Идет загрузка документа (43 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

По делу по конституционному представлению 45 народных депутатов Украины относительно соответствия Конституции Украины (конституционности) положений частей второй, шестой статьи 127, части пятой статьи 128 Закона Украины "О судоустройстве Украины", указов Президента Украины "О Государственной судебной администрации Украины", "О Положении о Государственной судебной администрации Украины"

Конституционный Суд
Решение от 17.12.2009 № 32-рп/2009

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

у справі за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин другої, шостої статті 127, частини п'ятої статті 128 Закону України "Про судоустрій України", указів Президента України "Про Державну судову адміністрацію України", "Про Положення про Державну судову адміністрацію України"

м. Київ
17 грудня 2009 року
N 32-рп/2009
 

Справа N 1-40/2009 

Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Головіна Анатолія Сергійовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Домбровського Івана Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни - доповідача,

Мачужак Ярослави Василівни,

Нікітіна Юрія Івановича,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

Стецюка Петра Богдановича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин другої, шостої статті 127, частини п'ятої статті 128 Закону України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 року N 3018-III (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., N 27 - 28, ст. 180), указів Президента України "Про Державну судову адміністрацію України" від 29 серпня 2002 року N 780 (Офіційний вісник України, 2002 р., N 36, ст. 1674), "Про Положення про Державну судову адміністрацію України" від 3 березня 2003 року N 182 (Офіційний вісник України, 2003 р., N 10, ст. 432).

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання 45 народних депутатів України.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 71 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність тверджень щодо невідповідності Конституції України (неконституційності) положень частин другої, шостої статті 127, частини п'ятої статті 128 Закону України "Про судоустрій України", указів Президента України "Про Державну судову адміністрацію України", "Про Положення про Державну судову адміністрацію України".

Заслухавши суддю-доповідача Маркуш М. А. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України установив:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 45 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин другої, шостої статті 127, частини п'ятої статті 128 Закону України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 року N 3018-III (далі - Закон), укази Президента України "Про Державну судову адміністрацію України" від 29 серпня 2002 року N 780 (далі - Указ N 780), "Про Положення про Державну судову адміністрацію України" від 3 березня 2003 року N 182 (далі - Указ N 182).

Автори клопотання стверджують, що, приймаючи Закон, Верховна Рада України виходила з обсягу конституційних повноважень глави держави, визначених статтею 106 Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року, яка передбачала його право формувати центральні органи виконавчої влади, до яких і належить Державна судова адміністрація України. Після внесення змін до Основного Закону України згідно з Законом України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року N 2222-IV його нормами не встановлено повноважень Президента України формувати центральні органи виконавчої влади, призначати і звільняти їх керівників та затверджувати положення про такі органи. Вирішення зазначених питань віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України (пункти 91, 92 статті 116 Конституції України).

Аргументуючи свої твердження, суб'єкт права на конституційне подання наводить норми Основного Закону України та правові позиції Конституційного Суду України, викладені у його рішеннях від 10 квітня 2003 року N 7-рп/2003 (справа про гарантії діяльності народного депутата України), від 7 квітня 2004 року N 9-рп/2004 (справа про Координаційний комітет), від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007 (справа про звільнення судді з адміністративної посади), від 2 жовтня 2008 року N 19-рп/2008 у справі щодо підпорядкування спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, від 8 жовтня 2008 року N 21-рп/2008 у справі щодо Національної комісії з питань регулювання зв'язку України, відповідно до яких повноваження Президента України встановлюються виключно Конституцією України.

Автори клопотання вважають, що оспорювані положення Закону стосовно визначення Президента України суб'єктом, який призначає на посаду та звільняє з посади Голову Державної судової адміністрації України, його заступників (частини друга, шоста статті 127), затверджує положення про Державну судову адміністрацію України (частина п'ята статті 128), не відповідають статтям 6, 8, частині другій статті 19, статтям 106, 116 Конституції України.

2. Свої позиції стосовно предмета конституційного подання висловили Голова Верховної Ради України, Прем'єр-міністр України, Верховний Суд України, Міністерство юстиції України, Державна судова адміністрація України, науковці Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Одеської національної юридичної академії.

3. Конституційний Суд України, розглядаючи порушені у конституційному поданні питання, виходить з такого.

3.1. Згідно зі статтею 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

В Основному Законі України визначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).

Президент України здійснює повноваження, визначені Конституцією України (пункт 31 частини першої статті 106), що унеможливлює виконання ним інших повноважень, крім встановлених Основним Законом України, на що неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях, зокрема від 10 квітня 2003 року N 7-рп/2003, від 7 квітня 2004 року N 9-рп/2004, від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007, від 2 жовтня 2008 року N 19-рп/2008, від 8 жовтня 2008 року N 21-рп/2008.

3.2. Верховна Рада України у 2002 році прийняла Закон, в частині другій статті 125 якого закріплено положення, що Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, а також інших органів та установ судової системи. У частинах другій, шостій статті 127 Закону Президента України визначено суб'єктом, який призначає на посаду та звільняє з посади Голову Державної судової адміністрації України, його заступників. Згідно з частиною п'ятою статті 128 Закону положення про Державну судову адміністрацію України затверджується указом Президента України за поданням Прем'єр-міністра України, погодженим із Радою суддів України.

На виконання Закону Президент України видав Указ N 780 та Указ N 182, якими було утворено Державну судову адміністрацію України та затверджено положення про неї.

Повноваження Президента України, передбачені частинами другою, шостою статті 127, частиною п'ятою статті 128 Закону, ґрунтувалися на положеннях статті 106 Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року, а саме пунктів 10, 15 частини першої, за якими Президент України за поданням Прем'єр-міністра України утворював, реорганізовував та ліквідовував центральні органи виконавчої влади, призначав керівників центральних органів виконавчої влади та припиняв їхні повноваження на цих посадах.

3.3. Законом України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року N 2222-IV, який набрав чинності з 1 січня 2006 року, внесено зміни до Конституції України, зокрема статей 106, 116. За зміненою редакцією статті 106 Основного Закону України Президент України не наділений повноваженнями формувати центральні органи виконавчої влади, призначати і звільняти їх керівників та регламентувати діяльність таких органів. Згідно з доповненнями статті 116 Конституції України пунктами 91, 92 зазначені повноваження належать до компетенції Кабінету Міністрів України, який утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. На виконання вказаних положень Конституції України в Законі України "Про Кабінет Міністрів України" визначено, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади є відповідальними перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому; Кабінет Міністрів України призначає на посаду та звільняє з посади за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Уряду України (частина друга, пункт перший частини дев'ятої статті 22). Голова Державної судової адміністрації України не входить до складу Уряду України. Таким чином, призначення на посаду та звільнення з посади керівника Державної судової адміністрації України віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України.

Отже, оспорювані положення Закону стосовно повноважень Президента України, закріплених у частинах другій, шостій статті 127, частині п'ятій статті 128, є такими, що не відповідають статтям 8, 19, 106, 116 Конституції України.

4. Народні депутати України просять визнати неконституційними Указ N 780 та Указ N 182. Указом Президента України "Про визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президента України" від 23 червня 2009 року N 477 визнано такими, що втратили чинність, укази Президента України "Про Державну судову адміністрацію України" від 29 серпня 2002 року N 780, "Про Положення про Державну судову адміністрацію України" від 3 березня 2003 року N 182.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 14 листопада 2001 року N 15-рп/2001, юрисдикція Конституційного Суду України поширюється на чинні нормативно-правові акти.

Згідно з пунктом 1 § 51 Регламенту Конституційного Суду України Конституційний Суд України припиняє конституційне провадження у справі, якщо в процесі пленарного засідання виявлено підстави щодо відмови у відкритті конституційного провадження, передбачені статтею 45 Закону України "Про Конституційний Суд України".

У зв'язку із зазначеним, згідно з пунктом 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України", пунктом 1 § 51 Регламенту Конституційного Суду України конституційне провадження у справі підлягає припиненню в частині перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) указів Президента України "Про Державну судову адміністрацію України" від 29 серпня 2002 року N 780, "Про Положення про Державну судову адміністрацію України" від 3 березня 2003 року N 182 з підстав непідвідомчості Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 147, 150, 152, 153 Конституції України, статтями 51, 61, 63, 65, 67, 69, 73 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України вирішив:

1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі положення Закону України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 року N 3018-III, а саме:

- частину другу статті 127 стосовно призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Голови Державної судової адміністрації України;

- частину шосту статті 127 стосовно призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України заступників Голови Державної судової адміністрації України;

- частину п'яту статті 128 щодо затвердження Президентом України положення про Державну судову адміністрацію України.

2. Припинити конституційне провадження у справі в частині перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) указів Президента України "Про Державну судову адміністрацію України" від 29 серпня 2002 року N 780, "Про Положення про Державну судову адміністрацію України" від 3 березня 2003 року N 182 на підставі пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

3. Положення частин другої, шостої статті 127, частини п'ятої статті 128 Закону України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 року N 3018-III, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

4. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

 

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Кампа В. М. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин другої, шостої статті 127, частини п'ятої статті 128 Закону України "Про судоустрій України", указів Президента України "Про Державну судову адміністрацію України", "Про Положення про Державну судову адміністрацію України"

Рішенням від 17 грудня 2009 року N 32-рп/2009 (далі - Рішення) Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі положення Закону України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 року N 3018-III (далі - Закон), а саме: частину другу статті 127 стосовно призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Голови Державної судової адміністрації України; частину шосту статті 127 стосовно призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України заступників Голови Державної судової адміністрації України; частину п'яту статті 128 щодо затвердження Президентом України положення про Державну судову адміністрацію України. Суд також вирішив припинити конституційне провадження у справі в частині перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) указів Президента України "Про Державну судову адміністрацію України" від 29 серпня 2002 року N 780, "Про Положення про Державну судову адміністрацію України" від 3 березня 2003 року N 182 на підставі пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

Не погоджуючись з позицією Конституційного Суду України, вважаю за необхідне відповідно до статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" висловити окрему думку з таких правових питань.

На підставі пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд України відмовляє у відкритті конституційного провадження у справі або, відкривши, припиняє конституційне провадження, якщо питання, порушені у конституційному поданні, конституційному зверненні, непідвідомчі Конституційному Суду України.

Вважаю, що конституційне подання 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин другої, шостої статті 127, частини п'ятої статті 128 Закону України "Про судоустрій України", указів Президента України "Про Державну судову адміністрацію України", "Про Положення про Державну судову адміністрацію України" підпадає саме під дію пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" з огляду на таке.

В конституційному поданні номінально оспорюються положення Закону, на які поширюється презумпція неконституційності1 (пункт 1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України).

____________
1 Див.: Окрема думка судді Конституційного Суду України Кампа В. М. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 60 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців першого, другого частини першої, частини другої статті 11 Закону України "Про природні монополії" (справа про національні комісії регулювання природних монополій) від 8 липня 2008 року N 14-рп/2008 (Офіційний вісник України, 2008 р., N 52, ст. 1743); Окрема думка судді Конституційного Суду України Кампа В. М. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин другої, третьої статті 17, частин першої, дев'ятої статті 20 Закону України "Про телекомунікації", статті 2 Указу Президента України "Про Національну комісію з питань регулювання зв'язку України" від 8 жовтня 2008 року N 21-рп/2008 (Офіційний вісник України, 2008 р., N 80, ст. 2699).

Судова юрисдикція застосовується для вирішення правового спору, коли: а) хоча б два суб'єкти перебувають у стані суперечки; б) спір виник щодо відносин, які регулюються правом2. Одним з різновидів спору є державно-правовий спір, який розглядається в одній системі з трудовими, міжнародними, сімейними, міждержавними та спорами, пов'язаними з правами людини3.

____________
2 Див.: організація судової влади в Україні: Навч. посіб. / За ред. І. Є. Марочкіна, Н. В. Сібільової. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2009. - С. 6.

3 Більш детально про державно-правові конфлікти (спори) див.: Барабаш Ю. Г. Державно-правові конфлікти в теорії та практиці конституційного права: Монографія. - Х.: Право, 2008. - 220 с.

Крім того, суб'єкт права на конституційне подання не навів доказів того, що в розглянутій Конституційним Судом України справі існує предмет спору. Фактично він просив визнати неконституційними певні положення Закону, конституційність яких після внесення змін у 2004 році ніхто не підтверджував. Так, на момент ухвалення Рішення Конституційним Судом України Указом Президента України "Про визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президента України" від 23 червня 2009 року N 477 визнано такими, що втратили чинність, укази Президента України "Про Державну судову адміністрацію України" від 29 серпня 2002 року N 780, "Про Положення про Державну судову адміністрацію України" від 3 березня 2003 року N 182. Таким чином Президент України підтвердив волю щодо передачі частини своїх повноважень Кабінету Міністрів України відповідно до Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року N 2222-IV. Це також вказує на те, що підстав для реального спору у цій справі не було.

Отже, Конституційний Суд України не мав права розглядати питання щодо неконституційності положень Закону, які згідно з пунктом 1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України вважаються нечинними у частині, яка суперечить Основному Закону України. Винятком може бути випадок, коли певний орган влади, посадова особа намагаються застосувати такі положення. В іншому випадку проблема полягає у приведенні законодавства у відповідність до норм Конституції України 1996 року, а також до її змін, внесених згідно із Законом України від 8 грудня 2004 року N 2222-IV, а це вже завдання законодавця, який має для цього необхідні засоби.

Викладене свідчить про відсутність предмета спору щодо неконституційності оскаржених положень Закону, а отже, про невідповідність конституційного подання вимогам, встановленим Конституцією України, Законом України "Про Конституційний Суд України".

Таким чином, Конституційний Суд України прийняв Рішення у справі, щодо якої мав відмовити у відкритті конституційного провадження або відкривши, припинити його на підставі пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України"4.

____________
4 Такою ж була моя позиція в аналогічній справі див.: Окрема думка судді Конституційного Суду України Кампа В. М. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин другої, третьої статті 17, частин першої, дев'ятої статті 20 Закону України "Про телекомунікації", статті 2 Указу Президента України "Про Національну комісію з питань регулювання зв'язку України" від 8 жовтня 2008 року N 21-рп/2008 (Офіційний вісник України, 2008 р., N 80, ст. 2699).

 

Суддя
Конституційного Суду України
 

 
В. М. Кампо
 

Опрос