Идет загрузка документа (60 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

По делу по конституционному обращению Национального банка Украины относительно официального толкования положения части первой статьи 58 Конституции Украины (дело об обратном действии во времени законов и других нормативно-правовых актов)

Конституционный Суд
Решение от 09.02.1999 № 1-рп/99


ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України
(справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)

м. Київ
9 лютого 1999 року
N 1-рп/99

Справа N 1-7/99 

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Тимченка Івана Артемовича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича - суддя-доповідач,

Євграфова Павла Борисовича,

Козюбри Миколи Івановича,

Корнієнка Миколи Івановича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мартиненка Петра Федоровича,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Тихого Володимира Павловича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

Яценка Станіслава Сергійовича,

розглянув на пленарному засіданні у письмовому слуханні справу за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 42, 43 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне звернення Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Підставою для розгляду справи відповідно до статті 94 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність неоднозначного застосування положень частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів при застосуванні обласними управліннями Національного банку України Закону України "Про внесення змін до деяких декретів Кабінету Міністрів України з питань валютного регулювання" від 3 червня 1997 року N 295/97-ВР, яким скасовано обов'язковий продаж валютних надходжень і відповідальність юридичних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача Вознюка В. Д. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України установив:

1. Суб'єкт права на конституційне звернення - Національний банк України - просить дати офіційне тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України, яке визначає, що закони та інші нормативно-правові акти мають зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, і чи поширюється це положення на юридичних осіб.

Необхідність такого тлумачення обгрунтовується тим, що обласні управління Національного банку України неоднозначно застосовують положення Закону України "Про внесення змін до деяких декретів Кабінету Міністрів України з питань валютного регулювання", яким скасовано обов'язковий продаж валютних надходжень і відповідальність юридичних осіб (стаття 1 Закону). Зокрема, управління і далі накладають штрафи на юридичних осіб за несвоєчасний продаж надходжень в іноземній валюті, що мав місце до набрання чинності зазначеним вище Законом. Це, на думку суб'єкта права на конституційне звернення, суперечить законодавству, оскільки положення статті 58 Конституції України про зворотну дію законів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність, повинні поширюватись і на юридичних осіб.

Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року N 15-93 визначалося, що уповноважені банки зобов'язані продавати усі надходження на користь резидентів в іноземній валюті на міжбанківському валютному ринку України протягом п'яти днів з моменту зарахування таких надходжень на кореспондентські рахунки уповноважених банків (пункт 3 статті 4 Декрету). За невиконання цих обов'язків відповідно до абзацу п'ятого пункту 2 статті 16 цього Декрету передбачалось накладення штрафу в розмірі, що встановлювався Національним банком України. Ще одним Декретом Кабінету Міністрів України "Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті" від 19 лютого 1993 року N 16-93 передбачався обов'язковий продаж через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України 50 відсотків надходжень в іноземній валюті на користь резидентів (стаття 1 Декрету).

Законом України "Про внесення змін до деяких декретів Кабінету Міністрів України з питань валютного регулювання" Декрет Кабінету Міністрів України "Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті" визнано таким, що втратив чинність (стаття 2 Закону). А до Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" було внесено зміни, зокрема скасовано обов'язковий продаж надходжень на користь резидентів в іноземній валюті через уповноважені банки на міжбанківському ринку України та відповідальність за невиконання цього обов'язку (стаття 1 Закону).

2. В регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

3. В Конституції України стаття 58 міститься у розділі II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", в якому закріплені конституційні права, свободи і обов'язки насамперед людини і громадянина та їх гарантії. Про це свідчить як назва цього розділу, так і системний аналіз змісту його статей та частини другої статті 3 Конституції України.

Положення окремих статей Конституції України, в яких насамперед визначається правовий статус церкви і релігійних організацій в Україні (стаття 35), політичних партій та громадських організацій (статті 36, 37), гарантують їх діяльність через реалізацію прав та свобод людини і громадянина, а саме - права на свободу віросповідання і світогляду, права на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації.

Тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

На підставі викладеного і відповідно до статей 147 та 150 Конституції України, статей 51, 63, 65 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України вирішив:

1. Положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

3. Рішення підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

 

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

  

ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Козюбри М. І. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України
(справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)

1. Рішення Конституційного Суду України у даній справі, згідно з яким положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується тільки фізичної особи, тобто людини і громадянина, на мою думку, є необгрунтованим.

Основним аргументом на користь такого рішення послужило те, що стаття 58 розташована у розділі II Конституції України "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", сама назва якого, ніби-то, свідчить про те, що його положення стосуються тільки людини і громадянина, тобто фізичної особи. Я вважаю цей аргумент непереконливим.

2. На відміну від конституцій деяких держав (наприклад, Словенії), які закріплюють правило незворотності дії законів та інших нормативних актів у часі у спеціальних розділах, присвячених порядку набуття ними чинності та іншим питанням конституційної законності, Конституція України дійсно фіксує зазначене правило у розділі "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина". Причому, в цьому розділі немає застереження з приводу того, що закріплені в ньому права, свободи та обов'язки поширюються і на юридичних осіб, якщо вони можуть бути до них застосовані, як це зроблено у конституціях ФРН, Швейцарії, Естонії та деяких інших держав. Проте відсутність такого застереження ще не дає підстав для висновку, що правило незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі стосується виключно фізичних осіб.

3. Правило "закон зворотної сили не має" (lex ad praeterian non valet), сформульоване ще давньоримськими юристами, нині визнано всім цивілізованим світом, незалежно навіть від того, закріплене воно в конституції чи ні. Це правило фактично стало правовою аксіомою. Тим більше це стосується держав, у конституціях яких фіксується їх неухильне прагнення слідувати надбанням цивілізації - принципам правової держави, верховенства права тощо. Саме до таких держав належить і Україна (статті 1, 8 Конституції України).

Згідно із зазначеним вище правилом дія закону чи іншого нормативно-правового акта поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності. Це є однією з найважливіших гарантій правової стабільності, впевненості суб'єктів права в тому, що їх правове становище не погіршиться з прийняттям нового закону чи іншого нормативного акта, а також необхідною умовою довіри до держави і права. Ніяких винятків щодо певних категорій суб'єктів права, зокрема юридичних осіб, це правило не передбачає. В цьому відношенні воно є універсальним.

4. На відміну від фізичних осіб, юридичні особи не є живими істотами, а тому не мають природної волі. Проте це не означає, що на цій підставі юридичні особи як суб'єкти права мають протиставлятися фізичним особам. Юридичні особи як колективні утворення втілюють об'єднану людську волю, причому діє вона в певному напрямі, зумовленому метою створення юридичної особи. Саме завдяки наявності у юридичної особи об'єднаної, колективної волі за нею визнається можливість бути суб'єктом права, мати так звану спеціальну (цільову) правоздатність і дієздатність.

Зрозуміло, що як суб'єкт права юридична особа може бути носієм далеко не всіх прав, свобод та обов'язків людини і громадянина, закріплених у розділі II Конституції України, а тільки тих з них, які узгоджуються із загальними цілями юридичних осіб та суттю таких прав, свобод і обов'язків.

5. Обмеження кола суб'єктів права, на яких поширюється правило частини першої статті 58 Конституції України, виключно фізичними особами не випливає, на мій погляд, і з системного аналізу Конституції України, на який є посилання в мотивувальній частині Рішення.

Обгрунтовуючи це обмеження аналізом змісту розділу II Конституції України, що, безумовно, необхідно, та частини другої статті 3 Конституції України, яка, на мою думку, не має прямого відношення до даної справи, Конституційний Суд України не взяв до уваги положення інших розділів Конституції України, без урахування яких її системний аналіз є неповним. Йдеться, насамперед, про конституційний принцип рівності всіх суб'єктів права перед законом (статті 13, 129 Конституції України та інші), який означає пред'явлення до всіх них однакових вимог та відсутність у будь-кого з них привілеїв. Офіційне тлумачення Конституційним Судом України частини першої статті 58 Конституції України не узгоджується з цим принципом, оскільки ставить фізичних осіб - суб'єктів права (зокрема права власності, яке є одним з основних як для фізичних, так і юридичних осіб) у привілейоване становище порівняно з юридичними особами.

6. Більш глибокому з'ясуванню питання, яке є предметом даного конституційного провадження, сприяло б, на мою думку, застосування Конституційним Судом України не тільки систематичного, а й історичного способу тлумачення.

Як свідчить історичний аналіз, загальне правило "закон зворотної сили не має", незважаючи на багатовікове існування, залишилось практично без змін. Проте виняток з цього правила в процесі історичного розвитку зазнав істотної еволюції. Протягом століть він стосувався виключно кримінального закону за умови, що він скасовував або пом'якшував покарання за злочин. Оскільки його суб'єктом визнається, як правило, фізична особа, то цілком логічно, що цей виняток пов'язувався з правами та свободами людини і громадянина. В такому традиційному вигляді його закріплено і в міжнародно-правових документах, присвячених правам людини, зокрема у статті 15 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року.

Конституція України, традиційно прив'язавши правило незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі до прав, свобод та обов'язків людини і громадянина, як і чимало конституцій інших держав, пішла далі міжнародно-правових документів, присвячених даному питанню. Вона поширила виняток із загального правила не тільки на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують покарання за злочин, а й загалом на всі види юридичної відповідальності. Це цілком відповідає сучасній європейській юридичній практиці, зокрема практиці Європейського суду з прав людини, який, до речі, незважаючи на свою назву, розглядає справи за скаргами як фізичних, так і юридичних осіб.

 

Суддя
Конституційного Суду України
 

 
М. Козюбра
 

 

ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Савенка М. Д. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України
(справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)

Відповідно до статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" викладаю окрему думку, оскільки не згоден з Рішенням Конституційного Суду України у даній справі, згідно з яким положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти мають зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують чи скасовують відповідальність особи, стосується лише людини та громадянина, тобто фізичної особи.

Мотивуючи своє Рішення, Конституційний Суд України виходив з назви розділу II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" Конституції України, в якому розміщена стаття 58, та аналізу змісту статей цього розділу, які визначають права і свободи саме людини і громадянина (фізичної особи), а не юридичної особи.

Для обгрунтування прийнятого Рішення Суд використав в основному спосіб тлумачення, який передбачає необхідність дослідження таких властивостей правових норм, як їх системність.

Якщо ретельно дослідити системність норм розділу II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" Конституції України, то не можна дійти висновку, що всі вони стосуються виключно людини і громадянина, тобто фізичної особи. Зокрема, в частині третій статті 35 Конституції України зазначено, що церква і релігійні організації відокремлені від держави, а школа - від церкви, а у статтях 36 і 37 Основного Закону визначаються умови і мета діяльності політичних партій та громадських організацій, встановлюється рівність усіх об'єднань громадян перед законом. Безперечно, церква, релігійні організації, школи, політичні партії, професійні спілки, об'єднання громадян не є фізичними особами, хоча положення про них також містяться у розділі II.

Стаття 42 Конституції України, яка також міститься в цьому розділі, встановлює, що кожен має право займатися підприємницькою діяльністю, яка не заборонена законом, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності, що зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція не допускаються.

Підприємницька діяльність може здійснюватися як окремою людиною, так і шляхом створення юридичної особи. Положення статті 42 Конституції України, які стосуються обмеження монополізму та захисту конкуренції, поширюються на всіх суб'єктів підприємницької діяльності - як фізичних, так і юридичних осіб. Більше того, ці положення Основного Закону переважно стосуються саме юридичних осіб, оскільки практика свідчить, що індивідуальний підприємець фактично неспроможний створити монополію чи неправомірно обмежувати конкуренцію.

Виходячи з цього, висновки Конституційного Суду України, що норми розділу II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" Конституції України стосуються виключно прав, свобод та обов'язків людини і громадянина, є недостатньо переконливими.

2. Конституційний Суд України поряд з систематичним мав застосувати й інші способи тлумачення: граматичний, логічний, функціональний. Зокрема, Суд повинен був ретельно з'ясувати, яку ж функцію виконує стаття 58 Конституції України; тобто визначити предмет її регулювання, і вже з урахуванням результатів такого дослідження визначити коло осіб, на яких поширюється її дія.

Судом правильно встановлено, що у статті 58 Конституції України закріплено один із загальновизнаних принципів права - принцип негайної дії норми права у часі, тобто вона є нормою-принципом. Обсяг дії норми-принципу порівняно із звичайною нормою набагато ширший, оскільки вона не регулює конкретні суспільні відносини, а встановлює загальне, основоположне правило для всіх чи певного кола правовідносин. Частина перша статті 58 Конституції України встановлює принцип дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, який має застосовуватися щодо будь-яких законів чи інших нормативно-правових актів. Дія зазначеного принципу обмежена лише випадками, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Інших обмежень стаття 58 Конституції України не передбачає.

Таким чином, предметом регулювання названої норми є дія норми права у часі, а не коло суб'єктів права.

Визнавши, що частина перша статті 58 Конституції України стосується лише людини і громадянина, Конституційний Суд України встановив не передбачене цією статтею правило щодо кола суб'єктів права, на яких поширюється дія цієї норми, тобто фактично змінив визначений нею предмет регулювання.

3. Висновок Суду щодо поширення положення частини першої статті 58 Конституції України "лише на людину і громадянина" також не випливає із змісту даної норми, оскільки вона не визначає коло суб'єктів, на яких поширюється встановлене нею правило. Під поняттям "особа" в контексті цієї норми не можна розуміти лише фізичних осіб. Закони та інші нормативно-правові акти регулюють широке коло суспільних відносин, суб'єктами права яких є і фізичні, і юридичні особи. В теорії права та юридичній науці юридичні особи визнаються такими ж суб'єктами права, як і фізичні особи.

Особливо це стосується суб'єктів цивільно-правових відносин. Цивільно-правові відносини - це врегульовані нормами права майнові та особисті немайнові відносини між юридично рівними учасниками, які є носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, що виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу. Суб'єктами цивільно-правових відносин є не лише фізичні, а й юридичні особи, тобто організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді.

Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України, яка залишилась поза увагою Суду, усі суб'єкти права власності є рівними перед законом. Юридичні особи також є суб'єктами права власності, а отже, як власники юридичні і фізичні особи є рівноправними.

Таким чином, термін "особа" в частині першій статті 58 Конституції України охоплює всіх суб'єктів правовідносин - людину, громадянина, юридичну особу.

4. У конституційному поданні Національним банком України порушено питання про невизначеність терміна "відповідальність", що застосовується в частині першій статті 58 Конституції України. Зокрема, цим терміном охоплюється будь-яка юридична відповідальність чи лише якісь окремі її види. Це питання Судом належно не досліджено, хоча воно впливає на прийняття рішення.

За змістом названої норми термін "відповідальність" необхідно розуміти як встановлені законом та іншими нормативно-правовими актами санкції. Санкція - це заходи відповідальності, що застосовуються державою за порушення передбачених нормою права зобов'язань і вимог, а також з метою захисту інтересів суспільства і держави, прав і свобод людини та організацій (тобто юридичних осіб), правопорядку.

В теорії права санкції за способом, яким вони забезпечують охорону правопорядку, поділяються на два види: правовідновні санкції, спрямовані на усунення безпосередньої шкоди, завданої правопорядку (поновлення порушених прав, примусове виконання обов'язків, усунення протиправного стану тощо), і штрафні, каральні санкції, спрямовані на попередження правопорушень (кримінальних, адміністративних, дисциплінарних тощо). Застосування санкцій до правопорушника є юридичною відповідальністю, яка за змістом поділяється на два основних види: правозастосовну і штрафну. У нормі, про тлумачення якої заявлено клопотання, не вказано певний вид відповідальності, що дає підстави для висновку, що термін "відповідальність" у частині першій статті 58 Конституції України вживається у значенні юридичної відповідальності будь-якого виду.

З урахуванням наведеного вважаю, що більш правильним у Рішенні Суду було б дати таке офіційне тлумачення: "Положення частини першої статті 58 Конституції України, зокрема термін "відповідальність", необхідно розуміти так, що ним охоплюються всі види юридичної відповідальності, незалежно від того, хто є суб'єктом права".

 

Суддя
Конституційного Суду України
 

 
М. Савенко
 

 

ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Скоморохи В. Є. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України
(справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)

Суб'єкт права на конституційне звернення - Національний банк України - просив дати офіційне тлумачення положень частини першої статті 58 Конституції України, якими визначається дія законів та інших нормативно-правових актів у часі, зокрема випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність, та запитував, чи поширюється це положення на юридичних осіб.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України щодо зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів стосуються лише фізичної особи, тобто людини і громадянина.

З викладеним трактуванням приписів частини першої статті 58 Конституції України не можна погодитися виходячи з наступного.

1. Юридична особа - це колективне утворення, певним чином організований колектив людей (організація)*. Тому вважаю, що Суд мав інтерпретувати статтю 58 Конституції України щодо поширення її положень також на юридичних осіб, оскільки до них можуть застосовуватися основні права, передбачені розділом II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" Конституції України.

____________
* Див.: Цивільне право / За редакцією проф. О. А. Підопригори та Д. В. Бобрової - К., 1995. - С. 77.

2. Помилка Конституційного Суду України, на мій погляд, полягає в текстуальному слідуванні визначення сфери дії через назву розділу Конституції України.

Проте ні в кого не виникає сумніву в тому, що, наприклад, Вища рада юстиції не здійснює правосуддя, хоча основи її статусу та повноваження виписано в розділі VIII "Правосуддя" (стаття 131 Конституції України).

Наступною помилкою є відсутність системного підходу до оцінки положень Конституції України як цілісного нормативного акта, ігнорування конституційної шкали цінностей, на вершині якої стоїть людина, її права та свободи. Функціонування юридичних осіб безпосередньо пов'язано із становищем фізичних осіб, тому приписи розділу II треба тлумачити у поєднанні з положеннями розділу I, зокрема статтями 1, 3 Конституції України та ін. Наприклад, за Конституцією України право власності передбачає власність Українського народу (стаття 13 розділу I), державну та комунальну власність, приватну власність (стаття 41 розділу II). Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14).

Кабінет Міністрів України забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону. Він же вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (стаття 116 розділу VI). Управління майном, що є в комунальній власності, здійснюють територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування (стаття 143 розділу XI).

3. Принциповим є положення статті 42 Конституції України, яка поряд з державним господарюванням передбачила право кожного (тобто фізичних і юридичних осіб) на будь-яку підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Відповідно до статті 2 Закону України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 року суб'єктами підприємницької діяльності є юридичні та фізичні особи. Стаття 67 Конституції України зобов'язує кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно зі статтею 1 (пункт 1.2) Закону України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року платниками податку (особами) є суб'єкти підприємницької діяльності, в тому числі підприємство з іноземними інвестиціями; інша юридична особа, що не є суб'єктом підприємницької діяльності; фізична особа (громадянин, іноземний громадянин та особа без громадянства), яка здійснює діяльність, віднесену до підприємницької згідно із законодавством. Відповідно до статті 3 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 року суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності є як фізичні, так і юридичні особи. За загальним правилом закони, які встановлюють нові податки або погіршують становище платників податків, зворотної дії не мають.

4. Відповідно до частини третьої статті 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення, є нечинними.

За змістом статей 35, 36, 37 та інших Конституції України громадяни мають право на створення релігійних, громадських, політичних об'єднань - юридичних осіб, які утворюються для реалізації і захисту конституційних прав громадян та задоволення економічних, політичних, соціальних, культурних та інших інтересів.

Отже, положення розділу II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" Конституції України стосуються не лише фізичних, а й створених ними юридичних осіб.

5. Зважаючи на конституційний припис про рівність перед законом усіх суб'єктів права власності (частина четверта статті 13), не можна тлумачити положення статті 58 Конституції України як таке, що стосується лише фізичних осіб, оскільки держава забезпечує захист усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Конституційна норма щодо прав, свобод та обов'язків людини і громадянина не може не діяти стосовно людей, які створили юридичну особу. Скасування відповідальності означає повну її відміну, в тому числі й для юридичних осіб.

Стаття 41 Конституції України закріпила положення, за яким ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Принцип рівності закріплено у статті 3 Закону України "Про систему оподаткування" в редакції від 18 лютого 1997 року, якою встановлено рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів.

Функціонування юридичних осіб безпосередньо пов'язано із становищем фізичних осіб, тому основні права та свободи людини і громадянина, викладені у розділі II Конституції України, поширюються, з урахуванням їх змісту, також і на юридичних осіб.

6. Саме так вирішено це питання у конституціях деяких зарубіжних держав. Зокрема, частина друга статті 9 Конституції Естонської Республіки зафіксувала положення, за яким зазначені в Основному Законі права, свободи та обов'язки поширюються на юридичних осіб, оскільки це узгоджується із загальними цілями юридичних осіб та суттю таких прав, свобод і обов'язків.

Такі положення містяться в Конституції Грузії (стаття 45) та в Основному Законі ФРН (стаття 19) тощо.

7. Визначальним є також застосування конституцієдавцем у статті 58 Конституції України терміна "відповідальність особи". Застосування в Законі України "Про податок на додану вартість" терміна "особа" стосовно юридичних і фізичних осіб (пункт 1.2 статті 1) дає підстави припустити, що саме в такому розумінні його вжито у згаданій статті Конституції України.

На користь такого висновку свідчить також використання займенника "ніхто" в частині другій статті 58 Конституції України. Тобто конституцієдавець, не визначивши суб'єкта через термін "людина і громадянин", "кожен" тощо, поширив дію цієї норми на юридичних та фізичних осіб.

Щодо терміна "відповідальність", то його, безумовно, вжито не лише в розумінні кримінальної відповідальності. Положення статті 6 Кримінального кодексу України щодо дії кримінального закону в часі викладено з використанням терміна "караність": "Закон, що усуває караність діяння або пом'якшує покарання, має зворотну силу".

8. Правило про дію закону в часі є загальним для різних галузей права. Зокрема, стаття 7 Митного кодексу України передбачає необхідність опублікування митних правил не пізніш як за сорок п'ять днів до дати набрання ними чинності. Якщо такі правила будуть опубліковані невчасно, датою набрання чинності вважатиметься сорок шостий день з моменту офіційної публікації. Вимоги щодо декларування товарів та інших предметів є загальними для юридичних і фізичних осіб, оскільки згідно зі статтею 15 Митного кодексу України під "декларантом" мається на увазі юридична та фізична особа, яка здійснює декларування товарів або інших предметів.

9. Приписи статті 58 Конституції України, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, і що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, є загальними для різних галузей права виходячи з того, що названа стаття є нормою-принципом і містить загальне правило стосовно всіх видів юридичної відповідальності. Вона проголошує основні засади, які є універсальними, імперативними та загальнозначимими.

Стверджувати зворотне, отже, ігнорувати положення статті 42 Конституції України щодо права кожного на підприємницьку діяльність (яка здійснюється громадянами безпосередньо або через створену ними юридичну особу), а також статтю 42 Закону України "Про Конституційний Суд України" щодо можливості звернення до Суду юридичної особи за захистом своїх прав, бо Конституція України не містить прямого припису про права юридичної особи. Тому статтю 58 необхідно тлумачити в системному зв'язку з положеннями інших розділів Конституції України, а також з позицією органу законодавчої влади з цього питання, викладеною в інших нормативних актах.

10. Долучені до справи копії листів науковців Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого та Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України свідчать про однозначність тлумачення статті 58 Конституції України щодо поширення її положень як на фізичних, так і на юридичних осіб. Обмежувальне тлумачення статті 58 як норми, що поширюється лише на фізичних осіб, є ущемленням прав особи на здійснення підприємницької діяльності у випадку створення юридичної особи. Таку думку поділяв П. М. Рабінович: "...Встановлене в коментованому приписі правило стосується дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, адресатами яких є не тільки фізичні особи (громадяни, іноземці та ін.), а й будь-які інші суб'єкти права (зокрема колективні юридичні особи)"*.

____________
* Див.: Рабінович П. М. Права людини і громадянина у Конституції України: до інтерпретації вихідних конституційних положень. - Харків, 1997. - С. 44.

У Рішенні від 13 травня 1997 року у справі щодо несумісності депутатського мандата Конституційний Суд України визнав поширення принципу незворотності дії в часі також і на Конституцію України (пункт 5 мотивувальної частини).

11. Відповідно до статті 94 Закону України "Про Конституційний Суд України" підставою для конституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є наявність неоднозначного застосування положень Конституції України або законів України судами України, іншими органами державної влади, якщо суб'єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, Національний банк України (далі - НБУ) цих вимог до конституційного звернення не дотримався. Метою конституційного звернення, відповідно до статті 42 згаданого Закону, є забезпечення реалізації чи захисту прав юридичної особи. Але у зверненні не наведено жодного аргументу щодо порушення чи загрози такого порушення прав НБУ як юридичної особи і суб'єкта права на конституційне звернення.

Також відсутні посилання на наявність неоднозначного застосування положень статті 58 Конституції України або Закону України "Про внесення змін до деяких декретів Кабінету Міністрів України з питань валютного регулювання" від 3 червня 1997 року судами України чи іншими органами державної влади.

Суть звернення зводиться до того, що тлумачення статті 58 Конституції України необхідне "з метою вирішення питання щодо незастосування до уповноважених банків санкцій за несвоєчасний продаж надходжень в іноземній валюті, а також враховуючи, що подальше удосконалення чинного законодавства України може викликати аналогічні проблеми як у НБУ, так і в інших державних органів при застосуванні законодавства про відповідальність юридичних осіб".

Долучені до справи протоколи про "порушення правил валютного законодавства" свідчать про однозначне розуміння правозастосовувачами його змісту.

Отже, у зверненні фактично йдеться про необхідність дати консультацію щодо застосування норми матеріального права на підставі дослідження фактичних обставин справи у контексті статті 58 Конституції України при вирішенні конкретних справ. Проте вирішення цього питання не належить до повноважень Конституційного Суду України.

Крім того, Голова Правління Національного банку України не має права звертатися до Конституційного Суду України з відповідним клопотанням.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та статті 19 Статуту Національного банку України керівним органом НБУ є його Правління. Тому право на конституційне звернення з питань офіційного тлумачення Конституції та законів України належить Правлінню НБУ як керівному колегіальному органу юридичної особи. З матеріалів конституційного звернення, яке надійшло до Конституційного Суду України, не випливає факт розгляду на засіданні Правління НБУ питання про необхідність офіційного тлумачення Судом зазначеної норми Конституції України.

За таких обставин відповідно до пунктів 1, 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" провадження у справі підлягало закриттю.

 

Суддя
Конституційного Суду України
 

 
В. Скомороха
 

Опрос