Идет загрузка документа
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

Историко-правовая природа становления правового регулирования прав взыскателя в исполнительном производстве

Минюст
Разъяснение от 13.01.2011

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

РОЗ'ЯСНЕННЯ

від 13.01.2011 р.

Історико-правова природа становлення правового регулювання прав стягувача у виконавчому провадженні

Питання правого регулювання діяльності виконавчої служби України, співвідношення прав стягувача та боржника, проблема статусу державного виконавця не втрачають своєї актуальності. В зв'язку з прийняттям нової редакції Закону України "Про виконавче провадження" на даний момент увага громадськості та наукового співтовариства зосереджена на дослідженні основ діяльності Державної виконавчої служби України. Особливої уваги заслуговує питання захисту прав стягувача у виконавчому провадженні, тому саме це питання автор аналізував у даній статті. Для глибинного дослідження питання автор звертається до ретроспективного аналізу особливостей правового регулювання виконавчої служби та забезпечення прав стягувача в Україні та надає найновішу інформацію про стан проблем відповідно до чинного законодавства України.

Перш ніж аналізувати історико-правову природу становлення правового регулювання прав стягувача у виконавчому провадженні, розглянемо поняття "стягувач". Існує кілька підходів до розуміння суті поняття "стягувач". Деякі науковці вражають стягувачем "сторону, на чию користь здійснено стягнення і вимагається виконання рішення суду чи іншого акта". Інші вважають, що стягувач є стороною, яка вимагає виконання рішення чи іншого акта. Також, наприклад, С. Щербак дає таке визначення "стягувача": стягувач - це особа (фізична або юридична), яка має право вимагати від інших осіб певних підтверджених виконавчим документом дій або утримання від вчинення правопорушень і яка першою заявила про порушення виконавчого провадження [4, с. 111]. Проте дані визначення є неповними, вони не враховують передбачену законом можливість відкриття виконавчого провадження за заявою прокурора і той факт, що особи стають сторонами виконавчого провадження з моменту його відкриття. Автор вважає найповнішим визначення, надане в Законі України "Про виконавче провадження" (стягувач - це фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ), оскільки це визначення передбачає не лише наявність рішення суду, але й наявність виконавчого документу, необхідного для початку виконавчого провадження.

Визначивши поняття "стягувач", перейдемо до аналізу особливостей виконавчого провадження та законодавчих актів по забезпеченню прав стягувача. Особливу увагу автор приділив дослідженню питання прав стягувача у Київській Русі.

Слід наголосити, що система примусового виконання рішень є невід'ємною частиною публічної влади на всіх етапах її створення та функціонування. Аналізуючи історичний розвиток інституту примусового виконання рішень, слід зазначити, що судові рішення, які потребували примусового виконання, найчастіше стосувалися здійснення стягнень та виконання кредитних зобов'язань.

Загалом в процесі розвитку та становлення інституту примусового виконання рішень відповідно до рівня регламентації діяльності судових виконавців та кодифікації норм права можна виділити такі етапи: ябедняківський (X - XI ст.), мечниківський (XII ст.), приставський (XIII ст. - XV ст.), магдебурзький (XV - поч. XVIII ст.), капітано-ісправський (XVIII - поч. XIX ст.), судово-приставський (др. пол. XIX ст. - 1917 року) та радянський (1917 - 1991).

Розглядаючи процес виникнення та становлення інституту примусового виконання рішень на території сучасної України, слід розпочати з аналізу "Руської правди", що стала найвизначнішім збірником руського права. "Руська Правда" була укладена у XI - XII ст. і базувалася на нормах тогочасного звичаєвого права. Ця культурна пам'ятка дійшла до нас у трьох редакціях: Коротка (Краткая) Правда, Велика або Широка (Пространная) Правда та Скорочена Правда. Кожна з редакцій відображає не тільки певний період української історії, але й пануючі принципи здійснення правосуддя. Порівнюючи Руську правду з аналогічними західноєвропейськими збірками правових норм (Lex Salica, Lex Ripuaria), підкреслимо, що в Руській Правді також над судовими вироками конкретного змісту переважають суто формалістичні та символічні процесуальні правила. Крім того, не має розподілу на галузі права (публічне право не відділене від приватного, відсутнє розрізнення кримінального та цивільного права). Проте позитивно вражають досить розвинені норми торгівельного права. Щодо процесуального права слід зазначити, що у XI - XII ст. воно містило значну кількість примітивних норм первісного судочинства, що були спільні для римо-візантійського та старогерманського права того часу, а саме: інститут кровної помсти, віра (Wergeld), розшук крадених речей - "свод". [2].

Неполный текст документа!

ВНИМАНИЕ! Полный текст данного документа Вы сможете найти, зарегистрировавшись в новой Информационно-правовой и коммуникационной платформе для бизнеса LIGA:ZAKON!

Кроме того, в ней доступны:
  • все законодательство Украины
  • аналитика и отчетность
  • консультации и справочная информация
Опрос