Идет загрузка документа (142 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О внесении изменений в Закон Украины "О занятости населения"

Проект закона Украины от 21.05.2012 № 10497
Дата рассмотрения: 21.05.2012 Карта проходжения проекта

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до Закону України "Про зайнятість населення"

Верховна Рада України постановляє:

Внести зміни до Закону України "Про зайнятість населення" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, N 14, ст. 170, з наступними змінами), виклавши його в такій редакції:

"ЗАКОН УКРАЇНИ

Про зайнятість населення

Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади державної політики у сфері зайнятості населення, а також гарантії держави в реалізації громадянами конституційних прав на працю та соціальний захист від безробіття.

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Зайнятість населення

1. Зайнятість - це діяльність осіб, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, що не суперечить законодавству України і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

2. Кожен має право на вільно обрану зайнятість. Громадяни, іноземці та особи без громадянства в Україні вільно обирають види діяльності, які не заборонені законодавством, у тому числі і не пов'язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей.

3. Зайнятість населення забезпечується шляхом встановлення відносин, що регламентуються трудовими договорами (контрактами) і цивільно-правовими договорами, провадженням підприємницької та інших видів діяльності, не заборонених законом.

Реалізація права на вибір виду діяльності та працевлаштування здійснюється шляхом самостійного забезпечення себе роботою, організації підприємницької діяльності або звернення з метою працевлаштування до роботодавця чи приватного агентства зайнятості відповідно до законодавства.

4. Добровільна незайнятість особи не може бути підставою для притягнення її до відповідальності. Примушування до праці у будь-якій формі забороняється, крім випадків, передбачених законом. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Стаття 2. Зайняте населення

1. До зайнятого населення України належать особи, які:

1) працюють на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами, у тому числі особи, що навчаються:

на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, зокрема в філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки;

у фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців;

у дипломатичних представництвах та консульських установах іноземних держав, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах іноземних підприємств, установ та організацій, міжнародних організацій, розташованих на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

2) члени колективних та орендних підприємств, кооперативів, фермерських та особистих селянських господарств;

3) фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування, та члени їх сімей, які беруть участь у провадженні зазначеними особами підприємницької діяльності;

4) особи, що забезпечують себе роботою самостійно, включаючи осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю - адвокатською, нотаріальною, науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, творчою чи іншою подібною діяльністю, або займаються медичною чи юридичною практикою та є платниками податку з доходів фізичних осіб;

5) особи, що працюють на виборних посадах в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян та отримують заробітну плату (винагороду) за роботу на такій посаді;

6) працівники воєнізованих формувань, гірничорятувальних частин, а також особовий склад аварійно-рятувальних служб, утворених відповідно до законодавства на постійній основі;

7) військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу, особи, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, Службі безпеки України, органах Міністерства внутрішніх справ України та службу в органах і підрозділах цивільного захисту;

8) особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу;

9) громадяни України, які на законних підставах працюють за кордоном;

10) особи, що проходять професійну підготовку та перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від роботи, перебуваючи у трудових відносинах з своїм роботодавцем;

11) непрацюючі працездатні особи, які відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, або перебувають у відпустці тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку;

12) непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, інвалідом І групи або за престарілим, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, та отримують допомогу відповідно до законодавства;

13) іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні і працюють (надають послуги) у роботодавця чи забезпечують себе роботою самостійно;

2. До зайнятого населення України не належать іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України і зайнятість яких пов'язана із забезпеченням діяльності іноземних посольств і місій або з виконанням їх професійних чи трудових обов'язків перед роботодавцем - нерезидентом України.

3. Забороняється працевлаштування іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, не маючи на те законних підстав.

Стаття 3. Безробітні

1. Безробітними можуть бути визнані працездатні особи віком від 15 до 70 років включно, які:

не мають роботи (незайняті);

шукають роботу;

готові приступити до підходящої роботи.

Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

2. Не можуть бути визнані безробітними особи:

віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням чисельності (штату);

які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, яка не потребує професійної підготовки;

які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу;

які мають право на пенсію за віком, у тому числі на пільгових умовах, на пенсію за вислугу років та скористалися цим правом або досягли встановленого законом пенсійного віку;

які не мають встановленого місця проживання.

Не визнаються також безробітними іноземці та особи без громадянства.

Стаття 4. Підходяща робота

1. Для осіб, які шукають роботу, підходящою вважається робота, що відповідає їхній освіті, професії (спеціальності), кваліфікації, доступності послуг транспортного обслуговування, встановленій рішеннями місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попереднім місцем роботи, з урахуванням середнього рівня заробітної плати, що склався у відповідній сфері економічної діяльності в регіоні за минулий місяць.

При пропонуванні підходящої роботи враховуються попередня діяльність громадянина, тривалість роботи за професією (спеціальністю), кваліфікація, досвід, тривалість безробіття, а також стан і потреби ринку праці.

2. Для осіб, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки, у тому числі безпосередньо на робочому місці у роботодавця, а для осіб, які бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, - робота за професією, яку вони мали за останнім місцем роботи, або робота, що потребує попередньої перепідготовки за новою професією (спеціальністю) за направленням державної служби зайнятості.

3. Для осіб, які працювали не за основною професією понад 12 місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота за основною професією (професіями, спеціальностями) може бути підходящою за умови попереднього підвищення кваліфікації з урахуванням потреби ринку праці у відповідних працівниках.

4. У разі неможливості надання безробітному роботи за професією протягом шести місяців з дня його реєстрації в Державній службі зайнятості, підходящою вважається робота, яка потребує зміни професії з урахуванням здібностей, стану здоров'я і професійного досвіду, доступних для нього видів навчання та потреби ринку праці у відповідних працівниках.

5. У разі зміни громадянином професії за направленням Державної служби зайнятості підходящою вважається робота і за новою, і за попередньою професією (спеціальністю) за останнім місцем роботи.

6. Підбір підходящої роботи для інвалідів здійснюється відповідно до їхніх професійних навичок, знань, рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та з урахуванням побажань інваліда щодо умов праці.

7. Для осіб, які не мають професії, або таких, які займали робочі місця, що не потребують спеціальної підготовки, та перебувають на обліку в Державній службі зайнятості як безробітні більше 9 місяців, а також для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 12 місяців) перерви (крім громадян передпенсійного віку), підходящою роботою також вважається участь у суспільно корисних та тимчасових роботах.

Для осіб, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більш як 12 місяців) перерви (крім тих, яким до досягнення встановленого Законом пенсійного віку залишилося два і менше років), підходящою роботою також вважається участь у суспільно корисних та тимчасових роботах.

8. Для осіб, які до настання безробіття понад 6 місяців були зайняті в особистому селянському господарстві, підходящою вважається робота за наявною у них професією (спеціальністю), у тому числі якщо умовою їх працевлаштування є підвищення кваліфікації за цією професією. У разі неможливості надання особі роботи за наявною у неї професією підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки з урахуванням потреб ринку праці. У разі відсутності у такої особи професії (спеціальності) підходящою роботою для неї вважається робота, яка потребує попередньої професійної перепідготовки з урахуванням потреб ринку праці та, за можливості, наявних професійних знань, умінь та навичок, а також участь у суспільно корисних та тимчасових роботах.

9. Підходящою не може вважатися робота, якщо:

вона пов'язана із зміною місця проживання особи без її згоди;

місце роботи розташоване за межами доступності послуг транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої державної адміністрації, виконавчого органу місцевої ради;

умови праці не відповідають правилам і нормам, встановленим законодавством про працю та про охорону праці;

на запропонованому місці роботи заробітна плата нижча за встановлений законом розмір мінімальної заробітної плати або не забезпечуються гарантії щодо своєчасності її виплати;

умови праці на запропонованому місці роботи не відповідають стану здоров'я громадянина, що підтверджено медичною довідкою.

Стаття 5. Законодавство України про зайнятість населення

1. Відносини у сфері зайнятості населення регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, Господарським та Цивільним кодексами України, Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", іншими актами законодавствами.

2. У разі, коли міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про зайнятість населення, застосовуються правила міжнародного договору.

3. Законодавство про зайнятість поширюється на іноземних громадян і осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України.

Розділ II
ПРАВО ГРОМАДЯН НА ЗАЙНЯТІСТЬ

Стаття 6. Право на працевлаштування

1. Реалізація права на працевлаштування здійснюється шляхом:

особистого звернення до роботодавця, Державної служби зайнятості або приватного агентства зайнятості відповідно до законодавства;

самостійного забезпечення роботою;

організації підприємницької діяльності.

2. Рішення про працевлаштування особи оформлюється шляхом укладання трудового договору між роботодавцем та особою, яка приймається на роботу.

Порядок і умови укладення трудового договору визначаються законодавством України про працю.

Стаття 7. Право на професійну орієнтацію та професійне навчання

1. Професійна орієнтація - комплекс взаємопов'язаних економічних, соціальних, медичних, психологічних і педагогічних заходів, спрямованих на активізацію процесу професійного самовизначення та реалізації здатності до праці особи, виявлення її здібностей, інтересів, можливостей та інших чинників, що впливають на вибір професії або на зміну виду трудової діяльності.

2. Кожен має право на професійну орієнтацію. Реалізація права особи на професійну орієнтацію забезпечується шляхом безоплатного надання комплексу профорієнтаційних послуг з метою вибору або зміни професії, обрання або зміни виду діяльності, вибору місця роботи, режиму праці та інших профорієнтаційних послуг.

3. Держава забезпечує вільний доступ осіб до професійної освіти шляхом створення економічних та організаційних умов для розвитку установ з професійного навчання, навчальних закладів усіх форм власності та підпорядкування.

4. Особи мають право на безоплатні соціальні послуги із здобуття первинної професійної підготовки та перепідготовки, підвищення кваліфікації у професійно-технічних, вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти, безпосередньо на виробництві та у сфері послуг з метою здобуття відповідної кваліфікації або приведення її рівня у відповідність з вимогами сучасного виробництва та сфери послуг, в порядку, визначеному законодавством.

Стаття 8. Право на доступ до інформації у сфері зайнятості населення

1. Кожен громадянин має право на безоплатне одержання інформації про пропонування і попит на робочу силу, на ринку праці в тому числі про затребувані професії (спеціальності), умови праці та її оплату, можливості та умови працевлаштування на території України і за кордоном, професійну орієнтацію, професійне навчання та інші послуги, передбачені законодавством.

2. Держава забезпечує доступ до інформації щодо зайнятості через державні органи та засоби масової інформації, мережу Інтернет, приватні агентства зайнятості у порядку, визначеному законом.

Стаття 9. Право на соціальний захист від безробіття

1. Кожен має право на соціальний захист від безробіття відповідно до законодавства. Це право реалізується шляхом:

1) участі в загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття, яке передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття;

2) надання безоплатних соціальних послуг, зокрема інформаційно-консультаційних та профорієнтаційних, професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації з урахуванням попиту на ринку праці, сприяння у працевлаштуванні, зокрема шляхом фінансової підтримки самозайнятості та реалізації підприємницької ініціативи відповідно до законодавства;

3) надання особливих гарантій працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці;

4) надання додаткової гарантії зайнятості окремим категоріям населення, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

3. Особи, зареєстровані в установленому порядку безробітними, мають право на соціальні послуги та матеріальне забезпечення на випадок безробіття відповідно до Закону.

4. Особи, які не можуть бути зареєстровані як безробітні відповідно до цього Закону, мають право на отримання інформаційно-консультаційних та профорієнтаційних послуг, а також послуг з пошуку роботи.

Стаття 10. Право на захист від проявів дискримінації у сфері зайнятості населення

1. Держава гарантує право на захист від будь-яких проявів дискримінації у сфері зайнятості населення за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, членства у професійних спілках або інших об'єднаннях громадян, статі, віку, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

2. Ніхто не може бути позбавлений права на використання своєї здатності до праці, професійних знань та кваліфікації, за винятком випадків, встановлених законом.

3. Не вважаються дискримінацією заходи щодо додаткового сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян, які недостатньо конкурентоспроможні на ринку праці.

4. Забороняється в оголошеннях (рекламі) про вакансії зазначати вік кандидатів, пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати вимоги, що надають перевагу одній із статей, представникам певної раси, кольору шкіри (за виключенням випадків, визначених законодавством, та з винятком специфічної роботи, яка може виконуватись виключно особами певної статі), політичних, релігійних та інших переконань, членства у професійних спілках або інших об'єднаннях громадян, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, а також вимагати від осіб, які працевлаштовуються, надання відомостей про особисте життя.

5. На розповсюджувачів реклами, винних у порушенні вимог цієї статті, Державною службою зайнятості накладається штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення. Порядок накладення штрафу визначається центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.

У разі несплати (або відмови від сплати) зазначеного штрафу протягом місяця провадиться його стягнення в установленому законом порядку. Кошти від стягнутих штрафів спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Стаття 11. Право на трудову діяльність за кордоном

1. Громадяни України мають право займатися трудовою діяльністю за кордоном, якщо така діяльність не заборонена законодавством України та країни перебування.

2. Права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та країни перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 12. Право оскарження дій працівників Державної служби зайнятості

1. Кожен має право оскаржити дії працівників Державної служби зайнятості, що призвели до порушення права особи на її зайнятість, до відповідного за підпорядкуванням органу цієї служби або до суду в порядку, встановленому законодавством.

2. Спори з питань порушення законодавства про зайнятість населення розглядаються в суді у порядку, встановленому законом.

Розділ III
ГАРАНТІЇ ДЕРЖАВИ У СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

Стаття 13. Державна політика зайнятості

1. Державна політика зайнятості полягає у забезпеченні державою захисту конституційних прав і гарантій осіб на працю та соціальний захист від безробіття, обрання ними видів діяльності та роботи, а також у задоволенні інтересів роботодавців щодо залучення до праці працівників необхідної професії і кваліфікації.

Метою державної політики зайнятості є створення умов для повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості громадян.

2. Державна політика зайнятості базується на таких основних принципах:

відповідальності держави за формування та розвиток національного ринку праці;

забезпечення рівних можливостей громадянам України в реалізації їх конституційного права на працю;

забезпечення соціального захисту громадян від безробіття;

співробітництва організацій роботодавців (їх об'єднань), профспілок і профспілкових об'єднань на основі паритетності та рівності як сторін соціального діалогу;

пріоритетності норм міжнародних договорів України у сфері зайнятості населення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

3. Основними напрямами державної політики зайнятості є:

сприяння легальній, продуктивній зайнятості населення, створенню нових робочих місць, детінізація відносин на ринку праці;

збалансування попиту на робочу силу (створення належної кількості робочих місць) та її пропонування (створення умов для професійного розвитку громадян, гідних умов для їх праці);

забезпечення відповідності освітньо-кваліфікаційного рівня підготовки працездатного населення, його професійного складу потребам ринку праці;

сприяння підвищенню фахового рівня та конкурентоспроможності працездатного населення, розвитку системи професійно-технічної та вищої освіти,;

підтримка самостійної зайнятості населення, сприяння розвитку підприємницької ініціативи громадян;

сприяння зайнятості населення, що проживає в сільській місцевості та на депресивних територіях;

підтримка осіб, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

соціальна підтримка зареєстрованих безробітних з метою повернення їх до трудової діяльності;

координація та контроль діяльності приватних агентств зайнятості;

регулювання трудової міграції, забезпечення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном.

Стаття 14. Органи, що забезпечують формування та реалізацію державної політики у сфері зайнятості

1. Формування та реалізацію державної політики у сфері зайнятості населення забезпечують у межах своїх повноважень Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування.

2. Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень:

забезпечує реалізацію державної політики зайнятості населення, розроблення та виконання відповідних державних програм, вирішує питання професійної орієнтації, професійної освіти населення, регулює трудову міграцію;

вирішує питання державного управління у сфері зайнятості;

вносить до Верховної Ради України погоджені із сторонами соціального діалогу пропозиції щодо вдосконалення засад регулювання зайнятості;

приймає нормативно-правові акти з питань зайнятості населення;

здійснює контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері зайнятості;

затверджує бюджет Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, відповідно до якого реалізується план заходів щодо сприяння зайнятості населення в наступному бюджетному періоді;

несе відповідальність за реалізацію державної політики зайнятості.

3. Центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної політики є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та реалізації державної політики зайнятості.

Центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної політики:

реалізує державну політику у сфері зайнятості та соціального захисту населення;

здійснює координацію діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, Державної служби зайнятості, пов'язаної із реалізацією державної політики зайнятості;

здійснює міжнародне співробітництво, бере участь у підготовці, укладенні та виконанні міжнародних договорів (угод) у сфері зайнятості, трудової міграції та соціального захисту населення;

вживає заходів для регулювання трудової міграції, здійснює збір, обробку та оприлюднення відповідної інформації.

3. Інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції здійснюють заходи, спрямовані на розширення сфери застосування праці шляхом створення робочих місць з належними умовами та гідною оплатою праці, ефективне використання робочої сили, запобігання масовим звільненням, забезпечення належного професійно-кваліфікаційного рівня працівників, стану професійної освіти тощо.

4. Підготовка узгоджених рекомендацій та пропозицій щодо реалізації державної політики у сфері зайнятості населення проводиться органами соціального діалогу відповідно до Закону України "Про соціальний діалог".

5. Фінансування заходів щодо реалізації державної політики у сфері зайнятості населення здійснюється за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів, Фонду соціального захисту інвалідів, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та інших джерел відповідно до законодавства.

Кошти Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття спрямовуються на надання соціальних послуг та матеріального забезпечення, передбачених Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", а також надання послуг та пільг роботодавцям та застрахованим особам, передбачених цим Законом.

Стаття 15. Гарантії держави у сфері зайнятості населення

1. Зайнятість населення, що проживає на території України, забезпечується державою шляхом реалізації державної політики зайнятості.

2. Держава гарантує у сфері зайнятості:

1) добровільність праці, вибору або зміни професії та виду діяльності, вільне обрання місця застосування праці;

2) одержання заробітної плати згідно з вимогами законодавства;

3) захист від дискримінації у сфері зайнятості, необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення;

4) безоплатну професійну орієнтацію і безоплатне професійне навчання, професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації за направленням органів Державної служби зайнятості відповідно до самовизначення, покликання і здібностей та з урахуванням потреб ринку праці з метою реалізації здатності до праці;

5) підтвердження професійної кваліфікації, здобутої шляхом неформального навчання;

6) безоплатне сприяння у виборі підходящої роботи, а також у збереженні роботи, працевлаштуванні, обранні підходящої роботи та одержанні інформації про ситуацію на ринку праці;

7) соціальний захист від безробіття відповідно до законодавства;

8) надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам - випускникам державних навчальних закладів, раніше заявлених підприємствами, установами, організаціями.

9) компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

10) виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;

11) охорону праці, контроль дотримання вимог безпеки праці;

12) можливість укладення строкових трудових договорів (контрактів) на участь у суспільно корисних та тимчасових роботах, з урахуванням вікових та інших особливостей громадян;

13) додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян, які недостатньо конкурентоспроможні на ринку праці.

3. Державна служба зайнятості, інші державні органи забезпечують публікацію статистичних даних та інформаційних матеріалів про пропозиції та попит на робочу силу, можливості працевлаштування, професійної підготовки і перепідготовки, професійної орієнтації і соціально-трудової реабілітації, в тому числі інвалідів.

Стаття 16. Категорії громадян, які недостатньо конкурентоспроможні на ринку праці

1. Держава забезпечує надання додаткових гарантій зайнятості окремим категоріям громадян, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у разі їх звернення до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні. До зазначених категорій належать:

1) один з батьків або особа, яка їх замінює, якщо:

має на утриманні дітей віком до шести років;

виховує сам (без подружжя) дитину віком до 14 років або інваліда з дитинства (незалежно від віку);

2) діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування;

3) особи, яким виповнилося 15 років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

4) особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування;

5) молодь, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і яка вперше приймається на роботу;

6) особи, яким до настання права на пенсію за віком залишилося відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" 10 і менше років;

7) інваліди, які не досягли пенсійного віку та отримують пенсію по інвалідності.

2. Для обов'язкового працевлаштування зазначених у частині першій цієї статті громадян, що перебувають на обліку в державній службі зайнятості як безробітні, виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних рад, місцеві державні адміністрації за поданням органів Державної служби зайнятості та за участі сторін соціального діалогу встановлюють квоту робочих місць для визначених ними суб'єктів господарювання з чисельністю працюючих понад 20 осіб для бронювання ними до 5 відсотків загальної кількості робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

3. У разі, якщо суб'єкт господарювання має серед своїх працівників передбачену частиною другою цієї статті кількість осіб, які належать до категорій громадян, зазначених у частині першій цієї статті, квота для цих суб'єктів господарювання не встановлюється.

Середньооблікова чисельність штатних працівників для розрахунку квоти визначається за попередній календарний рік.

Чисельність працюючих, які належать до категорій громадян, зазначених у частині першій цієї статті, враховується при встановленні квоти.

Порядок квотування і бронювання робочих місць та працевлаштування на них зазначених категорій громадян встановлюється Кабінетом Міністрів України.

При встановленні квоти не застосовується Закон України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

4. У разі необгрунтованої відмови роботодавцем у прийомі на роботу зазначених у частині першій цієї статті категорій громадян у межах встановленої квоти (крім інвалідів, які не досягли встановленого законом пенсійного віку) орган Державної служби зайнятості стягує з роботодавця штраф за кожну таку відмову в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент виявлення порушення. Кошти від стягнутих штрафів спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і можуть використовуватися для фінансування витрат суб'єктів господарювання, які створюють робочі місця для зазначених категорій населення понад встановлену квоту.

У разі несплати (або відмови від сплати) роботодавцем протягом місяця у добровільному порядку передбаченого цією статтею штрафу його стягнення провадиться відповідним органом державної служби зайнятості в судовому порядку. Порядок накладення штрафу визначається центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.

5. Для забезпечення зайнятості категорій громадян, зазначених у частині першій цієї статті, державна служба зайнятості може направляти їх на працевлаштування з подальшим тимчасовим відшкодовуванням витрат роботодавця на заробітну плату за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Порядок здійснення такого відшкодування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 17. Гарантії зайнятості для інвалідів

1. Держава гарантує інвалідам створення необхідних умов для зайнятості згідно з їх індивідуальними можливостями, професійними знаннями і навичками, побажаннями щодо умов праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії, індивідуальною програмою трудової реабілітації.

2. Держава забезпечує реалізацію гарантій зайнятості інвалідам відповідно до законодавства.

3. Державна служба зайнятості сприяє інвалідам у працевлаштуванні шляхом надання інформаційних, консультаційних та профорієнтаційних послуг, направлення на робочі місця, передбачені нормативом робочих місць для працевлаштування інвалідів, також на інші робочі місця, де може застосовуватися праця інвалідів, у тому числі робочі місця, створені за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів.

4. У разі, якщо для забезпечення зайнятості інваліда потрібне професійне навчання, така особа за її згодою направляється на професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та цього Закону.

Стаття 18. Особливі гарантії працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці

1. Працівникам, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, банкрутством, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, а також військовослужбовцям, звільненим з військової служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, яким на день вивільнення залишилося не більше півтора року до встановленого статтею 26 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсійного віку, за умови їх реєстрації в державній службі зайнятості, гарантується право на достроковий вихід на пенсію у разі, якщо вони мають страховий стаж: для чоловіків - 30 років, для жінок - 20 років, а для осіб, які мають право на пенсію на пільгових умовах, - стаж роботи, який дає право на цей вид пенсії.

Розмір і порядок виплати пенсій у разі їх дострокового призначення встановлюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Витрати на достроково призначену пенсію відшкодовуються Пенсійному фонду України за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (в межах коштів, передбачених бюджетом Фонду на ці цілі).

Видача клопотань на достроковий вихід на пенсію безробітних перед

пенсійного віку здійснюється Державною службою зайнятості відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

2. Особам, що звільняються з підприємств, установ, організацій у зв'язку з скороченням чисельності або штату працівників, військовослужбовцям, звільненим з військової служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, згідно з укладеними колективними договорами (угодами) гарантуються після звільнення збереження черги на одержання житла (поліпшення житлових умов) за попереднім місцем роботи, а також можливість користуватися медичними закладами, а їх дітям - дитячими дошкільними закладами на рівних умовах з колишніми співробітниками.

3. Дружини (чоловіки) військовослужбовців і громадян, звільнених з військової служби, за інших рівних умов мають переважне право на одержання роботи на державних підприємствах, установах, організаціях.

Розділ IV
ДЕРЖАВНА СЛУЖБА ЗАЙНЯТОСТІ

Стаття 19. Державна служба зайнятості

1. Державна служба зайнятості є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення. Діяльність Державної служби зайнятості спрямовується і координується міністром - керівником центрального органу виконавчої влади у сфері соціальної політики.

2. Державна служба зайнятості здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи.

Територіальні органи Державної служби зайнятості в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах є юридичними особами публічного права, гранична чисельність працівників яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

Регулювання правового становища працівників державної служби зайнятості здійснюється відповідно до Закону України "Про державну службу".

3. До сфери управління Державної служби зайнятості для виконання покладених на неї завдань та реалізації функцій можуть належати навчальні заклади (у тому числі, післядипломної освіти, підвищення кваліфікації та перекваліфікації), центри професійної орієнтації населення, інформаційно-обчислювальні центри, інші підприємства, установи та організації.

Стаття 20. Завдання та функції Державної служби зайнятості

1. Основними завданнями Державної служби зайнятості у сфері зайнятості населення є:

1) сприяння громадянам в обранні підходящої роботи;

2) надання роботодавцям послуг з добору працівників;

3) участь в організації суспільно корисних та тимчасових робіт;

4) сприяння громадянам в організації підприємницької діяльності шляхом надання індивідуальних та групових консультацій із практичного застосування окремих норм законодавства;

5) сприяння зайнятості населення на депресивних територіях, стимулювання мобільності робочої сили;

6) реалізація програм, спрямованих на упередження масового вивільнення працівників, профілактика настання страхового випадку;

7) організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації безробітних,

8) проведення професійної орієнтації населення;

9) додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян;

10) здійснення контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення та загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

11) надання особам, які до неї звертаються, соціальних та інших послуг, здійснення виплат матеріального забезпечення на випадок безробіття відповідно до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

2. Державна служба зайнятості відповідно до покладених на неї завдань:

1) веде облік осіб, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, та наданих їм послуг;

2) здійснює реєстрацію безробітних, веде облік наданих їм послуг;

3) організовує професійне навчання зареєстрованих у Державній службі зайнятості безробітних з урахуванням поточної та перспективної потреб ринку праці;

4) організовує роботу з підтвердження професійної кваліфікації працівників за результатами професійного навчання;

5) проводить серед громадян інформаційно-роз'яснювальну роботу з реалізації їх прав та гарантій у сфері зайнятості та щодо обсягів попиту і пропонування робочої сили на ринку праці;

6) інформує населення та органи державної влади щодо попиту та пропозиції на ринку праці;

7) формує та забезпечує функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної системи, у тому числі банку адміністративних даних про попит та пропонування робочої сили на ринку праці. Доступ до інформації, що міститься у ній, є вільним для осіб, які звертаються до Державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні або у доборі працівників;

8) аналізує показники попиту та пропонування робочої сили та вносить центральному органу виконавчої влади у сфері соціальної політики пропозиції щодо прогнозування розвитку ринку праці;

9) бере участь у розробці та подає місцевим органам виконавчої влади і органам місцевого самоврядування зауваження та пропозиції до проектів територіальних програм зайнятості населення;

10) сприяє працевлаштуванню безробітних на підприємствах, що залучаються до реалізації державних цільових програм та інфраструктурних проектів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

11) взаємодіє з роботодавцями з питань щодо визначення поточної та перспективної потреби в робочій силі, професійного навчання населення та укомплектування вільних робочих місць;

12) взаємодіє з профспілками та профспілковими об'єднаннями з питань щодо розроблення проектів актів законодавства у сфері зайнятості та громадського контролю за його дотриманням, політики оплати праці, соціального захисту, захисту від масових вивільнень працівників;

13) веде облік приватних агентств зайнятості;

14) здійснює обмін інформацією з Пенсійним фондом України щодо застрахованих осіб та вносить уповноваженому органу контролю за додержанням законодавства про зайнятість пропозиції щодо проведення перевірок стану дотримання роботодавцями законодавства про зайнятість у порядку, встановленому центральним органам виконавчої влади у сфері соціальної політики;

15) виступає замовником наукових робіт, соціологічних та демографічних досліджень, розробок методичного забезпечення у сфері зайнятості тощо;

16) бере участь у здійсненні міжнародного співробітництва для розв'язання проблем зайнятості населення, соціального захисту громадян від безробіття та трудової міграції;

17) видає роботодавцям дозволи на використання праці іноземців та осіб без громадянства з проведенням обліку таких дозволів;

18) реєструє укладені у письмовій формі трудові договори (контракти) між працівниками і фізичними особами, які використовують найману працю;

19) застосовує в порядку, встановленому законодавством, фінансові санкції та адміністративні штрафи до роботодавців та їх посадових осіб, які порушили вимоги Кодексу України про адміністративні правопорушення, цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття";

3. Послуги, що надаються територіальними органами Державної служби зайнятості відповідно до покладених на них завдань, є безоплатними.

Стаття 21. Єдина інформаційно-аналітична система Державної служби зайнятості

1. Єдина інформаційно-аналітична система Державної служби зайнятості формується для:

інформаційної підтримки реалізації державної політики у сфері зайнятості населення;

створення цілісної системи інформаційної взаємодії державних органів, які здійснюють заходи щодо сприяння зайнятості населення;

проведення моніторингу ринку праці, аналізу попиту і пропозиції робочої сили;

надання послуг з пошуку підходящої роботи особам та послуг з підбору кадрів роботодавцям.

2. Інформація з Єдиної інформаційно-аналітичної системи Державної служби зайнятості надається безоплатно відповідно до Законів України "Про інформацію" та "Про захист персональних даних".

Розділ V
СПРИЯННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

Стаття 22. Заходи з регулювання зайнятості населення

З метою сприяння повній, вільно обраній та продуктивній зайнятості населення держава здійснює:

розробку та впровадження заходів регуляторної, податкової, фінансово-кредитної, інвестиційної та бюджетної політики, спрямованих на прискорення росту економіки, стимулювання інвестицій, раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудових ресурсів, розвиток самозайнятості та тимчасової зайнятості населення, всебічну підтримку підприємництва, заохочення до застосування гнучких форм зайнятості, заходи, спрямовані на збереження існуючих та створення нових робочих місць;

правове регулювання в галузі зайнятості на основі дотримання законних прав та інтересів громадян та відповідних державних гарантій, подальше вдосконалення законодавства про зайнятість населення;

професійну орієнтацію та професійне навчання, у тому числі первинну професійну підготовку та перепідготовку, підвищення кваліфікації у професійно-технічних, вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти, безпосередньо на виробництві та у сфері послуг;

розробку і реалізацію державної програми сприяння зайнятості населення, її координацію з територіальними і галузевими програмами сприяння зайнятості;

створення передумов для активного пошуку робочих місць безробітними та залучення їх до продуктивної праці;

використання додаткових заходів підтримки для тих категорій громадян, які недостатньо конкурентоспроможні на ринку праці;

регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залучення і використання іноземної робочої сили в Україні.

Стаття 23. Стимулювання працевлаштування громадян, які недостатньо конкурентоспроможні на ринку праці

1. Роботодавець, який укладає трудовий договір з особою, зазначеною у частині першій статті 16 цього Закону, за направленням Державної служби зайнятості у межах визначеної для нього квоти, строком не менше ніж на два роки, звільняється від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за таку особу в наступному році.

Єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за кожен місяць роботи такого працівника протягом першого року його роботи виплачується за рахунок коштів, передбачених у бюджеті Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття з урахуванням асигнувань Державного бюджету України для забезпечення молоді, яка здобула професійно-технічну або вищу освіту, першим робочим місцем за отриманою відповідною професією (спеціальністю), та Фонду соціального захисту інвалідів у разі працевлаштування інваліда, у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі звільнення такого працівника з ініціативи роботодавця до закінчення дворічного строку, роботодавець зобов'язаний сплатити суми нарахованого єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за кожен місяць роботи звільненого працівника.

2. Роботодавцю, який укладає трудовий договір з особою, зазначеною у частині першій статті 16 цього Закону, без направлення Державної служби зайнятості, щомісячно протягом першого року її роботи надається дотація в розмірі 50 відсотків фактичних витрат на основну заробітну плату цієї особи (але не вище середньої заробітної плати, що склалася за всіма видами економічної діяльності у відповідному регіоні за попередній місяць). Дотація виплачується за рахунок коштів, передбачених у бюджеті Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття з урахуванням асигнувань Державного бюджету України для забезпечення молоді, яка здобула професійно-технічну або вищу освіту, першим робочим місцем за отриманою відповідною професією (спеціальністю), та Фонду соціального захисту інвалідів у разі працевлаштування інваліда, у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі звільнення цієї особи протягом першого року її роботи з ініціативи роботодавця, роботодавець зобов'язаний компенсувати зазначені витрати Фонду у повному обсязі з урахуванням індексації на рівень інфляції.

2. Інвалід, що самостійно забезпечує свою зайнятість і не є фізичною-особою-підприємцем, звільняється від обов'язку сплати внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (але має право сплачувати його добровільно).

Сплата єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за нього здійснюється за рахунок коштів, передбачених у бюджеті соціального захисту інвалідів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стаття 24. Підтримка самозайнятого та незайнятого населення і створення нових робочих місць суб'єктами малого підприємництва

1. Державна служба зайнятості забезпечує надання безоплатних індивідуальних і групових консультацій для незайнятих та самозайнятих осіб з питань організації та провадження підприємницької діяльності із залученням на громадських засадах працівників державних органів влади у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики.

2. Особам з числа незайнятих (у тому числі безробітних) та самозайнятих осіб, які виявили бажання розпочати підприємницьку діяльність, і які у встановленому порядку довели свою здатність до її провадження, може бути надане пільгове кредитування для відкриття власної справи за рахунок коштів, передбачених у бюджеті Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття під гарантії Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

3. Районні центри зайнятості у сільській місцевості спільно з виконавчими органами місцевого самоврядування забезпечують гарантовану зайнятість протягом 100 днів кожного року для дорослих членів сільських домогосподарств, які погоджуються виконувати некваліфіковані види фізичної праці за оплату у розмірі встановленої Законом мінімальної заробітної плати. Порядок забезпечення зайнятості таких осіб встановлюється Кабінетом Міністрів України. Витрати на створення таких тимчасових робочих місць здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, а також коштів, передбачених у бюджеті Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

4. Суб'єкти малого підприємництва, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, які працевлаштовують фізичну особу на нове робоче місце, звільняються від сплати за себе єдиного внеску на строк трудових відносин з такою особою. Звільнення від сплати єдиного соціального внеску настає, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому працевлаштовану на нове робоче місце особу взято на облік в органах Пенсійного фонду України.

У період звільнення від сплати єдиного внеску такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

У разі звільнення працівника, якого було працевлаштовано на нове робоче місце, єдиний соціальний внесок сплачується на загальних підставах, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому відбулося звільнення працівника.

Стаття 25. Державна підтримка молоді, яка здобула професійно-технічну або вищу освіту

1. Державна служба зайнятості:

разом з іншими центральними органами виконавчої влади формує державне замовлення на підготовку студентів професійно-технічних та вищих навчальних закладів з числа осіб, які навчаються за кошти державного бюджету, відповідно до існуючих та прогнозованих потреб соціально-економічного розвитку;

здійснює інформаційну, консультативну та іншу підтримку осіб, які здобули професійно-технічну або вищу освіту, їх професійну орієнтацію;

надає інформаційні, консультативні та інші послуги роботодавцям, які звернулися до Державної служби зайнятості з метою підбору персоналу.

2. Студенти випускних курсів вищих навчальних закладів мають право переходити на навчання за індивідуальними планами у разі укладання договорів про працевлаштування (контрактів) з роботодавцями.

Стаття 26. Розширення можливостей для підвищення конкурентоспроможні громадян у віці понад 45 років

1. Громадяни України, яким до настання права на пенсію за віком залишилося 15 і менше років і страховий стаж яких складає не менше 20 років, мають право на одноразове отримання направлення на перепідготовку, спеціалізацію, підвищення кваліфікації, стажування за професіями та спеціальностями для пріоритетних видів економічної діяльності. Вибір професії (спеціальності) з затвердженого переліку, форми та місця навчання здійснюється на добровільній основі.

2. Для одержання направлення громадянин має звернутися до Державної служби зайнятості. Вартість направлення встановлюється в межах вартості навчання, але не може перевищувати десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом. Громадянин зобов'язаний оплатити 50 % вартості направлення, ще 50 % оплачується за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

3. Порядок видачі направлень та перелік професій (спеціальностей), за якими проводиться навчання, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 27. Добровільне переселення осіб

З метою забезпечення зайнятості населення, поліпшення демографічної ситуації у окремих регіонах України і створення сприятливих умов для їх соціально-економічного розвитку розробляються заходи щодо сприяння добровільному переселенню осіб (або сімей) з виділенням відповідних матеріальних ресурсів та фінансових коштів.

Порядок розробки і реалізації цих заходів, а також надання пільг таким особам визначається законодавством України про порядок переселення сімей та організований набір робітників.

Стаття 28. Організація суспільно корисних та тимчасових робіт

1. суспільно корисні роботи - це оплачувані роботи, спрямовані на забезпечення тимчасової зайнятості, які виконуються громадянами на добровільних засадах.

Суспільно корисні роботи відповідають потребам певної територіальної громади або задовольняють спільні потреби кількох територіальних громад. Такі роботи не потребують спеціальної професійної підготовки працівників.

Суспільно корисні роботи організовуються місцевими державними адміністраціями, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад за участю Державної служби зайнятості. На рішення про організацію, визначення видів суспільно-корисних робіт не поширюються вимоги Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

З особами, які беруть участь у таких роботах, укладаються строкові трудові договори на строк, що сумарно протягом року не може перевищувати 180 календарних днів.

Переважне право на участь в суспільно корисних роботах надається зареєстрованим безробітним та самозайнятим мешканцям сіл.

Фінансування суспільно корисних робіт здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (у разі залучення зареєстрованих безробітних), інших джерел, не заборонених законодавством.

2. Тимчасові роботи організовуються роботодавцями на строк до 180 календарних днів, зокрема у разі потреби для заміщення тимчасово відсутніх працівників.

Фінансування тимчасових робіт здійснюється за рахунок коштів роботодавців, інших джерел, не заборонених законодавством.

3. На осіб, зайнятих на суспільно корисних та тимчасових роботах, поширюються державні соціальні гарантії, передбачені законодавством про працю та зайнятість населення, у тому числі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності тощо.

Оплата праці таких осіб здійснюється за фактично виконану роботу в розмірі, що не може бути менший від мінімального розміру заробітної плати.

4. Безробітним особам на час їх участі у виконанні суспільно корисних (тимчасових) робіт виплата допомоги по безробіттю призупиняється, а надалі поновлюється у таких самих розмірах і в строки, що були встановлені відповідно до законодавства.

5. Порядок організації, проведення та фінансування суспільно корисних та тимчасових робіт затверджує Кабінет Міністрів України.

Стаття 29. Участь роботодавців у забезпеченні зайнятості населення

1. Права і обов'язки роботодавців та їх об'єднань щодо забезпечення зайнятості населення, захисту від безробіття та його наслідків визначаються цим Законом, Законами України "Про організації роботодавців" та "Про соціальний діалог в Україні", іншими нормативно-правовими актами, колективними договорами та угодами.

2. Роботодавці беруть участь у здійсненні заходів щодо забезпечення зайнятості населення шляхом:

1) створення умов для реалізації громадянами конституційного права на працю;

2) додержання вимог законодавства про працю, зайнятість населення та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також прийнятих відповідно до нього договорів та угод;

3) узгодження з Державною службою зайнятості закладів, підприємств, установ та організацій для професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників, а також професійного перенавчання тих, хто підлягає звільненню, у тому числі інвалідів, а також навчальних планів та програм професійного навчання.

3. Роботодавці зобов'язані:

1) приймати на роботу за направленням Державної служби зайнятості осіб, зазначених у частині першій статті 16 цього Закону та інформувати її про причини відмови у працевлаштуванні таких осіб;

2) інформувати не пізніше ніж за три місяці первинні профспілкові організації про заплановане вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, строки його проведення, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, а також проводити консультації з профспілками з метою розроблення комплексу заходів щодо запобігання вивільненню, пом'якшення його наслідків і зменшення чисельності вивільнюваних працівників;

4) здійснювати інші заходи щодо сприяння зайнятості населення, передбачені колективними договорами та угодами;

5) своєчасно та в повному обсязі подавати в установленому порядку Державній службі зайнятості інформацію про:

наявність вакантних робочих місць (посад) у тому числі з гнучкими формами зайнятості;

заплановане масове та фактичне вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі припиненням або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності (штату) працівників.

4. Роботодавці мають право:

1) проводити добір працівників самостійно, через Державну службу зайнятості або приватне агентства зайнятості;

2) одержувати від Державної служби зайнятості безоплатно інформацію про пропонування робочої сили, послуги з добору і направлення на працевлаштування незайнятого населення та осіб, зазначених у частині першій статті 14 цього Закону, а також інших осіб, які шукають роботу;

3) брати участь в організації та проведенні суспільно корисних та тимчасових робіт;

4) використовувати працю (послуги) іноземців та осіб без громадянства в порядку, визначеному законом;

5) оскаржувати в установленому порядку дії або бездіяльність Державної служби зайнятості;

5. Роботодавцям забороняється:

1) висувати будь-які вимоги дискримінаційного характеру в оголошеннях (рекламі) про роботу та під час проведення добору працівників, а також вимагати від осіб, які шукають роботу, подання відомостей про особисте життя;

2) використовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховання трудових відносин.

Роботодавці, які порушили вимоги, зазначені у цій частині, сплачують до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

6. Організації роботодавців мають право вносити органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування обов'язкові для розгляду пропозиції щодо зайнятості населення.

7. Роботодавцям, які активно сприяють розв'язанню проблем зайнятості, надаються пільги щодо податків та інших платежів до бюджету, які частково компенсують витрати, пов'язані з працевлаштуванням додаткової кількості працівників.

8. Роботодавці, які відмовляють прийняти на роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені, відшкодовують Державній службі зайнятості всі витрати, пов'язані з працевлаштуванням, професійною підготовкою, перепідготовкою, виплатою допомоги по безробіттю для цих спеціалістів. Одержані кошти спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Стаття 30. Участь професійних спілок та їх об'єднань у забезпеченні зайнятості населення

1. Права і обов'язки професійних спілок та їх об'єднань щодо забезпечення зайнятості населення, захисту від безробіття та його наслідків визначаються цим Законом, Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", іншими нормативно-правовими актами, колективними договорами та угодами.

2. Професійні спілки та їх об'єднання:

1) беруть участь:

у здійсненні заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

у розробленні проектів актів законодавства з питань зайнятості населення та трудової міграції;

у розробленні механізму та здійсненні громадського контролю за дотриманням законодавства у сфері зайнятості населення, трудової міграції, професійного навчання та підтвердження кваліфікації працівників;

у розробленні заходів щодо соціальних гарантій та соціального захисту в питаннях забезпечення зайнятості, укладання трудових угод, звільнення працівників, надання пільг та компенсацій відповідно до законодавства;

у формуванні показників проекту бюджету Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та контролі за використанням його коштів;

2) проводять спільні з організаціями роботодавців та їх об'єднаннями, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування консультації з питань зайнятості населення.

3. Професійні спілки та їх об'єднання мають право вносити органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, роботодавцям та їх об'єднанням обов'язкові для розгляду пропозиції щодо вдосконалення механізму забезпечення зайнятості населення.

Розділ VI
БЕЗРОБІТТЯ

Стаття 31. Статус безробітного

1. Статусу безробітного може набути:

1) незайнята особа віком від 16 років до досягнення встановленого законом пенсійного віку або до оформлення пенсії (зокрема на пільгових умовах), яка через відсутність роботи не має заробітку (або інших передбачених законодавством доходів), шукає роботу, готова та здатна приступити до роботи;

2) інвалід, який не досяг встановленого законом пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" та "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам";

3) особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була звільнена у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників.

2. Статус безробітного надається Державною службою зайнятості зазначеній у частині першій цієї статті особі за її особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з восьмого дня реєстрації як такої, що шукає роботу, у центрі зайнятості за місцем проживання. Реєстрація громадян провадиться при пред'явленні паспорта і трудової книжки, а в разі потреби - військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють.

Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних в Державній службі зайнятості, а також умови видачі клопотань до органів Пенсійного фонду України щодо дострокового виходу на пенсію безробітних встановлюються Кабінетом Міністрів України.

3. Особа, що має статус безробітного, одержує матеріальне забезпечення на випадок безробіття та інші соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

4. Державна служба зайнятості повинна запропонувати зареєстрованому безробітному підходящу роботу, у тому числі - з переліку суспільно корисних та тимчасових робіт, як правило, у строк, який не перевищує 3 місяців. У разі неможливості надати безробітному підходящу роботу, Державна служба зайнятості повинна запропонувати йому пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію.

Стаття 32. Права, обов'язки та відповідальність зареєстрованих безробітних

1. Зареєстровані безробітні мають право на:

1) безоплатне одержання від Державної служби зайнятості:

послуг з пошуку підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, в тому числі на суспільно корисні та тимчасові роботи;

консультаційних, інформаційних та профорієнтаційних послуг з метою обрання або зміни виду діяльності (професії);

інформації про свої права та обов'язки як безробітного;

відомостей про себе, які містяться в Єдиній інформаційно-аналітичній системі Служби;

2) матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

3) оскарження, у тому числі до суду, дій або бездіяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, їх посадових осіб, що призвели до порушення прав щодо зайнятості особи.

2. Зареєстровані безробітні зобов'язані:

1) самостійно та за сприяння Державної служби зайнятості здійснювати активний пошук роботи, який полягає у вжитті цілеспрямованих заходів для працевлаштування, зокрема участі у конкурсних доборах роботодавців;

2) відвідувати центр зайнятості за місцем проживання у встановлені і погоджені дату і час, але не рідше ніж один раз на тридцять календарних днів, з урахуванням можливого виникнення незалежних від безробітних обставин, таких як:

тимчасова непрацездатність, зокрема у зв'язку з доглядом за хворою дитиною;

виклик до правоохоронного органу та суду;

смерть родича першого ступеня спорідненості;

інших обставин, що підтверджуються відповідними документами;

3) інформувати центр зайнятості за місцем проживання протягом трьох робочих днів про зміну обставин втрати статусу безробітного, визначених у частині першій статті 43 цього Закону;

4) виконувати письмові рекомендації центру зайнятості за місцем проживання щодо пошуку роботи.

3. Зареєстровані безробітні несуть відповідальність за достовірність поданих до центру зайнятості за місцем проживання даних та документів, на підставі яких приймалися рішення щодо їх реєстрації та перебування на обліку як безробітних, надання соціальних послуг та матеріального забезпечення, а також за своєчасність подання даних, які впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг під час перебування їх на обліку в державній службі зайнятості.

Стаття 33. Припинення реєстрації безробітного

1. Реєстрація безробітного в Державній службі зайнятості припиняється у разі:

1) набуття зайнятості відповідно до статті 4 цього Закону;

2) поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили;

3) подання до центру зайнятості за місцем проживання письмової заяви про відмову від її послуг;

4) зміни реєстрації місця проживання;

5) відмови без поважних причин від двох пропозицій підходящої роботи, а для безробітних, які вперше шукають роботу та не мають професії (спеціальності) - від двох пропозицій проходження професійної підготовки, перепідготовки за направленням Державної служби зайнятості;

6) відмови від дворазового пропонування підходящої роботи за професією (спеціальністю), набутою за направленням Державної служби зайнятості;

7) припинення без поважних причин професійного навчання за направленням Державної служби зайнятості;

8) невідвідування без поважних причин центру зайнятості за місцем проживання впродовж 30 робочих днів з дати призначення такого відвідування;

9) встановлення факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких було прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, призначення (виплати) матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг;

10) встановлення факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких приймалося рішення щодо надання їй статусу безробітного, призначення (виплати) матеріального забезпечення та надання соціальних послуг, у тому числі - факту виконання нею оплачуваної роботи (надання послуг);

11) набрання законної сили вироком суду про засудження особи до позбавлення волі, обмеження волі, арешту (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням);

12) вступу до навчального закладу на навчання за денною формою;

13) призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу;

14) призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, зокрема на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку;

15) подання заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку або тривалістю, визначеною у медичному висновку;

16) з дня видачі довідки до акту огляду медико-соціальної експертною комісією з висновками щодо визнання інваліда непрацездатною особою;

17) підстав, передбачених порядком реєстрації, перереєстрації та ведення обліку безробітних громадян, а також, умов видачі клопотань до органів Пенсійного фонду України на достроковий вихід на пенсію безробітних, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

18) смерті безробітного або визнання його за рішенням суду померлим, безвісно відсутнім, недієздатним чи обмежено дієздатним.

2. У разі припинення реєстрації відповідно до пунктів 5-9 частини першої цієї статті безробітний має право на наступну реєстрацію у Державній службі зайнятості не раніше ніж через 90 календарних днів, з дати зняття обліку.

Стаття 34. Масове вивільнення працівників з ініціативи роботодавця

1. Масовим (крім випадку ліквідації юридичної особи) є одноразове або протягом трьох місяців вивільнення з ініціативи роботодавця 10 і більше відсотків працівників підприємства, установи, організації.

2. Показники масового вивільнення працівників встановлюються угодами, укладеними на загальнодержавному, галузевому та регіональному рівні, а також колективними договорами.

3. Розроблення заходів щодо забезпечення зайнятості працівників, які підлягають вивільненню, здійснюється відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за участі сторін соціального діалогу.

4. У разі коли масове вивільнення працівників спричинило різке зростання безробіття на відповідній території, ситуація на ринку праці визнається кризовою. Для вжиття заходів щодо запобігання різкому зростанню безробіття під час масового вивільнення працівників можуть утворюватися спеціальні комісії в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Розділ VII
ПРОФЕСІЙНА ОРІЄНТАЦІЯ ТА ПРОФЕСІЙНЕ НАВЧАННЯ

Стаття 35. Професійна орієнтація населення

1. Держава розробляє і реалізовує політику у сфері професійної орієнтації населення з метою забезпечення умов для оптимізації професійного самовизначення особи та задоволення потреб ринку праці у працівниках відповідних професій і кваліфікацій.

2. Заходи професійної орієнтації здійснюються навчальними закладами, закладами охорони здоров'я, реабілітаційними установами, медико-соціальними експертними комісіями, Державною службою зайнятості, центрами професійної орієнтації населення, молодіжними центрами праці, військкоматами, установами виконання покарань, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, а також особами, що надають послуги з професійної орієнтації.

Стаття 36. Професійна орієнтація осіб, які звернулися до Державної служби зайнятості

1. Професійна орієнтація осіб, які звернулися до Державної служби зайнятості здійснюється шляхом:

1) професійного інформування, що полягає у наданні відомостей про трудову діяльність та її роль у професійному самовизначенні особи, інформації про стан ринку праці, зміст та перспективи розвитку сучасних професій і вимоги до особи, форми та умови оволодіння професіями, можливості професійно-кваліфікаційного кар'єрного зростання, що випливає на формування професійних інтересів, намірів та мотивації особи на обрання або зміни виду трудової діяльності, професії, кваліфікації, роботи;

2) професійного консультування, що полягає в наданні фахівцем з професійної орієнтації послуг з метою оптимізації професійного самовизначення особи на основі виявлення її індивідуально-психологічних характеристик, особливостей життєвих ситуацій, професійних інтересів, нахилів, стану здоров'я та з урахуванням потреби ринку праці;

3) запровадження науково обгрунтованої системи заходів щодо забезпечення встановлення професійної придатності особи (відповідності особи вимогам професійної діяльності) до провадження конкретних видів професійної діяльності та зайняття посад згідно з установленими вимогами.

2. Положення про надання послуг з професійної орієнтації Державною службою зайнятості затверджує центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної політики.

Стаття 37. Професійне навчання

1. Професійне навчання - набуття та удосконалення професійних знань, умінь та навичок особи відповідно до її покликання і здібностей, що забезпечує відповідний рівень професійної кваліфікації для професійної діяльності та конкурентоспроможності на ринку праці.

2. Держава розробляє та реалізовує політику у сфері професійної освіти для забезпечення економіки країни працівниками, враховуючи інтереси особистості, потреби економіки та ринку праці.

Професійна освіта реалізується шляхом первинної професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації у професійно-технічних, вищих навчальних закладах, навчальних закладах післядипломної освіти, безпосередньо на виробництві та у сфері послуг, з метою здобуття особою кваліфікації або приведення її рівня у відповідність до вимог виробництва (роботодавця).

3. Система професійного навчання охоплює:

осіб, які проходять первинну професійну підготовку в навчальних закладах та інших установах, що здійснюють або забезпечують підготовку кваліфікованих робітників і фахівців;

працівників, які проходять первинну професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації впродовж трудової діяльності;

безробітних, які шукають роботу і потребують первинної професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації.

4. Державна політика щодо підвищення якості та конкурентоспроможності працівників відповідно до вимог сучасного виробництва та сфери послуг здійснюється через формування системи безперервної професійної освіти впродовж трудової діяльності, сприяння роботодавцям у здійсненні професійного навчання працівників.

Реалізація державної політики щодо підготовки фахівців та кваліфікованих робітників здійснюється через формування державного замовлення на підготовку кадрів у навчальних закладах, на підприємствах, в установах та організаціях з надання освітніх послуг відповідно до потреб економіки та ринку праці, залучення роботодавців до освітніх та наукових процесів.

Державне замовлення на підготовку робітничих кадрів та фахівців з вищою освітою формується центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики на підставі пропозицій центральних органів виконавчої влади, які здійснюють функції державного регулювання у відповідних сферах, місцевих органів виконавчої влади, всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців і підприємців.

5. Роботодавець має право укладати з працівниками або іншими особами, які не перебувають з ними в трудових відносинах, договори про направлення їх до навчальних закладів для професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації.

Відповідно до договору, на працівника або іншу особу, яка направляється на навчання, покладається обов'язок відпрацювати після закінчення навчання протягом погодженого сторонами строку, але не більше, ніж три роки.

Відмова працівника або іншої особи відпрацювати в роботодавця протягом погодженого з ним строку, звільнення з роботи до закінчення цього строку покладає на цього працівника або іншу особу обов'язок відшкодувати роботодавцю витрати, пов'язані з оплатою навчання, або їх частину пропорційно до відпрацьованого строку на умовах, що визначаються договором. Працівник або інша особа не зобов'язана відшкодовувати роботодавцю витрати, пов'язані з навчанням, якщо вона не стала до роботи або була звільнена з роботи з таких причин:

1) встановлення інвалідності;

2) за ініціативою роботодавця, що не пов'язане з учиненням працівником винних дій;

3) призову на військову службу чи направлення на альтернативну (невійськову) службу;

4) за власною ініціативою у зв'язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства, колективних угод, колективного або трудового договору.

6. Норми цієї статті застосовуються також у разі, якщо працівник направляється на професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації із звільненням з роботи чи до прийняття на роботу.

Стаття 38. Професійне навчання зареєстрованих безробітних

1. Професійне навчання зареєстрованих безробітних - первинна професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації можуть здійснюватися за направленням Державної служби зайнятості, якщо:

неможливо підібрати підходящу роботу через відсутність у безробітної особи необхідної професійної кваліфікації;

необхідно змінити професію (спеціальність, зайняття) у зв'язку з відсутністю роботи, що відповідає наявним у особи професійним навичкам;

особою втрачена здатність до виконання роботи за попередньою професією (спеціальністю).

2. Професійне навчання зареєстрованих безробітних здійснюються за рахунок коштів Державної служби зайнятості, передбачених у плані заходів щодо сприяння зайнятості населення.

Положення про професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики разом з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти, науки, молоді та спорту.

3. Професійне навчання зареєстрованих безробітних організується Державною службою зайнятості на замовлення роботодавця або для самозайнятості, провадження підприємницької діяльності відповідно до побажань безробітних, і здійснюється у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, на підприємствах, в центрах професійно-технічного навчання, в установах та організаціях незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання.

Для підвищення конкурентоспроможності безробітних на ринку праці, сприяння їх самозайнятості Державна служба зайнятості організовує професійне навчання за укрупненими (інтегрованими) робітничими професіями.

4. Право в пріоритетному порядку пройти професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації мають безробітні інваліди, безробітні громадяни після закінчення 6-місячного періоду безробіття, громадяни, звільнені з військової служби, а також дружини (чоловіки) військовослужбовців і громадян, звільнених з військової служби, випускники загальноосвітніх установ, а також громадяни, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності).

5. Організація професійного навчання безробітних громадян здійснюється Державною службою зайнятості на договірних засадах з безробітними громадянами, роботодавцями, навчальними закладами, у відповідності до Інструкції затвердженої центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики.

Роботодавці - замовники кадрів беруть участь у визначенні змісту навчання, кваліфікаційній атестації безробітних, надають робочі місця для їх виробничого навчання, виробничої практики або стажування.

6. За безробітним, який проходить професійне навчання за направленням Державної служби зайнятості, зберігається виплата допомоги по безробіттю у розмірах і в строки, встановлені відповідно до законодавства.

Розділ VIII
ПРИВАТНІ АГЕНТСТВА ЗАЙНЯТОСТІ

Стаття 39. Діяльність приватних агентств зайнятості

1. Приватне агентство зайнятості - це суб'єкт господарювання, утворений та зареєстрований в установленому законом порядку, що надає громадянам послуги щодо їх працевлаштування, а також послуги з підбору кадрів для роботодавців в Україні та за кордоном.

Державна реєстрація приватного агентства зайнятості здійснюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". Діяльність агентств зайнятості, яка пов'язана з наданням послуг із посередництва у працевлаштуванні за кордоном, підлягає обов'язковому ліцензуванню і регулюється цим Законом та іншими законодавчими актами України.

2. Перелік приватних агентств зайнятості формується та ведеться Державною службою зайнятості у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики, на підставі відомостей, які надаються Державною реєстраційною службою.

3. Агентства зайнятості, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні громадян в Україні, мають право:

надавати громадянам послуги з пошуку роботи;

надавати роботодавцям відповідно до їх замовлень послуги у доборі працівників у межах укладених з роботодавцями договорів (контрактів).

4. Агентства зайнятості, які надають послуги із посередництва у працевлаштуванні громадян за кордоном, мають право:

надавати послуги з пошуку роботи відповідно до заявок роботодавця (його контрагента) або уповноваженого ним органу (особи) щодо незайнятих робочих місць (вакантних посад) у межах укладених зовнішньоекономічних договорів (контрактів);

надавати інформаційно-консультаційні послуги щодо умов та можливостей працевлаштування, соціального захисту працевлаштованих, найменування та місцезнаходження роботодавців.

Агентства надають інші послуги з працевлаштування, не заборонені законодавством.

5. Приватне агентство зайнятості зобов'язане:

1) надавати достовірну інформацію про наявний попит на робочу силу (вакансії) в засобах масової інформації, включаючи рекламу;

2) співпрацювати з підприємствами, установами та організаціями, профспілками та їх об'єднаннями, організаціями роботодавців та їх об'єднаннями;

3) забезпечувати захист інформації, що надійшла від громадян, які звертаються з метою працевлаштування, та дотримання правил використання і поширення такої інформації, встановлених Законами України "Про інформацію" та "Про захист персональних даних", а також конфіденційність комерційної інформації роботодавців відповідно до закону;

4) своєчасно та в повному обсязі подавати Державній службі зайнятості відомості про вакансії на ринку праці у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики;

5) своєчасно та в повному обсязі подавати Державній службі зайнятості адміністративні дані про результати своєї діяльності в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики;

6) забезпечувати реалізацію та захист прав працівників, найнятих з метою виконання ними роботи в іншого роботодавця, у сфері праці та загальнообов'язкового державного соціального страхування.

6. Роботодавець, який звертається до приватного агентства зайнятості, зобов'язаний подавати достовірні заявки на підбір працівників.

Приватне агентство зайнятості зобов'язане надавати роботодавцю достовірну інформацію відносно пошукачів робочих місць.

Взаємні претензії між приватними агентствами зайнятості та роботодавцями вирішуються у судовому порядку.

7. Обмеження щодо змісту оголошень (реклами) про вакансії та відповідальність за недотримання встановленого порядку їх розповсюдження визначено у статті 10 цього Закону та у Законі України "Про рекламу".

8. Приватні агентства зайнятості можуть утворювати об'єднання (асоціації) відповідно до законодавства.

Об'єднання (асоціація) приватних агентств зайнятості має право:

набувати статусу саморегулівної організації;

надавати пропозиції щодо формування та реалізації державної політики у сфері зайнятості населення;

захищати права своїх членів та представляти їх інтереси в державних органах влади.

9. Нагляд та контроль за додержанням законодавства приватними агентствами зайнятості здійснюється уповноваженим органом з реалізації державної політики з питань державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення.

10. Посадові особи агентств зайнятості, які порушили вимоги законодавства при наданні послуг з посередництва у працевлаштуванні громадян в Україні та за кордоном, несуть відповідальність відповідно до законів України.

Стаття 40. Гарантії прав працівників, які наймаються приватними агентствами зайнятості для виконання ними роботи в іншого роботодавця

1. Приватне агентство зайнятості має право провадити наймання працівника для виконання ним роботи в іншого роботодавця на підставі трудового договору або цивільно-правового договору, укладеного між агентством та працівником, а також договору про використання праці, укладеного між агентством та роботодавцем, в якого буде виконуватися робота таким працівником агентства, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

2. Обов'язок з охорони праці, нарахування та сплата єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на користь працівника відповідно до класів професійного ризику виробництва, до якого віднесено роботодавця з яким агентством укладено договір, покладається на приватне агентство зайнятості.

Порядок оплати праці працівника та інших виплат, що можуть здійснюватися відповідно до законодавства, визначаються умовами договору, між агентством та працівником.

Розділ IX
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ ЗА КОРДОНОМ

Стаття 41. Працевлаштування за кордоном

1. Регулювання питань щодо тимчасового перебування громадян України за кордоном з метою зайняття трудовою діяльністю здійснюється відповідно до законодавства України та країни працевлаштування, міжнародних договорів, стороною яких є Україна.

2. Громадяни України можуть працевлаштуватися за кордоном через приватне агентство зайнятості та представництва іноземного суб'єкта господарювання.

3. Приватне агентство зайнятості надає послуги з пошуку роботи та працевлаштування громадян України за кордоном відповідно до цього Закону з урахуванням вимог Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та інших актів законодавства.

4. Відносини між особою, яка з метою пошуку роботи за кордоном звернулася до агентства зайнятості, регулюються договором про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, в якому передбачаються права, обов'язки та відповідальність сторін, у тому числі за достовірність наданої інформації.

5. Представництво іноземного суб'єкта господарювання, який надає послуги з працевлаштування громадян України за кордон, - установа або особа, яка відповідно до законодавства представляє інтереси такого суб'єкта в Україні, повинне мати належним чином оформлені відповідні повноваження.

Діяльність представництва іноземного суб'єкта господарювання обмежується виключно представницькими функціями, визначеними установчими документами.

Представництво може здійснювати працевлаштування громадян України за кордон у разі його акредитації в центральному органі виконавчої влади в сфері економічного розвитку в установленому законодавством порядку.

Інформацію про представництва центральний орган виконавчої влади в сфері економічного розвитку подає до Державної служби зайнятості у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики разом з центральним органом виконавчої влади в сфері економічного розвитку.

5. Громадяни України в період трудової діяльності за кордоном мають право брати участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні, зокрема пенсійному, відповідно до законодавства України, що дає їм право на соціальний захист у разі настання відповідних страхових випадків.

Розділ X
ВИКОРИСТАННЯ ПРАЦІ ІНОЗЕМЦІВ ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА В УКРАЇНІ

Стаття 42. Використання праці іноземців та осіб без громадянства в Україні

1. Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, або яким надано статус біженця в Україні, чи яким надано притулок в Україні, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист, а також ті, що одержали дозвіл на імміграцію в Україну, мають право на трудову діяльність на підставах і в порядку, встановлених для громадян України.

2. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений строк, приймаються на роботу на підставі дозволу на використання праці іноземців та осіб без громадянства.

Дозвіл видається Державною службою зайнятості підприємствам, установам та організаціям, у тому числі з місцезнаходженням за межами України (далі - роботодавцям), на строк до одного року, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Використання праці (послуг) іноземців на території України фізичними особами, у тому числі суб'єктами підприємницької діяльності, забороняється.

3. Дозвіл видається роботодавцю на використання праці іноземця або особи без громадянства виключно на визначеному робочому місці або певній посаді (у певному виді діяльності або сфері послуг), які потребують спеціальної підготовки (кваліфікації), за умови, що в Україні (регіоні) відсутні кваліфіковані працівники, які спроможні виконувати відповідний вид роботи, або є достатнє обгрунтування доцільності використання їх праці.

На час дії такого дозволу іноземцям та особам без громадянства видається посвідчення (картка) трудового мігранта.

4. Дозвіл видається також на використання праці:

іноземців, які направлені закордонним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт (послуг) на підставі договорів, укладених між вітчизняним та іноземним суб'єктом господарювання за умови, що відсоток іноземних кваліфікованих громадян, які залучаються в рамках договору, не перевищує половини загальної чисельності осіб, що працюватимуть за умовами договору;

іноземців, які відповідно до графіка специфічних зобов'язань в секторі послуг Протоколу про вступ України до СОТ (стаття II Генеральної угоди про торгівлю послугами) належать до категорій "внутрішньокорпоративні цесіонарії";

осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

У будь-якому випадку дозвіл не видається для здійснення робіт, які не потребують спеціального рівня підготовки (кваліфікації).

5. Порядок видачі, продовження дії та анулювання дозволу на використання праці(послуг) іноземців та осіб без громадянства, посвідчень (карток) трудового мігранта і розмір плати,що справляється за використання праці (послуг) іноземців та осіб без громадянства на території України, визначає Кабінет Міністрів України.

6. Іноземці та особи без громадянства не можуть призначатися на посаду або займатися трудовою діяльністю у разі, коли відповідно до законодавства призначення на відповідну посаду або зайняття відповідною діяльністю пов'язано з належністю до громадянства України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

7. Іноземці та особи без громадянства мають право провадити в Україні інвестиційну, зовнішньоекономічну та інші види діяльності відповідно до законодавства.

8. Без передбаченого цією статтею дозволу здійснюється працевлаштування:

1) іноземців, які постійно проживають в Україні;

2) іноземців, які набули статусу біженця відповідно до законодавства України або одержали дозвіл на імміграцію в Україну;

3) іноземців, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в Україні;

4) представників іноземного морського (річкового) флоту та авіакомпаній, які обслуговують такі компанії на території України;

5) працівників закордонних засобів масової інформації, акредитованих для роботи в Україні;

6) спортсменів, які набули професійного статусу, артистів та працівників мистецтва для роботи в Україні за фахом;

7) працівників аварійно-рятувальних служб для виконання термінових робіт;

8) працівників іноземних представництв, які зареєстровані на території України в установленому законодавством порядку;

9) священнослужителів, які є іноземцями і тимчасово перебувають в Україні на запрошення релігійних організацій для здійснення канонічної діяльності лише у таких організаціях з офіційним погодженням з органом, який здійснив реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації;

10) іноземців, які прибули в Україну для участі у реалізації проектів міжнародної технічної допомоги;

11) інших іноземців у випадках, передбачених законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

9. Залучення висококваліфікованих спеціалістів і робітників, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України здійснюється на підставах визначених Законом України "Про імміграцію".

10. У разі використання роботодавцем праці (послуг) іноземців або осіб без громадянства на умовах трудового або іншого договору без відповідного дозволу, встановлення факту перебування таких осіб на території України у службових справах (відрядженні) понад 45 діб протягом одного календарного року Державна служба зайнятості стягує з роботодавця штраф за кожну таку особу у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

У разі встановлення факту використання праці (послуг) іноземця та особи без громадянства на інших умовах, ніж ті, що зазначені у дозволі на використання праці іноземця та особи без громадянства, або іншим роботодавцем Державна служба зайнятості стягує з роботодавця штраф за кожну таку особу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

Порядок накладення штрафу визначається центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики.

У разі несплати (або відмови від сплати) протягом місяця у добровільному порядку зазначеного штрафу його стягнення провадиться в судовому порядку.

Кошти від стягнутих штрафів та справляння плати за використання праці (послуг) іноземці та осіб без громадянства на території України спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Розділ XI
КОНТРОЛЬ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

Стаття 43. Контроль за додержанням законодавства про зайнятість населення

1. Державний контроль за додержанням законодавства про зайнятість населення здійснює уповноважений орган з реалізації державної політики з питань державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення та Державна служба зайнятості в межах їх повноважень.

2. Громадський контроль у сфері зайнятості населення здійснюють професійні спілки та їх об'єднання, роботодавці та їх об'єднання.

Стаття 44. Відповідальність за порушення законодавства про зайнятість

1. Посадові особи органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, а також фізичні особи - підприємці, винні у порушенні законодавства про зайнятість населення, несуть відповідальність згідно із законом.

2. У разі порушення законодавства про зайнятість населення роботодавець несе відповідальність за:

необгрунтовану відмову у прийомі на роботу зазначених у частині першій статті 14 цього Закону громадян у межах відповідної квоти - штраф за кожну відмову в розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановлених на момент виявлення порушення;

невиконання протягом року квоти для працевлаштування громадян, зазначених у частині першій цієї статті 14 цього Закону, - штраф за кожну непрацевлаштовану особу у межах відповідної квоти у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановлених на момент виявлення порушення.

3. У разі провадження суб'єктами господарювання діяльності з надання послуг з працевлаштування, у тому числі наймання працівників з метою подальшого виконання ними роботи на інших підприємствах, в установах та організаціях, а також у фізичних осіб - підприємців, без проведення державної реєстрації з таких суб'єктів стягується штраф у п'ятдесятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення, кошти від надходження якого зараховуються до Державного бюджету України.

4. У разі неподання або порушення порядку подання агентствами з працевлаштування відповідно до цього Закону відомостей про вакансії на ринку праці стягується штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення; кошти від надходження якого зараховуються до бюджету Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

5. У разі використання роботодавцем праці іноземців або осіб без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця:

на умовах трудового або іншого договору без дозволу на використання праці іноземця або особи без громадянства, Державна служба зайнятості стягує з нього штраф за кожну особу у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення;

на інших умовах, ніж ті, що передбачені зазначеним дозволом, або іншим роботодавцем Державна служба зайнятості стягує з нього штраф за кожну особу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.

6. У разі неподання або порушення роботодавцем установленого порядку подання даних, передбачених абзацом третім пункту 5 частини 3 статті 48 цього Закону, Державна служба зайнятості стягує з нього штраф у чотирикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

7. У разі використання коштів Фонду з порушенням законодавства, а також у разі порушення гарантій зайнятості осіб, яким виплачувалась допомога по частковому безробіттю (розірвання трудового договору протягом шести місяців (а якщо допомога виплачувалась менше ніж 180 календарних днів - протягом періоду, рівнозначного періоду виплати допомоги), з дня закінчення виплати допомоги з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40, пунктом 1 статті 36, частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України) сума допомоги по частковому безробіттю повертається підприємством у повному обсязі.

8. Порядок накладення штрафів, зазначених у частинах другій - шостій цієї статті, встановлює Кабінет Міністрів України.

9. У разі несплати (відмови від сплати) протягом місяця передбачених цією статтею штрафів їх стягнення здійснюється Державною службою зайнятості в судовому порядку. Суми штрафів зараховуються до бюджету Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

8. Штрафи, що накладаються за порушення вимог цього Закону, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Розділ XII
ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2013 року.

2. Роботодавець, який протягом року забезпечував створення нових робочих місць та працевлаштовував на них працівників із заробітною платою не менше ніж три мінімальні заробітні плати, звільняється від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в наступному році за кожного працевлаштованого на нове робоче місце в попередньому році.

Сплата єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за таких осіб здійснюється за рахунок коштів, передбачених у бюджеті Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття з урахуванням асигнувань Державного бюджету України для забезпечення молоді, яка здобула професійно-технічну або вищу освіту, першим робочим місцем за отриманою відповідною професією (спеціальністю), та Фонду соціального захисту інвалідів у разі працевлаштування інваліда, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

3. У кошторисах державних цільових програм, національних проектів, регіональних програм розвитку та інфраструктурних проектів на створення нових робочих місць резервується не менше 3 відсотків сукупних витрат.

4. Визнати такими, що втратили чинність:

Закон України "Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотацій роботодавцям" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., N 2, ст. 40).

Постанова Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про зайнятість населення" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., N 14, ст. 171, N 32, ст. 428);

5. Кабінету Міністрів України:

- у тримісячний термін з дня опублікування цього Закону підготувати та внести на розгляд Верховної Ради України проект Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., N 2-3, ст. 11 із наступними змінами), яким передбачити зменшення в два рази розміру єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

- у місячний термін з дня опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

6. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) У Бюджетному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., N 50 - 51, ст. 572, з наступними змінами):

статтю 43 доповнити частиною шостою такого змісту:

"6. Під час здійснення операцій, пов'язаних з використанням коштів Державної служби зайнятості України застосовується казначейське обслуговування у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України";

частину третю статті 65 після абзацу першого доповнити новим абзацом другим такого змісту:

"У разі, якщо надходження від податку на доходи фізичних осіб перевищують надходження за відповідний місяць минулого року з урахуванням коефіцієнта зростання заробітної плати по країні за останні 12 місяців, уся сума перевищення надходжень від податку на доходи фізичних осіб зараховується у повному обсязі до доходів бюджетів сіл, їх об'єднань, селищ, міст районного значення".

2) Кодекс України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984, додаток до N 51, ст. 1122, з наступними змінами) доповнити статтею 414 такого змісту:

"Стаття 414. Ненадання інформації про використання найманої праці

Ненадання або порушення посадовими особами підприємства, установи та організації, а також, фізичними особами, які використовують найману працю, встановленого порядку надання інформації про попит на робочу силу (вакансії), прийняття на роботу працівників, а також про виконання фізичними особами робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами - тягне за собою накладення штрафу у п'ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати".

3) У статті 24 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., N 20-21, ст. 190, з наступними змінами):

у пункті 3 слова "оплачуваних громадських" замінити словами "суспільно корисних та тимчасових", а слова "для осіб, зареєстрованих як безробітні" - вилучити;

доповнити статтю пунктами 7 - 14 такого змісту:

"7) розробляє та здійснює заходи щодо реалізації державної політики сприяння зайнятості населення на рівні регіону;

8) вивчає процеси, що відбуваються на ринку праці, у сфері зайнятості населення та професійного навчання, проводить їх оцінку, прогнозування попиту та пропонування робочої сили, інформування населення та органів виконавчої влади про стан ринку праці;

9) здійснює заходи щодо своєчасного запобігання масовому безробіттю;

10) визначає напрями розширення в регіоні сфери застосування праці за рахунок створення робочих місць у пріоритетних галузях економіки, розвитку малого бізнесу, підприємницької діяльності, селянських (фермерських) господарств тощо;

11) розробляє та здійснює заходи щодо сприяння працевлаштування вивільнених працівників, зокрема з професійної орієнтації та професійного навчання;

12) проводить іншу роботу щодо сприяння зайнятості населення".

4) У Законі України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., N 22, ст. 171, з наступними змінами):

у статті 1:

пункти 3, 4, 7, 10 та абзац третій пункту 8 виключити;

доповнити статтю новим абзацом такого змісту:

"Терміни "застраховані особи", "страхувальники", "роботодавець" вживаються у цьому Законі у розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".";

у статті 7:

абзац третій та четвертий частини першої виключити;

у частині другій статті 7:

абзаці четвертий викласти в такій редакції: "пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць, компенсацію його витрат відповідно до норм статей 16, 18, 23, 24, 26, 28, п. 2 Перехідних положень Закону України "Про зайнятість населення", фінансування організації оплачуваних суспільно корисних робіт для безробітних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; ";

доповнити новим абзацом п'ятим такого змісту:

"надання громадянам, віком старше 45 років, яким до настання права на пенсію за віком залишилося 15 і менше років і страховий стаж яких складає не менше 20 років, направлень на перепідготовку, спеціалізацію, підвищення кваліфікації, стажування за професіями та спеціальностями для пріоритетних видів економічної діяльності за їх зверненнями відповідно до статті 26 Закону України "Про зайнятість населення";

У зв'язку з цим абзаци п'ятий - восьмий вважати відповідно шостим - дев'ятим;

абзац восьмий статті 7-1 виключити;

у статті 12:

абзац перший частини першої викласти в такій редакції:

"Виконавча дирекція Фонду є виконавчим органом правління Фонду, який забезпечує виконання рішень правління. Виконавча дирекція утворюється центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики за поданням правління Фонду. Керівник та заступники керівника виконавчої дирекції Фонду призначаються керівником центрального органу виконавчої влади у сфері соціальної політики";

абзац перший частини другої виключити;

в частині восьмій статті 13 та частині першій статті 14 слова "праці та соціальної політики" замінити словами "соціальної політики";

в частині восьмій статті 13 слова "за погодженням з Українським координаційним комітетом сприяння зайнятості населення" виключити;

статтю 16 викласти у такій редакції:

"Стаття 16. Бюджет Фонду

1. Джерелами формування бюджету Фонду є:

1) надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у розмірах, визначених законом;

2) суми фінансових санкцій, застосованих відповідно до цього Закону та Закону України "Про зайнятість населення", інших законів до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів Фонду, недотримання законодавства про зайнятість населення, а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за такі порушення;

3) кошти державного бюджету, що спрямовуються до Фонду у випадках, встановлених законом;

4) доходи від розміщення тимчасово вільних коштів, у тому числі резерву коштів Фонду;

5) благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.

2. Кошти бюджету Фонду використовуються на:

1) виплату забезпечення та надання соціальних послуг, передбачених статтею 7 цього Закону, фінансування заходів, передбачених статтею 7-1 цього Закону;

2) здійснення заходів відповідно до Закону України "Про зайнятість населення";

3) відшкодування Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних із достроковим виходом на пенсію осіб, зазначених у статті 18 цього Закону;

4) формування резерву коштів.

3. Кошти бюджету Фонду щодо забезпечення виплати допомоги по безробіттю є захищеними. Фінансування цих видатків проводиться у першочерговому порядку.

4. До коштів страхування на випадок безробіття застосовується казначейська форма обслуговування в порядку, передбаченому для обслуговування Державного бюджету України.

5. Бюджет Фонду затверджується Кабінетом Міністрів України.

Виконавча дирекція Фонду розробляє проект бюджету передає його на розгляду правління Фонду. Після ухвалення проекту правління Фонду подає його у встановленому порядку міністру - керівнику центрального органу виконавчої влади у сфері соціальної політики для внесення на розгляд Кабінету Міністрів України.

6. З метою забезпечення фінансової стабільності Фонду формується резерв коштів.

Порядок формування та використання резерву коштів Фонду встановлюється Кабінетом Міністрів України.

7. Закупівля товарів, робіт і послуг за кошти страхування на випадок безробіття здійснюється відповідно до вимог та процедур, визначених Законом України "Про здійснення державних закупівель";

8. Фінансування витрат на утримання та забезпечення діяльності виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів, управління Фондом, розвиток його матеріальної та інформаційної бази здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.";

у частині першій статті 17:

доповнити новим підпунктом 2 такого змісту:

"2) здійснення, відповідно до Закону України "Про зайнятість населення", заходів щодо сприяння зайнятості населення;"

У зв'язку з цим підпункти 2 - 4 вважати відповідно підпунктами 3 - 5;

абзац третій підпункту 3 виключити;

частини третю статті 21 викласти в такій редакції:

"3. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала страхуванню на випадок безробіття або брала добровільну участь у системі страхування на випадок безробіття, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою:

ТП - Св: В,

де ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається у місяцях;

Св - сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, сплаченого за відповідний місяць;

В - мінімальний розмір страхового внеску за відповідний місяць.";

у статті 22:

абзац перший частини першої викласти у такій редакції:

"1. Право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.";

частину другу викласти у такій редакції:

"2. Застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шість місяців, або звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, особи, зазначені у частині другій статті 6 цього Закону, мають право на допомогу у мінімальному розмірі.";

абзац перший частини четвертої доповнити словами "а для осіб, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону - 180 календарних днів.";

частину сьому доповнити словами "крім осіб, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону.";

статті 24 - 27 виключити;

частину п'яту статті 38 викласти у такій редакції:

"5. Право застосовувати фінансові санкції та накладати адміністративні штрафи від імені Фонду мають керівник виконавчої дирекції Фонду, його заступники, керівники робочих органів виконавчої дирекції Фонду.";

у частині 3 розділу VIII "Прикінцеві положення":

абзац п'ятий виключити".

5) У Законі України "Про рекламу" (Відомості Верховної Ради України, 2009, N 44, ст. 655):

доповнити статтею 24-1 такого змісту:

"Стаття 24-1. Реклама послуг із працевлаштування

1. Забороняється в рекламі про вакансії (прийом на роботу) зазначати вік кандидатів, пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати вимоги, що надають перевагу жіночій або чоловічій статі, представникам певної раси, кольору шкіри (за виключенням випадків, визначених законодавством, та з винятком специфічної роботи, яка може виконуватись виключно особами певної статі), політичних, релігійних та інших переконань, членства у професійних спілках або інших об'єднаннях громадян, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

2. Текст реклами про діяльність приватних агентств зайнятості має містити примітку: "Приватному агентству зайнятості забороняється отримувати від громадян, яким надано послуги з пошуку роботи та сприяння в працевлаштуванні, інші пов'язані з цим послуги, плату гонорарів, комісійних або інших винагород".

3. У разі порушення вимог цієї статті рекламодавець, сплачує до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.";

частину першу статті 26 доповнити абзацом такого змісту:

"органи Державної служби зайнятості - щодо реклами про вакансії (прийом на роботу).";

частину першу статті 27 доповнити абзацом другим такого змісту:

"Норми цієї статті не поширюються на порушення статті 24-1 цього Закону.";

6) У статті 7 Закону України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., N 27, ст. 211):

у реченні першому абзацу п'ятого слова "робочих місць" виключити, слова "визначається місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування" замінити словами "встановлюється підприємствам, установам, організаціям";

абзаци шостий та сьомий викласти у такій редакції:

"У разі відмов в прийомі на роботу молодих громадян у межах встановленої квоти з підприємств, установ та організацій стягується штраф у розмірі, встановленому в частині другій статті 52 Закону України "Про зайнятість населення".

Ці кошти спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і використовуються для забезпечення зайнятості молоді шляхом направлення державною службою зайнятості на працевлаштування з подальшим відшкодуванням витрат роботодавця на заробітну плату за рахунок коштів цього Фонду та її професійну підготовку і перепідготовку.";

у абзаці одинадцятому слово "інформацію" замінити словами "доступ до інформації";".

7) У підпункті 7 пункту "б" частини першої статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1997, N 24, ст. 170, з наступними змінами) слова "оплачуваних громадських" замінити словами "суспільно корисних та тимчасових", слова "учнівської та студентської молоді" замінити словами "самозайнятого сільського населення".

 

Голова Верховної Ради України

Опрос