Идет загрузка документа (238 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О высшем образовании

Проект закона Украины от 11.01.2013 № 1187-1
Дата рассмотрения: 11.01.2013 Карта проходжения проекта

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про вищу освіту

Цей Закон відповідно до Конституції України встановлює засади правового регулювання відносин у системі вищої освіти України.

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ. ПРАВО НА ВИЩУ ОСВІТУ

Стаття 1. Основні терміни та їх визначення

1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

1) автономія вищого навчального закладу - це незалежність вищого навчального закладу від держави, органів публічної влади (органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим) та інших суспільних сил у прийнятті рішень стосовно освітньої діяльності, науково-дослідної роботи, інших пов'язаних з ними видів діяльності, а також адміністрування, внутрішньої організації та управління, майна і фінансів вищого навчального закладу, яка передбачає відповідальність закладу як центру вільної думки перед суспільством та державою за розвиток людського потенціалу, за науковий і технологічний прогрес суспільства;

2) агенція зовнішнього забезпечення якості вищої освіти - установа державної або приватної форми власності, яка здійснює оцінювання якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів, у тому числі зовнішнє оцінювання результатів навчання, виробляє для них рекомендації та надає допомогу в організації системи забезпечення якості, готує звіти та інформує громадськість й усі зацікавлені сторони про якість вищої освіти в країні;

3) академічна свобода - це свобода наукових, науково-педагогічних працівників та осіб, які навчаються, щодо здобуття, поширення і розвитку знань шляхом навчання, науково-дослідної роботи, обговорення, документування, публікування, із використанням індивідуальних чи колективних форм роботи;

4) акредитація - процедура оцінювання якості освітньої діяльності вищого навчального закладу, включно з оцінюванням навчальних досягнень осіб, які здобувають тут освіту;

5) вища освіта - освіта високого рівня спеціалізації та складності, яка ґрунтується на повній загальній середній освіті і передбачає здобуття фундаментальної освіти з галузей науки та відповідної професійної підготовки;

6) вищий навчальний заклад - освітньо-науковий заклад, що має статус юридичної особи, основними завданнями якого є освітня діяльність щодо надання вищої освіти та проведення наукових досліджень;

7) вчене звання - професійна кваліфікація особи щодо здійснення наукової та науково-педагогічної діяльності; в Україні встановлюються вчені звання старшого дослідника, доцента, професора;

8) державний електронний реєстр документів про освіту - база персональних даних про присвоєння особам освітніх, освітньо-наукових та наукових ступенів із зазначенням підсумків навчання з усіх навчальних дисциплін та предметів;

9) доктор наук - вищий науковий ступінь, що здобувається на основі освітньо-наукового ступеня доктора філософії;

10) докторант - особа, яка проходить навчання на третьому освітньому рівні вищої освіти з метою здобуття освітньо-наукового ступеня доктора філософії у вищому навчальному закладі чи науковій установі на основі освітнього ступеня магістра;

11) європейська кредитно-трансферна система (ЄКТС) - орієнтована на студента система накопичення та трансферу (перенесення, перезарахування) кредитів, яка призначена для сприяння плануванню, наданню, оцінюванню, визнанню та підтвердженню навчальних дисциплін та кваліфікацій, а також для забезпечення мобільності студентів;

12) зміст вищої освіти - обумовлена цілями та потребами людини і суспільства система знань з певної галузі та суміжних галузей знань, умінь і навичок щодо застосування цих знань та здобуття нових знань у галузі, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що має бути сформована в процесі здобуття вищої освіти;

13) кваліфікаційний центр - ліцензована відповідно до закону установа, що здійснює оцінювання результатів професійного навчання (набутих компетентностей) відповідно до затверджених стандартів професійної кваліфікації і надає особі за результатами оцінювання відповідну професійну кваліфікацію;

14) компетентність - здатність особи застосовувати знання, вміння, персональні, соціальні та/або методологічні навички при виконанні робочих завдань чи для аналізу ситуацій, для професійного та особистого удосконалення/розвитку;

15) кредит ЄКТС (кредит) - обсяг навчальної роботи студента чи іншого здобувача вищої освіти з вивчення навчальної дисципліни або іншого виду навчальної діяльності, що ґрунтується на навантаженні студента, необхідному для досягнення очікуваних результатів навчального процесу на певному рівні, які можна відповідним чином оцінити; навчальний рік складає 60 кредитів; обсяг одного кредиту становить 36 годин;

16) ліцензування - процедура визнання спроможності вищого навчального закладу здійснювати освітню діяльність щодо надання вищої освіти в певній галузі знань для здобуття особою певного освітнього, освітньо-наукового чи наукового ступеня та післядипломної освіти відповідно до вимог Державного стандарту освітньої діяльності та Державного стандарту змісту вищої освіти, зовнішнього забезпечення якості вищої освіти, оцінювання результатів професійної підготовки та інших освітніх послуг;

17) науковий працівник - особа, яка професійно займається науковою, науково-технічною, науково-організаційною або науково-педагогічною діяльністю та має відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання;

18) науково-педагогічна діяльність - педагогічна діяльність у вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти, пов'язана з науковою та (або) науково-технічною діяльністю;

19) Національна система професійних кваліфікацій - сукупність механізмів правового, інституційного і фінансового регулювання правовідносин у сфері професійної підготовки, метою якого є забезпечення стандартизованої якості професійних кваліфікацій та їхньої відповідності поточним та перспективним потребам розвитку ринку праці та суспільства;

20) освітній ступінь - характеристика вищої освіти особи за обсягом здобутих знань, умінь, навичок та компетентностей у галузі знань; в Україні встановлюються освітні ступені бакалавра та магістра;

21) освітньо-науковий ступінь - характеристика вищої освіти особи за обсягом здобутих знань, умінь, навичок та компетентностей у галузі знань щодо здатності особи самостійно проводити наукові дослідження; в Україні встановлюється освітньо-науковий ступінь доктора філософії;

22) приватний вищий навчальний заклад - вищий навчальний заклад, одним із засновників якого є фізична особа чи юридична особа приватного права; приватний вищий навчальний заклад є юридичною особою приватного права;

23) професійна кваліфікація - характеристика особи за рівнем сформованості вмінь, навичок та компетентностей здійснювати певну професійну діяльність; в Україні на основі вищої освіти встановлюються професійні кваліфікації спеціаліста, магістра професійного спрямування, дослідника;

24) професійна освіта особи - певний обсяг компетентностей у сфері професійної діяльності, який забезпечує здатність особи виконувати завдання відповідного рівня складності; професійна освіта залежно від рівня складності виконуваних завдань може здобуватися на основі базової або повної середньої освіти та вищої освіти;

25) публічний вищий навчальний заклад - заснований уповноваженим органом публічної влади (органом державної влади, органом місцевого самоврядування, органом влади Автономної Республіки Крим) вищий навчальний заклад, який є юридичною особою публічного права; публічні вищі навчальні заклади можуть бути державними та комунальними;

26) результати навчання - сукупність компетентностей, що виражають знання, розуміння, уміння, цінності, інші особистісні якості, які набув студент після завершення освітньої/навчальної програми або її окремого компонента;

27) спеціалізована вчена рада - колегіальний орган, уповноважений присвоювати освітньо-наукові та наукові ступені на підставі розгляду поданих наукових робіт (дисертацій) в порядку, визначеному законом;

28) спеціальність - категорія, яка характеризує спрямованість і зміст навчання при професійній підготовці фахівця; визначається за об'єктом діяльності або функцією та предметом діяльності фахівця і відображає, насамперед, вид його діяльності і сферу застосування його праці;

29) сталий фонд (ендавмент) - сума коштів або вартість іншого майна, призначених для інвестування або капіталізації на строк не менше 36 місяців, пасивні доходи від якого призначаються для використання з метою благодійної діяльності в порядку, визначеному благодійниками або уповноваженими ними особами;

30) стандарт змісту вищої освіти - сукупність норм, які визначають зміст вищої освіти у відповідній галузі знань через заплановані результати навчання здобувачів вищої освіти;

31) стандарт освітньої діяльності у сфері вищої освіти - сукупність норм, які визначають вимоги до організації навчання у вищому навчальному закладі для здобуття відповідного освітнього чи освітньо-наукового ступеня;

32) якість вищої освіти - якісні та кількісні показники результатів навчання осіб, що здобули вищу освіту відповідного освітнього чи освітньо-наукового ступеня, які засвідчують рівень їх компетентності і здатності до професійної діяльності відповідно до напряму підготовки та спеціальності (спеціалізації);

33) якість освітньої діяльності у сфері вищої освіти - якісні та кількісні показники організації навчального процесу у вищому навчальному закладі, що включають показники забезпечення науковими та науково-педагогічними кадрами, інформаційними ресурсами, науково-методичними матеріалами, лабораторним та іншим обладнанням, необхідним для засвоєння знань, здобуття вмінь та набуття компетентностей у процесі підготовки фахівців у вищому навчальному закладі.

Стаття 2. Законодавство України про вищу освіту

1. Законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається з Закону України "Про освіту", цього Закону, Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

2. Якщо міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про вищу освіту, то застосовуються правила міжнародних договорів.

Стаття 3. Право на вищу освіту

1. Особи, які мають повну загальну середню освіту, мають право на доступ до вищої освіти.

2. Доступ осіб до вищої освіти здійснюється на конкурсній основі.

3. Особи вільні у виборі форми здобуття вищої освіти, вищого навчального закладу, галузі знань, напряму підготовки і професійної спеціальності.

4. Громадянин України має право один раз безоплатно, за рахунок коштів Державного чи місцевих бюджетів здобути вищу освіту кожного освітнього чи освітньо-наукового ступеня на конкурсній основі.

5. Громадянин має право повторно здобути певний освітній ступінь безоплатно, за рахунок коштів Державного чи місцевих бюджетів, у випадках, визначених законом.

6. Іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах постійно проживають на території України, мають рівні з громадянами України права на здобуття вищої освіти.

Стаття 4. Суб'єкти правовідносин у сфері вищої освіти

1. Суб'єктами правовідносин у сфері вищої освіти є:

1) вступники - особи, які мають право на доступ до вищої освіти відповідно до законодавства України та виявили бажання здобувати вищу освіту;

2) студенти, докторанти та інші здобувачі вищої освіти;

3) науково-педагогічні і наукові працівники;

4) вищі навчальні заклади;

5) наукові установи, які здійснюють підготовку за третім освітнім рівнем для здобуття освітньо-наукового ступеня доктора філософії;

6) агенції зовнішнього забезпечення якості вищої освіти;

7) кваліфікаційні центри;

8) експертний комітет;

9) Національна комісія регулювання освіти і науки;

10) центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки;

11) засновники вищих навчальних закладів;

12) інші центральні органи виконавчої влади, у підпорядкуванні яких є вищі навчальні заклади.

Стаття 5. Принципи освітньої діяльності у сфері вищої освіти

1. Освітня діяльність у сфері вищої освіти ґрунтується на принципах:

1) безперервності;

2) доступності;

3) верховенства права;

4) законності;

5) гласності;

6) об'єктивності;

7) неупередженості;

8) академічної свободи;

9) автономії вищих навчальних закладів;

10) рівного доступу до вищої освіти;

11) професіоналізму;

12) доброчесності;

13) самоврядування осіб, що навчаються;

14) поєднання інтересів засновників вищих навчальних закладів та осіб, що навчаються;

15) свободи вибору змісту вищої освіти, форм і методів навчання;

16) справедливої конкуренції вищих навчальних закладів;

17) відкритості системи вищої освіти;

18) інтеграції системи вищої освіти у світовий та європейський освітній простір;

19) незалежності системи вищої освіти від впливу політичних партій, громадських і релігійних організацій;

20) визнання вищої освіти пріоритетним напрямом діяльності держави;

21) пріоритетності загальнолюдських духовно-моральних цінностей;

22) органічного зв'язку зі світовою та національною історією, культурою, традиціями.

Стаття 6. Державна політика у сфері вищої освіти

1. Державна політика у сфері вищої освіти визначається цим Законом та іншими законодавчими актами України.

2. Метою вищої освіти є всебічний розвиток особистості, примноження інтелектуального потенціалу нації, підготовка висококваліфікованих фахівців для ринку праці.

3. Державна політика у сфері вищої освіти ґрунтується на принципах освітньої діяльності у сфері вищої освіти.

4. Реалізація державної політики у сфері вищої освіти покладається на Кабінет Міністрів України та орган центральної виконавчої влади у сфері освіти і науки.

5. Реалізація державної політики у сфері вищої освіти забезпечується шляхом:

1) створення та забезпечення рівних умов доступу до вищої освіти на конкурсних засадах;

2) державної підтримки здобуття вищої освіти особами, які виявили бажання та здатність вчитися;

3) надання особам, які навчаються у вищих навчальних закладах, пільг та соціальних гарантій у порядку, встановленому законом;

4) державної підтримки здобуття вищої освіти особами з особливими потребами (вадами) на основі спеціальних освітніх технологій;

5) підтримки та стимулювання наукових досліджень у вищих навчальних закладах;

6) забезпечення рівності усіх форм власності у системі вищої освіти;

7) правового забезпечення інтеграції системи вищої освіти України у європейську систему вищої освіти за умов збереження і розвитку досягнень та традицій української вищої школи;

8) підвищення якості загальної середньої освіти, розширення можливостей для громадян України щодо доступу до вищої освіти;

9) забезпечення збалансованої структури та обсягів підготовки фахівців з вищою освітою відповідно до потреб громадян та програм соціально-економічного розвитку держави;

10) здійснення державного контролю за діяльністю вищих навчальних закладів в межах та у спосіб, визначений законами, з метою забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері вищої освіти в Україні.

Стаття 7. Мова (мови) навчання у вищих навчальних закладах

1. Навчання у вищих навчальних закладах України здійснюється державною мовою. Особи, які вступають на навчання до вищих навчальних закладів, повинні володіти державною мовою в обсязі, необхідному для вільної участі у навчальному процесі. Вищі навчальні заклади мають право використовувати у навчальному процесі літературу іноземними мовами.

2. Вищі навчальні заклади можуть забезпечувати викладання окремих курсів іноземними мовами, якщо метою цього є залучення до викладання провідних зарубіжних вчених, поглиблене вивчення іноземних мов, а також навчання іноземців. Перелік іноземних мов, якими може проводитися навчання, визначається статутом вищого навчального закладу.

3. За бажанням студентів вищий навчальний заклад створює можливості для вивчення відповідними групами студентів мови національної меншини в обсязі, що дозволяє професійну діяльність у вибраній галузі знань з використанням цієї мови.

4. Вивчення державної української мови як предмета у формі різних навчальних курсів (мови професійного спілкування, культури мовлення, риторики тощо) обов'язкове у всіх вищих навчальних закладах.

Розділ II. СТРУКТУРА ВИЩОЇ ОСВІТИ. ДОКУМЕНТИ ПРО ВИЩУ ОСВІТУ

Стаття 8. Освітні рівні вищої освіти

1. Перший освітній рівень вищої освіти передбачає засвоєння особою основ фундаментальних знань з відповідної галузі та набуття компетентностей, достатніх для їх практичного застосування. Нормативний обсяг навчання на першому рівні вищої освіти складає 180 - 240 кредитів.

2. Другий освітній рівень вищої освіти передбачає засвоєння особою фундаментальних знань з відповідної галузі та набуття компетентностей, достатніх для їх творчого застосування в практичній діяльності, початку дослідницької діяльності. Нормативний обсяг навчання на другому рівні вищої освіти складає 90 - 120 кредитів.

3. Третій освітній рівень вищої освіти передбачає здатність особи розв'язувати комплексні завдання в галузі професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності, що передбачає глибоке переосмислення наявних та створення нових цілісних знань та/або професійної практики. Нормативний обсяг навчання на третьому рівні вищої освіти складає не менше 30 кредитів і чотири роки для підготовки дисертації. Підготовка за третім освітнім рівнем у наукових установах здійснюється, як правило, у співпраці з вищим навчальним закладом.

Стаття 9. Галузі знань, галузі науки, напрями підготовки та напрями наукових досліджень

Перелік галузей знань та напрямів підготовки для здобуття особою вищої освіти, галузей науки та напрямів наукових досліджень затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 10. Освітні та освітньо-наукові ступені вищої освіти

1. Особам, які здобули вищу освіту відповідного рівня, надаються відповідні освітні та освітньо-наукові ступені:

1) освітній ступінь бакалавра надається особам, які здобули вищу освіту першого рівня;

2) освітній ступінь магістра надається особам, які здобули вищу освіту другого рівня;

3) освітньо-науковий ступінь доктора філософії надається особам, які здобули вищу освіту третього рівня і успішно захистили дисертацію в порядку, визначеному цим Законом;

2. Освітній ступінь бакалавра надається в певній галузі знань чи за напрямком підготовки.

3. Освітній ступінь магістра надається в певній галузі знань за спеціалізацією, визначеною вищим навчальним закладом.

4. Освітньо-науковий ступінь доктора філософії надається в певній галузі науки. У назві освітньо-наукового ступеня доктора філософії вказується галузь науки (доктор філософії у галузі фізики тощо). Водночас щодо докторів філософії, які здобули свої ступені в галузі філософії, медицини, права, ветеринарії, теології (богослов'я), вживаються терміни: доктор філософії, доктор медицини, доктор права, доктор ветеринарії, доктор теології (богослов'я). У випадках, коли дисертаційне дослідження виконано в суміжних галузях знань, освітньо-науковий ступінь доктора філософії надається у провідній галузі із зазначенням міжгалузевого характеру роботи. Освітньо-науковий ступінь доктора філософії є підставою для здобуття вчених звань старшого дослідника, доцента, професора.

Стаття 11. Науковий ступінь доктора наук

1. Науковий ступінь доктора наук у галузі знань присвоюється уповноваженими на те спеціалізованими вченими радами особам, що мають освітньо-науковий ступінь доктора філософії, отримали високі наукові результати та успішно здійснюють підготовку докторів філософії.

2. Науковий ступінь доктора наук може присвоюватися за результатами захисту опублікованих наукових результатів, як правило, у вигляді монографій, або за результатами захисту дисертації.

3. Вищі навчальні заклади та наукові установи можуть надавати послуги, пов'язані з підготовкою докторів наук.

4. Особи, які мають освітньо-науковий ступінь доктора філософії і вагомі наукові результати, можуть отримувати державні гранти для підготовки до здобуття наукового ступеня доктора наук.

Стаття 12. Професійні кваліфікації, що здобуваються на основі вищої освіти

1. Спеціаліст - професійна кваліфікація особи, яка має освітній ступінь бакалавра, пройшла відповідну професійну підготовку і має фундаментальні та спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для самостійного виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

2. Магістр професійного спрямування - професійна кваліфікація особи, яка має освітній ступінь магістра, володіє фундаментальними і спеціальними уміннями та знаннями щодо узагальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для самостійного виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для керівних посад у певному виді економічної діяльності.

3. Дослідник - професійна кваліфікація особи, яка має освітній ступінь магістра, володіє фундаментальними і спеціальними уміннями та знаннями щодо узагальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для проведення наукових досліджень під керівництвом осіб, що мають освітньо-науковий або науковий ступінь.

4. Перелік професійних кваліфікацій спеціаліста та магістра професійного спрямування за спеціальностями встановлюються Національною системою професійних кваліфікацій.

5. Курс підготовки для здобуття професійної кваліфікації спеціаліста залежно від потрібного обсягу кредитів може бути інтегрований з навчальним планом першого освітнього рівня або надаватися в межах додаткового навчального часу після здобуття особою освітнього ступеня бакалавра. Нормативний обсяг навчання для здобуття професійної кваліфікації спеціаліста не перевищує 60 кредитів.

6. Навчальні плани вищого навчального закладу для першого освітнього рівня, як правило, передбачають здобуття хоча б однієї професійної кваліфікації на вибір студента.

7. Вищий навчальний заклад може самостійно визначати в рамках професійних кваліфікацій професійні спеціалізації, які будуть надаватися на базі освітнього ступеня бакалавра, з присвоєнням професійної кваліфікації спеціаліста і видачею відповідного документа вищого навчального закладу.

8. Документ про здобуття професійної кваліфікації видається особі за результатами зовнішнього незалежного оцінювання професійної підготовки.

Стаття 13. Безперервність вищої та професійної освіти

1. Принцип безперервності вищої та професійної освіти означає постійне підвищення особою свого освітнього та професійного рівня через різні форми освітньої підготовки.

2. Держава створює для громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, умови для підвищення рівня їхньої освіти, професійної підготовки чи здобуття нової професії.

3. Особа, яка здобула певний освітній ступінь, професійну кваліфікацію, має право на:

1) здобуття наступного освітнього чи освітньо-наукового ступеня в цій же чи суміжній галузі знань;

2) здобуття освітньо-наукового ступеня в іншій галузі знань;

3) здобуття інших професійних кваліфікацій на базі освітнього ступеня;

4) вивчення окремих дисциплін за програмами здобуття вищої освіти чи професійної підготовки;

5) післядипломну підготовку.

4. Вищі навчальні заклади в межах ліцензованих галузей знань та спеціальностей забезпечують надання освітніх послуг з метою забезпечення безперервності вищої та професійної освіти.

5. Вищі навчальні заклади і заклади післядипломної освіти в системі вищої освіти забезпечують післядипломну підготовку у формі:

1) асистентури-стажування, яка є основною формою підготовки науково-педагогічних, творчих і виконавських кадрів мистецького спрямування;

2) інтернатури, яка є обов'язковою формою первинної спеціалізації осіб за лікарськими та провізорськими спеціальностями для отримання кваліфікації лікаря-спеціаліста або провізора-спеціаліста;

3) лікарської резидентури, яка є формою спеціалізації лікарів-спеціалістів за певними лікарськими спеціальностями виключно на відповідних клінічних кафедрах для отримання кваліфікації лікаря-спеціаліста згідно з переліком лікарських спеціальностей, затвердженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я;

4) клінічної ординатури, яка є формою підвищення кваліфікації лікарів-спеціалістів, які пройшли підготовку в інтернатурі та/або резидентурі за відповідною лікарською спеціальністю;

5) перепідготовки - отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітнього ступеня та практичного досвіду;

6) спеціалізації - набуття особою вмінь і навичок виконувати окремі завдання та обов'язки, які мають особливості, в межах спеціальності;

7) розширення профілю (підвищення кваліфікації) - набуття особою вмінь і навичок виконувати додаткові завдання та обов'язки в межах спеціальності;

8) стажування - набуття особою досвіду виконання завдань та обов'язків певної спеціальності.

6. Особа, яка пройшла післядипломну підготовку, в тому числі перепідготовку, спеціалізацію, розширення профілю (підвищення кваліфікації), стажування і успішно пройшла державну атестацію, отримує відповідний документ про освіту.

Стаття 14. Документи про вищу освіту

1. Встановлюються такі види документів, які засвідчують здобуття особою вищої освіти та відповідного освітнього, освітньо-наукового чи наукового ступеня (документи про вищу освіту):

1) диплом бакалавра;

2) диплом магістра;

3) диплом доктора філософії;

4) диплом доктора наук.

2. Невід'ємною частиною документа про вищу освіту є додаток європейського зразка, що містить інформацію про результати теоретичного та практичного навчання, здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про освітній ступінь та професійну кваліфікацію.

3. Форма документа про вищу освіту та додатка до нього встановлюється Кабінетом Міністрів України.

4. Документ про вищу освіту видається вищим навчальним закладом за результатами державної атестації особи.

У документі про вищу освіту бакалавра та магістра зазначається повне найменування вищого навчального закладу, який видав цей документ, а в разі здобуття особою вищої освіти у відокремленому структурному підрозділі вищого навчального закладу - також повне найменування цього підрозділу.

Документи про вищу освіту для осіб, які отримали державні гранти на здобуття вищої освіти, та тих, хто навчається за державним замовленням, виготовляються за рахунок коштів державного бюджету, а для осіб, які навчаються за кошти фізичних або юридичних осіб, вартість документів про вищу освіту включається у вартість навчання.

5. Відомості про документ про вищу освіту заносяться до Державного електронного реєстру документів про освіту.

6. Особа, відрахована із вищого навчального закладу до завершення навчання за певним освітнім рівнем, отримує академічну довідку встановленого центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки зразка.

Стаття 15. Документи про здобуття професійної кваліфікації

1. Вищий навчальний заклад має право видавати документ про проходження навчання для здобуття професійної кваліфікації. В документі вказуються результати теоретичного та практичного навчання з усіх предметів навчального плану професійної підготовки та державної атестації особи.

2. Рівень професійної кваліфікації особи оцінюється відповідно до вимог системи професійних кваліфікацій кваліфікаційними центрами. За результатами оцінювання видається документ про здобуття професійної кваліфікації.

3. Кабінет Міністрів України створює кваліфікаційні центри для зовнішнього оцінювання рівня професійної кваліфікації осіб, які бажають працювати в органах державної влади, в державних закладах та установах, на державних підприємствах, нести службу у Збройних Силах України.

4. Юридичні та фізичні особи мають право створювати кваліфікаційні центри для оцінювання професійної кваліфікації осіб за групами професій, видами економічної діяльності, галузями знань.

5. Результати незалежного оцінювання рівня професійної підготовки фахівців можуть бути використані для оцінювання якості вищої освіти, яку надає вищий навчальний заклад.

6. Відомості про документ про здобуття професійної кваліфікації заносяться до Державного електронного реєстру документів про освіту.

Стаття 16. Державний електронний реєстр документів про освіту

1. Відомості про кожен виданий документ про вищу освіту та документ про здобуття професійної кваліфікації заносяться до Державного електронного реєстру документів про освіту.

2. Державний електронний реєстр документів про освіту створюється центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, який є його розпорядником відповідно до Положення про Порядок ведення Державного електронного реєстру документів про освіту, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

3. До Державного електронного реєстру документів про освіту заносяться такі відомості:

1) відомості, що ідентифікують особу (прізвище, ім'я та по батькові, дата народження, місце народження, громадянство);

2) відомості про кожен документ про вищу освіту та документ про здобуття професійної кваліфікації, виданий особі: серія та номер документа, назва навчального закладу, який видав документ, дата видачі, підсумки навчання з усіх дисциплін, підсумки державної атестації.

4. Особі на її вимогу видається документ, який підтверджує запис у Державному електронному реєстрі документів про освіту. Документ засвідчується розпорядником Державного електронного реєстру документів про освіту.

5. Відомості Державного електронного реєстру документів про освіту надаються юридичним та фізичним особам для перевірки достовірності документів про вищу освіту та про здобуття професійної кваліфікації на безоплатній основі.

Внесення даних до Державного електронного реєстру документів про освіту для вищих навчальних закладів забезпечується на безоплатній основі.

Розділ III. СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Стаття 17. Державні стандарти у сфері вищої освіти

1. В Україні діють два види державних стандартів у сфері вищої освіти:

1) Державні стандарти освітньої діяльності у сфері вищої освіти;

2) Державні стандарти змісту вищої освіти.

2. Державні стандарти у сфері вищої освіти затверджуються Національною комісією регулювання освіти і науки.

Стаття 18. Державні стандарти освітньої діяльності у сфері вищої освіти

Державний стандарт освітньої діяльності у сфері вищої освіти визначає вимоги до вищого навчального закладу залежно від його типу, галузей знань, спеціальностей, напрямів наукових досліджень, в яких ведеться освітня діяльність, освітніх і освітньо-наукових ступенів та професійних кваліфікацій, які надаються навчальним закладом.

2. Державний стандарт освітньої діяльності у сфері вищої освіти визначає:

1) вимоги до матеріального забезпечення вищого навчального закладу;

2) вимоги до методичного, науково-методичного та інформаційного забезпечення навчального процесу;

3) вимоги до кваліфікації науково-педагогічних працівників вищого навчального закладу;

4) вимоги до документального забезпечення навчального процесу.

3. Зміни до Державного стандарту освітньої діяльності у сфері вищої освіти вносяться не частіше, як раз у п'ять років.

4. Дотримання вимог Державного стандарту освітньої діяльності у сфері вищої освіти є критерієм для надання вищому навчальному закладу державної ліцензії на здійснення освітньої діяльності у галузі знань за спеціальністю для здобуття особою певного освітнього чи освітньо-наукового ступеня, професійної кваліфікації.

Стаття 19. Державні стандарти змісту вищої освіти

1. Державні стандарти змісту вищої освіти затверджуються для кожної галузі знань.

2. Державний стандарт змісту вищої освіти затверджується окремо для кожної галузі знань, кожного напрямку підготовки, кожного освітнього рівня та професійної кваліфікації.

3. Державний стандарт змісту вищої освіти визначає вимоги до змісту вищої освіти через заплановані результати навчання здобувачів вищої освіти, обсяг кредитів для здобуття відповідного освітнього чи освітньо-наукового ступеня, перелік компетентностей, які мають набуватися особою в процесі навчання, форми державної атестації.

4. Для підготовки кадрів за державним замовленням для потреб Збройних Сил України, для галузей діяльності, що забезпечують безпеку людини та держави, державний стандарт змісту вищої освіти може включати перелік спеціальних навчальних дисциплін та обсяг кредитів для їх вивчення.

5. Недотримання вищим навчальним закладом Державного стандарту змісту вищої освіти є підставою для анулювання ліцензії на ведення освітньої діяльності у відповідній галузі знань, за відповідним напрямом чи спеціальністю для здобуття відповідного освітнього чи освітньо-наукового ступеня, професійної кваліфікації.

Стаття 20. Національна система професійних кваліфікацій

1. Національна система професійних кваліфікацій визначає вимоги до професійних кваліфікацій, що складають професійні стандарти, в т.ч. до тих, які здобуваються на основі вищої освіти, узгоджених з міжнародними рамками кваліфікацій.

2. Національна система професійних кваліфікацій визначає професійні стандарти для кожної спеціальності та кожного рівня кваліфікації.

3. Вищі навчальні заклади забезпечують професійну підготовку на основі освітніх ступенів вищої освіти відповідно до професійних стандартів Національної системи професійних кваліфікацій.

4. Утворення та функціонування Національної системи професійних кваліфікацій визначається окремим законом.

Стаття 21. Оцінювання якості вищої освіти

1. Забезпечення якості вищої освіти в Україні включає внутрішнє та зовнішнє оцінювання якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів.

2. У вищих навчальних закладах створюються системи внутрішнього оцінювання якості вищої освіти.

3. Зовнішнє оцінювання якості вищої освіти у вищому навчальному закладі здійснюється агенціями зовнішнього забезпечення якості освіти за результатами навчання осіб, які здобувають чи здобули відповідні освітні чи освітньо-наукові ступені, рівні професійної кваліфікації, за результатами наукової роботи та іншими показниками діяльності вищих навчальних закладів.

4. Агенції зовнішнього забезпечення якості освіти різних форм власності здійснюють зовнішнє оцінювання результатів навчання осіб, які здобувають вищу освіту, якість навчального процесу у вищому навчальному закладі та надають за їх результатами рекомендації вищим навчальним закладам щодо поліпшення якості навчального процесу.

5. За результатами оцінювання результатів навчання осіб, які здобувають вищу освіту, що проводяться в обсягах державних стандартів змісту освіти, центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки може вносити Національній комісії регулювання освіти і науки України письмову пропозицію щодо анулювання ліцензії вищого навчального закладу у відповідній галузі знань, за напрямом підготовки чи спеціальністю.

6. Результати зовнішнього оцінювання результатів навчання, рівня професійної кваліфікації використовуються при акредитації вищого навчального закладу.

7. Центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки може замовляти дослідження якості вищої освіти на конкурсних засадах.

8. Щороку центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки готує і подає Верховній Раді України доповідь про стан та перспективи розвитку вищої освіти і науки.

9. Інформація про результати зовнішнього оцінювання якості вищої освіти є відкритою та публікується упродовж одного місяця після завершення оцінювання у засобах масової інформації і на офіційному сайті вищого навчального закладу. Обсяг та порядок оприлюднення встановлюється Національною комісією регулювання освіти і науки. Відповідальність за публікацію результатів зовнішнього оцінювання якості вищої освіти покладається на керівників вищих навчальних закладів.

Стаття 22. Агенції зовнішнього забезпечення якості освіти

1. Агенції зовнішнього забезпечення якості освіти різних форм власності здійснюють зовнішнє оцінювання результатів навчання осіб, які здобувають вищу освіту, якість навчального процесу у вищому навчальному закладі та надають за їхніми результатами рекомендації вищим навчальним закладам щодо поліпшення якості навчального процесу.

2. Агенції зовнішнього забезпечення якості освіти є неприбутковими організаціями державної чи приватної форми власності.

3. Агенції зовнішнього забезпечення якості освіти державної форми власності створюються Кабінетом Міністрів України для оцінювання якості вищої освіти у галузях знань та спеціальностях, що мають пріоритетне значення для захисту прав громадян, державного суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки тощо.

4. Агенції зовнішнього забезпечення якості освіти приватної форми власності засновуються юридичними особами приватного права та фізичними особами.

5. Одним із співзасновників агенцій зовнішнього забезпечення якості освіти приватної форми власності має бути вищий навчальний заклад.

6. Фінансування діяльності агенцій зовнішнього забезпечення якості освіти може здійснюватися за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів, внесків вищих навчальних закладів та з інших джерел, не заборонених чинним законодавством.

7. Агенції зовнішнього забезпечення якості освіти державної форми власності не можуть бути підпорядковані органам управління освітою.

8. Порядок діяльності агенцій зовнішнього забезпечення якості освіти державної форми власності визначається Кабінетом Міністрів України.

9. Керівники, штатні й позаштатні працівники, експерти агенцій забезпечення якості освіти не можуть бути включені до складу органів управління та громадського самоврядування вищих навчальних закладів.

10. Агенції забезпечення якості освіти мають право здійснювати свою діяльність після проходження акредитації в Національній комісії регулювання освіти і науки. Порядок проходження акредитації агенцій із забезпечення якості вищої освіти визначається Національною комісією регулювання освіти і науки.

11. Агенції забезпечення якості освіти, які протягом трьох років не здійснюють діяльність з оцінювання якості освіти, втрачають акредитацію.

Стаття 23. Науково-методичне забезпечення вищої освіти

1. Науково-методичне забезпечення вищої освіти включає підготовку навчальної, наукової і навчально-методичної літератури та забезпечення нею вищих навчальних закладів.

2. За науково-методичне забезпечення навчального процесу відповідає вищий навчальний заклад.

3. Експертний комітет та експертні комісії з галузей знань, утворені відповідно до вимог до цього Закону, забезпечують контроль за якістю навчальної, наукової та науково-методичної літератури: здійснюють незалежне рецензування видань, видають рекомендації щодо використання навчально-методичної та наукової літератури у навчальному процесі.

4. Центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки забезпечує видання наукової та науково-методичної літератури за кошти Державного бюджету на конкурсній основі в межах виділених асигнувань. Кошти від продажу літератури зараховуються до Державного бюджету України.

Розділ IV. СТУДЕНТИ, ДОКТОРАНТИ ТА ІНШІ ЗДОБУВАЧІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Стаття 24. Студенти

1. До студентів (слухачів, курсантів, екстернів - надалі - студенти) вищого навчального закладу відносяться особи, які здобувають освітній ступінь бакалавра чи магістра.

2. Студент вищого навчального закладу зобов'язаний:

1) старанно і добросовісно навчатися відповідно до навчального плану обраного ним напряму підготовки чи спеціальності;

2) дотримуватись вимог статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу.

3. Студент вищого навчального закладу має право:

1) користуватися матеріальними ресурсами вищого навчального закладу для навчання та проведення наукових досліджень;

2) вибирати навчальні дисципліни з переліку, передбаченого навчальним планом, в кількості, що складає не менше двадцяти відсотків загального навчального навантаження;

3) вивчати навчальні дисципліни з відповідної чи суміжної галузі знань, які викладаються у вищому навчальному закладі, незалежно від обраної підгалузі чи спеціальності, та проходити підсумковий контроль знань, умінь і навичок;

4) проходити навчання за індивідуальним планом, якщо протягом останнього навчального року студент успішно виконував навчальний план і не мав академічних заборгованостей;

5) проходити навчання з відповідної галузі знань в іншому вищому навчальному закладі в Україні чи за кордоном і отримувати перезарахування отриманих кредитів в рамках виконання програми за основним навчальним планом;

6) на матеріальну допомогу та заохочення за результатами навчання;

7) на спеціальний навчально-реабілітаційний супровід відповідно до нозологічних показань за наявності обмежень життєдіяльності, пов'язаних з інвалідністю;

8) на вибір форми навчання під час вступу до вищого навчального закладу;

9) на безпечні і нешкідливі умови навчання, праці та побуту;

10) на безкоштовне користування бібліотеками, інформаційними фондами, навчальною, науковою та спортивною базами вищого навчального закладу;

11) на користування виробничою, культурною, побутовою, оздоровчою базами вищого навчального закладу у порядку, передбаченому статутом вищого навчального закладу;

12) на забезпечення гуртожитком на строк навчання осіб у порядку, встановленому законодавством;

13) на участь у науково-дослідних, дослідно-конструкторських роботах, конференціях, симпозіумах, виставках, конкурсах, представлення своїх робіт для публікацій;

14) на участь у заходах з освітньої, наукової, науково-дослідної, спортивної, мистецької, громадської діяльності, що проводиться в Україні та за кордоном, у встановленому законодавством порядку;

15) на участь в об'єднаннях громадян;

16) на отримання соціальної допомоги у випадках, встановленим законодавством;

17) на академічну відпустку або перерву у навчанні із збереженням окремих прав здобувача вищої освіти, а також на поновлення навчання у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки;

18) на захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства;

19) на отримання студентського квитка, зразок якого затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

4. Підставами для відрахування осіб, які здобувають вищу освіту, можуть бути:

1) завершення особою навчання для здобуття обраного освітнього чи освітньо-наукового ступеня;

2) заява особи про відрахування з вищого навчального закладу;

3) заява про переведення до іншого навчального закладу;

4) невиконання особою навчального плану в обсязі понад 10 кредитів.

Стаття 25. Докторанти

1. До докторантів вищого навчального закладу чи наукової установи відносяться особи, які здобувають освітньо-науковий ступінь доктора філософії.

2. Програма підготовки докторантів включає навчання та виконання самостійного наукового дослідження під керівництвом науково-педагогічного чи наукового працівника.

3. Докторант вищого навчального закладу зобов'язаний:

1) старанно і добросовісно навчатися відповідно до навчального плану обраної ним наукової спеціальності;

2) виконувати індивідуальний план підготовки дисертаційної роботи.

4. Докторант вищого навчального закладу має право:

1) користуватися матеріальними ресурсами вищого навчального закладу для навчання та проведення наукових досліджень;

2) вивчати навчальні дисципліни з відповідної галузі знань та суміжних галузей, які викладаються у вищому навчальному закладі, незалежно від обраного напряму навчання, та проходити підсумковий контроль знань, умінь і навичок;

3) першочергово захищати дисертацію в разі успішного виконання навчального плану;

4) проходити навчання за індивідуальним планом;

5) на матеріальну допомогу та заохочення за результатами навчання та наукової роботи.

Стаття 26. Академічна мобільність студентів та докторантів

1. Студенти та докторанти мають право короткочасно продовжувати навчання або вивчати окремі навчальні дисципліни чи проводити наукові дослідження з обраної ними галузі знань, напрямку наукових досліджень в іншому вищому навчальному закладі України чи за кордоном, як за кошти Державного чи місцевих бюджетів, так і за кошти, отримані з інших джерел, що не заборонені чинним законодавством.

2. Короткочасне (тимчасове) продовження навчання або вивчення окремих навчальних дисциплін чи проведення наукових досліджень з обраної студентом або іншою особою, що навчається, галузі знань, напрямку наукових досліджень в іншому вищому навчальному закладі України чи за кордоном не є підставою для відрахування такої особи з вищого навчального закладу або вчинення інших дій, що обмежують його академічну свободу.

3. Вищий навчальний заклад сприяє обміну студентами та докторантами з вищими навчальними закладами України та зарубіжними вищими навчальними закладами.

4. Обмін студентами та докторантами між вищими навчальними закладами України та вищими навчальними закладами зарубіжних країн не може бути обмежений міжурядовими угодами, укладеними Україною з відповідними зарубіжними країнами або поставлений в пряму залежність від укладення таких угод.

5. Умови навчання, побуту студентів та докторантів при здійсненні обмінів визначаються договорами між вищими навчальними закладами.

6. Вищий навчальний заклад може визнати еквівалентними власним та зараховувати кредити, здобуті під час навчання в іншому навчальному закладі за результатами навчання.

7. Особи, що мають право на продовження навчання або вивчення окремих навчальних дисциплін чи проведення наукових досліджень з обраної ними галузі знань, напрямку наукових досліджень в іншому вищому навчальному закладі України чи за кордоном, визначаються у вищому навчальному закладі за результатами конкурсу, порядок та умови проведення якого визначаються вченою радою приймаючого вищого навчального закладу.

8. Особи з інших навчальних закладів України чи з-за кордону, що мають право на продовження навчання або вивчення окремих навчальних дисциплін чи проведення наукових досліджень з обраної ними галузі знань, напрямку наукових досліджень у вищому навчальному закладі України, визначаються за результатами конкурсу, порядок та умови проведення якого визначаються вченою радою такого вищого навчального закладу.

Стаття 27. Студентське самоврядування

1. Студентське самоврядування - це право осіб, що навчаються, на вирішення питань їх навчання, побуту, захисту прав та інтересів і участі в управлінні вищим навчальним закладом.

2. Студентське самоврядування є однією з гарантій забезпечення академічної свободи та автономії вищих навчальних закладів. Студентське самоврядування здійснюється особами, що навчаються у відповідному вищому навчальному закладі, як безпосередньо, так і через органи студентського самоврядування, які обираються шляхом прямого таємного голосування.

3. Порядок здійснення студентського самоврядування визначається цим Законом, іншими законами, статутом вищого навчального закладу, а також положенням про студентське самоврядування.

4. Студентське самоврядування об'єднує всіх осіб, що навчаються у відповідному навчальному закладі. Особи, що навчаються у вищому навчальному закладі, мають рівні права та можуть бути обраними в робочі, дорадчі, виборні та інші органи студентського самоврядування.

Стаття 28. Органи студентського самоврядування

1. Органи студентського самоврядування діють на принципах:

добровільності, колегіальності, відкритості;

виборності та звітності;

рівності права студентів на участь у студентському самоврядуванні;

незалежності від впливу політичних партій.

2. Студентське самоврядування здійснюється на рівні студентської групи, інституту (факультету), відділення, гуртожитку, вищого навчального закладу. Залежно від контингенту студентів, типу та специфіки вищого навчального закладу студентське самоврядування може здійснюватися на рівні курсу, спеціальності, студентського містечка, структурних підрозділів вищого навчального закладу.

Органи студентського самоврядування можуть мати різноманітні форми (парламент, сенат, старостат, студентський ректорат, студентські деканати, ради тощо).

Орган студентського самоврядування може бути зареєстрований як громадська організація відповідно до законів України з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Представницькі, виконавчі та контрольно-ревізійні органи студентського самоврядування обираються строком на один рік.

Керівник органу студентського самоврядування та його заступники можуть перебувати на посаді не більш як два строки.

Одночасно з припиненням особою навчання у вищому навчальному закладі припиняється участь такої особи в органі студентського самоврядування.

3. Органи студентського самоврядування:

1) беруть участь в управлінні вищим навчальним закладом в порядку, установленому цим Законом та статутом вищого навчального закладу, делегують своїх представників до робочих, консультативно-дорадчих та колегіальних органів вищого навчального закладу;

2) беруть участь в обговоренні та вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, оздоровлення, побуту та харчування;

3) проводять організаційні, просвітницькі, наукові, оздоровчі та інші заходи;

4) беруть участь у заходах (процесах) щодо забезпечення якості вищої освіти;

5) захищають права та інтереси студентів;

6) вносять пропозиції щодо змісту навчальних планів та програм;

7) вносять пропозиції щодо організації наукової роботи студентів;

8) вносять пропозиції щодо розвитку матеріальної бази вищого навчального закладу, в тому числі з питань, що стосуються побуту та відпочинку студентів;

9) беруть участь у вирішенні питань забезпечення створення належних побутових умов проживання студентів у гуртожитках та організації харчування студентів;

10) приймають акти, що регламентують їх організацію та діяльність;

11) розпоряджаються коштами та іншим майном, які перебувають на їх балансі та банківських рахунках;

12) виконують інші функції, передбачені цим Законом та положенням про студентське самоврядування.

4. За погодженням з органом студентського самоврядування вищого навчального закладу приймається рішення про:

1) відрахування студентів з вищого навчального закладу та їх поновлення на навчання;

2) переведення осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі за державним замовленням, на навчання за контрактом за рахунок коштів фізичних (юридичних) осіб;

3) переведення осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі за рахунок коштів фізичних (юридичних) осіб, на навчання за державним замовленням;

4) призначення заступника декана факультету, заступника директора інституту, заступника керівника вищого навчального закладу, які відповідають за взаємодію адміністрації з органами студентського самоврядування;

5) поселення осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі, в гуртожиток і виселення їх з гуртожитку;

6) затвердження правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу в частині, що стосується осіб, які навчаються;

7) діяльність студентських містечок та гуртожитків для проживання осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі.

5. Пропозиції органів студентського самоврядування, внесені на розгляд, мають бути розглянуті наглядовою або вченою радою вищого навчального закладу, і за результатами має бути ухвалено мотивоване рішення про прийняття або відмову у прийнятті пропозицій та надано письмову відповідь.

6. Вищим органом студентського самоврядування є загальні збори (конференція) студентів, що:

1) ухвалюють положення про студентське самоврядування та статут організації студентського самоврядування, визначають структуру, повноваження та порядок проведення прямих таємних виборів представницьких та виконавчих органів студентського самоврядування;

2) заслуховують звіти представницьких, виконавчих і контрольно-ревізійних органів студентського самоврядування, дають їм відповідну оцінку;

3) затверджують порядок використання майна та коштів органів студентського самоврядування, підтримки студентських ініціатив на конкурсних засадах;

4) затверджують річний кошторис витрат (бюджет) органів студентського самоврядування, вносять до нього зміни та доповнення, заслуховують звіт про його виконання;

5) обирають контрольно-ревізійну комісію з числа студентів для здійснення поточного контролю за станом використання майна та виконання бюджету органів студентського самоврядування.

7. Адміністрація вищого навчального закладу не має права втручатися в діяльність органів студентського самоврядування.

8. Керівник вищого навчального закладу сприяє створенню належних умов для діяльності органів студентського самоврядування (надає приміщення, меблі, оргтехніку, забезпечує телефонним зв'язком, постійним доступом до Інтернету, відводить місця для встановлення інформаційних стендів тощо).

9. Фінансовою основою студентського самоврядування є кошти, визначені вченою радою вищого навчального закладу в розмірі не менш як 0,5 відсотка власних надходжень відповідного вищого навчального закладу.

Кошти органів студентського самоврядування спрямовуються на виконання їх завдань і здійснення повноважень відповідно до затверджених ними кошторисів.

Стаття 29. Стипендії

1. Студенти та докторанти, які навчаються у вищих навчальних закладах за денною формою навчання за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, мають право на отримання соціальних та/або академічних стипендій.

2. Академічні стипендії призначаються за результатами навчання у вищих навчальних закладах.

3. Академічними стипендіями є:

1) стипендії Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, іменні стипендії, які призначаються студентам і докторантам за результатами навчання, розміри та порядок призначення яких визначається відповідно до закону;

2) іменні або персональні стипендії навчального закладу;

3) ординарні (звичайні) академічні стипендії.

4. За особливі успіхи у навчанні, участь у громадській, спортивній та науковій діяльності студентам і докторантам можуть призначатися іменні або персональні стипендії навчального закладу, виплата яких проводиться у межах коштів, передбачених для виплати стипендій, у порядку та розмірах відповідно до положення про іменні або персональні стипендії вищого навчального закладу, що затверджується його керівником.

5. Соціальні стипендії призначаються на підставі нормативно-правових актів на отримання державних пільг і гарантій для окремих категорій громадян.

6. Студентам та докторантам, які навчаються згідно з угодами, укладеними між вищими навчальними закладами та фізичними або юридичними особами, стипендії можуть виплачуватися за рахунок коштів цих осіб, якщо це передбачено умовами укладеної угоди.

7. Призначення і виплата стипендій студентам та докторантам, які є іноземними громадянами та особами без громадянства, провадиться відповідно до міжнародних договорів України у порядку, встановленому законом.

8. З метою стимулювання студентів та докторантів, які навчаються за окремими пріоритетними для держави напрямами підготовки, встановлюється підвищена академічна стипендія.

9. Розмір мінімальної академічної та соціальної стипендії не може бути менше за прожитковий мінімум, встановлений законом.

10. Виплата соціальних стипендій здійснюється органами соціального захисту.

11. Призначення звичайних академічних стипендій здійснюється згідно з рейтингом, складеним у вищому навчальному закладі за результатами семестрового контролю студентів кожного курсу за кожною спеціальністю.

Критерії призначення іменних або персональних стипендій вищого навчального закладу затверджуються вченою радою вищого навчального закладу, у якому навчаються студенти.

12. Рішення про призначення звичайних академічних стипендій та іменних або персональних стипендій вищих навчальних закладів приймає керівник вищого навчального закладу на підставі подання стипендіальної комісії.

13. Кількість осіб, що отримують академічні стипендії, повинна становити не менше 70 відсотків від кількості осіб, що навчаються у вищому навчальному закладі виключно за кошти державного або місцевого бюджету.

Стаття 30. Стипендіальні комісії

1. Порядок використання коштів, передбачених на виплату звичайних академічних стипендій та іменних або персональних стипендій вищого навчального закладу, затверджується його керівником. Фінансовий звіт про використання коштів, передбачених на виплату цих стипендій, публікується на офіційному сайті вищого навчального закладу щорічно.

2. Для вирішення питань призначення та позбавлення звичайної академічної стипендії або іменної чи персональної стипендії вищого навчального закладу, заохочення кращих студентів за успіхи у навчанні, участь у громадській, спортивній та науковій діяльності, вищі навчальні заклади утворюють стипендіальні комісії. До складу стипендіальної комісії входять керівник навчального закладу, керівник фінансового підрозділу, представники кафедр вищого навчального закладу, що не займають адміністративних посад, представники вченої ради вищого навчального закладу або вчених рад структурних підрозділів закладу, представники організацій студентського самоврядування та представники виборних органів первинних профспілкових організацій співробітників вищого навчального закладу і осіб, що у ньому навчаються. Персональний склад та положення про стипендіальні комісії затверджується вченою радою вищого навчального закладу.

3. Особи, що навчаються, або організації студентського самоврядування, які вважають, що в питаннях призначення або позбавлення стипендії порушене чинне законодавство та чинні нормативні акти, мають право звернутися до стипендіальної комісії вищого навчального закладу з мотивованою заявою. Комісія розглядає заяву протягом не більше, ніж 10 днів з дня отримання заяви та повідомляє про своє рішення заявнику. Рішення стипендіальної комісії про призначення, позбавлення звичайної академічної стипендії або іменної чи персональної стипендії вищого навчального закладу публікуються на сайті вищого навчального закладу та є обов'язковим до виконання.

Стаття 31. Проходження студентами практичної підготовки

1. Студенти, які навчаються у вищих навчальних закладах, систематично проходять практичну підготовку в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях різних форм власності, вартість якої включається до загальної вартості навчання і не може оплачуватись додатково особою, що навчається.

2. Графік та термін проходження студентами практичної підготовки визначається вищим навчальним закладом.

3. Підставою для проходження практики студентами в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях різних форм власності є укладений вищим навчальним закладом із зазначеними організаціями договір. Вищий навчальний заклад оплачує проходження практики відповідно до договору.

4. Керівництво практичною підготовкою студентів оплачується органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією різних форм власності особі, яка згідно з посадовими обов'язками здійснює таке керівництво.

5. Під час проходження практичної підготовки студентами в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях різних форм власності на них поширюються трудові гарантії, передбачені законодавством про працю.

6. Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації різних форм власності можуть оплачувати виконувану студентом під час практичної підготовки роботу на умовах, передбачених укладеною між такою організацією та студентом цивільно-правовою угодою.

Розділ V. НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНІ ПРАЦІВНИКИ

Стаття 32. Статус науково-педагогічних працівників

1. До науково-педагогічних працівників вищого навчального закладу відносяться особи, які здійснюють наукові дослідження і викладають у вищому навчальному закладі дисципліни, передбачені навчальними планами, мають, як правило, освітньо-науковий або науковий ступінь та/або вчене звання, а також особи, які мають вищу освіту, значний досвід практичної діяльності у відповідній галузі знань і за рішенням вченої ради вищого навчального закладу здійснюють викладання навчальних дисциплін згідно навчального плану або керують проведенням навчальних практик.

2. Особа призначається на посаду науково-педагогічного працівника за результатами відкритого конкурсу строком на п'ять років.

3. Перелік посад науково-педагогічних працівників у вищому навчальному закладі затверджується вченою радою вищого навчального закладу.

4. До посад науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів належать:

1) керівник вищого навчального закладу;

2) заступники керівника вищого навчального закладу, діяльність яких безпосередньо пов'язана з навчально-виховним або науковим процесом;

3) керівники структурних підрозділів вищого навчального закладу та їх заступники, якщо їх діяльність безпосередньо пов'язана з навчально-виховним або науковим процесом;

4) професор;

5) доцент;

6) старший викладач;

7) викладач;

8) асистент;

9) старший дослідник;

10) методист.

5. Вченою радою вищого навчального закладу до категорій посад науково-педагогічних працівників можуть віднесені й інші посади, робота яких впливає на якість навчально-виховного процесу.

Стаття 33. Обов'язки науково-педагогічних працівників

1. Науково-педагогічний працівник зобов'язаний:

1) проводити наукові дослідження у відповідній галузі знань;

2) здійснювати викладання навчальних дисциплін з донесенням до студентів та докторантів доступних для них нових наукових досягнень з відповідної дисципліни;

3) дотримуватись вимог статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу.

Стаття 34. Права науково-педагогічних працівників

1. Науково-педагогічний працівник має право:

1) вибирати форми та методи науково-педагогічної діяльності;

2) використовувати матеріальні ресурси навчального закладу для проведення наукових досліджень у відповідній галузі знань;

3) розробляти робочі навчальні програми з відповідних навчальних дисциплін, з дотриманням вимог навчального плану, визначати методики навчання та контролю навчальних досягнень;

4) вносити пропозиції щодо змісту навчальних програм з відповідних дисциплін;

5) вносити пропозиції щодо змісту навчальних планів з відповідних напрямів (спеціальностей); такі пропозиції обов'язкові до розгляду вченою радою вищого навчального закладу;

6) вносити пропозиції щодо формування матеріальної бази навчального закладу відповідно до потреб вивчення відповідних навчальних дисциплін;

7) проходити наукове стажування у провідних вищих навчальних закладах України та зарубіжних країн не рідше одного разу на п'ять років загальною тривалістю не менше п'яти місяців із збереженням оплати праці.

2. Робочий час науково-педагогічного працівника визначається обсягом його навчальної, наукової, науково-методичної та організаційної роботи. Співвідношення між видами робіт науково-педагогічного працівника визначається вченою радою. Обсяг навчальної діяльності науково-педагогічних працівників протягом навчального року у формі лекцій, семінарів, практичних чи лабораторних занять не повинен перевищувати 600 навчальних годин та не повинен бути меншим за 150 навчальних годин.

Розділ VI. УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Стаття 35. Система вищої освіти

1. Система вищої освіти має функціональну та інституційну структуру.

2. Функціональна структура системи вищої освіти включає:

1) рівні вищої освіти;

2) освітні, освітньо-наукові та наукові ступені;

3) стандарти освітньої діяльності та стандарти змісту вищої освіти.

3. Інституційна структура системи вищої освіти включає:

1) вищі навчальні заклади всіх форм власності;

2) наукові установи, які здійснюють підготовку за третім освітнім рівнем для здобуття освітньо-наукового ступеня доктора філософії;

3) Національну комісію регулювання освіти і науки;

4) агенції зовнішнього забезпечення якості вищої освіти;

5) кваліфікаційні центри;

6) заклади, які здійснюють післядипломну підготовку осіб з вищою освітою для видів економічної діяльності, в яких додаткова професійна підготовка або періодичне підвищення кваліфікації передбачено актами законодавства України.

Стаття 36. Функції (завдання) Кабінету Міністрів України у сфері вищої освіти

1. Кабінет Міністрів України через систему органів виконавчої влади реалізує державну політику у сфері вищої освіти.

2. Нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України встановлюються:

1) перелік галузей та підгалузей знань, за якими здобувається вища освіта;

2) державні стандарти у сфері вищої освіти;

3) кількість державних грантів для здобуття вищої освіти за категоріями грантів;

4) обсяг державного замовлення для професійної підготовки фахівців з вищою освітою - магістрів, спеціалістів та магістрів професійного спрямування, дослідників;

5) нормативи оплати праці у публічних вищих навчальних закладах;

6) порядок прийому на навчання іноземців, направлених на навчання за міждержавними договорами та угодами.

3. Кабінет Міністрів України видає нормативно-правові акти з питань вищої освіти, у випадках, передбачених законом.

4. Кабінет Міністрів України:

1) за результатами акредитації надає вищому навчальному закладу статус дослідницького університету;

2) затверджує державні програми розвитку вищої освіти;

3) приймає рішення про заснування державних вищих навчальних закладів, засновником яких виступає орган державної влади;

4) здійснює реорганізацію публічних вищих навчальних закладів;

5) погоджує заснування комунальних вищих навчальних закладів;

6) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Стаття 37. Функції (завдання) центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки, інших центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади

1. Центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки:

1) бере участь у формуванні державної політики у сфері вищої освіти, науки, професійної підготовки кадрів з вищою освітою;

2) розробляє програми розвитку вищої освіти;

3) організовує розробку державних стандартів у сфері вищої освіти;

4) здійснює контроль за дотриманням вимог державних стандартів вищої освіти, державне інспектування вищих навчальних закладів;

5) утворює Експертний комітет та експертні комісії в його складі і забезпечує їхню діяльність;

6) призначає керівника Експертного комітету;

7) вносить зміни до складу експертних комісій;

8) утворює апеляційні експертні комісії у випадках, передбачених законом;

9) здійснює міжнародне співробітництво з питань, що належать до його компетенції;

10) за дорученням Кабінету Міністрів України від імені держави виступає засновником державних вищих навчальних закладів;

11) здійснює фінансування вищої освіти, виплату звичайних, спеціальних та максимальних грантів для здобуття вищої освіти за кошти Державного бюджету України;

12) організовує аналітично-прогностичну діяльність у сфері вищої освіти, визначає тенденції її розвитку, вплив демографічної, етнічної, соціально-економічної ситуації, інфраструктури виробничої та невиробничої сфер, ринку праці на стан вищої освіти, формує напрями взаємодії з іншими ланками освіти, визначає стратегічні напрями розвитку вищої освіти відповідно до науково-технічного прогресу та інших факторів, узагальнює світовий і вітчизняний досвід розвитку вищої освіти;

13) на конкурсних засадах розміщує державне замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою;

14) затверджує Умови прийому на навчання до вищих навчальних закладів;

15) встановлює порядок проведення зовнішнього незалежного оцінювання вступників до вищих навчальних закладів, затверджує програми зовнішнього незалежного оцінювання, перелік предметів та строки проведення зовнішнього незалежного оцінювання;

16) здійснює інші повноваження, передбачені законом.

2. Інші центральні органи виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади:

1) беруть участь у здійсненні державної політики у сфері вищої освіти, науки, професійної підготовки кадрів з вищою освітою;

2) за дорученням Кабінету Міністрів Україні від імені держави виступають засновниками державних вищих навчальних закладів;

3) здійснюють інші повноваження, передбачені законом.

3. Акти центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки, прийняті у межах його повноважень, є обов'язковими для інших центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, вищих навчальних закладів незалежно від форм власності.

4. Центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної політики забезпечує виплату соціальних стипендій та надання соціальних грантів студентам і докторантам.

Стаття 38. Експертний комітет та експертні комісії

1. Центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки здійснює управління якістю вищої освіти через Експертний комітет, який складається з експертних комісій.

2. Структуру та положення про Експертний комітет затверджує керівник центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.

3. Експертний комітет - установа при центральному органі з питань освіти і науки, відповідальна за розробку державних стандартів у сфері вищої освіти та виконання інших повноважень в оцінюванні якості вищої освіти, передбачених цих Законом. Експертний комітет також надає експертні висновки на вимогу Національної комісії регулювання освіти і науки. Експертний комітет складається з експертних комісій. Керівником експертного комітету призначається один із голів експертних комісій. Керівник Експертного комітету призначається на строк три роки.

4. Експертні комісії створюються для кожної галузі знань.

5. До складу експертної комісії включаються вчені, експерти з відповідної галузі знань, які мають стаж роботи у вищій освіті і науці не менше п'ятнадцяти років, освітньо-науковий ступінь та вчене звання, а також представники об'єднань роботодавців, професори провідних зарубіжних вищих навчальних закладів.

6. Особи, які працюють в одному вищому навчальному закладі, не можуть складати більше четвертої частини складу експертної комісії.

7. Строк повноважень члена експертної комісії не перевищує дев'яти років.

8. Кожні три роки склад експертної комісії оновлюється не менше, ніж на третину.

9. Експертна комісія має повноваження:

1) розробляти державні стандарти освітньої діяльності у сфері вищої освіти в частині, що стосується галузі знань;

2) розробляти державні стандарти змісту вищої освіти у відповідній галузі знань;

3) розробляти рекомендації щодо результатів навчання відповідно до вимог Національної системи професійних кваліфікацій та засобів їх оцінювання для відповідної галузі знань та освітніх і освітньо-наукових ступенів;

4) надавати експертний висновок про дотримання вищим навчальним закладом Державного стандарту освітньої діяльності і Державного стандарту змісту вищої освіти;

5) надавати експертний висновок про підтримку чи відмову в підтримці проекту Державного стандарту в сфері вищої освіти, розробленого закладами, установами, організаціями;

6) надавати експертний висновок щодо проектів рішень з питань змісту та якості вищої освіти у відповідній галузі знань, підготовлених органами виконавчої влади.

10. План роботи експертного комітету затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки строком на один рік.

11. Експертний комітет щорічно звітує центральному органу виконавчої влади у сфері освіти і науки про виконання плану роботи за минулий рік.

12. Органи виконавчої влади не можуть приймати рішення з питань змісту та якості вищої освіти, які не підтримані висновками експертної комісії з відповідної галузі знань. Спори з приводу висновків експертної комісії вирішуються апеляційною експертною комісією.

13. Апеляційна експертна комісія створюється центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки за власною ініціативою, за ініціативою органу виконавчої влади або за ініціативою вищого навчального закладу.

14. До складу апеляційної експертної комісії включаються професори не менше трьох провідних зарубіжних вищих навчальних закладів з різних країн світу.

15. Центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки здійснює фінансування Експертного комітету.

16. Робота експертів - членів експертних комісій оплачується погодинно в розмірі не меншому від подвійної тарифної ставки професора дослідницького університету. Голова та секретар експертних комісій обираються експертними комісіями строком на три роки і працюють у експертному комітеті на постійній основі.

17. Рішення експертної комісії приймаються на її засіданні.

18. Рішення експертної комісії, апеляційної експертної комісії скріплюються підписами більше половини експертів - членів комісії, які це рішення підтримали.

Стаття 39. Національна комісія регулювання освіти і науки

1. Національна комісія регулювання вищої освіти і науки є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України і Кабінету Міністрів України.

2. Національна комісія регулювання освіти і науки діє згідно з цим Законом та положенням, затвердженим Президентом України.

3. Національна комісія регулювання освіти складається з Комісії як колегіального органу та апарату Комісії.

4. Засідання Національної комісії регулювання освіти і науки є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше двох третин її складу. Рішення з усіх питань приймаються більшістю від затвердженого складу Національної комісії регулювання освіти і науки.

5. Після закінчення строку повноважень Голова, заступник Голови або член Національної комісії регулювання освіти і науки продовжує виконувати свої обов'язки до призначення відповідно нового Голови, заступника Голови або члена Комісії.

6. Національна комісія регулювання освіти щорічно готує звіт про якість вищої освіти в Україні, її відповідність завданням сталого інноваційного розвитку суспільства, який подається Президентові України, Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України, а також формує пропозиції щодо законодавчого забезпечення конкурентоспроможності сфери вищої освіти.

Стаття 40. Повноваження Національної комісії регулювання освіти і науки у сфері вищої освіти

1. Національна комісія регулювання освіти і науки:

1) здійснює ліцензування вищих навчальних закладів, а також наукових установ, які здійснюють підготовку за освітньо-науковим ступенем доктора філософії;

2) затверджує перелік спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти за відповідними рівнями вищої освіти, та вносить до нього зміни за поданням вищих навчальних закладів, у тому числі з метою впровадження міждисциплінарної підготовки;

3) затверджує стандарти освітньої діяльності та стандарти вищої освіти, що розробляються Експертним комітетом;

4) акредитує спеціальності, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти;

5) за результатами акредитації надає вищому навчальному закладу статус університету або академії;

6) розробляє та затверджує критерії оцінки якості освітньої діяльності (в тому числі наукових здобутків) вищих навчальних закладів України, за якими проводиться національний рейтинг вищих навчальних закладів України;

7) затверджує порядок висунення та обрання кандидатур до складу галузевих експертних рад Національної комісії регулювання освіти і науки та положення про них;

8) формує базу даних запроваджених вищими навчальними закладами спеціалізацій, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти за кожним рівнем вищої освіти;

9) акредитує спеціалізовані вчені ради та контролює їх діяльність;

10) розробляє та затверджує критерії і порядок атестації осіб, які здобувають наукові ступені, спеціалізованими вченими радами;

11) акредитує агенції зовнішнього забезпечення якості вищої освіти;

12) вирішує питання позбавлення наукових ступенів, а також розглядає апеляції на рішення про присудження наукових ступенів;

13) вирішує питання позбавлення вчених звань, а також розглядає апеляції на рішення про присвоєння вчених звань;

14) затверджує порядок присвоєння вчених звань вченими радами вищих навчальних закладів;

15) встановлює порядок скликання з'їздів для подання кандидатур до її складу;

16) здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України і положенням про Національну комісію регулювання освіти і науки.

2. Національна комісія регулювання освіти і науки в межах своїх повноважень видає постанови, розпорядження та накази.

3. Акти Національної комісії регулювання освіти і науки, прийняті в межах її повноважень, є обов'язковими для вищих навчальних закладів, установ, у системі яких створено спеціалізовані вчені ради по присудженню освітньо-наукових та наукових ступенів і діють вчені (наукові, науково-технічні, технічні) ради, що приймають рішення про присвоєння вченого звання старшого дослідника, доцента та професора.

Стаття 41. Порядок формування Національної комісії регулювання освіти і науки

1. Національна комісія регулювання освіти і науки складається з двадцяти дев'яти осіб. Її склад затверджується Президентом України за поданням:

1) центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки - дві особи;

2) Національної академії наук України та галузевих академій наук - шість осіб;

3) з'їзду науково-педагогічних працівників системи вищої освіти - вісім осіб;

4) спільного представницького органу всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців - три особи;

5) з'їзду представників органів студентського самоврядування вищих навчальних закладів з числа студентів та докторантів - дві особи;

6) з'їзду педагогічних працівників системи загальної середньої освіти - чотири особи;

7) з'їзду педагогічних працівників системи професійної освіти - чотири особи.

2. Строк повноважень членів Національної комісії регулювання освіти і науки становить три роки.

3. Членом Національної комісії регулювання освіти і науки може бути особа, яка має ступінь не нижче доктора філософії (крім представників органів студентського самоврядування). Члени Національної комісії регулювання освіти і науки є державними службовцями.

4. Одна й та ж особа не може бути членом Національної комісії регулювання освіти і науки більше двох термінів підряд.

Стаття 42. Припинення повноважень члена Національної комісії регулювання освіти і науки

1. Повноваження члена Національної комісії регулювання освіти і науки припиняються у разі:

1) закінчення строку, на який його призначено;

2) подання ним заяви про припинення повноважень за власним бажанням;

3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

4) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;

5) припинення його громадянства;

6) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

7) його смерті.

2. Рішення про дострокове припинення повноважень члена Національної комісії регулювання освіти і науки приймає Національна комісія регулювання освіти і науки.

3. У разі дострокового припинення повноважень члена Національної комісії регулювання освіти і науки Президент України протягом двох місяців призначає членом Національної комісії регулювання освіти і науки іншу особу від того ж суб'єкта подання в порядку, передбаченому статтею 41 цього Закону.

4. Не може бути підставою для звільнення члена Національної комісії регулювання освіти набуття повноважень новообраним Президентом України.

Стаття 43. Голова Національної комісії регулювання освіти і науки

1. Головою Національної комісії регулювання освіти і науки може бути громадянин України, який має стаж педагогічної чи науково-педагогічної діяльності не менше п'ятнадцяти років, науковий ступінь доктора наук та вчене звання професора.

2. Голова Національної комісії регулювання освіти і науки обирається членами Національної комісії регулювання освіти і науки зі свого складу строком на три роки. Одна й та сама особа не може обиратися на посаду керівника Національної комісії регулювання освіти і науки більше, ніж на два терміни підряд.

3. Голова Національної комісії регулювання освіти і науки:

1) очолює Комісію та керує її діяльністю;

2) координує роботу членів Комісії, розподіляє обов'язки між заступниками Голови, між членами Комісії за відповідними напрямами щодо виконання покладених на Комісію завдань;

3) скликає і проводить засідання Комісії, вносить питання до розгляду на її засіданнях, підписує протоколи засідань та рішення Комісії, затверджує порядок денний засідання Комісії;

4) призначає на посади та звільняє з посад згідно із законодавством керівника та працівників секретаріату Комісії;

5) здійснює в установленому порядку представницькі функції щодо діяльності Комісії;

6) має право без спеціальних дозволів представляти Комісію у суді;

7) представляє інтереси Комісії у Кабінеті Міністрів України, має право брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу;

8) подає Президенту України пропозиції щодо припинення повноважень членів Комісії у випадках, передбачених законом;

9) видає накази, розпорядження та доручення з питань, що належать до його компетенції;

10) у встановленому законодавством порядку присвоює працівникам апарату Комісії ранги державних службовців, вживає заходів заохочення, притягнення їх до дисциплінарної відповідальності;

11) затверджує структуру секретаріату Комісії;

12) затверджує положення про структурні підрозділи секретаріату Комісії;

13) здійснює інші повноваження відповідно до законодавства.

4. Заступник Голови виконує обов'язки Голови в разі його відсутності.

Стаття 44. Взаємодія громадськості і Національної комісії регулювання освіти і науки

1. Національна комісія регулювання освіти і науки інформує суспільство про свою діяльність, залучає наукову та педагогічну громадськість України до процесу прийняття рішень з питань, що мають важливе значення для розвитку вищої освіти в Україні.

2. Національна комісія регулювання освіти і науки створює експертні ради за галузями знань.

3. Склад галузевих експертних рад Національної комісії регулювання освіти і науки формується з представників органів влади, роботодавців, вищих навчальних закладів (наукових установ) усіх форм власності, національних академій наук на строк не більше, ніж три роки з осіб, у яких є науковий ступінь у відповідній галузі знань. До складу галузевих експертних рад не можуть входити керівники і заступники керівників вищих навчальних закладів (наукових установ), а також більше одного представника від вищого навчального закладу (наукової установи).

4. Національна комісія регулювання освіти співпрацює з Європейською асоціацією забезпечення якості вищої освіти та сприяє впровадженню європейських стандартів і рекомендацій щодо забезпечення якості вищої освіти.

5. Національна комісія регулювання освіти може залучати до проведення акредитаційної експертизи незалежні установи оцінювання та забезпечення якості вищої освіти.

Стаття 45. Держава і Національна комісія регулювання освіти і науки

1. Органи державної влади сприяють Національній комісії регулювання освіти і науки у виконанні нею завдань, передбачених цим Законом.

2. Втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність Національної комісії регулювання освіти і науки, так само як і втручання Національної комісії регулювання освіти і науки у діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб не допускається.

3. Відповідні органи державної влади здійснюють контроль і нагляд за діяльністю Національної комісії регулювання освіти і науки у межах своїх повноважень відповідно до законодавства.

Стаття 46. Забезпечення діяльності Національної комісії регулювання освіти і науки

1. Для організаційного, технічного, науково-експертного та іншого забезпечення діяльності Національної комісії регулювання освіти і науки створюється секретаріат Національної комісії регулювання освіти і науки.

2. Працівники секретаріату призначаються на посаду та звільняються з посади керівником Національної комісії регулювання освіти і науки.

3. Керівник секретаріату Національної комісії регулювання освіти і науки та його заступники призначаються Національною комісією регулювання освіти і науки.

4. Заробітна плата, побутове забезпечення і соціальний захист працівників секретаріату Національної комісії регулювання освіти і науки здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

5. Штатний розклад працівників секретаріату Національної комісії регулювання освіти і науки затверджується Національною комісією регулювання освіти і науки на її засіданні в межах фонду оплати праці працівників секретаріату та граничної чисельності працівників секретаріату, визначеної Кабінетом Міністрів України.

6. Час роботи в Національній комісії регулювання освіти і науки та у секретаріаті Національної комісії регулювання освіти і науки зараховується до стажу державної служби.

Стаття 47. Повноваження органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади

1. Органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, у межах своєї компетенції:

1) забезпечують виконання державних програм у сфері вищої освіти;

2) вивчають потребу у фахівцях на місцях і вносять центральним органам виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, економіки, освіти і науки та іншим центральним органам виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, пропозиції щодо обсягів державного замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців;

3) подають до центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки пропозиції щодо формування мережі вищих навчальних закладів;

4) затверджують статути заснованих ними вищих навчальних закладів;

5) сприяють працевлаштуванню випускників заснованих ними вищих навчальних закладів, їх соціальному захисту.

Стаття 48. Повноваження засновника (засновників) вищого навчального закладу

1. Засновником вищого навчального закладу (далі - засновник) можуть бути:

1) органи державної влади, органи місцевого самоврядування;

2) громадяни України та юридичні особи, зареєстровані на території України;

3) юридичні особи, зареєстровані за законодавством інших держав (окрім органів державної влади інших держав) та іноземні громадяни.

2. У випадках реорганізації органів державної влади, органів місцевого самоврядування права засновника переходять до відповідних правонаступників.

3. Засновником вищих навчальних закладів всіх типів та видів, які реалізують професійні освітні програми у сфері оборони і національної безпеки, може бути тільки Кабінет Міністрів України.

4. Повноваження засновника (засновників) щодо управління вищим навчальним закладом визначаються законами України та статутом вищого навчального закладу.

5. До виключних повноважень засновника (засновників) вищого навчального закладу належить:

1) розробка та затвердження статуту вищого навчального закладу;

2) затвердження складу наглядової ради вищого навчального закладу;

3) укладення контракту із керівником вищого навчального закладу за результатами його виборів;

4) прийняття рішення про реорганізацію або ліквідацію вищого навчального закладу відповідно до вимог закону.

6. Засновник (засновники) здійснює (здійснюють) права, передбачені частиною першою цієї статті, щодо управління вищим навчальним закладом безпосередньо або через уповноважений ним орган (особу).

7. Засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) має право делегувати частину своїх повноважень керівникові або колегіальному органу вищого навчального закладу, окрім виключних повноважень, передбачених цим Законом.

Розділ VII. ОРГАНИ ГРОМАДСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ У СФЕРІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Стаття 49. Громадське самоврядування у сфері вищої освіти

1. Громадське самоврядування у сфері вищої освіти - це право наукових, науково-педагогічних працівників, осіб, що навчаються, та інших осіб, що залучені до сфери вищої освіти в Україні, на самостійне вирішення питань, що стосуються їх діяльності та відстоювання інтересів зазначених категорій осіб у відносинах з іншими юридичними та фізичними особами.

2. Громадське самоврядування у сфері вищої освіти реалізується через об'єднання наукових, науково-педагогічних працівників, осіб, що навчаються, та інших осіб, що залучені до сфери вищої освіти в Україні.

3. Громадське самоврядування вищої освіти є однією з гарантій забезпечення автономії вищих навчальних закладів і незалежності наукових і науково-педагогічних працівників. Діяльність органів громадського самоврядування вищої освіти має сприяти створенню належних організаційних та інших умов для забезпечення нормальної діяльності вищих навчальних закладів та осіб, що навчаються, утверджувати незалежність та академічну свободу наукових і науково-педагогічних працівників, забезпечувати захист осіб, що навчаються, та наукових і науково-педагогічних працівників від протиправного втручання в їх діяльність, а також підвищувати рівень вищої освіти в Україні.

Стаття 50. Система громадського самоврядування вищої освіти

1. Систему громадського самоврядування вищої освіти складають:

1) з'їзд науково-педагогічних працівників;

2) загальні збори науково-педагогічних і наукових працівників вищих навчальних закладів;

3) конференції трудових колективів вищих навчальних закладів;

4) вчені ради вищих навчальних закладів;

5) органи студентського самоврядування, спілки, асоціації органів студентського самоврядування;

6) асоціації, спілки вищих навчальних закладів;

7) спілки керівників вищих навчальних закладів;

8) наукові товариства студентів і докторантів.

Стаття 51. З'їзд науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів

1. З'їзд науково-педагогічних працівників скликається один раз на рік Національною комісією регулювання освіти і науки України. Позачерговий з'їзд керівників вищих навчальних закладів України може бути скликаний на вимогу не менш як однієї третини керівників вищих навчальних закладів України.

2. Порядок проведення з'їзду визначається цим Законом та Регламентом з'їзду, що затверджується з'їздом керівників вищих навчальних закладів України.

3. Національна комісія регулювання освіти і науки або ініціативна група керівників вищих навчальних закладів України, за ініціативою яких скликається позачерговий з'їзд, схвалює попередній перелік питань, що виноситься на обговорення з'їзду та визначає дату і місце проведення з'їзду.

4. Перед початком обговорення питань на з'їзді обирається голова з'їзду, президія з'їзду, затверджується порядок денний з'їзду.

5. Організаційне, матеріальне та інше забезпечення проведення з'їздів керівників вищих навчальних закладів України покладається на Національну комісію регулювання освіти і науки.

6. З'їзд керівників вищих навчальних закладів України:

1) звертається з пропозиціями щодо вирішення питань діяльності вищих навчальних закладів до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб;

2) затверджує підготовлені учасниками з'їзду та подає органам державної влади, органам місцевого самоврядування пропозиції щодо розвитку вищої освіти, які підлягають обов'язковому розгляду;

3) затверджує підготовлені членами з'їзду пропозиції щодо типових (примірних) статутів вищих навчальних закладів, положень про структурні підрозділи вищих навчальних закладів;

4) затверджує підготовлені учасниками з'їзду висновки до проектів законів України, інших нормативно-правових актів з питань, що стосуються вищої освіти;

5) делегує своїх представників до Національної комісії регулювання освіти і науки України, який бере участь у її роботі з правом дорадчого голосу;

6) затверджує підготовлені учасниками з'їзду пропозиції до проекту закону про Державний бюджет України в частині, що стосується фінансування вищої освіти, та подає їх до Міністерства фінансів України

Стаття 52. Наукові товариства студентів і докторантів

1. Наукові товариства студентів і докторантів діють на рівні вищих навчальних закладів та їх структурних підрозділів.

2. Наукові товариства студентів і докторантів є органами громадського самоврядування в системі вищої освіти, що забезпечують захист прав та інтересів своїх членів у галузі науки, наукових досліджень, обміну знань.

3. Наукові товариства студентів і докторантів є громадськими організаціями, створеними відповідно до законів України з урахуванням особливостей, передбачених цим законом.

4. Наукове товариство набуває прав, передбачених цим законом, після набуття статусу юридичної особи.

5. Наукове товариство осіб, що навчаються, створюється виключно за наявності у своєму складі не менше трьох відсотків від загального числа осіб, що навчаються.

6. Особа, що навчається у вищому навчальному закладі, одночасно може бути членом лише одного наукового товариства в межах одного рівня.

7. Одночасно з припиненням особою навчання у вищому навчальному закладі припиняється членство такої особи у науковому товаристві студентів і докторантів.

8. Вищий навчальний заклад надає науковим товариствам у користування приміщення, офісну техніку та засоби зв'язку.

9. Вищий навчальний заклад за рішенням вченої ради надає науковим товариствам фінансову допомогу пропорційно до кількості членів цих організацій. Загальний обсяг наданої протягом календарного року допомоги не може бути меншим від половини відсотка річного бюджету вищого навчального закладу.

10. У разі реєстрації в одному вищому навчальному закладі двох і більше наукових товариств студентів і докторантів, у цьому вищому навчальному закладі створюється і діє Рада наукових товариств, до складу якої входять представники усіх зареєстрованих наукових товариств у кількості, пропорційній кількості членів кожної з таких організацій.

11. Наукове товариство студентів і докторантів:

1) розробляє та затверджує свій статут;

2) проводить та сприяє організації проведення наукових, освітніх та інших заходів;

3) популяризує наукову та науково-дослідну діяльність серед осіб, що навчаються;

4) вносить пропозиції до уповноважених органів та посадових осіб вищого навчального закладу щодо розвитку науки та наукових досліджень у вищому навчальному закладі;

5) виконує інші повноваження, передбачені статутом.

Розділ VIII. ВИЩІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ

Стаття 53. Типи вищих навчальних закладів

1. Публічний вищий навчальний заклад засновується за рішенням Кабінету Міністрів України уповноваженим ним органом центральної виконавчої влади, органу місцевого самоврядування або органу влади Автономної Республіки Крим для реалізації права громадян на здобуття вищої освіти, зокрема - безоплатно на конкурсній основі.

2. Приватний вищий навчальний заклад засновується за участі хоча б однієї фізичної або юридичної особи приватного права. Приватний вищий навчальний заклад засновується для реалізації права громадян на здобуття вищої освіти, зокрема - безоплатно на конкурсній основі.

3. Публічному вищому навчальному закладу передається у власність або на праві господарського відання майно, необхідне для здійснення наукової та освітньої діяльності. Об'єкти культурної та наукової спадщини загальнодержавного значення передаються вищим навчальним закладам у користування відповідно до закону.

Стаття 54. Структура вищого навчального закладу

1. Структура вищого навчального закладу визначається керівником вищого навчального закладу за погодженням із вченою радою.

2. Структурним підрозділом вищого навчального закладу, який забезпечує наукову та науково-педагогічну діяльність у галузі знань, науковому напрямку, є кафедра (департамент). У складі кафедри об'єднуються науково-педагогічні і наукові працівники, які ведуть наукову та викладацьку діяльність в одній або кількох суміжних галузях знань, в одному або споріднених наукових напрямах.

3. Для організації навчального процесу, проведення наукових досліджень можуть утворюватися:

1) факультети;

2) інститути як структурні підрозділи вищого навчального закладу, що не мають статусу юридичної особи;

3) коледжі як структурні підрозділи вищого навчального закладу, що не мають статусу юридичної особи;

4) науково-дослідні інститути як структурні підрозділи вищого навчального закладу, які не мають статусу юридичної особи;

5) тощо.

4. Інститутам, коледжам та науково-дослідним інститутам як структурним підрозділам вищих навчальних закладів статутом та/або рішенням вченої ради вищого навчального закладу можуть надаватися додаткові автономні права.

5. Керівники структурних підрозділів вищих навчальних закладів обираються загальними зборами науково-педагогічних працівників цього структурного підрозділу з подальшим затвердженням обраної кандидатури керівником вищого навчального закладу.

Стаття 55. Статус вищих навчальних закладів

1. Вищі навчальні заклади в Україні можуть засновуватися у статусі:

1) інституту як окремого вищого навчального закладу;

2) коледжу як окремого вищого навчального закладу.

2. Інститут здійснює освітню діяльність за першим та другим освітніми рівнями з наданням освітніх ступенів бакалавра та магістра, а також може здійснювати освітню діяльність за третім освітнім рівнем з наданням освітньо-наукового ступеня доктора філософії.

3. Коледж здійснює освітню діяльність за першим освітнім рівнем з наданням освітнього ступеня бакалавра.

4. Вищим навчальним закладам за результатами акредитації можуть надаватися статуси:

1) університету;

2) академії.

5. Статус університету надається багатогалузевому вищому навчальному закладу, який здійснює освітню діяльність, пов'язану із здобуттям освітніх ступенів бакалавра, магістра та освітньо-наукового ступеня доктора філософії із гуманітарних, економічних, природничих, технічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, військової справи, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність, за умови, якщо у ньому здійснюється навчання не менш, ніж за вісьмома галузями знань.

6. Статус академії надається вищому навчальному закладу, який здійснює освітню діяльність, пов'язану із здобуттям освітнього ступеня бакалавра і магістра, освітньо-наукового ступеня доктора філософії, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення, за умови, якщо у ньому присуджуються у спеціалізованих вчених радах освітньо-наукові ступені доктора філософії та наукові ступені доктора наук не менш як з двох наукових спеціальностей (за винятком мистецьких та військових вищих навчальних закладів (вищих навчальних закладів з особливими умовами навчання), вимоги до яких встановлюються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки). Освітня діяльність, пов'язана із здобуттям вищої освіти музичного спрямування, може здійснюватись у консерваторіях, які за статусом прирівнюються до академії.

7. З урахуванням досягнень та вкладу у розвиток вітчизняної та світової науки і освіти Президент України може надавати вищому навчальному закладу звання національного.

8. Вищому навчальному закладу, який має статус університету або академії та вагомі наукові здобутки, з метою розширення дослідницької та інноваційної діяльності, поглиблення інтеграції у світовий освітньо-науковий простір, Кабінетом Міністрів України може надаватися статус дослідницького університету/академії.

9. Державна програма розвитку дослідницьких університетів/академій та положення про зазначені вищі навчальні заклади затверджується Кабінетом Міністрів України.

10. При вирішенні питання про надання вищому навчальному закладу статусу дослідницького Кабінет Міністрів України виходить з таких критеріїв:

1) місце вищого навчального закладу в національному чи міжнародному рейтингу вищих навчальних закладів, який враховує результати наукових досліджень;

2) рівень інтеграції у світовий освітньо-науковий простір;

3) видання вищим навчальним закладом міжнародних наукових журналів;

4) наявність матеріальної бази, достатньої для виконання комплексної програми фундаментальних і прикладних наукових досліджень;

5) успішна реалізація фундаментальних і прикладних наукових досліджень.

11. Дослідницьким вищим навчальним закладам на конкурсних засадах Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки та погодженням з іншими зацікавленими центральними органами виконавчої влади надається державне замовлення на виконання комплексної програми фундаментальних і прикладних наукових досліджень.

12. Статус дослідницького університету/академії надається акредитованому вищому навчальному закладу за результатами експертизи, до якої залучаються іноземні експерти з числа провідних наукових та науково-педагогічних працівників.

13. Дослідницькому університету/академії надається право:

1) визначати пріоритетні напрями наукових досліджень та обсяги фінансування таких досліджень в межах бюджету вищого навчального закладу;

2) самостійно визначати спеціальності, за якими здійснюється підготовка магістрів, докторів філософії та докторів наук;

3) затверджувати склад спеціалізованих вчених рад;

4) перерозподіляти ліцензований обсяг прийому між галузями знань;

5) засновувати на власній базі інноваційні структури різних типів (наукові і технологічні парки, бізнес-інкубатори, малі підприємства тощо) на засадах поєднання інтересів освіти, науки, бізнесу і держави з метою створення високотехнологічної продукції.

Стаття 56. Військові вищі навчальні заклади

1. Військові вищі навчальні заклади здійснюють підготовку спеціалістів з вищою освітою для потреб Збройних Сил України.

2. Військові вищі навчальні заклади є військовими частинами.

3. Керівник (начальник) військового вищого навчального закладу призначається Міністром оборони України.

4. Навчальні плани та програми для військових вищих навчальних закладів затверджуються Міністерством оборони України за погодженням із центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Стаття 57. Духовні (богословські) вищі навчальні заклади

1. Духовні (богословські) вищі навчальні заклади засновуються релігійними організаціями в порядку, передбаченому цим Законом, з особливостями, визначеними законами України, що регулюють питання свободи совісті та діяльності релігійних організацій.

2. Духовний (богословський) вищий навчальний заклад може здійснювати освітню та наукову діяльність в інших галузях знань і підготовку фахівців різних кваліфікацій відповідно до цього Закону.

3. Особи, які навчаються та працюють у духовних (богословських) вищих навчальних закладах, заснованих релігійними організаціями, користуються правами та пільгами, встановленими законодавством України для студентів та працівників приватних вищих навчальних закладів.

Стаття 58. Управління вищим навчальним закладом

1. До органів управління вищим навчальним закладом відносяться:

1) наглядова рада вищого навчального закладу;

2) загальні збори науково-педагогічних працівників;

3) вчена рада вищого навчального закладу;

4) конференція вищого навчального закладу.

2. Поточне керівництво вищим навчальним закладом здійснює керівник (президент, ректор, директор, начальник).

Стаття 59. Наглядова рада вищого навчального закладу

1. Наглядова рада вищого навчального закладу утворюється засновником (засновниками) в порядку, передбаченому статутом вищого навчального закладу. Строк повноважень наглядової ради (крім представників організацій студентського самоврядування) не може перевищувати п'яти років.

2. До складу наглядової ради вищого навчального закладу можуть входити вчені, педагоги, представники організацій роботодавців, громадські діячі. До складу наглядової ради не можуть входити працівники вищого навчального закладу. Не менше четвертої частини складу наглядової ради складають представники органів студентського самоврядування. Норма представництва має бути пропорційна чисельності органу студентського самоврядування. Представники органів студентського самоврядування призначаються до складу наглядової ради терміном на один рік в порядку, передбаченому статутом вищого навчального закладу.

3. Наглядова рада вищого навчального закладу має повноваження:

1) приймати рішення про вибори керівника вищого навчального закладу;

2) давати згоду на формування вченої ради вищого навчального закладу;

3) здійснювати моніторинг діяльності вищого навчального закладу та інформувати засновника (засновників) про його результати;

4) розглядати за поданням керівника вищого навчального закладу та схвалювати річні фінансові та інвестиційні плани, а також інвестиційні плани на середньострокову перспективу (3 - 5 років), що спрямовані на забезпечення виконання вищим навчальним закладом своїх статутних завдань;

5) затверджувати фінансові звіти минулого бюджетного періоду;

6) подавати засновнику (засновникам) пропозиції щодо розвитку вищого навчального закладу, зміни його структури, реорганізації чи ліквідації;

7) встановлювати розмір оплати праці керівнику вищого навчального закладу, що має бути не нижчим від мінімального, який визначається Кабінетом Міністрів України;

8) призначати аудитора та оцінювати роботу закладу за визначений період;

9) визначати політику стосовно прав та відповідальності студентів;

10) забезпечувати збереження автономії вищого навчального закладу;

11) здійснювати зв'язки із громадськістю та роботодавцями.

4. Рішення наглядової ради вищого навчального закладу приймаються більшістю голосів від складу ради.

5. Організаційно-технічне та матеріальне забезпечення роботи Наглядової ради покладається на керівника вищого навчального закладу та здійснюється за рахунок коштів вищого навчального закладу.

Стаття 60. Загальні збори науково-педагогічних і наукових працівників вищого навчального закладу

1. Загальні збори науково-педагогічних і наукових працівників вищого навчального закладу можуть вирішувати питання наукової та педагогічної діяльності вищого навчального закладу відповідно до статуту вищого навчального закладу.

2. До виключних повноважень загальних зборів науково-педагогічних і наукових працівників вищого навчального закладу відносяться вибори керівника вищого навчального закладу. Вибори керівника вищого навчального закладу здійснюються таємним голосуванням.

3. До виключних повноважень загальних зборів науково-педагогічних працівників структурних підрозділів вищого навчального закладу відносяться вибори керівника структурного підрозділу вищого навчального закладу. Вибори керівника структурного підрозділу вищого навчального закладу здійснюються таємним голосуванням.

4. Рішення загальних зборів науково-педагогічних і наукових працівників вищого навчального закладу, прийняті в межах чинного законодавства, є обов'язковими для виконання керівником вищого навчального закладу.

5. Кількісний склад загальних зборів науково-педагогічних і наукових працівників вищого навчального закладу відповідає кількості штатних науково-педагогічних і наукових працівників вищого навчального закладу на день їх проведення.

6. Загальні збори науково-педагогічних і наукових працівників вищого навчального закладу повноважні за умови присутності більше половини їх кількісного складу.

7. Рішення загальних зборів науково-педагогічних і наукових працівників вищого навчального закладу приймаються більшістю голосів від кількісного складу.

8. Загальні збори науково-педагогічних і наукових працівників вищого навчального закладу скликаються наглядовою радою вищого навчального закладу, засновником вищого навчального закладу, а у випадках, передбачених статутом, - керівником вищого навчального закладу.

9. Головує на загальних зборах науково-педагогічних і наукових працівників вищого навчального закладу науково-педагогічний працівник, призначений ініціатором їх проведення.

Стаття 61. Вчена рада вищого навчального закладу

1. Вчена рада вищого навчального закладу є одним з органів управління вищого навчального закладу, до складу якої входять представники кафедр вищого навчального закладу, керівник вищого навчального закладу та його заступники. Вчена рада вищого навчального закладу діє на засадах академічної автономії.

2. До складу вченої ради вищого навчального закладу входять по одному представнику від кожної кафедри вищого навчального закладу, які обираються на засіданнях кафедр більшістю голосів членів кафедри серед осіб, які не займають адміністративних посад у вищому навчальному закладі, і представники органів студентського самоврядування, які мають складати 10 - 15 відсотків складу вченої ради.

3. Керівник вищого навчального закладу та його заступники входять до складу вченої ради вищого навчального закладу за посадою у кількості не більше п'яти осіб.

4. Голова вченої ради обирається Вченою радою.

5. Якщо кількість заступників керівника вищого навчального перевищує чотири особи, керівник вищого навчального закладу самостійно визначає чотирьох заступників, які входять до складу вченої ради за посадою.

6. У разі створення вчених рад у підрозділах вищого навчального закладу відповідно до частини п'ятнадцятої цієї статті, до складу вченої ради замість представників кафедр, входять представники від вчених рад структурних підрозділів, які обираються на засіданнях вчених рад структурних підрозділів більшістю голосів членів відповідної вченої ради. Норми представництва встановлюються статутом вищого навчального закладу.

7. Вчена рада структурного підрозділу формується в порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.

8. Строк повноважень вченої ради вищого навчального закладу - три роки.

9. Рішення вченої ради вищого навчального закладу, прийняте в межах чинного законодавства, є обов'язковим для виконання керівником вищого навчального закладу.

10. Вчена рада вищого навчального закладу має повноваження:

1) затверджувати навчальні плани та програми;

2) рекомендувати до друку та використання в навчальному процесі підручники та навчальні посібники;

3) затверджувати порядок конкурсу на заміщення вакантних посад наукових та науково-педагогічних працівників;

4) проводити конкурси на заміщення вакантних посад науково-педагогічних і наукових працівників;

5) приймати рішення про проведення акредитації вищого навчального закладу;

6) затверджувати правила прийому до вищого навчального закладу відповідно до порядку прийому;

7) встановлювати обсяг навчального навантаження для категорій науково-педагогічних працівників;

8) визначати розмір оплати праці наукових та науково-педагогічних працівників не нижче рівня, встановленого відповідно до законодавства;

9) приймати рішення про подання заяви на ліцензування підготовки за новими галузями знань спеціальностей, освітніх та освітньо-наукових ступенів, акредитацію вищого навчального закладу;

10) погоджувати кандидатів на посади заступника керівника вищого навчального закладу;

11) визначати галузі знань, ступінь бакалавра в яких є підставою для прийняття особи для здобуття освітнього ступеня магістра в галузі знань, за напрямом, спеціальністю.

11. Вчена рада університету або академії має повноваження:

1) присвоювати вчене звання старшого дослідника, доцента та професора відповідно до чинного законодавства;

2) утворювати спеціалізовані ради для захисту дисертацій на здобуття освітньо-наукового ступеня доктора філософії та доктора наук відповідно до чинного законодавства;

3) встановлювати розмір оплати праці наукових та науково-педагогічних працівників, що не може бути меншим від мінімального, встановленого Кабінетом Міністрів України;

4) приймати рішення про запрошення зарубіжних науково-педагогічних працівників та визначати розмір оплати їхньої праці;

5) затверджувати теми дисертацій на здобуття освітньо-наукового ступеня доктора філософії та наукового ступеня доктора наук.

12. З питань, віднесених до повноважень вченої ради вищого навчального закладу, керівник вищого навчального закладу може видавати накази лише на підставі рішень вченої ради.

13. Рішення вченої ради вищого навчального закладу приймаються більшістю голосів від складу ради.

14. Рішення вченої ради вищого навчального закладу з питань, визначених цим Законом, приймаються таємним голосуванням.

15. Вчена рада університету чи академії, у якому (якій) навчається більше п'яти тисяч студентів, може утворити вчені ради у підрозділах (факультетах, інститутах, коледжах тощо) і делегувати їм частину своїх повноважень.

Стаття 62. Конференція вищого навчального закладу

1. Конференція (загальні збори колективу) вищого навчального закладу проводиться відповідно до його статуту.

2. Норми представництва на конференції повинні передбачати, що представники науково-педагогічних і наукових працівників складають не менше двох третин, а представники студентів складають не менше однієї четвертої частини та не більше третини всіх делегатів конференції.

3. Конференція може розглянути будь-які питання діяльності вищого навчального закладу, окрім тих, які цим Законом віднесено до виключних повноважень наглядової ради, вченої ради та загальних зборів науково-педагогічних і наукових працівників вищого навчального закладу.

4. Якщо конференція вищого навчального закладу висловить недовіру керівнику, його заступнику чи керівнику підрозділу вищого навчального закладу, особа чи орган, які на це уповноважені, зобов'язані звільнити з посади особу, якій висловлено недовіру.

Стаття 63. Керівник вищого навчального закладу

1. Керівник (президент, ректор, директор, начальник) вищого навчального закладу обирається загальними зборами науково-педагогічних працівників закладу і призначається на посаду в порядку, передбаченому статутом вищого навчального закладу, строком на п'ять років. У виборах керівника навчального закладу беруть участь представники органів студентського самоврядування, обрані на студентській конференції, з квотою 15 % від загальної кількості учасників зборів. Керівник вищого навчального закладу по закінченні строку, на який його призначено, продовжує виконувати повноваження до проведення виборів нового керівника.

2. Кандидати на посаду керівника вищого навчального закладу висуваються загальними зборами науково-педагогічних працівників за поданням структурних підрозділів, в яких вони працюють.

3. Одна й та ж сама особа не може бути керівником вищого навчального закладу більше, ніж два строки підряд.

4. Керівник вищого навчального закладу повинен мати освітньо-науковий або науковий ступінь та вчене звання. До повноважень керівника вищого навчального закладу відносяться всі питання поточного керівництва відповідно до статуту вищого навчального закладу, за винятком питань, віднесених до виключних повноважень наглядової ради, вченої ради та загальних зборів науково-педагогічних працівників.

Кандидатом на посаду керівника вищого навчального закладу мистецького спрямування може бути особа, яка має почесне звання "Народний артист України", "Народний художник України", "Народний архітектор України" або "Заслужений діяч мистецтв України" за відсутності у неї вченого звання та освітньо-наукового ступеня доктора філософії за умови відповідності іншим вимогам, передбаченим цим законом.

5. Керівник вищого навчального закладу звітує перед вченою радою та наглядовою радою про стан діяльності вищого навчального закладу та її перспективи у наступному бюджетному періоді.

6. Керівник вищого навчального закладу подає на розгляд та затвердження вченій раді фінансові та інвестиційні плани вищого навчального закладу на наступний бюджетний період, а також інвестиційні плани на середньострокову перспективу (3 - 5 років), що спрямовані на забезпечення виконання вищим навчальним закладом своїх функцій та фінансовий звіт минулого бюджетного періоду.

Стаття 64. Заступники керівника вищого навчального закладу

1. Заступники керівника вищого навчального закладу призначаються керівником вищого навчального закладу за погодженням із вченою радою вищого навчального закладу.

2. Призначення заступника керівника вищого навчального закладу, який відповідатиме за роботу із особами, що навчаються, крім вченої ради вищого навчального закладу, також погоджується із органами студентського самоврядування.

3. Керівник вищого навчального закладу розподіляє обов'язки між своїми заступниками.

Стаття 65. Автономія вищого навчального закладу

1. Керівні органи вищого навчального закладу відповідно до цього Закону та статуту повноважні на свій розсуд вирішувати всі питання діяльності навчального закладу, не врегульовані актами законодавства України.

2. Органи влади не можуть ухвалювати рішень з питань, віднесених до автономних прав вищого навчального закладу.

3. Вищий навчальний заклад має такі автономні права:

1) затверджувати навчальні плани та програми з дотриманням вимог державних стандартів у сфері вищої освіти;

2) визначати в межах бюджету вищого навчального закладу розмір та порядок фінансування видів діяльності вищого навчального закладу;

3) встановлювати розмір оплати праці науково-педагогічних і наукових працівників не нижче тарифів, визначених Кабінетом Міністрів України;

4) здійснювати видавничу діяльність, видавати підручники, навчальні посібники, наукові монографії, наукові періодичні видання, науково-популярні видання;

5) здійснювати наукову діяльність, розробляти та запроваджувати власні програми наукової і науково-виробничої діяльності;

6) виконувати наукові дослідження, дослідно-конструкторські, дослідно-технологічні, проектно-конструкторські, проектно-технологічні, пошукові, проектно-пошукові роботи за договорами, укладеними з юридичними та фізичними особами;

7) визначати в межах ліцензованої галузі знань та спеціальності спеціалізації для підготовки магістрів;

8) визначати структуру вищого навчального закладу; утворювати та реорганізовувати кафедри, факультети, інститути та інші підрозділи;

9) формувати та затверджувати власний штатний розпис;

10) визначати обсяги і форми науково-педагогічної діяльності науково-педагогічного працівника;

11) встановлювати форми морального та матеріального заохочення працівників вищого навчального закладу;

12) визначати правила вступу осіб на навчання у порядку та випадках, передбачених цим Законом;

13) визначати форми навчання, форми та види організації навчально-виховного процесу;

14) надавати окремі освітні послуги, інші додаткові послуги відповідно до свого статуту;

15) розміщувати свої навчальні, науково-дослідні та навчально-науково-виробничі підрозділи на підприємствах, в установах і організаціях;

16) розвивати власну поліграфічну базу;

17) укладати з іншими вищими навчальними закладами, підприємствами, установами та організаціями, в тому числі іноземними, договори про здійснення спільної освітньої та наукової діяльності;

18) брати участь у роботі міжнародних організацій;

19) розробляти та запроваджувати власну символіку та атрибутику;

20) звертатися з ініціативою до органів управління у галузі вищої освіти про внесення змін до чинних або розроблення нових нормативно-правових актів у галузі вищої освіти, а також брати участь у роботі над їх удосконаленням;

21) користуватися земельними ділянками у порядку, передбаченому чинним законодавством України;

22) здійснювати фінансово-господарську та іншу діяльність відповідно до чинного законодавства України та свого статуту;

23) розпоряджатися на свій розсуд власними коштами, отриманими від продажу книг, наукових та науково-популярних видань, надання окремих та додаткових платних послуг здобувачам вищої освіти та іншим фізичним і юридичним особам;

24) відкривати поточні та депозитні рахунки в банках;

25) здійснювати інші права, передбачені чинним законодавством України.

4. Вищий навчальний заклад, який має статус університету чи академії, має такі додаткові автономні права:

1) присвоювати вчені звання старшого дослідника, доцента та професора;

2) визначати в межах ліцензованої галузі знань напрями наукових досліджень, за якими здійснюється підготовка докторів філософії;

3) визнавати дипломи про здобуті в закордонних університетах ступені "бакалавр", "магістр", "доктор філософії", "доктор наук" та вчені звання "старший дослідник", "доцент", "професор" з усією сукупністю прав, які вони надають, при зарахуванні на посаду наукового чи науково-педагогічного працівника; самостійно встановлювати відповідність результатів навчання, здобутих в інших вищих навчальних закладах, в т. ч. зарубіжних, до кредитів навчальної програми.

Стаття 66. Створення, реорганізація та ліквідація вищих навчальних закладів

1. Створення, реорганізація та ліквідація публічного вищого навчального закладу та його відокремлених підрозділів здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, іншим центральним органом виконавчої влади або за погодженням із Кабінетом Міністрів України, органом місцевого самоврядування, органом влади Автономної Республіки Крим.

2. Створення, реорганізація та ліквідація вищих навчальних закладів, серед засновників яких є фізичні особи та юридичні особи приватного права, здійснюється їх учасниками.

3. Вищі навчальні заклади, які мають статус університету або академії, відповідно до законодавства іноземних держав та за згодою центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки можуть створювати за кордоном свої структурні підрозділи.

4. Вищі навчальні заклади іноземних держав можуть з дозволу центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки створювати свої структурні підрозділи на території України.

5. Створення в Україні вищих навчальних закладів, засновниками яких є органи влади інших держав, іноземці, особи без громадянства або юридичні особи-нерезиденти, здійснюється за дозволом Кабінету Міністрів України.

6. Потреби в мережі публічних вищих навчальних закладів визначаються Кабінетом Міністрів України відповідно до соціально-економічних та культурно-освітніх потреб у них або відповідним органом місцевого самоврядування, органом влади Автономної Республіки Крим згідно з соціально-економічними та культурно-освітніми потребами у них відповідних територіальних громад, Автономної Республіки Крим.

7. Формування мережі вищих навчальних закладів здійснюється шляхом створення, реорганізації та ліквідації публічних вищих навчальних закладів.

8. У рішенні про створення вищого навчального закладу засновник обов'язково вказує перелік майна, яке передається йому у власність або у господарське відання.

9. Рішення про ліквідацію вищого навчального закладу може бути прийнято лише за умови укладення договору з іншими вищими навчальними закладами про завершення навчання для здобуття відповідного ступеня осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі, на умовах, визначених під час прийому цих осіб на навчання.

10. Ліквідація вищого навчального закладу здійснюється у порядку, передбаченому Цивільним кодексом України та іншими актами законодавства України, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

11. Рішення про ліквідацію вищого навчального закладу приймається не пізніше, ніж за один календарний рік до початку наступного навчального року, в якому заклад припиняє прийом студентів.

12. У разі ліквідації вищого навчального закладу незалежно від форми його власності, питання щодо подальшої правової долі майна, що належить вищому навчальному закладу на праві власності або закріпленого на правах господарського відання, вирішується засновником відповідно до закону після задоволення вимог кредиторів.

Стаття 67. Статут вищого навчального закладу

1. Вищий навчальний заклад діє на підставі свого статуту, який затверджується засновником вищого навчального закладу.

2. Статут вищого навчального закладу повинен містити:

1) повне найменування, в якому вказуються організаційно-правова форма та назва із зазначенням типу вищого навчального закладу, місцезнаходження, дата прийняття рішення про створення;

2) права та обов'язки засновника (засновників) та учасника (учасників);

3) обсяг цивільної правоздатності вищого навчального закладу;

4) розмір статутного фонду;

5) порядок створення, діяльності та повноваження органів управління вищим навчальним закладом, права та обов'язки керівника;

6) порядок обрання представників на конференцію вищого навчального закладу та порядок проведення такої конференції;

7) порядок призначення представників органів студентського самоврядування до складу наглядової ради;

8) джерела надходження та порядок використання коштів та іншого майна вищого навчального закладу;

9) порядок звітності, контролю за здійсненням фінансово-господарської діяльності;

10) порядок внесення змін до статуту вищого навчального закладу;

11) порядок реорганізації та ліквідації вищого навчального закладу.

3. Порядок внесення змін до статуту вищого навчального закладу повинен передбачати погодження змін із конференцією трудового колективу вищого навчального закладу.

Розділ IX. ЛІЦЕНЗУВАННЯ ТА АКРЕДИТАЦІЯ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Стаття 68. Ліцензування вищого навчального закладу

1. Вищий навчальний заклад має право здійснювати освітню діяльність за умови наявності відповідної ліцензії.

2. Ліцензування вищого навчального закладу проводиться з метою визначення його спроможності здійснювати освітню діяльність відповідно до вимог державного стандарту освітньої діяльності та державного стандарту змісту вищої освіти з конкретних галузей знань та спеціальностей (спеціалізацій).

3. Ліцензування вищого навчального закладу проводиться Національною комісією регулювання освіти і науки.

4. Ліцензування вищого навчального закладу проводиться протягом двох місяців з дня подання заяви вищого навчального закладу.

5. За результатами ліцензування вищому навчальному закладу видається ліцензія на освітню діяльність або мотивована відмова у видачі ліцензії.

6. Підставами для відмови у видачі ліцензії можуть бути лише факти, які свідчать про відсутність у вищого навчального закладу умов для дотримання вимог Державного стандарту освітньої діяльності та науково-педагогічних працівників, здатних забезпечити дотримання Державного стандарту змісту освіти у заявлених галузях знань, напрямах підготовки та спеціальностях.

7. Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржене до суду в установленому законом порядку.

Стаття 69. Заява про ліцензування вищого навчального закладу

1. У заяві про ліцензування вищого навчального закладу зазначаються:

1) відомості про засновника (засновників) вищого навчального закладу;

2) юридична адреса вищого навчального закладу;

3) перелік галузей знань, спеціальностей, за якими вищий навчальний заклад має намір здійснювати освітню діяльність, із зазначенням освітніх та освітньо-наукових ступенів, кількості студентів, що будуть прийматися на навчання за денною, вечірньою та заочною формами навчання для здобуття кожного заявленого освітнього чи освітньо-наукового ступеня.

2. До заяви про ліцензування вищого навчального закладу додаються:

1) копія рішення про створення вищого навчального закладу, засвідчена в установленому законом порядку;

2) копія статуту вищого навчального закладу, засвідчена в установленому законом порядку;

3) склад наглядової ради вищого навчального закладу;

4) перелік напрямів наукових досліджень, які будуть здійснюватися вищим навчальним закладом, із зазначенням наукових керівників;

5) рекомендаційні листи провідних вчених у відповідних галузях, включаючи зарубіжних;

6) інші документи, які вважає за потрібне подати вищий навчальний заклад і які, з точки зору вищого навчального закладу, підтверджують його спроможність здійснювати освітню діяльність відповідно до вимог державних стандартів у сфері вищої освіти і науки;

7) інші документи, подання яких передбачене законами України, що регулюють ліцензування господарської діяльності.

Стаття 70. Ліцензія на здійснення освітньої діяльності вищого навчального закладу

1. Перша ліцензія на здійснення освітньої діяльності вищого навчального закладу видається Національною комісією регулювання освіти і науки строком на п'ять років.

2. Після завершення перших п'яти років здійснення освітньої діяльності вищим навчальним закладом проводиться повторне ліцензування. Кожна наступна ліцензія на здійснення освітньої діяльності вищого навчального закладу видається Національною комісією регулювання освіти і науки строком на десять років у разі, якщо вищий навчальний заклад підтвердить дотримання ліцензійних умов.

3. У ліцензії зазначаються:

- назва вищого навчального закладу, його юридична адреса;

- кожна галузь знань, у якій вищому навчальному закладу дозволено здійснювати освітню діяльність;

- освітні та освітньо-наукові ступені, за якими буде здійснюватися освітня діяльність у кожній галузі знань;

- обсяг прийому студентів (докторантів) для кожної галузі знань, кожного напряму чи спеціальності та кожного освітнього чи освітньо-наукового ступеня (ліцензований обсяг);

- перелік професійних кваліфікацій, які можуть надаватися особам, котрі здобули відповідні освітні ступені.

4. Для внесення змін до ліцензії (включення нових галузей знань, спеціальностей, освітніх ступенів, ліцензованих обсягів, а також для виключення існуючих) вищий навчальний заклад проходить процедуру ліцензування заново.

5. Дослідницькі вищі навчальні заклади можуть здійснювати підготовку за третім освітнім рівнем (із здобуттям освітньо-наукового ступеня доктора філософії) в будь-якій галузі знань без повторного ліцензування.

6. Вищий навчальний заклад, який має ліцензію на підготовку магістрів, спеціалістів та магістрів професійного спрямування, має право здійснювати післядипломну підготовку за відповідними спеціальностями.

7. Вищий навчальний заклад після реорганізації зобов'язаний пройти ліцензування протягом календарного року.

Стаття 71. Анулювання ліцензії

1. Ліцензія може бути анульована цілком або за певними галузями знань, освітніми рівнями Національною комісією регулювання освіти і науки за заявою вищого навчального закладу.

2. Підстави для анулювання ліцензій, передбачені Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", застосовуються до вищих навчальних закладів у випадках, коли це не суперечить цьому Закону.

3. Ліцензія може бути анульована Національною комісією регулювання освіти і науки у разі недотримання вищим навчальним закладом вимог державного стандарту освітньої діяльності, державного стандарту змісту вищої освіти, вимог Національної системи професійних кваліфікацій.

4. У випадку суттєвого порушення вищим навчальним закладом державного стандарту змісту вищої освіти при проведенні державної атестації центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки письмово пропонує вищому навчальному закладу припинити освітню діяльність у галузі знань, у якій допущено порушення з одночасним анулюванням ліцензії в цій частині. Вищий навчальний заклад, який не погоджується припинити освітню діяльність у відповідній галузі, має право подати заяву про проведення акредитації вищого навчального закладу. Рішення про анулювання ліцензії на освітню діяльність вищого навчального закладу у відповідній галузі знань приймається Національною комісією регулювання освіти і науки у разі, якщо за результатами акредитації було встановлено порушення вимог державних стандартів у сфері вищої освіти. У разі анулювання ліцензії на освітню діяльність в частині певної галузі знань чи освітньому рівні вищому навчальному закладу видається нова ліцензія з відповідними змінами і зазначенням причин внесення змін.

5. У разі анулювання ліцензії у певній галузі знань чи освітньому рівні вищий навчальний заклад забезпечує студентам і докторантам, які проходили навчання у цій галузі, можливість продовжити навчання в іншому вищому навчальному закладі шляхом укладання відповідного договору і перерахування коштів, отриманих як плату за навчання.

6. У разі анулювання ліцензії у всіх галузях знань вищий навчальний заклад ліквідується у порядку, визначеному цим Законом.

Стаття 72. Акредитація вищого навчального закладу

1. Акредитація вищого навчального закладу проводиться за заявою вищого навчального закладу.

2. Для проведення акредитації вищого навчального закладу Національною комісією регулювання освіти і науки утворюється акредитаційна комісія.

3. До складу акредитаційної комісії включаються представники експертних комісій у галузях знань, у яких вищий навчальний заклад здійснює наукову та освітню діяльність, та провідні вчені у відповідних галузях знань.

4. Якщо метою акредитації є здобуття вищим навчальним закладом статусу дослідницького, до складу акредитаційної комісії включаються професори провідних зарубіжних вищих навчальних закладів, не менше, ніж по одному з кожної галузі знань, у яких вищий навчальний заклад здійснює наукову та освітню діяльність.

5. Для прийняття рішення про акредитацію вищого навчального закладу необхідні висновки експертних комісій з кожної галузі знань, у яких заклад здійснює наукову та освітню діяльність.

6. З моменту акредитації вищого навчального закладу дія виданих ліцензій автоматично подовжується на 10 років.

7. Агенції зовнішнього забезпечення якості вищої освіти можуть залучатися до проведення акредитації вищих навчальних закладів.

Стаття 73. Ліцензування наукових установ

1. Наукові установи отримують ліцензію на право здійснювати освітню діяльність за третім освітнім рівнем із здобуття освітньо-наукового ступеня доктора філософії в порядку, передбаченому цим Законом. Як правило, така освітня діяльність здійснюється спільно з вищим навчальним закладом.

2. Наукові заклади та установи Національної академії наук України та галузевих академій наук мають право отримати першу ліцензію строком на десять років.

Стаття 74. Ліцензування агенцій зовнішнього забезпечення якості освіти

1. Ліцензування агенції зовнішнього забезпечення якості освіти проводиться Національною комісією регулювання освіти і науки з метою визначення її спроможності здійснювати зовнішнє оцінювання якості освітньої діяльності навчального закладу, в т.ч. результатів навчання.

2. Ліцензія на здійснення зовнішнього оцінювання якості освітньої діяльності навчального закладу видається строком на десять років.

3. Дія ліцензії на здійснення зовнішнього оцінювання якості освітньої діяльності навчального закладу анулюється, якщо агенція протягом трьох років поспіль не здійснювала відповідної діяльності.

Стаття 75. Ліцензування закладів післядипломної освіти

1. Ліцензування закладу післядипломної освіти, який входить до системи вищої освіти відповідно до цього Закону, здійснюється Національною комісією регулювання освіти і науки з метою встановлення його спроможності здійснювати професійну підготовку відповідно до вимог Національної системи професійних кваліфікацій.

2. Ліцензія на здійснення післядипломної підготовки видається строком на десять років.

3. Дія ліцензії на здійснення післядипломної підготовки анулюється, якщо заклад протягом трьох років поспіль не здійснював відповідної діяльності.

Розділ X. НАВЧАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Стаття 76. Навчальний план

1. Навчальний план затверджується вченою радою вищого навчального закладу для кожної галузі знань, кожної спеціальності, кожного освітнього рівня з дотримання вимог державного стандарту змісту вищої освіти.

2. Навчальний план визначає перелік дисциплін, навчальних практик, послідовність їх вивчення, обсяг годин для аудиторного навчання та самостійної роботи, види аудиторних занять, форми підсумкового контролю результатів навчання з навчальних дисциплін, форму і порядок проведення державної атестації.

3. Обсяг навчального навантаження визначається в кредитах ЄКТС.

Стаття 77. Навчальні програми

1. Навчальна програма затверджується вченою радою вищого навчального закладу для кожної дисципліни з дотриманням вимог державного стандарту змісту вищої освіти.

2. Навчальна програма визначає зміст дисципліни, кількість кредитів ЄКТС, необхідних для вивчення дисципліни, критерії оцінювання навчальних досягнень з дисципліни, методи та форми підсумкового оцінювання навчальних досягнень.

Стаття 78. Форми навчання

1. Навчання у вищому навчальному закладі здійснюється за такими формами навчання:

1) денна (очна);

2) заочна;

3) дистанційна;

4) екстернатна.

2. Навчальні програми мають бути однаковими для кожної форми навчання.

3. Студент, який успішно виконує вимоги навчального плану, має право вільно обирати форму навчання за умови наявності вільних місць відповідної форми та забезпечення оплати за навчання.

Стаття 79. Прийом на навчання до вищих навчальних закладів

1. Прийом на навчання до вищих навчальних закладів незалежно від їхнього типу, статусу та форми власності здійснюється на конкурсних засадах.

2. Для осіб, які бажають здобути вищу освіту будь-якого рівня, не можуть встановлюватися обмеження стосовно кількості вищих навчальних закладів, до яких вони можуть подавати документи для участі в конкурсі чи вибору форми навчання у них.

3. Прийом до вищих навчальних закладів здійснюється відповідно до Умов прийому, що затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки із дотриманням вимог цього закону не пізніше, як 1 червня року, що передує рокові вступу.

4. На основі Умов прийому вчені ради вищих навчальних закладів затверджують правила прийому, які оприлюднюються в засобах масової інформації, на офіційних сайтах навчальних закладів не пізніше, як 1 вересня року, що передує рокові вступу.

5. Для проведення конкурсу серед осіб, які бажають здобути вищу освіту, проводяться вступні випробування.

Формами вступних випробувань є:

зовнішнє незалежне оцінювання результатів навчальних досягнень вступників та (або) рівня їхньої загальної навчальної компетентності;

творчі випробування;

вступні іспити.

6. Прийом на навчання до вищих навчальних закладів для здобуття освітнього ступеня бакалавра, незалежно від форми власності та підпорядкування вищого навчального закладу, а також джерел оплати за навчання здійснюється за результатами зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень вступників та (або) їхньої загальної навчальної компетентності, із урахуванням результатів навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, що може складати не більше 10 % максимальної суми конкурсного бала. Для громадян України та іноземців і осіб без громадянства, які проживають на території України, врахування результатів зовнішнього незалежного оцінювання з української мови є обов'язковим.

7. Прийом на навчання до вищих навчальних закладів для здобуття освітнього ступеня магістра, незалежно від форми власності та підпорядкування вищого навчального закладу, а також джерел оплати за навчання здійснюється на конкурсній основі за результатами зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень вступників за програмами першого рівня вищої освіти та (або) загальної навчальної компетентності з урахуванням результатів навчання у вищих навчальних закладах. Прийом поза конкурсом у цих випадках не допускається. Для громадян України та іноземців і осіб без громадянства, які проживають на території України, врахування результатів зовнішнього незалежного оцінювання з української мови є обов'язковим.

8. Прийом на навчання до вищих навчальних закладів чи наукових установ для здобуття освітньо-наукового ступеня доктора філософії, незалежно від форми власності та підпорядкування вищого навчального закладу чи наукової установи, а також джерел оплати за навчання, здійснюється на конкурсній основі за результатами вступних іспитів із урахуванням результатів навчання для здобуття освітнього ступеня магістра та здатності особи до проведення наукових досліджень. Прийом поза конкурсом у цих випадках не допускається.

9. Для організації конкурсного відбору осіб, які бажають навчатися за спеціальностями, що вимагають наявності певних творчих здібностей, фізичних та (або) психологічних якостей, можуть проводитися творчі випробування, результати яких зараховуються разом із результатами зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень та (або) рівня загальної навчальної компетентності на час проведення конкурсу.

Перелік галузей знань, напрямків підготовки (спеціальностей), для прийому на навчання за якими можуть проводитися творчі випробування, визначається Умовами прийому.

10. Виключним правом вищих навчальних закладів при проведенні прийому на навчання є:

1) визначати форми вступних випробувань під час проведення конкурсу для вступу на навчання для здобуття освітнього ступеня магістра на основі освітнього ступеня бакалавра або освітньо-наукового ступеня доктора філософії;

2) формувати алгоритми врахування результатів зовнішнього незалежного оцінювання для конкурсного відбору вступників відповідно до потреб вищого навчального закладу;

3) встановлювати перелік сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання і перелік предметів для вступних випробувань відповідно до вимог цього Закону;

4) встановлювати мінімальні вимоги до результатів вступних випробувань для допуску осіб до участі в конкурсі;

5) встановлювати особливості участі в конкурсі вступників, які досягли особливих успіхів у вивченні окремих предметів, в професійній чи творчій діяльності відповідно до обраної ними спеціальності за результатами попереднього навчання.

11. Під час прийому до вищих навчальних закладів на навчання для здобуття освітнього ступеня бакалавра та магістра можуть бути надані лише такі переваги:

1) зарахування без інших вступних випробувань, крім зовнішнього незалежного оцінювання з української мови;

2) прийом у межах державної квоти для осіб із особливими потребами за умови успішного проходження вступних випробувань;

Під час вступу на навчання до вищих навчальних закладів зазначеними перевагами особа може скористатися лише один раз.

12. Право на зарахування без складання вступних випробувань мають, члени збірних команд України, які брали участь у міжнародних олімпіадах із загальноосвітніх предметів, сформованих центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, за спеціальностями галузями знань, що відповідають профілям Всеукраїнської та міжнародних олімпіад; чемпіони і призери Олімпійських і Параолімпійських ігор - за напрямами підготовки (спеціальностями) у галузі фізичної культури та спорту.

13. Право на зарахування у межах квоти для осіб із особливими потребами за умови успішного проходження вступних випробувань мають діти-інваліди, інваліди I і II груп, яким відповідно до висновків медико-соціальної експертизи не протипоказано навчання у відповідних вищих навчальних закладах.

14. Процедури прийому на навчання до вищого навчального закладу, включно із проведенням зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень, є складовими навчального процесу вищого навчального закладу.

15. Прийом до вищих навчальних закладів здійснюється на засадах об'єктивності та відкритості.

Вищий навчальний заклад зобов'язаний створити умови для ознайомлення вступників із ліцензією на здійснення освітньої діяльності, сертифікатами про акредитацію, правилами прийому, відомостями про обсяги прийому за кожною галуззю знань, напрямом (спеціальністю) та освітнім рівнем, кількістю місць, що виділені для вступу за квотою.

Відповідальність за забезпечення об'єктивності та відкритості прийому до вищих навчальних закладів несуть їхні керівники.

16. Обсяг та порядок оприлюднення інформації про хід і результати прийому до вищих навчальних закладів визначаються в Умовах прийому до вищих навчальних закладів.

Стаття 80. Зовнішнє незалежне оцінювання як форма вступних випробувань

1. Зовнішнє незалежне оцінювання як форма вступних випробувань - система оцінювання здатності до навчання та результатів навчання осіб, які бажають здобувати вищу освіту на основі повної загальної середньої освіти, а також результатів навчання осіб, які мають освітній ступінь бакалавра і бажають здобувати освітній ступінь магістра.

2. Умови проведення зовнішнього незалежного оцінювання як форми вступних випробувань встановлюються цим законом.

4. Зовнішнє незалежне оцінювання як форму вступних випробувань проводить державна агенція з оцінювання якості освіти, що створюється Кабінетом Міністрів України.

5. Терміни проведення зовнішнього незалежного оцінювання встановлюються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки не пізніше, як 1 вересня року, що передує рокові вступу до вищого навчального закладу.

6. Порядок і правила проведення зовнішнього оцінювання як форми вступних випробувань затверджуються Кабінетом Міністрів України.

7. Програми зовнішнього незалежного оцінювання як форми вступних випробувань різних рівнів укладаються державною агенцією з оцінювання якості освіти, що уповноважена проводити вступні випробування у формі зовнішнього незалежного оцінювання, і не можуть виходити за межі відповідних навчальних програм, затверджених відповідно до чинного законодавства.

Програми зовнішнього незалежного оцінювання затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки. Програми зовнішнього незалежного оцінювання за результатами здобуття освітнього ступеня бакалавра розробляються і затверджуються відповідними експертними комісіями.

8. Об'єктивність зовнішнього незалежного оцінювання як форми вступних випробувань забезпечується дотриманням єдиних вимог, процедур зовнішнього незалежного оцінювання а також підбором завдань сертифікаційних робіт зовнішнього незалежного оцінювання у межах програми, зазначеної у частині сьомій цієї статті, які дозволяють всебічно оцінити рівень знань особи та забезпечити кваліфікований конкурсний відбір осіб для здобуття відповідного ступеня вищої освіти.

9. Відкритість зовнішнього незалежного оцінювання як форми вступних випробувань забезпечується повним і своєчасним інформуванням осіб, які бажають здобувати вищу освіту, про програми, строки та порядок зовнішнього незалежного оцінювання, а також громадським спостереженням за перебігом зовнішнього незалежного оцінювання.

Відповідальність за забезпечення об'єктивності та відкритості зовнішнього оцінювання покладається на керівників державної агенції з оцінювання якості освіти.

10. За проведенням зовнішнього оцінювання як форм вступних випробувань здійснюється громадське спостереження.

Громадське спостереження за перебігом зовнішнього незалежного оцінювання можуть здійснювати представники громадських організацій, зареєстровані в установленому законом порядку, органів громадського самоврядування навчальних закладів. Не можуть бути громадськими спостерігачами посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, педагогічні працівники навчальних закладів системи загальної середньої освіти. Порядок громадського спостереження, строки та порядок реєстрації громадських спостерігачів визначає державна агенція з оцінювання якості освіти, що уповноважена проводити вступні випробування у формі зовнішнього незалежного оцінювання.

11. У процесі проведення вступних випробувань у формі зовнішнього незалежного оцінювання використовується інформація, що перебуває у власності держави і має статус конфіденційної протягом визначених цим Законом строків:

1) персональні дані осіб, які подали заяви про проходження зовнішнього незалежного оцінювання як форми вступних випробувань, чи пройшли таке оцінювання - постійно протягом часу зберігання;

2) відомості банку завдань для зовнішнього незалежного оцінювання як форми вступних випробувань - постійно;

3) зміст завдань сертифікаційної роботи зовнішнього незалежного оцінювання як форми вступних випробувань у поточному році з кожного навчального предмета - з моменту створення набору завдань сертифікаційної роботи зовнішнього незалежного оцінювання з кожного навчального предмета до моменту санкціонованого відкриття пакетів із завданнями сертифікаційних робіт з навчального предмета;

4) відомості, що дають можливість за сертифікаційною роботою ідентифікувати особу, яка її виконала, - до моменту завершення оцінювання сертифікаційних робіт з відповідного навчального предмета.

12. Не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом така інформація:

1) статистична інформація про результати зовнішнього незалежного оцінювання як форми вступних випробувань;

2) відомості, що містяться в сертифікаційних роботах осіб, які пройшли вступне випробування у формі зовнішнього незалежного оцінювання, за винятком тих, що ідентифікують особу, яка виконала конкретну сертифікаційну роботу, з моменту завершення оцінювання робіт.

13. Особа, яка пройшла вступне випробування у формі зовнішнього незалежного оцінювання, має право ознайомитись зі своєю сертифікаційною роботою після її перевірки та отримати засвідчену копію цієї роботи. Порядок видачі засвідчених копій виконаних сертифікаційних робіт встановлює державна агенція з оцінювання якості освіти, що уповноважена проводити вступні випробування у формі зовнішнього незалежного оцінювання.

14. Особі, яка пройшла вступне випробування у формі зовнішнього незалежного оцінювання з навчального предмета, видається сертифікат встановленої форми. Сертифікат також може мати форму електронного документа як запис у базі даних державної агенції з оцінювання якості освіти, уповноваженої проводити вступні випробування у формі зовнішнього незалежного оцінювання.

15. Державна агенція з оцінювання якості освіти, яка проводить зовнішнє оцінювання для осіб, які бажають вступити до вищих навчальних закладів, може залучати до організації та проведення зовнішнього незалежного оцінювання як форми вступних випробувань, крім своїх працівників, також інших педагогічних, науково-педагогічних працівників за їх згодою. Залучені працівники звільняються від виконання службових обов'язків за основним місцем роботи на період здійснення ними повноважень щодо організації та проведення зовнішнього незалежного оцінювання як форми вступних випробувань. Порядок залучення педагогічних і науково-педагогічних працівників до проведення зовнішнього незалежного оцінювання як форми вступних випробувань встановлюється Кабінетом Міністрів України.

16. Фінансування видатків на проведення зовнішнього незалежного оцінювання як форми вступних випробувань здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

17. Особи, які проходять зовнішнє незалежне оцінювання під час вступу до вищих навчальних закладів, можуть притягуватися до відповідальності за порушення порядку та правил проведення зовнішнього незалежного оцінювання як форми вступних випробувань. Порядок притягнення до відповідальності за порушення порядку та правил проведення зовнішнього оцінювання під час вступу до вищих навчальних закладів визначається Кабінетом Міністрів України.

18. Особи, які організовують та проводять зовнішнє незалежне оцінювання під час вступу до вищих навчальних закладів,в тому числі залучені особи з числа педагогічних та науково-педагогічних працівників, за порушення порядку та правил проведення зовнішнього незалежного оцінювання як форми вступних випробувань можуть притягуватися до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності відповідно до чинного законодавства України.

19. Знеособлена база даних про результати зовнішнього незалежного оцінювання як форми вступних випробувань надається вищим навчальним закладам, науковим установам та громадським організаціям на їх вимогу для проведення наукових досліджень.

Розділ XI. НАУКОВА, НАУКОВО-ТЕХНІЧНА ТА ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Стаття 81. Обов'язковість наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності у вищих навчальних закладах

1. Провадження наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності вищими навчальними закладами є обов'язковим. Ця обов'язковість забезпечується:

- наданням базового і програмно-цільового фінансування для здійснення наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності;

- створенням організаційних передумов здійснення наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності;

- включенням наукової роботи у навчальний час науково-педагогічного працівника;

- обмеженням обсягу навчальної діяльності науково-педагогічного працівника згідно з ч. 2 ст. 34 цього Закону.

2. Управління науковою і науково-технічною діяльністю у вищому навчальному закладі здійснюється в межах, що не порушують свободу наукової творчості.

3. До виконання наукових і науково-технічних робіт у вищому навчальному закладі залучаються науково-педагогічні, наукові і педагогічні працівники, інші працівники вищих навчальних закладів, особи, які навчаються у вищому навчальному закладі, а також, на договірній основі, інші особи, що не є працівниками вищих навчальних закладів, але мають відповідну кваліфікацію.

Стаття 82. Інтеграція наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності вищих навчальних закладів і наукових установ Національної академії наук України, галузевих академій наук

1. Основними напрямами інтеграції наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності вищих навчальних закладів і наукових установ Національної академії наук України, галузевих академій наук є:

1) формування єдиного науково-освітнього простору в рамках України;

2) участь у розробленні та виконанні державних цільових програм економічного і соціального розвитку;

3) проведення спільних наукових досліджень, здійснення спільних науково-технічних та інноваційних розробок;

4) участь у створенні науково-навчальних, науково-дослідних об'єднань, інноваційних структур та інших організаційних форм кооперації;

5) спільна комерціалізація отриманих наукових (науково-технічних) результатів;

6) забезпечення захисту права інтелектуальної власності на результати наукової та науково-технічної діяльності;

7) провадження спільної видавничої та інформаційно-ресурсної діяльності;

8) організація на базі наукових установ і організацій Національної академії наук України, галузевих академій наук систематичної виробничої практики студентів вищих навчальних закладів з безпосередньою участю у виконанні наукових досліджень.

2. З метою інтеграції наукових досліджень, наукової та інноваційної діяльності у вищих навчальних закладах і наукових установах Національної академії наук України, галузевих академій наук держава заохочує роботу за сумісництвом наукових працівників наукових установ у вищих навчальних закладах і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів у наукових установах; залучення вищими навчальними закладами наукових працівників з наукових установ і організацій Національної академії наук України, галузевих академій наук та науковими установами і організаціями академій науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів на основі трудового договору (контракту) для провадження освітньої і наукової діяльності, зокрема до підготовки докторантів, підготовки та експертизи підручників, навчальних посібників, освітніх програм та стандартів вищої освіти для забезпечення навчального процесу у вищій школі. З цією метою встановлюється ненормований робочий день для наукових (науково-педагогічних) працівників, які працюють одночасно в науковій установі й вищому навчальному закладі.

Стаття 83. Створення Національного наукового центру на базі вищого навчального закладу

Вищому навчальному закладові (об'єднанню вищих навчальних закладів і наукових установ), що має унікальне дослідно-експериментальне устаткування, має в своєму розпорядженні науковців і фахівців найвищої кваліфікації, наукова і (або) науково-технічна діяльність якого отримала широке міжнародне визнання, може надаватися статус Національного наукового центру. Критерії надання статусу Національного наукового центру та особливості його діяльності й державної підтримки встановлює Кабінет Міністрів України відповідно до законодавства про наукову і науково-технічну діяльність.

Стаття 84. Особливості фінансування наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності у вищих навчальних закладах

1. Фінансування наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності у вищих навчальних закладах здійснюється відповідно до законодавства про наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність. Наукові дослідження, що проводяться за рахунок коштів державного бюджету та місцевих бюджетів, фінансуються державними органами та органами місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади незалежно від фінансування освітньої діяльності. Державні органи та органи місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади, за результатами наукової діяльності вищих навчальних закладів визначають для них обсяг фінансування наукової діяльності за окремими бюджетними програмами. Вищі навчальні заклади на конкурсних засадах формують тематику науково-дослідних робіт і самостійно затверджують тематичні плани наукової діяльності.

2. Базове фінансування надається для проведення фундаментальних досліджень, найважливіших прикладних досліджень, зокрема в сфері національної безпеки й оборони, розвитку інфраструктури наукової діяльності, збереження об'єктів, що становлять національне наукове надбання, підготовки наукових кадрів. Критерії надання базового фінансування встановлюються Кабінетом Міністрів України.

3. Програмно-цільове бюджетне фінансування, що здійснюється на конкурсній основі, має на меті сприяти розвиткові науково-технічних програм і окремих розробок, спрямованих на реалізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, здійсненню проектів, що виконуються в рамках міжнародного науково-технічного співробітництва.

4. Фінансування наукових (науково-технічних) проектів, що перемогли у встановленому порядку у відкритому конкурсі на виконання державних наукових (науково-технічних) програм, здійснюється безпосередньо, без застосування тендерної процедури.

5. Наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність у вищому навчальному закладі провадиться також відповідно до договорів з юридичними і фізичними особами, міжнародних контрактів, грантів, інших надходжень з обслуговуванням через банківські установи без обмежень і втручання з боку державних органів, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади.

Стаття 85. Організаційні форми провадження наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності

1. Наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність може провадитись як безпосередньо вищими навчальними закладами, так і через створені ними юридичні особи, метою діяльності яких є виключно доведення результатів наукової і науково-технічної діяльності вищого навчального закладу до стану інноваційного продукту та його подальша комерціалізація.

2. Організаційна структура і форми інноваційної діяльності, в тому числі створення технологічних і наукових парків, малих інноваційно-орієнтованих підприємств і порядок взаємодії з ними визначаються вищими навчальними закладами самостійно відповідно до законодавства.

Стаття 86. Права інтелектуальної власності та їх захист

1. Набуття, охорона та захист прав вищих навчальних закладів щодо результатів власної наукової та науково-технічної діяльності забезпечується відповідно до законодавства про інтелектуальну власність, наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність.

2. Вищі навчальні заклади мають право здійснювати заходи з комерціалізації об'єктів права інтелектуальної власності, майнові права на які вони набули.

3. Об'єкти права інтелектуальної власності підлягають оцінці, вартість яких відображається у бухгалтерському обліку вищого навчального закладу у порядку, передбаченому законодавством.

4. Майнові права щодо об'єктів права інтелектуальної власності, створених вищим навчальним закладом, належать цьому закладу, а у випадку фінансування розробки за кошти фізичних чи юридичних осіб розподіляються на підставі договору про їх створення та використовуються згідно з умовами договору про їх передачу.

Розділ XII. МАТЕРІАЛЬНА І ФІНАНСОВА ОСНОВА СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Стаття 87. Фінансування вищих навчальних закладів

1. Фінансування вищого навчального закладу здійснюється з таких джерел:

1) базове фінансування з коштів Державного або місцевих бюджетів для забезпечення навчальної, наукової та просвітницької діяльності вищого навчального закладу;

2) програмне фінансування для виконання державних цільових програм;

3) кошти, надані засновником (засновниками) для забезпечення навчальної, наукової та просвітницької діяльності вищого навчального закладу;

4) гранти на навчання, надані студентам та докторантам за результатами зовнішнього незалежного оцінювання їхніх навчальних досягнень з коштів Державного бюджету України;

5) кошти юридичних та фізичних осіб, внесені як оплата за навчання студентів та докторантів, інших фізичних осіб, які отримують освітні послуги, зокрема - підвищення кваліфікації та перепідготовки;

6) гранти на проведення наукових досліджень з коштів Державного бюджету України;

7) кошти, отримані за договорами на проведення наукових досліджень, проектних та проектно-конструкторських робіт;

8) кошти, отримані від зарубіжних джерел для проведення навчальної, наукової та просвітницької діяльності вищого навчального закладу;

9) благодійні внески юридичних та фізичних осіб;

10) кошти за надання додаткових послуг фізичним та юридичним особам в межах навчальної, наукової та просвітницької діяльності вищого навчального закладу відповідно до статуту;

11) кошти за надання в оренду приміщень та обладнання, яке належить вищому навчальному закладу, якщо умовами оренди не погіршуються умови для наукової та освітньої діяльності навчального закладу;

12) кошти від реалізації в установленому порядку продукції чи майна навчального закладу, якщо такі договори не погіршують умови для наукової та освітньої діяльності вищого навчального закладу;

13) доходи від продажу книг, періодичних видань та іншої продукції вищого навчального закладу, виготовленої відповідно до видів статутної діяльності закладу;

14) кошти, які надходять з Державного чи місцевих бюджетів як оплата за виконання державного замовлення на професійну підготовку фахівців для потреб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних та комунальних закладів і установ;

15) кошти, отримані як відсотки за зберігання коштів на депозитних рахунках у банках;

16) інших джерел, не заборонених законодавством України.

2. Вищий навчальний заклад може відкривати рахунки у банках, в т. ч. і депозитні, відповідно до чинного законодавства України.

3. Вищий навчальний заклад використовує кошти, отримані відповідно до закону, на виконання статутних завдань відповідно до затверджено бюджету вищого навчального закладу.

4. Вищий навчальний заклад спрямовує отриманий прибуток на виконання статутних завдань. Засновник публічного вищого навчального закладу не може отримувати прибуток від його діяльності.

5. Базове фінансування надається вищим навчальним закладам для підтримки та збереження об'єктів, що внесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, важливих наукових об'єктів, а також для надання грантів на навчання студентам та докторантам за особливі успіхи у навчанні та науковій роботі, реалізацію власних наукових програм.

6. Вищі навчальні заклади можуть отримувати майно та кошти на умовах функціонування сталого фонду та використовувати доходи від його використання відповідно до умов функціонування сталого фонду.

Стаття 88. Платні послуги вищих навчальних закладів

1. Вищий навчальний заклад відповідно до свого статуту може надавати фізичним та юридичним особам платні послуги у сфері вищої освіти та пов'язаних з нею інших галузях діяльності за умови забезпечення провадження наукової та освітньої діяльності.

2. Перелік видів платних послуг у сфері вищої освіти та пов'язаних з нею інших галузях діяльності, що можуть надаватися публічними вищими навчальними закладами, визначається Кабінетом Міністрів України.

3. Вищий навчальний заклад не може надавати платні послуги у галузі вищої освіти та пов'язаних з нею інших галузях діяльності на заміну або в рамках навчальної, наукової та просвітницької діяльності, що фінансується за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Стаття 89. Оплата навчання студентів та докторантів

1. Оплата за навчання студентів та докторантів може здійснюватися за рахунок грантів, наданих студенту для навчання за рахунок коштів Державного бюджету, за рахунок коштів юридичних та фізичних осіб, за рахунок коштів Державного бюджету України, призначених для виконання державного замовлення на підготовку фахівців для державних потреб.

2. Плата за навчання встановлюється вищим навчальним закладом під час прийому на навчання залежно від галузі знань, освітнього ступеня та форми навчання з урахуванням рівня інфляції за попередній календарний рік. Розмір плати не може залежати від форми джерел оплати. Розмір плати за навчання для студента чи докторанта не може змінюватись протягом строку навчання, передбаченого навчальним планом для відповідного освітнього чи освітньо-наукового ступеня, що повинно бути передбачено договором про навчання, що укладається із вищим навчальним закладом.

3. Студент та докторант може використовувати декілька джерел для оплати за навчання.

4. Вищий навчальний заклад у межах свого бюджету може надавати студентам та докторантам за особливі успіхи у навчанні та науковій роботі гранти на оплату за навчання.

Стаття 90. Формування, розміщення та виконання державного замовлення

1. Державне замовлення здійснюється для підготовки магістрів та магістрів професійного спрямування з числа осіб, які мають освітній ступінь бакалавра, а також для підготовки докторів філософії та докторів наук для потреб органів влади, державних та комунальних підприємств, установ, закладів та організацій.

2. Державне замовлення на підготовку фахівців для потреб Збройних Сил України здійснюється для підготовки фахівців кваліфікаційного рівня спеціаліста та магістра професійного спрямування з одночасним здобуттям освітніх ступенів бакалавра або магістра з числа осіб, які мають повну загальну середню освіту.

3. Показники державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою певної спеціальності формуються центральним органом виконавчої влади у галузі праці та соціальної політики за поданням органів державної влади усіх рівнів відповідно до потреб ринку праці, за погодженням із спільним представницьким органом всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців та центральним органом виконавчої влади у сфері фінансів і затверджується Кабінетом Міністрів України.

4. Державне замовлення на підготовку фахівців розміщується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки у акредитованих вищих навчальних закладах України незалежно від форми власності на конкурсній основі. Порядок проведення конкурсу на виконання державного замовлення на підготовку фахівців затверджується Кабінетом Міністрів України.

5. Договори на виконання державного замовлення укладаються між центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки (від імені держави) та вищими навчальними закладами України. Типовий договір затверджується спеціально центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

6. Прийом на навчання за державним замовленням здійснюється на конкурсній основі. Особа, яка вступає на навчання за державним замовленням, укладає з вищим навчальним закладом договір, у якому передбачаються:

1) зобов'язання вищого навчального закладу щодо якості навчання та стипендіального забезпечення;

2) зобов'язання особи щодо своєчасного виконання навчального плану;

3) зобов'язання особи щодо працевлаштування після закінчення навчання;

4) відповідальність сторін, у тому числі і матеріальна, за невиконання зобов'язань.

7. Порядок формування, розміщення та виконання державного замовлення у галузі вищої освіти затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 91. Державні гранти на здобуття вищої освіти

1. Державні гранти для здобуття освітнього чи освітньо-наукового ступеня вищої освіти надаються за кошти Державного бюджету України особам відповідно до їхніх навчальних досягнень за програмами загальної середньої освіти або за результатами здобуття попереднього освітнього ступеня вищої освіти.

2. Особам, які бажають здобувати вищу освіту за певним освітнім рівнем, можуть надаватися гранти таких типів:

1) звичайні гранти, які відповідають середній вартості навчання у публічних вищих навчальних закладах;

2) максимальні гранти, які відповідають максимальній вартості навчання у публічних вищих навчальних закладах;

3) спеціальні гранти для пріоритетних галузей знань, які відповідають середній вартості навчання у цих галузях знань у публічних вищих навчальних закладах;

4) соціальні гранти.

3. Розмір державного гранту на здобуття вищої освіти включає оплату вартості навчання у вищому навчальному закладі та кошти на виплату стипендії.

4. Видача державних грантів здійснюється центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

5. Розмір гранту встановлюється на нормативний строк навчання за відповідним освітнім рівнем і індексується за рішеннями Кабінету Міністрів України відповідно до рівня інфляції.

6. Критерії та порядок надання грантів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

7. Розмір звичайного гранту встановлюється окремо для кожного рівня вищої освіти і має бути не меншим від середньої вартості навчання за цим рівнем серед публічних вищих навчальних закладів.

8. Рівень навчальних досягнень особи, результати її навчання, за якими надається грант для здобуття вищої освіти за першим та другим рівнями вищої освіти, має бути встановлений шляхом зовнішнього незалежного оцінювання.

9. Максимальні, звичайні та спеціальні гранти надаються особам за результатами зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень на конкурсній основі.

10. Особам, які за результатами зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень за програмами середньої школи увійшли до списку кращих п'яти відсотків з кожного предмета, надається грант максимального розміру, достатній для здобуття освітнього ступеня бакалавра (магістра в галузі медицини чи ветеринарії) в будь-якій галузі знань і будь-якому вищому навчальному закладі України.

11. Для окремих галузей знань за погодженням із об'єднаннями роботодавців відповідно до потреб ринку та програм соціально-економічного розвитку держави Кабінет Міністрів України може встановлювати спеціальні гранти для здобуття відповідних освітніх, освітньо-наукових ступенів та професійних кваліфікацій. Розмір такого гранту повинен бути не меншим від середньої вартості навчання за відповідним освітнім рівнем у галузі знань у публічних вищих навчальних закладах.

12. Юридичні та фізичні особи можуть брати участь спільно з органами влади у формуванні та наданні спеціальних грантів на умовах соціального партнерства.

13. Для здобуття освітнього ступеня магістра у галузі медицини та ветеринарії надаються спеціальні гранти.

14. Загальна кількість грантів для здобуття освітнього ступеня бакалавра (магістра в галузі медицини чи ветеринарії), що надаються поточного року, має бути не меншою від тридцяти відсотків кількості осіб, які здобули цього року повну загальну середню освіту, і не меншою від п'ятдесяти відсотків кількості випускників загальноосвітніх навчальних закладів III ступеня поточного року.

15. Особам, які до 18 років визнані дітьми-сиротами, інвалідами, дитиною із багатодітної родини (сім'ї), і які отримали грант на здобуття вищої освіти, а також іншим особам відповідно до законів України, надається додатковий соціальний грант на навчання.

16. Особа, яка має право на отримання гранту для здобуття вищої освіти, має право вибрати для проходження навчання будь-який акредитований вищий навчальний заклад України відповідно до умов надання гранту. Вищому навчальному закладу виплачується повна сума гранту незалежно від вартості навчання у цьому навчальному закладі. Якщо вартість навчання перевищує розмір гранту, вищий навчальний заклад має право вимагати від особи сплати різниці з інших джерел. Фінансові умови щодо навчання особи визначаються під час прийому і не можуть змінюватися протягом нормативного строку навчання.

17. Гранти на навчання перераховуються вищому навчальному закладу окремо на кожен навчальний рік.

18. Студент чи докторант, який навчається за кошти державного гранту і перериває навчання з поважних причин, протягом трьох років зберігає право продовжити навчання за кошти гранту.

19. Розміри та кількість грантів на поточний календарний рік встановлюються Кабінетом Міністрів України не пізніше, як за шість місяців до початку навчального року.

20. Виплата соціальних грантів здійснюється центральним органом виконавчої влади в сфері соціального захисту.

Стаття 92. Правовий режим майнового комплексу публічних вищих навчальних закладів

1. Майновий комплекс публічних вищих навчальних закладів складають усі матеріальні та нематеріальні активи (далі - об'єкти майнового комплексу), що передані органами державної влади чи органами місцевого самоврядування цим закладам у власність або на праві господарського відання, або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів від фінансово-господарської діяльності та/або набуті іншим шляхом, не забороненим законом, об'єкти інтелектуальної власності, які є результатами науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт, виконаних вищим навчальним закладом.

2. Майно публічних вищих навчальних закладів, що забезпечує їх статутну діяльність, не може бути предметом застави, не підлягає вилученню або передачі будь-яким підприємствам, установам, організаціям, крім випадків, передбачених законодавством.

3. Майно публічних вищих навчальних закладів, що передане їм у власність або на праві господарського відання та/або придбане за рахунок бюджетних коштів, і ринкова вартість якого становить більше однієї тисячі мінімальних заробітних плат, може відчужуватися виключно за згодою засновника та конференції трудового колективу вищого навчального закладу.

4. Нерухоме майно публічних вищих навчальних закладів, що передане їм у власність чи на праві господарського відання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами влади Автономної Республіки Крим, не може бути відчужене у будь-який спосіб.

5. Право власності і право господарського відання на об'єкти майнового комплексу публічних вищих навчальних закладів, що передано цим закладам органами державної влади, органами місцевого самоврядування чи органами влади Автономної Республіки Крим, здійснюється ними з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом та в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

6. Безоплатна передача майна, яке належить одному публічному вищому навчальному закладу, іншому публічному вищому навчальному закладу здійснюється без оподаткування, якщо підставою для такої передачі є рішення Кабінету Міністрів України.

7. Публічний вищий навчальний заклад забезпечує реалізацію права власності і права господарського відання на об'єкти майнового комплексу з метою задоволення державних та суспільних потреб у сфері освіти і науки.

8. Публічні вищі навчальні заклади:

1) за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки створюють, реорганізовують, ліквідовують заклади, установи і організації, що перебувають у їх віданні, виступають засновниками підприємств із змішаною формою власності, надають дозвіл установам і організаціям, що віднесені до їх відання, на створення підприємств, до статутних фондів яких передаються належні їм майнові права;

2) ведуть облік об'єктів майнового комплексу, здійснюють контроль за ефективністю використання таких об'єктів;

3) надають дозвіл на списання майна, яке знаходиться на балансі установ і організацій, що віднесені до їх відання;

4) надають дозвіл на безоплатну передачу майна, яке перебуває на балансі однієї установи і організації, на баланс іншої установи і організації, які віднесені до їх відання;

5) за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки вносять пропозиції до Кабінету Міністрів України щодо передачі об'єктів майнового комплексу публічних вищих навчальних закладів, заснованих органами державної влади, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном, у комунальну власність, а також щодо передачі об'єктів комунальної власності у державну власність з наступним їх віднесенням до майнового комплексу публічних вищих навчальних закладів;

6) надають дозвіл установам і організаціям, що віднесені до відання публічних вищих навчальних закладів, на укладення договорів оренди майна, у тому числі нерухомого, що обліковується на балансах їх організацій;

7) за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки надають дозвіл на продаж майна установ і організацій, що перебувають у віданні публічних вищих навчальних закладів, заснованих органами державної влади;

8) приймають рішення про розміщення установ і організацій, що перебувають у віданні публічних вищих навчальних закладів, в адміністративних будинках і нежилих приміщеннях установ і організацій, що перебувають у їх віданні, та визначають розмір плати за користування цими будинками і приміщеннями, який не може перевищувати фактичних витрат на їх утримання.

9. Об'єкти майнового комплексу публічних вищих навчальних закладів використовуються відповідно до законодавства України, а також статуту вищих навчальних закладів, а також статутів установ і організацій, що віднесені до їх відання.

10. Публічні вищі навчальні заклади, установи і організації, що віднесені до їх відання, мають право використовувати належне їм майно для участі у цивільно-правових відносинах, у тому числі для ведення фінансово-господарської діяльності, відповідно до цілей їх утворення та в межах їх цивільної правоздатності.

11. Вилучення земельних ділянок публічного вищого навчального закладу може здійснюватися лише за згодою засновника, наглядової ради закладу та конференції вищого навчального закладу відповідно до Земельного кодексу України.

12. На нерухоме майно публічних вищих навчальних закладів, установ і організацій, що віднесені до їх відання, не може бути накладено стягнення за претензіями кредиторів.

13. Кошти, отримані від оренди об'єктів майнового комплексу публічних вищих навчальних закладів, у повному обсязі спрямовуються на виконання статутних завдань вищих навчальних закладів, а також установ і організацій, що віднесені до відання цих закладів.

14. Продаж основних засобів публічних вищих навчальних закладів і організацій, що віднесені до їх відання, здійснюється лише на конкурсних засадах.

15. Кошти, отримані від використання та реалізації майна публічних вищих навчальних закладів та організацій, що віднесені до їх відання, спрямовуються виключно на виконання їх статутних завдань.

16. Публічні вищі навчальні заклади самостійно розпоряджаються доходами та іншими надходженнями, одержаними від надання платних послуг у сфері вищої освіти та пов'язаних з нею інших галузях діяльності.

17. Кошти, отримані від надання дозволених законодавством платних послуг у сфері вищої освіти та пов'язаних з нею інших галузях діяльності, не можуть бути вилучені в дохід державного або місцевих бюджетів.

18. Публічні вищі навчальні заклади мають право спрямовувати отримані від надання дозволених законодавством платних послуг кошти на реконструкцію та капітальне будівництво основних фондів і соціально-побутових об'єктів, розвиток соціально-побутової бази та соціальну підтримку їх працівників.

19. Відносини щодо використання об'єктів майнового комплексу публічних вищих навчальних закладів, не врегульовані цим Законом, регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Земельним кодексом України, іншими законами України.

Розділ XIII. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Стаття 93. Державна політика та міжнародне співробітництво у сфері вищої освіти

1. Головною метою міжнародного співробітництва є забезпечення високої якості вищої освіти в Україні, її відкритості та конкурентоздатності у європейському та світовому освітньому просторі.

2. Держава сприяє міжнародному співробітництву у сфері вищої освіти і науки і здійснює заходи щодо розвитку та зміцнення взаємовигідного міжнародного співробітництва у сфері вищої освіти і науки в рамках двосторонніх і багатосторонніх міжнародних договорів і угод.

3. Держава створює умови для міжнародного співробітництва вищих навчальних закладів, наукових, проектних, виробничих, клінічних, медико-профілактичних, культурно-освітніх організацій та установ, які забезпечують функціонування та розвиток системи вищої освіти, органів управління вищою освітою, шляхом бюджетного фінансування, надання пільг по сплаті податків та зборів (обов'язкових платежів), пов'язаних із закупівлею та ввезенням на митну територію України навчального, наукового та виробничого обладнання, приладдя та матеріалів для здійснення освітньої, наукової та науково-технічної діяльності.

Стаття 94. Основні напрями міжнародного співробітництва у сфері вищої освіти

1. Вищі навчальні заклади мають право здійснювати міжнародне співробітництво, укладати договори про співробітництво, встановлювати прямі зв'язки з вищими навчальними закладами іноземних держав, міжнародними організаціями, фондами тощо відповідно до законодавства України та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Головними напрямами міжнародного співробітництва вищих навчальних закладів є:

1) забезпечення мобільності студентів, докторантів та науково-педагогічних працівників шляхом участі у програмах двостороннього та багатостороннього міждержавного обміну студентами, докторантами, науково-педагогічними та науковими працівниками;

2) проведення спільних наукових досліджень;

3) організація міжнародних конференцій, симпозіумів, конгресів та інших заходів;

4) участь у міжнародних освітніх та наукових програмах;

5) спільна видавнича діяльність;

6) надання послуг, пов'язаних із здобуттям вищої та післядипломної освіти, іноземним громадянам в Україні;

7) відрядження за кордон науково-педагогічних кадрів для викладацької та наукової роботи відповідно до міжнародних договорів України, а також прямих договорів, укладених вищими навчальними закладами з іноземними партнерами;

8) запрошення провідних іноземних науково-педагогічних працівників для проведення навчальних занять та спільного з українськими вченими проведення наукових досліджень;

9) інші напрями, визначені статутом вищого навчального закладу.

3. Запрошення провідних іноземних науково-педагогічних працівників для проведення навчальних занять та спільного з українськими вченими проведення наукових досліджень на строк до одного року здійснюється вищим навчальним закладом і не потребує надання дозволу на працевлаштування органами влади.

4. Порядок відшкодування витрат на навчання іноземних студентів, які прибувають в порядку академічних обмінів і забезпечення академічної мобільності, визначається вченою радою вищого навчального закладу.

Стаття 95. Зовнішньоекономічна діяльність у сфері вищої освіти і науки

1. Зовнішньоекономічна діяльність вищого навчального закладу здійснюється відповідно до законодавства України шляхом укладення договорів з іноземними юридичними та фізичними особами.

2. Основними видами зовнішньоекономічної діяльності вищого навчального закладу є:

1) організація фахової підготовки і стажування студентів;

2) провадження освітньої діяльності, пов'язаної з навчанням іноземних студентів, а також підготовка наукових кадрів для іноземних держав;

3) проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт за замовленням іноземних юридичних та фізичних осіб;

4) проведення спільних із іноземним вченими науково-дослідних робіт у вищому навчальному закладі і за кордоном;

5) створення спільних з іноземними партнерами підприємств, центрів, лабораторій, технопарків тощо.

3. Валютні та матеріальні надходження від зовнішньоекономічної діяльності вищого навчального закладу використовуються для забезпечення виконання його статутних завдань.

4. У разі укладення вищим навчальним закладом з іноземним науково-педагогічним працівником договору про здійснення ним навчальної чи наукової діяльності у вищому навчальному закладі, розмір оплати його праці затверджується вченою радою вищого навчального закладу та закріплюється відповідним договором.

Розділ XIV. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИЩУ ОСВІТУ

Стаття 96. Відповідальність юридичних та фізичних осіб за порушення законодавства про вищу освіту

Особи, винні у порушенні законодавства про вищу освіту, несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

Стаття 97. Відповідальність вищих навчальних закладів за порушення законодавства про вищу освіту

1. Невиконання вищим навчальним закладом головних завдань діяльності, передбачених цим Законом та статутом вищого навчального закладу, вимог державних стандартів у сфері вищої освіти і науки є підставою для анулювання його ліцензії повністю або частково в межах окремих галузей знань.

2. Систематичні порушення університетом або академією, національним чи дослідницьким університетом законодавства України про освіту є підставою для позбавлення їх відповідного статусу.

3. Вищий навчальний заклад, який протягом двох років поспіль не здійснює прийом на навчання, підлягає припиненню як юридична особа.

Розділ XIV. ПРИКІНЦЕВІ І ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2014 року.

2. Визнати таким, що втратив чинність, Закон України "Про вищу освіту" від 17.01.2002 N 2984-III.

3. Положення цього Закону є основою для розробки та прийняття інших законів про освіту.

4. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону.

5. Внести зміни і доповнення до таких законодавчих актів України:

1) у Законі України "Про здійснення державних закупівель" (Відомості Верховної Ради України, 2010, N 33, ст. 471):

- частину третю статті 2 доповнити абзацом п'ятим:

"товари, роботи і послуги, закупівля яких здійснюється вищими навчальними закладами України за рахунок власних надходжень бюджетних установ;".

Відповідно абзаци п'ятий - двадцятий вважати відповідно абзацами шостим - двадцять першим.

2) у Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 16, ст. 200):

- частину першу статті 20 доповнити пунктом 261:

"261) право на отримання державних грантів для проходження довузівської підготовки в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, на отримання соціальних грантів для здобуття вищої освіти";

- частину першу статті 22 доповнити пунктом 61:

"61) право на отримання державних грантів для проходження довузівської підготовки в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, на отримання соціальних грантів для здобуття вищої освіти";

- частину другу статті 30 доповнити пунктом 41:

"41) право на отримання державних грантів для проходження довузівської підготовки в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, на отримання соціальних грантів для здобуття вищої освіти";

- частину п'яту статті 30 викласти в редакції:

"Дітям до досягнення повноліття, які до вступу в державні вищі заклади освіти, професійно-технічні заклади освіти, розташовані за межами зони забруднення, мали підстави для отримання категорії 4, надаються пільги, передбачені пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті та пунктом 4 частини третьої цієї статті, а студентам з числа цих дітей віком до 23 років надаються пільги, передбачені пунктами 6 і 61 статті 22 цього Закону".

3) у Законі України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 45, ст. 425):

- частину першу статті 12 редакції доповнити пунктом 221:

"221) учасникам бойових дій на території інших держав надається право на отримання державних грантів для проходження довузівської підготовки в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, на отримання соціальних грантів для здобуття вищої освіти";

- пункт 23 частини першої статті 15 викласти в редакції:

"23) соціальні гранти для навчання у вищих навчальних закладах".

4) у Законі України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 15, ст. 190):

- до статті 13 редакції додати частину шосту:

"6. Діти військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні 20 років і більше, діти громадян, звільнених з військової служби за віком, за станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, вислуга років у календарному обчисленні яких становить 20 років і більше, діти військовослужбовців, які загинули при виконанні ними обов'язків військової служби, померли чи пропали безвісти або стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, мають право на отримання державних грантів для проходження довузівської підготовки в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, на отримання соціальних грантів для здобуття вищої освіти.".

5) у Законі України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 21, ст. 252):

- статтю 22 доповнити абзацом:

"Дітям-інвалідам та інвалідам першої і другої груп, яким не протипоказане навчання за обраною спеціальністю, центральним органом виконавчої влади у сфері соціального захисту надаються гранти для підготовки до вступу до вищих навчальних закладів тривалістю один навчальний рік в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів та соціальні гранти на навчання".

6) у Законі України "Про підвищення престижності шахтарської праці" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2008, N 42-43, ст. 293):

- статтю 5 доповнити частиною другою:

"Особам, зазначеним в частині першій цієї статті, надаються державні гранти для проходження довузівської підготовки в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і соціальні гранти для навчання у вищих навчальних закладах.".

7) у Законі України "Про електроенергетику" (Відомості Верховної Ради України, 1998, N 1, ст. 1; 2004, N 8, ст. 67; 2005, N 4, ст. 103; 2005, N 33, ст. 428):

- частину другу статті 27 доповнити абзацом десятим:

"припинення або обмеження електропостачання навчального закладу незалежно від форм власності протягом навчального року.".

6. Встановити, що після набрання чинності цим Законом:

1) диплом спеціаліста, виданий вищим навчальним закладом України до набрання чинності цим Законом, прирівнюється до диплома магістра;

2) диплом кандидата наук прирівнюється до диплома доктора філософії;

3) вищі навчальні заклади подають заявку на проведення ліцензування, передбаченого цим Законом, не пізніше першого завершення строку дії ліцензії, раніше виданого цьому закладу. Нова ліцензія видається на строк десять років;

4) вищі навчальні заклади та наукові установи, які на час набрання чинності цим Законом здійснюють підготовку аспірантів, проходять ліцензування освітньої діяльності за третім освітнім рівнем у відповідних галузях знань протягом трьох років. Ліцензія видається на строк десять років;

5) вищі навчальні заклади, а також навчальні заклади, які на час введення цього Закону в дію здійснюють підготовку за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, завершують навчання прийнятих осіб за чинними навчальними планами та програмами з видачею документа про освіту відповідно до Закону про вищу освіту, який діяв на момент їхнього зарахування;

6) навчальні заклади, які на час введення цього Закону в дію здійснюють підготовку за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, набувають статусу професійного навчального закладу і продовжують освітню діяльність відповідно до статуту. За цими навчальними закладами зберігається обсяг державного замовлення. Педагогічним працівникам і співробітникам зберігаються встановлені заробітні плати та інші соціальні гарантії;

7) до створення Національної системи професійних кваліфікацій перелік професійних кваліфікацій спеціаліста та магістра професійного спрямування за спеціальностями встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до національного та міжнародних класифікаторів професій;

8) до створення кваліфікаційних центрів оцінювання професійної підготовки осіб здійснюється вищими навчальними закладами з видачею відповідного документа;

9) до створення агенцій зовнішнього забезпечення якості освіти, спроможних здійснювати оцінювання результатів навчання за першим освітнім рівнем, відповідне оцінювання при прийомі на навчання для здобуття освітнього ступеня магістра здійснюється вищими навчальними закладами з видачею відповідного документа;

10) оплата навчання осіб, прийнятих до вищих навчальних закладів на місця державного замовлення або за кошти місцевих бюджетів до набуття чинності цим Законом, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

11) духовні (богословські) навчальні заклади, створені до 1 січня 2014 р. на підставі Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", не підлягають перереєстрації на основі цього Закону.

7. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня опублікування цього Закону підготувати та подати до Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом.

8. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк після набрання чинності цим Законом:

1) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

2) забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону;

3) розробити та затвердити в установленому порядку Положення про Порядок ведення Державного електронного реєстру документів про освіту;

4) забезпечити внесення Президентові України кандидатур відповідними суб'єктами до складу Національної комісії регулювання освіти і науки;

5) розробити і затвердити в установленому порядку:

порядок надання державних грантів для здобуття вищої освіти;

критерії та порядок надання грантів для здобуття освітньо-наукового ступеня доктора філософії;

перелік галузей знань і напрямів підготовки, за якими здійснюється здобуття вищої освіти, перелік галузей науки та напрямів наукових досліджень;

порядок формування, розміщення та виконання державного замовлення у галузі вищої освіти;

встановити розміри соціального, звичайного, спеціального та максимального грантів та їх кількість для прийому на навчання до вищих навчальних закладів.

9. Кабінету Міністрів України протягом року після набрання чинності цим Законом:

1) створити кваліфікаційні центри, передбачені частиною третьою статті 15 цього Закону;

2) розробити і подати до Верховної Ради України в установленому порядку проекти законів України:

"Про професійну освіту", передбачивши створення єдиної системи професійної освіти на базі професійно-технічних навчальних закладів та навчальних закладів, які здійснювали освітню діяльність за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста;

"Про внесення змін до Бюджетного кодексу України";

"Про внесення змін до Податкового кодексу України", передбачивши звільнення вищих навчальних закладів від сплати податку на прибуток.

10. Кабінету Міністрів України:

1) забезпечити поступове протягом трьох років збільшення розміру мінімальної академічної стипендії у такому порядку:

починаючи з 1 січня 2014 року - 80 відсотків прожиткового мінімуму в розрахунку на одну особу на місяць;

починаючи з 1 січня 2015 року - 90 відсотків прожиткового мінімуму в розрахунку на одну особу на місяць;

починаючи з 1 січня 2016 року - 100 відсотків прожиткового мінімуму в розрахунку на одну особу на місяць;

2) забезпечити виплату надбавок до посадових окладів науково-педагогічних і наукових працівників вищих навчальних закладів державної та комунальної форми власності, у таких розмірах:

- починаючи з 1 січня 2014 року:

надбавки за науковий ступінь доктора філософії у розмірі не менше 13 % від посадового окладу;

надбавки за науковий ступінь доктора наук у розмірі не менше 16 % від посадового окладу;

надбавки за вчені звання доцента і старшого дослідника у розмірі не менше 15 % від посадового окладу;

надбавки за вчене звання професора у розмірі не менше 23 % від посадового окладу;

- починаючи з 1 січня 2015 року:

надбавки за науковий ступінь доктора філософії у розмірі не менше 14 % від посадового окладу;

надбавки за науковий ступінь доктора наук у розмірі не менше 18 % від посадового окладу;

надбавки за вчені звання доцента і старшого дослідника у розмірі не менше 20 % від посадового окладу;

надбавки за вчене звання професора у розмірі не менше 28 % від посадового окладу;

- починаючи з 1 січня 2016 року:

надбавки за науковий ступінь доктора філософії у розмірі 15 % від посадового окладу;

надбавки за науковий ступінь доктора наук у розмірі 20 % від посадового окладу;

надбавки за вчені звання доцента і старшого дослідника у розмірі 25 % від посадового окладу;

надбавки за вчене звання професора у розмірі 33 % від посадового окладу.

 

Голова Верховної Ради України 

В. РИБАК 

Опрос