Идет загрузка документа (23 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

Конвенция о сокращении безгражданства

Страны - участницы
Конвенция от 30.08.1961

КОНВЕНЦІЯ
про скорочення безгромадянства

Вчинено у Нью-Йорку 30 серпня 1961 року

ДАТА ПІДПИСАННЯ: 30.08.61
ДАТА ПРИЄДНАННЯ УКРАЇНОЮ: 11.01.2013*
ДАТА НАБРАННЯ ЧИННОСТІ ДЛЯ УКРАЇНИ: 23.06.2013

Додатково див. Статус
станом на 19 травня 2009 року

Офіційний переклад.

Договірні Держави,

Діючи на виконання резолюції 896 (IX), ухваленої Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 4 грудня 1954 року,

Визнаючи бажаним скорочення безгромадянства міжнародною угодою,

Домовилися про таке:

Стаття 1

1. Договірна Держава надає своє громадянство народженій на її території особі, яка в іншому разі була б апатридом. Таке громадянство надається:

(a) при народженні, в силу закону або

(b) при порушенні перед належним органом влади клопотання відповідною особою або від її імені в порядку, встановленому національним законодавством. За умови дотримання положень частини 2 цієї статті жодне подібне клопотання не може бути відхилене.

Договірна Держава, яка передбачає надання свого громадянства відповідно до пункту (b) цієї частини, може також передбачити надання свого громадянства в силу закону, в такому віці й за умов, які будуть визначені національним законодавством.

2. Договірна Держава може обумовити надання свого громадянства відповідно до пункту (b) частини 1 цієї статті дотриманням однієї або кількох із таких умов:

(a) щоб клопотання було порушене протягом установленого цією Договірною Державою строку, який має починатися не пізніше досягнення вісімнадцятирічного віку і закінчуватися не раніше досягнення віку у двадцять один рік, проте відповідній особі надається принаймні один рік, протягом якого вона могла б сама порушити клопотання без одержання на це законного дозволу;

(b) щоб відповідна особа проживала на території цієї Договірної Держави протягом установленого цією Державою строку, який не повинен перевищувати п'яти років, що безпосередньо передують порушенню клопотання, а взагалі не повинен перевищувати десяти років;

(c) щоб відповідна особа не була визнана через суд винною у злочині проти державної безпеки або засудженою до позбавлення волі на п'ятирічній строк або більш тривалий строк за кримінальним обвинуваченням;

(d) щоб відповідна особа завжди була апатридом.

3. Незважаючи на положення пункту (b) частини 1 і частини 2 цієї статті, дитина, народжена у шлюбі на території Договірної Держави, і мати якої мала громадянство цієї Держави, набуває цього громадянства при народженні, якщо інакше вона була б апатридом.

4. Договірна Держава надає своє громадянство особі, яка інакше була б апатридом і яка не може набути громадянство тієї Договірної Держави, на території якої вона народилася, внаслідок виходу з того віку, коли вона могла порушити клопотання, або через невиконання нею необхідних умов проживання, якщо під час народження цієї особи хто-небудь із її батьків мав громадянство першої зі згаданих вище Договірних Держав. Якщо її батьки мали не одне й те саме громадянство на час її народження, питання про те, чи повинна відповідна особа набути громадянство свого батька або громадянство своєї матері, вирішується національним законодавством цієї Договірної Держави. Якщо для набуття такого громадянства потрібне порушення клопотання, клопотання має порушуватися перед належним органом влади заявником або від його імені в порядку, встановленому цим національним законодавством. За умови дотримання положень частини 5 цієї статті подібне клопотання не повинне відхилятися.

5. Договірна Держава може обумовити надання свого громадянства відповідно до положень частини 4 цієї статті дотриманням однієї або декількох із таких умов:

(a) щоб клопотання було порушене до досягнення заявником певного встановленого цією Договірною Державою віку, який не повинен бути меншим за двадцять три роки;

(b) щоб відповідна особа проживала на території цієї Договірної Держави протягом установленого цією Державою строку, який не повинен перевищувати трьох років, які безпосередньо передують порушенню клопотання;

(c) щоб відповідна особа завжди була апатридом.

Стаття 2

Знайда, виявлений на території Договірної Держави, має за відсутності доказів протилежного вважатися народженим на цій території від батьків, що мають громадянство цієї Держави.

Стаття 3

Для цілей визначення обов'язків Договірних Держав відповідно до цієї Конвенції, народження на судні або літальному апараті вважається таким, що мало місце відповідно на території Держави, під прапором якої плаває судно або на території Держави, в якій зареєстрований літальний апарат.

Стаття 4

1. Договірна Держава надає своє громадянство народженій не на території Договірної Держави особі, яка в іншому разі була б апатридом, якщо під час народження цієї особи хто-небудь з її батьків мав громадянство цієї Держави. Якщо її батьки мали не одне і те ж громадянство під час її народження, питання, чи повинна відповідна особа набути громадянство свого батька або матері, вирішується національним законодавством Договірної Держави. Надання громадянства відповідно до положень цієї частини відбувається:

(a) при народженні, в силу закону;

(b) після порушення перед належним органом влади клопотання відповідною особою або від її імені в порядку, встановленому національним законодавством. За умови дотримання положень частини 2 цієї статті жодне подібне клопотання не може бути відхилене.

2. Договірна Держава може обумовити надання свого громадянства відповідно до положень частини 1 цієї статті дотриманням однієї або кількох із таких умов:

(a) щоб клопотання було порушене до досягнення заявником певного встановленого цією Договірною Державою віку, який не повинен бути меншим за двадцять три роки;

(b) щоб відповідна особа проживала на території цієї Договірної Держави протягом установленого цією Державою строку, який не повинен перевищувати трьох років, які безпосередньо передують порушенню клопотання;

(c) щоб відповідна особа не була визнана через суд винною у злочині проти державної безпеки;

(d) щоб відповідна особа завжди була апатридом.

Стаття 5

1. Якщо законодавство Договірної Держави передбачає втрату громадянства внаслідок будь-яких змін в особистому статусі відповідної особи, таких як вступ у шлюб, припинення шлюбу, узаконення, визнання або усиновлення, така втрата повинна обумовлюватися володінням іншим громадянством або набуттям іншого громадянства.

2. Якщо відповідно до законодавства Договірної Держави дитина, народжена поза шлюбом, втрачає громадянство цієї Держави внаслідок визнання батьківства, їй має надаватися можливість відновлення цього громадянства шляхом письмового клопотання перед належним органом влади, і умови, що регулюють таке клопотання, не повинні бути суворішими, ніж встановлені в частині 2 статті 1 Конвенції.

Стаття 6

Якщо законодавство Договірної Держави передбачає втрату її громадянства чоловіком/дружиною або дітьми певної особи внаслідок втрати цією особою або позбавлення її цього громадянства, така втрата має обумовлюватися володінням ними іншим громадянством або набуттям ними іншого громадянства.

Стаття 7

1. (a) Якщо законодавство Договірної Держави дозволяє відмову від громадянства, така відмова не призводить до втрати громадянства, крім випадків, коли відповідна особа має або набуває інше громадянство.

(b) Положення пункту (a) цієї частини не застосовуються в тих випадках, коли їхнє застосування суперечило б принципам, викладеним у статтях 13 і 14 Загальної декларації прав людини, затвердженої 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй.

2. Громадянин Договірної Держави, який бажає натуралізуватися в іноземній країні, не втрачає свого громадянства, якщо не набуває або не одержує запевнення в набутті громадянства цієї іноземної країни.

3. Згідно з положеннями частин 4 і 5 цієї статті громадянин Договірної Держави не втрачає свого громадянства таким чином, щоб стати апатридом внаслідок виїзду, проживання за кордоном, нездійснення реєстрації або якоїсь подібної причини.

4. Натуралізована особа може втратити громадянство внаслідок проживання за кордоном протягом установленого законодавством відповідної Договірної Держави строку, який не повинен бути меншим, ніж сім послідовних років, якщо не заявить належному органу влади про своє бажання зберегти своє громадянство.

5. Що стосується громадянина Договірної Держави, народженого за межами території цієї Держави, то законодавство цієї Держави може обумовити збереження цим громадянином свого громадянства по закінченню одного року після досягнення ним повноліття за умови проживання у цей час на території цієї Держави або реєстрації в належному органі влади.

6. За винятком обставин, згаданих у цій статті, жодна особа не втрачає громадянства Договірної Держави, якщо така втрата зробила б цю особу апатридом, хоча така втрата і не є прямо забороненою жодною іншою постановою цієї Конвенції.

Стаття 8

1. Договірна Держава не позбавляє особу її громадянства, якщо таке позбавлення зробило б цю особу апатридом.

2. Незважаючи на положення частини 1 цієї статті, особа може бути позбавлена громадянства Договірної Держави:

(a) за таких обставин, за яких втрата громадянства допускається відповідно до частин 4 і 5 статті 7;

(b) якщо громадянство було набуте в результаті повідомлення помилкових відомостей або обману.

3. Незважаючи на положення частини 1 цієї статті, Договірна Держава може зберігати право позбавити особу свого громадянства, якщо під час підписання, ратифікації або приєднання вона вкаже, що залишає за собою право позбавляти громадянства з однієї або декількох наступних підстав, що існували в цей час в її національному законодавстві:

a) якщо всупереч своєму обов'язку бути вірною цій Договірній Державі відповідна особа,

b) якщо відповідна особа присягнула на вірність або зробила формальну заяву про вірність іншій Державі чи надала певні докази свого наміру відмовитися від вірності цій Договірній Державі.

4. Жодна Договірна Держава не здійснює право позбавлення громадянства, яке допускається відповідно до частини 2 або 3 цієї статті, інакше як відповідно до закону, що передбачає для відповідної особи право на справедливий розгляд справи судом або іншою незалежною установою.

Стаття 9

Жодна Договірна Держава не може позбавити особу чи групу осіб їхнього громадянства за расовими, етнічними, релігійними або політичними ознаками.

Стаття 10

1. До кожного міжнародного договору між Договірними Державами, що передбачає передання території, мають включатися положення, які б гарантували, що жодна особа не стане апатридом у результаті такої передачі. Договірна Держава вживає всіх можливих заходів для того, щоб такі положення вносилися в будь-який подібний міжнародний договір, що укладається нею із Державою, яка не є учасником Конвенції.

2. За відсутності таких положень Договірна Держава, якій передається територія або яка іншим чином набуває території, повинна надавати своє громадянство тим особам, які в іншому разі стали б апатридами в результаті такої передачі або такого набуття.

Стаття 11

Договірні Держави сприяють створенню в рамках Організації Об'єднаних Націй у найближчий термін після депонування шостої ратифікаційної грамоти або грамоти про приєднання, такого органу, до якого особи, що вимагають певних переваг на підставі Конвенції, могли б звертатися із проханнями про розгляд своїх вимог і про надання їм допомоги при поданні цих вимог відповідним органам влади.

Стаття 12

1. Що стосується Договірних Держав, у яких їхнє громадянство не надається при народженні в силу закону, як передбачено в частині 1 статті 1 або у статті 4 Конвенції, то в такому випадку положення частини 1 статті 1 або статті 4 застосовуються до осіб, народжених до набуття чинності Конвенцією, а також до осіб, народжених після.

2. Положення частини 4 статті 1 Конвенції застосовуються до осіб, народжених до набуття нею чинності, а також до осіб, народжених після.

3. Положення частини 2 цієї Конвенції застосовуються тільки до знайд, виявлених на території Договірної Держави після набуття чинності цією Конвенцією стосовно цієї Держави.

Стаття 13

Ця Конвенція не може тлумачитися на шкоду будь-якому положенню, яке у більшому ступені сприяє скороченню безгромадянства і міститься або міститиметься в законодавстві будь-якої Договірної Держави або в якійсь іншій конвенції, міжнародному договорі або угоді, що мають або матимуть силу для двох або більше Договірних Держав.

Стаття 14

Будь-який спір між Договірними Державами щодо тлумачення або застосування Конвенції, який не може бути вирішений іншим шляхом, передається до Міжнародного Суду на вимогу будь-якої зі сторін цього спору.

Стаття 15

1. Ця Конвенція поширюється на всі несамоврядні, підопічні, колоніальні та інші неметропольні території, за міжнародні відносини яких відповідає будь-яка із Договірних Держав; згідно з положеннями частини 2 цієї статті відповідна Договірна Держава під час підписання, ратифікації або приєднання вказує неметропольну територію або неметропольні території, на які ця Конвенція поширюватиметься ipso facto в результаті такого підписання, ратифікації або приєднання.

2. У будь-якому випадку, в питаннях стосовно громадянства, коли неметропольна територія не розглядається як одне ціле із метропольною територією, або в будь-якому випадку, коли попередня згода неметропольної території потрібна відповідно до основних законів або практики Договірної Держави або неметропольної території для поширення Конвенції на цю територію, ця Договірна Держава вживає заходів для одержання необхідної згоди неметропольної території протягом дванадцятимісячного строку від дня підписання Конвенції зазначеною Договірною Державою, а коли таку згоду було отримано, ця Договірна Держава повідомляє про це Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй. Конвенція поширюється на територію або території, зазначені в такому повідомленні, з дня одержання його Генеральним секретарем.

3. Після закінчення дванадцятимісячного строку, зазначеного в частині 2 цієї статті, відповідні Договірні Держави повідомляють Генерального секретаря про результати консультацій з такими неметропольними територіями, за міжнародні відносини яких вони відповідальні і від яких не було отримано згоду на поширення на них Конвенції.

Стаття 16

1. Конвенція відкрита для підписання в Центральних установах Організації Об'єднаних Націй з 30 серпня 1961 року до 31 травня 1962 року.

2. Конвенція відкрита для підписання від імені:

(a) будь-якої Держави - члена Організації Об'єднаних Націй;

(b) будь-якої іншої Держави, запрошеної до участі в Конференції Організації Об'єднаних Націй з ліквідації або скорочення безгромадянства в майбутньому;

(c) будь-якої Держави, запрошеної Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй підписати цю Конвенцію або приєднатися до неї.

3. Ця Конвенція підлягає ратифікації, і ратифікаційні грамоти депонуються у Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй.

4. Ця Конвенція відкрита для приєднання Державами, зазначеними в частині 2 цієї статті. Приєднання відбувається шляхом депонування грамоти про приєднання у Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 17

1. Під час підписання, ратифікації або приєднання будь-яка Держава може зробити застереження до статей 11, 14 або 15.

2. Жодні інші застереження до цієї Конвенції не допускаються.

Стаття 18

1. Ця Конвенція набуває чинності через два роки від дня депонування шостої ратифікаційної грамоти або грамоти про приєднання.

2. Для кожної Держави, яка ратифікує Конвенцію або приєднається до неї після того, як буде депонована шоста ратифікаційна грамота або акт про приєднання, вона набуває чинності на дев'яностий день після депонування цією Державою своєї ратифікаційної грамоти чи грамоти про приєднання або в день набуття чинності Конвенцією відповідно до положень частини 1 цієї статті, залежно від того, який день настане пізніше.

Стаття 19

1. Будь-яка Договірна Держава може денонсувати Конвенцію в будь-який час шляхом письмового повідомлення на ім'я Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй. Така денонсація набуває чинності для відповідної Договірної Держави через рік від дня одержання її Генеральним секретарем.

2. У тому випадку, якщо, відповідно до положень статті 15, ця Конвенція буде поширена на неметропольну територію Договірної Держави, така Держава може в будь-який час після цього за згодою відповідної території повідомити Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй про денонсацію Конвенції окремо по відношенню до цієї території. Така денонсація набуває чинності через рік від дня одержання такого повідомлення Генеральним секретарем, який інформує всі інші Договірні Держави про таке повідомлення і про день його одержання.

Стаття 20

1. Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй повідомляє всі Держави - члени Організації Об'єднаних Націй і держави, які не є членами ООН, зазначені у статті 16, про такі обставини:

(a) про підписання, ратифікацію і приєднання відповідно до статті 16;

(b) про застереження відповідно до статті 17;

(c) про день набуття чинності цією Конвенцією відповідно до статті 18;

(d) про денонсації відповідно до статті 19.

2. Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй не пізніше ніж після депонування шостої ратифікаційної грамоти або грамоти про приєднання звертає увагу Генеральної Асамблеї на питання про створення, відповідно до статті 11, органу, зазначеного в ній.

Стаття 21

Ця Конвенція реєструється Генеральним секретарем Організації Об'єднаних Націй у день набуття нею чинності.

НА ЗАСВІДЧЕННЯ ВИКЛАДЕНОГО повноважні представники, що підписалися нижче, підписали цю Конвенцію.

ВЧИНЕНО у Нью-Йорку тридцятого дня серпня тисяча дев'ятсот шістдесят першого року в одному примірнику, тексти якого англійською, іспанською, китайською, російською і французькою мовами є однаково автентичними, і який здається на зберігання в архів Організації Об'єднаних Націй та засвідчені копії якого передаються Генеральним секретарем Організації Об'єднаних Націй усім членам цієї Організації і державам, які не є її членами, зазначеним у статті 16 цієї Конвенції.

____________
* Відповідно до Закону України від 11 січня 2013 року N 22-VII Україна приєдналась до Конвенції про скорочення безгромадянства ("Офіційний вісник України", 2013 р., N 12, ст. 449)

____________

Опрос