Идет загрузка документа (76 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О Государственной службе по вопросам декларирования

Проект закона Украины от 23.03.2011 № 8283
Дата рассмотрения: 23.03.2011 Карта проходжения проекта

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про Державну службу з питань декларування

Цей Закон визначає статус Державної служби з питань декларування, її функції, права, обов'язки, правові основи діяльності, а також правові та організаційні засади декларування майна, доходів, витрат і зобов'язань фінансового характеру публічних службовців, використання даних декларування для виявлення та запобігання фінансовому конфлікту інтересів в діяльності публічних службовців, виявлення незаконного отримання ними благ та засади відповідальності за порушення вимог цього Закону.

РОЗДІЛ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

1. Для цілей цього Закону нижченаведені терміни використовуються у такому значенні:

блага - дарунки (пожертви), послуги, пільги матеріального та/або нематеріального характеру, в тому числі отримані в безоплатне користування або за ціною, що є суттєво нижчою за реальну;

близькі особи - подружжя, діти, батьки, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, усиновлювачі, усиновлені, а також інші особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки із публічним службовцем;

відповідальна особа - відповідальна особа з питань декларування;

дарунок (пожертва) - нерухомі або рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також майнові права, що безоплатно передаються іншими особами у власність публічному службовцю або його близьким особам;

декларація - документ встановленої форми, що затверджується Кабінетом Міністрів України, в якому відображається інформація, що підлягає декларуванню відповідно до цього Закону;

декларування - комплекс заходів, що включає надання суб'єктами декларування інформації про їх майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, у тому числі за кордоном, у визначених цим законом формі та обсязі, а також контроль з метою виявлення фінансового конфлікту інтересів та незаконного отримання благ;

конфлікт інтересів - суперечність між приватними інтересами публічного службовця та його службовими повноваженнями, наявність якої може вплинути на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання службових повноважень;

потенційний фінансовий конфлікт інтересів - існування у публічного службовця фінансових інтересів у сфері, в якій він здійснює свою службову діяльність;

приватні інтереси - будь-які інтереси публічного службовця, обумовлені особистими, родинними, дружніми чи будь-якими іншими позаслужбовими стосунками з іншими фізичними чи юридичними особами, в тому числі особисті, які виникають у зв'язку з його участю в громадських, політичних та релігійних організаціях, майнові та немайнові інтереси;

публічний службовець - особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

Державна служба з питань декларування - орган державної влади, уповноважений здійснювати державне управління в сфері декларування публічними службовцями;

фінансовий інтерес - приватний інтерес фінансового характеру;

фінансовий конфлікт інтересів - конфлікт інтересів, обумовлений фінансовим інтересом публічного службовця.

2. Інші терміни використовуються у цьому законі у значеннях, встановлених іншими законами України.

Стаття 2. Суб'єкти декларування

1. Відповідно до цілей цього Закону, до осіб, зобов'язаних здійснювати декларування, належать:

1) Президент України;

2) члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники;

3) народні депутати України;

4) депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

5) депутати місцевих рад;

6) особи, що призначаються на посади Президентом України або за його поданням;

7) особи, що призначаються на посади Верховною Радою України або за її згодою;

8) державні службовці;

9) військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, особи начальницького складу податкової міліції;

10) посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, дипломатичної служби, митної служби, державної податкової служби;

11) особи, що займають посади в органах державної влади і мають спеціальні звання, класні чини, дипломатичні та інші ранги, кваліфікаційні класи тощо;

12) посадові особи місцевого самоврядування, в тому числі сільські, селищні, міські голови;

13) судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, Голова, члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службові особи секретаріату цієї Комісії, Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій);

14) керівники державних підприємств;

15) особи, які входять до складу органів управління господарських організацій, у статутному фонді яких корпоративні права держави становлять більше 50 відсотків;

16) посадові особи юридичних осіб публічного права, які одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету;

17) посадові та службові особи інших органів державної влади,у тому числі які не є державними службовцями.

РОЗДІЛ II
ПОРЯДОК ПОДАННЯ ТА ЗМІСТ ДЕКЛАРАЦІЇ

Стаття 3. Випадки подання декларацій

1. Особа, що призначається чи обирається на посаду, зазначену у статті 2 цього Закону, до прийняття рішення про її призначення чи обрання повинна подати декларацію, до якої включається інформація, передбачена статтею 5 цього Закону, за останній календарний рік, що передує даті подання такої декларації. Ця вимога не поширюється на осіб, які до призначення чи обрання на цю посаду обіймали посаду, зазначену у статті 2 цього Закону.

2. Всі суб'єкти декларування повинні щорічно подавати декларації за попередній календарний рік не пізніше 1 квітня поточного року.

3. У разі, якщо особа більше не обіймає посаду, яка зазначена у статті 2 цього Закону, за винятком випадків її смерті або визнання судом недієздатною, вона подає декларацію за календарний рік, в якому вона припинила службу, та за наступні два календарних роки у порядку, встановленому цим законом.

4. У окремих випадках суб'єкти декларування зобов'язані подати декларацію на письмову вимогу керівника Державної служби з питань декларування та у строки, встановлені у ній.

5. Суб'єкт декларування за наявності поважних обставин має право звернутись у письмовій формі до відповідальної особи, а в разі її відсутності - до Державної служби з питань декларування, із проханням про подовження строку подання декларації, встановленого частинами першою, другою і третьою цієї статті. Строк подання декларації може бути подовжений, але не більше, ніж на два місяці (крім випадків перебування особи, у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, через тимчасову непрацездатність, перебування за межами України або під вартою - у цьому разі строк подання декларації за попередній календарний рік може бути продовжений до 31 грудня).

Стаття 4. Порядок подання декларації

1. Декларація заповнюється суб'єктом декларування у двох примірниках. При отриманні від суб'єкту декларування декларації відповідальна особа перевіряє повноту заповнення декларації та ідентичність обох примірників декларації.

2. Якщо всі графи декларації заповнені та обидва примірники декларації є ідентичними, відповідальна особа проставляє штампи із зазначенням дати прийняття декларації та ставить свій підпис на обох примірниках, після чого повертає один примірник суб'єкту декларування.

3. Якщо не всі графи декларації заповнені або її примірники є неідентичними, відповідальна особа ставить відповідний штамп та повертає обидва примірники декларації суб'єкту декларування для заповнення чи виправлення.

Стаття 5. Зміст декларації

1. Суб'єкти декларування у декларації вказують щодо себе та близьких осіб відомості про:

1) прізвище, ім'я, по батькові, ідентифікаційний номер з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, місце реєстрації та фактичного проживання, місце роботи та займану посаду, категорію посади (якщо така є);

2) об'єкти нерухомості, що належать особі на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться в її володінні чи користуванні, незалежно від форми укладення правочину про набуття такого права.

а) такі відомості включають дані: щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, володіння або користування, його вартість на дату його набуття у власність, володіння або користування;

б) у разі, якщо нерухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті. У разі, якщо нерухоме майно перебуває у володінні або користуванні, про власника такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті;

3) цінне рухоме майно, що належить особі на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні або користуванні незалежно від форми укладення правочину про набуття такого права.

а) такі відомості включають: дані щодо виду майна, характеристики майна, дату набуття його у власність, володіння або користування, вартість майна на дату його набуття у власність, володіння або користування;

б) відомості про транспортні засоби також включають дані щодо його марки та моделі, року випуску, ідентифікаційного номеру, якщо такий є;

в) у разі, якщо рухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті. У разі, якщо рухоме майно перебуває у володінні або користуванні, про власників такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті;

г) не підлягає декларуванню рухоме майно, вартість якого не перевищує 10 місячних прожиткових мінімумів, встановлених для працездатної особи на 1 січня звітного року, за винятком транспортних засобів.

4) цінні папери, в тому числі акції, облігації, чеки, сертифікати, векселі, що належать особі, із відображенням відомостей стосовно виду цінного паперу, його емітента, дати набуття цінних паперів у власність, кількості та номінальної вартості цінних паперів. У разі, якщо цінні папери передані в управління іншій особі, щодо цієї особи також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті;

5) інші корпоративні права, що належать особі, із зазначенням найменування кожного суб'єкта господарювання, його організаційно-правової форми, коду Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, частки у статутному фонді суб'єкта господарювання у грошовому та відсотковому вираженні, якщо суб'єкт має статутний фонд;

6) нематеріальні активи, що належать особі, в тому числі об'єкти інтелектуальної власності, що можуть бути оцінені в грошовому еквіваленті. До відомостей щодо нематеріальних активів включаються дані про вид та характеристики таких активів, вартість активів на момент виникнення права власності, а також про дату виникнення права на них;

7) отримані (нараховані) доходи, в тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, дарунки (пожертви) та інші доходи.

Такі відомості включають дані про вид доходу, джерело доходу та його розмір. Відомості щодо дарунків (пожертв) та інших доходів, не визначених у першому абзаці цього пункту, вказуються лише у разі, якщо розмір такого дарунку (пожертви) або доходу становить від 25 до 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої на день прийняття дарунка (пожертви), одноразово.

При цьому, публічні службовці не можуть приймати дарунки (пожертви), які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, крім випадків, встановлених законодавством, якщо вартість таких дарунків (пожертв) перевищує 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої на день прийняття дарунка (пожертви), одноразово, а сукупна вартість таких дарунків (пожертви), отриманих з одного джерела протягом року, - однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року.

8) наявні грошові активи, в тому числі готівкові кошти, кошти розміщені на банківських рахунках, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, а також активи у дорогоцінних (банківських) металах. Відомості щодо грошових активів включають дані про вид, розмір та валюту активу, а також найменування та код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України установи, в якій відкриті відповідні рахунки або до якої зроблені відповідні внески;

9) фінансові зобов'язання, в тому числі отримані кредити, позики, зобов'язання за договорами лізингу, кошти, позичені іншим особам. Відомості щодо фінансових зобов'язань включають дані про вид зобов'язання, його розмір, валюту зобов'язання, інформацію про особу, стосовно якої виникли такі зобов'язання, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті, та дату виникнення зобов'язання. Такі відомості вказуються лише у разі, якщо розмір зобов'язання перевищує 10 місячних прожиткових мінімумів, встановлених для працездатної особи на 1 січня звітного року. В разі, якщо розмір зобов'язання не перевищує 10 місячних прожиткових мінімумів, встановлених для працездатної особи на 1 січня звітного року, вказується лише загальний розмір такого фінансового зобов'язання.

У разі, якщо засобом забезпечення отриманого зобов'язання є нерухоме або рухоме майно, в декларації вказується вид майна, його місцезнаходження, заставна вартість та інформація про власника майна, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті. У разі, якщо засобом забезпечення отриманого зобов'язання є порука, в декларації має бути вказана інформація про поручителя, зазначена у пункті 1 частини першої цієї статті;

10) всі правочини, вчинені у звітному періоді, на підставі яких у особи виникає або припиняється право власності, володіння чи користування, в тому числі спільної власності, на нерухоме або рухоме майно, нематеріальні та інші активи, а також виникають фінансові зобов'язання, які зазначені в пунктах 2-9 частини першої цієї статті.

До відомостей щодо правочинів включаються дані про вид правочину, його предмет та інформація щодо найменування контрагента;

11) роботу, що виконується або виконувалась за сумісництвом: дані про займану посаду чи роботу, що виконується за угодою (контрактом), найменування суб'єкта господарювання, в якому особа працює або працювала за сумісництвом, код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи із зазначенням ідентифікаційного номеру з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків.

2. Стосовно близьких осіб обов'язково зазначається ступінь споріднення з публічним службовцем (для інших осіб, що не мають родинного зв'язку, але спільно проживають і пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки з публічним службовцем зазначається характер відносин).

3. Відомості, зазначені у частині першій цієї статті, подаються незалежно від того, чи знаходиться об'єкт декларування на території України чи за її межами.

РОЗДІЛ III
ДЕРЖАВНА СЛУЖБА З ПИТАНЬ ДЕКЛАРУВАННЯ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІ ОСОБИ

Стаття 6. Державна служба з питань декларування та гарантії її незалежності

1. Державною службою з питань декларування є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань декларування публічними службовцями майна, доходів, витрат і зобов'язань фінансового характеру, який виконує свої функції та обов'язки за відсутності політичного чи іншого зовнішнього впливу.

2. Керівник Державної служби з питань декларування має право самостійно визначати організаційну структуру, штатний розпис Державної служби з питань декларування в межах бюджетного фінансування.

3. Державна служба з питань декларування є головним розпорядником коштів Державного бюджету України.

4. Державна служба з питань декларування є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, інші печатки і штампи, рахунки у банках.

Стаття 7. Завдання Державної служби з питань декларування

1. Завданнями Державної служби з питань декларування є:

1) забезпечення виконання суб'єктами декларування вимог цього Закону;

2) виявлення та запобігання фінансовим конфліктам інтересів або потенційним фінансовим конфліктам інтересів у діяльності публічних службовців;

3) контроль та координація діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань декларування публічними службовцями;

4) методичне забезпечення з питань декларування публічними службовцями;

5) організація навчання публічних службовців з питань декларування, а також з питань виявлення та запобігання фінансовому конфлікту інтересів;

6) надання консультативної допомоги з питань декларування.

Стаття 8. Повноваження Державної служби з питань декларування

1. Для виконання покладених на нього завдань у сфері декларування Державна служба з питань декларування:

1) отримує від органів державної влади, в тому числі, наділених повноваженнями щодо здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання й досудового слідства, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, та фізичних осіб, у тому числі відповідальних осіб, інформацію, яка стосується фінансових інтересів, фінансових конфліктів інтересів чи потенційних фінансових конфліктів інтересів публічних службовців, в тому числі таку, яка містить комерційну або банківську таємницю та копії документів, що містять таку інформацію;

2) отримує від публічних службовців та їх близьких осіб письмові пояснення з питань декларування;

3) передає у разі виявлення фінансового конфлікту інтересів або потенційного фінансового конфлікту інтересів публічних службовців чи у інших випадках, передбачених статтею 16 цього Закону, повідомлення про виявлений чи потенційний фінансовий конфлікт інтересів до Головного управління державної служби України;

4) передає матеріали перевірки у разі виявлення порушень, передбачених пунктами 3, 4 статті 25 цього закону до Головного управління державної служби України;

5) притягує винних осіб до адміністративної відповідальності відповідно до цього Закону та Кодексу України про адміністративні правопорушення;

6) передає матеріали про порушення, передбачені пунктами 1, 2 статті 25 цього Закону, керівникам органів, які уповноважені приймати рішення про призначення публічних службовців на посади;

7) перевіряє дотримання законодавства з питань декларування відповідальними особами органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших установ, підприємств, організацій, співробітники яких зобов'язані подавати декларації;

8) розробляє в межах своїх повноважень проекти законів та інших нормативно-правових актів та приймає нормативно-правові акти з питань декларування;

9) визначає порядок та методику проведення перевірок декларацій, передбачених цим Законом;

10) проводить дізнання відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України щодо порушень норм цього Закону;

11) передає матеріали перевірок, проведених відповідно до вимог цього Закону, до правоохоронних органів у разі виявлення ознак злочину;

12) отримує та розглядає інформацію, що надходить з будь-яких джерел, включаючи анонімні, має право не розголошувати походження джерела інформації;

13) здійснює інші повноваження відповідно до цього Закону.

Стаття 9. Керівник Державної служби з питань декларування

1. Керівник Державної служби з питань декларування призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України на строк сім років. Керівник Державної служби з питань декларування не може призначатись на цю посаду більше ніж на один строк підряд.

2. Керівником Державної служби з питань декларування може бути громадянин України не молодше 35 років, який має вищу економічну або юридичну освіту, досвід професійної діяльності в галузі державного управління, державного контролю, фінансів або права не менше семи років.

3. Керівником Державної служби з питань декларування не може бути призначена особа, яка:

1) притягувалась до кримінальної відповідальності;

2) притягувалась до адміністративної відповідальності за корупційне діяння, притягувалась до відповідальності за порушення цього Закону;

3) притягувалась до дисциплінарної відповідальності за порушення цього Закону;

4) визнана в судовому порядку недієздатною.

4. Забороняється достроково припиняти повноваження керівника Державної служби з питань декларування, за винятком випадків:

1) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

2) притягнення до адміністративної відповідальності за корупційне діяння або притягнення до відповідальності за порушення цього Закону;

3) притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення цього Закону;

4) припинення громадянства України;

5) виїзду за кордон на постійне місце проживання;

6) тривалої хвороби, підтвердженої медичною установою, що перешкоджає його діяльності на займаній посаді;

7) визнання його недієздатності судом;

8) звільнення за власним бажанням або у разі відставки відповідно до Закону України "Про державну службу".

Стаття 10. Відповідальні особи

1. Керівник кожного органу державної влади, органу місцевого самоврядування або іншої установи, підприємства чи організації, співробітники якої повинні подавати декларації, визначає, за погодженням з Державною службою з питань декларування, особу чи осіб на яких покладаються обов'язки щодо:

1) надання консультативної допомоги суб'єктам декларування щодо заповнення і подання декларацій та з інших питань, пов'язаних з декларуванням;

2) збору декларацій публічних службовців та проведення щодо цих декларацій перевірки, визначеної статтею 14 цього Закону;

3) подовження строку подання декларацій, відповідно до частини п'ятої статті З цього Закону;

4) письмове повідомлення суб'єктів декларування про неподання декларацій або про неповноту заповнення декларацій;

5) направлення оригіналів декларацій до Державної служби з питань декларування протягом трьох робочих днів з моменту закінчення перевірки, передбаченою статтею 14 цього Закону;

6) направлення до Державної служби з питань декларування інформації та документів за її запитом;

7) попередня перевірка декларацій на наявність фінансового конфлікту інтересів або потенційного фінансового конфлікту інтересів шляхом порівняння інформації, що міститься у декларації публічного службовця, з його службовими обов'язками відповідно до порядку, встановленого Державною службою з питань декларування;

8) повідомлення Державної служби з питань декларування та керівника органу, підприємства, установи, організації, співробітником якого є відповідальна особа про виявлення фінансового конфлікту інтересів або потенційного фінансового конфлікту інтересів;

9) проведення навчання публічних службовців з питань, що стосуються декларування та запобігання фінансовому конфлікту інтересів;

10) направлення інформації про порушення вимог цього Закону суб'єктами декларування Державній службі з питань декларування.

2. Керівник органу, співробітником якого є відповідальна особа, має право відсторонити за погодженням з Державною службою з питань декларування таку відповідальну особу від виконання обов'язків, покладених на неї відповідно до цього Законом.

Стаття 11. Інформація про декларації публічних службовців

1. Державна служба з питань декларування регулярно оприлюднює результати своєї діяльності у власному спеціалізованому виданні, на офіційному сайті в мережі Інтернет та через засоби масової інформації.

2. Державна служба з питань декларування повинна забезпечувати нерозголошення, в тому числі запобігати оприлюдненню, передачі іншим способом або використанню для інших цілей, інформації, отриманої співробітниками Державної служби з питань декларування в процесі виконання ними своїх службових обов'язків, за винятком випадків, передбачених цим Законом та іншими законами України.

3. Доступ до інформації, що міститься у декларації, надається правоохоронним органам та органам, що здійснюють контрольні та наглядові функції, у межах їх повноважень, визначених законами України.

4. Державна служба з питань декларування щорічно оприлюднює відомості про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, в тому числі за кордоном, що містяться у деклараціях за минулий рік публічних службовців, зазначених у частині четвертій статті 13 цього Закону та їх близьких осіб, за винятком відомостей щодо місця реєстрації та фактичного проживання, ідентифікаційного номеру з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, номерних знаків транспортних засобів, номерів банківських та інших фінансових рахунків публічного службовця та всіх осіб, інформація про яких наводиться в декларації. Порядок оприлюднення таких відомостей встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 12. Зберігання документів Державною службою з питань декларування

1. Державна служба з питань декларування зберігає оригінали декларацій, документи та іншу інформацію, отриману від публічних службовців та з інших джерел, а також акти своїх перевірок відповідно до цього Закону протягом всього часу перебування на публічній службі суб'єкта декларування та протягом десяти років після припинення ним публічної служби. Після закінчення зазначеного строку, такі документи підлягають знищенню.

2. Зберігання документів, пов'язаних з декларуванням, здійснюється відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України за поданням Державної служби з питань декларування.

РОЗДІЛ IV
ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНОГО КОНТРОЛЮ ЗА ДЕКЛАРУВАННЯМ

Стаття 13. Види перевірок декларування

1. Державний контроль за декларуванням здійснюється з метою забезпечення подання декларацій, повноти, достовірності даних, які містяться у декларації, виявлення фінансового конфлікту інтересів або потенційного фінансового конфлікту інтересів, а також фактів незаконного отримання благ.

2. Державний контроль за декларуванням здійснюється шляхом проведення таких перевірок:

1) перевірка факту подання та повноти заповнення декларації;

2) арифметична та логічна перевірки;

3) повна перевірка фінансових інтересів суб'єкта декларування, яка включає:

а) перевірку повноти та достовірності даних, які містяться у декларації,

б) перевірку на наявність фінансового конфлікту інтересів або потенційного фінансового конфлікту інтересів,

в) перевірку на наявність факту незаконного отримання благ.

3. Перевірки, визначені у пунктах 1 та 2 частини другої цієї статті, здійснюються щодо декларацій, що подаються всіма суб'єктами декларування.

4. Повна перевірка фінансових інтересів суб'єкта декларування, визначена у пункті 3 частини другої цієї статті, здійснюється щодо:

1) декларацій, які подають Президент України, Голова Верховної Ради України, народні депутати України, Прем'єр-міністр України, члени Кабінету Міністрів України, Генеральний прокурор України та його заступники, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Голова та члени Вищої ради юстиції, члени Центральної виборчої комісії, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова та члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівники інших органів державної влади та їх заступники, члени колегіальних органів державної влади (комісій, рад), керівники органів місцевого самоврядування та їх заступники, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим та депутати місцевих рад, особи, що призначаються на посади Президентом України або за його поданням, особи, які призначаються на посади Верховною Радою України або за її згодою, державні службовці 1 та 2 категорії, посадові особи місцевого самоврядування 1 та 2 категорії, судді Конституційного Суду України та професійні судді.

2) п'яти відсотків усіх декларацій, який визначається шляхом випадкового вибору Державною службою з питань декларування за допомогою комп'ютеризованої системи, крім тих декларацій, перевірка яких передбачена пунктом 1 частини четвертої цієї статті;

3) декларацій, поданих відповідно до частини четвертої статті 3 цього Закону;

4) інших декларацій, крім декларацій, визначених пунктами 1 та 2 частини четвертої цієї статті, за ініціативою та на підставі рішення Державної служби з питань декларування, якщо він в результаті перевірок, визначених у пунктах 1, 2 частини другої цієї статті, або в результаті перевірки інформації, отриманої з будь - яких джерел, яку Державна служба з питань декларування вважає достовірною, дійде висновку, що повна перевірка може виявити порушення стосовно повноти та достовірності даних, які містяться у декларації, або фінансовий конфлікт інтересів чи факт незаконного отримання благ.

Стаття 14. Перевірка факту подання та повноти заповнення декларації

1. Перевірка факту подання та повноти заповнення декларації здійснюється відповідальними особами, а у випадку їх відсутності - Державною службою з питань декларування протягом 30 робочих днів з дня, коли така декларація повинна бути подана відповідно до статті 3 цього Закону.

2. Якщо за результатами перевірки встановлено, що суб'єкт декларування не подав декларацію, відповідальні особи, а у випадку їх відсутності - Державна служба з питань декларування, письмово повідомляє такого суб'єкта про факт неподання декларації, і суб'єкт декларування повинен подати її протягом п'яти днів з дня отримання такого повідомлення.

3. У разі виявлення під час перевірки повноти заповнення декларації будь-яких помилок або порушень встановленого порядку, відповідальні особи, а у випадку їх відсутності - Державна служба з питань декларування, письмово повідомляє про це суб'єкта декларування, який подав декларацію, вказуючи на конкретні помилки та порушення, і суб'єкт декларування повинен їх виправити протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання такого повідомлення.

4. Неподання декларації суб'єктом декларування у строк, встановлений частиною другою цієї статті, чи не подання виправленої декларації суб'єктом декларування у строк, встановлений частиною третьої цієї статті, вважається відмовою подавати декларацію, про що відповідальна особа повідомляє керівника органу, установи, підприємства чи організації, в якій працює особа, що подала декларацію, та Державну службу з питань декларування.

5. Якщо суб'єкт декларування відмовляється подавати декларацію, він несе відповідальність згідно із цим Законом.

6. Про відмову в поданні декларації відповідальною особою, а у випадку її відсутності - Державною службою з питань декларування, складається акт встановленої форми.

Стаття 15. Арифметична та логічна перевірки

1. Арифметична та логічна перевірки декларації проводяться Державною службою з питань декларування на підставі даних, що містяться у ній та в деклараціях, поданих цим суб'єктом декларування за попередні звітні періоди, з метою встановлення арифметичної точності задекларованої інформації та відповідності заявлених доходів та інших фінансових ресурсів наявним фінансовим інтересам.

Стаття 16. Повна перевірка

1. Перевірка повноти та достовірності даних, які містяться в декларації, проводиться Державною службою з питань декларування для того, щоб встановити, чи суб'єкт декларування у повному обсязі та достовірно задекларував фінансові інтереси та точно оцінив їх.

2. Перевірка на наявність фінансового конфлікту інтересів чи потенційного фінансового конфлікту інтересів суб'єкта декларування здійснюється Державною службою з питань декларування та полягає у порівнянні службових обов'язків суб'єкта декларування з його фінансовими інтересами.

3. Перевірка на наявність фактів незаконного отримання благ здійснюється Державною службою з питань декларування та полягає у порівнянні задекларованих фінансових ресурсів та доходів з видатками суб'єкта декларування, а в разі потреби, також його близьких осіб, та може включати і ґрунтуватися на інформації, отриманої з будь-яких джерел, яку Державна служба з питань декларування вважає достовірною.

4. Повна перевірка фінансових інтересів суб'єкта декларування проводиться Державною службою з питань декларування на підставі даних, що містяться у деклараціях, поданих за останній та попередні звітні періоди, та інформації, отриманої з будь-яких джерел, яку Державна служба з питань декларування вважає достовірною.

5. За результатами повної перевірки Державна служба з питань декларування складає письмовий акт.

Стаття 17. Наслідки ненадання інформації

1. Якщо суб'єкт декларування відмовляється надати Державній службі з питань декларування інформацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, або не може довести, що такі доходи чи майно були отримані із законного джерела, це розцінюється як презумпція (що може бути спростована) того, що суб'єкт декларування незаконно отримав такі доходи чи майно.

2. Якщо близька особа публічного службовця відмовляється надати Державній службі з питань декларування інформацію про майно, доходи, джерела їх набуття, витрати і зобов'язання фінансового характеру такої близької особи, Державна служба з питань декларування звертається з обов'язковим для розгляду запитом про надання інформації щодо фінансових інтересів такої близької особи до органів державної влади, які здійснюють наглядові та контрольні функції, а також до правоохоронних органів.

РОЗДІЛ V
ПРАВА Й ОБОВ'ЯЗКИ СУБ'ЄКТІВ ДЕКЛАРУВАННЯ, ІНШИХ ФІЗИЧНИХ ТА ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

Стаття 18. Права суб'єктів декларування

1. Суб'єкти декларування мають право:

1) представляти свої права та законні інтереси в Державній службі з питань декларування безпосередньо або через представника;

2) звертатись щодо подовження строків подання декларації в порядку, встановленому частиною шостою статті 3 цього Закону;

3) безоплатно отримувати від Державної служби з питань декларування та відповідальних осіб інформацію щодо заповнення декларацій та бланки декларацій;

4) отримувати від Державної служби з питань декларування копію акту про результати проведення повної перевірки фінансових інтересів;

5) надавати Державній службі з питань декларування додаткову інформацію, крім тієї інформації, яку вимагається надавати відповідно до цього Закону;

6) оскаржувати до суду рішення та дії або бездіяльність Державної служби з питань декларування та його посадових осіб.

Стаття 19. Обов'язки суб'єктів декларування

1. Суб'єкт декларування повинен долучити до декларації письмову згоду, надану Державній службі з питань декларування, на:

1) збирання необхідної інформації про фінансові інтереси суб'єкта декларування та інші відомості, що необхідні для проведення перевірок, передбачених цим Законом;

2) оприлюднення декларації такого суб'єкта декларування відповідно до статті 11 цього Закону.

Форма такої письмової згоди визначається Державною службою з питань декларування.

2. На письмову вимогу Державної служби з питань декларування суб'єкт декларування повинен з'явитись до Державної служби з питань декларування, надати письмові пояснення про свої доходи, майно, джерела їх набуття і витрати, а також документи, що підтверджують такі пояснення, у строк, встановлений Державною службою з питань декларування. Цей строк може бути подовжений Державною службою з питань декларування на підставі письмового звернення суб'єкта декларування.

3. Суб'єкт декларування зобов'язаний довести Державній службі з питань декларування, що його витрати були покриті із законних доходів або що майновий стан суб'єкта декларування поліпшився за рахунок доходів із законних джерел.

Стаття 20. Обов'язки інших фізичних і юридичних осіб

1. На письмову вимогу Державної служби з питань декларування для контролю та перевірки задекларованої інформації органи державної влади, в тому числі, наділені повноваженнями щодо здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства, органи місцевого самоврядування та підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, а також фізичні особи повинні надавати запитувану інформацію про фінансові інтереси суб'єктів декларування та їх близьких осіб та інші відомості, необхідні для проведення перевірок, передбачених цим Законом.

2. На письмову вимогу Державної служби з питань декларування банки та небанківські фінансові установи зобов'язані надавати інформацію, в тому числі таку, що становить банківську таємницю, зокрема про банківські та інші фінансові рахунки суб'єктів декларування, про рух коштів та залишок коштів на таких рахунках.

3. Інформація, що запитується відповідно до частини першої та другої цієї статті, повинна надаватись Державній службі з питань декларування не пізніше тридцяти днів з дня відправлення письмового запиту, а у випадку необхідності, такий строк може бути подовжений на підставі письмового звернення фізичної чи юридичної особи.

РОЗДІЛ VI
ЗАХИСТ ПРАВ ОСІБ, ЩО СПРИЯЮТЬ ВИЯВЛЕННЮ ПОРУШЕНЬ ВИМОГ ЦЬОГО ЗАКОНУ

Стаття 21. Повідомлення щодо порушення вимог цього Закону

1. Публічний службовець, який має відомості, які на його думку, є правдивими, про вчинення суб'єктами декларування порушень, передбачених цим Законом, зобов'язаний передати такі відомості відповідальній особі, а за її відсутності - Державній службі з питань декларування.

2. Особи, які не є публічними службовцями та володіють інформацією про вчинення суб'єктами декларування порушень вимог цього Закону, мають право звернутись до відповідальної особи, а за її відсутності - до Державної служби з питань декларування з відповідним повідомленням.

3. Звернення, що не містять відомостей про особу, яка його направила, розглядаються відповідальною особою, а за її відсутності - Державною службою з питань декларування, за умови, що наведена в таких зверненнях інформація стосується конкретного суб'єкта декларування, містить конкретні фактичні дані та може бути перевірена.

Стаття 22. Особи, що сприяють виявленню порушень вимог цього Закону

1. Особами, що сприяють виявленню порушень вимог цього Закону, вважаються:

1) публічні службовці, що повідомили відповідальну особу або Державна служба з питань декларування про вчинення суб'єктами декларування порушень передбачених цим Законом;

2) особи, які не є публічними службовцями та повідомили відповідальну особу або Державна служба з питань декларування про вчинення суб'єктами декларування порушень вимог цього Закону;

3) особи, які на вимогу відповідальної особи або Державної служби з питань декларування надають їм інформацію, що сприяє виявленню порушень вимог цього Закону;

4) особи, які сприяють проведенню розслідувань порушень вимог цього Закону, в тому числі беруть участь у відповідних провадженнях як свідки;

5) особи, яки сприяють виявленню порушень вимог цього Закону в інший спосіб.

Стаття 23. Способи гарантування прав осіб, що сприяють виявленню порушень вимог цього Закону

1. Державна служба з питань декларування та відповідальні особи зобов'язані вжити всіх можливих заходів щодо забезпечення гарантій прав осіб, що сприяють виявленню порушень вимог цього Закону.

2. Посадовим особам Державної служби з питань декларування та відповідальним особам забороняється в будь-який спосіб розголошувати відомості про осіб, які повідомили про вчинення порушень вимог цього Закону.

3. Залучення Державною службою з питань декларування або відповідальною особою осіб, що сприяють виявленню порушень вимог цього Закону, до участі у провадженнях по справах про порушення вимог цього Закону як свідків може бути здійснене лише за згодою цих осіб.

4. Публічний службовець чи інша особа не можуть бути звільненими з посади або бути змушені до такого звільнення, притягнутими до відповідальності чи іншим чином переслідуватися за повідомлення інформації про вчинення порушень вимог цього Закону.

РОЗДІЛ VII
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ВИМОГ ЦЬОГО ЗАКОНУ

Стаття 24. Засади відповідальності за порушення вимог цього Закону

1. За порушення вимог цього Закону винна особа притягується до дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності.

Стаття 25. Підстави притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення вимог цього Закону

1. Підставами притягнення до дисциплінарної відповідальності відповідно до цього Закону є:

1) відмова від подання декларації після отримання відповідного повідомлення згідно з частиною другою статті 14 цього Закону;

2) відмова від надання Державній службі з питань декларування інформації, документів та письмових пояснень згідно з частиною другою статті 19 цього Закону;

3) перешкоджання у будь-який спосіб посадовій особі Державної служби з питань декларування чи відповідальній особі у проведенні перевірок, передбачених цим Законом;

4) звільнення з посади або змушення до такого звільнення, притягнення до відповідальності чи іншим чином переслідування за повідомлення інформації про вчинення порушень цього Закону.

Стаття 26. Дисциплінарні стягнення, що можуть застосовуватись до публічних службовців за порушення вимог цього Закону

1. За вчинення порушень, передбачених статтею 25 цього Закону, до публічного службовця можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення:

1) звільнення з публічної служби;

2) пониження по службі;

3) попередження про неповну службову відповідність.

2. За вчинення порушень інших вимог цього Закону притягнення публічних службовців до дисциплінарної відповідальності здійснюється відповідно до законів України.

3. Дисциплінарне стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність застосовується у випадку, якщо порушення, передбачене статтею 25 цього Закону, вчинене публічним службовцем вперше, публічний службовець під час службового розслідування визнав свою провину у вчиненні порушень вимог цього закону та своїми діями сприяв усуненню його наслідків.

4. Дисциплінарне стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність також застосовується у разі, якщо до публічного службовця за порушення, передбачене статтею 25 цього Закону, протягом року було застосовано інше дисциплінарне стягнення відповідно до законів України за таке ж саме порушення.

5. Дисциплінарне стягнення у вигляді пониження по службі застосовується, якщо публічний службовець після застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність повторно вчинив таке ж саме порушення протягом одного року або не сприяв усуненню його наслідків, або наслідки такого порушення не можуть бути усунені. Дисциплінарне стягнення у вигляді пониження по службі може бути застосоване лише за умов наявності вакантної посади або можливості ротації з іншим публічним службовцем.

6. Дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з публічної служби застосовується, якщо:

1) публічний службовець вчинив порушення, передбачене пунктами 1, 2 статті 25 цього Закону;

2) публічний службовець протягом року після застосування дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність вчинив таке ж саме порушення;

3) публічний службовець протягом року після застосування дисциплінарного стягнення у вигляді пониження по службі вчинив таке ж саме порушення.

Стаття 27. Порядок дисциплінарного провадження у справах про порушення вимог цього Закону

1. Накладення дисциплінарних стягнень на публічних службовців за вчинення порушень вимог цього Закону здійснюється посадовими особами або органами, до повноважень яких віднесено право призначати відповідних публічних службовців на посаду.

2. Перед застосуванням дисциплінарних стягнень за порушення вимог, передбачених пунктами 3, 4 статті 25 цього Закону, Головним управлінням державної служби України має бути проведено службове розслідування у порядку, встановленому Законом України "Про державну службу".

Стаття 28. Оскарження рішень про застосування дисциплінарних стягнень

1. Публічний службовець, до якого згідно з цим Законом застосовано дисциплінарне стягнення, має право оскаржити відповідне рішення шляхом звернення до суду.

2. Орган чи посадова особа, уповноважені застосовувати дисциплінарні стягнення, після отримання подання про застосування дисциплінарного стягнення до публічного службовця, мають право подати до Головного управління державної служби України мотивоване заперечення щодо зазначеного подання.

3. Головне управління державної служби України розглядає заперечення протягом п'ятнадцяти днів з дня його надходження та підтверджує або скасовує оскаржуване подання.

4. На час розгляду Головним управлінням державної служби України заперечення на подання про застосування дисциплінарного стягнення до публічного службовця, він вважається відстороненим від виконання службових обов'язків.

5. У разі підтвердження подання орган чи посадова особа, уповноважена застосовувати дисциплінарні стягнення, зобов'язаний виконати його.

Стаття 29. Засади адміністративної відповідальності за порушення вимог цього Закону

1. Передбачені цим Законом заходи адміністративної відповідальності застосовуються до осіб, до яких в силу особливостей їх правового статусу не можуть бути застосовані передбачені цим Законом заходи дисциплінарної відповідальності, зокрема:

1) Президент України;

2) члени Кабінету Міністрів України;

3) народні депутати України;

4) депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

5) депутати місцевих рад;

6) сільські, селищні та міські голови;

7) керівники державних підприємств, за винятком тих, що можуть бути притягнені до дисциплінарної відповідальності;

8) особи, які входять до складу органів управління господарських організацій, у статутному фонді яких корпоративні права держави становлять більше 50 відсотків, за винятком тих, що можуть бути притягнені до дисциплінарної відповідальності;

9) особи, на яких покладено обов'язок здійснювати декларування після припинення публічної служби, як це передбачене частиною третьою статті 3 цього Закону.

Стаття 30. Підстави для притягнення до адміністративної відповідальності за порушення вимог цього Закону

1. Відмова від подання декларації після отримання відповідного повідомлення згідно з частиною другою статті 14 цього Закону, -

тягне за собою накладення на публічного службовця штрафу у розмірі 100 відсотків його сукупного доходу за попередній рік.

2. Відмова від надання Державній службі з питань декларування інформації, документів та письмових пояснень згідно з частиною другою статті 19 цього Закону, -

тягне за собою накладення на публічного службовця штрафу у розмірі 100 відсотків його сукупного доходу за попередній рік.

3. Перешкоджання у будь-який спосіб посадовій особі Державної служби з питань декларування чи відповідальній особі у здійсненні зовнішнього контролю та перевірок, -

тягне за собою накладення на публічного службовця штрафу у розмірі 100 відсотків його сукупного доходу за попередній рік.

4. Звільнення з посади публічного службовця або змушення до такого звільнення, притягнення до відповідальності чи іншим чином переслідування за повідомлення інформації про вчинення порушень цього Закону, -

тягне за собою накладення на публічного службовця штрафу у розмірі 100 відсотків його сукупного доходу за попередній рік.

5. У разі, якщо сукупний дохід з будь-яких причин не може бути визначений, розрахунок розміру штрафу здійснюється виходячи з презумпції, що сукупний дохід дорівнює 100 прожитковим мінімумам, встановлених для працездатної особи на 1 січня поточного року.

6. Повторне вчинення протягом одного року будь-якого правопорушення, передбаченого в цій статті тягне за собою накладення штрафу у подвійному розмірі.

Стаття 31. Особливості адміністративного провадження у справах про порушення вимог цього Закону

1. Право складати протоколи про вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтею 30 цього Закону, мають посадові особи Державної служби з питань декларування та відповідальні особи.

2. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 30 цього Закону, розглядаються Державною службою з питань декларування.

3. Форма протоколу про адміністративне правопорушення та постанови про накладення адміністративного стягнення, а також порядок їх оформлення визначається Державною службою з питань декларування.

4. Провадження у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 30 цього Закону, здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення.

5. Адміністративні стягнення за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених цим Законом, можуть накладатись протягом шести місяців з дня вчинення адміністративного правопорушення, а у випадку триваючого правопорушення - з дня його виявлення.

Стаття 32. Особливості відповідальності сільських, селищних та міських голів за порушення вимог цього Закону

1. У разі вчинення особами, що займають посади сільських, селищних або міських голів порушень, передбачених статтею 30 цього Закону повторно, Державна служба з питань декларування має право звернутись до відповідної ради з мотивованим поданням про дострокове припинення повноважень сільського, селищного або міського голови, у порядку передбаченому законом.

2. Подання Державної служби з питань декларування про дострокове припинення повноважень сільського, селищного або міського голови має бути розглянуте на найближчому пленарному засіданні відповідної ради.

3. У разі, якщо місцева рада, до якої внесено подання про дострокове припинення повноважень сільського, селищного або міського голови не розглядає такого подання у строки передбачені частиною другою цієї статті або, якщо подання відхиляється, Державна служба з питань декларування має право звернутись до Верховної Ради України з клопотанням про призначення позачергових виборів відповідного сільського, селищного або міського голови.

Стаття 33. Кримінальна відповідальність за порушення вимог цього Закону

1. Підстави кримінальної відповідальності за порушення вимог цього Закону визначаються Кримінальним кодексом України.

РОЗДІЛ VIII
ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності через три місяці з дня його опублікування.

2. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

2.1. До Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 52, ст. 490) такі зміни:

1) назву та зміст статті 13 у такій редакції:

"Стаття 13. Декларування майна, доходів, витрат і зобов'язань фінансового характеру державних службовців та осіб, які претендують на зайняття посади державного службовця

Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця, подає за місцем майбутньої служби декларацію відповідно до Закону України "Про Державну службу з питань декларування".

Зазначена декларація подається державним службовцем щорічно, а також за календарний рік, у якому він звільнився з державної служби, та за наступні два календарні роки.";

2) у абзаці першому частини першої статті 30 слова "державна служба припиняється" замінити словами "державна служба припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про Державну службу з питань декларування", а також".

2.2. До Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 33, ст. 175) такі зміни:

1) статтю 13 викласти у такій редакції:

"Особа, яка претендує на зайняття посади в органах місцевого самоврядування, подає за місцем майбутньої служби декларацію відповідно до Закону України "Про Державну службу з питань декларування".

Зазначена декларація подається посадовою особою органів місцевого самоврядування щорічно, а також за календарний рік, у якому вона звільнилась з органів місцевого самоврядування, та за наступні два календарні роки.";

2) частину першу статті 20 після слів "Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених" доповнити словами "Законом України "Про Державну службу з питань декларування",".

2.3. Викласти статтю 25 Закону України "Про статус народного депутата України" (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 3, ст. 17) у такій редакції:

"Народний депутат зобов'язаний подавати декларації відповідно до Закону України "Про Державну службу з питань декларування".

2.4. Внести до Закону України "Про вибори народних депутатів України" (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 27-28, ст. 366) такі зміни:

1) у пункті 10 частини першої статті 58 слова "декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію)" замінити словами "декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру";

2) назву та зміст статті 60 викласти у такій редакції:

"Стаття 60. Декларування майна, доходів, витрат і зобов'язань фінансового характеру кандидатом у депутати

1. Декларація про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру кандидата у депутати за рік, що передує року початку виборчого процесу, заповнюється ним власноручно.

2. Форма декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру кандидата у депутати затверджується Державною службою з питань декларування не пізніш як за сто тридцять днів до дня виборів.

3. Центральна виборча комісія може звернутися до Державної служби з питань декларування з поданням щодо перевірки відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру кандидата у депутати.

4. Помилки і неточності, виявлені в декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, підлягають виправленню і не є підставою для відмови в реєстрації кандидата у депутати.";

3) у частині шостій статті 1024 слова "декларація про майновий стан і доходи (податкова декларація)" замінити словами "декларація про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру".

2.5. Внести до Закону України "Про вибори Президента України" (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 14, ст. 81) такі зміни:

1) у частині другій статті 48 слова "декларації про майновий стан і доходи (податкові декларації)" замінити словами "декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру";

2) назву та зміст статті 50 викласти у такій редакції:

"Стаття 50. Декларування майна, доходів, витрат і зобов'язань фінансового характеру кандидатом на пост Президента України

1. Декларація про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру кандидата на пост Президента України та його близьких осіб за рік, що передує року виборів, заповнюється власноручно кандидатом за формою декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру публічного службовця, затвердженою Державною службою з питань декларування станом на 1 січня року проведення виборів.

2. Достовірність відомостей, поданих у декларації, перевіряється Державною службою з питань декларування за поданням Центральної виборчої комісії. Помилки та неточності, виявлені в декларації, підлягають виправленню і не є підставою для відмови в реєстрації кандидата на пост Президента України.

3. Державна служба з питань декларування з питань декларування майна, доходів, витрат і зобов'язань фінансового характеру публічних службовців публікує декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру кожного кандидата на пост Президента України у триденний строк після реєстрації кандидата в газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр", а також розміщує на офіційному сайті Державної служби з питань декларування.";

3) у пункті 5 частини першої статті 51 слова "декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації)" замінити словами "декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру";

4) у пункті 6 частини другої статті 51 слова "декларації про майновий стан і доходи (податкові декларації)" замінити словами "декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру".

2.6. Частину першу статті 62 Закону України "Про банки та банківську діяльність" (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 5-6, ст. 30) доповнити новим пунктом 7 такого змісту:

"7) Державній службі з питань декларування на її письмову вимогу.".

2.7. Частину третю статті 40 Закону України "Про страхування" (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N18, ст. 78) доповнити новим абзацом четвертим такого змісту:

"Державній службі з питань декларування на її письмову вимогу.".

2.8. Внести до Кримінально-процесуального кодексу України такі зміни:

1) доповнити статтю 101 новим пунктом 10 наступного змісту:

"10) Державна служба з питань декларування - у справах про порушення законодавства про декларування майна, доходів, витрат і зобов'язань фінансового характеру публічних службовців.";

2) доповнити частину першу статті 112 після цифри "343" цифрою "3431", а після цифри "370" цифрами "3701, 3702".

2.9. Доповнити Кримінальний кодекс України (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 25-26, ст. 131) новими статтями 3431, 3701 та 3702 такого змісту:

"Стаття 3431. Втручання в діяльність службової особи Державної служби з питань декларування

Вплив у будь-якій формі на посадову особу Державної служби з питань декларування з метою перешкодити виконанню нею службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень, -

карається штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.";

"Стаття 3701. Порушення вимог декларування майна, доходів, витрат і зобов'язань фінансового характеру публічних службовців

1. Умисне внесення завідомо неправдивих відомостей до декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру публічного службовця або умисне невнесення до такої декларації відомостей, які підлягають обов'язковому декларуванню, -

карається штрафом від 50 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від одного до двох року, з конфіскацією незадекларованої суми грошей, майна чи інших вигод майнового характеру та з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років.

2. Умисне внесення завідомо неправдивих відомостей до декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру публічного службовця або умисне невнесення до такої декларації відомостей, які підлягають обов'язковому декларуванню, вчинене у великих розмірах, -

карається штрафом від 100 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від одного до трьох років або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією незадекларованої суми грошей, майна чи інших вигод майнового характеру та з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років.

3. Умисне внесення завідомо неправдивих відомостей до декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру публічного службовця або умисне невнесення до такої декларації відомостей, які підлягають обов'язковому декларуванню, вчинене в особливо великих розмірах, або якщо такі дії вчинені з метою приховування фінансового конфлікту інтересів чи факту незаконного отримання благ -

карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією незадекларованої суми грошей, майна чи інших вигод майнового характеру та з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років.

Примітка. Великим розміром у цій статті визнається розмір суми грошей, вартість майна чи інших вигод майнового характеру, що у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, особливо великим - розмір суми грошей, вартість майна чи інших вигод майнового характеру, що у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.";

"Стаття 3702. Порушення службовими особами Державної служби з питань декларування законодавства про декларування майна, доходів, витрат і зобов'язань фінансового характеру публічних службовців

1. Незаконне розголошення у будь-якому вигляді інформації, яка стала відома службовій особі Державної служби з питань декларування у зв'язку з її службовою діяльністю, -

карається штрафом від 50 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років.

2. Умисне знищення або приховування інформації службовою особою Державної служби з питань декларування, яка стала відома їй у зв'язку з її службовою діяльністю, -

карається штрафом від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років.

3. Умисне використання інформації, яка стала відома службовій особі Державної служби з питань декларування у зв'язку з її службовою діяльністю, задля корисливих або інших особистих інтересів такої службової особи, або іншої фізичної чи юридичної особи, -

карається штрафом від 100 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років.".

3. Нормативно-правові акти до приведення їх у відповідність із цим Законом діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

4. Президенту України у тримісячний строк з дня опублікування цього Закону утворити Державну службу з питань декларування відповідно до вимог цього Закону, розробити та затвердити Положення про Державну службу з питань декларування.

5. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня опублікування цього Закону розробити та прийняти нормативно-правові акти, передбачені цим Законом, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити перегляд і скасування міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

6. Керівникам усіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, посадові та/або службові особи яких зобов'язані здійснювати декларування відповідно до вимог цього Закону, у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом визначити відповідальних осіб відповідно до вимог цього Закону.

 

Голова Верховної Ради України

В. ЛИТВИН

Опрос