Идет загрузка документа (86 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О Стратегии национальной экологической политики Украины на период до 2020 года

Проект закона Украины от 31.03.2010 № 6250
Дата рассмотрения: 31.03.2010 Карта проходжения проекта

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про Стратегію національної екологічної політики України на період до 2020 року

Верховна Рада України постановляє:

1. Затвердити Стратегію національної екологічної політики України на період до 2020 року, що додається.

2. Кабінету Міністрів України протягом 2010 року розробити та затвердити Національний план дій з охорони навколишнього природного середовища.

3. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

 

Голова Верховної Ради України

 

СТРАТЕГІЯ
національної екологічної політики України

Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Антропогенне та техногенне навантаження на навколишнє природне середовище в Україні в кілька разів перевищує відповідні показники у розвинутих країнах світу.

Тривалість життя в Україні становить у середньому близько 66 років (у Швеції - 80, у Польщі - 74). Значною мірою це зумовлено антропогенним навантаженням на навколишнє природне середовище, зокрема його забрудненням підприємствами переважно гірничо-видобувної, металургійної, хімічної промисловості та паливно-енергетичного сектору.

В Україні найвищий в Європі рівень розораності земель, споживання водних ресурсів, вирубування лісів. Близько 15 відсотків території України з населенням понад 10 млн. чоловік перебуває в критичному екологічному стані.

Щільність викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря останнім часом становить понад 130 кілограмів на кожного мешканця України, що в кілька разів перевищує зазначений показник у розвинутих країнах світу.

Значна частина водних об'єктів втратила природну чистоту, порушена їх здатність до самоочищення. У ряді областей обсяг скидання забруднених вод у річки перевищує обсяг природного стоку. Водні об'єкти забруднені сполуками важких металів, азоту, сульфатами, нафтопродуктами і фенолами. Витрати свіжої води на одиницю випущеної продукції в Україні перевищують аналогічні показники у Франції в 2,5 раза, Німеччині та Великобританії у 4,3 раза.

На сьогодні на території держави накопичено понад 35 млрд. тонн відходів, 17 відсотків її території зазнає підтоплення та понад 18 відсотків вражено інтенсивною ерозією.

Відсутність ефективної системи управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та більш повільне, ніж очікувалося, проведення структурних реформ і модернізація технологічних процесів в умовах зростання національної економіки призводить до збільшення рівня забруднення та зумовлює підтримку застарілих, неефективних підходів до використання енергетичних і природних ресурсів.

Підвищення якості життя і здоров'я її населення, а також забезпечення національної безпеки можливі лише за умови збереження природних систем, підтримки та поліпшення якості навколишнього природного середовища. Для цього необхідно розробити і послідовно реалізувати державну екологічну політику з питань розвитку всіх сфер життя країни і забезпечує впровадження принципів охорони навколишнього природного середовища та невиснажливого використання природних ресурсів в національну систему соціально-економічних відносин.

На сьогодні виникла необхідність розроблення проекту нового стратегічного документа на довгострокову перспективу - Стратегії національної екологічної політики України (далі - Стратегія), яка враховує процеси глобалізації економіки, розвиток ринкових відносин та рішення Всесвітнього саміту зі сталого розвитку в м. Йоганнесбурзі (2002 р.), вступ України до СОТ, положення ряду міжнародних зобов'язань України в сфері охорони навколишнього природного середовища.

Основними принципами національної екологічної політики є:

збалансованість екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільного розвитку держави;

інтеграція екологічних цілей у секторальну політику на тому ж рівні, що економічні та соціальні цілі;

забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи;

усвідомлення суспільства необхідності збереження навколишнього природного середовища для майбутніх поколінь;

участь громадськості у формуванні та реалізації екологічної політики;

невідворотність відповідальності за будь-які порушення законодавства про охорону навколишнього середовища;

пріоритетність вимог "забруднювач довкілля та користувач природних ресурсів платять повну ціну";

розподіл благ для населення від використання природних ресурсів і забезпечення доступу до них на справедливій основі;

достовірність екологічної інформації.

Розділ 2. МЕТА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Мета національної екологічної політики спрямована на збереження та відновлення екосистеми на всій території України, що необхідна для гармонічного існування живої і неживої природи, досягнення рівноваги використання природних ресурсів, їх відновлення та розвитку суспільства, а також гарантування екологічно безпечного природного середовища для життя і здоров'я населення.

Розділ 3. СТРАТЕГІЧНІ ЦІЛІ, НАПРЯМИ ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА ЗАВДАННЯ

Національна екологічна політика спрямована на досягнення таких стратегічних цілей:

1) підвищення рівня суспільної екологічної свідомості.

Завданнями у цій сфері є:

створення національної інформаційної системи з охорони навколишнього природного середовища;

створення та розвиток інформаційних центрів при територіальних органах Мінприроди;

створення державної системи інтернет-ресурсів з екологічних питань, розгортання узгодженої національної системи ресурсних кадастрів, реєстрів викидів та переносу забруднювачів;

поліпшення роботи з інформування громадськості щодо проблем зміни клімату та її наслідків, зокрема, стосовно стану впровадження вимог Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї, забезпечення оприлюднення інформації про розгляд та затвердження проектів спільного впровадження та "схеми зелених інвестицій";

щорічна підготовка та оприлюднення Доповіді громадських екологічних організацій щодо результатів проведення громадської оцінки стану реалізації національної екологічної політики, Національного звіту про використання коштів Державного фонду охорони навколишнього середовища,;

систематичне інформування населення про діяльність органів виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища через засоби масової інформації та Інтернет;

забезпечення постійної участі громадськості у процесі прийняття рішень у сфері охорони навколишнього природного середовища та впровадження національної екологічної політики на всіх рівнях;

утворення міжвідомчої робочої групи за участю громадськості з впровадження Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (далі - Орхуська конвенція);

створення і впровадження механізмів доступу громадськості до екологічної інформації;

2) поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпеки.

Завданнями у цій сфері, що розв'язуються за такими напрямами, є:

а) атмосферне повітря

застосування показників Європейського Союзу під час проведення оцінки якості повітря;

приведення методології інвентаризації джерел викидів забруднювальних речовин та їх обсягів у відповідність з рекомендаціями Об'єднаної програми з моніторингу та оцінки розповсюдження забруднювачів атмосферного повітря на великі відстані в Європі Конвенції про транскордонне забруднення атмосферного повітря на великі відстані;

систематичного коригування існуючої плати за викиди забруднювальних речовин залежно від їх обсягу та забруднення повітря;

удосконалення механізмів запобігання транскордонному забрудненню атмосферного повітря;

впровадження системи спостереження за стійкими органічними сполуками (діоксини, фурани тощо) стосовно регіонів та міст;

затвердження максимально граничного рівня вмісту летких органічних сполук для фарб і лаків;

встановлення вимог до маркування продуктів, що містять леткі органічні сполуки;

б) запобігання зміні клімату та руйнуванню озонового шару

створення сприятливих умов до застосування механізму проектів спільного впровадження та схем зелених інвестицій;

забезпечення координації діяльності з питань реалізації проектів спільного впровадження відповідно до положень статті 6 та 17 Кіотського протоколу до Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату;

перегляд стратегічних прогнозів щодо зміни клімату та удосконалення системи забезпечення безпечної життєдіяльності населення та охорони і оздоровлення екосистеми;

визначення рівня технічного потенціалу щодо зменшення обсягу викидів парникових газів та прогнозних показників можливого обсягу продажу Україною одиниць установленої кількості викидів парникових газів;

розроблення Національного та регіональних планів з пом'якшення наслідків зміни клімату та Національного і регіональних планів адаптації до зміни клімату;

створення банку даних про екологічно безпечні технології та методи, що застосовуються для зменшення обсягу антропогенних викидів забруднювальних речовин та парникових газів, збільшення їх абсорбції;

встановлення системи контролю за обліком антропогенних викидів та абсорбції парникових газів суб'єктами господарювання;

запровадження системи моніторингу та звітності щодо використання озоноруйнівних речовин і забезпечення її постійного функціонування згідно з вимогами Монреальського протоколу;

встановлення систем звітності для отримання даних про викиди фторованих газів у відповідних секторах економіки;

встановлення кількісної межі використання броміду метилу під час карантину та здійснення контролю за вантажем перед його відправкою на рівні середнього використання 1996, 1997 та 1998 років;

регулювання діяльності з питань відновлення, переробки, регенерації та знищення використаних озоноруйнівних речовин;

запровадження моніторингу неконтрольованого вивільнення озоноруйнівних речовин;

в) води

досягнення сталого використання водних ресурсів;

інтегрованого управління всіма об'єктами водного фонду;

приведення у відповідність з екологічними вимогами системи центрального водопостачання та водовідведення;

запровадження дієвої системи платежів за спеціальне використання та забруднення водних ресурсів з урахуванням системи стимулювання раціонального водокористування;

впровадження новітніх технологій очищення виробничих стічних вод та утилізації їх осадів і нових водозберігаючих і водоохоронних технологій у галузях економіки шляхом розроблення та виконання комплексних програм;

заохочення населення до раціонального використання води;

запровадження ефективної системи здійснення контролю у межах водних екосистем за транспортуванням небезпечних вантажів, несанкціонованим засміченням, захороненням відходів;

встановлення фізичних, хімічних та мікробіологічних характеристик води, придатної для купання, розроблення системи здійснення контролю за якістю та придатністю води для купання;

активізація транскордонного і регіонального співробітництва України із сусідніми державами у сфері управління транскордонними водотоками і водними ресурсами;

удосконалення механізму запобігання транскордонному забрудненню водних об'єктів;

визначення зон, уразливих до накопичення нітратів, розроблення і запровадження планів дій щодо таких зон;

розроблення планів управління річковими басейнами;

розроблення і затвердження функціональної схеми впровадження басейнового принципу управління водокористуванням;

створення комплексних басейнових геоінформаційних систем та гідрологічних моделей річкових басейнів з банком кадастрової інформації про водний фонд, водні ресурси, їх якість та засоби регулювання;

завершення створення басейнових управлінь та басейнових рад щодо основних басейнів річок, а також укладених басейнових угод та перехід на інтегровані підходи до управління водними ресурсами;

запобігання зростанню антропогенного тиску на довкілля Чорного і Азовського морів;

забезпечення відповідних заходів щодо зниження рівня забруднення внутрішніх морських вод і територіального моря та відповідно зменшення антропогенного навантаження на морські екосистеми;

розроблення морської стратегії разом з державами - членами ЄС;

удосконалення механізму проведення оцінки морських вод, визначення показників належного екологічного стану та встановлення природоохоронних цілей та показників створення системи інтегрованого управління природокористуванням у прибережній смузі Чорного і Азовського морів;

г) землі та ґрунти

запобігання та зменшення рівня забруднення ґрунтів пестицидами, агрохімікатами, важкими металами та відходами;

консервація деградованих та техногенно-забруднених сільськогосподарських угідь відповідно до програм охорони та використання земель;

збереження родючості ґрунтів шляхом оптимізації системи внесення органічних та мінеральних добрив, удосконалення структури посівних площ і сівозмін;

визначення територій, які зазнали негативного впливу і потребують вжиття невідкладних заходів до їх усунення, а також формування реєстру забруднених територій і програм щодо їх рекультивації;

рекультивація порушених земель;

захист сільськогосподарських земель від ерозії та опустелювання шляхом інтенсифікації охорони ґрунтів, заліснення, формування екомережі;

запобігання посухам та пом'якшення наслідків їх впливу на агроекосистеми;

сприяння розвитку високоефективного конкурентоспроможного землекористування, збереження природних та культурних цінностей ландшафтів шляхом розроблення та виконання відповідних планів землеустрою і просторового планування щодо:

- розширення полезахисних лісових смуг та інших захисних насаджень з урахуванням регіональних та місцевих особливостей;

- зменшення площі розораності території з урахуванням регіональних та місцевих особливостей та підвищення стійкості природно-кормових угідь;

- використання даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру для забезпечення державного контролю за використанням та охороною земель;

- запровадження прийняття рішень у сфері використання земель на основі прогнозування, планування землекористування та проектів землеустрою, узгоджених з інтересами громадян, територіальних громад і держави;

- формування ринкової системи управління в сфері охорони земель та сталого землекористування, наближеної до стандартів Європейського Союзу;

- створення та запровадження комплексної системи державних стандартів, норм і правил у сфері охорони земель та сталого землекористування;

ґ) ліси

послідовне упровадження в систему ведення лісового господарства та комплексного використання лісових ресурсів екосистемного підходу;

поліпшення якості лісів шляхом реконструкції малоцінних і низькоповнотних насаджень у лісах, створення лісових культур цінних порід та плантаційного типу із скороченим оборотом рубки, проведення рубок формування та оздоровлення лісів, реабілітації лісів, забруднених радіонуклідами;

систематичне спостереження за лісами, що зазнали радіоактивного забруднення, визначення груп лісових ділянок підвищеного ризику на площі 1 млн. гектарів;

посилення біологічної стійкості лісів шляхом відтворення корінних лісових екосистем, зокрема шляхом заміни похідних ялинових насаджень у Карпатах, що зростають у невідповідних умовах;

поліпшення вікової структури лісів шляхом удосконалення системи використання лісових ресурсів;

запровадження рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів;

забезпечення державної фінансової підтримки лісового господарства для створення лісових насаджень на неугіддях і землях, наданих для лісовирощування, незалежно від форм їх власності і господарювання;

забезпечення зростання обсягу використання лісових ресурсів з дотримання принципів безперервності, невиснажливості та комплексності користування лісом;

забезпечення випереджаючих темпів відтворення ресурсів лісу над обсягами використання лісових ресурсів шляхом щорічного збільшення обсягу посадки і посіву лісу порівняно з досягнутими обсягами, щорічного зменшення частки суцільних рубок головного користування;

д) геологічне середовище та надра

впровадження технологічних схем очищення, знесолення чи екологобезпечного відведення мінералізованих шахтних та кар'єрних вод;

створення обладнання і впровадження технологій гірничих робіт із закладкою породи у відпрацьований підземний простір шахт і рудників;

розроблення технологій з утилізації та рекультивації шламонакопичувачів, ставків-випаровувачів, що утворилися внаслідок діяльності підприємств хімічної, гірничо-видобувної, нафтопереробної промисловості тощо;

створення фінансово-економічних механізмів резервування коштів для гарантованого проведення ліквідаційних робіт на гірничих об'єктах і екологічної реабілітації порушених територій;

створення умов для ефективного і екологічно безпечного використання ресурсів надр як невідновного виду природних ресурсів шляхом впровадження нових технологій, комплексного використання корисних копалин, розширення сфери залучення у господарський обіг техногенних ресурсів із складу відходів;

реалізація прав власності українського народу на надра шляхом посилення державного регулювання і нагляду за використанням і охороною надр, визначення раціонального рівня видобування корисних копалин, урахування суспільних інтересів;

забезпечення механізму здійснення контролю за повнотою розроблення родовищ корисних копалин, здійснення рекультивації порушених територій, виконання комплексу реабілітаційних заходів після завершення гірничих робіт;

удосконалення порядку використання відходів видобутку та збагачення корисних копалин з техногенних родовищ;

е) захист від надзвичайних ситуацій

удосконалення комплексу заходів щодо запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру та забезпечення його ефективного функціонування і розвитку;

забезпечення постійної готовності до дій щодо запобігання надзвичайним ситуаціям та реагування на них;

підвищення ефективності контролю за станом готовності до дій і взаємодії органів управління у цій сфері, сил та засобів, призначених для запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру і реагування на них;

удосконалення системи соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, їх нащадків та поетапне впровадження програм із збереження здоров'я таких осіб;

зміцнення та підтримка бар'єрів радіаційної безпеки;

забезпечення протирадіаційного захисту населення, яке проживає на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення;

розроблення системи заходів з максимально можливого обмеження поширення радіонуклідів із зони відчуження;

реабілітація територій і населених пунктів, забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи;

є) відходи та небезпечні хімічні речовини

максимальне технічно та економічно доцільне використання відходів як вторинної сировини;

екологічно безпечне захоронення лише тих відходів, які не можуть бути утилізовані;

екологічно безпечне видалення відходів, що не підлягають утилізації, шляхом розроблення відповідних технологій, застосування екологічно безпечних методів та засобів поводження з відходами;

будівництво регіональних полігонів для знешкодження та захоронення відходів, що відповідають європейським стандартам;

упровадження сучасних методів ліквідації чи знешкодження відходів шляхом їх фізико-хімічного оброблення, у першу чергу - особливо небезпечних хімічних речовин, відпрацьованих мастил, поліхлордифенілів і поліхлортерфенілів, діоксиду титану, стічних вод, а також відходів обладнання та транспортних засобів;

уповільнення темпів зростання обсягів захоронення твердих побутових відходів на полігонах з подальшою стабілізацією та скороченням відповідних обсягів;

забезпечення відповідності санітарно-гігієнічним і екологічним нормативам функціонуючих полігонів твердих побутових відходів шляхом поступового зменшення кількості відходів, встановлення заборони на захоронення певних типів відходів;

удосконалення системи збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини;

впровадження сучасних екологоорієнтовних технологій збирання, зберігання, вивезення, переробки, утилізації, знешкодження та захоронення твердих побутових відходів;

розроблення національної системи утилізації акумуляторів, батарейок та відпрацьованих олив;

забезпечення остаточного знешкодження непридатних пестицидів та агрохімікатів шляхом впровадження екологічно безпечних технологій їх знешкодження;

удосконалення системи моніторингу за функціонуванням полігонів твердих побутових відходів та сміттєспалювальних заводів та забезпечення належного рівня інформування про стан навколишнього природного середовища населення прилеглих до них населених пунктів;

розроблення технологій рекультивації територій полігонів твердих побутових відходів та сміттєзвалищ;

класифікація полігонів та сміттєзвалищ;

запровадження системи подання заявок, видачі дозволів та застосування процедур прийняття відходів;

впровадження планів кондиціонування існуючих місць полігонів та сміттєсховищ;

забезпечення необхідності обробки перед захороненням (направлення на полігони та сміттєзвалища) відповідних відходів;

формування реєстру закритих майданчиків відходів видобувної діяльності;

розроблення державної цільової програми регулювання та використання хімічних речовин;

удосконалення системи інформування громадян з питань регулювання та використання небезпечних хімічних речовин і відходів;

розроблення та здійснення заходів щодо заміни особливо небезпечних хімічних речовин в основних секторах економіки;

ж) біобезпека

використання всіх можливостей для запобігання або мінімізації потенційних ризиків, пов'язаних із застосуванням біотехнологій та їх продуктів;

екологічно безпечне виробництво, зберігання, перевезення, використання, знищення, знешкодження і захоронення мікроорганізмів, інших біологічно активних речовин та предметів біотехнології;

розбудова та вдосконалення регуляторної, інституціональної, фінансової систем відповідно до вимог Картахенського Протоколу і відповідних Директив ЄС;

розроблення системи здійснення контролю за харчовими продуктами, кормами, що вироблені, складаються або містять генетично модифіковані організми;

створення та підтримку функціонування лабораторій, акредитованих для тестування і оцінки продукції на вміст генетично модифікованих організмів, які можна залучати для проведення лабораторних досліджень;

розвиток міжнародного співробітництва з питань лабораторних і наукових досліджень у сфері біобезпеки;

удосконалення системи стандартизації з питань продовольчої безпеки, зокрема, безпеки продуктів харчування, отриманих на основі біотехнологій;

3) досягнення безпечного для здоров'я людини стану довкілля.

Завданнями у цій сфері, що розв'язуються за такими напрямами, є:

розроблення системи екологічного страхування населення;

застосування принципу запобігання при використанні нових речовин, технологій та обладнання шляхом:

- управління ризиками для здоров'я населення від накопичення відходів і пестицидів;

- визначення вмісту стійких органічних забруднювальних речовин у довкіллі;

- підвищення ефективності моніторингу шляхом введення "гнучких" переліків забруднювальних речовин з урахуванням токсичності викидів та територіальних особливостей забруднення;

запровадження системи моніторингу вмісту озону та дрібнодисперсного пилу в повітрі населених пунктів;

удосконалення методології визначення меж допустимого ризику;

проведення оцінки реальної загрози здоров'ю населення України від чинників довкілля;

забезпечення переходу до керованого управління екологічним ризиком (включаючи випадки надзвичайних ситуацій);

виявлення зон виникнення екологозалежної патології;

визначення економічних збитків для здоров'я населення в зонах неприпустимого екологічного ризику;

створення інституціональних засад для розвитку активного інформування населення щодо екологічного ризику;

4) інтеграція екологічної політики.

Завданнями у цій сфері, що розв'язуються за такими напрямами, є:

а) інтеграція екологічної політики

послідовне впровадження принципів охорони навколишнього природного середовища в національну систему соціально-економічних відносин;

створення механізму координації та комунікації різних гілок та секторів влади щодо інтегрованого екологічного управління;

удосконалення системи інтегрованого екологічного управління;

утвердження екологічного імперативу у прийнятті суспільно значущих рішень та законодавчого закріплення обов'язковості інтеграції екологічної політики;

б) впровадження та розвиток чистих технологій і більш чистого виробництва

створення інституціональних, організаційних, нормативно-правових та інформаційних передумов для розвитку екологічних, енергоефективних і ресурсозберігаючих технологій, маловідходних, безвідходних і екологічно безпечних технологічних процесів;

створення в органах виконавчої влади структури з питань упровадження екологічних технологій;

стимулювання впровадження рециркуляції та більш повного використання матеріалів і ресурсів;

урахування життєвого циклу продукції і всіх параметрів, що входять до системи, під час розв'язання екологічних проблем для запобігання перенесенню наслідків з одного середовища в інше;

впровадження сучасних систем менеджменту, сертифікація виробництва продукції, її якості за міжнародними стандартами;

в) екологічно орієнтоване споживання та виробництво

запровадження податків на екологічно небезпечну продукцію;

поетапне зменшення обсягу експорту продукції видобувних та інших ресусо- та енергоємних галузей;

розроблення і впровадження інноваційної моделі економічного розвитку, пов'язаної з використанням ресурсо- та енергозберігаючих технологій;

запровадження політики, орієнтованої на інтегральний підхід до життєвого циклу продукції;

виробництво побутових пристроїв для використання сонячної енергії з метою опалення та отримання гарячої води;

конвергенція компонентів та систем виробництва і споживання продукції з метою створення та експлуатації багатофункціональних комплексів, перехід від орієнтації на продукт/ресурс до орієнтації на функції, мініатюризація засобів виробництва і споживання;

підвищення у структурі засобів виробництва питомої ваги інформаційно-комунікативних технологій;

екологічно спрямовану реструктуризацію економіки країни;

створення передумов для докорінного зменшення енергоємності та ресурсоємності вітчизняної продукції, розвиток ринкових механізмів стимулювання ресурсозбереження та енергозбереження в усіх галузях економіки;

г) екологізація промисловості

удосконалення структури промислового виробництва шляхом поступового згортання виробництв з неприйнятним рівнем екологічної безпеки;

визначення переліку обладнання, яке потребує отримання дозволу на забруднення навколишнього природного середовища;

розроблення методик та формування переліків екологічно небезпечних підприємств, виробництв та продукції;

впровадження сучасних систем здійснення екологічного автоматизованого контролю за об'єктами, що становлять небезпеку для навколишнього природного середовища;

класифікація великих спалювальних комбінатів;

встановлення граничних обсягів викидів та формування вимог до суб'єктів господарювання з метою моніторингу викидів;

стимулювання впровадження більш чистих технологій і систем виробництва у промисловості;

застосування екологічно ефективних методів організації виробництва шляхом постійного підвищення фахового рівня персоналу;

впровадження екологічно ефективних методів організації виробництва;

ґ) екологізація транспорту

заохочення використання автотранспортних засобів, що відповідають європейським стандартам Євро-3, Євро-4 та повний перехід до стандартів Євро-5;

технологічне забезпечення контролю за дотриманням міжнародних стандартів екологічно прийнятного енергоефективного автомобільного транспорту згідно з Угодою про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих відповідно до цих приписів;

оптимізація дорожнього руху на території великих міст, подальший розвиток електротранспорту;

розвиток екологічно безпечного транспорту;

створення інфраструктури з прийому та утилізації старих автомобілів та небезпечних відходів, що утворюються під час ремонту та обслуговування транспортних засобів;

встановлення вимог до якості неетилованого бензину, дизельного пального, які використовуються в неавтомобільних транспортних засобах та сільськогосподарських і лісогосподарських тракторах;

застосування граничних величин до вмісту сірки у пальному для суден;

гармонізації планів розвитку транспортної структури і вдосконалення транспортної мережі країни відповідно до вимог, принципів та пріоритетів розвитку екомережі, поліпшення транспортно-експлуатаційного стану доріг;

підвищення вимог до забезпечення екологічної безпеки та надійності трубопровідного транспорту;

прокладання трас автомагістралей за межами населених пунктів та регулювання забудови в зоні їх дії;

встановлення протишумових споруд/екранів у місцях, де населені пункти розташовані поблизу автомагістралей;

підтримка інноваційних проектів, спрямованих на зменшення рівня шуму;

д) екологізація енергетики

впровадження технологій, спрямованих на зменшення викидів в атмосферу кліматично парникових газів;

оновлення і введення в експлуатацію нових потужностей на сучасному обладнанні, модернізація і реконструкція існуючих енергоблоків теплової енергетики із застосуванням ефективних систем очищення димових газів від забруднювальних речовин;

спорудження нових гідроелектростанцій на ріках Тисі і Дністрі та їх притоках, а також малих гідроелектростанцій;

повномасштабне використання технічно досяжного енергетичного потенціалу відновлювальних джерел енергії;

широке застосування для виробництва теплової енергії комбінованого виробництва тепла і електроенергії, відновлювальних та нетрадиційних джерел енергії;

дотримання норм, правил і стандартів використання ядерної енергії в мирних цілях, забезпечення розвитку радіаційно безпечної ядерної енергетики;

впровадження в енергетиці сучасних технологій та реалізація інноваційних проектів, що забезпечить зменшення обсягу викидів забруднювальних речовин, зниження рівня шуму та електромагнітного забруднення;

е) екологізація сільського господарства

надання підтримки екологічно орієнтованому сільському господарству шляхом сприяння застосуванню кращого досвіду сільськогосподарського виробництва та збільшення частки площі земель, які використовуються в органічному сільському господарстві;

сприяння розробленню і широкому впровадженню нових біологічних засобів захисту рослин у сільськогосподарському виробництві;

розширення ареалу для агробіорізноманіття шляхом виконання агроекологічних програм, в тому числі програм консервації сильноеродованих та техногенно забруднених земель;

раціональне використання хімічних речовин, зокрема небезпечних, у сільському господарстві;

припинення опустелювання, пом'якшення наслідків посух, повеней та підтоплення;

є) екологічна безпека у сфері військової діяльності

послідовне поліпшення стану навколишнього природного середовища на військових об'єктах;

формування бази даних екологічного стану військових об'єктів з метою своєчасного прийняття рішень щодо запобігання забрудненням, ліквідації завданої навколишньому природному середовищу шкоди і поліпшення екологічного стану військових об'єктів;

включення військових об'єктів в єдину Державну систему екологічного моніторингу України;

забезпечення охорони навколишнього природного середовища у ході оперативної та бойової підготовки, під час проведення військових навчань та тренувань, а також у виробничій діяльності на територіях та об'єктах, призначених для потреб оборони держави;

відкритість екологічної інформації у сфері військової діяльності, підвищення рівня об'єктивності у висвітленні екологічних проблем у засобах масової інформації;

5) припинення втрат біотичного та ландшафтного різноманіття і формування екомережі.

Завданнями у цій сфері, що розв'язуються за такими напрямами, є:

а) збереження біоти та ландшафтів in-situ та ex-situ

невиснажливе використання компонентів біорізноманіття;

припинення втрат біорізноманіття та поліпшення стану природних екосистем і ландшафтів;

створення інтегрованої системи управління збереженням і невиснажним використанням біотичного та ландшафтного різноманіття і національною екомережею та удосконалення механізму управління збереженням та невиснажним використанням біотичного і ландшафтного різноманіття, об'єктами природно-заповідного фонду у складі єдиної екомережі України;

здійснення заходів щодо збереження та відновлення екосистем Чорного і Азовського морів згідно з міжнародним Стратегічним планом дій;

створення генетичних банків і центрів штучного розведення та реакліматизації рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення;

розроблення плану запобіжних заходів щодо чужорідних видів та генетично модифікованих організмів;

удосконалення системи здійснення контролю та регулювання торгівлі видами дикої фауни і флори;

системне впровадження заходів збереження та відтворення видів диких тварин, що мігрують;

б) збереження біотичного та ландшафтного різноманіття

запровадження механізму заборони щодо використання ресурсу до визначення його кількісних та якісних показників (заповідання, консервація ресурсу тощо);

надання підтримки природного стану популяцій, запобігання розповсюдженню хвороб, шкідників і паразитів серед видів природної флори і фауни;

збереження внутрішньопопуляційного генетичного різноманіття природних популяцій, у тому числі збереження та відтворення генофонду мисливських тварин, промислових видів риб і рослинних ресурсів;

збереження різноманіття структури природних популяцій організмів (просторової, вікової, генеративної тощо), збереження і підтримка всієї просторово-генетичної популяційної структури видів;

проведення оцінки впливу природних і антропогенних факторів на динаміку ресурсних видів рослин та прогнозування змін фіторесурсів;

збереження екосистем, біо- та екотопів, місць існування популяцій видів та ландшафтів Чорного і Азовського морів, зокрема, збереження видів, що знаходяться на межі зникнення;

забезпечення контролю за привнесенням у морські екосистеми чужинних видів флори і фауни;

в) збалансоване використання рослинних і тваринних ресурсів

розроблення системи економічної оцінки біорізноманіття з урахування вартості біорізноманіття в питаннях власності, ціни ресурсів і кінцевих продуктів, у процесі виробництва і проведення торговельних операцій;

збереження та відтворення природних екосистем, у тому числі регулювання невиснажливого використання їх біоресурсів;

запровадження класифікації функцій та напрямів найбільш ефективного використання екосистем, забезпечення проведення їх повної еколого-економічної оцінки як основи для визначення можливості та екологічно допустимих обсягів використання сировинної складової екосистеми;

установлення обґрунтованої вартості біоресурсів з урахуванням їх несировинної цінності, розміру плати за спеціальне використання та вдосконалення дозвільно-ліцензійної діяльності у цій сфері;

моніторинг використання територій та акваторій у межах допустимого екологічного навантаження, впровадження систем проведення оцінки впливу на довкілля та оцінки стратегічних аспектів розвитку держави з урахуванням впливу на біокомпоненти ландшафтів;

г) формування екомережі та розвиток заповідної справи, впровадження екосистемного підходу в управлінську діяльність

збереження та невиснажливе використання біорізноманіття, у тому числі різноманіття свійських та культивованих форм живих організмів, екосистем і створених людиною природно-історико-культурних комплексів, мінімізація загроз привнесення в довкілля видів-чужинців та генетично модифікованих організмів, організація застосування відповідних технологій екологічно збалансованого використання біорізноманіття, створення умов для відтворення біорізноманіття та відновлення порушених ландшафтів;

гармонізація планів розвитку транспортної структури з вимогами, принципами та пріоритетами розвитку екомережі;

забезпечення формування цілісної екомережі та розвитку заповідної справи;

розроблення і виконання планів дій із системного впровадження міжнародних правових документів у сфері живої природи та щодо екологізації господарської діяльності, зокрема, стратегічної оцінки довкілля, послідовне втілення екологічного імперативу в суспільну практику;

6) забезпечення екологічно збалансованого використання природних ресурсів.

Завданнями у цій сфері, що розв'язуються за такими напрямами, є:

використання природних ресурсів на рівні, що не перевищує їх здатність до відтворення;

обмежене використання невідновлюваних природних ресурсів до рівна, на якому вини не можуть бути замінені відповідними ресурсами;

створення умов для широкого впровадження новітніх екологічно збалансованих технологій та інновацій у сфері природокористування на період;

недопущення виснажливого використання відновлювальних природних ресурсів та збереження цінних природних екосистем, відновлення стану природних морських, дельтових, прибережних і річкових екосистем та створення морських природно-заповідників;

стимулювання розширеного відтворення відновлювальних природних ресурсів та впровадження повного відшкодування витрат за їх забруднення;

підвищення рівня екологічної безпеки шляхом запровадження комплексного підходу до оцінки ризиків та боротьби із стихійними лихами через попередження, пом'якшення наслідків та вжиття заходів до реагування і відновлення відповідно до Плану виконання рішень Всесвітнього саміту зі сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002 плану дій);

стале природокористування і охорона навколишнього природного середовища в басейні р. Дніпро відповідно до Національного плану дій з екологічного оздоровлення басейну р. Дніпро;

створення на територіях, забруднених радіонуклідами внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, унікальної лабораторії світового досвіду з метою проведення досліджень з питань впливу радіонуклідів на навколишнє природне середовище;

7) удосконалення регіональної екологічної політики.

Завданнями у цій сфері є:

розроблення та реалізація середньострокових регіональних планів дій з охорони навколишнього природного середовища як основного інструменту реалізації національної екологічної політики на регіональному рівні;

оптимізація та посилення ролі системи територіального планування, її інтеграцію з процедурами довгострокового прогнозування та соціально-економічного планування;

інтеграція екологічної складової у стратегічні документи розвитку міст та регіонів, урахування вимог Ольборзької Хартії при оцінці програм соціального та економічного розвитку, розроблення генеральних планів розвитку великих міст з реально інтегрованою екологічною складовою;

проведення класифікації регіонів за рівнями техногенно-екологічних навантажень, створення банків геоінформаційних даних і карт техногенно-екологічних навантажень;

визначення регіонів (територій) екологічного лиха та впровадження системи регіональних коефіцієнтів компенсації збитків, нанесених здоров'ю населення через погіршення стану навколишнього природного середовища;

удосконалення планування територіальної структури міст, зменшення концентрації та навантаження промислових об'єктів шляхом їх виведення за межі населених пунктів;

реформування системи енергозабезпечення міст та населених пунктів, підвищення ефективності теплозабезпечення будинків та споруд;

розвиток партнерства громадськість - влада -бізнес на регіональному рівні з метою забезпечення соціальних та екологічних стандартів екологічно безпечного життя громадян;

удосконалення та подальший розвиток транспортної інфраструктури населених пунктів, пріоритет громадського транспорту з метою зменшення обсягів викидів від пересувних джерел у великих містах;

припинення руйнування навколишнього природного середовища великих міст, підвищення показників озеленення міст та територій зелених насаджень загального користування, зниження рівня забруднення водойм, шумового та електромагнітного забруднення;

поступове делегування функцій регулювання і контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища та природокористування органам місцевого самоврядування.

Розділ 4. ЕТАПИ РЕАЛІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Досягнення цілей Стратегії здійснюватиметься в три етапи.

Перший етап (2010 - 2012 роки) передбачає припинення темпів антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище, формування передумов для підвищення якості життя населення, започаткування переходу до стандартів екологічної безпеки Європейського Союзу, розроблення необхідних законопроектів та інших нормативно-правових актів, підвищення громадської активності в сфері охорони довкілля.

Другий етап (2013 - 2016 роки) передбачає забезпечення екосистемного планування, впровадження переважно економічних механізмів стимулювання екологічно орієнтованих структурних перетворень, досягнення збалансованості між соціально-економічними потребами та завданнями у сфері збереження довкілля, розвиток екологічно ефективного партнерства між державою та громадянами, широке розповсюдження екологічних знань, завершення формування екомережі, забезпечення збалансованого використання природно-ресурсного потенціалу на засадах екосистемного підходу.

Третій етап (2017 - 2020 роки) передбачає припинення погіршення екологічної ситуації, зменшення обсягів і концентрацій викидів та скидів забруднювальних сполук до рівня асимілюючої (поглинальної) здатності екосистем, запровадження дієвого механізму уникнення незворотних негативних впливів на екосистеми, гідрологічні та біогеохімічні цикли, суттєву реструктуризацію національної економіки, спрямовану на забезпечення екологічно збалансованого соціально-економічного розвитку з пріоритетним додержанням вимог природоохоронного законодавства, докорінну зміну структури виробництва та споживання, розвитку сектора виробництва екологічних товарів та послуг, переходу до основних європейських екологобезпечних норм і стандартів, створення системи екологічної безпеки.

Розділ 5. ІНСТРУМЕНТИ РЕАЛІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Основними інструментами впровадження національної екологічної політики є:

1) стратегічна екологічна оцінка, що передбачає:

інтеграцію екологічних цілей та пріоритетів до стратегій, планів та програм соціально-економічного розвитку;

удосконалення порядку прийняття рішень стосовно екологічної та соціальної прийнятності проектів;

оцінку можливих екологічних наслідків впровадження стратегічних програм/проектів місцевого, регіонального та національного значення;

створення умов для екологічно сприятливих стратегічних рішень;

підвищення рівня проведення оцінки екологічних та соціальних впливів проектів на території чи у галузі;

2) розвиток системи територіального планування передбачає:

поглиблення та розширення застосування Територіальних комплексних схем охорони;

розроблення та впровадження регіональних планів, проектів, програм з охорони навколишнього середовища та сталого природокористування в процесі територіального планування;

розроблення цільових індикаторів реалізації екологічної політики до регіональних програм екологічних дій;

запровадження регіональних і місцевих планів дій з охорони навколишнього природного середовища;

3) екологічний менеджмент передбачає:

удосконалення управління екологічними характеристиками конкретних суб'єктів екологічно небезпечної діяльності, джерел екологічної небезпеки або окремих природних комплексів;

створення належних організаційно-економічних умов для впровадження систем екологічного менеджменту на підприємствах (ISO 14000 та EMAS);

формування відповідної організаційної структури екологічного управління;

вдосконалення національної системи екологічного менеджменту;

інформування суб'єктів господарювання щодо можливостей та переваг впровадження екологічного менеджменту на виробництві, надання консультаційних послуг керівникам з питань екологічного управління;

удосконалення системи підготовки управлінських кадрів для підприємств та запровадження дисциплін з екологічного менеджменту, запровадження програм з підвищення кваліфікації кадрів;

4) екологічна експертиза та екологічний аудит передбачає:

розроблення баз даних висновків державної екологічної експертизи та механізму оприлюднення цієї інформації;

збільшення фінансування державної екологічної експертизи;

розроблення рекомендацій з визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності промислових об'єктів;

зміцнення науково-методичної бази державної екологічної експертизи;

впровадження дієвої системи громадської екологічної експертизи;

удосконалення механізмів законодавчого забезпечення та фінансування проведення екологічного аудиту за рахунок всіх заінтересованих сторін;

удосконалення науково-методичної бази екологічного аудиту;

удосконалення методики підготовки, здійснення та оформлення звіту про екологічний аудит на основі підходів Світового банку та Європейського банку реконструкції та розвитку;

застосовування інтегрованого підходу до проведення екологічних аудитів з включенням завдань на вимогу замовника щодо охорони праці і охорони здоров'я, соціально-економічних впливів, впливів на природоохоронні об'єкти та культурну спадщину;

забезпечення прозорості та доступності інформації про об'єкти приватизації для врахування екологічного фактора в процесі приватизації;

формування бази даних найкращих доступних технологій/технологічних заходів для оптимізації вирішення питань охорони навколишнього середовища у різних секторах виробництва;

5) сертифікація та стандартизація у сфері екологічної безпеки передбачає:

інтеграцію екологічних норм, вимог та правил відповідно до законодавчої бази Європейського Союзу;

розроблення та впровадження національних стандартів, гармонізованих із міжнародними та регіональними у сфері охорони навколишнього природного середовища, ресурсозбереження, надрокористування, системи екологічного управління та екологічних критеріїв до товарів та послуг;

створення інфраструктури системи екологічного управління та екологічних аспектів продукції шляхом акредитації органів оцінки відповідності;

удосконалення нормативно-методичної бази з ідентифікації та оцінки якості екологічних аспектів виробництва та споживання;

посилення контролю з боку держави за використанням екологічних маркувань та декларації;

впровадження національних стандартів щодо встановлення термінів та визначень у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, екологічної безпеки, топографо-геодезичної та картографічної діяльності шляхом гармонізації з міжнародними та європейськими;

впровадження технічного регламенту щодо застосування екологічного маркування та декларації;

розроблення критеріїв та індикаторів оцінки екологічних впливів продукції протягом життєвого циклу, гармонізованих з міжнародними та європейськими вимогами;

розроблення та впровадження вимог щодо обмеження вмісту шкідливих хімічних речовин в товарах широкого вжитку, адаптованих до вимог законодавства Європейського Союзу;

проведення оцінки ефективності, повноти, обґрунтованості екологічних вимог до товарів та послуг відповідно до міжнародних та європейських вимог;

розроблення методичних рекомендації щодо покращення екологічних аспектів продукції протягом життєвого циклу;

створення єдиного реєстру продукції, що відповідає вимогам екологічної безпеки, у тому числі екологічно сертифікованої та маркованої продукції;

розроблення та впровадження національних стандартів у сфері управління охороною навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, екологічної безпеки, топографо-геодезичної та картографічної діяльності;

розроблення та впровадження плану заходів щодо участі національних технічних комітетів стандартизації в роботі міжнародних технічних комітетів стандартизації сфери охорони навколишнього природного середовища;

розроблення та вдосконалення існуючих методик з оцінки відповідності, аналізу, інвентаризації та інтерпретації життєвого циклу продукції з урахуванням кращих міжнародних практик;

встановлення відповідальності виробників продукції за дотриманням екологічних вимог на всіх стадіях життєвого циклу;

запровадження системи державних закупівель екологічно пріоритетних товарів та послуг ("зелених закупівель") та проведення їх моніторингу;

запровадження акредитації органів оцінки відповідності товарів та послуг в сфері екологічної безпеки відповідно до чинного законодавства;

вдосконалення системи контролю за використанням екологічних маркувань та декларації;

розроблення та впровадження системи державної підтримки вітчизняного товаровиробника продукції з покращеними екологічними характеристиками відповідно до законодавчо встановлених вимог;

6) економічний механізм передбачає:

посилення дієвості економічних інструментів реалізації національної екологічної політики;

підвищення економічної результативності природокористування як регулятора екологічної діяльності товаровиробників і споживачів та більш ефективного застосування принципу "забруднювач та користувач сплачують повну ціну";

впровадження регуляторів природокористування стимулюючо-компенсаційного характеру;

зміцнення впливу економічних інструментів екологічного регулювання на процеси вдосконалення вітчизняної системи природокористування, державного управління у сфері охорони і сталого відтворення природних ресурсів, оздоровлення стану навколишнього природного середовища;

розширення бази оподаткування забруднювальних речовин і екологічно небезпечної продукції, ураховуючи досвід країн - членів ЄС/ОЕСР;

нарощення природно-ресурсної рентної складової у податковій системі в цілому без порушення податкового балансу, що передбачає розширення бази екологічного оподаткування водночас із збільшенням рентних платежів;

проведення максимальної комплексної оцінки природних ресурсів як одного з найважливіших компонентів національного надбання;

7) фінансовий механізм передбачає:

забезпечення стабільності фінансування природоохоронних заходів;

розширення бази фінансових ресурсів на здійснення природоохоронних заходів завдяки удосконаленню нормативної - правової бази екоресурсних платежів і відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства;

запровадження нових екологічних податків шляхом реорганізації податкової системи;

створення механізму залучення приватного капіталу в природоохоронну діяльність;

упорядкування та оптимізацію системи видатків з державного бюджету шляхом вдосконалення програмно-цільового методу в бюджетному процесі та переходу до середньострокового планування;

збільшення частки видатків на охорону навколишнього природного середовища у внутрішньому валовому продукті до оптимальних обсягів;

удосконалення управління коштами Державного та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища.

Фінансове забезпечення основних завдань цієї Стратегії здійснюватиметься за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством. Обсяги бюджетного фінансування визначатимуться під час складання проектів Державного бюджету України на відповідний рік;

8) розвиток системи державного управління охороною навколишнього середовища і природокористуванням передбачає:

розмежування функцій державного регулювання, управління, контролю та господарської діяльності;

урахування екологічних вимог під час розмежування природних ресурсів на державну та комунальну форму власності;

утворення у структурі підприємств, що здійснюють виробничу та іншу діяльність, окремого підрозділу з охорони навколишнього природного середовища;

удосконалення взаємодії органів виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища з іншими органами державної влади та органами місцевого самоврядування;

здійснення адміністративної реформи у сфері природоохоронної діяльності;

удосконалення нормування і контролю якості навколишнього природного середовища, встановлення єдиних вимог до суб'єктів господарювання щодо забезпечення екологічної безпеки;

9) моніторинг довкілля передбачає:

удосконалення єдиної державної системи екологічного моніторингу шляхом створення на всій території України регіональних комплексних автоматизованих систем моніторингу довкілля;

розвиток мережі пунктів спостереження за станом навколишнього природного середовища;

удосконалення науково обґрунтованої оцінки якості навколишнього природного середовища з урахуванням особливостей ландшафту, кількості підприємств-забруднювачів, потужності викидів та скидів, наявності населених пунктів та інших соціальних, економічних та екологічних чинників;

наближення систем показників стану навколишнього природного середовища до вимог Європейського Союзу;

удосконалення нормативного, методологічного забезпечення екологічного моніторингу, розроблення екологічних індикаторів з використанням міжнародного досвіду;

впровадження механізму надання інформаційно-аналітичних послуг щодо забезпечення екологічної безпеки місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

забезпечення відкритості та доступності інформації щодо охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки та природокористування за рахунок впровадження відповідних інформаційно-комунікаційних технологій;

10) екологічна освіта передбачає:

створення системи екологічної освіти, підготовки кадрів та підвищення кваліфікації для всіх вікових та професійних категорій населення;

удосконалення координації між заінтересованими органами виконавчої влади та навчальними закладами в сфері екологічної освіти;

створення інформаційно-методичних центрів екологічної освіти;

включення у необхідному обсязі екологічних знань до стандартів освіти, кваліфікаційних вимог, паспортів спеціальностей;

введення до навчальних програм усіх учбових закладів як однієї з базових дисциплін курсу "Основи екологічних знань";

гармонізацію програм екологічних дисциплін вищих наукових закладів України з програмами провідних європейських вищих наукових закладів, що приєдналися до Болонського процесу;

забезпечення систематичного ведення в засобах масової інформації еколого-виховних та освітянських програм з питань захисту довкілля;

розроблення організаційних механізмів локального, регіонального та національного рівнів для активного залучення громадянського суспільства в процес екологічної освіти;

впровадження програми підтримки на конкурсних засадах проектів екологічних неурядових організацій з інформаційної та освітньо-просвітницької діяльності;

11) нормативно-правове забезпечення реалізації Стратегії передбачає:

кодифікацію екологічного законодавства (розроблення Екологічного кодексу);

створення ефективних правових механізмів забезпечення сприятливого для життя та здоров'я довкілля, екологічної безпеки та збереження природного середовища, впровадження принципів адекватності відповідальності та її невідворотності за екологічні правопорушення;

вдосконалення методики розрахунку і практики компенсації збитків (шкоди) внаслідок екологічних правопорушень;

розроблення проектів Законів України "Про участь громадськості в процесі прийняття рішень у сфері охорони навколишнього природного середовища" та "Про внесення змін до закону України "Про державну екологічну експертизу" з метою приведення його у відповідність до законодавства ЄС;;

послідовне впровадження принципів невідворотності відповідальності за екологічні правопорушення;

удосконалення національної системи проведення оцінки обсягу антропогенних викидів та абсорбції парникових газів;

удосконалення нормативно-правової бази щодо якості та безпеки харчових продуктів, у тому числі оцінки можливих впливів при використанні генетично модифікованих організмів;

розроблення та впровадження закону про Стратегічну екологічну оцінку та нормативно-правової бази для його застосування як обов'язкового інструменту стратегічного планування політики розвитку на національному, регіональному та місцевому рівні;

нормативно-правове забезпечення реалізації басейнового принципу управління водним господарством;

підвищення активності України у сфері розвитку міжнародного екологічного права з метою більш повного урахування інтересів та досвіду України під час підготовки міжнародних нормативно-правових актів.

гармонізація нормативних документів і методичної документації з вимогами директив Європейського Союзу, політичних процесів "Довкілля для Європи" та "Довкілля та здоров'я";

12) удосконалення державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища передбачає:

удосконалення системи державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів;

реалізацію комплексу заходів, спрямованих на підвищення рівня відповідальності за додержання вимог природоохоронного законодавства.

розроблення механізму оцінювання ефективності заходів державного екологічного контролю;

13) громадський контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища передбачає:

забезпечення взаємодії органів державної влади з громадськістю у сфері управління навколишнім природним середовищем шляхом громадського екологічного інспектування, громадської екологічної експертизи, функціонування громадських рад при Мінприроди та його територіальних органах і спеціальних підрозділах, проведення консультацій з громадськістю щодо актуальних екологічних проблем;

поширення інформації про реагування органів державної влади на звернення громадян з екологічних питань з метою залучення громадськості до подальшої участі в управлінні навколишнім природним середовищем;

сприяння формуванню територіальних громадських екологічних рад, громадських екологічних рад при органах державної влади та органах місцевого самоврядування;

забезпечення функціонування механізмів громадської екологічної інспекції та громадської екологічної експертизи;

заохочення громадськості у сфері охорони навколишнього природного середовища та створення і функціонування громадських екологічних організацій;

розроблення та здійснення заходів, спрямованих на підвищення рівня матеріально-технічного та кадрового забезпечення діяльності громадських екологічних організацій;

забезпечення функціонування механізму реального впливу громадськості на процеси управління навколишнім природним середовищем на різних етапах формування;

виконання у повному обсязі вимог стосовно доступу громадськості до екологічної інформації, участі у прийнятті рішень з екологічних питань та доступу до правосуддя відповідно до Орхуської конвенції;

14) розвиток партнерства та залучення заінтересованих сторін передбачає:

створення міжвідомчої комісії "Довкілля для України" за участі громадськості, науковців, а також партнерів - представників міжнародних організацій;

завершення формування умов для ефективної системи партнерства з питань національної екологічної політики;

запровадження угод між представниками органів влади та бізнесом, представниками органів влади та громадськості, представниками громадськості та бізнесу;

розроблення та реалізація програми розвитку міжсекторальних партнерств на підставі аналізу результатів короткострокового періоду;

створення консультаційних центрів та бізнес-інкубаторів для підтримки ініціатив з розвитку партнерств;

застосування сучасних методів телекомунікацій та інформаційного обміну досвідом учасників програми;

15) наукове забезпечення формування і реалізації національної екологічної політики передбачає:

наукове забезпечення формування і реалізації національної екологічної політики, реалізації єдиної науково-технічної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища;

активізацію фундаментальних та прикладних наукових досліджень, спрямованих на одержання та використання нових знань про закономірності розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв'язку;

науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища;

моніторинг та оцінювання ефективності національних і регіональних наукових, науково-технічних програм і комплексних науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, орієнтованих на розв'язання екологічних проблем;

створення на базі новітніх наукових знань постійно діючої системи прогнозування розвитку екологічної ситуації з метою надання інформації для стратегічного планування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт;

обґрунтування еколого-економічного районування і зонування території країни, визначення найбільш гострих сучасних екологічних проблем, а також тих, що формуються на загальнодержавному рівні та у регіонах;

поглиблення досліджень існуючих фізичних, хімічних та біологічних процесів та їх змін під дією антропогенних факторів, забруднення довкілля в умовах порушених природних ландшафтів і комплексів;

дослідження технологічних, економічних, соціальних і соціально-психологічних причин виникнення та загострення екологічних проблем національного, регіонального та місцевого масштабу;

проведення фундаментальних і прикладних наукових робіт щодо створення системного моніторингу навколишнього природного середовища країни, регіонів, урбанізованих територій;

наукове обґрунтування еколого-економічного районування території України як основи для вдосконалення територіальної організації господарського комплексу країни, визначення напрямів структурної та технологічної модернізації економік регіонів;

дослідження порушених природних ландшафтів за результатами гірнично-промислової діяльності, розроблення технологій рекультивації земель і використання створених у попередні десятиріччя техногенних родовищ;

дослідження проблем біобезпеки, загроз та ризиків, пов'язаних з проникненням на територію країни інвазійних видів та хвороб, а також застосування біотехнологій, генної інженерії, генетично модифікованих організмів тощо;

створення системи регулярного науково-технічного прогнозування розвитку екологічної ситуації та відповідних науково-технічних розробок, необхідних для опрацювання превентивних заходів щодо виникнення нових екологічних загроз та ризиків;

16) розвиток міжнародного співробітництва у сфері охорони навколишнього природного середовища передбачає:

послідовне врахування рекомендацій всесвітніх самітів із сталого розвитку в Ріо-де-Жанейро та Йоганнесбурзі;

забезпечення участі у діяльності міжнародних організацій, членом яких є Україна відповідно до укладених міжнародних договорів України;

забезпечення участі у переговорному процесі з питань співробітництва між Україною та ЄС, зокрема щодо завершення опрацювання розділу "Навколишнє середовище" проекту Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, опрацювання нового практичного інструмента співробітництва між Україною та ЄС;

залучення зовнішньої допомоги в сектор охорони довкілля;

ратифікація та впровадження Протоколу про стратегічну екологічну оцінку до Конвенції про транскордонний вплив на навколишнє природне середовище у транскордонному контексті;

створення та забезпечення діяльності Регіонального екологічного центру України;

розвиток двостороннього співробітництва за такими пріоритетами: припинення втрат біо- та ландшафтного різноманіття, формування екомережі, розвиток заповідної справи; управління водними ресурсами; підвищення якості повітря та запобігання змінам клімату; управління відходами, у тому числі небезпечними; моніторинг стану навколишнього природного середовища; підвищення рівня лісистості та інше;

ратифікацію поправки до Орхуської конвенції щодо генетично-модифікованих організмів;

ратифікацію та виконання Протоколу про регістри викидів і перенесення забруднювачів від 2003 року до Орхуської конвенції;

забезпечення підготовки національних цільових показників, що мають відношення до норм та рівнів результативності, яких необхідно досягати чи підтримувати для забезпечення високого рівня захисту від захворювань, пов'язаних із водою, відповідно до статті 6 Протоколу про воду та здоров'я від 1999 року до Конвенції про охорону і використання транскордонних водотоків і міжнародних озер;

підготовку та затвердження плану щодо імплементації в Україні Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті (Конвенція Еспо);

забезпечення супроводження об'єктів, які мають негативний вплив на навколишнє середовище в транскордонному контексті, зокрема координація діяльності відповідно до вимог Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті (Конвенція Еспо);

підготовку проектів нормативно-правових актів щодо поводження зі стійкими органічними забруднювачами відповідно до вимог Стокгольмської конвенції про стійкі органічні забруднювачі;

забезпечення виконання Протоколу про обмеження викидів летких органічних сполук або їх транскордонного переміщення від 1991 року, Протоколу про скорочення викидів сірки або їх транскордонних потоків принаймні на 30 відсотків від 1985 року, Протоколу про важкі метали від 1998 року, Протоколу про стійкі органічні забруднювачі від 1998 року до Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані;

забезпечення виконання Конвенції про біологічне різноманіття, Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення, Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі, Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин і міжнародних договорів, укладених в її рамках;

актуалізація діючих міждержавних стандартів (ГОСТів) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, екологічної безпеки, топографо-геодезичної та картографічної діяльності відповідно до вимог чинного природоохоронного законодавства;

забезпечення укладення з суміжними державами двосторонніх міжнародних договорів в сфері міжнародно-правової відповідальності за транскордонне забруднення навколишнього природного середовища;

співробітництво в рамках нової глобальної угоди з питань зміни (Посткіотський період).

Розділ 6. МОНІТОРИНГ РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЇ

Комплексний моніторинг виконання Стратегії здійснюється щороку.

До здійснення моніторингу та оцінки результатів виконання Стратегії залучаються представники заінтересованих центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій.

Інформація про вжиті заходи та досягнуті результати включається до Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища за поточний рік. Результати моніторингу оприлюднюються у встановленому порядку у засобах масової інформації.

Основою моніторингу реалізації Стратегії є створення системи цільових показників, орієнтованих на індикатори сталого розвитку та завдання екологічної політики. Найважливішим інструментом моніторингу реалізації національної екологічної політики, оцінки виконання Стратегії та контролю у цій сфері є індикатори ефективності реалізації національної екологічної стратегії, які розробляються відповідно до її основних стратегічних напрямів і етапів реалізації Стратегії.

Упровадження моніторингу реалізації Стратегії передбачає:

визначення системи індикаторів ефективності реалізації Національних, регіональних, місцевих планів дій з охорони навколишнього природного середовища, а також конкретних програм, проектів та планів заходів за стратегічними цілями та складовими державної екологічної політики;

створення інформаційно-аналітичного забезпечення для оперативного оцінювання ефективності реалізації Стратегії з урахуванням регіональних, галузевих і об'єктових особливостей її впровадження;

відслідковування ефективності виконання Стратегії відповідно до системи індикаторів та Національних планів дій з охорони навколишнього природного середовища;

гармонізацію статистичної звітності щодо ефективності екологічної політики до вимог Європейського Союзу.

За результатами моніторингу виконання Стратегії та у разі необхідності здійснюється корегування заходів з підвищення їх ефективності.

Індикатори ефективності національної екологічної політики розподіляються за такими основними напрямами: екологічний і соціально-економічний та наведені у додатку 1 до Стратегії.

Розділ 7. ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ ВИКОНАННЯ СТРАТЕГІЇ

Виконання Стратегії дасть змогу:

упровадити дієву систему інформування населення з питань охорони навколишнього природного середовища та підвищити рівень екологічної свідомості громадян України;

стабілізувати та поліпшити стан навколишнього природного середовища до рівня, безпечного для життєдіяльності населення, з урахуванням європейських стандартів якості довкілля;

усунути прямий зв'язок між економічним зростанням та погіршенням стану навколишнього природного середовища;

припинити втрати біотичного та ландшафтного різноманіття і сформувати цілісну та репрезентативну екомережу;

упровадити систему екологічно збалансованого використання природних ресурсів;

мінімізувати забруднення ґрунтів небезпечними пестицидами, агрохімікатами, важкими металами та відходами;

забезпечити перехід до системи інтегрованого екологічного управління в сфері охорони навколишнього природного середовища та екологізацію секторальних політик;

здійснити реформування податкової та цінової систем, посилення значущості екологічного оподаткування як стимулятора зменшення негативного впливу на довкілля та формування дієвого економічного механізму природокористування;

поліпшити систему моніторингу стану охорони навколишнього природного середовища та природних ресурсів з використанням механізму контролю, бази даних екологозначущих об'єктів і територій та екологічних індикаторів.

Цільові показники реалізації національної екологічної політики відповідно до очікуваних результатів наведені у додатку 2 до Стратегії.

____________

Опрос