадків, встановлених підпунктом в) підпункту 288.5.2 підпункту 288.5.2 пункту 288.5 цієї статті;";

підпункт 288.5.2 після підпункту "б" доповнити новим підпунктом такого змісту:

"в) для земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній або комунальній власності та надані громадянам України для ведення самостійного товарного сільськогосподарського виробництва площею до 500 га протягом року з часу державної реєстрації їх прав - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;";

відповідно підпункт "в" вважати підпунктом "г";

д) пункт 290.1 статті 290 викласти в такій редакції:

"290.1. Плата за землю зараховується до Державного бюджету України та відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України для плати за землю.".

4) у Бюджетному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., N 50 - 51, ст. 572):

а) у статті 29:

частину третю після пункту 13 доповнити новим пунктом такого змісту:

"14) 50 відсотків плати за земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності та власності Державного земельного банку.";

відповідно пункт 14 вважати пунктом 15;

б) частину четверту статті 30 доповнити пунктом 18 такого змісту:

"18) проведення робіт з формування, інвентаризацію, оцінки земельних ділянок державної власності, на придбання (викуп) земельних ділянок приватної власності.";

в) у частині першій статті 69:

пункт 4) викласти в такій редакції:

"4) плата за землю, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування (крім плати за землю, визначеної пунктом 14) частини третьої статті 29 цього Кодексу);".

у пункті 7) після слів та знаків "пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах)" доповнити словами та знаками "та збір на розвиток інфраструктури населених пунктів сільських (селищних) рад, що зараховується до бюджетів територіальних громад сіл, їх об'єднань, селищ;";

5) у Декреті Кабінету Міністрів України "Про державне мито" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 13, ст. 113):

а) статтю 2 доповнити пунктом 15 такого змісту:

"15) за посвідчення договорів купівлі-продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення (сільськогосподарських угідь) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та особистого селянського господарства у разі їх продажу протягом десяти років з дня укладання договору відчуження, за яким ця ділянка перейшла у власність відчужувача, крім продажу земельних ділянок, набутих до набрання чинності цим Законом, відчуження банківськими та іншими кредитними установами земельних ділянок сільськогосподарського призначення, право власності на які перейшло до них у рахунок погашення заборгованості за договірними зобов'язаннями, та відчуження на користь членів сім'ї фізичної особи. При цьому членами сім'ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) фізичної особи, її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи.";

б) пункт 3 статті 3 доповнити підпунктом "б-1" такого змісту:

"б-1) за посвідчення договорів купівлі-продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення (сільськогосподарських угідь) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та особистого селянського господарства у разі їх продажу:

у перший рік з дня укладання договору відчуження, за яким ця ділянка перейшла му власність відчужувача - 100 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

у другий рік - 90 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

у третій рік - 80 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

у четвертий рік - 70 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

у п'ятий рік - 60 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

у шостий рік - 50 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

у сьомий рік - 40 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

у восьмий рік - 30 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

у дев'ятий рік - 20 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

у десятий рік - 10 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки.";

6) частину п'яту статті 5 Закону України "Про оцінку земель" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, N 15, ст. 229) після слів "фізкультурно-оздоровчих споруд" доповнити словами "вартості земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для внесення їх до статутного капіталу Державного земельного банку";

7) у Законі України "Про оренду землі" (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., N 10, ст. 102; 2008 р., N 27 - 28, ст. 253, N 48, ст. 358; 2010 р., N 5, ст. 40):

а) частину четверту статті 4 після слів "Рада міністрів Автономної Республіки Крим" доповнити словами "центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин";

б) статтю 81 викласти в такій редакції:

"Стаття 81. Відчуження орендарем права оренди на земельну ділянку державної або комунальної власності

Право оренди на земельну ділянку державної або комунальної власності може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного капіталу, передано у заставу, крім випадків, передбачених у договорі оренди.

Відчужене право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.";

в) у статті 19:

частину третю викласти в такій редакції:

"При передачі в оренду сільськогосподарських угідь для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строк дії договору оренди земельних ділянок визначається з урахуванням періоду ротації основної сівозміни згідно з проектами землеустрою, та не може бути менше ніж 7 років, а у разі розміщення на земельній ділянці багаторічних насаджень сільськогосподарського призначення - з урахуванням очікуваного періоду корисного використання відповідного багаторічного насадження, але не більше максимального строку дії договору оренди землі, визначеного законом.";

після частини третьої доповнити двома новими частинами такого змісту:

"У випадку закінчення строку договору оренди земельної ділянки до збору орендарем урожаю культур, що вирощувалися останнім на такій ділянці, орендар має право на збір відповідного урожаю, а орендодавець зобов'язаний не чинити перешкод у зборі такого урожаю орендарем.

У випадку, якщо орендодавець знищить чи пошкодить урожай орендаря, який вирощувався на орендованій ділянці, але не встиг бути зібраним орендарем до закінчення строку договору оренди, або вчинить будь-які дії, що перешкоджатимуть достиганню/дозріванню вказаного урожаю, то орендодавець зобов'язаний компенсувати орендарю прямі збитки та упущену вигоду у п'ятикратному розмірі.";

частину четверту відповідно вважати частиною шостою;

г) статтю 25 доповнити частиною третьою такого змісту:

"Орендарі земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва зобов'язані забезпечити робочими місцями та стабільним заробітком сільське населення (в залежності від площі орендованих земель, регіональних особливостей сільгоспвиробництва та системи розселення), що проживають на відповідній території (рада, район). Мінімальні норми працевлаштування сільського населення встановлюються Кабінетом Міністрів України.";

8) частину другу статті 22 Закону України "Про фермерське господарство" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 45, ст. 363) викласти в такій редакції:

"2. За рішенням членів фермерського господарства відповідно до закону фермерське господарство як цілісний майновий комплекс може бути відчужене на підставі цивільно-правових договорів громадянам України, які мають право на створення фермерського господарства, або фермерським господарствам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, або Державному земельному банку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.";

9) пункт 2 частини другої статті 22 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., N 12, ст. 64; 2005 р., N 26, ст. 348) доповнити підпунктом "в" такого змісту:

"в) безпосереднього або опосередкованого набуття прав на землю";

10) у Закону України "Про іпотеку" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 38, ст. 313):

частину сьому статті 5 викласти в такій редакції:

"Предметом іпотеки може бути право оренди, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування нерухомим майном, яке надає орендарю чи користувачу право будувати, володіти та відчужувати об'єкт нерухомого майна. Таке право оренди, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування нерухомим майном для цілей цього Закону вважається нерухомим майном.";

частину другу статті 15 викласти в такій редакції:

"Реалізація переданих в іпотеку земельних ділянок сільськогосподарського призначення у разі звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на земельних торгах, крім Державного земельного банка, яким реалізація переданих в іпотеку земельних ділянок здійснюється на підставі умов укладених іпотечних договорів. Покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути особи, визначені Земельним кодексом України.";

11) частину другу статті 5 Закону України "Про захист персональних даних" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., N 34, ст. 481) викласти в такій редакції:

"2. Персональні дані, крім знеособлених персональних даних та персональних даних покупців та продавців земельних ділянок сільськогосподарського призначення відповідно до Закону "Про обіг земель сільськогосподарського призначення", за режимом доступу є інформацією з обмеженим доступом."

5. Кабінету Міністрів України:

у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

забезпечити в межах своїх повноважень прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону;

забезпечити прийняття центральними органами виконавчої влади нормативно-правових актів, що випливають із цього Закону.

розробити:

порядок визначення механізму встановлення терміну невикористання сільськогосподарських угідь за цільовим призначенням;

порядок вилучення земельних ділянок за систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

 

* * *

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України "Про обіг земель сільськогосподарського призначення"

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Проект Закону України "Про обіг земель сільськогосподарського призначення" розроблено відповідно до пункту 14 розділу X "Прикінцеві положення" Земельного кодексу України, пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 20.11.2012 N 5494-VI "Про внесення змін до Земельного кодексу України" та на виконання пункту 2 Плану організації підготовки проектів актів, необхідних для забезпечення реалізації Закону України від 20 листопада 2012 р. N 5494-VI "Про внесення змін до Земельного кодексу України", схваленого на засіданні Кабінету Міністрів 3 січня 2012 р. (протокол N 1).

Законом України від 20.11.2012 N 5494-VI "Про внесення змін до Земельного кодексу України", який набрав чинності 20 грудня 2012 року, внесено зміни у пункт 15 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, згідно з якими до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, забороняється внесення права на земельну частку (пай) до статутних капіталів господарських товариств та не допускається купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

В результаті продовжує діяти мораторій (заборона на відчуження та зміну цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення), який обмежує права власників земельних ділянок, закріплені частиною першою статті 90 Земельного кодексу України та статтею 41 Конституції України, у власності яких на сьогодні знаходиться 30,7 млн. га сільськогосподарських угідь (74 % від площі цих угідь по Україні), в тому числі 27,1 млн. га ріллі (83,5 % від площі ріллі по Україні).

Неминучим наслідком дії мораторію стали "тінізація" ринку землі, високий рівень корупції, соціальна недовіра, відсутність соціальної справедливості при розподілі земельної ренти, швидка монополізація відносин сільськогосподарського землекористування агрохолдингами, соціально-демографічна деградація села, маргіналізація сільського населення тощо.

За час проведення земельної реформи, яка триває в Україні з 1991 року, відбулася демонополізація державної власності на землю, проведена реорганізація сільськогосподарських підприємств. Об'єктом реформування стали землі майже 12 тисяч господарств, а 7 мільйонів селян набули права на земельну частку (пай) загальною площею майже 28 мільйонів гектарів. Більше 7 мільйонів громадян отримали земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на площі 2,6 мільйона гектарів, створено майже 42 тисячі фермерських господарств, яким передано 4,3 мільйона гектарів земель.

Розподіл сільськогосподарських земель серед колишніх працівників колективних сільськогосподарських підприємств призвів до їх парцеляції (подрібнення), що не створило умов для сталого соціально-економічного розвитку аграрної сфери та розвитку індивідуальних (сімейних) форм ведення сільського господарства.

Також досить розпорошеними опинилися і землі державної власності.

Парцеляцією земель розірвано єдині екологічні комплекси, юридично відокремлено сільськогосподарські угіддя від водних і лісових угідь, а також від інфраструктурних об'єктів.

Нераціональні розміри землеволодінь, черезсмужжя, вкраплення дрібних ділянок інших власників у сформовані масиви земель агрогосподарств стримують оптимізацію сільськогосподарського землеволодіння та землекористування та не дають можливості поліпшити технологічні умови використання сільськогосподарських земель.

Гостро постає питання охорони земель. Щороку близько 2 мільйонів гектарів орних земель не використовуються внаслідок володіння ними найменш економічно активної частини сільського населення, пенсіонерів та осіб передпенсійного віку, а також отримання земельних ділянок сільськогосподарського призначення у спадщину особами, що проживають у містах та навіть інших країнах.

Близько двох третин договорів оренди на земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються товаровиробниками на підставі договорів оренди, що укладені на строк до 5 - 6 років, що не сприяє ефективному господарюванню на землі, здійсненню видатків на заходи з охорони земель. А це призводить до зростання площ земель, що зазнали впливу ерозії. Більше 30 % земель охоплені тією або іншою формою ерозії.

Внаслідок неможливості іпотечного кредитування сільського господарства під заставу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, низька інвестиційна привабливість української аграрної економіки.

На сьогоднішній день комерційні банки не можуть запропонувати сільськогосподарським товаровиробникам дешевого кредитування. Високі кредитні ставки (19 - 24 %) обумовлені тим, що банки надають кредити обов'язково під заставу, а враховуючи те, що на купівлю-продаж сільськогосподарських земель діє заборона, предметом застави є майбутній врожай, що пов'язано з високими ризиками.

Актуальною на сьогодні є проблема погіршення демографічного стану на селі. В Україні щорічно знімається з обліку в середньому 20 сільських поселень. А ще більше цих поселень нагромаджується у групі так званих малолюдних (неперспективних) - до 50 осіб. Це приблизно 14 відсотків сіл в Україні.

Розв'язання цих та інших проблем, спричинених діючим мораторієм на купівлю-продаж сільськогосподарських земель, потребує прийняття Закону України "Про обіг земель сільськогосподарського призначення".

2. Мета і шляхи її досягнення

Основною метою законопроекту є включення до економічного обігу земель сільськогосподарського призначення, законодавче закріплення шляхів і правових механізмів подальшого розвитку відносин сільськогосподарського землекористування і власності на землі сільськогосподарського призначення на загальноприйнятних у суспільстві засадах в їх тісній ув'язці з комплексом супутніх соціально-економічних, демографічних, юридичних, фінансово-кредитних, фіскальних та інших факторів, а також зняття соціальної напруги з земельних відносин у сфері сільськогосподарського землекористування.

Найбільш оптимальним способом розв'язання проблем, спричинених діючим мораторієм на купівлю-продаж сільськогосподарських земель, та досягнення мети законопроекту є запровадження гнучкого та ефективного державного регулювання обігу земель сільськогосподарського призначення, із одночасною мінімізацією його потенційно негативних соціально-економічних наслідків.

Захист законних інтересів власників земельних ділянок досягається через прозорість операцій на ринку земель, застосування "біржового" механізму купівлі-продажу земельних ділянок, максимальну поінформованість потенційних покупців сільськогосподарських земель про пропозиції на ринку земель.

Запобігання спекулятивним операціям та монополізації ринку земель сільськогосподарського призначення досягається через обмеження площі земель, що може знаходитись у власності однієї особи; запровадження регресивної шкали державного мита при перепродажі земельних ділянок сільськогосподарського призначення протягом 10 років з дня укладення договору відчуження; встановлення вимог до потенційних покупців земельних ділянок.

Підвищенню інвестиційної привабливості та економічної віддачі сільськогосподарських земель, подоланню наслідків надмірної парцеляції сільськогосподарських земель сприятиме консолідація цих земель.

З метою уникнення подрібнення земельних ділянок сільськогосподарського призначення під час їх успадкування великою кількістю спадкоємців чи зміни власника, встановлюється мінімальний розмір земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка не підлягає поділу.

Для уникнення неконтрольованої зміни цільового призначення та урбанізації сільськогосподарських земель встановлюється 10 річна заборона на зміну цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів, крім їх відчуження для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності.

Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва досягається за рахунок консолідації розрізнених ділянок в єдині зручні для обробітку інвестиційно-привабливі масиви.

З метою забезпечення сталого землекористування, раціонального та ефективного використання земель державної власності запроваджується мінімальний строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, запроваджується прогресивна шкали плати за сільськогосподарські угіддя в залежності від часу, протягом якого вони не використовуються за цільовим призначенням.

Сталий розвиток сільських громад досягаються за рахунок удосконалення платності сільськогосподарського землекористування, а саме надходжень від плати за землю (земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності) шляхом внесення змін до діючого законодавства.

Зміцнення продовольчої безпеки країни за рахунок загального збільшення державних земель досягається через надання державі переважного права на придбання земель сільськогосподарського призначення, передачу у державну власність земель, що належали до колективної власності, земель відумерлої спадщини, не витребуваних протягом певного строку земельних часток (паїв), а також земель, які не можуть бути ефективно використані їх власниками.

3. Правові аспекти

Основними нормативно-правовими актами, що діють у даній сфері правового регулювання, є Земельний та Цивільний кодекси України, які не в повній мірі врегульовують питання обігу земельних ділянок, зокрема сільськогосподарського призначення.

Реалізація закону потребує внесення змін до Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України, Бюджетного кодексу України, Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Законів України "Про оцінку земель", "Про оренду землі", "Про фермерське господарство", "Про іпотеку", "Про захист економічної конкуренції".

4. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація акта не потребує додаткових матеріальних та інших витрат з державного та місцевих бюджетів.

5. Позиція заінтересованих органів

Проект акта потребує погодження з Міністерством аграрної політики та продовольства України, Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, Міністерством фінансів України, Міністерством юстиції України, Державною службою України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, Антимонопольним комітетом України.

6. Регіональний аспект

Проект Закону не стосується питань розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

61. Запобігання дискримінації

У проекті Закону відсутні положення, які містять ознаки дискримінації.

7. Запобігання корупції

У проекті акта відсутні правила і процедури, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень.

8. Громадське обговорення

Проект Закону України "Про обіг земель сільськогосподарського призначення" розміщено на офіційному веб-сайті Держземагентства України з метою проведення громадського обговорення відповідно до Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

9. Позиція соціальних партнерів

Проект Закону не стосується соціально-трудової сфери.

10. Оцінка регуляторного впливу

Необхідність запровадження цього регуляторного акта передбачена пунктом 15 розділу X "Прикінцеві положення" Земельного кодексу України та пунктом 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 20.11.2012 N 5494-VI "Про внесення змін до Земельного кодексу України".

У разі прийняття запропонованого регуляторного акта до економічного обігу буде залучено землі сільськогосподарського призначення, що позитивно вплине на ринкове середовище та надасть можливість державі, територіальним громадам, власникам земельних ділянок сільськогосподарського призначення та земельних часток (паїв) реалізувати конституційне право щодо вільного розпорядження своєю власністю, гарантоване Конституцією України та Земельним кодексом України.

Регуляторний акт відповідає вимогам Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

11. Прогноз результатів

Затвердження і практична реалізація Закону України "Про обіг земель сільськогосподарського призначення" матиме такі позитивні соціально-економічні наслідки:

повноцінна реалізація права приватної власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення громадянами України;

встановлення об'єктивної ринкової вартості земельних ділянок сільськогосподарського призначення у процесі їх економічного обігу та зростання капіталізації землі;

збільшення інвестиційних можливостей аграрного сектора, зокрема, через розвиток іпотечного кредитування під заставу земель сільськогосподарського призначення;

раціональний перерозподіл земель сільськогосподарського призначення та оптимізація їх використання;

підвищення рівня мотивації праці через поєднання в особі громадянина України власника землі та виробника сільськогосподарської продукції;

підвищення ефективності використання природно-ресурсного потенціалу земель сільськогосподарського призначення та забезпечення стратегічної продовольчої безпеки держави;

повна легалізація землевласності та землекористування, ліквідація "тіньових" схем обігу сільськогосподарських земель, упередження рейдерських схем захоплення земель сільськогосподарського призначення;

забезпечення прозорості операцій із землею;

унеможливлення скуповування сільськогосподарських земель на "підставних осіб";

зниження соціально-політичної напруги;

підвищення економічного благополуччя населення, створення на селі міцного економічно активного середнього класу;

нівелювання процесів маргіналізації, соціальної деградації та стрімкого вимирання сільського населення;

поступове повернення у державну власність земель, які не мають ефективних власників;

посилення впливу держави на земельно-господарські відносини на селі.

Проект Закону України "Про обіг земель сільськогосподарського призначення" спрямований на остаточне завершення створення ринкових передумов для залучення земельних ділянок сільськогосподарського призначення до економічного обігу, забезпечення надходжень податків і зборів до державного та місцевих бюджетів зокрема, від плати за земельні ділянки сільськогосподарського призначення, а також державного мита від операцій з цими землями.

 

Голова Державного агентства
земельних ресурсів України

С. М. Тимченко

 

* * *

АНАЛІЗ РЕГУЛЯТОРНОГО ВПЛИВУ
до проекту Закону України "Про обіг земель сільськогосподарського призначення"

1. Визначення проблеми, яку передбачається розв'язати шляхом державного регулювання

З 20.12.2012 року набув чинності Закон України N 5494-VI від 20.11.2012 року "Про внесення змін до Земельного кодексу України", згідно з яким до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, забороняється внесення права на земельну частку (пай) до статутних капіталів господарських товариств та не допускається:

а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення та земельних часток (паїв)відповідно до положень пункту 15 розділу X "Прикінцеві положення" Земельного кодексу України запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення.

В результаті продовжує діяти мораторій (заборона на відчуження та зміну цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення), який обмежує права власників земельних ділянок, закріплені частиною першою статті 90 Земельного кодексу України та статтею 41 Конституції України, у власності яких на сьогодні знаходиться 30,7 млн. га сільськогосподарських угідь (74 % від площі цих угідь по Україні), в тому числі 27,1 млн. га ріллі (83,5 % від площі ріллі по Україні).

Неминучим наслідком дії мораторію стали "тінізація" ринку землі, високий рівень корупції, соціальна недовіра, відсутність соціальної справедливості при розподілі земельної ренти, швидка монополізація відносин сільськогосподарського землекористування агрохолдингами, соціально-демографічна деградація села, маргіналізація сільського населення тощо.

За час проведення земельної реформи, яка триває в Україні з 1991 року, відбулася демонополізація державної власності на землю, проведена реорганізація сільськогосподарських підприємств. Об'єктом реформування стали землі майже 12 тисяч господарств, а 7 мільйонів селян набули права на земельну частку (пай) загальною площею майже 28 мільйонів гектарів. Більше 7 мільйонів громадян отримали земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на площі 2,6 мільйона гектарів, створено майже 42 тисячі фермерських господарств, яким передано 4,3 мільйона гектарів земель.

Розподіл сільськогосподарських земель серед колишніх працівників колективних сільськогосподарських підприємств призвів до їх парцеляції (подрібнення), що не створило умов для сталого соціально-економічного розвитку аграрної сфери та розвитку індивідуальних (сімейних) форм ведення сільського господарства.

Також досить розпорошеними опинилися і землі державної власності.

Парцеляцією земель розірвано єдині екологічні комплекси, юридично відокремлено сільськогосподарські угіддя від водних і лісових угідь, а також від інфраструктурних об'єктів.

Нераціональні розміри землеволодінь, черезсмужжя, вкраплення дрібних ділянок інших власників у сформовані масиви земель агрогосподарств стримують оптимізацію сільськогосподарського землеволодіння та землекористування та не дають можливості поліпшити технологічні умови використання сільськогосподарських земель.

Гостро постає питання охорони земель. Щороку близько 2 мільйонів гектарів орних земель не використовуються внаслідок володіння ними найменш економічно активної частини сільського населення, пенсіонерів та осіб передпенсійного віку, а також отримання земельних ділянок сільськогосподарського призначення у спадщину особами, що проживають у містах та навіть інших країнах.

Близько двох третин договорів оренди на земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються товаровиробниками на підставі договорів оренди, що укладені на строк до 5 - 6 років, що не сприяє ефективному господарюванню на землі, здійсненню видатків на заходи з охорони земель. А це призводить до зростання площ земель, що зазнали впливу ерозії. Більше 30 % земель охоплені тією або іншою формою ерозії.

Внаслідок неможливості іпотечного кредитування сільського господарства під заставу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, низька інвестиційна привабливість української аграрної економіки.

На сьогоднішній день комерційні банки не можуть запропонувати сільськогосподарським товаровиробникам дешевого кредитування. Високі кредитні ставки (19 - 24 %) обумовлені тим, що банки надають кредити обов'язково під заставу, а враховуючи те, що на купівлю-продаж сільськогосподарських земель діє заборона, предметом застави є майбутній врожай, що пов'язано з високими ризиками.

Актуальною на сьогодні є проблема погіршення демографічного стану на селі. В Україні щорічно знімається з обліку в середньому 20 сільських поселень. А ще більше цих поселень нагромаджується у групі так званих малолюдних (неперспективних) - до 50 осіб. Це приблизно 14 відсотків сіл в Україні.

Розв'язання цих та інших проблем, спричинених діючим мораторієм на купівлю-продаж сільськогосподарських земель, потребує прийняття Закону України "Про обіг земель сільськогосподарського призначення".

2. Цілі державного регулювання

Головними цілями державного регулювання є залучення до економічного обігу земель сільськогосподарського призначення, із одночасною мінімізацією його потенційно негативних суспільно-економічних наслідків, забезпечення реалізації конституційних прав громадян, насамперед селян - власників земельних часток (паїв), щодо вільного розпорядження своєю власністю, гарантованих Конституцією України та Земельним кодексом України, встановлення реальної ціни земель сільськогосподарського призначення у процесі їх обігу, законодавче закріплення шляхів і правових механізмів подальшого розвитку відносин сільськогосподарського землекористування і власності на землі сільськогосподарського призначення на загальноприйнятних у суспільстві засадах в їх тісній ув'язці з комплексом супутніх соціально-економічних, демографічних, юридичних, фінансово-кредитних, фіскальних та інших факторів, а також зняття соціальної напруги з земельних відносин у сфері сільськогосподарського землекористування.

3. Визначення та оцінка альтернативних способів досягнення встановлених цілей

У цьому випадку альтернативних способів досягнення встановлених цілей не існує, оскільки необхідність запровадження цього акта передбачена пунктом 15 розділу X "Прикінцеві положення" Земельного кодексу України та пунктом 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 20.11.2012 N 5494-VI "Про внесення змін до Земельного кодексу України".

В інший спосіб, такий як збереження чинного регулювання, розв'язати існуючі проблеми та досягти цілей державного регулювання не можливо.

4. Механізми і заходи, що пропонуються для розв'язання проблеми

У разі прийняття Закону України "Про обіг земель сільськогосподарського призначення" до економічного обігу будуть включені земельні ділянки сільськогосподарського призначення, законодавчо закріплені шляхи і правові механізми подальшого розвитку відносин сільськогосподарського землекористування і власності на ці землі, запроваджено гнучке та ефективне державне регулювання обігу земель сільськогосподарського призначення, із одночасною мінімізацією його потенційно негативних соціально-економічних наслідків, а саме:

- захист законних інтересів власників земельних ділянок досягається через прозорість операцій на ринку земель, застосування "біржового" механізму купівлі-продажу земельних ділянок, максимальну поінформованість потенційних покупців сільськогосподарських земель про пропозиції на ринку земель;

- запобігання спекулятивним операціям та монополізації ринку земель сільськогосподарського призначення досягається через обмеження площі земель, що може знаходитись у власності однієї особи; запровадження регресивної шкали державного мита при перепродажі земельних ділянок сільськогосподарського призначення протягом 10 років з дня укладення договору відчуження; встановлення вимог до потенційних покупців земельних ділянок;

- підвищенню інвестиційної привабливості та економічної віддачі сільськогосподарських земель, подоланню наслідків надмірної парцеляції сільськогосподарських земель сприятиме консолідація цих земель;

- з метою уникнення подрібнення земельних ділянок сільськогосподарського призначення під час їх успадкування великою кількістю спадкоємців чи зміни власника, встановлюється мінімальний розмір земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка не підлягає поділу;

- для уникнення неконтрольованої зміни цільового призначення та урбанізації сільськогосподарських земель встановлюється 10 річна заборона на зміну цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів, крім їх відчуження для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності;

- підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва досягається за рахунок консолідації розрізнених ділянок в єдині зручні для обробітку інвестиційно-привабливі масиви;

- з метою забезпечення сталого землекористування, раціонального та ефективного використання земель державної власності запроваджується мінімальний строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, запроваджується прогресивна шкали плати за сільськогосподарські угіддя в залежності від часу, протягом якого вони не використовуються за цільовим призначенням;

- сталий розвиток сільських громад досягаються за рахунок удосконалення платності сільськогосподарського землекористування, а саме надходжень від плати за землю (земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності) шляхом внесення змін до діючого законодавства;

- зміцнення продовольчої безпеки країни за рахунок загального збільшення державних земель досягається через надання державі переважного права на придбання земель сільськогосподарського призначення, передачу у державну власність земель, що належали до колективної власності, земель відумерлої спадщини, не витребуваних протягом певного строку земельних часток (паїв), а також земель, які не можуть бути ефективно використані їх власниками.

5. Можливості досягнення визначених цілей у разі прийняття регуляторного акта

У разі прийняття акта буде досягнута визначена ним ціль.

Показником досягнення визначених цілей у разі прийняття запропонованого регуляторного акта буде залучення до економічного обігу земель сільськогосподарського призначення, що забезпечить можливість реалізації конституційних прав власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення та земельних часток (паїв), щодо вільного розпорядження своєю власністю, гарантованих Конституцією України та Земельним кодексом України.

Реалізація запропонованого регуляторного акта не потребує додаткових матеріальних і фінансових витрат з державного та місцевих бюджетів. Для виконання вимог розробленого проекту регуляторного акта достатньо наявності матеріально-технічної бази та людських ресурсів.

Ризику впливу зовнішніх факторів на дію регуляторного акта немає.

6. Очікувані результати прийняття акта

Прийняття Закону України "Про обіг земель сільськогосподарського призначення" і практичне впровадження закріплених у ньому норм дозволить:

забезпечити інтереси держави як представника народу України при включенні сільськогосподарських земель до економічного обігу;

спрямувати фінансову активність при обігу сільськогосподарських земель в русло реального виробництва, підвищити ефективність сільськогосподарського виробництва шляхом виключення спекулятивних операцій на ринку цих земель;

припинити незаконне використання сільськогосподарських земель без належних правових підстав (землі відумерлої спадщини, не витребувані паї, запроектовані польові шляхи тощо);

досягти стале землекористування за рахунок проведення консолідації сільськогосподарських земель;

підвищити інвестиційну привабливість аграрного сектору та економіки України в цілому.

Опис прогнозованих вигод та витрат у разі прийняття регуляторного акта

Об'єкт впливу

Вигоди

Витрати

Держава

Усунення законодавчих прогалин у питаннях обігу земельних ділянок сільськогосподарського призначення;
- зниження соціально-політичної напруги;
- створення на селі міцного економічно активного середнього класу;
- поступове повернення у державну власність земель, які не мають ефективних власників.

Додаткові витрати відсутні

Органи місцевого самоврядування

Можливість придбання земель у комунальну власність (наприклад, для організації громадських пасовищ, зелених зон, кладовищ тощо);
- набуття реальних гарантій зайнятості населення через законодавче закріплення мінімальних норм зайнятості на одиницю площі сільськогосподарських угідь;
- подолання конфлікту інтересів територіальної громади і сільськогосподарського товаровиробника за рахунок поступового переходу значної частини агровиробництва в руки місцевого населення.

Додаткові витрати відсутні

Громадяни

Можливість реалізувати своє конституційне право на вільне розпорядження власними земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

 

1) Власники паїв (у тому числі міські жителі - спадкоємці), які з різних причин не можуть та/або не хочуть вести на них самостійне сільгоспвиробництво, матимуть можливість як передати їх в оренду сільськогосподарському виробнику, так і законно продати їх за максимально вигідну ціну (державі, територіальній громаді або громадянинові України).

Додаткові витрати відсутні

2) Економічно активна частина сільського населення, яка має бажання переважно власною або сімейною працею вести на землі самостійне товарне сільськогосподарське виробництво, матиме можливість придбати у власність сільськогосподарські землі (в межах встановлених лімітів) для цих цілей або на пільгових умовах взяти її в оренду.

Додаткові витрати відсутні, оскільки такі громадяни матимуть можливість придбати у власність земельні ділянки на кредитні гроші на умовах іпотеки

Суб'єкти господарювання

Отримають можливість:
- продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення іншим особам,
- передачі в заставу (іпотеку) земельних ділянок сільськогосподарського призначення та права на них для отримання банківського кредиту;
будувати довгострокові орендні відносини безпосередньо з державою, отримуючи додаткові гарантії стабільності свого бізнесу як за рахунок кількісного зменшення орендодавців, так і за рахунок легалізації відносин з оренди не розпайованих в натурі земель колективної власності (запроектовані польові дороги, невитребувані паї, господарські двори тощо), земель відумерлої спадщини, а також законодавчий та адміністративний захист від "шахового" рейдерства.

Додаткові витрати відсутні

Від впровадження регуляторного акта негативних результатів не очікується.

Регуляторний акт відповідає вимогам Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

7. Обґрунтування строку чинності акта

Обмежень строку дії регуляторного акта немає, що надасть змогу розв'язати проблеми та досягнути цілі державного регулювання. Регуляторний акт відповідно до законодавства набере чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

8. Показники результативності акта

Основні показники результативності акта:

надходження до державного та місцевих бюджетів збільшуватимуться за рахунок надходжень від продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності та державного мита від операцій з купівлі-продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення приватної власності;

кількість суб'єктів господарювання, на яких поширюється дія регуляторного акта, є необмеженою; дія регуляторного акта поширюватиметься на фізичних та юридичних осіб, які мають у власності та/або у користуванні земельні ділянки сільськогосподарського призначення, та/або бажають придбати у власність чи користування такі земельні ділянки, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, уповноважені приймати рішення про відчуження земельних ділянок державної чи комунальної власності, або прав на них;

розмір коштів, що витрачатимуться суб'єктами господарювання та/або фізичними особами, не збільшуватиметься;

рівень поінформованості визначається на високому рівні.

9. Визначення заходів, за допомогою яких здійснюватиметься відстеження результативності акта

Базове відстеження здійснюється до дня набрання чинності регуляторним актом з метою оцінки стану суспільних відносин, на врегулювання яких спрямовано дію акта.

Повторне відстеження здійснюється через рік після набрання чинності актом або більшістю його положень, але не пізніше ніж через два роки, з метою оцінки ступеня досягнення цим актом визначених цілей. Установлені показники результативності акта порівнюються із значеннями аналогічних показників, що встановлені під час базового обстеження.

У разі надходження пропозицій і зауважень, які заслуговують на увагу, або виявлення неврегульованих і проблемних питань шляхом аналізу якісних і кількісних показників дії цього акта, ці питання будуть урегульовані шляхом внесення відповідних змін.

Періодичне відстеження здійснюється раз на три роки, починаючи з дня виконання заходів з повторного відстеження. Установлені кількісні та якісні значення показників результативності акта порівнюються із значеннями аналогічних показників, що встановлені під час повторного відстеження.

Базове, повторне та періодичне відстеження здійснюється на основі показників і даних, визначених під час проведення аналізу регуляторного акта.

 

Голова Державного агентства
земельних ресурсів України

С. М. Тимченко

Опрос