Идет загрузка документа (55 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О статусе и деятельности заведений здравоохранения

Проект закона Украины от 30.07.2015 № 2463а
Дата рассмотрения: 13.10.2015 Карта проходжения проекта

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про статус та діяльність закладів охорони здоров'я

Цей Закон визначає статус та особливості діяльності закладів охорони здоров'я, а також фінансові, організаційні та інші засади їх функціонування.

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

державне замовлення на здійснення медичної допомоги - розрахована в установленому законодавством порядку потреба у наданні мінімально гарантованого рівня медичної допомоги на наступний календарний рік, на яку гарантовано виділяються бюджетні кошти. Державне замовлення встановлюється за видами медичної допомоги по кожній нозологічній формі захворювань та стану. Розміщення державного замовлення має здійснюватись на конкурсних засадах серед закладів охорони здоров'я всіх форм власності на принципах добросовісної конкуренції, відкритості та прозорості, рівноправності, об'єктивного та неупередженого оцінювання можливостей учасників конкурсу. Державне замовлення розміщується шляхом укладення відповідних договорів між розпорядниками бюджетних коштів - державними замовниками та закладами охорони здоров'я, які на конкурсних засадах отримали право на виконання послуг із надання медичної допомоги за бюджетні кошти;

діагностично-споріднені групи (ДСГ) - це діагностично споріднені групи захворювань, які подібні за середньою ресурсоємністю (вартість, структура витрат, набір використовуваних клінічних ресурсів);

договір про медичне обслуговування населення - це договір, що укладається між розпорядниками бюджетних коштів відповідного рівня та закладами охорони здоров'я з метою забезпечення надання населенню медичної допомоги;

закупівля медичної допомоги - процедура, згідно якої розпорядники коштів, включаючи розпорядників бюджетних коштів, беруть зобов'язання щодо оплати медичної допомоги відповідно до узгодженого із закладом охорони здоров'я переліком та кількістю нозологічних форм захворювань та станів, які заклад охорони здоров'я зобов'язується надати у визначені обома сторонами терміни;

запит на надання медичної послуги - виражене в письмовій або усній формах, оформлене офіційно або неофіційно прохання (пропозиція) до закладу охорони здоров'я (фізичної особи - підприємця, що провадить діяльність згідно з ліцензією на медичну практику) щодо надання медичної послуги від фізичної особи, яка потребує таку послугу для себе особисто, або опікуна такої особи;

медична послуга - технологічно завершена сукупність процедур із лікування, діагностики, реабілітації, що проводяться в процесі обслуговування пацієнтів на основі письмової або усної угоди, яка укладається між медичним закладом або медичним працівником - підприємцем з одного боку та особою яка надала запит щодо цієї послуги (громадянином, юридичною особою, органом державної влади, громадською організацією, тощо) з іншого і яка має визначену вартість. В зазначеній угоді обумовлюються форми та умови виконання послуги, її оплата або безоплатність. Кабінет Міністрів України в залежності від рівня небезпеки для оточуючих, віку, соціальних та інших чинників може встановлювати переліки захворювань та станів, лікування, діагностика та реабілітація яких не може бути віднесена до медичних послуг, а підлягає надання виключно медичної допомоги;

нозологічні форми захворювань - хвороби з типовим для них поєднанням симптомів і функціонально-морфологічних змін, а також певної етіології й патогенезу;

подушне фінансування - це визначення обсягу фінансових ресурсів для надання первинного рівня медичної допомоги, що розраховується шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів для надання цього виду допомоги на кількість населення чи споживачів послуг первинної медичної допомоги з коригуючими коефіцієнтами відповідно до віку, статі та стандартизованих за віком і статтю показників смертності;

пролікований випадок - комплекс медичної допомоги та/або медичних послуг, наданих пацієнту в умовах закладу охорони здоров'я з часу поступлення пацієнта до закладу охорони здоров'я до моменту виписування;

спеціалізація закладу охорони здоров'я - здатність закладу надавати медичну допомогу за певною лікарською спеціальністю та певної інтенсивності, що підтверджується наявністю відповідної ліцензії;

спеціалізація закладу охорони здоров'я - ознака закладу охорони здоров'я, що характеризує його здатність надавати медичну допомогу за певною лікарською спеціальністю та певної інтенсивності або можливість здійснювати іншу передбачену законодавством діяльність у сфері охорони здоров'я.

Стаття 2. Класифікація закладів охорони здоров'я

1. Заклади охорони здоров'я поділяються залежно від форми власності, організаційно-правової форми, виду медичної допомоги, відомчого підпорядкування.

2. В залежності від форми власності заклади охорони здоров'я функціонують як державні, комунальні, приватні, основані на змішаній формі власності, та такі, що знаходяться у власності громадських, релігійних, благодійних організацій.

3. За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров'я можуть бути створені як бюджетні установи, державні та комунальні некомерційні або комерційні підприємства, господарські товариства, приватні підприємства, об'єднання підприємств тощо.

4. За видами медичної допомоги заклади охорони здоров'я поділяються на:

1) заклади охорони здоров'я із забезпечення надання первинної медичної допомоги, до яких належать центри первинної медичної (медико-санітарної) допомоги, клінічні амбулаторії, фельшерсько-акушерські пункти, денні стаціонари, консультативні пункти, а також спеціалізовані дитячі заклади надання первинної допомоги - поліклініки, діагностичні центри;

2) заклади охорони здоров'я із забезпечення стаціонарної та/або амбулаторної вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги, до яких належать:

багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування - заклад охорони здоров'я, що забезпечує надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги дорослим і дітям у гострому стані захворювання або із хронічними захворюваннями, що потребують інтенсивного лікування, з обов'язковою наявністю відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги;

багатопрофільна дитяча лікарня інтенсивного лікування - заклад охорони здоров'я, що забезпечує надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги дітям у гострому стані захворювання або з хронічними захворюваннями, що потребують інтенсивного лікування, з обов'язковою наявністю відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги;

лікарня планового лікування - заклад охорони здоров'я, що забезпечує надання дорослому населенню планової спеціалізованої медичної допомоги що не потребують інтенсивного лікування;

дитяча лікарня планового лікування - заклад охорони здоров'я, що забезпечує надання дитячому населенню планової спеціалізованої медичної допомоги, що не потребують інтенсивного лікування;

консультативно-діагностичний центр - заклад охорони здоров'я, що забезпечує надання консультативно-діагностичної вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги населенню і створюється у складі багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування або як окрема юридична особа у містах обласного значення та м. Києві;

спеціалізований медичний центр (спеціалізована лікарня, диспансер) - заклад охорони здоров'я, що забезпечує надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги за одним профілем;

3) заклади охорони здоров'я із забезпечення третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, до яких належать:

багатопрофільна лікарня (у тому числі клінічна лікарня) - заклад охорони здоров'я, що забезпечує надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги в умовах цілодобового стаціонару, денного стаціонару або амбулаторних умовах дорослим хворим у гострому стані або з хронічними захворюваннями, що потребують високоспеціалізованого медичного втручання з обов'язковою наявністю відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги;

багатопрофільна дитяча лікарня (у тому числі клінічна лікарня) - заклад охорони здоров'я, що забезпечує надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги в умовах цілодобового стаціонару, денного стаціонару або амбулаторних умовах хворим дітям у гострому стані або з хронічними захворюваннями, які потребують високоспеціалізованого медичного втручання з обов'язковою наявністю відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги;

високоспеціалізований медичний центр (лікарня, диспансер) - заклад охорони здоров'я, що забезпечує надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги за одним профілем;

університетська лікарня - заклад охорони здоров'я, який є лікувально-навчально-науковим структурним підрозділом вищого медичного навчального закладу IV рівня акредитації, головною метою діяльності якого є надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги при невідкладних станах та екстрених ситуаціях;

4) заклади охорони здоров'я системи екстреної медичної допомоги, що діють відповідно до положень, визначених законодавством;

5) хоспіси - заклади охорони здоров'я, що забезпечують надання паліативної допомоги пацієнтам з невиліковно прогресуючим захворюванням та психологічної, соціальної і духовної підтримки пацієнтам та членам його родини;

6) заклади охорони здоров'я з медичної реабілітації, до яких належать лікарні відновного (реабілітаційного) лікування - заклади охорони здоров'я, що забезпечують надання планової реабілітаційної допомоги населенню в умовах стаціонару, включаючи денний стаціонар, санаторно-курортні заклади;

7) інші заклади охорони здоров'я, які створюються у відповідності із законодавством України.

6. Діяльність закладів охорони здоров'я у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення регулюється відповідним законодавством.

7. За відомчим підпорядкуванням поділяються на:

1) заклади, які знаходяться у підпорядкуванні центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;

2) заклади, які знаходяться в підпорядкуванні місцевих органів державної влади;

3) заклади, які знаходяться в підпорядкуванні Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, що обслуговують військовослужбовців та інші категорії осіб цих відомств;

4) заклади, які знаходяться в підпорядкуванні інших відомств;

5) заклади, які не мають відомчого підпорядкування.

8. Типові положення про заклади охорони здоров'я за типами організації ними медичного обслуговування затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Стаття 3. Формування мережі закладів охорони здоров'я державної та комунальної форми власності

1. Мережа закладів охорони здоров'я державної та комунальної форми власності формується органами державної влади, уповноваженими відповідно до поточних та прогнозованих потреб населення у різних видах медичної допомоги з урахуванням регіональних демографічних, соціально-економічних, клімато-географічних, медико-соціальних особливостей, стану та перспектив розвитку транспортної інфраструктури.

2. Мережа закладів охорони здоров'я державної і комунальної форм власності, які надають первинну медичну допомогу, формується за принципом - один центр первинної медико-санітарної допомоги на один адміністративний район або на кожні 50 тисяч і менше зареєстрованих жителів в містах районного та обласного підпорядкування.

Мережа лікарських амбулаторій та фельдшерсько-акушерських пунктів, що входять до складу центрів первинної медико-санітарної допомоги формується місцевими органами влади за поданням керівництва центрів первинної медико-санітарної допомоги.

3. Мережа державних і комунальних закладів охорони здоров'я, які надають вторинну медичну допомогу, формується Радою Міністрів Автономної республіки Крим, обласними, міст Києва та Севастополя міськими державними адміністраціями відповідно до нормативів забезпеченості за кожною лікарською спеціальністю в розрізі нозологічних форм захворювань, які встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

4. Формування мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я, необхідних для забезпечення потреб населення в третинній, екстреній, паліативній та реабілітаційних видах медичної допомоги здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, відповідно до затвердженим цим органом порядком.

5. Органи державної влади при формуванні мережі закладів охорони здоров'я повинні враховувати перспективи щодо розвитку на підвідомчій території закладів охорони здоров'я недержавної форм власності, зокрема приватних закладів.

Стаття 4. Управління закладами охорони здоров'я

1. Управління закладами охорони здоров'я здійснює власник у відповідності до встановлених законодавством вимог для підприємств, установ і організацій різних організаційно-правових форм та у визначеному цим власником порядку, що закріплюється статутом (положенням), що затверджується у відповідності до вимог законодавства.

2. Керівний склад закладу та повноваження посадових осіб, що входять до цього керівного складу, визначаються статутом (положенням), що набуває чинності у порядку, визначеному законодавством для відповідних організаційно-правових форм підприємств, установ, організацій та товариств.

Незалежно від форми власності та організаційно-правової форми закладу охорони здоров'я до керівного складу закладу входять головний лікар та наглядова рада.

3. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, встановлює єдині кваліфікаційні вимоги до осіб, що займають посаду головного лікаря закладу охорони здоров'я.

4. Головний лікар закладу охорони здоров'я виконує наступні функції:

1) здійснює контроль за призначеннями та висновками лікуючих лікарів, шляхом перевірки документації, що ведуть в установленому порядку лікуючі лікарі, персонального огляду пацієнтів, опитування пацієнтів та осіб, що в установленому порядку представляють пацієнтів, ознайомлення із результатами патологоанатомічних розтинів та судово-медичної експертизи;

2) організовує прийняття рішення щодо процесу лікування в разі звернення лікуючих лікарів щодо проведення діагностики, лікування, реабілітації та несе персональну відповідальність за таке рішення;

3) здійснює перевірку якості та відповідності встановленим законодавством вимогам лікарських засобів та виробів медичного призначення, які заклад отримує в централізованому порядку та/або закупає на фармацевтичному ринку;

4) здійснює контроль за отриманням необхідного рівня кваліфікації медичним персоналом закладу, своєчасністю проходження навчання та підвищення кваліфікації;

5) відповідає за дотримання санітарно-епідеміологічних вимог у закладі.

Статутом (положенням) про заклад можуть бути визначені інші функції, що має виконувати головний лікар.

4. Функції та посади інших членів керівного складу закладу, зокрема його керівника визначаються відповідно до статуту (положення). Головний лікар може займати посаду керівника закладу. В разі, якщо відповідно до статуту (положення) передбачено посаду керівника та посаду головного лікаря, тільки головний лікар виконує функції, визначені за ним цим законом.

5. З фізичною особою, яка відповідно до статуту (положення) визначена керівником закладу охорони здоров'я незалежно від форми власності та організаційно-правової форми укладається контракт. Особливості призначення на посаду керівників закладів охорони здоров'я та особливості укладання контракту в визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

6. Штатний розпис комунальних та державних закладів охорони здоров'я формується керівником закладу за погодження із головним лікарем.

7. Оплата праці працівників закладів охорони здоров'я складається із:

постійної, яка визначається на основі єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів оплати праці працівників закладів охорони здоров'я з урахуванням підвищень, надбавок і доплат обов'язкового характеру;

преміальної, яка визначається відповідно до положення, що затверджується керівником закладу та схвалюється представницьким органом трудового колективу (зборами трудового колективу в разі відсутності постійно діючого органу), яке повинне враховувати обсяги та якість виконаної роботи.

Стаття 5. Наглядова рада закладу охорони здоров'я

1. З метою забезпечення виконання наглядових функцій в закладах охорони здоров'я створюється наглядова рада.

2. Наглядова рада є незалежним колегіальним органом, що здійснює нагляд за дотриманням прав та безпеки пацієнтів, забезпеченням якості медичної допомоги та додержанням правових принципів здійснення фінансово-господарської діяльності закладу охорони здоров'я.

3. До складу наглядової ради включаються:

представники професійних громадських організації медичних працівників при умові, що зазначені працівники не знаходяться у трудових чи цивільно-правових відносинах із відповідним закладом охорони здоров'я, а також родинних стосунках з керівництвом закладу - 3 особи;

представників громадських організацій (об'єднань) пацієнтів, релігійних, благодійних та інших організацій, статутна діяльність яких пов'язана зі сферою охорони здоров'я - 3 особи:

депутати ради, на території якої розміщений заклад охорони здоров'я - 3 особи;

Положення про наглядову раду закладу охорони здоров'я, порядок формування її складу, порядок виконання неї своїх функцій та прийняття рішень затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

При цьому в положенні повинен враховуватись порядок вибору та делегування до членства у представницьких органах, встановлених у зазначених організаціях та установах.

4. Термін повноважень наглядової ради визначається статутом (положенням) закладу охорони здоров'я, але не може бути меншим, ніж 5 років.

5. До компетенції наглядової ради належить:

внесення пропозицій щодо змін до статуту (положення) закладу охорони здоров'я;

розгляд та формування висновків щодо звітів про використання коштів та виконання договірних зобов'язань закладу охорони здоров'я, який щорічно доповідається керівником закладу на засіданні наглядової ради;

розгляд звернень громадян щодо неналежного медичного обслуговування, в тому числі на медичних працівників та керівний склад закладу;

інших питань передбачених статутом (положенням).

6. Висновок наглядової ради обов'язково враховуються при укладанні трудового контракту з керівником закладу охорони здоров'я та їх заступників.

7. Наглядова рада може ініціювати дострокове припинення контракту з керівником закладу охорони здоров'я або звільнення з посади інших працівників закладу.

8. На вимогу наглядової ради заклад охорони здоров'я повинен надавати інформацію з питань, що відносяться до компетенції наглядової ради.

9. Члени наглядової ради не мають права втручатися в процес діагностики, лікування та реабілітації пацієнтів та впливати на вибір пацієнтом лікуючого лікаря.

10. Типове положення про наглядову раду закладу охорони здоров'я затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Стаття 6. Договори про медичне обслуговування населення

1. Заклади охорони здоров'я та підприємці - фізичні особи в своїй діяльності виступають як постачальники медичної допомоги та медичних послуг і укладають договори про медичне обслуговування населення - закупівлю медичної допомоги та медичних послуг із розпорядниками коштів, включаючи бюджетні кошти.

2. Розрахунок потреби у наданні медичної допомоги, включаючи розмірів державного замовлення, здійснюється за її видами в розрізі нозологічних форм захворювань та станів згідно методики яка затверджується спільним рішенням центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сфері охорони здоров'я, фінансів та економічного розвитку і торгівлі.

3. Договори про медичне обслуговування населення - закупівлю медичної допомоги та медичних послуг для надання первинної медичної допомоги укладаються розпорядником бюджетних коштів на районному/міському рівні.

Договори про медичне обслуговування населення - закупівлю медичної допомоги та медичних послуг для надання вторинної, паліативної, екстреної та реабілітаційної медичної допомоги укладаються між розпорядниками бюджетних коштів на рівні Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя та закладами охорони здоров'я, що надають вторинну, паліативну, екстрену та реабілітаційну медичну допомогу.

Договори про медичне обслуговування населення - закупівлю медичної допомоги та медичних послуг для надання третинної медичної допомоги укладаються між головним розпорядником коштів Державного бюджету України, розпорядниками бюджетних коштів на рівні Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя та закладами охорони здоров'я, що надають третинну медичну допомогу.

4. Визначення постачальників медичної допомоги та медичних послуг здійснюється шляхом проведення конкурсу на умовах відкритості та гласності вибору, можливості усебічного вивчення всіх показників діяльності закладів охорони здоров'я для цих цілей у порядку визначеному законодавством - претендентів на постачання допомоги та послуг. Порядок та умови проведення конкурсів затверджується рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

5. Розпорядники бюджетних коштів укладають договори про медичне обслуговування населення - закупівлю медичної допомоги та медичних послуг на конкурсних умовах із закладами охорони здоров'я та фізичною особою - підприємцем, що зареєстровані на території адміністративно-територіальної одиниці, на яку розповсюджуються повноваження цього розпорядника.

В разі, якщо за результатами конкурсу потреба у наданні медичної допомоги, визначена розпорядником, не була задоволена повністю за рахунок пропозицій закладів охорони здоров'я та фізичної особи - підприємця, що зареєстровані на території адміністративно-територіальної одиниці, на яку розповсюджуються повноваження цього розпорядника, то розпорядник може укладати договори для задоволення незабезпеченої потреби із будь-якими іншими закладами охорони здоров'я та фізичною особою - підприємцем, незалежно від їх територіального розташування.

6. Заклад охорони здоров'я та фізична особа - підприємець - постачальник медичної допомоги та медичних послуг укладають договори про медичне обслуговування населення за результатами проведених конкурсів із розпорядниками бюджетних коштів різних рівнів.

У разі, якщо за результатами конкурсу не всі пропозиції постачальників були задоволені, такі постачальники мають право укладати договори про закупівлю медичної допомоги та медичних послуг із іншими розпорядниками, зокрема фондом соціального страхування, страховиками, юридичними та фізичними особами, громадськими та благодійними організаціями.

7. Постачальник медичної допомоги та медичних послуг не може бути примушений до надання допомоги, яка не визначена умовами договору, або притягнутий до відповідальності за ненадання видів допомоги та медичних втручань, які не включені до переліку таких, що надаються згідно з умовами договору за винятком випадків, які кваліфікуються як невідкладні, і при яких затримка у наданні допомоги або ненадання такої допомоги загрожують смертю пацієнта або незворотним враженням систем і органів хворого або постраждалого.

8. Істотними умовами договору про медичне обслуговування населення є:

предмет закупівлі - обсяги медичної допомоги та медичних послуг за їх видами в розрізі нозологічних форм захворювань та станів, включаючи розмір державного замовлення;

строк дії на один календарний рік;

місця виконання умов договору із зазначенням адреси;

умови розподілу між сторонами ризиків, пов'язаних з можливим перевищенням планових витрат при наданні медичної допомоги;

вартісні параметри, зокрема обсяги видатків на забезпечення надання якісної медичної допомоги та умови оплати;

результативні показники діяльності закладу охорони здоров'я, які мають бути досягнуті протягом терміну дії договору;

правила вирішення спорів, що виникають між сторонами під час виконання умов договору;

права та обов'язки сторін, їх відповідальність.

9. Форма типового договору про медичне обслуговування населення та порядок його укладання з закладами охорони здоров'я затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Істотні умови договору про медичне обслуговування населення розміщується на офіційному веб-сайті відповідних розпорядників бюджетних коштів не пізніше п'яти робочих днів з дня їх укладення.

Стаття 7. Фінансове забезпечення закладів охорони здоров'я

1. Заклади охорони здоров'я виступають як одержувачі бюджетних коштів від розпорядників бюджетних коштів за договорами про медичне обслуговування населення.

2. Розмір потреби у бюджетних коштах, які планується надати закладам охорони здоров'я на наступний календарний рік розпорядниками цих коштів, розраховуються на основі планових кошторисів окремо для кожного виду медичної допомоги.

3. Розрахунок планового обсягу бюджетних коштів для закладів охорони здоров'я, що надають первинну медичну допомогу, а також паліативну допомогу, здійснюється на підставі подушних нормативів фінансування, які розраховуються в порядку, затвердженому спільним рішенням центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сфері охорони здоров'я та у сфері фінансів. В основі розрахунку подушних нормативів лежить оцінка планової кількості викликів або відвідування лікаря первинного рівня та середні витрати, пов'язані із утриманням закладу охорони здоров'я, що надає первинну медичну допомогу. Розрахунок подушних нормативів паліативної допомоги здійснюється на основі оцінки кількості осіб, що потребують таку допомогу та середніх витрат, пов'язаних із наданням паліативної допомоги одному пацієнту.

В договорі про надання первинної медичної допомоги між відповідним закладом та розпорядником бюджетних коштів зазначається розмір подушного нормативу, як обсягу бюджетних асигнувань на одного жителя, кількість жителів, які підлягають обслуговуванню, порядок виділення коштів впродовж календарного року, а також показники якості роботи медичного закладу, зокрема, що фіксують результати проведеної профілактики та своєчасності виявлення ряду захворювань.

4. Розрахунок планового обсягу бюджетних коштів для закладів охорони здоров'я, що надають вторинну і третинну медичну допомогу, а також для денних стаціонарів здійснюється розпорядниками бюджетних коштів по встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, нозологічним формам захворювань та станам. По кожній із цих форм та станів визначається рівень потреби населення даного регіону у медичній допомозі у вигляді таких показників як кількість осіб, що орієнтовно буде госпіталізована у закладах вторинного та третинного рівнів, кількість курсів лікувань у денних стаціонарах.

Для кожного з таких показників встановлюється тариф, розрахований відповідно до методики, затвердженої спільним рішенням центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сфері охорони здоров'я та у сфері фінансів. Така методика базується на розрахунку середнього обсягу витрат за останні три роки, скоригованими на індекс споживчих цін (інфляції), із урахуванням діагностично-споріднених груп.

Розрахована потреба в медичній допомозі по нозологічним формам захворювань та станам відповідає обсягам державного замовлення, яке фінансується за рахунок бюджетних коштів.

Після прийняття бюджетів всіх рівнів та визначення в них обсягів бюджетних призначень для фінансування державного замовлення формується план бюджетних асигнувань по кожному розпоряднику. Розпорядники оголошують відкриті конкурси на закупівлю медичної допомоги між закладами охорони здоров'я всіх форм власності на принципах добросовісної конкуренції, відкритості та прозорості, рівноправності, об'єктивного та неупередженого оцінювання можливостей учасників конкурсу.

За результатами конкурсів розпорядники укладають договори із закладами на виконання бюджетних зобов'язань щодо надання медичної допомоги.

5. Обсяги фінансового забезпечення закладів охорони здоров'я, що надають вторинну та третинну медичну допомогу, в разі здійснення ними консультативно-діагностичної допомоги визначається за плановою кількістю осіб, яким надали допомогу із консультування і діагностики та на основі тарифів, затверджених в порядку, передбаченому частиною четвертою цього закону.

6. По реабілітаційній допомозі після перенесених захворювань і травм в реабілітаційних закладах або реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів потреба у фінансуванні визначається шляхом множення кількості курсів лікування по нозологічним формам захворювань та станам на вартісні показники по оцінці кожного курсу лікування, визначені в порядку передбаченому частиною четвертою цього закону. Результат розрахунку встановлюється як державне замовлення та підлягає розподілу між відповідними закладами, що надають реабілітаційну допомогу в порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

7. Вартість проведення профілактичних щеплень проти інфекційних хвороб за епідемічними показаннями як державне замовлення визначається шляхом врахування планової кількості щеплень та визначеної в порядку, передбаченим частиною четвертою цього закону, вартості проведення такого щеплення. Розподіл цього замовлення між закладами здійснюється розпорядником пропорційно кількості населення в територіально-адміністративних одиницях, де розміщені ці заклади.

8. Планування та розрахунок фінансування для надання екстреної медичної допомоги здійснюється на основі запланованої кількості викликів бригад швидкої медичної допомоги та планової собівартості медичних послуг, проведених під час її надання.

9. За окремих державних програми та комплексними заходами програмного характеру, виконання яких потребує забезпечення лікарськими засобами та виробами медичного призначення, визначення обсягів фінансування здійснюється шляхом планових розрахунків вартості передбачених у програмах цих засобів та виробів. При цьому ціни на зазначені засоби і вироби для розрахунку обсягів фінансування затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

10. Заклади охорони здоров'я після укладання договорів із розпорядниками бюджетних коштів затверджують кошториси, за якими встановлюються повноваження щодо отримання надходжень бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для придбання матеріальних цінностей та виконання інших функцій.

Стаття 8. Фінансовий механізм роботи закладів охорони здоров'я

1. Заклади охорони здоров'я всіх форм власності крім приватної працюють у статусі неприбуткової організації.

В разі отримання доходу, який може кваліфікуватись як прибуток, заклад охорони здоров'я підлягає оподаткуванню на загальних умовах.

2. Кожен заклад охорони здоров'я державної або комунальної власності, який не функціонує в статусі бюджетної установи, повинен розробляти та затверджувати свій фінансовий план в порядку, передбаченому спільним рішення центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сфері охорони здоров'я та у сфері фінансів. Фінансовий план повинен забезпечувати неприбутковість закладів охорони здоров'я.

3. Власні надходження державних і комунальних закладів охорони здоров'я отримані від плати за послуги, що надаються згідно чинного законодавства, за ініціативою цих закладів, зараховуються на поточні та/або вкладні (депозитні) рахунки, відкриті в спеціально уповноважених спільним рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сфері фінансів, та Національного банку комерційних банках. Зазначені доходи, а також відсотки, отримані від розміщення коштів закладів охорони здоров'я на вкладних (депозитних) рахунках в установах банків, включаються до фінансового плану закладів охорони здоров'я і можуть використовуватися на цілі, передбачені установчими документами цих закладів.

4. Кошти, отримані закладами охорони здоров'я від плати за послуги, що надаються згідно чинного законодавства, за ініціативою цих закладів, не можуть бути вилучені в дохід державного або місцевих бюджетів.

5. Як суб'єкт господарювання заклад охорони здоров'я, який не функціонує в статусі бюджетної установи, має право:

1) провадити фінансово-господарську діяльність в Україні та за її межами в межах, визначених чинним законодавством;

2) здійснювати капітальне будівництво, реконструкцію, проводити капітальний і поточний ремонт основних фондів;

3) спрямовувати кошти на матеріальну та соціальну підтримку медичного персоналу, створювати та розвивати власну базу соціально-побутових, спортивно-оздоровчих та профілактичних об'єктів;

4) відкривати поточні та депозитні рахунки у національній та іноземній валютах відповідно до законодавства, користуватися банківськими кредитами;

5) за погодженням із власником засновувати підприємства для провадження інноваційної та/або виробничої діяльності та/або брати участь у формуванні статутного капіталу інноваційних структур;

6) засновувати сталий фонд (ендавмент) закладу охорони здоров'я та розпоряджатися доходами від його використання відповідно до умов функціонування сталого фонду, а також отримувати майно, кошти і матеріальні цінності, зокрема будинки, споруди, обладнання, транспортні засоби, від державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб, у тому числі як благодійну допомогу.

6. Кошти, не використані закладом охорони здоров'я (крім закладів охорони здоров'я, що існують у формі бюджетних установ) протягом бюджетного періоду, не вилучаються та можуть використовуватися у подальшому закладом охорони здоров'я на власний розсуд виключно з метою фінансування його діяльності (у тому числі на оновлення його матеріально-технічної бази) з урахуванням вимог законодавства та установчих документів. Невикористання закладом охорони здоров'я бюджетних коштів та (або) коштів, отриманих закладом охорони здоров'я за договорами про медичне обслуговування населення, не може бути підставою для зменшення обсягу бюджетних коштів, що будуть перераховані такому закладу охорони здоров'я у наступному бюджетному періоді, за умови належного виконання договору про медичне обслуговування населення.

Стаття 9. Платні медичні послуги

1. Приватні заклади охорони здоров'я відповідно до законодавства та статуту можуть надавати фізичним та юридичним особам платні послуги, а державні і комунальні заклади охорони здоров'я відповідно до законодавства та статуту можуть надавати фізичним та юридичним особам платні послуги за умови забезпечення надання належного рівня безоплатної медичної допомоги.

2. Державні і комунальні заклади охорони здоров'я можуть надавати платні медичні послуги:

1) особам, що звернулися до закладу охорони здоров'я вторинного рівня та третинного рівнів, а також до закладів, що надають реабілітаційну та паліативну допомогу за власною ініціативою при відсутності направлення лікаря, що надає первинну допомогу, та/або направлень від закладів охорони здоров'я.

Виключення складають ситуації, коли особа, що звертається потребує невідкладного надання медичної допомоги;

2) особам, що перебувають на лікуванні у стаціонарі, в разі запиту цією особою надання їй соціально-побутових послуг підвищеної якості та більшої кількості, ніж ті, що пропонує заклад, зокрема комфортності утримання в палатах закладу, забезпечення харчування, білизни, прибирання, надання побутових приладів та інвентарю, засобів гігієни, консультативні послуги не медичних фахівців;

3) щодо проведення профілактичних оглядів;

4) щодо проведення консультацій фахівцями, які не є штатними працівниками закладу, де особа проходить лікування, крім ситуацій, коли заклад надає відповідне направлення;

5) щодо проведення на вимогу пацієнта діагностики, лікування, реабілітації поза призначеннями лікуючого лікаря, поза встановленим лікуючим лікарем або закладом графіком, в неробочий час, за межами закладу охорони здоров'я;

6) щодо проведення на вимогу пацієнта діагностики, лікування, реабілітації не у відповідності із затвердженими в установленому порядку стандартами, клінічними протоколами, формулярами.

3. Порядок надання платних медичних послуг, включаючи порядок визначення їх вартості, встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

4. Замовник послуги та заклад охорони здоров'я, що її надає підписують угоду про надання платної послуги, в якій зазначається вид послуги, термін її надання, в разі необхідності особливості її надання, розмір плати, виконавець та замовник. Форма типової угоди затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я.

Стаття 10. Матеріально-технічна база і правовий режим майна державних та комунальних закладів охорони здоров'я

1. Матеріально-технічною базою державних та комунальних закладів охорони здоров'я є його майно, включаючи будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, інвентар, вироби медичного призначення, службове житло та інші матеріальні цінності та нематеріальні цінності, включаючи оформлені в установленому порядку як інтелектуальна власність методики, технології, яке закріплюється за ним власником на основі права господарського відання.

2. Майно, закріплене за державними та комунальними закладами охорони здоров'я на праві господарського відання, не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди власників та за погодженням наглядової ради закладу, крім випадків, передбачених законодавством.

3. Передача в оренду державними та комунальними закладами охорони здоров'я закріплених за ними на праві господарського відання об'єктів власності здійснюється без права їх викупу відповідно до законодавства.

4. Земельні ділянки передаються закладам охорони здоров'я незалежно від форми власності у постійне користування в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Стаття 11. Відокремлені підрозділи закладів охорони здоров'я

1. Заклади охорони здоров'я державної та комунальної форми власності за погодженням із власником мають право створювати відокремлені підрозділи у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого закладом охорони здоров'я.

2. У порядку, передбаченому законодавством, до закладу охорони здоров'я можуть бути приєднані інші заклади охорони здоров'я, як відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.

Рішення щодо приєднання приймає власник за погодженням із центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я.

Стаття 12. Об'єднання закладів охорони здоров'я

1. У сфері охорони здоров'я в порядку та формах відповідно до законодавства можуть створюватись об'єднання закладів охорони здоров'я, а також об'єднання закладів охорони здоров'я із закладами, що надають послуги немедичного характеру, зокрема науково-педагогічного, консультативного, інформаційного, виробничого профілю, наданню соціальних та побутових послуг.

2. Медична допомога та медичні послуги від імені об'єднань надаватись не можуть.

Стаття 13. Спільна участь кількох закладів у наданні медичної допомоги та медичних послуг

1. Заклади охорони здоров'я мають право надавати медичну допомогу та медичні послуги на умовах спільної участі шляхом надання у використання обладнання, залучення медичних працівників, використання приміщень тощо.

2. Спільна участь закладів здійснюється на основі угоди, в якій фіксується участь кожної сторони та відповідальність кожної із сторін. Розподіл витрат, пов'язаних з наданням медичної допомоги та медичних послуг та одержаних доходів між учасниками угоди встановлюються окремим протоколом до цієї угоди

3. Надання медичних послуг спільно кількома закладами охорони здоров'я може здійснюватися за рішенням органів влади відповідної компетенції при ліквідації наслідків стихійних лих, здійснення санітарних та протиепідемічних (профілактичних) заходів, а також в інших випадках, коли існує загроза життю та здоров'ю населення. Питання використання майна кожного із закладів, залучення персоналу, а також розподіл фінансових ресурсів визначається у відповідності із прийнятими органами влади рішеннями.

Стаття 14. Здійснення інших видів діяльності закладами охорони здоров'я

Заклади охорони здоров'я державної та комунальної форм власності можуть здійснювати інші види діяльності, що не відносяться до надання медичної допомоги та медичних послуг за погодженням із власником такого закладу.

Стаття 15. Особливості реорганізації закладів охорони здоров'я - бюджетних установ у державні та комунальні підприємства

1. Реорганізація (в тому числі визначення організаційно-правової форми закладу охорони здоров'я, що утворюється в результаті реорганізації) здійснюється на підставі рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого належить відповідний державний чи комунальний заклад охорони здоров'я, у визначеному законом порядку реорганізації юридичних осіб.

2. Ліцензії державних та комунальних закладів охорони здоров'я - бюджетних установ, що реорганізовуються у державні та комунальні підприємства, не анулюються, а підлягають переоформленню на тих самих умовах та в порядку, передбаченому Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності", без стягнення плати за переоформлення ліцензії.

3. Дозволи на виконання робіт підвищеної небезпеки та устаткування підвищеної небезпеки, санітарні паспорти, інші дозволи, свідоцтва, сертифікати, видані державним та комунальним закладам охорони здоров'я - бюджетним установам, що реорганізовуються у державні та комунальні підприємства не анулюються, а підлягають переоформленню на тих самих умовах відповідним юридичним особам, утвореним у результаті перетворення, без стягнення плати за таке переоформлення.

4. Під час реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров'я - бюджетних установ у державні та комунальні підприємства трудові договори (контракти) працівників відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров'я (в тому числі їх керівників) зберігають свою дію. Трудові договори (контракти) між працівниками відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров'я (в тому числі їх керівниками) та створеними в результаті реорганізації відповідно до пункту 1 цього розділу державними та комунальними підприємствами, переукладаються тільки на вимогу працівників відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров'я (в тому числі їх керівників).

5. Державні та комунальні підприємства, що утворюються в результаті реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров'я - бюджетних установ, є правонаступниками усіх прав і обов'язків відповідних бюджетних установ. Органи, які здійснюють управління майном відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров'я - бюджетних установ, передають державним та комунальним підприємствам, що утворюються в результаті реорганізації майно, що входить до цілісного майнового комплексу державного чи комунального закладу охорони здоров'я - бюджетної установи, яким користувалися на відповідному праві зазначені заклади.

6. Передача нерухомого майна від державних та комунальних закладів охорони здоров'я - бюджетних установ до державних та комунальних підприємств, що утворюються в результаті реорганізації цих закладів може здійснюватися на підставі даних бухгалтерського обліку відповідних бюджетних установ щодо такого майна та його інвентаризації без попередньої державної реєстрації права власності на таке майно. Державна реєстрація прав на нерухоме майно (в тому числі права господарського відання) та прав на землю, що передаються (переходять) від державних та комунальних закладів охорони здоров'я - бюджетних установ до державних та комунальних підприємств, що утворюються в результаті реорганізації цих закладів на підставі акта прийомки-передачі та акта оцінки відповідного майна (за наявності). Акт прийомки-передачі та акт оцінки майна (за наявності) є документами, що підтверджують виникнення, перехід, припинення права на нерухоме майно (в тому числі права господарського відання) та прав на землю, що передаються (переходять) від бюджетних установ до державних та комунальних підприємств.

7. За результатами 2015 - 2020 років комунальні унітарні підприємства, що були створені в результаті реорганізації шляхом перетворення комунальних закладів охорони здоров'я - бюджетних установ, не зобов'язані відраховувати на користь відповідних територіальних громад (уповноважених ними органів) частину свого чистого прибутку (доходу).

Стаття 16. Особливості діяльності фізичних осіб - підприємців, які здійснюють господарську діяльність з медичної практики

1. Фізична особа - підприємець провадить діяльність згідно з ліцензією на медичну практику в умовах облаштованих приміщень, вимоги до функціонування яких затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

2. Лікарі загальної практики - сімейні лікарі, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи - підприємці, можуть залучатися центрами первинної медичної (медико-санітарної) допомоги для надання такого виду допомоги на договірних засадах як підрозділ при формуванні і плануванні мережі закладів охорони здоров'я, що надають цей вид медичної допомоги.

3. З питань здійснення медичної практики фізичні особи - підприємці підзвітні територіальним органам охорони здоров'я і надають статистичну звітність в порядку, який встановлений для державних і комунальних закладів.

Стаття 17. Відповідальність закладів охорони здоров'я

1. Заклади охорони здоров'я несуть відповідальність за свою діяльність в межах, передбачених чинним законодавством України.

2. Заклади охорони здоров'я в порядку, визначеному законодавством здійснюють обов'язкове страхування своєї професійної відповідальності в разі, якщо в результаті надання медичної допомоги або медичних послуг була заподіяна шкода пацієнтам та особам, які в установленому порядку представляють пацієнтів.

Стаття 18. Прикінцеві та перехідні положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня опублікування.

2. Кабінетові Міністрів України в тримісячний термін після офіційного оприлюднення цього Закону:

підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо внесення змін до законодавчих актів, що випливають з цього Закону;

забезпечити прийняття відповідно до своєї компетенції нормативно-правових актів, що випливають з цього Закону;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Законом;

забезпечити перегляд і скасування центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

3. До приведення законів та інших нормативно-правових актів у відповідність з цим Законом вони застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

4. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) абзац дванадцятий частини третьої статті 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., N 33, ст. 471, N 35 - 36, ст. 491; із змінами, внесеними Законом України від 4 квітня 2013 року N 182-VII) викласти у такій редакції:

"послуги з медичного обслуговування населення, що надаються за договором про медичне обслуговування населення, що укладається між розпорядниками бюджетних коштів відповідного рівня та суб'єктами господарської діяльності у сфері охорони здоров'я з метою забезпечення надання населенню медичної допомоги".

 

Голова Верховної Ради
України

В. ГРОЙСМАН

Опрос