Идет загрузка документа (26 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О юрисдикционных иммунитетах и ответственности иностранных государств

Проект закона Украины от 16.03.2015 № 2380
Дата рассмотрения: 16.03.2015 Карта проходжения проекта

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про юрисдикційні імунітети та відповідальність іноземних держав

Верховна Рада України відповідно до положень Конституції України, Декларації про державний суверенітет України та загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, запобігання порушенню прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства і держави, а також їх відновлення, керуючись наміром служити інтересам правосуддя, захищати права як іноземних держав, так і сторін судового процесу під час вирішення в судах України претензій іноземних держав на імунітет від юрисдикції таких судів, прийняла цей Закон, що встановлює межі юрисдикційного імунітету іноземних держав на території України.

Стаття 1. Визначення термінів

Для цілей цього Закону терміни вживаються в такому значенні:

1) імунітет від виконання судового рішення - імунітет від звернення стягнення на майно, що є власністю іноземної держави, і від вжиття щодо такої держави в іншій державі заходів у порядку примусового виконання рішення суду;

2) імунітет від вжиття забезпечувальних заходів - імунітет від накладення арешту на майно, що є власністю іноземної держави, і від вжиття щодо такої держави інших забезпечувальних заходів, передбачених законодавством України або регламентами арбітражних та/або інших юрисдикційних органів;

3) іноземна держава означає:

суверена чи главу іноземної держави або іншого політичного підрозділу (складові частини федеральної держави) іноземної держави тоді, коли вони діють у такій якості під час реалізації публічних повноважень;

уряд іноземної держави або будь-який політичний підрозділ іноземної держави, включаючи департаменти (міністерства) та агентства іноземної держави;

підприємства, установи, організації або інституції держави, або інші утворення, щодо діяльності яких іноземна держава вчиняє вирішальний вплив;

представників, уповноважених на представництво іноземної держави;

4) комерційна діяльність - підприємницька діяльність, метою провадження якої є отримання прибутку, що пов'язана з промисловим виробництвом, сільським господарством, будівництвом, страхуванням, фінансовими послугами, а також дії, пов'язані із провадженням господарської діяльності;

5) комерційна угода - цивільний чи господарський правочин, який вчиняється іноземною державою у будь-якій формі та спрямований на встановлення, зміну чи припинення цивільних або господарських прав та обов'язків іноземної держави з метою досягнення нею економічних, соціальних, інших результатів або отримання прибутку;

6) примусові заходи - заходи, спрямовані на примусове виконання винесеного проти іноземної держави судового рішення щодо неї та її власності;

7) суд - судовий, арбітражний або інший юрисдикційний орган, правомочний виконувати функції правосуддя відповідно до цього Закону, міжнародного договору, комерційної угоди або в інший спосіб згідно із законодавством України;

8) судовий імунітет - імунітет від притягнення іноземної держави до участі у провадженні в суді іншої держави;

9) юрисдикційний імунітет - судовий імунітет, імунітет від вжиття забезпечувальних заходів, імунітет від виконання судового рішення та від звернення будь-якого стягнення та накладення заборон стосовно майна іноземної держави, розташованого на території України;

Положення цієї статті стосуються вживання термінів у цьому Законі та не впливають на тлумачення зазначених термінів або їх значень в інших нормативно-правових актах України.

Стаття 2. Дія та/або бездіяльність осіб, органів під керівництвом або контролем іноземної держави

1. Для цілей цього Закону діяннями іноземної держави є дія та/або бездіяльність осіб, органів під керівництвом або контролем іноземної держави, прийняття актів особами або утвореннями, що не є органами державної влади, але уповноважені правом такої держави здійснювати елементи державної влади, їх посадовими особами, а також утвореними ними підприємствами, установами, організаціями та їх посадовими особами, якщо зазначені дії та/або бездіяльність, акти вчинені за вказівкою, розпорядженням, наказом або під контролем такої держави, або в подальшому схвалені іноземною державою, або такі, що присвоюються державі відповідно до норм міжнародного права.

Стаття 3. Привілеї та імунітети, на які не поширюється дія цього Закону

1. Дія цього Закону не поширюється на привілеї та імунітети, якими відповідно до норм міжнародного права користуються держави під час виконання функцій:

а) своїх дипломатичних представництв, консульських установ, спеціальних місій, представництв при міжнародних організаціях чи делегацій в органах міжнародних організацій або на міжнародних конференціях;

б) осіб, що представляють дипломатичні представництва, консульські установи, спеціальні місії, представництва при міжнародних організаціях чи делегаціях в органах міжнародних організацій або на міжнародних конференціях.

2. Дія цього Закону не поширюється на привілеї та імунітети, які надаються главам держав "ratione personae" відповідно до норм міжнародного права.

Стаття 4. Імунітет іноземної держави

1. Іноземна держава користується в Україні юрисдикційним імунітетом за винятками, встановленими законодавством України та міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Стаття 5. Судовий імунітет

1. Відповідно до положень цього Закону іноземна держава не користується в Україні судовим імунітетом, якщо вона погодилася на відмову від судового імунітету відповідно до статей 6 - 9 цього Закону, а також у випадках, передбачених статтями 11 - 15 цього Закону.

Стаття 6. Згода іноземної держави на юрисдикцію українського суду

1. Визнається, що іноземна держава погодилася на відмову від імунітету у разі, коли вона прямо висловила згоду на здійснення юрисдикції судом щодо відповідного питання або справи, зокрема:

у міжнародному договорі;

у комерційній угоді, що не є міжнародним договором;

шляхом подання відповідної заяви до українського суду або письмового повідомлення в рамках конкретного судового розгляду.

2. Згода іноземної держави на застосування українського права не розглядається як згода на відмову від судового імунітету.

3. Іноземна держава не може посилатися на судовий імунітет у разі виникнення спору, що випливає із провадження іноземною державою діяльності, не пов'язаної з реалізацією її суверенної влади.

Стаття 7. Участь іноземної держави у судовому розгляді

1. Визнається, що іноземна держава погодилася на відмову від судового імунітету, якщо ця держава стала стороною розгляду порушеної за її ініціативою судової справи в українському суді або бере участь по суті справи в українському суді, або вчинила будь-які інші дії по суті справи.

2. Не визнається відмовою від судового імунітету вступ держави у судовий розгляд в українському суді лише з метою посилання на імунітет.

3. Явка представника іноземної держави до суду, як свідка для давання показань не вважається згодою іноземної держави на відмову від судових імунітетів.

4. У разі коли іноземна держава не бере участі в судовому розгляді в українському суді, така обставина не може бути витлумачена як її згода на відмову від судового імунітету.

5. У разі коли належним чином повідомлена іноземна держава не бере участі в судовому розгляді, український суд повинен самостійно вирішити питання про наявність у неї юрисдикційних імунітетів.

Стаття 8. Відмова від імунітету щодо зустрічного позову

1. Іноземна держава, яка пред'явила позов до українського суду, визнається такою, що погодилася на відмову від судового імунітету щодо будь-якого зустрічного позову, вимоги якого ґрунтуються на тих же правовідносинах чи фактах, що і основний позов такої держави.

2. Іноземна держава, яка звернулася із зустрічним позовом до українського суду, визнається такою, що погодилася на відмову від судового імунітету щодо основного позову.

Стаття 9. Відмова від імунітету щодо третейського розгляду

1. У разі коли іноземна держава висловила в письмовій формі згоду на розгляд в арбітражі (третейському суді) спорів з її участю, що виникли або можуть виникнути в майбутньому, визнається, що стосовно таких спорів вона добровільно погодилася на відмову від судового імунітету з питань, що належать до компетенції суду в частині виконання ним функцій щодо арбітражу.

Стаття 10. Відкликання згоди на відмову від імунітету

1. Згода іноземної держави на відмову від судового імунітету, імунітету від вжиття забезпечувальних заходів та імунітету від виконання судового рішення не може бути відкликана, крім випадків, коли допустимість відкликання такої згоди прямо передбачена угодою з іншою стороною спору.

2. Згода іноземної держави на відмову від судового імунітету поширюється на всі стадії судового розгляду.

Стаття 11. Незастосування імунітету у спорах, пов'язаних з комерційною діяльністю

1. Іноземна держава не користується в Україні юрисдикційним імунітетом у спорах, що виникли під час провадження такою державою комерційної діяльності як на території України, так і поза її межами, якщо така діяльність створює прямі наслідки для України.

2. Іноземна держава не користується в Україні юрисдикційним імунітетом у спорах, що виникли з комерційних угод.

3. Під час вирішення питання про те, чи є угода, укладена іноземною державою або з державою, пов'язаною із зазначеною державою, такою, що вчинена з метою іншою, ніж для здійснення суверенної влади, український суд бере до уваги предмет і мету такої угоди.

4. У разі коли іноземна держава укладає комерційну угоду з іноземними фізичними або юридичними особами і відповідно до норм міжнародного приватного права вирішення спору щодо зазначеної комерційної угоди відноситься до юрисдикції суду іншої держави, іноземна держава не може послатися на юрисдикційний імунітет під час розгляду справи, що пов'язана з комерційною угодою.

Стаття 12. Незастосування імунітету у спорах, пов'язаних з участю в організаціях

1. Іноземна держава не користується в Україні судовим імунітетом у спорах, що стосуються її участі в господарських товариствах, а також інших комерційних та некомерційних підприємствах, установах, організаціях, зареєстрованих на території України, або таких, що мають основне місце діяльності на території України, або щодо яких іноземна держава вчиняє вирішальний вплив.

Стаття 13. Незастосування імунітету у спорах, що стосуються прав на майно

1. Іноземна держава не користується в Україні юрисдикційним імунітетом у спорах, що стосуються:

1) її прав на нерухоме майно, у тому числі майно, набуте шляхом правонаступництва, яке розташовується на території України, а також зобов'язань такої іноземної держави, пов'язаних із зазначеним майном;

2) будь-яких прав щодо майна, розташованого на території України та пов'язаних із ним зобов'язань;

3) її прав на майно, які виникають з підстав, не пов'язаних із здійсненням такою державою суверенної влади;

4) майна держави Україна та зобов'язань, пов'язаних з таким майном;

5) прав на майно, які виникли внаслідок спадкування, дарування, чи прав на безхазяйне майно, а також будь-яких прав чи інтересів іноземної держави стосовно довірчої власності, майна банкрута чи юридичної особи у процесі ліквідації;

6) будь-яких пошкоджень або втрати майна, включаючи майно держави Україна, її юридичних та фізичних осіб, якщо вимога виникла внаслідок заподіяння шкоди та/або вилучення, та/або втрати майна або іншої обставини, що мали місце повністю або частково на території України;

7) корпоративних прав іноземної держави у господарських товариствах, зареєстрованих та/або таких, що провадять свою діяльність на території України;

8) майна, набутого з порушенням норм законодавства України та/або міжнародного права;

9) заподіяння на території України внаслідок діянь іноземної держави шкоди життю, здоров'ю та майну громадян України, іноземців, осіб без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України;

10) легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, підтримки та/або фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї масового знищення.

Стаття 14. Незастосування імунітету у справах, що стосуються інтелектуальної власності

1. Іноземна держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, що пов'язані з визнанням за іноземною державою та реалізацією нею прав інтелектуальної власності, які охороняються в Україні, а також з можливим порушенням іноземною державою на території України прав інтелектуальної власності, що належать третім особам.

Стаття 15. Незастосування імунітету у трудових спорах

1. Іноземна держава не користується в Україні судовим імунітетом у спорах, що виникли з трудового договору між такою іноземною державою, що є роботодавцем, і працівником (громадянином України та або особою, яка має постійне місце проживання на території України) щодо роботи, яка була або повинна бути виконана повністю або частково на території України.

2. Частина перша цієї статті не застосовується:

1) у випадках, на які поширюється дія Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року;

2) у випадках, на які поширюється дія Віденської конвенцій про консульські зносини 1963 року;

3) у випадках, коли працівник був найнятий для виконання обов'язків із здійснення суверенної влади іноземної держави.

Стаття 16. Імунітет у справах, пов'язаних з експлуатацією морських суден і суден внутрішнього плавання

1. Держава, яка є власником судна або експлуатує його, не може посилатися на імунітет від юрисдикції під час розгляду в суді іншої держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, що стосуються експлуатації такого судна, якщо в момент виникнення факту, що став підставою позову, судно використовувалося в інших цілях, ніж державні некомерційні цілі, та відповідні держави не домовилися про інше.

2. Держава не може посилатися на юрисдикційний імунітет під час розгляду в суді іншої держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, що стосуються перевезення вантажу на борту судна, яке належить або експлуатується такою державою, якщо в момент виникнення факту, що став підставою позову, це судно використовувалося в інших цілях, ніж державні некомерційні цілі.

3. Для цілей застосування цієї статті під справами, що стосуються експлуатації судна, розуміються, зокрема, справи щодо:

зіткнення суден, пошкодження портових і гідротехнічних споруд або інших судноплавних аварій;

надання допомоги, рятувальних робіт;

постачання, ремонтних та інших робіт, надання послуг, що стосуються судна;

наслідків забруднення морського середовища;

підйому затонулого майна.

Стаття 17. Судочинство у справах за участю іноземної держави

1. Справи за участю іноземної держави розглядаються судами за правилами судочинства України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України або арбітражною угодою.

Стаття 18. Порядок вирішення питання про судовий імунітет іноземної держави

1. Питання про те, користується чи не користується іноземна держава судовим імунітетом, вирішується судом у судовому засіданні.

2. Єдиним органом, компетентним вирішувати питання про те, користується чи не користується іноземна держава в Україні судовим імунітетом, є суд.

Стаття 19. Застосування принципу взаємності

1. Під час розгляду в українському суді позову, пред'явленого до іноземної держави, суд застосовує принцип взаємності за клопотанням позивача або іншої особи, яка бере участь у справі.

2. У спорах, пов'язаних з комерційною діяльністю, а також у спорах, що виникли з цивільно-правових угод поза комерційною діяльністю, доказування обсягу юрисдикційного імунітету, який у відповідній іноземній державі надається Україні, може бути покладено на особу, яка заявила клопотання про застосування принципу взаємності.

3. Українські суди з урахуванням принципу взаємності можуть застосовувати більш суворі обмеження юрисдикційних імунітетів іноземної держави, ніж це закріплено у цьому Законі, якщо судові органи такої держави, у свою чергу, обмежують імунітет України.

Стаття 20. Майно, яке не використовується для провадження комерційної діяльності

1. Не вважається майном, що використовується і (або) призначене для використання іноземною державою в цілях інших, ніж здійснення суверенної влади держави, таке майно іноземної держави:

1) власність, включаючи будь-який банківський рахунок, використовувана або призначена для використання під час виконання функцій дипломатичного представництва держави або його консульських установ, спеціальних місій, представництв при міжнародних організаціях або делегацій в органах міжнародних організацій або на міжнародних конференціях;

2) власність центрального банку іноземної держави;

3) власність, що є складовою частиною культурної спадщини держави або частиною її архівів і не виставлена або не призначена для виставлення на продаж;

4) власність, що є складовою частиною експозиції об'єктів, які представляють науковий, культурний чи історичний інтерес, і не виставлена або не призначена для виставлення на продаж.

Стаття 21. Вирішення судом питання про вжиття забезпечувальних (примусових) заходів та про виконання судового рішення у спорах за участю іноземної держави

1. Питання про вжиття забезпечувальних (примусових) заходів та про виконання рішення, винесеного проти іноземної держави суд вирішує з урахуванням наявності в іноземної держави юрисдикційних імунітетів.

2. У разі коли невжиття забезпечувальних (примусових) заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання судового рішення, зокрема у зв'язку з високим ступенем ймовірності знищення, пошкодження, переміщення майна або іншого розпорядження ним з метою недопущення виконання судового рішення, суд за відсутності в нього достатніх підстав вважати, що іноземна держава користується юрисдикційним імунітетом, вправі прийняти на прохання сторони рішення про вжиття таких заходів. Прийняття такого рішення не позбавляє іноземну державу права на його оскарження з посиланням на факт наявності юрисдикційного імунітету.

3. Виконання судових рішень, винесених проти іноземних держав щодо них та їх власності, здійснюється на підставі законодавства України про виконавче провадження.

Стаття 22. Контрзаходи

1. Україна може застосувати контрзаходи проти держави, відповідальної за міжнародно-правове діяння, з метою спонукати зазначену державу виконувати свої зобов'язання за міжнародними договорами.

2. Рішення про застосування контрзаходів може бути прийняте Кабінетом Міністрів України, Радою національної безпеки і оборони України або Верховною Радою України та може полягати у тимчасовому невиконанні міжнародно-правових зобов'язань України перед цією державою.

3. На виконання частини другої цієї статті суди України під час розгляду справ щодо виконання іноземною державою своїх зобов'язань за міжнародними договорами можуть прийняти рішення про позбавлення такої іноземної держави юрисдикційного імунітету.

Стаття 23. Взаємодія з судом з питань застосування Закону

1. Міністерство закордонних справ України за запитом суду сприяє в отриманні інформації щодо рівня забезпечення в судових органах відповідної іноземної держави юрисдикційних імунітетів України та її власності.

2. Суд може в установленому порядку звернутися за роз'ясненнями з питань, що є предметом регулювання цього Закону, до Міністерства юстиції України.

3. Отримані від Міністерства юстиції України роз'яснення підлягають оцінці судом з урахуванням сукупності наявних у справі доказів.

Стаття 24. Направлення та вручення іноземній державі процесуальних документів

1. Направлення іноземній державі повідомлення про порушення проти неї справи в суді та інших судових документів здійснюється дипломатичними каналами.

Датою вручення таких документів вважається дата отримання їх зовнішньополітичним відомством відповідної держави.

2. Доручення судів про вручення іноземній державі документів та про вчинення у зв'язку з порушеною проти неї в суді справою інших процесуальних дій оформляються в порядку, передбаченому законодавством України та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 25. Рішення суду проти іноземної держави, яка не брала участі в розгляді судової справи

1. Рішення проти іноземної держави, яка не брала участі в розгляді судової справи в суді, може бути винесено за умови, якщо суд встановить, що:

1) дотримані вимоги частин першої та другої статті 22 цього Закону;

2) з дати вручення документів про порушення проти іноземної держави справи пройшло не менше одного місяця;

3) відповідно до положень цього Закону іноземна держава не користується юрисдикційним імунітетом.

2. Рішення суду повинне бути винесено у строк, що становить не більше ніж три місяці без урахування строку надіслання судових повідомлень, якщо суд не знайде підстав для зупинення провадження у справі.

Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

2. Закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Справи, які не були розглянуті у судах України до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням положень цього Закону.

 

Голова Верховної Ради
України

В. ГРОЙСМАН

Опрос