Идет загрузка документа (140 kByte)
Главный правовой
портал Украины
Главный правовой
портал Украины
Остаться Попробовать

О внутреннем водном транспорте

Проект закона Украины от 15.01.2010 № 4319-1
Дата рассмотрения: 15.01.2010 Карта проходжения проекта

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внутрішній водний транспорт

Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності внутрішнього водного транспорту.

РОЗДІЛ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

1) аварійна подія - подія, що сталася під час експлуатації судна чи у зв'язку з нею, призвела або могла призвести до людських жертв або заподіяння шкоди здоров'ю людей, загибелі, затоплення, пошкодження судна або втрати його судноплавного стану, пошкодження причальних, шляхових, гідротехнічних та інших споруд, дезорганізації руху, забруднення навколишнього природного середовища;

2) багаж - речі пасажира, що здаються перевізнику для зберігання і перевезення у пункт призначення за окремо встановлену плату;

3) база для стоянки малих суден - спеціально обладнані гідротехнічні споруди або природні берегові об'єкти, які використовуються суб'єктом господарювання для надання послуг з безпечного утримання малих суден;

4) внутрішні водні шляхи - річки, озера, водосховища, канали, інші водойми, а також внутрішні морські води та територіальне море;

5) внутрішній водний транспорт - галузь транспорту, до якої належать підприємства та організації внутрішнього водного транспорту, що здійснюють та забезпечують перевезення внутрішніми судноплавними річковими шляхами вантажів, пасажирів, багажу і пошти та надають інші послуги з використанням суден, а також малі судна та бази для їх стоянки;

6) внутрішні судноплавні річкові шляхи - судноплавні шляхи, що проходять акваторіями рік, озер, водосховищ і належать до категорії внутрішніх водних шляхів України;

7) водний мотоцикл - будь-яке мале судно, що використовує свою силову установку для переміщення на борту однієї або кількох осіб і призначене для ковзання по водній поверхні;

8) зчалена група - група суден, що з'єднані бортом до борту і розміщені позаду моторного судна, яке забезпечує рух групи;

9) мале судно - судно, довжина корпусу якого не перевищує 24 метрів, за винятком буксирів, штовхачів, криголамів, пасажирських, стоянкових суден з більш ніж 12 пасажирами на борту, вантажних суден, що перевозять небезпечні вантажі, вітрильних та вітрильно-моторних суден, несамохідних суден, насамперед суден з потужністю первинних двигунів 100 кВт і більше, плавкранів і суден технічного флоту (плавмайстерні, земснаряди);

10) моторне судно - судно, що використовує свою силову установку, крім суден, двигуни яких використовуються лише для здійснення переміщень на невеликі відстані (у портах чи в місцях навантаження і розвантаження) або для збільшення маневреності під час їх буксирування чи штовхання;

11) навігаційне обладнання - система забезпечення ефективної і безпечної навігації суден на внутрішніх судноплавних річкових шляхах, яка включає наземні і надводні споруди, конструкції і будови, оснащені спеціальними технічними засобами і призначені для орієнтування, огородження каналів та суднових ходів;

12) навігаційно-гідрографічне забезпечення - комплекс заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для судноплавства шляхом установлення та утримання навігаційного обладнання, проведення гідрографічних зйомок, постійного оновлення та поширення навігаційно-гідрографічної інформації;

13) підхідний канал - облаштована навігаційним обладнанням гідротехнічна споруда, призначена для безпечного підходу суден до річкових портів та шлюзів;

14) плавуча споруда - будь-яка споруда, що перебуває на плаву і, як правило, не призначена для переміщення внутрішніми судноплавними річковими шляхами;

15) плавучий засіб - будь-який засіб з механічними установками, призначений для проведення робіт на внутрішніх судноплавних річкових шляхах або в акваторіях річкових портів (елеватор, плавучий кран, копр, судно технічного флоту, призначене для проведення днопоглиблювальних робіт і обслуговування суднового ходу);

16) пором - судно, що забезпечує переправу через внутрішній судноплавний річковий шлях;

17) портова гідротехнічна споруда - споруда, розташована на території та в акваторії річкового порту, що використовується для забезпечення перевезень пасажирів і вантажів, будування, ремонту, обслуговування та огляду суден, використання водних ресурсів та запобігання шкідливій дії вод (причал, берегоукріплювальна споруда, дамба, мол, хвилелом);

18) портовий оператор - суб'єкт господарювання, що провадить на договірних засадах на території та в акваторії річкового порту діяльність, пов'язану з проведенням вантажно-розвантажувальних робіт, зберіганням вантажів, обслуговуванням суден, пасажирів і вантажів;

19) риболовне судно - судно, що використовується на комерційній основі для промислу риби, інших водних живих ресурсів;

20) річковий порт - транспортний комплекс, розташований на відведеній території та акваторії з установленими межами, призначений та обладнаний для обслуговування суден, пасажирів і вантажів, в якому надаються вантажні, експедиційні та інші послуги і забезпечуються безпечні плавання та стоянка суден;

21) склад суден - два або більше судна, з'єднаних між собою таким чином, щоб кожне з них не мало повної свободи руху;

22) спеціалізовані послуги - послуги, що надаються в порту та на внутрішніх судноплавних річкових шляхах і мають свої особливості, пов'язані з організацією судноплавства відповідно до законодавства та зобов'язань України за її міжнародними договорами;

23) спортивне судно - судно, що відповідає вимогам спеціальних правил побудови та безпеки експлуатації, обслуговується під час плавання спеціально підготовленими особами (екіпажем), використовується лише для занять спортом та не використовується для комерційних перевезень вантажів і пасажирів та відпочинку;

24) судно - будь-яке судно внутрішнього плавання (зокрема мале судно, пором, плавучий засіб) та морське судно;

25) судновий білет - документ, що засвідчує реєстрацію судна в судновій книзі;

26) судновласник - юридична або фізична особа, що експлуатує судно від свого імені незалежно від того, чи є вона власником судна, чи використовує його на інших законних підставах;

27) судно внутрішнього плавання (річкове судно) - судно, яке за своїми технічними характеристиками придатне і в установленому порядку допущене до експлуатації на внутрішніх судноплавних річкових шляхах;

28) судно змішаного плавання "ріка - море" - судно, яке за своїми технічними характеристиками придатне і в установленому порядку допущене до експлуатації на морських і внутрішніх судноплавних річкових шляхах;

29) судновий хід - водний простір, призначений для руху суден, позначений на карті та оснащений навігаційним обладнанням;

30) судноплавна гідротехнічна споруда - судноплавний шлюз з низовими та верховими підхідними каналами, дамбами, напрямними і причальними спорудами, аванпортом;

31) судноплавство - діяльність, пов'язана з використанням суден на внутрішніх судноплавних річкових шляхах;

32) шлюз - водопідпірна гідротехнічна споруда, призначена для переміщення суден з одного б'єфа у другий;

33) шляхові роботи - днопоглиблювальні, виправні роботи, роботи з очищення дна (дноочищувальні), вишукувальні роботи, що проводяться для забезпечення безпеки судноплавства, роботи з утримання навігаційного обладнання на внутрішніх судноплавних річкових шляхах.

Стаття 2. Законодавство про внутрішній водний транспорт

1. Відносини у сфері внутрішнього водного транспорту регулюються цим Законом, Законом України "Про транспорт", Водним кодексом України та іншими актами законодавства.

Відносини з питань здійснення судноплавства, не врегульовані цим Законом, регулюються Кодексом торговельного мореплавства України.

Стаття 3. Сфера дії Закону

1. Цей Закон регулює відносини, пов'язані з діяльністю внутрішнього водного транспорту та використанням внутрішніх судноплавних річкових шляхів.

Цим Законом регулюються також відносини, пов'язані з використанням морських суден і суден змішаного плавання "ріка-море" під час їх прямування внутрішніми судноплавними річковими шляхами та риболовних суден під час їх перебування на внутрішніх судноплавних річкових шляхах, у річкових портах.

2. Дія цього Закону не поширюється на судна, що плавають під військово-морським прапором України.

Стаття 4. Землі внутрішнього водного транспорту

1. До земель внутрішнього водного транспорту належать землі, на яких розташовані:

порти, спеціалізовані причали, пристані і затони з усіма технічними спорудами та устаткованням, що обслуговують внутрішній водний транспорт;

пасажирські вокзали, павільйони і причали;

судноплавні канали, судноплавні і гідротехнічні споруди, службово-технічні будівлі;

берегоукріплювальні споруди та насадження;

вузли зв'язку, радіоцентри і радіостанції;

будівлі, берегові навігаційні знаки та інші споруди для обслуговування водних шляхів, судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, майстерні, судноверфі, відстойно-ремонтні пункти, склади, матеріально-технічні бази, інженерні мережі, службові та культурно-побутові будівлі, інші об'єкти, що забезпечують діяльність внутрішнього водного транспорту.

2. Внутрішній водний транспорт використовує землі, визначені у частині першій цієї статті, та інші землі відповідно до земельного законодавства.

РОЗДІЛ II
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ВНУТРІШНЬОГО ВОДНОГО ТРАНСПОРТУ

Стаття 5. Мета та напрями державного регулювання у сфері внутрішнього водного транспорту

1. Державне регулювання у сфері внутрішнього водного транспорту здійснюється з метою реалізації єдиної економічної, інвестиційної, науково-технічної та соціальної політики за такими напрямами:

сприяння розвиткові на конкурентних засадах ринку послуг у зазначеній сфері;

здійснення нагляду і контролю за дотриманням вимог законодавства у відповідній сфері;

нормативно-правове забезпечення діяльності внутрішнього водного транспорту;

управління державним майном;

здійснення державної реєстрації суден;

проведення стандартизації та сертифікації діяльності у сфері внутрішнього водного транспорту;

здійснення технічного, класифікаційного нагляду за суднами;

здійснення технічного нагляду за станом гідротехнічних споруд та проведенням промірних робіт;

здійснення державного нагляду за забезпеченням безпеки судноплавства, екологічної безпеки, охорони портових споруд і суден;

створення та розвиток берегової інфраструктури внутрішнього водного транспорту;

проведення ліцензування господарської діяльності;

організація перевезень пасажирів і багажу внутрішнім водним транспортом і здійснення контролю за такими перевезеннями;

реалізація тарифної, інноваційної та інвестиційної політики;

забезпечення захисту прав споживачів послуг, що надаються на внутрішньому водному транспорті;

організація міжнародного співробітництва.

Стаття 6. Органи державного регулювання та нагляду у сфері внутрішнього водного транспорту

1. Центральний орган виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку забезпечує реалізацію державної політики у сфері внутрішнього водного транспорту безпосередньо та у взаємодії з іншими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування відповідно до цього Закону та інших законодавчих актів.

У системі центрального органу виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку діє урядовий орган в галузі морського і річкового транспорту.

2. Центральний орган виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку:

здійснює повноваження з питань регулювання діяльності у сфері внутрішнього водного транспорту та державного нагляду за безпекою судноплавства безпосередньо та через органи, що функціонують у його системі;

проводить моніторинг міжнародного права та міжнародних договорів України у сфері внутрішнього водного транспорту, забезпечує своєчасне розроблення проектів актів законодавства на виконання міжнародних договорів України;

розробляє відповідно до цього Закону та інших актів законодавства за участю заінтересованих органів виконавчої влади та затверджує правила перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти внутрішнім водним транспортом, правила судноплавства на внутрішніх річкових шляхах, місцеві правила судноплавства, правила пропуску суден через судноплавні шлюзи України, правила технічної експлуатації судноплавних гідротехнічних споруд, правила технічної експлуатації портових гідротехнічних споруд та гідротехнічних споруд суднобудівних і судноремонтних підприємств, правила безпечної експлуатації водосховищ, правила експлуатації баз для стоянки малих суден, порядок розслідування та ведення обліку аварійних подій на внутрішніх судноплавних річкових шляхах, а також інші нормативно-правові акти та нормативи у сфері внутрішнього водного транспорту;

здійснює контроль за станом внутрішніх судноплавних річкових шляхів, підготовкою та сертифікацією спеціалістів внутрішнього водного транспорту, організацією лоцманського проведення суден на внутрішніх судноплавних річкових шляхах, а також державну реєстрацію суден.

3. Керівництво діяльністю державних аварійно-рятувальних служб на внутрішніх судноплавних річкових шляхах здійснює центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій.

4. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють регулювання діяльності внутрішнього водного транспорту відповідно до цього Закону та інших законодавчих актів.

Стаття 7. Державний нагляд за безпекою судноплавства

1. Нагляд за безпекою судноплавства у річкових портах, на внутрішніх судноплавних річкових шляхах, базах для стоянки малих суден та на суднах, що перебувають на внутрішніх судноплавних річкових шляхах, а також за додержанням суб'єктами внутрішнього водного транспорту вимог законодавства, зокрема міжнародних договорів України, з безпеки судноплавства та заходів щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища із суден здійснює урядовий орган в галузі морського і річкового транспорту.

2. Рішення урядового органу в галузі морського і річкового транспорту з питань безпеки судноплавства та запобігання забрудненню навколишнього природного середовища із суден, прийняті в межах його компетенції, обов'язкові для виконання посадовими особами підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичними особами.

Стаття 8. Стандартизація і оцінка відповідності діяльності внутрішнього водного транспорту

1. Стандартизація діяльності внутрішнього водного транспорту проводиться відповідно до законодавства.

2. Оцінка відповідності діяльності внутрішнього водного транспорту проводиться згідно з вимогами технічних регламентів та стандартів у встановленому законодавством порядку.

Стаття 9. Тарифна політика у галузі внутрішнього водного транспорту

1. Тарифна політика у галузі внутрішнього водного транспорту спрямовується на розв'язання таких завдань:

створення рівних економічних умов для розвитку економічної самостійності суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у галузі внутрішнього водного транспорту, незалежно від форми власності та організаційно-правової форми;

розширення можливостей суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у галузі внутрішнього водного транспорту, щодо задоволення потреб споживачів, залучення інвестицій у розвиток внутрішнього водного транспорту та забезпечення його стабільного функціонування;

стимулювання конкуренції і протидія монопольним тенденціям суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у галузі внутрішнього водного транспорту;

розширення сфери застосування вільних цін;

забезпечення балансу між платоспроможним попитом на послуги внутрішнього водного транспорту та обсягом витрат, пов'язаних з їх наданням;

забезпечення прозорості механізму формування тарифів та їх прогнозованості;

приведення рівня цін і тарифів внутрішнього ринку у відповідність з рівнем світового ринку.

РОЗДІЛ III
ВНУТРІШНІ СУДНОПЛАВНІ РІЧКОВІ ШЛЯХИ

Стаття 10. Інфраструктура внутрішніх судноплавних річкових шляхів

1. Інфраструктура внутрішніх судноплавних річкових шляхів включає судноплавні гідротехнічні споруди, навігаційне обладнання і засоби радіозв'язку, встановлені на внутрішніх судноплавних річкових шляхах, та судна технічного флоту (плавмайстерні, земснаряди).

2. Внутрішні судноплавні річкові шляхи та їх інфраструктура перебувають у державній власності і використовуються юридичними та фізичними особами відповідно до законодавства.

3. Перелік внутрішніх річкових шляхів, що належать до категорії судноплавних, визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 11. Утримання внутрішніх судноплавних річкових шляхів і судноплавних гідротехнічних споруд

1. Державним підприємством внутрішніх водних шляхів, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку, здійснюється утримання судноплавних гідротехнічних споруд та навігаційного обладнання з дотриманням вимог Водного кодексу України насамперед за рахунок коштів державного бюджету, а також доходів, отриманих від провадження господарської діяльності, та інших джерел, а утримання внутрішніх судноплавних річкових шляхів насамперед за рахунок доходів, отриманих від провадження господарської діяльності, а також коштів державного бюджету та інших джерел.

2. Шляхові роботи у відведеній в установленому порядку акваторії річкового порту та на підхідному каналі проводяться адміністрацією річкових портів.

3. Юридичні та фізичні особи, що тимчасово використовують в установленому порядку берегову смугу, зобов'язані після закінчення строку використання забезпечити її очищення та облаштування.

Установлення на береговій смузі внутрішніх судноплавних річкових шляхів будь-яких постійних вогнів, крім навігаційних, забороняється. У разі встановлення тимчасових вогнів їх власники зобов'язані забезпечити огородження вогнів з боку суднового ходу.

4. З метою забезпечення безпеки судноплавства роботи з утримання внутрішніх судноплавних річкових шляхів і судноплавних гідротехнічних споруд, зокрема невідкладні днопоглиблювальні роботи для підтримання габаритів суднового ходу та запобігання аваріям, проводяться без спеціального дозволу.

5. Категорія навігаційного обладнання і строк його роботи, габарити суднового ходу, а також строк роботи шлюзів встановлюються урядовим органом в галузі морського і річкового транспорту.

6. Межі зон, в яких здійснюється навігаційно-гідрографічне забезпечення, встановлюються урядовим органом в галузі морського і річкового транспорту.

Під час плавання на ділянках прикордонних районів навігаційно-гідрографічне забезпечення здійснюється згідно з міжнародними договорами України.

7. Охорона судноплавних гідротехнічних споруд покладається на державне підприємство внутрішніх водних шляхів, яке з цією метою утворює підрозділи відомчої охорони.

Стаття 12. Будівництво і експлуатація гідротехнічних та інших споруд на внутрішніх судноплавних річкових шляхах

1. Будівництво гідротехнічних та інших споруд на внутрішніх судноплавних річкових шляхах здійснюється за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку відповідно до вимог водного законодавства..

2. Власники гідротехнічних та інших споруд, розташованих на внутрішніх судноплавних річкових шляхах, за власний рахунок встановлюють навігаційні вогні і знаки, інше навігаційне обладнання за погодженням з урядовим органом в галузі морського і річкового транспорту та державним підприємством внутрішніх водних шляхів в установленому порядку і здійснюють їх експлуатацію з метою забезпечення безпеки судноплавства.

Власники мостів, зокрема підйомних, за власний рахунок виготовляють і встановлюють обладнання та пристосування, необхідні для безпечного проходження суден, забезпечують піднімання ферм мостів, а також проводять під ними необхідні днопоглиблювальні роботи.

Стаття 13. Відповідальність користувачів внутрішніх судноплавних річкових шляхів

1. Судновласники зобов'язані відшкодовувати державному підприємству внутрішніх водних шляхів завдані з їх вини збитки, пов'язані з пошкодженням суднами та плавучими об'єктами, що буксируються, навігаційного обладнання, судноплавних гідротехнічних споруд та інших об'єктів, які належать зазначеному підприємству.

Судновласники, що проводять роботи з розробки річкових кар'єрів, зобов'язані відшкодовувати державному підприємству внутрішніх водних шляхів його витрати, пов'язані з проведенням робіт з підтримання оголошених глибин у разі зниження рівня води порівняно з проектним.

2. Державне підприємство внутрішніх водних шляхів зобов'язане відшкодувати судновласникам завдані ним збитки, що спричинені з вини зазначеного підприємства.

Стаття 14. Технічний нагляд за гідротехнічними спорудами

1. Для забезпечення належного технічного стану судноплавних гідротехнічних споруд, портових гідротехнічних споруд, а також гідротехнічних споруд суднобудівних і судноремонтних підприємств здійснюється технічний нагляд за ними. Положення про організацію та порядок здійснення технічного нагляду за судноплавними гідротехнічними спорудами, портовими гідротехнічними спорудами та гідротехнічними спорудами суднобудівних і судноремонтних підприємств, що перебувають в експлуатації, затверджується центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку.

Технічний нагляд за гідротехнічними спорудами здійснюється шляхом:

проведення перевірки відповідності показників їх технічного стану встановленим вимогам;

проведення оцінки технічного стану і визначення ступеня фізичного зносу;

реєстрації і ведення обліку споруд за результатами перевірки технічного стану.

Стаття 15. Регулювання руху суден

1. Регулювання руху суден на внутрішніх судноплавних річкових шляхах здійснюється з метою забезпечення безпеки судноплавства на ділянках із складними умовами судноплавства, під час заходу суден в річкові порти і затони, виходу з них, проходження під мостами та шлюзування.

2. Ділянки внутрішніх судноплавних річкових шляхів, на яких здійснюється регулювання руху суден, визначаються місцевими правилами судноплавства та правилами пропуску суден через судноплавні шлюзи України.

На окремих ділянках внутрішніх судноплавних річкових шляхів у разі виникнення складних умов судноплавства, пов'язаних з несприятливою гідрологічною обстановкою, будівництвом мостів, надводних і підводних переходів, може запроваджуватися тимчасове регулювання руху суден, про що повідомляється в інформаційних зведеннях, які видаються державним підприємством внутрішніх водних шляхів.

3. Регулювання руху суден здійснюють пости державного підприємства внутрішніх водних шляхів.

Порядок утворення постів регулювання руху суден, їх функції, зона дії, статус та порядок фінансування встановлюються центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку.

4. Проходження суднами ділянки внутрішнього судноплавного річкового шляху, рух по якій регулюється, здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку.

Погодинний графік піднімання мостів, що встановлюється їх власниками, затверджується урядовим органом в галузі морського і річкового транспорту і включається до місцевих правил судноплавства.

РОЗДІЛ IV
РІЧКОВИЙ ПОРТ

Стаття 16. Особливості функціонування річкового порту

1. Перелік річкових портів, відкритих для заходу та обслуговування іноземних невійськових суден, визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку.

2. На території річкового порту можуть функціонувати підприємства та організації всіх форм власності, метою діяльності яких є обслуговування суден, пасажирів та вантажів відповідно до законодавства.

Стаття 17. Адміністрація річкових портів

1. Центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку утворюється відповідно до законодавства державне підприємство адміністрація річкових портів, яке провадить діяльність відповідно до цього Закону та статуту підприємства, що затверджується зазначеним органом.

2. Основними функціями адміністрації річкових портів є:

забезпечення збереження і ефективне використання державних портових гідротехнічних споруд та іншого державного майна, здійснення контролю за будівництвом, експлуатацією, ремонтом, модернізацією та виконанням вимог правил технічної експлуатації портових гідротехнічних споруд;

утримання акваторій річкових портів;

стягнення річкових зборів та ефективне використання коштів, що надійшли від їх сплати;

оформлення заходу суден в річковий порт і виходу з нього;

здійснення контролю за організацією роботи у річковому порту з приймання із суден стічних, лляльних (підсланевих) вод, сміття та відходів;

забезпечення підтримання оголошених глибин в акваторії та підхідних каналах річкового порту;

здійснення контролю за виконанням вимог законодавства щодо охорони навколишнього природного середовища та організація проведення робіт у разі забруднення акваторії річкового порту.

Адміністрація річкових портів встановлює порядок заходу до річкового порту і виходу з нього суден, порядок руху в акваторії річкового порту і на підходах до неї.

Стаття 18. Територія та акваторія річкового порту

1. Територією річкового порту є земельні ділянки, відведені в установленому законодавством порядку суб'єктам господарюванням, що провадять діяльність у річковому порту, а також штучно створені (намиті, насипані, створені із застосуванням інших гідротехнічних технологій) площі для провадження відповідної господарської діяльності.

Земельні ділянки, на яких розташовані державні портові гідротехнічні споруди, не підлягають відчуженню та передачі в користування, у тому числі в оренду.

2. Акваторією річкового порту є відведена на підставі рішення Кабінету Міністрів України у постійне безоплатне користування адміністрації річкових портів частина водного об'єкта (об'єктів), обмежена природними, штучними або умовними кордонами, призначена та обладнана для забезпечення безпечного підходу, маневрування, стоянки та обробки суден.

Акваторія річкового порту належить до водних об'єктів загальнодержавного значення.

3. Адміністрація річкових портів забезпечує утримання акваторій річкових портів та несе відповідальність за забезпечення екологічної безпеки, безпеки плавання та стоянки суден в акваторії річкового порту відповідно до законодавства.

З метою забезпечення безпеки судноплавства в акваторії річкового порту роботи з підтримання оголошених глибин у межах їх паспортних значень виконуються без спеціального дозволу на проведення днопоглиблювальних робіт.

Днопоглиблювальні роботи в акваторіях річкових портів для створення глибин, що перевищують паспортні значення, проводяться на підставі розробленого, погодженого і затвердженого в установленому порядку проекту з дотриманням вимог водного законодавства.

Стаття 19. Державний нагляд за безпекою судноплавства в акваторії річкового порту

1. Державний нагляд за безпекою судноплавства в акваторії річкового порту здійснює капітан річкового порту, який очолює інспекцію судноплавного та портового нагляду і провадить свою діяльність відповідно до законодавства.

Інспекція судноплавного та портового нагляду створюється центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку і діє відповідно до Положення про інспекцію державного портового нагляду, що затверджується зазначеним органом.

Стаття 20. Повноваження капітана річкового порту

1. Капітан річкового порту здійснює:

1) нагляд за дотриманням вимог законодавства і правил судноплавства на внутрішніх водних шляхах, а також відповідних міжнародних договорів України;

2) перевірку суднових документів, а також дипломів та кваліфікаційних свідоцтв членів екіпажу суден на відповідність установленим вимогам;

3) контроль за:

станом причалів, швартовних і відбійних пристроїв готовністю причалів до швартування суден та проведення вантажних операцій;

навантаженням суден;

станом навігаційного обладнання, організацією забезпечення навігаційною та гідрометеорологічною інформацією, станом радіозв'язку суден з береговими службами;

дотриманням вимог щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища з річкових суден незалежно від прапора держави, під яким плаває судно, і форми власності судна, очищенням акваторії річкового порту від забруднення нафтопродуктами, іншими шкідливими хімічними речовинами та біологічними об'єктами, а також плавучими та затопленими предметами, що заважають судноплавству;

здійсненням заходів з усунення причин аварій і катастроф в акваторії річкового порту та запобігання їх виникненню в подальшому;

4) розслідування аварій, що сталися в акваторії річкового порту.

Розпорядження капітана річкового порту, видані в межах його повноважень, обов'язкові для виконання всіма суднами, юридичними та фізичними особами, що перебувають на території та в акваторії річкового порту.

2. Розпорядження капітана річкового порту може бути скасовано керівником урядового органу в галузі морського і річкового транспорту або в судовому порядку.

3. За порушення вимог законодавства щодо безпеки судноплавства капітан річкового порту має право накладати адміністративні стягнення в установленому законом порядку.

Стаття 21. Інфраструктура річкового порту

1. Інфраструктура річкового порту включає портові гідротехнічні споруди, підіймально-транспортні механізми, підхідний канал, акваторію, інженерні мережі, навігаційне обладнання, автомобільні дороги, під'їзні залізничні колії та інші об'єкти, які забезпечують виконання портом його функцій.

2. Портові гідротехнічні споруди, системи сигналізації, портові системи інженерної інфраструктури та споруди зв'язку, енерговодопостачання та водовідведення, автомобільні дороги, під'їзні залізничні колії, інші інженерні засоби, які забезпечують безпечне плавання і стоянку суден в річковому порту, збудовані за державні кошти, є державною власністю і не підлягають приватизації та перебувають в управлінні центрального органу виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку.

3. Державні портові гідротехнічні споруди передаються адміністрацією річкових портів у користування портовим операторам.

Стаття 22. Річкові збори

1. За використання портових гідротехнічних споруд та надання спеціалізованих послуг у річковому порту (на причалах) з суден стягуються річкові збори: корабельний, якірний, причальний і адміністративний.

2. Розмір річкових зборів встановлюється центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі економіки.

3. Порядок обліку та використання коштів, що надійшли від сплати річкових зборів, крім адміністративного, затверджується центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі економіки та центральним органом виконавчої влади з питань фінансів.

Стаття 23. Господарська діяльність у річковому порту

1. У річковому порту провадиться діяльність, пов'язана із:

завантаженням-розвантаженням і обслуговуванням суден у порядку черговості їх прибуття у порт (крім суден, що використовуються за розкладом) незалежно від форми власності та прапора держави, під яким вони плавають;

перевантаженням вантажів з інших видів транспорту на судно та у зворотному порядку;

складськими операціями з вантажами;

обслуговуванням пасажирів внутрішнього водного транспорту;

перевезенням вантажів, пасажирів, багажу і пошти;

допоміжними операціями, необхідними для функціонування річкового порту;

іншими видами діяльності з обслуговування суден, пасажирів та вантажів.

РОЗДІЛ V
ДЕРЖАВНИЙ РІЧКОВИЙ ЛОЦМАН

Стаття 24. Організація лоцманського проведення суден на внутрішніх судноплавних річкових шляхах

1. Лоцманське проведення суден на внутрішніх судноплавних річкових шляхах має на меті забезпечення безпеки судноплавства і здійснюється державними річковими лоцманами. Послуги з лоцманського проведення надаються державною лоцманською організацією, яка належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку, усім суднам незалежно від форми власності та прапора держави, під яким вони плавають.

Стаття 25. Статус державних річкових лоцманів

1. Державним річковим лоцманом може бути громадянин України, який працює у державній лоцманській організації та рівень підготовки якого відповідає кваліфікаційним вимогам.

2. Кваліфікаційні вимоги до державних річкових лоцманів, положення про річкову лоцманську організацію затверджує центральний орган виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку.

Стаття 26. Обов'язкове і необов'язкове лоцманське проведення суден на внутрішніх судноплавних річкових шляхах

1. Порядок та умови обов'язкового і необов'язкового лоцманського проведення суден на внутрішніх судноплавних річкових шляхах, а також порядок надання капітанам суден права на плавання без державного річкового лоцмана в районах обов'язкового лоцманського проведення на внутрішніх судноплавних річкових шляхах встановлюються центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку.

2. Капітан річкового порту приймає рішення про обов'язкове лоцманське проведення суден на внутрішніх судноплавних річкових шляхах у разі, коли безпечному руху суден перешкоджають гідрометеорологічні умови, стан навігаційного обладнання, а також за інших особливих обставин.

Стаття 27. Обов'язки державного річкового лоцмана

1. Державний річковий лоцман під час проведення судна зобов'язаний спостерігати за станом огородження суднового ходу, навігаційного обладнання і негайно повідомити капітану річкового порту, державній лоцманській організації і державному підприємству внутрішніх водних шляхів про:

зміни на судновому ході, які можуть створювати загрозу безпеці судноплавства;

транспортну подію на судні, що проводиться, та на інших суднах у районі лоцманського проведення;

пошкодження або несправності навігаційного обладнання.

Державний річковий лоцман повідомляє капітану судна про порушення вимог нормативно-правових актів з питань безпеки судноплавства, охорони навколишнього природного середовища, вимог прикордонного і митного контролю та вимагає усунення цих порушень, а у разі невиконання капітаном судна таких вимог негайно повідомляє про це урядовому органу в галузі морського і річкового транспорту.

Стаття 28. Розмежування повноважень державного річкового лоцмана і капітана судна

1. Присутність на судні державного річкового лоцмана не звільняє капітана судна від відповідальності за управління судном. Капітан судна може уповноважити державного річкового лоцмана давати розпорядження щодо управління судном вахтовому помічнику капітана, що не звільняє капітана від відповідальності за наслідки, спричинені діями державного річкового лоцмана. У разі залишення під час проведення судна ходової рубки капітан повинен повідомити державному річковому лоцману про особу, відповідальну за управління судном у період його відсутності.

2. У разі необхідності державний річковий лоцман має право припинити рух судна до усунення обставин, які перешкоджають безпечному плаванню, про що робиться запис у судновому журналі.

Стаття 29. Відповідальність за аварійну подію

1. Відповідальність за аварійну подію, що сталася з вини державного річкового лоцмана під час виконання ним службових обов'язків, несе державна лоцманська служба.

2. Відшкодування шкоди, заподіяної з вини державного річкового лоцмана, здійснюється державною лоцманською організацією з аварійного лоцманського фонду, який утворюється за рахунок відрахувань від сум лоцманського збору за календарний рік, що передував транспортній події. Обсяг аварійного лоцманського фонду встановлюється центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку.

Стаття 30. Направлення державного річкового лоцмана на судно

1. Заявка на лоцманське проведення судна на внутрішніх судноплавних річкових шляхах подається до державної лоцманської організації, яка забезпечує лоцманське проведення у відповідному районі внутрішніх судноплавних річкових шляхів, не пізніше ніж за 24 години до підходу судна до такого району або виходу його в рейс з такого району.

2. Державний річковий лоцман зобов'язаний своєчасно прибути на судно і пред'явити капітану судна лоцманське посвідчення на право лоцманського проведення судна у відповідному районі внутрішніх судноплавних річкових шляхів.

3. Разом з державним річковим лоцманом за згодою судновласника на судно може бути направлений лоцманський стажист.

Стаття 31. Умови перебування державного річкового лоцмана на судні

1. Капітан судна забезпечує швидке та безпечне приймання державного річкового лоцмана на борт судна. На період перебування на борту судна державного річкового лоцмана та лоцманського стажиста капітан судна забезпечує їх безоплатно окремим приміщенням і харчуванням нарівні з особами командного складу, а також радіозв'язок для ведення службових переговорів.

2. Шкода, заподіяна здоров'ю державного річкового лоцмана або лоцманського стажиста під час приймання на борт судна, залишення судна, здійснення цим лоцманом проведення судна або виконання ним та стажистом службових обов'язків, відшкодовується судновласником у порядку і розмірах, установлених законодавством.

3. Якщо тривалість лоцманського проведення перевищує установлений законодавством граничний час безперервної роботи лоцмана, судновласник зобов'язаний забезпечити приймання на борт судна ще одного державного річкового лоцмана або відстій судна на час відпочинку державного річкового лоцмана.

Стаття 32. Лоцманська квитанція

1. Державний річковий лоцман після прибуття на судно вручає капітану судна лоцманську квитанцію, зразок якої затверджується центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку. Лоцманська квитанція є документом, що підтверджує факт надання послуг з лоцманського проведення і на підставі якого проводяться розрахунки за надані послуги.

2. Капітан судна вносить до лоцманської квитанції відомості про найменування судна, прапор держави, під яким плаває судно, судновласника, його банківські реквізити, осадку, довжину, ширину, висоту борту судна, чисту місткість судна, прізвище капітана, місце і час приймання державного річкового лоцмана. У лоцманській квитанції також зазначаються місце і час залишення державним річковим лоцманом судна та у разі потреби вносяться зауваження щодо проведення судна державним річковим лоцманом. Достовірність відомостей і зауважень, зазначених у лоцманській квитанції, засвідчується капітаном в установленому порядку.

Стаття 33. Відмова державного річкового лоцмана від лоцманського проведення судна на внутрішніх судноплавних річкових шляхах

1. Якщо капітан судна під час лоцманського проведення судна на внутрішніх судноплавних річкових шляхах діє всупереч рекомендаціям державного річкового лоцмана, державний річковий лоцман має право відмовитися від продовження лоцманського проведення судна та вимагати, щоб про це було зроблено запис у судновому журналі і лоцманській квитанції. У разі коли це сталося в районі обов'язкового лоцманського проведення, державний річковий лоцман зобов'язаний вимагати зупинити судно та повідомити державній лоцманській організації та урядовому органу в галузі морського і річкового транспорту про відмову від лоцманського проведення судна із зазначенням причини. Після відмови від лоцманського проведення судна державний річковий лоцман залишається у ходовій рубці і у разі потреби надає капітану судна інформацію, необхідну для безпечного плавання.

На вимогу капітана судна продовжити лоцманське проведення судна державний річковий лоцман продовжує проведення судна, про що робиться запис у судновому журналі.

Стаття 34. Відмова капітана судна від послуг державного річкового лоцмана

1. Капітан судна, у якого виникли сумніви щодо правильності рекомендацій державного річкового лоцмана, має право відмовитися від послуг державного річкового лоцмана. У разі коли це сталося в районі обов'язкового лоцманського проведення, капітан зупиняє судно до прибуття іншого державного річкового лоцмана та повідомляє державній лоцманській службі про відмову від послуг державного річкового лоцмана.

2. Капітан судна, який подав заявку на лоцманське проведення і після прибуття державного річкового лоцмана відмовився від його послуг, зобов'язаний заповнити і підписати лоцманську квитанцію та сплатити лоцманський збір за лоцманське проведення судна, для якого направлено державного річкового лоцмана.

Стаття 35. Залишення судна державним річковим лоцманом

1. Державний річковий лоцман не має права без згоди капітана судна залишити судно раніше, ніж поставить його на якір, відшвартує в безпечне місце, виведе з району обов'язкового лоцманського проведення або прибуде інший державний річковий лоцман.

Стаття 36. Лоцманський збір

1. Із суден, що користуються послугами державного річкового лоцмана, справляється лоцманський збір.

2. Розмір лоцманського збору та порядок його справляння встановлюються центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань економіки та центральним органом виконавчої влади з питань фінансів.

РОЗДІЛ VI
БАЗА ДЛЯ СТОЯНКИ МАЛИХ СУДЕН

Стаття 37. Створення та експлуатація бази для стоянки малих суден

1. База для стоянки малих суден розміщується на ділянках внутрішніх судноплавних річкових шляхів, де невелика швидкість течії, є захист від вітру, хвиль та криги.

База для стоянки малих суден не може розміщуватися ближче ніж за 100 метрів від постійно розміщених плавучих об'єктів та за 500 метрів від гідротехнічних споруд і мостів.

Територія і ділянки внутрішніх судноплавних річкових шляхів, що відведені базі для стоянки малих суден, огороджуються, зокрема на воді, з використанням понтонів, бонів або плавучих знаків.

2. Створення бази для стоянки малих суден проводиться на підставі рішення місцевого органу виконавчої влади за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку, центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я, центральним органом державної податкової служби.

3. Утримання бази для стоянки малих суден здійснюється згідно з правилами експлуатації баз для стоянки малих суден, визначеними центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку.

Порушення правил експлуатації баз для стоянки малих суден тягне за собою відповідальність згідно із законодавством.

Стаття 38. Порядок проведення огляду бази для стоянки малих суден

1. З метою перевірки стану безпечної експлуатації бази для стоянки малих суден, безаварійного використання і схоронності малих суден та охорони навколишнього природного середовища проводиться огляд бази для стоянки малих суден.

2. Огляд бази для стоянки малих суден проводиться щороку перед початком її експлуатації, а також під час реєстрації органом державного нагляду за безпекою судноплавства у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку. До огляду можуть залучатися за згодою представники природоохоронних органів, органів санітарного та пожежного нагляду, органів державної податкової служби.

Огляд бази для стоянки малих суден проводиться як у навігаційний, так і в міжнавігаційний період.

Стаття 39. Реєстрація бази для стоянки малих суден

1. Усі бази для стоянки малих суден підлягають реєстрації в урядовому органі в галузі морського і річкового транспорту.

2. Реєстрація бази для стоянки малих суден здійснюється на підставі письмової заяви її керівника у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку.

Стаття 40. Приписка малих суден

1. Після реєстрації в судновій книзі кожне мале судно приписується до відповідної бази для стоянки малих суден.

2. Мале судно повинне мати на базі постійне місце, біля якого зазначається реєстраційний номер судна.

3. Власники малих суден повинні дотримуватися вимог щодо безпечного утримання на базі для стоянки малих суден.

4. Судновий інвентар під час стоянки малого судна на базі повинен зберігатися у складському приміщенні.

5. Малі судна, приписані до бази для стоянки малих суден, реєструються керівником бази в журналі обліку приписного флоту.

РОЗДІЛ VII
СУДНО

Стаття 41. Призначення судна

1. Судна, що використовуються на внутрішніх судноплавних річкових шляхах, призначені для:

перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, розвідки та добування корисних копалин, виконання будівельних, шляхових, гідротехнічних і підводно-технічних, буксирних, криголамних, аварійно-рятувальних та інших робіт, здійснення лоцманського і криголамного проведення;

несення спеціальної служби (державний нагляд за безпекою судноплавства, охорона промислів, санітарна і карантинна служби, захист внутрішніх судноплавних річкових шляхів від забруднення);

наукових, навчальних і культурних цілей;

спорту та прогулянок;

інших цілей.

Стаття 42. Ідентифікація судна

1. Ідентифікація судна здійснюється за його назвою або номером. Назва судну присвоюється його власником у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку.

2. На кожному судні, яке перевозить вантажі, зазначається його вантажомісткість в тоннах, а на судні, яке перевозить пасажирів, - максимально дозволена кількість пасажирів.

3. Суднам, що не підлягають реєстрації у Державному судновому реєстрі України, присвоюється бортовий реєстраційний номер.

4. Судну, обладнаному засобами зв'язку, присвоюється позивний сигнал, а також залежно від його технічної оснащеності - ідентифікаційний номер суднової станції супутникового зв'язку та номер вибірного виклику суднової радіостанції.

5. Порядок присвоєння судну позивного сигналу, ідентифікаційного номера та номера вибірного виклику встановлюється центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку.

Стаття 43. Класифікація суден і технічний нагляд за річковими суднами

1. Класифікація річкових суден, а також технічний нагляд за ними, нагляд за дотриманням правил і технічних вимог юридичними та фізичними особами, що проводять роботи з проектування, будівництва, переобладнання, модернізації та ремонту річкових суден, суднових механізмів, пристроїв і обладнання, виготовлення матеріалів та виробів для річкових суден, здійснюється національним класифікаційним товариством у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку.

2. Правила побудови річкових суден розробляються у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку.

Стаття 44. Державна реєстрація річкових суден

1. Річкові судна в Україні з метою визначення їх національної належності та одержання права на плавання під Державним Прапором України підлягають реєстрації шляхом внесення до Державного суднового реєстру України або у суднову книгу, порядок ведення яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

2. Реєстрація малих суден, самохідних суден потужністю головних двигунів до 55 кВт, несамохідних суден валовою місткістю до 80 одиниць, крім пасажирських, наливних суден, суден, призначених для перевезення небезпечних вантажів, буксирів (незалежно від потужності головних двигунів і валової місткості) проводиться в судновій книзі та засвідчується судновим білетом, який видається органом державної реєстрації.

3. Державна реєстрація суден, що не підлягають реєстрації в судновій книзі, проводиться у Державному судновому реєстрі України.

Державна реєстрація судна у Державному судновому реєстрі України підтверджується свідоцтвом про право на плавання під Державним Прапором України та свідоцтвом про право власності на судно, які видаються органами державної реєстрації, визначеними Кабінетом Міністрів України.

4. Свідоцтво про право власності на судно є дійсним за умови пред'явлення свідоцтва про право на плавання під Державним Прапором України.

5. Державній реєстрації не підлягають шлюпки та інші плавучі засоби, які є приналежністю судна.

6. У разі придбавання судна за кордоном заява про реєстрацію повинна бути подана протягом двох тижнів з того дня, коли судно прибуло в річковий порт України.

7. Судно, зафрахтоване за договором бербоут-чартеру, за заявою фрахтувальника може бути тимчасово, але не більш як на строк дії договору, внесено до Державного суднового реєстру України або суднової книги, якщо на момент фрахтування воно не було внесено в судновий реєстр іншої держави та якщо таке судно внесено в судновий реєстр іншої держави, але запис, зроблений в судновому реєстрі цієї держави, зупинено, про що судновласник повинен подати відповідний сертифікат.

Стаття 45. Умови і порядок державної реєстрації річкових суден

1. За державну реєстрацію річкових суден і внесення будь-яких змін до записів про зареєстроване судно стягується встановлений збір. Розмір збору, порядок його стягнення та використання коштів, що надходять від його сплати, встановлюються центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань економіки та центральним органом виконавчої влади з питань фінансів.

2. З дати реєстрації судна всі раніше зроблені записи щодо даного судна в суднових реєстрах інших держав Україною не визнаються.

3. Судно виключається з Державного суднового реєстру України або із суднової книги у разі:

визнання його непридатним для подальшої експлуатації і ремонту;

втрати судном права на плавання під Державним Прапором України;

загибелі судна або зникнення його безвісти;

переходу майнових прав на судно згідно із заявою судновласника;

подання відповідної заяви судновласника або власника.

4. Про зміну відомостей, що підлягають внесенню у Державний судновий реєстр України або в суднову книгу, власник судна або судновласник протягом двох тижнів з дня такої зміни повинен повідомити органу державної реєстрації.

Стаття 46. Національна належність судна. Право на плавання під Державним Прапором України

1. Поняття "українське судно" або "судно України" означає національну належність судна, на яке поширюється юрисдикція України.

Національна належність судна визначається його державною реєстрацією, одержанням права на плавання під Державним Прапором України та підтверджується судновими реєстраційними документами - свідоцтвом про право на плавання під Державним Прапором України та свідоцтвом про право власності на судно.

2. Право на плавання під Державним Прапором України має судно, що перебуває у державній або комунальній власності або у приватній власності фізичної особи - громадянина України або зареєстрованої в Україні юридичної особи, чи судно, яким користуються на умовах бербоут-чартеру.

Стаття 47. Обов'язки судновласників з питань охорони навколишнього природного середовища та їх відповідальність

1. Судновласники зобов'язані забезпечувати виконання вимог природоохоронного законодавства з метою запобігання забрудненню навколишнього природного середовища судновими стічними, лляльними (підсланевими), баластними водами, сміттям та відходами, нафтою, нафтопродуктами, викидами газів та іншими речовинами.

2. Для запобігання забрудненню навколишнього природного середовища судна обладнуються ємностями для збирання суднових стічних, лляльних (підсланевих), баластних вод, сміття, відходів та інших речовин або іншим обладнанням відповідно до правил побудови суден.

Стаття 48. Допуск судна до плавання

1. Судно допускається до плавання у разі його відповідності вимогам безпеки судноплавства, охорони навколишнього природного середовища, належного рівня підготовленості членів екіпажу, створення безпечних умов для життя та здоров'я пасажирів і членів екіпажу та за наявності суднових документів.

Стаття 49. Суднові документи

1. Судно, зареєстроване в Державному судновому реєстрі України, повинне мати такі основні суднові документи:

свідоцтво про право на плавання під Державним Прапором України (судновий патент);

свідоцтво про право власності на судно;

свідоцтво про придатність до плавання;

класифікаційне свідоцтво;

свідоцтво про мінімальний склад екіпажу;

список осіб суднового екіпажу (суднова роль);

список пасажирів, які перебувають на судні;

судновий журнал (вахтовий журнал, єдиний вахтовий журнал);

машинний журнал (для суден з механічним двигуном);

санітарний журнал;

суднове санітарне свідоцтво;

єдину книгу проведення оглядів судна;

пасажирське свідоцтво (для пасажирських суден);

обмірне свідоцтво (у разі потреби);

дозвіл на право користування судновою радіостанцією, журнал (щоденник радіослужби) та інші документи відповідно до регламенту радіозв'язку;

свідоцтво про вантажну марку (для суден змішаного плавання "ріка-море");

журнал реєстрації операцій із сміттям;

журнал нафтових операцій.

2. Судно, внесене до суднової книги, повинне мати судновий білет та свідоцтво про придатність до плавання.

3. Судно повинне також мати міжнародне свідоцтво та документи, передбачені міжнародними договорами України.

Стаття 50. Органи, які видають суднові документи

1. Суднові документи видаються:

документи про державну реєстрацію судна - визначеними відповідно до статті 44 цього Закону органами;

класифікаційне свідоцтво, свідоцтво про придатність судна до плавання, пасажирське свідоцтво та інші свідоцтва стосовно класу судна - класифікаційним товариством;

свідоцтво про придатність до плавання суден, внесених до суднової книги, - орган, що здійснює технічний нагляд за такими суднами;

санітарне свідоцтво - уповноваженими органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я;

дозвіл на право користування судновою радіостанцією - центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку або уповноваженим ним органом.

Стаття 51. Визнання суднових документів іноземних держав

1. Визнання суднових документів, які засвідчують придатність суден до безпечного плавання у відповідному районі, документів, які підтверджують рівень кваліфікації членів екіпажу суден, що плавають під прапором іноземної держави, заходять в порти України і проходять внутрішніми судноплавними річковими шляхами України, здійснюється на основі міжнародних договорів України.

2. Судно, що плаває під прапором іноземної держави і не має під час заходу в порти України та проходу внутрішніми судноплавними річковими шляхами України документів, які засвідчують його придатність до безпечного плавання у відповідному районі, підлягає обов'язковому огляду в тому ж порядку, що і судна, які плавають під Державним Прапором України.

3. Судно, що плаває під прапором іноземної держави може також бути оглянуто стосовно виконання вимог безпеки судноплавства у випадках, передбачених міжнародними договорами України.

Стаття 52. Порядок ведення суднових документів

1. Список членів суднового екіпажу (суднова роль), судновий і машинний журнали ведуться у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку.

2. Санітарний журнал ведеться у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку за погодженням із центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

3. Судновий журнал зберігається у судновласника протягом п'яти років з моменту внесення останнього запису і надається у передбачених законодавством випадках.

4. У разі продажу судна і його реєстрації в судновому реєстрі іноземної держави суднові журнали за весь період до продажу такого судна (в межах установленого в частині третій цієї статті строку) зберігаються у судновласника і надаються у передбачених законодавством випадках.

Стаття 53. Агентування судна

1. На території річкового порту в порядку, встановленому законодавством, можуть діяти представники судновласника - агентські організації.

2. Повноваження агентських організацій визначаються договором.

Стаття 54. Фрахтування судна

1. За договором фрахтування одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальнику) за плату все судно, його частину або окремі приміщення цього судна на один або кілька рейсів для перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти або з іншою метою на визначений час.

Договір фрахтування укладається у письмовій формі.

2. Надане фрахтувальнику судно може бути укомплектоване екіпажем (тайм-чартер) або неспоряджене і не укомплектоване екіпажем (бербоут-чартер).

3. Фрахтувальник може в межах прав, які надаються йому згідно з договором фрахтування судна на певний час, укласти від свого імені самостійний договір фрахтування судна з третьою особою. Укладення такого договору не звільняє фрахтувальника від виконання умов договору, укладеного із судновласником.

4. До договору фрахтування судна на певний час, укладеного фрахтувальником з третьою особою, застосовуються правила цієї статті.

5. Судновласник зобов'язаний передати судно фрахтувальнику в стані, придатному для використання його з метою, що передбачена договором фрахтування судна на певний час.

6. У разі фрахтування судна за тайм-чартером:

судновласник зобов'язаний оснастити судно і укомплектувати його екіпажем, а також підтримувати судно протягом строку тайм-чартеру в мореходному стані, сплачувати його страхування та утримувати судновий екіпаж;

капітан та інші члени екіпажу підпорядковуються розпорядженням фрахтувальника щодо експлуатації судна, крім розпоряджень із судноводіння, внутрішнього розпорядку на судні і складу екіпажу.

7. У разі загибелі судна провізна плата (фрахт) підлягає сплаті на день загибелі судна, а якщо цей день встановити неможливо - на день одержання останньої звістки про нього.

Стаття 55. Арешт судна

1. Судно може бути арештоване чи звільнене з-під арешту тільки за рішенням суду або Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України.

2. Якщо відповідним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України прийнято рішення про забезпечення позову шляхом накладення арешту на судно або судно примусово продано під час здійснення виконавчих дій, органом, який проводить державну реєстрацію суден, до Державного суднового реєстру України вноситься відповідний запис. Судновласник повинен бути поінформований органом, який проводить державну реєстрацію суден, про накладення на судно арешту чи його зняття.

3. Для забезпечення вимог, що виникають з права власності та інших майнових прав на судно (будівництво судна, управління, експлуатацію або комерційне використання судна, заставу судна), чи здійснення заходів, пов'язаних з рятуванням судна, судно може бути арештоване у зв'язку із:

заподіянням шкоди внаслідок аварійної події, яка призвела до втрати або пошкодження майна, пов'язаної з експлуатацією судна;

заподіянням шкоди внаслідок аварійної події, яка призвела до загибелі або ушкодження здоров'я людини на суші чи на воді, пов'язаної з експлуатацією судна;

заподіянням шкоди навколишньому природному середовищу;

необхідністю виплати винагороди за здійснення рятувальних заходів або виконання вимог будь-яких договорів про рятування;

необхідністю виплати компенсації та інших сум, що належать до виплати за усунення або спробу усунення загрози заподіяння шкоди шляхом вжиття запобіжних заходів чи проведення аналогічних операцій;

підійманням, віддаленням або знищенням уламків судна чи його вантажу та пов'язаними з цим витратами;

будь-яким договором використання або фрахтування судна;

будь-яким договором перевезення вантажу або пасажирів на судні;

втратою чи пошкодженням вантажу, багажу під час перевезення або у зв'язку з ним;

загальною аварією;

лоцманським проведенням та сплатою лоцманського збору;

буксируванням;

постачанням продуктів харчування, матеріалів, палива, обладнання, включаючи контейнери, для експлуатації судна або його утримання;

будівництвом, ремонтом, перебудовою або переобладнанням судна;

зборами в порту або на каналі;

заробітною платою та іншими коштами, що належать капітану, членам командного складу та іншим членам екіпажу у зв'язку з виконанням ними своїх службових обов'язків на борту судна, включаючи витрати на репатріацію і внески за соціальне страхування, що сплачуються від їх імені;

страховою премією, включаючи внески за взаємне страхування, стосовно судна його власником або фрахтувальником за бербоут-чартером;

будь-якою комісією, брокерською комісією або агентською винагородою, що сплачується стосовно судна його власником або фрахтувальником за бербоут-чартером;

будь-яким спором щодо права власності на судно або володіння ним;

будь-яким спором між двома або кількома власниками судна щодо використання судна і розподілу прибутку;

заставою судна;

будь-яким спором, що виникає у зв'язку з укладенням договору купівлі-продажу судна.

4. Арештоване судно може бути звільнене під заставу чи інший вид забезпечення, визнаний судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України достатнім.

РОЗДІЛ VIII
ПЕРСОНАЛ СУДНА

Стаття 56. Екіпаж судна

1. До складу екіпажу судна входять капітан, особи командного та рядового складу.

2. До командного складу належать помічники капітана, механік та електромеханік, помічники механіка і електромеханіка, радіоспеціалісти, лікар, а також командир днопоглиблювального або дноочищувального снаряду, його помічники.

3. До рядового складу входять особи, що виконують службові обов'язки на судні, та не належать до командного складу.

4. Мінімальний безпечний склад екіпажу самохідного судна відповідно до вимог його експлуатації та залежно від типу судна встановлюється Положенням про мінімальний безпечний склад екіпажу для суден, що експлуатуються на внутрішніх судноплавних шляхах, яке затверджується центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку.

5. Особи, що входять до складу екіпажу судна, включаються до списку членів екіпажу судна, ведення якого є обов'язком капітана судна.

6. Судновласник забезпечує членам екіпажу судна безпечні умови праці, охорону їх здоров'я, безперебійне постачання продуктів харчування і води, надання належних приміщень (каюти, їдальні, санітарні вузли, медичні пункти, приміщення для відпочинку) та рятувальних засобів, культурно-побутове обслуговування відповідно до законодавства.

Порядок прийняття на роботу осіб, щоб входять до складу суднового екіпажу, їх права та обов'язки, умови роботи на судні, оплати праці, соціально-побутового обслуговування на внутрішніх водних шляхах та в портах, а також порядок і підстави звільнення регулюються Кодексом законів про працю України, цим Законом, Статутом служби на суднах внутрішнього водного транспорту, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку, іншими нормативно-правовими актами України, генеральною, галузевими, регіональними угодами, колективними і трудовими договорами.

Статут служби на суднах внутрішнього водного транспорту затверджується центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку.

7. До зайняття посади капітана судна, інших посад командного та рядового складу судна внутрішнього плавання, крім малого, допускаються особи, які мають відповідну освіту, кваліфікацію, досвід роботи, вік, стан здоров'я, підготовку, успішно склали іспити в державних кваліфікаційних комісіях з оцінки кваліфікації та отримали документи, які підтверджують рівень кваліфікації, встановленого зразка із зазначенням категорії судна та району плавання.

8. Порядок роботи державних кваліфікаційних комісій з оцінки кваліфікації і видачі документів, які підтверджують рівень кваліфікації, та порядок підтвердження кваліфікації капітана і осіб командного та рядового складу річкового судна, крім малого, визначаються центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку, а риболовних суден - центральним органом виконавчої влади з питань рибного господарства.

9. Іноземні громадяни та особи без громадянства, що входять до складу екіпажу судна, не можуть призначатися на посаду капітана судна, старшого помічника капітана судна, старшого механіка і радіоспеціаліста. Умови, на яких іноземні громадяни та особи без громадянства можуть включатися до складу екіпажу судна, визначаються центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку відповідно до законодавства України.

Стаття 57. Капітан судна

1. До зайняття посади капітана судна допускаються особи, які отримали свідоцтво капітана для судноплавства на внутрішніх водних шляхах.

2. Порядок, умови визначення рівня кваліфікації та компетентності капітана судна визначаються центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку.

3. Форма свідоцтва капітана для судноплавства на внутрішніх водних шляхах затверджується центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку.

4. На капітана судна покладаються повноваження з управління судном, у тому числі судноводіння, забезпечення безпеки судноплавства, підтримання порядку на судні, захисту навколишнього природного середовища, запобігання заподіянню шкоди судну, пасажирам, членам екіпажу, іншим особам і вантажу, що перебувають на судні.

5. Капітан судна є представником судновласника стосовно укладення договорів щодо судна, вантажу або плавання судна, і вантажовласника -стосовно договорів щодо вантажу, якщо інше не передбачено відповідними договорами.

6. Розпорядження капітана судна, видані в межах його повноважень, обов'язкові для виконання всіма особами, що перебувають на судні.

Капітан судна має право застосовувати заохочення і накладати дисциплінарні стягнення на членів екіпажу судна, відстороняти їх від виконання службових обов'язків в установленому законодавством порядку.

Якщо, на думку капітана, судну загрожує неминуча загибель, капітан судна після вжиття всіх заходів до порятунку пасажирів дає змогу екіпажу залишити судно. Капітан залишає судно останнім, вживши всіх можливих заходів до порятунку суднового, машинного і радіожурналів, документів та цінностей. Після загибелі судна за його капітаном зберігаються права і обов'язки стосовно екіпажу.

7. У разі смерті, хвороби капітана судна або інших обставин, які перешкоджають виконанню ним службових обов'язків, до отримання розпорядження судновласника виконання його обов'язків покладається на старшого помічника капітана судна.

8. Капітан судна зобов'язаний надати допомогу будь-якій особі, що зазнала лиха на воді, якщо це можна зробити не наражаючи на небезпеку своє судно та осіб, що перебувають на ньому.

9. У разі зіткнення суден їх капітани зобов'язані наскільки це можливо без серйозної загрози для пасажирів і членів екіпажу свого судна надати допомогу іншому судну, його пасажирам і членам екіпажу та повідомити один одному назву свого судна.

10. Уповноважені особи судновласника, фрахтувальника, вантажовласника чи будь-які інші особи не мають права перешкоджати діям капітана судна щодо забезпечення безпеки судноплавства та запобігання забрудненню навколишнього природного середовища, які він вважає за необхідне здійснити. Судновласник не несе відповідальності за порушення капітаном судна обов'язків, передбачених частинами п'ятою і шостою цієї статті.

Стаття 58. Судноводій малого судна

1. Судноводіями малих суден можуть бути фізичні особи, які досягли вісімнадцятирічного віку, пройшли навчання у відповідних навчальних закладах або засвоїли навчальну програму самостійно, отримали документи на право керування суднами та визнані здатними за станом здоров'я керувати малими суднами.

2. Порядок присвоєння кваліфікації судноводіям малих суден визначається центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку.

РОЗДІЛ IX
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ПАСАЖИРІВ

Стаття 59. Види маршрутів перевезень пасажирів

1. Маршрути перевезень пасажирів залежно від умов, їх тривалості, відстані та виду послуг, що надаються пасажирам, поділяються на:

транспортні - транзитні, місцеві, приміські, внутрішньоміські маршрути і переправи;

туристські - маршрути тривалістю понад 24 години;

екскурсійно-прогулянкові - маршрути тривалістю не більш як 24 години.

2. Умови визначення передбачених цією статтею маршрутів перевезень пасажирів установлюються правилами перевезення пасажирів і багажу внутрішнім водним транспортом.

Стаття 60. Договір про перевезення пасажира і багажу

1. За договором про перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти іншу сторону (пасажира) до пункту призначення, а у разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд та перевезення зданого багажу.

2. Взаємовідносини перевізника і пасажира регулюються цим та іншими законами, правилами перевезення пасажирів і багажу внутрішнім водним транспортом.

3. Документом, що підтверджує укладення договору про перевезення пасажира і сплату вартості проїзду, є виданий перевізником квиток. Здача перевізникові багажу засвідчується багажною квитанцією.

Форми квитка та багажної квитанції визначаються центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку.

4. Положення цього розділу застосовуються до перевезення пасажира і багажу, якщо:

судно плаває під Державним Прапором України;

договір про перевезення пасажира і багажу укладено в Україні;

відповідно до договору про перевезення пасажира і багажу місце відправлення або призначення перебуває на території України.

5. Будь-які умови договору, що обмежують визначені законом права пасажира, якщо згідно із законодавством такий договір укладається у письмовій формі, а також такого договору, укладеного до виникнення аварійної події, що стала причиною загибелі пасажира, ушкодження його здоров'я або втрати чи пошкодження багажу, згідно з якими перевізник звільняється від відповідальності перед пасажиром, є недійсними.

Недійсність зазначених умов не тягне за собою недійсності укладеного договору про перевезення пасажира і багажу.

6. Пасажир за договором про перевезення пасажира і багажу підлягає обов'язковому страхуванню від нещасного випадку відповідно до законодавства. Сплачувана пасажиром страхова премія входить до вартості квитка.

Стаття 61. Права та обов'язки перевізника

1. Перевізник має право відмовитися від договору про перевезення пасажира і багажу в разі:

воєнних або інших дій, які створюють загрозу захоплення судна або багажу;

блокади річкового (морського) порту відправлення або призначення;

затримання судна за розпорядженням урядового органу в галузі морського і річкового транспорту;

використання судна в передбачених законодавством випадках для державних потреб.

2. Перевізник має право затримати відхід судна, змінити маршрут перевезення, місце посадки або висадки пасажирів, якщо такі дії необхідні для запобігання несприятливим санітарно-епідемічним умовам, виникненню або ліквідації наслідків стихійного лиха в річковому (морському) порту відправлення або призначення чи за маршрутом перевезення, а також у разі виникнення інших обставин, які не залежать від перевізника і унеможливлюють виконання умов договору про перевезення пасажира і багажу.

3. У разі припинення дії договору про перевезення пасажира і багажу не з вини пасажира пасажиру повертається в повному обсязі плата за проїзд і перевезення багажу.

4. Перевізник зобов'язаний до початку перевезення пасажирів привести судно у належний стан, що відповідає вимогам безпеки судноплавства, завчасно спорядити його і забезпечити всім необхідним для плавання, укомплектувати екіпаж і утримувати судно в такому стані протягом всього часу перевезення пасажирів і багажу.

Стаття 62. Відповідальність перевізника

1. Перевізник відповідає за:

шкоду, заподіяну внаслідок аварійної ситуації, яка призвела до загибелі пасажира або ушкодження його здоров'я, а також до втрати або пошкодження багажу під час здійснення перевезення з вини перевізника, його працівників, агентів, які діють у межах своїх повноважень;

втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення багажу, а також за прострочення його доставки, якщо не доведе, що нестача, пошкодження або прострочення доставки сталися не з його вини;

втрату або пошкодження ручної поклажі лише у разі, коли пасажир доведе, що втрата або пошкодження сталося внаслідок навмисних дій або необережності перевізника.

2. Перевізник не відповідає за втрату чи пошкодження грошей, цінних паперів, дорогоцінних металів і виробів з них, коштовностей, прикрас, творів мистецтва або інших цінностей, крім випадків, коли такі цінності були здані на збереження перевізнику.

3. Відповідальність перевізника внаслідок аварійної події, яка призвела до загибелі пасажира або ушкодження його здоров'я, та в інших випадках під час здійснення перевезень внутрішнім водним транспортом та підстави звільнення від відповідальності визначаються законом.

Стаття 63. Права та обов'язки пасажира

1. Пасажир має право:

зайняти місце на судні згідно з придбаним квитком;

безоплатно провозити із собою дитину віком до шести років без права зайняття нею окремого місця;

безоплатно перевозити із собою ручну поклажу в межах норм, які встановлюються правилами перевезень пасажирів і багажу внутрішнім водним транспортом;

зробити не більше однієї зупинки в дорозі з продовженням строку дії проїзних документів (квитка) не більш як на 10 діб, а у разі хвороби - на весь час хвороби;

відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати назад плату за проїзд у повному обсязі або частково залежно від строку здачі квитка;

отримувати своєчасно та в повному обсязі інформацію про час та місце відправлення судна за зазначеним у квитку маршрутом;

користуватися пільгами згідно із законодавством.

2. Про втрату або пошкодження багажу пасажир повинен письмово повідомити перевізнику:

у разі явного пошкодження ручної поклажі - до або в момент висадки пасажира;

у разі явного пошкодження іншого багажу - до або в момент його видачі.

3. Пасажир зобов'язаний дотримуватися правил користування суднами та іншими об'єктами, призначеними для обслуговування пасажирів і розташованими на береговій смузі.

Стаття 64. Відповідальність пасажира

1. Пасажир несе відповідальність за заподіяну перевізнику шкоду згідно із законодавством.

Стаття 65. Річковий круїз

1. За договором про річковий круїз одна сторона (організатор круїзу) зобов'язується здійснити річкову або річково-морську подорож за визначеною програмою і надати учаснику круїзу всі пов'язані з цим послуги (річкове або річково-морське перевезення, харчування, побутове та екскурсійне обслуговування тощо), а інша сторона (учасник круїзу) зобов'язується сплатити за це встановлену плату.

2. Документом, який підтверджує укладення договору про річковий круїз, є іменна путівка, видана організатором круїзу, або інший прирівняний до неї документ.

3. Організатор круїзу має право відмовитися від виконання договору про річковий круїз з поверненням учаснику круїзу плати за нього у повному обсязі у разі виникнення до початку круїзу обставин, зазначених у частині першій статті 61 цього Закону.

Якщо зазначені обставини виникли після початку круїзу і призвели до його припинення, організатор круїзу зобов'язаний повернути учаснику круїзу плату за невикористану частину круїзу і на вимогу такого учасника надати допомогу у поверненні до порту відправлення.

4. Учасник круїзу має право в будь-який час до початку круїзу відмовитися від виконання договору про річковий круїз. Учасник круїзу, який заздалегідь повідомив організатору круїзу про відмову від виконання такого договору, має право одержати компенсацію витрат, пов'язаних з оплатою круїзу, в порядку, розмірах і у строки, що встановлені договором про річковий круїз.

5. У разі коли організатор круїзу не може надати його учаснику передбачене договором місце на судні або за згодою цього учасника таке саме місце на іншому судні, яке за своїми характеристиками і комфортабельністю не поступається обумовленому, учасник круїзу має право відмовитися від круїзу і одержати компенсацію витрат, пов'язаних з оплатою круїзу.

РОЗДІЛ X
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖУ

Стаття 66. Договір про перевезення вантажу

1. За договором про перевезення вантажу одна сторона (перевізник або фрахтівник) зобов'язується перевезти доручений йому іншою стороною (відправником або фрахтувальником) вантаж з порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену провізну плату (фрахт).

Фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, що уклали між собою договір фрахтування судна (чартер).

2. Перевізники і відправники у разі необхідності здійснення систематичних річкових перевезень вантажів можуть укладати довгострокові договори про організацію річкових перевезень вантажів. Відповідно до довгострокового договору про організацію перевезень вантажів перевізник зобов'язується в установлений строк приймати вантажі, а відправник вантажу - пред'являти їх для перевезення в обумовленому обсязі. Таким договором встановлюються обсяги, строки та інші умови надання суден і пред'явлення вантажів для перевезення, порядок проведення розрахунків, а також інші умови організації річкових перевезень вантажів.

Стаття 67. Підтвердження факту укладення договору про перевезення вантажу

1. Договір про перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

2. Документами, що підтверджують факт укладення договору про перевезення вантажу, є:

1) рейсовий чартер - якщо договір передбачає умови надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень (договір фрахтування);

2) транспортна накладна - якщо договір не передбачає умови, зазначені в пункті 1 цієї статті;

3) інші письмові документи.

Стаття 68. Права і обов'язки відправника і перевізника

1. Відправник зобов'язаний передати перевізнику одночасно з транспортною накладною всі документи стосовно вантажу згідно з вимогами портових, санітарних, митних, карантинних та інших правил. До транспортної накладної на вантаж, якість якого може змінитися (вологість, засміченість тощо), додається посвідчення про якість (сертифікат, паспорт).

2. Відправник зобов'язаний пред'явити вантаж для перевезення в такому стані, що відповідає вимогам безпеки, цілісності вантажу і судна під час перевезення та оптимального використання вантажопідйомності та місткості суден і контейнерів. Вантажі, перевезення яких здійснюється з використанням тари або упаковки, з метою запобігання їх втраті, нестачі, псуванню і пошкодженню, повинні пред'являтися до перевезення у непошкодженій тарі та упаковці.

3. Відправник зобов'язаний належним чином маркувати вантаж і представляти перевізнику необхідні відомості про нього. Під час відправлення вантажу з перевантаженням на шляху слідування відправник повинен передати перевізнику додатковий сепараційний, прокладний та кріпильний матеріал для обладнання суден та вагонів у пункті перевантаження.

Відправник зобов'язаний надати необхідні для завантаження, збереження і перевезення вантажу пристосування і матеріали.

4. Перевізник має право перевірити масу вантажу, зазначену в транспортній накладній.

5. Перевізник зобов'язаний видати відправнику на його вимогу кілька примірників транспортної накладної із зазначенням в кожному з них кількості таких примірників. Після видачі вантажу на підставі одного з примірників транспортної накладної решта примірників втрачає силу.

6. Відправник має право вимагати повернення вантажу в порту відправлення до відходу судна чи видачі вантажу в проміжному порту або видачі особі, що не зазначена у транспортній накладній, за умови пред'явлення усіх виданих відправнику примірників транспортної накладної чи надання відповідного забезпечення з дотриманням правил, визначених Кодексом торговельного мореплавства України, щодо відмови від договору про морське перевезення вантажу.

7. Відправник зобов'язаний завантажувати судно в обсягах, не менших, ніж встановлено технічними (тарифними) нормами, а для вантажів, на які норми не встановлені, - до повної вантажомісткості, крім дрібних партій вантажів.

8. Перевізник зобов'язаний доставити вантаж в установлений строк, якщо такий обумовлено договором.

9. У разі коли внаслідок заборони уповноважених державних органів, дії обставин непереборної сили, усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров'ю пасажирів, або інших обставин, що не залежали від перевізника, судно не може зайти в порт призначення, перевізник зобов'язаний негайно повідомити про це відправнику або фрахтувальнику чи особі, яка правомочна розпоряджатися вантажем, якщо вона відома перевізнику.

10. Якщо протягом розумного строку з моменту відправлення повідомлення не надійде розпорядження відправника або фрахтувальника чи особи, яка правомочна розпоряджатися вантажем, про те, як вчинити з вантажем, перевізник має право розвантажити вантаж в одному з найближчих портів на власний розсуд або повернути цей вантаж у порт відправлення, зважаючи на те, що є більш вигідним для відправника або фрахтувальника чи особи, яка правомочна розпоряджатися вантажем.

11. Перевізник має право на відшкодування витрат, пов'язаних з очікуванням розпорядження відправника або фрахтувальника чи особи, яка правомочна розпоряджатися вантажем, додаткових витрат, пов'язаних з виконанням зазначених розпоряджень і не обумовлених договором, та провізну плату (фрахт) пропорційно пройденій відстані.

12. Кожна із сторін договору перевезень вантажу до відходу судна з місця завантаження має право відмовитися від договору без відшкодування іншій стороні збитків у разі:

воєнних або інших дій, що створюють загрозу захоплення судна або вантажу;

блокади порту відправлення або призначення;

затримання судна за розпорядженням уповноважених державних органів з причин, що не залежать від сторін договору;

залучення судна у передбачених законодавством випадках для державних потреб;

заборони уповноваженими державними органами вивозу з місця відправлення або ввозу в місце призначення вантажу, прийнятого до перевезення.

13. У випадках, передбачених у цій статті, перевізник не несе витрат, пов'язаних з розвантаженням.

14. Кожна із сторін може відмовитися від договору також під час рейсу внаслідок виникнення однієї з обставин, зазначених у цій статті. У такому разі відправник або фрахтувальник сплачує перевізнику понесені ним витрати, у тому числі пов'язані з розвантаженням, а також провізну плату (фрахт), пропорційно фактично пройденій відстані.

Стаття 69. Відповідальність відправника та перевізника

1. Відправник несе відповідальність за:

простій суден у портах перевалки, який стався через непред'явлення вантажу в обумовлені строки або неможливість відправлення вантажу внаслідок відсутності сепараційних, прокладних або кріпильних матеріалів;

наслідки, пов'язані з пошкодженням або втратою вантажу через приховані дефекти тари та упаковки, які не могли бути виявлені перевізником під час приймання вантажу до перевезення;

неправильно зазначені в транспортній накладній найменування вантажу, особливі відмітки і запобіжні заходи, яких необхідно вжити під час перевезення вантажу;

пред'явлення забороненого для перевезення вантажу або неправильно зазначені його властивості.

2. Перевізник несе відповідальність за:

неподання судна згідно з умовами договору, а також недотримання строків доставки вантажу;

правильне розміщення, кріплення і сепарацію вантажів на судні.

3. Вказівки перевізника стосовно завантаження і сепарації вантажу обов'язкові для юридичних та фізичних осіб, що виконують вантажні роботи.

4. Перевізник звільняється від відповідальності за порушення строку доставки вантажу, яке виникає внаслідок порушення відправником вимог, зазначених у частині першій цієї статті.

Стаття 70. Право притримання вантажу

1. Портовий оператор може застосувати право притримання вантажу в разі невиконання в строк зобов'язання щодо оплати виконаних робіт з таким вантажем до внесення суми платежів у повному обсязі.

2. Строки та умови зберігання притриманого вантажу визначаються відповідно до законодавства.

3. За дорученням перевізника портовий оператор може застосувати право притримання вантажу до внесення платежів за надання перевізником послуг з перевезення вантажу.

4. Портовий оператор несе відповідальність за втрату, псування або пошкодження вантажу, який він притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини.

5. Вантаж, щодо якого перевізник здійснює право притримання вантажу для забезпечення платежів за надання послуг з перевезення, вважається заставним вантажем і приймається портовим оператором на зберігання на підставі договору з перевізником, що здійснює свої права як заставодержатель.

6. Реалізація вантажу, щодо якого портовим оператором застосовано право притримання, здійснюється відповідно до законодавства. Не допускається реалізація контейнерів, піддонів, інших засобів транспортування або пакування, які не належать перевізнику чи відправнику, крім випадків невиконання зобов'язання щодо оплати витрат портового оператора з ремонту або поліпшення цих засобів.

7. З виручених від реалізації вантажу коштів вимоги портового оператора задовольняються в першу чергу перед вимогами інших кредиторів.

РОЗДІЛ XI
БУКСИРУВАННЯ

Стаття 71. Договір про буксирування

1. За договором про буксирування власник одного судна зобов'язується відбуксирувати за винагороду інше судно або плавучий об'єкт (далі - об'єкт буксирування) на визначену відстань чи буксирувати його протягом певного часу незалежно від способу буксирування.

2. Буксирування, яке виконується за межами акваторій річкових портів або транзитом через ці акваторії, крім зазначених у частині третій цієї статті робіт, є міжпортовим (лінійним) буксируванням.

3. Буксирування, яке виконується для зміни місця стоянки суден, перешвартовки, маневру, формування або розформування складу суден та інших робіт в межах акваторії порту, за місцем формування або розформування складу суден, навіть якщо таке буксирування виконується з перетинанням акваторії порту (транзитом через акваторію порту), є портовим буксируванням.

4. Договір про міжпортове буксирування укладається в письмовій формі і повинен містити умови про порти (пункти) відправлення та призначення, габарити (довжину, ширину, осадку) і масу об'єкта буксирування, час буксирування, плату за буксирування, права та обов'язки сторін, відповідальність за порушення договору щодо об'єктів буксирування, що можуть вплинути на безпеку буксирування, та інші умови, визначені сторонами.

5. Договір про портове буксирування може бути укладений в усній формі.

Стаття 72. Права та обов'язки сторін договору про буксирування

1. Кожна із сторін договору про буксирування зобов'язана завчасно привести своє судно і об'єкт буксирування у належний стан, що забезпечує безпеку судноплавства. Судно, що буксирує, а також, у передбаченому договором випадку, судно, що буксирується, повинні бути укомплектовані екіпажем, забезпечені пальним та іншими необхідними матеріалами і мати усі необхідні суднові документи.

2. Власник об'єкта буксирування зобов'язаний пред'явити його власнику судна, що буксирує, у строк, визначений в договорі про буксирування.

3. Власник судна, що буксирує, зобов'язаний до прийняття об'єкта буксирування провести його огляд, перевірити документи і переконатися у відповідності габаритів об'єкта буксирування судноплавним умовам ділянки внутрішніх судноплавних річкових шляхів, на якій проводиться буксирування.

4. Визначення можливої кількості і водотоннажності прийнятих до міжпортового буксирування об'єктів буксирування, а також схеми складу суден є обов'язком капітана судна, що буксирує.

Стаття 73. Відповідальність сторін за шкоду, заподіяну під час виконання договору про буксирування

1. Власник судна, що буксирує, не відповідає за шкоду, заподіяну під час буксирування в льодових умовах об'єкту буксирування чи майну і вантажу, які перебувають на ньому, якщо не буде доведено, що шкода заподіяна з вини судна, що буксирує, залежно від факту отримання ним від власника об'єкта буксирування згоди на буксирування в льодових умовах.

2. Відповідальність за шкоду, заподіяну під час буксирування судну або іншому плавучому об'єкту, що буксирується, майну і вантажу, які перебувають на ньому, в разі, коли капітан судна, що буксирує, керує буксирувальною операцією, або в разі відсутності іншої угоди сторін, несе власник судна, що буксирує, якщо не буде доведена відсутність його вини.

3. Відповідальність за шкоду, заподіяну під час буксирування судну, що буксирує, або майну і вантажу, які перебувають на ньому, в разі, коли капітан судна або іншого плавучого об'єкта, що буксирується, керує буксирувальною операцією, або в разі відсутності іншої угоди сторін, несе власник судна або іншого плавучого об'єкта, що буксирується, якщо не буде доведена відсутність його вини.

4. Власник судна, що буксирує, за договором про буксирування несе відповідальність з моменту прийняття об'єкта буксирування на буксир у початковому пункті буксирування до моменту постановки об'єкта буксирування на швартові чи на якір у кінцевому пункті буксирування. Момент прийняття об'єкта буксирування на буксир у початковому пункті буксирування та момент постановки об'єкта буксирування на швартові чи на якір у кінцевому пункті буксирування фіксуються у суднових журналах обох суден.

РОЗДІЛ XII
МАЙНО, ЩО ЗАТОНУЛО

Стаття 74. Визначення майна, що затонуло

1. Майном, що затонуло, є судна або інші плавучі об'єкти, які зазнали катастрофи, а також обладнання, вантажі та інші предмети незалежно від того, перебувають вони на плаву чи під поверхнею води, опустилися на дно або викинуті на мілководдя чи берег.

2. Положення статей 75 - 81 цього Закону застосовуються до підіймання, віддалення або знищення майна, що затонуло на внутрішніх судноплавних річкових шляхах, та не застосовуються до військового майна, культурних цінностей, а також майна археологічного або історичного значення, підіймання, віддалення або знищення якого здійснюється відповідно до законодавства.

Стаття 75. Право на майно, що затонуло

1. Право на майно, що затонуло, а також відносини, які виникають у зв'язку з цим майном, визначаються законодавством.

Стаття 76. Підіймання майна, що затонуло

1. Власник майна, що затонуло, повинен протягом одного місяця з дня, коли це сталося, повідомити адміністрації річкових портів або державному підприємству внутрішніх водних шляхів залежно від того, затонуло майно в акваторії річкового порту чи на внутрішніх водних шляхах про свої наміри щодо цього майна. Якщо власником майна, що затонуло, є іноземна юридична або фізична особа, адміністрація річкових портів або державне підприємство внутрішніх водних шляхів залежно від того, затонуло майно в акваторії річкового порту чи на внутрішніх водних шляхах, повідомляє про це центральному органові виконавчої влади з питань закордонних справ.

2. Адміністрація річкових портів або державне підприємство внутрішніх водних шляхів залежно від того, затонуло майно в акваторії річкового порту чи на внутрішніх водних шляхах, установлює достатній згідно з обставинами строк для підіймання майна, порядок проведення таких робіт та інформує власника майна, що затонуло.

Стаття 77. Порядок підіймання майна, що затонуло

1. У разі коли майно, що затонуло, створює перешкоду судноплавству, проведенню гідротехнічних робіт, його власник зобов'язаний на вимогу адміністрації річкових портів або державного підприємства внутрішніх водних шляхів залежно від того, затонуло майно в акваторії річкового порту чи на внутрішніх водних шляхах, підняти, а за потреби віддалити або знищити це майно в установлений строк. Під знищенням розуміється також і можливе затоплення майна нижче дна водойми.

2. Про факт підняття, віддалення або знищення майна, що затонуло, адміністрація річкових портів або державне підприємство внутрішніх водних шляхів залежно від того, затонуло майно в акваторії річкового порту чи на внутрішніх водних шляхах, повідомляє центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

3. Якщо власник майна, що затонуло, не підіймає це майно в установлений строк, адміністрація річкових портів або державне підприємство внутрішніх водних шляхів залежно від того, затонуло майно в акваторії річкового порту чи на внутрішніх водних шляхах, має право за рахунок власника такого майна вжити необхідних заходів до його негайного підіймання, а у разі необхідності - його знищення або віддалення іншим способом.

Стаття 78. Втрата права на майно, що затонуло

1. Власник майна, що затонуло, втрачає право на нього у разі, коли не зробить заяви або не підніме майно у строк, передбачений у статті 76 цього Закону. У такому разі зазначене майно переходить у власність держави.

Стаття 79. Витребування майна, що затонуло та підняте

1. Майно, що затонуло та підняте адміністрацією річкових портів або державним підприємством внутрішніх водних шляхів залежно від того, затонуло майно в акваторії річкового порту чи на внутрішніх водних шляхах, у зв'язку з тим, що воно становило безпосередню загрозу безпеці судноплавства, життю та здоров'ю людей або навколишньому природному середовищу, може бути витребувано його власником протягом одного місяця з дня підіймання. При цьому підприємству, що здійснило підіймання майна, відшкодовується вартість підіймання та інші пов'язані з цим витрати.

Стаття 80. Реалізація майна, що затонуло та підняте

1. У разі коли майно, що затонуло та підняте адміністрацією річкових портів або державним підприємством внутрішніх водних шляхів залежно від того, затонуло майно в акваторії річкового порту чи на внутрішніх водних шляхах, реалізоване підприємством, яке здійснило підіймання майна, через неможливість або недоцільність зберігання майна, його власнику повертається сума від реалізації майна за відрахуванням усіх витрат, пов'язаних з підійманням, зберіганням та реалізацією. Якщо сума від реалізації такого майна не покриває збитків підприємства, власник майна зобов'язаний їх відшкодувати.

Стаття 81. Відмова від майна, що затонуло та підняте

1. Відмова від майна, що затонуло та підняте адміністрацією річкових портів або державним підприємством внутрішніх водних шляхів залежно від того, затонуло майно в акваторії річкового порту чи на внутрішніх водних шляхах, не звільняє власника майна від обов'язку відшкодувати збитки підприємству, яке здійснило підіймання майна, у разі, коли майно, що затонуло, становило безпосередню загрозу безпеці судноплавства, життю та здоров'ю людей або навколишньому природному середовищу.

РОЗДІЛ XIII
ЗАГАЛЬНА АВАРІЯ

Стаття 82. Поняття загальної аварії

1. Загальною аварією визнаються збитки, яких завдано внаслідок зроблених навмисно і свідомо надзвичайних витрат або пожертвування з метою врятування судна, провізної плати (фрахту) і вантажу, що перевозиться, від загальної для них небезпеки.

Стаття 83. Розподіл загальної аварії

1. Загальна аварія розподіляється між судном, провізною платою (фрахтом) і вантажем пропорційно їх вартості, причому під провізною платою (фрахтом) розуміється також плата за перевезення пасажирів і багажу. Зазначений розподіл робиться і в тому разі, коли аварійна подія, що зумовила надзвичайні витрати або пожертвування, виникла з вини особи, яка має майновий інтерес щодо судна, провізної плати (фрахту) або вантажу. Проте такий розподіл не позбавляє інших учасників загальної аварії права на стягнення з відповідальної особи зазнаних збитків.

Стаття 84. Застосування законодавства у разі загальної аварії

1. Відносини, пов'язані із загальною аварією, регулюються законодавством України та законодавством держави, в порту якої судно закінчило рейс після події, яка спричинила загальну аварію, якщо інше не встановлено договором сторін.

2. Якщо всі особи, інтереси яких зачіпає загальна аварія, є резидентами України, застосовується законодавство України.

Стаття 85. Розподіл загальної аварії на судна складу суден

1. У разі проведення дій з порятунку одного або кількох суден складу суден, їх вантажів і провізної плати (фрахту) від загальної для всього складу суден небезпеки загальна аварія поширюється на всі судна складу суден.

2. Судно складу суден вважається таким, що не перебуває в загальній небезпеці з іншим судном складу суден, у разі, коли воно шляхом простого усунення зв'язку з цим або іншим судном може бути виведене із загальної небезпеки.

Стаття 86. Збитки, що належать до загальної аварії

1. До загальної аварії у разі наявності ознак, зазначених у статті 82 цього Закону, належать збитки, завдані внаслідок:

викидання за борт вантажу або приналежностей судна, а також пошкодження судна або вантажу під час вжиття заходів для загального рятування, зокрема внаслідок проникнення води в трюми через відкриті для викидання вантажу люки або інші зроблені для цього отвори;

гасіння пожежі на судні у разі загорання вантажу або судна, в тому числі затоплення з цією метою судна, що загорілося;

навмисної посадки судна на мілину і зняття судна з мілини;

пошкодження двигунів, інших машин або котлів судна, що перебуває на мілині, зняття судна з мілини;

пошкодження або загибелі вантажу, палива або предметів постачання, у зв'язку з переміщенням їх на судні, вивантаженням із судна, зворотним завантаженням і укладенням, а також під час зберігання у разі, коли самі витрати на виконання таких операцій визнаються загальною аварією;

забруднення навколишнього природного середовища в результаті події, що зумовила загальну аварію;

втрати вантажу у разі, коли така втрата відшкодовується в порядку розподілу загальної аварії. При цьому з провізної плати (фрахту) виключаються витрати, що були б зроблені перевізником вантажу для його отримання, але внаслідок пожертвування не зроблені.

Стаття 87. Витрати, прирівняні до загальної аварії

1. До загальної аварії також належать або прирівнюються:

надзвичайні витрати, пов'язані з перевантаженням вантажу, палива або предметів постачання із судна, що постраждало, на інше, їх зберіганням та із зворотним завантаженням на судно, іншими завданими через це збитками (оренда судна, виведення його з експлуатації, ремонт судна для усунення пошкоджень, отриманих під час перевантаження, втрата та пошкодження вантажу під час перевантаження, зберігання, зворотного завантаження на судно);

витрати, пов'язані з отриманням допомоги в тій мірі, в якій рятувальні операції здійснювалися для запобігання небезпеці для судна, провізної плати (фрахту) і вантажу незалежно від того, здійснювалися такі операції на підставі договору про рятування або без нього. Зазначені витрати включають рятувальну винагороду, під час визначення якої беруться до уваги майстерність і зусилля рятувальників у запобіганні або зменшенні шкоди навколишньому природному середовищу, а також витрати судна, що надає допомогу (втрата устатковання, витрати на ремонт для усунення пошкоджень тощо), оформлені відповідним актом;

витрати, пов'язані з вимушеним поверненням судна в порт відправлення або заходом в найближчий порт внаслідок нещасного випадку або будь-якої іншої надзвичайної обставини (льодохід, раптове і стрімке зниження рівня води тощо), що спричинили необхідність такого повернення або заходу для забезпечення загальної безпеки;

витрати, пов'язані з виходом судна з початковим вантажем або його частиною з порту відправлення, куди воно змушене повернутися;

витрати, пов'язані з виведенням судна із загальної небезпеки для інших суден складу суден;

витрати, пов'язані з переміщенням вантажу, палива або предметів постачання в порту відправлення або заходу, здійсненні для забезпечення загальної безпеки або отримання можливості усунути суднові пошкодження у зв'язку з нещасним випадком або іншими надзвичайними обставинами, якщо це необхідно для безпечного продовження рейсу;

витрати, пов'язані із зберіганням, включаючи обґрунтоване страхування, зворотним завантаженням та розміщенням вантажу, палива або предметів постачання, вивантажених або переміщених за обставин, зазначених у абзаці шостому цієї статті. Якщо судно визнано непридатним до плавання і воно не продовжило свого початкового рейсу, витрати, пов'язані із зберіганням, включаються до загальної аварії до дати визнання судна непридатним до плавання або відмови від рейсу або до дати закінчення розвантаження вантажу, якщо судно визнано непридатним до плавання чи відмовилося від рейсу до такої дати;

витрати, пов'язані з виплатою заробітної плати та утриманням суднового екіпажу, придбанням палива і предметів постачання, понесені у зв'язку з продовженням даного рейсу в результаті повернення судна в порт відправлення або заходу в найближчий порт за обставин, зазначених в абзацах п'ятому і восьмому цієї статті. У разі коли судно визнано непридатним для плавання або воно не продовжило початкового рейсу, такі витрати включаються до загальної аварії до дати визнання судна непридатним до плавання або відмови від рейсу, або до дати завершення розвантаження вантажу, якщо судно визнано непридатним до плавання чи відмовилося від рейсу до такої дати;

витрати, пов'язані з виплатою заробітної плати та утриманням суднового екіпажу, які виникли під час затримки судна для забезпечення загальної безпеки в будь-якому місці внаслідок нещасного випадку або іншої надзвичайної обставини чи для ремонту пошкоджень, заподіяних такою обставиною, якщо ремонт необхідний для безпечного продовження рейсу;

витрати, пов'язані з придбанням палива, предметів постачання і портові витрати, що виникли під час затримки, крім витрат, що виникли через ремонт;

витрати, передбачені абзацами четвертим - сьомим цієї статті, пов'язані з необхідністю переходу судна з найближчого порту в інший порт через неможливість зробити ремонт у першому порту, а також витрати на такий перехід, включаючи тимчасовий ремонт і буксирування;

вартість тимчасового ремонту судна, проведеного для забезпечення загальної безпеки в порту відправлення або заходу, а також вартість тимчасового ремонту з усунення пошкоджень, збитки від яких належать до загальної аварії. Вартість тимчасового усунення випадкових пошкоджень, що необхідне тільки для завершення даного рейсу, відшкодовується лише у межах тих відвернутих витрат, що належать до загальної аварії, у разі, коли ці пошкодження не усунуті;

витрати, пов'язані з підготовкою судноплавних шлюзів до пропуску суден у разі виникнення надзвичайних обставин;

усі надзвичайні витрати, зроблені замість інших витрат, що були б віднесені до загальної аварії. Проте такі надзвичайні витрати відшкодовуються лише в межах відвернутих витрат незалежно від економії, якої вдалося досягти учасникам загальної аварії в результаті таких замінюючих витрат.

Стаття 88. Визначення розміру збитків від пошкодження судна, які належать до загальної аварії

1. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню в порядку розподілу загальної аварії, від пошкодження судна, його машин і облаштування, визначається:

у разі ремонту або заміни частин судна - дійсною вартістю ремонту або заміни;

в інших випадках - зменшенням вартості, спричиненої пошкодженням, але в межах кошторисної вартості ремонту.

2. У разі коли старі матеріали або частини замінюються на судні новими, з вартості ремонту, витрати на який належать до загальної аварії, робляться знижки у розмірі однієї чверті вартості замінних матеріалів або частин у разі їх перебування в експлуатації від 6 до 10 років включно та однієї третини вартості - у разі перебування в експлуатації понад 10 років.

Знижки з вартості тимчасового ремонту суден, а також з вартості предметів постачання, якорів і якірних ланцюгів не робляться.

3. До загальної аварії належать у повному розмірі витрати, пов'язані з докуванням судна, що зумовлено необхідністю його ремонту.

4. До загальної аварії належать в половинному розмірі витрати, пов'язані з очищенням, фарбуванням і покриттям корпуса судна під час його ремонту, якщо такі роботи проводилися не раніше ніж за 12 місяців до події, що спричинила загальну аварію.

Стаття 89. Визначення розміру збитків від загибелі судна для розподілу загальної аварії

1. У разі дійсної або повної конструктивної загибелі судна сума, яка підлягає відшкодуванню в порядку розподілу загальної аварії, складається з різниці між оціночною вартістю судна в непошкодженому стані з відрахуванням від неї оціночної вартості ремонту пошкоджень, що не належать до загальної аварії, і вартістю судна у пошкодженому стані, що може бути визначена як чистий дохід від продажу, якщо судно продано.

Стаття 90. Визначення розміру збитків від пошкодження або втрати пожертвуваного вантажу для розподілу загальної аварії

1. Розмір збитків від пошкодження або втрати пожертвуваного вантажу, що відшкодовуються в порядку розподілу загальної аварії, визначається відповідно до вартості вантажу на момент розвантаження згідно з рахунком, який пред'явлено отримувачем вантажу, а в разі відсутності рахунка - за його вартістю на даний момент.

2. Вартість вантажу на момент розвантаження включає витрати на страхування і провізну плату (фрахт), крім випадків, коли провізна плата (фрахт) не відноситься на ризик відправника. У разі продажу пошкодженого вантажу, збитки, які відшкодовуються, становлять різницю між його вартістю у непошкодженому стані, визначену відповідно до частини першої цієї статті, і чистим доходом від його продажу.

Стаття 91. Особливості розподілу загальної аварії у разі, коли вантаж незазначений або зазначений неправильно

1. Збитки від пошкодження або загибелі вантажів, завантажених на судно без відома судновласника або його агентів, а також від пошкодження і загибелі вантажів, що навмисно здані для перевезення під неправильним найменуванням, не відшкодовуються у порядку розподілу загальної аварії. Однак якщо ці вантажі врятовані, їх власники зобов'язані брати участь на загальних підставах у розподілі загальної аварії.

2. Власники вантажів, вартість яких у момент здачі для перевезення була зазначена нижче їх дійсної вартості, беруть участь у розподілі загальної аварії відповідно до дійсної вартості вантажів, але отримують відшкодування збитків лише відповідно до їх зазначеної вартості.

Стаття 92. Відшкодування витрат, пов'язаних із загальною аварією

1. На суму витрат, які підлягають відшкодуванню в порядку розподілу загальної аварії (крім заробітної плати і утримання екіпажу, а також вартості палива і предметів постачання, не замінених під час рейсу), нараховуються 2 відсотки на користь сторони, що здійснила такі витрати.

РОЗДІЛ XIV
ПРЕТЕНЗІЇ ТА ПОЗОВИ

Стаття 93. Право на заявлення претензій та позовів

1. Право на заявлення претензій та позовів мають у разі:

повної втрати вантажу - вантажоотримувач або вантажовідправник за умови пред'явлення накладної;

нестачі, пошкодження або псування вантажу -вантажоотримувач або вантажовідправник за умови пред'явлення накладної і комерційного акта або відповідного документа, складеного за правилами, встановленими в іноземному порту;

прострочення доставки вантажу або багажу - одержувач за умови пред'явлення накладної або багажної квитанції;

повної втрати багажу - пред'явник багажної квитанції, а у разі недостачі, псування або пошкодження багажу - пред'явник комерційного акта;

перевищення провізних платежів - вантажовідправник або вантажоотримувач за умови пред'явлення накладної;

неподачі судна або подачі його із запізненням - вантажовідправник.

У разі перевезення внутрішнім водним транспортом, що здійснювалося згідно з коносаментом, замість накладної пред'являється коносамент.

2. Відсутність комерційного акта не позбавляє права на пред'явлення претензії та позову, якщо буде доведено, що у складенні акта відмовлено, відмова оскаржена у встановленому порядку.

3. Дія цієї статті поширюється і на претензії щодо буксирування.

Стаття 94. Комерційні акти та акти загальної форми

1. Обставини, які можуть бути підставою для майнової відповідальності перевізника, порту, вантажовідправників, вантажоотримувачів і пасажирів, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми.

2. Комерційний акт складається для підтвердження:

невідповідності найменування, маси або кількості місць вантажу або багажу в натурі відомостям, зазначеним в перевізному документі;

пошкодження або псування вантажу або багажу;

виявлення вантажу або багажу без документів чи документів без вантажу або багажу;

повернення перевізнику викраденого вантажу або багажу.

3. Комерційний акт не складається у разі:

нестачі маси вантажу в межах норми природної втрати, зниження відсотка вологості під час перевезення, розбіжностей у показаннях ваг, а також різниці в масі вантажу, прийнятого для перевезення на умовах розрахунків за підсумками навігації;

видачі вантажу, що прибув у технічно справному судні, контейнері з непошкодженими пломбами, а також з провідником.

4. Нестача і псування нафти або нафтопродуктів засвідчується провізними документами на їх транспортування.

5. Для засвідчення обставин, не передбачених цією статтею, складається акт загальної форми.

6. Форми актів і порядок їх складення та засвідчення обставин, які не потребують складення актів, визначаються центральним органом виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку.

Стаття 95. Передача права на заявлення претензій та позовів

1. Передача права на заявлення претензій та позовів іншим організаціям або особам не допускається, крім випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоотримувачу або навпаки, а також вантажоотримувачем або вантажовідправником страховику чи експедитору. Передача права на заявлення претензії та позову засвідчується переуступним написом на коносаменті, накладній або квитанції.

Стаття 96. Претензії з перевезення вантажів, пасажирів і багажу

1. Вантажовідправник та вантажоотримувач, а також пасажир до пред'явлення перевізнику позову, який випливає з договору перевезення, може в установленому порядку пред'явити претензію.

2. Претензії щодо перевезення пасажирів і багажу можуть бути заявлені перевізнику в пункті відправлення або в пункті призначення за розсудом заявника претензії.

3. Претензії щодо сплати штрафу або премії заявляються перевізнику або портовому оператору в пункті відправлення або призначення.

Стаття 97. Порядок пред'явлення претензій

1. Претензії щодо перевезення вантажів у прямому змішаному чи прямому водному сполученні, пред'являються перевізнику.

2. У разі коли кінцевим пунктом перевезення є залізнична або автомобільна станція чи аеропорт, претензія пред'являється відповідному перевізнику згідно з правилами, встановленими для цього виду транспорту.

3. Претензія заявляється в письмовій формі. До претензії додаються оригінали чи належним чином завірені копії документів, що її підтверджують.

4. До претензії щодо втрати, нестачі, псування або пошкодження вантажу додається документ, який засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Стаття 98. Строк для заявлення та розгляду претензій, що випливають з договору про перевезення вантажів, пасажирів і багажу

1. Претензії до перевізника, що випливають з договору про перевезення вантажів, пасажирів і багажу, можуть бути заявлені протягом шести місяців з дня виявлення порушень умов договору, крім претензій щодо перевищення провізних платежів, сплати штрафів і премій, які можуть бути пред'явлені протягом 45 днів, у тому числі щодо перевезень у прямому змішаному чи прямому водному сполученні.

2. Перевізник зобов'язаний розглянути претензію і повідомити у письмовій формі заявнику про задоволення або відхилення її в строк, встановлений законодавством.

3. У разі часткового задоволення або відхилення претензії в повідомленні зазначається обґрунтування рішення щодо повного чи часткового відхилення претензії і повертаються документи, що надійшли з претензією.

4. У разі повного або часткового відхилення претензії або неотримання відповіді у встановлений строк заявнику дається на пред'явлення позову два місяці з дня надходження відповіді або закінчення встановленого строку.

Стаття 99. Позови

1. Перевізник може пред'явити позов, який випливає з договору про перевезення вантажів, пасажирів і багажу протягом шести місяців з дня настання події, яка стала підставою для пред'явлення позову.

Стаття 100. Строк позовної давності до вимог, що випливають з договору про перевезення вантажів

1. До вимог, що випливають з договору про перевезення вантажів, застосовується річний строк позовної давності.

2. Зазначений строк обчислюється:

до вимог щодо відшкодування збитків від повної втрати вантажу -після закінчення 30 діб з дня закінчення строку доставки, а у разі перевезень у прямому змішаному чи прямому водному сполученні - після закінчення чотирьох місяців з дня прийняття вантажу до перевезення;

до вимог щодо відшкодування збитків, завданих внаслідок зіткнення суден, - з дня такого зіткнення;

до вимог щодо проведення рятувальної операції - з дня закінчення такої операції.

Стаття 101. Строк позовної давності до вимог, що випливають з договору про перевезення пасажирів і багажу

1. До вимог, що випливають з договору про перевезення пасажирів і багажу, застосовується шестимісячний строк позовної давності.

2. Зазначений строк обчислюється:

стосовно пасажира - з дня, коли пасажир залишив або повинен був залишити судно, а якщо вимога заявлена у зв'язку із заподіянням під час перевезення шкоди здоров'ю пасажира, що спричинило його смерть, - з дня смерті пасажира, але не більш як три роки з дня, коли пасажир залишив судно;

стосовно багажу - з дня видачі багажу або з дня, коли він повинен був видаватися.

3. За зворотними вимогами, передбаченими Кодексом торговельного мореплавства України, застосовується річний строк позовної давності, який обчислюється з дня сплати відповідної суми.

Стаття 102. Позовна давність до вимог щодо відшкодування збитків від забруднення із суден

1. До вимог щодо відшкодування збитків від забруднення із суден застосовується трирічний строк позовної давності, який обчислюється з дня, коли потерпілий дізнався або повинен був дізнатися, що йому заподіяна така шкода, але не більш як шість років з дня події, яка призвела до забруднення.

Стаття 103. Зупинення строку позовної давності у зв'язку із загальною аварією

1. У разі коли обчислення розміру вимоги залежить від розрахунків у зв'язку із загальною аварією, перебіг строку позовної давності зупиняється з дня винесення диспашером постанови про наявність загальної аварії і до дня отримання диспаші заінтересованою особою.

Стаття 104. Застосування загальних строків

1. До вимог, для яких строки позовної давності цим Законом не встановлені, застосовуються загальні строки позовної давності, встановлені Кодексом торговельного мореплавства України та цивільним законодавством, якщо у міжнародних договорах України для цих вимог не встановлені інші строки позовної давності.

РОЗДІЛ XV
ПРИКІНЦЕВІ І ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

2. До приведення у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) у Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до N 51, ст. 1122):

доповнити статтю 1162 частиною такого змісту:

"Внесення капітаном судна до лоцманської квитанції недостовірних відомостей про габарити судна -

тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.";

у статті 222 слово та цифри "стаття 1162" у всіх відмінках замінити словами та цифрами "частина перша - третя статті 1162" у відповідному відмінку;

2) у статтях 67 та 70 Земельного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., N 3-4, ст. 27) слово "річковий" у всіх відмінках замінити словами "внутрішній водний" у відповідному відмінку;

3) у Законі України "Про транспорт" (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., N 51, ст. 446; 2007 р., N 33, ст. 440):

у статті 27 слова "річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти" замінити словами "та організації внутрішнього водного транспорту, що здійснюють та забезпечують перевезення внутрішніми судноплавними річковими шляхами вантажів, пасажирів, багажу і пошти та надають інші послуги з використанням суден, а також малі судна та бази для їх стоянки";

у тексті Закону слова "річковий транспорт" у всіх відмінках замінити словами "внутрішній водний транспорт" у відповідному відмінку.

 

Голова Верховної Ради України

Опрос