Идет загрузка документа (162 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О функционировании украинского языка как государственной и порядке применения других языков в Украине

Проект закона Украины от 13.08.2012 № 11075
Дата рассмотрения: 13.08.2012 Карта проходжения проекта

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні

Верховна Рада України, засновуючись на:

Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року та схваленому Всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року Акті проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, якими Україну було проголошено і створено як суверенну національну державу, що розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення;

Конституції України, яка визначає українську мову як єдину державну мову в Україні (частина перша статті 10) та покладає на державу обов'язок забезпечувати всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України (частина друга статті 10);

рішенні Конституційного Суду України N 10-рп/1999 від 14 грудня 1999 року, яким встановлено, що "українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом"

та керуючись:

Європейською хартією регіональних або міноритарних мов від 5 листопада 1992 року (ратифікована Законом України N 802-IV від 15.05.2003), у якій зазначено, що "захист і підтримка регіональних або міноритарних мов не повинні здійснюватися на шкоду офіційним мовам і необхідності їх вивчати" (преамбула);

Пояснювальною доповіддю до Рамкової конвенції про захист національних меншин від 1 лютого 1995 року (ратифікована Законом України N 703/97-ВР від 09.12.1997), у якій зазначено, що "зобов'язання Сторін щодо застосування мов меншин жодним чином не порушує статусу офіційної мови (офіційних мов) держави" (пункт 66) і "насправді знання офіційних мов є чинником суспільної злагоди та єдності" (пункт 78);

висновком Венеційської Комісії про те, що "заохочувальна політика щодо державної мови гарантує становлення самобутності загальнодержавної спільноти і, зі свого боку, забезпечує взаєморозуміння - як поміж різними частинами населення, так і всередині кожної з них. Можливість застосовувати офіційну мову на всій території країни має бути забезпечена громадянам також і з метою запобігання дискримінації у здійсненні ними своїх основоположних прав - у тих регіонах, де більшістю населення є особи, що належать до національної меншини" (CDL-AD(2010)035, параграф 42);

висновком Венеційської Комісії про те, що "за особливих умов, що склалися в Україні", збалансована політика у мовній сфері "вимагає належних гарантій для збереження державної мови як інструмента для об'єднання суспільства" (CDL-AD(2011)047, параграф 41);

рекомендацією Венеційської Комісії "українському законодавчому органові - віднайти істотно прийнятніші способи підтвердження верховенства української мови як єдиної державної мови та вжити додаткових заходів на зміцнення її ролі у середовищі українського суспільства" (CDL-AD(2011)047, параграф 42);

рішенням Європейського Суду з прав людини у справі, де Суд зазначив: "[…] більшість Високих Договірних Сторін вирішили надати одній чи кільком мовам статус офіційної або державної та визначили їх такими у своїх Конституціях. З урахуванням цього Суд визнає, що для таких держав офіційна мова є однією з фундаментальних конституційних цінностей нарівні з такими цінностями, як територія держави, організаційна побудова держави і державний прапор. […] держава, надаючи відповідній мові статус офіційної (державної), в принципі бере на себе зобов'язання гарантувати своїм громадянам право безперешкодно користуватися цією мовою для передавання і отримання інформації не лише у їхньому приватному житті, але й у їхньому спілкуванні з органами влади. З цієї точки зору, Суд вважає, що найважливішими понад усе мають бути заходи на захист цієї мови. Іншими словами, у понятті офіційної мови закладене існування певних суб'єктивних прав, що належать носіям цієї мови" (Рішення щодо прийнятності заяви N 71074/01, яку подала Юта Ментцен проти Латвії [Juta MENTZEN also known as MENCENA against Latvia]);

оцінкою та рекомендаціями Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин від 20 грудня 2010 року такого змісту: "Державна мова може бути ефективним інструментом для забезпечення злагоди. Відповідно, заохочувальна політика щодо застосування державної мови становить легітимний інтерес держави. Крім того, знання державної мови є вигідним для осіб, що належать до національних меншин. Володіння державною мовою підвищує можливості ефективної участі у житті суспільства на всіх рівнях. Тому особам, що належать до національних меншин, має бути надана можливість опанувати державну мову. Очікується, що всім членам суспільства, включаючи осіб, що належать до національних меншин, доведеться застосовувати державну мову в певних ситуаціях спілкування у публічній сфері відповідно до закону. Іншими словами, у осіб, що належать до національних меншин, немає права вважати, що їм ніколи не доведеться застосовувати державну мову" [пункт 13],

приймає цей Закон.

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ

Стаття 1. Українська мова - мова українського народу і державна мова в Україні

1. Українська мова - визначальний чинник і головна ознака ідентичності української нації, яка історично впродовж багатьох століть проживає на території України, становить абсолютну більшість населення України, дала офіційну назву державі та є базовим системоутворюючим складником української державності.

2. Джерелом статусу української мови як державної (офіційної) є державне самовизначення української нації.

3. Українська мова є невід'ємним елементом конституційного ладу України як унітарної держави.

Спроби запровадження офіційної багатомовності на національному рівні всупереч Конституції України і встановленій конституційній процедурі є діями, спрямованими на розпалювання міжетнічної ворожнечі, мовний розкол країни, порушення конституційного ладу і територіальної цілісності України.

Публічне приниження чи зневажання української мови є неприпустимими нарівні з наругою над державними символами України.

4. Навмисне спотворення української мови в офіційних документах і текстах, створення перешкод і обмежень у користуванні українською мовою, застосування української мови з порушенням стандартів української мови, вульгаризація української мови та змішування її з іншими мовами мають наслідком відповідальність, установлену цим Законом.

Стаття 2. Мови національних меншин та регіональні (міноритарні) мови

1. Будь-яка інша мова, що застосовується в Україні, окрім української мови як мови титульної нації та мов інших корінних народів України, для цілей цього Закону є іноземною мовою.

2. Мовою національної меншини України є іноземна мова, яку громадяни України, що за своїм етнічним походженням не є українцями, історично та упродовж багатьох поколінь застосовували в Україні як свою материнську мову.

3. Регіональною (міноритарною) мовою в Україні є мова, відмінна від української та яка традиційно застосовувалася в межах території України громадянами України, що становлять кількісно меншу групу, ніж решта населення України. Діалекти та говірки української мови, а також мови мігрантів не є регіональними (міноритарними) мовами.

4. Будь-які заходи на розвиток, застосування і захист мов національних меншин чи регіональних (міноритарних) мов не повинні здійснюватися на шкоду українській мові як державній (офіційній) та не повинні перешкоджати її вивченню.

Стаття 3. Завдання Закону

1. Завданням цього Закону є забезпечення державою:

1) утвердження української мови як державної на всій території України у всіх публічних сферах суспільного життя, визначених цим Законом, а також у міжнародному спілкуванні та при здійсненні посадовими особами представницьких функцій;

2) консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури;

3) зміцнення функції державної мови як мови громадянства - інструмента об'єднання українського суспільства, засобу зміцнення державної єдності України, її державної незалежності та національної безпеки;

4) утвердження і підтримка української мови як самобутньої мови титульної нації, скеровані на:

а) досконале володіння українською мовою громадянами України;

б) правильне вживання української мови відповідно до вимог українського правопису;

в) запобігання вульгаризації української мови та змішування її з іншими мовами;

г) поширення знань про українську мову та її роль у розвитку української та європейської культур;

ґ) зміцнення поваги до діалектів та говірок української мови, запобігання їх зникненню;

д) поширення української мови у світі;

е) сприяння у вивченні української мови в Україні та за кордоном.

5) утвердження української мови як мови міжетнічного спілкування і порозуміння в Україні;

6) вільний розвиток і застосування мов національних меншин України;

7) захист регіональних (міноритарних) мов, що опинилися під загрозою зникнення - відповідно до цілей та принципів, визначених Європейською Хартією регіональних або міноритарних мов;

8) підтримання мовного розмаїття українського суспільства та міжкультурного діалогу;

9) запобігання дискримінації особи за мовною ознакою;

10) сприяння у задоволенні мовних потреб закордонних українців у країнах їхнього поселення.

2. Держава гарантує розвиток української мови жестів для спілкування із людьми, які мають вади слуху.

Стаття 4. Сфера дії Закону

1. Цей Закон регулює функціонування української мови як державної у публічних сферах суспільного життя та порядок застосування інших мов в Україні.

2. Дія цього Закону не поширюється на мову релігійних обрядів та на сферу приватного спілкування між особами.

3. Порядок функціонування української мови як державної у публічних сферах суспільного життя та застосування інших мов в Україні визначається виключно цим законом і не може бути предметом регулювання підзаконних актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування.

Розділ II. УКРАЇНСЬКА МОВА - МОВА ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ

Стаття 5. Обов'язок громадянина України володіти українською мовою

1. Кожний громадянин України зобов'язаний володіти українською мовою як мовою свого громадянства.

2. Держава забезпечує кожному громадянинові України можливості оволодіння українською мовою через систему закладів дошкільної, загальної шкільної та вищої освіти.

3. Держава забезпечує можливість вільно опанувати українську мову громадянами, які внаслідок історичних обставин у минулому були позбавлені змоги оволодіти українською мовою. Доступ до опанування українською мовою забезпечує Центр української мови відповідно до методики, визначеної Національною комісією зі стандартів державної мови.

4. Обов'язковими є вільне володіння українською мовою та підтвердження необхідного рівня володіння нею для того, щоб громадянин України обійняв посаду:

1) Президента України;

2) народного депутата України;

3) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

4) Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов;

5) члена Національної комісії зі стандартів державної мови;

6) члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

7) члена Вищої ради юстиції;

8) члена Центральної виборчої комісії;

9) судді Конституційного Суду України;

10) судді суду загальної юрисдикції;

11) члена Кабінету Міністрів України;

12) депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

13) депутата місцевої ради;

14) керівника вищого навчального закладу державної та комунальної форм власності;

15) члена Ради Міністрів Автономної Республіки Крим;

16) державного службовця відповідно до класифікації посад;

17) службовця органу місцевого самоврядування відповідно до класифікації посад;

18) адвоката;

19) нотаріуса;

20) прокурора;

21) помічника народного депутата України;

22) помічника депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

23) посадової і службової особи та працівника державного і комунального підприємства, установи та організації, а також іншого суб'єкта господарювання державної та комунальної форм власності.

Рівень володіння українською мовою, необхідний для того, щоб обійняти відповідну посаду, визначає Національна комісія зі стандартів державної мови. Складання іспиту на рівень володіння українською мовою, необхідний для того, щоб обійняти відповідну посаду, здійснюється в Центрі української мови.

Стаття 6. Обов'язок володіти українською мовою для набуття громадянства України

1. Особа, яка має намір набути громадянство України, зобов'язана засвідчити відповідний рівень володіння українською мовою.

2. Рівень володіння українською мовою, необхідний для набуття громадянства України, визначає Національна комісія зі стандартів державної мови.

3. Складання іспиту на рівень володіння українською мовою, необхідний для набуття громадянства України, здійснюється в Центрі української мови.

Стаття 7. Мова документів, що посвідчують особу громадянина України

1. Документи, що посвідчують особу громадянина України, виконуються українською мовою, окрім випадків, визначених цим Законом та міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України.

2. Громадяни України, які за своїм етнічним походженням не є українцями і материнська мова яких є відмінною від української, мають право у документах, що посвідчують особу громадянина України, використовувати своє прізвище, ім'я та по батькові у фонетичному звучанні материнською мовою за допомогою літер української абетки із дотриманням вимог транслітерації.

Розділ III. МОВА ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ОРГАНІВ ВЛАДИ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ, ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ, ДЕРЖАВНИХ І КОМУНАЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ, УСТАНОВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ, ІНШИХ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ І КОМУНАЛЬНОЇ ФОРМ ВЛАСНОСТІ

Стаття 8. Власна назва національного парламенту України

1. Власною назвою українського національного парламенту як єдиного органу законодавчої влади в Україні є "Верховна Рада України". Ця назва не перекладається на іноземні мови, а передається іноземними мовами за допомогою літер абетки відповідної мови у фонетичному звучанні українською мовою із дотриманням вимог транслітерації.

Стаття 9. Офіційні назви органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування в Україні, державних і комунальних підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання державної і комунальної форм власності

1. Офіційні назви органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування в Україні, державних і комунальних підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання державної і комунальної форм власності утворюються і позначаються українською мовою.

2. Написи офіційних назв органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування в Україні, державних і комунальних підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання державної і комунальної форм власності на печатках, штампах, штемпелях, офіційних бланках і вивісках виконуються українською мовою.

3. Поряд з українською мовою офіційні назви органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування в Україні, державних і комунальних підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання державної і комунальної форм власності можуть позначатися англійською мовою як однією з офіційних мов європейських інститутів. На вивісках і офіційних бланках назви, виконані англійською мовою, подаються з лівого боку або внизу.

Стаття 10. Мова міжнародних договорів України

1. Міжнародні двосторонні договори України укладаються українською мовою та мовою іншої сторони, якщо інше не передбачено самим міжнародним договором.

2. Міжнародні багатосторонні договори укладаються українською мовою та, за домовленістю сторін, іншими мовами.

Стаття 11. Мова актів, діловодства та документообігу

1. Мовою нормативно-правових та нормативно-розпорядчих актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування в Україні є українська мова.

2. Органи державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органи місцевого самоврядування в Україні складають проекти нормативно-правових та нормативно-розпорядчих актів відповідно до стандартів української правничої термінології. Стандарти української правничої термінології визначає Національна комісія зі стандартів державної мови.

3. Нормативно-правові та нормативно-розпорядчі акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування оприлюднюються українською мовою.

4. Мовою внутрішніх актів, що регулюють діяльність органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування в Україні, державних і комунальних підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання державної і комунальної форм власності, їхніх посадових і службових осіб та працівників є українська мова.

5. Органи державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органи місцевого самоврядування в Україні, державні й комунальні підприємства, установи та організації, інші суб'єкти господарювання державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені українською мовою, окрім випадків, визначених процесуальними кодексами та цим Законом.

6. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим і органи місцевого самоврядування в Україні, державні й комунальні підприємства, установи та організації, інші суб'єкти господарювання державної і комунальної форм власності у листуванні з адресатами за межами України можуть застосовувати іноземну мову.

7. У місцевостях традиційного поселення осіб, що належать до національної меншини і чисельність яких становить не менше ніж 50 % членів громади села, селища або міста районного значення, орган місцевого самоврядування застосовує поряд із українською мову національної меншини або регіональну (міноритарну) мову для складання нормативно-правових, нормативно-розпорядчих актів, внутрішніх актів, які регулюють їхню діяльність, для діловодства та документообігу. Орган місцевого самоврядування відповідної територіальної громади ухвалює рішення про застосування поряд з українською мови національної меншини або регіональної (міноритарної) мови упродовж 30 днів від дати надходження відповідного подання громадського об'єднання, яке представляє інтереси національної меншини і місцезнаходженням якого є відповідне село, селище, місто районного значення.

Порядок застосування мови національної меншини або регіональної (міноритарної) мови поширюється на комунальні підприємства, установи та організації, інші суб'єкти господарювання комунальної форми власності такого органу.

Орган місцевого самоврядування, який поряд з українською мовою застосовує мову національної меншини або регіональну (міноритарну) мову, а також комунальні підприємства, установи та організації, інші суб'єкти господарювання комунальної форми власності такого органу листуються із органами державної влади та іншими органами місцевого самоврядування українською мовою.

8. У випадку якщо нормативно-правовий чи нормативно-розпорядчий акт органу місцевого самоврядування був складений українською мовою та мовою національної меншини або регіональною (міноритарною) мовою, орган місцевого самоврядування оприлюднює його українською мовою та мовою національної меншини або регіональною (міноритарною) мовою. Розмір шрифту друкованого тексту нормативно-правового чи нормативно-розпорядчого акта українською мовою не може бути меншим за розмір шрифту тексту мовою національної меншини або регіональною (міноритарною) мовою.

Стаття 12. Мова засідань, заходів, зустрічей і робочого спілкування

1. Мовою засідань, заходів, зустрічей і робочого спілкування в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим і органах місцевого самоврядування в Україні, на державних і комунальних підприємствах, в установах та організаціях, інших суб'єктах господарювання державної і комунальної форм власності є українська мова.

2. У випадку якщо організатор засідання, заходу або зустрічі вважає, що мовою засідання, заходу або зустрічі має бути іноземна мова, він забезпечує переклад на українську мову.

3. У випадку якщо під час засідання, заходу або зустрічі застосовується іноземна мова, організатор засідання, заходу або зустрічі зобов'язаний забезпечити переклад на українську мову, коли цього вимагає хоча б один учасник засідання, заходу або зустрічі.

4. Під час заходів за участі іноземної фізичної чи юридичної особи, організованих органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування України, державними чи комунальними підприємствами, установами та організаціями, іншими суб'єктами господарювання державної чи комунальної форм власності, однією з робочих мов обов'язково є українська. Переклад на українську мову забезпечує організатор заходу.

5. У місцевостях традиційного поселення осіб, що належать до національної меншини і чисельність яких становить не менше ніж 50 % членів громади села, селища або міста районного значення, орган місцевого самоврядування застосовує поряд з українською мову національної меншини або регіональну (міноритарну) мову для проведення засідань, заходів, зустрічей і робочого спілкування. Орган місцевого самоврядування відповідної територіальної громади ухвалює рішення про застосування поряд з українською мови національної меншини або регіональної (міноритарної) мови впродовж 30 днів від дати надходження відповідного подання громадського об'єднання, яке представляє інтереси національної меншини і місцезнаходженням якого є відповідне село, селище, місто районного значення.

Порядок застосування мови національної меншини або регіональної (міноритарної) мови поширюється на комунальні підприємства, установи та організації, інші суб'єкти господарювання комунальної форми власності такого органу.

Орган місцевого самоврядування, комунальне підприємство, установа та організація, інший суб'єкт господарювання комунальної форми власності зобов'язаний забезпечити переклад на українську мову засідання, заходу або зустрічі на вимогу хоча б одного учасника засідання, заходу або зустрічі.

Мовою засідань, заходів та зустрічей в органах місцевого самоврядування за участю посадових і службових осіб органів державної влади, державних підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання державної форми власності є українська мова.

Стаття 13. Мова судочинства

1. Мовою судочинства в Україні є українська мова.

2. У судовому процесі може застосовуватися іноземна мова, відповідно до умов, визначених процесуальними кодексами України.

3. Суди складають рішення українською мовою, відповідно до норм українського правопису та стандартів української правничої термінології. Український правопис та стандарти української правничої термінології визначає Національна комісія зі стандартів державної мови.

4. Рішення судів оприлюднюються українською мовою.

5. Мова розгляду справи арбітражем (третейським судом) визначається відповідно до Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж".

Стаття 14. Мова в Збройних Силах України

1. Мовою Збройних Сил України є українська мова.

2. Відповідно до міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України, у Збройних Силах України може застосовуватись іноземна мова у зв'язку із участю підрозділів Збройних Сил України у міжнародних військових формуваннях.

Стаття 15. Мова на державному кордоні України

1. Мовою контролю при перетині державного кордону України є українська та іноземна мови.

2. При перетині громадянами України державного кордону України прикордонний, митний та інші види контролю здійснюються українською мовою.

3. При перетині іноземцями державного кордону України прикордонний, митний та інші види контролю здійснюються іноземною мовою, яку розуміє посадова чи службова особа на пункті пропуску через державний кордон України.

Стаття 16. Мова поштового зв'язку

1. Мовою поштового зв'язку в Україні є українська мова.

2. Іноземні мови у поштовому зв'язку в Україні застосовуються відповідно до вимог міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України.

3. У межах Автономної Республіки Крим у поштовому зв'язку поряд з українською мовою застосовується іноземна мова відповідно до умов, визначених Конституцією Автономної Республіки Крим.

Стаття 17. Мова послуг у сфері телекомунікацій

1. Мовою послуг у сфері телекомунікацій в Україні є українська мова.

2. Текст телеграми, що надсилається з України, може бути складений будь-якою мовою з використанням літер української або латинської абетки.

3. Адреси відправника та одержувача телеграм, що пересилаються в межах України, позначаються українською мовою.

4. Міжнародні повідомлення, які передаються через телекомунікаційні мережі загального користування, обробляються із застосуванням мов, визначених міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України.

Стаття 18. Мова послуг на транспорті

1. Мовою послуг на транспорті в Україні є українська мова.

2. Проїзні документи для пасажирських та вантажних перевезень у межах території України складаються українською мовою. Проїзні документи для міжнародних пасажирських та вантажних перевезень можуть складатися іноземною мовою відповідно до умов, визначених міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України.

3. Зареєстровані в Україні перевізники під час перевезення пасажирів усіма видами транспорту надають послуги українською мовою. Особа може звернутися по послугу на транспорті іноземною мовою, яку розуміє посадова особа чи працівник перевізника.

Стаття 19. Мова звернень фізичних і юридичних осіб

1. Кожен в Україні має право звертатися українською мовою усно та письмово до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування, державних і комунальних підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання державної і комунальної форм власності, їхніх посадових чи службових осіб із пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями) і скаргами.

2. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим і органи місцевого самоврядування, державні й комунальні підприємства, установи та організації, інші суб'єкти господарювання державної і комунальної форм власності приймають до розгляду письмові пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги, складені українською мовою, окрім випадків, визначених цим Законом і процесуальними кодексами.

3. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим і органи місцевого самоврядування, державні й комунальні підприємства, установи та організації, інші суб'єкти господарювання державної і комунальної форм власності приймають до розгляду письмові пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги, складені іноземною мовою за умови одночасного подання перекладу українською мовою. У визначених законом випадках органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим і органи місцевого самоврядування, державні й комунальні підприємства, установи та організації, інші суб'єкти господарювання державної і комунальної форм власності можуть вимагати нотаріального посвідчення перекладу документа, складеного іноземною мовою.

4. У місцевостях традиційного поселення осіб, що належать до національної меншини і чисельність яких становить не менше ніж 50 % членів громади села, селища або міста районного значення, орган місцевого самоврядування приймає письмові пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги, складені українською мовою і мовою національної меншини або регіональною (міноритарною) мовою. Орган місцевого самоврядування відповідної територіальної громади ухвалює рішення про прийняття письмових пропозицій (зауважень), заяв (клопотань) і скарг, складених українською мовою і мовою національної меншини або регіональною (міноритарною) мовою впродовж 30 днів від дати надходження відповідного подання громадського об'єднання, яке представляє інтереси національної меншини і місцезнаходженням якого є відповідне село, селище, місто районного значення.

Порядок прийняття письмових пропозицій (зауважень), заяв (клопотань) і скарг, складених українською мовою і мовою національної меншини або регіональною (міноритарною) мовою поширюється на комунальні підприємства, установи та організації, інші суб'єкти господарювання комунальної форми власності такого органу.

5. Особа може звертатися з усними пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями) і скаргами до посадових чи службових осіб органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування в Україні, державних і комунальних підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання державної і комунальної форм власності українською або іноземною мовою, яку розуміє посадова чи службова особа. У випадку якщо особа, яка звертається з усною пропозицією (зауваженням), заявою (клопотанням) і скаргою, та посадова чи службова особа не дійдуть згоди щодо мови звернення, посадова чи службова особа залучає перекладача. Вартість послуг перекладача відшкодовує особа, яка недостатньо володіє українською мовою.

Стаття 20. Вимоги щодо володіння українською мовою

1. Посадові й службові особи та працівники органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування в Україні, державних і комунальних підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання державної і комунальної форм власності зобов'язані володіти українською мовою на рівні, достатньому для виконання їхніх посадових і професійних обов'язків.

2. Вимоги щодо відповідного рівня володіння українською мовою, що висуваються відносно посадових і службових осіб та працівників органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування в Україні, державних і комунальних підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання державної і комунальної форм власності, визначає Національна комісія зі стандартів державної мови.

3. Перевірку рівня володіння українською мовою посадовими і службовими особами та працівниками органів державної влади і органів місцевого самоврядування в Україні, державних і комунальних підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання державної і комунальної форм власності здійснює Центр української мови.

Розділ IV. МОВА ОСВІТИ ТА НАУКИ

Стаття 21. Право громадян України на отримання освіти українською мовою

1. Кожний громадянин України має право отримати освіту українською мовою.

2. Держава забезпечує кожному громадянинові України право отримати освіту українською мовою у державних та комунальних дошкільних, загальних середніх та вищих навчальних закладах.

Стаття 22. Мова дошкільної освіти

1. Мовою дошкільної освіти у державних та комунальних дошкільних навчальних закладах є українська мова.

2. У місцевостях традиційного поселення осіб, що належать до національної меншини і чисельність яких становить не менше ніж 50 % громади села, селища або міста районного значення, мовою загальної середньої освіти у державних та комунальних дошкільних навчальних закладах може бути поряд з українською мовою також і відповідна мова національної меншини або відповідна регіональна (міноритарна) мова, яка запроваджується як мова дошкільної освіти на підставі подання громадського об'єднання, що представляє інтереси національної меншини і місцезнаходженням якого є відповідне село, селище, місто районного значення. Подання громадського об'єднання, яке представляє інтереси відповідної національної меншини, повинно містити найменування дошкільного навчального закладу, в якому пропонується запровадити мову національної меншини або регіональну (міноритарну) мову як мову дошкільної освіти. Орган державної влади або орган місцевого самоврядування, у підпорядкуванні якого перебуває дошкільний навчальний заклад ухвалює рішення про запровадження мови національної меншини або регіональної (міноритарної) мови як мови дошкільної освіти у відповідному дошкільному навчальному закладі впродовж трьох місяців від дати надходження подання громадського об'єднання, яке представляє інтереси відповідної національної меншини.

Якщо на території села, селища або міста районного значення у місцевостях традиційного поселення осіб, що належать до національної меншини, є лише один дошкільний навчальний заклад, мова національної меншини або відповідна регіональна (міноритарна) мова застосовується як мова дошкільної освіти поряд з українською. У такому дошкільному навчальному закладі обсяг дошкільної освіти українською мовою не може бути меншим ніж обсяг дошкільної освіти відповідною мовою національної меншини або відповідною регіональною (міноритарною) мовою.

3. Мовою дошкільної освіти у приватних дошкільних навчальних закладах є мова, визначена засновником такого навчального закладу.

Стаття 23. Мова загальної середньої освіти

1. Мовою загальної середньої освіти в усіх державних і комунальних загальноосвітніх навчальних закладах є українська мова.

2. У місцевостях традиційного поселення осіб, що належать до національної меншини і чисельність яких становить не менше ніж 50 % громади села, селища або міста районного значення, мовою загальної середньої освіти у державних та комунальних загальноосвітніх навчальних закладах може бути поряд з українською також відповідна мова національної меншини або відповідна регіональна (міноритарна) мова, яка запроваджується як мова загальної середньої освіти на вимогу громадського об'єднання, що представляє інтереси національної меншини і місцезнаходженням якого є відповідне село, селище, місто районного значення.

Подання громадського об'єднання, яке представляє інтереси відповідної національної меншини, повинно містити найменування загальноосвітнього навчального закладу, в якому пропонується запровадити мову національної меншини або регіональну (міноритарну) мову як мову загальної середньої освіти поряд з українською. Орган державної влади або орган місцевого самоврядування, у підпорядкуванні якого є загальноосвітній навчальний заклад, ухвалює рішення про запровадження мови національної меншини або регіональної (міноритарної) мови як мови загальної середньої освіти у відповідному загальноосвітньому навчальному закладі впродовж трьох місяців від дати надходження подання громадського об'єднання, яке представляє інтереси відповідної національної меншини.

3. Центральний орган виконавчої влади у справах загальної середньої освіти складає типові навчальні плани для загальноосвітніх навчальних закладів, де мовою загальної середньої освіти поряд з українською є відповідна мова національної меншини або відповідна регіональна (міноритарна) мова.

У загальноосвітніх навчальних закладах, де мовою загальної середньої освіти поряд з українською є відповідна мова національної меншини або відповідна регіональна (міноритарна) мова, навчальні предмети та курси викладаються у такому порядку:

1) у початковій школі - мовою національної меншини або регіональною (міноритарною) мовою;

2) в основній школі - мовою національної меншини або регіональною (міноритарною) та українською мовою;

3) у старшій школі - українською мовою.

У початковій школі загальноосвітніх навчальних закладів, де мовою загальної середньої освіти поряд з українською є відповідна мова національної меншини або відповідна регіональна (міноритарна) мова, українська мова викладається в обсязі, достатньому для подальшого опанування українською мовою навчальних предметів і курсів в основній та старшій школі. Центральний орган виконавчої влади у справах загальної середньої освіти визначає обсяг викладання української мови у початковій школі у загальноосвітніх навчальних закладах, де мовою загальної середньої освіти поряд з українською є відповідна мова національної меншини або відповідна регіональна (міноритарна) мова.

Якщо на території села, селища або міста районного значення у місцевостях традиційного поселення осіб, що належать до національної меншини, є лише один загальноосвітній навчальний заклад, мова національної меншини або відповідна регіональна (міноритарна) мова застосовується як мова загальної середньої освіти у початковій школі поряд з українською. У такому загальноосвітньому навчальному закладі обсяг викладання українською мовою кожного предмета та кожного курсу не може бути меншим за обсяг викладання такого предмета чи курсу відповідною мовою національної меншини або відповідною регіональною (міноритарною) мовою.

В основній школі загальноосвітніх навчальних закладів, де мовою загальної середньої освіти поряд з українською є відповідна мова національної меншини або відповідна регіональна (міноритарна) мова, обсяг викладання українською мовою кожного предмета та кожного курсу не може бути меншим за обсяг викладання такого предмета чи курсу відповідною мовою національної меншини або відповідною регіональною (міноритарною) мовою. Послідовність викладання кожного предмета та курсу українською мовою та відповідною мовою національної меншини або відповідною регіональною (міноритарною) мовою в основній школі визначає центральний орган виконавчої влади у справах загальної середньої освіти.

4. Мовою загальної середньої освіти у державних та комунальних загальноосвітніх навчальних закладах для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, у спеціальних загальноосвітніх школах (школах-інтернатах) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, в санаторних школах, школах соціальної реабілітації є українська мова.

5. Мовою загальної середньої освіти у приватних загальноосвітніх навчальних закладах є мова, визначена засновником такого навчального закладу.

Стаття 24. Мова позашкільної освіти

1. Мовою позашкільної освіти в усіх державних і комунальних позашкільних навчальних закладах є українська мова.

2. Мовою позашкільної освіти у приватних позашкільних навчальних закладах є мова, визначена засновником такого навчального закладу.

3. Громадяни України, які належать до національних меншин, можуть отримувати позашкільну освіту відповідною мовою національної меншини або відповідною регіональною (міноритарною) мовою через національні культурні товариства.

Стаття 25. Мова професійно-технічної освіти

1. Мовою професійно-технічної освіти в усіх державних і комунальних загальноосвітніх навчальних закладах є українська мова.

2. У місцевостях традиційного поселення осіб, що належать до національної меншини і чисельність яких становить не менше ніж 50 % громади села, селища або міста районного значення, мовою професійно-технічної освіти у державних та комунальних загальноосвітніх навчальних закладах може бути поряд з українською також відповідна мова національної меншини або відповідна регіональна (міноритарна) мова, яка запроваджується як мова професійно-технічної освіти на підставі подання громадського об'єднання, що представляє інтереси національної меншини і місцезнаходженням якого є відповідне село, селище, місто районного значення.

Подання громадського об'єднання, яке представляє інтереси відповідної національної меншини, повинно містити найменування професійно-технічного навчального закладу, в якому пропонується запровадити мову національної меншини або регіональну (міноритарну) мову як мову професійно-технічної освіти поряд з українською. Орган державної влади або орган місцевого самоврядування, у підпорядкуванні якого є професійно-технічний навчальний заклад, ухвалює рішення про запровадження мови національної меншини або регіональної (міноритарної) мови як мови професійно-технічної освіти у відповідному професійно-технічному навчальному закладі впродовж трьох місяців від дати надходження подання громадського об'єднання, яке представляє інтереси відповідної національної меншини.

3. Центральний орган виконавчої влади у справах професійно-технічної освіти складає типові навчальні плани для професійно-технічних навчальних закладів, де мовою загальної середньої освіти поряд з українською є відповідна мова національної меншини або відповідна регіональна (міноритарна) мова.

4. У професійно-технічних навчальних закладах, де мовою професійно-технічної освіти поряд з українською є відповідна мова національної меншини або відповідна регіональна (міноритарна) мова, обсяг часу, відведений на викладання предметів українською мовою, не може бути меншим за обсяг часу, відведений на викладання предметів відповідною мовою національної меншини або відповідною регіональною (міноритарною) мовою.

5. Мовою професійно-технічної освіти у приватних загальноосвітніх навчальних закладах є мова, визначена засновником такого навчального закладу.

Стаття 26. Мова вищої освіти

1. Мовою вищої освіти у державних та комунальних вищих навчальних закладах є українська мова.

2. Державні та комунальні вищі навчальні заклади можуть застосовувати іноземні мови для викладання вибіркової частини змісту навчання.

3. Мовою вищої освіти у приватних вищих навчальних закладах є мова, визначена засновником такого навчального закладу.

Стаття 27. Мова післядипломної освіти

1. Мовою післядипломної освіти у державних та комунальних вищих навчальних закладах є українська мова.

2. Державні та комунальні вищі навчальні заклади можуть застосовувати іноземні мови для викладання вибіркової частини змісту навчання.

3. Мовою післядипломної освіти у приватних вищих навчальних закладах є мова, визначена засновником такого навчального закладу.

Стаття 28. Мова в науці

1. Мовою навчання в аспірантурі та докторантурі у державних та комунальних вищих навчальних закладах є українська мова.

2. Дисертаційні роботи на здобуття наукового ступеня виконуються та їх захист здійснюється українською мовою.

3. Фундаментальні та прикладні наукові дослідження у державних наукових установах та державних наукових організаціях, а також у державних та комунальних вищих навчальних закладах виконуються українською мовою.

4. Результати фундаментальних та прикладних наукових досліджень, отримані у державних наукових установах та державних наукових організаціях, а також у державних та комунальних вищих навчальних закладах, публікуються в Україні українською мовою. Інформація про результати фундаментальних та прикладних наукових досліджень може бути перекладена та опублікована іноземною мовою.

Стаття 29. Мова інформатизації

1. Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, державні й комунальні підприємства, установи та організації, інші суб'єкти господарювання державної і комунальної форм власності закуповують та встановлюють програмні засоби інформатизації, відтворені українською мовою.

2. Державні та комунальні навчальні заклади використовують для освітніх потреб програмні засоби інформатизації, відтворені українською мовою.

3. Засоби інформатизації в Україні створюються або відтворюються з використанням української технічної термінології. Стандарти української технічної термінології визначає Національна комісія зі стандартів державної мови.

Розділ V. МОВА МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ТА МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ, ЮРИДИЧНИХ ПОСЛУГ ТА ПРАВОЧИНІВ

Стаття 30. Мова медичної допомоги та медичного обслуговування

1. Мовою медичної допомоги та медичного обслуговування є українська мова.

2. Особа може звертатися по отримання медичної допомоги чи медичного обслуговування українською або іншою мовою, яку розуміє медичний працівник. У випадку якщо особа, яка звертається по отримання медичної допомоги чи медичного обслуговування, та медичний працівник не дійдуть згоди щодо мови надання медичної допомоги чи медичного обслуговування, медичний працівник залучає перекладача. Вартість послуг перекладача відшкодовує особа, яка недостатньо володіє українською мовою.

3. Мовою внутрішніх актів, які регулюють діяльність закладів охорони здоров'я, діловодства та документообігу, є українська мова.

4. Заклади охорони здоров'я складають усі документи, які стосуються стану здоров'я пацієнтів, українською мовою.

5. Заклади охорони здоров'я використовують у своїх документах медичну термінологію відповідно до стандартів, визначених Національною комісією зі стандартів державної мови.

Стаття 31. Мова юридичних послуг

1. Мовою юридичних послуг (юридичного консультування, допомоги адвоката, послуг нотаріуса тощо) є українська мова.

2. Особа може звертатися по отримання юридичних послуг українською мовою або іноземною мовою, яку розуміє особа, яка надає юридичні послуги. У випадку якщо особа, яка звертається по отримання юридичних послуг, та особа, яка надає юридичні послуги, не дійдуть згоди щодо мови надання юридичних послуг, особа, яка звертається по отримання юридичних послуг, залучає перекладача. Вартість послуг перекладача відшкодовує особа, яка недостатньо володіє українською мовою.

3. Усі письмові правочини про надання юридичних послуг складаються українською мовою.

4. Українською мовою складаються усі письмові правочини, однією зі сторін яких є юридична особа або фізична особа як суб'єкт підприємницької діяльності.

5. Іноземна мова застосовується для складання правочинів відповідно до умов, визначених міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України.

Розділ VI. МОВА ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ТА КНИГОДРУКУВАННЯ

Стаття 32. Мова телебачення та радіомовлення

1. Мовлення державних, комунальних та громадських телерадіоорганізацій здійснюється українською мовою.

2. У місцевостях традиційного поселення осіб, що належать до національної меншини громадські та комунальні телерадіоорганізації можуть здійснювати мовлення поряд з українською також відповідною мовою національної меншини або відповідною регіональною (міноритарною) мовою. Обсяг мовлення мовою національної меншини або регіональною (міноритарною) мовою не може перевищувати 50 % ефірного часу телерадіоорганізації.

3. Приватні телерадіоорганізації створюють та транслюють телерадіопередачі українською мовою. У разі якщо під час створення телерадіопередачі було повністю чи частково застосовано іноземну мову (мови), телерадіоорганізація транслює таку телерадіопередачу, повністю озвучивши її українською мовою. У разі якщо під час прямої трансляції її учасники послуговуються іноземною мовою (мовами), телерадіоорганізація забезпечує мовлення цієї телерадіопередачі українською мовою за допомогою синхронного або послідовного перекладу.

4. Усі аудіовізуальні твори іноземною мовою, які транслюють приватні телерадіоорганізації, повинні бути дубльовані українською мовою.

5. Для забезпечення права на доступ до інформації особам, що мають вади слуху, державні й комунальні телерадіоорганізації транслюють не менш як 30 % телерадіопередач, із супроводом їх субтитрами українською мовою чи у перекладі українською мовою жестів, а усі аудіовізуальні твори - із субтитрами українською мовою.

Стаття 33. Мова друкованих засобів масової інформації

1. Видання друкованих засобів масової інформації, засновниками яких є органи державної влади і органи місцевого самоврядування в Україні, державні й комунальні підприємства, установи та організації, інші суб'єкти господарювання державної і комунальної форм власності, здійснюється українською мовою.

2. Органи місцевого самоврядування, які у своїй діяльності поряд з українською застосовують мову національної меншини або регіональну (міноритарну) мову, а також комунальні підприємства, установи і організації, інші суб'єкти господарювання комунальної форми власності можуть видавати друковані засоби масової інформації українською мовою та відповідною мовою національної меншини або відповідною регіональною (міноритарною) мовою.

3. У місцевостях традиційного поселення осіб, що належать до національної меншини громадське об'єднання, що представляє інтереси національної меншини і місцезнаходженням якого є відповідне село, селище, місто районного значення, може бути засновником друкованого засобу масової інформації відповідною мовою національної меншини або відповідною регіональною (міноритарною) мовою.

4. Національне культурне товариство може бути засновником друкованого засобу масової інформації та видавати його відповідною мовою національної меншини або відповідною регіональною (міноритарною) мовою.

5. Видання друкованих засобів масової інформації, заснованих громадянами України та юридичними особами, зареєстрованими в Україні, здійснюється українською мовою. У разі якщо засновник друкованого засобу масової інформації має намір поряд з українською мовою застосувати для його видання іноземну мову, то наклад (тираж) іноземною мовою не може перевищувати 15 % від загального накладу (тиражу) друкованого засобу масової інформації.

6. Іноземна мова може бути застосована для видання друкованого засобу масової інформації, якщо більшість його засновників є іноземцями, що постійно проживають на території України.

Стаття 34. Книговидання

1. Держава закуповує за кошти державного бюджету України послуги видання, виготовлення та розповсюдження книжкової продукції українською мовою.

2. Держава створює сприятливий податковий режим для видання, виготовлення та розповсюдження книжкової продукції українською мовою та регіональними (міноритарними) мовами корінних народів.

Розділ VII. МОВА ЗАКЛАДІВ КУЛЬТУРИ, КУЛЬТУРНИХ ТА СПОРТИВНИХ ЗАХОДІВ

Стаття 35. Мова музейної справи

1. Мовою музейної справи в Україні є українська мова.

2. Музейний облік у музеях усіх форм власності, зареєстрованих в Україні, здійснюється українською мовою.

3. Письмова та усна інформація про музейні предмети, що демонструються у музеях, зареєстрованих в Україні, подається українською мовою. Поряд з українською мовою інформація про музейні предмети може бути подана іноземною мовою. У письмовій інформації про музейні предмети напис іноземною мовою повинен бути розташований під написом, який виконано українською мовою. Розмір шрифту напису іноземною мовою повинен бути меншим за розмір шрифту напису українською мовою.

4. Вхідні квитки для відвідування музею, а також публічні оголошення про виставки виконуються українською мовою.

5. Інформаційна продукція про музей виконується українською мовою та за потреби - іноземною мовою.

6. Іноземна мова застосовується для виконання інформаційної продукції про музеї відповідно до умов, визначених міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України.

Стаття 36. Мова театральної справи

1. Мовою театральної справи в Україні є українська мова.

2. Театральна постановка іноземною мовою під час вистави у державному чи комунальному театрі супроводжується субтитрами українською мовою.

3. Комунальні театри, засновані органами місцевого самоврядування, які поряд з українською мовою застосовують мову національної меншини або регіональну (міноритарну) мову, можуть здійснювати театральні постановки відповідною мовою національної меншини або відповідною регіональною (міноритарною) мовою без супроводу субтитрів.

4. Інформаційна продукція про театральну постановку чи виставу виконується українською мовою та за потреби - іноземною мовою.

5. Театральні афіші виконуються українською мовою. Поряд з українською мовою на афіші інформація про театральну постановку чи виставу може бути подана іноземною мовою. Напис іноземною мовою на афіші повинен бути розташований під написом, який виконано українською мовою. Розмір шрифту напису іноземною мовою повинен бути меншим за розмір шрифту напису українською мовою.

6. Вхідні квитки для відвідування театру виконуються українською мовою.

Стаття 37. Мова культурних заходів та видовищ

1. Супровід (конферанс) культурних заходів та видовищ в Україні здійснюється українською мовою.

2. У разі якщо супровід (конферанс) культурних заходів та видовищ здійснює особа, яка не володіє українською мовою, такий виступ повинен супроводжуватися перекладом українською мовою.

3. У місцевостях традиційного поселення осіб, що належать до національної меншини і чисельність яких становить не менше ніж 50 % громади села, селища або міста районного значення, супровід (конферанс) культурних заходів та видовищ національної меншини може здійснюватися відповідною мовою національної меншини або відповідною регіональною (міноритарною) мовою.

4. Оголошення про культурні заходи та видовища виконуються українською мовою. Поряд з українською мовою інформація про культурний захід чи видовище на оголошенні може бути подана іноземною мовою. Напис іноземною мовою на оголошенні повинен бути розташований під написом, який виконано українською мовою. Розмір шрифту напису іноземною мовою повинен бути меншим за розмір шрифту напису українською мовою.

5. Вхідні квитки для відвідування культурних заходів та видовищ виконуються українською мовою.

Стаття 38. Мова кінематографу

1. Виробництво фільмів в Україні за кошти державного бюджету України здійснюється виключно українською мовою.

2. Усі іноземні фільми, які розповсюджуються та демонструються в Україні, повинні бути дубльовані українською мовою.

3. Кінотеатри можуть демонструвати іноземні фільми мовою оригіналу, супроводжуючи субтитруванням українською мовою. Кількість сеансів іноземного фільму, що демонструється мовою оригіналу, не може перевищувати 10 % від загальної кількості сеансів демонстрування цього фільму в кінотеатрі.

4. Кіноафіші та вхідні квитки для відвідування кінотеатрів виконуються українською мовою.

Стаття 39. Мова спортивних заходів

1. Спортивні змагання та ігри проводяться і коментуються українською мовою.

2. Усі оголошення під час спортивних змагань та ігор виконуються українською мовою. Для оголошень під час міжнародних спортивних змагань та ігор поряд з українською може застосовуватись іноземна мова.

3. Вхідні квитки для відвідування спортивних змагань та ігор, а також оголошення чи інша інформаційна продукція про спортивні змагання та ігри виконуються українською мовою. Для виконання вхідних квитків на міжнародні спортивні змагання та ігри, а також для оголошень чи іншої інформаційної продукції про міжнародні спортивні змагання та ігри поряд з українською може застосовуватись іноземна мова.

Розділ VIII. МОВА ТОПОНІМІВ, РЕКЛАМИ, ВИВІСОК І ТАБЛИЧОК

Стаття 40. Мова топонімів

1. Топоніми (географічні назви, назви адміністративно-територіальних одиниць, залізничних станцій, вулиць, майданів тощо), розташованих на території України, позначаються українською мовою.

2. Назви географічних об'єктів, розташованих на території України, не перекладаються іноземними мовами, а передаються в офіційних документах, друкованих засобах масової інформації, картографічних, довідкових, енциклопедичних, навчальних та інших виданнях за допомогою літер абетки відповідної іноземної мови у фонетичному звучанні українською мовою із дотриманням вимог транслітерації.

3. Написи на дорожніх знаках, вивісках та інших покажчиках назв географічних об'єктів, розташованих на території України, подаються українською мовою.

4. Написи на покажчиках (дорожніх знаках, вивісках тощо) назв географічних об'єктів на міжнародних автомобільних дорогах на території України, а також на покажчиках територій та об'єктів природно-заповідного фонду України загальнодержавного значення позначаються українською мовою з наведенням їх латиноалфавітного відповідника із дотриманням вимог транслітерації.

5. У місцевостях традиційного поселення осіб, де зберігається застосування історично утворених іноземними мовами географічних назв, на дорожніх знаках, вивісках та інших покажчиках назв географічних об'єктів поряд із написом українською мовою може бути напис назви такого об'єкта мовою національної меншини або регіональною (міноритарною) мовою чи їх латиноалфавітним відповідником. Напис мовою національної меншини, регіональною (міноритарною) мовою або їх латиноалфавітним відповідником повинен бути розташований під назвою, виконаною українською мовою. Розмір шрифту напису мовою національної меншини, регіональною (міноритарною) мовою чи їх латиноалфавітним відповідником повинен бути меншим за розмір шрифту напису українською мовою.

6. Топоніми іншомовного походження позначаються за допомогою літер української абетки у фонетичному звучанні іноземною мовою із дотриманням вимог транслітерації.

7. Топоніми в картографічних виданнях, призначених для використання в Україні, позначаються українською мовою, а у виданнях, призначених для використання в інших країнах - шляхом транслітерації українського написання.

Стаття 41. Мова реклами, вивісок і табличок

1. Мовою зовнішньої та аудіовізуальної реклами є українська мова.

2. Громадська та комунальна телерадіоорганізація, яка здійснює мовлення мовою національної меншини або регіональною (міноритарною) мовою, може застосовувати мову відповідної національної меншини чи відповідну регіональну (міноритарну) мову для аудіовізуальної реклами під час трансляції мовою національної меншини або регіональною (міноритарною) мовою. Аудіовізуальна реклама мовою національної меншини чи регіональною (міноритарною) мовою повинна супроводжуватися субтитрами українською мовою.

3. У місцевості традиційного поселення осіб, що належать до національної меншини і чисельність яких становить не менше ніж 50 % громади села, селища або міста районного значення, та орган місцевого самоврядування якої застосовує поряд з українською мову національної меншини або регіональну (міноритарну) мову, зовнішня реклама поряд з українською мовою може бути виконана мовою відповідної національної меншини чи відповідною регіональною (міноритарною) мовою.

4. Зареєстровані в Україні організації та суб'єкти господарювання приватної форми власності виконують вивіски чи таблички з інформацією про своє зареєстроване найменування, вид своєї діяльності та години своєї роботи українською мовою.

5. У місцевості традиційного поселення осіб, що належать до національної меншини і чисельність яких становить не менше ніж 50 % громади села, селища або міста районного значення, та орган місцевого самоврядування якої застосовує поряд з українською мову національної меншини або регіональну (міноритарну) мову, зареєстровані в Україні організації та суб'єкти господарювання приватної форми власності для виконання вивісок чи табличок з інформацією про своє зареєстроване найменування, вид своєї діяльності та години своєї роботи поряд з українською можуть застосовувати мову відповідної національної меншини чи відповідну регіональну (міноритарну) мову. У разі якщо вивіски чи таблички виконуються українською мовою та мовою національної меншини чи регіональною (міноритарною) мовою, текст мовою національної меншини чи регіональною (міноритарною) мовою повинен бути розташований під текстом українською мовою. Розмір шрифту напису мовою національної меншини чи регіональною (міноритарною) мовою повинен бути меншим за розмір шрифту напису українською мовою.

Розділ IX. МОВА ОРГАНІЗАЦІЙ ТА СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ ПРИВАТНОЇ ФОРМИ ВЛАСНОСТІ, ЇХНІХ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ

Стаття 42. Мова діловодства, документообігу та баз персональних даних

1. Мовою внутрішніх актів, що регулюють діяльність організацій та суб'єктів господарювання приватної форми власності, зареєстрованих в Україні, які виконують функції на основі делегованих повноважень, а також мовою діловодства і документообігу цих організацій та суб'єктів господарювання є українська мова.

2. Зареєстровані в Україні організації та суб'єкти господарювання приватної форми власності застосовують українську мову як мову внутрішніх актів, які регулюють їхню діяльність, а також як мову діловодства і документообігу, якщо їхня діяльність стосується громадської безпеки, здоров'я населення, прав споживачів, трудових прав, охорони праці.

3. Мовою листування організацій та суб'єктів господарювання приватної форми власності, зареєстрованих в Україні, із органами державної влади, органами місцевого самоврядування, державними і комунальними підприємствами, установами та організаціями, іншими суб'єктами господарювання державної і комунальної форм власності є українська мова.

4. Мовою листування організацій та суб'єктів господарювання приватної форми власності, зареєстрованих в Україні, із органами місцевого самоврядування, які застосовують поряд з українською мову національної меншини або регіональну (міноритарну) мову, з їхніми комунальними підприємствами, установами та організаціями, з іншими суб'єктами господарювання комунальної форми власності може бути мова відповідної національної меншини або відповідна регіональна (міноритарна) мова.

5. Зареєстровані в Україні організації та суб'єкти господарювання приватної форми власності надсилають статистичну інформацію, податкову та іншу звітність до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування українською мовою.

6. Зареєстровані в Україні організації та суб'єкти господарювання приватної форми власності ведуть бази персональних даних українською мовою.

Стаття 43. Мова звернень фізичних та юридичних осіб

1. Кожен має право звертатися українською мовою усно та письмово до зареєстрованих в Україні організацій та суб'єктів господарювання приватної форми власності та до їхніх посадових осіб із пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями) і скаргами.

2. Зареєстровані в Україні організації та суб'єкти господарювання приватної форми власності беруть до розгляду письмові пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги, складені українською або іноземною мовою, зрозумілою для посадових осіб таких організацій та суб'єктів господарювання.

3. Особа може звертатися з усними пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями) і скаргами до посадових осіб організацій та суб'єктів господарювання приватної форми власності, зареєстрованих в Україні, українською або іноземною мовою, яку розуміє посадова особа. У випадку якщо особа, яка звертається з усною пропозицією (зауваженням), заявою (клопотанням) і скаргою та посадова особа не дійдуть згоди щодо мови звернення, посадова особа залучає перекладача. Вартість послуг перекладача відшкодовує особа, яка недостатньо володіє українською мовою.

4. Іноземні працівники, які працюють в Україні, повинні володіти українською мовою на рівні, необхідному для здійснення їхніх професійних обов'язків. У випадку якщо зареєстрована в Україні організація чи суб'єкт господарювання приватної форми власності укладає трудовий договір з іноземцем або особою без громадянства, які недостатньо володіють українською мовою, така організація чи суб'єкт господарювання повинні залучати послуги перекладача.

Стаття 44. Мова товарів та послуг

1. Кожному на території України гарантовано право отримувати інформацію про товари та послуги українською мовою.

2. Зареєстровані в Україні організації та суб'єкти господарювання приватної форми власності надають споживачам інформацію про послуги українською мовою.

3. Зареєстровані в Україні організації та суб'єкти господарювання приватної форми власності можуть поряд з українською застосовувати іноземну мову для надання послуг споживачам. У випадку якщо письмова інформація про послуги надається українською та іноземною мовами, текст іноземною мовою повинен бути розташований під текстом, який виконано українською мовою. Розмір шрифту тексту іноземною мовою повинен бути меншим за розмір шрифту тексту українською мовою.

4. Мовою етикеткування товарів, вироблених в Україні, є українська мова. Товари, імпортовані в Україну, повинні містити інформацію про назву товару та його склад українською мовою. Якщо інформація про товар надається українською та іноземною мовами, розмір шрифту тексту іноземною мовою не може бути більшим за розмір шрифту тексту українською мовою.

Розділ X. СТАНДАРТИ ДЕРЖАВНОЇ МОВИ

Стаття 45. Національна комісія зі стандартів державної мови

1. З метою опрацювання і утвердження стандартів української мови як державної утворюється Національна комісія зі стандартів державної мови.

2. Завданням Комісії є збереження, розвиток і захист української мови шляхом встановлення стандартів та методів перевірки рівня володіння українською мовою для потреб доступу до визначених законами України посад і професій, для набуття громадянства, а також для працевлаштування іноземців і осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах.

3. Комісія є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс та рахунки в органах Державного казначейства України.

Стаття 46. Склад Національної комісії зі стандартів державної мови

1. Комісія є колегіальним державним органом у складі дев'яти членів.

2. До складу Комісії входять:

1) одна особа, призначена керівником центрального органу виконавчої влади у справах юстиції;

2) одна особа, призначена керівником центрального органу виконавчої влади у справах освіти;

3) одна особа, призначена керівником центрального органу виконавчої влади у справах міграції;

4) одна особа, призначена керівником центрального органу виконавчої влади у справах національних меншин;

5) одна особа, призначена керівником центрального органу виконавчої влади у справах державної служби;

6) одна особа, обрана Вищою кваліфікаційною комісією суддів України;

7) три особи, обрані Президією Національної академії наук України.

Перше призначення (обрання) кандидатур на посаду члена Комісії відбувається упродовж трьох місяців після набрання чинності цим законом.

3. Комісія є повноважною за умови призначення (обрання) семи та більше членів.

4. На посаду члена Комісії може бути призначений (обраний) громадянин України, що на момент призначення (обрання) досяг 30 років, володіє державною мовою, має досвід роботи на керівних посадах щонайменше три роки, має науковий ступінь щонайменше кандидата юридичних наук або кандидата наук за однією із таких спеціальностей: українська мова, українська література, загальне мовознавство, перекладознавство.

5. Строк повноважень членів Комісії становить п'ять років. Члени Комісії можуть бути призначені (обрані) на посаду повторно. Члени Комісії не можуть обіймати посаду члена цього органу втретє.

6. Повноваження члена Комісії припиняються у разі:

1) закінчення строку, на який його призначено;

2) подання особистої заяви про складення повноважень члена Комісії;

3) наявності медичного висновку про неможливість виконувати обов'язки за станом здоров'я;

4) порушення вимог щодо несумісності;

5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

6) припинення громадянства України;

7) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

8) смерті.

7. Члени Комісії не є державними службовцями. Посади членів Національної комісії зі стандартів державної мови за умовами оплати праці й соціального забезпечення прирівняно до посад заступника міністра.

Стаття 47. Вимоги щодо несумісності перебування на посаді члена Національної комісії зі стандартів державної мови

1. Член Комісії не може:

1) мати представницький мандат;

2) займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (окрім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської чи суддівської практики у спорті);

3) входити до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства).

Стаття 48. Голова Національної комісії зі стандартів державної мови

1. Очолює Комісію Голова, якого обирають члени Комісії зі свого складу.

2. Голову Комісії обирають шляхом таємного голосування строком на три роки із правом повторного обрання. Особа не може бути обрана головою Комісії втретє.

3. Голова Комісії:

1) представляє Комісію у зносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями;

2) головує на засіданнях Комісії;

3) підписує протоколи засідань Комісії;

4) підписує рішення Комісії.

Стаття 49. Діяльність Національної комісії зі стандартів державної мови

1. Комісія працює у формі засідань. Засідання Комісії відбуваються не рідше ніж один на тиждень.

2. Засідання Комісії є повноважним, якщо на ньому присутня більш як половина членів її повного складу.

3. Комісія ухвалює рішення більшістю голосів від свого повного складу. Голова Комісії не бере участі у голосуванні, окрім випадку рівного розподілу голосів. У випадку рівного розподілу голосів голос Голови Комісії є вирішальним.

4. Члени Комісії у період між засіданнями комісії виконують функції відповідно до рішення комісії про розподіл повноважень. Рішення про розподіл повноважень між членами Комісія ухвалює одностайно.

5. Комісія затверджує регламент своєї роботи.

Стаття 50. Повноваження Національної комісії зі стандартів державної мови

1. Комісія має такі повноваження:

1) затверджує стандарти української мови, зокрема:

а) Правопис української мови та зміни до нього;

б) стандарти української термінології;

в) стандарти транскрибування та транслітерації;

2) визначає вимоги до рівнів володіння українською мовою для обрання на посади:

а) Президента України;

б) народного депутата України;

в) депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

г) депутата місцевої ради;

ґ) керівника вищого навчального закладу державної та комунальної форм власності;

3) визначає вимоги до рівнів володіння українською мовою для призначення на посади:

а) судді Конституційного Суду України;

б) судді суду загальної юрисдикції;

в) члена Кабінету Міністрів України;

г) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

ґ) Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов;

д) члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

е) члена Вищої ради юстиції;

є) члена Національної комісії зі стандартів державної мови;

ж) члена Центральної виборчої комісії;

з) члена Ради Міністрів Автономної Республіки Крим;

і) державного службовця відповідно до класифікації посад;

ї) службовця органу місцевого самоврядування;

й) адвоката;

к) нотаріуса;

л) прокурора;

м) помічника народного депутата України;

н) помічника депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

о) посадової і службової особи та працівника державного підприємства, установи та організації, а також іншого суб'єкта господарювання державної форми власності;

4) визначає вимоги до рівнів володіння українською мовою для набуття громадянства України;

5) визначає вимоги до рівнів володіння українською мовою для працевлаштування іноземців та осіб без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах;

6) визначає вимоги до рівнів володіння українською мовою для іноземців та осіб без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, окрім тих, хто отримав середню освіту українською мовою та склав зовнішнє незалежне оцінювання з метою вступу до державних вищих навчальних закладів України;

7) визначає стандарти української мови жестів для спілкування із людьми, які мають вади слуху;

8) затверджує посібники для опанування відповідних рівнів володіння українською мовою;

9) визначає методи перевірки рівня володіння українською мовою;

10) затверджує зразок сертифікату про рівень володіння українською мовою;

11) розглядає скарги щодо результатів іспиту на рівень володіння українською мовою;

12) подає пропозиції Кабінету Міністрів України щодо внесення змін до законодавства, пов'язані із збереженням, захистом та розвитком української мови;

13) здійснює інші повноваження, визначені цим Законом.

Стаття 51. Секретаріат Національної комісії зі стандартів державної мови

1. Діяльність Комісії забезпечує секретаріат.

2. Положення про секретаріат, затверджує Комісія.

3. Структуру і штатну чисельність секретаріату затверджує Комісія у межах видатків на утримання Комісії.

4. Керівника секретаріату призначає на посаду та звільняє з посади Комісія.

5. Працівники секретаріату, яких призначає на посаду та звільняє з посади керівник секретаріату, є державними службовцями.

Стаття 52. Центр української мови

1. Для підтримання стандартів української мови, перевірки та вдосконалення рівня володіння нею Національна комісія зі стандартів державної мови утворює Центр української мови.

2. До сфери компетенції Центру української мови належить:

1) опрацювання вимог до рівнів володіння українською мовою;

2) напрацювання посібників для опанування відповідних рівнів володіння українською мовою;

3) опрацювання методів перевірки рівня володіння українською мовою;

4) організація іспитів з метою перевірки рівня володіння українською мовою;

5) видання сертифікатів про рівень володіння українською мовою;

6) ведення реєстру сертифікатів про рівень володіння українською мовою;

7) надання методичних рекомендацій та роз'яснень щодо вимог до рівнів володіння українською мовою;

8) забезпечення навчання з метою підготовки до складання іспиту для перевірки рівня володіння українською мовою.

3. Керівника Центру української мови призначає на посаду та звільняє з посади Національна комісія зі стандартів державної мови.

4. Положення про Центр української мови затверджує Національна комісія зі стандартів державної мови.

5. Статус та умови оплати праці й соціального забезпечення працівників Центру української мови визначається відповідно до Закону України "Про наукову та науково-технічну діяльність".

Стаття 53. Іспит на рівень володіння українською мовою

1. Рівень володіння українською мовою визначається за результатами іспиту на рівень володіння українською мовою.

2. Складання іспиту на рівень володіння українською мовою здійснюється в електронній формі.

3. За результатами складання іспиту на рівень володіння українською мовою особа отримує сертифікат.

4. Якщо особа не задоволена результатами іспиту, вона може їх оскаржити до Національної комісії зі стандартів державної мови.

Стаття 54. Термінологічний центр української мови

1. Для підтримання та вдосконалення стандартів української мови Національна комісія зі стандартів державної мови утворює Термінологічний центр української мови.

2. До сфери компетенції Термінологічного центру української мови належить:

1) ініціювання внесення змін до Правопису української мови;

2) напрацювання стандартів української термінології (правничої, медичної, технічної тощо);

3) напрацювання стандартів транскрибування українською мовою та транслітерації з української мови;

4) напрацювання стандартів української мови жестів.

3. Керівника Термінологічного центру української мови призначає на посаду та звільняє з посади Національна комісія зі стандартів державної мови.

4. Положення про Термінологічний центр української мови затверджує Національна комісія зі стандартів державної мови.

5. Статус та умови оплати праці й соціального забезпечення працівників Термінологічного центру української мови визначається відповідно до Закону України "Про наукову та науково-технічну діяльність".

Розділ XI. ЗАХИСТ ДЕРЖАВНОЇ МОВИ, МОВ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН, РЕГІОНАЛЬНИХ (МІНОРИТАРНИХ) МОВ

Стаття 55. Уповноважений із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов

1. З метою сприяння функціонуванню української мови як державної (офіційної) на всій території України у всіх публічних сферах суспільного життя та забезпечення дотримання порядку застосування мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов діє Уповноважений із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов.

2. Завданнями Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов є:

1) захист української мови як елементу конституційного ладу від публічного приниження чи зневажання, навмисного спотворення в офіційних документах і текстах, від застосування української мови з порушенням стандартів, вульгаризації та змішування її з іншими мовами;

2) захист права громадян України на отримання українською мовою інформації та послуг в усіх публічних і приватних сферах суспільного життя в Україні та усунення перешкод і обмежень у користуванні українською мовою;

3) контроль за дотриманням порядку застосування мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов.

3. Уповноважений із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс та рахунки в органах Державного казначейства України.

Стаття 56. Призначення та звільнення Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов

1. Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов призначає на посаду та звільняє з посади Кабінет Міністрів України.

2. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, керівник центрального органу виконавчої влади у справах юстиції та Президія Національної академії наук України подають Кабінетові Міністрів України по одній кандидатурі на посаду Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов.

3. Подання кандидатур на посаду Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов завершується за три місяці, що передують завершенню строку повноважень, на який було призначено Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов. Перше подання кандидатур на посаду Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов відбувається упродовж трьох місяців після набрання чинності цим Законом.

4. Кандидатом на посаду Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов може бути рекомендовано громадянина України віком не менше ніж 35 років на день подання, який має диплом про вищу освіту у сферах філології та/або права, володіє державною мовою та однією з офіційних мов європейських інститутів, має високі моральні якості та досвід активної професійної діяльності.

5. Кандидатом на посаду Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов не може бути рекомендовано особу, яка:

1) публічно вдавалася до висловлювань, що мали ознаки ксенофобії, мовної чи етнічної нетерпимості;

2) була притягнута до відповідальності за порушення вимог цього Закону.

6. Кабінет Міністрів України обговорює всі кандидатури на посаду Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов і приймає рішення щодо призначення впродовж одного засідання.

7. Перед обговоренням кожен із кандидатів на посаду Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов має право виступити перед членами Кабінету Міністрів України.

8. Кандидати на посаду Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов не можуть бути присутніми під час обговорення їхніх кандидатур членами Кабінету Міністрів України та під час голосування.

9. Кабінет Міністрів України приймає рішення стосовно призначення на посаду Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов шляхом таємного голосування особисто членів Кабінету Міністрів. Особа, що заступає відповідного члена Кабінету Міністрів (міністра) на засіданні, не може брати участі у голосуванні.

10. Кабінет Міністрів України призначає на посаду Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов кандидата, який набрав найбільшу кількість голосів.

11. Кабінет Міністрів України призначає Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов строком на п'ять років. Особа може бути призначена на посаду Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов повторно. Особа не може обіймати посаду Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов втретє.

12. Повноваження Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов припиняються у разі:

1) закінчення строку, на який його призначено;

2) подання особистої заяви про складення повноважень Уповноваженого;

3) наявності медичного висновку про неможливість виконувати обов'язки за станом здоров'я;

4) порушення вимог щодо несумісності;

5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

6) припинення громадянства України;

7) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

8) смерті.

13. Уповноважений із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов не є державним службовцем. Посаду Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов за умовами оплати праці й соціального забезпечення прирівняно до посади міністра.

Стаття 57. Вимоги щодо несумісності зайняття посади Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов

1. Уповноважений із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов не може:

1) мати представницький мандат;

2) займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики зі спорту);

3) входити до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства).

4) бути членом політичної партії.

Стаття 58. Служба мовних інспекторів Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов

1. З метою забезпечення належного контролю за дотриманням стандартів державної мови, застосуванням української мови як державної та застосуванням мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов при Уповноваженому із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов діє відповідна служба у складі 27 мовних інспекторів.

2. Мовних інспекторів добирає на конкурсних засадах і призначає на посаду Уповноважений із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов.

3. Кандидатом на посаду мовного інспектора може бути громадянин України віком не менше ніж 30 років на день подання документів, який отримав освіту у сфері філології або науковий ступінь за однією із таких спеціальностей: українська мова, українська література, загальне мовознавство, перекладознавство.

4. Статус мовних інспекторів визначається цим Законом і Законом України "Про державну службу". За умовами оплати праці й соціального забезпечення мовного інспектора прирівняно до керівника департаменту центрального органу виконавчої влади.

5. Положення про службу мовних інспекторів затверджує Кабінет Міністрів України за поданням Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов.

Стаття 59. Секретаріат Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов

1. Для організаційного забезпечення діяльності Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов діє секретаріат.

2. Положення про секретаріат затверджує Уповноважений із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов.

3. Структуру і штатну чисельність секретаріату затверджує Уповноважений із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов у межах видатків на утримання Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов.

4. Керівника та працівників секретаріату призначає на посаду та звільняє з посади Уповноважений із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов.

5. Статус працівників секретаріату визначається Законом України "Про державну службу". За умовами оплати праці й соціального забезпечення працівників секретаріату прирівняно до працівників апаратів центральних органів виконавчої влади.

Стаття 60. Захист української мови як елементу конституційного ладу

1. З метою захисту української мови від публічного приниження чи зневажання, навмисного спотворення в офіційних документах і текстах, від її застосування з порушенням вимог стандартів української мови, вульгаризації та змішування її з іншими мовами Уповноважений із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов:

1) здійснює контроль за застосуванням української мови як державної органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування в Україні, державними і комунальними підприємствами, установами та організаціями, іншими суб'єктами господарювання державної і комунальної форм власності, їхніми посадовими і службовими особами, а також організаціями і суб'єктами господарювання приватної форми власності, їхніми посадовими особами та працівниками;

2) надає висновки та рекомендації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим та органам місцевого самоврядування в Україні щодо застосування української мови як державної в їхній діяльності;

3) оприлюднює висновки про ознаки публічного приниження чи зневажання української мови у публічних виступах посадових осіб органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в Україні, державних і комунальних підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання державної і комунальної форм власності, посадовими особами організацій і суб'єктів господарювання приватної форми власності, а також посадовими особами іноземних держав;

4) подає пропозиції Кабінетові Міністрів України щодо внесення змін до законодавства на захист української мови;

5) звертається з поданням до Генеральної прокуратури України з викладенням фактів, що ймовірно містять ознаки діянь, зазначених у параграфах 2 і 3 частини третьої статті 1 цього Закону.

Стаття 61. Захист права громадян України на користування українською мовою

1. Кожен може звернутися до Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов зі скаргою про порушення права на користування українською мовою.

2. Особа може оскаржити до Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в Україні, державних і комунальних підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання державної і комунальної форм власності, їхніх посадових і службових осіб та працівників, якщо:

1) нормативно-правовий чи нормативно-розпорядчий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування був прийнятий та оприлюднений мовою іншою, ніж українська, всупереч вимогам цього Закону, або якщо особа вмотивовано вважає, що мова, якою складено такий акт, не відповідає стандартам української мови;

2) у судовому процесі застосовувалася мова інша, ніж українська;

3) рішення суду було складено мовою іншою, ніж українська, або якщо особа вмотивовано вважає, що мова, якою складено таке рішення, не відповідає стандартам української мови;

4) внутрішній акт, що регулює діяльність органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування в Україні, державних і комунальних підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання державної і комунальної форм власності, та який стосується прав особи, був прийнятий мовою іншою, ніж українська, всупереч вимогам цього Закону, або якщо особа вмотивовано вважає, що мова, якою складено такий акт, не відповідає стандартам української мови;

5) у відповідь на свої пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги чи інші письмові звернення особа отримала документ мовою іншою, ніж українська, всупереч вимогам цього Закону, або якщо особа вмотивовано вважає, що мова, якою складено такий документ, не відповідає стандартам української мови;

6) посадова чи службова особа або працівник органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування, державного чи комунальних підприємства, установи та організації, іншого суб'єкта господарювання державної чи комунальної форми власності відмовилися застосувати українську мову в спілкуванні з особою, що скаржиться;

7) під час засідань, заходів чи зустрічей в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування в Україні, на державних і комунальних підприємствах, в установах та організаціях, інших суб'єктах господарювання державної і комунальної форм власності застосовувалася мова інша, ніж українська, всупереч вимогам цього Закону;

8) державні та комунальні підприємства, установи й організації, інші суб'єкти господарювання державної і комунальної форм власності, їхні посадові особи або працівники відмовилися надати інформацію про товари та послуги українською мовою.

3. Особа може оскаржити до Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов рішення, дії або бездіяльність організацій, інших суб'єктів господарювання приватної форми власності, їхніх посадових осіб та працівників якщо:

1) внутрішній акт, що регулює діяльність організацій, інших суб'єктів господарювання приватної форми власності й стосується прав особи, був прийнятий мовою іншою, ніж українська, всупереч вимогам цього Закону, або якщо особа вмотивовано вважає, що мова, якою складено такий акт, не відповідає стандартам української мови;

2) у відповідь на свої пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги чи інші письмові звернення особа отримала документ мовою іншою, ніж українська, всупереч вимогам цього Закону, або якщо особа вмотивовано вважає, що мова, якою складено такий документ, не відповідає стандартам української мови;

3) посадова особа або працівник організації чи суб'єкта господарювання приватної форми власності відмовилися застосувати українську мову в спілкуванні з особою, що скаржиться;

4) організація чи суб'єкт господарювання приватної форми власності, їхня посадова особа або працівник відмовилися надати інформацію про товари та послуги українською мовою.

4. Особа може звернутися до Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов з інших підстав.

Стаття 62. Контроль за дотриманням порядку застосування мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов

1. Кожен може звернутися до Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов зі скаргою про порушення порядку застосування мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов.

2. Особа може оскаржити до Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в Україні, комунальних підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання комунальної форми власності, їхніх посадових осіб, якщо такі рішення, дії або бездіяльність порушують порядок застосування мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов, визначений цим Законом.

Стаття 63. Розгляд скарг Уповноваженим із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов

1. Секретаріат Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов у день надходження скарги реєструє її і подає на розгляд Уповноваженому із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов.

2. Уповноважений із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов упродовж 10 днів з дня надходження скарги ознайомлюється з інформацією, що міститься в ній. За результатами ознайомлення Уповноважений із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов може прийняти рішення про:

1) здійснення мовної експертизи;

2) здійснення мовного інспектування;

3) залишення скарги без розгляду.

3. За результатами ознайомлення з інформацією, що міститься у скарзі, Уповноважений із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов повідомляє заявника стосовно прийнятого ним рішення.

4. Уповноважений із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов своїм умотивованим рішенням повертає скаргу заявникові без розгляду по суті, якщо:

1) на дії або бездіяльність, наведені у скарзі, не поширюється дія цього Закону;

2) скарга стосується випадків дотримання стандартів української мови під час публічних виступів посадових осіб органів державної влади і органів місцевого самоврядування;

3) наведені у скарзі факти в минулому вже були предметом розгляду і щодо них Уповноважений із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов прийняв рішення;

4) якщо скарга стосовно дотримання стандартів української мови не містить обґрунтування.

5. Уповноважений із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов не розглядає скарг, які не містять інформації про заявника.

6. Строк розгляду скарги становить 45 днів від дня прийняття рішення про здійснення мовної експертизи чи мовного інспектування. Уповноважений із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов може подовжити строк розгляду скарги, про що невідкладно повідомляє заявника.

7. Уповноважений із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов повідомляє заявника про результати розгляду скарги.

Стаття 64. Підстави здійснення мовної експертизи

1. Уповноважений із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов приймає рішення про здійснення мовної експертизи, якщо предметом оскарження є недотримання стандартів української мови:

1) у нормативно-правовому чи нормативно-розпорядчому акті органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування;

2) у рішенні суду.

2. Уповноважений із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов може прийняти рішення про здійснення мовної експертизи за власною ініціативою щодо недотримання стандартів української мови:

1) у нормативно-правових чи нормативно-розпорядчих актах органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування;

2) у рішеннях суду;

3) в освітній та науковій діяльності;

4) у діяльності засобів масової інформації;

5) у діяльності закладів культури;

6) при позначенні топонімів.

3. Уповноважений із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов може прийняти рішення про здійснення мовної експертизи з власної ініціативи щодо дотримання стандартів української мови в інших сферах.

Стаття 65. Мовна експертиза

1. Уповноважений із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов при здійсненні мовної експертизи має право:

1) одержувати на свою вимогу документи чи їх копії та іншу інформацію від органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в Україні, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання державної чи комунальної форм власності;

2) бути присутнім під час засідань, заходів чи зустрічей в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування в Україні, на державних і комунальних підприємствах, в установах та організаціях, інших суб'єктах господарювання державної і комунальної форм власності;

3) одержувати на свою вимогу документи чи їх копії та іншу інформацію від організацій, інших суб'єктів господарювання приватної форми власності;

4) мати безперешкодний доступ до приміщень суб'єктів господарювання приватної форми власності.

2. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування в Україні, державні й комунальні підприємства, установи та організації, інші суб'єкти господарювання державної і комунальної форм власності, а також організації, інші суб'єкти господарювання приватної форми власності на вимогу Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов надають документи чи їх копії та іншу необхідну інформацію впродовж 15 днів з дня надходження відповідного запиту.

3. Рішення про результати мовної експертизи складається у формі висновків і рекомендацій Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов щодо дотримання стандартів української мови.

4. Висновки і рекомендації щодо дотримання стандартів української мови Уповноважений із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов надсилає відповідним органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування в Україні.

5. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування в Україні у своїй подальшій нормотворчій та правозастосовній діяльності керуються висновками та рекомендаціями Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов щодо дотримання стандартів української мови.

6. У випадку якщо мовна експертиза здійснювалася на підставі скарги, що надійшла до Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов, висновки і рекомендації щодо дотримання стандартів української мови за результатами такої експертизи надсилаються заявникові.

Стаття 66. Підстави здійснення мовного інспектування

1. Уповноважений із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов приймає рішення про здійснення мовного інспектування, якщо предметом оскарження є:

1) недотримання стандартів української мови:

а) у внутрішньому акті, що регулює діяльність органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування в Україні, державного чи комунального підприємства, установи та організації, іншого суб'єкта господарювання державної чи комунальної форм власності;

б) у відповіді на пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги чи інші письмові звернення особи до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування в Україні, державного чи комунального підприємства, установи та організації, іншого суб'єкта господарювання державної чи комунальної форм власності, їхньої посадової чи службової особи;

в) у внутрішньому акті, що регулює діяльність організації, іншого суб'єкта господарювання приватної форми власності;

г) у відповіді на пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги чи інші письмові звернення особи до організації, іншого суб'єкта господарювання приватної форми власності, його посадової особи;

2) застосовування у судовому процесі мови іншої, ніж українська, всупереч вимогам цього Закону та процесуальних кодексів України;

3) застосовування мови іншої, ніж українська, всупереч вимогам цього Закону - під час засідань, заходів чи зустрічей в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування в Україні, на державних і комунальних підприємствах, в установах та організаціях, інших суб'єктах господарювання державної і комунальної форм власності;

4) відмова з боку посадових чи службових осіб або працівників органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування, державного чи комунального підприємства, установи та організації, іншого суб'єкта господарювання державної чи комунальної форм власності, а також організації чи суб'єкта господарювання приватної форми власності застосовувати українську мову у спілкуванні з особою;

5) відмова з боку державного чи комунального підприємства, установи та організації, іншого суб'єкта господарювання державної чи комунальної форм власності, їхньої посадової особи або працівника, а також організації чи суб'єкта господарювання приватної форми власності, їхньої посадової особи або працівника надати українською мовою інформацію про товари та послуги;

6) інші порушення визначеного цим Законом порядку застосування української мови;

7) порушення визначеного цим Законом порядку застосування мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов.

2. У випадку якщо Уповноважений із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов приймає рішення про здійснення мовного інспектування на підставі ознайомлення з інформацією, що міститься у скарзі, секретаріат за допомогою автоматизованої системи визначає мовного інспектора для здійснення перевірки.

3. Уповноважений із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов здійснює мовне інспектування з власної ініціативи відповідно до щорічного плану. Уповноважений із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов може планувати мовне інспектування за предметним та/або територіальним принципом. Уповноважений із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов оприлюднює щорічний план мовного інспектування.

4. У випадку якщо мовне інспектування здійснюється відповідно до щорічного плану, Уповноважений із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов призначає мовного інспектора (інспекторів) для здійснення перевірки.

Стаття 67. Мовне інспектування

1. Предметом мовного інспектування є:

1) дотримання стандартів української мови;

2) дотримання вимог цього Закону щодо порядку застосування української мови;

3) дотримання вимог цього Закону щодо порядку застосування мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов.

2. Мовний інспектор при здійсненні мовного інспектування має право:

1) одержувати на свою вимогу документи чи їх копії та іншу інформацію від органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в Україні, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання державної чи комунальної форм власності;

2) бути присутнім під час засідань, заходів чи зустрічей в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування в Україні, на державних і комунальних підприємствах, в установах та організаціях, інших суб'єктах господарювання державної і комунальної форм власності;

3) одержувати на свою вимогу документи чи їх копії та іншу інформацію від організацій, інших суб'єктів господарювання приватної форми власності;

4) мати безперешкодний доступ до приміщень суб'єктів господарювання приватної форми власності.

3. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування в Україні, державні й комунальні підприємства, установи та організації, інші суб'єкти господарювання державної і комунальної форм власності, а також організації, інші суб'єкти господарювання приватної форми власності на вимогу мовного інспектора надають документи чи їх копії, а також іншу інформацію впродовж 15 днів з дня надходження відповідного запиту.

4. Рішення про результати мовного інспектування складається у формі акта.

5. Акт про результати мовного інспектування повинен містити таку інформацію:

1) місце складення акта;

2) дата складення акта;

3) найменування особи, якій адресований акт;

4) підстави проведення мовного інспектування;

5) опис фактів, виявлених під час інспектування;

6) висновок про дотримання або недотримання (порушення):

а) стандартів української мови;

б) вимог цього Закону щодо порядку застосування української мови;

в) вимог цього Закону щодо порядку застосування мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов;

7) вид стягнення - у випадку виявлення недотримання (порушення);

8) строки виконання стягнення;

9) ім'я та посада мовного інспектора;

10) умови та порядок оскарження акта.

6. У випадку порушення органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим чи органом місцевого самоврядування в Україні вимог щодо стандартів та порядку застосування української мови, встановлених статтею 9; частинами четвертою, п'ятою, шостою, сьомою та восьмою статті 11; статтею 12; частиною першою статті 13; частиною першою статті 14; частинами першою та другою статті 15; статтями 19, 20; частинами першою та другою статті 22; частинами першою, другою, третьою та четвертою статті 23; частиною першою статті 24; статтею 25; частинами першою та другою статті 26; частинами першою та другою статей 27, 28, 29, 40 цього Закону мовний інспектор може:

1) рекомендувати відповідному органові внести зміни до відповідних документів із дотриманням стандартів української мови;

2) рекомендувати керівникові відповідного органу направити відповідних посадових, службових осіб чи працівників до Центру української мови для підвищення рівня володіння українською мовою;

3) рекомендувати притягти відповідних посадових чи службових осіб до дисциплінарної відповідальності.

7. У випадку порушення органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим чи органом місцевого самоврядування в Україні вимог щодо порядку застосування мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов, встановлених частиною сьомою статті 11; частиною п'ятою статті 12; частиною четвертою статті 19; частиною другою статті 22; частиною другою статті 23; частиною другою статті 25 цього Закону мовний інспектор може:

1) рекомендувати відповідному органові внести зміни до відповідних документів із дотриманням стандартів української мови;

2) рекомендувати притягти відповідних посадових чи службових осіб до дисциплінарної відповідальності.

8. У випадку порушення державним чи комунальним підприємством, установою та організацією, іншим суб'єктом господарювання державної чи комунальної форм власності, а також організацією чи суб'єктом господарювання приватної форми власності вимог щодо стандартів та порядку застосування української мови, встановлених частинами четвертою, п'ятою, шостою, сьомою статті 11; статтями 12, 16, 17, 18, 20, 30, 32, 33, 35, 36, 37, 38, 39, 41, 42, 43, 44 цього Закону мовний інспектор може:

1) рекомендувати відповідному суб'єктові господарювання внести зміни до відповідних документів із дотриманням стандартів української мови;

2) застосувати адміністративне стягнення відповідно до Кодексу України "Про адміністративні правопорушення".

9. Акт про результати мовного інспектування є обов'язковим до виконання.

10. Акт про результати мовного інспектування може бути оскаржено у суді.

Розділ XII. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім:

частини першої статті 22, частини першої статті 23, статті 24, частини першої статті 25, статті 26, статті 27 щодо застосування української мови як мови освіти, які вводяться в дію з 1 вересня року наступного після року набрання чинності цим Законом;

частини другої статті 22, частини другої статті 23 та частини другої статті 25 щодо запровадження поряд з українською мови національної меншини, регіональної (міноритарної) мови як мови дошкільної, загальної середньої та професійно-технічної освіти, які вводяться в дію після затвердження відповідних типових навчальних планів центральним органом виконавчої влади у справах освіти;

статті 28 щодо застосування української мови в науці, яка вводиться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом;

статті 29 щодо мови інформатизації, яка вводиться в дію через два роки з дня набрання чинності цим Законом;

статей 30 та 31 щодо мови медичної допомоги, медичного обслуговування та юридичних послуг, які вводяться в дію через рік з дня набрання чинності цим Законом;

статей 32 та 38 щодо мови телебачення, радіомовлення та кінематографу, які вводяться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом;

статті 33 щодо мови друкованих засобів масової інформації, яка вводиться в дію через два роки з дня набрання чинності цим Законом;

статей 35 та 36 щодо мови музейної та театральної справи, які вводяться в дію через рік з дня набрання чинності цим Законом;

частин другої, четвертої, шостої та сьомої статті 40 щодо мови топонімів, які вводяться в дію після затвердження стандартів транскрибування та транслітерації;

частин першої та четвертої статті 41 щодо мови реклами, вивісок та табличок, які вводяться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом;

статті 42 щодо мови діловодства, документообігу та баз персональних даних організацій та суб'єктів господарювання приватної форми власності, яка вводиться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом;

статті 44 щодо мови товарів та послуг організацій та суб'єктів господарювання приватної форми власності, яка вводиться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом;

статті 61, 63, 64, пункту 1 частини першої та частини третьої статті 66, статті 67 щодо контролю за дотриманням стандартів української мови, які вводяться в дію після затвердження стандартів української мови.

2. Органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування в Україні, державним і комунальним підприємствам, установам і організаціям, іншим суб'єктам господарювання державної форми власності у тримісячний термін забезпечити приведення своїх нормативно-правових, нормативно-розпорядчих та внутрішніх актів, що регулюють їхню діяльність у відповідність із цим Законом;

Розділ XIII. ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Визнати таким, що втратив чинність, Закон України "Про засади державної мовної політики" N 5029-VI.

2. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

2.1. Кодекс України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до N 51, ст. 1122) доповнити статтею 18843 та 18844 такого змісту:

"Стаття 18843. Порушення законодавства у сфері застосування української мови

Порушення порядку застосування та стандартів української мови у внутрішніх актах, у діловодстві та документообізі з боку організацій та суб'єктів господарювання усіх форм власності -

мають наслідком накладення штрафу на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від трьохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відмова у наданні українською мовою інформації про товари та послуги з боку суб'єктів господарювання усіх форм власності -

має наслідком накладення штрафу на службових осіб та працівників - від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від трьохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення порядку застосування української мови телерадіоорганізаціями та друкованими засобами масової інформації -

мають наслідком накладення штрафу на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від трьохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення порядку застосування української мови культурних та спортивних заходів -

мають наслідком накладення штрафу на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від трьохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення з числа зазначених у частинах першій, другій, третій або четвертій цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -

має наслідком накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від чотирьохсот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 18844. Невиконання законних вимог мовного інспектора

Невиконання законних вимог мовного інспектора щодо усунення порушень законодавства щодо порядку застосування української мови -

має наслідком накладення штрафу на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян."

2.2. У Законі України "Про громадянство України" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 13, ст. 65) пункт 5 статті 9 викласти у такій редакції:

"5) володіння державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі);"

2.3. У Законі України "Про вибори Президента України" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., N 14, ст. 81):

частину першу статті 9 викласти у такій редакції:

"1. Президентом України може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови і проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років.".

Частину першу статті 51 доповнити пунктом 7 такого змісту:

"7) сертифіката про рівень володіння українською мовою.".

2.4. У Законі України "Про вибори народних депутатів України" (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., N 27-28, ст. 366) частину першу статті 9 викласти у такій редакції:

"1. Депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років та володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів української мови.".

2.5. У Законі України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., N 30-31, ст. 382) частину першу статті 9 викласти у такій редакції

"1. Депутатом, сільським, селищним, міським головою може бути обраний громадянин України, який має право голосу відповідно до статті 70 Конституції України та володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів української мови.".

2.6. У Законі України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2012, N 26, ст.273) частину першу статті 15 викласти у такій редакції:

"1. Право на державну службу з урахуванням вимог щодо рівня професійної компетентності, напряму підготовки (спеціальності) та обмежень, установлених цим Законом, мають громадяни України, яким виповнилося 18 років, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, які володіють державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів української мови."

2.7. У Законі України "Про службу в органах місцевого самоврядування" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., N 33, ст. 175) частину другу статті 5 викласти у такій редакції:

"На посаду можуть бути призначені особи, які мають відповідну освіту і професійну підготовку, володіють державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови.".

2.8. У Законі України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, N 41-42, N 43, N 44-45, ст. 529) частину першу статті 64 викласти у такій редакції:

"1. На посаду судді може бути рекомендований громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів української мови.".

2.9. У Законі України "Про Кабінет Міністрів України" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, N 9, ст. 58):

1) частину першу статті 7 викласти у такій редакції:

"1. Членами Кабінету Міністрів України можуть бути громадяни України, які мають право голосу, вищу освіту та володіють державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів української мови. Не може бути призначена на посаду члена Кабінету Міністрів України особа, яка має судимість, не погашену або не зняту в установленому законом порядку, або на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення.".

2) частину третю статті 8 доповнити пунктом 7 такого змісту:

"7) сертифікат, що підтверджує рівень володіння державною мовою;".

2.10. У Законі України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1998, N 20, ст. 99) частину другу статті 5 викласти у такій редакції:

"Уповноваженим може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів української мови, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п'яти років проживає в Україні.".

2.11. У Законі України "Про Вищу раду юстиції" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1998, N 25, ст. 146) частину першу статті 6 викласти у такій редакції:

"На посаду члена Вищої ради юстиції може бути рекомендований громадянин України, не молодший тридцяти п'яти років і не старший шістдесяти п'яти років, який проживає в Україні не менш як десять останніх років, володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови, має вищу юридичну освіту та стаж роботи в галузі права не менше десяти років.".

2.12. У Законі України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1997, N 48, ст. 296) частину першу статті 7 викласти у такій редакції:

"1. Членом Національної ради може бути призначений громадянин України з числа кваліфікованих фахівців у галузі журналістики, юриспруденції, телерадіомовлення, управління, представників науки, культури, мистецтва, які мають вищу освіту, стаж роботи у сфері телерадіомовлення, зокрема наукової або педагогічної, не менше п'яти років, володіють державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови, проживають в Україні протягом останніх десяти років та на момент призначення не досягли встановленого законом пенсійного віку.".

2.13. У Законі України "Про статус народного депутата України" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 3, ст. 17) частину другу статті 34 викласти у такій редакції:

"2. Помічником-консультантом народного депутата може бути лише громадянин України, що має середню спеціальну чи вищу освіту і володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови.".

2.14. У Законі України "Про статус депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, N 14, ст. 168) частину четверту статті 28 викласти у такій редакції:

"4. Помічником-консультантом депутата може бути лише громадянин України, який має загальну середню, професійно-технічну або вищу освіту і володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів української мови.".

2.15. У Законі України "Про Центральну виборчу комісію" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, N 36, ст. 448) частину першу статті 7 викласти у такій редакції:

"1. Членом Комісії може бути громадянин України, який на день призначення досяг двадцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні не менше п'яти останніх років та володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів української мови.".

2.16. У Законі України "Про Конституційний Суд України" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 49, ст. 272) частину першу статті 16 викласти у такій редакції:

"Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту, стаж практичної, наукової або педагогічної роботи за фахом не менше десяти років, володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови і проживає в Україні протягом останніх двадцяти років.".

2.17. У Законі України "Про Регламент Верховної Ради України" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., N 14-15, N16-17, ст. 133):

частину четверту статті 2 викласти у такій редакції:

"4. Промовець, який не володіє державною мовою, може виступати іншою мовою. Переклад його виступу на українську мову, забезпечує Апарат Верховної Ради.".

пункт 2 частини третьої статті 173 викласти у такій редакції:

"2) володіє державною мовою на рівні встановленому для обіймання посади народного депутата України;".

2.18. У Законі України "Про звернення громадян" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 47, ст. 256) статтю 6 викласти у такій редакції:

"Стаття 6. Мова звернень і рішень та відповідей на них

Громадяни мають право звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб українською чи іншою мовою у порядку, визначеному Законом України "Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні".

Рішення щодо звернень громадян та відповіді на них оформляються відповідно до Закону України "Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні.".

2.19. У Законі України "Про Державний реєстр виборців" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, N 20, ст. 282) частину другу статті 4 викласти у такій редакції:

"2. Для транслітерації прізвищ, імен, по батькові та інших власних назв застосовуються правила транслітерації, встановлені Національною комісією зі стандартів державної мови.".

2.20. У Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., N 24, ст. 170) пункт 1 частини б статті 32 викласти у такій редакції:

"1) забезпечення у межах наданих повноважень доступності і безоплатності освіти та медичного обслуговування на відповідній території, можливості навчання в школах поряд з українською мовою національної меншини, регіональною (міноритарною) мовою, вивчення мови національної меншини, регіональної (міноритарної) мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національно-культурні товариства;".

2.21. У Законі України "Про поштовий зв'язок" (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., N 6, ст. 39) статтю 4 викласти у такій редакції:

"Стаття 4. Вживання мов у сфері надання послуг поштового зв'язку

У сфері надання послуг поштового зв'язку в Україні вживаються українська мова та інші мови у порядку, визначеному Закону України "Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні.

Застосування мов у міжнародному поштовому зв'язку здійснюється відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.".

2.22. У Законі України "Про телекомунікації" (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., N 12, ст. 155) статтю 7 викласти у такій редакції:

"Стаття 7. Застосування мов у сфері телекомунікацій

1. У сфері надання телекомунікаційних послуг в Україні застосовується українська мова та інші мови відповідно до Закону України "Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні.".

2.23. У Законі України "Про освіту" (Відомості Верховної Ради Української РСР, 1991 р., N 34, ст. 451) статтю 7 викласти у такій редакції:

"Стаття 7. Мова освіти

Мова освіти визначається Конституцією України та Законом України "Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні.".

2.24. У Законі України "Про дошкільну освіту" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., N 49, ст. 259) статтю 10 викласти у такій редакції:

"Стаття 10. Мова (мови) у дошкільній освіті

Мова (мови) у дошкільній освіті визначається відповідно до Конституції України і Закону України "Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні.".

2.25. У Законі України "Про загальну середню освіту" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., N 28, ст. 230) статтю 7 викласти у такій редакції:

"Стаття 7. Мова (мови) навчання і виховання у загальноосвітніх навчальних закладах

"Мова (мови) навчання і виховання у загальноосвітніх навчальних закладах визначається відповідно до Конституції України і Закону України "Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні.".

2.26. У Законі України "Про позашкільну освіту" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., N 46, ст. 393) статтю 7 викласти у такій редакції:

"Стаття 7. Мова (мови) навчання і виховання у позашкільній освіті

Мова (мови) навчання і виховання у позашкільній освіті визначається відповідно до Конституції України і Закону України "Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні.".

2.27. У Законі України "Про вищу освіту" (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., N 20, ст. 134):

абзац перший частини першої статті 39 викласти у такій редакції:

"1. Кандидат на посаду керівника вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації повинен бути громадянином України, вільно володіти українською мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів української мови, мати вчене звання професора, науковий ступінь доктора або кандидата наук і стаж науково-педагогічної діяльності не менше ніж десять років.";

абзац перший частини другої статті 39 викласти у такій редакції:

"2. Кандидат на посаду керівника вищого навчального закладу першого або другого рівня акредитації повинен бути громадянином України, вільно володіти українською мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів української мови, мати вищу освіту, відповідну підготовку та стаж педагогічної роботи у вищих навчальних закладах відповідного профілю не менше ніж п'ять років.".

2.28. У Законі України "Про нотаріат" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 39, ст. 383):

речення перше частини першої статті 3 викласти у такій редакції:

"Нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови, має стаж роботи у сфері права не менше трьох років, пройшов стажування протягом одного року в державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса, склав кваліфікаційний іспит, одержав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю.";

речення перше частини першої статті 13 викласти у такій редакції:

"Стажистом нотаріуса може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, має стаж роботи у сфері права не менше трьох років, володіє державною мовою на рівні, необхідному для зайняття посади нотаріуса.".

2.29. У Законі України "Про адвокатуру" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 9, ст. 62) частину першу статті 2 викласти у такій редакції:

"Адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.".

2.30. У Законі України "Про кінематографію" (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., N 22, ст. 114) частину другу статті 14 викласти у такій редакції:

"Іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов'язковому порядку повинні бути дубльовані або озвучені чи субтитровані державною мовою, вони також можуть бути дубльовані або озвучені чи субтитровані мовами національних меншин у порядку, визначеному Законом України "Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні". Розповсюдження іноземних фільмів здійснюється згідно з законами України та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України."

2.31. У Законі України "Про телебачення і радіомовлення" (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., N 10, ст. 43):

частину другу статті 10 викласти у такій редакції:

"2. Мовлення на певні регіони може здійснюватися також мовою національної меншини, регіональною (міноритарною) мовою у порядку, визначеному Законом України "Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні" що компактно проживають на даній території.".

Частину четверту статті 10 викласти у такій редакції:

"4. Для загальнонаціонального мовлення увесь ефірний часу мовлення ведеться українською мовою.".

2.32. У Законі України "Про інформаційні агентства" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., N 13, ст. 83) статтю 3 викласти у такій редакції:

"Стаття 3. Мова продукції інформаційних агентств

Інформаційні агентства поширюють свою продукцію українською мовою, мовою національної меншини, регіональною (міноритарною) мовою відповідно до вимог, визначених у Законі України "Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні" дотримуючись загальновизнаних етично-моральних норм слововживання.".

2.33. У Законі України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 1, ст. 1) частину першу статті 4 викласти у такій редакції:

"Друковані засоби масової інформації в Україні видаються державною мовою, а також іншими мовами у порядку, визначеному Законом України "Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні.".

2.34. У Законі України "Про географічні назви" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., N 27, ст. 360):

частину другу статті 6 викласти у такій редакції:

"Унормування географічних назв здійснюється відповідно до Закону України "Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні.";

частини третю, четверту, п'яту, шосту, сьому вилучити.

2.35. У Законі України "Про видавничу справу" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1997, N 32, ст. 206):

абзац сьомий частини першої статті 3 вилучити;

абзац восьмий частини першої статті 3 викласти у такій редакції:

"здійснення книговидання регіональними (міноритарними) мовами корінних народів України;"

речення друге частини п'ятої статті 6 викласти у такій редакції:

"Така підтримка надається і при вивезенні видавничої продукції, випущеної в Україні, та при ввезенні видавничої продукції вітчизняних видавців, виданої українською мовою та регіональними (міноритарними) мовами корінних народів України";

частину третю статті 8 викласти у такій редакції:

"Держава заохочує підготовку, виготовлення і розповсюдження друкованих видань державною мовою та регіональними (міноритарними) мовами корінних народів України.".

2.36. У Законі України "Про захист прав споживачів" (Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 30, ст.379) пункт 4 частини першої статті 4 викласти у такій редакції:

"4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію українською мовою про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);".

 

Голова Верховної Ради України 

В. ЛИТВИН 

Опрос