Идет загрузка документа (54 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

По делу по конституционному представлению 50 народных депутатов Украины относительно соответствия Конституции Украины (конституционности) положений частей пятой, шестой статьи 13 Закона Украины "О статусе народного депутата Украины", части четвертой статьи 61 Регламента Верховной Рады Украины и официального толкования положений пункта 6 части второй, части шестой статьи 81, части шестой статьи 83 Конституции Украины, части четвертой статьи 13 Закона Украины "О статусе народного депутата Украины" (дело о пребывании народного депутата Украины в депутатской фракции)

Конституционный Суд
Решение от 25.06.2008 № 12-рп/2008

РІШЕННЯ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України "Про статус народного депутата України", частини четвертої статті 61 Регламенту Верховної Ради України та офіційного тлумачення положень пункту 6 частини другої, частини шостої статті 81, частини шостої статті 83 Конституції України, частини четвертої статті 13 Закону України "Про статус народного депутата України"
(справа про перебування народного депутата України у депутатській фракції)

м. Київ
25 червня 2008 року
N 12-рп/2008
 

Справа N 1-6/2008 

Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Головіна Анатолія Сергійовича,

Джуня В'ячеслава Васильовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Домбровського Івана Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Мачужак Ярослави Василівни,

Нікітіна Юрія Івановича,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

Стецюка Петра Богдановича - доповідача,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

за участю представників суб'єкта права на конституційне подання Олійника Володимира Миколайовича та Швеця Віктора Дмитровича, Представника Президента України у Конституційному Суді України Шаповала Володимира Миколайовича, Постійного представника Верховної Ради України у Конституційному Суді України Селіванова Анатолія Олександровича, свідка у справі Толстенка Володимира Леонідовича

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України "Про статус народного депутата України" від 17 листопада 1992 року N 2790-XII в редакції Закону України від 22 березня 2001 року N 2328-III (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., N 42, ст. 212) з наступними змінами, частини четвертої статті 61 Регламенту Верховної Ради України, прийнятого як додаток до Постанови Верховної Ради України "Про Регламент Верховної Ради України" від 16 березня 2006 року N 3547-IV (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., NN 23 - 25, ст. 202; N 42, ст. 383; N 41, ст. 365; N 43, ст. 422), та офіційного тлумачення положень пункту 6 частини другої, частини шостої статті 81, частини шостої статті 83 Конституції України, частини четвертої статті 13 Закону України "Про статус народного депутата України".

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання 50 народних депутатів України.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтями 71, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність спору щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України "Про статус народного депутата України", частини четвертої статті 61 Регламенту Верховної Ради України та практична необхідність у з'ясуванні та офіційній інтерпретації положень пункту 6 частини другої, частини шостої статті 81, частини шостої статті 83 Конституції України, частини четвертої статті 13 Закону України "Про статус народного депутата України".

Заслухавши суддю-доповідача Стецюка П. Б., пояснення Олійника В. М., Швеця В. Д., Шаповала В. М., Селіванова А. О., відповіді Толстенка В. Л. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України установив:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 50 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають статті 83 Конституції України, положення частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України "Про статус народного депутата України", частини четвертої статті 61 Регламенту Верховної Ради України.

У конституційному поданні стверджується, що положення частини п'ятої статті 13 Закону України "Про статус народного депутата України" (далі - Закон), яким встановлено право народного депутата України вільно вийти зі складу депутатської фракції (групи), та частини шостої цієї статті про право народного депутата України не входити до жодної зареєстрованої депутатської фракції чи депутатської групи суперечать Конституції України, згідно з якою у разі невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або його виходу із складу такої фракції передбачається дострокове припинення повноважень народного депутата України.

На думку народних депутатів України, частина четверта статті 61 Регламенту Верховної Ради України (далі - Регламент), якою встановлено право позафракційного народного депутата України, тобто виключеного зі складу депутатської фракції (частина четверта статті 59), за особистою заявою увійти до складу коаліції чи опозиції, не відповідає частині шостій статті 83 Конституції України, за якою коаліція формується депутатськими фракціями, а не народними депутатами України безпосередньо.

2. Автори клопотання також просять дати офіційне тлумачення положень пункту 6 частини другої статті 81 Конституції України з таких питань:

- як треба розуміти поняття "невходження" народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або його "виходу" зі складу такої фракції;

- що слід розуміти під вказаними поняттями, зокрема чи можна розглядати дії народних депутатів України, які всупереч рішенню фракції, до складу якої вони входять, вчинили фактичні і юридичні дії щодо індивідуального входження до складу коаліції депутатських фракцій, до якої не входить депутатська фракція, членами якої вони є і які були обрані за списком цього виборчого блоку політичних партій, як "вихід" зі складу такої депутатської фракції;

- чи може вважатися "виходом" народного депутата України зі складу депутатської фракції політичної партії (виборчого блоку політичних партій) припинення його членства у складі цієї депутатської фракції за рішенням вищого керівного органу політичної партії (виборчого блоку політичних партій) у разі невиконання народним депутатом України рішення політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за списками якої його було обрано, та своїх зобов'язань як кандидата у народні депутати України перед цією політичною партією (виборчим блоком політичних партій).

Суб'єкт права на конституційне подання просить дати офіційну інтерпретацію положень частини шостої статті 81 Конституції України, а саме:

- як слід розуміти речення "повноваження припиняються достроково на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення", зокрема з якого часу у вищого керівного органу політичної партії (виборчого блоку політичних партій) виникає право на прийняття рішення щодо дострокового припинення повноважень народного депутата України, обраного від цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій), у разі його невходження або виходу зі складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій), і чи потрібне прийняття нових законів для застосування частини шостої статті 81 Конституції України;

- чи зобов'язана Центральна виборча комісія на підставі статті 101 Закону України "Про вибори народних депутатів України" у разі прийняття вищим керівним органом політичної партії (виборчого блоку політичних партій) рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України визнати повноваження наступного за черговістю кандидата в народні депутати України у виборчому списку цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) та видати йому посвідчення народного депутата України;

- чи можна вважати, що у разі прийняття рішення вищим керівним органом політичної партії (виборчого блоку політичних партій) про дострокове припинення повноважень народного депутата України його реєстрація народним депутатом України Центральною виборчою комісією є скасованою без будь-яких її додаткових рішень;

- чи має право Центральна виборча комісія перевіряти законність рішення вищого керівного органу політичної партії (виборчого блоку політичних партій) про дострокове припинення повноважень народного депутата України.

Народні депутати України звернулися з клопотанням дати офіційне тлумачення положень частини шостої статті 83 Конституції України з таких питань:

- як треба розуміти речення "за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій";

- чи відповідає положенням частини шостої статті 83 Конституції України формування коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, суб'єктами якої є не депутатська фракція у Верховній Раді України, а безпосередньо народні депутати України;

- чи можуть народні депутати України, які є членами депутатської фракції, що не входить до складу коаліції, індивідуально на підставі письмової заяви входити до складу такої коаліції.

У конституційному поданні також міститься клопотання дати офіційне тлумачення положення частини четвертої статті 13 Закону стосовно таких питань:

- чи може народний депутат України, що є членом зареєстрованої депутатської фракції, яка не входить до складу коаліції депутатських фракцій і сформована в порядку, встановленому частиною шостою статті 83 Конституції України, індивідуально входити до складу цієї коаліції, залишаючись при цьому формально членом депутатської фракції, що не тільки не входить до складу цієї коаліції, але є до неї в політичній опозиції;

- чи означає це, що народний депутат України, який є членом депутатської фракції і членом коаліції депутатських фракцій, одночасно є членом двох депутатських фракцій, оскільки коаліція формується депутатськими фракціями, а Конституцією України та Регламентом не передбачено право народного депутата України не входити до жодної зареєстрованої депутатської фракції.

3. Позиції щодо порушених у конституційному поданні питань висловили Президент України, Голова Верховної Ради України, науковці Львівського національного університету імені Івана Франка, Міжнародного Соломонового університету, Національного університету "Острозька академія", Національного університету внутрішніх справ, Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, Центру політико-правових реформ, Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

4. На пленарному засіданні Конституційного Суду України представники суб'єкта права на конституційне подання підтримали клопотання народних депутатів України, а представники Верховної Ради України, Президента України підтвердили позиції тих органів, які вони представляють.

5. Конституційний Суд України, вирішуючи поставлені у конституційному поданні питання, виходить з такого.

5.1. Утворення депутатських фракцій є однією з важливих характеристик структури сучасних парламентів. Об'єднання депутатів у фракції має на меті консолідацію зусиль для досягнення цілей та завдань, визначених виборчими програмами політичних партій (виборчих блоків політичних партій), та об'єктивно приводить до необхідності дотримання депутатами вимог фракційної дисципліни.

Принципи демократичної правової держави, зокрема політична та ідеологічна багатоманітність суспільного життя в Україні, обумовили конституційні засади структурування та внутрішньої організації діяльності Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в державі. В цьому процесі визначальну роль відведено депутатським фракціям, у тому числі у формуванні коаліції депутатських фракцій, її участі у процедурі призначення Прем'єр-міністра України та формування складу Кабінету Міністрів України (частини шоста, сьома, восьма статті 83 Конституції України), у можливому припиненні повноважень народного депутата України, оскільки останнє прямо залежить від перебування (входження, виходу) народного депутата України у відповідній депутатській фракції (пункт 6 частини другої, частина шоста статті 81 Конституції України) та створення обставин щодо можливого дострокового припинення повноважень парламенту Президентом України, якщо протягом одного місяця у Верховній Раді України не буде сформовано коаліцію депутатських фракцій (пункт 1 частини другої статті 90 Конституції України). При цьому чисельність депутатської фракції є фактором реального її впливу на процеси утворення коаліції депутатських фракцій, виборів Голови Верховної Ради України та його заступників, створення комітетів та тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України.

5.2. Суб'єкт права на конституційне подання порушує питання про офіційне тлумачення положень пункту 6 частини другої статті 81 Конституції України стосовно того, "яким чином треба розуміти поняття "невходження" народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або "виходу" народного депутата України із складу такої фракції".

Враховуючи мету та завдання утворення депутатських фракцій у парламенті, їх роль у реалізації програмних цілей політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за які голосували виборці, "невходження" народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) треба розуміти як його відмову увійти до складу депутатської фракції, яка формується з народних депутатів України, обраних від політичної партії (виборчого блоку політичних партій). Термін "вихід" народного депутата України зі складу депутатської фракції політичної партії (виборчого блоку політичних партій) треба розуміти як припинення народним депутатом України свого перебування у складі зареєстрованої депутатської фракції політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за списком якої він обраний народним депутатом України. Порядок невходження, виходу народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), із складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) повинен визначатися законом (частина шоста статті 81 Конституції України).

5.3. Положеннями частини п'ятої статті 13 Закону встановлено право народного депутата України вільно вийти зі складу депутатської фракції (групи), а частини шостої цієї статті - право народного депутата України не входити до жодної зареєстрованої депутатської фракції. Ці приписи кореспондуються з положеннями частини першої статті 13 Закону, згідно з якими створення у парламенті депутатських фракцій здійснюється з метою реалізації права народних депутатів України об'єднуватися у депутатську фракцію та депутатські групи.

За Конституцією України фракційне структурування Верховної Ради України і формування коаліції депутатських фракцій є обов'язковими умовами її повноважності. Частиною шостою статті 83 Конституції України передбачено, що у Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 90 Конституції України, якщо протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 цієї Конституції, Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України.

Належність народного депутата України до фракції Основний Закон України закріплює як його конституційний обов'язок, а не як право. Повноваження народного депутата України припиняються достроково у разі невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або його виходу із складу такої фракції (пункт 6 частини другої статті 81 Конституції України).

Отже, Конституція України пов'язує чинність представницького мандата народного депутата України з його входженням і перебуванням у депутатській фракції політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за списком якої він був обраний. Таким чином, положення частин п'ятої, шостої статті 13 Закону щодо права народного депутата України вільно вийти зі складу депутатської фракції (групи) та щодо його права не входити до жодної зареєстрованої депутатської фракції не відповідають пункту 6 частини другої статті 81, частині шостій статті 83 Конституції України.

5.4. У конституційному поданні з питань щодо індивідуального входження народних депутатів України до коаліції депутатських фракцій також порушується клопотання про офіційне тлумачення положень частини четвертої статті 13 Закону. Позиція Конституційного Суду України стосовно цього визначена при обгрунтуванні неконституційності положень частин п'ятої, шостої статті 13 Закону, тлумаченні пункту 6 частини другої статті 81 Конституції України.

6. Конституційний Суд України, розглядаючи справу, дійшов висновку про наявність підстав для припинення конституційного провадження щодо окремих питань, порушених народними депутатами України.

6.1. Суб'єкт права на конституційне подання звернувся з клопотанням дати офіційне тлумачення частини шостої статті 81 Конституції України, за якою у разі невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції його повноваження припиняються достроково на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення. Отже, порядок, підстави дострокового припинення повноважень народного депутата України повинні визначатися виключно на законодавчому рівні. Конституційний Суд України неодноразово наголошував, що питання законодавчого врегулювання не належать до повноважень Конституційного Суду України. Прийняття законів, у тому числі внесення змін до вже існуючих, є виключним повноваженням Верховної Ради України (статті 75, 85 Конституції України). Це є підставою для припинення конституційного провадження у справі в цій частині згідно з пунктом 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України".

Крім того, за правовою позицією, висловленою Конституційним Судом України у Рішенні від 19 квітня 2001 року N 4-рп/2001 (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання), норми Конституції України, які є нормами прямої дії (частина третя статті 8), застосовуються безпосередньо незалежно від того, чи прийнято на їх розвиток відповідні закони або інші нормативно-правові акти (абзац другий пункту 2 мотивувальної частини). До законодавчого врегулювання вимог пункту 6 частини другої, частини шостої статті 81 Конституції України, згідно з якими вищий керівний орган політичної партії (виборчого блоку політичних партій) приймає рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України, питання дострокового припинення повноважень народного депутата України повинні вирішуватися виходячи з положень частини третьої статті 8 Конституції України (пряма дія конституційних норм) та відповідних положень чинного законодавства. Обов'язковими елементами для припинення повноважень народного депутата України є наявність хоча б однієї підстави, передбаченої частиною шостою статті 81 Конституції України, та рішення вищого керівного органу цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій).

Що ж стосується порядку заміщення народних депутатів України, повноваження яких були достроково припинені на підставі рішення вищого керівного органу відповідної політичної партії, то народні депутати України у своєму клопотанні, по суті, просять дати їм консультацію щодо застосування Закону України "Про вибори народних депутатів України", що не належить до повноважень Конституційного Суду України (стаття 150 Конституції України, статті 13, 14 Закону України "Про Конституційний Суд України").

6.2. Народні депутати України, порушуючи питання про офіційне тлумачення приписів частини шостої статті 83 Конституції України, просять роз'яснити, як треба розуміти положення "за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій". Проте у конституційному поданні не наведено правового обгрунтування тверджень щодо практичної необхідності в офіційній інтерпретації частини шостої статті 83 Конституції України, що не відповідає статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" і є підставою для припинення конституційного провадження у справі в цій частині згідно з пунктом 2 статті 45 цього Закону.

6.3. Стосовно клопотання народних депутатів України визнати неконституційним положення частини четвертої статті 61 Регламенту слід зазначити, що за змістом статей 150, 152 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань щодо конституційності лише чинних актів органів, визначених у пункті 1 частини першої статті 150 цієї Конституції.

1 квітня 2008 року, в період розгляду цієї справи, Конституційний Суд України прийняв Рішення N 4-рп/2008 (справа про Регламент Верховної Ради України), яким визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), Постанову Верховної Ради України "Про Регламент Верховної Ради України" від 16 березня 2006 року N 3547-IV.

Таким чином, об'єктивно виникли обставини, які вказують на непідвідомчість Конституційному Суду України питання щодо визнання неконституційною частини четвертої статті 61 Регламенту. Оскільки Регламент утратив чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про його неконституційність (частина друга статті 152 Конституції України), конституційне провадження в цій частині підлягає припиненню на підставі пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 147, 150, 152 Конституції України, статтями 13, 14, 45, 51, 61, 63, 65, 71, 73, 93, 95 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України вирішив:

1. Положення пункту 6 частини другої статті 81 Конституції України в аспекті порушених у конституційному поданні питань слід розуміти так:

- "невходження" народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) - це у встановленому законом порядку відмова народного депутата України увійти до складу депутатської фракції, яка формується з народних депутатів України, обраних від політичної партії (виборчого блоку політичних партій);

- "вихід" народного депутата України зі складу депутатської фракції політичної партії (виборчого блоку політичних партій) - це у встановленому законом порядку припинення народним депутатом України свого перебування у складі зареєстрованої депутатської фракції політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за списком якої він був обраний народним депутатом України.

2. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України "Про статус народного депутата України" щодо права народного депутата України вільно виходити зі складу депутатської фракції (групи), а також не входити до жодної зареєстрованої депутатської фракції.

3. Положення частини четвертої статті 13 Закону України "Про статус народного депутата України" щодо права народного депутата України бути членом лише однієї фракції слід розуміти так, що народний депутат України зобов'язаний перебувати у депутатській фракції тієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за списком якої він був обраний народним депутатом України.

4. Припинити конституційне провадження у справі стосовно офіційного тлумачення положень:

- частини шостої статті 81 Конституції України на підставі пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні;

- частини шостої статті 83 Конституції України на підставі пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, Законом України "Про Конституційний Суд України".

5. Припинити конституційне провадження у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини четвертої статті 61 Регламенту Верховної Ради України на підставі пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

6. Положення Закону України "Про статус народного депутата України", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

7. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

 

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Кампа В. М. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України "Про статус народного депутата України", частини четвертої статті 61 Регламенту Верховної Ради України та офіційного тлумачення положень пункту 6 частини другої, частини шостої статті 81, частини шостої статті 83 Конституції України, частини четвертої статті 13 Закону України "Про статус народного депутата України"
(справа про перебування народного депутата України у депутатській фракції)

Не заперечуючи в цілому конструктивний правовий характер Рішення Конституційного Суду України від 25 червня 2008 року N 12-рп/2008 (далі - Рішення) та керуючись статтею 64 Закону України "Про Конституційний Суд України", вважаю за необхідне висловити окрему думку стосовно нього з таких підстав.

Рішення було б повнішим та об'єктивнішим, якби Конституційний Суд України, розглядаючи справу щодо невходження, виходу зі складу депутатської фракції народних депутатів України, взяв за основу доктрину конституційної відповідальності.

Переконаний, що Конституційний Суд України, досліджуючи цю справу, обмежився переважно граматичним тлумаченням понять "невходження", "вихід" зі складу депутатської фракції, що недостатньо для правового вирішення питань, порушених у конституційному поданні. У цьому разі Суду насамперед слід було вдатися до формально-догматичного тлумачення цих понять.

Конституційна відповідальність - це форма юридичної відповідальності, що настає за конституційне правопорушення і виявляється в негативних правових наслідках для його суб'єкта. Вона передбачена нормами Конституції, а однією з її санкцій є дострокове припинення дії депутатського мандата1. У демократичній, правовій державі ця форма юридичної відповідальності виступає як реальна гарантія проти зловживання правом, владою2. Суб'єктами конституційної відповідальності можуть бути вищі посадові особи або органи державної влади. Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року N 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) підтвердив, що суб'єктами конституційної відповідальності можуть бути суб'єкти конституційно-правових відносин, в тому числі і народні депутати України. Підставою конституційної відповідальності є конституційне правопорушення, тобто дія суб'єкта конституційного права, що порушує норми Конституції.

____________
1 Детальніше див.: Шляхтун П. П. Конституційне право: словник термінів. - К.: Либідь, 2005. - С. 215.

2 Детальніше див.: Баглай М. В., Туманов В. А. Малая энциклопедия конституционного права. - М.: БЕК, 1998.-С. 296.

Виходячи з цього, невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або вихід із депутатської фракції в контексті частини шостої статті 83 Конституції України є конституційними правопорушеннями народних депутатів України, які посягають на конституційний правопорядок, зокрема встановлений за результатами чергових або позачергових парламентських виборів кількісний склад депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Запровадження конституційної відповідальності за такі правопорушення, як невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або його вихід із депутатської фракції, було вимушеним заходом боротьби та запобігання політичній корупції. Очевидно, що застосування конституційної відповідальності у цій ситуації має тимчасовий і перехідний характер, оскільки необхідність у ній зникне з формуванням у парламентарів правової та політичної культури і традицій європейського рівня.

Зважаючи на громадську думку про значне поширення серед частини депутатського корпусу конституційного нігілізму, тлумачення Конституційним Судом України, надане в Рішенні, мало чітко визначити, що відповідно до чинної Конституції України невходження, вихід народних депутатів України із депутатської фракції є конституційним правопорушенням, що має наслідком невідворотне застосування відповідної санкції, а саме дострокового припинення повноважень народних депутатів України. Це сприяло б формуванню у свідомості народних депутатів України відповідального ставлення до свого статусу та підвищенню їх конституційно-політичної культури.

Відсутність визначення невходження народних депутатів України до складу депутатської фракції та виходу із неї як конституційних правопорушень, на нашу думку, пояснюється застосуванням неточного термінологічного вислову при тлумаченні понять: "порядок невходження, виходу ... повинен визначатися законом" (абзац другий підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини), "у встановленому законом порядку відмова ...", "у встановленому законом порядку припинення ..." (абзаци другий, третій пункту 1 резолютивної частини).

За "Великим тлумачним словником сучасної української мови" порядок означає стан, коли все робиться, виконується так, як слід, відповідно до певних вимог, правил і т. ін.; упорядкованість, лад; додержання правил, норм поведінки де-небудь; дисципліна; певна послідовність, черговість чого-небудь; спосіб виконання, метод здійснення чого-небудь3. За Великим енциклопедичним юридичним словником порядок - це певним чином урегульований стан суспільних відносин, процедура, механізм реалізації повноважень, прав і обов'язків, вчинення відповідних дій суб'єктами правовідносин4.

____________
3 Великий тлумачний словник сучасної української мови. - К., Ірпінь: Перун, 2001.

4 Великий енциклопедичний юридичний словник / За ред. акад. НАН України Ю. С. Шемшученка. - К.: Юридична думка, 2007. - С. 660.

Отже, застосування терміна "встановлений законом порядок" певних дій може розумітися як надання цим діям позитивного характеру, їх процедурне гарантування.

З формулювання, застосованого у Рішенні, може скластися хибна думка, що, оскільки сам порядок невходження і виходу народних депутатів України зі складу депутатської фракції встановлюється законом, такі дії є їхнім правом, тобто є дозволеними, якщо здійснюються відповідно до цього порядку.

Таким чином, це не кореспондується з негативним характером зазначених дій, які мають своїм наслідком застосування конституційно-правових санкцій.

Вважаю, що в мотивувальній та резолютивній частинах Рішення Конституційний Суд України недостатньо врахував значення доктрини конституційної відповідальності народних депутатів України і тому не зміг повніше та об'єктивніше вирішити питання конституційного подання.

 

Суддя
Конституційного Суду України
 

 
В. М. КАМПО
 

Опрос