Идет загрузка документа (106 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О внутреннем водном транспорте

Проект закона Украины от 19.08.2015 № 2475а-1
Дата рассмотрения: 19.08.2015 Карта проходжения проекта

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внутрішній водний транспорт

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

1) аварійна подія (аварія) - подія, що сталася під час експлуатації судна чи у зв'язку з нею, призвела або могла призвести до людських жертв або заподіяння шкоди здоров'ю людей, загибелі, затоплення, пошкодження судна або втрати його судноплавного стану, пошкодження причальних, шляхових, гідротехнічних та інших споруд, дезорганізації руху, забруднення навколишнього природного середовища;

2) акваторія - комплекс гідротехнічних споруд, який функціонує як єдине ціле, являє собою частину водного фонду, включаючи землі водного фонду, що розташовуються під ним, обмежена природними, штучними або умовними кордонами, призначена та обладнана для забезпечення безпечної перевалки вантажів, маневрування, стоянки, відходу та проходу суден;

3) багаж - речі пасажира, що здаються перевізнику для зберігання і перевезення у пункт призначення за окремо встановлену плату;

4) база для стоянки малих суден - суб'єкт господарювання, який надає послуги з безпечного утримання малих суден з використанням спеціально обладнаних гідротехнічних споруд або природних берегових об'єктів;

5) безпека судноплавства - стан збереження (захищеності) людського здоров'я і життя, довкілля та майна на внутрішніх водних шляхах; відсутність неприпустимого ризику, пов'язаного з загибеллю або травмуванням людей, заподіянням шкоди довкіллю або матеріальних збитків;

6) бони - обладнання, пристрої, що використовуються для огородження суден при проведення нафтоналивних операцій, а також місць розливу нафти та/або нафтопродуктів;

7) буксир - судно, що використовується для здійснення маневрування судна та переміщення плавучих споруд;

8) внутрішні водні шляхи - річки, озера, водосховища, канали, інші водойми, придатні для судноплавства та/або позначені навігаційними знаками. Внутрішні водні шляхи України, віднесені у встановленому порядку до судноплавних, є відкритими для заходу суден всіх прапорів;

9) внутрішній водний транспорт - вид транспорту, що забезпечує перевезення внутрішніми водними шляхами вантажів, пасажирів, багажу, пошти та надають інші послуги щодо використання суден, а також малі судна та бази для їх стоянки, порти і пристані, суднобудівні-судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства, зв'язку, промисловості, торгівлі, будівництва та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури та/або проектно-конструкторські організації, які забезпечують роботу внутрішнього водного транспорту;

10) водний мотоцикл - будь-яке мале судно, що використовує свої механічні засоби руху, яке здатне нести на своєму борту одного чи кількох людей і яке побудоване чи призначене для ковзання по водній поверхні чи виконання спортивних фігур. Зазначений термін охоплює плавзасоби з такими назвами: водний мотоцикл, водний скутер, джет, гідроцикл;

11) гідротехнічні споруди - інженерно-технічні споруди (причали, причальні споруди і пірси всіх категорій і призначень, огороджувальні і захисні гідротехнічні споруди), що призначені для забезпечення безпечного підходу, маневрування, стоянки та відходу суден, а також для захисту акваторії порту або берегової смуги;

12) зчалена група - група суден, що з'єднані бортом до борту і розміщені позаду моторного судна, яке забезпечує рух групи;

13) мале судно - будь-яке судно, найбільша довжина корпусу якого не перевищує двадцяти метрів, за винятком риболовних суден чи суден, призначених для буксирування (штовхання, введення в зчалення), а також суден (поромів), на яких дозволено перевозити більш як двадцять пасажирів;

14) моторне судно - судно, що використовує свою силову установку, крім суден, двигуни яких використовуються лише для здійснення переміщень на невеликі відстані (у портах чи в місцях навантаження і розвантаження) або для збільшення маневреності під час їх буксирування чи штовхання;

15) навігаційне обладнання - система забезпечення оптимального і безпечного проходу суден на внутрішніх водних шляхах, яка включає наземні і надводні споруди, конструкції і будови, оснащені спеціальними технічними засобами, що призначені для орієнтування, а також огородження каналів та суднових ходів;

16) навігаційно-гідрографічне забезпечення - комплекс заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для судноплавства шляхом установлення та утримання навігаційного обладнання, проведення гідрографічних зйомок, постійного оновлення та поширення навігаційно-гідрографічної інформації;

17) наливне судно - плавуча споруда, що використовується для перевезення наливних вантажів;

18) несамохідне судно - плавуча споруда, що не має двигуна та приводиться у рух за рахунок сторонніх сил;

19) суб'єкт господарювання (підприємство) внутрішнього водного транспорту - особа, що забезпечують здійснення перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти, річкові порти і пристані, судна, суднобудівно-судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи і організації, які забезпечують роботу внутрішнього водного транспорту;

20) підхідний канал - штучний водний шлях для проходу суден до порту (портів) або річкового терміналу, оснащений засобами навігаційного обладнання;

21) плавуча споруда - будь-яка споруда, що перебуває на плаву і, як правило, не призначена для переміщення внутрішніми водними шляхами;

22) плавучий засіб - будь-який засіб з механічними установками, що призначений для проведення робіт на внутрішніх водних шляхах або в акваторіях річкових портів (елеватор, плавучий кран, копр, судно технічного флоту, призначене для проведення днопоглиблювальних робіт і обслуговування суднового ходу);

23) понтон - плоскодонна плавуча споруда чи пліт для утримання на плаву важких об'єктів при їхньому буксируванні на місце складання;

24) пором - плавуча споруда для забезпечення переправи через внутрішній водний шлях;

25) портова гідротехнічна споруда - споруда, розташована на території та в акваторії річкового порту, що використовується для забезпечення перевезень пасажирів і вантажів, будування, ремонту, обслуговування та огляду суден, використання водних ресурсів та запобігання шкідливій дії вод (причал, берегоукріплювальна споруда, дамба, мол, хвилелом, тощо);

26) портовий оператор - суб'єкт господарювання, що провадить на договірних засадах на території та в акваторії річкового порту діяльність, пов'язану з проведенням вантажно-розвантажувальних робіт, зберіганням вантажів, обслуговуванням суден, пасажирів і вантажів;

27) річковий вантажний термінал - виробничо-перевантажувальний комплекс незалежно, який розташований на території порту або за його межами, та містить сукупність технічних засобів, зокрема, інженерних споруд, підйомно-транспортного й іншого устаткування, що забезпечує безпечне навантаження-вивантаження вантажів і стоянку суден;

28) річковий порт - підприємство (суб'єкт господарювання незалежно від форми власності), яке є складовою інфраструктури річкового транспорту та має відведену територію та акваторію з установленими межами, виробничо-перевантажувальний комплекс, причальні споруди, технічні засоби, у тому числі підйомно-транспортне й інше устаткування, що в єдиному технологічному процесі забезпечує безпечне навантаження-вивантаження вантажів, стоянку і обслуговування суден, короткострокове зберігання і видачу вантажів та багажу, у тому числі вантажів у контейнерах, забезпечує здійснення операцій, пов'язаних з перевезеннями пасажирів, а також інших робіт та послуг, які звичайно надаються портами;

29) річковий причал - гідротехнічна споруда, що призначена для безпечної стоянки судна;

30) риболовне судно - судно, що використовується на комерційній основі для промислу риби, інших водних живих ресурсів;

31) самохідне судно - плавуча споруда, що приводиться у рух за рахунок двигуна, що розташований у неї;

32) склад суден - два або більше суден, які з'єднаних між собою таким чином, щоб кожне з них не мало повної свободи руху окремо;

33) спеціалізовані послуги порту - послуги, що надаються в порту і мають свої особливості, пов'язані з організацією судноплавства відповідно до законодавства та зобов'язань України за її міжнародними договорами;

34) спортивне судно - судно, що відповідає вимогам спеціальних правил побудови та безпеки експлуатації, обслуговується під час плавання спеціально підготовленими особами (екіпажем), використовується виключно для занять спортом;

35) суб'єкт судноплавства - юридична чи фізична особа, яка провадить господарську діяльність на внутрішніх водних шляхах (зокрема, за допомогою внутрішнього водного транспорту) відповідно до законодавства;

36) судно - самохідні або несамохідні плавучі споруди (зокрема, судна змішаного (ріка-море) плавання, пороми, вонботи, днопоглиблювальні й дноочисні снаряди, плавучі крани, населені підводні апарати і глибоководні водолазні комплекси, плавучі бурові установки, гідроплани), які використовується для: перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, рибного чи іншого морського промислу, розвідки і видобування корисних копалин, рятування людей і суден, буксирування суден та плавучих об'єктів, здійснення гідротехнічних робіт чи підйому майна, що затонуло, несення спеціальної державної служби (охорона промислів, санітарна і карантинна служби, захист акваторії від забруднення), для наукових, навчальних і культурних потреб, для спорту чи відпочинку;

37) суднова книга - документ, в якому здійснюється запис про реєстрацію суден відповідно до закону;

38) судновий білет - документ, що засвідчує реєстрацію судна в судновій книзі;

39) судновласник - суб'єкт господарювання або фізична особа, що експлуатує судно від свого імені незалежно від того, чи є вона власником судна, чи використовує його на інших підставах, встановлених законом;

40) судно внутрішнього плавання (річкове судно) - судно, крім риболовного, яке за своїми технічними характеристиками придатне і в установленому порядку допущене до експлуатації на внутрішніх водних шляхах;

41) судно змішаного плавання "ріка-море" - судно, яке за своїми технічними характеристиками придатне і в установленому порядку допущене до експлуатації на морських і внутрішніх водних шляхах;

42) судновий хід - водний простір, призначений для руху суден, позначений на карті та оснащений навігаційним обладнанням;

43) судноплавна гідротехнічна споруда - судноплавний шлюз з низовими та верховими підхідними каналами, дамбами, напрямними і причальними спорудами, аванпортом;

44) судноплавство - діяльність, пов'язана з використанням суден на внутрішніх водних шляхах;

45) шлюз - водопідпірна гідротехнічна споруда, призначена для переміщення суден з одного б'єфа у другий;

46) шляхові роботи - днопоглиблювальні, виправні, дноочищувальні, вишукувальні, з утримання навігаційного обладнання на внутрішніх водних шляхах роботи та які проводяться для забезпечення безпеки судноплавства.

Стаття 2. Законодавство про судноплавство на внутрішніх водних шляхах

1. Відносини у сфері внутрішнього водного транспорту регулюються Конституцією України, Кодексом торговельного мореплавства України, Водним кодексом України, Законом України "Про транспорт" та цим Законом.

2. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами внутрішнього водного транспорту, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на внутрішньому водному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Стаття 3. Принципи та напрями державного регулювання у сфері внутрішнього водного транспорту

1. Державне регулювання у сфері внутрішнього водного транспорту ґрунтуються на:

1) принципі законності - відповідності Конституції, законам України та міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

2) принципі єдиного державного регулювання, недискримінаційного ціноутворення та унеможливлення прояв ознак корупції;

3) принципі забезпечення високого рівня захисту прав та інтересів споживачів, навколишнього природного середовища та раціонального використання водних ресурсів акваторій, додержання встановлених технічних умов та стандартів, кваліфікаційних вимог та рівня безпеки;

4) принципі рівності суб'єктів судноплавства на внутрішніх водних шляхах, сприяння добросовісної конкуренції та унеможливлення дискримінації учасника транспортних перевезень;

5) принципі вільного вибору споживачем для власних цілій суб'єкта судноплавства на внутрішніх водних шляхах та забезпечення рівних прав на доступ до внутрішніх акваторій і водних територій;

6) принципі недопущення дій адміністрації порту, які можуть призвести до монополізму або обмежень конкуренції (порушення черговості проходу судів, безпідставної затримки судна, вимагання документів, які не передбачені законодавством);

7) принципі співробітництва - узгодження цілей, пріоритетів, завдань, заходів і дій центральних органів влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих органів влади чи органів місцевого самоврядування, забезпечення співробітництва між ними під час формування та реалізації державної регіональної політики;

8) принципі відкритості - забезпечення вільного доступу до інформації про діяльність суб'єктів судноплавства на внутрішніх водних шляхах та є у розпорядженні органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим та місцевих органів влади чи органів місцевого самоврядування щодо перевезень на внутрішніх водних шляхах.

Діяльність на акваторії та землях річкових портах здійснюється на основі принципу розділення господарських та адміністративних функцій.

2. Державне регулювання у сфері внутрішнього водного транспорту здійснюється з метою реалізації єдиної економічної, інвестиційної, науково-технічної та соціальної політики за такими напрямами:

1) сприяння розвиткові на конкурентних засадах ринку послуг у зазначеній сфері;

2) здійснення нагляду і контролю за дотриманням вимог законодавства у відповідній сфері;

3) нормативно-правове забезпечення діяльності внутрішнього водного транспорту;

4) управління державним майном;

5) здійснення державної реєстрації суден;

6) проведення стандартизації та сертифікації діяльності у сфері внутрішнього водного транспорту;

7) здійснення технічного, класифікаційного нагляду за суднами; здійснення класифікації суден внутрішнього плавання та технічного нагляду за цими суднами в експлуатації

8) здійснення технічного нагляду за станом гідротехнічних споруд та проведенням промірних, ремонтних робіт;

9) здійснення державного нагляду за забезпеченням безпеки судноплавства, екологічної безпеки, охорони портових споруд і суден;

10) створення та розвиток берегової інфраструктури внутрішнього водного транспорту;

11) проведення ліцензування господарської діяльності (за необхідністю);

12) організація перевезень пасажирів і багажу внутрішнім водним транспортом і здійснення контролю за такими перевезеннями;

13) реалізація тарифної, інноваційної та інвестиційної політики;

14) забезпечення захисту прав споживачів послуг, що надаються на внутрішньому водному транспорті;

15) організація міжнародного співробітництва.

Стаття 4. Сфера дії Закону

1. Цей Закон регулює відносини, пов'язані з діяльністю внутрішнього водного транспорту та використанням внутрішніх водних шляхів, - відносини між перевізниками, замовниками транспортних послуг, вантажовідправниками, вантажоотримувачами, пасажирами, місцевими органами влади, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з суб'єктами господарювання, які забезпечують діяльність внутрішнього водного транспорту та безпеку перевезень.

2. Дія цього Закону не поширюється на судна, що плавають під військово-морським прапором України.

Стаття 5. Землі внутрішнього водного транспорту

1. До земель внутрішнього водного транспорту належать землі, на яких розташовані:

річкові порти, спеціалізовані причали, пристані і затони з усіма технічними спорудами та устаткуванням, що обслуговують внутрішній водний транспорт;

пасажирські вокзали, павільйони і причали;

судноплавні канали, портові гідротехнічні споруди, судноплавні гідротехнічні споруди, берегоукріплювальні споруди і насадження, службово-технічні будівлі;

вузли зв'язку, радіоцентри і радіостанції;

будівлі, берегові навігаційні знаки та інші споруди для обслуговування водних шляхів, судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, майстерні, судноверфі, відстойно-ремонтні пункти, склади, матеріально-технічні бази, інженерні мережі, службові та культурно-побутові будівлі, інші об'єкти, що забезпечують діяльність внутрішнього водного транспорту.

2. Внутрішній водний транспорт використовує землі, визначені у частині першій цієї статті, та інші землі відповідно до земельного законодавства, а також експлуатує об'єкти, що знаходяться у прибережних захисних смугах вздовж річок та навколо водойм, смугах відведення, берегових смугах водних шляхів та водоохоронних зонах, не порушуючи їх режиму відповідно до земельного та водного законодавства.

Стаття 6. Майно підприємств внутрішнього водного транспорту

1. Державні транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, устаткування внутрішнього водного транспорту та шляхи сполучення мають бути у власності підприємств, об'єднань, установ або організацій центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

2. Транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, устаткування транспорту та дорожнього господарства, закріплені за підприємствами, установами та організаціями місцевих Рад народних депутатів, мають належати до комунальної власності.

3. Транспортні засоби, споруди, устаткування внутрішнього водного транспорту, що належать суб'єктам господарювання приватної форми власності або фізичним особам можуть перебувати у приватній власності.

Стаття 7. Державний нагляд за безпекою судноплавства

1. Державний нагляд за безпекою судноплавства здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту шляхом:

1) державного нагляду за безпекою судноплавства у річкових портах, на внутрішніх водних шляхах, базах для стоянки малих суден та за суднами, що перебувають на внутрішніх водних шляхах;

2) перевірки підприємств, установ та організацій, які провадять діяльність у сфері внутрішнього водного транспорту з питань безпеки судноплавства;

3) огляду суден стосовно додержання вимог законодавства та міжнародних договорів України з безпеки судноплавства;

4) складання актів та видачі приписів про усунення порушень нормативно-правових актів з питань безпеки судноплавства;

5) розгляду справ про адміністративні правопорушення на річковому транспорті, складає протоколи про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення;

6) видачі розпорядження про усунення порушень вимог нормативних актів з питань безпеки судноплавства та міжнародних договорів;

7) заборони у встановленому порядку експлуатацію суден, споруд, обладнання чи устаткування внутрішнього водного транспорту, надання послуг і виконання робіт, якщо це створює загрозу для життя та здоров'я людей, до усунення порушення вимог законодавства та міжнародних договорів стосовно забезпечення безпеки судноплавства;

8) проведення аварійно-рятувальних робіт та розслідування аварійних подій з суднами.

2. Рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, прийняті в межах його компетенції, обов'язкові до виконання посадовими особами підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичними особами.

Стаття 8. Стандартизація і оцінка відповідності у сфері внутрішнього водного транспорту

1. Стандартизація у сфері внутрішнього водного транспорту та оцінка відповідності продукції у сфері внутрішнього водного транспорту проводиться згідно з вимогами технічних регламентів та стандартів у встановленому законодавством порядку.

3. Ліцензування діяльності у сфері внутрішнього водного транспорту (відповідно до Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності") може запроваджуватися з метою:

1) забезпечення спеціальних умов безпеки і надійності роботи внутрішнього водного транспорту;

2) обмеження конкуренції чи запобігання монополізації;

3) створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств внутрішнього водного транспорту.

Стаття 9. Тарифна політика у сфері внутрішнього водного транспорту

Тарифна політика у сфері внутрішнього водного транспорту може застосовуватися для вирішення таких завдань:

1) створення рівних економічних умов для розвитку економічної самостійності суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сфері внутрішнього водного транспорту, незалежно від форми власності та організаційно-правової форми;

2) розширення можливостей суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сфері внутрішнього водного транспорту, щодо задоволення потреб споживачів, залучення інвестицій у розвиток внутрішнього водного транспорту та забезпечення його стабільного функціонування;

3) стимулювання конкуренції і протидія монопольним тенденціям суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сфері внутрішнього водного транспорту;

4) розширення сфери застосування вільних цін;

5) забезпечення балансу між платоспроможним попитом на послуги внутрішнього водного транспорту та обсягом витрат, пов'язаних з їх наданням;

6) забезпечення прозорості механізму формування тарифів та їх прогнозованості;

7) приведення рівня цін і тарифів внутрішнього ринку у відповідність з рівнем світового ринку.

Стаття 10. Інфраструктура внутрішніх водних шляхів

1. Інфраструктура внутрішніх водних шляхів включає оснащені навігаційним обладнанням і засобами радіозв'язку внутрішні водні шляхи, судноплавні гідротехнічні споруди і судна технічного флоту.

2. Внутрішні водні шляхи і розташовані на них судноплавні гідротехнічні споруди перебувають у державній власності і використовуються юридичними та фізичними особами відповідно до законодавства.

3. Перелік внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних, визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 11. Утримання внутрішніх водних шляхів і судноплавних гідротехнічних споруд

1. Утримання судноплавних гідротехнічних споруд здійснюється державним підприємством внутрішніх водних шляхів, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, з дотриманням вимог Водного кодексу України за рахунок коштів державного бюджету, доходів, отриманих від провадження господарської діяльності, та інших джерел.

2. Шляхові роботи у відведеній в установленому порядку акваторії річкового порту та на підхідному каналі проводяться адміністрацією річкових портів.

3. Юридичні та фізичні особи, що тимчасово використовують в установленому порядку берегову смугу, зобов'язані після закінчення строку використання забезпечити її очищення та облаштування.

Установлення на береговій смузі внутрішніх водних шляхів будь-яких постійних вогнів, крім навігаційних, забороняється. У разі встановлення тимчасових вогнів їх власники зобов'язані забезпечити огородження вогнів з боку суднового ходу.

4. З метою забезпечення безпеки судноплавства роботи з утримання внутрішніх водних шляхів і судноплавних гідротехнічних споруд, зокрема невідкладні днопоглиблювальні роботи для підтримання паспортних глибин та запобігання аваріям, проводяться без спеціального дозволу на підставі розробленого, погодженого і затвердженого в установленому порядку проекту з дотриманням вимог водного законодавства.

5. Категорія навігаційного обладнання і строк його роботи, оголошені габарити суднового ходу, а також строк роботи шлюзів встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

6. Межі зон, в яких здійснюється навігаційно-гідрографічне забезпечення, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

Під час плавання на ділянках прикордонних зон навігаційно-гідрографічне забезпечення здійснюється згідно з міжнародними договорами України.

7. Охорона судноплавних гідротехнічних споруд покладається на державне підприємство внутрішніх водних шляхів, яке з цією метою утворює підрозділи відомчої охорони.

Стаття 12. Будівництво і експлуатація гідротехнічних та інших споруд на внутрішніх водних шляхах

1. Будівництво гідротехнічних та інших споруд на внутрішніх водних шляхах здійснюється за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, відповідно до вимог водного та земельного законодавства.

2. Власники споруд, розташованих на внутрішніх водних шляхах, за власний рахунок встановлюють навігаційні вогні і знаки, інше навігаційне обладнання за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, та державним підприємством внутрішніх водних шляхів в установленому порядку і здійснюють їх експлуатацію з метою забезпечення безпеки судноплавства.

3. Власники мостів, зокрема підйомних, за власний рахунок виготовляють і встановлюють обладнання та пристосування, необхідні для безпечного проходження суден, забезпечують піднімання ферм мостів, а також проводять під ними необхідні днопоглиблювальні роботи.

Стаття 13. Відповідальність користувачів внутрішніх водних шляхів

1. Судновласники зобов'язані відшкодовувати державному підприємству внутрішніх водних шляхів завдані з їх вини збитки, пов'язані з пошкодженням суднами та плавучими об'єктами, що буксируються, навігаційного обладнання, судноплавних гідротехнічних споруд та інших об'єктів, які належать зазначеному підприємству.

2. Судновласники, що проводять роботи з розробки річкових кар'єрів, зобов'язані відшкодовувати державному підприємству внутрішніх водних шляхів його витрати, пов'язані з проведенням робіт з підтримання оголошених глибин у разі зниження рівня води порівняно з проектним.

3. Державне підприємство внутрішніх водних шляхів зобов'язане відшкодувати судновласникам завдані ним збитки, що спричинені з вини зазначеного підприємства.

Стаття 14. Технічний нагляд за гідротехнічними спорудами

1. Для забезпечення належного технічного стану судноплавних гідротехнічних споруд, портових гідротехнічних споруд, а також гідротехнічних споруд суднобудівних і судноремонтних підприємств здійснюється технічний нагляд за ними.

Положення про організацію та порядок здійснення технічного нагляду за судноплавними гідротехнічними спорудами, портовими гідротехнічними спорудами та гідротехнічними спорудами суднобудівних і судноремонтних підприємств, що перебувають в експлуатації, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

2. Технічний нагляд за гідротехнічними спорудами та промірними роботами здійснюється національним класифікаційним товариством, в порядку встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

Стаття 15. Регулювання руху суден

1. Регулювання руху суден на внутрішніх водних шляхах здійснюється з метою забезпечення безпеки судноплавства на ділянках із складними умовами судноплавства, під час заходу суден в річкові порти і затони, виходу з них, проходження під мостами та шлюзування.

2. Місцевий орган влади чи орган місцевого самоврядування за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, може визначати окремі правила проходу суден на ділянках внутрішніх водних шляхів, на яких здійснюється регулювання руху суден, та правила пропуску суден через судноплавні шлюзи.

На окремих ділянках внутрішніх водних шляхів у разі виникнення складних умов судноплавства, пов'язаних з несприятливою гідрологічною обстановкою, будівництвом мостів, надводних і підводних переходів, може запроваджуватися центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, тимчасове регулювання руху суден, про що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, розміщує такі відомості на своєму офіційному сайті та повідомляється відповідні місцеві органи влади чи органи місцевого самоврядування.

3. Регулювання руху суден здійснюють пости регулювання руху суден та/або диспетчери судноплавних шлюзів внутрішніх водних шляхів.

4. Порядок утворення постів регулювання руху суден, їх функції, зона дії, статус та порядок фінансування встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

5. Проходження суднами ділянки внутрішнього водного шляху, рух по якій регулюється, здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

6. Погодинний графік піднімання мостів, що встановлюється їх власниками, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, і включається до місцевих правил судноплавства.

Стаття 16. Особливості функціонування річкового порту

1. Річкові порти можуть перебувати у державній, комунальній або приватній власності.

2. Перелік портів, видів здійснюваних ними операцій, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

3. Держава не має право втручатися та перешкоджати діяльності річкових портів, крім випадків передбачених законами України.

4. Для здійснення портової діяльності суб'єкт господарювання повинен мати виробничо-перевантажувальний комплекс, відповідні гідротехнічні споруди, технічні засоби і устаткування, зокрема підйомно-транспортне й інше устаткування необхідне для здійснення в єдиному технологічному процесі безпечного навантаження-вивантаження вантажів, стоянку і обслуговування суден, короткострокове зберігання і видачу вантажів та багажу, у тому числі вантажів у контейнерах, кваліфікований персонал.

5. Гідротехнічні споруди (причали) можуть належати річковому порту на праві власності чи надаються йому в установленому законодавством порядку у тимчасове платне користування іншими власниками. Причали річкових портів (річкові причали) не можуть входити до складу морських портів.

6. Річкові порти повинні забезпечувати безпечні підходи суден, стоянку суден біля причалів, у разі необхідності надавати місце для складування вантажів та багажу, мати пристрої та обладнання для вимірювання маси вантажів, здійснення вантажно-розвантажувальних робіт, здійснення посадки та висадки пасажирів та їх перебування в очікуванні судна, а в окремих випадках залізничні під'їзні шляхи для подання вагонів на територію порту та прибирання вагонів з території портів.

Контроль за утриманням та ремонтом портового обладнання та безпечним проведенням робіт здійснюється безпосередньо власником такого обладнання з наступною сертифікацією та отриманням дозволів на експлуатацію у відповідних державних органах.

7. Функціонування порту повинне здійснюватись з дотриманням природоохоронного, санітарного, протипожежного та іншого законодавства.

8. На території річкового порту можуть функціонувати підприємства та організації всіх форм власності, метою діяльності яких є обслуговування суден, пасажирів та вантажів відповідно до законодавства.

9. Керівник підприємства - річкового порту видає обов'язкові постанови, що регулюють питання безпеки руху, охорони вантажів, майна порту і громадського порядку, проведення санітарних і протипожежних заходів у порту, охорони навколишнього природного середовища, порядку заходу суден у річкові порти і виходу з них, видає звід звичаїв порту.

10. Річковим вантажним терміналом в цьому законі розуміється виробничо-перевантажувальний комплекс, розташований на території порту або за його межами та містить сукупність технічних засобів, в тому числі інженерних споруд, підйомно-транспортного й іншого устаткування, що забезпечує безпечне навантаження-вивантаження вантажів і стоянку суден.

11. Створення річкових вантажних терміналів здійснюється за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, у порядку, що визначає Кабінет Міністрів України.

Стаття 17. Реєстрація (скасування реєстрації) річкового вантажного терміналу

1. Реєстрацію річкового вантажного терміналу здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, шляхом прийняття рішення про реєстрацію такого річкового вантажного терміналу і внесення відомостей про таке рішення до Державного реєстру річкових вантажних терміналів у порядку, що встановлює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

2. Держателем Державного реєстру річкових вантажних терміналів є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, а розпорядником його є уповноважений ним урядовий орган у галузі річкового транспорту.

3. Оформлення та подання документів для реєстрації річкового вантажного терміналу здійснює заявник.

Такі документи за вибором заявника на реєстрацію можуть бути подані до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, а також отримані від цього:

нарочно (у порядку, встановленому статтею 9 Закону України "Про адміністративні послуги"),

поштовим відправленням з описом вкладення;

в електронному вигляді за допомогою телекомунікаційних засобів зв'язку.

У разі оформлення документів, що складаються заявником відповідно до цілей цього Закону, на паперовому носії вони складаються за допомогою друкувальних засобів або оформлюються рукописним способом.

Подання документів в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, та видача ним документів в електронному вигляді за допомогою телекомунікаційних засобів зв'язку здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Електронні документи, що подаються заявником відповідно до цілей цього Закону, оформлюються згідно з вимогами законів у сфері електронних документів.

Документи, що складаються заявником відповідно до цілей цього Закону, повинні бути викладені державною мовою та підписані заявником або іншою уповноваженою на це особою.

Якщо заявник не зазначено бажаного способу одержання документів, вони видаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, у спосіб, передбачений абзацом першим пункту першого частини третьої цієї статті.

Заява про реєстрацію у Державному реєстрі річкових вантажних терміналів та підтвердні документи приймаються за описом.

4. У заяві про реєстрацію у Державному реєстрі річкових вантажних терміналів має міститися інформація про:

1) заявника для:

юридичної особи - повне найменування, місцезнаходження, ідентифікаційний код;

фізичної особи - підприємця - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дані про місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (не зазначається фізичною особою, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний орган державної податкової служби і має відмітку у паспорті, - подається копія цієї відмітки) та згода на обробку персональних даних з метою забезпечення виконання вимог цього Закону;

2) бажаний спосіб одержання документів.

5. До заяви про реєстрацію у Державному реєстрі річкових вантажних терміналів додаються:

1) вичерпний перелік документів, що визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту;

2) копія паспорта керівника заявника (або довіреної особи) із відміткою органу державної податкової служби про повідомлення про відмову через свої релігійні переконання від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (подається тільки фізичними особами - підприємцями, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби);

3) опис документів, що подаються для реєстрації у Державному реєстрі річкових вантажних терміналів, у двох екземплярах.

6. Перелік підтвердних документів встановлюється Кабінетом Міністрів України і є виключним.

7. Посадовим особам центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, забороняється вимагати від заявника:

1) подання оригіналів документів (крім документів, що складаються безпосередньо заявником);

2) зазначення заявниками у документах, що подаються для реєстрації, інформації або подання документів, не передбачених законом;

3) документи, що підтверджують або спростовують інформацію про нього, які видаються іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування або їх посадовими особами (виписки, витяги, довідки, листи).

8. Документи, подання яких для реєстрації передбачено цим Законом та прийняті центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, до розгляду для реєстрації, поверненню заявникові не підлягають.

9. З документів, поданих для реєстрацію у Державному реєстрі річкових вантажних терміналів на паперових носіях, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, обов'язково виготовляється електронна копія шляхом сканування.

10. У разі подання електронних документів у випадках, передбачених цим Законом, усі документи, крім документів, що засвідчують повноваження уповноваженої особи, можуть засвідчуватися електронним цифровим підписом заявника відповідно до законодавства.

Електронний документ вважається одержаним центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, з часу надходження заявникові повідомлення в електронній формі про одержання такого електронного документа центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, автоматично після отримання від заявника електронного документа надсилає йому електронний документ з підтвердженням факту одержання електронного документа.

11. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, протягом трьох робочих днів з дня одержання заяви про реєстрацію встановлює наявність або відсутність підстав для залишення її без розгляду і в разі їх наявності приймає відповідне рішення. Копія рішення про залишення заяви про реєстрацію без розгляду надається у триденний строк заявникові.

12. Підставою для залишення заяви про реєстрацію без розгляду є:

1) підписані документи, що додаються до заяви для реєстрації, подані не в повному обсязі;

2) заява або хоча б один з документів, що додається до заяви:

підписаний особою, яка не має на це повноважень;

оформлений із порушенням вимог цього закону, складений не за встановленою формою або не містить даних, які обов'язково вносяться до них згідно з цим законом;

3) подання заяви з порушенням строків, передбачених цим Законом;

4) відсутність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про заявника (суб'єкта господарювання) або наявність відомостей про державну реєстрацію його припинення.

У рішенні про залишення заяви про реєстрації без розгляду зазначаються:

1) реквізити заяви;

2) дані про Заявника (найменування та ідентифікаційний код юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові та реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи - підприємця (серія та номер паспорта для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомила про це відповідний орган державної податкової служби та має відмітку у паспорті);

4) перелік обґрунтованих підстав для залишення заяви без розгляду і пропозиції щодо порядку їх усунення.

У повідомленні про прийняття рішення про залишення заяви без розгляду зазначаються вичерпний перелік та опис підстав для прийняття такого рішення і пропозиції щодо усунення відповідних недоліків, які повинні бути викладені в чіткій і однозначній формі.

Після усунення причин, що стали підставою для прийняття рішення про залишення заяви про реєстрацію без розгляду, заявник може повторно подати таку заяву.

Забороняється залишення заяви про реєстрацію без розгляду з підстав, не передбачених цією статтею.

13. Для цілей цього Закону використовується інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

14. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, після встановлення відсутності підстав для залишення заяви про реєстрацію без розгляду, розглядає її та підтвердні документи з метою встановлення відсутності або наявності підстав для відмови у реєстрації шляхом аналізу підтвердних документів та одержання інформації з державних паперових та електронних інформаційних ресурсів.

У разі встановлення наявності підстав для відмови у реєстрації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, приймає обґрунтоване рішення про відмову у реєстрації.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, надсилає копію рішення про відмову у реєстрації заявнику у строк, що не перевищує п'яти робочих днів.

Підставою для прийняття рішення про відмову у реєстрації за результатом розгляду заяви є:

1) встановлення невідповідності заявника умовам, встановленим для реєстрації;

2) виявлення недостовірності даних у підтвердних документах, поданих заявником. Виявленням недостовірності даних у підтвердних документах, поданих заявником до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, є встановлення на момент подання документів заявником наявності розбіжності між даними, наведеними у них, та фактичним станом цього суб'єкта господарювання. Не вважаються недостовірними дані, підстава наведення яких суб'єктом господарювання не могла бути для нього завідомо неналежною.

У рішенні про відмову у реєстрації зазначаються:

1) реквізити заяви про реєстрацію;

2) найменування та ідентифікаційний код юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові та реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи - підприємця (серія та номер паспорта для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомила про це відповідний орган державної податкової служби та має відмітку у паспорті);

3) перелік та опис підстав (обґрунтування) для прийняття рішення про відмову у реєстрації річкового вантажного терміналу;

4) пропозиції щодо усунення відповідних недоліків, які мають бути викладені в однозначній, зрозумілій та достатній для виконання заявником формі.

15. У разі встановлення під час розгляду заяви про реєстрацію відсутності підстав для відмови у реєстрації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, приймає рішення про реєстрацію, про яке повідомляє заявника у строк, що не перевищує трьох робочих днів.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, на наступний робочий день після дня прийняття ним рішення про реєстрацію передає відомості про таке рішення в електронному вигляді до Державного реєстру річкових вантажних терміналів у порядку, визначеному розпорядником цього реєстру.

16. Строк прийняття рішення про реєстрацію становить десять робочих днів з дня одержання центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, заяви про реєстрацію.

17. Набуття заявником права на здійснення річковим вантажним терміналом власної діяльності відбувається з моменту внесення даних про рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, про реєстрацію цього річкового вантажного терміналу до Державного реєстру річкових вантажних терміналів.

У повідомленні про прийняття рішення про реєстрацію центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, зазначає розрахункові реквізити для внесення плати за реєстрацію.

Рішення про реєстрацію річкового вантажного терміналу оформлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, в електронному вигляді (електронна запис про рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, у Державного реєстру річкових вантажних терміналів).

Форму та зміст рішення про реєстрацію визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

18. За бажанням заявника рішення про реєстрацію може бути видана центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, і на паперовому носії. У рішенні про реєстрацію річкового вантажного терміналу, що видається на паперовому носії, мають бути зазначені такі дані:

1) найменування центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, що прийняв рішення про реєстрацію, номер і дата прийняття такого рішення, прізвище, ім'я, по батькові керівника цього органу, який підписав рішення про реєстрацію;

2) місце реєстрації річкового вантажного терміналу;

3) дані про річковий вантажний термінал щодо:

юридичної особи або її філій, інших відокремлених підрозділів - найменування, ідентифікаційний код;

фізичної особи - підприємця - прізвище, ім'я, по батькові, реєстраційний номер платника податків фізичної особи - підприємця (серія, номер та дата видачі її паспорта, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомила про це відповідний орган державної податкової служби та має відмітку у паспорті);

Рішення про реєстрацію на паперовому носії має бути підписана керівником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту (або уповноваженою ним посадовою особою), і завірена гербовою печаткою цього органу.

19. Строк дії реєстрації річкового вантажного терміналу не обмежується у часі.

20. Підставою для переоформлення рішення про реєстрацію є зміна найменування юридичної особи (якщо зміна найменування не пов'язана з реорганізацією юридичної особи) або прізвища, імені, по батькові фізичної особи - підприємця.

У разі виникнення такої підстави для переоформлення рішення про реєстрацію керівник річкового вантажного терміналу зобов'язаний протягом місяця подати до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, заяву про переоформлення такого рішення та документи (їх копії (фотокопії), засвідчені ним), що підтверджують наявність підстав для переоформлення рішення про реєстрацію.

Вимагання додаткових документів, не передбачених цим Законом, для переоформлення рішення про реєстрацію забороняється.

Відомості про переоформлення рішення вносяться до Державного реєстру річкових вантажних терміналів не пізніше робочого дня, наступного за днем прийняття такого рішення.

У разі переоформлення рішення про реєстрацію, виданої на паперовому носії, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, приймає рішення про визнання рішення, що переоформлюється, недійсним. Непереоформлене у встановлений строк рішення є недійсним і підлягає анулюванню.

21. За видачу рішення про реєстрацію річкового вантажного терміналу справляється разова плата в розмірі десяти мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, що діє на день прийняття центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, рішення про реєстрацію.

Плата за видачу рішення про реєстрацію вноситься заявником у строк не пізніше десяти робочих днів з дня отримання заявником повідомлення про прийняте рішення про реєстрацію річкового вантажного терміналу. Документом, що підтверджує внесення плати за видачу рішення, є копія квитанції, виданої банком, копія платіжного доручення з відміткою банку, квитанція з платіжного термінала або квитанція (чек) з поштового відділення зв'язку.

22. Переоформлення рішення про реєстрацію є безоплатним.

23. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання внесення плати за видачу рішення про реєстрацію до прийняття рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, про її видачу.

Плата за видачу рішення про реєстрацію річкового вантажного терміналу зараховується до місцевого бюджету України за місцем його знаходження.

24. Суб'єкт господарської діяльності, що володіє річковим вантажним терміналом набуває права заняття діяльністю з перевалки вантажів з моменту внесення відомостей про рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, щодо реєстрації цього річкового вантажного терміналу до Державного реєстру річкових вантажних терміналів.

25. У річкових вантажних терміналів, в тому числі відкритих для заходження іноземних суден, капітан найближчого річкового порту забезпечує виконання вимог законодавства з питань безпеки судноплавства.

Стаття 18. Адміністрація річкового порту

1. Адміністрація річкового порту є територіальним орган управління, що діє у складі центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, і функціонує на землях та акваторії річкового порту на підставі положення про неї, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту,

Адміністрація річкового порту утворюється для забезпечення на його території і акваторії безпеки судноплавства, оброблення вантажів та пасажирів, проведення днопоглиблювальних робіт, проведення інших робіт чи послуг в річковому порту відповідно до положення про неї.

2. Основними функціями адміністрації річкового порту є:

1) здійснення державного нагляду за збереженням і ефективне використання портових гідротехнічних споруд та іншого державного майна, здійснення контролю за будівництвом, експлуатацією, ремонтом, модернізацією та виконанням вимог правил технічної експлуатації портових гідротехнічних споруд;

2) утримання акваторій річкових портів;

3) сприяння забезпеченню безпеки судноплавства в акваторіях річкових портів;

4) забезпечення підтримання оголошених глибин в акваторії та підхідних каналах річкового порту;

5) виконання порядку заходу до річкового порту і виходу з нього суден, порядок руху в акваторії річкового порту і на підходах до неї, оформлення заходу суден в річковий порт і виходу з нього;

6) видача розпоряджень про затримку суден і вантажів у випадках і у порядку, передбачених законом;

7) здійснення контролю за:

організацією роботи у річковому порту з приймання із суден стічних, лляльних (підсланевих) вод, сміття та відходів;

станом причалів, швартовних і відбійних пристроїв готовністю причалів до швартування суден та проведення вантажних операцій,

безпекою навантаження суден,

станом навігаційного огородження, організацією забезпечення навігаційною та гідрометеорологічною інформацією, станом радіозв'язку суден з береговими службами,

дотриманням вимог щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища з річкових суден незалежно від прапора держави, під яким плаває судно, і форми власності судна та за очищенням акваторії річкового порту від забруднення нафтопродуктами, іншими шкідливими хімічними речовинами та біологічними об'єктами, а також плавучими та затопленими предметами, що заважають судноплавству.

3. Адміністрація річкового порту функціоную за рахунок коштів Державного бюджету України та отриманих від справляння річкового збору з суден що заходять в річковий порт.

4. Адміністрацію річкового порту очолює директор, що призначається на посаду центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

5. Судно або вантаж можуть бути затримані на строк не більше трьох діб в річковому порту уповноваженими особами адміністрації річкового порту до достатнього забезпечення вимоги судновласником або вантажовласником на:

1) прохання особи, яка має вимогу, обґрунтовану загальною аварією, рятуванням, договором перевезення вантажу, зіткненням суден або іншим заподіянням шкоди;

2) вимогу порту, зумовлену пошкодженням портових споруд, іншого майна та навігаційного обладнання, розташованого в порту;

3) вимогу територіальних органів центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, зумовлену порушенням природоохоронного законодавства України.

6. Відповідальність за збитки, завдані необґрунтованим затриманням судна або вантажу, несуть особи, на вимогу яких відбулося затримання.

7. Справи щодо продовження строків затримання суден і вантажу, а також спори, що виникають у зв'язку з таким затриманням розглядаються та вирішуються у строк не більше двох діб місцевими загальними судами, територіальна юрисдикція яких поширюється на місце знаходження відповідного річкового порту.

Стаття 19. Територія та акваторія річкового порту

1. Територією річкового порту є земельні ділянки, відведені в установленому законодавством порядку суб'єктам господарювання, що провадять діяльність з перевантаження вантажів - річкові порти, а також штучно створені (намиті, насипані, створені із застосуванням інших гідротехнічних технологій) площі для провадження відповідної господарської діяльності.

2. Земельні ділянки, на яких розташовані державні портові гідротехнічні споруди, не підлягають відчуженню та передачі в користування, у тому числі в оренду.

3. Акваторія річкового порту:

1) відводиться на підставі рішення Кабінету Міністрів України у постійне безоплатне користування річковому порту частина внутрішніх вод, обмежена природними, штучними або умовними кордонами, призначена та обладнана для забезпечення безпечного підходу, маневрування, стоянки та обробки суден;

2) належить до водних об'єктів загальнодержавного значення;

3) не може використовуватися для рибогосподарських цілей.

4. Адміністрація річкового порту здійснює нагляд за утриманням акваторій річкових портів та несе відповідальність за забезпечення екологічної безпеки, безпеки плавання та стоянки суден в акваторії річкового порту відповідно до законодавства.

5. З метою забезпечення безпеки судноплавства в акваторії річкового порту роботи з підтримання оголошених глибин у межах їх паспортних значень виконуються без спеціального дозволу на проведення днопоглиблювальних робіт.

6. Днопоглиблювальні роботи в акваторіях річкових портів для створення глибин, що перевищують паспортні значення, проводяться на підставі розробленого, погодженого і затвердженого в установленому порядку проекту з дотриманням вимог водного законодавства.

Стаття 20. Державний нагляд за безпекою судноплавства в акваторії річкового порту

1. Державний нагляд за безпекою судноплавства в акваторії річкового порту здійснює капітан річкового порту, який очолює інспекцію судноплавного та портового нагляду цього порту і провадить свою діяльність відповідно до законодавства.

2. Інспекція судноплавного та портового нагляду утворюється в установленому порядку у складі центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

Стаття 21. Повноваження капітана річкового порту

1. Капітан річкового порту здійснює:

1) нагляд за дотриманням вимог законодавства і правил судноплавства на внутрішніх водних шляхах, а також відповідних міжнародних договорів України;

2) перевірку суднових документів, а також дипломів та кваліфікаційних свідоцтв членів екіпажу суден на відповідність встановленим вимогам;

3) контроль за:

станом причалів, швартовних і відбійних пристроїв готовністю причалів до швартування суден та проведення вантажних операцій;

навантаженням суден;

станом навігаційного огородження, організацією забезпечення навігаційною та гідрометеорологічною інформацією, станом радіозв'язку суден з береговими службами;

дотриманням вимог щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища з річкових суден незалежно від прапора держави, під яким плаває судно, і форми власності судна та за очищенням акваторії річкового порту від забруднення нафтопродуктами, іншими шкідливими хімічними речовинами та біологічними об'єктами, а також плавучими та затопленими предметами, що заважають судноплавству;

здійсненням заходів з усунення причин аварій і катастроф в акваторії річкового порту та запобігання їх виникненню в подальшому;

4) розслідування аварій, що сталися в акваторії річкового порту.

2. Розпорядження капітана річкового порту, видані в межах його повноважень:

1) обов'язкові для виконання всіма суднами, юридичними та фізичними особами, що перебувають на території та в акваторії річкового порту;

2) може бути скасовано головою урядового органу в галузі річкового транспорту або в судовому порядку.

3. За порушення вимог законодавства щодо безпеки судноплавства капітан річкового порту має право накладати адміністративні стягнення в установленому законом порядку.

4. Кожне судно зобов'язане до виходу з річкового порту одержати на це дозвіл капітана порту.

5. Капітан річкового порту повинен відмовити у видачі дозволу на вихід з порту в разі:

1) непридатності судна до плавання, порушення вимог щодо його завантаження, постачання, комплектування екіпажу та наявності інших недоліків, що становлять загрозу безпеці плавання або здоров'ю людей, які перебувають на судні, або загрозу заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу;

2) порушення вимог до суднових документів;

3) несплати встановлених зборів, штрафів та інших платежів;

4) рішення уповноважених законодавством державних органів (митних органів, санітарно-карантинної служби, органів рибоохорони, центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища та прикордонної служби), що надається капітану річкового порту у порядку, який встановлюється центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

6. Капітан річкового порту може відмовити судну у виході з порту на підставах, встановлених законом, до усунення виявлених недоліків або до моменту сплати належних платежів.

Якщо недоліки не можуть бути усунуті на місці, судну надається можливість пройти на найближчу судноремонтну верф.

7. Про затримку судна капітан порту негайно повідомляє судновласника.

Витрати, пов'язані із здійсненням капітаном річкового порту прав, передбачених цією статтею, покладаються на судновласника.

8. У разі неправомірної заборони судну на вихід з річкового порту, Адміністрація річкового порту компенсує судновласнику понесені ним збитки.

Стаття 22. Інфраструктура річкового порту

1. Інфраструктура річкового порту включає портові гідротехнічні споруди, підіймально-транспортні механізми, підхідний канал, акваторію, інженерні мережі, навігаційне обладнання, автомобільні дороги, під'їзні залізничні колії та інші об'єкти, які забезпечують виконання портом його функцій.

2. Портові гідротехнічні споруди, системи сигналізації, портові системи інженерної інфраструктури та споруди зв'язку, енерговодопостачання та водовідведення, автомобільні дороги, під'їзні залізничні колії, інші інженерні засоби, які забезпечують безпечне плавання і стоянку суден в річковому порту, збудовані за державні кошти, є державною власністю і не підлягають приватизації та перебувають в управлінні центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

Державні портові гідротехнічні споруди можуть передаватися державною адміністрацією річкових портів у користування річковим портам на підставі належності гідротехнічних споруд цілісного майнового комплексу річкового порту, як об'єкту спільної часткової власності.

Стаття 23. Річкові збори

1. З метою забезпечення безпеки судноплавства та робіт/послуг, які здійснюються/надаються в річковому порту, річковим портом забезпечується сплата суднами, що заходять в річковий порт річкового збору, що перераховується до Державного бюджету України.

2. Розмір річкового збору, порядок стягнення річкового збору та цілі на які витрачаються кошти з справляння річкового збору встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Розмір річкового збору в кожному річковому порту має бути не більше ніж необхідно для підтримання акваторії у належному і безпечному для судноплавства стані, безпеки перевалки вантажів та обслуговування пасажирів, а також на функціонування адміністрації річкового порту.

3. Забороняється стягнення з суден, що проходять акваторією річкового порту транзитом будь-якого роду зборів та платежів, окрім лоцманського збору та збору за регулювання руху суден.

4. Річковий збір використовується виключно на:

1) забезпечення безпеки судноплавства в річковому порту;

2) забезпечення безпеки обслуговування суден та вантажів в річковому порту;

3) розвитку річкового порту в частині, але не обмежуючись, залучення додаткових вантажопотоків;

4) збільшення глибин акваторії порту та підхідних каналів;

5) забезпечення функціонування адміністрації річкового порту.

5. Кошти отримані від справляння річкового збору мають цільовий характер та спрямовуються з Державного бюджету України виключно на цілі визначені у частині 4 цієї статті у чіткій визначеній послідовності.

6. Порядок стягнення лоцманського збору, збір за регулювання руху суден, збір за технічний нагляд гідротехнічних споруд та суден, що стягуються установами, організаціями, підпорядкованими урядовому органу в галузі річкового транспорту за вчинення ними відповідних дій, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

7. Адміністрації річкового порту мають першочергове право на освоєння коштів, отриманих від справляння річкового збору.

Стаття 24. Господарська діяльність у річковому порту

1. У річковому порту провадиться діяльність, пов'язана із:

1) завантаженням-розвантаженням і обслуговуванням суден у порядку черговості їх прибуття у порт (крім суден, що використовуються за розкладом) незалежно від форми власності та прапора держави, під яким вони плавають;

2) перевантаженням вантажів з інших видів транспорту на судно та у зворотному порядку;

3) складськими операціями з вантажами;

4) обслуговуванням пасажирів внутрішнього водного транспорту;

5) перевезенням вантажів, пасажирів, багажу і пошти;

6) допоміжними операціями, необхідними для функціонування річкового порту.

2. Завантажувально-розвантажувальні операцій здійснюються виключно ліцензованими, у встановленому законодавством порядку, портами.

Стаття 25. Організація лоцманського проведення суден на внутрішніх водних шляхах

1. Лоцманське проведення суден на внутрішніх водних шляхах має на меті забезпечення безпеки судноплавства і здійснюється державними річковими лоцманами. Послуги з лоцманського проведення надаються державною лоцманською службою, що є державним підприємством, яке належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, усім суднам незалежно від форми власності та прапора держави, під яким вони плавають.

Стаття 26. Статус державних річкових лоцманів

1. Державним річковим лоцманом може бути громадянин України, який працює у річковій державній лоцманській службі та рівень підготовки якого відповідає кваліфікаційним вимогам.

2. Кваліфікаційні вимоги до державних річкових лоцманів, положення про державну річкову лоцманську службу затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

Стаття 27. Обов'язкове і необов'язкове лоцманське проведення суден на внутрішніх водних шляхах

1. Порядок та умови обов'язкового і необов'язкового лоцманського проведення суден на внутрішніх водних шляхах, а також порядок надання капітанам суден права на плавання без державного річкового лоцмана в районах обов'язкового лоцманського проведення на внутрішніх водних шляхах встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

2. Капітан річкового порту приймає рішення про обов'язкове лоцманське проведення суден на внутрішніх водних шляхах у разі, коли безпечному руху суден перешкоджають гідрометеорологічні умови, стан навігаційного обладнання, а також за інших особливих обставин.

Стаття 28. Обов'язки державного річкового лоцмана

1. Державний річковий лоцман під час проведення судна зобов'язаний спостерігати за станом огородження суднового ходу, навігаційного обладнання і негайно повідомити капітану річкового порту, державній лоцманській службі і державному підприємству внутрішніх водних шляхів про:

1) зміни на судновому ході, які можуть створювати загрозу безпеці судноплавства;

2) транспортну подію на судні, що проводиться, та на інших суднах у районі лоцманського проведення;

3) пошкодження або несправності навігаційного обладнання.

2. Державний річковий лоцман повідомляє капітану судна про порушення вимог нормативно-правових актів з питань безпеки судноплавства, охорони навколишнього природного середовища, вимог прикордонного і митного контролю та вимагає усунення цих порушень, а у разі невиконання капітаном судна таких вимог негайно повідомляє про це урядовому органу в галузі річкового транспорту.

Стаття 29. Розмежування повноважень державного річкового лоцмана і капітана судна

1. Присутність на судні державного річкового лоцмана не звільняє капітана судна від відповідальності за управління судном. Капітан судна може уповноважити державного річкового лоцмана давати розпорядження щодо управління судном вахтовому помічнику капітана, що не звільняє капітана від відповідальності за наслідки, спричинені діями державного річкового лоцмана. У разі залишення під час проведення судна ходової рубки капітан повинен повідомити державному річковому лоцману про особу, відповідальну за управління судном у період його відсутності.

2. У разі необхідності державний річковий лоцман має право припинити рух судна до усунення обставин, які перешкоджають безпечному плаванню, про що робиться запис у судновому журналі.

Стаття 30. Відповідальність за аварійну подію

1. Відповідальність за аварійну подію, що сталася з вини державного річкового лоцмана під час виконання ним службових обов'язків, несе державна лоцманська служба.

2. Відшкодування шкоди, заподіяної з вини державного річкового лоцмана, здійснюється відповідною лоцманською організацією з аварійного лоцманського фонду, який утворюється за рахунок відрахувань від сум лоцманського збору за календарний рік, що передував транспортній події. Обсяг аварійного лоцманського фонду встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

Стаття 31. Направлення державного річкового лоцмана на судно

1. Заявка на лоцманське проведення судна на внутрішніх водних шляхах подається до лоцманської організації, яка забезпечує лоцманське проведення у відповідному районі внутрішніх водних шляхів, не пізніше ніж за 24 години до підходу судна до такого району або виходу його в рейс з такого району.

2. Державний річковий лоцман зобов'язаний своєчасно прибути на судно і пред'явити капітану судна лоцманське посвідчення на право лоцманського проведення судна у відповідному районі внутрішніх водних шляхів.

3. Разом з державним річковим лоцманом за згодою судновласника на судно може бути направлений лоцманський стажист.

Стаття 32. Умови перебування державного річкового лоцмана на судні

1. Капітан судна забезпечує швидке та безпечне приймання державного річкового лоцмана на борт судна. На період перебування на борту судна державного річкового лоцмана та лоцманського стажиста капітан судна забезпечує їх безоплатно окремим приміщенням і харчуванням нарівні з особами командного складу, а також радіозв'язок для ведення службових переговорів.

2. Шкода, заподіяна здоров'ю державного річкового лоцмана або лоцманського стажиста під час приймання на борт судна, залишення судна, здійснення цим лоцманом проведення судна або виконання ним та стажистом службових обов'язків, відшкодовується судновласником у порядку і розмірах, установлених законодавством.

3. Якщо тривалість лоцманського проведення перевищує установлений законодавством граничний час безперервної роботи лоцмана, судновласник зобов'язаний забезпечити приймання на борт судна ще одного державного річкового лоцмана або відстій судна на час відпочинку державного річкового лоцмана.

Стаття 33. Лоцманська квитанція

1. Державний річковий лоцман після прибуття на судно вручає капітану судна лоцманську квитанцію, зразок якої затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту. Лоцманська квитанція є документом, що підтверджує факт надання послуг з лоцманського проведення і на підставі якого проводяться розрахунки за надані послуги.

2. Капітан судна вносить до лоцманської квитанції відомості про найменування судна, прапор держави, під яким плаває судно, судновласника, його банківські реквізити, осадку, довжину, ширину, висоту борту судна, чисту місткість судна, прізвище капітана, місце і час приймання державного річкового лоцмана.

У лоцманській квитанції має також зазначатися місце і час залишення державним річковим лоцманом судна та, у разі потреби, вносяться зауваження щодо проведення судна державним річковим лоцманом.

Достовірність відомостей і зауважень, зазначених у лоцманській квитанції, засвідчується капітаном у порядку, що встановлено законодавством.

Стаття 34. Відмова державного річкового лоцмана від лоцманського проведення судна на внутрішніх водних шляхах

1. Якщо капітан судна під час лоцманського проведення судна на внутрішніх водних шляхах діє всупереч рекомендаціям державного річкового лоцмана, державний річковий лоцман має право відмовитися від продовження лоцманського проведення судна та вимагати, щоб про це було зроблено запис у судновому журналі і лоцманській квитанції.

У разі, коли це сталося в районі обов'язкового лоцманського проведення, державний річковий лоцман зобов'язаний вимагати зупинити судно та повідомити лоцманській організації та центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, про відмову від лоцманського проведення судна із зазначенням причини.

Після відмови від лоцманського проведення судна державний річковий лоцман залишається у ходовій рубці і, у разі потреби, надає капітану судна інформацію, необхідну для безпечного плавання.

2. На вимогу капітана судна продовжити лоцманське проведення судна державний річковий лоцман продовжує проведення судна, про що робиться запис у судновому журналі.

Стаття 35. Відмова капітана судна від послуг державного річкового лоцмана

1. Капітан судна, у якого виникли сумніви щодо правильності рекомендацій державного річкового лоцмана, має право відмовитися від послуг державного річкового лоцмана. У разі, коли це сталося в районі обов'язкового лоцманського проведення, капітан зупиняє судно до прибуття іншого державного річкового лоцмана та повідомляє державній лоцманській службі про відмову від послуг державного річкового лоцмана.

2. Капітан судна, який подав заявку на лоцманське проведення і після прибуття державного річкового лоцмана відмовився від його послуг, зобов'язаний заповнити і підписати лоцманську квитанцію та сплатити лоцманський збір за лоцманське проведення судна, для якого направлено державного річкового лоцмана.

Стаття 36. Залишення судна державним річковим лоцманом

1. Державний річковий лоцман не має права без згоди капітана судна залишити судно раніше, ніж поставить його на якір, відшвартує в безпечне місце, виведе з району обов'язкового лоцманського проведення або прибуде інший державний річковий лоцман.

Стаття 37. Лоцманський збір

1. Із суден, що користуються послугами державного річкового лоцмана, справляється лоцманський збір.

2. Розмір лоцманського збору та порядок його справляння встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

Стаття 38. Створення та експлуатація бази для стоянки малих суден

1. База для стоянки малих суден розміщується на ділянках внутрішніх водних шляхів, де невелика швидкість течії, є захист від вітру, хвиль та криги.

База для стоянки малих суден не може розміщуватися ближче ніж за 100 метрів від постійно розміщених плавучих об'єктів та за 500 метрів від гідротехнічних споруд і мостів.

Територія і ділянки внутрішніх водних шляхів, що відведені базі для стоянки малих суден, огороджуються, зокрема на воді, з використанням понтонів, бонів або плавучих знаків.

2. Створення бази для стоянки малих суден проводиться на підставі рішення місцевого органу виконавчої влади за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я, а також відповідною державною адміністрацією річкового порту.

3. Утримання бази для стоянки малих суден здійснюється згідно з правилами експлуатації баз для стоянки малих суден, які затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

Порушення правил експлуатації баз для стоянки малих суден тягне за собою відповідальність згідно із законодавством.

4. Вимоги до місць розташування баз для стоянки малих суден встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

Стаття 39. Порядок проведення огляду бази для стоянки малих суден

1. З метою перевірки стану безпечної експлуатації бази для стоянки малих суден, безаварійного використання і схоронності малих суден та охорони навколишнього природного середовища проводиться огляд бази для стоянки малих суден.

2. Огляд бази для стоянки малих суден проводиться щороку перед початком її експлуатації, а також під час реєстрації органом державного нагляду за безпекою судноплавства у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту. До огляду можуть залучатися за згодою представники природоохоронних органів, органів санітарного та пожежного нагляду, а також державної адміністрації річкових портів.

Огляд бази для стоянки малих суден проводиться як у навігаційний, так і в міжнавігаційний період.

Стаття 40. Реєстрація бази для стоянки малих суден

1. Усі бази для стоянки малих суден підлягають реєстрації у центральному органі виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

2. Реєстрація бази для стоянки малих суден здійснюється на підставі письмової заяви її керівника у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

Стаття 41. Приписка малих суден

1. Після реєстрації в судновій книзі кожне мале судно приписується до відповідної бази для стоянки малих суден.

2. Мале судно повинне мати на базі постійне місце, біля якого зазначається реєстраційний номер судна.

3. Малі судна повинні дотримуватися вимог щодо безпечного утримання на базі для стоянки малих суден.

4. Судновий інвентар під час стоянки малого судна на базі повинен зберігатись у складському приміщенні.

5. Малі судна, приписані до бази для стоянки малих суден, реєструються керівником бази в журналі обліку приписного флоту.

Стаття 42. Екіпаж судна

1. До складу екіпажу судна входять капітан, особи командного та рядового складу.

2. До командного складу належать командир днопоглиблювального або дноочищувального снаряду, його помічники, помічники капітана, механік та електромеханік, помічники механіка і електромеханіка, радіоспеціалісти та лікар.

3. До рядового складу входять особи, що виконують службові обов'язки на судні, та не належать до командного складу.

4. Мінімальний безпечний склад екіпажу самохідного судна відповідно до вимог його експлуатації та залежно від типу судна встановлюється Положенням про мінімальний безпечний склад екіпажу для суден, що експлуатуються на внутрішніх водних шляхах, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

5. Особи, що входять до складу екіпажу судна, включаються до списку членів екіпажу судна, ведення якого є обов'язком капітана судна.

6. Права та обов'язки осіб командного та рядового складу судна визначаються судновласником і капітаном судна.

Особи командного та рядового складу зобов'язані виконувати розпорядження капітана судна в межах покладених на нього обов'язків. Всі інші особи, які перебувають на борту, зобов'язані виконувати розпорядження капітана судна щодо безпеки плавання та порядку на борту.

Особи командного та рядового складу, які знаходяться на вахті, а також інші особи, які перебувають на борту судна та тимчасово приймають участь в управлінні рухом судна, не повинні знаходитись в стані сп'яніння або стомленості

7. Судновласник забезпечує членам екіпажу судна безпечні умови праці, охорону їх здоров'я, безперебійне постачання продуктів харчування і води, надання належних приміщень (каюти, їдальні, санітарні вузли, медичні пункти, приміщення для відпочинку) та рятувальних засобів, культурно-побутове обслуговування відповідно до законодавства.

Порядок прийняття на роботу осіб, що входять до складу суднового екіпажу, їх права та обов'язки, умови роботи на судні, оплати праці, соціально-побутового обслуговування на судні та в портах, а також порядок і підстави звільнення регулюються законодавством і міжнародними договорами України, генеральними та галузевими тарифними угодами, колективними і трудовими договорами (контрактами)".

З кожним членом екіпажу судновласник повинен укласти індивідуальну трудову угоду (контракт).

8. До зайняття посади капітана судна, інших посад командного та рядового складу судна внутрішнього плавання, крім малого, допускаються особи, які мають відповідну освіту, кваліфікацію, досвід роботи, вік, стан здоров'я, підготовку, успішно склали іспити в державних кваліфікаційних комісіях з оцінки компетентності та отримали сертифікати компетентності встановленого зразка, в яких зазначаються категорія судна та район плавання.

9. Порядок роботи державних кваліфікаційних комісій з оцінки компетентності і видачі сертифікатів компетентності та порядок підтвердження кваліфікації капітана і осіб командного та рядового складу річкового судна, крім малого, визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, а риболовних суден - центральним органом виконавчої влади в галузі рибного господарства.

10. Іноземні громадяни та особи без громадянства, що входять до складу екіпажу судна, не можуть призначатися на посаду капітана судна, старшого помічника капітана судна, старшого механіка і радіоспеціаліста. Умови, на яких іноземні громадяни та особи без громадянства можуть включатися до складу екіпажу судна, визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, відповідно до законодавства України.

Стаття 43. Капітан судна

1. На капітана судна покладаються повноваження з управління судном, у тому числі судноводіння, забезпечення безпеки судноплавства, підтримання порядку на судні, захисту навколишнього природного середовища, запобігання заподіянню шкоди судну, пасажирам, членам екіпажу, іншим особам і вантажу, що перебувають на судні.

2. Капітан судна є представником судновласника стосовно укладення договорів щодо судна, вантажу або плавання судна, і вантажовласника - стосовно договорів щодо вантажу, якщо інше не передбачено відповідними договорами.

3. Розпорядження капітана судна, видані в межах його повноважень, обов'язкові для виконання всіма особами, що перебувають на судні.

Капітан судна має право застосовувати заохочення і накладати дисциплінарні стягнення на членів екіпажу судна, відстороняти їх від виконання службових обов'язків в установленому законодавством порядку.

Якщо, на думку капітана, судну загрожує неминуча загибель, капітан судна після вжиття всіх заходів до порятунку пасажирів дає змогу екіпажу залишити судно. Капітан залишає судно останнім, вживши всіх можливих заходів до порятунку суднового, машинного і радіожурналів, документів та цінностей. Після загибелі судна за його капітаном зберігаються права і обов'язки стосовно екіпажу.

4. У разі смерті, хвороби капітана судна або інших обставин, які перешкоджають виконанню ним службових обов'язків, до отримання розпорядження судновласника виконання його обов'язків покладається на старшого помічника капітана судна.

5. Капітан судна зобов'язаний надати допомогу будь-якій особі, що зазнала лиха на воді, якщо це можна зробити не наражаючи на небезпеку своє судно та осіб, що перебувають на ньому.

6. У разі зіткнення суден їх капітани зобов'язані наскільки це можливо без серйозної загрози для пасажирів і членів екіпажу свого судна надати допомогу іншому судну, його пасажирам і членам екіпажу та повідомити один одному назву свого судна.

7. Уповноважені особи судновласника, фрахтувальника, вантажовласника чи будь-які інші особи не мають права перешкоджати діям капітана судна щодо забезпечення безпеки судноплавства та запобігання забрудненню навколишнього природного середовища, які він вважає за необхідне здійснити. Судновласник не несе відповідальності за порушення капітаном судна обов'язків, передбачених частинами п'ятою і шостою цієї статті.

Стаття 44. Судноводій малого судна

1. Судноводіями малих суден можуть бути фізичні особи, які досягли вісімнадцятирічного віку, пройшли навчання у відповідних навчальних закладах або засвоїли навчальну програму самостійно, отримали документи на право керування суднами та визнані здатними за станом здоров'я керувати малими суднами.

2. Порядок присвоєння кваліфікації судноводіям малих суден визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування.

2. До приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

3. У Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР) 1984, додаток до N 51, ст. 1122):

у назві статті 116 слово "річковий" замінити словами "внутрішньому водному";

доповнити статтю 1162 частиною четвертою такого змісту:

"Внесення капітаном судна до лоцманської квитанції недостовірних відомостей про габарити судна, а також рух без державного річкового лоцмана, у разі, коли судно підлягає обов'язковому лоцманському проведенню, -

тягне за собою накладення штрафу від десяти тисяч до двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян";

у статті 120 у назві статті та у частині першої слово "річковому" замінити словами "внутрішньому водному";

у частині першої статті 133 слово "річковий" замінити словами "внутрішньому водному";

у частині першої статті 134 слово "річковий" замінити словами "внутрішньому водному";

у назві статті 136 слово "річковий" замінити словами "внутрішньому водному";

у назві статті 188-15 слово "річкового" замінити словами "внутрішнього водного";

у статті 225:

у назві статті і частині першої замінити у відповідних чинниках:

слово "річкового" на слова "внутрішнього водного",

слово "річковому" на слова "внутрішньому водному",

слово "річковим" на слова "внутрішнім водним";

у частині другої слово "річкового" на слова "внутрішнього водного".

4. У Земельному кодексі України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 3-4, ст. 27):

у назві статті 67 слово "річковому" на слова "внутрішнього водного";

у статті 70:

у частині першої:

у абзаці першому та у пункті "д" слово "річкового" на слова "внутрішнього водного",

у пункті "а" слово "річковий" на слова "внутрішній водний".

5. У частині четвертій статті 307 Господарського кодексу України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 18, N 19-20, N 21-22, ст. 144) слово "річковому" на слова "внутрішньому водному".

6. У Законі України "Про транспорт" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 51, ст. 446):

у абзаці другому частини першої статті 21 слово "річковий" замінити на слова "внутрішній водний";

у статті 27:

у назві статті слово "Річковий" замінити на слова "Внутрішній водний";

у частині першої слова "річкового" замінити відповідно на слова "внутрішнього водного";

у статті 28:

у назві статті та абзаці восьмому частини першої слово "річкового" замінити на слова "внутрішнього водного";

у абзаці другому слово "річковий" замінити на слова "внутрішній водний".

7. У преамбулі Закону України "Про транзит вантажів" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 51, ст. 446) слово "річковим" замінити на слова "внутрішнім водним".

8. У частині восьмій розділу IV Закону України "Про Комплексну програму утвердження України як транзитної держави у 2002 - 2010 роках" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 24, ст. 166) слово "річкового" замінити на слова "внутрішнього водного".

9. У у абзаці третьому частині першої статті 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, N 52, ст. 562) слово "річкового" замінити на слова "внутрішнього водного".

10. У преамбулі Закону України "Про перевезення небезпечних вантажів" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, N 28, ст. 222) слово "річковим" замінити на слова "внутрішнім водним".

11. У абзаці четвертому частини першої статті 1 Закону України "Про природні монополії" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, N 30, ст. 238 слово "річковим" замінити на слова "внутрішнім водним".

12. У частині другої статті 38-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 21, ст.252) слово "річкового" замінити на слова "внутрішнього водного".

13. У пунктах 14.2.1 і 14.2.2 статті 14 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, N 49, ст. 527) слово "річковим" замінити на слова "внутрішнім водним".

14. У пункті третьому частини першої статті 30 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 27, ст. 385) слово "річкового" замінити на слова "внутрішнього водного".

 

Голова Верховної Ради 
України 

В. Б. Гройсман

Опрос