Идет загрузка документа (18 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

Об усилении ответственности за дискриминацию на расовой, этнической и религиозной почве

Проект закона Украины от 05.07.2012 № 10715
Дата рассмотрения: 05.07.2012 Карта проходжения проекта

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про посилення відповідальності за дискримінацію на расовому, етнічному і релігійному грунті

Завданням цього Закону є забезпечення правових гарантій реалізації конституційного принципу рівності прав та свобод людини, визначення засад державної політики, спрямованої на профілактику та боротьбу з расовою, етнічною та релігійною формами дискримінації, встановлення відповідальності за прояви дискримінації.

РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Основні поняття

Дискримінація - дії або бездіяльність, що призводять до створення несприятливих умов, встановлення обмежень реалізації прав та свобод або надання привілеїв у будь-якій сфері життя для особи (групи осіб) за ознаками раси, кольору шкіри, етнічної, національної належності, етнічного походження, віросповідання, релігійних переконань, конфесійної належності порівняно з особою (групою осіб), позбавлених цієї ознаки.

Обставинами, які обтяжують дискримінацію є:

дискримінація за кількома ознаками;

дискримінація, здійснена службовою особою;

повторювана дискримінація, вчинена кілька разів щодо різних осіб (груп осіб) або однієї особи (груп осіб);

дискримінація, вчинена з насильством;

дискримінація, вчинена групою осіб.

Рівні можливості - створення однакових умов для реалізації особою (групами осіб) незалежно від кольору шкіри, етнічного походження, релігійних переконань, прав і свобод людини, передбачених Конституцією України, законами України та міжнародно-правовими актами, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України.

Стаття 2. Сфера дії Закону

Закон поширюється на такі сфери життя на території України:

збереження національної самобутності та задоволення національно-культурних прав;

реалізація права на свободу світогляду та віросповідання, свободу думки і слова, вільного вираження своїх поглядів та переконань;

інформаційні відносини;

соціальний захист, соціальні послуги, доступ до товарів та послуг;

політичну діяльність, державну службу, правосуддя;

освіту та наукову діяльність;

охорону здоров'я;

трудові відносини та підприємницьку діяльність.

Стаття 3. Об'єкти та суб'єкти дискримінації

Дія цього Закону поширюється на всіх фізичних та юридичних осіб, які постійно або тимчасово перебувають або діють на території України.

Об'єктом дискримінації може бути фізична особа (група) осіб, що зазнала (зазнає) дискримінації.

Суб'єктом дискримінації визнається фізична або юридична особа, дії або бездіяльність якої призвели (призводять) до дискримінації особи (групи осіб) за однією або кількома ознаками, передбаченими статтею 1 цього Закону.

Стаття 4. Законодавство з протидії дискримінації

Законодавство з протидії дискримінації, забезпечення рівних прав, свобод і можливостей осіб незалежно від расової, етнічної належності, релігійних переконань складається з Конституції України, цього Закону, інших нормативно-правових та міжнародно-правових актів, ратифікованих Україною.

Якщо міжнародно-правовим актом, згоду на обов'язковість якого надала Верховна Рада України, передбачено умови відмінні, від встановлених цим Законом, то застосовуються положення міжнародно-правового акту.

Розділ II. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ПРОТИДІЇ ДИСКРИМІНАЦІЇ

Стаття 5. Заборона дискримінації

Дискримінація в Україні заборонена. Суб'єкти дискримінації притягуються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Стаття 6. Основні засади протидії дискримінації

Державна політика у сфері протидії расовій, етнічній та релігійній формам дискримінації базується на засадах:

рівності прав і свобод людини незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних або інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак;

рівного задоволення етнокультурних прав всіх, незалежно від етнічної належності, шляхом створення однакових законодавчих умов для їх реалізації;

підтримки, збереження і розвитку національної, етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності осіб, що перебувають під юрисдикцією України;

рівності всіх конфесій та віросповідань;

забезпечення права на вільну етнічну самоідентифікацію;

запровадження світових стандартів рівності прав та недискримінації.

Стаття 7. Основні напрями державної політики протидії дискримінації

Основними напрямами державної політики протидії дискримінації осіб за расовою, етнічною чи релігійною належністю є:

- недопущення дискримінації за ознакою кольору шкіри, етнічного походження, релігійних переконань шляхом прийняття законів та інших нормативно-правових актів, спрямованих на запобігання дискримінації;

- вжиття необхідних заходів у всіх сферах суспільного життя для запобігання дискримінації за ознакою кольору шкіри, етнічного походження, релігійних переконань.

- забезпечення реалізації принципу рівності та рівних можливостей усіх осіб незалежно від їхньої расової, етнічної належності чи віросповідання;

- профілактика дискримінації за допомогою популяризації серед усіх верств населення принципу рівності та рівних можливостей, запровадження відповідних програм та навчальних курсів в системі освіти України;

- протидія дискримінації в засобах масової інформації та публічній сфері;

- створення умов для виявлення фактів дискримінації та забезпечення ефективного захисту осіб, що постраждали від дискримінації.

Стаття 8. Формування і реалізація державної політики протидії дискримінації

Верховна Рада України визначає законом засади державної політики у даній сфері.

Кабінет Міністрів України, центральні і місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції забезпечують реалізацію державної політики протидії дискримінації, сприяють запобіганню проявам дискримінації.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює нагляд за реалізацією державної політики протидії дискримінації на локальному та загальнодержавному рівні.

Органи прокуратури та суди здійснюють захист, представляють інтереси та беруть участь у відновленні прав осіб, що зазнали дискримінації, забезпечують відшкодування моральних та матеріальних збитків об'єктам дискримінації з боку суб'єктів дискримінації.

Об'єднання громадян, засоби масової інформації беруть участь у просвітницькій та профілактичній діяльності, спрямованій на запобігання дискримінації, вносять пропозиції з підвищення ефективності протидії дискримінації,

Стаття 9. Механізми протидії дискримінації

Протидія дискримінації і попередження (профілактика) дискримінаційних проявів здійснюються шляхом:

- проведення просвітницькою роботи в суспільстві;

- створення законодавчих умов;

- посередництва, примирення сторін в конфліктах, що виникають внаслідок дискримінації;

- притягнення до встановленої Законом відповідальності за вчинення дискримінаційних дій.

Стаття 10. Моніторинг проявів дискримінації

З метою забезпечення ефективності державної політики протидії дискримінації здійснюється моніторинг дискримінаційних проявів. Порядок і процедуру моніторингу визначає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі статистики. Показники дискримінації включаються у державні статистичні звіти.

Місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, правоохоронні органи та суди зобов'язані в межах своїх повноважень сприяти у проведені такого моніторингу, надавати необхідні статистичні дані та інформацію.

Розділ III. ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ОСІБ, ЩО ЗАЗНАЛИ ДИСКРИМІНАЦІЇ

Стаття 11. Відповідальність за дискримінацію

Суб'єкти дискримінації несуть цивільну, адміністративну, кримінальну відповідальність, відповідно до вимог законодавства України.

Об'єкти дискримінації мають право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої внаслідок дискримінації.

Стаття 12. Захист прав і свобод від дискримінації

Захист прав та свобод особи (групи осіб) від дискримінації здійснюється Президентом України, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Генеральним прокурором України, органами прокуратури та судами України, іншими органами державної влади і місцевого самоврядування відповідно до їхньої компетенції.

Стаття 13. Судовий захист об'єктів дискримінації

Кожна особа, яка постраждала (страждає) від дискримінації має право у встановленому законом порядку звернутися до суду з позовом про:

встановлення факту дискримінації;

відновлення принципу рівності, прав та свобод особи;

усунення перешкод для реалізації прав та свобод особи;

заборону дискримінаційних дій, які порушують права та свободи особи;

відшкодування/компенсацію за завдану моральну та/або матеріальну шкоду;

оголошення недійсним документу (акту або договору), який призвів до дискримінації.

Будь-який підзаконний нормативно-правовий акт, що містить дискримінаційні положення щодо особи (групи осіб) за однією або кількома ознаками, передбаченими цим Законом, може бути визнаний недійсним у суді.

Положення колективних договорів, статутів організацій, внутрішніх правил, що дискримінують особу (групу осіб) за однією або кількома ознаками, передбаченими цим Законом, і суперечать його вимогам є недійсними і не підлягають виконанню.

Позови, передбачені частиною першою цієї статті, можуть подаватися як окремою особою (групою осіб), що зазнали дискримінації, так і об'єднаннями громадян, а також Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини.

Стаття 14. Встановлення факту дискримінації

Особа, яка подає судовий позов у справі дискримінації має надати докази факту дискримінації, матеріальної та моральної шкоди з посиланням на положення закону або нормативного акту, яке (які) було (були) порушене (порушені), що призвело до дискримінації позивача.

Стаття 15. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок дискримінації

Об'єкт дискримінації має право вимагати в судовому порядку відшкодування матеріальних збитків та/або моральної шкоди, завданих унаслідок дискримінації за однією або кількома ознаками, передбаченими статтею 1 цього Закону.

Відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих унаслідок дискримінації з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування відшкодовується в повному обсязі і здійснюється в порядку, передбаченому законодавством.

Стаття 16. Строк позовної давності

Позовна давність для порушення справи на основі цього Закону становить 2 роки з моменту вчинення дискримінації щодо особи (групи осіб) або моменту, коли об'єкт дискримінації дізнався про факт дискримінації.

Стаття 17. Державне мито

Об'єкт дискримінації, який звертається до суду з позовом у справі дискримінації, звільняється від сплати державного мита.

Розділ IV. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

I. Цей Закон набуває чинності з 1 січня 2013 року.

До приведення законів та інших нормативно-правових актів у відповідність з цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

II. Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк:

1) підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідність із цим Законом;

2) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

3) забезпечити прийняття нормативно-правових актів, що випливають із цього Закону;

III. Внести до Кримінального кодексу України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 25 - 26, ст. 131) такі зміни:

а) Статтю 161 викласти у такій редакції:

"Стаття 161. Порушення рівноправності громадян

1. Дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образа почуттів осіб у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками політичних або інших переконань, статі, соціального походження, майнового стану, місця проживання, за іншими ознаками -

караються штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Ті самі дії, поєднані з насильством, обманом чи погрозами, а також вчинені службовою особою, -

караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які були вчинені організованою групою осіб або спричинили тяжкі наслідки, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.".

б) Доповнити Кримінальний кодекс України статтею 161-1 наступного змісту:

"Стаття 161-1 Дискримінація на расовому етнічному і релігійному грунті

1. Дискримінація, тобто дії або бездіяльність, що призводять до створення несприятливих умов, встановлення обмежень реалізації прав та свобод або надання привілеїв у будь-якій сфері життя для особи (групи осіб) за ознаками раси, кольору шкіри, етнічної, національної належності, етнічного походження, віросповідання, релігійних переконань, конфесійної належності порівняно з особою (групою осіб), позбавлених цієї ознаки -

караються штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або без такого.

2.Обставинами, які обтяжують дискримінацію є:

1) дискримінація за кількома ознаками;

2) дискримінація, здійснена службовою особою;

3) повторювана дискримінація, вчинена кілька разів щодо різних осіб (груп осіб) або однієї особи (груп осіб);

5) дискримінація, вчинена з насильством;

6) дискримінація, вчинена групою осіб.

3. Дискримінація, вчинена з обтяжуючими обставинами -

карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади або без такого.

4. Дискримінація, яка спричинила загибель людей чи інші тяжкі наслідки -

карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.".

 

Голова Верховної Ради України

Опрос