Идет загрузка документа (36 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

Об обеспечении права на свободу совести в воинских формированиях Украины

Проект закона Украины от 26.02.2015 № 2249
Дата рассмотрения: 26.02.2015 Карта проходжения проекта

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про забезпечення права на свободу совісті у військових формуваннях України

Розділ I. Загальні положення

Стаття 1. Визначення понять

1. Поняття, що застосовуються в цьому Законі, вживаються відповідно до визначень, закріплених у Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації", інших законах, якщо інші визначення не передбачені цим Законом.

Стаття 2. Законодавство України про свободу совісті у військових формуваннях України

1. Військовослужбовці військових формувань України реалізують своє право на свободу совісті у спосіб, що не суперечить Конституції України, цьому Закону, Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", іншим законами та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Якщо Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації", іншими законами чи підзаконними актами, передбачені положення, що суперечать цьому Закону, застосовуються положення цього Закону.

3. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, передбачені положення, що суперечать цьому Закону, застосовуються положення міжнародного договору.

Стаття 3. Військові формування, на які поширюється дія цього Закону

1. Дія цього Закону поширюється на:

Збройні Сили України;

Національну гвардію України;

Службу безпеки України;

Державну прикордонну службу України;

Державну спеціальну службу транспорту України;

інші формування, визначені законами України як військові.

Стаття 4. Державне сприяння реалізації права на свободу совісті у військових формуваннях України

1. Держава сприяє реалізації права на свободу совісті військовослужбовцями відповідно до законодавства України про свободу совісті у військових формуваннях України.

2. Державне сприяння реалізації права на свободу совісті військовослужбовцями базується на наступних принципах:

свободи фізичної особи мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої;

свободи фізичної особи відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання;

недопущення будь-якого примушування при визначенні військовослужбовцем свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії;

обмеження права на свободу совісті виключно у випадках і межах, передбачених законом, з метою охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших фізичних осіб;

нерозголошення інформації про особу, у тому числі інформації про сповідування тої чи іншої релігії, приналежності до релігійної організації, участі в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях чи інформацію про атеїстичні погляди, без її дозволу;

рівноправності військовослужбовців незалежно від їх ставлення до релігії;

недопущення релігійної ворожнечі та упередженого ставлення між особами відмінних віросповідань чи членів різних релігійних організацій;

відокремлення церкви (релігійних організацій) від держави, що не виключає державного сприяння права на свободу совісті військовослужбовцями шляхом, передбаченим законом.

3. Держава сприяє реалізації права на свободу совісті військовослужбовцями шляхом:

нормативного закріплення прав та гарантій військовослужбовців, пов'язаних із реалізацією права на свободу совісті;

виконання обов'язків, покладених законом на державу, щодо реалізації права на свободу совісті;

притягнення до відповідальності осіб за порушення законодавства про свободу совісті у військових формуваннях України;

залучення священнослужителів у війську до виконання їх обов'язків та сприянні реалізації їх обов'язків;

іншим способом, передбаченим законом.

Стаття 5. Особливості реалізація військовослужбовцями права на свободу совісті

1. Військовослужбовці вправі сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відкрито висловлювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Командири (начальники) військових з'єднань та частин надають можливість військовослужбовцям брати участь у богослужіннях та релігійних обрядах у вільний від виконання обов'язків військової служби час.

2. Військовослужбовці не мають права відмовлятися або ухилятися від виконання обов'язків військової служби з мотивів релігійних переконань та використовувати службові повноваження для релігійної чи атеїстичної пропаганди.

3. Військовослужбовці мають право на придбання, володіння і використання релігійної літератури будь-якою мовою, а також інших предметів та матеріалів релігійного призначення. Ніхто не має права перешкоджати задоволенню військовослужбовцями своїх релігійних потреб.

4. Особам, релігійні переконання яких перешкоджають проходженню строкової військової служби, надається право на проходження альтернативної (невійськової) служби відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу".

5. Створення релігійних організацій в органах військового управління, військових з'єднаннях та частинах забороняється.

Розділ II. Священнослужителі у війську

Глава 1. Статус священнослужителя у війську

Стаття 6. Завдання та функції священнослужителів у війську

1. З метою сприяння реалізації права на свободу у військових формуваннях України діють священнослужителі у війську.

2. Священнослужителі у війську проводять богослужіння, релігійні обряди, спілкування з військовослужбовцями, поширюють релігійну літератури чи інші предмети та матеріали релігійного призначення, іншим, не забороненим законом способом, сприяють реалізації релігійних та духовних потреб військовослужбовців.

3. Священнослужителі у війську є рівними у своїх правах та обов'язках незалежно від приналежності до тої чи іншої релігійної організації.

4. Священнослужителі у війську здійснюють свої функції на основі трудового договору. Священнослужителі у війську, що уклали трудовий договір, входять до особового складу військового формування як працівники. Священнослужителі, які працюють у релігійній організації за трудовим договором, можуть обіймати посаду священнослужителя у війську за сумісництвом у порядку, узгодженому релігійною організацією та міністерством чи іншим органом командування (управління) військового формування.

5. Священнослужителі у війську, які уклали трудовий договір, здійснюють свої функції на рівні роти (чи прирівняного за своєю чисельністю і/або місцем в організаційно-штатній структурі військового формування з'єднання, об'єднання, частини, підрозділу). Священнослужитель у війську сприяє забезпеченню релігійних потреб військовослужбовців роти (чи прирівняного за своєю чисельністю і/або місцем в організаційно-штатній структурі військового формування з'єднання, об'єднання, частини, підрозділу), до якої він не належить, виходячи з наявності часу, ресурсів, можливостей бойової обстановки та вказівок військового командування.

Стаття 7. Права священнослужителів у війську

1. Священнослужителі у війську мають наступні права:

на гуманне, ввічливе та рівноправне ставлення до себе з боку державних органів, посадових осіб, військовослужбовців будь-яких посад та військових звань;

проводити богослужіння, релігійні обряди у встановленому для цього місці і час;

спілкуватись з військовослужбовцем (військовослужбовцями), у тому числі конфіденційно без розголошення відомостей, отриманих чи сказаних під час такого спілкування;

проводити сповідь віруючих та не розголошувати відомості, отримані під час сповіді;

перебувати у розташуванні військової частини чи військового підрозділу з метою реалізації своїх завдань та функцій;

носити військову форму військового формування, до особового складу якого входять священнослужителі у війську, із розрізнювальними знаками, встановленими Кабінетом Міністрів України;

користуватись матеріальною базою, приміщеннями, устаткуванням військової частини чи військового підрозділу з метою реалізації своїх завдань та функцій;

під час перебування у розташуванні військової частини чи військового підрозділу отримувати харчування, місце для сну, місце для підготовки до проведення богослужінь і релігійних обрядів згідно вимог законів та підзаконних актів, встановлених для осіб не нижче офіцерського складу військового формування;

отримувати заробітну плату та користуватись іншими правами і гарантіями, встановленими законодавством про працю, у випадку укладення трудового договору;

висловлювати свої пропозиції та зауваження щодо виховної роботи та гуманітарної політики, що проводиться у військовому формуванні;

користуватися іншими правами, що не суперечать законодавству України.

2. Релігійні обряди та богослужіння проводяться поза строєм.

3. Священнослужитель у війську не може бути залучений до чергувань, нарядів, виконання бойових завдань, проведення службового розслідування та інших дій, не сумісних із його завданням та функціями.

Стаття 8. Обов'язки священнослужителів у війську

1. Священнослужителі у війську повинні дотримуватись наступних обов'язків:

дотримуватись Конституції України, законів України, підзаконних актів;

зберігати таємницю сповіді та конфіденційного спілкування;

дотримуватись вимог законодавства про працю та трудового договору;

не допускати появи та поширення серед військовослужбовців релігійної ворожнечі та упередженого ставлення до інших віросповідань чи членів інших релігійних організацій;

поважати релігійні вчення, переконання, обряди та богослужіння, що проводяться священнослужителями у війську - членами інших релігійних організацій;

співпрацювати із священнослужителями у війську, які є представниками інших релігійних організацій, з метою недопущення релігійної ворожнечі та упередженого ставлення до інших віросповідань чи членів інших релігійних організацій;

виключно на прохання військовослужбовця, який визнає своє свою приналежність до іншої релігійної організації чи є атеїстом, забезпечувати релігійні потреби такого військовослужбовця незалежно від його приналежності до будь-якої релігійної організації чи атеїстичних переконань;

зберігати державну таємницю, яка стала відома йому під час виконання його функцій;

дотримуватись наказів військового командування, що не суперечать Конституції України, законам України, завданням та функціям священнослужителям у війську.

2. Священнослужителю у війську заборонено брати безпосередню участь в бойових діях та носити зброю.

Стаття 9. Визначення необхідної кількості священнослужителів у війську

1. Визначення необхідної кількості священнослужителів у війську проводиться на рівні роти (чи прирівняного за своєю чисельністю і/або місцем в організаційно-штатній структурі військового формування з'єднання, об'єднання, частини, підрозділу) шляхом таємного анкетування військовослужбовців. В анкеті зазначається виключно питання про віросповідання військовослужбовця та приналежність до релігійної організації.

2. Релігійні організації можуть делегувати своїх представників для контролю за проведенням анкетування та підрахунку його результатів.

3. Результати таємного анкетування оголошуються на шикуванні особового складу не пізніше двох днів після його проведення.

4. У разі виявлення порушень під час проведення чи підрахунку результатів таємного анкетування на вимогу не менше однієї п'ятої від особового складу роти (чи прирівняного за своєю чисельністю і/або місцем в організаційно-штатній структурі військового з'єднання, об'єднання, частини, підрозділу) проводиться повторне анкетування, а попереднє визнається таким, що не відбулось.

5. Повторне анкетування проводиться у разі заміни особового складу більше ніж на одну третю. У такому випадку до особового складу роти (чи прирівняного за своєю чисельністю і/або місцем в організаційно-штатній структурі військового формування з'єднання, об'єднання, частини, підрозділу) можуть включатися священнослужителі у війську, які належать до інших релігійних організацій, відповідно до встановленого результату анкетування.

5. Протокол, складений за результатами таємного анкетування, із підписами відповідальних за його проведення осіб та представників релігійних організацій надсилається у відповідне міністерство чи інший орган командування (управління) військового формування не пізніше трьох днів з дня проведення таємного анкетування. У протоколі зазначаються наступні відомості:

назва, командування та організаційно-штатне підпорядкування роти (чи прирівняного за своєю чисельністю і/або місцем в організаційно-штатній структурі військового формування з'єднання, об'єднання, частина, підрозділ тощо);

загальна чисельність осіб,які належать до того чи іншого віросповідання та релігійної організації;

особи, що проводили і були відповідальні за проведення таємного анкетування;

представники релігійних організацій, які були присутні під час проведення таємного анкетування.

6. Якщо кількість військовослужбовців роти (чи прирівняного за своєю чисельністю і/або місцем в організаційно-штатній структурі військового з'єднання, об'єднання, частина, підрозділ тощо), які визнають свою приналежність до певної релігійної організації, становить більше п'яти, зі священнослужителем релігійної організації, до якої належать дані військовослужбовці, укладається трудовий договір. Кількість священнослужителів, які працюють на рівні роти (чи прирівняного за своєю чисельністю і/або місцем в організаційно-штатній структурі військового з'єднання, об'єднання, частина, підрозділ тощо), від однієї релігійної організації не може бути більшою за одного священнослужителя у війську.

Стаття 10. Направлення прохань про направлення кандидатур на посаду священнослужителя у війську

1. Протягом п'яти днів з моменту отримання останнього протоколу таємного анкетування міністерство чи інший орган командування (управління) військового формування відповідно до результатів проведених таємних анкетувань визначають загальну потребу у священнослужителях у війську, які належать до різних релігійних організацій, та визначає релігійні організації, до яких необхідно звернутися з проханням про направлення кандидатур на посаду священнослужителя у війську.

2. Не пізніше п'яти днів з дня закінчення строку, встановленого частиною першою цієї статті, до релігійних організацій, визначених у порядку, передбаченому частиною першою цієї статті, міністерство чи інший орган командування (управління) військового формування направляє прохання про направлення кандидатур на посаду священнослужителя у війську, де зазначає наступну інформацію:

кількість священнослужителів у війську, які необхідно залучити від даної релігійної організації;

назва, командування та організаційно-штатне підпорядкування роти (чи прирівняного за своєю чисельністю і/або місцем в організаційно-штатній структурі військового з'єднання, об'єднання, частини, підрозділу), до якої необхідно залучити священнослужителів у війську від даної релігійної організації;

короткі відомості про права, обов'язки, гарантії та порядок діяльності священнослужителів у війську;

посадову особу чи підрозділ (відділ, управління тощо), які забезпечують добір священнослужителів у війську, і контактний телефон такої посадової особи чи підрозділу (відділу, управління тощо).

3. Релігійні організації, які отримали прохання міністерства чи іншого органу командування (управління) військового формування, протягом трьох тижнів з дня отримання прохання направляють священнослужителів свої релігійних організацій, які відповідають вимогам, встановленим пунктом 1 - 5 статті 11 цього Закону.

4. Священнослужителі, які відповідають вимогам, встановленим пунктом 1 - 5 статті 11 цього Закону, за власною ініціативою без отримання прохання про направлення кандидатур на посаду священнослужителя у війську релігійною організацією, членом якої є священнослужитель, можуть звернутися до міністерства чи іншого органу командування (управління) військового формування, подавши заяву з проханням укласти трудовий договір на зайняття посади священнослужителя у війську. Такі особи включаються до резерву священнослужителів у війську і мають першочергове право на укладення трудового договору на зайняття посади священнослужителя у війську відповідно до встановленої потреби священнослужителів у війську.

Стаття 11. Вимоги до священнослужителів у війську

1. Священнослужитель у війську повинен відповідати наступним вимогам:

бути членом зареєстрованої у встановленому законом порядку релігійної організації, що підтверджується трудовим договором із релігійною організацією, статутом релігійної організації чи іншим документом, встановленим релігійною організацією;

мати не менше як три роки досвіду діяльності священнослужителя, що підтверджується трудовим договором або в інший спосіб, визначений міністерством чи іншим органом командування (управління) військового формування;

віком не менше 21 року;

володіння державною мовою;

проходження першого рівня підготовки священнослужителя у війську, що підтверджується в порядку передбаченому статтею 12 цього Закону;

успішне проходження другого рівня підготовки священнослужителя у війську.

Стаття 12. Укладення трудового договору

1. Особи, які мають намір зайняти посаду священнослужителя у війську, подають до міністерства чи іншого органу командування (управління) військового формування наступні документи:

документ, що посвідчує особу;

документи (оригінали або їх копії, засвідчені релігійною організацією), визначені у пункті першому, другому і п'ятому частини першої цієї статті;

автобіографію, в якій описується досвід діяльності священнослужителя, його духовну (релігійну, теологічну) освіту, досягнення у сфері релігійної діяльності. До автобіографію можуть додаватися документи, що підтверджують викладені в ній відомості.

2. У першу чергу трудовий договір укладається із священнослужителями, визначеними у частині першій статті 10 цього Закону.

3. Якщо на одну посаду священнослужителя у війську претендують декілька осіб, переваги надаються тій особі, яка пройшла другий рівень підготовки, отримавши вищу оцінку, і досвід діяльності якої більше відповідає функціям та завданню священнослужителя у війську і особливостям його роботи.

Стаття 13. Рівні підготовки священнослужителів у війську

1. Підготовка священнослужителя у війську проводиться на двох рівнях - першому та другому.

Стаття 14. Перший рівень підготовки священнослужителів у війську

1. Перший рівень підготовки священнослужителя у війську проходить до укладання трудового договору у військовому формуванні.

2. Перший рівень включає духовну, релігійну, теологічну, іншу військову підготовку.

3. Перший рівень проводиться релігійною організацією, членом, якої є священнослужитель - кандидат на посаду священнослужителя у війську, шляхом проведення курсів, тренінгів, семінарів тощо.

4. Підтвердженням проходження підготовки на першому рівні є документ установленого релігійною організацією зразка, що видається релігійною організацією, членом якої є священнослужитель - кандидат на посаду священнослужителя у війську.

5. Релігійні організацію можуть спільно проводити заходи підготовки на першому рівні та/або створювати громадські об'єднання з метою підготовки священнослужителів війську.

Стаття 15. Другий рівень підготовки священнослужителів у війську

1. Другий рівень підготовки священнослужителя у війську проходить до укладання трудового договору у військовому формуванні.

2. Другий рівень включає вивчення військової справи, військово-гуманітарну та військово-психологічну підготовку.

3. Порядок проходження, програма, термін, оцінювання успішності проходження та підтвердження проходження другого рівня підготовки визначає міністерство чи інший орган командування (управління) військового формування.

Стаття 16. Припинення діяльності священнослужителя у війську

1. Діяльність священнослужителя у війську припиняється у наступних випадках:

закінчення терміну дії трудового договору;

відкликання керівництвом релігійної організації, до якої належить священнослужитель у війську, за порушення її внутрішніх правил;

набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі священнослужителя у війську;

за інших підстав, передбачених законодавством про працю.

Глава 2. Одноразова грошова допомога священнослужителям у війську

Стаття 17. Одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності священнослужителів у війську під час виконання їх функцій в умовах ведення бойових дій або в районах проведення антитерористичної операції

1. Одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності священнослужителів у війську під час виконання їх функцій в умовах ведення бойових дій або в районах проведення антитерористичної операції - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

2. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:

1) загибелі (смерті) священнослужителя у війську під час виконання ним його функцій в умовах ведення бойових дій або в районах проведення антитерористичної операції або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним його функцій, в умовах ведення бойових дій або в районах проведення антитерористичної операції;

2) смерті священнослужителя у війську, що настала внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період виконанням ним його функцій в умовах ведення бойових дій або в районах проведення антитерористичної операції;

3) встановлення священнослужителю у війську інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання чи нещасного випадку, отриманого ним під час виконання його функцій в умовах ведення бойових дій або в районах проведення антитерористичної операції або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним його функцій в умовах ведення бойових дій або в районах проведення антитерористичної операції, чи встановлення інвалідності священнослужителю у війську після закінчення перебування в зоні ведення бойових дій або районі проведення антитерористичної операції внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;

4) отримання священнослужителем у війську поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним його функцій в умовах ведення бойових дій або в районах проведення антитерористичної операції, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.

3. Священнослужителі у війську вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, за умов, визначених цим Законом.

Стаття 18. Особи, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги

1. У випадках, зазначених у підпунктах 1 - 2 пункту 2 статті 17 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та особи, які перебувають на утриманні, загиблого (померлого) священнослужителя у війську.

2. Члени сім'ї, батьки загиблого (померлого), особи, які перебувають на утриманні священнослужителя у війську визначаються відповідно до Сімейного кодексу України.

Стаття 19. Розмір одноразової грошової допомоги

1. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:

а) 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі загибелі (смерті) священнослужителя у війську у випадках, зазначених у підпунктах 1 - 2 пункту 2 статті 17 цього Закону;

б) 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення священнослужителю у війську інвалідності І групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення священнослужителю у війську інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення священнослужителю у війську інвалідності III групи.

2. Одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпункті 4 пункту 2 статті 17 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої священнослужителю у війську ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 4 пункту 2 статті 17 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб.

Стаття 19. Призначення і виплата одноразової грошової допомоги

1. Одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1 - 2 пункту 2 статті 17 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її отримання. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 18 цього Закону, від отримання одноразової грошової допомоги її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на її отримання.

2. У випадках, передбачених підпунктами 3 - 4 пункту 2 статті 17 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним священнослужителям у війську.

3. Встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності священнослужителям у війську здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до законодавства.

4. Якщо протягом двох років священнослужителям у війську після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

5. Якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за її вибором.

6. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

7. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 20. Підстави, за якими призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються

1. Призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності священнослужителя у війську є наслідком:

вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;

вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;

навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Розділ III. Прикінцеві положення

1. Цей закон набирає чинності через місяць з дня його офіційного опублікування.

2. Таємне анкетування, передбачене статтею 9 цього Закону, повинно бути проведено не пізніше двох тижнів з дня набрання чинності цим Законом.

2. Доручити Кабінету Міністрів України, міністерствам, іншим органам командування (управління) військового формування:

до набрання чинності цим Законом:

привести свої акти у відповідність із цим Законом,

видати акти, необхідні для реалізації цього Закону;

після набрання чинності цим Законом:

забезпечити проведення таємного анкетування - не пізніше місяця місяців з дня набрання чинності цим Законом;

визначити загальну потребу у священнослужителях у війську - не пізніше 45 днів з дня набрання чинності цим Законом;

укласти трудові договори із священнослужителями у війську - не пізніше чотирьох місяців з дня набрання чинності цим Законом.

3. Доповнити статтю 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" пунктом 13 наступного змісту:

"13) священнослужителі у війську, які виконували свої функції у районах проведення антитерористичної операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, та стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час виконання своїх функцій, перебуваючи в районах антитерористичної операції у період її проведення."

Порядок надання статусу інваліда війни особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, а також райони антитерористичної операції визначає Кабінет Міністрів України"

4. Доповнити пункт 13 статті 17 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" абзацом восьмим наступного змісту:

"священнослужителям у війську - на час дії трудового договору."

5. Статтю 6 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виключити.

 

Голова Верховної Ради України

Опрос