Идет загрузка документа (50 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

Европейская конвенция о выдаче правонарушителей

Страны - участницы
Конвенция от 13.12.1957 № ETS N 024
редакция действует с 01.03.2019

ЄВРОПЕЙСЬКА КОНВЕНЦІЯ
про видачу правопорушників

ДАТА ПІДПИСАННЯ: 13.12.57 р.
ДАТА ПРИЄДНАННЯ УКРАЇНОЮ: 22.09.95 р.
ДАТА РАТИФІКАЦІЇ: 16.01.98 р. (із заявами та застереженнями)
ДАТА НАБУТТЯ ЧИННОСТІ: 09.06.98 р.

Із змінами і доповненнями,
 внесеними додатковим протоколом
 від 15 жовтня 1975 року
,
Другим додатковим протоколом
 від 17 березня 1978 року
,
Четвертим додатковим протоколом
 від 20 вересня 2012 року

Додатково див.
 Статус Конвенції
 станом на 10 квітня 2002 року
,
 Конвенцію
 від 16 травня 2005 року
,
Третій додатковий протокол
від 10 листопада 2010 року

Уряди, які підписали цю Конвенцію, будучи членами Ради Європи,

враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами,

вважаючи, що ця мета може бути досягнута шляхом укладання угод та здійснення спільних дій у галузі права,

вважаючи, що прийняття однакових правил, які стосуються видачі правопорушників, може сприяти цій діяльності по уніфікації,

погодились про таке:

Стаття 1
Зобов'язання видавати правопорушників

Договірні Сторони зобов'язуються видавати одна одній, з урахуванням положень та умов, викладених в цій Конвенції, всіх осіб, які переслідуються компетентними органами запитуючої Сторони за вчинення правопорушення або які розшукуються зазначеними органами з метою виконання вироку або постанови про утримання під вартою.

Стаття 2
Правопорушення, що тягнуть видачу

1. Видача правопорушників здійснюється у зв'язку із правопорушеннями, які караються за законами запитуючої Сторони та запитуваної Сторони позбавленням волі або згідно з постановою про утримання під вартою на максимальний термін не менше одного року чи більш суворим покаранням. Якщо особа визнається винною і вирок про ув'язнення або постанова про утримання під вартою проголошується на території запитуючої Сторони, термін призначеного покарання має складати не менше чотирьох місяців.

2. Якщо запит про видачу правопорушника стосується декількох окремих правопорушень, кожне з яких за законами запитуючої Сторони і запитуваної Сторони карається позбавленням волі або згідно з постановою про утримання під вартою, але якщо деякі з них не задовольняють умови стосовно тривалості терміну покарання, яке може бути призначене, запитувана Сторона має також право здійснювати видачу за останні правопорушення. Це право також застосовується до правопорушень, які караються тільки грошовими стягненнями.

(пункт 2 статті 2 із змінами, внесеними згідно з
 Другим додатковим протоколом від 17.03.78 р.)

3. Будь-яка Договірна Сторона, закони якої не дозволяють видачі правопорушників за деякі правопорушення, зазначені у пункті 1 цієї статті, може, у тому, що її стосується, вилучити такі правопорушення із сфери застосування цієї Конвенції.

4. Будь-яка Договірна Сторона, яка бажає скористатися правом, передбаченим у пункті 3 цієї статті, під час здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про приєднання, перепроваджує Генеральному секретарю Ради Європи або перелік правопорушень, за вчинення яких видача дозволяється, або перелік правопорушень, за вчинення яких вона забороняється, а також зазначає правові положення, які дозволяють або забороняють видачу. Генеральний секретар Ради надсилає ці переліки іншим Сторонам, які підписали Конвенцію.

5. Якщо в подальшому законодавство Договірної Сторони забороняє видачу у зв'язку з іншими правопорушеннями, така Сторона повідомляє про це Генерального секретаря. Генеральний секретар інформує інші Сторони, які підписали Конвенцію. Таке повідомлення набирає чинності через три місяці від дати його отримання Генеральним секретарем.

6. Будь-яка Сторона, яка використовує право, передбачене у пунктах 4 або 5 цієї статті, може в будь-який час поширити дію цієї Конвенції на правопорушення, які були вилучені із сфери її застосування. Вона повідомляє Генерального секретаря Ради про такі зміни, а Генеральний секретар інформує про це інші Сторони, які підписали Конвенцію.

7. Будь-яка Сторона може застосовувати принцип взаємності щодо будь-яких правопорушень, вилучених із сфери застосування Конвенції згідно з цією статтею.

Стаття 3
Політичні правопорушення

1. Видача не здійснюється, якщо правопорушення, у зв'язку з яким вона запитується, розглядається запитуваною Стороною як політичне правопорушення або правопорушення, пов'язане з політичним правопорушенням.

2. Таке ж правило застосовується, якщо запитувана Сторона має достатньо підстав вважати, що запит про видачу правопорушника за вчинення звичайного кримінального правопорушення був зроблений з метою переслідування або покарання особи на підставі її раси, релігії, національної приналежності чи політичних переконань або що становище такої особи може бути зашкоджене з будь-якої з цих причин.

3. Для цілей цієї Конвенції вбивство або замах на вбивство глави держави або члена його сім'ї не вважається політичним правопорушенням.

4. Ця стаття не зачіпає ніяких зобов'язань, які Договірні Сторони могли взяти або можуть взяти на себе за будь-якою іншою міжнародною конвенцією багатостороннього характеру.

Стаття 4
Військові правопорушення

Видача за правопорушення, які передбачені військовим правом і які не є правопорушеннями за звичайним кримінальним правом, із сфери застосування цієї Конвенції вилучається.

Стаття 5
Фінансові правопорушення

1. За правопорушення, пов'язані з податками, зборами, митом та валютою, видача здійснюється між Договірними Сторонами відповідно до положень цієї Конвенції, якщо правопорушення, за законодавством запитуваної Сторони, відповідає правопорушенню такого ж самого характеру.

2. У видачі правопорушника не може бути відмовлено на підставі того, що законодавство запитуваної Сторони не передбачає таких самих податків чи зборів або не регулює податки, збори, мито або валюту таким же чином, як законодавство запитуючої Сторони.

(стаття 5 у редакції Другого
 додаткового протоколу від 17.03.78 р.)

Стаття 6
 Видача власних громадян

1. a) Договірна Сторона має право відмовити у видачі своїх громадян.

b) Кожна Договірна Сторона у заяві, зробленій під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти чи свого документа про приєднання, може визначити, у тому, що її стосується, термін "громадяни" за змістом цієї Конвенції.

c) Громадянство визначається під час ухвалення рішення стосовно видачі правопорушника. Однак, якщо відповідна особа вперше визнається громадянином запитуваної Сторони впродовж періоду від моменту ухвалення рішення і до моменту передбаченої видачі, запитувана Сторона може скористатися положенням, що міститься у підпункті а цієї статті.

2. Якщо запитувана Сторона не видає свого громадянина, вона на прохання запитуючої Сторони передає справу до своїх компетентних органів, для того щоб у разі необхідності можна було здійснити її розгляд. З цією метою документи, інформація та речові докази, які стосуються правопорушення, надсилаються безкоштовно по каналах, передбачених у пункті 1 статті 12. Запитуюча Сторона інформується про результати розгляду її запиту.

Стаття 7
Місце вчинення правопорушення

1. Запитувана Сторона може відмовити у видачі відповідної особи за правопорушення, яке за її законодавством вважається вчиненим повністю або частково на її території або у місці, яке розглядається як її територія.

2. Якщо правопорушення, за яке вимагається видача, було вчинене за межами території запитуючої Сторони, у видачі може бути відмовлено, тільки якщо законодавство запитуваної Сторони не передбачає переслідування за таку саму категорію правопорушень у випадку їх вчинення за межами території останньої Сторони або не передбачає видачі за правопорушення, у зв'язку з яким вимагається видача.

Стаття 8
Незакінчене провадження у справах за аналогічні правопорушення

Запитувана Сторона може відмовити у видачі відповідної особи, якщо компетентні органи цієї Сторони переслідують її у зв'язку із правопорушенням (правопорушеннями), за яке вимагається видача.

Стаття 9
Non Bis In Idem

1. Видача не здійснюється, якщо компетентні органи запитуваної Сторони проголосили остаточне рішення щодо відповідної особи у зв'язку із правопорушенням (правопорушеннями), за яке вимагається видача. У видачі може бути відмовлено, якщо компетентні органи запитуваної Сторони ухвалили рішення або не порушувати, або припинити переслідування у зв'язку із таким самим правопорушенням (правопорушеннями).

2. Видача особи, щодо якої було постановлено остаточне судове рішення в третій державі, яка є Договірною Стороною Конвенції, за одне правопорушення (або декілька правопорушень), у зв'язку з яким був зроблений запит про видачу, не здійснюється:

a) якщо вищезгаданим судовим рішенням вона була виправдана;

b) якщо термін ув'язнення або інший захід, який був їй призначений:

i.

був відбутий повністю;

ii. 

повністю, або у невиконаній його частині, не відбувався через помилування чи амністію;  

c) якщо суд визнав правопорушника винним, але без призначення міри покарання.

(статтю 9 доповнено пунктом 2 згідно з
 додатковим протоколом від 15.10.75 р.)

3. Однак у випадках, зазначених у пункті 2, видача правопорушника може здійснюватися:

a) якщо правопорушення, у зв'язку з яким було постановлене судове рішення, було вчинене проти особи, установи або будь-якого майна, що має публічний статус в запитуючій державі;

b) якщо особа, щодо якої було постановлене судове рішення, сама мала публічний статус в запитуючій державі;

c) якщо правопорушення, у зв'язку з яким було постановлене судове рішення, було вчинене повністю або частково на території запитуючої держави або у місці, яке розглядається як її територія.

(статтю 9 доповнено пунктом 3 згідно з
 додатковим протоколом від 15.10.75 р.)

4. Положення пунктів 2 і 3 не зашкоджують застосуванню більш широких національних положень, що стосуються принципу ne bis in idem, який притаманний іноземним судовим рішенням.

(статтю 9 доповнено пунктом 4 згідно з
 додатковим протоколом від 15.10.75 р.)

Стаття 10
Строк давності

1. Видача не дозволяється, якщо закінчилися строки давності переслідування чи покарання особи, видача якої запитується, відповідно до законодавства запитуючої Сторони.

2. У видачі не може бути відмовлено на підставі того, що закінчилися строки давності переслідування чи покарання особи, видача якої запитується, відповідно до законодавства запитуваної Сторони.

3. Будь-яка держава під час підписання або передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти, документа про прийняття, затвердження чи приєднання може заявити, що вона залишає за собою право не застосовувати пункт 2:

a) у разі, коли запит про видачу стосується правопорушень, стосовно яких ця держава має юрисдикцію відповідно до її кримінального законодавства; та/або

b) якщо її внутрішнє законодавство прямо забороняє видачу в разі, коли закінчилися строки давності переслідування чи покарання особи, видача якої запитується, відповідно до її законодавства.

4. Під час визначення того, чи закінчилися строки давності переслідування або покарання особи, видача якої запитується, відповідно до її законодавства, будь-яка Сторона, що зробила застереження згідно з пунктом 3 цієї статті, враховує відповідно до її законодавства будь-які дії або події, які мали місце в запитуючій Стороні, тією мірою, якою аналогічні дії або події мають наслідком переривання або зупинення перебігу строку давності в запитуваній Стороні.

(стаття 10 у редакції Четвертого
додаткового протоколу від 20.09.2012 р.)

Стаття 11
 Смертна кара

Якщо правопорушення, за яке вимагається видача, карається смертною карою за законодавством запитуючої Сторони і якщо законодавство запитуваної Сторони не передбачає смертної кари за таке саме правопорушення або вона, як правило, не виконується, у видачі може бути відмовлено, якщо запитуюча Сторона не надасть запитуваній стороні достатніх гарантій того, що смертний вирок не буде звернутий до виконання.

Судові рішення, постановлені
у відсутність обвинуваченої особи

1. Якщо Договірна Сторона звертається до іншої Договірної Сторони із запитом про видачу особи для цілей виконання вироку або постанови про утримання під вартою відповідно до рішення, проголошеного щодо цієї особи у її відсутність, запитувана Сторона може відмовити у видачі для таких цілей, якщо, на її думку, під час провадження у справі, в результаті якого було проголошене судове рішення, не були забезпечені мінімальні права на захист, які визнаються за кожною особою, що звинувачується у вчиненні кримінального правопорушення. Однак видача правопорушника здійснюється, якщо запитуюча Сторона надає гарантії, які вважаються достатніми для забезпечення відповідній особі права на повторний судовий розгляд, який гарантує права на захист. Таке рішення дозволяє запитуючій Стороні або звернути до виконання постановлене судове рішення, якщо засуджена особа не заперечує, або, якщо вона заперечує, порушити переслідування проти виданої особи.

2. Коли запитувана Сторона інформує особу, видача якої запитується, про судове рішення, постановлене щодо неї у її відсутність, запитуюча Сторона не розглядає таке повідомлення як офіційне повідомлення для цілей кримінального провадження у цій державі.

(Конвенцію доповнено положенням згідно з
 Другим додатковим протоколом від 17.03.78 р.)

Амністія

Видача не здійснюється за правопорушення, щодо якого була проголошена амністія в запитуваній державі і за яке ця держава мала компетенцію переслідувати згідно з її кримінальним законодавством.

(Конвенцію доповнено положенням згідно з
 Другим додатковим протоколом від 17.03.78 р.)

Стаття 12
Запит та підтвердні документи

1. Запит складається у письмовій формі. Він подається Міністерством юстиції або іншим компетентним органом запитуючої Сторони Міністерству юстиції або іншому компетентному органу запитуваної Сторони. Держава, яка бажає призначити інший компетентний орган, ніж Міністерство юстиції, повідомляє про свій компетентний орган Генеральному секретарю Ради Європи під час підписання або передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти, документа про прийняття, затвердження чи приєднання, а також про будь-які наступні зміни, пов'язані з її компетентним органом.

2. До запиту додають:

a) копію рішення про визнання винним та визначення покарання або постанову про утримання під вартою чи ордер на арешт або інше розпорядження, яке має таку саму силу і видане відповідно до процедури, передбаченої законодавством запитуючої Сторони;

b) виклад правопорушень, за які вимагається видача. Час і місце їх вчинення, їх юридична кваліфікація і посилання на відповідні правові положення, включаючи положення стосовно строку давності, зазначаються якнайточніше; та

c) копію відповідних законодавчих актів або, коли це неможливо, виклад відповідного закону і, по можливості, якнайточніший опис особи, видача якої запитується, а також будь-яку іншу інформацію, яка може сприяти її ідентифікації, встановленню громадянства і місця перебування.

(стаття 12 із змінами, внесеними згідно з
Другим додатковим протоколом від 17.03.78 р.
,
у редакції Четвертого додаткового
 протоколу від 20.09.2012 р.)

Стаття 13
Додаткова інформація

Якщо інформації, надісланої запитуючою Стороною, недостатньо для ухвалення запитуваною Стороною рішення на виконання цієї Конвенції, остання Сторона запитує необхідну додаткову інформацію і може встановлювати термін її отримання.

Стаття 14
Спеціальне правило

1. Видана особа не може бути піддана арешту, переслідуванню, суду, засуджена або затримана з метою виконання покарання чи постанови про утримання під вартою, її свобода також не може бути обмежена з будь-яких інших підстав за будь-яке правопорушення, вчинене до її видачі, крім правопорушення, за яке її було видано, за винятком таких випадків:

a) коли Сторона, яка її видала, на це згодна. Запит про надання згоди подається разом з документами, зазначеними у статті 12, та протоколом будь-якої заяви, зробленої виданою особою у зв'язку з відповідним правопорушенням. Згода надається, якщо правопорушення, у зв'язку з яким вона запитується, є таким, що тягне за собою видачу відповідно до положень цієї Конвенції. Рішення приймається якнайшвидше і не пізніше 90 днів після отримання запиту про надання згоди. У разі неможливості для запитуваної Сторони дотриматися строку, зазначеного у цьому пункті, вона повідомляє про це запитуючій Стороні, зазначаючи при цьому причини затримки та орієнтовний час, необхідний для прийняття рішення;

b) коли така особа, маючи можливість залишити територію Сторони, якій вона була видана, не зробила цього впродовж 30 днів після її остаточного звільнення або, залишивши цю територію, знову туди повернулася.

2. Запитуюча Сторона може, однак:

a) здійснювати досудові розслідування без застосування заходів, що обмежують особисту свободу відповідної особи;

b) вживати будь-яких заходів, необхідних відповідно до її законодавства, для запобігання будь-яким правовим наслідкам закінчення строку давності, включаючи заочне провадження;

c) вживати будь-яких заходів, необхідних для випровадження цієї особи зі своєї території.

3. Будь-яка держава під час підписання або передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти, документа про прийняття, затвердження чи приєднання або в будь-який час пізніше може заявити, що, відступаючи від положень пункту 1, запитуюча Сторона, яка зробила таку саму заяву, може, коли запит про надання згоди надіслано згідно з підпунктом "a" пункту 1, обмежити особисту свободу виданої особи за умови, що:

a) запитуюча Сторона одночасно із запитом про надання згоди відповідно до підпункту "a" пункту 1 або пізніше повідомляє дату, коли вона має намір застосувати такі обмеження; та

b) компетентний орган запитуваної Сторони явно підтверджує отримання такого повідомлення.

Запитувана Сторона може висловити своє заперечення щодо такого обмеження в будь-який час, що тягне за собою зобов'язання запитуючої Сторони негайно припинити обмеження, в тому числі, де це можливо, шляхом звільнення виданої особи.

4. У разі, коли кваліфікація правопорушення, в якому обвинувачують особу, змінюється під час розгляду справи, видана особа може переслідуватися або засуджуватися тією мірою, якою нова кваліфікація правопорушення свідчить про те, що за своїм складом воно є правопорушенням, що тягне видачу.

(стаття 14 у редакції Четвертого
додаткового протоколу від 20.09.2012 р.)

Стаття 15
Перевидача третій державі

1. За винятком передбаченого у пункті 1b статті 14, запитуюча Сторона не може, без згоди запитуваної Сторони, видавати іншій Стороні або третій державі особу, видану запитуючій Стороні та розшукувану зазначеною іншою Стороною або третьою державою у зв'язку із правопорушеннями, вчиненими до її видачі. Запитувана Сторона може вимагати надання документів, зазначених у пункті 2 статті 12. 

2. Запитувана Сторона приймає рішення про надання згоди, зазначеної в пункті 1, якомога швидше і не пізніше ніж через 90 днів після отримання запиту про надання згоди та, у відповідних випадках, документів, зазначених у пункті 2 статті 12. У разі неможливості для запитуваної Сторони дотриматися строку, передбаченого в цьому пункті, вона інформує запитуючу Сторону, зазначаючи причини затримки і орієнтовний час, необхідний для прийняття рішення.

(статтю 15 доповнено пунктом 2 згідно з
 Четвертим додатковим протоколом від 20.09.2012 р.)

Стаття 16
Тимчасовий арешт

1. У термінових випадках компетентні органи запитуючої Сторони можуть звертатися із запитом про тимчасовий арешт розшукуваної особи. Компетентні органи запитуваної Сторони вирішують це питання відповідно до свого законодавства.

2. У запиті про тимчасовий арешт повідомляється про існування одного з документів, зазначених у пункті 2a статті 12, і намір надіслати запит про видачу правопорушника. В ньому також зазначається, за яке правопорушення буде запитуватися видача, де і коли таке правопорушення було вчинене, а також, у міру можливості, опис зовнішності розшукуваної особи.

3. Запит про тимчасовий арешт надсилається компетентним органам запитуваної Сторони або дипломатичними каналами або безпосередньо поштою, або телеграфом, або через Міжнародну організацію кримінальної поліції (Інтерпол), або у будь-який інший спосіб, який дозволяє мати письмове підтвердження або який визнається запитуваною Стороною. Запитуючий орган без зволікань інформується про результати розгляду його запиту.

4. Тимчасовий арешт може бути припинений, якщо, впродовж 18 днів після арешту, запитувана Сторона не отримує запиту про видачу правопорушника і документи, зазначені у статті 12. У будь-якому випадку цей період не може перевищувати 40 днів від дати здійснення такого арешту. Можливість тимчасового звільнення у будь-який час не виключається, однак запитувана Сторона вживає будь-яких заходів, які, на її думку, необхідні для запобігання втечі розшукуваної особи.

5. Звільнення не перешкоджає повторному арешту і видачі правопорушника у разі отримання в подальшому запиту про видачу.

Стаття 17
Одночасні запити

Якщо видача правопорушника запитується одночасно декількома державами або за одне й те ж правопорушення, або за різні правопорушення, запитувана Сторона ухвалює своє рішення з урахуванням всіх обставин і особливо відносної серйозності та місця вчинення правопорушень, відповідних дат надходження запитів, громадянства відповідної особи та можливості подальшої видачі правопорушника іншій державі.

Стаття 18
Передача особи, яка підлягає видачі

1. Запитувана Сторона інформує запитуючу Сторону каналами, зазначеними у пункті 1 статті 12, про своє рішення щодо видачі.

2. У випадку будь-якої повної або часткової відмови наводяться її причини.

3. Якщо запит задовольняється, запитуюча Сторона інформується про місце і дату передачі правопорушника та про тривалість строку, впродовж якого відповідна особа утримувалась під вартою з метою її передачі.

4. За винятком положень пункту 5 цієї статті, якщо відповідна особа не була прийнята у визначений день, вона може бути звільнена через 15 днів і у будь-якому випадку звільняється через 30 днів. Запитувана Сторона може відмовити у видачі її за те ж саме правопорушення.

5. Якщо Сторона з незалежних від неї обставин не може передати або прийняти особу, яка підлягає видачі, вона повідомляє про це іншу Сторону. Обидві Сторони домовляються про нову дату передачі правопорушника і застосовують положення пункту 4 цієї статті.

Стаття 19
Відстрочена або умовна передача

1. Запитувана Сторона може, прийнявши рішення про задоволення запиту щодо видачі правопорушника, відстрочити передачу відповідної особи з метою розгляду її справи цією Стороною або, якщо така особа вже засуджена, з метою відбуття нею на території цієї Сторони свого покарання за інше правопорушення, ніж те, у зв'язку з яким запитується видача.

2. Запитувана Сторона може не відстрочувати передачу, а тимчасово передати відповідну особу запитуючій Стороні на умовах, які визначаються Сторонами за спільною згодою.

Стаття 20
Передача власності

1. Запитувана Сторона, в межах свого законодавства і на прохання запитуючої Сторони, вилучає і передає власність:

a) яка може бути необхідна як доказ; або

b) яка була здобута внаслідок правопорушення і яка на час арешту знаходилася у володінні відповідної особи або була виявлена пізніше.

2. Власність, зазначена у пункті 1 цієї статті, передається навіть якщо видача, на яку була дана згода, не може бути здійснена внаслідок смерті або втечі відповідної особи.

3. Якщо зазначена власність підлягає арешту або конфіскації на території запитуваної Сторони, остання у зв'язку із здійсненням кримінального переслідування може тимчасово її затримати або передати за умови повернення.

4. Будь-які права, яких могли набути на зазначену власність запитувана Сторона або треті Сторони, зберігаються. У випадках існування таких прав власність повертається безкоштовно запитуваній Стороні якнайскоріше після суду.

Стаття 21
Транзитне перевезення

1. Транзитне перевезення через територію однієї з Договірних Сторін дозволяється на запит про транзитне перевезення за умови, що відповідне правопорушення не розглядається Стороною, у якої запитується дозвіл на транзитне перевезення, як правопорушення політичного або суто військового характеру з урахуванням статей 3 і 4 цієї Конвенції.

2. Запит про транзитне перевезення повинен містити таку інформацію:

a) ідентифікаційні дані особи, яка підлягає видачі, у тому числі її громадянство або громадянства за наявності;

b) орган, що запитує транзитне перевезення;

c) існування ордера на арешт або іншої постанови, що має таку саму юридичну силу, або рішення суду, що підлягає виконанню, а також підтвердження того, що особа підлягає видачі;

d) характер і юридичну кваліфікацію правопорушення, включаючи максимальне покарання, або покарання, призначене в остаточному рішенні;

e) опис обставин, за яких правопорушення було вчинено, включаючи час, місце та ступінь участі розшукуваної особи.

3. У разі незапланованої посадки запитуюча Сторона негайно підтверджує, що один з документів, зазначених у підпункті "a" пункту 2 статті 12, існує. Це повідомлення має силу запиту про тимчасовий арешт згідно зі статтею 16, і запитуюча Сторона подає запит про транзитне перевезення Стороні, на території якої ця посадка відбулася.

4. У транзитному перевезенні громадянина країни, в якої запитується дозвіл на транзитне перевезення, в розумінні статті 6 Конвенції, може бути відмовлено.

5. Будь-яка держава під час підписання або передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти, документа про прийняття, затвердження або приєднання може заявити, що вона залишає за собою право надавати дозвіл на транзитне перевезення особи тільки за деяких або за всіх умов, за яких вона дозволяє видачу.

6. Транзитне перевезення виданої особи не здійснюється через будь-яку територію, де існують підстави вважати, що її життя або свобода можуть опинитися під загрозою на підставі її раси, релігії, національної приналежності або політичних переконань.

(стаття 21 у редакції Четвертого
додаткового протоколу від 20.09.2012 р.)

Канали та засоби зв'язку

1. Для цілей Конвенції повідомлення можуть бути передані за допомогою електронних або будь-яких інших засобів зв'язку, що забезпечують передачу доказів у письмовій формі, відповідно до умов, що дозволяють Сторонам пересвідчитися в їх автентичності. У будь-якому випадку відповідна - Сторона надає на запит і в будь-який час оригінали або засвідчені копії документів.

2. Використання Міжнародної організації кримінальної поліції (Інтерпол) або дипломатичних каналів не виключається.

3. Будь-яка держава під час підписання або передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти, документа про прийняття, затвердження або приєднання може заявити, що для цілей статті 12 і підпункту "a" пункту 1 статті 14 Конвенції вона залишає за собою право вимагати оригінал або засвідчену копію запиту та підтвердних документів.

(Конвенцію доповнено положенням згідно з
 Четвертим додатковим протоколом від 20.09.2012 р.)

Дружнє вирішення

Європейський комітет з проблем злочинності Ради Європи інформують про застосування Конвенції та додаткових протоколів до неї і вживає всіх необхідних заходів для сприяння дружньому вирішенню будь-яких складних питань, які можуть виникнути під час їх тлумачення та застосування.

(Конвенцію доповнено положенням згідно з
 Четвертим додатковим протоколом від 20.09.2012 р.)

Стаття 22
Процедура

Якщо ця Конвенція не передбачає іншого, процедура стосовно видачі правопорушників і тимчасового арешту регулюється виключно законодавством запитуваної Сторони.

Стаття 23
Мова документів

Документи, які подаються, складаються мовою запитуючої або запитуваної Сторони. Запитувана Сторона може вимагати переклад на одну з офіційних мов Ради Європи, яку вона визначає на свій розсуд.

Стаття 24
 Витрати

1. Витрати, що виникли на території запитуваної Сторони у зв'язку з видачею правопорушників, покриваються цією Стороною.

2. Витрати, що виникли у зв'язку із транзитним перевезенням через територію Сторони, у якої запитується дозвіл на транзитне перевезення, покриваються запитуючою Стороною.

3. У випадку видачі правопорушників з території, яка знаходиться за межами території метрополії запитуваної Сторони, витрати, пов'язані з подорожуванням між цією територією і територією метрополії запитуючої Сторони, покриваються останньою. Таке ж саме правило застосовується до витрат, пов'язаних з подорожуванням між територією, яка знаходиться за межами території метрополії запитуваної Сторони, і територією метрополії цієї Сторони.

Стаття 25
Визначення терміну "постанова про утримання під вартою"

Для цілей цієї Конвенції термін "постанова про утримання під вартою" означає будь-яке розпорядження, яке передбачає позбавлення волі і яке було проголошене кримінальним судом на додаток до вироку про ув'язнення або замість нього.

Стаття 26
Застереження

1. Будь-яка Договірна Сторона, під час підписання цієї Конвенції або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про приєднання, може заявити застереження щодо будь-якого положення або будь-яких положень Конвенції.

2. Будь-яка Договірна Сторона, яка заявила застереження, відкликає його, як тільки це дозволяють зробити обставини. Таке відкликання здійснюється шляхом перепровадження Генеральному секретарю Ради Європи відповідного повідомлення.

3. Договірна Сторона, яка заявила застереження щодо якого-небудь положення Конвенції, може вимагати застосування цього положення іншою Стороною тільки у тому обсязі, в якому вона сама його прийняла.

Стаття 27
Територіальне застосування

1. Ця Конвенція застосовується до територій метрополій Договірних Сторін.

2. Щодо Франції, вона також застосовується до Алжиру і до заморських департаментів, а щодо Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії, - до Нормандських островів і до острова Мен.

3. Федеративна Республіка Німеччина може поширити дію цієї Конвенції на землю Берлін заявою на ім'я Генерального секретаря Ради Європи, який повідомляє про таку заяву інші Сторони.

4. За прямою домовленістю між двома або декількома Договірними Сторонами дія цієї Конвенції може бути поширена, з урахуванням умов, передбачених у домовленості, на будь-яку територію таких Сторін, яка не зазначена у пунктах 1, 2 і 3 цієї статті і за міжнародні відносини якої будь-яка така Сторона несе відповідальність.

Стаття 28
Конвенція і двосторонні угоди

1. Ця Конвенція, щодо тих країн, до яких вона застосовується, замінює положення будь-яких двосторонніх договорів, конвенцій або угод, які регулюють видачу правопорушників між будь-якими двома Договірними Сторонами.

2. Договірні Сторони можуть укладати між собою двосторонні або багатосторонні угоди тільки з метою доповнення положень цієї Конвенції або сприяння застосуванню принципів, що в ній містяться.

3. У тих випадках, коли між двома або декількома Договірними Сторонами видача правопорушників здійснюється на основі однакового законодавства, Сторони можуть вільно регулювати свої взаємні відносини стосовно видачі правопорушників виключно згідно з такою системою, незважаючи на положення цієї Конвенції. Такий самий принцип застосовується між двома або декількома Договірними Сторонами, в кожній з яких чинне законодавство передбачає виконання на її території ордерів на арешт, виданих на території іншої Сторони або інших Сторін. Договірні Сторони, які припиняють або можуть у майбутньому припинити застосування цієї Конвенції у своїх взаємних відносинах відповідно до цього пункту, повідомляють про це Генерального секретаря Ради Європи. Генеральний секретар інформує інші Договірні Сторони про будь-які повідомлення, отримані відповідно до цього пункту.

Стаття 29
Підписання, ратифікація та набрання чинності

1. Цю Конвенцію відкрито для підписання державами-членами Ради Європи. Вона підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.

2. Ця Конвенція набирає чинності через 90 днів від дати здачі на зберігання третьої ратифікаційної грамоти.

3. Стосовно будь-якої Сторони, яка підписала цю Конвенцію і яка ратифікуватиме її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності через 90 днів від дати здачі на зберігання її ратифікаційної грамоти.

Стаття 30
Приєднання

1. Комітет міністрів Ради Європи може запропонувати будь-якій державі, яка не є членом Ради, приєднатися до цієї Конвенції, якщо резолюція, що містить таку пропозицію, одностайно схвалюється членами Ради, які ратифікували Конвенцію.

2. Приєднання здійснюється шляхом здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради документа про приєднання, який набирає чинності через 90 днів від дати його здачі на зберігання.

Стаття 31
Денонсація

Будь-яка Договірна Сторона може денонсувати цю Конвенцію, у тому, що її стосується, шляхом перепровадження відповідного повідомлення Генеральному секретарю Ради Європи. Денонсація набирає чинності через шість місяців від дати отримання Генеральним секретарем Ради такого повідомлення.

Стаття 32
Повідомлення

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє членів Ради і уряди будь-якої держави, яка приєдналася до цієї Конвенції, про:

a) здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або будь-якого документа про приєднання;

b) дату набрання чинності цією Конвенцією;

c) будь-яку заяву, зроблену відповідно до положень пункту 1 статті 6 і пункту 5 статті 21;

d) будь-яке застереження, заявлене відповідно до пункту 1 статті 26;

e) відкликання будь-якого застереження відповідно до пункту 2 статті 26;

f) будь-яке повідомлення про денонсацію, отримане відповідно до положень статті 31, і дату, від якої така денонсація набирає чинності.

На посвідчення чого нижчепідписані належним чином на те уповноважені представники підписали цю Конвенцію.

Вчинено у Парижі тринадцятого дня грудня місяця 1957 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії цієї Конвенції кожному уряду, який її підписав.

 ____________

Опрос