Идет загрузка документа (53 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

По делу по конституционному представлению Президента Украины относительно соответствия Конституции Украины (конституционности) положений части третьей статьи 5, части седьмой статьи 6 Закона Украины "О Верховной Раде Автономной Республики Крым" (дело относительно совместимости мандата депутата Верховной Рады АРК с другими видами деятельности)

Конституционный Суд
Решение от 21.12.2001 № 19-рп/2001

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 5, частини сьомої статті 6 Закону України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим"
(справа щодо сумісності мандата депутата Верховної Ради АРК з іншими видами діяльності)

м. Київ
21 грудня 2001 року
19-рп/2001
 

Справа N 1-7/2001 

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича,

Іващенка Володимира Івановича,

Корнієнка Миколи Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Селівона Миколи Федосовича,

Тимченка Івана Артемовича,

Тихого Володимира Павловича,

Чубар Людмили Пантеліївни - суддя-доповідач,

Яценка Станіслава Сергійовича,

за участю представника суб'єкта права на конституційне подання Зайця Анатолія Павловича - першого заступника Державного секретаря Міністерства юстиції України; представника Верховної Ради України Іщенка Олексія Максимовича - народного депутата України, заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, а також залучених до участі у розгляді справи Селіванова Анатолія Олександровича - Постійного представника Верховної Ради України в Конституційному Суді України; представників Верховної Ради Автономної Республіки Крим Корнілова Юрія Петровича - заступника Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Демидова Григорія Вікторовича - завідуючого юридичним відділом Секретаріату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Шевель Валентини Борисівни - заступника завідуючого юридичним відділом Секретаріату Верховної Ради Автономної Республіки Крим; представників Ради міністрів Автономної Республіки Крим Опанасюк Лариси Миколаївни - начальника юридичного управління Управління справами Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Удовіної Ольги Максимівни - першого заступника міністра Ради міністрів Автономної Республіки Крим; Корнійчука Анатолія Васильовича - Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 5, частини сьомої статті 6 Закону України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим" від 10 лютого 1998 року N 90/98-ВР.

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання Президента України.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 71 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність спору щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 5, частини сьомої статті 6 Закону України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим".

Заслухавши суддю-доповідача Чубар Л. П., пояснення Зайця А. П., Іщенка О. М., Селіванова А. О., Корнілова Ю. П., Демидова Г. В., Опанасюк Л. М., Удовіної О. М., Корнійчука А. В. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України установив:

1. Згідно з Законом України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим" від 10 лютого 1998 року N 90/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998, N 29, ст. 191) "депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим не можуть одночасно бути членами Ради міністрів Автономної Республіки Крим, представником Президента в Автономній Республіці Крим, мати інший представницький мандат" (частина третя статті 5); "зайняття депутатом посади, не сумісної з депутатським мандатом, тягне за собою припинення його повноважень з моменту зайняття такої посади" (частина сьома статті 6).

2. Суб'єкт права на конституційне подання - Президент України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням розглянути питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) зазначених положень статей 5, 6 Закону України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим" (далі - Закон). У поданні стверджується, що Конституція України не встановлює будь-яких обмежень для депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо зайняття виробничою або службовою діяльністю, не визначає і не сумісних з їх статусом посад, а також не обмежує їх у праві бути одночасно депутатом кількох представницьких органів. Така заборона, підкреслюється в конституційному поданні, стосується тільки народних депутатів України, але не поширюється на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. На думку Президента України, передбачене частиною третьою статті 5 Закону обмеження для депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим порушує встановлені статтею 38 Конституції України права громадян брати участь в управлінні державними справами, вільно обирати і бути обраними до органів місцевого самоврядування, користуватися рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

3. У листі Голови Верховної Ради України до Конституційного Суду України зазначається, що положення частини третьої статті 5 Закону, за яким громадянин, обраний депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, не може одночасно займати посаду у виконавчому органі або бути представником Президента України в Автономній Республіці Крим, є по суті реалізацією конституційного принципу поділу влади. При цьому підкреслюється, що зазначений принцип "є пріоритетним по відношенню до гарантованих Конституцією України прав людини, оскільки він не може пов'язуватись з правом виконувати певні види державної діяльності: бути депутатом представницького органу і водночас обіймати посаду в Раді міністрів Автономної Республіки Крим або виконувати функції представника глави держави в Автономній Республіці Крим". Тому, вважає Голова Верховної Ради України, положення частини третьої статті 5, частини сьомої статті 6 Закону відповідають Конституції України, зокрема положенням статей 38, 64.

У поясненні Конституційному Суду України Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим наголосив, що Конституція України не визначила статусу депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим, передбачивши врегулювання цього питання законом, яким можуть бути встановлені відповідні обмеження для депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Тому оспорювані Президентом України положення Закону є конституційними.

4. У процесі розгляду справи на відкритому пленарному засіданні Конституційного Суду України Заєць А. П. в основному підтримав наведені вище обгрунтування неконституційності положень Закону.

Іщенко О. М. вважає, що позиція суб'єкта права на конституційне подання є необгрунтованою тому, що законами України можуть встановлюватися порядок реалізації громадянами їх конституційного права бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування і обов'язкові умови, пов'язані з набутим правовим статусом депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Громадянин України повинен прийняти ці умови, інакше він втрачає набутий статус депутата представницького органу.

На думку Селіванова А. О., юридичний аналіз відносин, які склалися між представницьким органом Автономної Республіки Крим, з одного боку, та посадовими особами виконавчого органу Автономної Республіки Крим, а також Постійним Представником Президента України в Автономній Республіці Крим - з другого, дає підстави стверджувати про відповідність положенням Конституції України оспорюваних статей Закону.

Корнілов Ю. П. і Демидов Г. В. зазначили, що природа представницьких функцій Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим не є подібною представництву, здійснюваному Верховною Радою Автономної Республіки Крим, і повноваженням депутатів, оскільки Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим призначається на посаду Президентом України і виконує доручення, спрямовані на забезпечення його повноважень. Депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим зобов'язані представляти інтереси громадян України, які постійно проживають в Автономній Республіці Крим.

Щодо неприпустимості сумісності мандата депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим з діяльністю члена Ради міністрів Автономної Республіки Крим, то, на їх думку, Верховна Рада України відповідно до Конституції України повноважна встановлювати подібні обмеження. Виходячи з цього представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим вважають конституційними положення частини третьої статті 5, частини сьомої статті 6 Закону.

У своїх виступах Опанасюк Л. М., Удовіна О. М., Корнійчук А. В. підтримали позицію суб'єкта права на конституційне подання.

5. Конституційний Суд України, вирішуючи цей спір, виходить з такого.

Відповідно до статті 136 Конституції України представницьким органом Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим (частина перша); урядом Автономної Республіки Крим є Рада міністрів Автономної Республіки Крим (частина третя). Повноваження, порядок формування і діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією України та законами України, нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, віднесених до її компетенції (частина четверта).

На розвиток цих положень Конституція Автономної Республіки Крим, затверджена Законом України від 23 грудня 1998 року N 350-XIV, визначила, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим як представницький орган Автономної Республіки Крим здійснює представницькі, нормотворчі, контрольні функції та повноваження в межах своєї компетенції, а Рада міністрів Автономної Республіки Крим як уряд здійснює виконавчі функції та повноваження в межах своєї компетенції (частина третя статті 1). Депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування (частина перша статті 4 Закону, частина перша статті 22 Конституції Автономної Республіки Крим).

Правовий статус депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим визначається статтями 5, 6, 7 Закону України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим" та статтями 23, 24 Конституції Автономної Республіки Крим.

Депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим здійснюють свої повноваження, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю. Виняток встановлено лише для Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, його першого заступника та заступника, голів постійних комісій Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які здійснюють свої повноваження на постійній основі (частина друга статті 4 Закону, частина друга статті 22 Конституції Автономної Республіки Крим).

Згідно з частиною третьою статті 5 Закону, конституційність якої оспорюється, для всіх депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим встановлено обмеження на поєднання їх представницького мандата з певними видами діяльності, а саме: їм заборонено одночасно бути членами Ради міністрів Автономної Республіки Крим, представником Президента України в Автономній Республіці Крим, мати інший представницький мандат. У разі зайняття депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим посади, не сумісної з депутатським мандатом, його повноваження припиняються з моменту зайняття такої посади (частина сьома статті 6 Закону). Конституція Автономної Республіки Крим такої заборони для депутатів представницького органу Автономної Республіки Крим не встановлює.

5.1. Конституція України закріплює вимогу несумісності представницького мандата з іншими видами діяльності: не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі народні депутати України (частини друга, третя статті 78); Президент України не може мати іншого представницького мандата (частина четверта статті 103); не можуть мати представницького мандата і професійні судді (частина друга статті 127). Передбачений Конституцією України перелік осіб, статус яких має відповідати вимозі несумісності, є вичерпним.

Не містить Основний Закон України і заборони членам Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Постійному Представнику Президента України в Автономній Республіці Крим бути обраними до Верховної Ради Автономної Республіки Крим і мати мандат депутата представницького органу Автономної Республіки Крим.

У випадках, передбачених Конституцією України, для депутатів, в тому числі й депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, законом можуть бути встановлені обмеження щодо сумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності. Так, Конституцією України визначено, що підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом (частина друга статті 42). Але можливість обмеження законом права цих осіб, зокрема членів Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, бути обраними до Верховної Ради Автономної Республіки Крим і мати представницький мандат депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим не передбачена.

На підставі наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 5 Закону, яким забороняється депутатам Верховної Ради Автономної Республіки Крим одночасно бути членами Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Постійним Представником Президента України в Автономній Республіці Крим, має бути визнане таким, що не відповідає Конституції України (неконституційним).

Разом з тим положення статті 5 Закону системно пов'язано з положенням частини сьомої статті 6 цього Закону, згідно з яким зайняття депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим посади, не сумісної з депутатським мандатом, тягне за собою припинення його повноважень.

Враховуючи висновок щодо невідповідності Конституції України (неконституційності) положення частини третьої статті 5 Закону, Конституційний Суд України вважає, що повноваження депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які є членами Ради міністрів Автономної Республіки Крим, представником Президента України в Автономній Республіці Крим, не можуть бути припинені з цих підстав.

Таким чином, положення частини сьомої статті 6 Закону також має бути визнане таким, що не відповідає Конституції України (неконституційним), стосовно членів Ради міністрів Автономної Республіки Крим, представника Президента України в Автономній Республіці Крим.

5.2. Конституційний Суд України виходить з того, що засади здійснення державної влади в Україні за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (частина перша статті 6 Конституції України) безпосередньо не стосуються поділу повноважень, на якому грунтуються організація і діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Питання поділу повноважень між Верховною Радою Автономної Республіки Крим та Радою міністрів Автономної Республіки Крим регулюються Конституцією України (частина четверта статті 136), Законом України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим" (стаття 9), Конституцією Автономної Республіки Крим (частини третя, четверта статті 1, статті 26, 29, 35, 36, 38). Особливості повноважень, організації та діяльності органів Автономної Республіки Крим не можна пов'язувати з принципом поділу влади.

Згідно зі статтею 139 Конституції України в Автономній Республіці Крим діє Представництво Президента України, статус якого визначається законом України (Закон України "Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим" від 2 березня 2000 року N 1524-III). Відповідно до цього Закону Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим є державним органом і очолюється Постійним Представником Президента України в Автономній Республіці Крим, якого призначає на посаду і звільняє з посади Президент України (статті 1, 2, 9).

Необгрунтованим є твердження представників Верховної Ради Автономної Республіки Крим про неможливість поєднання мандата депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим з посадою Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим з тих підстав, що не можна представляти інтереси громадян України, які проживають в Автономній Республіці Крим, і одночасно виконувати за функціональними обов'язками доручення Президента України, спрямовані на забезпечення повноважень глави держави.

Положення статті 139 Конституції України та статей 6, 7, 8, 9, 10, 12 Закону України "Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим" не передбачають заборони Постійному Представнику Президента України в Автономній Республіці Крим бути одночасно депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

6. У процесі розгляду справи Конституційний Суд України дійшов висновку про необхідність припинення конституційного провадження у справі з порушеного у конституційному поданні питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини третьої статті 5 Закону, за яким депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим не можуть одночасно мати інший представницький мандат, та положення частини сьомої статті 6 Закону щодо припинення повноважень депутатів у разі отримання іншого представницького мандата. У конституційному поданні відсутнє правове обгрунтування тверджень щодо неконституційності зазначених положень Закону, що не відповідає вимогам статті 39 Закону України "Про Конституційний Суд України". До того ж представник суб'єкта права на конституційне подання на пленарному засіданні Конституційного Суду України не наполягав на визнанні цих положень Закону неконституційними.

На підставі викладеного та керуючись статтями 147, 150, 152 Конституції України, пунктом 2 статті 45, статтями 51, 61, 63, 73 Закону України "Про Конституційний Суд України", § 51 Регламенту Конституційного Суду України, Конституційний Суд України вирішив:

1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим" від 10 лютого 1998 року N 90/98-ВР, а саме:

- частини третьої статті 5, за яким "депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим не можуть одночасно бути членами Ради міністрів Автономної Республіки Крим, представником Президента в Автономній Республіці Крим";

- частини сьомої статті 6, відповідно до якого зайняття депутатом посади, не сумісної з депутатським мандатом, тягне за собою припинення його повноважень, стосовно членів Ради міністрів Автономної Республіки Крим, представника Президента України в Автономній Республіці Крим.

2. Положення Закону України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим", що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

3. Припинити конституційне провадження у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини третьої статті 5 Закону України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим" від 10 лютого 1998 року N 90/98-ВР, за яким депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим не можуть одночасно мати інший представницький мандат, та положення частини сьомої статті 6 цього Закону про припинення повноважень депутатів у разі отримання іншого представницького мандата.

4. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

 

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Савенка М. Д. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 5, частини сьомої статті 6 Закону України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим"
(справа щодо сумісності мандата депутата Верховної Ради АРК з іншими видами діяльності)

Конституційний Суд України здійснює наступний, факультативний, контроль за відповідними нормативно-правовими актами, зокрема законами України, які є чинними. Після набуття чинності Конституцією України правові акти мають прийматися на основі її положень і повинні відповідати їй (стаття 8 Конституції України).

Ці конституційні вимоги є обов'язковими для всіх нормотворчих і правозастосовних органів. Вони зумовлюють необхідність здійснення попереднього конституційного контролю в нормотворчому процесі, починаючи з розробки проекту правового акта, його розгляду, ухвалення і набрання ним чинності. Тому конституційність нормативно-правового акта, що набрав чинності, презумується. Його неконституційність має бути доведена суб'єктом, який його оспорює, і рішенням Конституційного Суду України.

Ось чому Закон України "Про Конституційний Суд України" вимагає наведення у конституційному поданні правового обгрунтування тверджень щодо неконституційності оспорюваного нормативно-правового акта з викладенням відповідних аргументів, наведення Конституційним Судом України у рішенні положень Конституції України, якими він керувався при його прийнятті (статті 39, 65, 71).

Як зазначено у конституційному поданні Президента України, статті 5, 6 Закону України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим" (далі - Закон) не відповідають статтям 22, 38 Конституції України, оскільки вони скасовують право доступу громадян до державної служби та до служби в органах місцевого самоврядування, встановлюючи не передбачені Конституцією України обмеження щодо депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Отже, предметом дослідження у цій справі є невідповідність оспорюваних положень Закону статті 22 Конституції України, відповідно до якої не можуть бути скасовані конституційні права і свободи, та статті 38 Конституції України, яка встановлює право громадян брати участь в управлінні державними справами.

Саме невідповідність оспорюваних положень названим нормам Конституції України в першу чергу мав дослідити Конституційний Суд України і обов'язково дати відповідну оцінку твердженням суб'єкта права на конституційне подання, оскільки на ньому лежить тягар доведення неконституційності оспорюваних статей Закону.

У Рішенні, на жаль, не наведено аргументів щодо відповідності оспорюваних норм статтям 22, 38 Конституції України, які б спростували доводи суб'єкта права на конституційне подання щодо невідповідності спірних норм названим статтям Основного Закону України. Ці норми встановлюють вимоги несумісності не щодо громадян взагалі, а лише щодо тих, які стали депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим після реалізації встановленого статтею 38 Конституції України права на участь в управлінні державними справами. Депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим наділені певними повноваженнями і їх правовий статус відмінний від правового статусу громадянина, а тому у разі здійснення депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим своїх повноважень положення статей 22, 38 Конституції України на них не поширюються.

Крім цього, у Рішенні взагалі не названо статей Конституції України, яким не відповідають оспорювані норми Закону. Це не упущення і не помилка Конституційного Суду України, а наслідок відсутності в Основному Законі України положень, яким не відповідають оспорювані положення статей 5, 6 Закону.

Натомість як на підставу неконституційності оспорюваних норм Конституційний Суд України послався на те, що Основний Закон України встановив вичерпний перелік осіб, статус яких має відповідати вимозі несумісності. Зокрема, Конституція України закріплює вимогу несумісності представницького мандата з іншими видами діяльності народного депутата України (стаття 78), Президента України (стаття 103), професійних суддів (стаття 127).

Проте зазначені норми встановлюють вимоги щодо несумісності окремих посад - народного депутата України, Президента України, професійних суддів - з іншими видами діяльності, а також з правом мати інший представницький мандат або мати його взагалі.

При цьому Основний Закон України лише щодо Президента України, з урахуванням його особливого статусу як глави держави, гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, встановив вичерпний перелік вимог до цієї посадової особи, включаючи і вимоги щодо несумісності. Стосовно народних депутатів України та професійних суддів Конституція України вичерпного переліку вимог до них не визначає, а передбачає встановлення законом додаткових вимог щодо професійних суддів і вимог щодо несумісності мандата народного депутата України з іншими видами діяльності.

Наявність в Основному Законі України застережень щодо встановлення вимог до професійних суддів та вимоги щодо несумісності мандата народного депутата України з іншими видами діяльності зумовлена тим, що стосовно цих посадових осіб він закріпив окремі вимоги, перелік яких не визнано вичерпним. Проте це не можна тлумачити так, що Конституція України встановлює випадки обмеження законом вимог щодо всіх посадових осіб органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, як це випливає з Рішення Конституційного Суду України.

Статті 78, 103, 127 Конституції України встановлюють вимоги, зокрема, щодо несумісності лише стосовно зазначених у них посадових осіб, а саме: народних депутатів України, Президента України, професійних суддів. Вони не містять застережень стосовно поширення вимог щодо несумісності на всіх посадових осіб органів державної влади чи органів місцевого самоврядування або на осіб, які мають представницький мандат. Положення статті 78 Конституції України стосовно вимог щодо несумісності посади народного депутата України з іншими видами діяльності не можна автоматично поширювати на депутатів усіх представницьких органів, у тому числі й на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, як це довільно робить Конституційний Суд України.

Особливість Конституції України як нормативно-правового акта полягає в тому, що вона регулює найбільш важливі суспільні відносини, встановлює основні положення, засади, принципи функціонування держави, особи, суспільства. Детально врегулювати питання всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх компетенцію, організацію діяльності, повноваження посадових осіб цих органів, вимоги до відповідних посадових осіб, у тому числі й щодо несумісності, в одному нормативно-правовому акті практично неможливо, а тим більше в Основному Законі.

Тому всі питання, що не вирішені чи вирішені концептуально у Конституції України, регулюються законами та іншими нормативно-правовими актами, які не повинні суперечити Конституції України і мають прийматися на її основі.

Нормативно-правовий акт може бути визнаний неконституційним лише у разі невідповідності його конкретній нормі, положенню Конституції України. Відсутність у Конституції України встановлених вимог до певних посадових осіб, неврегулювання окремих правових питань не є підставою для визнання нормативного акта неконституційним.

Основним Законом України правовий статус депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим взагалі не визначений і вимог щодо несумісності представницького мандата цього депутата з іншими видами діяльності, які є складовою його правового статусу, не встановлено. Однак Конституція України передбачає визначення нею та законами України, нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, з віднесених до її компетенції питань, повноважень, порядку формування і діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, правового статусу Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим (статті 136, 139).

Встановлення компетенції і діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, правового статусу Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим зумовлює визначення Основним Законом України, названими ним нормативно-правовими актами, зокрема законами, їх складу, структури та повноважень посадових осіб цих органів, у тому числі й вимог щодо них, включаючи і вимоги щодо несумісності.

Конституція України не встановлює вимог щодо несумісності представницького мандата депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим з іншими видами діяльності, а передбачає врегулювання статусу депутата цієї Ради, складовими якого є вимоги щодо несумісності, законом, тому статті 5, 6 Закону не суперечать Конституції України і є конституційними.

Не є підставою для визнання неконституційними оспорюваних положень Закону і висновок Конституційного Суду України, що принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову безпосередньо не стосується поділу повноважень між Верховною Радою Автономної Республіки Крим та Радою міністрів Автономної Республіки Крим.

По-перше, посилання на невідповідність Конституції України спірних норм статті 6 Закону допустимо, як правило, при вирішенні спорів щодо компетенції. У даній же справі оспорюється конституційність деяких положень статей 5, 6 Закону щодо змісту встановлених у них вимог про несумісність представницького мандата депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим з певними видами діяльності.

По-друге, такий висновок у Рішенні є спірним, адже державна влада в Україні єдина. Вона здійснюється на всій території України шляхом функціонального розгалуження на законодавчу, виконавчу та судову владу, і конституційний принцип поділу державної влади поширюється також на всю територію України.

За функціями розмежовані повноваження між Верховною Радою Автономної Республіки Крим, яка відповідно до статті 1 Конституції Автономної Республіки Крим є представницьким органом і здійснює представницькі, нормотворчі, контрольні функції, та Радою міністрів Автономної Республіки Крим, яка як уряд здійснює виконавчі функції.

Функціональне розмежування владних повноважень між Верховною Радою Автономної Республіки Крим та Радою міністрів Автономної Республіки Крим Конституційний Суд України мав урахувати та з'ясувати мету, спрямованість положень статей 5, 6 Закону. Вона полягає в тому, щоб унеможливити поєднання окремими посадовими особами представницьких, нормотворчих, контрольних та виконавчих функцій, тобто концентрацію ними владних повноважень.

Визнання неконституційними оспорюваних положень Закону відкриває шлях для поєднання членами Ради міністрів Автономної Республіки Крим своєї посади з представницьким мандатом, що призведе до втрати Верховною Радою Автономної Республіки Крим певних функцій, зокрема контрольної, перетворення її на орган, що виконує волю Ради міністрів Автономної Республіки Крим, тобто фактично на придаток уряду.

Якщо всі члени Ради міністрів Автономної Республіки Крим будуть одночасно й депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим (а теоретично і практично це можливо), то вони впливатимуть на прийняття представницьким органом бажаних для уряду рішень. При цьому, крім членів Ради міністрів Автономної Республіки Крим, депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим можуть бути й інші працівники уряду, що може призвести до виникнення у представницькому органі депутатської більшості з числа урядовців, які прийматимуть проурядові правові акти Верховною Радою Автономної Республіки Крим.

Подібне становище унеможливить здійснення Верховною Радою Автономної Республіки Крим контролю за діяльністю Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Наведене також підтверджує конституційність оспорюваних положень Закону.

Отже, оспорювані положення статей 5, 6 Закону є конституційними, і лише таке рішення можна було прийняти у справі, а не визнавати безпідставно їх неконституційними.

 

Суддя
Конституційного Суду України
 

 
М. Савенко
 

Опрос