Идет загрузка документа (41 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

По делу по конституционному обращению гражданина Гулеватого Александра Ивановича об официальном толковании части второй статьи 164 Уголовного кодекса Украины 1960 года (дело о служебных лицах предприятий, учреждений и организаций)

Конституционный Суд
Решение от 30.10.2003 № 18-рп/2003

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

у справі за конституційним зверненням громадянина Гулеватого Олександра Івановича про офіційне тлумачення частини другої статті 164 Кримінального кодексу України 1960 року
(справа про службових осіб підприємств, установ та організацій)

м. Київ
30 жовтня 2003 року
N 18-рп/2003
 

Справа N 1-24/2003 

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Селівона Миколи Федосовича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича,

Іващенка Володимира Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Тимченка Івана Артемовича,

Тихого Володимира Павловича - суддя-доповідач,

Ткачука Павла Миколайовича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

розглянув на пленарному засіданні справу про офіційне тлумачення частини другої статті 164 Кримінального кодексу Української РСР (з 11 липня 1992 року - Кримінальний кодекс України) 1960 року (далі - КК 1960 року) із змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради Української РСР "Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу Української РСР" від 12 січня 1983 року N 4571-X (далі - Указ), затвердженим Законом Української РСР "Про затвердження Указів Президії Верховної Ради Української РСР про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів Української РСР" від 30 червня 1983 року N 5466-X (Відомості Верховної Ради УРСР, 1983 р., N 4, ст. 50; N 28, ст. 575).

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 42, 43 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне звернення громадянина Гулеватого О. І.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 94 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність неоднозначного застосування судами України частини другої статті 164 КК 1960 року із змінами, внесеними Указом.

Заслухавши суддю-доповідача Тихого В. П. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України установив:

1. Суб'єкт права на конституційне звернення - громадянин Гулеватий О. І. - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення частини другої статті 164 КК 1960 року для з'ясування питання, чи можна вважати керівників та інших службових осіб підприємств, установ, організацій, у тому числі комерційних банків, заснованих з 1991 року на приватній та колективній формах власності, суб'єктами службових злочинів у період часу до внесення змін до статті 164 КК 1960 року відповідно до Закону України "Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України та Кодексу України про адміністративні правопорушення" від 28 січня 1994 року N 3888-XII (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., N 19, ст. 111), який набрав чинності з 30 березня 1994 року.

Громадянин Гулеватий О. І. вважає, що "слідчі та судові органи неоднозначно тлумачать закон про визначення поняття службової особи, яка може бути суб'єктом службового злочину за станом на 1991 - 1994 роки". Результатом цієї неоднозначності, зазначає автор звернення, стало безпідставне визнання його суб'єктом службових злочинів, що призвело до незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності.

Як приклад неоднозначного тлумачення і застосування в судовій практиці статті 164 КК 1960 року Гулеватий О. І. наводить протилежні вироки в аналогічних справах.

2. Президент України у листі до Конституційного Суду України зазначив, що особливість законодавства того періоду полягала в тому, що терміни "громадські підприємства, установи, організації", "громадські об'єднання" застосовувалися й щодо підприємств, установ, організацій, товариств колективної форми власності, які займалися підприємницькою діяльністю, в тому числі й до комерційних банків.

Голова Верховної Ради України у листі до Конституційного Суду України підкреслив, що така категорія, як "громадське підприємство", вживана у статті 164 КК 1960 року, була відсутня у законі, який встановлював види підприємств в Україні на період з вересня до листопада 1993 року. Комерційний банк, стверджує Голова Верховної Ради України, ні за формою власності, ні за принципом утворення не належав до кола державних або громадських підприємств, установ чи організацій.

У листі до Конституційного Суду України заступника Голови Верховного Суду України зазначається, що у процесі узагальнення судової практики не встановлено фактів визнання чи невизнання службовими тих осіб, які виконували організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки на підприємствах, в установах чи організаціях колективної або приватної форм власності до 30 березня 1994 року, тобто до набрання чинності Законом України від 28 січня 1994 року. Пленум Верховного Суду України, як йдеться у листі, не давав роз'яснень з приводу того, чи були службовими ті особи, які виконували організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки на підприємствах, в установах чи організаціях колективної або приватної форм власності до 30 березня 1994 року.

Позиція Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, викладена в листах до Конституційного Суду України, полягає в тому, що є законні підстави і відповідна слідча та судова практика для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення службових злочинів працівників комерційних структур, які виконували організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки.

Міністерство юстиції України у листі до Конституційного Суду України зазначає, що керівники комерційних банків, заснованих на приватній та колективній формах власності, фактично виконували організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки, які є складовим елементом визначення службової особи в статті 164 КК 1960 року, проте вони не займали посади, пов'язані з виконанням таких обов'язків на державних або громадських підприємствах, в установах чи організаціях.

У листі Спілки адвокатів України до Конституційного Суду України йдеться про те, що керівники та службові особи підприємств, установ, організацій, заснованих на іншій формі власності, ніж державна чи громадська, до набрання чинності змінами до статті 164 КК 1960 року, внесеними Законом України від 28 січня 1994 року, не можуть визнаватися як суб'єкти службових злочинів, оскільки частина друга статті 164 КК 1960 року із змінами, внесеними Указом, не відносить їх до визначеного цією нормою кола службових осіб.

Серед науковців, висновки яких надійшли до Конституційного Суду України, немає одностайності щодо порушеного в конституційному зверненні питання.

3. Конституційний Суд України, вирішуючи цю справу, виходить з такого.

Злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння (частина друга статті 4 Кримінального кодексу України 2001 року).

Згідно з частиною другою статті 164 КК 1960 року (із змінами, внесеними Указом) "під службовими особами в статтях цієї глави розуміються особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також займають постійно чи тимчасово на державних або громадських підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки на зазначених підприємствах, в установах чи організаціях за спеціальним повноваженням".

Відповідно до Конституції (Основного Закону) Української РСР 1978 року і Кримінального кодексу Української РСР 1960 року термін "громадські підприємства, установи, організації", який вживався в частині другій статті 164 КК 1960 року (із змінами, внесеними Указом), означав соціалістичні недержавні підприємства, установи, організації.

У зв'язку зі змінами Конституції (Основного Закону) Української РСР, у тому числі виключенням преамбули, викладенням у новій редакції статей 1, 4, припиненням дії глави 2 і т. ін., прийняттям законів України "Про власність", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", якими відповідно встановлено різноманітність і рівноправність усіх форм власності та їх державний захист, створено рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно та організаційної форми підприємства і з метою правового захисту суверенітету України, конституційного ладу, внутрішньої і зовнішньої безпеки Законом України "Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів Української РСР, Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення та Митного кодексу України" від 17 червня 1992 року N 2468-XII (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 35, ст. 511) було внесено зміни і до КК 1960 року.

Згідно з цим Законом у статтях КК 1960 року, зокрема у частині першій статті 1 щодо завдань Кримінального кодексу України і частині першій статті 7 щодо поняття злочину із словосполучень "соціалістична власність" і "соціалістичний правопорядок" було виключено відповідно слова "соціалістична" і "соціалістичний", а назви глави I "Державні злочини" (1. Особливо небезпечні державні злочини; 2. Інші державні злочини), глави II "Злочини проти соціалістичної власності", глави V "Злочини проти особистої власності громадян" Особливої частини замінено відповідно на "Злочини проти держави" (1. Особливо небезпечні злочини проти держави; 2. Інші злочини проти держави), на "Злочини проти державної і колективної власності", на "Злочини проти індивідуальної власності громадян".

Було внесено зміни також і до деяких статей цих глав, зокрема до статті 84 КК 1960 року, яка передбачала кримінальну відповідальність службової особи і за розкрадання державного або колективного майна шляхом зловживання службовим становищем.

Водночас законодавець у частині другій статті 164 і в інших статтях КК 1960 року (частина третя статті 83, статті 87, 88, 193, 194, 198 тощо) залишив термін "громадські підприємства, установи та організації", позначивши ним будь-які підприємства, установи, організації, крім державних.

Наведене свідчить, що цим Законом було змінено об'єкти злочинів, завдання Кримінального кодексу України 1960 року, поняття злочину, поняття службової особи як суб'єкта розкрадання державного або колективного майна шляхом зловживання службовим становищем, передбачено рівний захист усіх форм власності та захист від злочинних посягань на нормальну діяльність підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

Внаслідок цього змінилося поняття службового злочину, тим самим зазнало змін і поняття службової особи, яке визначене частиною другою статті 164 КК 1960 року. Суспільна небезпека службових злочинів полягає в тому, що, посягаючи на нормальну діяльність державного і громадського апаратів або апаратів управління підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, вони завдають шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Тому об'єктом службових злочинів стала визнаватися нормальна діяльність державного і громадського апаратів, а також апаратів управління підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, на підставі якої вони створені та функціонують.

З цих же причин суб'єктом службових злочинів законодавець визнав службових осіб державного і громадського апаратів, апаратів управління підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

Службові злочини (за винятком давання хабара) пов'язані зі службовою діяльністю службових осіб, порушенням ними функціональних обов'язків. Діяння, що становлять їх об'єктивну сторону, завжди вчиняються всупереч інтересам служби, тобто є незаконними і такими, що суперечать цілям і завданням, заради яких функціонує апарат управління відповідних органів, підприємств, установ та організацій і для виконання яких службові особи цих апаратів наділяються певними повноваженнями.

Отже, після внесення вказаних змін поняттям "громадські підприємства, установи, організації", яке міститься в частині другій статті 164 КК 1960 року (із змінами, внесеними Указом), законодавець охоплював недержавні підприємства, установи, організації незалежно від форми власності.

Частина друга статті 164 КК 1960 року в редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України та Кодексу України про адміністративні правопорушення" від 28 січня 1994 року по суті не змінила поняття службової особи як суб'єкта службових злочинів, визначене частиною другою статті 164 КК 1960 року (із змінами, внесеними Указом і Законом України від 17 червня 1992 року), а лише уточнила термінологію, що вживається в цій статті. Згідно з цією нормою "під службовими особами в статтях цієї глави розуміються особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також займають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням".

Таке саме визначення службової особи передбачив і чинний Кримінальний кодекс України. Він визнає, що "службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням" (примітка 1 до статті 364).

Таким чином, з моменту набрання чинності Законом України від 17 червня 1992 року службові особи підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності охоплювалися поняттям "службова особа", яке визначено частиною другою статті 164 КК 1960 року (із змінами, внесеними Указом).

Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 20 березня 1991 року N 872-XII банківська система є дворівневою і складається з Національного банку України та комерційних банків різних видів і форм власності, які є установами (юридичними особами) (частина друга статті 1, частини перша, друга статті 2).

Отже, з моменту набрання чинності Законом України від 17 червня 1992 року службові особи будь-яких комерційних банків незалежно від форми власності охоплювалися поняттям "службова особа", яке вживалося у частині другій статті 164 КК 1960 року (із змінами, внесеними Указом).

На підставі викладеного та керуючись статтями 147, 150 Конституції України, статтями 51, 61, 63, 65, 94, 95 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України вирішив:

1. В аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 164 Кримінального кодексу України 1960 року із змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради Української РСР "Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу Української РСР" від 12 січня 1983 року, з моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів Української РСР, Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення та Митного кодексу України" від 17 червня 1992 року треба розуміти так, що поняттям "службова особа" охоплювалися службові особи підприємств, установ, організацій, у тому числі й комерційних банків, незалежно від форми власності.

2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

 

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Вознюка В. Д. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Гулеватого Олександра Івановича про офіційне тлумачення частини другої статті 164 Кримінального кодексу України 1960 року
(справа про службових осіб підприємств, установ та організацій)

1. У пункті 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України (далі - Рішення) зазначено: "В аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 164 Кримінального кодексу України 1960 року із змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради Української РСР "Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу Української РСР" від 12 січня 1983 року, з моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів Української РСР, Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення та Митного кодексу України" від 17 червня 1992 року, треба розуміти так, що поняттям "службова особа" охоплювалися службові особи підприємств, установ, організацій, у тому числі й комерційних банків, незалежно від форми власності".

2. Вважаю таке офіційне тлумачення сумнівним. Відповідно до частини другої статті 164 Кримінального кодексу України 1960 року із змінами, внесеними Указом від 12 січня 1983 року, "під службовими особами в статтях цієї глави розуміються особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також займають постійно чи тимчасово на державних або громадських підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки на зазначених підприємствах, в установах чи організаціях за спеціальним повноваженням".

Така редакція зберігалась до внесення змін Законом України "Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України та Кодексу України про адміністративні правопорушення" від 28 січня 1994 року N 3888-XII, за яким частину другу статті 164 Кримінального кодексу викладено в такій редакції: "Під службовими особами у статтях цієї глави розуміються особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також займають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням".

Конституція України визначає такі форми власності, як приватна, комунальна і державна (стаття 41).

Законами України "Про власність" від 7 лютого 1991 року N 697-XII, "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 року N 698-XII, "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 року N 887-XII та іншими встановлені, зокрема, колективна і приватна форми власності та їх державний захист.

Згідно із Законом України "Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів Української РСР, Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення та Митного кодексу України" від 17 червня 1992 року N 2468-XII до Кримінального кодексу були внесені зміни, зокрема до глав II, V, якими передбачалася кримінальна відповідальність за злочини проти державної і колективної власності (глава II) і за злочини проти індивідуальної власності громадян (глава V). Зміни до статті 164 Кримінального кодексу не вносились.

В обгрунтування свого Рішення Конституційний Суд України послався на внесені цим Законом зміни, оскільки, як зазначив Суд, було змінено об'єкти злочинів, завдання Кримінального кодексу України 1960 року, поняття злочину, поняття службової особи як суб'єкта розкрадання державного або колективного майна шляхом зловживання службовим становищем, передбачено рівний захист усіх форм власності та захист від злочинних посягань на нормальну діяльність підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

Однак з таким висновком погодитись не можна, оскільки поняття службової особи, визначення якого давалось у частині другій статті 164 Кримінального кодексу України, не змінилося. Не було також рівності у кримінально-правовому захисті колективної та індивідуальної (приватної) власності: за розкрадання колективного майна покарання передбачалось більш суворе, ніж за такі дії щодо індивідуального майна.

Службові злочини мають інший об'єкт посягання, ніж злочини проти власності.

Об'єктом службових злочинів є інтереси служби, а об'єктом другої групи злочинів - власність (право власності). Різняться ці види (групи) злочинів і за суб'єктом, за винятком статей 83, 861 Кримінального кодексу України.

На думку автора, є сумнівним, що внесенням наведених у Рішенні змін до Кримінального кодексу України законодавець визнав суб'єктом службових злочинів службових осіб підприємств, установ та організацій усіх форм власності і тим більше приватної. Приватні установи, підприємства чи організації аж ніяк не підпадають під поняття "громадські" за змістом частини другої статті 164 Кримінального кодексу України в редакції Указу від 12 січня 1983 року. До внесення до неї змін Законом України від 28 січня 1994 року підприємство, установа та організація, засновані на колективній формі власності, законодавцем до громадських віднесені не були, а їх працівники суб'єктом службових злочинів не визнавались, оскільки колективна власність може розглядатись як вид приватної власності.

Поняття "громадське підприємство, установа чи організація" до набрання чинності Законом України від 24 січня 1994 року мало обмежений зміст, а його розширення не шляхом автентичного тлумачення є неприйнятним.

Поширення внесених змін до Кримінального кодексу України 1960 року Законом України від 17 червня 1992 року на главу VIII "Службові злочини" є некоректним. Надавши розширювальне тлумачення положень частини другої статті 164 в редакції Указу від 12 січня 1983 року, Суд фактично застосував аналогію закону, що є неприпустимим у кримінальному праві, а відповідно до частини четвертої статті 3 Кримінального кодексу України 2001 року застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.

Діяння, які є злочинами, та відповідальність за них визначаються виключно законами України (пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 6 Кримінального кодексу України 1960 року злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв під час вчинення цього діяння. Тому суб'єктом службових злочинів до внесення змін до частини другої статті 164 Кримінального кодексу України 1960 року Законом України від 28 січня 1994 року службові особи підприємств, установ та організацій колективної і приватної форм власності не могли бути, оскільки такі підприємства, установи та організації до громадських законодавцем не були віднесені.

3. Якщо припустити можливість двоякого тлумачення положень частини другої статті 164 Кримінального кодексу України в редакції Указу від 12 січня 1983 року, то і в цьому разі треба виходити із "колізії інтересів" фізичної особи чи підприємства і держави.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3 Конституції України).

Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62 Конституції України).

Не людина для держави, а держава для людини - така ідеологія чинної Конституції України. При "колізійності інтересів" людини і держави превалювати повинні інтереси людини.

 

Суддя
Конституційного Суду України 

 
В. ВОЗНЮК
 

Опрос